| Сторінки (1/27): | « | 1 | » |
Сиділа, вдивляючись у вікно. Руки чомусь постійно мерзли. І мабуть не мало значення що вже настала зима. Душа здається мерзла вже давно. На підвіконні горня з чаєм. А за вікном сніг. Колись так любила чай з жасмином, але зараз здавався якимсь гірким. Ще гарячий… Притулилась ближче до батареї. На секунду відчула тепло. Ні, не потрібно… Нехай краще так як є. Сьорбнула чаю… Згадалась минула зима. Або й усі зими в житті. Таке враження що на якийсь час серце вкривається кригою. І все чекає сонця щоб відчути як краплинки невідомої рідини стікають додолу. Ні, це не сльози. Вже давно все виплакала і вистраждала. А десь там кудись поспішаєш ти. І все думаю чи згадуєш про мене. Чи пам’ятаєш мої очі і усмішку? А ще поцілунки і ту пристрасть що буває між нами. Не завжди, не хочу… Не хочу стати іграшкою у руках цілого світу і жити за тими дурними правилами. Придумай щось інше. Сховай мене десь глибоко у своєму серці, десь там де б могла відчути його стукіт і тепло, де не буде морозу, зими і розчарувань, які немов цунамі навалюються на мене. Я гублюсь у їхньому вихорі і не знаходжу виходу. А потім опиняюсь десь в невідомому мені раніше місці і закриваюсь зсередини. Так щоб не чіпали мою сутність і не ятрили душу. А ти все говориш що я мовчу, що іноді плачу від такої дрібниці і не сплю ночами. Та ти просто не розумієш як воно бути не таким як всі, як бачити ті жахливі сни і воліти не спати більше ніколи.
А за вікном вже давно темно. І не смакує більше холодний чай. Телефонний дзвінок і тепле відлуння твого «кохаю». Просто холодно дуже…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382443
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.12.2012
Все важче стає перебороти себе, перебороти той страх, який потрохи вбиває зсередини. Так, я боюсь мишей, павуків і жаб… Але найбільше я боюся самотності. Боюсь коли я починаю чути як говорять стіни. І якби на пару днів залишилась сама, я б просто розчинилась у потоці власних сліз. І все сподіваюсь що сльози принесуть полегшення, що вони порушать тишу, яка так тисне на мозок. Так хочеться деколи власного простору. Такого маленького куточку, де б можна було подумати, помріяти. А якщо цей простір починає займати цілий світ? Що робити якщо ти перестаєш помічати що хтось є поряд? Замкнулась і ніяк не можу згадати як то жити з кимсь. Як почати довіряти людям і любити ближніх? Ловлю себе на думці що мені потрібен психіатр. Чи може психолог? Чи просто людина яка б мала бажання послухати весь мій потік свідомості. Одні поради… Кругом чути слова правильно і так треба. А як правильно любити? Яким чином виміряти любов? Перестала бачити кольорові сни. Все частіше мене не покидає передчуття чогось страшного. Щось станеться. Треба бути готовою. А я все боюсь. Боюсь втратити когось. Слабка… Ніяк не зберусь з силами аби почати жити на повну. Все ніби ходить по колу. Нічого не змінюється. Ти як завжди поряд, а я десь далеко. Літаю… Не можу спуститись з власних мрій. Не можу подолати власну розчарованість в житті. Не так хотіла… Не так…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338640
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.05.2012
Знову самотня. Думки клубком сплелися в голові. Боюсь що знову залишусь одна. Що не буде більше тебе. Не буде завтра і майбутнього. Кохання ще дужче розпалює почуття. Хочеться розчинитись у тобі. Щоб злитись в одне єдине. Щоб не розлучатись ніколи. Візьми мою руку. Чуєш як б'ється серце, як тремтить тіло від страху і водночас від спокуси... В очах лише ти. А душа рветься на шматки від розлуки. Не відпускай. Благаю... Пробач за те що так сильно тобі вірю. За те що люблю так несамовито. Притули до себе і зігрій теплом. Сьогодні і завжди. Цілуй так як вмієш тільки ти. Бачу тебе скрізь і всюди. Хочу бути твоїм життям... Хочу щоб ти став моїми крилами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325968
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.03.2012
