| Сторінки (1/46): | « | 1 | » |
«When you're strange
Faces come out of the rain.
When you're strange
No one remembers your name.»
The Doors – People Are Strange
* * *
Люди такий дивний народ за своїм єством(або народ такі дивні люди), які не полюбляють, і це ще слабо сказано, копіювати когось. Кожен, за своєю метою, хоче бути абсолютною індивідуальністю, яких ще світ не пізнавав та сонце не присвічувало. Але, чомусь, кожен з цих перфектних створінь забуває сивочолу істину: «Все нове, це гарно підзабуте старе».
І ось тутечки, вже можна демонструвати трівіумні знання риторики: кожен із тих кожних має мозок(принаймні, так повинно бути за фізіологічними постулатами), і коли він слугує не лише багажем для стійкості, то в ньому можна продумати і розробити чимало різних ситуацій і задачок. Ось, візьмемо на озброєння одну з улюблених справ одного з найвідоміших морфіністів серед канонізованих людським визнанням людей, і займемось самопсихоаналізом, психоаналізом і ще багато чим, та давайте впорядкуємо.
Ніхто не знає тебе краще аніж сам себе. Маючи себе, і повну базу інформації про себе, своє життя, свої пригоди, свою природу можна достовірно продумати себе по частинках: від хорошого, до поганого, від дня до ночі, від Адама до Єви, від некрофільства до садомазо і т. ін. Далі, за інструкцією експлуатації власного мозку аналізуємо те, звідки взялося все, що в нас є, з чого ми складаємося, від фізіологічних і до психічно-неврівноважених властивостей. Якщо хоч трішки подумати, то відразу можна знайти чимало успадкувань, і не важливо, бажані вони, чи ні: ніс від діда, член від сусіда, сміх від подруги, СНІД від зебри і т.п. В кожного вони свої, але вони є, і це головне. А якщо задуматись трішки глибше, то й взагалі, можна дійти до логічного завершення, що абсолютно й повністю кожен є стовідсотковим плагіатом маленьких частинок різних таких же «перфектно-індивідуальних» людинок.
Ми не створюємо себе, ми лише обираємо власне оточення, яке відтворює себе за рахунок нас. Палка, з двома кінцями, яка засвідчує, що людина наскільки індивідуальна й неповторна, настільки ж відносна й залежна від собі подібних.
28.03.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428501
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.05.2013
По моим венам стекали слёзы.
К тебе прикоснулся, но было поздно.
Достался границ местных реальностей,
Мирно иссякнув, здесь, в аномальностях.
Испепели меня, губами, нежно.
Сожги дотла, между ног, небрежно.
Испей до дна, отпусти запреты.
Мы двое, теперь, творцы и поэты.
Для мира твари – Бог уже помер.
В телефоне, остался, один только номер.
У нас свои боги: Булгаков, Гёте.
Кому-то вечность – иным напротив.
Все куклы подохли, такое случается.
В этой системе не у всех получается.
А ты возьми, и убей меня, полностью.
Средь стен запретов чужих невесомостей.
10.04.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428499
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.05.2013
В поисках истинных принцев –
Вокруг тебя граничат лица.
Моментом стало прохладно нежно,
Он поцелует тебя небрежно.
Обнимет мягко, шепнет на ушко:
«Ты так красива» – расскажет что нужно .
Он приласкает, согреет смело,
И ты поверишь, так неумело.
С утра обнимешь – он отмахнется.
Ты поцелуешь – он отвернется.
И ты зашепчешь – перебьет басом:
«Давай, созвонимся. Возможно, завтра.»
И ты в слезах, с размазанной тушью
Придя домой утрешь подушку.
Ты горько плача проспала сутки.
Так рождалась судьба проститутки.
31.01.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397227
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.02.2013
За поворотом не ждали,
Три пути совершенства.
Все чем-то полны,
И кем-то помешанные.
Всё отголосок нас
Секундной давности.
Не прошел преферанс –
Кто-то дальше подавится.
А у горле не ком,
И не виски с мартини.
И мечты поникли –
Мимо зоны бикини.
У тебя свой сюжет:
Клубы, машины, мальчики.
У меня: псевдо депрессия,
Шлюхи, алкоголь, мастурбация.
31.01.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396954
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.01.2013
Сюжет історії минув,
Не так як варто, та все ж треба.
Й навряд, що кожен вже забув,
Та ми тепер чужа проблема.
Зминуло плинно почуття…
Ілюзія, чи й так насправді?
Замалював будь чим життя,
Аби не помічати правди.
І шляхом знову в бувшу прірву,
Та тобі вдячний все ж.. нехай…
Я наново ще розквітнуся,
Тобі ж – щасти, десь з ним. Бувай…
16.10.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2013
Я не триматаму чужого,
Навсебіч тебе відпускаю – слова.
А десь в мені, зсередини
Ломить і душить почуття:
Спини, притримай, дожени –
Потрібна! Рідна, лиш вона…
Я не чекатиму на тебе,
Чужа, то й зовсім не моя – слова.
