| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Дуже давно оте було,
Уже те все й травою рясно поросло.
У ті прадавнії далекії часи,
Всі жили дружньо та давали все, що і не попроси.
Отак у злагоді й любові жив народ
Не знаючи тих бідністю спричинених турбот.
І так жили б вони і по цей день,
Співали б радісних дзвінких пісень,
Та сталось так – помер їх мудрий і старий король
Й враз полонив те королівство злий презренний троль.
Ось він уже і владу захопив
Й від всіх він писаний й неписаних законів відступив.
Почав він гнобити народ.
Жив лиш для себе і для своїх насолод.
Закон, мораль – слова пусті для нього,
Нічого ж бо не мав той троль в душі людського.
Податками народ він враз обклав,
Бо лиш про золото він марив, лиш його жадав.
Отак і правив скнара троль,
І день у день підсилював над людом він контроль.
Троль слідкував щоб люди не раділи,
Не веселились, не співали, лиш тремтіли.
Він навіть написав указ,
В якому виклав свою волю, всій наказ.
Так, відтепер, всім заборонено сміятись,
Привітно, як було до цього, з усіма вітатись,
Не можна гратись у дворі,
Жвавенькій милій дітворі.
І заборону троль поклав на все,
Що добре, щире – нелихе.
Нікого троль крім себе не любив,
Бо всі найменші паростки добра в своїй душі убив.
Він жив у вічнім мороці, ховався у тіні,
Навіть душа його блукала, без світла, в темноті.
Йому не гріло серце сонячне проміння,
Бо серце його зсохло, як гине дерево позбавлене коріння.
Так безсердечно троль той правив
І сам себе на всі округи славив.
Все багатів владика – троль і багатів.
Наймав для покарання злих катів.
І катував і мучив він людей
Та не змикав й на мить своїх очей,
Бо сон він втратив – ночами гроші рахував.
Каміння цінне й золото невпинно сортував.
І так минали дні і місяці,
Коли той троль тримав усе в своїй руці.
Однак він з дня у день лише марнів,
Він не радів, а з виду наче аж зчорнів.
Ходив по замку в золото убраний,
В той час, коли народ носив лиш одяг драний.
Та троль себе любив одного,
Життя не уявляв без блиску золотого.
Зненавидів правителя народ,
Бо завдавав той троль всім жителям лише скорбот.
І ось утративши терпіння,
Народ зібравсь і вирішив, що є лише одне спасіння…
От й новий день і ясне сонце із-за гір піднялось.
Все ніби й те, та все ж таки щось наче й помінялось…
В покоях своїх троль лежить
І мотузок дзвіночка дьорга так, що все навколо аж дрижить!
Чому ж прислуга не несе сніданок?
Чому нема нікого поряд для виконання забаганок!?
І так той троль розгнівався, що став аж весь червоний.
Він так кричав, що навіть розлетілися усі ворони!
Та хоч як злився та кричав
Ніхто йому не відповів й ніхто до нього не примчав.
Увесь троль замок обходив,
В усі будиночки заглянув, все переходив.
Нема нікого, жодної душі!
Неначе якісь чари – зникли враз усі!
О, як же троль той розярився!
Зі злості він аж весь трусився!
Та що він зробить, що він вдіє?
Він наче й далі царством володіє!
Не володіє він лише людьми
Та не вмивається гіркими їхніми слізьми.
Й дверима гримнувши у замок повернувся,
На трон свій сів й довкола гарно озирнувся.
Усе у золоті та у шовках,
Столи дубові стоять на діамантових ніжках.
Багатство, розкіш бачаться повсюди,
Та все оте ж зробили прості люди,
Тому без люду жити троль не міг,
І злився так, що скоро й занеміг.
Так чахнув й сохнув троль лихий,
Аж поки порохом не став він, й забули всів що й був такий.
Пройшли роки й той замок розвалився,
І поміж гір пропав – неначе він в повітрі розчинився.
Дорога, яка до королівства та вела,
Давно уже травою і кущами заросла.
