| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
Ти знаєш, що є біль?... Ти знаєш...
Ти знаєш, що є втрата?...То багно...
Ти знаєш, що є біль?...Ти пам"ятаєш...
Коли душило, мучило, пекло...
Ти знаєш, що є біль?..відраза...
Як рана в грудях пострілом горить...
Гарматним і байдужим...Як проказа...
Зажило, заросло...А все ж болить...
Ти знаєш, що є біль? Як атом...
Як мирний атом...Вибух і нема...
Одні руїни...Сльози і розтрати...
Як груди розриває самота...
Ти знаєш, що є біль?...Її забути
Цілком не можна...Просто промовчи...
І не приходь! та дай ж її заснути...
На вік...Будь ласка...Назавжди..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2013
О дивна ніч, простелена зорями...
П'янить твій запах, присмак у крові...
Духмяна ніч, твоїми йду стежками -
Я знов з тобою, ти знов у мені.
Блаженна ніч... В світи нас розкидало...
Лиш тут з тобою ми себе знайшли.
О рідна ніч! ...якби ти тільки знала,
як часто-часто снилась ти мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2012
Бадьорий ранок, поспіх травня
І сонця зайчиків політ-
Пора весни, бузку, кохання
Й каштанів, вбраних в білий цвіт.
Запахне чаєм...Ранок в плоті...
До неба радість ввись летить...
І навіть жаба десь в болоті
Вітає ранку дивну мить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2012
Село вже пахне надвечір'ям,
В димок заховані сади...
Гусак сіренький, вкрившись пір'ям,
Давно вже бачить білі сни.
Собаки брешуть: "Гайд до хати!"...
Пора давно спочить ногам.
Лиш стиха-стиха кличе мати...
А ніч ховається в туман.
І терпко, м'яко пахне літо...
Дурманить сіном й молоком,
Котові в мисочку налитим,
І навіть кріпким пахне сном...
Село мовчить...Поснуло з втоми...
Бровко й собі в траві сопить...
Зірки загадують фантоми,
Над полем місяць лиш не спить.
Не спить біленький, думи грає,
Селом летить в півночний час...
Ніхто-ніхто в ту мить не знає,
Як ніч голубить пряно нас.
Лиш де-не-де вогні в хатинах,
Колиска порухом війне....
Дашків соломних мне по спинах
Біленький місяць...Ранку жде.
́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2012
Как много в нашей жизни посторонних…
Ненужных слов и нелюбимых глаз…
Как часто дождь, разбитый в подоконник,
От всех и вся скрывает дымкой нас.
Нередко мы молчим о наболевшем,
Не спим... И вновь не видим рай....
Как часто утром забываем в спешке
Сказать люблю, как просто выпить чай.
Как много в нашей суе желтовизны…
Как глупо время рвём на лоскутки….
Давайте жить…Не тратьте даром жизни
На посторонних, слёзы, пустяки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2012
Приснись мені ще раз зимової ночі...
Я вічність, всю вічність на тебе чекав,
Я бачив твій образ: ці вії, ці очі...
Я вірив, так вірив...Я марив і знав.
Приснись мені ще раз зимової ночі
Й залишся назавжди чи йди назавжди.
Ці втомлені зорі, мені найдорожчі,-
Віддай. Чи з собою, з собою бери.
Приснись мені ще раз,маро зеленава...
Я хочу відчути твій подих і сміх...
Не хочу, щоб ніч твої очі сховала,
Бо я вже не можу, не можу без них.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2011
Згорає сонце понад містом...
Коли буде така ще мить?...
Висоток вікна, мов намисто, -
Коралів пурпур, довга нить...
Червона птаха...Оксамитно..
Мільйони свіжих атомосфер...
За обрій вечір, майже скритно,
З тіней вигадує химер.
Багряний Київ б'є вогнями...
Осінній вечір метушивсь...
Згоріло сонце й понад хмари
Ще довго-довго тліла вись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2011
…Остання літня ніч. В повітрі терпко пахне соснами, свіжою травою і надією на те, що завтрашній перший осінній день принесе свободу, ясність і…життя.
Літо…Воно так швидко пробігло, що навіть і не відчулось його дитячої безтурботності, сміховинності і тепла. Навпаки, воно жарило пекучим сонцем і тліло червоним його заходом.
