| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Химерно-хибними наповнив вечір я думками
Ловивши теплий з моря вітерець
Про моє кохання зміцнене роками
І зв'язане любов'ю двох середець
Поєднались долі наші не в Парижі
І навряд чи слід туди нам зазирать
Ейфелової нам не бачить вежі
І там не варто нам вмирать
Я чую крізь слова твої інакші нотки
Ти кажеш "Не люблю" аби лиш не мовчать
Не бачити мої очей і наші спільні фото
І про себе стиха здушено ридать
Я кажу "Мені все рівно"
Аби лиш не пустити сліз
Ти сумна а я кричу так грізно
Проте однаковий ми маємо поріз
І тепер ми сидимо по різні боки світу
І кожен думає: що в іншого і як?
Давно вже не радієм літу -
Я зламаний а в тебе рак
В своїй задимленій й брудній лікарні
Не буде в тебе вже яскравих снів
В забутій Богом домовині
поховав останніх наших я синів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2012
Мов перший подих після коми,
Мов сяйво перших сонячних проміннь,
В момент блаженної утоми,
З'явився перший з наших поколінь.
Наші душі, любов'ю з'єднані в одну єдину,
На світ з'явилися із криком,
І чи породили Бога ми чи Сатану,
Чи захлинуться радістю усі чи лихом,
Нам байдуже, бо лиш це зайвий доказ,
Що все не так, як чуємо зі слів батьків,
І попри невдоволень демонстративни показ,
Наш вогонь ще не згорів.
Він палає, ніби зірка серед ночі,
Хоча через напівзакриті очі,
Ми не бачимо сумних речей.
Бо що горить - в кінці згорає,
Лиш дим та попіл по собі лишає,
І навік щезає через мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354396
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.08.2012
Часу обмаль, а смерть уже так близько,
Їй байдуже на те, що ти не доробив,
Нетерплячість у її пустих зіницях,
Зіницях форми ідеальних слив.
І все, що ти лишив на потім,
На милість долі та земних богів,
Назавжди втратило лункий свій гомін,
Загинуло без зайвих слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337457
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.05.2012
Теплий вогник у долоні -
Дружини фото та моїх дітей.
Холодне дуло біля скроні -
лунає постріл в череві ночей.
І я лечу зі свого тіла,
Понад містом й до лісів,
І мить, що перед смерть гріла -
ціль для тисячі ножів.
Я вже далекий від садизму катів,
Я пройшов крізь свій вогонь.
У них від совісті немає латів,
Як і від знаку вбивства біля моїх скронь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2012
Чем дальше в лес,тем тише крики,
А деревьев ветки словно пики,
Чем дальше в лес, тем меньше света,
Ты не услышал моего совета?
Там нет волков и нет медведей -
Там худшие из всех наследий,
Там древний монстр из глубин,
Там нет полей и нет равнин.
Там нету музыки и нету пений,
Там нет воды и нет растений,
Лишь тихий шепот или вcхлип,
Предсметный вопль или хрип.
Там свет и тень в причудливом узоре,
Костей и трупов словно море,
Там жизнь лишь в услуженьи смерти,
Там бесконечно тихи и безмолвны черти.
Ты не спустился в Ад но и Рай далёк,
А мост назад паук рассёк.
Ты навеки обречён блудить,
Умирать, вставать и вновь ходить,
Инад головой твоей уже не нимб,
Ты сам навеки заточился в Лимб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288053
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.10.2011
Не треба слів сурових та страшних,
Не треба холодно дивитись в очі,
Обіцянок гарних та пустих,
Не треба, під покровом ночі.
Облиш брехати та крутитись вужом,
Лицемірність стала твоїм другим я,
Не грай з вогнем, не грай з дівочим сумом,
Не обертайсь спиною до добра.
Не розривай сердець надій та сподівння,
Не вирощуй демона в своїй душі,
Не роби жорстокість своїм вподобанням,
Не знищуй речі, що іншим цінні й дорогі.
Та пам'ятай, що все, що даш інакшим людям,
Бумерангом вернеться колись тобі,
І хіба що дивним, незбагненним чудом,
Ти не згориш в пекельній лаві й вогні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2011
На роздоріжжі двох шляхів,
Стоять собі й говорять люди,
Не помічаючи рясних дощів
Не чують громихання бурі.
Говорять весело й безпечно,
Немов би тихо навкруги,
Немов вони всі, безперечно,
По коліно не стоять в воді.
Роблять вигляд, що нічого,
Все у них сидить в руках,
Контролюють грім і дощ, погоду,
І не бажають бути в кожухах.
Та все це лиш мара контролю,
Неможливісь дійсність всю прийнять,
Це робить з них, і з нас, з тобою,
Людей, що очі люблять закривать.
Ні в кого з них, та й в нас, з тобою,
Немаю вибору свого життя,
Вся свобода іллюзорна,
Ти йдеш по лінії у небуття.
Цей шлях не вибраний тобою,
Він нав*язаний чужим єством,
А як зможеш сили ти знайти,
Щоб наплювать на все та утікати з боєм,
Благаю, брате, ти візьми й мене,
П*ятами, сам, уже не взмозі звідси накивать
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280005
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2011
Львів палає у вогні,
І видно це усій Європі,
Наяву, а не ві сні,
Дим і попіл застеляють очі
Я хотів повернутись уже
декілька зим,
А діставшися додому
застав лиш попіл, смуток та дим.