А десь в мені пожежні крики:
Не відступай нікому свого.
Візьми, продумай, досягни –
Не можна мрією, так легко, нехтувати.
І я не матиму нічого,
Без твоїх посмішок – все нуль.
Та й користі нема від того,
Що я постійно це пишу.
Слова чи слово, мрія – вчинок.
Заїжджений сюжет життя.
Й не мені ж першому так квило,
Бо, навіть, кожна дія й вчинок
В зародку були лиш слова…
14.09.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389542
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2013
Мы живем в чужих квартирах,
И спим с чужими мужьями и женами.
Нам по-другому было бы проще –
Изъять друг друга взаимными стонами.
Но путь извилистый, дорога темная.
Не каждый видит в ночь себе начертанный.
Дорога темная, и путь розложистый,
Не плачь, же милая, пошли всё к чёрту.
Оно ведь без толку – слёзы отчаянья.
Пойду по лестнице, раз путь туманенный.
Я доберусь туда, ты жди, лишь, милая.
Когда-то встретимся. Ты жди, родимая…
2612.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389541
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.01.2013
В историй альбоме нет места фальши.
Неведом сюжет, что будет дальше.
Случайны моменты, чужды элементы.
Не видишь, не слышишь, не знаешь.
Что кто-то иллюзией дышит, мечтает.
Забиты пороки случайных мечтаний.
Отвержены мысли, те, что ещё с нами.
Куски незабытости съедены болью.
Все это по-прежнему называют любовью.
10.11.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389308
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.01.2013
На видиху, подих, заціпило наче.
Здавило судини – до такту не йдуть.
Й не в поміч ті ліки: для серця, від горя…
Вже й мозок побрів кудись, у власну путь.
Й легені повітря, не хочуть, не просять…
Їм, диму. Їдкого, до жалю давай!
Відмови від глузду всі органи просять:
Ну ж бо, вже, швидко його відпускай.
А глузд, від життя, вже заяву клопоче:
Зтомився я, - каже. – На волю пусти.
Ти сам собі лікар, а я свій господар.
У мандри блукати хочу піти…
……………………………………
Не та то хвороба, що ліки лікують.
Не та то дилема, щоб просто пройти.
Чи й очі і вуха у зговорі з тими?!
Й не було нічого… чи може й не «ти»?...
27.12.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389307
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2013
Безликие звуки шуршат без конца,
У пропасти ночи не видно лица.
Заезженный ритм проймет до костей,
Не слышно нелепости новых идей.
Куда подевались все краски и свет?
Чей облик преследует весь этот бред?
И бабочка ночью уже как змея,
Укусит, отравит и сожрёт тебя.
Будь проклято счастье – нелепый сюжет.
Мне снова сон сниться, или явь-бред?
Достало, пропало – не вижу лица.
У пропасти ночи не будет конца.
12.12.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389247
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.01.2013
От обиды фальшивит гитара -
Порвали ей струну.
Пускай, не беда, вставим новую.
Понадобится и не одну.
Но звучанье не станет прежним,
Иль лучше, иль хуже, но.
Вот такая печаль безмятежная
Набила на мне клеймо.
27.12.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389246
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.01.2013
Коли дівчина шлюха -
Її врода помиї.
Коли нею всі грались
Це ніщо не відмиє.
Роздвигаючи ноги –
Ти принцесою стала?
Не сміши ради Бога.
Хоч би совісті мала.
Знала б ти, як про тебе,
Відгукаються люди.
Ти б від сорому пала,
Бо пропаща, - в нікуди.
Та тобі Бог суддя.
Я ж ображений критик.
І мені ти вже пох**,
Тобі ж шлюхою жити.
22.09.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2012
И если бы, хоть раз иначе,
На поражение удачей.
Тяжбы сзерцания порок,
Касанье губ твоих мне впрок.
И если бы, кабы да снова…
Тебя согреть одним лишь словом,
И на прощанье, невзначай,
Украсть тебя в свой мрачный рай.
И если бы, сбылось проклятье,
Безликий всадник на распятье,
Свой взор туманом бросит в ночь,
Ведь ты ему – чужая дочь.
Он, чувства гнусно презирает,
Ведь он не знал их, и не знает.
Взведён на крест пером глупца –
Провозглашен дитем Отца.
И приключись такая драма,
Не к месту будет эпиграмма.
Я возбужден твоим желаньем...
Проснулся…серо…дождь – страданье…
28.10.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374103
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.10.2012
Мені негоже від твого байдуже.
Десь там збуває суму почуття.
Давай збудуємо разОм, ми зможем,
Шекспірівський сюжет життя.
Давай, пригорнеш мене поглядом ласкавим.
Навзаєм тебе ніжно полоню.
Веселкою твоою заповню душу,
Від всього злого її любо захищу.
Мені не треба все що є без тебе.