Чому тепер дурні думки рояться в голові? Сама ж зробила вибір. Можливо керувалась просто не тими відчуттями що потрібно. Серце говорило одне. А розум постійно нашіптував схаменись... Для чого тепер жаліти і плакати, якщо сама цього хотіла? Мріяла... Чекала... І надіялась... А що як просто захопилась? Якщо не відчула того що так нестримно кричав розум? Як розпізнати любов у світлі буднів? Ніжність... Увага... Турбота... Невже очі засліпив яскравий блиск? Чи може то маска, яку конче потрібно зняти. Стягнути різким рухом щоб прозріти... Найважче в теряві... Вночі. Коли мозок працює сам. Коли за хвилину пролітають тисячі запитань без відповідей. Лежиш і не можеш заснути. А потім дивишся як фільми жахів кольорові сни. Підсвідомість хоче щось сказати. А я її не розумію. Чи просто не хочу зрозуміти. Бо так легше. Легше жити з заплющеними очима. Легше зачинити розум, аніж відмовитись від того що говорить серце...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312575
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 09.02.2012
Чомусь так болить серце... Не пам'ятаю щоб так було раніше. Стискається немов йому там тісно. Немов хоче вийти на волю і щось сказати. Мабуть просто переживає занадто. Через те що ти не поряд... Безліч запитань без відповідей. Чекаю пояснень. Невже мені потрібно знати ті подробиці? Не вірю що став байдужим. Кілька днів перевернули світ всередині мене. Тепер намагаюсь заплющити очі і прочитати твої думки. І дарма що нас розділяють сотні кілометрів. Серце все рветься до тебе. Було б можливо я б віддала його у твої сильні руки, щоб подивитись з якою ніжністю ти будеш його тримати. Не можу згадати твій запах. І обійми. Швидше б відчути твій подих. Швидше б настало завтра...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305150
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 08.01.2012
Ніч... Сон ніяк не приходить... Стільки було мрій. Розбились і розлетілись... Немов здуло подихом вітру. Чому я? Завжди запитую себе одне і теж. Так чекала. Один день як ціле життя. Прийшов... Навіть не поцілував. Немов чужі... Для чого ті солодкі і приторні слова якщо мозок говорить не треба? Дивна твоя любов. До відчаю незрозуміла. Віддала серце... Можливо не все, не повністю і не назавжди. Напевно ти мріяв про щось інше. Невже змушена сказати вибач? За те що кохаю? За те що стараюсь тебе зрозуміти. За те що так прагну хоч краплинку твоєї любові. О як ж я хочу заснути в твоїх обіймах. Відчути дотик твоїх гарячих сильних рук на своєму тілі. І цілувати... Пристрасно, шалено, до болю і знемоги. Не треба ніжності. Я того не жадаю. Залежна... Несвідомо прив'язала своє серце до твого. Тепер не вирватись. І невідомо чи зумію розірвати той ланцюг що так тримає... Не залишається нічого крім насолоди від того що ти поруч. Вслухаюся в таке рідне і знайоме сопіння і розумію що пропала. Просто розчинилась у власних почуттях. А сон ще досі не приходить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276753
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 24.08.2011
Ніч чи день... Байдуже... Сама, самотня, одинока... Люблю... Ні, кохаю... Сильно... Безмежно... Безстрашно... Алкоголь чи сигарети... Не допомагає... Хочу кричати, горлати що мене болить. Ниє, щемить, пече і розриває серце. Навіть душу чи щось інше там всередині. Яка різниця. Тобі ж начхати, наплювати і забути. Як не сьогодні то завтра. Налий мені текіли... Тоді собі дозволю любити аж до болю. До знемоги, до запаморочення, поки не впаду і не зможу піднятись. Живу тобою, дихаю, божеволію...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276032
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 20.08.2011
А вам відоме відчуття коли тебе просто розриває на шматки? І не від щастя, а від якоїсь невідомості… І ніби він є поряд, але все рівно самотня. Не впевнена... Важко. Не знаю що він придумає завтра. І навіщо ці слова про кохання? Навіщо то все? Скажи просто що хочеш зі мною провести пару вечорів і все. І ревнуєш… Для чого? Я ж не твоя. Хоча так би цього хотіла. Багато чого хотіла. Надіялась, сподівалась і мріяла. І в один вечір все обірвалось, згоріло, розвіялось…А ти робиш вигляд що нічого не сталось. А в мене всередині вже давно все згасло. І якби ти знав як ти робиш мені боляче. Кожним своїм словом і дотиком, кожним поцілунком і зустріччю. Знову самотня. Вечори провожу віч на віч