| Сторінки (4/302): | « | 1 2 3 4 | » |
Виявляється, жити не так вже й просто, –
Колеться, боляче, дай поцілую,
Дай скажу тобі щось, щоб інші не чули:
Колеться? Боляче? Зате правда.
Боляче, колеться? Зате знаєш,
Коли лезо проходиться по живому
Розумієш раптово, що ти людина,
Починаєш страждати занадто гостро.
Починаєш страждати за всю планету,
Починаєш страждати там, де не треба.
А колись, пам'ятаєш, було інакше
Та "інакше звучить" не на жарт абстрактно
Та "інакше" звучить не на жарт розмито.
Не страждай, же, страждальцю, занадто довго
Бо пропустиш життя мов у ранок потяг
Бо пропустиш пожити когось за себе
Чи воно того варте, далебі, варте?
Колеться, боляче? Надто гостро?
Дай поцілую, бодай минеться
Та все ж буде боліти, бо я не мама.
Та все ж буде боліти, бо біль дорослий
Та все ж буде боліти, то ж стисни зуби
І іди собі далі. Йди собі далі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564956
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2015
Я там щось собі навигадувала
Прости мене, коханий.
Жінкою пахне
На покривалах
Колеться шелестом дика кімната.
Милий, я руку твою ловила
Та не впіймала,
Бо ти не мій вже
Милий, я стинаюся, немов зрізана квітка
Жінкою пахне
В моєму домі.
Обійми мене, неначе ще й досі кохаєш,
Не вбивай мене доки я іще не готова,
Проте, знаєш, я неначе дикий собака
Жінкою пахне,
Пахне молоком для ненародженої дитини,
Зрадою пахне, мов полиновим зіллям,
А ти дивишся мені в очі,
Мов той, вчорашній,
А ти дивишся мені в очі мов тій, єдиній
Але пахнеш вже нею, та я не буду
Щось кричати, щось бити,
Гукать прокльони,
Я не буду ридати та голосити,
Подивись мені в очі й скажи,
Що знаєш
Як воно, стинатися, немов зрізана квітка
Подивись мені в очі, чи не загостро?
Жінкою пахне…
А я, а хто я?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2015
Пульс мій пручається і клекоче –
Неперестанно, неперемінно.
Пий цей день, пий його аж до ночі,
Світ такий тлінний.
Посмішка, посмішка не на люди:
Тиха, та щемна – не приховати,
Там де полин зів яв рута буде,
Варто це знати.
Знати та виситись понад небом
Знати до щему, до сокровення
Тиха усмішка таємна в тебе,
В сон мій ще верне
Мовиться, звернеться, сколихнеться
Віршами, кров’ю, травою в полі
Будь мені тим, хто в мені озветься
Будь, хоч до болю.
Будь мені доки мене не стане
Знай за нас двох й не кажи нікому
Світ такий тлінний, і день вже тане
Ходім додому.
Ходім додому, веди додому
Ходім до неба, веди до неба
Вітер роздмухав серпневу втому
Світ такий тлінний і пахне медом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2015
Иуда поцеловал Христа.
На ночь все двери закриваются.
Любите меня за то, что я такой как есть,
Любите меня, во имя вселенской скорби.
Любите меня, не забывая присылать счет за ночлег,
Любите меня, называя никчемным праведником,
Любите меня, не пуская на воздух из тесноты,
Кажется, любовь должна проявляться именно так.
Но если бы вы могли уловить тонкую грань
Между любовью и разочарованием,
Балансируя на грани, заглядывая поочередно
И сравнивая где есть свет и где тьма,
Вы бы поняли, что нет ничего безупречного,
Что в чистом виде вы любви не найдете
И вам стало бы грустно, но даже легче,
Потому как, вы смогли бы плыть по течению,
Открывая, что небо вверху красиво,
А вода так прохладна и будет берег.
Тогда бы вы научились принимать все удары с улыбкой
Потому как, чистого зла не бывает,
Не бывает едино и верно святого,
А в дефектах есть антикварная ценность.
Так
Любите меня за то, что я не такой, как вы,
Любите меня за то, что я не плачу по счетам
Любите меня или не любите, мне все равно.
Любите меня и ищите во мне грехи
Любите так, как вам предопределено
Если вовсе любовь для вас не пуста
Может быть, не случайно тогда давно
Иуда поцеловал Христа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562724
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.02.2015
И тебя уже нет,
А на мне можжевельник порос
В горле плещутся рыбы
Из глаз бьют живые ручьи
А когда-то у нас была вечность
И важный вопрос:
Как мы стали друг друга,
Хоть раньше мы были ничьи?
Проходили дожди,
В луже мокнул извечный вопрос
В доме было тепло
В его окнах горел мягкий свет
А теперь свет погас,
Сквозь меня можжевельник порос
А тебя уже нет. Безнадежно, всецелосно нет
А мы время впитали в себя и остались сухи
А мы мысли свои не сдавали за деньги внаем
И никто не судил нас за промахи и за грехи
И мы были так долго одни и так мало вдвоем
А мы были такими обычными, стыдно сказать,
Толи прожили, толи бродили в глуши без идей
Но зато мы могли вместе быть и внезапно не стать
Уступив этот мир ещё паре наивных людей
Но зато мы моги прикасаться друг к другу во тьме
Но зато мы могли разделять тяжесть будничных дней
И ты знаешь, наверное, колокол бил по тебе
И ты знаешь, наверное, ты делал дом наш теплей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562509
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.02.2015
Лиш склепіння й вигнуті мости,
Арками, пластично і цегляно
І ранковий дзенькіт порцеляни
Й довгий видих й твоє втішне "спи".
Ти прости мені, прости в кредит,
Наперед за сотні довгих днів,
Що мій світ зарано потьмянів,
Мов він уже "сутінь" а не "світ".
За оту віддалену печаль
Непотрібну іншим та мені
На перед за всі майбутні дні
За холодний недопитий чай.
І за арок вигинів пунктир
За ранкове сонне оніміння
Коли світ в холодному змертвінні
Барви не пускає на папір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561933
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2015
Я тобі не сказала,
Бо вся правда пуста,
Збіжжя била та м'яла,
Зав'язавши вуста.
Правда лиха не родить,
Бо вона пустоцвіт,
Та чомусь лихо сходить,
І на пальцях кровить.
Я тобі не казала,
Свічка гасла в імлі,
Збіжжя пристрастно рвала,
Цупко крала в землі.
Я тобі не казала,
Я мовчала тобі,
Лихо житом зростало,
Колихалось в стеблі,
Лихо прагло на волю,
Лихо прагло на світ,
Я тобі не казала
Та його не спинить.
Але тілом до тіла
Та руками до рук
Правда бід уродила
А неправда розлук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2015
Закохалась у когось з середи на четвер,
Коли сіяли барви й щось впало на мене,
Коли ягоди стиглі ставали черлені,
І прямі затремтіли в вигинах напівсфер.
Поміж вигинів – усміх і повіки в анфас,
Возвеличене тіло і сизість печалей
І вуста, що стулили, аби не кричали,
І тремтіння від першопромовного "нас".
Тоді сонце за комір сорочки лилось:
Напівпромені сонця в напівонімінні,
В першородного "нас" боязливім тремтінні
Яке може розпастись на "я" та "ще хтось".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2015
Десять тисяч питань, про/все:
Коротких та довгих - всіляких
На місяць злітаються птахи
Немов на папір кліше.
Слова все торохтять,
Щоб випустили наволю
Розмову веду з собою
Неначе старий Сократ.
Он там – то Чумацький шлях,
Там голову ніч схилила
І зорі на її тілі
Розкидано майорять.
А далі – якісь світи,
І всесвіти похололі
Там ті, що шукали волі,
Чи прагли до самоти.
Самотні, поміж всіма,
Ще більше шукають волі
У всесвітах похололих –
А раптом там вже весна?
А відповідей нема,
Бо нащо вони потрібні,
Тому, хто інтуітивно
Всі відповіді вже зна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559438
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2015
Я вас викликав, щоб сказати, чого вам треба
Та я сплутав всі мови, мов в Вавилоні.
І тепер я в розпуці кусаю руки,
А ви дивитесь, сповнені сподівання.
Вчора з річки дістали чийогось сина
І він дивно та радісно посміхався,
Втаємничений був вже в усе на світі,
Тільки світ йому більше не був цікавий.
Тільки світ йому більше не був, та й годі.
Там за пагорбом царство й вода для спраглих,
Йдіть шукайте: не ви, так дійдуть хоч діти.
А я сплутав всі мови – чекати марно,
Не відкрию вам істину, як вам жити.
Йдіть, напийтесь, відчуйте – життя нетлінне,
Йдіть, - вода там прозора й дає прозріння.
Вчора з річки дістали чийогось сина, -
Він вступився вам правом на воскресіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559107
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2015
В моїй шухлядці затупилися старі ножиці,
Скло на вікнах розтріскалося тонко павутинням.
Руйнація відбувалася зважено, неквапливо,
Поростали мохом полишені богом люди.
Там де гірко текла в келих наливка,
Вже давно опустіли столи.
Чи хто знав, що час такий жартівник?
Убирає своєю занедбаністю пустку в душах.
Не намагайтесь вкричатися – крик згасає,
Надто швидко, щоб врізатись комусь в груди,
Щоб поранити пам’ятанням,
Забуття відстрочити в сині чи доні.
Земля вже існує мільйони років, мільйони…
Нам відміряно…. Ох, не будемо про погане.
Бачте, у мене є трохи наливки,
З урожаю 2012 року,
Пом’янемо ж бо вишні які надали їй
Свою кров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2015
Люди
Бабця так говорила:
- Бачиш, все це люди:
Великі й маленькі
Он ті, з кісками, – то дівчатка,
І колись вони стануть жінками,
Ті зі зброєю з палиць - хлопці
Вони стануть чоловіками,
Й будуть битись за нашу країну,
Якщо хтось нападе на неї.
- А нападники хто, теж люди?
- Люди, люди, бодай їм, люди.
- Вони також були маленькі
І стреляли у інших з палиць?
- Так, стріляли.
- То хто ж чужинець?
- Бачиш, синку, ріку за тином?
Живемо ми з одного боку,
Та й на іншому теж є хати,
І на нашому – сонце сходить,
А на їхньому лиш сідає.
І уранці, часом, здається,
Що у нас трава зеленіша,
А у них вся пшениця сохне -
І вони мають менше хліба.
- Та й у нас його небагато?
- Так, дитино, далебі, менше.
- То чому ж вони йдуть вбивати?
- Бо стріляли малими з палиць,
А дорослим – вже треба зброї
- А чому їм всім треба зброї?
- Бо вона тебе робить вищим
І здається, що ти вже можеш
Наче бог той, вершити долі.
- А навіщо вершити долі?
Бо людина – слабка істота,
Вона хоче піймати сонце,
Та стрибнути до нього не може.
Тому хоче забрати світло
Із зіниць тих, кого вбиває.
- А навіщо вона вбиває?
- А цього вже ніхто не знає,
Може краще того спитати,
Хто поглянув у мертві очі
І побачив в них промінь сонця,
Та дістати не зміг. Не краще
Тоді в нього спитати, синку:
Чи знайшов ти траву зелену?
Чи трава та давно зів’яла?
І навіщо ти убиваєш?
