| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Як подих вітру тихо на світанні,
Коли не чути щебет солов'я,
Ти запитаєш ніжним голосочком раннім,
Куди поділась посмішка моя.
І ніжний дотик до твоєї щічки
Проведу поглядом в твоїх вустах,
Й побачиш ти мою усмішку,
Хоч сум в очах не заховать ніяк.
Бо мушу йти, можливо ненадовго,
Лиш на годину.. А може і на рік...
Ти скажеш погаси тривогу,
Я скажу - повернусь, ще мить...
А чи існує у коханні сенс? - Ну так, напевно,
Хоча не сенс, кохання це життя.
Бо як не любим ми, хіба ми люди?
Бо без любові у душі лиш самота.
Колись любив я... гарну і красиву...
Думав, що щастя поведе у майбуття
Залишились лиш спогадів хвилини,
Черстве серце, біль, і сивина.
Думав пропало бідне кам'янеє,
Допоки ти не прийшла в моє життя.
Чарівна, мов ота лілея,
А кам'яного серця немов уже нема.
Та мушу йти, поїхати далеко,
Так, ненадовго, тільки не жахайся,
Я ж повернусь, як повертаються лелеки,
Одне лише скажу: ти дочекайся.
Я знов повірив в щастя, і у долю,
Я вдячний Богу, що тебе знайшов,
Й прощаючись з тобою на дорогу,
Ти плакала, коли я йшов...
І це було так щиро і душевно,
Що аж в середині в мені вирує ураган,
Я ціню це, усе виходить не даремно,
Тобі спасибі, за гоїння моїх ран.
Мене ти дочекайся, як чекала завжди,
І я приїду теплою весною,
До тебе, до такої справжньої,
Знайду я стежку до твого порога.
Туди, де завжди тепло і ласкаво,
Де гріє душу любляче плече,
Обійми, поцілунки, ароматна кава,
Де, знаю я, кохана жде мене.
Мене ти дочекайся, я приїду знову,
Візьму на руки, як робив це завжди,
Й послухаю цю рідну вже розмову,
Твій голос, що тримає мене "справжнім".
Я не прощаюсь, ні, і я не йду від тебе,
До зустрічі скажу лиш, просто усміхайся.
Люблю, та мушу відлучитись, пробач, так треба,
Одне лише скажу: ти дочекайся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2016
Суспільство прогресує в ногу з часом
Чи дегрудує? Хмм... Не ясно...
Лише мені стає все більше лячно?
За нашу землю, рідну Україну
Для нас усіх вона одна, єдина,
Для більшості квітуча Батьківщина
Страшно за те, за що ж боролись люди,
За що поклали голови усюди?
Чому ж багато зараз у нас бруду?
При владі, в універах, навіть в школі
Куди не глянь, ця гниль у нас на волі...
Ламають десь такі важливі долі..
За що боролись? Знов спитаю я...
Щоб викладач, не боячись, брав хабаря?
А в сьогоденні що? - На Сході йде війна...
Вмирають люди, гинуть кращі з нас,
Свідомі світу цього, еліту нищить час,
І не врятує, так жадали, їх указ
Вони чекали його довго від гаранта,
Від колись вибраного людом, людини-президента,
Та він продав країну... Легко... Окупанту...
За що ж боролись у всі часи? За єдність?
Щоб нам плювали в лоба? Брали в клешні?
Тримайте... Дожилися... Незалежність...
Добра не було вчора в нас, й не буде нині,
Не буде й завтра злагоди в країні,
Бо владу треба гнати в шию... Без зупину,
А разом з ними гнати москаля,
Що око вже поклав давно з далля
На нас, на рідну землю Кобзаря.
Взять в руки зброю треба і прогнати
Раз і назавжди того супостата,
Хай буде вільна Україна-мати!
Такі ми українці... терпим без зупину,
Потім скаржимось, плачем в рідних на могилах,
Жаліючись на долю, сонце, зливу,
І прагнемо в Європу, жити як пани...
О Боже, люди, зробіть порядок в своїй голові!
Порядок у державі, в рідній стороні...
