| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Каждый из нас богат воспоминаниями. Они могут быть как приятными, так и не очень. Порой они греют, но иногда и терзают душу изнутри.
Для кого то, воспоминанием является маленькая игрушка стоящая на кровати, для других - брелок, который он носит на ключах. У кого то, это важная записка, которая всегда стоит в кошельке, или кулон, который носят возле сердца. Но есть и другие, куда более сильные воспоминания.
Ими могут быть люди, глядя на которых сердце начинает предательски быстро стучать. Или, например, песни, услышать которых хватает всего несколько нот...
А у меня вот, одно из самых необычных воспоминаний. Ну от представьте себе чувство, когда идешь по улицам совсем чужого для тебя города, и понимаешь, что он стал для тебя таким родным. Знаете,вот так бывает, когда эмоции переполняют тебя. Ты стоишь на, казалось бы, обычной улице и слезы градом стекают по твоим щекам. А прохожим тебя просто не понять. Все куда то спешат. Кто то торопится на роботу, вон тот мальчик, с большим портфелем, явно опаздывает в школу, а вот юноша, по-старше, с алой, как кровь розой, без сомнений ждет свою любимую. У каждого из них свои дела и заморочки. И наплевать им на стоящую девушку, смотрящую в сторону метро, с заплаканными глазами и приятной улыбкой. Нет, она никого не ждет, у нее не назначена встреча, и в метро она заходить тоже не хочет. Просто вдруг проснувшись утром, в этом, чужом, городе-воспоминании, ей захотелось просто вспомнить то, что раньше делало её счастливой. С тех моментов прошел уже не один день и месяц, но в городе ничего так и не изменилось. Все те же, вечно спешащие люди, те же газетные киоски, и даже тот же, продавец шаурмы с той стороны улицы.
Город остался прежним... просто изменилось чувство, где то внутри. Раньше этот город был чем то особенным для нее.Городом счастья, радости и любви... Городом, самых, что ни есть настоящих, искренних, единственных и взаимных чувств. раньше... Просто в какой то момент все изменилось. Нет, чувства не прошли, и поцелуи не перестали быть сладкими, а объятия, так вообще стали еще крепче. Просто время вмиг остановилось и все изменилось. Просто город изменил свое значение. Нет, он не перестал быть для нее важным, наоборот - стал еще важнее и больше особенным. Ведь в нем было столько приятных моментов, столько часов радости и счастья... Он все так же нужен. Хочется возвращаться и возвращаться на эти чужие улочки, с бешеным движением, ходить по этим людным тротуарам, нервно глотая слезы, выходить на знакомых станциях метро и ждать... Кого? - Да уже никого! Просто ждать когда слезы утихнут и продолжать идти. Идти не важно куда... А потом уезжать. Уезжать далеко и надолго. За сотню, нет, за тысячу километров. Ехать, и смотреть из окон быстро мчащего поезда... смотреть заплаканными глазами, и задыхаясь от слез шептать: Я вернусь к тебе, любимый... я вернусь, мой город... город-воспоминание...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423939
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 10.05.2013
Ты думаешь я без тебя пропаду?
Думаешь, я без тебя загнусь?
Нет, извини, дорогой,
Я дальше по жизни мчусь.
Я верю, люблю, мечтаю…
Пишу друзьям иногда.
Ты думал что я не такая?!
Ну да, я совсем уж не та.
И ритм моей жизни не тот уж,
Он сильно таки изменился.
Поменьше звонков среди ночи,
Румянец не щечки вернулся.
Я больше не верю у сказки,
Я знаю, чудес не бывает.
Ведь мне уже скоро за 20,
И я, поверь, не играю.
Я плачу, бывает, ночами,
Когда все уснут покрепче.
Ведь мне тебя так не хватает,
Я так мечтаю о встрече.
Я часто смотрю наши фотки,
Где блещут любовью глаза.
А знаешь, сейчас бы мне водки,
Грамм 100-150 — за тебя.
Я выпила б залпом не дрогнув
Не надо закуски — отставьте.
