Мазур Наталя

Полуниця до asti

Коли  наближалася  дата  й  ставала  дошкульною  спека,
Вона  купувала  asti,  бо  не  любила  prosecco,
А  поки  напій  холонув,  і  день  вигравав  у  сопілку,
Збирала    в  саду  полуницю  в  глибоку  квітчасту  тарілку.

А  згодом  був  душ,  чи  ванна.  Та  то  вже,  звичайно,  під  настрій.
Розчісувала  волосся,  шукала  прикраси  найкращі,
І  сукню  вдягала  міді,  обшиту  блискучими  стразами,
Взуття  на  високих  підборах,  ніби  хотіла  тим  вразити.

Виймала  свічки,  скатертину  -  в'язану,  бавовняну,
На  стіл  розкладала:  квіти  у  вазах,  кришталь,  порцеляну.
Дивилася  на  порожній  стілець  за  столом  навпроти,
І  трохи  змагалася  з  корком,  бо  ж  треба  його  побороти.

А  в  час,  як  в  прозорій  шибці  з'являлась  цитринова  повня,
Бокал  кришталевий,  довгий  ігристим  собі  наповнювала.
І  поки  холодне  asti  пінилось  у  бокалі,
Думками  летіла  у  небо,  а  може  летіла  і  далі.

У  зорянім  сяйві  світилось  на  сукні  каміння  і  перли
Бач,  куплені  так  віддавна,  а  служать  їй  дотепер  ще.
Гойдалась  на  зоряних  променях,  зорі  вплітала  у  коси...
Вітрильник  небесний  у  мріях  неспішно  її  відносив

В  рожеву  країну  казкову,  де  немає  ні  сліз,  ні  тривоги,
Де  ходять  слухняні  пегаси  і  білі  єдинороги,
Ростуть  орхідеї,  літають  метелики  і  колібрі,
Де  музи  із  добрим  серцем  живуть,  бо  комусь  потрібні.

Та  в  час,  як  на  землю  безмовно  спадала  срібляста  роса,
Вона  поверталась  додому  з  сузір'я  Великого  Пса,
Знімала  крила,  бо  люди  віддавна  не  люблять  крилатих,
І  вже  понад  ранок  лягала  у  ліжко  холодне  спати.

28.05.2024  р.  
23:32

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2024

За все - спасибі!

У  час  війни,  у  час  біди,
Щоб  Україну  зберегти,
Ти  не  втікав  бозна-куди,
Зробив  свій  вибір.
До  оборони  мужньо  став,
Життя  свого  не  шкодував!
Тобі  –  спасибі!

Ти  бачив  ворога  в  степах,
І  холод  відчував  і  страх,
Та  автомат  гарчав  в  руках,
І  ти  не  схибив!
Хоч  градом  било  вогняним,
З  тобою  був  твій  побратим.
Обом  –  спасибі!

Ти  мерз  в  снігах,  місив  багно,
І  гірко  й  боляче  було.
Душа  розчахнута  давно,
Немов  на  дибі.
Ти  друзів  хоронив  своїх,
Коли  стихав  надрив  боїв.
І  вам  –  спасибі!

Рвав  шкіру  й  жили  на  руках,
А  піт  холонув  на  вітрах
Й  на  хліба  скибі.
Ти  міць  свою  здобув  в  бою,
Вітчизну  захистив  свою.
За  все  –  спасибі!

08.05.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2024

Вишиванка

Тримаю  в  руках  вишиванку  і  гладжу  лляне    полотно,
 З  тобою,  мій  любий  синочку,  отак  не  сиділи  давно.
 Запалює  вечір  погожий  дві  зірки  в  німому  вікні,
 Мої  запитання  бентежні  залишаться  десь  в  глибині.

 Ти  виріс,  мій  хлопчику,  виріс,  і  я  так  пишаюсь  тобою,
 Твій  вибір  іти  воювати  мене  оповинув  журбою,
 Зчорнів  білий  світ,  і  неспокій  підступно  у  серце  проник,
 Розчахнуто  душу  надвоє,  у  горлі  застряв  дикий  крик.

 А  ти,  усміхаючись,  кажеш:  «  Матусю,  ті  йдуть,  хто  достоєн,
 Йдуть  кращі  із  кращих  звитяжців,  хто  вірить,  що  в  серці  він  воїн.
 А  зрештою,  знаєш,  що  кожен  свою  обирає  Голготу,
 Бо  хтось  же  повинен  робити  складну,  небезпечну  роботу.

 Бо  батьківську  землю  плюндрує  підступний,  облудливий  ворог,
 Чи  ж  личитиме  українцям  ховатись  де-нéбудь  по  норах,
 Бо  те,  що  навіки  у  серці  –  вітчизну,  родину  і  віру,
 Ніколи  не  дам  розтоптати  московському  дикому  звіру.

 Чи  вдасться  кому  полічити  отих,  хто  уже  на  війні,
 В  холодних  окопах,  в  руїнах,  під  обстрілом  та  у  вогні?
 Я  знаю,  що  важко  нам  буде.  Молися,  Господь  щоб  зберіг.
 Молися  за  тих,  хто  народить.  Молися  за  тих,  хто  поліг.

 Не  маємо  права  поразки  заради  майбутніх  дітей.
 Вкраїна  не  здасться  ординцям  і  виборе  завтрашній  день.
 Вгамуєм  навалу  жорстоку.  Ганьбою  не  вкрию  ім'я,
 Бо  хто  захистить  тебе,  мамо?  Бо  хто  ж  захистить,  як  не  я?

 Це  доля  синів  -  для  вітчизни  здобути  в  борні  перемогу,
 Я  твій  оберіг-вишиванку  візьму  із  собою  в  дорогу.
 Вже  перше  проміння  ранкове  запалює  пів  небокраю...»
 Гойднулась    у  погляді  вічність:  -  Чекатиму.  -  Благословляю!

22.01.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2024

Розмова з вітром

                                                                       
Чую,  як  шепче  до  мене  велика  ріка,
Чую,  як  молиться  сонцю  і  небові  вітер.
Час,  що  ловила,  сюди,  поміж  товтри  втікав,
От  якби  він  все  болюче  із  пам’яті  витер.

«Що  у  минулім?  Дивись  безупинно  вперед!»  -
Рада  хороша  і  їй  опиратися  марно.
Тільки  минуле  тримає  мене  дотепер,
Тільки  і  досі  на  серці  ще  гірко  і  хмарно.

Де  мерехтять  полинові,  круті  береги,
Хочу  залишити  сльози,  і  відчай,  і  горе.
Тільки  би  бачити  промінь  надії  згори,
Тільки  би  чути,  як  вітер  до  мене  говорить.

22.05.2024  р.    
Для  ілюстрації  використано  картину  
художника  В.  Жмака  "Вахнівці  (  річка  Ушиця)"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2024

Портал у життя

(  Присвячується  Наталі  Козуб)

Вікна  кав'ярні,  неначе  портал  у  життя:
Хтось  коло  ятки  купує  троянди  червоні,
Котить  бабуся  в  рожевім  візочку  дитя,
І  на  ходу  щось  записує  у  телефоні.

Мама  біжить,  щоб  впіймати  малих  втікачів,
Щулиться  бідний  студент  у  пальтечку  легкому...
Жінка  за  столиком  витягла  зв'язку  ключів  -
Все,  що  у  неї  лишилось  від  рідного  дому.

24.02.2023р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2023

Танець

Не  молода,  повнувата  жінка  кружляла  в  такт  музики  по  освітленому  п’ятачку  танцювального  майданчику  ресторану.  На  ногах  зимові  чоботи  до  колін.  Одягнена  у  теплу  трикотажну  сукню,  що  не  приховувала  її  живота  та  округлих  стегон.
Їй  сьогодні  п’ятдесят.  І  чоловік  наполіг  –  підемо  в  ресторан.  Вона  відмовлялася,  ні  одягу  святкового,  ні  взуття.  Уся  одежа  проста,  зручна,  тепла.  Та  коли  він  сказав,  що  кожна  людина  заслуговує  на  свято  –  погодилася.  Знайшла  серед  речей  щось  більш-менш  пристойне.
Ресторан  вибрали  не  надто  розкішний.  Радше  –  кабак.  Так  колись  вони  називали  подібні  заклади,  з  невибагливою  кухнею,  де  можна  випити  і  потанцювати  під  низькопробних  лабухів.
Місто  тонуло  у  холодному,  дощовому,  вечірньому    мороці  січня.  Місцевий  люд,  проходячи  повз  заклад,  дослухався  до  веселих  звуків  музики.  «Бач,  знов  донецькі  гуляють»,  –  сказала  одна  жіночка  іншій,  минаючи  жовтий  відблиск  широкого  вікна.  «Де  тільки  гроші  на  гульки  беруть?»  –  одказала  інша  і  обоє  зникли  за  рогом  дев’ятиповерхівки.
Зал  ресторану  був  небагатолюдним.  Троє  роботяг,  що  забігли  «на  пиво»  після  роботи.  Мабуть,  виставлявся  один  із  них.  
Біля  стійки,  з  бокалом  мартіні,  молода  дівиця  в  ботфортах  і  тонкій  туніці,  яка  сповзала  з  одного  плеча,  провокативно  демонструючи  бретельку  ліфчика.  Дівиця  інколи  поглядала  на  роботяг,  визначаючи  ступінь  їх  сп’яніння  та  готовності  до  пропозиції  надання  найдревніших  на  землі  послуг.
За  столиком  біля  вікна  –  чоловік.  Він  дивився  з  подивом  на  дружину,  яка  кружляла  по  танцювальному  майданчику.  
Уже  два  місяці,  як  вони  перебралися  в  Хмельницький.  А  починаючи  з  початку  війни,  де  їх  тільки  не  було.  Бо,  втікаючи  з  Луганщини,  не  мали  ніде  ні  родичів,  ні  друзів.  Змінювали  міста,  квартири  за  наймом,  роботу.  Шукали  те  місце,  яке  зможе  стати  домом.  Їх  новим  домом,  бо  розуміли,  там  –  дому  уже  немає.
Спочатку  боялися  їхати  на  Західну.  Хоч  і  були  проукраїнських  поглядів,  проте  розмовляли  російською.  Намагалися  розмовляти  українською,  та  окрім  загальновживаних  фраз  «дякую»,  «добрий  день»,  «до  побачення»,  не  запам’ятовувалося  інших  слів,  хоч  плач.
Більше  уваги  мові  почали  надавати  тоді,  як  дочка  у  Києві  познайомилася  з  молодим  чоловіком  з  Хмельниччини.    От  тоді  і  перебралися  в  Хмельницький.  Житло  дешевше  і  роботу  можна  знайти.  А  дочка  залишилася  з  хлопцем  у  Києві.  
«Напилася,  та  й  весело  їй,  –  сказала  офіціантка  прибиральниці,  кидаючи  косі  погляди  в  зал,  –  що  їм  війна?  Наші  там  воюють,  а  вони  тут  по  ресторанах  відсиджуються».
Чоловік,  що  самотньо  сидів  за  столиком,  подивився  на  танцюючу  дружину.  Далі  потягся  до  пляшки,  налив  собі  коньяку,  перехилив.  Колупнув  виделкою  салат  в  тарілці.  Знову  налив.  Він  не  поспішав  приєднуватися  до  дружини.  Треба  дати  їй  час  оговтатися.  Бо  те,  що  вона  пішла  танцювати  сама,  свідчило  лише  одне    –    вона  надто  збуджена.  
Хай  танцює.  Їй  сьогодні  можна  усе.  До  того  ж,  вона  не  танцювала  довгих  одинадцять  місяців.
Жінка  на  танцювальному  майданчику  ходила  в  такт  музики  по  колу,  вихляла  стегнами,  підіймала  високо  вгору  руки.  А  потім,  коли  руки  опускалися  вниз,  швидким  помахом  змахувала  сльози  і  знову  підіймала  руки  догори.
Вона  зовсім  не  думала,  що  її  може  хтось  побачити  чи  осудити.  Вірніше,  їй  було  байдуже,  осудять  її,  чи  ні.  У  неї  сьогодні  приголомшливий  день.  Тільки  що  телефонувала  дочка  з  Києва.  Доччині  слова  стали  для  неї,  наче  відро  холодної  води  на  розпашілу  голову.  Вони  змусили  подивитися  на  життя  інакше.  Вона  раптом  усвідомила,  що  усе  найкраще  –  попереду.  Її  майбутнє  викристалізувалося  разом  зі  словами:  «Поздравляю,  мамочка.  Скоро  ти  станєш  бабушкой».
Жінка  щасливо  усміхалася,  витирала  сльози  і  танцювала,  розкинувши  руки,  ніби  хотіла  обійняти  увесь  світ.
21.01.2023                                              із  циклу  «Невигадані  історії  війни»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972044
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2023

Пам'яті Амеліна (Сергія Омельченко)

Ми  з  ним  ні  разу  не  бачились.  Але  чому  ж  тоді  мене  так  приголомшила  вістка  про  його  смерть?
Спочатку  для  мене  він  був  просто  Амелін.  На  рожевому  сайті  Клубу  Поезії  поетів  з  псевдонімами  –  тисячі.  Усе  почалося,  як  зазвичай,  з  коментарів.  А  далі,  наша  дружня  компанія  –  Амелін,  Борода,  Фотінія,  Кадет,  Анатоліч  –  зачепившись  за  слово,  виписувала  віртуозні  викрутаси  навперебій  один  одному.  
Згодом  обмінялися  емейлами,  номерами  телефонів  і  невідомий  Амелін  став  Сергієм  Омельченко.  Телефонував  рідко.  Неодмінно  вітав  з  новим  роком,  з  жіночим  святом  та  днем  народження.  Голос  завжди  натхненно-веселий.  Привітання,  декілька  смішних  анекдотів,  запитання  «як  справи?»,  і  улюблена  тема  –  риболовля.  Кадровий  військовий  у  відставці.  За  плечима  –  участь  в  бойових  конфліктах.  Звідси  –  кожного  року  в  госпіталі:  обстежитися,  поправити  здоров’я.  
За  декілька  років  до  війни  переїхав  з  Києва  до  Чернігова.  На  дачу  близько,  а  там  рибка,  юшка.  Та  й  84  річній  матері  догляд-підмога.  Самотужки  ремонтував  батьківську  стару  квартиру  в  чотирьохповерхівці,  в  центрі  міста.  
Писав  дотепні  пародії.  Філігранно  вихоплював  авторський  ляп  і  так  його  викручував,  що  читачі  від  сміху  за  животики  бралися.  Коли  мені  було  сумно,  обов’язково  відкривала  його  сторінку  на  сайті.  Декілька  пародій,  і  хороший  настрій  забезпечено!
Війна  в  зимовий  Чернігів  ввірвалася  вибухами  авіаційних  бомб  та  ракет.  
- Як  ти?
- Та  в  Чернігові.  Світла  немає,  води  немає,  опалення  немає.  Інтернет  є.  Як  той  інтернет  є,  коли  нічого  немає?  Але  він  є!
- Як  ти?
- Чернігів  тримається!  Сьогодні  знову  бомбили  з  літаків  та  ракетами.  Кілька  днів  тому  лупнули  ракетою  поруч  із  сусіднім  будинком.  У  нашому  домі  всі  рами  зі  склом  повилітали  з  того  боку  і  з  торця.  У  мене  одна  рама  в  кімнату  залетіла,  телевізор  з  тумби  відлетів  до  іншої  стіни.  Добре,  що  я  в  іншій  кімнаті  був  в  цей  час.  Дах  весь  розбитий.  А  сусідній  будинок  горів  з  мого  боку.  Виродки  кінчені!  У  підвалі  дітлахи  вже  другий  тиждень  сидять.  Сьогодні  хліба  вдалося  купити  вранці,  встиг  до  обстрілів  та  бомбардування.  О,  ніби  знову  починається…
- Як  ти?
- Та  зараз  знову  були  літаки.  Щось  сильно  горить  за  будинками,  частина  неба  в  тій  стороні  палає.  Дві  школи  сьогодні  розбомбили.  Знову  летять!  Чую!
- Як  ти?
- Та  подітися  все  одно  нікуди.  Що  в  домі,  що  в  підвалі…  Сиджу  вдома  поки  що…
- Як  ти?
- Вчора  ввімкнули  опалення.  Вода  побігла  по  наших,  у  під’їзді  розморожених  батареях.  Це  завдало  чимало  клопоту.  Довелося  все  опалення  перекрити.  Гірше  стало  із  хлібом.  Третій  день  не  можу  купити.  Ну  і  хороше.  Години  дві  тому  був  на  вулиці,  стояли  з  сусідом,  розмовляли.  Щось  серйозно  бахнуло  і  ми  побачили  на  небі  яскраву  заграву.  А  тільки  що  в  неті  прочитав,  що  наші  черговий  ворожий  літак  збили.  Впав  за  містом.  От  це  ми  і  бачили,  але  одразу  не  могли  зрозуміти  до  ладу,  що  це.  Тож  тримаємось!  Захлинуться  вони  у  своїй  злості!
- Як  ти?
- Хліба  немає.  Сусіди  коржики  печуть.  А  у  мене  ще  сухариків  декілька  є.  Кілька  годин  тому  наш  літак  збив  ворожий  літак  над  Черніговим.  Ми  на  вулиці  якраз  стояли.  Почули  вибух,  а  потім  червону  заграву  побачили  за  містом.  А  я  ж  чув,  як  летів  літак.  А  потім  зник.  Рухнув  в  лісосмугу  за  містом.  Ще  мінус  один!
- Як  ти?
- У  нас  майже  всі  сусіди,  з  якими  були  в  підвалі,  виїхали.  Встигли  сьогодні  вранці…  Або  вчора…  Не  пам’ятаю,  заплутався  в  днях.  Маю  фото,  як  дітки  сплять  покотом  на  матрасі  у  підвалі,  але  на  комп  закачати  не  можу.  Підвал  вузький  і  довгий.  З  однієї  сторони  попід  стіною,  та  з  іншої  –  люди  сидять.  Хто  на  табуретці,  хто  на  дошці.  
- Як  ти?
- Все  ще  в  Чернігові.  Сьогодні  гуманітарку  отримав.  З  евакуацією  не  знаю.  Маму  куди?  84  роки.  Дякую  за  телефони  волонтерів,  перевізників.  Дав  їх  сусідці  з  дитиною.  Лише  вона,  окрім  мене,  не  виїхала.
- Як  ти?
- Усі  сусіди  поїхали.  Залишили  мені  ключі  від  квартир.  На  вулиці  -10,  в  квартирі  так  само.  Сьогодні  вночі  бомбили.  Прокинувся,  побіг  у  підвал.  Та  так  і  простояв  дві  години  в  під’їзді.  Шквал  осколків  пролітав  мимо  дверей.  Вийти  і  добігти  до  підвалу  не  було  ніякої  можливості.
- Як  ти?
- Сиджу  в  квартирі.  Все  рівно,  що  в  квартирі,  що  в  підвалі.  Якщо  накриє,  то  там  і  там.  Не  вгадаєш.  У  квартирі  хоч  ліжко  є.  Лягаю  одягнений,  зверху  ковдра.  Інколи  з’являється  світло  чи  газ.  Сьогодні  вдалося  купити  хліба.  Вперше!  А  по  дорозі  додому  побачив  волонтерську  машину  зі  столичними  батонами.  Дівчина  від  машини  гукнула:  «  Беріть  батон.  Грошей  не  треба».  «Та  ні,  -  кажу,  -  я  уже  буханку  хліба  купив».  «  Беріть,  беріть,  -  наполягає  дівчина,  -  поріжете,  сухарі  зробите».  Знаєш,  яким  смачним  був  той  столичний  батон?  Смачний  і  запашний!  Аромат  мирного  життя…  Я  половину  мамі  віддав.  У  неї  сльози  потекли.
- Як  ти?
- Зателефонував  сусід,  що  виїхав.  Дозволив  брати  з  холодильника  та  з  морозилки  продукти.  Так  я  сьогодні  червоною  рибкою  ласував.  А  ягоди  морожені  вигріб  усі  і  пішов  по  сусідніх  будинках.  Роздавав  усім,  кого  зустрів.  Адже,  якщо  їх  залишити,  все  одно  зіпсуються  без  світла.
- Як  ти?
- Міст  розбомбили.  Усі,  хто  хотів  виїхати  іншою  дорогою  –  повернулися.  Та  ти  не  хвилюйся,  якось  воно  буде.  Дякую  за  рецепти  швидких  коржиків,  та  телефони  церкви.  
- Як  ти?
- Христос  воскрес!  На  все  часу  не  вистачає.  Побут  затягнув.  То  відшукую,  де  і  що  можна  купити,  то  дах  пробую  латати,  то  щось  інше.
- Як  ти?
- Не  спам’ятався,  а  уже  червень.  Борюся  з  комунальниками  по  відновленню  будинку  та  під’їзду,  даху,  газу,  вікон  та  інше.  Так  усе  над  силу  йде  –  не  передати.  Повернулися  вже  «працівнички».  За  газ  вимагали  грошей,  то  я  навіть  допомогу  з  УНА  УНСО  (знайомих)  викликав.  Як  приїхали  побратими  –  одразу  ж  підключили  і  все  зробили.  А  вчора  за  опалення  «воював».  Стільки  нервів  пішло,  ти  не  уявляєш!
- Як  ти?
- Уже  літо.  Хочу  на  дачу,  рибку  половити,  спів  птахів  почути,  хлюпіт  води  побачити.  У  нас  там  три  місяці  дітки  з  Гончаровська  перебували.  Їх  вивезли,  щоб  зберегти.  Дач  на  жодній  карті  немає.  Вони  осторонь  від  населених  пунктів.  Там  усе  ціле  залишилося.  Дітей  туди  недаремно  заселяли.  Віднаходили  хороші  будиночки,  де  були  печі,  де  було  тепліше.  Мій  не  заселеним  залишився.  У  мене  літній  варіант.  Хочу  на  дачу,  та  не  знаю,  коли  поїду.  Сусіди  по  будинку  приїхали.  Роблять  ремонти,  в  основному  склять  вікна,  вставляють  двері,  міняють  батареї,  штукатурять.  У  мене  такі  ж  турботи.
- Сергію,  ти  б  записував  усе.  Те,  що  пережив,  те,  що  з  тобою  трапилось.
- Ні,  Наталю.  Не  зможу!  Я  забути  усе  хочу!  От  поїду  на  дачу!  Там  тиша,  навіть  зв’язку  немає.  Відпочину…
Наша  переписка  обривається  вереснем  місяцем.  А  в  листопаді  Сергія  Омельченка  (Амеліна)  не  стало.  Вірус…  температура…  серце…
Хай  ця  розповідь  стане  даниною  пам’яті  світлій  людині.
Ми  з  ним  ні  разу  не  бачились.  Але  чому  ж  тоді  мене  так  приголомшила  вістка  про  його  смерть?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967360
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2022

Шляхи Господні несповідимі

 (із  серії  «Невигадані  історії)
                                                     ***
«Любцю,  ти  справжня  майстриня!»  –  так  завжди  говорили  друзі,  яким  Любця  показувала  свої  вироби.  В’яже  жінка  давно,  можна  сказати  –  з  дитинства.  І  гачком  в’яже,  і  спицями.  За  довгі  роки  чого  лише  не  в’язала:  кофтинки  і  шапочки,  спіднички  і  шалики,  костюмчики  і  рукавички.  Колись,  за  часів  тотального  дефіциту  в  есесесері  таке  уміння  допомагало  одягнути  сім’ю.  А  зараз,  коли  в  Україні,  як  то  кажуть  «до  кольору,  до  вибору»,  коли  все,  що  бажаєш,  можна  придбати  у  крамниці,  вироби  Любці  не  знаходили  попиту.  В’язала  здебільшого  прикраси.  Аби  в  оселі  було  затишно:  серветки,  скатертини.  В’язання  заспокоює,  приносить  насолоду.  То  нащо  відмовлятися?  Обмінювалася  на  фейсбуці,  з  такими  ж  як  вона  рукодільницями,  світлинами  виробів.  Хвалили  один  одного,  лайкали,  коментарі  писали.  

