| Сторінки (1/43): | « | 1 | » |
У Львів дощі приходять танцювати.
Галантно вклоняються будинкам
і запрошують їх до танцю.
У Львові будинки люблять танцювати вальс,
заплющивши очі від задоволення,
разом з дощами і перехожими,
разом з великими калюжами,
і з намоклими квітами,
вони люблять злегка коливатися
у танцювальній задумі.
У Львові калюжам подобається танцювати польку
разом з відображеними будинками в очах,
взявши за руки дощі і автівки,
вони шалено звиваються поміж перехожими.
У Львові, коли падає дощ,
перехожі танцюють фокстрот,
взявши до пари кожен свою мрію,
дуже схожу на парасольку,
вони люблять поспішати
поміж танцюючими калюжами
і танцюючими будинками,
вони люблять робити вигляд,
що тікають від дощу.
У Львові прагнуть танцювати горнята з чаєм.
Вони затамовано слухають музику,
яка долинає звідусіль,
тепло і ніжно беруть за руки кожного,
хто думає, що не вміє танцювати під дощем,
і злегка розколихуючи свою ароматну сутність
танцюють так вишукано,
як тільки можна танцювати у думках.
У Львові танцюють думки разом із дощами.
Це їхній білий танець,
і їхнє найперше, найніжніше зізнання…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479182
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.02.2014
а поміж літер
блудний дощ
як син вертається у блудне місто
відкриті книги площ
і поміж кроків блудний вітер
переплутує сліди
хто залишився вірним –
вигнанець міста
він за ним
за височезним муром
будує в серці вірність
місту
і літерам із площ
а переплутані сліди
прагнуть повернутись
зібгатись у слова і вижити
під каменем важким
посеред площ
у місті біля церкви
прихована криниця
справді вірна
захована за каменем
за блудністю очей
пожадливістю літа
ніхто не знає
що в криниці
серце міста
самотністю живе
самотність – іскра
що світить уночі
вигнанцеві за містом
він каже що то зірка
серце міста
яку не видно із дахів будинку
а тільки звідти
де повертаються
назад у місто
приходять всі
хто народився в ньому
тримають віжки блудного дощу
і блудний вітер повертає їх
до літер
і тільки літери лишаються у міста
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446989
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.09.2013
у морі народжується літо
запалює ліхтарі у невидимому місті
і на березі бачать світло
всі біжать щоб врятувати місто
яке ось-ось може затонути
але поки у ньому ходить босоніж літо
одного разу на березі
хтось просинається від співу
і бачить як світяться хвилі
бо прокидається невидиме місто
і повертається
на свою батьківщину
місто віддаляється
як промені зірки
підіймається над хвилями у повітря
а голос продовжує кликати
бо ж він тільки-но пробудився
і побачив море
якому можна звіритись
море яке можна обійняти
у якого можна спитати
де моя батьківщина?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437735
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2013
з часом рукописи стануть білими
хтось подумає що забракло їм слів
і сміливості
народитися
вийти у час
у світ
такий неприкаяно вічний
аж долоні у нього терпкі
від кульбаб і недопитої тиші
від білого тіла землі
трава росте на порозі
світу білого
аж болять
чорношкірих літер кроки
тій траві
птахам і вітрам
а для них – тільки рана – домівка
літери прорізають час
ненавмисно раз на століття
відчиняються двері у вітер
і слова – чорні та білі –
у вирій летять
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436276
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2013
коли не пишуться вірші
залишаєшся сам на сам
і розумієш
що ти не вірші
не фрази
не літери
а звучання Слова
у Бога на устах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322697
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.03.2012
Довкола нас височенний бамбук
і ти не переживаєш за те, що хтось побачить
скільки шоколаду ти натхненно з’їдаєш…
У дитинстві тебе за це сварили,
тому тепер ти радієш, що уже дорослий
і можеш їсти шоколад скільки завгодно.
Але тебе підстерігаю я
зі своїми лекціями про дієту,
я ж бо люблю шоколад помірковано,
бо мене у дитинстві за нього не сварили.
Ти дивишся на мене злегка сумно
і кажеш, що насправді любиш цукрову тростину,
а в шоколаді відчуваєш її смак…
Я намагаюсь у це повірити,
а ти, щоб мене заспокоїти,
починаєш будувати з плиток шоколаду фортецю.