Бабця так говорила:
- Бачиш, все це люди:
Великі й маленькі
Он ті, з кісками, – то дівчатка,
І колись вони стануть жінками,
Ті зі зброєю з палиць - хлопці
Вони стануть чоловіками,
Щоби битись за власну країну,
Лиш коли нападуть на неї?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2015
Біля доріг продавали трави.
Тугі пучки, міцно сплетені мотузкою.
Задешево продавали.
І в очах людей з краю дороги
Струменіла печаль,
Така втішна,
Немов з ликів святих,
Така тиха
І непевна,
Немов вони мали
Все стерпіти на світі.
Вони зривали цю траву,
Щоб виміняти її
На ще день
Печального не/життя край дороги.
А влітку,
Вони в лісі шукали папороть,
В хащах далеких,
Яка б вилікувала їх самих від гнітючих думок,
Від нестерпних думок,
Що безсмертник
Безсмертя не дасть,
А барвінок
Не зробить життя барвистим.
Навпаки:
З роками, печаль їхня
Убере в себе сірість доріг,
Біля яких вони продають дику м'яту,
Убере в себе куряву нездійсненних бажань,
Невіднайдених душ заблукалих.
Я купила у них пучечок м'яти
Та чомусь побоялась
Ще раз в очі поглянути.
Чай з неї був із присмаком сум'яття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2015
Іноді питаєш:
Як може бути тонше?
Як гвіздки вбивати в зап'ястки,
Щоб біль задзвенів, мов струна?
Як тоншим зробити викрик
Одинокого птаха у верболозі,
Або дівчини, у якої коханого
На війні убили?
Як визвучити сонце?
Сплести його у рушник,
Розтелити над головою
Зневірених,
Які більше сонця не бачать?
Іноді питаєш:
Як може бути тонше?
Як тонше сказати,
Заграти
Тим, хто слух давно втратив?
Тонше
Торкнути тих, хто не відчуває?
Світ у нитку сплести
і крізь голку його тягнути.
Іноді питаєш себе,
Як може бути тоншим,
Грубість слова, сказаного напрощання,
Дитинству?
Тоді, коли в сни все ще сиплються зорі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2015
І буде ніч ця серед нас
І світ затих
І світ погас
Небесні айстри
В теплій тьмі
Немов глінтвейн терпкі були
На твоїх пальцях світ тремтів
Тонкий мотив. Німий мотив
Холодний всесвіт, та не ми,
Розчина ніч, ковток пітьми
Палахкотій, дивись, дивись:
Час ще не збіг
Ще день, ще ніч,
Ще рік, потому дзвін декад,
Нестерпні спеки, снігопад
І айстри в всесвіту пітьмі
Холодний всесвіт, та не ми
Й на твоїх пальцях світ тремтить,
Бо кожен має власний світ,
Бо кожен має власний час,
Допоки світ зірок не згас,
Й шепоче із глибин пітьми:
Весь світ загине, та не ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554942
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2015
Недоламали, бо крошилось,
Не так рельєфно і недотактильно.
Впіймай мене,
Мабуть, я оступилась -
І стисни сильно.
Вулиця вціліла,
Від рук холодну сутінь не віддерти,
Не всіх ловили. Кого ж не зловили -
Ті встали вперто.
Силились забути:
Суто жіночно, трохи істерично
Їх не ловили: так і мало бути,
Падати звично.
Посмішки для інших,
Собі - холодну сутінь анальгіну,
А знаєш, я сама у всьому винна
У тому, що така недотактильна
Я люблю біль.
Агонії бадьорять.
Впусти мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2015
Харків-Львів. Потяг, рух, засніжило,
Десь в дорозі Різдвяна зоря.
Вже на карті Франківськ згубила
Церкви, колія, мерзла земля.
Хтось везе в собі щастя, хтось лихо,
На обличчях лиш тінь ліхарів.
Я в одінні так тішуся, тихо
Пружна колія. Ніч. Харків-Львів.
Рух вигойдує пошуки в душах
Загортає у відстані дні
Порт-Франківськ полишати мушу
Чи то в потязі, чи у човні.
І плисти-чи-то-їхать до ранку
Доки місяць ще не досріблів
Пружна колія. Подих світанку
Й шлях бринить, й шлях єдна Харків-Львів.
Я ж з Франківська пливу в біле море
У різдвяних снігів благодать
Хтось вигойдує щастя, хтось горе,
Комусь дім, комусь вічно блукать.
05.01.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2015
Розчулилась. Далекою зимою,
Упала в сніг й він танув від тепла.
І тіло пахло мятою вогкою,
І тліло на вустах чиєсь імя.
А потім встала і пішла,
Де зорі
Так блимають,
Так кліпають в пітьмі.
Чи кліпають вони, чи ми самі?
І нам здається, що в небеснім морі
Є щось живе. Далеке і живе,
Божественне, незнане й невербальне,
Невідзоріле, ледь не нереальне
І воно бачить нас, й віри не йме,
Що ми існуєм.
Що не знаєм стежки
До вічності, до тайни небуття
Й розчулено шепочемо ім я,
Та нас не чують. Не відповідають,
А ми існуєм. Ми собі ступаєм
У темряві.
Й божествене й живе,
Те щось погляне й сяйво дасть бліде,
Ледь яскравіше, ніж звичайні зорі,
І він почує, й вігукнеться в полі
Й до неї вийде. Вийде із пітьми,
Й оте живе й далеке їм тоді
Заплескає в долоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2015
Ти ствердишся,
там де дерева вічно
Пульсують в всесвіту гарячій лаві
Де ранку полум’яно-золотаві
в червонім мареві розкидалися коси
Ти бєшся. Наче муха у вікно
Нерозуміючи. Що площина
Не зломиться від натиску прохань
і навіть від фізичного втручання
Світ розширяється – до розростання
Яке ковтне твою свідомість враз.
І просвітліє. Тільки вже не ти
Ходити будеш. Вже тебе не стане
Бо ти був той, а цей уже не ти
Той бився в шибку чуючи «лети»
А цей похмурий й більше нерухомий
Який не відчуває болю й втоми
Який не відчуває….
Оніміння
душевних ран
Скорботи й забуття.
О так, чи прагнув ти цього життя?
ЧИ може хай те скло і те дзижчання?
Людино, в кокон скована мовчання
Ти не людина. Ти як дуб. Як те
Каміння? Все ж, як дерево,
Бо тягнеш
з землі вологу.
Пєш, щоб ще рости.
І процвітати.
Та не зробиш кроку
Бо не бажаєш.
Ти як ті дуби.
Тисячолітні
Що вросли у землю
Яким лиш треба,
Щоб не було темно
Щоб не померти.
А не щоби жити…
То ж може, заклик
Чуючи «летіти»
Краще об шибку
Битись і сконати?
Не ствердитись.
Але й не застигати.
Не стати вищим,
Але й не змаліти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2014
По наростаючій, подібно,
До тріпотіння крил комах,
М’яко лоскочучи, і дивно,
Пекти на змучених губах.
Волосся розплететься знову,
І постатей кривих пітьма.
-Я не боюся,- скажеш - болю,
Своїх же ран і зокрема.
Він позіхне і посміхнеться,
Вимкне довкола ліхтарі.
-Твій біль далеко відгукнеться
Гарячим жаром у мені.
І так якось необережно,
Неначе лезом по щоці,
Торкнутись дивного безмежжя,
Мов згустків крові в молоці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2014
Я не вмію вбивати, бо пальці тримали лиш плуг,
На хрестах блідне тінь і вже сонце яскраве й святе.
Соловіє розбуджений сад, здичавілий, навкруг
І купається в ранку допоки є сили на те.
Цикл життя його звичний: багато маленьких смертей.
Плоди гупають стигло на землю з нахилених віт.
Я не вмію вбивати. Не вмію вбивати людей
Я не вмію дивитись крізь пальці на зранений світ.
Коли потяги тягнуть вагони з вугіллям й гудуть,
Коли зрізали м’яту і сушать на зиму на чай, —
Чиєсь ліжко холодне. Його вже додому не ждуть.
Тільки вітер доносить оманливе, часом, «стрічай».
І чи прийде той день, коли зовсім забудуть ім’я,
І затопчуть сліди і посадять дерева нові…
А під плугом так рихво, так свіжо чорніє рілля
Й рикошетять думки й біль нагадує, що ми живі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525184
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2014
Нам до мая 15 верст.
Говорить будем фразами с аллитерацией
Путь так часто бывает прост,
Только пусть лучше с взлетами, с кульминацией.
Пусть на трассах — зеленый цвет
И чтоб кофе всегда горячей и без очереди.
Даже если не знаем ответ, —
Наболтаем. Филологи, между прочим.
Пусть бывает, что не пройти,
Не проехать. Толпятся, локтем пихаются,
Всегда можно приобрести
По билету. Лос-Анджелес дожидается.
Там витрины размером с мир,
Парапеты длиной в метры ожидания.
Но ведь часто, даже пунктир,
В прямой путь к выполнению грез сливается.
И у сказок бывает явь,
Или сказки у яви, по аналогии.
Точки на запятые правь —
Это тоже в традициях филологии.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524404
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.09.2014
Проходи и садись. Видишь, сонно. К дождю? К дождям…
Там по капле, по капле — и музыка, и октябрь.
А пока ведь тепло и ещё не желтеет явь?
И на ниточку дни, и привет преминувшим дням.
Если стоит жалеть, то о том, что мечтать грешно,
Прозябая идти, — хотя в поле лишь тишь да гладь.
Перемешаны правда и ложь, будто сор с пшеном.
Проходи и садись. Будем вместе перебирать.
И спасибо за будни и праздники к ним в кредит
Где идти, где стоять, важно, чтобы не одному
И хоть месяц, хоть два, после все же, передождит.
Проходи и садись, раз прошел столько верст, сквозь тьму.
Раз мечтал о тепле, значит, ценишь само тепло,
Простоту старых изб и постель из сухого мха.
Проходи и садись, если все же тебя влекло,
К огоньку на окне, что невиден издалека.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521884
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.09.2014
Ми кричимо вночі у своїх снах,
Крізь кілька сот реальностей захмарних.
Повіки не здригнулись — крик закляк,
І чорні грудки воронів старанно
Клюють зап’ястки з ранами від слів.
І сотні тисяч ліхтарів примарних
То почуття. Вони погасали там,
в світі живих,
А тут вони ще тліють, —
Бо підсвідомість згаснуть не дає
І руки в снах бодай іще воліють
Не відпускати теплоти долонь,
І губи пам’ятають і шепочуть
А ти не визнаєш…
Ти сам собі
муруєш барикади «не кохаю»
А ніч? А ніч тебе наздоганяє
І дядько Фрейд сміється у кутку,
На етику махнувши, й курить люльку…
А ти не визнаєш…
Бо ти борець:
Ти топчеш слабину й крокуєш далі,
Ти відкидаєш образи злинялі
І всі страждання зводиш нанівець.
Та вчора, десь о шостій, під кінець
Годин роботи ти побачив звабні,
Ніби забуті очі
І вона
Тобі сказала,
Ніби ледве знана, оте шершаве і сухе
«привіт» — і ти закляк.
А потім йшов додому
І говорив собі, що був правий,
І що вона вже навіть і негарна.
Крізь кілька сот реальностей примарних
Ти її подих зовсім не ловив
І не дозволиш. Бачте, підсвідоме…
Ніхто не сміє бути в твоїх снах!