Так  Любця  і  познайомилася  з  Наталкою.  Наталка  виробляла  квіткові  композиції.  Та  такі  гарні,  що  Любця  не  втрималася  і  замовила  у  неї  на  Різдво.  Отримала  і  аж  руками  сплеснула.  Ще  кращі,  ніж  на  фото.  В  обрамленні  квітів,  листочків  маленькі  будиночки.  У  будиночках  жовтіє  світло.  А  посередині  –  свічка.  Композиція  була  виконана  так  досконало,  з  такою  майстерністю  та  любов’ю,  що  Любця  не  могла  відвести  погляд.  Носилася  з  нею  з  кімнати  в  кімнату,  вишукуючи  найкраще  місце,  аби  композиція  найчастіше  на  очі  втрапляла.  Милувалася  кожного  дня  в  очікуванні  Новорічних  свят.  Сподівалася,  що  діти  з  внуками  приїдуть.  Чекала  гамору  та  сміху.  Мріяла,  як  на  Святий  вечір,  як  здавна  повелося  на  Львівщині,  запалить  свічку,  як  молитимуться  усі,  взявшись  за  руки,  навколо  святкового  столу.

А  ще  у  Любці  з’явилася  ідея.  Їй  захотілося  для  своєї  родини  новорічну  ялинку  прикрасити  власними  виробами.  Тому  вечорами  вив’язувала  білі,  золоті,  срібні  сніжинки,  ангелики,  зірочки,  кульки.  Крохмалила,  прасувала.  Вироби,  хоч  і  маленькі,  та  потребують  і  вміння,  і  вправності,  і  терпіння,  і  багато-багато  роботи.  
Коли  перші  сніжинки  та  ангелики  були  готові,  сфотографувала  їх  і  у  фейсбуці  розмістила.  Стільки  гарних  відгуків  начиталася!  Радісно  було  на  душі.  Захотілося  якнайшвидше  прибрати  оселю  до  свят.

 Погляд  упав  на  улюблену  композицію  від  Наталки.  Любця  замислилася.  Чомусь  їй  дуже-дуже  захотілося  зробити  Наталці  сюрприз.  Такий,  що  зігріє  і  душу,  і  тіло.  Чому?  Ніби  й  не  зобов’язана  віртуальній  подрузі  нічого.  За  композицію  та  пересилку  розрахувалася.  Та  в  голові  все  вилася  настирлива  думка  подарувати  щось  Наталці.  Не  стала  Любця  опиратися  наполегливому  поривові  душі,  дістала  з  полиці  різнокольорові  вовняні  моточки.  Відібрала  яскраві  та  теплі  кольори.  За  пів  дня  готові  були  шкарпетки.  М’ягусенькі,  теплесенькі,  яскравесенькі.  «Подивиться  на  них  Наталка,  і  усміхнеться»,  –  подумала  Любця.  Відібрала  серед  готових  виробів  кілька  сніжинок  та  ангеликів.  Потім  подумала  і  вив’язала  ще  яскравий  обіймач  для  горнятка.  Для  глінтвейну  зручно  –  в  руки  не  пече,  можна  тримати  і  не  обпікатися.  Навіть  на  подвір’я  вийти,  морозним  повітрям  подихати,  прихлебтуючи  гарячий  напій.  Любця  аж  уявила,  як  Наталка  у  райдужних  шкарпетках,  з  горнятком  глінтвейну  сидить  біля  новорічної  ялинки  і  усміхається.    Далі  дбайливо  все  згорнула,  спакувала  посилку,  віднесла  на  пошту.

Як  же  раділа  Наталка!  Подяку  написала  Любці  не  лише  в  приват,  але  й  у  мережі,  фото  розмістила.  Любця  тішилася,  що  подарунок  сподобався.  Знала,  що  у  Наталки  син  та  чоловік  військові.  Вісім  років  тому  в  2014  їх  сім’я  залишила  дім  у  Сніжному  на  Донеччині.  З  невеличкими  валізками  переїхали  жити  до  Маріуполя.  Спочатку  поневірялись  по  орендованих  квартирах.  А  рік  тому  купили  невеличкий  будиночок  на  околиці.  Хоч  старий,  але  свій,  своє  гніздечко.  Втішалися.  Облаштовували,  як  могли.  Це  був  їх  перший  новий  рік  у  своєму  будинку  у  Маріуполі.  

…Війна  ввірвалася  у  свідомість  кожного  українця  на  світанку  24  лютого  2022  року.  Війна,  у  можливість  якої  ніхто  не  вірив.  Ну  хіба  може  Росія  розпочати  війну  з  Україною?  Хіба  може  розпочати  таку  війну,  як  розпочала  фашистська  Німеччина  в  1941  році?  Хіба  росіяни  вбиватимуть  українців  так,  як  фашисти  в  сорок  першому?..

Від  Наталки  не  було  вістей.  Любця  писала  на  меседжер,  чекала  відповіді.  Молилася.  Молилася,  як  за  рідну.  Молилася  за  Наталку,  за  її  сина,  її  чоловіка.  Молилася,  плакала.  Знову  молилася.  

Після  трьох  тижнів  мовчання  побачила  фото  на  фейсбучній  сторінці  Наталки.  Ні,  фото  не  Наталине.  Фото  подарованих  шкарпеток.  Тих,  які  подарувала  своїй  віртуальній  подрузі  перед  Новим  роком.  І  коротенький  допис:  «  Носочки-обереги  від  Любові  М.,  які  я  одягла  на  ніч  і  в  яких  я  три  тижні,  не  знімаючи,  була  під  обстрілами».

Любця  розплакалася.  Шляхи  Господні  несповідимі….
                             ***

24.03.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2022

Буде все Україна

Хтось  поїхав  у  Польщу  -  рятує  дітей,
Хтось  в  розбомбленій  Бучі  ночує  в  підвалі,
Але  сили  небесні  рятують  людей,
Тих,  котрі    в  Україні,  і  тих,  хто  подалі.

Бо  до  Бога  взивають  і  донька  і  син,
Батько  й  мати,  що  горнуть  до  серця  дитину:
"Будь  заступником,  Спасе,  для  наших  родин,
Не  дозволь  супостатам  згубити  країну!

Бо  тепер,  як  і  завше,  тримаючи  стрій,
Здобуваєм  відвагу  у  герці  кривавім.
Переможем  ординців  у  битві  святій,
І  за  звірства  отримає  ворог  розправу!"

Бог  воздасть  за  сльозу  на  дитячих  очах,
І  за  страх,  і  за  біль,  за  вогонь,  і  руїни.
"Хто  прийде  із  мечем  -  згине  той  від  меча",
Перемога  гряде!  Буде  все  Україна!

21.03.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2022

Сивий ангел

                                                                                                                           
                                                                                                                                       Олександру  Леонідовичу  Кухарчуку  -
                                                                                                                                       Людині,  Лікареві,  Вченому


Для  нього  це  дванадцятий  monsson*,
Та  цьогоріч  без  блискавок  і  грому.
Під  пісню  «Вальс-бостон»  приходить  сум.
Комп’ютер  тихне  –  відчуває  втому.

На  моніторі  декілька  листів,
А  вчора  їх  отут  було  чимало…
Невже  у  світі,  як  того  хотів,
Хвороб  і  бід  людських  в  цю  ніч  не  стало?

Холоне  кава  –  чорна  і  гірка.
За  Києвом  на  серці  ностальгія,
А  за  вікном  шумить  дощу  ріка,
І  другий  рік  на  світі  пандемія.

І  він  два  роки  чесно,  як  умів,
Щоб  якнайбільше  хворих  врятувати,
В  direct**  писав  до  тисячі  листів,
Не  дивлячись  чи  бідним,  чи  багатим.

Він  не  зважав  на  втому.  Уночі
В  очах  двоїлись  коагулограми,
Омріяні  одужання  ключі
Всім  безоплатно  надсилав  листами.

А  коли  ранок  світла  таїну
Нового  дня  розкинув  по  кімнаті,
На  мить  біля  комп’ютера  заснув
Наш  сивий  ангел  в  білому  халаті.

                                                                                                                                                                   19.06.2021р.
Примітки:
*  monsson  –  мусонні  дощі  в  Індії
**  direct  –  особисті  повідомлення  в  соціальній  мережі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2021

Мабуть

Не  треба,  чуєш,  відпусти.
Коли  перейдено  кордони,
Вже  не  існує  заборони,
Та  я  ще  тут,  а  там  -  лиш  ти.

Куди  поділися  зірки,
Чом  небо  темне  і  глибоке?
Я  йду,  відлунюються  кроки.
Рука  торкається  щоки,
Де  поцілунок  твій  обпік.
Який  химерний  вигин  долі!
Крок,  другий,  третій...  Йду  поволі,
Втрачаю  власним  крокам  лік.

Яка  важка  від  тебе  путь...
Позаду  голос  твій  луною:
-  Чи  стрінемося  ще  з  тобою?
-  Мабуть...

18.09.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2020

Я писатиму

Прохолодний,  осінній  вечір
Знову  змусить  взяти  Ремарка.
Темні  тіні  зберуться  в  купу,
І  залишивши  стіл  мені,
Позалазять  в  кутки  кімнати,
На  полиці  та  закамарки,
А  торшер,  мов  маяк  над  морем,
Заясніє  у  далині.

Розкладу  на  столі  папери,  
Записник,  словники  і  книги.
Відшукаю  чорнильний  parker
І  промовлю  собі  -  пиши.
Налякає  холодно-біла
Порожнечі  офсетна  крига,
Та  прилине  на  поміч  Слово
Із  небесних  святих  вишин.

Розтривожить  туманний  спогад
І  примножить  в  надії  віру.
Поміж  правдою  і  обманом
Прокладе  оберіг-межу,
Бо  у  Слові  небесна  тайна
І  любові  найвища  міра.
Я  писатиму  аж  до  ранку,
А  написане  -  збережу.

20.11.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2020

Коли довго не було дощу

не  треба  нічого
лиш  слухати
падає  дощ
краплини  по  шибці  вікна  
дріботять  довгожданні
земля  набрякає
приймаючи  воду  крізь  товщ
далеке  fortissimo  грому  
в  небеснім  органі
купається  в  ранішніх  водах  
садок  за  вікном
і  травень  лоскоче  траву  
за  оголені  п'яти
а  спогади  ночі  
наповнюють  душу  вином
і  мляво  злітають  
під  стелю  малої  кімнати
не  треба  нічого
лише  відчувати  тепло
двох  наших  долоней
що  міцно  сплелись  на  подушці
устами  торкати  і  очі  твої
і  чоло
і  тихо-претихо  "люблю"
шепотіти  на  вушко

05.2019-21.01.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2020

Вийду в листопад

В  кав'ярні  людно.  Вийду  в  листопад,
У  сутінки  вечірніх  меланхолій.
Невипитий  гарячий  шоколад
Залишу  десь  біля  трамвайних  колій.

І  хай  трамвай  позаду  дзеленчить,
Мені  із  ним  тепер  не  по  дорозі.
Побачити  б  ту  елегійну  мить,
Коли  з  дерев  скидає  листя  осінь.

Ховаюся  у  шерхітливу  млу,
Яка  заполонила  все  до  краю...
Рингтон  знайомий  вивів  з  напівсну,
І  голос  твій:  "Ти  де?  Приходь.  Чекаю!"

12.11.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2019

Пам'ять

Коли  замовкнуть  танки  і  гармати,
І  чвари  між  собою  люди  спалять,
Зберуться  всі  у  день  сумної  дати,
І  заговорить  до  прийдешніх  пам'ять
Крізь  присмак  слів  солоно-гіркуватий
Волаючого  голосу  в  пустині:
"Що  ти  зробив,  щоб  мир  охороняти?
Чого  своїх  дітей  навчаєш  нині?"
І  затріпоче  на  деревах  листя,
Пташиний  серед  віт  замовкне  щебіт.
Шофар  сурмитиме:  Хто  вірить  -  помолися!
Незгасна  пам'ять  -  як  дорога  в  небо.

09.09.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2019

Сьогодні ще літо

Сьогодні  ще  літо.  У  небі  пречисто-високім
Літають  лелеки  і  ставлять  пташат  на  крило.
Ще  ночі  спекотні,  а  ранки  навіюють  спокій,
Ще  сонце  у  шлейфи  дощів  не  ховає  чоло.

Ще  крони  дерев  зеленіють  і  пахнуть  медами,
Ще  соняхам  вітер  куйовдить  чуприну  руду,
Ще  свіжістю  ліс  зустрічає,  а  Товтри  -  стежками,
Якими  крізь  час  і  крізь  роки  до  тебе  іду.

Бо  ти  десь  чекаєш  на  ґанку  старої  веранди,
У  сни  заплітаєш  надію  зустріти  мене.
Душа  ще  співає  любові  чаруючі  мантри,
Та  завтра  вже  осінь,  а  літо  -  сьогодні  мине.

31.08.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2019

Маленька Адрі та Зубна Фея

-  У  мене  хитається  зуб,  -  сказала  маленька  Адрі  мамі,  пальцем  розхитуючи  зуб.
-  Облиш,  -  наказала  мама.  Зуб  випаде  сам  тоді,  коли  йому  потрібно.
-  Але  я  не  можу  довго  чекати!  –  обурилася  Адрі.  Я  хочу,  щоб  до  мене  прилетіла  Зубна  Фея.
-  Навіщо  забивати  дитині  голову  усякими  дурницями?  –  промовив  дідусь,  який  сидів  на  дивані  і  дивився  телевізор.  
Адрі  не  зрозуміла,  до  кого  промовляв  дідусь.  Чи  то  була  його  реакція  на  телепередачу,  чи  він  звертався  до  мами.

Сім’я  після  вечері  зібралася  у  вітальні.  Дідусь  дивився  телевізор.  Тато  втупився  у  екран  телефону.  Лише  бабуся  та  мама  з  цікавістю  перезирнулися  між  собою.

-  Адрі,  навіщо  тобі  Зубна  Фея?  –  запитала  бабуся.
-  Я  хочу,  аби  вона  за  мій  зуб  подарувала  мені  FingerLings,  -  відказала  Адрі.
-  Фінгер…  що?  –  не  второпала  бабуся.  
Мама  взяла  планшет  і,  натиснувши  декілька  разів  на  екран,  подала  бабусі.

-  То  така  невелика  інтерактивна  іграшка  на  палець,  -  сказала  мама.
Бабуся  поглянула  на  екран  планшету.  «Оця  зелена  мавпочка?»  -  запитала  вона.

-  Ні,  я  не  хочу  зелену  мавпочку!  –  закричала  Адрі.  Я  хочу  рожеву  панду!
-  Там  що,  ще  й  панди  є?  –  запитала  бабуся.
-  І  не  лише  панди,  а  й  інші  звірі,  -  відповіла  мама.
Адрі  притулилася  до  бабусі  і  зашепотіла  на  вушко:  «  Розумієш,  бабусю,  FingerLings  –  то  така  маленька  іграшка  на  пальчик.  Вона  буде  жити  у  мене,  а  я  гладитиму  їй  чубчик.  Тоді  вона  закриватиме  очі  і  щось  солодко  бурмотітиме.  Але  я  дуже,  дуже  хочу  рожеву  пандочку.»

Бабуся  нічого  не  відповіла  і  лише  знизала  плечима.

-  Мамо,  -  не  вгавала  Адрі,  -  можна  мені  цукерку?  Малесеньку!  Однесеньку!  Ми  ж  уже  поїли.  То  можна?
-  Гаразд,  -  погодилася  мама.
Адрі  розгорнула  з  фольги  шоколадну  плитку  і,  відломивши  один  квадратик,  поклала  його  на  язик.  Хрум,  хрум,  хрум  –  захрумкотіла  солодким  смаколиком  дівчинка.  Та  раптом  зупинилася,  поворухнула  язиком,  а  потім  засунула  пальці  у  рот  і  дістала  звідти  маленький  зубчик.

-  Випав!Випав!  –  закричала  вона  радісно.  Я  побіжу  писати  Зубній  Феї  лист  про  FingerLings.
Останнє,  що  чула  дівчинка,  біжучи  сходами  наверх  у  свою  кімнату,  була  ціна  чогось,  що  коштувало  половину  бабусиної  пенсії.  Та  дівчинка  вже  не  дослухалася  до  розмови  дорослих.

У  своїй  кімнаті  вона  взялася  до  справи.  Спочатку  із  кольорового  паперу  склеїла  рожевий  конверт.  Потім  приклеїла  до  нього  червоне  сердечко-наліпку  та  жовту  зірочку.  І  золотим  фломастером  підписала:  «Любій  Феї  від  дорогої  Адріаночки».

На  звороті  конверту  срібним  фломастером  двічі  (зліва  та  справа)  написала  «I  love  you»  та  намалювала  золоте  сердечко.

Далі  дівчинка  взяла  жовтий  папір  і  по  краях  розмалювала  його  срібними  сердечками.  А  в  центрі  золотим  фломастером  написала:

 «  Люба  Феє!  У  мене  сьогодні  випав  зуб.  Я  дарую  його  тобі  за  FingerLings.  Я  хочу    рожеву  панду!»

Адрі  вложила  лист  у  конверт  та  заклеїла  його  наліпкою  із  принцесою.

-  Час  спати,  люба,  -  сказала,  заходячи  бабуся.
Адрі  почистила  зуби,  вбралася  у  піжаму  і  лягла  у  ліжечко.

-  Добраніч,  моя  люба,  -  промовила  бабуся  і  вимкнула  світло.
Серед  ночі  Адрі  прокинулася.  В  кімнаті  сяяло  дивне  світло  і  лунала  чарівна  музика.    Її  погляд  упав  на  приліжкову  тумбочку,  де  лежав  лист.

Біля  листа  сиділа  маленька,  як  FingerLings,  фея.  У  неї  було  біляве  волосячко,  зібране  у  високу  зачіску,  рожева  сукня  та  блакитні  крильця  з  блискітками.  

-  Люба  моя  Адріаночко!  –  промовила  Фея.  Панди  я  поки  що  не  знайшла.  Може,  ти  погодишся  на  мавпочку?
-  Гаразд,  -  відказала  Адрі.  Можна  і  мавпочку.  Тільки  рожеву  і  з  глітером.
Зубна  Фея  зробила  рух  рукою.  У  повітрі  засяяли  срібні  іскорки  і  на  краєчку  тумбочки  з’явилася  фіолетова  коробка.  Білими  літерами  на  коробці  було  написано  «FingerLings».

