| Сторінки (1/22): | « | 1 | » |
Люблю дожди, коль мокры ноги,
люблю раскашляться на всех,
и холода люблю, что кроме
есть только сопли. Вот успех!)
Люблю быть мокрой ото всех,
на сквозняках схватить ангину,
и распоясаться при всех -
пусть ветер дует прямо в спину!
Дескать романтику - люблю,
дожди осенние - прекрасны,
погоду я боготворю -
чихать и кашлять - просто счастье!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446876
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.09.2013
Бог любит испытывать человеческую судьбу, что бы человек научился понимать и принимать самое главное в жизни - честность, искренность, доброту, любовь.
Поэтому всякий раз сводит людей лоб в лоб с предательством, изменами, лицемерием.
Для того, лишь только для того, что бы человек научился ценить свои истинные чувства, которые струятся вместе с кровью по всему телу, и которые так ранят сердце, когда их отвергают.
Поэтому будьте честны перед собою, прислушайтесь к своему сердцу, быть может оно вам пытается сказать что-то важное!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434147
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 28.06.2013
В мире, исполненном ненависти – нужно уметь прощать.
С Богом уйти от озлобленности – людям другим доверять.
В мире, полном отчаянья – нужно стремиться мечтать,
Что бы потом без сомнения – верить, любить, сострадать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431004
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.06.2013
А детство не вернуть, к уходу всё сближалось
Собрали чемоданы и сумки чудеса.
и краткою тропой безудержно умчалось
со станции «на память» всё прошлое в словах.
Постукивает рельс под едущим колесом,
Сижу в вагоне я, как в скоростном метро, –
Глаза, уставив в пол, печаль, тоска уносят.
Быстрее только в осень уехать нам дано.
Все тише, тише слог нашепчет наш Хранитель:
«Уходит время вмиг – когда и ты спешишь.
Но главное пойми - душа – любви обитель,
Все беды нипочем – лишь нужно с Богом жить».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431001
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.06.2013
Ушел во мне художник.. поклонился.
Снял шляпу на прощание в пути.
Исчез он, не в мгновенье растворился,
пошагово, в поклонах до земли.
Ушел во мне писатель.. позабылся
в толпе чужих безудержных идей.
Он среди них, как сирота, обжился..
И служит впредь на благо всех людей.
Держу последнюю художника картину –
в смешении теплый и холодный цвет..
Я потеряла свою главную личину.
Прошу вернись, художник юных лет.
И мой писатель свою совесть не утратил –
дал шанс закончить плавно творчества сонет.
Да что же он, да головой своею спятил?
Писать другим из личной корысти сюжет?
Вернись писатель, мною найденный в стихах,
воспитан мною на усердиях пера,
ты веры сын и сил желания письма,
мой верный друг, хранитель в сердце очага.
Писатель молвил строго: выросла уже.
тебе не нужны посторонние идеи..
Расти свои, расти и ты себя для цели,
ты укрепляй большое целостное «я».
Художник молвил: двум друзьям уже нет места..
Пришел другой хранитель-ангел, молодой.
«Любовью» названный, а ты впустила жестом
его гостинно той грядущею зимой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2013
Я хочу говорити про кохання,
про свіжість почуттів і про красу.
в словах завуальовувать страждання,
та зморена на поталан часу.
Пробач, той що в думках моїх єдиний.
не знаю, як рубіж цей перейти.
Чомусь рости не хочуть вдруге крила.
Ну що ж, до тебе пішки мушу йти.
Який до мене вийдеш ти удруге?
чи обігрієш ранену небогу мого кохання?
Чи зоставиш у дороги
у муках міряти стежки страждання?
Усі ми перед Богом: я і ти.
І щастя наше накріпко залежить
від того як молитимемось ми.
То Бога полюбити нам належить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2013
Якщо у країні цензура у ЗМІ та Глобальній мережі Інтернет – то люди навчилися обходити її сарказмом. Не можна висловлюватися прямолінійно на злободенні теми – ставлять «саркастичного смайлика», а ще краще – дякують владу за «краще життя» в обіцянках-цяцянках. Сарказм, що дослівно з грецької - «розривати [м'ясо]» - найвищий ступінь іронії, механізм прихованої боротьби з ворожою дійсністю. Тому навіть «прикусивши язика», можно «промугикати» щось уїдливе. До сарказму вдавався і відомий українець, майстер поетичного слова – Т.Г. Шевченко:
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Проте довелося «повитріщати очі» - ізраїльським користувачам мережею Інтернет – як дізналися, що їхні саркастичні коментарі відслідковуватиме спеціальна програма, розроблена групою вчених Ерусалимського університету. І хоча офіційне представлення проекту світовій спільноті розраховане тільки на 23 травня наступного року – пілотний проект вже встиг опрацювати інтернет-магазин Amazon. Було проаналізовані 66 тисяч коментарів до 120 товарів, з них 77 % - містили сарказм.
