| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
Я люблю засинати у Твоїх долонях,коли у гості закрадається майже незнайома ніч. Люблю гуляти Твоїми вулицями,слухаючи пригоди стомлених за день бруківок.Люблю,коли Ти посміхаєшся мені вустами перехожих...
Часом Твоє небо омиває мене дощами,забираючи в калюжі мої вчорашні сльози.Щоб я не сумувала,Ти обдаровуєш мене весняним цвітом,аромат якого долинає аж із центрального парку.Також,дбаєш про мене,коли я голодна,пригощаючи смачними стравами твоїх кав*ярень.На порогах твоїх храмів, ми молимося разом...
А знаєш,якщо я поїду від тебе,то зовсім ненадовго! І то тільки для того,щоб полюбити Тебе ще більше.Я носитиму Твої фотографії у гаманці,щоб вдивлятися у твоє серце,яке Ти,як не дивно,ховаєш за дверима своєї Ратуші.Але ти не переймайся,бо де б я не була,завжи пам*ятатиму про Тебе,мій Івано-Франківськ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258970
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.05.2011
Vona sudila y kytky staroi zabrydnenoi kimnatu i dovgo- dovgo duvulas y rozbute,obvute pavytunou vikno.
Ludu,sho gulu navkolo, vagalu cu divchunky bogevilnou.Chasto vosenu vona nochyvala v parky prosto neba,potonyvshu v zolotomy lusti.Abo vzumky kypyvala bagato shokoladno-polynuchnogo morozuva same v toj chas,kolu ludu stojalu v cherzi za garjachumu napojamu...
Duvachka vmila daryvatu ludjam beztyrbotne dutjache shastja,hoch vonu i nenavudilu ii za ce;cja divchunka dilulasja z numu voleu,hoch vonu j obognuvalu svoi pokruti zolotom kajdjanu.Vona davalu ludyam spravgnu bezkorusluvy lubov v toj chas,kolu ci neshasni prosto poklonjalusja svoij pidlabyznij samozakohanij nenavusti.
Ci osobu vsim sercem znevagalu ii tiku tomy,sho vona ne vpusyvalas y tisni ramku ihnoi siroi bydennosti.Odnogo razy vonu vbulu divchunky,zamyryvalu y kytkah brydnuh kimnat svoih serdec,i zmysulu duvutus y rozbute vikno ihnih dysh. A vona tak hotila gutu...vona prosto hotila gutu.Gutu ihnim shastjam.. Una krasynja byla najcinnishum y gutt ludey -vona byla ihnou mrieu... Mertvou mrieu.,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2011
Останнім часом спостерігаю за людьми.В сліпучих відблисках віконного сонця,бачу дивні силуети,що швидко-швидко рухаються стоптаними стежками моєї вулиці.Хм...,адже з балконів багатоповерхівок,здається,ніби це крихітні створіння,які чомусь безладно й хаотично обертаються навколо своєї осі).пАРАДОКС,насправді ж бо знаю: в кожного з цих перехожих,випадкових,кумедних і серйозних силуетів,СВОЄ,повноцінне,сповнене всіма барвами райдуги життя...І насправді воно аж ніяк не крихітне,а навпаки,на їхню думку,-ВЕЛИКЕ І МОГУТНЄ,СВОЄ І ДЛЯ СЕБЕ...
Дивно...Чому ж тоді з висоти багатоповерхівкок здається,що це крихітні створіння,які чомусь безладно й хаотично рухаються навколо своєї осі? як ви гадаєте?***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254380
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2011
Знаєш,я не знаю,що мені потрібно від тебе...
Не хочу більше просторих,шикарних ілюзій про райдужно-ванільне небо.Не хочу ані світла,ані театральної радості,не хочу пластилінових посмішок,не хочу солодкого,стиглого болю,який люди потім з такою гордістю називають "досвідом".Не хочу кришталевих розмов,що з тріском розбиваються об бетонну підлогу.Не хочу ідеально підібраних масок,якість яких наскільки висока,що навіть ми самі не можемо відрізнити їх від своїх же обличь,не хочу переможно-наркотичних поглядів... Не хочу... Не хочу... Не хочу...
