| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
І як нам тепер бути?
Анет допивала каву в їдальні університету. Навпроти неї сидів Роб,син мачухи,заглиблений в чергову книгу по психології.. За всі свої 22 роки Анет,напевно,ще ні до кого не відчувала таку ненависть,як до цього,на 5 років молодшого хлопчика. Не вистачає того,що вже четвертий рік,як живуть в одній квартирі,бачуть один – одного щодня,ще й навчаються в одному проклятому університеті.. Той день,коли Роб разом зі своєю гламурною мамою переселилися в їхню квартиру,Анет згадує,як найбільш траурний епізод свого життя. Від того часу без перерстанку Ліз(мачуха) намагається налагодити відносини з Анет..І все марно.. Вона не сприймає свою мачуху..А ще більше ненавидить Роба..І зараз противно на нього дивитися..
Зовсім не так мислив Роб. З перших хвилин знайомства він відчув симпатії до неї . Але його гордовита зведена сестричка ні про не збирається з ним поспілкуватись...
- Послухай,малий, чого ж ти взагалі тут сидиш зі мною? Мені вже набридло,що ти завжди мене переслідуєш,жити не даєш ні вдома,ні тут...Займись своєю справою.Чому не підете погуляти з Карен?
- Вкотре тобі повторюю,що я - не малий! А до Карен мені байдуже.Вона – відьма.
- Ах так..Відьма! Ну ти просто ще малий, тобі ще казочки читати..
- Я НЕ МА...
Не встигли згадати Карен,як вона вже й з’явилася. Влетіла в їдальну струнка руда дівчинка,своїми великими оченятами шукала чогось(когось)..Тут раптом побачила ..Роб знову сидить з цьою клятою істеричкою,Анет.
- Роб,я тебе повсюду шукала.. – сказала Карен,зробивши більш-менш приємний вираз обличчя.
- І чого ж тобі? – мовив Роб,не зводячи очей з книги.
- Ти ж обіцяв зі мною сьогодні піти на концерт...
- Я тобі нічого не обіцяв. Тим паче,мені зараз йти з Анет в магазин подарунок вибирати.
Анет нічого не могла зрозуміти. Може й Карен не відьма,але – надзвичайно неприємна. Вона справді зараз збиралася в магазин за подарунком для свого коханого,Бена. Але в голову їй ніколи би не прийшло взяти з собою Роба..
- Це твоє останнє слово? – промовляла Карен,уже не приховуючи свою злість.
- Так. – відповів сухо Роб.
Карен ображена,зі сльозами в очах вибігала з їдальні.
- Так,мені не до ваших дитячих капризів. Я піду,не смій мене переслідувати! – сказала Анет,беручи на плече свою сумочку..
- І що ти робитимеш? Я і так йтиму за тобою..
- Я вже тобі казала,наскільки тебе ненавиджу?! – обурено мовила Анет.
- Так,вже декілька раз. Я тобі всеодно не вірю.
Вони вийшли з їдальні і навіть не замітили,що Карен дивиться їм вслід..І не просто дивилася..Відьми ніколи просто не дивляться. Такої міри злості вона ще не відчувала раніше. У її великих зелених очах зараз відбивалося щось страшне..Очі горіли..Скрізь зуби нервно,якомога тигше,щоб сторонні не почули,промовляла дивні,дуже дивні слова,на дивній,простим людям невідомій мові : « Delamo..Se delamo tio ferrig..Vena koslire ferrig..Aho ko meltune ferro…Meltune ferro nasetelopio…Meltune ferro delamo..Se delamo…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244977
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.03.2011
Не намагайся..
Не питай,не читай,
Не чекай посмішки,
Теплого погляду не бажай..
Не плач,
Не дивуйся,
Байдужість притаманна
Нам..
Добре,коли йдеш по вулиці,
Коли сам ідеш..
Тебе не замічають,
Словами не вітають..
Але ж ти голову опустив..
Ти вирішив,
Ти вибрав на все життя..
Ти не знав між чим вибираєш?
Ти не хотів знати?
Не слухай..
В тебе все вийшло,
Свідомо,
Добре що відомо..
Ти забув,
Ти тоді заснув.
Як добре що не почув...
Ще є час,
У нас..
Не намагайся..
Але й не забувай..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244947
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2011