| Сторінки (1/41): | « | 1 | » |
Чиясь рука чесала небеса..
І сивиною падали хмарини
Дощу важкого водяна коса
Збривала рвучко пелюстки жоржини.
Чиясь рука водила гребінцем -
То сонце затуляла, то тремтіла..
То бавилась веселкою-вінцем,
Допоки все вгорі не посивіло.
А сивина - то що? Це - глибина.
Це мудрість. Втома. Те, що ми ховаєм.
Бабуся. Мама. Сива давнина.
Доріжка в небі. Те, що пахне раєм.
...Чиясь рука чесала небеса..
Дощу коса вмивала все довкола.
Цей дощ - не сльози, а дзвінка роса,
Що так граційно падає додолу..
Чиясь рука. У рідній сивині.
Так важко вичісала зорі..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2018
Хто я? Ніхто.
Суцільна грудка нервів.
Я їм тепло.
Вдихаю ніч,
Як темно..
Хто я? Ніхто.
Навіть не атом світу.
Я їм тепло.
Вдихаю ...
Літо
Хто я? Воно.
Те, що нема. Й не бУло.
Хто я? Вино.
Й ставковий мул я.
Хто я? Застій.
Хто я? Йди-стій.
Хто я? Посій.
Хто я?
Не я.
..малина обсипалась восени..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810136
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.10.2018
У неї - яблуко в руці - холодне, красне.
Охра на скулах й в гаманці - охрить так рясно
У неї в погляді - зірки, багрянець - в жилах.
Залистопадили дірки в дозрілих крилах.
Вона наповнює політ собою й світом.
Вже не рахує зим і літ, бо вже не літо..
Попереду - лише зима, холодна й чиста -
ось уже суне в кришталях, за падолистом
Попереду - льоди, мов скло..
вона - малятко -
вдихає ніжність з молоком
з свого горнятка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758230
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2017
Капало сонце.
Стримано й скупо.
Десь пробивало клапті хмарин.
Листя, мов миші, зліталось докупи.
В тебе на носі – сезон мандарин.
Капало з неба.
Як сльози – то щедро.
Всякий непотріб чіплявся до ніг.
Спрагла землиця сичала і жерла
Всіх, хто піднятися більше не міг.
Капало днями.
Роками.
І щільно.
Мішковину виплітало як ціль.
Небо – в клітинку, бо брали прицільно.
…В тебе на носі – не осад.
А сіль.
Капало жовтим.
Марила осінь.
Вітер гортав сторінки «невійни»..
Клятий сезон мандаринок на носі
Запропастив фразу «хто, як не ми?..»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706701
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2016
https://www.youtube.com/watch?v=6Dakd7EIgBE
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681879
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2016
Цей вечір забирав мене у себе.
Я залишала тіло, йшла з життя.
Спочатку монохромом просто неба
Я малювала тіні й відчуття.
Без тіла – біль
Без надії – розпач
Без хліба – цвіль
Без страху – врозтіч
Без руху – ріст
А рух – без себе
Без річки – міст
А рай – без «треба»
Я малювала зустрічі в молитвах
Двох рідних душ. Їм доплітала суть.
Напругу розмивала в вічних битвах
Добра і зла. Я бачила красу
Без очей – відчуттями
Без видінь, без торкань
Без зупину, без тями
Там, де вибух – там грань
Там, де грань – божевілля
Де кордони – там я
Не блукала безцільно -
Пензлем йшла докінця
До фарб я не дійшла – стирався хвостик
У мого пензлика, бо суть чомусь тверда
Дістати вище тіні? Я ж без росту –
Без тіла, форми, обрисів – вода…
А вода – це рух
Без обмежень – пляма
Від краплини – круг
Від краплини – мама
А від мами – дитя
Від дитини – шрами
Від води – життя
Без дитини – драма
Я потім малювала лиш водою -
Прозоро, лагідно, без чорного й без тла.
Я думала, що рани всі загою,
В яких молилось людство допізна
Та я - лиш тінь
Не Бог Всевишній
Одне «цвірінь» -
Й я знову грішна
У тіло вмить
Спускаюсь вранці
Все знов гримить
В життєвих танцях
У тілі малювати я не вмію -
Я лиш виконую мій необхідний треш,
Щоб дорости кінця – простої цілі:
Якщо вже народився – то й помреш.
Бо я - лиш тінь
Не Бог Всевишній
Одне «цвірінь» -
Й я знову грішна
Буття – це круг
Людина – пляма
Хоч вічний дух
Життя – це драма
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680580
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.07.2016
Я стала літати
Невидимим птахом
Над світом
Над літом
З тобою –
Зимою
Над морем –
Як горе
Над полем
Із болем
Я стала, мов вітер
Розгублені діти
Я стала, мов сонце
А була ж Русонцем
Під звуки –
На руки
А в тиші –
Як миша
Я билась, кусалась
Я м’явкала, гралась
Як була собою
Як була з тобою
Як була людиною
Стала хвилиною
Я вітер
Без літер
Без тіла
Без діла
Без пісні
Бо тісно
Без рими
Без гриму
Я стала літати
Невидимим птахом
Над болем
Над горем
над ранами свіжими
й тілом зманіженим
не хочу – не бачу
не можу – не плачу
не вмію –
не грію
замріяна
розвіяна
посіяна
зерном
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679556
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.07.2016
Я не така, як тобі треба. Таких не люблять.