Знаєш,я не знаю,що мені потрібно від тебе... Будь ласка,відчуй,яка глибока моя в тобі потреба...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254379
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.04.2011
Заблукаєш у полоні чужих вражень,не вирвишся з тенет сторонніх думок,кривавими краплями на устах застигатиме сон,в якому не буде ані відпочинку,ані спокою.Зітреш чорно-білі фотографії з привселюдних рекламних афіш, істеричними криками виженеш з серця дитинство... А що??? Нехай собі блукає в просторах іншого світу,в просторах інших правил.Нехай тікає куди хоче,тільки щоб не поверталося!Нехай живе десь на старих вокзлах,у брудних комуналках, в холодних церквах,в покинутих домівках.
А інакше,дитинство заплямує усі стіни серця рожевими фарбами,безсовісно оселиться там без дозволу і прописки,і брехатиме тобі про солодку вату зі смаком любові.Щодня поїтиме тебе надією.
Потім ти виростеш,вата зі смаком любові втратить свою уніікальність і перетвориться на порох,а солодкий смак надії перевтілиться у гіркий присмак полинового розпачу,гидотний запах болючого буревію.І стане холодно і страшно.І тоді ти тікатимеш якнайдалі,а вслід,гострими скляними шматками розбиватимуться дитячі мрії,і будуть різати твої чутливі руки,і хлине кров...Тоді ти,з кривавими сльозами на скронях, впадеш на узбіччі старої грубої душі,та всіма силами благатимеш долю повернути тобі заляпані рожевими фарбами стіни,солодку вату зі смаком любові та дитинство,яке ти уже встиг зненавидіти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254155
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.04.2011
Хoчy гapнoгo нacтpoю,щo poзчиняeтьcя в гycтомy гapячoмy шoколaдi.Хoчy poжeвoi aбo блaкитнoi мpii.Хoчy нecпoдiвaнoго cюpпpизy вiд зoвciм нecпoдiвaних людeй.Хoчy шyмнoi,вeceлoi кoмпaнii мaлeньких кaзкoвих eльфiв.Хoчy,щoб нeoчiкyвaнo зaдзвoнив тeлeфoн,i хтоcь мaлoзнaйoмий зaпpocив нa пpoгyлянкy,щo пpинece бeзтypбoтний i щacливий дeнь,щo зaкapбyeтьcя дecь глибoко y cepцi...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253944
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2011
Кожного ранку,йдучи на роботу,бачила на храмових сходах жінку,що скуто й жадібно просить у парафіян копійчину на шматок чорного черствого хліба.Обідрана спідниця ледь-ледь прикриває її босі, сині від холоду ноги, що до крові подряпані брудним асфальтом.Тіло захованене в якусь брудно-фіолетову ганчірку, зовсім не схожу на одяг; волосся зліплене,давно не мите, схоже на кубло для загублених птиць;обличчя поморщене й змарніле,хоч люди казали,що їй всього сорок років....
Та найбільше мене бентежили її очі... Сповнені якогось різкого нестримного болю,вони благали про любов.Благали щиро,невтомно,обіцяючи в замін скарби вдячного щастя.І той погляд не давав мені спати,будив зів*ялу совість.Тому часом я приносила для неї свіже молоко.Вона пила його з такою насолодою,якої я не бачила й не пізнавала з часів власного народження,хоч п*ю те ж молоко ледве не щодня.Потім,тримаючи мою руку,жінка рясно благословляла мій майбутній день,ставлячи на моєму чолі,знак хреста:" Іди,дитинко, з Богом й бережи своє серце в надії!".
Минав мій день,і,повертаючись додому тією ж стежкою,я бачила як люди плювали на цю бідну спотворену жінку,виходячи з парадних дверей храму: "Геть,потворо нещасна,шукай собі інше місце,не гноби цей Дім Божий своєю кволою постаттю!- кричали - геть! Геть! Серце моє розривалось від розпуки й співчуття,але...
Раптом, я побачила свою колегу,яка поверталася з ділової приватної вечірки. Помітивши мене, вона зупинилася і з диким подивом спитала:
- Ти знаєш цю бідачку,Оксано?