Вот так решила я вспомнить,
Того, кто в любви мне клялся.
И знаешь, милый. не парься!
Тебя я почти забыла.
Но в сердце моем ты остался,
Тем, кого я любила…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423938
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 10.05.2013
Религии... Нации... Вера... Зачем вы смешиваете это все воедино?! Неужели так сложно давать людям право выбора?! Вы все кричите: Бог! Бог! Ну или Аллах! А зачем? Вы хотя бы знаете что это? Где находиться ваш Бог? В чем заключается все эта вера? Вы скажете на небесах? В церкови? В мечете? - Нет! Где написаны все эти дурацкие права и законы? Что можно, а что нельзя? Что? Где? Когда? С кем? Когда жить, а когда умереть? Кто кроме нас самих имеет право диктовать сценарий нашей жизни? Библия? Или может быть Коран? Задумайтесь над этим хотя бы на секунду. Вы все еще уверенны в том что и раньше? Вы все еще думаете что Всевышний настолько жесток что может вас наказать? Как же все таки вы все испорчены общественным мнением. Вы больше переживаете не о том как сложится все именно у вас, а о том "Что же скажут люди". В сегодняшнем мире люди не думают о себе, они гораздо более озабочены мнением окружающих. Но если, когда-нибудь, у вас найдется пара минут свободного времени, я прошу вас только об одном: хорошо подумайте о своей жизни. Ведь в мире не существует ничего неправильного. Если есть сотня религий, тысяча языков и наций, значит это не зря. Значит кто-то или что-то просто ставит перед нами испытание. Не для того что бы показать что мы слабые и есть вещи сильнее нас. Нет! Просто для того, что бы в один прекрасный момент, все мы поняли и осознали, что все мы дети одного-единственного создателя, все мы родные по крови и духу, и все, независимо от веры и наций, должны наконец то осознать что не существует между нами различий. Бог - один, независимо от того, называем мы его Аллахом или Иисусом, а вера, живет не в церкови и не в мечети, она живет и растет в нашем сердце. Просто прислушайтесь к нему, и вы узнаете много чего нового о жизни и существовании.
Я не знаю, осудят или одобрят эти строки мои читатели, но в этой жизни, я точно знаю одно: Если в твоем сердце есть вера - все остальное просто не важно. И ручаться я могу за то, что сильнее веры ничего нет. Просто верьте, в первую очередь в себя, и тогда, никто и ничто не сможет вас победить.
П.С. твір ще не зовсім досконалий, і з часом буде змінюватись.... тому не судіть особливо суворо....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361824
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 03.09.2012
Вона змінює хлопців, наче рукавички. Вони закохуються в її недоступність, а їй на них все одно. Жоден з них ще не затримався біля неї більш, ніж на тиждень. Пізніше він набридав і з'являвся новий. Так продовжується уже півтора року.
Він зустрічається з одною... Уже майже рік... Клянеться їй у коханні, каже, що щасливий, а сам подумки жалкує: "Яку ж я втратив"
Вона змінює хлопців, наче рукавички. Жодному з них не належить її серце.
Він зустрічається з одною. З одною, яка каже, що кохає його.
Вона щоночі засипає ковтаючи сльози. Щоранку їй доводиться посміхатись приховуюци біль. Вона ховає біль у, зовсім не притаманному їй раніше, пафосі. Їй уже так набридла дурнувата маска, яку доводиться носити.
Він, як і раніше, слухає свій рок. Його ранок, як і два роки тому, починається із кави з цигаркою. Він, мабуть, уже ніколи не дізнається, що все ще так їй потрібен...
П.С. твір уже досить старий, йому 2 роки.... тому в теперішньому не вся інформація є достовірною
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348640
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.07.2012
Вона іде по життю посміхаючись з високо піднятою головою. На всі запитання про настрій у неї уже заготовлені відповіді: "Чудово!", "Прекрасно!". У її повідомленнях завжди смайли, веселі смайли. На дзвінку запальна музика. Проте...