І ти її штовхнеш й вона застогне
— і зникне.
— Фрейд скептично посміхнувсь —
Та все ж цієї ночі ти окликнеш,
Немов Орфей, давно вже непотрібну —
І почорніє небо до країв
І світ стане тісним й настільки тлінним,
Що ти будеш кричати,
Що той біль
Здасться тобі нестерпним, мов фізичний,
А вранці ти прокинешся живим
Й подумаєш, що в снах отих, вже звичних,
Все надто нереально-фантастично
І годі вже шукати правди в тім.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2014
Сегодня прочитала статью одного журналиста, который ездил в населенный пункт, где идут боевые действия. Он упоминал там о парне и девушке с ребенком, которые умерли от снаряда прямо в парке их родного города. Статья прочно проникла мне в подсознание. Видимо, настолько прочно, что получился стих.
Сливы стали чернеть — неожиданно и переспело.
Торопливые дни мчатся, будто бы наперебой.
Словно только вчера ожидали, когда потеплеет,
А теперь дикий зной. До корней осушающий зной.
Нам нигде нет покоя:
По улицам просим прохлады.
Молодые грачи не колышут вверху провода.
Панихиды одна за другой и дурманящий ладан.
И вода убегает. И сохнет вдоль русла вода.
А на пальцах лучи, и их блики мерцают сквозь ветви,
Воздух полон пыли, хоть вдыхается без хрипоты.
И скосили траву — пахнет голой, разжаренной степью
Но по-детски так жаль, что с травой всегда косят цветы…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514984
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.08.2014
Крізь кордони землі проростуть квіти злі, —
Розростуться кущами багрових троянд,
Й колючками огорнуть давно відцвілі
Мрії - вишні і віршів занедбаний сад.
Там повітряно-ніжні літали слова,
Хоча важило кожне із них щось своє,
Та ще з річки, де хтось квіти злі засіва,
Сонце п’є.
І тремтять
Руки тих
Сіячів
Та злі квіти ростуть, як росте сум’яття,
По слідах айстр в’янучих і калачів —
Це життя.
Сонце йде,
Розпашіле в імлі,
Денний жар свій ріці до кінця віддає
А схололі, як Стікс, води з надр землі
Ніч доп’є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2014
У ніч із кінця червня на неділю —
Весь світ пянкий, солодкий молочай.
А зорі — є й були завжди здичілі,
Бо лиш в пітьмі виходять, зазвичай.
Лічили їх, та й збилися з рахунку:
Не мерехтіть же, боляче очам!
триста сімнадцять юності цілунків,
зо дві розлуки і одна печаль.
Мости хиткі, з лози виткої й кленів,
Не перейдеш — так квітів не нарвать.
Ловіть же зорі із води у жмені,
Щоб замість квітів зорі дарувать.
Бо буде ранок — станеться раптово,
Що дівчина втомилася чекать.
Й поменшає зізнань аж на три слова
Й печалі стане більше разів в п ять.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2014
Дзвони. Гул дзвонів.
Тяжкість свинцю.
Ранок червоний,
Ніч багрецю.
На переправі
Мало води
Кидай, човняре,
Весла та йди.
Хай тобі жінка
Хрест піднесе
По половинці —
Ноші про все.
Стане співати,
Стане молить —
Та й тебе свято
Благословить.
Витре від бруду —
Й виплаче біль.
Ти ж бо не будеш
Більше один.
Нумо, човняре,
Не зволікай,
Там жде кохана —
Тепла печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2014
Скажіть мені,
Роздмухуючи правду —
Щоб так горіла, аж тріщав вогонь,
Чому мені сумні наснились барви
І барикади й викрики
Й у травні
Розпластані тіла й хрести примарні
Розруха. І молитва між долонь.
Роз рух а.
рух
і роз
пач.
Почорнілі
далекі дзвони —
Як воно болить!
Діждатись благовісної неділі
Чекати щоб всі грати заржавіли
Чекати щоби яблука дозріли
Не нападати і не боронить.
Скажіть мені, як ком не встав у горлі,
Чи довго жити й важко переждати
Чи це гроза, й за нею сонце прийде —
Отак, наосліп, прийде із пітьми?
Й неділя та настане, безумовно
І дійсно поржавіють раптом грати
Й під сонцем враз забудуться всі кривди
Й ми яблука кусатимем рябі.
Скажіть мені — бо ж кожен мусить знати —
Скажіть мені —
Мовчання — невідомість
Скажіть усім, роздмухуючи правду —
Щоб загорілись люди і міста…
Що боронити — то не нападати
Що не здаватись — значить відстояти
Що цінувати — то оберігати
Горіти — жити.
Істина проста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2014
Довго не спала
Аж ніч збіліла
З тліну зростали —
Зотліє тіло
У очеретах
сплять каченята
Ніч тіка степом
День переждати.
Мавки сховались
Лиш видно коси
Сонце прокралось
Роззулась боса
Ішла полином
Ішла по м’яті
Милий покинув —
Не відшукати
жаром у грудях,
холодом в тілі
Милий забуде
Вже до неділі
Піде гуляти
з тою що вкрала
Ти йшла по м‘яті
Ніч догорала
Холодом м’яти
Пахла доливка
Милого вкрала
Чи мо не тiльки
Сльози дiвочi —
Роса на травах
Згадав в недiлю
Bже поминали
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496591
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2014
Хтось підіймає
руки з очей
Світ відцвітає
Губиться день
Де колись пишна
в’яне трава
Пахне зотлінням
віра в дива
Приспана липа
Тоне в пітьмі
Лиш соковиті
Зорі на дні
Десь у калюжах —
Сріблом блищать
Пізно вже, діти
Жито збирать.
Та достигають
Сонячні сни
Досить їх спати
Аж до весни
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2014
Пообтріскались хати
в хапких стеблах плющу
Буду небо вмивати
аквареллю дощу
Розтушую вологу
від країв до країв
Пообтріскались хати
і бузок потьмянів.
Забирається сонце
крізь задихане скло
Тут нікого не має.
Тут усе відбуло
І покинуто дико
Розрослись бур яни
Розмалюю осику
На надламі весни
І у розпачі вдарю
Блискавицею в сон
Сколихнуться заплави
Затремтять гриви крон
І травненво і чисто
Розпашіється день
Надягнімо намисто
Заспіваймо пісень…
Як у пустці і тиші —
Проростуть кольори
Вітер їх заколише
Й понесе до гори.
Вітер їх роз тріпоче
І розвіє на схил
Хай до самої ночі
Пісні вистачить сил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014
Я дарую тобі цей розхристаний ранком світ.
І сукупність дужок, ніби Селінджер, замість квітів.
І задихану зустріч, і зелень на косах віт,
І мандрівки у сни — ніжним килимом з трав укриті.
Я дарую тобі непокору в моїх очах
І свободу в віках і віки під знаменням волі
І якщо первоцвіт у далеких лугах зачах —
Значить час для бузку, для тюльпанів і для піонів.
Якщо голос заслаб — значить час для сплетіння рук,
Якщо руки втомились — відрадно удвох мовчати.
Так палає на небі світанок, багрянцем смуг —
І крізь них виринають білявих хмарин фрегати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491201
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2014
І що то мої спотикання на кожному слові?
І морок у каві яка з молоком не злилася?
Дротами мереж не долинуло, бачиш, любові
Розрядами дотиків струм в тобі не розтікався.
Оголені руки горнулись до чашки затісно —
Пороги інтимності було порушено, явно.
Я стану прохати: най буде донині і прісно
Оця собі кава, й весна аскетична і хмарна.
Бо що воно змінить — чекати загуслих цілунків
Пелюсток трояндових з неба, що сиплють дощами
Людині потрібно лиш їжі, повітря і трунку —
Щоби тіло, повірте, жило і функціонувало.
Все решта — приємний додаток, чи часом, болючій Весна у суцвіттях і зачіска надто старанна
І голос який чарував і бентежив, і мучив
Й прощання до зустрічі й зустрічі без розтавання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2014
Ви — мій бог,
світляки у пітьмі, що в жорстких сизих травах,
Коли ніч натрапляє на світло й здригається враз.
Ви — мій бог, мої згустки тепла, мої ріки в загравах,
А надія, надія — породжена відзвуком фраз.
Ви — молитва: те скупчіння слів підпоясане, свято.
І її шепотіння — збирання у сніп колосків,
І вона нас єдна, адже кожний її має знати,
І тому ми народ з однієї колиски віків.
Мій же бог — це всі ви, хто ніколи не кине каміння,
В свого ближнього. Ви — ті що поруч,
Й до вас я горнусь.
Чи то надто банально молитися сонцю уклінно,
І на храми дивитись як вічне вмістилище душ?
Ми шукатимем бога — як символ очищення й віри,
Адже він всепрощаючий — й приєме завжди каяття,
Висихає роса під проміням ранковим, спітнілим.
А де кров пролилась — проростає невинне життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2014
Як голосіння підіймалось в небо
І там же стигло хмарами кудлато
І голі руки впялися в повітря
Й судомно його рвали на шмаття
За те, як догравало сонце медом
За те, як йшли по полю молодята
За те, як ми уміли проживати
У сотнях ликів нації життя.
Ми вязнем в крові і нам розум тьмарить
Та десь далеке світло, там, в світлиці
І ти його підтримуй, щоб не згасло
Бо це ж бо є його орієнтир
Там де один другого раптом вдарить
Там де церквами височить столиця
Він скаже: бачу світло повсякчасно,
Бо вдома мене стрітить щастя й мир.
А що то смерть? Замість одного встануть
Полки та сотні спраглих до життя
Бо там удома, їх усіх чекають
Вуста шепочучи оберігають
І добрі руки їх дітей гойдають
І вже зійшла посіяна весна.
А що та смерть? Вона ж бо невблаганна
Та й інший табір не мине розплата
Й настане день — все ж, можно так сказати,
Циклічно відійде та відболить…
А світло, бачиш, все іще яскраве
Й його тепло прадавнє та жадане
І твій герой приїде якось рано
І принесе за пазухою світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2014
Там де тиснява — дихають тепло, парою
Все ще лютий морозами—треться, колеться
Гей но весно, лиш змий-но водою талою
Бруд думок і смердючий скелет околиці.
Оголи, весно, пустку квартир за шибками
Хай трава проросте лоскотливо-зелено
Нашу мову — словами-вузлами зіткано,
Наше тіло із воску і тирси склеяне.
І ховається сонце від нас за хмарами
І тікає вода, і вернеться повінню
Ми такі воскові і такі усталені
Немов десь кимось зліплені й зафіксовані.
Та скажіть якось вранішньо і примружено,
Та скажіть комусь тихо і з потаємністю,
Що вже завтра ось буде весну розбуджено
І що це вам відомо із достеменністю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478546
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2014
Дай-но, крихітко, я на вушко шепну два слова,
Хай вони недоладні — в них змісту багато дуже.
Мені вже кільканадцятий рік ось пішов, відучора.
Та я все ще птахів полохаю, як ти, мій маленький друже.
Поїзд їде й шумить, а на рейках машинне масло.
Наче він динозавр — велетенський й такий цікавий.
Я підтримую вогнище, щоби воно не згасло,
І дивлюся приречено в чорне горнятко кави.
Потяг візьме розгін, це мій потяг — він без зупинок.
Твій лише іграшковий — його треба ще штовхати.
Я не буду боятися більше уже, дитино,
І колись, обіцяю, я навіть навчусь прощати.