Я попрошу лише візьми собі.
Тихесенько припідійми до неба,
В полоні почуття: воно тобі - люби.
24.09.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2012
Осквернилась голова
И не лечат песни.
Опустел бокал вина –
Мы не будем вместе.
Разношерстные же все:
Зайки, кисы, лапы…
Но внутри у всех затор
Блудной жизни пятен.
И не лечит алкоголь,
И абсент не греет.
Над усопшею душой
Отмирает тело…
4.10.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368746
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.10.2012
Я из волка стал собакой.
Можешь обо мне не плакать.
Я из принца стал шутом,
И Чистилище мой дом.
Я запачкался чужою...
Плотский грех чужих утех
Соблазнил меня собою.
И не стоит, не прощай,
Не вернуть мне честь обратно.
Просто уходя узнай:
Мне от совести досадно.
Просто, получилось так,
Что змея Адама укусила.
Хоть ничтожным был пустяк,
Но с тех пор Пандора Землю поглотила.
16.09.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368544
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.10.2012
Слетелись стаи черных птиц
Над моей грязною душой.
Плевать, на мряку чуждых лиц,
Ничтожен миг что не с тобой.
Забыт момент, когда шел дождь,
Сорвавший ложные сюжеты.
Когда по линии границ
Ходили по устах поэты.
Мне не плевать, не все равно,
Но чувства доклевала стая.
Не одиночество мой дом,
Но век свой с ним я прозябаю.
1.10.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368542
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 04.10.2012
Ви, забрали в мене, все що я не мав –
Відпускаю, хоч й не без образи.
Я ж, надшвидко, чомусь, покохав,
І були від серця всі ті фрази.
Ви ж, мені, повірили, та все ж.
Я не Ваш, і Вам я не потрібен.
А цю ранку йодом не затреш,
І душевний сплеск неймовірною образой пліден.
Ви мене покинули. Нехай.
Я Вам пробачаю, справді.
Просто знайте, щиро покохав,
В серці в мене не було неправди.
10.09.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2012
Ти знаєш, я ж не просто так.
І щиро, й справді від душі.
Не просто так оті слова,
В яких потрібна ти мені.
Ти знаєш, просто все не так,
Як треба все в житті, як хочу.
Просив тебе: не полишай,
Тобою мрію, тебе хочу…
Я ж, начебто, не заслужив,
Такого так, як ти до мене.
Ну, я ж просив-просив:
Будь ласочка, пригрій до себе.
Не знаєш. Ти ж іще маля.
Я не в образу, не подумай.
Просто, життя – таке життя…
Здається, щастя в ньому не буде…
8.09.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2012
Помідори(one year ago)*
Вже зав’яли помідори;
Огородина пуста.
І не сіється нічого –
Бур’янами поросла.
Висохла, як піт від вітру,
На чолі блаженних мук.
Й не породить вона цвіту
Й працею від сотень рук.
Захаращена й нікчемна,
Не придатна для життя,
Як городина змарніла
Під нутром душа моя.
* Відповідь-доповнення до віршу «В’ялі помідори»(див. по списку)
P.S. На цих радісних словах, я ставлю хрест на власнозаідеалізованій примарі недосконалої відчуженої особи. Ця неймовірно придуркувата(настільки ж як і її головні персонажі) лав-сторі себе вичерпала – рік скорботи підійшов до завершення, і все що десь залишалося на згадку, разом з тим, що десь ще доконує останні секунди життя, і тим що вже давно поросло мохом і вкрилося трупами зелених мух відправляється на цвинтар. Арівідерчі. Амінь.
P.P.S. І наостанок одна з моїх улюблених фраз(типу як у термінатора «аста ла віста бебі»): See in Hell Bitch…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353315
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2012
Примарою літати серед неба
Бажання, мрія, чи пророчий дар?
Мені чомусь уже не треба
Нічого з того через що тоді страждав.
Політ підносить десь далеко в небо,
Він підійме ще далі вдаль.
Й чим далі, то все більш мені не треба,
Лечу в той світ я, не нажаль.
Нарешті, з поспіхом туди,
Де є навіки спокій й тиша,
Де не живе ні біль, ні ти.
Заради цього плин буття облишу.
Й нема сердешних обіцянок,
Ні вічності твоїх благань…
Безглуздих вчинків тих спонтанних,
Коли дослухавсь до вмовлянь.
Й байдуже вже на ті слова,
На ту сім*ю, яку ти змалювала.
Так справжньо й гарно…
Що то за слова…
В такі й нечиста сила б ввірувала.
Я залишу це все, кохана мила,
Тобі, кудись, в скриню, на згадку.
Й через роки, колись, можливо,
Назвеш моїм ім’ям своє малятко.
27.07.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353313
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2012
Пробач мене, будь-ласка,
За: що було не так.
Та твої очі, твоя ласка,
Без них усе ніяк.
Не зможу я без цього.
Без нашого усього,
Без лагідних ночей,
Без посмішки очей.