А так хотілось дощу! Прохолодного осіннього дощу, який би сполоснув мозок і дав поштовх до чогось нового, підкинув пару небесних сил, аби просто не впасти…
Думки вголос…А ніч тим часом, проводжаючи останній день за далеку смужку лісу, плаче маревом холодних зорів.
За вікном облітають каштани, а самотній клен за шибкою журно прихилився пожовклою головою до скла і, крекчучи старим стовбуром, шепотів листячком: «Не спи, не спи…Вставай!»
Остання літня ніч…Для когось вона дійсно остання, а для когось перша на шляху до змін і початку невідомого. Кожен вибирає свій шлях сам. Людина ж бо народжується із зернятком в руці, і в яку землю вона його посадить, таке і життя в неї буде. Найголовніше знайти благодатний ґрунт. А скільки навколо голого каменю! Каменю, зробленого самою людиною!
Падають зорі…Загадати бажання? А навіщо? Ми ж прекрасно знаємо, що воно ніколи саме по собі не збудеться! Треба знайти сили в собі, аби його здійснити. Парадокс! Ми давно вже не віримо ні в казки, ні в мрії, ні в випадковості. Навколо все настільки матеріалізовано, що навіть ця жадана завтрашня осінь також здається штучною, зробленою з фарби, з глини і металу…
Далеке дитинство…Його берег вкритий спогадами: місцями щасливими, місцями не дуже. В пам’яті воно пригадується маленьким хлопчаком в картузику з цукеркою в руці чи рожевою солодкою ватою. Там, і тільки там ще жевріли наші мрії, які збувались. Там – можна було просто загадати бажання на Новий рік і воно б обов’язково здійснилось. Осінь була з щирого золота, літо з вершкового морозива, а сусідка по парті - Мальвіна з «Буратіно»…
А зараз… Остання літня ніч, задимлена фабриками і пропахнута сміттєзвалищами. Розбиті надії смутно полощуться в озері з зеленою водою, а дощ дрібно скаче по листі кислотним боєм!
Нема в нас людськості, нема совісті, нема співчуття!
Тоді хто ми? Люди?
Машини!
Безсердечні машини, що не відчувають ні радості, ні болю, для яких смерть, то вигідний контракт, який цієї осені принесе немалі прибутки.
Зупинись мить!!! Зупинись і поверни все назад до точки відліку, щоб можна було все змінити і переграти…А дзуськи! Ось вам! Що наробили – те і майте. Виправляйте тут і зараз, бо завтра просто не настане. Не прийде золотава осінь, не народиться хтось істинно геніальний і не буде ні миру, ні війни, лиш порожнеча, від якої не сховатись…
…Ранок, білий ранок…Закутавсь туманом, крізь який геть нічого не видно. Що там, за його білою смугою? Хто там? І хто тут?
Ніч пішла, забрала з собою літній день і його полотна. Люди спали міцно, чекаючи завтрашній робочий день з його божевільною суєтою…Вони і не знали, що це не просто остання ніч…Вона особлива…А що змінилось?
Поки сон не пускав ранок за далеку хвіртку, остання літня ніч зробила найцінніший подарунок - закрила людям очі, а відкрила серце…
Сліпі, мов кроти, вони на ранок полохливо порпались у тумані, шукаючи собі дорогу, та знайти не могли. Зупинились авто, вимкнулось світло і зависли ліфти, зник зв'язок і Інтернет. Все на мить зупинилось і стихло. І десь, ніби здалеку, почулось внутрішнє: «тух…тух… тух…»… Спочатку слабо, а потім сильніше і сильніше. Аж раптом хтось простягнув руку вперед і спіймав того, хто падав попереду…Інтуїтивно…Не бачачи… «Тух…тух….тух…», а у відповідь – «тух, тух, тух»…
Вставало сонце, повільно воно освітлювало обличчя, які здивовано мліли якимось дивним віблиском. Туман розсіювався, а навпроти йшла у вінку осінь, за нею ще полохливо біг маленьким хлопчам день, тріпочучи у руках пожовклим кленовим листям…
…Дитячий майданчик був просто переповнений: тати, мами щасливо водили свої чада по ковзанках, плигали з ними по грибочках і їли цукрову вату…Пам'ять про їх дитинство не просто жила в них, вона дала їм шанс мріяти разом із своїми дітьми. І мрії збувались! Збувались!
