| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Безвихідь кричить голосами минулого,
Кричить голосами старої реальності.
Порвані клаптики чийогось майбутнього,
Вітер відносить у небо без жалості.
Хмари надходять і дощ починається,
Мокрий асфальт відбирає свободу.
Небо темніє і сонце ховається,
У темно-сіру болотяну воду.
Скільки радіти у день зазираючи?
Скільки молитись світлому ранку?
Темінь прийде на очі не бачачи,
Отруту всипаючи у свіжую ранку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2011