Мені не треба світу,
Не треба мені люд.
Лише тебе бажаю,
Благаю, тільки будь.
Я ж хочу, просто, щастя,
Яке було тоді.
Та зараз ти не поряд
І сльози на душі.
На серці - нова рана.
Загоїться..пройде...
Та скільки ж можна, Боже?!
Воно ж не кам'яне!!!
Не вмію я так жити...
Пробач, пробач за все!
Нічого, якось буде.
3агоїться..пройде...
10.02.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2012
Казковий вечір переплів думки
В обіймах мудрості, забутку й горя.
Я полишу у спадок почуття вини
Й політ фантазій попливе у море.
Закине вітром в буйний океан
Віднесе хвилею подалі мрії
Й потопить в прірві мій кохання план
І я тепер навіки стану вільним.
Безумства край тепер моя сім*я,
Тут всі невидимі, зелено-сірі.
Я тут обрів нарешті спокій снів,
І слізно прошепчу: я вільний!..
12.12.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350321
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2012
Подалі від тебе все ближче до неба
Я щастя шукаю, тому відлітаю.
Можливо там краще, можливо там люди
Добріші й миліші, все ж – гірше не буде.
Забувся нарешті поринув у бездну
Без радості й горя без слізної крові.
Чи краще чи гірше, живим чи вмертвенним?
Як бути, чинити? Де вихід з проблеми.
Нема, й не підкаже ніхто і нічого
Кому яке діло, до чУжої долі.
І ти моя пташко, шалено кохана,
Забула про мене, так наче й не знала.
Не мило на світі без милої жити,
Тому відлітаю до вічного літа.
До раю, до неба, до справжнього Бога,
Щасти вам сердешні, й простіть ради Нього.
28.05.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2012
Піти… піти в цю жарко-прохолодну ніч. Кудись подалі від себе, від життя, ближче до чогось більш аморфного, більш не реального і відносного. Просто сидіти біля спокійних шумів річки і насолоджуватись… Насолоджуватись тим що є, тим що бачиш тим що відчуваєш – повітрям, свободою, самотньою незалежністю… Вдихати в себе всю незайманість волі, чуттєво слухати власний голос зсередини і ствердно протиставити йому його ж непотрібність. Зашити цим дивним співом пташок всі свої життєві негаразди, які по суті й не є чимось архіважливим, бо тет-а-тет з її величністю красотою природи відчуваєш себе вільним і піднесеним. І тільки ця самотність, цей момент, ця ніч, лише вони здатні повністю задовольнити і переконати в тому, що все інше є непотрібне й неважливе. Головне двоє: ти й вона. Лише вона здатна тебе абсолютно наповнити або ж спустошити, лише природа диктує твій настрій і плин твого життя. І тільки вона єдина, матерія жіночого роду, яка дійсно здатна змінити в твоєму житті щось так, як заманеться лише їй, а все інше залежить лише від тебе самого. Від твоєї волі, бажання, сили… І тільки цей нічний шум хвиль здатен спонукати до нового завтра, до того якого ще не було і яке буде, або ж навпаки вмовити тебе на те, що все вже є ніяк, і залишиться таким же ніяк, і наостанок тільки момент, момент коли ви в двох: ти і природа – єдина матерія в твоєму житті яка дійсно здатна щось змінити…
10.05.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350098
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.07.2012
Нема! Нема тебе ще й досі біля мене.
На дворі ніч, а ти ще не прийшла.
Мені колись, було життя не треба,
Мабуть, не знав я ще тоді життя.
Нема, пропала. Десь поділась…
А раптом щось?.. Та ні… нехай…
Куди забрала серця спокій, мила?
Чи в пошуку пішла в той край де рай?
Все ж, дочекаюсь повені на ранок,
І прочиню тобі свої стежки,
І так охоче прошепчу: кохаю…
А знаєш хто моє життя? Це ти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350097
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2012
Глянь кохана, зірка впала.
Й ще не пройдені шляхи.
Їй було кохання мало
Серед простору віків.
Вона зяяла яскраво,
Освітляла людям шлях,
Та життя її дістало,
І вселяло тільки страх.
Вона впала бо стомилась,
Від печалі, суму й днів.
Коли всім навкруг все мило,
А вона не мала й снів.
Навіть сяючи самотньо,
Намагалася нести: світло,
Й щире щастя людству.
Та дістали її ми.
І потухла, гордо пала,
Одинокою на вік.
Вона ж також серце мала,
Та його ніхто не грів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349934
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2012
Дощ... люблю його без тями.
Дощ - і днями і ночами…
Зникає люд навколо,
І вулиці всі голі...
Блаженна повна тиша,
Лиш його шум, немов колише.
Навколо все відносно,
Лиш дощ… уверх підносить.
Він зваблює квапливо,
Бо швидко мине злива.
Затягує у спокій..