Адріана  прожогом  кинулася  відкривати  коробку.  В  коробці  виявилася  голуба  куля.  Адрі  розірвала  обгортку  і  побачила  рожевий  футляр.  Дівчинка  натисла  на  кнопку,  футляр  відкрився.  Всередині  сиділа  зелена  мавпочка  без  блискіток.

Адрі  скривилася.  Чубчик  у  мавпочки  був  пластмасовий.  Очі  намальовані.

-  Це  підробка!  –  закричала  Адрі.  Це  не  оригінальна  FingerLings!  Я  хочу,  щоб  ти  забрала  її  і  принесла  мені  оригінальну!  Я  хочу  мавпочку,  але  рожеву  і  з  глітером!  Негайно  поміняй!-  наказало  дівча.  А  потім,  подивившись  на  Фею,  додала:  «Будь  ласка!»
Фея  сиділа  на  краю  тумбочки,  підперши  щічки  руками.

-  Люба  Феє!  –  промовила,  оговтавшись,  Адріана.  Якщо  я  образила  тебе,  то  пробач  мені,  будь  ласка.  Я  тебе  люблю!  Я  більше  ніколи  не  докорятиму  тобі,  але  я  дуже  хочу  оригінальну  FingerLings.  І  обов’язково  з  глітером,  з  такими  блискітками,  як  і  у  тебе  на  крильцях.  Обіцяю,  що  я  тебе  ніколи  не  забуду.  Лише  виконай  моє  прохання.
Фея  підвела  голівку,  подивилася  сумними  очима  на  Адрі  і  промовила:

-  Люба  моя  Адріаночко!  Мені  дуже  прикро,  що  тобі  не  сподобався  мій  подарунок.  Я  старалася,  як  могла.  Але  іграшки  виготовляють  люди.  І  я  зовсім  не  винна  у  тому,  що  так  багато  підробок,  тобто  –  не  оригінальних  іграшок.  
Тепер  я  розгублена  і  не  знаю,  що  мені  діяти.  Я  боюся,  що  знову  принесу  тобі  не  оригінальну  іграшку.  Мені  дуже  шкода,  але  я  змушена  повернути  тобі  твій  зубчик.
Хоча  він  мені  дуже  дорогий.

Ти  дорослішаєш,  люба  моя  Адріаночко.  І  скоро  я  вже  не  буду  прилітати  до  тебе.  Адже  у  світі  так  багато  малих  діток.  Але  знай,  що  я  тебе  дуже  сильно  люблю.  

Саме  тому  я  приносила  тобі  іграшки  за  усі  твої  зубчики,  а  не  лише  за  перший.  Твої  зубчики  зберігаються  у  спеціальній  кришталевій  вазі.  І  кожен  зубчик  наповнений  спогадами  про  твоє  дитинство.

-  То  ти  не  принесеш  мені  іграшку?  –  вигукнула  Адрі.  Тоді  забирай  зуб  і  можеш  мені  нічого  не  приносити,  –  ображено  промовила  дівчинка  і  заплакала.
-  Не  сумуй!  –  почувся  лагідний  голос  Зубної  Феї.  Я  буду  пам’ятати  тебе  завжди!  Я  тебе  люблю!
Враз  зникла  чарівна  музика  і  дивне  світло.  В  кімнаті  запанував  морок.  І  лише  ображена  Адрі  рюмсала  під  ковдрою.

                                                                               ***

Адріана  прокинулася  пізно.  У  вікно  яскраво  світило  сонечко,  а  з  кухні  доносилися  голоси  бабусі  та  мами.  Дівчинка  потерла  кулачками  сонні  очі  і  глянула  на  тумбочку,  де  вона  залишала  конверт.  

Конверта  не  було.  На  краю  тумбочки  лежала  цукерка.

Маленька  Адрі  попрямувала  на  кухню.  Ще  з  дверей  у  бабусиних  руках  вона  побачила  фіолетову  коробку,  яка  була  дуже  схожа  на  коробку  неоригінальної  зеленої  мавпочки.  «І  в  десять  разів  дешевше…»  -  почула  вона  слова  мами,  промовлені  до  бабусі.  А  бабуся    швиденько  заховала  коробку  на  найвищу  полицю  кухонної  шафи.

-  Мамо,  -  сумно  промовила  маленька  Адрі,  дивлячись  на    цукерку.  Невже  Зубна  Фея  більше  ніколи  до  мене  не  прилетить?
-  Не  знаю,  доню,  можливо,  прилетить,  -  тихо  промовила  мама,  цілуючи  голівку  донечки.  Лише  дозволь  їй  приносити  ті  подарунки,  які  вона  сама  вибере  для  тебе.
-  Не  забивайте  голову  дитині  усякими  дурницями,  -  промовив  дідусь,  заходячи  на  кухню.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838389
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.06.2019

L'amour

У  твій  день  народження  блукаю  містом.  Вишукую  нові  кав'ярні.  Оце  якась  невідома,  з  гарною  назвою  "  L'amour".    Заходжу.  Прохолода  серед  червневої  спеки.  Чудово!  Сідаю  за  столик  край  вікна.  
Ми  любили  з  тобою  такі  маленькі  кав'ярні.  Ти  завжди  замовляв  те,  що  й    я,  довіряючи  моєму  смаку.  Сьогодні  у  мене  кедрове  капучіно  та  круасан  з  мигдальними  слайсами.  
Круасан,    як  у  Франціїї,  пам'ятаєш!?  Тоді  ми  сиділи  в  совковому  буфеті  запльованого  автовокзалу,  але  думками  витали  в  аеропорту  ім.  Шарля  де  Голля...  Тоді  все  було  справжнім.  
А  сьогодні,  усе,  що  відбувається  ,  здається  ірреальним,  яке  не  має  пояснення.  Чому  ти  це  робиш?  Мені  не  зрозуміти...  Власне,  ти  так  і  писав:  "  Ти,  якщо  й  схочеш,  не  зможеш  мене  зрозуміти.  Де  тобі!"...  
А  я  дійсно  не  можу  тебе  зрозуміти.  Ми  різні.  Ми  надто  різні.  Як  інь  та  янь,    як  плюс  та  мінус,  як  північний  і  південний  полюси.  Ми  однаково  багато  написали  віршів  про  кохання.  Але  мої  надто  романтичні,  торкаються  відчуттів.  Твої  ж...  надто  реалістичні,  або  навіть  ...  фізіологічні...  
Та,  мабуть,  кожен  має  право  на  власні  помилки.  До  того  ж,  ти  ніколи  не  запитував    моєї  думки.  Хоча,  ти  ж  і  так  її  знаєш.  
Усі  кажуть,  що  мене  можна  прочитати,  як  відкриту  книгу.  Натомість  ти  говориш  одне,  думаєш  друге,  а  робиш  третє.  Ти  просто  такий,    от  і  все...  
Тому,  відпускаю  нерозуміння  ситуації.  Хай  буде  все,  як  є!  
З  днем  народження!  
Останній  ковток  кави  і  я  залишу  цю  кав'ярню  з  промовистою  назвою  "  l'amour".
10.06.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838388
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.06.2019

Се ля ві

В  той  час,  як  засмаглі  коханці  ще  сни  додивляються  в  шафах,
Як  бал  неймовірно-розкішний  шумить  у  твоїй  голові,
Сховай  всі  листи  учорашні  від  герцога  чи  то  від  графа,
На  кухню  зайди  і  духм'яної  кави  звари.  
Се  ля  ві.

Жіноче  оголене  тіло  хай  пестить  прозора  сорочка,
Зима  за  вікном  оглядає  замети  свої  снігові.
Візьми  авокадо  з  ікрою,  дор-блю  і  салату  листочки,
Сніданок  -  також  насолода.  Про  це  пам'ятай.
Се  ля  ві.

А  потім  подумай  -  навіщо  ітимеш  сьогодні  на  лови?
Бо  те,  що  вполюєш  не  краще,  того,  що  вже  маєш,  повір!
Дивись,  на  твоїм  підвіконні  розквітли  троянди  чудові,
Червоні  -  якраз  для  кохання.  Як  мріяли  ти.
Се  ля  ві.

Чернетки  віршів  -  у  шухляду!  І  світ  хай  увесь  зачекає!
Зготуй  для  коханого  борщик.  Котлетку  засмаж.  Краще  дві.
Хай  випічку  хвалить  домашню,  проте  зроду-віку  не  взнає,
Де  в  шафах  беруться  скелети.  А  ти  промовчи.
Се  ля  ві.

19.02.  2019р.

Для  ілюстрації  вибрана  картина  художника  Андрія  Маркіна
https://liveracing.livejournal.com/1738568.html

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826118
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2019

Тобі би лиш 80 було

Тобі  би  лиш  вісімдесят  було...

Ховався  б  день  у  тіні  вечорові,
А  ти  гостей  чекав  би  за  столом,
Погладжуючи  сиву  шерсть  котові.

А  лютий  замітав  би  всі  стежки,
І  сніг  жбурляв  на  яблуню  розлогу.
Ти  б  розставляв  з  напоями  пляшки,
Ліхтар  світився  би  біля  порогу.

Ти  завжди  так  чекав  оцього  дня,
Щоб  з'їхались  і  діти,  і  внучата,
Щоб  за  столом  зібралася  рідня,

Та  вже  сім  років  я  не  маю  тата...

06.02.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824424
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 06.02.2019

Різнокольорова зима

Яка  багатоколірна  зима!
Ти  тільки  придивись  до  неї  пильно.
Мороз  на  синіх  тінях  крадькома
Мережки  викарбовує  повільно.

Беріз  тендітних  зозулястий  клин
Скував  надійно  у  прозору  крицю,
А  на  зелені  плахти  у  ялин
Парчу  накинув  срібну.  Хай  іскриться.

Убрався  у  бурштин  високий  дуб,
Немов  кольчуга  різьблені  листочки.
Хатини  вікової  темний  зруб
Видніється  край  лісу,  під  горбочком.

У  небо  дим,  як  сизий  табунець
Баских  коней.  Навколо  тиш  медова.
Візьми  багатобарвний  олівець,
Зима  сьогодні  -  різнокольорова.

05.02.2019р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824297
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.02.2019

Диво на Миколая

- Бабусю,  а  правда,  що  Миколая  не  існує?  –  ошелешила  мене  запитанням  Адрі,  переступивши  поріг.  Сьогодні  в  класі,  -  продовжувала  вона,  -  Тарасик  усім  розповідав,  що  ніякого  Миколая  не  існує  і  що  подарунки  під  подушку  дітям  кладуть  мама  з  татом.
Дві  думки  одночасно  забігали  у  моїй  голові.  Перша  –  підтримати  Тарасика.  Друга  –  підтримати  дитячу  мрію  про  диво.
- А  як  ти  сама  гадаєш?  –  так  і  не  вирішивши,  що  робити,  запитала  я.
- Думаю,  що  Миколай  існує,  -  замислено  промовила  внучка,  шукаючи  аргументи  для  підтвердження  своєї  думки.
- Пам’ятаєш,  бабусю,  -  продовжувала  вона,  -  коли  я  ходила  ще  у  садочок,  Миколай  приніс  мені  рожевий  візочок  для  ляльки?  Я  ввечері    написала  Миколаєві  листа  і  поклала  під  подушку.  Його  ніхто  прочитати  не  міг.  А  вранці  листа  не  було.  А  коли  я  повернулася  із  садочку,  біля  ліжка  стояв  гарний  візочок.  Такий,  який  ми  з  тобою  бачили  в  іграшковому  магазині.
- Сонечко,  -  якомога  лагідніше  промовила  я  до  неї.  А  могло  бути  так,  що  поки  тебе  не  було,  бабуся  пішла  у  магазин  і  купила  той  візочок?
- Могло…  -  протягнула  дівчинка  і  вмить  губки  її  засіпалися,  ротик  скривився,  а  в  кутиках  очей  забриніли  сльози.  То  Миколая  не  існує?  –  заплакала  вона.
Знову  дві  думки  одночасно  закружляли  в  моїй  голові.  «Треба  уже  дорослішати!»  -  не  вгавала  одна.  «Але  дітям,  як  і  нам  усім,  потрібна  казка!  -  не  погоджувалася  інша.  Нам  усім  потрібне  диво,  яке  б  свідчило  про  те,  що  нас  хтось  любить,  що  про  нас  хтось  турбується».
- Заспокойся,  маленька!  –  промовила  я,  пригортаючи  її  до  себе.  Поки  ти  віритимеш  у  Миколая,  доти  він  існуватиме.
Заспокоєне  дівчатко  побігло  робити  домашні  завдання.  Адже  їй  так  хотілося  бути  чемною  дівчинкою.  Хотілося  біля  ліжка  знайти  мандаринки,  цукерки  і  ляльку  Лол,  про  яку  вона  уже  встигла  написати  в  листі  до  Миколая.
«Будьте,  як  діти»,  -  написано  в  Біблії.  Нам  усім  потрібна  казка.  Хоча  б  раз  на  рік!  Можливо  тому  і  досі,  на  Миколая  вранці,  моя  рука  тягнеться  під  подушку.  Може,  хтось  згадав  про  мене  і  зробив  мені  маленький  сюрприз…

17.12.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817922
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2018

Чом, каштане, пожовк

Чом,  каштане,  пожовк?  Може,  ночі  вже  зовсім  холодні?
Чи  боїшся,  що  рине  хурделиці  білий  загін?
Ти  так  довго  стояв  у  зеленім  вбранні,  а  сьогодні
Уночі  пожовтів,  мов  за  сонцем  побіг  навздогін.

Ніч  минула-майнула,  немов  надломилася  доля,
Хоч,  насправді,  убрання  жовтіюче  –  теж  до  лиця.
Не  зітхай,  не  сумуй  –  це  під  осінь  міняються  ролі
І  пора  позументи  скидати  з  міцного  плеча.

Ми  з  тобою,  каштане,  підемо  до  осені  в  гості
З  кособоким  дощем  –  сіруватим,  неначе  полин.
Про  гостини  оті  –  різнобарвні  та  золотокосі,
Попрохаєм  у  неї  на  спомин  хоч  кілька  світлин.

З  нею  будем  ходити  по  ще  невідомих  маршрутах,
Аж  допоки  зима  їй  не  вручить  свої  постоли,
А  твої  каштанята,  позбувшись  колючого  пута,
Побіжать  увсебіч  –  ти  їм  листям  стежки  застели.


10  жовтня  2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817078
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.12.2018

Пух самоти

Білий  смуток  літа  пухом  із  тополі
Стишено  лягає  мріями  у  сни.
Не  зійшлися  вчасно  дві  самотні  долі,
Заблукавши,  мабуть,  на  стежках  земних.

Не  судились,  видно,  їм  кохання  крила,
Щоб  завжди  літати  разом  у  світах,
Бо  одна  з  них  в  землю  очі  опустила,
Інша  доля  вільна,  як  у  небі  птах.

І  блукають  світом  поодинці  долі,
Половинку  рідну  прагнучи  знайти.
І  зітхають  важко  в  час,  коли  тополі
Землю  засипають  пухом  самоти.

15.06-01.07.2013      23:35  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806425
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2018

Мак'ято

Кав'ярня  наша.  Звичний  смак  мак'ято,
Класичне  "Шу",  чорничний  макарун.
За  вікнами  дощу  гучне  стакато...

А  спогадів  розвихрений  табун
Летить  в  минуле,  де  є  ти  і  місто,
Що  нас  вітає  шурхотом  коліс.
Вогнів  рекламних  райдужне  намисто
Заманює  в  кав'ярню,  що  навскіс
По  вулиці.
Зникають  міста  звуки  -  
Спокійна  заводь  серед  суєти.
Блюз  негучний  сплітає  наші  руки,
Класичне  "Шу",  мак'ято.  Я  і  ти.
За  вікнами  гучне  дощу  стакато...

Чомусь  усе  складалося  не  так...
Яка  солодка  пінка  у  мак'ято!
Який  гіркий  у  кави  післясмак.

12.09.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2018

Клепсидра пам'ятi

Здавалося,  що  істини  прості
Читали  ми:"Усе  тече,  минає..."
Хоч  досі  зорі  світять  золоті,
Але  тебе  в  моїм  житті  немає.

Нічого  вже  не  буде,  як  раніш,  
Немає  вороття,  закриті  двері.
І  не  для  тебе  мій  вчорашній  вірш,
Написаний  під  липою  у  сквері.

Спадає  вечір.  Сутінків  орда
Приносить  в  серце  спогадів  лавину.
В  клепсидрі  часу  скапує  вода,
Хитає  ностальгії  павутину.

18.03.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2018

Сомельє

А  ти  не  йди  до  осені,  зажди!
Побудь  у  літі,  що  стікає  медом.
Ще  сонце  гріє  втомлені  сади,
Ще  ніч  їх  огортає  срібним  пледом
Із  тисяч  зір.
Ще  котиться  у  вись
Вощана  повня,  наче  камінь  з  пращі.
Не  йди  до  осені,  а  краще  помолись
За  кожен  день  прийдешній  і  вчорашній.
Бо  у  минулім  є  своя  канва,
Уся  тобі  відома  до  дрібниці.
Майбутнє  від  усіх  Господь  сховав,
Тобі  його  ще  знати  не  годиться.
Живи  в  цю  мить!
Хай  буде  все,  як  є!
Краплини  літа  позбирай  у  полі.
А  восени,  як  вправний  сомельє,
Налий  у  келих,  і  смакуй  поволі.

02.09.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805423
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.09.2018

Кава у порцеляні

                                                                                                             
     На  розі  твоєї  вулиці  заходжу  у  невелику  кав’ярню.  В  такий  ранній  час,  зазвичай,  заходять  богемного  вигляду  чоловіки,  чи  залітають  «нічні  метелики»,  які  після  безсонної  ночі  прагнуть  нетривалого  відпочинку  та  самотності.  Але  що  хоче  ця  пані  елегантного  віку,  для  продавщині  залишається  загадкою.
- Чи  можу  я  придбати  у  вас  п’ятдесят  грамів  смаженої  меленої  кави?
- Так,  звісно.
І  продавщиня  відточеними  рухами  починає  відважувати  зерна,  трішки  підсмажує  їх  і,  врешті,  засипає  до  млинка.
     Аромат  свіжо  змеленої  кави  лоскоче  ніздрі  та  збуджує  уяву.  Цікаво,  чи  ти  ще  спиш,  чи  вже  прокинувся?
Розрахувавшись  виходжу,  спиною  відчуваючи  здивований  погляд  продавщині.
     Ще  хвилин  п’ять  під  моїми  чобітками  поскрипує  зима,  лунко  відбивають  кроки  східці  до  п’ятого  поверху.  Після  тихого  хрускоту  вхідних  дверей  мене  огортає  ранковий  напівморок  передпокою  та  знайомий  запах  твоїх  парфумів.
     Обережно,  щоб  не  порушити  хатній  спокій,  прослизаю  на  кухню.
У  тебе  ніколи  не  було  джезве.  А  каву  розчинну  ти  завжди  пив  на  ходу.
     Знаходжу  глиняне  горнятко,  ставлю  на  вогонь,  аби  зігріти  кераміку.  Висипаю  на  дно  придбану  каву  і  заливаю  окропом  із  чайника.  Вогонь  на  мінімум,  дві  ложечки  цукру.  Лише  б  не  прогаяти  момент,  коли  кавова  пінка  поповзе  угору.
     Є!  
     Густий,  чорний,  гарячий  напій  у  білій  порцеляні  на  столі  і  твій  радісний  вигук  у  дверях.
- Я  ще  зроду  не  пив  такої  смачної  кави,  -  промовляєш  ти,  вкриваючи  цілунками  мої  руки  та  обличчя.
     На  столі  залишається  парувати  кава  у  двох  білих  порцелянових  філіжанках.

14.02.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776966
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018

Я повернулася

Я  повернулася  туди,
Де  пахне  васильок  і  м'ята,
Де  босих  ніг  малих  сліди
Стрічає  на  світанку  хата.

У  вікна  заглядає  без,
Город  біжить  з  горбка  до  річки,
І  свіжа  синява  небес
Цілує  розпашілі  щічки.

У  кошику  курчата  аж
Побились,  лізучи  на  квочку.
Бабусин  шепіт:"Отче  наш"...
Тремтять  поклони  у  куточку.

Із  печі  -  аромат  борщу,
За  скринею  висока  лава.
-  Бабусю,  де  Ви?  Помовчу...
-  Я  тут,  дитино,  ти  б  поспала...

Я  повернулася  в  оці
Святі  краї  малого  раю,
Можливо,  серед  чебреців
Своє  дитинство  відшукаю.

Хатини  глиняна  стіна,
Тягнусь  до  сволока  рукою.
Очиці  мовчазні  вікна
На  мене  дивляться  журбою.

Нема  бузку,  сад  постарів,
Заросла  стежка  до  порога.
Початок  всіх  моїх  світів...
Стою,  загорнута  у  спогад.

             .  .  .

Погладить  сонце  по  плечу,
Лице  від  сліз  рукою  витру.
-  Бабусю,  де  Ви?  Помовчу...
-  Я  тут,  дитино,  -  шепіт...  вітру.