Так як винахід буде представлений на «Міжнародній конференції блогів і соціальних медіа» у Вашингтоні (пише CNet News) – програма вийде за межі Ізраїлю у глобальний світ і обов’язково втрутиться і в українську мережу Інтернет. Якщо вже розпочали контроль за язиками, то слід очікувати, що скоро якісь вчені додумаються витворити програму, яка слідкуватиме і за очима. Абсурд, але «коли прикусиш язика, очі завжди видають правду». А кому приємно бачити в українських очах непокірність та постійні насмішки з влади? Питання риторичне, бо гіпотетичне: кожен знає відповідь. Бодай така реальність не справдилася, і це тільки фантасмагорія – я буду продовжувати писати саркастичні нариси, а коли якась машина мене раптом заблокує – буду вчитися мові німих – бо ті очами навчилися говорити краще, за прикушені язики. Не виняток, що гіпотетично всі канали ЗМІ, Інтернету будуть систематично відслідковуватися на наявність «нецензурних» фраз, виразів. Як прикладом відбувалося в Лівії на момент останніх бойових дій – в Інтернеті стояли фільтри на слова «війна», «стрілянина», «пістолет», «вибух» - поділився зі мною інформацією студент університету СумДУ, мама якого ще досі перебуває у Лівії. Люди змушені були зашифровувати свої повідомлення у сарказм. Писали як добре їм живеться, як і вчора - а вчора була страшна стрілянина біля сусіднього будинку.
Тому які цілі переслідуватиме влада світової спільноти – залежатиме і наш інформаційно-особистісний простір, а отже - і наша свобода слова в майбутньому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368304
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.10.2012
Ті́́́́́́ ́кають годинникові стрілки,
крають без упину циферблат.
Механізм годинниковий – білки,
ті, що вічно колесо вертять.
Сіра, білувата чи руденька –
колір той залежить від людей.
В кожного своя по суті – білка,
І печальний римський Колізей.
Сива і помітно вайлувата
в циферблаті білочка моя,
інколи становиться пихата,
наче просто зовсім не своя.
Знає, що з народження неспинна
рухає життєвий колізей,
так багато встигнути повинна,
дати час для втілення ідей.
Відає мала собі істота,
що життєвий відміряє лік,
що то навсього її робота –
визначати для людини вік.
Нишком знає золотко пухнасте,
що чимдуж вона собі біжить –
тим скоріше сила її вгасне,
а людині треба.. треба жить!
Житиму, встигаючи, повільно,
з розсудом порину в світ думок,
все я зустрічатиму покірно..
бо на те свій час, на те свій строк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368291
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2012
Це так просто зараз - зайти в інтернет. Кожного для і ночі; вдома, в метро чи в літаку; у школі чи в університеті, на зупинках, в кафе і т.д.. Віртуальне життя стало четвертим виміром для пересічної людини. Актуальні новини у світі, чи в країні, тенденції моди та краси, світське життя відомих особистостей, і необмежене спілкування. Чи не забагато позитивних моментів як для Інтернету?
Соціологи та психологи по всьому світу б’ють на сполох – Інтернет - це загроза суспільству. Навіть вигадали такий власне діагноз - «Інтернет-залежність» для тих, хто не уявляє свого життя без Глобальної мережі. Але справжня небезпека прихована не в тому, скільки годин людина проживає віртуально. Проблема у тотальному контролі світової спільноти!
Наприклад, читаючи роздуми якогось літературного автора ви мимоволі починаєте думати, як він. Але ви переключаєтеся на іншу книгу – і переключаються ваші думки.
Тепер уявіть собі велетенську Енциклопедію, яку із дня в день вивчаєте, перебуваєте в ній постійно, і настільки з нею об’єднуєтеся думками, що вже не помічаєте, що втрачаєте свою індивідуальність. Інтернет – це велика енциклопедія. В ній хаос тисячі, мільйонів, мільярдів думок. Але провідна думка, як у кожній книзі – звичайно ж є, проте це на значить, що вона повинна бути помітно вираженою.