Ми разом починаємо будувати шоколадний дім,
але ти хочеш, щоби довкола нього були міцні мури,
а я хочу, щоби він мав безліч балконів із квітами,
але ми не сваримось, бо дуже добрі
після порції молочного шоколаду.
Якось ми думали,
як поєднати білий і чорний шоколад,
і вирішили ласувати молочним,
тому він нам більше не сниться,
а сниться тільки цукрова тростина,
бо ми й досі не навчились її вирощувати,
але можемо дуже довго про неї говорити…
Іграшкові ведмеді-панди зацікавлено слухають нас
у кімнаті з бамбуковими меблями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315623
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.02.2012
Коли ти спиш,
то здаєшся мені ведмедиком пандою,
який понад усе любить цукрову тростину,
а не бамбук.
Крізь сон ти мене обіймаєш
так тепло і м’яко,
що я теж перетворююсь у ведмедика панду
і постійно думаю:
а чи я тобі снюся?
Напевно у сні
ти пригостиш мене цукровою тростиною
і розкажеш довгу історію її культивування,
бо ти любиш всілякі історії,
а я у той час буду думати
скільки цукру у чорному шоколаді,
а скільки в білому,
а потім спитаю тебе про це
і ти скажеш,
що у білому шоколаді цукру більше,
тому ти його так любиш…
А потім скажеш,
що я така біла як твій улюблений шоколад
і така ж солодка,
навіть трохи солодша за нього,
а я на твій подив скажу,
що люблю чорний шоколад
і ласую ним щовечора.
Ти не знатимеш, що відповісти
аж поки не прокинешся.
Я виплутаюсь з твоїх пухнастих обіймів
і ми підемо пити чай
за бамбуковим столиком,
сидячи на бамбукових стільцях.
Остаточно прокинувшись від другої чашки чаю
ти здивовано спитаєш
звідки в нашому домі така екзотика –
бамбукові меблі,
а я відповім – це все тому,
що ти понад усе любиш цукрову тростину,
а я шоколад,
і ми разом будуємо солодкі мрії:
ти намет із тростини, а я піраміду із шоколаду.
Ми куштуємо їх на смак
і пригадуємо морозиво «Панда» –
загадковий атрибут дитинства,
який тане так швидко, як і наші сни,
де ти панда і я панда,
а довкола нас височенний бамбук…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315617
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.02.2012
мій вірш тепер самотній
зовсім недавно він був
наче м’яка весела іграшка
яку можна було притулити до себе
а тепер смуток відокремив його від усіх
і навіть вишита усмішка
на його плюшевому обличчі
зникла
мій вірш надзвичайно самотній
проситься назад у дитинство
коли він і я були єдині
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313066
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.02.2012
у тебе у ванні плаває восьминіг
ти приручила його і годуєш квітами
він любить веселкові кольори
і любить бути елегантним
тому ти йому шиєш рукавички
вісім рукавичок
для його рук
якими він любить тримати троянди
пелюстки троянд у твоїй ванні
мильна піна
і загадкове створіння
якому ти віддала свою ванну
а сама миєшся у тазику на кухні
зашторивши вікна
навіть без свічок
при звичайному електричному світлі
розглядаєш своє тіло
потай милуєшся собою
у маленькому дзеркалі з косметички
наче викрадаєш у світла уривки своїх зображень
і світло разом з водою
стікає по твоїх плечах
легкий вологий холод
перебирає пальцями твоє волосся
і ти затримуєш дихання
щоби відчути себе неповторною
без пелюсток троянд у ванні
без романтики і без загадки
при звичному світлі на кухні
із заштореними вікнами
у які все ж хтось
намагається підглянути
з далекого будинку що навпроти
ти здогадуєшся про це
і злегка усміхаєшся
від радісного
суто жіночого усвідомлення
що у тебе є вісім пар рукавичок для себе
на кожен день несподіванок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312962
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.02.2012
Страшно входити у ту річку,
бо далі не ти підеш,
а вона тебе поведе…
Страшно віддати їй всю волю,
всю силу
і всього себе…
Але вона кличе.
Голос її такий,
що не можеш зрушити з місця,
аби втекти.
Не можеш зібрати
розрізнені бризки свідомості.
Твій спротив розбивається об її міць,
наче об камінь.
Річка має багато каменів.
Ти сподіваєшся, що може вдасться по них
перейти на інший берег…
Ти кидаєш у річку те своє сподівання як пліт,
на якому може й допливеш до отих верб,
що над заходом сонця…
Річка не спить.