Оце є воля? От так життя будуєм?
На Сході до сих пір війна панує,
Влада здає, в країні срач... Суспільство деградує...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603113
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.08.2015
І знову ніч.. Знов північ вже проходить
Прийшли думки, несказані слова...
Романтиків ніхто в житті не любить,
Непотріб викидають лише в бак...
Ти хочеш щастя, радості, обіймів,
Шукаєш просто любляче плече
Сама ж страждаєш, плачеш на колінах,
Ти дуй, з середини пече..
І жаль розходиться по венах кров'ю..
Переживання, стреси і ниття..
Шукаєш вихід з цієї купи гною,
Дивись...А то пройде отак життя..
Так просто не можливо все змінити..
Потрібні жертви, щоб знайти буття
Потрібно щось по-іншому збагнути,
Віддати комусь часточку життя..
А тут....у нас лишились сльози,
Лиш спогад, промайнув у голові
У нас лиш відстань, час і перешкоди,
Скажи лиш "стоп", а то зупинемось в труні..
Чомусь руйнуються всі заповітні мрії,
Нема тепла, помилки все лама...
Лишається лиш згадка і надія,
Як наслідок - рання сивина...
А ти сидиш, немає що сказати??
На цей момент пригадується фраза:
"Просто стосунки - не означає ще кохати,
Кохати ж - не значить бути разом..."
- Чому ж ти не щасливий.. тут і зараз?..
Згадай про щастя, друзів, про сім'ю,
Не вийшло? Досить! Ви уже не пара!!..
- Ех, друже, її я досі ще люблю..
Чого ж чекати?.. Дива на світанні??
Візьми за руку, не пізно ще, не плач!!
Послухай, чуєш серце б'ється?.. Це кохання..
Тепер ти розумієш, переможи свій страх..
Не зробиш зараз? - потім лиш жаліти..
Краса троянди не у колючках..
Романтиків ніхто в житті не любить..
Чому? - Вміють по-справжньому кохать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2013
Всьому приходить свій кінець...
Сьогодні ти сіяєш миром,
добро бажаєш ти людині,
ти наче ангел-посланець,
а завтра тебе гонять в шию,
не дякуючи за усе,
що ти зробив отій людині,
колись таки найбільш любимій,
та час проходить знов... тире,
чи крапка, кома, байдуже...
Сьогодні ти лише болото,
в яке укотре витруть ноги,
й сказавши: "йди... туди дорога...",
й шукаєш шлях ти навпростець,
й не знаючи, чи буде змога
знову сказати просто слово:
"люблю тебе..." - не цінить того...
Всьому приходить свій кінець...
Кінець... Яке багатозначне слово,
Кінець роботи, фільму чи вірша,
Й відношення у кожного по-свому,
Кінець кар'єри... А кінець життя?...
Лиш уявіть... Людина.. йде додому
З чергового робочого простого дня,
Червоне світло, світлофор, не озирається навколо,
Машина, мить, - й людини вже нема...
А він був сторож в одній місцевій школі,
Такий добряга, великодушний чоловік,
Нікому та ніколи не побажав би горя,
І що?.. Жорстокий світ, йому байдуже на таких...
Чи сторож ти, чи президент країни,
Нема різниці, ти людина, знай про це
Хоч різний статус в нас, та будь готовий,
Рано чи пізно й до тебе смерть прийде...
А вдома жде його маленька донька,
Така тендітна, крихітне дитя,
Спитається: "мамусю, а де татко?..",
Й крізь сльози мати: "тата вже нема.."
А уявіть емоції дитини,
Воно мале ще, й не знає, що життя
Не тільки шле приємнії хвилини,
Й печальні звістки... Таке наше буття...
Ще вчора гралась безтурботно з татом,
Ах, скільки щастя у очах в маля, -
Пасьянс, прогулянка, чи казка наніч, -
Сьогодні вже інакше... Сирота...
Й не поведе він доньку на весіллі
За руку в платті в церкві під вінець,
Залишаться лиш спогади та мрії...
Всьому приходить свій кінець...