Ніхто не згадував й про троля,
Не згадували й ті, кого із ним звела недобра доля.
А що ж народ? Куди подівся?
Отой народ, що стільки натерпівся?
А той народ однак зажив щасливо,
Біля лісів, де завжди затишно і так красиво!
От й знов по вуличках лунає сміх,
І чути миле тупотіння жвавих ніг.
Дитячі пустощі і радість,
Пісні лунають, а в очах ласкавість,
Бо знає той народ, що найдорожче на землі,
А цінність мають лиш добро, любов до ближнього й любов в сім’ї.
© Марія 24.01.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334695
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 03.05.2012
Одні запитують чому
Всевишній нам послав Журбу,
Чому життя таке тяжке,
Чому тяжке – а не легке?
У кожного життя своє,
У кожного своя недоля є.
Та разом з тим дано нам те здолати,
Дано нам сили духом незанепадати!
І в кожного свій шлях, своя дорога,
Всі мають вибір…та є ж одна пересторога!
У виборі своїм не помилися,
До Бога щиро помолись-звернися!
І ви побачите, є шлях один широкий,
А інший звивистий, у гори він веде високі!
Та виберіть ви ту стежину,
Де вбачите ви дерево-тернину!
Тому, що шлях який простий,
В кінці буде такий тяжкий!
Та є такі, що запевняють,
Що вибору другого просто вже не мають!
Та вибір– вибір завжди є!
Та легше їм залишить все як є.
Бо вибір правильний завжди,
Подібний до струмка-ріки.
Та прісноводная рибина,
Що все за течією плине,
В солоні води моря попаде,
Де вмить загине-проподе!
Бо річка, хоч і витекла з струмка,
Та все ж таки до моря тягнеться вона.
У річці ж виживе рибина,
Що проти течії поплила!
Хоч важко далося їй це,
Та втім дана винагорода їй буде!
Хоч і життя їй непросте дано
Та щастям сповнене воно таки було!
Те щастя– це життя саме.
Воно навколо нас, воно таке близьке!
А ми відвернемось,непомічаєм,
В усьому зло-недолю ми вбачаєм!
Та тільки варто повернутись,
Усьому,що було всміхнутись,
Тоді лише побачимо, що та недоля,
Яку б ми викинули, будь наша воля.
Насправді дана нам на те,
Щоб поряд з тим, що є тяжке,
Ми бачили, життя таке як є
Воно ні легке, ні тяжке!
Воно Всевишнім дуже мудро нам дано,
Для того щоб ми бачили, що таке є зло, а що добро!
© Мельничук Марія 22.05.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262082
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.05.2011
Думаю…про щастя, про життя,
Кохання щире аж до забуття.
Про те, що вартісне в житті моєму,
Про те, яке я місце зайняла у серці у твоєму!
Про щастя…Так щаслива я!
Бо зі мною поряд вся моя сім`я,
Вони моя підтримка у важку хвилину,
Вони не полишають у ненасну днину!
Ще щастя маю я тому,
Вже лиш від того, що живу!
Просто, від проміння сонця,
Яке заглянуло в мої віконця!
Як часто люди забувають,
Що все для щастя вони вже мають!
А щастя полягає в тому,
Щоб бачити щось добре навіть у лихому!
Про життя…Життя неначе океан,
Який вмістить не можна у стакан,
Який водночас може вбити,
Своїми хвилями втопити-загубити!
Та ті, хто шторм переживе,
Хто зможе плисти і пливе,
Хто у боротьбі не здасться,
Того чекає справжнє щастя!
Бо життя – це вічна боротьба,
Це одночасно радість і журба!
Це вибір між добром і злом завжди,
Наш шлях який ми маємо із гідністю пройти!
Про кохання…Ніщо так у житті не завдає страждання,
Як дивне почуття, якому назва лиш одна – кохання!
Воно як вітер, що в спекотну днину,
Спасає нас в обідню, жаркую годину!