Тебе приголомшує її могутність.
Вона живе довше ніж ти.
Тому, врешті, ти їй дозволяєш
себе вести…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296567
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.11.2011
наче кава з молоком
цей день з тобою
трохи підсолоджений
і мені не зашкодить
моя залежність буде
біло-молочною
і м’якою
ти вкриваєш мою руку
своєю долонею
і мені здається
що ми обоє
тримаємо пальцями
зефір
ось він
запашний
солодкий
здається уже відчуваємо
як він тане у роті
але зефір ще у наших долонях
ми дивимося в очі одне одному
і розуміємо
що стали уже кавоманами
навіть молоко
нас уже не рятує
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2011
сонячна квітка
з неї скапує мед
і на пальцях моїх
загусає
слід твоїх поцілунків
ти вічно живеш
коли сонце ловиш устами
доторкаюсь до часу
він схожий на ліс
на шершаве листя туману
на м’якій
встеленій мохом землі
крихти інію
і краплі світанку
сонячна квітка
росте крізь туман
і на смак здається
солодка
приручаєш долоні мої
до тепла
і цілуєш пелюстки
ще сонні
звабливо пахне нектар
ледь прозоро і ніжно
жовта квітка
забуває про час
і приручено квітне
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2011
невже ти залишишся
самотнім камінчиком
на березі моря
серед мільйона інших
самотніх камінчиків
і слухатимеш голос моря
разом з ними
ви разом самотні
і кожен чує іншу
пісню моря
море співає про вічність
а вам здається
що про минущість
кожен з вас
самотній камінчик
серед мільйона інших
море щось говорить
так важко віднайти
свій голос
щоб його почути
море говорить
так важко віднайти свій голос
щоб подолати
свою самотність
щоб сказати
більше ніж вона
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278017
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.08.2011
Казки минають, люба моя.
Щастя в тому, що вони таки бувають.
Але закінчуються.
Так ми можемо відчути
смак казки: коли вона віддаляється,
як промені сонця над землею.
Любов може гріти крізь роки, як сонце,
і це – не казка.
Велика айстра в твоїх руках –
приручене сонце, рідне і ніжне, –
оживає щоразу,
коли маєш відвагу любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277409
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.08.2011
* * *
Ти – це тепло,
що огортає мене несподівано,
коли думаю про тебе,
коли випадково зустрічаю тебе
на вулиці.
Ти – раптова темрява
перед схлипом,
коли вимушено
проходжу повз тебе,
не торкнувшись тебе.
Ти – заборонене світло,
до якого не можна мені
наближатись,
як до розпаленого багаття
у космосі.
Я ще не вмію літати.
Ти зупиняєшся на обрії,
випромінюєш тепло і світло,
яке прагне мене врятувати...
Простягаєш у долонях слова,
які я ненастанно
намагаюсь пригадати.
Одягаєш мені крила і я,
як і ти, розчиняюсь у часі.
Ліхтарі зависають над містом,
як сяючі мрії.
Ти і я – вічні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2011
...я маю в серці те,
що не вмирає...
Леся Українка
В твоєму серці
мені просторо і затишно.
Хочу оселитися
в ньому назавжди,
перенести туди свої речі:
улюблені книги,
фортеп’яно...
Ти слухатимеш
музику і мої вірші,
чутимеш мій найтихіший шепіт...
Я житиму в твоєму серці,
відчуватиму його биття...
...і в далекій дорозі,
коли зорі наближатимуться до тебе,
я житиму в твоєму серці.
Я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277309
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.08.2011
Твій голос приходить, як видіння.
А мені потрібно встигнути
народитись в той день, що й ти,
бо ж наше життя, як один день
і мільйони шансів не зустрітись...
Мистецтво перемагає час,
деколи ілюзія прадивіша за життя...
Солодко вигадати тебе
і неймовірно солодко потім зустріти...
Літери втрачають форму,
тьмяніють слова,
любов перемагає час,
але так мало любові...
Твій голос – як видіння,
в житті так мало любові
і нас ще нема.
Встигнути народитись...
Можливо, обкрадений час
відпустить нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277308
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.08.2011
О, це так боляче
осіннім проминанням
себе поранити навік.
І прийдуть весни,
як пора остання
і скажуть:
'' Ми скінченний лік''
А як тоді ?