Навчи бути як ти: завжди чистим і завжди щирим,
Хоч я старша ніж ти, разів мабуть, тепер вже, в десять…
Подивись, як цей птах перед зльотом розправить крила —
І ти також колись неодмінно небес торкнешся.
23.12.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468558
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2013
Загорнулася та й закуталась в дим сторіч,
Десь по полю ходити змучилась
На той клич
Птахи падають з гілок замертво,
Мов листки.
От би хмар чорноту розплавити,
Чи стовкти.
Додавати у трунок милому,
Щоб заснув.
Захитались кущі калинові,
Смерч подув:
«У цих ягідках птаство любеє —
Кров жива,
Що на раз лиш життя знеструмлює
І вбива.
Ой не їжте ви їх, крилатії,
Знайте, все ж:
що усе навкруги проклятеє
І я теж…
Хай би хтось із вас ліпше милого
Застеріг». -
Тільки птаство не зрозуміло і…
Збувся гріх.
Чом її не було пробачено,
За віки?
Ворожити ж таємно навчені
Всі жінки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2013
Скоро зима,
Зима наче бублик,
У кокосовій струшці,
Притрушена снігом.
На шиї коралі червоні тепло,
Мов сливки соковиті,
Що при ходьбі дзвенять,
Притулилися.
В нашій прозі прозоро,
Просвічує погляд.
Немов у воді —
У яку обличчя занурити,
Ось—ось схочеш.
А ген зима настане —
І вода замерзне,
Тож най нам ніколи не буде жалю,
Що ми не встигли,
Умитися…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2013
Зими захотілося. Червоного на білому,
Холоду, колотнечі базарної, дзенькоту,
Ялинкових прикрас.
давай будемо зарозумілими,
давай будемо звабленими, хоч раз.
Я зими хочу заметільної, пухнатої
Щоб в обличчя дихала вітрами морозними
Люба моя, давай будемо одне одному співати
Давай будемо теплими і несерйозними.
На припічку постелимо вишивок залежаних
У кутку сухої меліси насмикаємо
Люба моя, давай будемо необережними
Пустимо вітру у хату і щоб зігрітись на руки подихаємо.
Ти знаєш, я не хочу тобі казати,
Та так в грудях без тебе скребе, що мушу:
Люба моя, кохана, крилата,
Я так хочу тобі зазирнути в душу.
Я так хочу тебе цілувати вічно,
Свої очі прикривши і шепотіти,
Щось, що ти зрозумієш…
Зустріч з тобою — бодай на вічно…
Та сьогодні, давай будемо просто тліти
Мов вогонь у печі.
Так як ти запалити умієш —
Треба ніжності рук.
Треба лагідності співанок,
Треба цвіту жіночності,
Щоб так як ти світити.
Мила моя, я так хочу пірнути в світанок —
Мов в холодний струмок
І там пристрасть свою втопити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2013
Ти мені на плечі накидала светра,
Вітер віти вишні оголяє в зиму.
Скільки верст до сонця, скільки кілометрів?
Залишайся вдома. Ще хоч на годину.
Як воно сміятись
вголос,
не згадати,
Я лише тихенько, щоб позбутись хмар.
Тріскотять горіхи на печі у хаті.
Десять років тому… й червоніє жар.
Попелясті кури. Попелясті зорі
Я туди де пахне різнотрав’ям чай.
Озерніться. Бачте, яблука вже долу.
Тільки б вічно чути: вийди, позбирай.
Ти мені на плечі, накидала светра,
Я собі пручалась, від твого тепла.
А часи минають. І у тебе смеркло
Й у круглих вікнах світла вже нема.
Я не знаю, правда, чом мені не тепло,
Що ж зі мною буде років з п’ятдесят.
Дай –но лише щастя, накидати светра,
Дай-но найдорожчих зустрічей без втрат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2013
Все що у мене є,
Все і ще трохи:
Потоки свідомості.
Закрапало з даху.
Я сонце сліпуче,
Я захоплення до нерухомості,
Я настільки жива,
Що тремчу від страху.
На прогулянках,
На тротуарах -
Засніжено.
Свіжість слідів припорошених,
Магія.
Я настільки жива,
Що я рухаюсь насторожено,-
Раптом це моя остання станція,
Остання стадія
До
Засліплення.
Раптом це моя остання посмішка,
Останній раз постіль, покинута незастеленою,
Я настільки жива
Що я хочу убратись волошками,
І блакиттю своєю так ніжно зливатись з зеленню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456935
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2013
Cьогодні я зустріла у потязі чоловіка,
Який посміхався і як і ти перепитував: «справді?»
Сьогодні я подумала, що усе можна замінити
В тому числі й мене.
Мене навіть особливо.
Що нове листя змінює на вітах опале,
Що опалені вії відростають густими
Що усі двійники твої – може оригінали.
Що усі нові вдохи мої – будуть живими.
Сьогодні я була спокійна, як ніколи
Голова боліла, облізло шкірилися коридори
Ми всі заміна – розумієте, всі заміна
Що прийшли, що зустрілися випадково.
Хтось зникає, а хтось з являється - назавтра.
Коридори голіли
Пахло ж фарбою, неодмінно.
Я ж подивилась у очі твої.
Я хотіла
запам’ятати їх, як щось незамінне.
На фоні тих, хто на вітах відросте зеленим
У пам'ять тих, хто піддався й піддасться тлінню
Ти все одно зостанешся. Будеш у мене.
Ти моє листя опале. Пожовкле, осіннє
Та я так люблю осінь.
Та
Я
Так
Люблю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013
І хто ми сьогодні?
Я йду в непролазні хащі?
Примерзлі, уже знезеленені
Очі у тебе.
У мене в кишені вірші на серветці -
Нащо?
А листя брунатне й воно поривається в небо.
Які сентименти…
А дні йдуть за днями – в нікуди.
Живу собі так, бо є дихання й тіло гнеться.
А ми як були, так залишились – тільки люди,
Тож вибач, будь ласка, за те, що і досі нейметься.
Ще й досі блукаю по пам’яті.
Досить – забули.
І хтось мені скаже: загадане завжди збувається.
Ти ще молода: ти не знала іще, не відчула -
Що все відцвітає й на землю собі осипається.
Примерзла трава, бузина вже безлисто-гола
І хто ми сьогодні? Точніше,а хто ж тепер просто я?
Ти ж запах і колір вбираєш її любові.
І тихо і радісно просиш нового дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2013
Німецька дівчинка, яка любить Висоцького,
Осінь холодна, під коміром скрючена – до мурах
На потилицю вітром дихнула, немов із долоні
Здмухуючи сірий попіл.
І десь на кістках
Зацвітуть матіоли.
Усе ж бо минає
І до нас і за нами –
людське сокровенне.
Кожен з нас унікальний і кожний зриває
Свою квітку у полі зі страхом чи впевнено.
Її запах як ладан, як піт, кров, волосся
Найкоханіших. Наче в дитинстві спідниці,
За які ми трималися.
Віяння осені.
Всі події очікувані почалися,
А я втомлена.
Я зупинюсь і відчую
Матіоли нові почали проростати,
Німецька дівчинка Висоцького процитує
Та слова будуть зовсім інакше звучати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2013
Я вірила в свічки і недогарки,
І клекотіло в горлі тепле «здамся»,
І так натхненно ти собі сміявся,
І ніч ріділа з часом і тепер,
Весь світ завмер.
І вересень. Відкрито
всі вікна в домі
Й дотемна дрижали
Шовкові штори.
Листя все кривилось
Зминалось
Плавилось
Не падаючи долу.
Зарано від своєї непокори
Втративши колір.
Вересень. Раніше
Вранішні барви неба пахли медом,
Ще вчора. А тепер таким завмерлим,
Здається світ.
Здається, він затих.
Весь світ завмер.
І на гілках осик
Уже зелене літо похололо
Усе на спад.
Усе не випадково
Іде на спад.
зупинка, крок, стіна.
І знову ніч без тебе на неділю
І моє листя скрючене злетіло
Бо я одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450353
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2013
Іноді я падаю, мов перестигла груша,
На гостролист кучерявий долу,
Під ногами твоїми. І все до біса,
Навіть те, що мене затоптали босо.
Я стікаю у землю грудасту, мокру
Своїм соком цукровим. І розкладання
Моє швидко завершиться, й я замовкну,
І не буде ні пам’ятки, ні квітчання.
Не шукай тоді дихання серед поля,
Не кричи серед жита ім’я забуте,
Іноді я падаю, мов груша, долу -
І падіння це варто було відчути.
Як до кінчиків пальців тремтіння тіла,
Як заснути – спливаючи в м’якість ранку.
Я так рада, що ти мені був зболілим,
Я так рада, що падала до останку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439400
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2013
Одноголосність. Многогранність.
Липовий мед, бурштин і хміль.
Охайна хмарності примарність,
Охайний крик, охайний біль.
Вільшаних хащів світлотіні,
Цупке мереживо плюща,
Солодкість ягоди ожини
Отрута вовчих захища.
На язиці зсихались вірші,
І відпадали на папір.
Ти відвертаєшся, зустрівши.
Липовий мед, бурштин і хміль.
І потяги двигтять артритом
Іржавих колій, мов кісток.
Хоч ти і був охайним, тихим,
Та все вчувається твій крок.
Кімната падає у сутінь
Печалі присмак ледь гіркий
Жовтаве варево отрути –
Липовий мед, бурштин і хміль.
Липовий мед – то тала ніжність,
Бурштин – застиглість слів і фраз
А хміль – переплітання різності
В легкім сп’янінні раз по раз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2013
За соняшником золотогарячим,
За жовтим жовтим шовком на стеблі,
Я бачила як ліхтарі незрячі,
Сліпили згин дороги вдалині.
І був асфальт розжарений на сонці,
Повітря ж вже схололе і густе,
І жовтий килим в синій неба кромці
Ще тепле щось промінив і живе.
І ще його торкнутися хотілось,
Сире насіння лущити й м яке,
Ця стиглість липня, соковита стиглість
І зорь у небі відбиття крихке.
А ці дороги певно пам’ятають
чийсь силует на їхнім полотні
Як жар вони свій денний віддавали,
тому, хто ліг спочити на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433479
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2013
Досчитай до десяти:
На тройке сглотни слюну,
На четверке глаза закрой и открой,
На пятерке прихлопни в пруду луну,
будто мошку недоедающую, рукой.
шесть - зевни,
семь - семени и шурши
башмаками,
Заворачиваясь в пустотрели улицы.
А на восемь, не оглядываясь, заспеши -
И ступи в свое утро -
С привкусом корицы, простуды,
хмуростью
Хвойной колкости леса на фоне загородном.
на девятке - сыграй с одеялом в прятки,
И не спи, пока десять не заскрипит в парадной,
Половицей под её любимыми пятками.
Пока она не отпустит прощение,
снисходя улыбкой или кивком головы.
А когда ты уйдешь, сбившийся, непременно,
Счет начнет ваш сын заново:
раз, два, три...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424023
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.05.2013
Занепокоєння і спокій.
Біжи або на місці стій,
Шпориш травнево-босо стоптаний,
І день розпечений жарів.
Ми загартовані потроху,
ковтками болю і тривог,
Шершавістю вогкого моху,
Й малини дикої гілок.
Ми загартовані вечірнім,
Холодним подихом річок,
І чимось ніжним, першим, дивним,
Що пробирає до кісток.