з собою. А тобі так зручно і добре. Тому що ти не знаєш що таке самотність…І коли ти йдеш то не знаю чи побачу тебе ще…І як я можу бути впевнена чи довіряти тобі? Болить. Десь всередині…Так ніби хтось помаленьку відрізає шматочок серця. Немає настрою. Музика і гарячий чай…Порожня кімната і холод…Він долинає з вулиці через відкрите вікно. А я ніби чекаю що з ним прилетить хоч краплинка щастя. Хоч малесенька піщинка. А ти все пишеш…Кохана і любименька…А мені тільки капають сльози з очей. Ставлю смайлик в смс, а хочеться кричати…Від того що ти мене не розумієш. Від того що між нами прірва. І ніхто не хоче переступити назустріч… Впертий… Гордий…. Навіщо ж я тобі? А так аби було… Щоб відпочити і знати що ти комусь потрібен. А я як мала дитина чекаю тебе незважаючи ні на що… То все зовнішнє задоволення, емоції. А що ж всередині? А там самотність… Біль і пустота…. Все думаю про тебе. Чому так є? В когось все так легко і просто складається, а тут проблема на проблемі. Довгий шлях вже пройшла. Нема сили вже навіть плакати. А що сльози? То все емоції, які нічому не зарадять. Розум не може осягнути того що твориться в серці. Серце…Воно ніби живе окремим життям. Не підкоряється нікому і нічому. І йому так добре. Скучаю за тобою. Тому що більше нема за ким скучати. Всі здається забули про мене. Навіть важко подзвонити на пару хвилин щоб спитати як справи. А коли будуть проблеми, то потрібна допомога? А що з того що я добра і всім допомагаю? Того ж ніхто не цінує. І винагороди ніякої. У кожного своє життя. Нікому я не потрібна. А якби я взагалі десь пропала. Навіть б не замітив ніхто. Може колись і хтось згадає. Допомагаю вирішувати щось іншим, а своє життя пливе за течією. Нема кому порадити і допомогти. А так би хотілось щоб хтось вів за руку. Щоб хтось тримав і не відпускав. Щоб бути впевненому у завтрашньому дні. Так мало треба для щастя. А нема. Всі мої бажання залишаються лише бажаннями, а мрії – мріями. А що буде коли я розчаруюсь? Коли втрачу віру і надію? Все думаю про тебе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275600
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 17.08.2011
Як важко коли тебе розриває на шматки від почуттів... Від кохання чи самотності... Ти сама, а він десь так далеко. От би обійняти, притулитись і невідпускати. Ніколи... Так злитись воєдино і йти разом. Долати ті перешкоди що зараз здаються великими каменями на стежці життя. Як мені тебе не вистачає... Взяти б за руку і тримати... Так просто і невимушено... Цілувати і говорити... Найбільше чого мені хочеться то розмов. В ліжку... В темряві... Лише удвох... Про життя, про світ, про нас і ні про що. Як назвати те почуття що виривається з грудей і хочеться кричати? Та зціплюю зуби і мовчу. Мовчу, бо не знаю що буде завтра. Невизначенність... Невпевненість... Непередбачуваність... А може то просто звичка? Може я все собі придумала, щоб не було нудно жити? Скажи мені хоч слово. Дай хоч малесеньку надію... Знесилена життям... Хочу літати... Подаруй мені крила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275481
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 16.08.2011
Вони лежали вдвох тримаючись за руки. За вікном гриміло і було чути лише стукіт дощу в шибку. Темно... Час від часу блискало, від чого кімната наповнювалась дивним жовтим світлом. Не спалось... Лежали в тиші, дивлячись в темряву. Слова були зайвими. Він думав над їхніми непростими стосунками. Боявся сам собі признатись що вона йому небайдужа. Соромився того що так часто робив їй боляче і доводив до сліз. Але гордість та самовпевненість не давали шансу вийти на волю почуттям та емоціям. Завжди стриманний, холодний і часом байдужий. Говорить що не любить, але так звик що вона завжди поруч. Куди приведуть ці стосунки? Для чого я йому довірилась? Сто думок переплітались в її голові. Закохалась, але ніколи не скаже йому про це. Він не зрозуміє. Ніколи не взнає як вона сумує і чекає його кожного дня, яка щаслива від того що може засинати в його обіймах. Іноді серце обливається сльозами, але вона мовчить. Мусить бути сильною, тому що кохає. Вони лежали удвох, закутавшись в ковдру думок і почуттів. Розмова без слів. Любов без емоцій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273397