І дотик, дотик, дотик, дотик…
12.07.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349922
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.07.2012
Безвідчайна прірва,
Заспані нерви.
Пропите бажання -
Змарноване стер**.
Не просто як завжди,
Не жити тобою.
Без думки забутись,
Створитись героєм.
Змарніле чуттєво,
Бездушнє так само.
А ти в тому ж місці
Під цицьою в мами.
Та все ж, не полишу,
Не кину бажання,
Не стану пройдешнім,
Хоч вже й не коханий.
Зруйную суцільне,
Згризу все моральне,
Нехай через силу
Та все ж аномально.
І стало без такту
Дієво-дбайливо,
І було все жваво,
Та вже не можливо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349674
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2012
Я не люблю тебе, бо
в тебе целюліт,
І він зростає
довгими ночами.
І з дня у день на
сраці твоїй щит,
Росте й росте, як
та стіна між нами.
Я не люблю тебе, бо
в тебе целюліт.
Від недотраху чи
від пересердя?
Від чіпсів й пива
може, чи від днів
Коли не піднімалось
твоє чрево.
Я не люблю тебе, бо
целюліт росте,
Його постійно
більше й більше.
Він полонив твоє
усе,
Вже й голова, то
целюлітна криша.
2.06.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349672
рубрика: Поезія,
дата поступления 11.07.2012
Отак от на днях відпочиваючи біля річки, довелося узріти ситуацію яка викликала масу внутрішніх неприємних емоцій. Біля альтанки, в якій знаходився я та зі мною відпочиваючі особи, був припаркований мінівен з кількість кількістю від 5 до 10 відпочиваючих. Власне резонанс викликав момент який я випадково узрів: дитя чоловічої належності, років так 7-и, з привідчиненого салону автомобіля вивітрило своє власне характеризуючий чоловічність майбутній дітотворний орган і почало без всяких вагань справляти свої природні потреби. В цей момент біля нього промайнула чи то рання мати, чи пізня сестра, яка ніяк не відреагувала на бажання хлопця насцяти на всіх. Бо для зору це було доступно дійсно всім. Виникає питання, коли наш народ навчиться хоч якоїсь культури і поваги один до одного??? Коли, блядь(вибачте, та вдалішого слова тут важко підібрати), наш люд перестане жити за принципом «моя хата скраю…»?!?! Ну що це за виховання дітей таке, коли отак от просто, й навіть без малійшого зауваження дорослих, і власного помислу на те що щось роблю не так, дитина справляє потребу в публічному місці?
В мене було з*явилося бажання сфотографувати цей момент, жаль фотоапарата з собою не мав. Так-так, саме сфотографувати. От цікаво мені б тоді було подивитись на реакцію їхньої родини. Мене б мабуть відразу покрили трьохповерховим файним словом і обізвали збоченцем. А вибачте мене, в чому моя провина чи протиправність? Фотографувати здається в публічних місцях не заборонено, на відміну від мочитись. В такі моменти дійсно робиться прикро, гидко, й соромно за наш народ. І як би там зараз всі не раділи з приводу вдоволення нашою країною футбольними туристами, свідомого окультурення в нашому суспільстві не прибуло, на жаль. І не треба постійно жалітись на те, як в нас в країні тяжко жити і які в нас погані жирновладці. Почніть з себе в першу чергу. Невже так тяжко поважати один одного й думати не лише про себе? Тут вже згадується ще один випадок який відбувся півгодиною раніше, на тому ж місці, коли чоловік після звареного чогось там, в чавунній каструлі, пішов ополіскувати її в річку, саме туди, де біля нього безтурботно пірнали й насолоджувались літом дітлахи. І які докори тут висувати до малого, якщо старе себе поводить так само ж нахабно й безкультурно. І ніхто не подумає про те, що завтра він може опинитися на місці тих радужних дітлахів, де до приємної літньої води будуть додаватися бонуси у вигляді шматків борщу, кальмарів(саме кальмара, щоправда сушеного-магазинного, мені довелося узріти в річці), упаковок чіпсів та пляшок пива. Коли ж наш люд зрозуміє, що чисто не там де прибирають, а там де не смітять.
Прикро за отаке от ставлення, адже ми робимо гірше не комусь, а собі. Ми плюємо не на когось, а на себе. А найприкріше, що свідомо цього не розуміємо. Шкода, адже Ненька в нас чудова: неперевершена природа, милозвучна солов*їна, багата історія й традиції, найгарніші дівчата на кінець!.. Та все це, чомусь, ми паплюжимо, самі того не помічаючи: забруднюємо й руйнуємо природу, нехтуємо мовою, забуваємо традиції, і заробляємо репутацію повій.
Як казав таможенник Верещагін у відомому радянському фільмі «Біле сонце пустелі»: «мне за державу обидно…». Або ж ми просто не бажаємо це все помічати, адже легше зробити вигляд що нічого не відбувається, а у всіх гріхах винна лише погана влада. Чомусь, наш народ не хоче продемонструвати цій владі як правильно, як треба.