А я? А що я? Я як всі,
ні-ні, живу, не вмер, по крайній мірі поки,
як всі нічого не роблю, живу як всі,
дивлюсь навколо, бачу смерть та зберігаю спокій...
Не знаю встигну я зробити щось
до того, як закінчиться моє життя у світі цьому?
Було б приємно, якщо хтось
колись згадає: "о, в мене був такий знайомий..."
Я як завжди, як кожен ранок в році,
п'ю каву, чай, читаю вранішню газету,
сиджу в кімнаті, здається, мов у оболонці,
й викурюю одну за одним сигарету...
А спогади, мов перемотку на касеті,
у голові відтворює життєвий той урок, -
дорогі люди, рідні, щасливі й невеселі, -
відомо: з любові до ненависті лиш крок...
Таке життя, не можна лишнього сказати,
я постараюсь щось таки зробить,
щоб просто-напросто комусь запам'ятатись,
а не даремно всі роки прожить.
Буду шукати я нагоди щось знайти,
буду мов мандрівник, мов посланець,
які б важкі були часи, не кину сил,
бо знаю: "всьому приходить свій кінець..."
І про любов... Ну що тут ще сказати?..
Вона не вічна... Чи може так здалось?..
Учора любиш, нині зневажаєш,
то сьоме небо, то темна глибина,
то хочеш бачити, лише її бажаєш, -
це було вчора... Сьогодні вже нема...
Навіть коли любов бува взаємна,
Рано чи пізно в двері прийде смерть,
і що тоді?.. Роки пройшли, вже темно...
Ти втратив сенс життя... Даремно?..
Може і так, хоч як неспілі зерна,
ти не ростеш, а в'янеш на очах...
А що залишиться? Лише одна надія,
про те, що десь в наступному житті,
ти воз'єднаєшся, якщо воно існує,
з людиною, яку колись любив...
Бо час летить, повторюю, не за горами,
не встигнеш озирнутись, - вже старець,
тож постарайтесь встигнути кохати,
і знайте: "всьому приходить свій кінець..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448489
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.09.2013
"Моя, лише моя... Ти дівчина мого життя!" -
Казав не раз тобі, щоб просто щось казати
Та це не так, це все не так, що я казав...
Так просто все словами неможливо передати
Так, ти красива, та, на жаль, не більше
Бувало й заздрили мені не раз...
Але не знав, що я хотів тоді найбільше -
Тебе, чи мить, щоб бути з кимось разом...
Я й зараз знов не знаю, що я хочу
По гороскопу ж риба... Що тут ще сказати?
Бувало голову тобі й собі чомусь морочу,
В своєму світі люблю одиноким поблукати...
Так, я не спорю, добре є мені з тобою,
Я відчуваю з боку любляче плече,
Не нарікаю я (якось було) собі на долю,
Та у душі я знаю: щось не те...
А справа ось у чому:
Ніч... Кімната... Темрява... Вікно,
З якого промінь місяця бринить
Ліжко... Ти... І я... Що б не було
Між нами, спиш... Я ж ковдрою тебе накрив...
А потім встав, присів я поряд,
Дививсь на тебе з ніг до голови,
Обдумував усе, що нас з тобою
Об'єднувало в спільнії вузли...
І зрозумів, що це не ти...
Ні-ні, не ти мені потрібна,
Ти є не та, яку б кохав...
Від цих думок чомусь обідно...
Ти ідеальна... А твоя краса
Завоювала б серце будь-кого, та не моє...
Твоя манера гри, яку ведеш
Часом виводить... Краще відпусти мене,
Бо серце все підказує мені -
Не та в майбутньому надасть мені новеньких вражень,
Моментами будемо жити, як у сні, й не більш...
Ти знаєш: серцю ж не прикажеш!..
Часом не щира ти, та я терпів,
Терпів до часу... Так не гоже!
І не потрачу більше й так коротких тих років,
Що в нас були б з тобою... може...
Чому? Бо ти не та...
Повторюю: не та, яку кохатиму лиш я,
Не та, до кого буду йти додому,
З якою хочу провести життя...