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 03.08.2011
Йду по холодній воді...Дощ...і босоніжки повністю промокли...Та що там ноги...наскрізь просякла душа...Вітер видуває останні бажання...Прийди. Мені так тебе не вистачає...Холодні струмочки стікають по волоссю і огортають все тіло крижаним холодом. Чому саме так? Невже не прийдеш? Я ладна впасти на коліна...Куди ж ви всі? Так вічно б йшла...В воді, в думках, у мріях...І знову грім...Бігти...Швидше б добратися до тебе...Промокла наскрізь...Від дощу, від болю, від любові...Знесилена, спустошена...Стукіт серця...виривається...Ні...Все ж спішу до тебе...Буду бігти скільки стане сил...Тільки дочекайся і обійми...Хочу...нестримно...Понад усе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272193
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 27.07.2011
Вітер куйовдив її волосся. Мурашки бігали по тілу чи то від холоду, чи від того що серце стискалось від болю. Вона сама не знала куди йшла. Просто перебирала ногами, не помічаючи нічого навкруги. Сонце потрохи ховалось за обрій. Наступав літній вечір. Тихий, спокійний... Лише вітер немов хотів оголити її душу, вирвати звідти усе те що накипіло за стільки років. Десь би просто сховатись від світу. На зовсім трошки, щоб подумати. Чомусь проходить час а вона все така ж наївна дівчинка, яка готова довіритися будь-кому аби не бути самій. А потім зрада, втрата, біль і знову все спочатку. І коли настане кінець цим шуканням? Коли нарешті зустріне те, що так довго чекала?...Вона йшла стежкою, вдивляючись в плесо води. Все таке до болю рідне і знайоме. Ось тут промайнуло дитинство. Сюди втікала подумати і помріяти, як тільки була нагода. От і знайомий міст. Навколо ні душі. От би кинути все і плисти далеко-далеко... Щоб холодні хвилі огортали обіймами... Щоб не було так важко, щоб не було боляче, щоб нарешті отримати такий бажаний спокій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271526
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 22.07.2011
чомусь проблема завжди приходить не одна. все навалюється величезною купою і неможливо вже нічого зробити. а найважче в ті моменти, коли ми просто безсилі перед тим що відбувається. життя забирає найцінніших нам людей. невідомо з яких причин, невідомо для чого... і ми не уявляємо як жити далі. як змиритись з думкою, що можливо завтра цього вже не буде, що все зміниться безповоротно і назавжди. а найгірше те, що тебе ніхто не підтримує. всім ніби наплювати на твої проблеми. плачеш, говориш як важко, а у відповідь чуєш - ну що зробиш, таке життя. а чи не могли ви б зробити мені моє життя приємнішим? хоч на пару хвилин. щоб я знала що я не сама. а ще гірше знати що кохана людина тобі зраджує. і нехай ця зрада не така серйозна і можливо він кохає, але все ж неначе ножем в саме серце. і от лежиш ввечері і купа думок в голові. сон не приходить. і ніякого виходу. все якось само собою. тече...пливе...біжить чи йде...але ми не в силах змінити те, що б так хотілось. неймовірно важко і складно... болить...сильно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271241
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 20.07.2011
тепер живу лише тобою... живлюсь твоїми поцілунками і вбираю в себе кожне твої приємне слово, кожен дотик і подих... не знаю що буде завтра...та ні, навіть сьогодні... ти нічого не говориш про свої почуття, а я боюсь спитати щось не те. думаю якщо ти поруч, то значить є надія. іноді бачу в твоїх очах бажання сказати щось важливе. і кожного разу серце замирає, тому що це може бути наша остання розмова. але ти мовчиш. ти ніколи не говориш про свої думки і переживання... можу тільки здогадуватись. як би хотілось зупинити час і щоб нічого не змінювалось. щоб були тільки ми, тільки я і ти... я б так хотіла тебе кохати, бути тією єдиною, хто віддасть тобі усе... але мабуть на це не заслуговую. мабуть мене важко любити. або ж ти заслуговуєш кращого. не мені вирішувати...а поки я живу лише тобою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270999
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 19.07.2011