А що як хтось, чи щось, таким чином керує нами? А Інтернет вигадали для втілення прихованої політики Світового порядку? А чому б і ні? Таке м'ясо лежить собі на тарілці і ніхто з голодних левів його не проковтне? Бажання скуштувати ласий шматочок керує політиками та президентами нашого світу. США стоїть на першому місті в рейтингу найголодніших держав-левів. І мабуть найбільшої країни-аферистки по всьому світу не знайти. Як типового для американців, прикриваючись боротьбою зі світовим тероризмом, захопити Лівійські нафтові сховища. Муамара Каддафі, поборника тероризму, батька порядку та стабільності в Лівії, людини воїна, справжнього лідера для своєї країни перетворити у психопата, істерика, тирана та деспота. Пардон усім – але я особисто знайома з жителем Лівії. Жінка обурилася, як дізналася про що писала світова спільнота в Інтернеті. Усі мітинги, ініційовані лівійцями, збройні сутички насправді ж відбувалися у підтримку самого Каддафі! Але ж ніяк не проти нього, як те подавали нам ЗМІ! Американці були повсюди, вони вбивали масово людей.. а якісь «салдофони», розказувала жінка, із зовнішністю араба, але ніяк не лівійця – розмахували оруддям для вбивства на телекамери! Оце і є приховані можливості Інтернету - швидкісне розповсюдження інформації, і не завжди правдивої. А ми, прогресивні юзери, дозволяємо себе дурити, всотуємо різний непотріб сприймаючи, його за якісний товар. І якими б розумними не були – в Інтернеті – ми всі маріонетки Таємного ляльковода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352336
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.07.2012
Україна пройшла тернистий шлях свого становлення як держави незалежної з претензією на особисту національну духовність. Кровопролитні війни за свободу – нас, українців, так і не навчили, що господарями наших земель повинні бути тільки ми. Бо виходить, що країною керують, а фактично і розпоряджаються нами, українофоби, які навіть не приховують свого зневажливого ставлення до української мови – називають її «телячою» і каверкають її в очах світової спільноти. «Кровосісі», «Упирі» і безліч інших перлів можна почути від прем'єрміністра України. А міністр освіти та науки – заявляє, що України по суті як нації взагалі не існує. Тоді про які зрушення у політиці за останній 21 рік, проведений в уявній незалежності, може йти мова? Яка політика була проведена для зміцнення України як держави? Політична ситуація на сьогоднішній день така, що Україна потерпає від мовного розколу за лінією Дніпра. Але бодай та мова була би тільки єдиною причиною розмежування. Однак ідеологія, якої притримується наша влада – топтати прояви українізації різними законопроектами, як от нещодавнім мовним законом, який по суті робить російську мову другої державною, - просто суперечить політиці Західної України. Бо та вшановує Бандеру та скандує «Слава Україні – героям слава!» На жаль дуже нас принизили українські політики в очах у всього світу. І хоча кожного року за декілька місяців до виборів починають активно ремонтувати дороги, дитячі майданчики, годувати обіцянками-ця-цянками про краще життя – відбувається в решті решт все за одним сценарієм: як от щось іще віддати Росії, бо у неї імперські апетити. З’їла Росія шматок Криму для свого морфлоту, «а голод – не тітка» довго себе чекати не змусив – вже і Керченська протока поділена, і натякнули нашому президентові, дай Бог йому ума, - що треба інтегруватися з Росією не тільки газом, а ще й електросистемою. Великий імперський монстр поступово поглинає наше українське дерево, впиваючи свої пазури глибоко в коріння. І якщо достиглі плоди нашого дерева нації не виїдять із кісточками прийдешні шовіністи – можливо ще відросте нове молоде покоління з того зерня. А поки що – нашій державі загрожує цілковите відмирання старого коріння дерева. І вся надія на відродження України як держави могутньої покладається на молоде покоління України. Бог з нами.
Дивна країна дивних людей
навпіл розбита аж до грудей
серце тріпоче – вдається взнаки,
справа їй боляче, зліва – дірки.
А на широкім руслі Дніпра
справжня безодня, дуже страшна,
надто широка. Аж до морів
змійкою в’ється між берегів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352335
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.07.2012
- Агов! Приберіть руку, пані, прошу вас! – ось так почався один літній ранок у переповненому міжміському маршрутному транспорті «Суми-Кролевець». Моє обличчя залишило теплий відбиток на склі салону автомобіля, бо одна «вже не леді, а мадама» закинула свою пухленьку «тендітну» ручку мені аж через плече, і добряче шльопнула по підборіддю – що мій ніс аж вклеївся у салонне вікно. - Гуп! – звук її дотику аж ніяк не зашарів велике рожеве янгольське личко, таке безневинне та безпосереднє. Між іншим у мене вже набилася гуля та деінде порясніли синці, коли пухкенька жіночка вміло пропихала свої сум’яри мені під ноги. «Ох, - подумала я – якщо виживу – вивчу на пам'ять Шевченків «Заповіт»! – Як умру – то поховайте мене..гм, десь на вкраїні милій.. ». Однак, поринувши з насолодою у свої плани на другу половину дня, я з полегшенням зітхнула: ні, все ж нічого, переживу. І весь Автовокзал ніби збожеволів – усюди бігають, кричать, плачуть, б’ються, регочуть, чавкають.