Ніхто не знає, як їй важко щамиті непомітно сушити сльози на очах. Ніхто не знає, як це говорити: "Чудово", коли душа кричить: "Жахливо". Ніхто не чує плаксивої музики в її навушниках і не читає щирого ЖЖ на Live Internet...
У неї ще мільйони гарних масок, за якими ховається біль. У неї ще мільйони масок, що ховають стан її душі. У неї ще мільйони масок, які ви навіть не намагаєтесь зняти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348639
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.07.2012
Ти йдеш! Лишаючи без відповідей запитання.
А повертаючись - ти ігноруєш їх.
Ти йдеш! І уже вкотре, як востаннє
Не чую слів п`янких твоїх.
Ти йдеш! Кудись зникаючи безслідно,
А повертаючись - Ти, вже не ти.
Ти йдеш! А я тону, тону повільно,
Тонуть палаючі мости.
Ти йдеш! Коли до щастя залишеється секунда.
Ламаєш кайф солодких відчуттів.
А я ... зникаю ледь відчутно...
Невже такого ти хотів?!
Ти йдеш! І знов усе спочатку.
- Привіт! - Привіт!... - Бувай! - Па-па!
Ти йдеш! І знову, знову зайві,
Тут знову зайві всі слова.
Ти йдеш! Калічачи мою надію.
Вона уже така слабка.
Іди! Не забирай лиш мрію,
Що й так уже зовсім хитка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2012
Скажите люди,что такое расстояние?!
Большой любви большое испытание?
А может нет любви на расстоянии,
И не нужны все эти испытания?
Но как назвать сильнейшие те чувства?
Поймите, мне же не только грустно.
Так сердцу хочется рыдать,
Любить и чтобы не страдать.
Не хочется любовь свою терять,
Но много кто не может ждать.
Они меняют истинные чувства
На то иллюзии искусство.
Потом всю жизнь они страдают,
Ночами плачут и рыдают…
О Боже! Что такое расстояние?!
Большой любви большое испытание?
Но как все эти расстояния,
Свести к нулю и без страдания?
Я знаю – это невозможно,
Но нужно делать все что можно.
Ведь есть любовь на расстоянии.
Дорога, время – все лишь испытание.
И пусть любовь – за сотни миль,
Не надо думать: “Мир не мил.”
Ведь так устроен этот мир –
Он сльозы пьёт, как кровь вампир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348382
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.07.2012
Навіть янголи роблять боляче. Різниця в болі, яку приносять люди і янголи, всього одна, від останньої майже неможливо позбутись.
Її сірі будні уміло розфарбував янгол. Щодня він додавав нових яскравих фарб у її життя. І вона закохалась, закохалась у свого янгола. Найважчим тоді здавалось, дочекатись взаємності, адже такі янголи, як він, не закохуються в таких, зовсім звичайних дівчат, як вона.
Його "Люблю" перетворило її життя в суцільну веселку, на якій, як відомо, немає сумних кольорів. Вона й сама наче стала янголом, адже тепер її кохав янгол, найпрекрасніший янгол.
Проте всьому рано чи пізно приходить кінець. Мабуть, у її янгола просто закінчились яскраві фарби, а можливо, він і взагалі ніколи не хотів робити її щасливою. Її казка скінчилась, скінчилась його словами: "Не люблю". Вона вдала сильну, зробила вигляд, що не особо й потрібно, а в душі потекли сльози.
Навіть янголи роблять боляче. Різниця в болі, яку приносять люди і янголи, всього одна, від останньої майже неможливо позбутись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348184
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.07.2012
Гордість руйнує те, що плекає любов.
Вона повільно, маленькими порціями збирала щастя. Вона завжди любила щастя, проте, майже ніколи його не відчувала, саме тому тепер насолоджувалась моментом.
Вона слухала музику. Вона завжди обожнювала музику, музику, яка її надихала, порою заспокоювала чи змушувала задуматись. В неї рідко був час на музику, та зараз вона не звертала уваги на все, просто слухала музику, і змивала біль з свого лиця сльозами.
Вона кохала його. Кохала, мабуть, так як ще ніхто нікого не кохав. А він... він просто був поряд і кохав... кохав деякий час.