Період коли важко комусь відкритись і комусь довіряти. Тому що знаю що життя все рівно потім то все від мене забере. То для чого відкривати своє серце комусь? Для чого любити і довіряти комусь свої почуття? Ти вимагаєш від мене того, чого я зробити не можу. Ламаєш мої принципи. Хочеш стосунків, а взамін отримуєш мою злість. Несправедливо. Я знаю. І досі не розумію що ти в мені знайшов і побачив. Я не здатна більше любити, тому що місця живого у серці не залишилось. Сама розумію що потрібно створювати сім’ю, жити з кимсь. Але навіть поруч з тобою самотність не покидає мене ні на хвилину. Іноді хочеться кричати, щоб ти дав мені час побути самій. Засинаю в твоїх обіймах, а думками десь далеко. Не знаю як навчитися довіряти людям. Якби можна було повернути час назад. Або ще краще якби я зустріла тебе раніше. Тоді б кохала до нестями, до болю, назавжди. Ніяк не можу знайти потрібних слів щоб поговорити. Щоб переконати тебе мене зрозуміти. І постійно приходять ці кляті спогади. Забути б усе. Але як? От і тепер. Ти спиш, а я курю і все думаю. Та все плачу. Не можу розібратись у собі. І то найгірше. Навчи мене любити. Поверни назад доброту і ніжність, яку я у собі вбила. Думки… Спогади… Мрії… Розбите серце…Пробач…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270140
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 14.07.2011
ніч...я і ти...не відпускаєш, тримаєш міцно. чому? відпусти. я вже давно не твоя. хочу на волю, несила жити тобою. не витримую. і все тому що сама в чотирьох стінах. так і живу, постійно одне і теж. сьогодні навіть не виходила нікуди. а для чого? що я там не бачила? нехай усе минає без мене. ніхто й не помічає. десь були друзі. та чомусь ніхто й не здогадується що мені не вистачає уваги і розуміння. поговоріть хтось зі мною. будь-ласка...скажу як живеться тому на кого наплювали. і як важко засинати і просинатись з одними і тими ж думками. і час не допомагає. нічого не стирається, все живе...рана залишається. серце плаче...відпусти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268417
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 04.07.2011
Вже давно третя ночі. Здавалось б така змучена, а заснути не можу. Закриваю очі і перед очима ти. Але не такий як завжди. Тепер ти насуплений, гордий і байдужий. Більше не дивишся на мене закоханим поглядом і не цілуєш як раніше. Тому що тобі все рівно. Гра закінчилась. Саме та гра в почуття яку почав ти. Бачив що ти мені подобаєшся і зловив як пташку. Зачинив, обмеживши собою. Куди б не глянула, ти всюди. І навіть зараз здається що чую твоє дихання. Таке рівне і безтурботне. Таке як і твоє життя. Ти ж ніколи нікого не кохав. Я тобі в якійсь мірі заздрю. Що не знаєш як болить серце від любові. Не знаєш що таке сльози і самотність. І що таке кохання. Справжнє і велике, таке яке долає все. Ти нічого не помічаєш і робиш вигляд що не розумієш. А насправді тобі набридло. Надоїло дивитись в одні і ті ж очі і цілувати мої губи. А на них все ще твоє ім’я. І слово «люблю», яке не скажу тобі більш ніколи. Колись ти зустрінеш мене і згадаєш все. Але буде занадто пізно. Я мушу вирватись з твого полону. Я вільна і ніхто мене не зупинить. Ти думав що зламав мені крила? Я буду падати і повзти, але вирвусь на волю. А ти можливо й ніколи не отримаєш того, що давала тобі я. і тільки пам'ять ніколи не зітре спогади. Вони житимуть в тобі вічно. Тобі все рівно… А я ще досі тебе кохаю…Безмежно кохаю….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267843
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 30.06.2011