А десь, колись ми розблукаємось,
Та чи й зустрінемось коли?
І день розпечений запалювався,
Неначе штучні ліхтарі.
І щось майстерно так підроблене,
Можливо здасться нам своїм,
І літепло важкої повені,
І паркість молодих снігів.
Та притискаючи, шепочучи,
Лише своє, лишень собі,
Дійдем, шпориш травневий стоптуючи
В пітьмі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2013
А як живого схочеш, як живого,
Тремтячого і теплого й м якого,
Чи справжнього, чи то фальсифікату,
Чи довгого й блаженного без сну?
Як схочеш – не чекаючи нічого,
Так просто, загадавши на удачу,
Смакуючи ще недостигшу втрату,
І краючи кімнату затісну.
А як захочеш зникнути, сховатись,
Залишитися відтиском на сходах
Своїх же стоп, відлунням перехожих,
Чи молоком на кухні збігти враз?
Живому ж треба вижити, триматись,
Бути стійким, сформованим, і схожим
На когось із людей, хоча б на нього ––
У його рисах й візерунках фраз.
А якщо схочеш теплого живого,
Чи просто схочеш викрасти повітря,
І вийти із кімнати щоб подихать,
Й відчути пульс життя мов в перший раз,
І гул машин вечірньої дороги,
І шелет голосів почуєш тихий ––
Від ліхтарів розбавленого світла,
Мурахами забігає екстаз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2013
І гасне день і млосно гасне день,
І хай-но буде темінь перевтоми,
Моїх думок задихані судоми,
Випадуть в осад ніби хімікати.
Вже ніби квітень буде відцвітати,
Й ти скинеш светра й на стілець повісиш.
І передвістям сну й прокляттям тиші,
Стрілка раптово склякне десь вгорі.
Аеропорти снитимуть мені,
А ти, що ти? І що ж тобі сказати?
Аеропорти, відстані долати ––
Якби ж хоч десь позбутись сум’яття!
Аеропорти – відстані… а я
Знайшла б себе –– ту справжню й достеменну,
У тихому одінні книг і дум.
Й на те, щоб хтось із нас когось забув ––
Ти мною відтепер благословенний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2013
Із 19-ї години, із 19-го одіння
Десь голубіли вдалі модрини
І грудень квітнув заледенінням.
Із 19-ї години,
буду чекать тебе на вокзалі
щоб посміхатися людям в спини
і говорили про що мовчали.
Ген –ген модрини – примарні млосні
Десь за туманами тепло, парко
А грудень квітне цвітом морозним
Дрібним і білим, неначе в парку.
Як його рвати щоб не зав’янув?
Нести в долонях, не озиратись
Із 19-ї години. Чи ж бо мені уже 19?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013
Треба було навчитися читати
П'ятирічною, не по складам – а одразу.
І вже вирости, раптом, і час від часу,
Засинати із літерами на стелі,
На сітківці ока, у кірці мозку,
На корозованих поручнях каруселі.
Треба було шукати в словах зв'язку,
Щоб раптово під дією ліків чи хмелю,
Зростом із метр і сімдесят сантиметрів,
З нафарбованими перед парами очима,
Шукати в старих тих казках сентиментів,
І стискатись до розміру атому над ними…
І так хотіти бути вищою за підвіконня,
Ніби то непомітною, й на додачу знати,
Як то воно, виглядати дорослою ззовні,
Як то воно, по той бік сторінок існувати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413837
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013
По небу на такси проехаться или пешком?
Побаловать публику, отсыпать пару граммов…
Владимир Владимирович с сачком,
гонится за сожженными стихами.
Мимо мавзолеев с загнанными живыми,
По протоптанным автострадам туч,
Мимо ларьков с напитками разливными,
Когда голос в голове многогранен и многозвучн.
На ходу выкрикивая неологизмы,
И срывая с прохожих кислые мины,
В ореоле отторгнутого социализма
И горшка три с геранями опрокинув.
Некогда отстраненный, слегка предвзятый -
Вверх ногами над нами, в своих заботах,
Он бежит. А стихов пеплу на нас оседать,
И дарить нам экстаз неосознанного чего-то.
На такси ли, пешком – но по тротуару,
Нам идти до кафе ли, до дома культуры…
Владимир Владимирович, по знакомству старому,
Отсыпьте нам пару граммов литературы!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412126
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.03.2013
День ото дня рыхло под ногами,
Снег стал водой, а вода весною,
Время невидимыми штрихами,
Краскою светлою голубою,
С серым не высохшим полутоном,
С желтым вкраплением на закате,
Чтобы ко смене успеть сезона,
Хочет нам небо разрисовать.
И пробудить в нас то ностальгию,
То констатировать факт хищенья,
Тюбиков пары цветов акрила,
Где-то под утро на воскресенье.
Хочет заставить детей смеяться,
Хочет чтоб мы промочили ноги,
Хочет потоками растекаться,
Чтоб говорили все: понемногу,
Стало теплеть и запахло мартом,
И вот в который раз будет можно,
Стиснуть, поймав, в кулаке зажатом,
Первый дрожащий луч, осторожно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411849
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.03.2013
Привет долгим пролетам на лестничных клетках твоих, и птицам.
Даже небу, если присвоил ты и его.
Все, чем ты так упорно не хочеш со мной делится,
Хрупко высится в стопках, прозрачных словно стекло.
Сколько я бы сказала тебе, сколько бы молчала?
До начала сеанса в кино, или выходя,
В талый март из гудящего голосами зала,
В талый март с ипохондреей прошлого ноября.
Сколько было бы внас то серезности, то внезапной,
Тихой радости вечера вольного от проблем.
И казался бы город причесанным и опрятным,
И казался бы город другим уж теперь совсем.
И косились бы в парках скамейки,
Дома косились,
и пролеты твои…А те птицы, что к марту ждал,
Очень чинно на ольхи с рябинами приземлились,
И проспект под их пение в пробках бы засыпал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411040
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.03.2013
Я не хочу убегать, или догонять,
Выбивать из кого-то признания.
Нехороший человек так хотел писать,
Даже больше, чем плакать на отплывающем лайнере.
Забиваться в угол коробки улиц,
В гостеприимную жижу лужи,
Хотелось бы верить,довольно мружась,
Что никто-никогда мне не будет нужен.
Но отлавливая в гуще толпы взглядов,
Башмаками на улицах окурки туша,
Хочется позвать и оставить рядом,
Первого попавшегося, в ком есть душа.
Забрать у него одежду, мобильный,
Оставить растерянного стоять.
Только все равно в сотни раз будет обидней -
Приручив, вас самих у него забрать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409795
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.03.2013
Будто любимые могут срываться в воздух.
Как быстротечны витрины, дома, проспекты…
Словно так спело и яростно светят звезды,
Перед распадом на атомы и на спектры.
Словно в траве сохранились их силуэты,
Словно весной воскресают прикосновенья,
Будто любимые всходят во взгляде светом,
Произрастая сквозь нас молодым кореньем.
И потеплело. И в воздухе потеплело,
И на проталинах, в мокром сыром асфальте,
В нашей душе, в наших мыслях, словах и теле,
Светом и зеленью трепетно прорастайте.
Без опасений в нас болью потом отдаться,
Без опасений затронуть нас за живое.
Ведь в конце осени листьями разлетаться,
Всегда болезненней наедине с собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409491
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.03.2013
Ведь у меня нет кроме этой,
Ни одной цели в жизни,
Ни одного, даже самого маленького, просвета.
Грачи прилетят, грачи облепят собою вишни,
Грачи станут кричать и просить покрошить им багеты.
А я,
Ясное дело,
Не подымаюсь,
Не
Раскрываю объятия,
Может,
и глаза скоро раскрывать обленюсь,
Если это подольше проспать поможет.
А просветы,
Пролеты,
Печаль, прохлада,
Женские плечи, уже не столь утонченные…
Ни одной цели в жизни, кроме этой,-
Наверно надо
Перейти на что-то более скромное.
Перейти на что-то, что бы осуществлялось,
И продолжать сохранять недомолвки и грусть.
Хотя, вместо того, чтобы говорить «не осталось»,
Нужно, наверное, говорить «дождусь».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2013
Крутятся мысли в твоей голове – аве.
А в экзекуции тоже есть много плюсов
Долго удерживать их тяжело, пленяя
И ожидать, ну когда же в конец отпустит.
И препарация – пара кривых разрезов -
Желтые бабочки с цитрусовым экстрактом,
Вылетят вдруг и посредством телекинеза,
Передадут, что довольны холодным мартом.
Аве,
А вылететь этим дождливым утром,
В талую дрожь новостроек и небосвода,
Так, в никуда, направление видя смутно,
Стоит того, чтобы ждать сего год от года.
Им помахать, или контур обвить их взглядом,
И успокоить себя чашкой чая с мятой,
Желтые бабочки вдруг покружАтся рядом,
А затем россыпью станут до точки сжатой.
Но в один день, одевая в ботинки сына,
Когда в стакане подснежники распустились,
Увидишь вновь, как садятся ему на спину,
Желтые бабочки, что тебе часто снились.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406754
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.03.2013
Вимити із дзеркал плями від пасти,
Своє обличчя і брудні розводи
Й мімічні зморшки вигладивши праскою
Стати найкрасивішими, та й годі.
Я б дихала, чи хоч би поривалася
А, знаєш, як воно функціонується?
І все дощі із радію зриваються
Подумай лиш, і ллють на нашій вулиці.
Та-дам-та-дам
Танцюємо закутані
У теплі ковдри, у піжами вдягнені.
Дощі впадуть токсинами й отрутою
І все за фосфорує диво-барвами.
Та-дам, агов?
Виходь мерщій на вулицю,
Як у дитинстві бігай босо травами
Цей дощ для нас і він не апелюється,
Й на потім не відстрочиться заявами.
Й дарма що буде небо дощ цей краяти,
Кислотами нам тіло розїдати.
Та-дам-та-дам
Танцюємо без пам’яті
У Прип’яті о у п’ятницю о п’ятій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2013
Багровостью, мазками темно-синими
Накладывать,
Стирать и чертыхаться.
Уж если рисовать круги и линии –
То пусть все мысли вытеснит абстракция.
Искусства и лекарства интермедия –
Раз принял - сразу мир весь приглушается,
В твоих руках же, книга в шрифте Брейгеля
И сам ты лишь на ощупь прочитаешься.
Абстракция. Мазки и треугольники,
А что за ними, в сущности, скрывается?
Светильник догорит на подоконнике,
И за окном луна только останется.
Ты засмеешься,
приглядевшись вкрадчиво,
Размажешь краски пальцами, ладонями
И скажешь тихо плоскости абстракции -
«мы так объемны, что её не поняли»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405289
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.03.2013
Да что ты, ведь это же прекрасно.
Когда за окном автострада длиться,
Падать в пропасть, потом в поту просыпаться,
Отталкивать улицы плоскость, смотреть на лица
И не видеть черт, цвета глаз,
– только пятна
Размытые.
И на лицах не видеть глупости
Это же прекрасно, это даже приятно –
Хоть один плюс находить в близорукости.
А затем, просидеть за партой на лекции,
Думать о чем-то, не сосредотачиваясь.
О том, что никогда не была в Венеции
В Калифорнии тоже вот не появлялась.