Який шукати простір
для семибарвних днів.
Бо кожен день
найтонша форма
твоїх спазмованих видінь.
Надійде час
нічний володар сонця
запрагне відчаю і сліз.
Бо що,коли німе осоння
зелено-карих весен
спить?
Отак приходить сніг -
нечутно і квапливо
і стиглий жаль
на коси покладе.
Моя весна,
моє осіннє диво...
Так входить вічність
пошепки у день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267580
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2011
Чекання розорює час.
Складаєш мозаїку осені.
Кожен крок -
то найперша печаль,
трубадури твоїх сподівань
жито косять.
Такий ти самотній.
Увійди до холодного ранку,
де приходить безсоння
шукати собі фараона.
У промінні дзеркальнім
ти стаєш елементом гербарію,
ти вже листя печальне
із вербової гілки минання,
ти вже сніг покаяльний,
ти вже цвіт полонений
осіннім початком.
Прийди осене,
далі нескошені
заплети у волосся
своє.
Голос сосен
котиться колесом,
як прощання
твоє.
То приходить найперша печаль
шукати собі фараона.
Складає мозаїку час
словом твого проминання.
Безсоння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267578
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2011
ти стоїш на землі
я ж лишаюсь у небі
супроти земного тяжіння
мене тягне до хмар
притуляюсь до них спиною
і бачу сотні будинків
у твоїх загадкових
з іскрою туги очах
ти стоїш на округлій планеті
наче зовсім одна
але поряд сотні людей
я б спустився до тебе на землю
але хмари тримають
а тебе переховує час
ненадійний незнаний невічний
непокинутий стривожений час
нам лишились хвилини до вічності
але відстань між нами – життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256637
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.04.2011
всесвіт у крихтах битого скла
а над усім
обличчя дощу
який ніколи не бачив себе у дзеркалі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252670
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.04.2011
твоє обличчя
розцвіло гілкою жасмину
і немає китайської вази спокою
щоб занурити цю гілку
твоєї усмішки твого погляду
а вода мрійливості тече широкими ріками
весна надходить щоразу інша
і неможливо її зачерпнути
так щоб втримати назавжди
весна приходить щоразу
з іншою гілкою твого обличчя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252669
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.04.2011
і хвилі морські забирають тебе
разом із тілом і вічністю
плинність доріг
у тілі болить
її не вирвати
народившись із нею
живеш
як з відкритою раною
затамовуєш кров
пальцями світла
і сріблом п’яним
а хвилі морські забирають тебе
і на березі сніг
сипкий і пекучий
від вітру
через ніч океан із дна
тебе повертає
ти лежиш
новонароджений ангел
а час крізь серце
тече
пече
п’яний
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251838
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.04.2011
хтось торкався руками неба
наче клавіш фортеп’яно
згасали зірки
засвічувались інші
хтось торкався руками
клавіш всесвіту
а ми знали
про довершену музику
але жодного разу не чули
тільки зорі що падали
врізались у наші серця
так з осколками неба у тілі
ми чекаємо смерті
хтось торкається руками клавіш фортеп’яно
того що у небі
і ятряться наші серця
тут на землі
так чекаємо вічності
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251837
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.04.2011
Буває так, що слів бракує. Часто так буває. Слова окремо, а голос окремо. Те, що з тобою – твоя музика, музика твого голосу. Вона з тобою, навіть коли мовчиш. З голосу виринають тунелі, давні дороги, таємні печери; в них переховується пам’ять. Без пам’яті ми не знаємо як жити. А слова деколи болять – коли не можуть напоїти душу, коли не можуть стати джерелом.
Деколи слова нам не підвладні. Як впольовані звірі вони помирають від наших рук. Ми до цього звикли. А ті, які вижили – тікають. Слова мають свою свободу, яка не підвладна нам, яку ми не можемо полонити. Як добре, що те, без чого ми не можемо жити, нам не підвладне. Завдяки цьому ми ще люди.
Іноді нам дуже самотньо без слів. У слові можна знайти свій дім. Він міцніший за камінь, нагрівається від сонця зовні і береже прохолоду всередині. Так ми можемо вижити в спеку і в холод. Нам призначено жити у слові. І його берегти.
А що стається коли ми забуваємо мову? Коли полишаємо її правдивість, коли закриваємо слова у клітках, ранимо їхні крила, продаємо слова на ринку? Нас тоді стає щоразу менше. У нас зникають імена. Ми перестаємо народжуватись. Ми страждаємо від спраги.