Колись, я знаю, покохаю знову
Скромненьку дівчину, та тільки не тебе,
Поки, на жаль, вона мені ще невідома,
Та знаю я - кохання не мине мене...
А ти знайдеш собі другого,
Того, хто зможе покохати лиш тебе, не плач!
Нема для тебе місця в моїм серці... І не буде знову...
Мені кохання подарує інша... Та не ти... Пробач!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281204
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.09.2011
"Музика - ти, що в мені..."
Пишу останній вірш, присвячений тобі
Все надихаєш, радуєш в журбі
Повторюю: ти ж музика в мені!..
Та так було, і більш уже не буде,
Не буде радувати знов мене твій спів,
Минулося, не повернеш, забув я,
Як це у сні почути голос твій
Я слухав музику, яка колись так мило
Бриніла у душі моїй, у дні мого життя
Про те, як жити треба... З тобою і без тебе,
Красива музика "твоя" про щастя й майбуття
Дивлюсь на фото наше... І знов в душі нічого,
Немає іскри в серці, ні слів, ні почуттів...
Часом лунає думка, що нового
Не принесе мені кохання в майбутті
Чи перестав любити я? Ну що ж, можливо...
Не знаю я кохання, воно не має значень
Любов - примара, про неї всі говорять,
Та мало хто її зумів по-справжньому побачить
І на останок: часом чути можна,
Що час лікує... - не правда, це афера
Не можна з часом все забути... точно...
Він лиш відтягує момент твоєї епопеї...
Так, все минає, та, на жаль, не скоро
Повинен пережити ти ту біль душі, тривогу
Життя стає так само кольоровим
Коли ти когось любиш... або зовсім нікого...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279698
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.09.2011
Сиджу... Чекаю вже годину я
На лавці в парку... Так, фігня...
Все це фігня, я знаю й сам,
Тебе ж нема... Я - мов загублене ягня...
Як тебе знайти? Я вже не рахую комети,
Що десь летять у небі в далині
Все тобі: шампанське, квіти, ці куплети,
Та знов немає спокою мені...
Куди ж ти зникла безвісті? Так бракує ніжності,
Свіжості, а може і тверезості...
Іду додому, ставлю диск-CD,
Де ми співали разом ті пісні...
Ти пам'ятаєш? Та ні... Уже забула...
Нове життя у тебе - простір, вись...
Хм... не спорю: хорошим ти дівчиськом була...
Та сталось так: ми розійшлись...
Наводив два сердечка на вікні - лише для неї,
Нас розділяли всі меридіани, паралелі
Чи білі лілії, ромашки? Скажи, що краще?
Та що ж питаю? Я ж і так прекрасно знаю...
Переконавсь не раз після того, що в нас склалось:
Самому важко жити... Удвох же ж краще...
Так, це відчуття, мов шпага в серце увірвалась...
Що залишилось? Просто жити, як не лячно...
Уже пізніш я зрозумів, коли зняли
Твої проступки з мене ті рожеві окуляри...
Я був романтик, а тепер я просто реаліст -
Твої помилки я побачив, хоч і запізно...
Кажеш щаслива зараз ти? Ну що ж, вітаю!
Я є не звір, тобі лиш щастя я бажаю
Зараз немов стіна думок на мене впала,
Пробач, ти загубила те, що мала...
А я чекаю... Ту, щоб просто покохала...
Щоб просто-напросто вона завжди лиш знала:
Якщо зі мною "та єдина" відверта буде,
Я обіцяю: "Я зроблю все, щоб ти щаслива була!"...
Можливо ці рядки й не мають значення -
Це алкоголь так палко шле тобі привітів,
Тобі від тоді, коли чекав я на побачення
На лавці в парку із шампанським... й букетом квітів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271881
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2011
Вона і він... Дві прекрасні долі,
Дві лінії життя, мов дві зорі
В нічному небі, сповнені любові,
Та, як часто так буває, жили собі одні...
Він, як юний лебідь, жив у самоті,
Він був скрипаль, так гарно грав на скрипці...
Й не думав про кохання і не знав,
Чи може він любити перестав?