Колись тобі я впала з неба. Я є.. І в мене є душа..
Мене твої не ненав́идять . Їм б́́́́а́йдуже.
Байду́жа я тобі.. Але я є. І в мене є душа.
Я є. Часами мені холодно. І навіть страшно.
Але нема бажань. Хоч в мене є душа..
Прикинь? У мене є душа! Вона може боліти.
Якщо й не навчена хотіти. Це дивно – але ж є!
Як небо. Десь у високості без тіла, без душі, без кості
Воно живе. Воно існує. І живе!
А в мене є душа. І тіло є. Чуже.
І навіть кров. Хоч не з такою ШОЕ,
Як в тебе, як в усіх. Торкнись!
Не зможеш.
Не захочеш.
Не прийдеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2016
Я будувала сон.
Я будувала сни.
У враження вкладала все, що можна вкласти.
За знаками я обминала пастки.
Я будувала позитивні сни.
Мій капітал зростав.
Росла стіна.
Цеглинка за цеглинкою – від вражень,
Подій фартових, якісних зображень…
По правді - світлофорила ціна…
Мій світ був вільним від машин -
У ньому не гуділи автостради.
Стіна глушила заклики й тиради –
Мій світ був вільним від новин.
Мене будили крила вітерців.
Я засинала теж під вітру звуки.
Так стали раптом легким вітром руки..
І я губила все, що у руці
Я будувала сон.
Але стіна
Від вітру сипалась. Піском – та й в очі.
Приснилось не моє. Ще й проти ночі.
Брехня, нітрати, люди і…війна.
Я будувала сон.
Я збудувала вежу.
Я загубилась в мріях і казках.
Сама собі зробила послугу ведмежу.
Й зосталась з вітром в стомлених руках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679283
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2016
Ох, ці видіння і ці сни..
Ворони супроводжують, як можуть..
Шепоче нічка лагідно: «Засни..
Нехай тебе ніщо вже не тривожить…»
І очі накриває напівсон,
Зникають в темряві вечірні тіні.
І тиша, й каркання злилися в унісон,
А тіло розчинилось в п’янкій ліні
Ні, я не хочу прокидатись, я вже там –
На тому березі свідомості, де темно.
Я руки простягаю лиш котам,
Але у мороці шукати їх даремно.
Мене торкають пальці без облич,
У мене входять ноги безголові..
Всі повертаються спиною. Лиш «позич»
Я чую всюди у німій вимові.
І що вони випрошують? Чому??
Хтось хоче цукру, інші просять сиру.
«Позич», - і оминають, як чуму.
«Позич, позич…» - мені шепочуть спини.
Мене повільно огортає жах.
Чиясь рука вчепилась в мою руку.
О Боже, я вже знаю, що це страх!
Я знаю, як це – вигуки без звуку!
Ще трохи – й я б сягнула дна,
Мене туди тягнув хтось безтілесний.
Без тіла я - безсила, я – одна.
Та є надія, що воскресну.
..Як важко часом проганяти сон.
Себе саму будити, вириватись.
Як страшно битись з страхом в унісон,
В чужій реальності удари обривати.
Торкаєш свого тіла – о, дива!
Як добре, що знайшла його у ліжку.
А це був сон? Виходить, я жива??
В моїй реальності муркоче поряд кішка…
Ох ці видіння! Ох ці сни…
Ці співпадіння, перехрещені дороги..
Шепоче нічка лагідно: «Засни..»
А я встаю і мо́люся до Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2016
Коли друг - вже не друг,
зупиняється час,
Хмари в небі сивіють, мов вата.
Коли друг – вже не друг,
натискаєш на газ,
Коли треба лише гальмувати
Попереду – стіна, за плечима – життя,
Все стиснулось в строкаті моменти.
Душиш серця нестримне беззвучне виття,
Щоб не дати живому померти.
Коли друг – вже не друг,
то нікуди не мчиш
У сухому предметному світі.
Закриваєш вікно – у безсиллі кричиш,
Щоб його, як колись, зрозуміти.
Коли друг – вже не друг,
то тебе вже нема.
То зникає душа. Й нема ради.
Бо вбиває не друг. І не ворог вбива –
Розчленовує другова зрада.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678015
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2016
Все – ніщо. Від розлізлої свічки
Чорний дим – в порожнечу світів.
В цю обмежену, зболену нічку
Хтось розбився. Чи, може, злетів?