Спрага примушує шукати. Доки є життя – шукати. Справжність слів – як вода у підземних джерелах, холодна і ще ніким не скаламучена. Жива мова повертає нас до нашого дому. Тільки в мові є поняття батьківщини.
Наша дорога – нескінченна. Коли розуміємо, що слова – окремо, а ми – окремо, тоді починаємо шукати єдності. З трепетом і з вдячністю знаходимо. Слова не підвладні нам. Але ми можемо їх знайти як дар. Коли зникає вдячність – вмирають слова. Стають як порожні мушлі. І шум моря в них стишується... Хто говорить? До кого?
Кожен з нас мріє винайти нову мову. Таку, щоб об”єднала всіх. Вільні птахи прилітали б на плече до кожного і говорили б. Нова мова – це свобода, це нескінченність можливостей. Це відсутність старості, хворіб і смерті. Відсутність болю, обману. Це світло, яке дозволяє кожному рости.
Нам тяжко жити без мови. Ми звикли боятися за неї, а потім – не довіряти їй. Тому ми впольовуємо слова і замикаємо у клітках. Вони не можуть літати. І не можуть нам розказати, що таке небо... Ми боїмось не почути самих себе. І тримаємо мертві слова біля себе.
Коли позбуваємось мертвих слів – нам залишається голос. Це єдине, що залишається для пошуку порозуміння з собою, іншими. Голос, який виривається на волю – не обманює. Чи це пісня, чи тужливий крик – він однаково шукає. Він може знайти слова.
Голос – це ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251430
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 03.04.2011
вітер
безмежні його світи
і ти безмежний
у світі без імені
так буде краще
якщо я тебе не назву
так буде ліпше
якщо обмину
і впадеш ти як метеорит
у простори мої
у світи
а я скажу
ми не знайомі
чужі
і ти не повіриш мені
і я не повірю собі
метеорит
а земля насправді болить
і снігу довкола нема
не видно слідів
лиш трава
пропалена вся до дна
а ти і слова твої
залишились
йду у вітер
у бурю
у сніг
в добровільне вигнання
щоб тебе не згадати
щоб тобі не наснитись
в моїх руках планета
порожня лишилась
а ти метеорит
і безмежний той світ
де ми розминулись
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248596
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.03.2011
ти це тюльпани
безмежне поле тюльпанів
з краплями неба
і крихтами світла
на пелюстках
ти постійне цвітіння
любов яка не минає
хоча колесо часу
оселилось в твоїх очах
ти посивієш
станеш старцем
і минання скосить
твої стежки
та залишиться світло
безмежне світло тюльпанів
що виросли разом з тобою
і дивляться в небо
як ти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248042
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.03.2011
А тобі снилось, що сніг не закінчиться ніколи: буде падати завжди, білий з білого неба і земля від нього стане білою. На снігу так добре видно сліди, як наші слова. Сніг засипає сліди і простір життя стає знову чистий. Сніг, як очищені сльози неба. Це так небо говорить з землею: нагадує їй про початок, коли ще не було слідів… Лабіринти сніжинок неповторні. Так ми живемо самі в собі і повільно опускаємось з неба на землю в своїй неповторності. Наші візерунки не розгадати. Нам болить короткочасність і те, що сніг перестає падати і що хтось із нас зникає. Повільне падіння – це все ж таки політ, і коли наближаємось до землі – з більшою чіткістю бачимо її стежки, відчуваємо її істину: вона забирає нас. Нас поглинає земне тяжіння і ми втрачаємо пам’ять про все інше.