Та інколи той вітер подібний буревію,
Який з корінням може вирвати надію,
Який гілки дерева - любові може поламати,
Нещадною своєю силою великого нам болю всім завдати!
Та не одні страждання,
Породжує те дивне почуття – кохання!
Бо тільки з ним ми можемо відчути,
Які потрібні ми для когось можем бути!
Про вартісне в житті моєму…Що цінного я маю?
Про що ніколи я не забуваю!
Ціную я любов понад усе,
Ціную я життя своє просте!
Ціную тих, хто руку допомоги подає,
Хто у важку хвилину без роздумів останню одежину продає!
Бо тільки ті, що вміють віддавати,
Будуть ще більше у житті своєму мати!
Для мене ж гроші цінності не мають,
Бо ті, що гроші лиш самі кохають,
Забувають…за них не купиш ані любов, ані кохання,
Не купиш також ні здоров`я, ні радощів життя, простого без картання!
Про місце у серці у твоєму…Що ж, це питання,
Турбує мене вже з позарання!
Турбує тільки тим, що відповіді я не маю,
Що цього я не знала та й не знаю!
© Мельничук Марія 26.05.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262079
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.05.2011
Привіт! Мовчиш ти знову…
Нема бажання починать розмову?
Чому ти знову відвернувся?
Від цього весь мій світ неначе сколихнувся!
Боїшся, що побачу те,
Що сховано в твоїй душі, проте…
Скажи, ти тільки не мовчи,
Бо цим мовчанням, без ножа вбиваєш мене ти!
Про що мовчиш, про те, що любиш?
Чи може те, що мрію ти мою погубиш!
Ти не мовчи, ти краще розкажи,
Свій світ мені без остраху ти покажи!
Я зрозумію все, почуй же ти моє прохання,
Бо гіршого нічого вже немає за те безжалісне мовчання!
© Мельничук Марія 21.05.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2011
Він підійшов так непомітно!
Всміхнувсь, заговорив привітно.
А я стою - в думках одне:
Це промінь світла, сон який мине?
Я відповіла, заговорила,
Хоча недавно ще просила...
Просила з відчаю, з журбою,
Просила Смерть прийти за мною!
Хоч і гріховно те просити
Та більш не сила було жити.
Це Бог послав Його мені,
Щоб ожила я, як тії трави навесні.
І от він поряд, він моя стіна,
Де завжди прихисток свій віднайти могла.
Навчив мене він Вірити, Любити,
Навчив з Надією у серці своїм жити!
Тоді ще я не знала, що Надія
Зав"яне першою, як в"яне зірвана лелія.
Не знала я тоді що він піде...
Що щастя мить для мене все ж таки мине.
Та він це знав, а потім знала й я
Та погасить вогонь любові незмогла
Та й не хотіла...Бо любила.
Любила - та любимою була.
Та час прийшов, прийшла година.
От він лежить, над ним стоїть якась людина.
Я ж знову осторонь стою.
Не плачу - знаю ти уже в Раю!
Ти говорив мені: "За мною не сумуй.
Моє прохання зрозумій, почуй,
Ти будь щаслива, мене ти пам"ятай
Та серце своє для Любові ти не закривай!"
Я ж не послухала - закрила.
На сім замків я двері серця зачинила.
Я знов жила, жила одна.
Роки пройшли, пройшла журба.
Однак я серце своє не відкрила,
Колодок тільки більше почіпила,
Щоб Біль разом з Любов"ю не зайшов,
Щоб він стежини мого серця не знайшов!
І от стою я знов сама,
Та хтось торкнувсь мого плеча.
Він підійшов так непомітно!
Всміхнувсь, заговорив привітно.
А я стою - в думках одне:
Це промінь світла, сон який мине?
Я відповіла, заговорила,
Один замок я свого серця відчинила.
Всі інші має він відкрити,
Щоб я могла для нього тільки жити!
Колодки ж серця мого, які я почіпила,
Впадуть самі, коли відкрию двері, що сама закрила!
© Мельничук Марія 20.05.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2011