Це крило (не долоня) вже більше не буде літати
Не посіє над світом ні пуху, ні зла, ні добра
Ця душа (ні, не птаха) не буде щоранку страждати.
Бо літала в дитинстві, а впала завчасно стара
Все – ніщо. І немає від того в житті порятунку.
Всі однаково щиро у точку одну приповзуть
Все зникає, мов дні, в невідомім для грішних керунку
Все, що варте, – в землі. А в очах воно змінює суть.
Все – ніщо. Від розлізлої свічки
Дим легкий, у свідомості - гніт.
Хтось відкрив, хтось – закрив свої вічка.
Мить – як вічність. Падіння – як зліт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677899
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.07.2016
А ночі так багато і так мало..
Вона – у склянці, в душах, в тишині..
Її знайдеш і вдень. Під покривалом.
Але відчуєш ніч лише вночі.
Вона огорне таємниче ніжно,
Все зайве прибере з твоїх очей,
Ввійде у тебе з подихом. А в ліжку
Завжди чекає краща із ночей.
Вона – солодка, жадана, єдина..
Хоч завтра буде ще, а потім – знов.
Але не та. Не там. Не так. Не з тими.
Засни її – і ти пізнаєш сон.
Її так мало – місяць лиш разочок
Сходив по колу. Чи то, може, збіг?
Її багато – не один ковточок,
Напився вдосталь – випити не зміг.
Її так мало – лічені години.
Її багато – вистачить усім.
Та й скільки треба стомленій людині,
Щоб зранку посміхатися росі?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2016
Дня шостого не було. Він зім’явся в грудочку і Вона його викинула в розчинене вікно. Її знудило, коли Вона побачила, як по стінці балкону ця грудочка стікала липким харкотинням сусіда зверху. «Пощастить» же ж комусь там, внизу, майже в прірві, коли цей зіпсований день звалиться йому на голову!.. Якісь дивні метаморфози відбувались з Її тілом – ноги ставали важкезними стовпами, повітря не вистачало навіть тоді, коли квартира провітрювалась до стану вічної мерзлоти. Засинала сидячи, задихаючись. Апогею досягла тоді, коли ранок зустрічав чужим відображенням в дзеркалі. На Неї дивилась не Вона – морда з набряклими щоками і колючими очима. А ще – страх. Їй було страшно просто так. А страх – це страшна річ. Так, вона піде до лікаря. Не через морду. Через страх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677604
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2016
День третій. Вона пекла млинці дітям. Тіло Її не слухалось. Воно зробилось важким, ноги наливались, як осінні яблука. Вона знову вночі не спала. Думала, плакала і смс-ила. ...І тут в голові блискавкою спалахнула ідея! Так, саме те! Діяти!
В обідню пору, забравши дитину з садочку, Вона заїхала до Нього на роботу. Хотілось пообідати разом. Але ж як? Він навіть в машину до неї не сяде, не те щоб пообідати. Але чому?? … Але Він в машину сів. Вона заблокувала двері і різко натиснула на газ. Вона Його вкраде! Кілька вулиць вдавалось нарощувати швидкість, об’їжджати «черепах» і не зупинятись на світлофорах. Він кричав. Вона мовчала. Дитина теж. Вона розуміла, що фатальне червоне світло трьохокого таки колись зупинить її, але Вона рухалась вперед, до виїзду з міста, хворобливо пригадуючи, скільки грошей в гаманці ще є. Повинно вистачити на бензин, щоб заправитись на трасі…
- Сонце, - звернулась Вона до дитини, - ми їдемо на море. Всі разом.
- Урра! Ми їдемо на море! Тату, не кричи так, ми ж на море їдемо.
Кілька секунд Вона сама раділа несподіваній ідеї отак раптово взяти і поїхати усім на море. Без підготовки. Головне - разом і далеко. А потім все вирішиться. Але зрадницьке червоне світло таки змусило тиснути на гальма, і Він, шалений і збуджений, майже на ходу вискочив з машини і майже на крилах перелетів 5-рядну дорогу в сторону зупинки маршрутного таксі.
…А ввечері був дощ. Було холодно і противно.
- Забери мене, мені холодно, - випрошувала Вона по телефону. Дощу не відчувала, бо він був її сльозами. Від холоду не трусилась, бо зсередини замерзала душа. Він під'їхав майже беззвучно. Так само тихо Вона заповнила собою пасажирське сидіння Його «Тойоти». Було тепло. Тепло… Тепло?.. Вона якусь мить згадувала, як це – тепло. Що це «тепло»? Чому тепло?