Та, на щастя, не одній мені випала доля роздавленого пасажира – сьогодні видався особливий день, як і всі три дні потому, мені навіть вдалося розгледіти серед натовпу сестринське обличчя з виразом святого мученика. І обмінюючись багатозначними поглядами, замріяно почали чекати потрібної зупинки «Литвиновичі».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350157
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.07.2012
Коли своїм темним відччуттям віддаєшь останні сили, коли втрачаєш передостанню крихту надії у сердці, а останню – відганяєшь якнадалі від думок, і бажаєш покою серед безлюдної тиші, заблукати серед німіх дерев у пошуках відповіді на вічні питання, а свої останні сили повірити людям – розтрачуєш як копійку у мовчазних розмовах, і вже тоді сподіваєшся, що ця роль бездушної в очах навколишніх людини, тобі пасує якнайкарще, і головне – нікому нічого доказувати не треба, бо люди вірять у те, у що хочуть повірити, але аж ніяк у глибину думок твоєї душі. Ось тоді то і настає час, коли вже кажеш собі «все» і міряєш кроками усі свої поступи, думаєш, що ти маєш право бути сильною – не чекаєш іншого сценарію. І зранку, налаштована на довгий день, зачиняєш усі ключі до серця і крокуєш у безвість швидкоплинного дня, аж ніяк не сподіваючись, що на тебе чекає маленький пушок позитивної енергетики. Це така невеличка кулька у вигляді сонечка, що пускає до темних хмаринок свої тонющі струни-промені світла. Не дивно, чому вампіри зникають о півдні. Але як воно б не світило – цього не достатньо аби розігнати кров та отеплити людське сердце. В середині ніби щось зламалося – і треба викликати майстра, хай закрутить шурупи порядком... розсипаюся. Наліво – омана, що грається з довірою, проворуч – печаль та жовч. Порядком вище, тобто перед очима постає навязлива куля світла, і як би не хотілося її позбутися – тікати нікуди. А хочеться. А що як вона повибрикається як теля тай на «роги»! І ти знову в лужі бруду. Руку протягуєш – а вона поссміхається, та ще й говорить до тебе. Боїшся, але ведешся та довіряєш, не вірячи власній голові, бо там уже суцільна каша... Смієшся. І потім плачеш. За що? – питаєш Бога, - мені отака честь? Відповіді немає.
Щастя... що таке щастя? Бути щасливою тоді, коли на нього не чекаєш.. і блукаєш наче лялькар у своїй крамниці іграшок, в надії зховатися там від когось, і там знаходиш щастя у мішечку як подарунок з етикеткою «доля».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349887
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2012
Господь створив жінку із ребра чоловіка як поміч йому у справах земних, як прислужницю і як товариша у всьому. Такий образ жінки розкрила нам книга Мойсея із Давнього Завіту. Слушна думка, що жінка – є ліпшим другом чоловіка, його підтримкою. Але чи всі чоловіки довідуються яка важлива роль жінки у цьому світі? Образи рабині та жінки «вамп»*, наведені у статті Олени Теліги «Якими нас прагнете» навіюють думку, що – ні, не всі. Принаймні ролі українських жінок викликає найбільше моє обурення. Особливо бачення у творчості Євгена Маланюка української жінки «з мертвотою в душі». Але жінка в першу чергу матір, образ святості та безмірної любові! Олена Теліга пояснила це бажанням чоловіків бачити у жінці не рабську віддачу та готовність пожертвувати собою, а образ жінки-скандинавки, земної цариці, палкої та гордої. Але вічна проблема навколо цих жінок полягає в тому, що тільки справжній чоловік воїн, герой за своєю натурою, із залізними нервами та гострою вдачею може бути її чоловіком. «Чим міцніше ребро чоловіче – тим величніша його жінка» Чи не про це нам намагалися сказати біблійні тексти? Тому складається така думка, що у Євгена Маланюка була велика гординя щодо своєї персони. Він по життю знався з такими жінками, на які сам заслуговував. Недаремно у народі є такий вислів «яка бричка торохтить – така й дівка в ній сидить».
У відносинах між чоловіком і жінкою завжди було багато плутанини. Не зрозуміло – чи то закохуються у жінок із прекрасним образом, чи то з багатим внутрішнім світом. Олена Теліга у своїх роздумах писала, що тільки духовно сильні чоловіки обирають жінок особистостей. Проте не можу цілком погодитися з думкою письменниці – будь-якому чоловікові, пану, кріпаку, царю, воїну, монаху – у хвилини великої небезпеки пригадуються образи жінок, усміхнених, чи зажурених, ніжних і скромних. І не важливо те, через що жінка пережила як особистість – головним залишається її материнський початок, образ сімейного тепла та затишку. Будь-який нормальний чоловік не знайде собі щастя, якщо у відносинах «дві голови», бо жінка в першу чергу «шия».