Я люблю свою країну, дуже, але багато її громадян просто не заслуговують того, щоб в ній жити і зватися українцем(кою).
09.07.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349465
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.07.2012
Алкоголь руйнує мозок,
І знищує всю гордість в мить.
Але ж коли душі тривожно,
Ну як тут взяти й не залить?!?!
Не вихід. Звісно ж, буде гірше.
Але на мить, на мить пройде!!!
За ту лиш мить - відчутись вільним:
Ми п*єм, і п*єм, і знову п*єм…
На ранок думаєм – даремно.
І тіло ломить… більш не п*ю!
Та через день, на якесь свято,
Візьму і знову біль заллю!!!
А що втрачати не обрівши?!
Байдуже на усе щодня.
Ти вбила моє серце, суко!!!
А я заллю його до дна!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2012
Коли нема вже почуттів,
І лиш ненависті бажання,
Колись була для мене всім,
А зараз шлюха юно-рання.
І лиш усмішка на вустах,
Й неприязнь лиш від споглядання.
Й кохав, здавалось, щиро так,
А зараз нудить від стрічання.
Й бажати пакостей не хочу,
Та все ж, отримай ти своє.
Зустрінь таке ж тупе кохання,
Нехай твій мозок поклює.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2012
Побудь зі мною ще
хвилинку,
Благаю, поруч ще
посидь.
Залиш мені своє
тепло
Хоч на однісіньку
ще мить.
Приземлене все що
не ти,
І мрія світ коли з
тобою
Благаю, ще хоч мить
прожить
Щасливим із забутим
болем.
Відкрий мені
минулий шлях
До не покорених вершин,
Залиш усмішки
рідної слід,
На мить хоча б ще не
один.
Благаю, ти не
забирай
У мене все що серцю
мило.
Лиш ти життя, усе
тобі.
З тобою лиш усе це
щиро.
Не полишай! Не йди,
не йди!!!
І порожньо..Навколо
тиша.
І крик безумної
душі!
Не чула. Свавільно
облишила…
Пішла, пропала…й
біс з тобою!
Розбите серце, то не
гріх,
Забудеш все що було
мною,
Зітреш останній
наший слід.
Нехай, пусте. Я не
ображусь…
Й до тебе жити не
хотів.
Та ти прийшла,
любов вселила
Я мрію думав що
обрів.
А мрія раз і десь поділась,
Пропала, підло
утекла.
Забула, що її
любили.
Забула ким вона
жила.
Нехай, я не
ображусь, мила.
Я знаю, що вже не
моя.
Та знай, кохав лиш
тебе щиро
І буде так на все
життя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329530
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2012
Коли сонце заходить за обрій,
Коли світ поринає у сон.
Я чекаю на тебе кохана,
Подаруй мені нашу любов.
Ти прийди, прийди хоч сьогодні.
Поцілуй, обійми й помовчи.
Постій поряд тихесенько, мила,
І вслухайся в мої думки.
То все зайве: розмови й зов плоті.
Ти зі мною, то й пекло - то рай.
І весь світ не потрібен, ніколи!
Тільки ти мене не відпускай!!!
28.02.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2012
Ти трахнула всі
почуття
І трах цей був геть не фізичний.
Останній раз в
нас був такий:
Морально,
методично й швидко.
І де тебе цьому
навчили?
Отак от – є, і
враз нема.
Не буде більше
«милий, любий!!!»
Не буде більше
«лиш твоя!!!»
Спокійно, зважено
і грубо
Ти відібрала все
що мав.
І слів моїх уже
не чула
І не турбує що
кохав.
Та забирай,
прийдуть ще й другі
Розібють зібране
й підуть.
Розклеять склеєне
й забудуть
Було це вже, та я
живу…
І житиму собі
спокійно,
Забуду серцем що
кохав.
Й не хочу більше «милий,
любий»
Не хочу! Ліпше
навік сам.
Я мав тебе як
кращу в світі,
Ти ж, трахнула
всі почуття.
Я мав тебе, й
кохав всім серцем
Ти ж, зруйнувала
ідеал.
25.07.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329325
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2012
По клубах весело
літала:
Покинула минуле так.
І щастячко там
відшукала,
Та був тим
щастячком мудак.
Мудак один, мудак і
другий,
І ціла купа мудаків…
Згадай тепер, оте
минуле
І пожалкуй, що ти не
з ним.
А я тим часом
посміхнуся,
Бо все ж приємно
мені знать,
Що краще в тебе вже
не буде,
Лиш мудаків тепер цеплять.
=))
09.02.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2012
Невпевненість відносно сіра,
Абстрактний прояв забуття.
Гнітить все, що колись було щасливо.
З*їдає мозок в небуття.
Пролежить день забуте щастя
І відшматує явний фарс,
Не буде все вже так відверто
Змарноване на вік життя.
