Анничка Королишин

Сторінки (1/17):  « 1»

Межове.

Буде  вам  смішно.  Але  вчора  ходила  м  у  ліс.  По  гриби.  
Зранку  віталося  сонечко.  Так  давно  його  не  було,  що  довго  стояла  перед  вікном,  купала  очі  в  золоті.
Поки  вийшла,  захмарило.  А  поки  прийшла  до  лісу  -  сніг  сипнув.  Вертатися  далеченько,  та  й  кортіло  подихати  глибше  та  без  людей  і  стін  набутися.  
Аж  тут...аж  тут  гриб!
Сірушка.  Місцеві  кажуть  на  неї:  глива.  Але  то  трохи  не  вона.
Спершу  одненька.  Далі  -  ціла  сім"я.  На  шапочках  тримався  лід,  дзвінко  сплакував,  падаючи  на  землю.
Що  зима  жартувати  з  осінню  не  захотіла,  стало  зрозуміло  близько  п"ятої  вечора,  вже  на  виході  з  лісу.  Захурделило!  Сніжище  різав  щоку,  йти  доводилося  проти  вітру.  
За  якісь  півгодини  снігова  людина  з  наплічником  стояла  біля  церкви  у  Дем"яновому  Лазу  і  дивилася  вниз,  на  місто.  
Перед  очима  лежала  незайманої  чистоти  біла  алея  Хресної  Дороги,  обрамлена  силуетами  дерев,  тиха.  Нереально  красиво!
Світлин  не  робила  -  було  вже  зовсім  темно.  Добре,  хоч  вітер  штовхав  уже  в  спину.  Снігу  випало  по  котики.  Не  бачила  на  ньому  своїх  слідів.  Ніби  й  не  було  мене  на  тій  горі  перед  містом,  ніби  усе  примарилося...
Дивний  день.
Ще  ніколи  не  збирала  грибів  у  рукавицях.  
Так  давно  ступала  незайманим  чистим  снігом,  що  вже  й  забула,  який  то  захват,  аж  до  дрижаків  десь  під  грудьми.
Не  пам"ятаю,  щоб  зима  приходила  з  такою  гостротою  відчуттів.  Щось  міняється,  і  багато  що  -  назавжди.  Час:  на  реальній  межі  літа  і  зими.  Місце:  на  реальній  межі  між  живими  і  мертвими.  Відчуття:  як  у  дитини  з  казки  про  дванадцять  місяців  і  бабусі,  яка  ту  казку  розповідає  -  водночас.
Біліє  незаймано  Хресна  Дорога.  Маєш  стати  на  неї,  пройти  всю,  щоб  потрапити  додому.  Іншого  шляху  просто  нема.
Потім  було  місто.  Або  так  -  місто  було  потім.  Траса,  загачена  потоками  автомобілів  у  чотири  ряди.  Невагоме  світло  довкола,  затягнуте  ледь  сірим  маревом.  Гривасті  танці  снігових  коней  під  ліхтарем  на  кінчиках  кованої  огорожі  -  теж  на  межі.  А  люди  перебігали  від  світлофора  до  світлофора,  уважно  дивлячись  під  ноги,  розводячи  руки  для  рівноваги  -  поспішали,  поспішали,  поспішали...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704542
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2016


30. 11. 16.

Коли  у  тебе  немає  особливого  вибору  дій,  позираєш  зі  своєї  мушлі  на  білий  світ  захмареними  очима,  ловиш  чуттям  його  імпульси  й  ритми,  спостерігаєш  за  людьми  і  мовчиш.
Про  що  мовчиш?  
Про  те,  що  кожній  людині  властиві  любов  аж  до  самозречення  і  зрада  аж  до  самознищення.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704538
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2016


Відгомін.

Недаремно  землю  обмиває  злива  -
напуває  корінь  кожній  бадилині.
Не  журімся,люди.Ми  уже  -  щасливі.
На  своєму  полі  наші  діти  нині.
Просто  не  барімся  переліг  орати.
Не  даваймо  плуга  у  невмілі  руки.
Бог  і  Україна!
Маємо  вростати
ні,не  в  розпач  -  в  силу.
Вже  ж  була  наука.
Вже  смертей  і  правди  стільки  перенесли,
що  на  інші  люде  -  стало  б  на  епоху.
Та  ж  снопа  в"язати  треба  перевеслом.
І  вперед  ступати  вперто,крок  за  кроком.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2012


Оптимістичне.

Збіліли  струмені  дощу.
Сліди  минулі  заболіли.
Сирітство  зиркнуло  несміло  
із  давніх  літ.
Пручалось  тіло
холодним  подихам  зими...

Буває  й  так.
Поміж  людьми
бреде  людина  самотою.
І  їй  не  впоратись  з  собою,
якщо  порине  у  дими
нудних  порожніх  віддзеркалень
чужого  світу.

