| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Мы люди, мы не птицы… Мы не умеем летать, но у нас есть крылья… Маленькие и пушистые… они в душе, они в сердце. Мы всего лишь люди, мы не бабочки. Но наша жизнь раскраска. Мы художники своей жизни, и мы сами выбираем для себя краски: цветную или чёрно-белую… Ми всего лишь люди, мы не пчёлки. Но и мы трудимся… Мы всего лишь люди… мы не ангелы, но и мы верим в Бога…
У каждого из нас есть свои чувства, свои желания и мечты! И каждый из нас по-своему пользуется ими… каждый ставиться к жизни по-разному. Но все мы хотим жить!!! Мы умеем любить, но прощать мы никак не научимся! Мы просим прощения, но в ответ часто слышим «нет». И тогда уходит вера и надежда… умирает любовь. Мы забываем, что прося прощения никто не становится ни большим, ни маленьким. Но тот, кто прощает – его сердце очень большое. Мы забываем об этом, мы забываем о том, что никогда не надо сдаваться. Каждый совершает свои ошибки, мы же люди, а не святые. Но для того, чтобы кому-то поверить надо поверить самому себе… и тогда жизнь начнёт идти по часовой стрелке, а не против. И тогда… и тогда… всё будет тогда…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271640
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 23.07.2011
Любимый мой, единственный, родной…
Люблю и от того мне очень больно.
Любимый мой, единственный, родной…
Как больно и на сердце туга.
Я плачу и люблю, а ты
Прими меня, прошу, хотя б, как друга.
Прошу, прости меня! Да? Обижаю?
Ведь я тебе, любимый, всё прощаю.
А ты в моё сердечко устремил иглу.
Как грустно, сердце разрывается от боли,
Не сыпь, прошу, на рану больше соли.
Мне так обидно, что вот ты –
Разбил мои заветные мечты.
В мою ты душу вылил горький яд
И улыбаешься, да? Неужели рад?
Что так вот с лёгкостью ты плюнул мне в лицо…
И с лёгкостью ты смотришь у него.
Да нет уж, скоро ты поймёшь,
Что сделал глупую ошибку.
Возможно, ты мне намекнёшь,
И вновь захочешь быстро уловить рыбку.
Но нет уж, будет поздно, милый друг.
Ты не старайся, поищи себе других подруг.
Ко мне не возвращайся, не приму!
Поймёшь тогда, что я тебя забыла…
И я тогда всё вспомню и пойму,
Что, да, по-настоящему тебя любила…
Но это не поможет мне вернуть,
Всё прошлое поставить на места.
Забудь, прошу, тогда меня забудь!
Душа для тебя занята, а для кого-то вся пуста…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271639
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.07.2011
Люблю тебя...
И мне легко так говорить,
Ведь в жизни только ты моя отрада.
Я так люблю и не смогу тебя никак забыть!
С тобою рядом быть я очень рада!
И ни дожди, ни буря и не грозы
Не смогут разлучить иль уничтожить нас.
И даже всех врагов угрозы
не смогут погубить наших влюблённых глаз.
Мы вместе до конца и навеки.
Любовь наша - огромный океан.
И наших чувств соединились реки,
И пламенно горит нашей любви вулкан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261860
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.05.2011
Наше життя коротке… Воно ніби тоненька павутинка, яка згодом розривається. Але за цей короткий час вона витримує і грозу, і сніг, і сонце, і вітер, і тепло… А хіба ж ні, невже наше життя не таке? Воно таке ж саме, але його сила вірі, надії і любові. Я впевнена, у кожного з нас є своя любов, кожен відчув силу цього почуття. Адже в коханні, як і в мріях немає нічого неможливого. Кохати може кожен, та не кожен може втримати кохання…
Адже, любов, як сонце – яскрава і гаряча. Вона схожа до неба – така прозора і чиста. ЇЇ краса схожа до веселки: у кожного палає різними кольорами.
Де тільки люди не шукають свою любов, але вона знаходить їх сама. Вона подібна вітру: така непомітна, але свіжа. Іноді, здається, що любов так далеко, а вона зовсім поруч. А іноді, вона зовсім поруч і водночас так далеко. Та душа прагне її, прагне побачити, відчути. Так, як жадає пустиня хоча б однієї краплинки дощу. Серце тріпоче від думки про несподівану зустріч. Любов, як вогонь: все запалює на своєму шляху. Іноді, вона подібна хвилям: все змиває навколо себе. Вона не жаліє ні скелі, ні берега. Вона дуже гаряча, але ніколи не помирає від спраги. Іноді, вона нагадує невсипущий голод, а іноді, буває схожою на троянду. Така ніжна, але завжди в колючках. Іноді, здається, що ти знайшов, отримав цілий світ; а іноді, що все втратив. Іноді, здається, що для тебе небо заспіває, а іноді, і сонце не світить.
Любов схожа на птаха, така привітна, ніжна, здається, така невловима. А іноді, вона так легко піддається чиїйсь силі. Іноді, здається, що у своїх обіймах ти зігрів би цілий світ, а іноді, холодно самому. Іноді, здається, що ти такий вільний, а іноді, тобі тісно, навіть, в безлюдному місці. Іноді, ти відчуваєш, що можеш літати, а іноді, що постійно падаєш.
Любов схожа сама на себе. Її ніхто не може дослівно описати, вона для кожного різна. Кожен відчуває її по-своєму. І для того, щоб відчути її, треба небагато: треба лише чекати. Для кожного настане та година, та хвилина, секунда любові. Треба лише зрозуміти, що це саме вона.
А таке буває… Але таке буває лише раз в житті. Лише раз а житті ти відчуваєш, що світ чудовий, що навколо все таке прекрасне. Таке буває, коли з’являється перший теплий промінчик сонця. Коли чуєш справжню пісню морської хвилі. Коли п’янить ніжний весняний подих, а душа, душа починає співати, співати радісно, співати на повні груди.
Правду кажуть: таке буває лише раз в житті. В твоє життя приходить зовсім незнайома тобі людина, а згодом стає найріднішою, дорожчою за це ж саме життя. І ти починаєш розуміти, що душа повністю належить цій людині. І це почуття ранить в саме серце. На губах горить лише одне бажання і це бажання тривожить тебе все життя. Від цих почуттів не можливо відірватися, це не під силу нікому.
Ніхто з нас не бачив, не бачить, не бачитиме справжньої любові, її треба відчути. Ніхто не зможе відібрати, купити, убити це почуття. Воно безсмертне. Воно вічне.
Напевно, це і є любов, любов вічна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261771
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2011