______________________________________________________________________
стаття написана за мотивами прочитаного тексту Олени Теліги "Якими нас прагнете"
* жінка "вамп" - агресивно сексуальна, хитра, іншими словами - "вампірша"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349076
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.07.2012
А пам’ять віковічна поглинає.
У цьому не поезія - роман.
Твій янгол без кохання не страждає.
Приємно так любити - сам на сам?
Любити, не любити. Хто їх знає?
Яке і де кохання захотів?
Думок розмай в житті усе шукаєш?
То нащо замишляти павуків?
Жалоба: в павутинні закрутився -
Вже мухи поназбирані в нитках.
То вплетені музи́ки у колосся,
вкраїнських карооких баб.
Позмахував усіх над головою,
плекаєш недосяжний ідеал.
Поезія - романтика двобою..
між тим, що є, і тим, що не зшукав
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2012
-Усе мовчиш, не пишеш й слова,
сиджу у вирі я думок,
пропав з ВК*, про що тут мова?
мотаю вусики цвяшок..
В руках картина – малювала,
в комп’ютері є Iнтернет.
Ще вчора там пропагувала
Костенків лірики сюжет.
Вбиваю в стінку я цвяшок..
-тебе немає, десь сховався.
Сьогодні навіть не зайшов,
до інтриганів приєднався.
Тепер картина на стіні,
одна така під співи прози
вона наснилася мені..
як пахли свіжі білі рози.
Тепер любуюсь ними я,
і в Iнтернеті проглядаю..
твою присутність.. те ім’я,
за котре зараз вип’ю чаю!
Здоров’я є – то головне.
Хай буде Інтернет з тобою!
Спасибі, літечку моє,
за час, що прожитий з любов'ю.
______________________
*ВК - соц. мережа vk.com
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347226
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2012
Зубожіють думки, і навмисно вливаються в сни..
І примарою лине до мене майбутнього обрій..
всім пардон, але мушу від вас я назовсім піти
мої друзі, ви грайте без мене кумедії кволі.
Доля міряє швидкість часу.. пелюстками осипле єдине недоторкане щастя в цю мить - це тендітна і ніжна троянда любові. Любов до усього, що серцю є милим, що вводить у радість у часи смутку. Ніжні квіти так пахнуть! Цей грайливий ефір пробуджує дике бажання в мені проникнути в природу, пронюхати її ефірні аромати, забути людську біль розкраяного серця. А бувають хвилини, коли виникає бажання просто розтанути серед квітів – тоді у гомонінні безвісних хутких пташок я просто сиджу з природою. В ці хвилини я помічаю дивні речі. Природа одна постійна – її мінливість – циклічна, і повторність її засмучує лише сумом, нам кожний рік доводиться розлучатися з весною, літом чи зимою.. а звикаєш до кожної пори швидко, по-людськи так.
Стала помічати я, що закони природи для світу людей – дикі. Якби ж то вони бодай трошки торкнулися нашого духовного світу, а не тільки фізичного, який по-звірячому нас зраджує, світ людей, соціальний та безпринципний. Повсюди тільки й чути про прогрес, і жодного циклу, окрім тих речей, що стосуються природнього характеру людини – це підлість, заздрість, кволість почуттів, занедбаність духовного світу, одруження, сльози покинутих матерів, безвтішна старість. А тому буває становиться страшно, коли наступають зміни у житті, йти не знати куди.. влаштовувати все по-новому, коли як пригадуєш дивні спогади минулого життя.