18.01.2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2018

Еклер

Ну  що,  скажіть,  здавалось  би  -  зима,
Коли  все  біле  й  сипле  сніг  щосили?
Повільно  йду  по  вулиці  сама,
Бо  Ви  мене  в  "Еклер"  не  запросили.

За  комір  сніг  упасти  норовить,
Хоч  і  бешкетник,  але  ніжний,  милий.
Мені  здавалось,  що  настане  мить...
Та  Ви  мене  в  "Еклер"  не  запросили.

Чи  вип'ю  каву  з  Вами  я  ще  раз?
Дивлюсь  у  розмальовані  вітрини
І  бачу  там  не  тістечка,  а  Вас,
А  Ви  мене  в  "Еклер"  не  запросили.

04.12.2017р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763851
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.12.2017

Чорнобривчики

 Мама  з  Адріанкою  неквапом  йшли  доріжкою  ботанічного  саду,  насолоджуючись  безвітряним  осіннім  днем.
-  Хто  це  зробив?  –  запитала  маленька  Адрі,  показуючи  на  величезну  купу  зірваних  чорнобривців.  –  Ще  вчора  вони  квітли  на  клумбі,  неначе  маленькі  сонечка,  а  зараз  -  зірвані  і  холодні…  
 Адрі  похнюпилася.  Мама  уважно  поглянула  на  донечку  і  відповіла:  "Адрі,  люба  моя,  не  хвилюйся!  
 Ці  зірвані  квіти  чекають,  поки  садівник  складе  їх  у  візок  і  відправить  у  пологовий  будинок.  Пологовий  будинок,  це  місце,  де  народжуються  діти.  Вісім  років  тому  мене  твій  тато  також  відвіз  у  пологовий  будинок,  і  там  народилася  ти,  Адріаночко.
 Ось  так  і  чорнобривці.  Он  бачиш,  під  кожною  квіточкою  є  брунатна  коробочка.  У  тій  коробочці  зовсім  скоро  народяться  багато  насінин  –  діток  чорнобривчика.  А  навесні  садівник  візьме  насіннячко  і  висіє  у  землю.  
 І  ми  знову  милуватимемося  з  тобою  яскравою  клумбою  чорнобривців".

29.11.2017р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763026
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017

Романс Ковток щастя

О  доле,  підожди,  не  поспішай.
Іду  життям,  як  по  гарячім  лезі,
А  ти  мене  несеш  у  піднебесся,    
О  доле,  підожди,  не  поспішай.

Допоки  час  є,  прошу  я  -  дозволь
Думки  і  дух  зібрати  по-новому,
Себе  відчути  в  щасті  неземному.  
Допоки  час  є,  прошу  я  –  дозволь.

Щоб  світло  не  погасло  у  душі,
Примнож  в  мені  любов,  надію,  віру,
Дай,  доле,  впитись  ніжністю  над  міру,
Щоб  світло  не  погасло  у  душі.

Дай  щастя,  доле,  хоч  один  ковток,
Крізь  сон  уста  коханого  відчути,
Єдиною  йому  у  світі  бути,
Дай  щастя,  доле,  хоч  один  ковток!  

(22.11.2017р.  переклад)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763009
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.11.2017

Гойдалка

–  Мамо!  Сніг!  Сніг!  –  кричала  зранку  маленька  Адрі,  підстрибуючи  біля  вікна.  –  Хочу  на  прогулянку!  На  гойдалку!  Чуєш,  як  вона  співає:  «Гой-да-да!  Гой-да-да!»?
–Зачекаймо,  поки  хуртовина  стихне,  –  промовила  мама.
Адрі  ще  декілька  разів  підходила  до  вікна,  та  сильний  вітер  люто  жбурляв  колючий  сніг  у  шибку,  ніби  хотів  налякати  дівчинку.
А  десь  під  вечір  випогодилося  і  мама  з  донею  подалися  до  дитячого  майданчика.
–  Тут  так  порожньо,  –  промовила  розчаровано  дівчинка,  роздивляючись  навкруги.
–  Знаєш,  люба,  –  сказала  мама,  –  гойдалки  також  впадають  у  сплячку.
Адрі  здивовано  подивилась  на  маму.
–  Так-так,  у  зимову  сплячку,  як  бурі  ведмеді  в  лісі.  Тільки  гойдалки  впадають  у  сплячку  на  дитячому  майданчику.  Спочатку  вони  на  студених  вітрах  співають  собі  колискову:  «Гой-да-да…  Гой-да-да….».    А  потім  тихенько-тихенько  засинають.  Сніг  притрушує  їх,  ніби  вкриває  пухнастою  ковдрою.  І  сняться  гойдалкам  кольорові  сни:  дзвінкоголосі  хлопчики  та  дівчатка  і  тепле-тепле  літо.
Адрі  потупцяла  до  гойдалки,  торкнулася  холодного  металу.
–  Гой-да-да!  Гой-да-да!  –  повільно  гойдаючи,  заспівала  дівчинка.  –  Спи,  гойдалко,  спи.



22.11.2017р.

Фото:  Володимир  Тулупов

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761802
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2017

Лялька

                                                                                                       
                                                                                       І
     Тиняюся  напівпорожнім  залом  очікування  аеропорту  Шарм  ель  Шейх.  Наш  чартер  в  Україну  через  дві  години,  о  четвертій  ранку.  Одні  пасажири  дрімають  на  незручних  твердих  кріслах,  інші  сидять  за  столиками  єдиного  працюючого  кафе  і  зовсім  трішки  люду  блукає  між  запилених  полиць  Duty  free.  Сонні  продавці  навіть  не  намагаються  посміхатися.  Нечисленні  туристи  ліниво  оглядають  вкрай  мізерний  асортимент.  
Біля  стійки  з  іграшками  маленька  дівчинка  притискає  до  грудей  ляльку.
- Я  не  розстануся  з  тобою  нізащо!  –  чую  я,  проходячи  поряд.  
Дивлюсь  уважно  на  дівчинку.  З-під  повіки  малої  викочується  кругленька  сльозинка  і  капає  на  ляльку.  
- Це  якась  особлива  лялька,  -  запитую,  беручи  із  полиці  подібну.  
Дівчинка  сумними  оченятами  підозріло  дивиться  на  мене.
- Та  це  ж  остання  розробка  знаменитої  ляльки  Моксі!  –  шморгнувши  носиком  повідомляє  вона.  «  Я  так  давно  її  хочу»,  -  додає  пошепки.
Ніби  з-під  землі  з’являється  батько  дівчинки.
- Все,  попрощалась?  Пішли!  –  голосно  наказує  він.  Я  не  збираюся  платити  сорок  доларів  за  цяцьку!
     Дівчинка,  ридаючи,  цілує  ляльку  і,  поклавши  її  на  поличку,  плентається  за  татусем.
     Я  розгублено  стою  серед  порожнього  магазину.  На  запиленій  полиці  впереміш  лежать  іграшкові  верблюди,  собаки,  коти.  І  зовсім  скраєчку  сорокадолларова  мрія  маленької  заплаканої  дівчинки.
                                                                                             ІІ
     Десь  із  закутків  пам’яті  випливла  чималенька  кругла    пластикова  лялька  Жанна.  У  неї  все  було  із  пластику:  і  волосся,  і  коричневі  очі.  Вона  була  холодна,  тверда  і  слизька.  Але  це  була  моя  єдина  лялька.  І  я,  здійнявши  хустинку  з  голови,  загортала  свою  «доню»  і  колисала  на  руках.  Усі  дівчатка  в  дитинстві  колишуть  свої  ляльки.
     Більше  у  мене  іграшок  не  було.  Я  бавилася  металевими  чи  дерев’яними  відходами  будівництва.  Батьки  будували  хату,  аби  ми  мали  де  жити,  і  на  іграшки  грошей  не  вистачало.
     А  у  моєї  подруги  Лєнки  ,  яка  приїздила  на  літо  до  своєї  бабусі,  нашої  сусідки,  іграшок  було  доволі.  Різноманітні  ляльки,  зайці,  ведмедики,  навіть  буратіно  (!)  гамузом  лежали  на  широкому  вікні  веранди.    Я  любила  кликати  Лєнку  на  вулицю.
     Спочатку  я  йшла  від  хвіртки  до  ганку  довгою  стежиною  через  малинник.  Малина  підіймалася  наді  мною  тунелем,  і  впродовж  шляху  я  похапцем  зривала    декілька  ягід  та  з  насолодою  смакувала  ними.
     Потім  я  підходила  до  дверей  і  стукала.  Виходила  суха,  висока  баба,  яка  суворо  запитувала:  «Чого  тобі?»  Я  чемно  цікавилася,  чи  вийде  Лєнка  на  вулицю.  Баба  дивилася  на  мене  колючими  очима  і,  кинувши  «почекай»,  зачиняла  двері.  
     Ось  ці  хвилини  очікування  були  для  мене  справжнім  святом.  Оскільки  в  дім  мене  ніколи  не  пускали,  я  залишалася  чекати  перед  вікном  веранди,  яке  було  завалене  іграшками.    Із  захопленням  розглядаючи  кожну  із  них,  я  уявляла,  як  триматиму  їх  у  руках,  як  бавитимусь,  пригортатиму  до  себе,  цілуватиму.  Як  співатиму  їм  колискові….
     Мої  фантазії  переривала  Лєнка,  яка  в  ошатному  платтячку,  нових  туфликах  та  капелюшку  виходила  на  поріг.  Поряд  зі  мною  –  худющою  дівчинкою  у  стоптаних  сандаликах,  ситцевій  сукенці  та  зі  скуйовдженою  косичкою,  Лєнка  здавалася  верхом  елегантності.  Добре,  що  тоді  я  цього  не  розуміла  і  тягла  її  бавитися  то  у  купі  піску,  то  у  купі  землі  біля  нашої  недобудованої  хати.
                                                                                           ІІІ
     Другу  мою  ляльку  звали  Регіна.  Її  привіз  мені  дядько  з  Німеччини,  де  він  проходив  строкову  службу.  
     Лялька  була  м’якою,  зі  штучним  кучерявим  волоссям.  Вона  відкривала  і  закривала  голубі  очі  і  казала  «ма-ма».  У  неї  було  рожеве  платтячко  зі  шлярочками,  білі  шкарпетки  і  білі  туфлики.
     На  той  час  я  вчилася  у  п’ятому  класі,  і  ця  закордонна  лялька  завоювала  моє  серце.  Я  усюди  носила  її  з  собою,  усім  показувала  і  навіть  спати  вкладала  поруч.  І  от,  коли  уже  всі  на  вулиці  знали,  яка  у  мене  гарна  лялька,  я  вирішила  похвалитися  нею  у  школі.
     Скільки  заздрості  було  у  очах  однокласниць,  коли  на  перерві  я  розгорнула  газетний  пакунок  і  показала  їм  ляльку!  Кожна  з  них  хотіла  потримати  її  на  руках,  перевернути,  аби  почути  «ма-ма».  На  уроці  лялька,  замотана  в  газету,  лежала  під  партою,  а  на  перерві  переходила  із  рук  в  руки.  
     Після  останнього  уроку  я  побігла  за  усіма  бавитися  на  подвір’ї  школи,  а  коли  повернулася  за  портфелем  та  лялькою,  у  класі  підмітала  прибиральниця.  Портфель  лежав  на  лавці,  але  ляльки  під  партою  не  було.  На  підлозі  валялася  зім’ята  газета.  
- Де  моя  лялька?!  –  закричала  я  до  прибиральниці,  але  та  лише  відмахнулася.
- Не  було  тут  ніякої  ляльки!
Вся  в  сльозах  прийшла  я  додому  і  розповіла  батькам  про  скоєне.
- Будеш  знати,  як  брати  ляльку  в  школу,  -  сказав  тато.
                                                                                             ІV
     Більше  ляльок  мені  не  купували.  Мабуть  вважали,  що  я  уже  доросла  і  ляльки  мені  не  потрібні.  А  мені  так  хотілося  мати  гарну  ляльку!
На  першому  курсі  в  інституті,  коли  подруги  по  кімнаті  в  гуртожитку  запитали,  що  мені  подарувати  на  день  народження,  я  не  вагаючись  відповіла:  «Ляльку!»
     Дівчата  перезирнулися.  Не  зрозуміли  тодішні  18  річні  юнки,  які  мріяли  про  капронові  колготки  та  парфуми,  мого  дитячого,  наївного  бажання  мати  ляльку.
- Це  для  моєї  молодшої  сестри,  -  сказала  я.  Дівчата  зітхнули  з  полегшенням  та  розумінням.  
     Ляльку  в  універмаг  ми  пішли  купувати  усі  разом.  І  я  вибрала  найкращу,  наймоднішу,  у  вишуканому  кожушку  зверху  блузочки,  у  штанцях  та  чобітках,  з  довгим  гарним  волоссям  під  шапочкою.  Ляльку  звали  Сандра.  
     Скільки  радості  було  у  мене,  поки  ця  лялька  жила  зі  мною  в  гуртожитку!  «Моя  лялька»,  -  говорила  я  стиха,  коли  ніхто  не  чув  і  гладила  її  по  голівці.
                                                                                               V
Моя  дочка  під  ліжком  мала  три  коробки  з  іграшками.  Там  були  різноманітні  ляльки,  зайці,  ведмедики,  котики,  песики    і  навіть  буратіно.  А  лялькам,  які  має  моя  внучка,  я  уже  й  лік  згубила.  Але  коли  я  запитую,  що  їй  подарувати,  вона  неодмінно  каже:  "Ляльку".

                                                                                         ***

     Спогади  перериваються  оголошенням  про  посадку  на  літак.  Кидаю  прощальний  погляд  на  іграшки.  Довге  волосся  ляльки  Моксі  виблискує  в  неоновому  світлі  аеропорту.  
На  полиці  Duty  free  залишається    мрія  маленької  дівчинки.  


17.11.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760916
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 17.11.2017

Запам'ятати б

Запам'ятати  б  день  цей  назавжди,
Безкрає  небо  і  молочні  хмари,
І  теплий  вітер  від  пилку  рудий,
І  квітів  лугових  медові  чари.

Політ  лелек  за  синьоокий  став,
І  шепіт  листя  поміж  верболозів,
Напитися  роси  цілющих  трав,
Котитися  шляхом  чумацьким  возом.

На  полі  опинитися  за  мить
В  червонуватій  пишній  конюшині,
Послухати,  як  стрибунець  сюрчить,
Його  поколисати  на  стеблині.

Вітрам  роздати  тисячі  "чому",
Знайти  себе  і  загубити  втому,
Торкнути  літа  сонячну  струну
І  вільною  вернутися  додому.

липень  2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754602
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.10.2017

Шлях додому

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Es7xPuiCA_o&feature=youtu.be[/youtube]

До  Дня  Захисника  України
Слова:  Наталя  Мазур
Музика,  виконання  та  відеоряд:  Анатолій  Мельник
https://www.youtube.com/watch?v=Es7xPuiCA_o&feature=youtu.be



Кужіль  блакитний  хмаринами  небо  пряде,
Шлях  до  родини  і  дому  тривав,  наче  вічність.
Він  так  чекав  на  щасливий  повернення  день  –
Справдились  мрії-надії  його  –  чоловічі.

Ніжно  майбутнє  своє  до  грудей  притулив,
Запах  відчув  білуватого  шовку-волосся…
Смерть  на  війні,  що  не  раз  загравала  із  ним,
Ще  й  молитвами  доньки  обійти  удалося.

Потом  і  пилом  зчорнілим  пропах  камуфляж.
Губи  обвітрені.  Шепіт  придушений:"Мила!
Світе  єдиний,  кровиночко,  сонечко,  я  ж  –
Знову  з  тобою,  як  ти  мене,  доню,  просила".

І  розступилися  люди,  і  гамір,  і  час,
Як  пригортав  і  голубив  єдину  дитину…
"Боже!  –  промовив,  –  Помилуй  і  зглянься  на  нас!
І,  ради  щастя  дітей,  бережи  Україну!»

Мріяв  підняти  дочку  над  собою  увись,
Щоб  її  доля-лебідка  носила  на  крилах,
Тільки  не  встав,  як  у  землю  вростав  і  моливсь  –
Нижче  колін  його  ноги  собі  ця  війна  залишила.

03.09.2014  -19.02.2017  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2017

Сіяла зерна

(Ганні  Яківні  Корчинській)

Сіяла  зерна  добра.  Молода  і  весела.
Сіяла  зерна  любові.  Співала  пісні.
Дочка  і  син  виростали  у  світлій  оселі,
Весни  сміялись  до  неї  ясні,  осяйні.

Вчила  дітей.  І  своїх,  і  чужих  діток  вчила.
Вчила,  як  жити,  як  правду  святу  берегти.
Скільки  років-журавлів  піднялось  за  плечима,
Скільки  стежок  довелося  улітку  пройти!

Виросли  діти.  Стелила  у  світ  їм  дороги.
Виросли  діти.  Вже  внуки  біжать  на  поріг.
Ох,  не  злічити  думок,  і  журби,  і  тривоги,
І  молитов,  щоб  Господь  їх  у  світі  беріг.

Дбала  про  милого,  щоб  не  зостався  голодний,
Дбала  про  хату,  город  і  вишневий  садок.
Руки  спочинку  не  знають  іще  й  до  сьогодні,
Повна  садиба  всього,  та  найбільше  –  квіток.

Сад  плодоносить.  Тож  матиме  рідним  гостинці.
Сад  плодоносить.  І  мир,  і  достаток  в  сім’ї.
Лиш  вечорами  осінні  руді  чорнобривці
Запах  гірчинки  вплітають  у  думи  її.

10.03.2017р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750852
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 16.09.2017

Просто неба

(Присвячую  креативній  молоді,  поетам  та  поеткам,  що  були  присутні  
на  ІІ  Всеукраїнському  фестивалі  "Мовою  серця"  в  м.  Івано-Франківську)

Просто  неба  як  в  забутті
Просто  неба  шквал  почуттів
Просто  неба  ти  так  хотів
Залишитись  у  вірші

Просто  неба  прірва  і  злет
Просто  неба  йтимеш  вперед
Просто  неба  вхопиш  сюжет
І  писатимеш  вірші

Просто  неба  помах  руки
Просто  неба  очі-зірки
Просто  неба  подих  легкий
Бо  читаєш  ти  вірші

Просто  неба  знайдеш  свій  шлях
Просто  неба  виженеш  страх
Просто  неба  злинеш  як  птах
І  залишаться  вірші

11.09.2017р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750851
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 16.09.2017

А я до тебе

Запрошую  композиторів  та  виконавців  до  співпраці))


Мандрує  ніч  імлистим  небокраєм,
Нічний  вівчар  ясні  зірки  збирає.
Він  заховає  їх  у  срібний  дзбанок,
Коли  на  землю  тихо  ступить  ранок.

Приспів

Не  прокидайся,  спи!  А  я  до  тебе,
Лечу,  неначе  білий  ангел  з  неба.
Сни  додивляйся  різнокольорові
Настояні  на  вірі  та  любові.

У  напівсні  малюю  нас  з  тобою,
Вогні  станційні  мерехтять  юрбою.
Щасливо  посміхаюся  крізь  втому,
Бо  мчить  мене  нічний  експрес  додому.

П'янять  духмяні  пахощі  жасмину,
У  сні  ти  посміхаєшся  так  мило.
Хай  ніч  тобі  співає  крізь  фіранку
Мелодію  кохання  аж  до  ранку.