Й посмішка чорним не єднає,
Сполука пройдених доріг -
Пусте життя не відпускає,
Я в ньому жив та не обрів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2012
«Лучше быть одному всю
жизнь, чем найти свой дом и жить в нем с кем попало.»(с) Ария – Я не сошёл с
ума
Шукати дівчину?.. Нє, нє слишал. А
навіщо??? Навіщо мені ці проблеми? Спочатку добре й цікаво, так. А потім? Потім
почуття поступово перетікають в звичку. Воно тобі вже й не треба, та й
відпускати шкода, бо часу на нього витратив не мало. І самі проблеми від цього,
і постійні нервові розлади зумовлені безпричинними сварками й попріканнями один
одному. Навіщо? Ні, я вже якось краще форевер елоун.
Як так? Всі ж нормальні люди
зустрічаються, розходяться, знову зустрічаються і нормально – живуть? А мені не
нормально, от така в мене риса дивакуватості. В сучасному світі чимало людей з
набагато більшими відхиленнями. Та й взагалі, а хто вам сказав, що спосіб життя
який нині ведуть більшість людей є нормальним в плані цінності й моралі
особистості? Так звісно, зараз це нормально для дівчини погуляти в своє
задоволення, до втрати сумління й розуму, переспати з підручним членом, а на
ранок для себе зіслатись на те, що просто перебрала трішки. А потім так ще раз,
ще і ще… Колись таких дівчат називали словом «повія». Думаю його значення вам
пояснювати не варто, в нинішньому суспільстві навіть діти які ще читають по
складах, зате вже знають значення слова «повія». Ну це все не тільки вина осіб
слабкої статі, чоловіки звісно ж теж не святі. Нині вважається престижним
перетрахати якомога більше дівчат, і завдяки їх легко доступності й можливості
отримати хоч якесь сексуальне задоволення, взагалі не звертається увага на
вроду об*єкта, і вибачте на слові, якість. Адже ви вже точно не перший з ким
вона отак от, просто трішки перебрала…
Нині увесь світ бореться проти
гомофобії. Ну так, чому ж тоді не почати власних домашніх улюбленців трахати,
а? Адже ви ж його теж любите… І дірка там аналогічно знайдеться… Чого ж? З
цього вийде цілком вдалий маркетинг, нова хвиля мейнстріму. Нині ж так
популярно якось вирізнити себе серед інших. Впевнений при правильному
піднесенні ідеї в неї відразу б з*явилося багато прибічників. Я не натякаю на
те що хочу трахнути собаку, кота чи козу, ні. Я веду до того, що моральні
принципи суспільства нині не існують.
Вибачте, але мене не так
виховували. Мене з дитинства вчили що кохання це щось більше ніж просто фізичне
задоволення від статевого акту. Це щось більше ніж просто трахнути те що
доступне, а потім казати йому люблю, бо поки що нічого трахнути більше не доступно.
Любов?!?! Та про яку любов ви кричите, юні наївні створіння??? Ви ж самі себе
накручуєте тим що любите щось те, що просто зараз біля вас, бо бути самій і
чекати справжнього, це ж звісно не для нашого часу. А що ж люди подумають як я
сама буду, і подружки засміють, ну звісно ж.
Ні, вибачте. Така поведінка
сучасності для мене точно не прийнятна. Не хочу я називати коханим те, що
просто не огидне, не буду я називати коханим поношений матеріал. Якщо її до
мене вже вздовж і впоперек, то де гарантії що і зі мною так не буде??? Що я не
буду просто черговим отим, що просто під рукою, допоки не набридну і не
з*явиться інший, кращий? Ні, вибачте. Такі канони не для мене. Ви собі живіть
так, якщо вам так подобається, трахайтесь на здоров*я з чим попало, а я краще
буду форевер елоун. Не так це вже й погано…
01.03.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328910
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.04.2012
Шляху назад уже немає,
Криваве лезо почуття.
Шалений час: бездумні душі.
Цнотливий прояв каяття.
Єдине, що тепер цнотливе,
В сучасності аморфних тіл.
І всім приємно в цьому жити
Й в незнанні їх щасливий сміх.
Нема моралі, нема мрії,
Логічність вчинків відійшла.