Пів ночі відбувалось щось незрозуміле. Купа слів, сліз, відчуттів, бажань, дотиків, тепла, холоду, приреченості. Він плакав також. Від безвиході, немічності, безпорадності перед власними думками та діями. Він «повинен зробити те, що робив, бо так веліло Йому Небо». Для неї небо було простором в душі, а для Нього – Його власним поводирем, істиною. Вона не розуміла Його сліз, але вони зливалися з Її сльозами і вже спільним дощем стікали по шибках машини, поєднуючи Його Небо з Її стражданнями. Цей дощ здавася нескінченним, незакінченим, поміченим невидимим ляльководом. Невпинним потоком спустошував стомлені тіла і душі тих, хто власними руками руйнував своє щастя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677603
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2016
Тихо котилося сонце по колу
І колувало орбіту Землі.
Потім котився ще місяць навколо –
Місячний шлях ліг на свіжій ріллі.
Душу заковано міцно в обмеження,
Стереотипи зривають політ…
Це не шляхами всю Землю змережено –
Це поколовано колами світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2016
Вона мовчала вивершено й гордо,
Росла в мовчанні, в тиші чужих снів.
Могла звучати змішаним акордом
Металу міста і живих степів.
Він не мовчав. Він стукав, грюкав, муркав,
Дзвенів палітрою дитячих голосів.
Вона – мов книжка, він – як палітурка.
Вона – це суть у всій Його красі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677463
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2016
Собою володій, хоч натовп біснуватий
Тебе кляне, бо зміг збісити всіх.
Вір в себе сам. Хоч проти тебе фатум.
Вмій маловірним відпустити гріх.
Хай час не вийшов – ти чекай до скону,
Хай люди брешуть – ти їм кинь з ноги.
Ти вмій прощати, та зніми корону –
Прощати можуть не лише боги.
Ти мрій, та не роби із мрії пана,
І не обожнюй роздуми й думки.
Знай: похвала і осуд – то омана,
Бо кожен каже те, що лиш з руки.
Коли твої слова перекрутили –
Мовчи, бо їх згодують дурням в жарт.
Коли життя загнали у могилу,
Як маєш стержень – то підеш на старт.
Умій закласти все, чим збагатився,
Для чого жив і в що усе вкладав.
Ти вір у більше. Й чуєш: не жалійся,
Що все програв й прийшов, де починав.
Вмій володіти нервами і тілом,
Як порожнеча зупинила лет.
І лиш тепер, як все, чим жив, згоріло,
Свобода поведе тебе вперед.
Спілкуйся просто з вищими чинами,
Будь чесним, як з собою, із людьми.
Твердим й прямим стань з другом й з ворогами,
Дистанцію тримаючи завжди.
Заповни сенсом кожну мить свідому –
Так впорядкуєш днів бджолиний рій.
Й ти світом володітимеш, як домом,
Людиною постанеш, сину мій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677106
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.07.2016
Мороз і сонце, день прекрасний!
Ти ще дрімаєш, друже ясний, -
Вже час, красунечко, вставай!
Твій погляд – чисті зночі зорі -
Зверни на вранішню Аврору,
Й сама, як зіронька, засяй!
Ти пам’ятаєш, вечоріло,
Та зла хурделиця ревіла,
А місяць, вкраплений в імлу,
Жовтів крізь хмари бліднувато,
І ти стомилась сумувати –
А тут… Вдивись в красу німу:
Під небесами голубими
Стоїть під інеєм ялина,
Сніг кришталями виграє…
Мережить ліс по снігу чорним,
Під льодом – річечка моторна
Свій блиск на сонці віддає.
Бурштином сяє вся кімната,
В печі тріщить вогонь патлатий.
Лежиш собі на тапчані
І думу думаєш часами..
Та раптом осінить: «Мені
Запрягти б коника у сани!»
Ті сани полетять по снігу,
Ми віддамося, друже, бігу -
Нас понесе нестримний кінь
В ліси, колись густі і пишні,
В поля порожні й незатишні,
На берег – в милу далечінь.
Оригінал:
Мороз и солнце; день чудесный!
Еще ты дремлешь, друг прелестный —
Пора, красавица, проснись:
Открой сомкнуты негой взоры
Навстречу северной Авроры,
Звездою севера явись!
Вечор, ты помнишь, вьюга злилась,
На мутном небе мгла носилась;
Луна, как бледное пятно,
Сквозь тучи мрачные желтела,
И ты печальная сидела —
А нынче….. погляди в окно:
Под голубыми небесами
Великолепными коврами,
Блестя на солнце, снег лежит;
Прозрачный лес один чернеет,
И ель сквозь иней зеленеет,
И речка подо льдом блестит.
Вся комната янтарным блеском
Озарена. Веселым треском
Трещит затопленная печь.
Приятно думать у лежанки.
Но знаешь: не велеть ли в санки
Кобылку бурую запречь?
Скользя по утреннему снегу,
Друг милый, предадимся бегу
Нетерпеливого коня
И навестим поля пустые,
Леса, недавно столь густые,
И берег, милый для меня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677105
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.07.2016
Ти для мене – повітря драглисте.
Захлинаюсь.