Самота.
Хвилинна  хворість  непроста.
Зречешся  і  себе  поволі.
Та  не  посмій  зректися  долі.
Бо  то  лиш  проба.
Суєта  краде  твій  час  і  зайві  сили.
Та  так,що  й  світ  стає  немилий.

Даш  раду  ти.
Ще  пані  -  ніч
загляне  жадібно  у  очі  -
і  вже  людина  ніц  не  хоче,
живе  в  полоні  протиріч  -  
та  ранок  жде.
Бо  він  -  настане.
Надійся!
Серцю  вільно  стане
любити  й  вірити  -  повік.

Сказав  же  мудрий  чоловік:
душа  і  друг  за  все  цінніші,
хворіти  духом  -  то  найгірше,
а  сміх  і  радість  -  рідні  є.
Нехай  хвилина  настає
така,що  світлом  тихим  сяє.
Усе  минуще-хай  минає.
Ми  були.Будемо.Ми  -  Є.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382828
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.12.2012


щемить

ще  мить
ще  чутно  трішки
подих  літа
ще  павучок
сплітає  павутинки
в  піддашші  неба
сховані  вітри
дорогу  осені  терпкій
віщують

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2011


Спогад.

...встану  удосвіта

 відслоню  фіранку

щоб  день  увійшов  у  хату

візьму  до  рук  лопату

на  перехняблених  гурмах  снігів

карту  стежок  намалюю

піду  наношу  води

живність  голодну  і  спраглу  свою

напою-нагодую

кину  під  піч  наруч  з  дровами

кілька  смерекових

а  решта  букові

настружу  сухої  тріски

сяду  навпочіпки

печі  прадавній  вклонюся

черкне  сірник

і  вогонь  у  печі

тихо  й  нестримно  сяйне

розгориться

підуть  блукати  думки  мої

разом  з  димами

в  роті  ж  іще  ані  ріски...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268426
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2011


Мамина хата.

Мамина  хата.

В  кутку,коло  печі

сіли  спочити  мої  думки.

Впав  поза  вікнами  змучений  вечір,

ніби  її  роки.

Ватру  наклала.

Хату  прибрала.

Свіжої  внесла  води.

Все,що  голодне,нагодувала  -

звичні  турботи  й  труди.

А  поза  тим  посивіле  волосся

в  косу  вдовину  сплела.

Все,що  збулося,чи  не  збулося,

думка,нарешті,знайшла.

Ніч  виколисує  місяця    в  лоні.

Стомлене  серце  молиться  Богу...

Ось  відпочинуть  на  хвильку  долоні  -

бо  завтра  знов  -  у  дорогу....

 

Подих  останній  пригаслої  ватри

в  серце  собі  забираю...

Мама  турботи  й  опіки  варта  -

я  тепер  знаю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2011


Думки.

Відкривайся  тоді,коли  впевнена,що  зумієш  втримати  удар.

У  всіх  інших  випадках  -  не  чекай  на  розуміння.

Є  вічні  цінності  -  постав  за  мету  досягати  їх  так,як  це  дозволяє  твоя  власна  доля.

Люби  людей,пам"ятаючи,що  вони,як  і  ти,недосконалі.

Пам"ятай  про  смерть.

Але  твори  життя  -  думкою,словом,ділом.

Будь  собою  -  завжди.

Віддавай  любов,не  чекаючи  на  вдячність.

Ділися  світлом,а  не  пітьмою.

Намагайся  кожного  дня  знаходити  час  для  розмови  з  Богом,що  Він-в  тобі,а  ти  -  в  Ньому.

Вір.

Надійся.

Люби.

І  будь  людиною.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267656
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 29.06.2011


Не піддавайся ночі.

серце  з  полону  трунку

визирне  і  поранить.

спрага  непоцілунку....

тіла  крихка  омана...

пробі!!!  на  допомогу!  -

крикнути  доля  хоче...

любиш?

і  слава  Богу!

не  піддавайся  ночі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267407
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2011


За третьою водою.

була  схована  від  світу  

за  третьою  водою  на  третій  горі;

вітри  не  підпускали  до  неї  мисливців;

п"ять  смерек  пильнувало  тих  вітрів...

була  сама  в  собі,аж  поки  дорога

 покликала  могутнім  гамором  світу.

і  вона  зійшла  з  вершини  вниз,на  доли.

і  переступила  через  третю  воду,

не    відаючи,що  назад  вороття  не  буде...



смереки  зрубали.

випустили  на  волю  вітри,

а  вони    -    шаленці...

видувають  душу  з  людини  вмить...

і  не  захищає  вже  третя  вода...

і  вершина  осиротіла  назавжди...

і  тішиться  здобиччю  вбогий  немудрий  мисливець  -

навіть  не  звіролов,а  так-аматор...


