| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Жевріє полумя, а ми,
Як ті приблуднії вогні,
Іще щось просимо, благаєм,
Уклінно падаєм, встаєм,
І просим помічі, не знаєм,
Чого би дати навзаєм.
Уже не хочемо нічого.
Кому молитися? Для чого
Стирати свої лікті в кров,
Не маючи на те основ.
Бо вже немає того злого,
обманливого і пянкого.
Немилосердного. Чиє
воно було? Твоє? Моє?
Тобі це байдуже. Мені ж
мабуть також. Кого хвилює?
Немає щастя угорі,
Не буде й тут. Ми намалюєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249146
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.03.2011
Вже ти забрала її всю
Колишню славу. Не мою -
Мого народу. А моя
Мені не треба. Просто я
Все ще дитя. Скажи комусь,
Що я ще плачу, я сміюсь
Я ще боюся темноти,
Як кіт води. Мовчи, бо ти
Не знаєш, що ось ця пітьма
Ховає все те, що вона
Мені казала. Як тоді,
Все, що я чую, – це чутки.
Краще мовчати уночі.
Хоча провина це моя,
Бо все ось це кажу все ж я -
Вона мовчить. Ну, майже так.
А може каже? Може я
Так говорити не мастак,
І воля п’яна, як кабак.
Блукаю я, шукаю знак
У чудернацькій цій пітьмі
Я тільки знаю – ти така,
Як я придумав уві сні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249144
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.03.2011
Якщо ти озирнешся тут,
Якщо послухаєш ти люд,
Якщо побачиш в цій юрбі
Багато різного, тоді
Ти безнадійний фантазер.
Ти соціальний оптиміст.
Якщо ти ще й і їхній мер
Не слід шукати в цьому зміст,
Кричати: «Годі!». Це клопоти
Серед всього цього болота
Вгодити їм усім. Хоча
Рубати легше то з плеча.
Це не зарадить справі, втім
Таке корисне саме тим,
Що приховає всі нещастя,
Проблеми, біди та напасті.
На «тимчасово», звісно, та
Життя коротке, це лиш гра.
Для когось дійсно це лиш гра…
Якщо ти любиш двох людей,
Що сперечаються про все
Завжди, кругом, постійно. Цей
Конфлікт не скінчиться ніде,
Ніколи, нізащо. Проте
Якщо ти любиш їх обох,
Ти справжній цар, ти геній, Бог
Якщо ти любиш всіх…Але
Ти їх не любиш лиш за те,
Що вони є. Так легше, бо
Як без емоцій вже ніяк,
Як розум вішаєш на гак,
Раз так зробили вже давно,
То ставишся до всього так,
Як ти вважаєш за потрібне.
І ставлення до того гідне,
Хто прямо зв’язаний з тобою,
Хто їв те саме, що ти їв,
Хто жив десь там, де ти і жив,
Хто вижити з тобой зумів.
Їм і повага вся. Це слушність.
Це лицемірство. Малодушність.
Це малодушність, це лише
Постійність, як клеймо, кліше.
І зачекай лише, коли
Вони знайдуть в твоїм лиці
Отого ворога, якого
Не вистачало їм так довго.
Не провокуй до цього, син.
Тоді, можливо лиш тоді
Єдині, схожі як один,
Постануть цілі, як одні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248706
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.03.2011
От було в Крокодила панство,
А в панства Крокодил не був.
І в Крокодила був Пан Ворон,
Як хто про нього ще не чув,
Бо мав той не останній гонор
І не скінчив свій вік на дні
Мабуть корисніший, чим ні
Він був для Крокодила. Та
Сам Крокодил вважав засором
Тримати його при собі.
Тому він вирішив - проста
Сама потреба його звільнить,
Бо реформацію вповільнить
Його присутність лиш сама.
Тож запросив він цього шельму.
Сказав наступні він слова:
“ Пан Ворон? Ти працюєш вельми,
Проте постійно гаєш час.
Потрібні зміни в моїх землях,
Тому я розпочну із вас.
Прощайте, любий друже, милий!
Тепер вже чесний, бо безсилий.
Повірте, дуже шкода...вас.
Ви ж не забули? Вихід зліва.
Ах так, заждіть ” - той оглянувся. І запитався:
“В чому річ? Невже я ще на щось спроможний
Для вас, чи дам комусь відсіч?
Скажіть, і я вже повернувся ”.
“ Не розкидайтеся словами!
Це все залишиться між нами.
Ви після просто лиш кажіть,
Що вирок інший в вас. Який?
Профнепригожий”. Посміхнувся.
Не зло, звичайно - він не злий.
А бідний Ворон, сам не свій
Став на порозі. В цю же мить
Побіг чимдуж за очі в світ.
Біжить. Минає перешкоди.
Не сердиться і не кричить.
Шепоче лиш, неначе вчить.
“Уже кінцем заплутав. Що за мода?
Я думав, як годують, я - володар.
Що, право, знаю краще я погоду
чи просто маю право,
Як господар,
Крізь незгоду. Від
Несправедливості бунтує вся моя природа
Чи не вслужив я щастячка собі,
Щоб мені по заслугах тай віддало,
Щоб об мене ніяке руки не марало,
Щоб мав нагріте місце у добі.