Похмуро. Ні, дощу немає. Відчуття холоду… Мурашки по тілу…День добігає кінця. Кудись б піти. Хоча для чого? І так мене ніхто не чекає. Дзвінок…А, то знову ти. Та у мене все добре. Та ні, дійсно все добре, просто напевно не виспалась. Тобі так здається, настрій у мене є. А може погуляємо? Не змогла вимовити, змовчала. Нічого, скажу завтра. Пустота і тиша. Чути тікання годинника. Капає вода. Треба напевно змінити кран. Хоча кому це потрібно. День схожий більше на ніч. А може у сонця теж немає настрою? Музика. Навіть вона останнім часом не допомагає. Ось ця. Колись була моя улюблена. Коли ще я була твоя. Навіює погані думки. Спогади. Хороше швидко забулося. Пам’ятаю твої очі. Голубі. Ні, швидше сині. І той день коли я дивилась в них і розуміла що це востаннє. Ти ще нічого не сказав. То було набагато пізніше. Але якесь внутрішнє відчуття підказувало що все…Чому ти так? Може я була недостатньо добра? Але хто з нас досконалий. Тепер ненавиджу голубі очі. Це тільки маска. А під нею немає нічого. Легко гратись почуттями, робити закоханий вигляд. Тяжко. Біль потрохи минув. Пройшло вже стільки часу. Чомусь пам'ять здатна зберігати лише погані моменти. А може й не було нічого хорошого. Бо що може бути доброго в твоєму обмані. Голоси. Може я схожу з розуму? Ні, занадто тонкі стіни. Хтось підіймається сходами. Це ніколи не будеш ти. Та я і не хотіла. Тому що давно чекаю іншого. Ти думав що зламаєш мене, але тобі не вдалося. Ну і кохай іншу. Але чи буде вона дивитись на тебе таким щирим закоханим поглядом? Вже майже зовсім темно. Холодно і похмуро. Відчуття тиші і спокою. Давно не плачу за тобою. Щаслива, що без тебе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267842
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 30.06.2011
Важко коли тебе не розуміють. Коли живеш за якимись власними принципами, які ніхто не сприймає. Коли ти не такий як всі. Коли хочеться любові і розуміння, а натомість отримуєш тільки розчарування. Коли ти просто не вписуєшся в рамки сучасного світу. Коли тобі настільки погано що хочеться кричати від болю, а тебе ніхто не чує. Як бути? Куди йти? Тобі того ніколи не зрозуміти. Ти не вмієш любити і розуміти. А я не вмію пристосовуватись до когось. Мушу жити так, як я звикла. З добротою, волею, спокоєм і самотністю. Мушу знайти сили пережити наступне розчарування і йти далі. Далі в невідомість. Без тебе. Самотня...Важко коли тебе не розуміють...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267396
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 28.06.2011
Ти в кожній краплині цього дощу. В кожному подиху вітру. Бачу в цій пустоті твої очі. Блакитні як море. Хвилі… Заберіть мої страждання і любов. Неможливо інакше. Були разом… День і ніч… Де ж ти тепер? Тепер гуляю сама… Згадую дотики твоєї руки. Сльози по щоках. Одне дихання на двох. Одні мрії… Самотньо… Пусто і ніяково… Від того що не можу подзвонити. І почути голос. Зворушливі слова… Обіцянки кохання. Більше не твоя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266863
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 25.06.2011
Вечір… Смуток в серці… Десь глибоко, на дні. І якась нав’язлива думка не покидає постійно. Знесилена. Нестача любові. Самотність… Сіра і буденна. У пошуках щастя… У пошуках себе… Куди йти? Зупинка довжиною в кілька років. Тут і зараз… Чому так? Невже можна було щось змінити? Тоді… З тобою… Коли погляд був прикутий до очей… Замкнулась… І ті очі… І щось таке рідне, до болю знайоме. Коли нарешті? Мабуть не час. Процес очікування… Процес пізнання і розуміння…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266682
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 24.06.2011
Одинока, тому що без тебе… Тому що не ти тепер дивишся в мої очі і цілуєш мої губи… Все рівно як, аби легше… Аби більше не думати, не згадувати… Думки… Одні і ті ж… Постійно… Дощ і сльози… Часто і тихо… Ніч… Темно і спокійно… Не знаю як жити без тебе… Сумно і тяжко… До болю… До знемоги… Кричати… Бігти… Несила… Дим сигарети… Щемить щось всередині… Ти далеко, а я тут… Одинока, тому що без тебе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266677
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 24.06.2011