Тепер єдине у всіх щастя -
Просране попусту життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328618
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2012
А ви коли-небудь доторкалися мрії? Спробуйте, це приємно. Вдвічі приємніше,
якщо ця мрія є живою людиною протилежної статі, яка ночами шепоче тобі на вухо «я
тебе люблю»… Втричі приємніше, якщо ця мрія схожа на найдорожчий скарб який,
здається, шукав все життя, якщо дивлячись в її сяючі, як лютневі зорі очі, ти
відверто, без всякого перебільшення говориш, що вона найдорожче що ти маєш, і
найкраще, що коли-небудь траплялося з тобою в житті. І ніщо в світі здається вже
не зможе забрати це від тебе, бо ти не звик втрачати мрії, і ніколи нікому і ні
чому не дозволиш розлучити вас…
Мозок - гірший ворог почуття… Він завжди лізе
куди не треба й де не мелиться… Хоча я й довго бігав від деяких фактів, та все
ж вони вилізли назовні. І все… Мрія розтаяла, як сніг навесні… І слізно вила
душа від того, що картинка та ж, а почуття вже ні. Не пускав, не хотів, не міг…
хоча вже й не відчував… Як мала дитина, не міг відпустити цей образ. Адже так
довго його шукав, а коли знайшов і вже здавалось нічого б не завадило моєму
щастю в подальшому існуванні, «любовь повернулась ко мне задом»(с)…
А тепер пояснення для чого це взагалі написано – не люблю я її,
хоча можливо й часто ностальгічно згадую, та не люблю. І ніколи не пробачу,
навіть не за те що ми розійшлись, ні, то вже інше… За мрію, яку вона в мене
вкрала, яку я шукав все життя, потримав в руках і втратив. ЇЇ ніколи не
пробачу, і аналогічно ніколи не забуду, той образ який шалено кохав і кохатиму
до скону своїх днів… та все ж не її – мрію…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328617
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.04.2012
Заржавіло все те що тобою,
Відійшло вже кудись в небуття.
Ти змарніла і стала пустою,
Та не прикро що кликав: моя.
Ніч вже сяє якось без світла,
Дощ на обличчі – сльоза.
Повелися з тобою, як діти.
Та ілюзії, то ж не життя.
Зливи прОйдуть так завжди буває,
Після них настане зима.
В душу прилинуть морози
І в очах заржавіє сльоза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2012
Буденний шлях -
суцільне свято.
Парад зруйнованих
бажань.
Нове життя тепер:
без того
Чого хотів і що
кохав.
Та я від того не
печалюсь,
Минула біль
розпалить гнів.
І не пробачу наші
мрії,
Що втілити все ж не
зумів.
Завершено процес
зітхання,
Нових думок тепер
пора.
І корчу погляд
зневажання
Не та вже ти, вже
не моя.
Тобі ніхто тепер не
лікар,
Затягана твоя душа.
А від душі, ще
більше тіло,
Яким бездумно по
руках пішла.
Й заляпала ти все
що мала,
Брудом чужих
голодних псів.
Таких принцес вже
не кохають,
Їх просто трахають
без слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328101
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2012
Тепер я примара, для тебе потвора,
Чи мертвий чи живий не знаю і сам.
Та бачить Всевишній я злом став від болі
Яку я отримав за те що кохав.
В крові я скупнувся, у власнім ставочку.
Не боляче…Навіть приємно було.
Нарешті звільнився! Я знов народився
Й блукатиму вічно зловіщим добром.
Тепер я все знаю, все чую й все вмію
Й людей я нарешті бачу наскрізь.
Та як же це болісно й мертвим хворіти
Твоєю невдячністю на ріки сліз.
Не вміла, не жила ти мною ніколи -
Мене зворожила й вмертвила оцим.
Й тебе проклинаю за те що згубила
Ти душу і серце за те що любив.
Ти ж моя сиза, кохана голубко,
Бездушна й безбарвна, така як і всі.
Люди так різні: і добрі і милі…
Насправді ж зсередини наскрізь гнилі!
Тепер я примара, по світу блукаю,
З кривавим серденьком у чорній душі.
І вам всім, «добродії», ґречно, від серця,
Бажаю: ЗГОРІТИ В ПЕКЕЛЬНІМ ВОГНІ!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273252
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2011
Кружится голова, мокрые письма.
Я слишком устал? Или боль в душе близко?
Я заболел. А может тобою.
Боль это не удел, мы много прошли с тобою.
И пусть едет мозг, проблема близко.
Я больше не опущусь у твоих ног так низко.
А помнишь тогда – иллюзия щастья.
Зародыш любви: привет, милый, здрастье.
А вот мы теперь: ты здравым безумьем,
И я там где нет прошедших бездумий.
И радости, и потребности в щастье,
Твой облик в мозгу – вот, что правда опасно.
Не тяжело забыть, да пустяки - былое.
Сложно мне простить, то в чём не сошлись двое.
Кружится голова, проблема здесь, близко.
Я заболел, придется опуститься низко…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273251
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.08.2011
Видалив би номер, відключив би мозок,
Вирізав би спогад - висушив би сльози...
Не пройшло пройдешнє. Ні, не повернулось,
Що й було, приємне, в мить тобі забулось.
В'ялі помідори?! Ну ж, стріляй, кохана!!!
Добивай бездушно м'якотілі рани.
"В'ялі помідори..." - ти мені сказала,
"ну, ти розумієш, почуття зав'яли."
Щоб ти здохла, мила! З цими почуттями!!!
В тебе помідори - в мене ж свіжі рани.
Свіжі, й кровоточать, болем нестерпимим.
Й не зів'януть, довго!!! Щоб ти здохла! Мила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2011