У природі все досконало. Гроза – символ переродження. Тільки восени – це символ плачу за втраченою молодістю.. наче кроки в старість.. Як жаль, людина так багато сил витрачає на пусті речі протягом всього життя, у сум’ятті й помирає. І лише один чоловік серед тисячі здогадається, що наш істинний вчитель філософії життя – це природа. Придивиться до неї, прислухається раз, двічі, тричі.. вивчить мову її, прослідкує її переродження душею, а не розумом. Поміркує як їй вдається угармонізувати себе. І зрозуміє, що природа знає куди витрачати свої сили і на що, і не крутиться й не вертиться у сум’ятті, не горлає дощами й ураганами над пустелями з жалю до людей, яким у горлі пересохло , не побіжить роздувати небо над Сибіром, аби пригріти бідних ескімосів, що не одну тисячу років там сидять як царі гори. А сама Природа погляне на Америку, на Росію..на Японію – очі від жаху розкрилися б, якби у неї були – заводи, фабрики, машини, колайдери, метро, шахти, атомні станції, терори, війни, крику, шуму, гаму скільки….як все ж таки забагато для неї!! І пішли урагани, смерчі, потопи, вулкани, шторми, сильні буревії…..блискавиці.. все, аби тільки угомонити цих ненаситних людей, які Бог зна що собі творять і для чого?! Куди піде потім дорогоцінна сила людська? Нате вам, дорогенькі, уйміться, невже вам зі мною так погано живеться? Творці нещасні, сум’яття кусок! Невже ваші очі сліпіші за мої? Подумала природа і поставила на автопілот свою погоду – умови на умови. Все по-чесному.. Весна – пізня та швидкоплинна. Літо – спека колосальна, невмирущий жах 21 століття. Зима – а хай вам грець, якщо так молодість та юність вашу мордуєте у незрозумілих справах, розчиняєте себе серед купи комп’ютерного брухту, то й на старості років будете мучитися у плачу, і спокій собі не знайдете, як знаходжу із-за вас тепер і я взимку.. Людське бажання жити вічно – пекельна мука для природи. Життя вічне в одному циклу – це не природно. Вічність полягає у циклічному переродженні. І ті, що навчилися слухати природу – це знають. Вони обирають смерть з полегкістю, бо прожили життя у гармонії з навколишнім світом, з гармонією у собі. Ось чому я так люблю троянди.. вони квітнуть недовго, проте яскраво, і навіть помираючи, їхній кущ наступної весни дасть нові пагони, з яких розквітнуть все ті ж прекрасні троянди, які любуватимуть очі ще один цикл. І в цьому їх головна і єдина задача. Напевно через це – їхній красі є десятки тисяч продовжень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347166
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.06.2012
У невеликому провінційному містечку проживав маловідовий світу художник, Анастасійович. Усі, хто бодай хоч щось про нього чули, чи були знайомі особисто, зустрівши хоча б раз цього чоловіка в міському пабі за чашкою міцної кави, не оминає розповіді про його дивацтва. Як, наприклад, про дивну ваду постійно приносити з собою до пивної порцелянову філіжанку. Майже половина відвідувачів пивбару притьмом звернула увагу на його відмінні риси, що засвідчували його як дивака - густа руда борода, глибоко посаджені очі за кучмою чорного волосся на голові, натянутим клітчастим темносірим брилем на очі. В руках завжди тримав чорну покоцану ручну скриньку із мідними застібками (здається для малярських речей) та бардовий бавовняний плащ, якого він ніколи не знімав. І тільки одній людині в барі випадала честь спілкувалася з художником щодня – офіціантці, беручи замовлення. Для всіх інших Анастасійович залишався непробивною стіною, і розговорити його було вкрай важко. Отже, художника оповив ореол таємничості та остраху людей знатися з ним. Ходило містом багато чуток, адже людина він публічна, працює і в день, і в ночі, трудиться над замовленням елітних городян – малює гобелени, портрети людей, тварин, працює над ескізами майбутніх книг. У поселенні він художник номер один. А подейкують, що Анастасійович навіть бере участь у якійсь таємничій організації та отримує чималий прибуток за свою роботу, але старанно приховує таку ймовірність, виходить на люди у всякому лахмітті, коли як дехто помічав чоловіка в одному з недешевих іногородніх ресторанах, без бороди, з охайною зачіскою та приємним виразом обличчя, але оскільки чоловіка ніхто близько не знав – ці історії піддавалися гострим сумнівам, бо були не чіткими, скоріше за все – виявом надмінної фантазії подорожуючих, бо за густою бородою художника та натягнутим на очі брилей розгледіти тонкі риси творчого обличчя було майже неможливо. Беручи до уваги, що Анастасійович всім занний як бідний чоловік, який не має грошей на цивілізований прожиток - орендувати квартиру для нього є розкіш. В анахорети пошила його доля і поселила у маленькому сарайчику поблизу забутих богом руїн.
Я не раз помічала цього чоловіка на вулицях міста – навколо нього існує ніби ореол загадки, коли буквально випадково у сонячну безхмарну пору наткнутися на його силует в широкому клітчастому та добряче потертому роками сюртуку. Проте найбільшої концентрації таємничості криє його руда борода. Здається ніби вся життєва сила митця закладена у неї.
Мені стало цікаво поспостерігати за художником, виявити чи насправді навколо нього чуток більше, ніж самої дійсності. Бо люди багато чого промовляють, не піддаючи сумнівам. Анастасійович у прогулянці парками нагадував мені образ мудреця, фантома українських билин. І хоч я не чула його голос, він лунає у мені з піснями кобразів, які мені наспівувала бабуся у дитинстві.
