| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Прошу Вас, люди, не играйтесь
Со злобным словом «никогда»,
Оно простое, но опасно
Его совсем не там сказать.
Я , не подумавши, сказала
И начала судьба пытать,
Из дня на день мне испытанья
Все тяжелее так давать.
А я не думала, что небо
Могло тебя мне так послать
И тихо радовалась времю,
Что нам судилось испытать,
Теперь я знаю, что не Богом
Тебя мне дали из небес,
А ты такой же змей искусный
А братик твой - колючий бес.
Нельзя же слово «никогда»
Бездумно на ветер бросать
Иначе жизнь - такая штука,
Решить на силу испытать.
Ты думаешь, что счастье рядом,
Да нет, ты муки истрепи
И за осуждение подруги
Свой грех же молча, ты прими…
Когда придет такой момент,
Что осуждение так прет,
Закрой свой рот и промолчи
Бесенок твой уже не ждет…
Коль хочешь, что б все было супер
Забудь слова ты, что должны
Судьбу чужую обсуждать,
Поверь, не вправе делать ты!
Тихонько, молча, оглянись,
Иль не сказала глупоты,
Что б кто-то тихо так подумал,
Что бы ни сделал так, как ты,
Что б кто другой не соблазнился
И слово то да не сказал
А дальше жил бы тоже в страхе,
Что он тогда не промолчал…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269950
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.07.2011
Гуркоче грім у душі,
Немає нам спасіння,
Проходять дні в пустоті,
Гризе щодень сумління.
Дорога до раю закрита,
Ми перейшли через біль,
Любов наша десь там зарита,
Засипав у рану ти сіль.
Немає радості, втіхи,
Усе провалилось в пітьму,
Зігнулись у дерева віти,
До тебе більш не прийду.
Я голку візьму і нитку,
Зашию я серце за мить,
Воно вже не чує лебідку
Від болі уже не гудить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2011
Я побачила тебе на фото…одного такого… почалась переписка..слово за слово….зайчик, котик….я чекала.. я сумував…. О, так у нас обидвох сімї… але як же ми? Вдома тишина. Не відчуваєш себе бажаною.. коханою… а тут таке… ха, це я місяць назад обвинувачувала подругу за роман з одруженим? Невже це я гордо сказала, що НІКОЛИ не закручу такого, бо то ж сімя??? Так скоро прийшло оте НІКОЛИ…. Неможливо вже дивитись на фото, хочеться доторкнутись…. Ти приїдеш? Точно? Я чекаю. Перший поїзд Київ-Львів.. перше зустріч на вокзалі.. серце б’ється до нестями. Ти мене поцілував..я зрозуміла, що це кінець..кінець моєму розуму. Ось вона, перша брехня. Ти збрехав у себе вдома, а я чоловікові… дивно.але я не шкодую… Ось почалось.. півтори роки курсувань поїздами.. ти до мене, я до тебе..пристрасть, романтика, любов….і кожен раз сльози..невимовні сльози горя розставання. Кожен раз останній, щоб зберегти сімю..у тебе ж дочка..маленька, 2х річна… я змусила тебе найти могилу сина. Ти не знав де він похований 11 років… ти плачеш у нього над гробом…обіцяєш приходити до нього тепер часто і гладиш мій живіт, де тепер живе малятко..ти розумієш, що далі так не можна… і ось страшний дзвінок..я покидаю родину. Як? А 2х-річна донечка???? Але мене не слухаєш, збираєш речі…. Родом, нарешті крихітка зявилась на світ..але тобі що…. Ти вже знайшов собі іншу… так легко, так скоро, за пару днів…. Тобі все одно на людей.. ти легко їх кидаєш… жінку, маленьку донечку, що виховував 2 роки, щойно народжену крихітку..навіть не питаєш чи твоє то ангелятко…. На цвинтар до сина не ходиш..всіх забув, всіх лишив….час іде…вже другу дитину дочекалась…дурієм, ростем… вкладаю спати.. приходить ніч… і ось тоді страшно..страшно одиноко, що ти все ж так пішов…..і страшно те, що досі КОХАЮ……
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269762
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2011