Та вже. Дарма. Якщо боятись грому
То не виходити із дому,
Дастьбо, помститься хто йому.
А я вже сам, так, помалому…
І взагалі, чим далі, тим
Мені простіше, думки чисті,
Як вдячні, хто на мому місці.
Не думав, що це обернеться цим.
Не стільки досвіт, як знання».
Засумнівавшись ні на хвильку
Злетів, сердешний,вперше тільки.
І розсміявся, як дитя.
Неначе знав секрет. Життя
Лише предмет для каяття.
І все його для нього чисте,
Назад він дивиться лиш вдячно.
Йому вже падати не лячно -
Він ще знайде для себе місце.
От Крокодилу значно гірше,
У Крокодила вже біда -
Він в себе далі долі верше,
Як власна вершиться сама.
Кого сварити? Що робити?
А де пан Ворон? А нема.
“Дарма, і сам спроможний жити,
І краще знаю також я”.
От тільки людно тут так вперше.
Вони щось хочуть. Він не хоче
Давати їм цього. Це він.
Віддав би він усе охоче
Окрім себе. Себе любив.
Хапає голову, пророче,
Не прагне йти у небуття.
“ Чому ж до них попав в немилість?
За чим так провинився я? Тепер вся моя рідня
Не проживе без смутку й дня. А я
Всього лише хотів робити те, що заманеться
Пріоритетними були мої думки щоб. Б’ється
моя утопія в друзки, я так волів допомогти!
Я розірвуся на шматки, як доведеться. Але ти...
Точніше ви, ви всі, Юрба. Невдячна, глупа й дурна!
Ви не мислите в масштабі і не бачите в притул
І все, на що ви здатні - беззмістовний шум і гул
Клянете ієрархію дарма чи не дарма ”.
Ось так би він й далі побивався,
От тільки має вірних слуг -
Вони всіх хутко розігнали.
(А люду – жменька. Швидко здався
І по домівках розібрався).
Й стрімко все по прибирали,
Щоб Натовпу пропав і Дух.
Швиденько Крокодил окріп.
Швиденько їв. Швиденько ліг
Так само рано. На гора
Собі тираду сплести зміг.
А ось вона.
“ Ну й що, що ви досі не знали життя.
За цими словами є ваша недоля,
Ви самі обрали мене як царя.
Тепер не кричить мені, мовляв: “А де воля?”
До мене був хаос, вам треба рука,
Природа за вас розсудила сама.
Не плем'я, а хунта - до синього моря
І з вас цього стане, мовляв, не дарма.
В подальшому я
Без каяття
Поставлю вас всіх на вівтар свеї долі.
Бо дехто великий - всі інші в неволі.
Не злий я, мої маніфести для вас
Ще не розігнався, не скину баласт.
Як люблячий вчитель, я все вам прощаю,
Хоч боляче робите шкоду мені.
А я знов прощаю, як...як... ну не знаю.
Гадаю,
Що я будівник.
Не серджуся на вас, хоча ви волали,
Що міст цей потрібен чужим. Ви не знали
Не бачите змісту вистави. Я звик.
Хоч риби благали...”
Ось так він і думав
Як всі засинали...
І Дух цей триклятий
До ранку вже зник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247611
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 17.03.2011
Погляньте люди – ми усюди,
А все – брехня, брехня, брехня.
Брехня і тільки. Скажіть, куди?
Не можна ж весь час навмання,
Оскільки сила лиш тут варта,
І стільки ж коштує життя.
Лиш доведіть хтось до пуття
Ось це ось колесо буття,
Звитяги варте це… А так
Нічого гідного уваги:
Як на чолі у нас простак,
Сиди як миш. Дивись на стяги.
На рідні стяги. Все облиш.
Тебе нічого не колише.
Тепер все просто, як тоді,
Коли всі знали навкруги.
Від чого неспокійно дишеш.
Всі мали місце у добі.
Все знали.
Хто про що турбується…
Це вже нікого стосується.
Нехай мене ніхто не бачить,
Нехай не знають. Думки сплять -
Для мене це ніщо. Не значить,
Реагуватиму ніяк.
Та й дивлюся я не пильно.
Не те щоби змінився сильно,
Не те щоб вдався в каяття,
Так само дихаю я вільно –
Невільно думаю лиш я.
Не мучаюсь від незнання.
Як і раніше, я жалію
Себе, себе і знов себе.
Як і раніше, я не смію.
Не смію все.
А все, що тре
Я вмію зле.
Завжди, проте,
Я переконую себе,
Що більш ніяк вже не зумію,
Що по інакшому не вмію.
Що щастя ще саме прийде...
А йде лиш час.
Він сам іде.
Перебирає все думки
Яких не має.
Я сиджу.
Закрився вже на всі замки
І сам собі усе кажу,
Та сам з собою розмовляю,
Що часу вже давно не гаю,
Хоча ще маю безліч пут.
Мої діла не мають ваги,
Не мають і ваги слова.
Як і ніщо.
Я згасну тут.
Так не поглянувши на стяги.
А прапор так колише вітер,
Неначе той в метафорі,
Неначе віти – його діти
І хочуть бути з ним, вгорі… ́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247610
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.03.2011