має  перетліти  душа  до  денця,

бо  так  і  залишила  вона  там,на  вершині  прозрінь  домівку,

хоч  і    кличе  ще  час  до  часу,споминаючи:

"Вербо  Яра,відчинися!Анна-Панна  йде..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267080
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2011


Котики.

був  день,що  гори  з  небом  обнялись,

стежками  підперезані  крутими.

смереки  до  води  спускались  вниз.

ступала  тихо  жінка  поміж  ними.

в  очах  її  блищали  дві  сльози,

тривожно  обпекти  щоку  готові…

аж,раптом,  -  парость  дикої  лози,

до  болю  ніжні  котики  вербові…

і  посміхнулась  крізь  сльозу  вона.

торкнула  пальчиком  пухнасту  гілку.

і  ліс  завмер…мить  тиха,чарівна

міняла  в  серці  на  розраду  гіркість.

вже  не  звучать  пісні  холодних  зим,

і  дихати  пора  така  -  весною!..

з  очей  усе  ж  упали  дві  сльози,

мов  змили  слід  тяжкого  неспокою.

синіло  небо.  ліс  весну  вітав!

народжуючи  спогади  казкові,

для  жінки  в  подарунок  зберігав

маленьке  диво  –  котики  вербові.

Березень,2001  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2011


Не розгуби.

Не  розгуби,не  розгуби

хвилини  затишку  і  раю.

Подумай,помолись,зроби  -

хай  плід  у  таїні  зростає.

 

Не  варте  завтрашнє  журби,

якщо  сьогодні  марно  гинеш.

Затихнуть  звуки  боротьби,

а  ти  залишишся,людино.

 

Достигне  плід.Настане  час

у  небо  сонячне  вертатись.

Хтось  прийде  знов,щоб  після  нас

життям  у  вічність  проростати.

 

А  поки  день,і  поки  мить,

й  саму  себе  почути  хочеш  -

молитвою  хай  час  звучить.

Спинись.Поглянь  у  Божі  очі.

31.03.2003  р.  Б.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2011


Терпко.

А  ти  мені  журбу  кладеш  під  ноги.

А  я  тобі  бездонну  ніч  стелю.

Ще  так  багато  спільної  дороги,

і  так  невигойно  тебе  люблю.

 

А  ти  мовчиш.Не  вмієш  говорити.

Або  не  хочеш  звіритись  словам.

І  як  я  маю  це  життя  прожити,

щоб  ти  не  залишався  в  ньому  сам?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2011


Проминання.

таємний  шарм  під  відблиск  перламутру...

останні  миті  щедрого  цвітіння...

коли  не  стану  лагідна  і  мудра,

то  не  знайду  твойого  розуміння.

у  суперечці  полум"я  і  ночі

мій  час  короткий  краю  добігає.

останній  раз  поглянь  мені  у  очі...

я  ще  люблю...але  уже  вмираю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266674
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2011


Коли одержимість минає. .

Не  впади  через  моє  тіло

не  поранься  об  очі  мої

я  любити  тебе  уміла

та  замало  мене  самої

і    не  жди  що  я  все  забуду

не  чекай  що  впаду  в  розпуку

я  любила  й  любити  буду

але  йду  відпускаю  руку

не  питай  мене  про  причини

їх    набралося  геть  без  ліку

я  шукала  в  тобі  мужчину

ти  в  мені  не  розгледів    жінку

і  нема  в  тому  щастя  любий

я  не  вмію  себе  ламати

ця  любов  нас  обох  погубить

ти  ж  не  хочеш  нічого  знати

і  тому  я  тебе  благаю

не  поранься  об  очі  мої

я  ще  й  досі  тебе  кохаю

але  нас  вже  давно  не  двоє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2011


таке.

дзвони...дзвони...дзвони...дзвони!..

сива  туга  каяття...

на  безцільні  перегони

переведене  життя...

гомін...гомін...гомін...гомін...

у  нікуди  мертвий  шлях...

ніч...тривога...давній  спомин...

тихий  смуток  у  очах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2011


А ти приходиш…

а  ти  приходиш...

ніч  приводиш  сиву,

і  відчай  глухо  гупає  у  скроні

вода  жива,простягнена  в  долонях

поривом  щирим  віддано  й  красиво  -

неприйнята  у  чорний  грунт  стікає...

і  самотина  серце  обпікає...

і  гомонить  душа  моя  з  тобою  -

а  ти    не  чуєш.

інші  дні  настали.

сховали  згадку  дати  збайдужілі.

і  треба  б  відійти.

бо  то  не  діло  -

так  серце  під  зневагу  підставляти.

жалю  немає  місця  там,де  сила

оманливо  відвагу  демонструє...

а  ти  приходиш,

та  мене  не  чуєш.

і  відчай  розтікається  по  жилах

терпкий.

і  спрагло  жду,що  зазоріє.

я  б  відійшла  набік.

та  ще  не  вмію

твоє  осяяння  дивне

забути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2011