Вона знала, що таке бути щасливою, знала, адже була щасливою поряд, поряд з ним... колись. Він дарував їй щастя і любов, і в ті миті вона знала, що значить літати.
Але ревнощі завжди все руйнують. Він був ревнивим, а їй це й подобалось: Ревнує - значить любить. Вони сварились і мирились, сварились і мирились знов, та їй набридло. Щось, неймовірно дивне, в середині неї підсказувало: будь гордою, скільки можна вступатись. Вона піддалась, і саме тоді все почало рушитись. Кудись зникло щастя, не було бажання жити, адже він був не поряд. Вона розуміла, що це кінець, та не хотіла в це вірити, тільки гордо вдавала ніби їй все одно.
- Мені байдуже, що буде далі - сказав він.
- Ти наївний, якщо думаєш, що не байдуже мені - додала вона.
Ще сотні холодних слів, про які навіть не хотілось згадувати, вони кинули один одному в слід, а тоді все скінчилось.
Вони одночасно зайшли в контакт, знайшли в себе в друзях він - її, вона - його, і сиділи, просто сиділи вивчаючи ави один одного. Він щораз вибирав "Надіслати повідомлення", писав, що погарячкував і таке інше, та не відсилав його їй. Вона брала до рук мобільний, хотіла набрати його номер, та щораз скидала в останню мить. Вони кохали, він - її, вона - його, та їхня гордість руйнувала те, що колись плекала любов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348183
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.07.2012
Вона... маленька дівчинка з ароматом шоколаду. Шоколаду, без якого вона не уявляла свого життя. Вона любила ніч, небо і дощ. Та більш за все вона любила його.
Він... хлопець з очима кольору щастя, її щастя. Він завжди посміхався і любив її. Любив цю маленьку неврівноважену істеричку.
Вона влаштовувала сварки через будь-яку дрібницю. Кричала і ображалась, проте він ще жодного разу не бачив її сліз. Вона так любила його...
Він пробачав її. Пробачав за кожну сварку, істерику чи несподівано кинувшу слухавку і короткі гудки. Він так любив її...
Вона могла годинами базікати з друзями, чи попусту сидіти в контакті. Вона могла безперервно слухати музику чи просто гуляти містом... люблячи його.
Він усе розумів. Він розумів цю маленьку наївну істеричку, адже любив її.
Вона могла встати серед ночі, просто, тому, що їй несподівано захотілось написати черговий вірш, чи награти на старій запиленій гітарі щойно придуману мелодію. Вона так любила його...
Він міг просто позвонити їй, байдуже в 8 чи об 23.50, просто, щоб спитати як справи і сказати, що любить. Він так любив її...
Вони просто любили один одного, просто були вірними і щирими, трохи дивними і закоханими. Та вони не знали одного. Вони не знали, що колись, давно, їм уже винесли вирок: Бути разом... Завжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347925
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.07.2012
Мабуть, це все ж безумство, годинами вглядатись в твої очi, а потiм врештi решт зрозумiти, що я не роздивилась їх кольору.
Мабуть, це безумство, вивчати кожен мiлiметр твого тiла, однак дiйти висновку, що я не знаю яке воно.
Мабуть, це безумство, слухати твiй голос, проте не розумiти що ти говориш.
Так, я божевiльна. Я божеволiю вiд тебе. З кожною хвилиною я все бiльш розумiю, що ти менi уже далеко не байдужий. I кожна нова мить проведена з тобою, це, як мiнiмум, доза щастя. З кожною хвилиною, я стаю все бiльш залежною, залежною вiд тебе. Ти... дедалi бiльше стаєш моiм наркотиком, моєю цигаркою, не викуривши яку, мiй органiзм не отримує свою дозу... гормону щастя.
Мабуть, це все ж безумство, годинами вглядуватись в твої очi, а потiм врештi решу зрозумiти: в них я бачу те, чого менi так давно не вистачало, в них я бачу тебе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347924
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.07.2012
Знаєш, я ненавиджу тебе... Ненавиджу і, крізь потоки солоних сліз, кохаю. Кохаю до крові розкусаними губами. Кохаю до втрати, такої, ледь живої, свідомості.