Вона ж, як та лебідка біла,
Така красива! Ці очі, і уста...
Ех, якщо б десь близько, біля мене жила,
Я б її, напевно, покохав...
Ой, щось відхилився я від теми,
Отож продовжуєм рядки:
Вона якось було любила,
Як наслідок - на серці опіки...
Тому не вірила, що може знову покохати,
Та й не хотіла просто знов ридати,
Якщо б у неї щось не склалось,
Тоді життя для неї перестало б існувати...
Любила дуже ходити у театр,
Обожнювала класику і скрипку,
Тому пішла на черговий сеанс,
В театр, що звався "Щастя - музика"...
Там грав отой талант-скрипаль,
Він зразу ж запримітив ту лебідку,
Яка сиділа в першому ряду,
І так захоплено дивилася на скрипку...
Але і їй він теж здавався милим,
Такий стрункий, талановитий, щирий...
Бо грав він так, немов би відчувалось...
Від тої музики аж серце завмирало...
І він собі поставив за мету
Запросити її на побачення,
Не думав він, чи схоче йти вона, -
Для нього це не мало значення...
Він підійшов, - вона його впізнала зразу,
Він запросив, - вона не відмовляла,
Який же сенс відмовити відразу,
Якщо стріла Амура в серце потрапляла...
Отож в подробиці вникати ми не будем,
Не наше діло це, як не цікаво,
Та зав'язалось в них кохання щире,
Для нас же головне: у них все добре стало...
Ходили в ресторан, на площу, в парк,
Їли шоколад "Палке кохання",
Сміялись щиро, йдучи у зоопарк,
По вулицях гуляли до світання...
Пройшло три місяці життя, як почали вони
Гуляти разом парком, - став він рідним,
Та якось він прийшов увесь сумний...
Не знав, зчого почати, бідний...:
- Привіт, кохана, не знаю, як сказати,
Брехати просто тут не гоже,
Так я любив тебе... Пробач,
Та більше зустрічатись ми не можем...
- І що мені робити скажеш, а?
В здогадках мучитимусь до весни,
Так може правду ти розкажеш, милий,
Нічого я не прошу, тільки поясни...
- Ну що ж, поясню: Не будуть мати слід
В житті твоєму наші ці гуляння,
Болючими чи ні будуть ті спогади, зітхання,
Ти просто знай: у мене СНіД...
І він пішов, нічого не сказавши більше,
Вона ж сиділа й далі так на лавці,
А потім взяла й наздогнала:
- Стривай, не йди! Ти думаєш, що в пастці?
Не відступай! Не бійсь! - Разом це подолаєм,
Не проганяй мене, добра лише бажаю
Тобі й мені, невже для тебе складно,
Змиритись з тим, що я допомагаю?
- Ні, не підходь! Не треба більше болю,
Не треба сліз, не хочу більше знати
Тебе... і крапка... Ти думаєш так легко буде
Одного разу біля тебе помирати?
І він утік... Вона в сльозах пішла додому,
Сто раз набрала номер телефону,
Й не раз ридала під квартирою його...
Так, він все чув, але не підійшов...
Пройшов ще тиждень... й тут у двері
Її квартири пролунав дзвінок,
Мов літній грім в ясному небі, -
Це він прийшов, радівши крок у крок:
- Кохана, люба, знов будемо разом,
Ти мене любиш, я це зрозумів,
І не тримай на мене ти образу,
Це все лише помилка лікарів...
Не в мене СНіД, це все помилка! -
Повторює він їй іще не раз,
Вона відкрила двері, усміхнулась,
Поцілувала, і сказала таку фразу:
- Так, коханий... Дуже рада я за тебе,
І не потрібно здивування,
Моя реакція проста: а чи не думав ти,
Що це випробування
Для нас з тобою? Я ж тебе любила,
І все для тебе би зробила,
Пробач, та ти не захотів,
Ти просто-напросто мене відшив...
Закрились двері, він пішов...
Думав, що щастя він знайшов...
Ну і що тут ще сказати?
Не допоможуть тут і серенади...