- Ні-ні,що ти!-швидко,наче соромлячись відповіла я і цинічно розреготалася.
- Так,добре.Дуже добре. Бо я бува подумала,що ти,директор фінансового відділу,шукаєш собі компанію в товаристві цих... " нещасних ".
Ми розійшлись по домівках. А обпльована жінка всією душею сподівалась на мою допомогу.Коли вона почула мій цинічний сміх,з очей пококотилися бурхливі сльози,а я й не глянула в її сторону...
Всю ніч,усвідомлюючи власну підлість і дволикість,я не могла спати.Рано-рано побігла до храму просити прощення,та жінки на звичному місці не було... Парох сказав,що вона залишила для мене записку,назавжди покидаючи церкву.Тримтячими руками,я розгорнула потертий клаптик паперу: " Іди,дитинко, з Богом й бережи своє серце в надії!.Дякую за молоко.Прощавай". - прочитала.
Сповнена пусткою,я зняла своє взуття і пішла дорогами світу з глибоким усвідомленням того,що ця жінка була й буде найбільшим вчителем у моєму житті - вчителем любові й прийняття,вдячності й надії...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253943
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2011
Зимовий вечір добігав свого логічного завершення.Вкриті інієм берези,ніби гордо красувались одна перед одною новим сніжно-сріблястим вбранням. Довкола тихо,лиш де-не-де було чути легесенький шепіт вітру.Небо обережно вкривалося нічною ковдрою,витинаючи на ній оздоблені золотом зорі.... ***
Роксолана вже півдня вешталася франківськими вулицями. Шукаючи чогось незвичайного,вона з подивом вдивлялася в небо. Здавалося,що в цьому затемненому небі,невидимим чорнлом написане все її життя.таке Дивне,чудернацьке,сповнене заборонених почуттів...
З Денисом вони дружили ще з п*ятого класу.Він був старшим за неї на 4 роки.Роксолана завжди мріяла про дорослого брата,та натомість доля подарувала їй Дениса.Це був саме той випадок,коли рідкісна й неймовірна дружба між хлопцем і дівчиною й справді була дружбою: не більше і не менше. Після уроків Денис завжди проводив дівчину додому та з серйозним виразом обличчя давав настанови,як то подобало старшому другові-братові.Роксолана тоді щиро сміялася та урочисто присягала вчасно прийти з прогулянки,вивчити всі уроки та не спілкуватись на вулиці з чужими людьми:))).
Дениса вона любила всім серцем,бачила в ньому старшого наставника,друга і навіть подругу))))).Часто хлопець приходив до неї,коли та дзвонила серед пізньої ночі, розказуючи про чергове трагічне кохання,яке шматочками відривало юну душу.Хлопець огортав Роксолану обіймами,лагідно цілував в лоб і заспокоював.Вона ж могла так проплакати до самісінького ранку,а Денис з любов*ю її втішав...
***
Так минуло десять років,а дружба цих двох лише міцнішала.Денис закінчив факультет іноземної мови та влаштувався перекладачем у місцеву туристичну фірму.Роксолана ж навчалася на філологічному,а ще паралельно підпрацьовувала в одному з молодіжних видань.Коли вони були разом,то знову почувалися школярами.Щирими,невимушеними та такими дитячими.Денис не припиняв давати Роксолані настанов,а Роксолана так само відверто плакала в його обіймах...
В один з таких моментів,їхні погляди зустрілись і,якось напівсвідомо губи вітали ніжний-ніжний поцілунок...В цю хвилину обоє зрозуміли,що насправді кохають один-одного,але розгубившись,швидко відсахнулись,наче ошпарені кип*ятком,вдали,наче нічого не сталося.Денис пішов,а Роксолана поспіхом стерла зі свідомості цццю подію..
***
Пройшло два роки.З того моменту вони так і не бачились.Кожен жив своїм життям.В очах друзів,ці двоє залишилися рідкісним випадком справжньої дружби між протилежними статями,і ніхто й ніколи не дізнається,як сильно й щиро Денис і Роксолана кохали один одного,навіть вони самі...