Мир, щастя і любов! Світло з’явилось кожному домі. І світло не від лампи, а від сердець, що знову почали жити…
Запрацювали заводи, машини, а на кожному кроці вчувалось «тух, тух, тух», а йому у відповідь - «тух, тух, тух, тух…»
Йшла осінь. Тепла і незвичайно чарівна. Вона не ховалась, її бачили і вітались, її любили… Вона тримала за руку маленьке хлопча у картузику, яке великими синіми очима поїдало все цікаве навкруг… А за спиною збиралась гроза, довгоочікувана гроза, що пронизувала небо блискавками і стрясала громами. Падав дощ. Рясний і теплий. Він щедро проливав благодаттю на обличчя всіх, хто його зустрічав і дарував надію, сили і бажання жити, творити і могти…
Щастя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278634
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.09.2011
Я йду у вічність. Йду й не повернуся.
Той час з тобою - дивний світлий сон.
Я йду у вічність. Йду, але клянуся:
"З тобою лишусь ранішнім теплом!"
Не жди мене. Я був я є з тобою.
У серці твому, серці і очах.
Не плач за мною синьою росою,
Назавжди я в твоїх зостався снах.
Згадай про мене ніччю голубою.
Згадай в ту мить, коли почуєш раз,
Як дощ заплаче тужно за грозою -
Згадай про мене...І забудь про нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2011
Я кохаю тебе до нестями...
Тихий шепіт, вечірні вогні...
Ззаду осінь блукає містами -
Ми сюжет на її полотні.
Б'ється серце, мов гуркотом грому,
А навколо лиш тиша і ми...
Осінь сиплеться кленом додолу,
Замітаючи наші сліди.
Осінь йде крізь віки над світами...
Весь багрянець на жовтому тлі...
"Я кохаю тебе до нестями!" -
Знов і знову ти кажеш мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2011
Серый цвет неглаженной рубахи...
Стих родился... Почему б не спеть?..
Карнавал вчера... Изгибы плахи
По утру скрывают свою смерть.
Эх да солнце встало спозаранку!
Дни пером бумажным счерчены...
Зубы в танце клацают чеканку,
Запах кофе греет колуны...
Жизнь моя была! И есть! И будет!
Вновь впечатна в каждый белый стих!
Только б верить в то, что снова люди
Будут помнить, вчитываясь в них!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273518
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2011
Остання ніч, розбурхана вітрами...
Зомліло сонце й зникло за ставком...
Остання ніч... Вишневими губами
цілує очі синім полотном....
А сон прийшов, повіяв зелен-чаєм...
Не втримавсь поруч... стиха та й пішов...
Лиш ми удвох із ніччю тільки знаєм,
Як дощ заплакав журно за вікном...
Остання ніч... З тобою...А чи з нами...
Остання, тепла, тиха і п'янка...
Не спить душа з далекими вітрами...
Остання ніч... Хода її м'яка...
Не спи, не спи... Востаннє тут зі мною...
В останню ніч її цілуй сліди,
Бо ген світанок стиха над водою
В останню ніч твої украде сни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2011
А завтра просто будет завтра…
Придёт весна, веселье…А вчера…
Был полон мир фальшивого азарта.
А завтра, завтра: осень-пелена.
Какого чёрта день взошёл за тучи?
Какого чёрта кончилась весна?
Какого чёрта мир такой колючий,
Когда вокруг полным полно добра.
А завтра просто будет завтра,
Где запах кофе, кактус на окне…
Утонет в чашке пагубная ватра –
«Виват, король!» - как выстрел в тишине…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2011
Я люблю помовчати з тобою…
Кожний сам хай думає своє…
Осінь стиха плине над водою,
І дощем у серце теплим б’є.
Я люблю поплакати з тобою…
Без пояснень, слів і зайвих фраз…
Осінь в вічність ниттю золотою,
Журавлями ніби кличе нас.
Я люблю посидіти з тобою,
Обійняти рідну зень очей…
Осінь зміна білою зимою,
Ніч холодну знов міняє день.
Я люблю сміятися з тобою,
Хоч смішного в нас давно нема…
Різною ідемо ми скалою
Різні маєм думи і слова…
Я люблю і знаю, що ти любиш…
І колись на хвильку просто так…
Буду там, де ти, напевно будеш –
То для нас знайомий уже знак.
Я люблю зелений чай на ранок,
В літо, в зиму …Ти – солодкий квас…
В мене друг, і в тебе сто коханок…
Але ми єдині є у нас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2011