Лабіринти стежок нерозгадані. Ми встигаємо тільки відчути свою неповторність і потрактувати її як самотність. Коли ти – не такий як інші – ти самотній, ти не маєш однодумця, рідної душі з таким же візерунком життя. І тобі стає нестерпно сумно. І в натовпі не таких як ти – гостро відчуваєш свою самотність і живеш з нею, як з ножовим пораненням. Цю рану ніхто не зашиє, не вилікує – з нею треба жити! І кров витікає в світ – так минає твоє життя. Криваві сліди засипає сніг. Приходять інші, не такі як ти, і з гострим болем живуть. Хтось із вас колись здогадається, що біль вас об’єднує. Болить всім і з цим треба жити. Біль робить вас рідними. Ви вже можете подати один одному руки і назвати себе – ви люди. Нарешті ви знаєте хто ви. Якщо тобі болить рана вічності – ти людина. Хтось забрав від тебе вічність і лишив незашиту рану. І коли прокидаєшся від нестерпного болю, коли переходиш всі його грані, коли захлинаєшся ним, тоді відчуваєш – ти такий не один. Це означає, що ти хочеш жити, ти нарешті усвідомив життя. І ти такий не один! Усвідомлення того, що болить не лише тобі – полегшує твою самотність. Ти розумієш, що є такі, як ти. Вони страждають і ти страждаєш з ними, і вони страждають з тобою. І ти не один! Ви можете подати один одному руки, ви можете запевнити один одного в любові, бо вже розумієте – вас об’єднує якась велика помилка і вам з нею жити, і вам шукати можливості її виправити.
Вам потрібно позбутись болю. Ви шукаєте різних способів. І знову помиляєтесь. Безліч разів помиляєтесь! Біль не зникає. Тоді ви вважаєте, що краще про нього забути і забуваєте один про одного – вас більше нічого не об’єднує. Ви забуваєте про свою неповторність, бо вона також болить. Ви забуваєте про те, хто ви.
Сніг падає і падає. І не видно межі між небом і землею: падає сніг. Той, хто заплющив очі не знає, коли перестає падати сніг, не бачить, як знову з’являються сліди і як вони зникають – він спить. Так, здається, найкраще. Так не чути болю.
Але біль будить. Деколи занадто пізно. Біль не дає спати. Він примушує шукати порятунку: впевненості, що колись він зникне назавжди. Той, хто шукає – живе. І чим більше йому болить, тим більше шукає. Десь колись він раптом розуміє, що біль йому для того, щоб не спати, щоб шукати. Той, хто прокидається занадто пізно – не встигає знайти. Заплющує очі і вже нічого не бачить.
Коли сніг перестає падати – все завмирає. Чи колись сніг закінчиться? А що, коли на долоню більше ніколи не впаде сніжинка? Що!?..
На теплій долоні розтоплюється сніжинка і зникає її візерунок. Падає інша сніжинка з іншим візерунком. Нам болить неповторність, бо вона така як ми, і вона не має зникати.
Після довгих пошуків дехто з нас розуміє, що насправді нас об’єднує неповторність. Наші, не схожі один на одного, візерунки життя найдорожчі нам. Нас об’єднує неповторність. Ми розуміємо, що все довкола нас – мистецькі шедеври і ми не схожі один на одного, і в цьому прекрасний смак життя! Ми йдемо парами, йдемо групами, йдемо поодинці, але ми не самотні, ми любимо неповторність одне одного. Ми знаємо, що вона не повинна зникати. Той, Хто посилає сніг з неба на землю, дарує нам неповторність, яка не вмирає. Ми любимо життя, ми готові жити вічно. Без болю. Ми – ЛЮДИ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241354
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.02.2011
Оленко,
ти знаєш про найкраще,
знаєш майже про все:
про шоколад зустрічей,
його гіркоту,
і про родзинки сподівань,
їхню минущість,
і про індійські танці
нездійсненного.
Порцелянова скульптура
наших днів
розбивається
на сотні частин
і народжується музика,
яку чуємо тільки ми.
Вечірня тиша
розповідає нам про сад,
у якому живуть
відображення у воді,
що тече з весни
і проламує кригу всесвіту
хоч на мить,
яка довша за наше життя,
і коротша за наше життя...
Ми втекли...
У дуплах дерев наші сни,
позасинали птахи...
А хто нас візьме на крила?
Оленко,
ти знаєш майже про все,
про живу таємницю,
що в серці замешкала.
І як їй не спиться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237664
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.01.2011
мені не вдавалось розбити кокос
поки з нього не вилилась тиша
м’яка і холодна як ніч
тоді голос кокосу озвався світлим
навіть рідним торканням до рук
я здивовано слухала його вірші
він казав що ніяк не міг напитися
голосу снів тому спав нескінченно довго
поки хтось його не збудив
і в долоні мої приніс
злегка шершаве диво
що стомлено-лагідно говорило
відблиски сонця були в його очах
пам’ять про обрій над морем
і крихти піщинок з доріг
він обійняв велику повітряну кулю
і казку її дописав поки прокинувся
в мене в руках
мені не вдавалось забути кокос
що тиші позбувся в собі
і сам розколовся
на вірші про світло і ніч
на всесвіту іскри тремтливі
на слова що ніколи не стануть чужими
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2011
Ти виліплюєш тишу, як чашку,
потім п’єш з неї чай із суниць.