Что никогда не ломала ногу,
Не получала стихов в подарок,
Редко на красный шла через дорогу,
И в мегаполисах не терялась.
Как это все не осознавалось.
Не наваливалось, с ног не сбивало.
«скука» - здесь бы отлично вписалось,
Как сказал персонаж британского сериала.
Но чтоб не упасть в экзестенциальную спячку,
Так сказать, зарядом бодрости зарядиться,
Скажу себе пару раз, как это «прекрасно»
Никем. Никогда. Ни-за-что не становиться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402019
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.02.2013
Копія у відтінках сірого.
На наступній зупинці виходити,
Імпульси рухають твоє тіло,
Факт константують життя і подиху.
А у середині –
В мікросвіті,
Діагностують – що все схолонуло.
Кристали інію на повіках,
Вже заснували свої колонії.
На повороті ти озирнешся,
В радіусі свого бачення схопиш -
Лінію шиї, й гірку ессенцію,
Запаху-згадки тієї ночі.
І на подушці
І на підлозі
В кабіні ліфту
Й на власних пальцях
Він говорив тобі,
Що так булО
Що так все мало, вцілому, скластися.
Скласлося,
Сталося,
Самовільно.
В рамках сучасності, незалежності.
Мускусно-гірко лиш пахли стіни,
А її обрис не мав вже твердості.
І ти подумав, що так хотів би,
Може, як примху, чи забаганку –
Знову побачити її в фарбах,
Раптом знайти її поруч зранку.
І ще хоч щось в світі відчувати,
Щоб хоч на мить, щоб хоча б боліло.
Оригінал вже не відшукати,
Копія ж завжди в відтінках сірого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401741
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2013
Сумасшедшая девушка. Не осознавая,
Клевер цвел на паркете и сыпался потолок.
Штукатурка как снег с него хлопьями опадала,
Маяковского флейтой ноктюрн заиграл водосток.
Новой осенью станет дышать невозможней, точно.
Обострения – смена погод, раз на то пошло…
Сумасшедшие девушки бродят по дому ночью
И круги оставляют на клевере, как НЛО.
А добраться б к паркету – царапать его ногтями
Завывать на луну здесь, под песни знакомых групп.
Сумасшедшие давятся смешанными цветами,
Когда кляксы Роршаха спокойно уснуть не дают.
А с утра мылят долго царапины, понапрасну,
Клевер драят с паркета, себя с блеска амальгам.
Сумасшедшие любят мотивы, слова и краски
И чтоб их в них никто никогда не разубеждал.
Только вереск когда-то увянет и загорится
И весь гул заклубится живым чем-то в голове.
Сумасшедшие девушки осенью станут птицами,
Снежно-белыми, вовсе не видными на стене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401403
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.02.2013
Утро лилось нам на щеки алея румянцем
И отражалось скопленьем прямых и кривых.
Новые буквы как отклики импульсов пальцев
Баррикадируют старые груды из книг.
Кот досыпал на истерзанных в клочья газетах
Кто-то проснулся, и тапочки нервно искал
В мягкой пижаме, укрывшись от яркого света
Так не хотелось считать себя тем, кем считал.
Быть не иначе как облаком, чайника паром
Мылом ромашковым, пеной, рожком обувным
Утро лилось, а сознание наше дремало
И позволяло нам быть сейчас чем-то другим.
Но до сознанья скреблись уже скрипы трамваев
Выкрики женщин, мужчин и детей голоса
Мылом умывшись, и выпив горячего чаю
Мы обувались, держа в руках пластик рожка.
Утро лилось и слепило глаза, раздражая
И отражалось скопленьем прямых и кривых
На автомате мы дни свои нагромождали,
Баррикадируя днями себя же самих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397900
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.02.2013
Чтоб стать чуть другими, чтоб снова сначала,
Чтоб было о чем по ночам говорить -
Давай наш язык на другой поменяем,
Ведь в новых словах – разношерстная нить.
Не будет запретов на прежние темы,
И ритм станет резче, а может плавней,
Давай поломаем былые системы:
Что все будет пресно и только скучней.
Мы любим стабильность - когда замотались
Мы любим прохладу – ругая жару,
Чтоб прошлые мысли, стихи возвращалась,
И в грудах пылились в шкафу поутру.
Но навспоминавшись – зеваем, скучаем,
И лексика наша знакома давно…
Давай наш язык на другой посеняем,
I think that it’s easy. Why don’t we do so?*
Хоть shift зажав с contrl, хоть просто - внезапно,
Устав от клише и излюбленных средств.
Давай наш язык станет чуть нестандартным,
Ich denke, ist es nicht so schlecht für uns jetzt.*
Закроем все шторы, укроемся пледом, -
И спорить начнем, хоть срываясь на крик!
Давай станем тем, кем никто ещё не был,
А далі, а далі – замовкнем на вік.*
*Название книги Тараса Прохасько
*Думаю, это легко, так почему бы и нет?
*Думаю, для нас в данное время это неплохо.
* А дальше, а дальше – умолкнем навек.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395572
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.01.2013
Теплінь. Невиразні картини на стінах,
Оранжева кірка на круглих цитринах
Далеко-далеко пашіють світанки
На стінах картини - і спалені рамки.
Ми також горіли, отруєні димом,
І сірою пахли, гірчили полином,
Хотіли заснути – та не засинали.
Цитрини гноїлись у димці розвалин.
А ми все горіли. Теплінь. Сірі хмари
І замкнуті двері від стуку дрижали.
Ми не відкривали. Вогонь лизав штори,
Картини кидали свій попіл додолу.
Теплінь.Невиразність,
Розгублені гуки.
Ми не відкривали,-
і в полум’ї руки,
Мов з холоду гріли,
В їх паніці шалу,
Й спокійно палили,
Й на них не зважали.
Та полум’я згасло.
Обвуглені стіни
Були безпорадні
холодні, зголілі.
І двері скрипіли
іржавістю сталі
Цитрини зсихались
на пустці розвалин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2013
Т.П
Талановиті люди пахнуть мятою
Й говорять неквапливо і віддалено
Їх нічна лампа довго ще палатиме
Коли у інших вже все світло спалено.
У їх очах не гріються емоції,
Вони їх віддають а не приховують,
І серед сотень тих, хто їх оточує,
Лиш тільки найчистіших відшуковують.
І липами, ромашкою, мелісою,
Далекими стежками з різнотрав’ями -
Талановиті люди пахнуть змішано,
І щось ховають у собі забарвлене.
І вони вірять. Й ніби –то прості вони,
Й буденні, якщо їх з дитинства знають.
Талановиті люди все ж не стримані:
М’ятою пахнуть, доки не завянуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2013
Миндальное. Все горькое да горклое
А дальше за калиткой – снег ржавеющий
Смеясь в глаза сухими недомолвками
Идем, идем на свет вдали пестреющий.
Как бабочки.
Я не любила бабочек.
И девочкой,
Да и сейчас не жалую.
Только смотрю на дивный и пленяющий
Далекий свет, и в том им подражаю.
Казалось бы – наивное ребячество.
Не греющие лампочки накалисты,
И, может быть, за дверью кто-то прячется:
Угрюмый, черный, мрачный, выжидающий.
И я поймаюсь, и между страницами
Меня закроют в книге как гербарии
И буквами, писательскими лицами
Впечатаюсь я в безвесть, засыхая.
Как бабочка.
Я не любила бабочек.
На них налет и слабость в них воздушная,
И в бликах света золотисто-танущих
Они искали августа потухшего.
Но только все миндальное, да горклое,
А дальше за калиткой - снег ржавеющий.
Я не сочувствую им здесь, за окнами,
Только смотрю на них всё, стекленеющих.
Только за дверью - черный, выжидающий
И терпеливый кто-нибудь таиться.
И я согласна быть не повторяющейся,
На книжной полке, там, между страницами.
Как бабочка.
Да, там. Между страницами.
Захлопнутая в книге, как гербарии.
И с буквами, писательскими лицами
Сливаться в одну плоскость, умирая.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2013
А до чаю в нас будуть лимони і пил із шафи,
І колючі троянди і погляд блакитно-сірий.
Очевидно, коли я пройду крізь усі етапи
То побачу твій профіль і посміх давно змарнілий.
А до чаю в нас будуть суниці посеред січня
Пластилінові чи то з супермаркету що на розі,
Я така неможлива. Нестерпна та неможлива
Розчиняюся в власній безглуздій вогкій тривозі.
Говорю про Набокова, в Стусі шукаю тремтіння
крихкості снігу і присмаку валер’яни
А до чаю в нас будуть звивання та голосіння
І можливо розпуста, якщо її в мені стане.
А до чаю в нас буде коньяк і солодка вата
Бо ж у ньому кипіли гіркі дикорослі трави
За вікном сипле сніг незвичайно пухкий, лапатий
І вогні довгих вулиць ще жевріють жовто-тьмяно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2013
Приносити знадвору своє дихання
В протяжності вечірніх гулів вулиці
Вважати власні кроки надто тихими,
Й чекати доки врешті-решт роззуєшся.
За кавою словами також бавитись,
Розповідати, за вікно дивитися -
Як ліхтарі поволі м’яко плавляться,
І яблука зимові долу сипляться.
Аж паморозь.
Чи ж лід непримиренності?
Ніде, ніколи нам немає спокою,
Кавовий осад звичної буденності,
Розчинні ранки з цукром і патОкою.
Аж паморозь.
Холодна й швидко тануча,
Блискуче сива на зимових яблуках.
Дитинний захват спогадами крадучи,
Ми губимось у присмаках і запахах.
І кислу їх солодкість відчуваючи,
І гладкість і округлість їхню матову,
Знадвору в теплу сутінь повертаючись -
Ще довго їх із рук не випускатимем.
Аж доки паморозь на них зігріємо
І кірка стане трохи більш яскравою,
Ми пригадаєм, як були щасливими,
Лиш через те, що їх зима не вкрала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2013
Тихо. Мовчить, щоб не говорили!
Ранок із із запхом й смаком хвої...
Позатуляти усі світила,
Розбити іграшки ялинкові.
Кілька разів застигати на місці,
Трохи безпомічно озирнуться,-
Тінь твої пальців на передпліччі
Що не наважаться доторкнутися.
Доторки, доторки старі плівки,
Десь на горищі припали пилом,
Кулька із хлопчиком, на ялинці,
Схожа на ту, що колись розбила.
Голки смолою пропахли гірко,
Й продовгість шишок зеленуватих,
За кілька років лиш щезли плівки,
Й звуки навчилися цифрувати.
Й змовкли всі. Раптом. Бо я прохала,
Трохи для роздумів волі-тиші,
Тінь твоїх пальців кудись пропала
Хвоєю ж пахло, як у дитинстві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2012
Ти можеш вірити, можеш ні
У апокаліпсис чи у свій шрам на коліні
Пів міліграма лишень пітьми
З палкістю холоду метамфітаміну.
312 порожніх зал,
З грюкотом, шелестом, шарудінням,
Зіткнення з плоскістю амальгам,
Й пряна маніжність заціпеніння.
Хтось на колінах співа пісні,
Дихає, схлипує, навесніє…
216 порожніх снів -
В яких ніколи ніхто не вірить
І не записує у блокнот,
І не спаплюжує ними стіни…
Метаморфози моїх думок
Мають наліт метамфітаміну.