й без нього ніяк
А я стала для тебе намистом -
Недоречно, та й здавлює карк
Я для тебе – потік небезпечний,
Дивоносна жила,
Глибочінь
Ти для мене – як вік – безкінечний,
Недосяжний й безликий, як тінь
Ти для мене – змережана доля,
Перелатана вздовж-впоперек.
Я для тебе – неспокій, неволя,
Здоріжкований побутом трек
Ти для мене – зима з вітрюганом.
Я для тебе – задуха, вогонь.
Я для тебе – пригода без планів.
Ти для мене – гніздо із долонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677068
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2016
Я завершу свій біг надгучним і мажорним акордом
Упаду в ясний день, наче грім, у розлогі степи.
Я стечу по щоці, засичу в суху землю, як горда,
Одинока сльоза… У відбитку чужої стопи.
Я завершу свій лет, як той птах, що стомився в дорозі.
Чи як вітер, запертий в чотири високі стіни.
Я прийшла. Я стомилась. Пилиною впала на розі
Перехрещених вулиць, на вістрі чужої війни.
Я завершу свій спів на півтоні малої октави,
Дописати не в силі ранкової пісні куплет.
Розчинюсь у дощі і замішаних фарбах заграви.
Я зостанусь в собі, зупинивши лиш біг свій і лет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2016
Вже небо покрапковано зірками,
Висить на ньому місяць-одинак -
То блудить ніч котячими стежками,
Пірнає в душі і сягає дна…
Ось вирвано із неба клапоть сизий -
Це ж порвано на хмари небеса.
І кинуто у душі купу слизу,
А сказано, що божая роса
Те небо вже шматує блискавиця,
Реве гроза та зміщує кордон
Хоч де-юре - це гострить кігті киця,
Де-факто – чорний смерч, армагедон
…Вляглося.. Заливається багрянець
В ті рани, де буріло і ревло.
На заході – криваво, схід – мов глянець..
Це ж наче кров? Ні, сказано ж: вино.
Якось сиріє небо.. чи сіріє..
Сміється? Плаче? Все злилось в одне..
Так холодно.. А сказано ж, що гріє!
То мерзнуть ноги, спалені вогнем.
Всі душі покрапковано ділами..
Земля залита кров’ю і свинцем.
Земля стяжіла болем. І тілами.
А небо відбиває багрянцем..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676854
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2016
Так дивно жити – і не жити
Сьогодні тут сьогодні там
моїми венами прошито
чужий загублений плацдарм
Так дивно слухати – й не чути
Вбирати між рядками суть
З моїх видінь стіка отрута
В чужу словесну каламуть
Заводить тиск чужої крові
Удар у груди ще удар
Мене нема
чужі герої
Зайняли мій плацдарм
Так дивно в полі мріють трави
І нюха вітер кіт з вікна
Торкаюсь помахом заграви
Я
є
нема
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676852
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.07.2016
А дощ перекочувався (зібгавши свої невидимі ноги та зануривши їх під обвислий живіт сірого неба) з прозорих лісів на сонні поля, з уже дзвінких сіл на шумні міста, чомусь з теплого заходу на холодний схід. Кострубаті дерева сухими лише здавалися: їхні нутра вже захлиналися соком, якась свіжа енергія наливала силою бруньки, які ось-ось розірвуть ще заспану кору і тугими сосочками стримітимуть у вись. Першими кольоровими плямами зеленіли мініатюрні кущики чистотілу. Чорнильною цяткою бубнявіла квіточка крокусу, що вискочила з кимось загубленої цибулинки.
Повітря пахло вологою і життям.
І тільки запах горілої стерні замикав колообіг існування
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570171
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.03.2015
Дивна, моторошна зима в цьому році: часто доводиться дихати туманом. Туман – в очі, туман – в душу. З-під туманної фати істина стає ледь впізнаваною. Брехнею пахне сніг – то мукою вкриває чужі сліди, по яких ідеш, то, зміксований з брудом, кашою влипає у свідомість, розчиняючи в собі залишки досвіду.
Дивна зима… Сплетені в старечу косу пори попереднього року посипає вона сивиною. Павутину поглядів стомлених очей перетворює у сон. Видіння стають реальністю, страхи – абсурдом. Абсурд стає нормою, виймаючи очі мудрості. Поступово вкривається колючим інеєм душа, щоб вберегти від льоду серце. Сухими вітами завмерлих дерев віра підпирає небо. Надії коротшають, наче зимові дні. І лише заспане сонце, ліниво розкидаючи поодинокі промінці, невпинно рахує дні до весняної ейфорії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557460
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.02.2015
Деревьев тучные колонны...
И - в небеса, полны водой.
Иль в обезумевшие волны
Травы колючей пред грозой
Стремится тело. Ветра жажда -
Душе так хочется летать!
И впиться в воздух клеткой каждой -
Томиться, вздрагивать, кричать!
Растаять в первой капле с тучи
И - в сердце молний. Мыслью - в гром!