Тож нашо нам не підпускати близьких?
Тож нашо часом серце розбивати?
Ви просто вірте... Час усе покаже,
Чи зможемо колись іще кохати...
Не знаю я, як там у них складеться,
Від всіх прогнозів стає якось аж лячно...
Тільки одне до серця прикується:
Лише добра я їм бажаю! - це однозначно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270858
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.07.2011
Багато чого було у житті...
Хороші миті, а від них аж холод, -
Мурашки бігають по тілу моєму,
Та залишився тільки спогад...
Згадаю я колись, через десятки літ,
Ту стежку, де ходив у школу
Хм... На серці, було, бринів біль
Від спогадів, що мучили малого...
І не забуду перше я кохання,
Про яке так мріяв, будучи дитям,
Й не знаю, може було і востаннє, та
Ті спогади понесу у життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269063
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.07.2011
Все знов і знов, сьогодні, вчора,
Сидиш, ламаєш голову собі...
Для чого ти живеш на світі? -
Риторика... А все ж таки?..
Для чого ти існуєш тут?
Яка мета твого приходу?
Якимись вчинками повинен
Запам'ятатись для народу?
Цікаво... Голова тріщить
Від всіх питань цих недоречних
Проблем і так нам вистачає
Чомусь від цього нам не легше...
Не знаю, що я тут роблю,
Немов той чайник, голова кипить...
Тільки одне на думку я прийму:
Ми рожденні, щоб любить...
Любить природу, ближнього свого,
Свою сім'ю, рідню, родину...
Матусю рідну і єдину,
Життя б за неї полягло...
І я люблю - людина ж я,
Люблю усе, що нас чарує,
Ці гори, ріки, трави, небеса...
Мене одного це милує?...
Люблю весну...квітучу, милу
Тут все навколо оживає,
Як вітер часто у гаю
Твоє обличчя омиває...
Часом говорить він зі мною:
"Привіт! Як справи? Що з тобою?.."
І серце завмира тоді,
Коли почує подих твій...
Люблю і дощ... Коли летить
З небес в вечірню літню пору, -
Ніби лунає музика, бринить
Про сміх і радість, сповнена журбою...
Люблю росу осіннім ранком,
Люблю мороз зимнім світанком...
Про щастя не згадаю я,
Бо я люблю... - людина ж я!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2011
Минає рік, пливуть літа,
Ще вчора, як весна була,
А зараз літо, кляте літо...
Та ну, немає куди дітись.
Так, зараз літо, зараз квіти,
Зараз сонце, річка, вітер...
Та знов повторюю: нема
Куди подітись від вікна.
Так, все милує, усе манить,
Чарує око, ніби палить,
Та знову сум є у людини:
Що літо вже - а знов один...
Я знов один, без половинки,
Своєї милої хмаринки -
Я ж місяцем для неї був,
Та, як не жаль, вона забула...
Обідно... Так, дуже обідно,
І не за те, що втратив я її,
За те, що обіцяла бідна,
Що буде моя назавжди...
Я ж знав, що так усе буде,
Я ж знав, що цим усе скінчиться,
Та видно не готовим був,
Ех... Є бажання знов напитись...
Втопити горе в чарці алкоголю,
Забути все, поскаржитись на долю...
Та ні, хватає цього цирку з мене
Не п'ю уже, прийшов до себе...
Зараз курю... Та ні, не плачу,
Хоч часто так якось хотілось,
Напевно, це тому, що значиш
Для мене більше, ніж хотіла...
На тебе зла я не тримаю,
І тільки щастя я бажаю
Тобі, колись моїй коханій,
Боюсь, напевно, і останній...
І хоч ці рими, мабуть, ні до чого -
Начхати... Не передадуть же ж мого болю.
Бо спати коли хочеш бідний,
Забувши про розлуки, біди,
Ти знову снишся... знов обідно...
Та якось буде... Буде видно...
Пора закінчить ці рядки
Хороші, злі? - це не мені судити
Куди ж ще можна біль подіти?
Бо знов один я цього літа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268019
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.07.2011