Що робити коли все дістало? Коли не хочеться нічого робити і нікого бачити. Коли навіть заснути не можеш, а лише лежиш і втикаєш яку годину в монітор ноутбука. І пишеш всім підряд аби поговорити. Хоча тобі на половину з них просто наплювати. Виходиш курити вночі. Тихо, спокійно і пусто. Вдихаєш запах зеленого листя і відчуваєш що ще є в тобі щось живе. Серце ще б’ється і в тілі пульсує кров. З димом випускаєш на зовні думки і переживання. Ще одна тяга…Ні…Не допомагає…Це просто самообман. Шукаєш щось що б принесло хоч крапельку заспокоєння. Напевно більше з тих проблем створила собі сама. І все думаю, переживаю…Людина так створена що не може спокійно забути все і насолоджуватись тим що має. Завжди чогось не вистачає. Втрачаємо те що любимо і не можемо збагнути в чому ж тоді сенс такого існування. Саме існування, а не життя. Бо життя це коли ти відчуваєш що живеш, чогось хочеш і прагнеш. А тут ніби стоїш на одному місці. Навколо тебе проходить життя інших, а ти все нерухомо стоїш і дивишся попереду себе. Іноді опускаєш очі додолу і несила їх підняти. Тому що болить…І важко…А ще страшно що попереду невідомість. І можливо то ще не найгірше що сталося з тобою. Викидаєш сигарету з думкою що сам себе гробиш. Але тобі якось все рівно. І так не бачиш ніякого бажання до чогось прагнути. Не буду більше…Але кожного вечора те саме…Треба йти додому…Лягти і лежати нерухомо, слухаючи музику…А вона все витягує з голови спогади. Ті ненависні думки, які не дають заснути. Позбутись б того всього. Забути і не згадувати…А ніч довга і самотня…Пуста і болюча…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266527
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 23.06.2011
Прокидаюсь від неймовірної духоти. Сонце світить в вікна… На годиннику вже десята ранку. Не допомагає навіть відкритий балкон, бракує свіжого повітря. Прокручую в голові вчорашній день, будую плани на сьогодні… Все як завжди. Рутина набридає, хочеться чогось нового і досі невідомого. Люблю дива і сюрпризи. Хоча так рідко їх отримую. Найкраще що може бути зранку це кава. Заварюю її і ціла квартира наповнюється кавовим запахом. П’ю маленькими ковтками, насолоджуючись гіркуватим смаком з відтінком шоколаду. Обожнюю каву. Без неї зранку не було б нічого приємного. Завжди приходиться розбавляти рутину якимись барвами. Вже б швидше щось змінити і жити за іншими правилами. Просинатись з кимсь, піклуватись про когось, знати що ти частинка сім’ї, що тебе люблять і поважають. А поки що лише самотнє літо. Задихаюсь від того що нічого не приносить сили і натхнення. Зсередини щось душить…Не вистачає енергії…Чогось не вистачає до гармонії і цілісності. Чогось такого великого і важливого. Бракує любові…Бракує тебе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266526
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 23.06.2011
Цілий день хочу спати. А коли приходить вечір, думки заповнюють мою голову настільки, що несила навіть лежати спокійно. Закриваю очі. І знову пройшов день. Нічого не змінюється. Мене накривають спогади. Невже це все колись було зі мною. Сміюся крізь сльози. Хоча ні. То зовсім не схоже на веселий сміх, який лине з уст радісної людини. То сміх від болю. Від того що вже немає сили плакати. Тишина і спокій. Зараз би вийти на вулицю і прокричати на весь світ як мені погано. А може хтось би прийшов на допомогу. Хоча що б мені вже допомогло. Може вийти покурити? Сигарети нерви не заспокоюють. Ну і що з того. Зате з димом зсередини виходить біль. Допоможе на декілька секунд. От би зараз поговорити з кимсь. Розказати все, що так тисне у грудях і не дає вільно дихати. Але хто захоче слухати такі дурниці. Друзі завжди є поряд коли все добре. А в такі секунди їх ніколи немає поруч. І не тому що вони погані друзі, а тому що люди створені бачити тільки власні проблеми. Для чого перейматися ще чиїмсь життям. Цікаво, а про що зараз думаєш ти…тобі так само не спиться ночами? Чи може тебе обіймає якась інша і ти солодко засинаєш в її обіймах? Іноді ти приходиш до мене у сні. Торкаєшся легенько мого тіла і цілуєш. Цілуєш так як ніхто ніколи мене не цілував. І я не можу промовити ні слова. Я навіть боюся поворухнутися щоб ти не зник, боюся підняти голову і тому ніколи не бачу твого обличчя. Ти напевно красивий. Хороші люди не можуть бути некрасивими. Душа такої людини світиться з середини і від того горять очі. Саме очі завжди можуть показати і розказати все. Іноді навіть не треба слів, тільки один погляд і можна ранити людину сильніше будь-якої зброї. Коли ти вже з’явишся у моєму житті? Я вже не маю сили тебе чекати. Якби ти знав як мені іноді буває важко…та що приховувати, мені завжди самотньо…Вже починає світати. Невже я пролежала цілу ніч? Втома… Вона завжди мене переслідує. Здавалось б нічого не роблю, а завжди відчуваю невимовну слабкість. Переживання і думки забирають останні сили. Треба постаратись заснути…Але як? Склянка води… Заспокійливе…Лежу…Розум потрохи наповнюється туманом, сон потрохи починає заволодівати тілом. Прийди і сьогодні до мене, будь ласка….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266457