Я корінна українка. Вчилася у школі добре, старанно, але без фанатизму. Завжди мала багато знайомих, яких цікавило моє хоббі – я люблю малювати. Але друзів завжди не вистачало. Я багато часу проводила у сквері, сидячи на лавці самотньою, малювала пейзажі. А вони у нас дивовижні: на горизонті видніються зелені пухнасті хвойні ліси за прибережним степом коло в’юнкої річки: то ліворуч до лісу пологими берегами звертає, то праворуч до високих хребтоподібних пагорбів, на яких розмістилося наше поселення. І кращої панорами природи годі й шукати. А пагорби поросли диким глодом, розлогими старими кленами, а деінде й видніються масивні старезні дуби, сторожі швидкоплинності часу. Саме тут, на південній стороні пагорбу, де майже не ростуть дерева, а видніються одні кущі - захований маленький дерев’яний будинок у саду з руїнами старезної фортеці середини дев’ятнадцятого століття. Це і є той самий будинок, де проживає Анастасійович. Справді мальовниче місце, наділене благодаттю божою.
Як Божа ласка нам дарує сонячну погоду – сквер з виглядом на ліс з в’юнкою річкою стає моїм притулищем на цілий день. І мені випадає змога бачити художника частіше та врешті решт сподіваюся розібратися із усими таємницями «рудої бороди» якомога скоріше.
Подейкують, що люди творчі не вміють жити нормальним життям. У їхній поведінці забагато не звичних для нормальних людей речей, як наприклад атипічна мовчанка. Людина немов перебуває у стані прострації, ніщо її не бентежить, вона поринула у глибочінь власних думок, не звертаючи уваги на хаос життєвого сум’яття. Люди сторонні не розуміють про що можно думати у такі моменти, і зазвичай списують на психічні розлади або інтелектуальні відхилення. Творчі люди дуже вразливі. Вони сприймають критику лише від тією особи, що справила серйозне враження авторитета. В інших випадках усі зауваження набувають форми неповаги та ображення. Пересічній особі важко уявити як багато працює над собою художник чи поет. Вони весь час перебувають у пошуку, у навчанні, розкритті якоїсь таємниці, і нерідко піддаються вливу химерних відчуттів, залишаються покинутими і незрозумілими. І вдень, і вночі вони працюють.. творчість – це вічна праця над собою. Треба її цінувати, і виказувати хоча б маленьку крихту поваги до таких людей, бо тільки з великою силою волі та з добрим серцем залишаються художниками, поетами, письменниками, виходячи із дитинства.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347035
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.06.2012
Ліно Василівно, мене Ви пробудили..
знов поетичний вогник запалав..
Від милозвучності, з якою говорили
у надпотужних голосних віршах.
Спасибі Вам за голос поза кадром,
до тисячі, мільйонів читачів,
бо Ви для нас з віршами, наче плато –
стійка поверхня і підпора днів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346793
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.06.2012
Життя мене так кволо, але вчить:
Незмінним є в характері людина,
яка при всіх (на публіці) мовчить,
хоч виростила за спиною крила.
Замало мовить (то вартує час?),
І в душу врешт нікого не впускає.
Але в житті раниміша від нас.
і на образи болісно звертає.
Щось важко розуміється з юрбою..
не робить із події резонансу.
малює особистісне з журбою,
такі собі інтимних мрій романси.
Минулим прикривається – потреба,
сердечно гріє попіл від думок..
І в ту хвилину хочеться, аж треба
дмухнути в той сум’яття казанок!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2012
О, Києве, величний на вустах,
Чаруєш погляд Лаврою своєю,
Неначе сам Господь зійшов над нею,
Вершиною, де Київ не спроста.
Там сила відчувається твоя,
Старе містечко, місто молоде,
Хай сотні літ у тобі ще живе,
Присутність Володимира отця.
То князь великий і Всія Русі,
Що освятий під Богом Київ славний,
Його ми не забудемо літами,
Ще довго ми співатимем пісні.
Дзвони у всі дзвінниці, Київ рідний.
Хай люди відчувають в тобі Бога,
Столиця розворована і квола..
Й народ у ній осунутий і бідний..
Дзвони у дзвони! І прийде Спаситель,
То Бог почує наші молитви,
І знову Русь освяте наш Хреститель
В ім’я Отця і Сина на віки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346595
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2012
Підводячи підсумки цьогорічної вступної кампанії по Україні – хочу відмітити зовнішнє незалежне оцінювання як окремий колапс української вдачі на рівні з Євро2012.