Горящей вспышкою летучей
Сверкать-крушить!
А спать?
...Потом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279309
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.09.2011
Закончилась осень, время обострения всего хронического. А хроника хронической, затянувшейся жизни - в процессе записи, плавно переходит в хронику хроническо-хреновой усталости.
Внутри - уже не пламя. Внутри - всепожирающий огонь, после которого остается лишь зловонная пустота. Внутри… Нутро.
…И зима. Черной вдовой, грязной и по-сырому противной, вошла в год, на ладан дышащий. Вошла, чтобы, прочувствуя всю неизбежность конца, возродиться белоснежной невестой года нового… Но это будет потом. Потом.
...Серая сырость покрывает все еще живое, но уже уснувшее. Грузная грязь - по ботинкам к рукам, из рук - в душу. Дымчатый шлейф прошлогоднего взгляда обволакивает тлеющие угольки никем не понятой сути...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279305
рубрика: Проза, Философская лирика
дата поступления 08.09.2011
Первая капля осеннего дождя неспешно катилась по сухому листику, впитывая жёлтую грусть вчерашнего солнца. Зелёные ёжики каштанов, словно сонные мухи, падали на асфальт, коричневато улыбались треснувшими животиками. С той стороны небес неспешно заготавливался первый снег. Работа кипела, паутина, сотканная теплыми летними денёчками, рвалась и нежно касалась щеки. Осень.
Уходя воспоминаниями в прошлое, чувствуешь, что история уже состоялась. Недостающие знаки препинания, последние точки и троеточия, красным цветом - ошибки и.. рождённое в муках творение канет в небытиё. Дрожащие пальцы неистово превращают в клочья исписанную бумагу, затем бережно собирают каждый клочок и пытаются восстановить жизнь. И так повторяется каждый раз, когда дни становятся короче, а ночи сьедают большую часть суток. Многое теряется. Многое не восстановить. Пустоту заполняет новое (обычно это хорошо забытое старое) чувство, и оказывается, что дрожать могут не только пальцы. А еще узнаёшь, что радость может быть грустной, и что осень-то встречать не с чем, ибо все раздарилось до неё. Разве? Да нет, кое-что всё-таки осталось, и это - взгляд, в котором растворилось несказанное, взгляд всё ещё весенних очей, игриво прикрытых перекрашенной дождями паутиной ресниц.
...Под ногами - огненные тона, а ладони ласкает туманно-сумеречный коктейль. Первая капля сырости коснулась еще ничем не тронутой осени...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279130
рубрика: Проза, Философская лирика
дата поступления 07.09.2011
Тяжелые ветки елей ложились на густой воздух. Неподвижные тучи грузно висели, обрамленные золотой лентой спрятавшегося солнца.
Прозрачный взгляд тупо вонзился в землю…Что дальше??? Нищая душой, отдаленная от людей и Бога, павшая духом…
...По листьям пробежался внезапный ветерок, нежно коснулся ладоней, поцеловал в щечку… Босиком по прохладной, пушисто вспаханной земле! Босиком, голышом, раскинув руки, навстречу ветру, навстречу дождю, взлетев и растворившись в пыли!..
Чужая… Чужая на этой странной Земле. Одинокая.. среди родных людей. Наверное, родилась не ТАМ и не ТЕМ - человеком, физическим, думающим существом. Существом, которое переживает, любит, жаждет любви, которое не понимает простых вещей, а пытается думать о слишко сложном..
Я хочу домой. Туда, где всегда легко… Туда, где не надо, надрываясь, обьяснять свои чувства и желания, где взгляд говорит обо всем.
Дождит… на душе. Молния разорвала полное небо и упала громом на еще еле влажную землю. Прохладные капельки бодро катились по заторможенному от жары и жизни телу. Падая на плечи, собирались в тоненький ручеек и бежали вниз - к чувствительным запьястьям по синим дорожкам вен, минуя груди, ласкали живот... Может, я дома?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279113
рубрика: Проза, Поэтическая миниатюра
дата поступления 07.09.2011
Лучами острыми,
Полями пестрыми
летело лето.
Да звезды горстями
Дарило гостьям и
избыток света.
Шальные листики,
Как дети мистики
шептали сказку…
А солнца кисточки -
Слепые ниточки -
рождали краску.
Лесами пышными,
ЛитЫми вишнями
бежало лето!
И еле слышными
Стихами свыше мы -
ему приветы :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274269
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 09.08.2011
Влечет масса тело к земле долговечной,
Мешает подняться вдруг в небо!.. А жизнь?
Бурлящей рекой и рекой быстротечной
Бежит в океан вечной сути, все вниз...
Года повисают на шее обузой,
Склоняют плоть гибкую к матери роз.
И прошлое тяжким, невИдимым грузом
Ложится на память, рождая склероз.
Сердечные мышцы глухое стаккато
С трудом превращают в пульсацию вен.