Він наче сніг, чи то навпаки, -
Сніг, що на ньому не видно тіні…
Пів міліграму лишень пітьми,
І зниклий шрам на моїм коліні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386096
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2012
Листопад на надломі. Надвечір.
І «сірі тумани», так банально звучать,
Й так незвично збілили нам очі
Кожен крок ніби тоне у них, й виринати не хоче.
І ми тонемо й зовсім, допоки нас хтось не врятує.
Під туманами трави притихли, шарілися зорі,
Ліхтарі парували своїм тихо-маревним світлом,
Догнивали рябі дикі яблука зморщені, долу,
Й пріле листя вологе тепер уже не запалити.
Автострада шумить, й долинає відлунням і гулом.
Чуємо своє дихання, хрипле, уривчасте, з ходу.
За туманами фрески більмом снігу грудень малює,
Й понівечені трави видзенькують крихкістю льоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380886
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2012
Ось листопад почне занепадати
Я ж голову схилю в пітьму долонь
І відтіню холодне лезо скронь
І буду так сидіти чи то спати.
Вогненне листя висохне, згорить
Й зманіжено колишуться фіранки
На перехресті шибки й згину рамки
Мереживом сніг перший забілить.
Заграє фуга тисячі відлунь
Аж до мурах по тілу оніміння
І перший сніг запахне медом, тлінням
Вологістю і прілим сіном клунь.
А потім стане зимно й тихо знов
Й застигне сніг в пелюстках хризантеми
І подиху забракне, й сіра темінь
ВідтІнить довгу площину вікна.
Та як розтане сніг, стече вода,
І листопад почне занепадати
В моїм крихкім, туманнім царстві сна,
Глумливо зазвучить жива токата.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2012
Павутиння думок. Павутиння.
Жовта мряка із листя і диму,
Колихання сумного мотиву
Сонність млосного заціпеніння.
В нас не має хороших героїв,
Чи відносно хоча б, не поганих,
Жовтий дим сигаретний розтане,
Ми розсіюємося пітьмою.
Забуваємо хто ми і де ми,
І вогнів поглинаємо тління,
в’язнучи у думок павутинні,
Крізь зіниці фільтруючи темінь.
Й оживаємо зранку вогкими,
Й довго пахнемо ще сигарками,
І вже осінь злітає граками,
І кидає під очі нам тіні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378557
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 18.11.2012
Нам загрожувало падіннями
Не торкаючись коміру краю,
Вбоге листя.
Мов бомби розмірено
Планували на ціль недбалу.
А ми йшли під думками сірими
Мов якийсь депресант вживали.
Чорно-смольними гострими віями
Небо синє, гілля відтіняло.
Я була на не жарт вибагливою
Я і зараз така, далебі.
На афішах побляклими фарбами
Посміхнувся хтось схожий на тебе.
Під ногами сміття й недопалки –
І пляшки з під якогось трунку
І лічились дороги кроками
І я швидко збивалась з рахунку.
Раз два три, а за рогом – сутінки
Й листопад незабаром скінчиться
Мої кроки у вухах стукали
Й я була під прицілом листя,
Що загрожувало падіннями
Не торкаючись коміру краю,
Й я за стигла на чорній лінії
І чекала, чекала, чекала.
Й розуміла, що за листопадами
І за клаптями рваними неба
На афішах уже ледве вгаданий
Посміхався хтось схожий на тебе.
Що ця осінь була не реальною
І у неї не варто вірить.
Ну а я, може й надто вибаглива
Та мене вже ніщо не змінить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2012
Странно теплый - сиропом, пастелью,
с ржавым запахом на рубцах ткани,
Растекающийся над постелью,
И под дверью алевший, стекая…
Розовеющий после поливки,
После стирки немыслимо белый,
Едва видный на старых пластинках
И коричнево-бурый на стенах.
Ты поток моего наважденья.
Ты - сплетающий грани кривые.
Жадный вдох хриплого вдохновенья,
И рисунки в абстрактном стиле.
Ты остынувший морс с земляникой,
Струйка крови на пульсе голом
Ты - поток моего наважденья.
Осязаемый и невесомый.
Странно алый. Насыщено алый
А затем всё светлее, светлее.
Ты поток моего наважденья –
Точно кровью сочишься под дверью.
Как вишневое с ложки варенье,
Словно с кисточки краска, стекаешь.
Ты поток моего наважденья
Ты меня по чуть-чуть растворяешь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2012
У меня есть право сидеть и смотреть
Как буквы на экране сливаются в ночь
и я ими захлебываюсь
у меня есть право себя стереть
и это будет лучшим моим творением.
Да, стереть одним махом – сплошным наваждением.
Или умереть заштриховываясь.
Но
Считая удачи
Неудачи,
Пролеты,
Глухие стены
У меня есть право выбирать время
Этого акта стирания или по-иному:
У меня есть право не выходить из дому
Пока он ещё не развалился.
Что ж, вновь, я стою у оврага и вижу там уйму слов
Копошащихся вечно и вечно живых и теплых
И закат кровоточит, и солнце стекает охрой
На картины Ван Гога и на одуванчики вялые.
Все останется. Я есмь.
И я стираю,
Что то менее важное, чем эти краски и небо
Что-то мелкое и не столь яркое,
Увы.
Но все буквы сливаются в ночь и густой пастелью
Через время засохнут на сочных стеблях травы.
Нестераемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373730
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.10.2012
Оголюючи молоді дерева,
Дощі ллючи холодні нам у постіль,
Щоб ми були навіки взуті в мряку,
Й за коміром вогкі носили сни,
Щоб оживали фарби на папері,
Щоб ці сухі розмокли акварелі –
Раптово прийде осінь. А у неї,
Думок кайдани надто затісні.
Ти ж – бозна хто – ходитимеш по колу,
Ежи еси на жовтім тлі зотління,
І золотом рябітимуть дороги,
Й горобина терпка уже горить.
І хтось тебе запевнить, що ніколи,
Не вичерпаєш ти свого терпіння
Й закутаний в пальто свого одіння,
Все ж будеш тут приречено ходить.
І лиш коли все листя почорніє,
І падати чому, либонь, не буде,
Ти теж не будеш більше перехожим,-
Бо перейшов - і це твій супокій.
І небо упаде дощем осіннім,
Й горобину покриє ніжним інеєм,
Й все раптом стане теплим, тихим, дивним,
Для того, хто ніколи не любив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368099
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2012
Не буває нас. Що не кажіть, - не буває -
Голосіння думок через милі снодійного.
Одностайно йдуть люди і позіхають,
Ну а я третю осінь не сплю, як не дивно.
Застібни-но пальто і не посміхайся,
Бо так хочеться ляпаса, знаєш, дати, -
Біля скроні вдесяте покрутиш пальцем
І нічого на це не захочеш сказати.
Ну а я обернуся й присяду тихо
На занедбану лавку у парку, скраю.
Третю осінь дивлюся на кляті вільхи,
І вони вже давно не такі яскраві.
Третю осінь. Не сплю. Не плещу в долоні.
Не кидаюсь речами у голі стіни
Третю осінь. І листя руде і червоне
Надає менше барв для мого божевілля.
Менше фарб, менше звуків і менше мряки
Начебто все застигло, чи застигає.
Говорю це – і все ще не можу спати,
Третю осінь. І ти не відповідаєш…
То ж мовчи. Сиди тихо, не посміхайся
Й я додам, майже в соте, що всі ці люди
В своїх рухах і жестах лише обманюються,
Бо ж як їх, так і нас, не було і не буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365664
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.09.2012
асфальт в катышках, плоские спины, скамья
Сквозняки в доме, пыль за шкафами.
И дождей ожидая, в конце сентября
Можно кутать простуду шарфами.
А я всех призираю. Ну что вам,
Ведь вы,
Всегда ходите парами,
чтобы
Не давать себе думать.
И в гуще толпы
Возмущаясь, что вам не дают проходу,
Оживаете.
Потягиваетесь на небо
И опять замираете.
Пять, два, три –
И зеленый.
Отправляясь за хлебом,
к стоматологу,
к черту, в кофейню –
Вы
Забываете,
что вдвоем на тротуарах тесно,
И что можно так задохнуться.
сроднИ:
Иметь сопровождающих это, конечно, лестно
Но в конце - концов все остаются одни…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364761
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.09.2012
Рассыпать на дороги промокшие насквозь листья…
Эта осень иначе застыла в витринах города.
Существую, хотя, вероятно, давно не мыслю -
Только чувствую, как в один вечер становиться холодно…
Суета обернется во прах, ибо всё слишком тленно,
Осязая себя, ощущаешь, что некуда деться.
Впрочем, осень и эта намного обыкновенней,
Чем мы нагло и глупо зачем-то посмели надеяться.
Но к чему суетиться: вот скоро дожди притупят
Изобилие солнца. Балконы остекленеют,
Не дыша через форточки. Люди в плащи закутают
Свою дрожь, и с зонтами в руках призрачно запестреют.
Расплескав пару луж, ты пройдешь тогда быстро мимо.
Чтоб меня не заметить - наигранно переусердствовав.
И застынешь на миг в мутном тусклом стекле витрины,
Несмываемый даже дождями и прочими средствами…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363397
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.09.2012
Подсаживаешься страдать
Под аккомпанемент или акапельно,
Под пост рок или проще – совсем в тишине.
Если всё равно глухо и пусто предельно,
Тогда с музыкой как-то бесшумней в двойне.
Не пытайся. Оставь. Приоткрой свои руки,
чтобы нам никогда не столкнуться только,
Под конец октября в черных недрах маршрутки,
В коридоре, незнакомыми, или у барной стойки.
Чтоб не прятать тогда руки спешно в карманы,
Мысли не раздражать, чтобы слово втиснуть
В гул неловкости. И, в конец, получив стаканы,
Обнажено сверкнуть беззащитностью кисти.
Ты же знаешь. Делить нам нечего, в общем,
Обнажаясь, разумно, требуешь в ответ обнажать.
За окном затрепещет вечерняя площадь
в свете лампочек. Подсаживаясь страдать,
Чтобы не одному, смотришь стекленея,
На предвестие тихой, недолгой попойки
И рукам как-то становиться теплее,
И ты думаешь: вот бы вам не столкнуться только,
Незнакомыми. Вот бы все было вечным,
Или лучше: прошло, и не возвращалось.
Ты тогда поглядишь на меня изувечено,
И допьешь одним махом всё то, что осталось…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2012
Коли ми дійдемо, чи радше я дійду,
Бо ж знаю, те, що нам не по дорозі -
Й ми пІдем по-одинці навмання,
Вибілюючись в житі з кожним кроком...
Я стану й озирнуся ненароком
Й побачу - та нічого не побачу –
Лишень пітьма. Колишеться пітьма.
І ти ковзнеш крізь неї крадькома,
А я бігом, як у дитинстві, знаєш,
коли від страху все кудись тікаєш,
Доки не брязне хвіртка дзвінко, врешті,
Й ти тихо,радо видихнеш в цю мить.
І в вікнах світло матово горить -
тебе чекають.
То ж тепер не темно,
А ти боїшся.
Ягоди червоні, на гостролисті,
Осінь на пленері,
В своїй химерній, навісній красі,
Зволожить твої дивні акварелі
Й ти підеш не інакше, як усі,
Бо ж тут тобі погано малювалось.
А пам’ятаєш, світло колихалось
У вікнах. А тепер іще горить?