***
Роксолана вже півдня вешталася франківськими вулицями. Шукаючи чогось незвичайного,вона з подивом вдивлялася в небо. Здавалося,що в цьому затемненому небі,невидимим чорнлом написане все її життя.таке Дивне,чудернацьке,сповнене заборонених почуттів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253760
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2011
Набридло жити в замкнутих кругах одного світу,
Ковтати сльози й бігти в небуття.
Читати шрифт гнилого, ілюстрованого моноліту
й вмирати кожну ніч від каяття.
Набридло жити так,наче все й справді добре,
Так ніби радість-моє друге "я".
Неначе серце моє зріле, до нестями сильне і хоробре
й немає в ньому місця для сміття.
То все не я,то є фіктивно-платинові маски,
крізь мою посмішку сочиться біль.
Хоробрість- наслідок безглуздої,солодкої поразки,
Самодостатність- не солена сіль.
О Боже,я кричу до Тебе із пустелі смерті:
невже не чуєш Ти моїх молінь,благань?!
Допоможи!Хай мої маски скривлені, роздедті
зруйнуються під силою Твоїх страждань..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2011
Мені,будь ласка,чашечку чорної кави. - привітно сказала дівчина,що,чомусь вже майже годину сиділа одна за крайнім столиком старої,давно вже не реставрованої кав*ярні.
- Одну хвилину,пані.-чемно відповів офіціант і мерщій пішов виконувати замовлення.- Мабуть когось чекає...-подумав.
Дівчина ж справді чекала.У повноті свого смутку,вон6а з надією чекала на весну.Серце ж бо її втомилося від холодної пустоти,що спричинена душевними землетрусами.На сльози дівчині просто не вистачало сил.Вона давно звикла до штучних шаблонів,які їй диктував світ,стабільних діалогів,що не передбачали жодних емоційних сплесків:
- Привіт.
- Привіт.
- Як справи?
- Дякую,добре.А утебе?
- Чудово.
- Що ж,рада за тебе.
- Бувай.
- До зустрічі...
Це все,що могла Юлія ( так звали дівчину ) отримати від близьких.Та й сама вона,правду кажучи,давно не була здатна на щось більше,ніж брехливе "Привіт,у мене все чудово".Душа її потребувала живого подиху,відносин любові,радості і сліз.Натомість Юля бездоганно виглядала : дорогий манікюр,бездоганна зачіска,вишуканий макіяж,акуратний,чистий одяг...І все це не тіло, а прекрасна,оздоблена цінними каменями труна,що ексклюзивно виготовлена для майже мертвої душі...
Щовечора Юля приходила в цю стару кав*ярню,щоб випити чашечку чорної кави.В такі миті її душа кричала про допомогу,просила воскресити,та дівчина,на жаль не чула.Душевні крики заглушав світ...
***
Він був біля неї невтомно.Кожної секунди вдихав новий подих в її долоні.Малював для Юлії сонце,вирощував квіти,плекав золоті посмішки в обличчях її ближніх.Кричав про свою любов на всіх околицях! Промовляв кольорами веселки,намистинками зіркового світла,насолоджувався її голосом,коли та співала,тішився успіхами та співчував через невдачі.Заліковував рани,забирав біль.В ті години,коли Юля сиділа в старій кав*ярні,вона могла відчути його дотик.Тоді душа її ще більше кричала,чуючи кроки того,хто б міг її врятувати.Дівчина ж боялась того болю,поспіхом притуплювала його смаком чорної кави.Той,хто любив безмежно Юлю,співпереживав їй більше,ніж вона могла уявити.Він не міг спокійно спостерігати,як страждає її душа і...
***
Раптом душевний біль ніби вщух.Юля знову полюбила життя,а обличчя заструменіло діамантовою посмішкою щастя.Душа ожила і рясно-рясно зацвіла.Та Юлія так і не дізналась,кому завдячує чудесним зціленням. - ТОЙ ХТО ЛЮБИВ ЇЇ БЕЗМЕЖНО,ПОКЛАВ СВОЄ ЖИТТЯ , ЩОБ ВОНА МОГЛА ЖИТИ,А ДІВЧИНА ТАК І НЕ ПІЗНАЛА ЙОГО...Свого Ісуса...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253503
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.04.2011