30.05.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2017

Nostalgie

     Подорож  у  юність  почалася  із  гурту  хлопців-студентів,  які  підсіли  у  моє  купе,  мандруючи  у  своїх  літніх  справах.  Жвава  розмова  між  ними  точилася  про  музику,  мультики,  студентські  гурти.  У  кожного  покоління  свої  ім’я,  свої  кумири.
     Із  пам’яті  повільно  випливала  чорна,  велика,  венілова  платівка  із  записом  пісень  Boney  M.  Ти  віддав  за  неї  півтори  стипендії,  жив  впроголодь,  але  з  твоєї  кімнати  щовечора  линула  крута  музика.  А  ще  ти  тікав  з  останньої  пари  і  варив  п’ятилітрову  каструлю  червоного  борщу  із  борщової  заправки,  купленої  за  дріб’язок  у  магазині.
     Згадую  калюжу.  У  Тернополі,  через  дорогу  від  озера,  після  дощу  завжди  утворювалися  калюжі.  То  зараз  там  гарний  парк  з  містками  та  алейками.  А  тоді  –  звичайний  мочар.  І  одного  разу  ти  штовхнув  мене  у  калюжу.  Навіщо?  Через  багато  років  я  запитала  тебе  про  це.  Ти  не  пам’ятав.  А  я  досі  шукаю  відповідь.
     Тернопіль  і  ти.  Не  існує  одне  без  одного.  Через  п’ять  років  я  приїхала  у  місто  на  нашу  першу  зустріч  випускників.  Місто  змінилося  і  стало  чужим.  Я  впізнавала  будинки,  вулиці,  пам’ятники.  Та  не  знайшла  на  острові  напису  –  Andrzej  –  який  я  царапала  знайденим  камінчиком.  А  ти  сміявся  і  казав:  «Облиш,  навіщо».  Ти  ніколи  не  робив  нічого  безглуздого.  А  я,  то  рвала  твої  фото  на  дрібненькі  клаптики,  то  бігла  у  твою  кімнату,  аби  лише  посидіти  на  твоєму  ліжку,  над  яким  ти  на  скріпку  прикріпив  нашу  маленьку  чорно-білу  світлину  10  х12.  
     Її  зробив  Бодя.  Виявляється,  Бодя  тобі  заздрив.  Це  він  признався  мені  тоді,  через  п’ять  років.  Не  міг  второпати,  за  що  я  тебе  люблю.  Гм...  А  хіба  я  знаю?
     Тернопільський  вокзал  і  через  тридцять  п'ять  років  зустрічає  гамором.  Прямую  в  сторону  центру.  Навіщо  мені  таксі?  Хіба  через  вікно  машини  я  зможу  розгледіти  місто?  
     Місто  в  чомусь  помолодшало,  у  чомусь  змінилося,  у  чомусь  зістарилося  разом  зі  мною.  Нова  бруківка,  нові  сонячні  батареї.  Нові  вивіски:  «Піцерія  Челентано»,  «Приватбанк»...  А  було  «Кафе  Сніжинка»  та  «Зберкаса».  Он  обдерта  пошта,  куди  я  бігала  замовляти  міжміські  дзвінки  додому.  Фонтан  поржавів  перед  будівлею.  А  Пушкін  досі  стоїть  задом  до  відомої  державної  установи.  У  цьому  магазинчику  завжди  продавали  молоко.  Він  таки  зберігся.  І  молоко  досі  продають.  Несподівано  і  дивно.
     А  на  цьому  розі  перед  готелем  «Інтурист»  я  чекала  тебе  і  спостерігала,  як  довго  і  пристрасно  цілується  пара.  Сьогодні  перед  готелем  «Тернопіль»  фотографувалась  молодь  поблизу  квіткової  гірки.
     Ні,  все-таки  слід  сідати  на  маршрутку  чи  тролейбус.  До  нашого  інституту  ще  ого-го  скільки.  Що  ж  зараз  їде  «до  танка»?  «До  економічного  доїду?»  -  запитую.  Пасажири  кивають  у  відповідь.        Пошарпаний  бусик  щосили  хилитається.  Міцно  тримаюсь.  А  колись  були  довгі,  жовті,  новесенькі,  чистесенькі  автобуси.  Зупинка.  А  танка  вже  немає.  Здали  на  металолом,  чи  відремонтували  і  відправили  в  АТО?  Трагікомічна  думка...
     Переді  мною  величезне  студмістечко  з  новими  навчальними  корпусами,  дев’ятиповерховими  гуртожитками,  студентами-африканцями,  які  йдуть  навпроти,  розмовляючи  англійською.  З  «мого»  лише  цей  навчальний  корпус  та  три  старенькі  гуртожитки.  По  черзі  довелося  пожити  у  кожному  з  них.  
-  Міську,  що  вариш?
-  Воду  варю!
-  Дівчата,  дайте  щось  поїсти!
-  Хто  яйці  на  плиті  забув?
-  Комендант  іде!
-  Маєш  конспект  списати?
     Обличчя,  уривки  фраз.  Молодість!  Чому  усе  це  згадується  тільки  тут?  Мабуть  тому,  що  тільки  тут  ти  знову  стаєш  молодим  і  безтурботним.  І  кожні  п’ять  років  їдеш  сюди  за  цією  незбагненною  nostalgie...

10.06.2017р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741450
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2017

Королева

     Королева  прокидається.  Власне,  вона  вже  прокинулася,  але  лежить  у  м’якому  ліжку,  тихесенько  споглядаючи  синє  небо  крізь  нещільно  завішені  гардини.  
     Цей  ранішній  час  їй  подобається  спокоєм.  Ніхто  не  заважає  ніжитися  під  теплою  ковдрою,  не  потрібно  вирішувати  купу  державних  справ,  віддавати  накази,  турбуватися  про  підлеглих,  вислуховувати  скарги,  приймати  рішення.  Цей  час  пробудження  тільки  її.  Це  небо  у  шпарку  гардин,  ця  тиша,  цей  подих  нового  дня  –  усе  належить  їй.  
     «Мій  ранок  триватиме  цілу  вічність»,  -  вирішує  Королева  і  задоволено  озирається  навкруги.  Далі  підводиться,  звішує  ноги  з  ліжка,  намацує  ступнями  пантофлі  і  устромлює  ніжки  в  пухкий  оксамит.  
     Підходить  до  вікна,  смикає  за  мотузку.  Штори  роз’їжджаються  в  різні  боки,  і  на  личку  Королеви  розквітає  усмішка.  Як  хороше!  Легкий  вітерець  розчісує  чуби  каштанам,  на  голубому  небесному  тлі  майстерно  вигаптовано  білі  хмарки.
     Королева  відходить  від  вікна  і  опускається  на  коліна.  Так,  кожен  ранок  королев  починається  з  молитви.  Подякувавши  Богу  за  спокійну  ніч  та  чудовий  ранок,  попросивши  благословення  на  прийдешній  день,  Королева  йде  в  сад.
     Її  огортають  пахощі  квітів  і  свіжої  зелені.  А  на  столику  чекає  горнятко  з  імбирним  чаєм.  Королева  вмощується  у  зручному  кріслі  і  робить  ковток.  Післясмак  чаю  бадьорить.  Королева  заплющує  очі  від  задоволення,  шукаючи  навпомацки  круасан  з  шоколадом.  
     Вічність  триває  півтори  години.  А  потім  спрацьовує,  прихований  глибоко  всередині,  механізм.  Все!  Королеві  потрібно  братися  до  роботи!  Так,  так!  Саме  королеві  і  саме  до  роботи.  Бо  що  ж  то  за  королева,  яка  не  зможе  оцінити  працю  своїх  підлеглих?
     Одягнувшись,  вона  прямує  на  кухню,  де  виблискують  ножі,  пательні,  каструлі  і  починає  священнодіяти.  Бо  ж  як  ще  назвати  процес  приготування  їжі?  І  чи  ж  буде  та  їжа  смачною,  якщо  не  вкласти  в  неї  частинку  своєї  душі?  «Перше,  друге  і  компот»,  -  підспівує  собі  Королева,  кришачи  кріп  та  петрушку,  тручи  на  терці  моркву  та  вмикаючи  духовку.
     Дві  години  на  кухні  –  досить  часу  для  королев,  аби  зрозуміти,  наскільки  відповідальною  є  праця  кухаря.  А  ще  Королеві  подобається  спостерігати  за  усіма,  котрі  у  відповідну  годину  сходяться  на  обід  та  із  задоволенням  смакують  вишукані  страви:  гречаний  суп,  молоду  картоплю  з  кропом,  тушковану  телятину  та  компот  із  малини.
     А  вже  по  обіді  Королева  бере  рукавички,  сапку  і  прямує  в  сад  боротися  з  бур’янами.  Бо  ж  що  то  за  королева,  яка  не  вміє  висапувати  бур’яни?  Справжня  королева  намагається  осягнути  усі  види  робіт,  якими  володіють  її  піддані.
     Так,  звісно,  Королеві  не  подобається  сапати  бур’яни,  але  ж  куди  діватися?  Ти  ж  не  хочеш,  щоб  твій  люд  обзивав  тебе  ледащицею?  То  мусиш  трішки  працювати,  як  і  всі  королеви.  Це  зимою,  коли  не  буде  бур’янів,  ти  сидітимеш  біля  каміну  і  вишиватимеш  на  п’яльцях.  А  зараз  будь  добра  –  сапай.
     Сонце  котиться  на  захід,  коли  натомлена  жінка,  (бо  від  королівської  величності  не  залишається  і  сліду)  прямує  до  своїх  покоїв.
     І  десь  серед  ночі,  коли  стихають  звуки  замкових  телевізорів,  коли  фізична  втома  відступає,  жінка  знову  перетворюється  в  Королеву.І  знову  Королева  пише  вірші  при  місяці,  приміряє  сукні  та  коштовності,  танцює  на  балах,  отримує  присвяти  та  компліменти  і  щасливо  засинає.
     А  зранку  лежить  в  м’якому  ліжку,  споглядаючи  синє  небо  крізь  нещільно  завішені  гардини.

01.06.2017р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736352
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.06.2017

Не проминуть

То  сипле  цвіт  на  чорне  полотно
Надію  білу  на  врожай  осінній.
Все  промайнуло,  наче  й  не  було
Розкішних  завитків  і  плавних  ліній.

Усе  минає,  як  минає  сніг,
Що  мчить  з  гори  весною  потічками.
Минає  ніч,  як  сонце  на  поріг
Порозкидає  промені  разками.

Минає  все:  і  радість,  і  жура,
Дитинство,  юність  і  старечі  кроки.
Не  проминуть  рядки,  що  з  під  пера
Посипались  віршами  ненароком.

01.05  -  10.05.2017р.

Фото  Олени  Сергєєвої

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734860
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.05.2017

Джин у пляшці

Це  місто  знайоме  здалося  сьогодні  чужим.
Був  ранок  похмурий  і  небо  сіріло  дощами,
І  я  почувалася,  мов  переможений  джин,
Що  замкнений  в  пляшці  і  світла  не  бачить  роками.

Так  тісно  мені  серед  каменів  древніх  споруд,
Бо  мури  високі  і  сонця  у  вікнах  немає.
Я  хочу,  щоб  далі,  від  фальші  облесливих  губ,
Мене  завезли  прохолодні  і  сонні  трамваї.

Тікаю  від  себе,  від  суму,  від  згадок  і  дум,
Відлунює  кроки  дрібненькі  сполохана  тиша.
А  місто  байдуже,  неначе  всесильний  чаклун,
Слідами  моїми  для  когось  пророцтва  напише.


29.04.2017р.  Львів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731484
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 02.05.2017

Рекс

Рекс  потягнувся  і  позіхнув.  Тихо  дзвякнув  короткий  ланцюг.  Три  собачих  кроки  вперед,  три  назад  –  от  і  вся  Рексова  прогулянка.  Двічі  на  день,  зранку  та  ввечері,  з`являлася  баба  Зіна,  вливала  до  його  миски  якогось  варива  та  й  знову  зачинялася  у  хатині.  Бо  куди  ж  піде  баба  зимою?  До  хліва,  до  курей,  і  от  до  нього  –  Рекса.
Хто  дав  йому  цю  кличку  пес  не  знав.  Бо  звик,  що  ще  змалечку  його  так  кликала  баба.  А  те,  що  він  не  королівської  крові  зрозумів,  коли  одного  разу  спромігся  висунути  голову  з  ошийника  і,  перескочивши  через  пліт,  помандрував  звивистими  вулицями  містечка.
Тоді  Рекс  дізнався,  що  світ  великий  і  цікавий.  Скількох  людей  побачив  він,  скількох  собак!  Одні  були  гарні,  охайні,  доглянуті.  Інші  –  замизкані,  побиті,  із  кошлатою  шерстю.  Одні  ситі,  інші  шукали  поживу  серед  сміттєвих  баків.  Рекс  і  собі,  було,  почав  шукати  харч  у  тих  баках,  та  місцеві  зчинили  ґвалт,  гуртом  напали  на  нього  і  дали  добрячого  прочухана.
Проблукавши  зо  три  дні  зимними  вулицями,  пес  повернувся  до  своєї  буди.  Обнюхав  порожню  миску  і  ліг  біля  неї,  сподіваючись  на  їжу.  Баба  Зіна,  вгледівши  його  через  вікно,  за  мить  винесла  хліба  і,  поки  він  жадібно  ковтав  шматок  за  шматком,  начіпила,  тугіше  затягнувши,  ошийник.
«Що  краще,  -  іноді  думав  Рекс,  сидячи  перед  будою  і  ловлячи  язиком  сніжинки,  -  чи  мати  сите  життя  в  неволі,  чи  бути  голодним,  та  бігати,  де  хочеш?»  А  може  і  не  так  він  думав?  Хто  ж  то  знає  собачі  думки?
Але  не  даремно  кажуть:  «Хто  відчув  смак  волі  –  ніколи  цього  не  забуде!»  Можливість  бігати  де  заманеться  вабила  Рекса  майже  кожної  ночі.  Тому  й  не  дивно,  що  одного  ранку,  винісши  псу  попоїсти,  баба  Зіна  вгледіла  біля  буди  лише  присипаний  снігом  ланцюг  з  порожнім  ошийником.
-  От  гульвіса!  –  сплюнула  спересердя  вона.
Рекс  в  цей  час  насолоджувався  свободою:  гавкав  на  жирного  кота,  що  ошелешено  втікав  від  нього  на  дерево,  ганявся  за  горобцями  між  кущів  і,  час  від  часу,  мітив  дорогу.
Наблукавшись  і  набігавшись  за  день,  пес  відчув  голод.  Тонкий  собачий  нюх  повів  його  до  сміттєвих  баків  п`ятиповерхівок.  І  там  він  побачив  її...  Мала,  худа,  чорна,  замурзана.  Та  кращої  за  неї  він  не  зустрічав...
Баба  Зіна  чекала  Рекса  тижнів  зо  два.  «От  клятий  собацюра,  -  казала  вона  тихо,  -  повіявся,  не  вказується.  От  чекай,  чекай!  Прийде  ще  коза  до  воза!»
І  пес  таки  прийшов.  Та  не  сам.  Просто  одного  разу  перестрибнув  через  огорожу  і  пішов  до  своєї  буди.  А  за  ним  перестрибнула  і  його  подруга.  Оскільки  буда  була  невеличкою,  місця  для  обраниці  не  знайшлося  і  вона  скрутилася  калачиком  на  снігу  перед  отвором  в  буду,  де  вмостився  спати  Рекс.
-  О!  Вернувся!  –  сердилася  баба  Зіна.  Та  ще  й  волоцюгу  привів!  А  хто  вас  годувати  буде?  У  мене  й  для  тебе  харчів  не  вистачає.
А  далі  відчинила  хвіртку,  вхопила  в  руки  дрючок  і  цвьохнула  ним  по  спині  суки.
-  Геть,  стерво,  геть!
-  А  ти,  пройдисвіте,  нікуди  вже  від  мене  не  втечеш!  -  кричала  вона  до  Рекса,  що  саме  виліз  з  буди,  тугіше  застібаючи  ошийника  на  його  худій  шиї.
Рекс  стріпнув  головою,  калатаючи  ланцюгом.  А  на  вулиці,  перед  воротами,  тупцювала  його  чорнява  подруга.
Баба  Зіна  слова  дотримала.  Їсти  виносила  лише  для  Рекса,  а  на  суку  за  парканом  тільки  люто  поглядала.  А  та  біля  воріт,  де  була  невелика  щілина  в  яку  було  видно  подвір`я  та  Рекса,  витоптала  собі  в  снігу  кубельце  і  лежала  в  ньому,  скрутившись  калачиком.
Іноді,  коли  нікого  не  було  на  подвір`ї,  перестрибувала  через  огорожу  та  похапцем  виїдала  усе  до  останього  шматочка  із  Рексової  миски.  Рекс  не  заперечував,  поглядаючи  на  неї  із  буди.  А  вона,  підкріпившись  холодним,  замерзлим  супом,  знову  поверталася  за  ворота  у  своє  снігове  кубло.
Там  і  застала  її  баба  Зіна  одного  морозяного  ранку.  Собака  лежала,  скручена,  охолола,  притрушена  снігом.  А  коли  баба  взялася  запихати  її  в  мішок,  щоб  винести  на  сміття,  побачила  під  нею  трьох  мертвих,  заціпенілих  песенят.
Рекс  досі  живе  у  баби  Зіни.  Постарів,  шерсть  посивіла.  Має  свою  їжу  двічі  на  день  і  прогулянку:  три  собачих  кроки  вперед,  три  назад.

24.04.2017р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730267
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017

Потяг життя

І  знов  одвічна  порожнеча  й  пустка,
У  закутках  душі  гуляє  протяг.
Ліси  думок  ламаються  на  друзки,
Летить  життя  вперед,  неначе  потяг.

А  пасажири  у  звичайних  справах:
То  розмовляють,  то  смакують  шинку.
Немилосердний  час  колосів  чавить,
А  я  ж  у  всесвіті  маленька  порошинка.

Лукавий  світ,  оманливі  закони...
Укотре  позбавляюся  ілюзій.
Змішалися,  як  мови  Вавилону,
І  люті  вороги,  і  любі  друзі.

Розрадить  хто  задуму  полинову,
У  серці  світлу  воскресить  надію?
«Скажи,  мій  Боже,  –  я  благаю  знову,  –
Чого  у  світі  цім  не  розумію?»


30.03.2017р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726492
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.03.2017

PostФуршетне

Пригадую,  хоча  й  почасти,
(Чимало  днів  пройшло  уже),
Вином  наповнювався  пластик,
А  так  хотілось  –  щоб  фужер.

У  залі  гомоніли  люди,
Витав  богемний  дух  в  речах,
Лилося  світло  звідусюди,
А  так  хотілось  –  при  свічах.

О,  молоде  вино  іскристе,
Що  вабить  в  неземні  світи!
Зверталася  до  Вас  врочисто,
А  так  хотілося  –  на  «ти».

Стан  ейфорії  від  ілюзій
Та  віршів,  що  читав  поет
У  колі  вибраному  друзів…
А  так  хотілось  –  «тет-а-тет».

18.11.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2017

Діва-весна

Вже  зима  лягла  у  хмари,
Неба  синього  отари
Попливли  блакиттю  у  молочних  вервицях.
Спішно  вмилася  сльозою,
Сум-журбу  взяла  з  собою,
Не  проси  її,  вона  вже  не  повернеться.

А  весна  у  вишиванці
Йшла  до  березня  уранці,
І  тримала  у  руках  вербові  котики.
На  тендітний  стан  дівочий
Задивлялись  всі  охоче,
І  підсніжників  зоріли  білі  дзвоники.

На  горі  його  чекала,
І  пісні  дзвінкі  співала.
Де  ж  ти  ходиш-забарився  любий  березню?
Він  прийшов,  дарує  квіти,
Пригортає,  щоб  зігріти,
Зодягає-прикрашає  діву  зеленню.

06.03.2017р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723355
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.03.2017

Березень

(Рондель  ІІІ)

А  він  її  сьогодні  не  зігрів
Ні  доторком,  ні  поглядом,  ні  словом,
Хоч  зустріч  їх  була  невипадкова
Опісля  холоду  лютневих  вечорів.
Густий  туман  кроїли  ліхтарі,
І  блідли  тіні  попід  їх  покровом,
А  він  її  сьогодні  не  зігрів
Ні  доторком,  ні  поглядом.  ні  словом,
Ні  вітерцем,  що  стишився  раптово,
Заплутавшись  у  кронах  яворів...
Земля  -  в  хітон  одягнена  зимовий  -  
На  літепло  чекала  стільки  днів,
А  він  її  сьогодні  не  зігрів.

10.03.2017  р.

Для  ілюстрації  вибрана  картина  "Рання  весна"  Миколи  Терпсіхорова  
 http://www.artlib.ru/index.php?id=16&fp=2&uid=2905&iid=34069

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2017

Ієрогліфи весни

(Рондель  ІІ)

Чи  може  хто  повідати  мені,
Чому  пишу  вірші  щоночі  білі?
Зима  не  поступається  весні,
Витають  небом  хмари  сполотнілі.
Хоч  брості  верб  уже  набубнявілі,
В  них  котики  ще  сплять  углибині.
Чи  може  хто  повідати  мені,
Чому  пишу  вірші  щоночі  білі?
А  зранку  -  кава  з  присмаком  ванілі,
Думки  про  сон,  повіки  обважнілі...
Чому  ж  веселий  промінь  у  вікні
Виводить  ієрогліфи  чудні?
Чи  може  хто  повідати  мені?

27-28.02.2017  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2017

Гавань весни

"Не  розхитуй  на  хвилі  життєвій  човна  -  не  хитай,
Не  розпитуй  весну  чи  спізнилась  вона  -  не  питай"
Й.  Осецький

Човен  долі  пливе  у  бурхливому  морі  життя,
Відшукати  б  йому  серед  здиблених  хвиль  укриття…

Шматували  його  ураганів  жорстокі  вітри,
На  щоглі  залишилось  лахміття  подертих  вітрил.

Крижаної  води  повсякчас  набиралось  за  край,
Блискавиця  сліпуча  шмагала  щосил,  як  нагай.

Шаленіли  шторми  і  штовхали  чимдуж  в  круговерть,
А  громи  з  висоти  гуркотіли,  лякали  на  смерть.

Та  глибока  холодна  вода  для  човна  не  страшна,
Бо  уже  закликає  його  в  тиху  гавань  весна.

19.02.2017р.