Відбивається в чашці небо,
його смак злегка гіркий.
Випиваєш небо без цукру,
доливаєш у тишу води,
грієш руками глину
і виліплюєш жінку собі.
Заплітаєш у волосся маки,
одягаєш намисто із бджіл,
виплітаєш із вітру шати,
даруєш іскри з роси.
Наостанок малюєш усмішку
з вереснево-солодких сонць,
а тоді занурюєш обличчя у світло
і так зі світлом починаєш день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237523
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.01.2011
бджоли схожі на айстри
такі ж волохаті і запашні
нанесли меду в твій вулик
а хотіли в долоні твої
мені було б легко
куштувати мед
злегка зрідлий від ніжності
злегка сором’язливий
твої бджоли
завжди повертаються у вулик
бентежно-рідний дім
який ти їм збудував
опадолистої осені
забираєш мед із вулика
сніжнодивної зими
будуєш для мене дім
солодко-дзвінкий
я завжди повертаюсь
в долоні твої
бо ти мій вулик
чекаєш коли я
принесу тобі мед
злегка терпкий
як сніг
як цвіт
як ліс
ти мій солодкий світ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237521
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.01.2011
Якимось чином означити
твою присутність
можна хіба словами.
Біла твоя втеча
як іній
як сніг.
Обрію безберегі стежки.
Спокою світла тінь
вирушає в ніч.
Якимось чином означити
твою присутність –
здивовано-злякано
прийти у світ
запитати: де ти?
чи ти...
Мій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236962
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.01.2011
В мені пливуть поранені човни,
пливуть за сонцем, проти течії.
В червоному від світла сні
зникають весла і з’являються над плесом.
Посріблений туман,
потріскані пейзажі літа,
затриманий у літерах нещадний вітер.
Так пливуть листи,
їх голуби приносять і кидають у воду.
Лист – у сон.
До каменів і квітів лист доходить
і допливає сонце до вікон.
Над ранок човен зупиняється,
стікає тиша із весла,
поранена вода тече й не озирається
і світло неба залишається в човнах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236165
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.01.2011
Падають іскри у тишу.
Випікають рани в снігу.
Під іскрами озеро світить
і спрагло ковтає сліди.
Руйнується надламаний спокій,
ворушить вогку печаль.
І камінь відкотився від обрію,
а білих доріг нема.
П’яний мох покотився до сонця,
за містом лишились дні.
Їх збудовуєш: камінь за каменем,
але світ не вірить тобі.
Відмикаєш ключем півонії –
таємниці серед зими.
У стеблах збережений голос
живим, ще від весни.
Випиваєш м’ятне повітря,
за горло хапає сніг.
Вигріваєш сіль біля серця.
Хтось запалює чумакам свічки.
Срібний віз даленіє, відходить.
У небі заятрилися сни.
Допливаєш до середини сонця.
Озирнувшись, стаєш німим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236164
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.01.2011
я вдячна тобі
що забрав мене з того життя
в якому я виплітала на обрії сни
ти повернув мені дійсність
я вдячна тобі
що забрав мене з того світу
в якому зрубані дерева
хотіли плакати і не могли
ти показав мені паростки
я вдячна тобі
що забрав мене з того часу
в якому я так хотіла бути собою
і не могла
ти подарував мені впевненість
що ось нарешті я є
моя рука в твоїй долоні
я є
з тобою чи без тебе
бо ти усюди
я могла б тобі це все сказати
та мабуть ще не звикла
до свого голосу
який говорить такі слова
але я давно призвичаїлась до літер
тому ось пишу
подарую тобі слово
найцінніше що у мене є
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236015
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.01.2011
вірші-опеньки
вірші-мухомори
вірші як отрута
вірші як змія
вірші-колючки
вірші-кропива
вірші як тигри
вірші як я
нещадно-болючі
тривало-терпкі
криваво-солодкі
і не чужі
тобі і мені
і нашим словам
нашим безглуздим мріям
нашим зіркам
а ти на туманній планеті
читаєш мої слова
дожовуєш теплі спаґетті
азартно висьорбуєш чай
до мене сюди долинає
теплий запах дощу
дощ мої вірші змиває
і зраджує душу мою
мені ж так беззахисно-сумно
без віршів у цій чужині
смугасто-довга дорога
а вірші як тигри ручні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236014
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2011
Тиша густа
оксамитно-синя,
кольорові тіні на склі…
Ти виводиш ім’я
тобі незнайоме
легким порухом пальців…
Місто внизу
роздивляється світло
твого вікна,
інші вікна
заплющують очі,
сон знаходить у тиші
своє життя,
ти виводиш ім’я
тобі невідоме…
Сон до тебе не йде,
виростають фіалки
у твоєму вікні,
розчиняється світ,
розділяється тиша
на біле і чорне,
розпливаються тіні
на прозорому склі, –
ти виводиш ім’я
тобі незнайоме.