Все чаще немое горенье заката
Врезается в душу словами: "Ты тлен..."
Стучанье дождя по сухой древесине
И близость земли влажной - холодом в грудь.
Молитвой - взгляд в небо: там, в траурно-синем
Сияньем галактики выстелен путь.
Но:
Влечет масса тело к земле долговечной,
Мешает подняться вдруг в небо!.. А жизнь?
Бурлящей рекой и рекой быстротечной
Бежит в океан вечной сути, все вниз...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274267
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 09.08.2011
Вольюсь в закат, впитаюсь в губку неба,
Проникну в свет, оставив плоть грехам -
Пусть в волнах трав пылающая нега
Подарит не меня твоим рукам.
Подпрыгну к тучке - в облачном кефире
Душа парит, как тополиный пух…
А там, внизу, в подзвездном, страстном мире
Трепещет тело под волною рук.
Сорвав желаньем лепестки одежды,
Вгорев* в ладони шелком наготы,
Оно меня искало где-то между
Землей и небом - в недрах пустоты…
А я
Войду в тебя, грозой вернувшись в тело;
И четкий пульc подхватит стук дождя ;
Дрожащей каплей пробегу по венам,
В руках взорвусь, с зарею уходя...
Разум и эмоции, тело и душа…
Противоположности, в соединении которых рождается ЧЕЛОВЕК,
Вечны по отдельности и, увы, бренны в своем соединении…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273983
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 07.08.2011
Надев оранж, спускалось солнце в мяту.
Проклюнулись сверчки сквозь тишину …
Ты уходил от тени угловатой
В тандеме с ней же, вдоль по полотну
Нетронутой никем травы.
К закату.
Тебе на плечи опускались тучи,
Шипели в спину сумерки и... я.
Летел навстречу обнаглевший случай,
Манящий в запредельные края.
...Звенел закат. Остановился?
Слушай:
Хрипя, бредут по небу неуклюже
Одетые в туманы валуны.
Холодное шуршанье звездных кружев
Сон бережет беременной луны…
Слезой звезда скатилась сольно
в лужу…
--- -- -- --- --- --- --- --- --- --- --- ---
… В воде по кисточки. Корявит кости.
На горизонте - рамочная тень.
Я вся дрожу. От холода? От злости?
Домой не хочется.. А, может, лень?..
Никто не ждет.
Банально?
Просто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273982
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.08.2011
Прыгают пальцы, шагают по кнопкам -
Пишут историю, жизнь наполняют.
Чувства настуканы пальцами робко,
Нежно нащёлкана песня немая.
Ленточки фраз, недопитые виски…
Брошены смайлы и... сжато пространство.
Кнопка застряла - подобно ириске
Жизнь затянулась. И началось пьянство
Водка, шампано, вино, снова водка
В быль превращают реалий оковы.
Медленно ищущей, пьяной походкой
Пальцы пытаются ч у в с т в о в а т ь с л о в о.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273817
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.08.2011
На землю опускалася чорним маревом нiч... Солоними росинками стiкали нiчийнi слiзки по холодних шибках вiкон, зупиняючись вiд морозяного подиху ночi i перетворюючись в нiжно-колючий малюнок зими, якої нема...
Добирався крутими стежинами долi, блукаючи у вечiрнiх сутiнках весняного передчуття, сон... Теплими ручками торкався вiн солоних крижинок на склi вiкон i хмаринкою влiтав в кiмнату, темну та непривiтну... Опускаючись на тепле лiжко, вiн ламав ту грань, яка роздiляла його з реальнicтю. Налiтаючи на холоднi стiни - розривався грозою; стiкаючи похмурим дощем, врiзався громом в душу...
...Сон...Без кордонiв, правил, часу, гри. В кольорових польотах i з вiдчуттям болi.
...Вранiшнiй вiтер, що вириваєтьcя з червоного, але холодного сходу, пролунавши дзвiнком будильника, проганяє нiч, зупиняє марево, повертає час. Загублена у снi душа нiяк не може знайти тiло, забуте пiд перинами-хмаринами. Залоскочена гостро-яскравими промiнчиками сонця, що сходить, вона шукає спочинку у плотi, що повертається до реальностi.
І - день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273816
рубрика: Проза, Поетична мініатюра
дата поступления 06.08.2011
Зношенi чоботи шаркали на сантиметр нижче асфальту. Згорблений пiд тягарем насупленого неба, Вiн майже сухими очима вiдмiрював кожен наступний крок. Думок уже не було. Думки були ранiше. Тепер iснувала лише народжена ними важкiсть, вдавлювана в серце.Тепер iснував густий туман, який, з"єднуючись з небом, здавався стiною, стiною вiчностi.