Й ти щось згадаєш світле у цю мить,
І побіжиш, хоч ноги наскрізь мокрі,
Щоб знов побачить тепле сяйво охри,
Що ти від нього прагла утекти
Може тоді дізнаєшся, що ти
Ішла по колу…́́́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359238
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.08.2012
Под конец августа пасмурно и тревожно,
Руки сгибаешь, обхватывая колени,
И все ответы до крайности односложны,
Вышкалены, и без приторных откровений.
Раз не перечить - и праздно лежать в постели,
Раз уж теперь не дождёшься вовеки ливня;
Закономерно, что листья осин пожелтели,
Невероятно, что я ещё так наивна.
Но будем проще: глотнем-ка на пару чаю,
Вечером - я выпью с сахаром, а ты с мёдом,
Ты тогда спросишь, серьезно, - когда уходим?
- Лет через тридцать, - неспешно надпив, отвечаю.
- Лет через тридцать? - ты тихо потом добавишь,
- ну а багаж,можно взять с собой пару книжек?
- Нет, налегке, - возражаю, слегка улыбаясь,
И в черном чае глаза свои будто вижу.
-Только цветы, да и то, если кто подарит, -
вновь говорю, пару листьев пиная пальцем.
- Ждать слишком долго, конечно, но впрочем, знаешь,
Если так хочешь, то можешь поехать зайцем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357866
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.08.2012
Закривай опівночі фіранки
Хай не дивляться в вікна кімнати
І зривай зі своєї коханки
Все, чим прагла вона приховати
Свою сутність.
І смійся над нею,
Щоб вона у кутку затремтіла,
Трохи схиблений дією хмелю
Й онімілістю власного тіла.
Говори з нею тихо, спокійно
Розглядай на плечі її тіні
І чекай, доки буде зимно,
Щоб укрити її коліна.
Доки стане уже світати…
Доки щоки її пашіють
Говори, що тобі начхати
Чи серйозні її надії
Чи війна, чи зима, чи стелі
Чи вологі твої долоні
Чи приїхали вже каруселі
Чи не страшно отак, в полоні.
Говори, що ти маєш сказати
І стискай їй точений зап'ясток
Дай їй змогу тебе подолати
І сміятись з нікчемності пасток
Дай їй вп’ястись в твої долоні
І схились їй на голі коліна
І лежи так тепер до скону
Тільки слухай, як ззовні машини
Проїжджають і капає з крану
Й так скоро вже буде світати
Як в холодному заціпенінні
Вона схоче тебе запитати,
Оглядаючи ці сірі стелі,
Вигинаючи чорні брови
Чи приїхали вже каруселі?
Чи не гірше в твоєму в полоні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2012
Максимум,
что можно сочинить с утра – это стих.
Что-то легкое, как простынь и глотающееся, как чай
Когда шум ночных мыслей уже утешительно стих
И зрачки бледный свет, раздражая, защекотал.
Напиши себе памятник
Разукрась дождем
Положи у подножья усталость
Надежды, мечты
И когда он совсем уж густой
зарастет травой,
Это значит,
что помнишь о нем только ты.
Напиши себе памятник,
Слушай внутреннее голоса,
Откликайся на них только вежливо,
Только небрежно.
Пусть в густых сорняках,
Выгорает на солнце роса
И сюда не приходит никто
Из знакомых прежних.
Положи в этот памятник стих, в переплете рифм
Слабый, утренний, от которого, того и гляди, зеваешь
Напиши себе памятник,
Приходи к нему с скепсисом
к дням былым,
Раз уж ты о нем, до сиг пор, не забываешь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352394
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.07.2012
Всё меняется, как же,
Сплетаются пальцы
Засыпают рассветы на вымытом тле,
Тебя тянет и дальше куда-то на станции
Где столь серое небо и пыльно в толпе?
Где нет снега. Лишь лед
Где всегда кто-то лишний
Без билетов
Где ночь холодеет в висках
Где слепят поезда
Бледным, призрачным светом
И забыты давно все мечты впопыхах
В прочем, все уже сказано
Хочешь на море?
Хочешь виски, иль замуж,
Иль жить здесь не зря?
Хочешь, гул поездов будет скомкано вторить:
Твои строчки.
И запахом нашатыря
Тебя ввергнут в сознанье
Растреплются шторы
Застоятся цветы
и конфеты съедят…
Ну а всё же: махнем- ка наверно на море?
Где закат над волнами кровавый распят.
Нет? - как знаешь.
Пускай тогда выгорит лето
И ресницы твои вздрогнут в вздохе пустом
И снежинки опустятся со всего света
На округлые плечи под серым плащом
Пусть уйдут поезда и уже не вернуться
И ты призрачно, тихо скользя по стеклу
Будешь к морю в блокноте устало тянуться
И глядеть в белоснежную, зимнюю тьму
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351706
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.07.2012
Будь зі мною, о будь, тепле марево літа.
Засинай на світанку й пропахни полином
Розвидняйся блакитним мереживним цвітом
І розписуй словами мій розум і стіни.
Будь-но пам’ятним. Виділись тихим зітханням
Грій мій погляд узимку і смійся зі мною,
Лоскочи мені п’яти своєю травою,
І іди на уступки капризним бажанням.
Розливай свої ріки, збирай своє жито,
Дочекайся дощу і відкрий настіж вікна,
І коли прийде осінь спрямуй непохитно,
На її карий погляд свій сіро-блакитний.
Хай все йде своїм чином. Хай стане тривожно
Хай лелеки здіймаються в небо й світає
Нащо нам щось втрачати, коли із нас кожен
Заповітне, таємне в шухлядці тримає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350551
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.07.2012
Мне снова грустно.
Посмотрю на звезды
Зачем они и я и мы и ты…
Наверно стало так внезапно поздно,
Догнать свои нелепые мечты.
А нет, не поздно.
Только неуместно.
Писать, писать бы,
тая, словно лед
И в комнате вдруг станет слишком тесно
И слишком дико выйти в друг в пролет
Лестничной клетки -
И кричать от скуки,
Пока не станет сил, в кромешной тьме…
На моих книгах не согреют руки,
Даже сжигая их зимой в огне.
А утром я усну, опять, устало
Зашторив гам и блики суеты
На моих книгах места слишком мало
Чтоб рисовать круги в них и цветы.
И где-то летом, с мискою черешен,
Придут с работы, школы, всё равно.
На мои книги можно ставить кресло
Чтоб не шаталось, и смотреть кино.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349744
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.07.2012
Розвидняється знову в хаті,
Опадають пелюстки маку
І дерев тіні вранці строкаті
Без покрову нічного жаху.
Ген-ген яблука вже порябіли
- Обіймати сохаті вишні -
Як же маки зів’януть посміли
Куди ділося листя торішнє?
Як же це на папері – облуда?
Як же то стигле літо – в топку?
Ох як ясно горіти будуть
Восени вірші й трави жовті!
Яким димним враз стане небо
Як запахне сосни смолою
Маки тануть так швидко, далебі
І звертаються в попелі кров’ю...
Загорнутися в плед, наче в тіні
Літо сонцем, піснями квітчати,
Ген-ген яблука вже порябіли
І до них лиш рукою подати…
́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2012
Распыляется ночь и сменяются декорации
Мы хотели дождаться утра и упасть в его руки
Холодеет на нашей пустой, одинокой станции
И в висках вот нелепо, и так монотонно, постукивает
Ми гуляли так долго, что ноги уже подкашивались
Пахло хвоей и речкой и чем-то надрывным, истинным…
Звезды в небо всё выше и выше тогда карабкались
И казалось бы в этот момент можно было выстрелить –
И проснутся. Обойма несуществующа,
Вода плещется, роща над ней раскинулась…
Мы гуляли так долго – что ночь уж вот-вот зажмурится
И уйдет впопыхах, чтобы утро на нас опрокинулось.
И мы будем смотреть на него слепо-очаровано:
Станет вдруг необъятно свежо, и немного ветрено
Солнце выглянет скупо - и в странном преддверии нового
Мы зайдем в свои двери - стряхнув покрывало трепета.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348874
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.07.2012
Не выходи из комнаты;
считай, что тебя продуло.
Что интересней на свете стены и стула?
Зачем выходить оттуда, куда вернешься вечером
таким же, каким ты был, тем более -- изувеченным?
Бродский
Вы все топчите. Ходите аккуратно.
Трава ещё не окрепла и пепел не догорел.
Кровоточит улыбкой сознанье. Вернись обратно,
Пока не достиг назначенья, которого так хотел.
Расправляй свои плечи, вдыхая холодную осень
Осень, где она? Это праздник, который всегда с тобой…
По мостам прогуляйся и если уж кто-то спросит,
Почему ты тут ходишь, ответь им: по попятной.
Обрывай незабудки. Пускай здесь никто не помнит,
Пусть забудут цветок голубой все – кроме тебя
Развернись обратно, когда другие спокойно уходят,
И лежи на мосту, глядя в небо, до судного дня.
Оставайся. Траву ведь уже стоптали -
Пусть споткнутся о твоё тело сто тысяч людей.
Пускай осень туманом укроет мечты и дали,
И всё то, чего так наивно всегда хотел.
Вы всё топчите – скажешь – и лист упадет кленовый
На твоё лицо. Словно пощечина от октября.
Ты бездейственнен, ты нерушим и парализован
Всё стоптали – ты скажешь – топчите теперь меня.
И тяжелый ботинок тебя, впопыхах, затронет,
Или острый каблук кто-то вклинит затем, семеня.
Оборвал незабудки – теперь их никто не вспомнит.
И быстрее, конечно, чем их, позабудут тебя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346444
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.06.2012
Не знаешь, о чем писать и зеваешь, зеваешь…
Критика мира и разума, и его отсутствия.
Лето, ты мирно, размеренно воздух плавишь,
Накаляя так сильно, что на коже уже его чувствуешь.
Вечер осудит твой пыл и утрет испарину,
Тихо скользнет на ладонь голова, склонившись.
Сколько профиль не обновляй – всё будет по-старому,
Сколько лето не догоняй - упадёшь, утомившись.
Только тихо. Пускай, все утихнет, пожалуйста.
Хоть в честь праздника, незнамо какого, но долгожданного,
Даже лето пускай не горит так сейчас накалисто,
И пусть вериться в жесткую кромку того, неслучайного.
Впрочем, тихо. Пропахло липой и сладким безверием
Это лето. И всё так вечерне матово…
Мы нелепые жители, окаймленные странным смятением,
Выйдем снова во двор и застынем в прохладе, как статуи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345189
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.06.2012
По новой кромке молодого дня,
По кавалькадам, мрамору -сызнова,
По улицам устало семеня,
Разбрасываясь шелухою слова...
Потом, бегом, хвататься за трамвай,
Чтоб сэкономить гривенник и годы,
Чтоб "амальгаму яростно скребя,"
Смеяться, глядя в пропасть небосводу.
Ты комнату покинул и ушел,
За утренней газетой, не вечерней,
В противоречье. И залез на стол
Твой верный кот (насколько кот бывает верным).
И росчерки стихов мелькали вскользь ,
До вечера: "мимо ристалищ, капищ, кладбищ, Рима..."
И были мысли с действиями врозь,
Что, впрочем, для поэта, допустимо.
"В горшках желтофиоль", в квартире мрак,
И пустотою комната плевалась.
Спускаясь вечером в киоск, надень пиджак,
От бездыханной легкости спасаясь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343918
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.06.2012