Омріяне дитинство відійшло у шкільні роки, коли шпаргалки, мобільний Інтернет та списування у сусіда – було основним атрибутом української культурної традиції. Тепер ми інтегруємося з Європою, і шляхом "інтеграційного акту" страдаємо імунодефіцитом, бо занадто ослаблені столітніми війнами за незалежність. Не складемо собі ціни, очікуємо рішучих дій від сусідів (від Європи), тільки не від самих себе. Ну що ж, зовнішнє незалежне оцінювання дало нам відповідного ляпасу.
2012 рік – випускний, ЗНО, Євро2012, університет, перше кохання, кінець світу. Типовий сценарій для типового абітурієнта. Не вспів відгуляти довгоочікувану свободу як над головою повисла примарна гільйотина, коли написавши всі 4 ЗНО, і дочекавшись перших відповідей в очах постає Тарас Григорович із «Заповітом», а слюсарі і муляри-штукатури здаються вже такими собі друзями.
Перший тест, писаний особисто мною, викликав у мені і сум, і сором, і апатичну згодом істерію. З фразою «А що ж далі?» полинула в «типового абітурієнта» - всесвітньо відомого українського і такого вірного мем-порталу на ВК. Шановні,люде! Тільки там ще можливо віднайти правдиву інформацію про вступну кампанію 2012 року. Мабуть ті поважні люди, що створили цьогорічні тести, я все ж таки сподіваюся на Бога, заходять час від часу із цікавості на той портал. І як наслідок – кусають собі лікті, як і пан міністр освіти Табачник, коли прочитав Інтернетний шедевр українського абітурієнства - «чи наваляти Табачнику– це причина чи привід?». Логічно, що напис розмістили відразу після складання історії України. Чому ж ви, пане Табачнику, не сповістили нас, що завдання будуть будуватися не відповідно до фактажу всього курсу, а лише на принципово власних коментарях істориків щодо ходу історичних подій? «Причини і наслідки» – перетворилися у риторичні запитання для типового абітурієнта! Шановний Леоніде Даниловичу, ви єдиний у кому ми не сумнівалися. Ваші наслідки ми ще довго не забудемо..
З українською літературою взагалі відчуваєш себе селяном в 1861 році, коли відмітила останнім хрестиком клітинку в бланку А. Звірила наступного дня о четвертій вечора на порталі УЦОЯО власні відповіді з офіційними – відновила Емський указ. А бодай мене заморозили до оголошення балів за 200-бальною системою. Принаймні бабусі не буде соромно сказати, вона ж не знає, що 100 балів мені подарують тільки за красивий почерк. Я склала ЗНО – я супервумен і крапка. Нещасне абітурієство сподіваюся перетвориться у щасливе студентство, але щоб дійти цієї миті – треба ще нашій збірній команді по футболу «відфутболити» достойно матч, нашій владі нагарбати у розворовану державну казну іноземної валюти, а типовому абітурієнту порушити багатовікові закостенілі традиції вступу до київського національного університету ім. Шевченка по совісті. Мабуть треба мітити зразу у книгу рекордів Гіннеса – як при двох непрофільних предметах, з яких складають ЗНО цього року та одному ПРОФІЛЬНОМУ творчому конкурсі на факультет журналістики зарахуватися до списку студентів університету, та й ще на бюджет! Ні, цим ми пройдемо бойове хрещення у рід козаків та козачок, тих самих, які весь час боролися з панщиною та кріпосним гнітом на селі. А Суми – чом собі не село? Невеличке, охайне на центральних вулицях, але село. І хоча нещодавній візит Ольги Фреймуд з «Ревізором» і розрекламував на всю Україну наше містечко, як охане та зовсім не «сумне», як того очікували, місто - наш «інтелектуальний товар» у «київських супермаркетах знань» залишається поки що знеціненим. Звертаюся до сумських абітурієнтів козаків і козачок – не здаватися! Чуєте? Без зв’язків, без грошей, типово плюючи через ліве плече, діючи на авось, та молячись Богу довіртеся мені, типовому абітурієнту, що і в цій країні надія помирає останньою. А набравши 200 балів з усіх предметів – ви можете поступити тільки в XYЯK (не смішно – це Харківський університет ядерної кібернетики). Дивна країна дивних людей. Ярослав Мудрий розплакався б.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346594
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.06.2012
Осінь золотава губиться щороку,
все кружля потоком вгору до небес.
Опадає листям в річку неглибоку
осінь жовтосива, матінка чудес.
Де-не-де червона (осінь у намистах) -
повплітала в коси вранішню журбу,
і в неділю співом, дзюркотом пречистим,
літо проводжає у степу й гаю.
Добрий невиразний, лагідний у листі,
порпається вітер, дмухає в траву,
і в танку останнім, в коломийці, в пісні
відтанцює літо в осінь золоту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282717
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.09.2011