Його розiрвав несподiваний вибух. Жовтогаряча пляма, пролетiвши через стiну, перетворила камiнь на пил. На сантиметр вище асфальту та на життя нижче неба промайнула вона перед чорною постаттю, на мить ослiпила. В наступну мить рясний дощ залив Його зупиненi зiницi. Впiзнав сльози. А ще за хвилину Його ноги долали останнiй сантиметр смолистої вертикалi, i вiн щодуху мчав за сонячною плямою, з якої долинав дзвiнкий дитячий смiх.
Дiвчинка, схожа на сонце, струмок та вiчнiсть одразу, була нездiйсненною мрiєю, яка вкотре повертала до життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273767
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 05.08.2011
Возьми меня, лето, весенне красивой,
По-зимнему чистой, по-летнему - милой.
И в хлебное поле брось душу мою -
Пусть птицей споет в васильковом раю:)
Возьми меня, лето, по-зимнему бедной,
Нагой и беcтелой, горячей и вредной,
Водой горной речки меня обними
И в золото лучиков вмиг окуни.
Возьми меня, лето, душою богатой,
Как осень - игристой. В желаньи - распятой
На мягкой и влажной, зеленой траве,
Дарящей тепло восходящей заре.
Возьми меня, лето.. Губам твоим жарким,
Чуть-чуть пересохшим, я стану подарком -
Живительной влагою сочной любви.
Услышь меня, лето живое, - возьми…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273766
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.08.2011
Зоревiй, а потiм -
сонцеколисання,
Колючки з терену
знову на шляху,
i любов пухнаста,
горерозставання
Роз"ятрили душу
молоду мою.
Спогад вже вирує
десь у високостi,
Розпростерши руки,
зупинив грозу.
Серце розiрвало
всi тенета злостi,
Сльози заплiтають
з пам\"ятi косу.
Свiтломайорiння
i слова казковi
Вже зiбрали з думки
пiвнiчну росу.
i серця щасливi
поклонились долi,
Свiтовi вiддавши
почуттiв красу.
Промiнь золотої
особливомитi
Я до уст гарячих
щиро прикладу,
Бо лозою щастя
зустрiчi обвитi...
Почуття гойдають
душу молоду
цей віршик - один з перших, написаних дууууже давно, на уроках:)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273516
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2011
Холодно...
Закрываю глаза в надежде досмотреть сказку вчерашнего дня в аранжировке Сна. Но Его Величество Сон, наверное, уже далеко. Не привык он ждать, не любит, когда его рассказ прерывают. Да и силы покидают его на исходе Ночи, Великой Повелительницы всего сущего…
Первые лучики пробуждают Плоть, потерявшуюся в белоснежных сугробах подушек. До кончиков пальцев заполняют ее Ленью, пьяняще приятной. И только Душа - вечно молодая девчонка - уже проснулась окончательно, в ритме падающей росы подпевает первым капелькам грядущего дня. И в этих песнях утопает Необузданное Сознание, бросая плоть на полпути к Пробуждению.
А за окном!!!... А за окном - серо-голубое Вечное Небо с пылающе красным пятном разлитого вина на востоке. Мгновение - и горячие краски, вдыхая холод серого запада, апельсиново-фиолетовым коктейлем заполняют Утро, рождая Гармонию, пробуждая Жизнь…
… Ласточкой возвращается Сознание в приоткрытую форточку Души и побуждает молиться… Молиться Неосязаемой Мудрости, скрытой за горящим яблоком Восходящего солнца.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273514
рубрика: Проза, Поэтическая миниатюра
дата поступления 04.08.2011
Тишина... Вздыхает раздутое влагой небо, хмурят кудрявые брови тяжелые тучи. Потянувшись, тонкие ветви деревьев перехватывают легкую дымку небесного дыхания и по мускулистой коже передают ее листьям. Вздрагивают легкотелые листики от нагрянувшего вдруг предчувствия. Застывает в безмолвии их гибкая родственница - трава…
И - тишина… Прорастает в сознании взглядом в одну точку, вдохновляет душу, приводит ее в движение… Рожденные тишиной образы с первыми капельками дождя превращаются в пестрые строчки стиха. А душа, зацепившись за хвост раскатистого грома, вспыхнув яркой молнией, растворяется в густом воздухе и исчезает. Исчезает, чтоб потом обрушиться ливнем чувств на холодное тело, просочиться сквозь кожу и заполнить суть смыслом…
А пока - тишина. Взлетая, ласкает она обвислый живот черного неба; щекочет, в надежде развеселить его, а самой - погибнуть в громовом хохоте или перевоплотиться в серебряные ленточки грозового дождя ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273405
рубрика: Проза, Поэтическая миниатюра
дата поступления 03.08.2011
Сухими, наче мертвими руками,
Впирались вiтами дерева в височiнь...
Сiрiло небо, й плавно так зникало
В мереживi гiлок, як тиха тiнь.
... У снiгу залишках скрипiли десь колеса,
Доносились здалеку голоси.
За товстим деревом
ховалась
поетеса
Й в"язала вIршi
з сiрої
краси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273403
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2011