Для  ілюстрацію  використано  малюнок"Човен  долі"  художник  Андрій  Вітер
http://www.liveinternet.ru/users/2333629/post72086538/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2017

Бажання

Візьми  мене,  музиканте!
Проведи  рукою  по  витонченому  стану,
Пригорни!
Поцілуй  пальцями  струни!
Чи  змусиш  мене  відгукнутися  
На  кожний  твій  дотик?
Чи  затремтить  твій  голос
Від  муки  кохання?
Коли  я  чую  голос  твій,
Серце  вистрибує  із  грудей,
А  в  центрі  сонячного  сплетіння
Народжується  маленьке  сонце
Із  світла  яскравого.
Воно  сповнює  мене  вібраціями
Солодкими.
Далі  збільшується,  досягає  кінчиків  пальців,
І  вони  стають  гарячими,
Горла,
І  перехоплює  подих,
Голови,
І  вибухає  сотнями  сонць
Тепла  і  довіри.
Чи  відчуваєш  ти  серце  моє,  музиканте?
Чи  зможу  я  спокій  твій  забрати,
Аби  полетіти  за  край?
За  край  неба,
За  край  світу,
За  край  долі…
Заграй!
Зіграй!
Грай!
Рай!
Ай!
Й-й-й…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2017

Здобудем волю

Вже  скільки  ґуль  набили  на  чолі,
Та  кожен  раз  все  чухаєм  чуприну,
Бо  ставши  знову  на  старі  граблі,
Однаково  вишукуєм  причину
У  комусь  іншому.
І  знову  шахраїв
Саджаємо  на  трон,  а  не  за  ґрати.
Колосів  ліпимо  до  стертих  мозолів,
Кумирів  та  вождів  ідем  шукати.
А  нам  би  остудитись  на  вітрах,
А  нам  би  роззирнутись  в  круговерті,
У  Бога  розпитати  правди  шлях,
Бо  шлях  той  для  сміливих  і  упертих.
В  країні,  де  витає  волі  птах,
Кумири  і  вожді  втрачають  ролі,
Колоси  розсипаються  у  прах,
І  королів  немає  на  престолі.
Здобудем  волю!  
Твердо  вірю  в  це,
Бо  ми  народ,  ми  нація,  вкраїнці!
Благословенні  будемо  Творцем
І  мудрістю  наповнимось  по  вінця.


14.02.2017  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719000
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.02.2017

Не сполохай

Зізнанням  не  сполохай  почуття,
Воно  іще  беззахисне,  невинне,
Воно  ще  спить  у  лоні,  як  дитя,
З  усмішкою  на  личку  янголинім.

Даруй  слова  барвисті  у  віршах,
При  зустрічі  у  погляди  закутуй,
Та  квапити  його  не  поспішай,
Нехай  розквітне,  як  червона  рута.

Створи  для  нього  казку  неземну,
Яку  ніхто  не  чув  до  цього  досі,
Торкни  смичком  затаєну  струну,
Мелодію  зіграй  срібноголосу.

Сховай  від  пересудів  і  обмов,
Від  холоду  страшної  порожнечі...
...Так  хочеться  твоїх  обіймів  знов,
Як  в  той  зимовий,  фантастичний  вечір.

25.01.2017  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2017

Крапелька

Куди  прямуєш,  крапелько,  по  склі
Запиленому  поїзда  нічного?
Спішиш  униз  розбитись  до  землі,
По  собі  не  залишивши  нічого?

Чи  висохнеш  від  часу  між  світів?
Чи  випариться  з  тебе  все  прекрасне?
Чи,  може,  заблудившись,  поготів
Розчинишся  між  іншими  дочасно?

Мов  краплі,  ми  торуємо  свій  шлях,
Відшукуємо  істину  роками.
Розбиті  ноги,  руки  в  мозолях
І  слід  на  серці  від  глибоких  шрамів.

Зневірені,  тиняємось  в  пітьмі  –
У  кожного  своя  важка  дорога.
Прямує  крапля  з  неба  до  землі,
А  шлях  людський  –  у  височінь,  до  Бога.


19.01.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714265
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.01.2017

Дорога

Номери  телефонів  твої,  і  емейли,  і  ніки
Викидаю  із  пам`яті,  як  непотрібний  вантаж,
Бо  слова  та  ілюзії  спомином  стали  навіки,
І  розтанули  наміри,  наче  пустельний  міраж.

Може,  так  тобі  краще  -  комфортно,  спокійно  і  тепло,
А  мені  до  вподоби  дощі,  що  змивають  сліди,
Очищають  минуле  схололе,  прогіркле,  затерпле,
І  загоюють  репаний  шлях  для  легкої  ходи.

Бо,  направду,  свобода  дорожча  усякого  злата,
Біла  птаха  надії  махає  крилом  з  висоти,
І  сміється  життя,  і  зове  мене  далеч  крилата,
І  дорога  пряма,  по  якій  ще  іти  та  іти.

13.12.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712601
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.01.2017

Різдвяний ангелик

Різдвяний  ангелик,  прикраса  ялинки  з  ниток,
Здригнувся  від  протягу  і  захитався  на  гілці.
Зимового  вечора  синій,  чудний  завиток
Проник  через  шибку  і  тихо  приліг  на  долівці.

Так  порожньо  в  хаті.  Не  чути  дзвінких  голосів.
Зрадлива  сльоза  поповзла  й  зачепилась  за  вії...
Зостались  в  куточках  кімнати  стареньких  батьків
Молитви  про  діток  і  щирі  на  зустріч  надії.

Як  ласкою  сонця  розквітнуть  вишневі  сади,
І  небо  одягнеться  в  шати  шовкові  блавату,
Птахами  з  далеких  країв  прилетять,  як  завжди,
Онуки  з  дітьми  на  гостину  у  батьківську  хату.

Їх  тато  зустріне.  Пригорне  міцніш  до  грудей,
Дбайливо  спече  пиріжки  із  родзинками  мати,
Бо  як  же  чекали  обоє  до  себе  дітей,
Те  знає  ангелик.  Та  тільки  не  може  сказати.

09.01.2017  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711371
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.01.2017

Ще декілька хвилин

Ще  декілька  хвилин  і  полетить
Наступний  рік  вперед,  як  з  пляшки  корок.
Тонка  проляже  у  майбутнє  нить
Через  вітри  колючі  й  ночі  морок.

Нас  вистудять  життєві  холоди,
Позбудемося  деяких  ілюзій.
Спровадимо  в  минуле  назавжди
І  явних  ворогів  і  мнимих  друзів.

Помчать  новому  рокові  услід
Нові  розчарування  й  перемоги.
Перейдемо  бурхливі  будні  вбрід,
Підкоримо  неходжені  дороги.

А  нові  зустрічі  роз`яснять  небокрай,
Кохання  відростить  небесні  крила.
Ще  декілька  хвилинок  і....  Нехай
Цей  рік  новий  буде  для  нас  щасливим!

31.12.2016  р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709567
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.12.2016

Освідчення

Дощ,  зітканий  з  мелодій  і  прощань,
На  склі  авто  тоненькими  рисками
Закреслює  осінній  день.  На  жаль
Розлука  ходить  назирці  за  нами.

Дірчасте  небо.  Плюскотить  вода
І  вимиту  бруківку  обіймає.
На  місто  сходить  сутінь,  як  орда.
Спішать  містяни  і  дзвенять  трамваї.

Вечірній  Львів  з  дощу  і  суєти...
Хоч  зміняться  події,  пори,  дати,
Мені  близький  твій  дощовий  мотив,
І  я  до  тебе  буду  приїжджати.

жовтень-грудень  2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709176
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 29.12.2016

Мій самотній ліхтар

Мій  самотній  ліхтар,  наче  принц  із  дитячої  казки,
Кожну  ніч  в  обладунку  чатує  мене  під  вікном.
Загортаюсь  у  плед    мериносовий,  грубої  в`язки,
І  про  все  забуваю,  казковим  охоплена  сном.

Цілу  ніч  мій  ліхтар  грає  в  піжмурки  з  клоуном-груднем,
З  хуртовиною  в  парі  придворний  ведуть  менует,
А  на  ранок  собі  синій  шалик  лишає  ажурний,
Ще  краватку-метелик  та  біло-іскристий  берет.

Увесь  день  чорний  крук  щось  гаркаве  шепоче  на  вухо,
Обіймає  за  ноги  гілками  тонка  алича.
Та  дрімає  він  мовчки,  шовковим  огорнутий  пухом,
І    сніжинки  додолу  злітають  з  міцного  плеча.

А  вже  в  час,  коли  вечір  вогнями  запалює  місто,
Знов  ліхтар  на  сторожі  в  моє  заглядає  вікно.
Мовчазний  мій  атлант  супроводить  мене  у  дитинство,
Щоб  в  моєму  житті  хоча  б  трішечки  світла  було.

06.12.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705042
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 06.12.2016

Мед і полин

Бачу,  віршів  про  кохання  у  тебе  все  більше,
Мабуть,  ізнов  ностальгія  потай  за  душу  бере?
Дні,  що  минули,  не  кращі  були  і  не  гірші,
Тих,  що  тепер.

Нащо  укотре  пригадуєш  трепетні  губи,
Наші  збентежені  руки  та  іскрометність  зіниць?
Віриш,  не  тепло.  Крижинами  сковує  грудень
Світло  зірниць.

Так  уже  сталось.  Усе,  безперечно,  минає.
Синіх  тобі  горизонтів  та  кумачевих  вітрил!
Просто  тепер  ти  знаєш,  що  у  житті  така  я:
Мед  і  полин.

05.12.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2016

Старенький музикант

[youtube]https://youtu.be/Hfno-suLMmc[/youtube]


На  вулиці  старенький  музикант
Сумний  мотив  виводить  на  струні.
Потертий  фрак,  пошарпаний  футляр,  
Монетний  дзвін  на  бархатному  дні.

Приспів
Благословенна  мить  –
Це  музика  звучить,
І  лине  у  блакить
Невпинно.
Мелодія  сумна,
І  схлипує  струна
Любов  в  житті  одна
Єдина.

Мелодія  летить  поміж  дерев,
На  брук  лягає,  наче  в  напівсні.
За  мить  її  недбало  підбере
Байдужий  шум  людської  метушні.

Чому  ж  в  мені  ця  музика  звучить,
Немов  малює  дивне  полотно?
Старий  скрипаль  уміє  роз`ятрить
В  душі  любов,  що  втрачена  давно.

Наталя  Мазур

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2016

Франківський туман

Моїм  друзям-поетам  з  Івано-Франківська  присвячується

Франківський  вечір!  Врунистий  туман,
Неначе  молоком,  наповнив  місто!
Несамовито  танцював  аркан,
І  досить  не  було  для  нього  місця

Серед    будівель,  вулиць  і  людей.
Чи  не  хотів  мене  він  відпускати?
Спивав  ліхтарне  світло,  як  єлей,
Щоб  віднести  невдовзі  у  Карпати.

Його  липка,  медова  пелена
Автомобіль  гойдала,  мов  колиску.
Мене  ж  приємний  спогад  огортав,
Бо  я  була  сьогодні  у  Франківську.

Серед    віршів,  поетів,  одкровень,
Там,  де  тебе  найкраще  зрозуміють,
Я  провела  один  щасливий  день  –  
Подяка  Богу,  що  здійснились  мрії!

26.11.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704149
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 01.12.2016

Sauve-moi

Я  вимкну  інтернет  і  телефон,
Не  знати  щоб,  не  бачити,  не  чути
Отих,  що  за  приміркою  корон
Себе  лиш  бачать.  Соком  із  цикути
Готові  щедро  частувати  всіх
І,  величчю  впиваючись  своєю,
Займаються  солодшою  з  утіх:
Рівняють  інших  з  чорною  землею.
Не  знаю,  як  вести  із  ними  бій:
Йди  до  людей,  написано,  з  любов’ю...
Та,  на  коліна  ставши:  «Боже  мій,
Sauve-moi  de  tels  amis*»,–  промовлю.

*Sauve-moi  de  tels  amis  (франц.)  –врятуй  мене  від  таких  друзів.



14.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700585
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.11.2016

Перший сніг

Цей  перший  сніг  невчасний,  як  завжди,
Його  так  не  чекають,  як  Месію.
В  тонах  мінорних  зморені  сади
Колишуть  на  гілках  осінню  мрію.

А  він  із  ранку  падати  почав,
Вгорі  десь  виникав,  не  знати,  з  чого.
Ватагами  сніжинок-потерчат
Встеляв  намоклу  згорблену  дорогу.

Його  сьогодні  не  чекав  ніхто,
Та,  врешті,  до  зими  ще  не  готові.
А  перший  сніг  кроїв  своє  шитво
І  землю  в  шати  одягав  шовкові.

29.10.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699038
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.11.2016

А сніг все падає

Знов  перший  сніг  танцює  білий  вальс
У  парку  поміж  кленів  і  каштанів,
А  я  стою  –  і  думаю  про  Вас,
Про  те,  як  посміхалися  востаннє.

Приспів:

А  сніг  нагадує
Наш  перший  вальс-бостон,
А  сніг  все  падає,
Хоча  і  не  сезон.
А  сніг  нагадує  -  
Щасливі  ми  були,
А  сніг  все  падає,
І  біло  навкруги.

Ви  зігрівали  руки  у  руках,
Я  пам’ятаю  Ваші  губи,  подих.
А  на  відкритих  парку  вітражах
Ескізи  віртуозні  сніг  виводить.

Хоч  не  зима,  а  знову  сипле  сніг,
Та  я  його  не  зустрічаю  радо.
Без  Вас  у  парку  холодно  мені,
А  сніг  все  пада,  падає  і  пада...


05.11.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2016

Like

     Він  шукав  її  довго  і  наполегливо.  Реєструвався  у  різних  соціальних  мережах,  на  різних  поетичних  сайтах.  І  таки  знайшов.  Коло  її  друзів  було  вкрай  обмеженим.    Майже  ніякої  особистої  інформації.  Але  ім`я  і  псевдо  залишилися  такими  ж,  як  в  юності  –  Надія  Журавка.
     Тими  ж  залишилися  її  очі,  які  колись  вміщали    у  себе  пів  неба.  Очі,  в  яких  тонув  кожного  вечора,  які  доводили  до  божевілля.  Він  вдивлявся  через  монітор  у  змережене  зморщечками  обличчя,  і  в  уяві  бачив  її  –  молоду,  закохану  у  нього  поетку.
     Він,  на  той  час,  відомий  маститий  поет,  лише  поблажливо  ставився  до  її  писанини.  А  вона  бігала  на  всі  його  презентації  та  творчі  вечори.  А  коли  робили  спільне  фото,  намагалася  якомога  ближче  стати  біля  нього.  
     Зрештою,  її  наполегливість  та  щира  закоханість  здобули  його  прихильність,  а  згодом  вихор  бажань  закружляв  у  колі  шалених  побачень.  Поетична  спільнота  шепталася  поза  спиною,  смакуючи  новітній  роман.
     Дійшло  до  дружини,  яка  стала  соромити  віком,  внуками.  І  він  здався.  Якось  враз  зрозумів,  що  не  вистачить  йому  ні  снаги,  ні  сил  почати  нове  життя.  А  згодом  доля  молодої  поетки  відірвала  її  з  рідного  міста.  
     Скільки  ж  то  років  пройшло?  Тридцять,  сорок?  І  що  то  за  сила  така,  що  змушує  його  на  схилі  літ  шукати  її  через  інтернет?  
     Вона  досі  пише  вірші.  Вони  стали  вишуканими  та  виваженими.  Але  десь  там,  між  рядочками,  він  все-таки  впізнавав  її,  молоду.
     Написав  їй  листа  через  сайтову  пошту,  та  вона  не  відповіла.  Лише  почала  заходити  на  його  сторінку  та  ставити  like  під  його  віршами.  Так  почав  робити  і  він.  Невдовзі  кількість  віршів  на  її  сторінці  помітно  зросла.  Вірші  були  про  кохання,  і  він  шостим  відчуттям  зрозумів,  що  вона  пише  для  нього.  
     Кожного  вечора  заходив  на  сторінку,  читав  вірш-одкровення  і  ставив  like.  Мабуть  для  неї  цього  було  досить.  Бо  наступного  вечора  його  чекав  новий  вірш,  нове  зізнання.  
     Like  був  тим  єдиним  хистким  місточком,  що  пов`язував  їх  обох.  Більш  за  все  він  боявся  зруйнувати  цей  місточок,  і  коли  лежав  у  лікарні  попросив  онука  заходити  на  сайт  з  його  облікового  запису  і  ставити  лайки  під  віршами  Журавки.  Навіть  перед  смертю  прошепотів  онуку  на  вухо:  «  Став  лайки  коли  мене  не  стане».  
     А  вона  все  писала  і  писала  вірші,  виливаючи  в  них  своє  нерозтрачене  почуття  і  кожного  вечора  чекала  на  новий  like.

28.10.2016р.
Поїзд  Львів-Москва

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2016

Старе таксі

[youtube]https://youtu.be/6uty_JoqJaM[/youtube]

Слова:  Наталя  Мазур
Музика:  Іван  Пустовий

Осінній  день.  Поволі  сипле  сніг.
Обабіч  шляху  вижовклі  тополі
Скидають  лист  на  дзеркало  доріг,
А  снігом  засипає  їх  поволі.

Приспів:

Старе  таксі  біжить,  біжить    німим  шосе,
І  пісня  із  динаміка  в  салоні.
Розмова  тиха  вдвох  -  про  те,  про  се,
І  тягнеться  долоня  до  долоні.
Старе  таксі  біжить  німим  шосе.

На  склі  малює  сніг  штрихи  косі,
І  я  відповідаю  вряди-годи.
Спішить  старе,  пошарпане  таксі,
І  час  виходить.Час  уже  виходить.

Приспів:
Старе  таксі  біжить,  біжить    німим  шосе,
І  пісня  із  динаміка  в  салоні.
Розмова  тиха  вдвох  -  про  те,  про  се,
І  тягнеться  долоня  до  долоні.
Старе  таксі  біжить  німим  шосе,

Приспів:

Старе  таксі  біжить,  біжить    німим  шосе,
І  пісня  із  динаміка  в  салоні.
Розмова  тиха  вдвох  -  про  те,  про  се,
І  тягнеться  долоня  до  долоні.
Старе  таксі  біжить  німим  шосе,
І  тягнеться  долоня  до  долоні.

30.10.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2016

Старе таксі

Осінній  день.  На  дворі  сипле  сніг.
Обабіч  шляху  вижовклі  тополі
Скидають  лист  на  дзеркало  доріг,
А  снігом  засипає  їх  поволі.

Старе  таксі  біжить  німим  шосе,
І  пісня  із  динаміка  в  салоні.
Розмова  тиха  двох  -  про  те,  про  се,
Хоч  тягнеться  долоня  до  долоні.

На  шклі  малює  сніг  штрихи  косі,
І  я  відповідаю  вряди-годи.
Спішить  старе,  пошарпане  таксі,
І  час  виходить.Час  уже  виходить.

13.10.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2016

Не випрошуй дарунки любові у осені

Не  випрошуй  солодкі  дарунки  любові  у  осені,
Краще  звірся  дощу  і  тихенько  йому  розкажи,
Як  шукала  кохання,  ногами  торуючи  босими
Сто  стежин,  сто  шляхів,  сто  доріг,  не  шкодуючи  сил.

Виглядала  його,  переливши  бажання  у  келихи
Синіх  дзвоників,  що  назбирала  улітку  сама.
Викладала  веселку  з  багряного  листя  під  деревом
І  боялась,  що  зникне  усе,  як  настане  зима.

Та  не  зникло  нічого,  веселка  у  небо  ввібралася,
І  засяяло  сонце  навколо,  зродивши  пісні.
Залунали  вони  –  і,  пташиним  підтримане  галасом,
Йшло  кохання  назустріч  і  радо  всміхалось  мені.



04.10.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2016

Утерян

Кому  же  ты  звонишь  теперь,
Когда  тоска  и  ночи  длинны,
Когда  слова  "моя",  "поверь"
Уже  не  срифмовать  с  "любимой"?

Возьмешь  украдкой  телефон
И,  список  полистав  контактов,
Невольно  вздрогнешь  -  это  он,
Тот  абонент,  что  безвозвратно
Утерян!

Из  жизни,  сердца,  из  мечты,
(Судьбу  мы  сами  выбираем),
Но  вдруг  заноза  пустоты
Вонзится  в  душу  острым  краем.

И  будет  медленно  саднить
(Натужно,  жутко,  бесконечно)
То,  что  нельзя  соединить
С  твоим  тот  путь,  что  так  беспечно
Утерян!

23.09.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690268
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.09.2016

Банальний дощ

І  скажуть  мені:  «Облиш,
Писати  про  дощ  банально.
То  небо  і  хмари  лиш,
Дивися  на  світ  реально.

Хоч  вітер  давно  ущух,
Та  хмари  зігнав  над  містом.
У  шумі  нічного  дощу
Не  чути  мелодії  Ліста».

І  скажуть  мені:  «Пусте!
Вночі  треба  просто  спати,
На  свято  чекати  гостей,
А  день  починати  з  лате».

І  скажуть  мені:  «Дарма
Дзвінок  ти  чекаєш  дальній».
Думки  і  нічна  пітьма...
Я  слухаю  дощ  банальний.

18-20.09.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689924
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.09.2016

Ще будемо з тобою ми щасливі

[youtube]https://youtu.be/mcQoIveqBu4[/youtube]


Слова:  Наталя  Мазур
Музика:  Василь  Корба
Виконує:  Олена  Прядко


А  ми  з  тобою  ще  недоспівали,
Недолюбили  й  недотанцювали.
Не  вишили  для  внуків  вишиванки,
Та  не  зустріли  райдужні  світанки.

Приспів:
Коханий,  милий,
Голубе  сивий,
Лину  до  тебе
Я  кожну  мить.
Дякую  долі,
Що  ми  з  тобою,
І  що  кохання
В  серці  горить.