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 22.06.2011
Телефонний дзвінок. І твій голос. Такий вже рідний і знайомий. Мушу тебе розлюбити. Забути. Зненавидіти. Не можу жити так, не знаючи що буде далі. Хочу щоб поруч була людина на яку можна покластися, яка буде разом зі мною завжди. А про тебе так сказати не можу. Якщо ти зараз не можеш нічого вирішити, то що буде далі? Якщо ти кажеш що я тобі потрібна то чому не зробиш вибір? Найлегше залишитися в стороні і звалити все на мене. А що? Я ж здаюся сильною. Усміхаюся, завжди в гарному настрої, весела і щаслива. Це все маска. Ти не знаєш яка я є насправді. Моє серце сповнене болем і відчаєм. Не знаю кому я можу довіряти. Напевно треба все життя щоб взнати людину настільки щоб можна було відкрити їй своє серце. Навіщо я буду тебе пускати в своє життя якщо знаю що ти як і всі перед тобою просто вирвуть ще шматок із серця і залишать заліковувати рану. А час не лікує. Він просто притуплює біль. В якийсь момент здається що все минуло, а потім невиносимий приступ болю. І ніякий лікар не допоможе. А що ти? Ти будеш в той час насолоджуватись життям, будеш обіймати і цілувати когось іншого. І наплювати тобі на те що хтось вмирає від твоїх ударів. А навіщо ж тобі мої проблеми. Краще закритись від усіх. Зачинити серце і повісити замок. Так щоб ніхто ніколи не зробив боляче. Не буду любити. Не буду. Змушу себе бути байдужою. Якщо тобі дійсно треба моя любов то зроби так щоб я була з тобою щаслива, а не плакала ночами в подушку. Тяжко. Мене трусить від тих дурних думок. Захворіла, заразилась тобою…І музика як ліки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266032
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 20.06.2011
Кажуть що життя схоже на чорно-білу смугу. Після чорної завжди є біла. Але чомусь ніхто не уточнює довжину цих смуг. Чекати…А скільки часу? От якби я знала коли здійсниться мрія, хоча б одна малесенька. Все минає. А коли? Час гоїть рани. Щось я того не відчуваю. Чи може мої рани занадто великі в порівнянні з тими про які говорять? Існують ліки від усього. Але тільки не від кохання. А було б дуже доречно якби можна було випити чарівну пігулку і забути все що було. Неможливо. Напевно це випробування через які варто пройти. Цікаво чи багато їх ще буде. Ми самі будуємо свою долю. А що я можу збудувати якщо будувати нема з чого. Доля то не дім. Хоча кожен хто приходить у твоє життя, вносить якусь свою маленьку часточку. Напевно з них і будується та доля. І коли місія виконана, людина просто зникає. А ти заспокоюєш себе тим що зустрінеш когось іншого. І так проходить життя. А може варто зупинитися? Може варто тримати біля себе тих, хто тобі потрібен? Але люди, не тварини. Їх не заставиш бути з тобою якщо навіть сильно тобі того хочеться. І хто придумав ці пари. Півжиття шукай свою половинку і невідомо чи взагалі ти її знайдеш. Якщо людина повинна обов’язково зустріти свою частинку, як у тій легенді, то чому більшість самотні? Невже дехто не заслуговує на щастя. Але це ж несправедливо. Які тоді критерії відбору? Якщо б знати що ти приречений, то не чекав би і не шукав. Жив би собі спокійно сам і знав що інакше не буде. А так невизначеність. Найгірший стан…Сам не знаєш що ти хочеш. Щось би змінити, але що? А може людина особлива і не входить в рамки сучасного життя. Що ж тоді? Напевно нічого не зміниш. Життя то рутина, то довга смуга з якої неможливо зробити крок ні вправо ні вліво. Все відбувається так, як має бути. А ми тільки учасники цього безперервного процесу. І тільки сила і витримка допомагає підвестися і йти далі. Навіть не йти, а помаленьку ступати. А так би хотілося щоб хтось ніс тебе на руках…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266031
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 20.06.2011