Я іду і не вірю власним очам,
А ідучи, підкорився
печальним думкам.
Я іду крізь місто,
де дим мов туман,
І чи то можна уявити
мій душевний стан?
Посеред дороги
сидить дівчина,
Вона ридає над трупом
молодшого сина,
На землю струмками її
сльози течуть,
Цю картину неможливо
забуть.
Крізь крик і людей,
Я прямую додому,
І щоб не відчувати цей страх,
Ввігнав свій розум в кому,
Щоб не бачити спалених тіл,-
я благав, щоб цей образ зник -
А цей запах - він всюди,
Під шкіру і одяг ,він ,здавалось, проник.
А діставшись нарешті до дому сім'ї,
Плачучи з болю, я зрозумів - у вогні,
Весь Львів у вогні,
Я не виберусь звідси -
тут мій кінець,
І нехай завтрішній вітер
розвіє мій попілець,
По світу, над морем,
Над горою, в ліси,
Мене часточка й Львова
по всій буде Землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2011
В саду біля дому,
мов натяг струни,
співа соловейко -
ти його не спини.
Хай грає нам пісню,
таку знайому й сумну,
вона проникає до серця
в саму душу мою.
Він грає для тебе,
бо ти тихо сидиш,
як зазвичай не співаєш,
в задумі мовчиш.
Він прагне розвіять,
всі печалі твої,
йому лиш лишається міять,
що ти зрадієш весні.
Що ти знов засмієшся,
оживеш, зацвітеш,
що твоя збудиться мрія,
і ти в радості й щасті
своє життя проживеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258654
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2011
Ніхто не знає, як насправді,
І чим живе моя душа,
Всі дивляться лише на маски,
Та кожен своє викрика.
І хоч давно я усвідомив,
Що доля моя буде не легка,
Що навздогін у спину полетять насмішки,
Я примирився з нею, бо така ціна.
Я знаю: голод, урагани люті та
багато інших ввірвуться в моє життя,
Однак терпляче я чекаю знаку,
бо відчуваю – моя ціль уже близька.
І нехай розпадеться навіки,
мовчання і рабів стіна,
Нехай усі, хто хоче жити вільно,
Підуть за мною у нове буття.
Нікому там не буде тісно,
Вічно буде там весна,
Любові, радості й достатку,
Усім дістанеться сповна.
А я піду назад, на Землю,
Шукати тих, хто ще не зна,
Що можна жити, як людина,
Та ради вирватись ніяк нема.
Допоможу я тим, хто щиро хоче,
Бо ми усі одна сім*я,
І нарешті справжня Україна,
Себе очистить від багна.
Скиньте ланцюги російські –
Їхня свобода для нас лиш тюрма,
І не замахуйтесь на Львів, поляки,
Споконвіку й поправу це наша земля.
Я не хочу вбивств, насильства,
Це для всіх страшна біда,
Наша ціль – не бій, а не війни,
Але кожній свободі є своя ціна.
Та не гостріть мечі і не спишіться в пекло –
Для цього часу є ще тьма,
А послухайте мене уважно,
І ми врятуємо не одне життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256415
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 27.04.2011
Це тридцять два,
Це тридцять три,
Це мільйони трупів,
Яких ховати ніяк не могли,
Не було сили, щоб піднятись,
не те, щоб у землі копатись.
Де хто-небудь помирав,
То так лишався і лежав,
А бeвло й так, що неживого сина,
Мати в баняку варила,
Щоб прогодувати ще живих,
І гомін серця поневолі стих.
Тиждень, два чи три без їжі,
Ставали люди злі та хижі,
А чи довго б ви прожили,
На самій лише корі з дерев?
І чи змогли б ви,
дивлячись на брата,
голодний заглушити рев?
Чи змогли б ви їсти слимаків
на світання, вечір і обід?
Чи змогли б забути голод,
Дивлячись як гине весь ваш рід?
Коли однако гине внук і дід?
І над безіменними могилами я не один стою,
Я не один, є нас багато,
Проваші ми муки пам*ятаєм свято.
І хто нам завинив навік?
Це Сталін, перед очима його обличчя лик.
Через слова єдиної людини
(людини ззовні, а що ж
жило там в серидині?),
Ціла нація, мільйони, гине!
Не кожен сотий по весні,
Тепло зустрів і радість по житті,
Нас стало менше в кілька раз,
Ні Бог, ні світ, ніхто врятував, не спас.
Ніхто не допоміг у найскрутніший час.
І все одно, багато з Вас,
не признає трагедії нараз.
Десять мільйонів мов поховали живцем.
І шкірились чекісти, дивлячись
На смерть агонію і шепіт чийсь:
"Ми всі помрем".
Нехай пробачить мені Бог
за такі слова,
Але куди дивився Він у той момент?
На що тепер повинна опиратись
релігія моя,
Якщо так просто, чийсь наказ,
Випаровував людей мов газ?
І я не боюсь сказати всім в лице,
Ні я, ні мій народ
не змовчимо про це:
Так, браття українці.
Так невіруючий світ,
Так ворожі брехуни злочинці.
Так, це правда, це - геноцид!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256357
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 27.04.2011