Нам  бачити  зимою  заметілі,
Улітку,  як  пливуть  тумани  білі,
Як  пролісок  весною  розквітає,
А  восени,  як  листя  опадає.

Нам  вальси  слухати  -  не  Лакрімозу,
Складати  вірші,  і  писати  прозу,
Радіти  сонцю,  вітрові  і  зливі!
Ще  будемо  з  тобою  ми  щасливі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2016

Сюркочуть коники

Сюркочуть  коники  в  траві,  всю  ніч  сюркочуть,
Так,  ніби  все,  про  що  мовчу,  сказати  хочуть.

Їх  слухає  небесних  зір  юрба  строката,
Щербатий  місяць-поводир  стоїть  на  чатах.

Сузір’я  взялися  в  танок  мені  на  втіху,
Жаринами  Чумацький  Шлях  засипав  стріху.

Вляглася  спека  попід  мур  перепочити.
Точéні  тіні  на  стіні,  як  сталактити.

Ми  мовчимо.  Рука  в  руці,  а  погляд  вгору,
І  тільки  коники  в  траві  сюркочуть  хором.



10-13.09.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688374
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2016

До Парнасу

[i]Присвячується  письменниці  
Маргариті  Володимирівні  Шеверногій[/i]

Марго,  Маргарито,  Риточко  –  
Подільська  наша  красуня!  
Хай  буде  душа  відкритою  –  
Відкритість  тобі  пасує!  

Бажаю  любові  багато,
Хай  радість  у  серце  ллється,
І  в  будень,  і  в  кожне  свято
Хай  сонце  до  тебе  сміється.

З  роси  тобі  і  з  водиці,  
І  творчих  злетів  у  небо!  
Вночі  тобі  хай  не  спиться,  
Бо  ж  віршів  твоїх  нам  треба!

Торуй  поетичну  трасу,
Сідай  на  Пегаса  сміло,
Бажаю,  щоб  аж  до  Парнасу
Доскочить  на  ньому  зуміла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687840
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 05.09.2016

Збірка віршів "Трем тиші"

   Чи  відчували  ви  коли-небудь,  як  тремтить  тиша?
   Коли  це  відбувається,  важко  зрозуміти,  чи  то  тріпоче  усе  навколо  тебе,  чи  то  ти  сама  сповнена  трепету,  що  виливається  кругом.
   Саме  в  такі  хвилини  відбувається  таїнство  народження  Поезії.
Вона  з`являється  десь  високо  вгорі,  поволі  опадає  і  огортає  Словом.
   А  потім,  коли  вірш  уже  записаний,  і  ти  перечитуєш  його  раз,  і  вдруге,  приходить  усвідомлення  того,  що  ти  сама    такого  б  ніколи  не  написала,  якби  не  Боже  благословення  і  той  дивовижний  трем  тиші,  який  був  від  початку.
   Ось  вона,  ще  тепленька  і  запашна,  як  свіжоспечений  хлібчик!
   Ось  вона  –  моя  третя  сольна  збірочка,  яка  вміщує  у  себе  вірші  періоду  2012-2016  років,  яка  вийшла  за  фінансової  підтримки  чоловіка  Андрія  та  щирого  товариша  Романа  Щавурського.
   Видана  Київським  видавництвом  «Український  пріоритет».  Видавець  Володимир  Шовкошитний.  
   Книга  ілюстрована  Львівською  художницею  Оксаною  Шевців-Мазур.
   Передмову  до  книги  написав  відомий  Львівський  поет  Іван  Гентош.
Писав  щиро,  перед  тим  довго  і  ретельно  вичитуючи  кожен  вірш.

«Є  вірші,  поезія,  що  відразу  западають  у  душу  –  Наталина  (при  бажанні  –  пані  Наталі)  саме  така…  Як  вихор,  захоплює  відразу  із  перших  рядків,  не  відпускає  впродовж  усього  читання  –  хочеться  ще  і  ще.  Безсумнівно  тому,  що  вона  є  писана  майстерно,  а  ще  часами  просто  розкішна  своєю  образністю  і  надзвичайною  зрілістю,  тим  невловимим  і  тонким,  що  називається  шармом.»

   Хочеться  побажати  своєму  дитяті  добрих  рук  і  зацікавлених  очей  читачів.
   Дякую  тобі,  Господи,  за  неймовірний  трем  тиші,  народжені  вірші  та  нову  книгу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2016

Вьются мысли

Вьются  мысли  птицами  уныло,
Не  собраться  им  в  одном  кругу.
Вспоминая  то,  что  раньше  было,
До  утра  уснуть  я  не  могу.

О,  как  больно  вспоминать  былое
И  о  том,  что  так  и  не  сбылось.
Годы  -  в  Осень,  хочется  покоя,
И  забыть,  что  пережито  врозь.

Дни  бегут,  а  стрелки  циферблата
Отмеряют  круговерти  дней,
Обо  мне  подумай  в  час  заката,
Провожая  взглядом  журавлей.

02.08.2016г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681466
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.08.2016

У краю неляканих метеликів

У  краю  неляканих  метеликів
Розлилася  спека  медоносами.
Синій  дзвоник  з  оксамитним  келихом
Вмисне  зачеплю  ногами  босими.

Біля  шляху  полини  сторожею,
Стежка  поміж  них  біжить  лощиною.
Затишний  цей  рай  із  ласки  Божої
Здавна  звуть  малою  батьківщиною.

Синь  вгорі  напоєна  нектарами,
Синь  земна  –  у  джерелі  кремнистому.
Літо  на  горбку  в  суничнім  мареві
Розкидає  ягоди  намистами.

Загублюся  у  світах  некошених,
До  небес  торкатимусь  долонями,
І  до  мене,  сонцем  запорошені,
Усміхнуться  рудуваті  соняхи.

04.07.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677269
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.07.2016

Тихше, тихше із Ірини Самаріної

Тихше,  тихше…  Бо  судити  інших  –  гріх,
Порадійте  краще  успіхами  їх.
Ви  поплачте  з  тими,  хто  зазнав  біди,
Співчуття  –  струмок    живильної  води.

Тихше,  тихше…  Не  рубайте  ви  з  плеча,
Може  хтось  уже  згасає,  як  свіча.
На  задмухуйте  пересудом  вогонь,
Підкріпіть  його  теплом  своїх  долонь.

Тихше,  тихше…  Не  марнуйте  людям  вік,
Краще  будьте  милосердними  до  всіх.
Бо  життя  прожить  –  не  поле  перейти,
Досить  в  ньому  є  нещасть  і  гіркоти.

Тихше,  тихше…  Бо  слова  гостріш  ножа,
Ви  живіть,  щоб  стала  чистою  душа.
Різні  погляди  та  варто  осягти,
Що  на  всіх  свою  сорочку  не  вдягти.

Тихше,  тихше…  Бо  чутки  –  то  лиш  обман,
Та  Всевишній  може  дати  лад  думкам.
Ви  свій  шлях  земний  із  Господом  ідіть,
І  тому  живіть  і  більше  не  судіть.

25.04.2016  р.

Оригінал

Тише,  тише

Тише,  тише…  Не  судите  -  это  грех...
Вы  порадуйтесь  душою  за  успех.
Вы  поплачьте  над  чужою  –  над  бедой.                
Сострадание  –  ручей  с  живой  водой.

Тише,  тише…  Не  ругайте  сгоряча.
Чья-то  жизнь,  возможно,  гаснет  как  свеча.
Не  задуйте  кривотолком  тот  огонь.
Поддержите,  поднеся  к  нему  ладонь.

Тише,  тише…  Не  врывайтесь  в  жизнь  людей,
Наблюдая  с  высоты  судьбы  своей.
Потому  что  жизнь  –  сплошные  этажи.
Там,  вверху,  возможно,  просто  больше  лжи.

Тише,  тише…  Ведь  слова  острей  ножа.
Нужно  жить,  на  сердце  злобы  не  держа.
Много  мнений,  только  помнить  нужно  впредь,
Что  на  всех  свою  рубашку  не  одеть.

Тише,  тише…  Там,  где  слухи  –  правды  нет.
Лишь  Всевышний  знает  правильный  ответ.
И  от  глаз  его  не  скрыться,  не  уйти.
Вот  поэтому...  живи  и...  не  суди!

Ирина  Самарина-Лабиринт

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2016

Стара черешня

В  межі  засохла  деревина
Аж  почорніла  від  дощів.
Давно  своє  вже  відродила,
Відплодоносила...
Хрущі
Не  прилітають  у  суцвіття,
Не  в`є  гніздо  весною  птах.
Стара  черешня  чверть  століття
Тримає  небо  на  плечах.
Обходять  всі  її,  сердешну,
(Зрубати  не  прийшла  пора),
А  вчора  ввечері  черешня
Взяла  і  раптом  зацвіла.
Тендітно-білими  квітками
Покрились  чорні  гілочки,
Так  хусточку  біленьку  мама
Закручує.
У  шкарубких
Руках  тримає  полотнину,
В  трикутних  згорне,
А  відтак,
Накриє  нашвидку  сивини,
Сховавши  усміх  на  устах.
Рідненька  мамо!
Йду  навпроти,
На  стежці  килим  споришу.
-  Пошли,  Господь,  Свої  щедроти
Для  мами,  -  
Тихо  попрошу.

08.04.2016р.

засохла  старая  черешня,
вся  почернела  от  тоски,
давно  рассталась  с  цветом  вешним,
и  даже  майские  жуки  

не  прилетят  искать  соцветья,
н  птичий  свист  в  ветвях  зачах...
чтож,  больше  четверти  столетья
держала  небо  на  плечах...

никто  не  ходит  к  ней,  сердешной,
одно  -  срубить,  и  все  дела.
а  полумёртвая  черешня
вчера  взяла  и  -  расцвела!!!

такими  нежными  цветами,
каких  не  помнили  давно,
как  беленький  платок  на  маме,
когда,  сложивши  полотно,

рукой  шершавою  разгладит,
ткань  на  помявшихся  местах,
покроет  пепельные  пряди,  
улыбку  спрятав  на  устах.

родная!  я  несу  навстречу,
любовь,  как  тихую  свечу,
-Христе  мой,  Богочеловече,
помилуй  и  спаси,  -  шепчу.

Ирина  Подюкова    23.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659635
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2016

Душі дому

Небо  заховалося  у  трави,
Зник  останній  промінь.  З  висоти
Ніч  скидала  морок  кучерявий
На  будинки,  вулиці,  мости.

Шепотіла  місту:  «Люлі-люлі»,–
Проспівала  декілька  псалмів,
А  проте  квартири  незаснулі
Вікнами  світилися  в  пітьмі.

То  блідими,  мов  примарне  сяйво,
То  ясними,  як  палкий  вогонь,
Видавали  світу  одностайно
Таїну  своїх  нічних  безсонь.

Тільки  їм  в  подробицях  відому  –
Радісну,  печальну  чи  сумну,
Вікна  –  незамінні  душі  дому  –
Трепетно  вдивлялися  в  імлу.

Місяць  завершив  діла  пастуші,
І  здалося  в  темноті  мені,
Що  не  вікна,  а  пречисті  душі
Світло  випромінюють  в  пітьмі.

18-19.03.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652849
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.03.2016

Де

Витає  кімнатою  кави  міцний  аромат.
Надламаний  місяць  пливе  у  віконний  квадрат
До  столу  малого,  де  зріють  бокали  з  вином,
Де  вогник  свічі  ділить  спогади  з  темним  вікном.

Де  смак  шоколаду  ще  бродить  на  спраглих  губах,
Де  вічність  і  шал  пломеніють,  немов  на  вітрах,
Де  музика  сфер  долинає  до  нас  з  висоти,  
І  нота  висока  в  оголених  грудях  тремтить.

Хмелію  тобою,  пірнаю  в  нестримні  світи,  
Де  все  розчиняється,  лиш  залишаєшся  ти,
Де  очі  навпроти  і  ми,  наче  знову  в  раю,
І  де  невагомо  лунає,  як  сповідь,  -  люблю...

14.02-22.02.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2016

Ніч безборонно

Ніч  безборонно  задмухує  вікна  квартир,
Спалахи  фар  і  цятки  ліхтарів  придорожніх.
Темінь  кошлата  збирає  багатий  ясир,
Та  скористатися  ним  все  одно  неспроможна.

Хоч,  наче  спрут,  оплітає  найменші  кутки,
Чорне  чорнило  розхлюпує  густо,  без  міри.
Саме  в  цей  час  жовтолиці  гарячі  зірки
В  плахті  шовковій  старанно  випалюють  діри.

І  через  них  ллється  світло  з  незнаних  висот,
І,  нашвидку  поєднавшись  у  пари  з  вітрами,
Десь  поміж  вулиць  широких  веде  хоровод,
І  аж  до  ранку  босоніж  гуляє  дахами.

І  вже  коли  рожевіють  повіки  землі,
Світла  стає  в  піднебессі  багато-багато,
Селиться  знову  воно  на  віконному  склі,
І  не  спинити  це  чудо  пітьмі,  не  здолати.

25.01.2016р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644500
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2016

Я приснюсь тобі

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=glrMaGTJFy0[/youtube]

Слова  Наталі  Мазур
Музика  та  виконання  Іван  Пустовий

 Я  приснюсь  тобі

 В    час,    коли    всерйоз
 Затріщить    мороз,
 Загудуть    вітри    грізним    клекотом,
 Захурделить    ніч
 Снігом    навсібіч    -    
 Я    приснюсь    тобі    тихим    шепотом.

 В    час,    коли    зима
 Наче    крадькома,
 Закує    вікно    срібним    помахом,
 І    захочеш    ти
 Краплю    теплоти    -    
 Я    приснюсь    тобі    ніжним    подихом.

 Так  захочеш  ти  краплю  теплоти  -
 Я  приснюсь  тобі  ніжним  подихом.


 В    час,    коли    тобі
 Важко    у    журбі,
 Бо    без    мене    ти,    як    з    одним    крилом.
 І  якщо  в    цю    мить
 Серденько    щемить    -    
 Я    приснюсь    тобі    добрим    Янголом.

 В    час,    коли    всерйоз
 Затріщить    мороз,
 Загудуть    вітри    срібним    клекотом,
 Захурделить    ніч
 Снігом    навсібіч    -    
 Я    приснюсь    тобі    тихим    шепотом.

 Захурделить  ніч  снігом  навсібіч  -
 Я  приснюсь  тобі  тихим  шепотом.

 Я  приснюсь  тобі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016

Переклади із Геннадія Тукачева

Геннадію  Тукачеву  наприкінці  березня  цього  року  виповниться  
70  років.  Військовий  у  відставці,  розмовляє  та  пише  російською.
На  свій  ювілей  побажав  видати  книгу  українською  мовою,  
тому  запропонував  свої  вірші  до  перекладу.  
Ось  що  з  цього  вийшло.
Вірші  Геннадія  Тукачева  можна  прочитати  тут:
http://www.stihi.ru/avtor/genaschow


       ***
Всё  зреет  и  всему  свой  срок.  
И  вот  теперь,  с  душою  зрелой  
отдаться  страсти  не  порок,  
да  жаль,  что  перезрело…тело

     *-*
Все  зріє,  і  всьому  свій  час,
І  ось,  коли  душа  дозріла,
Віддатись  пристрасті  є  шанс,
Та  шкода  –  перезріло  тіло.

     ***
Всё  идеально  не  бывает.  
Ведь  жизнь  не  нить  –  
узлов  в  ней  много.  
И  «крышу»  иногда  срывает  
совсем  не  у  того  порога!

     *-*
Все  ідеальним  не  буває,
Життя  –  із  вузликів  дорога.
І  дах  мені,  бува,  зриває
Далеко  від  твого  порогу.

     ***
Я  оптимизма  голос  слышу,  
и  слышу  как  душа  поёт!  
Весной  и  сам  готов  «на  крышу»  –  
боюсь  седой  «чердак»  снесёт.

     *-*
Я  оптимізму  голос  чую,
Дзвенить  він  у  душі  садах.
Коли  весна  забенкетує,
Боюсь,  щоб  не  зірвало  дах.

     ***
А  осень  крутит  карусель…  

Осенний  лист  накрыл  туман.  
Стих  отрывается  от  сердца.  
Где  правда  жизни?  Где  обман?  
Куда  нам  день  откроет  дверцы?
 
Вопросов  много,  только  вот  
ответы  жизнь  нам  не  напишет.  
Хоть  разума  прибавил  год,  
всё  чаще  холод  в  сердце  дышит.
   
Скромней  становятся  мечты.  
Дерзания  –  всё  осторожней.  
И  ты  с  немногими  на  «ты»,  
а  «ВЫ»  звучит  уже  тревожней.  

Всё  реже  слышен  зов  страстей.  
За  прошлое  судьба  карает.  
А  осень  крутит  карусель  
да  в  прятки  с  памятью  играет.

     *-*
Вже  падолист  накрив  туман,
Вірш  відривається  від  серця.
Де  правда?  Де  в  душі  обман?
Чи  день  прийдешній  нам  всміхнеться?

Питань  багато,  тільки  вік
Не  відповість,  бо  сам  не  знає.
Хоч  збагатились  ми  на  рік,
Та  в  серце  холод  заповзає.

Думками  вгору  не  зійти,
Десь  при  землі  вони  витають.
І  вже  з  небагатьма  на  «ти»,
На  «ви»  тебе  всі  називають.

Не  чути  пристрастей  шабель,
Усе  в  минулім,  за  спиною.
Лиш  осінь  крутить  карусель,
І  грає  в  піжмурки  зі  мною.

09.02.2016р.

Поздняя  осень,  закат  над  Бугом  

Осенний  полдень  угасает.  
В  закате  тонет  небосвод.  
Луч  солнца  тихо  умирает  
за  зеркалом  холодных  вод.  

Берёзы  скромно  румянеют,  
стыдясь  осенней  наготы.  
Они  под  утро  поседеют,  
засеребрятся,  как  и  ты…  

Осінній  полудень  згасає

Осінній  полудень  згасає,
У  захід  плине  небосхил.
Проміння  сонячне  вмирає,
До  водних  доторкнувшись  крил.

Берізки  скромно  рум`яніють,
Розгублені  від  наготи.
Вони  під  ранок  посивіють
І  сріблом  вкриються,  як  ти…

***  
На  зиму  раздетое  поле  –  
закинуты  борозды  в  синь.  
И  вновь  журавлиною  долей  
курлычет  на  юг  птичий  клин.  

*-*
На  зиму  пооране  поле,
Поснули  вже  брили    землі.
І  знов,  за  пташиною  долею,
На  південь  летять  журавлі.

***  
Не  увядай,  прошу,  не  надо.  
Весна  бушует  за  окном.
И  я  жду  любящего  взгляда  
весенней  ночью,  летним  днём…  
Не  увядай!  Прошу!  Не  надо!!!

 *-*
Зів`яти  не  спіши,  не  треба,
Весна  буяє  за  вікном.
Вночі  чи  вдень,  та  лиш  від  тебе
Чекаю  погляду  давно.
Зів`яти  ти  не  поспішай!
Чекай!

03.03.2016  р.

***
Вначале  было  слово.
И  слово  было  Бог!
И  с  этим  словом  снова
мы  строим  наш  чертог.
Пускай  в  нём  много  лет
струится  счастья  свет!

*-*
Було  спочатку  Слово,
Було  те  Слово  –  Бог.
Ми  дім  свій  пречудово
Збудуємо  удвох.
У  нім  на  зло  напастям
Не  згасне  світло  щастя.


 ***
Грустить  или  печалиться,
или  устроить  пир
за  то,  что  годы  катятся,
но  вечно  молод  мир?  

Как  новая  копеечка,
всегда  жизнь  молода.
Мальчишку  на  скамеечке
целует  без  стыда.

Зачем  же  нам  печалиться?
Давай  закатим  пир
чтобы  душой  не  стариться,
как  вечно  юный  мир!

*-*
Журитися  чи  плакати
На  схилі  довгих  літ?
Роки  вражають  втратами,
Та  вічно  юний  світ.

І  котиться  стежиною
Монеточка  -  життя.
Цілується  з  хлопчиною
До  самозабуття.

То  ж  годі  нам  печалитись,
Продовжимо  політ,
Аби  душа  не  старилась,
Як  вічно  юний  світ.


 ***
Под  сверкающий  вальс  листопада
и  волнующий  шепот  берёз,
Мне  хозяин  трёхкозьего  стада
душу  трогал  словами  до  слёз.

Он  не  сетовал  мне  на  погоду,
и  не  клял  он  ни  слякоть,  ни  дождь.
Он  любил  и  людей,  и  природу
как  премудрый,  как  сказочный  вождь.

Не  спеша  открывал  он  секреты
стародавних  традиций  славян,
православные  Божьи  заветы,
что  в  душе  украинских  селян.

Начинается  год  с  листопада,  –
говорил  шевеля  бородой,  –
для  земли  золотая  награда!  –
И  дрожал  его  голос  святой.

Начинается  год  Листопадом.
Золотит  он  Крыльцо,  и  порог,
и  берёзки,  что  девушки,  к  ряду
в  шубках  лисьих  стоят  у  дорог.

И  венчается  год  листопадом,
освятив  изобилия  рог.
Вот  опять  увеличилось  стадо,
и  наполнился  рыбой  садок.