Знаєш, я ненавиджу тебе. Ненавиджу за те, що ти зміг піти не задумовуючись про мій біль. Ненавиджу за те, що навіть не озирнувся вслід. Ненавиджу за те, що міг, бодай на мить, уявити своє життя без мене. Ненавиджу.
А знаєш, я кохаю тебе. Кохаю за все і ні за що. Кохаю без пояснень і без причин. Кохаю просто за те, що ти... поруч. Хоча ні, ніяк не можу звикнути, що ти уже не поруч. І за це я тебе знов ненавиджу.
Знаєш, я ненавиджу тебе. Я ненавиджу тебе за зіпсований вечір. Ненавиджу, за те, що пишу це все і думаю про тебе. Ненавиджу за зірваний день народження мами. Але найбільш, я ненавиджу тебе за число 2, адже рівно стільки нам не вистачило... 2 дні.
А весь цей біль, що доводиться переживати після розлуки з тобою?!... знаєш, за це я найбільше тебе і люблю, адже саме це, вчить мене жити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347582
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.07.2012
ты убиваешь меня сантиметрами
наслаждаясь моей болью.
но, неужели, стоит стать ветренной
и не связывать жизнь с любовью?!
я умираю каждой клеточкой,
медленно тая...
но понимаю, время не лечит, блин,
мне тебя не хватает.
ты убиваешь меня медленно,
просто тащась от моей безысходности.
и я сжигаю себя - становлюсь пеплом я,
тебя оставляя своим воздухом.
сменяет день эту ночь минутами,
жизнь продолжается.
час без тебя - тянется для меня сутками,
мне тебя не хватает, блин.
но если жизнь все расставит как следует,
нужно лишь время...
когда наступит уже этот день судный?
я обращаюсь к тебе, небо...
ты убиваешь меня сантиметрами,
стоя в сторонке, куря сигарету...
я загибаюсь от нежной ненависти,
твоей любви настоящей но с блефа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347578
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.07.2012
Я смотрю на мерцающий город,
Из окна неуклюжей квартиры.
Тихо ночь зажигает звезды...
Где ты? Ты где, мой любимый?!
За окном пролетают снежинки...
Как то странно - сейчас же ведь осень.
По щеке прокатилась слезинка
Я не плачу, хоть это и больно.
Между нами дни, километры...
Где он? С кем он? И как ему спится!?
Я мечтаю опять его встретить,
И услышать что ему снится.
Что он делает? Где его мысли?
Кто читает его смски?
Тише-тише. Сердце, тише.
Все в порядке. Все в порядке!
Я смотрю на мерцающий город,
Из окна неуклюжей квартиры.
Тихо ночь зажигает звезды...
Где то там, далеко, мой любимый....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347461
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.07.2012
Как ты мог так бесстыжо врать?!
Смотря в глаза, сжимая руку...
Тебя пыталась удержать:
Но зря - ты выбрал эту суку!
В моей душе огонь горит,
Пылает сердце мое страстью.
Сначала мне сказал: Буду любить
Потом уж заявил: Должны расстаться.
Я знаю, не достоин ты,
Моей любви, моих страданий...
Но сердце полное огня,
В душе полно воспоминаний.
Как мог ты так бесстыжо врать?!
Ведь знал: тебя я без конца люблю.
И как ты мог мне обещать!!?
Всю жизнь хранить любовь свою.
Я знала, в этом есть подвох,
Не без причины эта сладость,
Но убедил меня: сказал "люблю"
А я сдалась, я показала слабость.
Я все прощала: ложь, ошибки,
И даже грубые слова.
Но, видимо, уж очень лихо,
Уж очень хорошо, ты научился врать.
Но знаешь, на тебя не злюсь я
Ведь говорят, что каждому свое.
Я все ровно счастливой еще буду,
Тебе же, ложью ложь вернется все ровно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347459
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.07.2012