Завершается  год  Листопадом.
Он  трудов  благодатных  итог.
И  присядет,  с  хозяйкою  рядом,
вся  семья  под  намётанный  стог.

И  прощается  год  листопадом.
Серебрится  слезами  дорог,
но  грустить  о  минулом  не  надо  –
в  Новый  год  нас  зовёт  Козерог.

Он  сказал  :  «Благодарен  я  Богу
в  листопад  за  отпущенный  век.
И  пред  Господом,  жизни  итогом,
станет  то,  что  я  есьмь  ЧЕ-ЛО-ВЕК!»

*-*
Під  прояснений  вальс  листопаду,
І  хвилюючий  шепіт  беріз,
Пан-господар  трикізного  стада
Зачепив  мою  душу  до  сліз.

Він  не  ганив  погану  погоду,
І  не  кляв  ні  сльоту,  ані  дощ,
Він  любив  і  людей,  і  природу,
Як  премудрий  правитель,  як  вождь.

Розкривав  він  для  мене  канони
Стародавніх  традицій  слов`ян,
Православні  Господні  закони,
Що  в  душі  українських  селян:

-  Починається  рік  з  листопаду,  -
(Прикрашав  його  усміх  м`який),  -
Для  землі  він  приносить  відраду,  -
І  тремтів  його  голос  святий.

Починається  рік  листопадом,
Ганок  він  золотить,  і  поріг.
Он  берізки,  що  ген  аж  за  садом,
Стали  в  шубках  рудих  вздовж  доріг.

І  вінчається  рік  листопадом,
Освятивши  достатку  ріжок,
Був  приплід.  Знову  збільшилось  стадо,
І  наповнився  рибний  садок.

Завершиться  рік  теж  листопадом,
Підсумуючи  працю  важку,
І  присяде  сім`я  десь  за  садом
Під  стіжок,  що  стоїть  на  лужку.

Попрощається  рік  листопадом,
Засріблившись  сльозами  доріг,
І  усе  залишивши  позаду,
В  рік  новий  поведе  Козеріг.

Він  сказав:  «Дуже  вдячний  я  Богу
За  життєвий,  відпущений  час.
Закінчивши  життєву  дорогу,
До  Творця  піде  кожен  із  нас».


 ***
(для  страдающих  о  конце  света)

Мерцают  звёзды  во  вселенной.
Планетам  солнце  дарит  свет.
И  остаётся  неизменным
всё  это  миллионы  лет.

Земля,  вращаясь  по  орбите,
от  рождества  до  рождества,
клубком  мотая  время  нити,  
рождает  чудо-естества.

Проходят  месяцы  и  годы,
десятилетия,  века
и  все  явления  природы
смывает  времени  река.

Но  светят  звёзды  во  вселенной.
Он  бесконечен  –  этот  свет.
И  остаётся  неизменным
всё  это  миллионы  лет!

*-*
Усесвіт  зорями  іскриться,
І  сонце  світить  з  висоти,
І  це  довіку  не  минеться  –
Планети,  зоряні  світи.

Земля  крокує  по  орбіті,
І  від  Різдва  аж  до  Різдва,
Віками  сонними  сповиті,
Народжує  свої  дива.

А  час  виводить  хороводи,
Прибільшує  число  годин.
Та  усі  явища  природи
Часу  змиває  швидкоплин.

І  світять  зорі  з  високості,
І  світло  це  летить  в  ефір.
Летять  планети  в  часопростір,
Триває  це  з  прадавніх  пір.


Однокласснице

Прошу,  прости!
Я  стал  похож  на  старый  дуб.
В  седой  туман  уходит  детство,
и  то  невинное  кокетство,
с  размытым  очертаньем  губ.

Прошу,  прости!
Очисти  душу  от  обид!
Пусть  будет  радостью  для  нас
и  наш  весёлый  трудный  класс,
И  всё,  что  память  сохранит.

Прошу,  прости!
Что,  может  быть,  не  то  сказал.
И  дерзким  был,  возможно,  слишком.
За  глупость  детскую  мальчишки,  
что  в  жизни  путь  не  твой  избрал.

За  всё  прости!
С  гордыней  дружбу  не  води.
Судьбу  облегчи  примиреньем.
Над  глупым  сжалься  с  умиленьем
и…  в  «Одноклассники»  зайди!

Однокласниці

Пробач  мені.
Я  схожим  став  на  древній  дуб,
Минуло  вже  давно  дитинство,
І  те  безхитрісне  кокетство,
З  хисткими  контурами  губ.

Пробач  мені.
Очисти  душу  від  образ,
Хай  стане  радістю  для  нас
І  наш  важкий,  веселий  клас,
І  все,  що  зберігає  час.

Пробач  мені.
Я,  може,  щось  не  те  сказав?
(Чи  можу  зараз  пам`ятати),
За  простодушність  хлопченяти,
Що  шлях  в  житті  не  той  обрав.

За  все  пробач.
Відкинь  же  гордості  сліди,
Полегши  долю  добротою,
І  прошу,  зглянься  наді  мною,
І…  в  «Однокласники»  зайди.


 ***
Седое  море  свирепеет,
клыки  вонзая  в  берега.
Сугробы  пенные  белеют
как  новогодние  снега!

Над  бездной  вод  жестокий  ветер
стада  гоняет  облаков,
как  будто  он  на  всей  планете
вершитель  судеб  и  веков.

Так  две  стихии  утверждаясь
вздымают  к  небу  гребни  волн.
И  этой  схваткой  услаждаясь
шагает  морем  Посейдон.

*-*
Лютішає  сердите  море,
Врізаючись  у  береги.
Зростають  хвилі,  наче  гори,
Біліючи,  немов  сніги.

Над  прірвою  жорстокий  вітер
Ганяє  швидко  стадо  хмар,
Так,  ніби  він  на  цілім  світі,
Один  вершитель  і  владар.

Так  стверджуються  дві  стихії,
Не  відаючи  заборон.
І  в  цілковитій  ейфорії
Крокує  морем  Посейдон.

19.04.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642493
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2016

Вокзальний ліхтар

Багато  бачив  зустрічей-прощань
Старий  ліхтар  в  чавуннім  обладунку.
В  його  блідих,  примружених  очах
Відбилося  чекання.
Звично,  лунко
Прокотиться  пероном:"  Прощав-а-а-й!"
Заглушиться  динаміком  вокзальним.
І  хтось  у  натовпі  не  стримає  ридань,
Хтось  радісно  зітхне:  "Усе  позаду..."
Юрба  зміняється  у  вічній  суєті,
А  він  нестиме  далі  службу  ревно,
Щоб  людям  дати  світло  в  темноті,
Хоч  душі  у  людей  бувають  темні.

2014-04.02.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641075
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 04.02.2016

Барвиста парасолька

Барвиста  парасолька  повсякчас
Від  поглядів  ховала  і  негоди.
Ми  цілувалися  під  нею  раз  по  раз,
І  вушко  лоскотав  твій  теплий  подих.

У  чорно-білі  прохолодні  дні
Нам  світ  здавався  різнокольоровим.
Закохані  були  ми  і  чудні,
Наївні  і  смішні  вели  розмови.

Потерта  парасолька  вже  давно
Забута  десь  у  комірчині  тьмяній.
І  ми  удвох  в  кімнаті  мовчимо...
А  парасольці  сниться  дощ  весняний.

22.01.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2016

Вербовий сон

Осінній  похмурий  день.  Сірі  хмари.  Холодний  дощ.
Шукаю,  де  б  припаркуватися.  Здається  там,  під  тією  вербою  
можна  втиснутися.  І  чому  та  верба  так  приковує  мій  погляд?  
У  неї  руде  волосся!  
Тоненькі  жовті  прутики  аж  вигинаються  під  дощем.  
Бідна  верба!  
От  тоді,  сидячи  в  холодній  машині  і  з`явився  у  моєму  нотатнику
такий  текст:

"Дощ  гойдає  руде  волосся  верби.  Заціловує  зимними  поцілунками,
залишає  пацьорки  із  холодних  краплин.  Чорний.  мокрий  шлейф  сповиває  кору.  
Замотує  крону  в  прозору  невагомість  туману.  Пестить  і  ніжить  її  крижаними  обіймами.  
Залишається  ночувати  у  вологих  западинках  гілок.  Промовляє  -  усе  для  тебе,  мила,  усе  для  тебе.
Верба  засинає  під  його  тихий  шепіт,  і  сниться  їй  весна,  зелені  листочки,  жовті  котики  і  теплий  
залітний  вітер,  що  бавиться  її  рудим  волоссям."

А  сьогодні  подумалося  -  шкода,  якщо  запис  залишиться  у  прозі.  І  ось...

Осінній  дощ  верби  руде  волосся
Студеними  цілунками  сповив.
Вона  стояла  гордо  -  гола  й  боса  -  
І  не  бажала  розмовляти  з  ним.

Він  їй  намисто  із  роси  накинув
І  загорнув  у  мокрий  чорний  шлейф.
Вона  ж  ковтала  крадькома  сльозину  
І  віття  притискала  до  грудей.

Закутав  дощ  вербу  в  туман  прозорий,
Вмостився  спати  на  її  гіллі.
Вона  тужливо  кроною,  в  покорі,
Виспівувала  туги  та  жалі.

На  вушко  їй  прошепотів:  "Кохана,
Усе  для  тебе,  мила.  Засинай!"
А  їй  наснився  вітер  десь  під  ранок  -
Залітний  теплий  вітер  -  і  весна.

10.11.2015  -  21.01.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2016

Місто не спить

Небо  над  містом  в  мереживі  чорних  дерев
Храмовим  шпилем  підперто  і  списом  ялини.
Присмерк  вечірній,  що  зітканий  з  тисяч  химер,
Світла  ліхтарного  переривають  краплини.

Місто  натомлене  шурхіт  коліс  оповив,
Тьмяна  бруківка  підхоплює  їх  колискову.
Вулиць  дотичних  безлюдні,  вузькі  рукави
Кличуть  у  безвість  пірнути,  страшну  й  загадкову.

Місто  зітхає,  йому  би  спочити  на  мить,
Вимкнути  світло,  машини,  людей  і  розмови.
Скільки  століть  промайнуло,  та  місто  не  спить...
Просто  містам  так  судилось  –  не  спати  ніколи.

07.12.2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628482
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.12.2015

Пізні хризантеми

Чи  дощ,  чи  сніг,  чи  невагома  мжичка
Поволі  падає  на  вуличні  ятки.
Ходити  під  дощем  -  то  давня  звичка.
Пришвидшу  крок.Розім`яті  листки

Не  шурхотять.  І  під  ногами  слизько.
Ця  пізня  осінь  зіткана  з  краплин.
Схилилися  хмарини  низько-низько
Над  містом  з  теракотових  цеглин.

Повільно  висипають  крупи  білі
На  вулицю  із  тьмяним  ліхтарем.
Тулю  до  себе  квіти  скрижанілі,
З  гірчавим  ароматом,  хризантем.

Спішу  до  тебе  у  тепло  кімнати,
Де  чай  із  трав  заварюєш  мені,
І  хризантеми  там  будуть  стояти
У  кришталевій  вазі  на  столі.

30.11.2015р.

Для  ілюстрації  використано  картину  Василя  Ромащенко  "Білі  хризантеми"
http://artnow.ru/ru/gallery/2/27832/picture/0/657082.html

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2015

Не буржуа

(  М.А.А.)

Холодний  ранок.  
Перше.  
Листопад.
Зітхає  місто  протягами  вулиць,
А  ми  удвох.  Неначебто  назад
У  молодість  негадано  вернулись.

Мороз  інкрустував  опалий  лист,
Йдемо  поволі  -  н́і́́куди  спішити.
Не  руки  -  долі  в  нас  переплелись,
Чимало  довелося  пережити.

Десь  у  будинках  сонних  буржуа
Напій  ранковий  в  кавнику  парує.
Ми  мовчимо,  бо  зайві  всі  слова,
Бо  не  потрібні  ті  розмови  всує.

Кав`ярня  -  випадкова  і  стара  -  
Від  зашпорів  рятує  і  застуди.
Лате,  еспрессо.  
Все.  Мені  пора.
Твої  слова:  
Іди.  Чекати  буду.

02.11.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2015

Холоднішає…

Холоднішає...  
День  поза  днем
Випадають  тумани  поволі.
Виноград  заяснівся  вогнем
П`ятипалих  листків.  
На  осонні
Кряче  ворон  -  старий  реаліст.
Відлітає  вороняча  зграя.
Млявий  вітер  -  бродячий  арфіст  -
Павутину,  як  струни  торкає.
Заклопотаний  день  по  стерні
Пробігає,  не  зранивши  п`яти.
У  задумі  стою,  бо  мені
Неможливо  той  день  наздогнати...
Осягнути  не  можу  оте
Сум`яття  на  околиці  літа...
А  край  поля  ще  й  досі  цвіте
Подорожник  дрібнесеньким  цвітом.

04.10.2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611304
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.10.2015

Перша кава

(Поету  Йосипу  Петровичу  Осецькому)

Старий  автобус  у  серпневу  спеку  
Гудів  надсадно,  глухо,  без  угаву.
Ви  голосом  притишено-далеким
Рондель  читали  про  заморську  каву.

Вслухалася  у  ті  слова  не  марно,
Таки  відчула  ностальгійні  ноти,
І  уявила  затишну  кав`ярню,
Дві  філіжанки  кави.  Ви  -  навпроти.

Кидає  свічка  світло  золотаве
На  канделябра  патину  зелену.
Із  Вами  це,  звичайно,  перша  кава,
То  чом  зі  смутком  дивитесь  на  мене?

Те  відчуття  реальності  і  досі
В  собі  ніяк  не  можу  побороти.
Зустріти  із  горнятком  кави  осінь
Як  Ви  -  не  знаю,  а  от  я  -  не  проти.

21.05.2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601875
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2015

І знову розлука…

(Моїй  донечці  Тетяночці)

І  знову  розлука  роз`ятреним  болем  пече...
У  час,  коли  руки  твоє  залишають  плече,
Шепочу  -  люблю,  та  слова  на  губах  затихають.
Знов  дні  стануть  схожі  на  висохлі  жовті  листки,
Що  впали  додолу,  хоч  праглося  їм  навпаки,
У  небо  злетіти,  докупи  зібравшись  у  зграю.

Гортатиму  фото,  чекатиму  в  тиші  дзвінка,
А  часу  безжального  мчатиме  поряд  ріка,
Де  вечір  і  ніч  за  вікном  проростають  у  вічність.
І  жити  прийдешнім  знов  стану,  як  досі  жила,
Дарунки  шукати,  вкладати  в  них  краплі  тепла,
Бо  ти  кожен  рік  на  Різдво  приїзджаєш  у  січні.

Віршами  блукатиму,  наче  віднайденим  раєм,
Хоч  кажуть,  щасливі  не  пишуть  вірші,  та  хто  знає...

15.08.2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2015

Ніч на землю сходить (Гаснет вечер) з Дмитра Дьоміна

Ніч  на  землю  сходить,  мов  примара,
Гасне  день,  і  з  ним  у  грудях  шал.
Лиш  про  тебе  плаче  знов  гітара,
І  зітхає  змучена  душа.

Ти  одна,  немов  черешня  біла,
На  моє  нещастя  розцвіла.
Чом  зі  мною  мовчазна,  несміла,
Хоч  недавно  радісна  була?

Чи  моє  кохання  нездійснене?
Чи  даремно  струни  душу  рвуть?
Не  приховуй  відповідь  від  менея,
Усміхнись  -  хай  мрії  оживуть!

11.02.2014р.


Оригінал

Гаснет  вечер  (Песня)

Слова  Дмитрий  Демин,  музыка  Юрий  Удодов.

Гаснет  вечер  пламенем  пожара,
Ночь  на  землю  сходит  неспеша.
Про  тебя  поет  моя  гитара,
О  тебе  грустит  моя  душа.

Ты  одна  черешнею  красивой,
На  мое  несчастье  расцвела.
Почему  со  мной  ты  молчалива,
Почему  с  другими  весела?

Может  быть  любовь  моя  напрасна,
Зря  тоскую,  струнами  звеня.
Ты  скажи  мне  коротко  и  ясно,
Но  не  мучай  попусту  меня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2015

Мовчання

В  них  кожен  вечір  по-різному,
П`яний  він  (чуємо  часто  ми)
Сипле  прокльонами  грізними,
Гнівно  лякає  нещастями.

Звично,  застиглою  скелею,
Ловить  вона  звинувачення.
Потім  в  холодній  постелі  їй
Квилиться,  тужиться,  плачеться.

Ранок  прийде  неприкаяний,
Двері  відчиняться  з  грюкотом,
Тихо  промовить  -  "хазяїн  мій",
Він  обізве  її  "сукою".

Інколи,  в  стані  тверезому,
Він  обціловує  руки  їй,
Стелить  словесне  мереживо,
Ну  а  вона  мовчки  слухає.

24.05.2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2015

Жовтий метелик

Флоксами  пахне  у  розпал  спекотного  літа,
Стежка,  відбілена  сонцем,  біжить  в  далечінь.
Хочеться  дзвінко  сміятись,  стрибати,  радіти!
Жовтий  метелик  присів  на  моєму  плечі.
Що  ти,  маленький,  шукаєш  собі  порятунку,
Хочеш  спочити  хвилину,  а  чи  зголоднів?
Жовтий  метелик  з  коричневим  в  цятку  малюнком
Радо  літає,  хоча  і  живе  кілька  днів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589323
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.06.2015

Час одцвілих вишень

Навіяне    "Вместе  с  тобой  улетели  стихи"  Маргарити  Шеверногої  (Каменевої)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585620#com2476515

Колеса  хутко  змотують  асфальт
І  тіні,  що  вляглися  на  дорогу.
Не  повернути,  що  було,  на  жаль,
І  трохи  сумно  на  душі  від  того.

Обабіч  шляху  вишні  одцвіли,
І  час  опалі  пелюстки  змітає.
Колись  були  ми  разом  -  я  і  ти,
Тепер  є  я,  є  ти,  а  нас  -  немає.

Дорога  вперто  мчить  за  небосхил,
А  ти  від  мене  далі...  далі...  далі...
Зникають  спогади,  неначе  пил,
Слідами  стаючи  на  магістралі.

05.06.2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585651
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2015

Ветеран

Рани  занили  укотре.  Знову  сюрпризи  погодні.
Рання  весна  вітровії  гонить  удаль  за  село.
Бачив  сьогодні:  лелеки  -  стомлені,  кволі,  голодні  -
Сіли  на  ближньому  полі,  що  поросло  бур`яном.

Вмить  пригадав:  Того  року,  після  запеклого  бою,
Тінь  журавля  в  піднебессі.  Крила  у  розліт  хрестом,
Що,  наче  Ангел  Господній,  душі  скликав  за  собою,
Тільки  тоді  не  судилось  з  ними  летіти  гуртом.

Виніс  товариш  із  бою,  (  а  полягло  їх  багато)…
Крихітний  хрестик  на  шиї  –  мамин  в  сльозах  оберіг.
А  у  руці  задубілій  темно-зелена  граната,
Вже  без  чеки,  бо  остання.  Та,  що  для  себе  беріг.

Госпіталь.  Болі  нестерпні.  Все  пережив  того  літа.
Сонячні  кола  і  темінь.  Вихором  рвався  у  бій.
Потім  приїхала  мама  –  сива,  налякана,  зблідла.
Витер  зап`ястями  сльози,  що  поповзли  із-під  вій.

Групу  дали  уже  другу.  Жалко,  нога  ще  не  гнеться.
І  то  пусте,  що  осколки  досі  болять  в  голові.
Добре,  він  має  гітару.  Сяде,  до  струн  усміхнеться,
І  пригадає  минуле  –  будні  свої  фронтові.

Гриф  у  гітари  обніме,  хрускіт  відчує  у  пальцях,
Трепетно  так  притискають  зброю,  коханих,  стакан…
Гляне  на  книжку  пенсійну.  Фото  –  йому  дев`ятнадцять.
Бравий  десантник  в  минулім.  Хто  він  тепер?
Ветеран….

03.05.2015р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579880
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 08.05.2015

Торішній спогад

Майже  зотлілі  на  порох,
Сіро-брунатні  на  вид,
Шишки  торішні  у  горах
Землю  встелили.
А  ми
Десь  тут  блукали  з  тобою
Серед  кування  зозуль.
Сосни  столітні  в  ту  пору
Нам  шепотіли:
-  Забудь....
Про  настання  епілогу
Знали  вони  лиш  одні...
Шишки  торішні,  як  спогад,
Впали  під  ноги  мені.

                                                               13.04.2015р.
                                                               Хмільник

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575083
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2015

Ранковий етюд

Нектар  солодкий  із  медунки
Іще  не  випили  джмелі.
Жук-носоріг,  для  порятунку,
Поліз  у  нірку.
Як  нові
У  глянці  пелюстки  стрілчаті
Жовтявих  квітів.
Біля  них
Літає  волохань  кудлатий  -
Малий,  кумедний  лісовик.
Простукав  дятел  телеграму,
Синиці  обірвався  писк...
Велична  тиша  -  наче  в  храмі  -
Навколо  прокидався  ліс.
                                                                     
                                                                         13.04.2015
                                                                           Хмільник

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574243
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.04.2015