Контури літер живі.
Ти вдивляєшся в небо:
світанок червоний
і в долонях у тебе
названий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235813
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.01.2011
І розпускаю коси,
і вкриваю ними плечі,
і ритуальний запах кави
пропускаю в кров.
Я ще німа,
я ще порожній глечик,
а голос вже росте
у травах за селом.
На ранок глек наповнять
молоком
і вкинуть жабу ще живу
на дно.
У глечика така ж безмежність
як в криниці,
тільки глина пам’ятає
не воду, а вогонь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235812
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.01.2011
Ми серед зим
найбільше видимі
найбільш тверді
М.Воробйов
А насправді була зима,
білий сніг вривався у світло.
З того боку хурделиці я,
а з іншого – ти в заметілі.
Падав сніг на наші серця.
Стиглий вітер ранив чекання.
Я приходжу у весну одна,
а ти - моя тиша остання.
Намело кучугури слів.
Ти таємно відходиш у гомін.
Я гукаю тобі навздогін...
Невже іній назавжди самотній?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2011
люди як горобці
на гілці трамваю
куди ми їдемо
ніхто не знає
прокладено рейки
шершавою шкірою міста
а нам хочеться в серце
в самісіньке серце поцілити
ми їдемо рейками дня
а в місті будинки здивовано
витріщають очі
і дивляться совами
ми їдемо в ніч
і наші обличчя приховані
раптом стають один одному
такими знайомими
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235631
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 18.01.2011
Чи справді можна сказати,
що не було музики, а тільки марення,
і що ми мовчали, а розмова нам тільки снилась?
Слова спадали, як краплі з дерев після дощу,
а ми забувши парасолю вдома,
змокли під тим дощем...
Нам було ніяково від крапель,
що спадали на нас з дерев
і ми подумки пливли у сонячних променях
один до одного...
А краплі з дерев стікали на наші плечі,
наче б наздоганяючи нас.
У нас виростали вологі, іскристі крила,
нам було легко пливти у повітрі.
Ми з’явились у захмареному місті,
як промені
і хотіли в ньому оселитись...
Але тут хтось сказав, що не існує музики
і ми озирнулись,
щоб побачити того, хто говорив.
Наша сяюча дорога обірвалась,
дерева скинули листя
і краплі втекли у землю,
а нам не залишилось слів,
бо ж слова наче краплі,
що спадають з листя дерев...
Потім над містом
не залишилось блакитного неба,
бо хтось сказав, що не існує музики...
Після дощу зостались
важкі і безкраї калюжі,
місто бачило у них
своє скривджене обличчя
і хотіло полетіти у вирій,
та йому бракувало крил...
А наші крила зі слів,
що впали із замріяних дерев,
лопотіли в повітрі без нас...
Так ми позбулися слів
і позбулися музики.
Так ми залишились у маренні,
у дивному сні.
А той, хто сказав, що не існує музики
так пильно на нас дивиться,
що ми втрачаємо слух і дар мови.
Той, хто переконує нас,
що не існує музики, – невидимий,
але заслоняє нас одне від одного,
залишає на твердій землі,
без дощу і сонячних променів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235452
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.01.2011
полюби мене світло
бо важко жити вночі
і чекати рожевого ранку
задивлятися в очі йому
і на дні бачити кров
свого серця гарячу
полюби мене світло
бо серце і ніч
як замулені ріки зійшлися
я чекала на сяйво
а тепер у пітьмі
розпечені іскри
в долоні вп’ялися
полюби мене світло
бо далі вже смерть
і багаття палає підступно
я жива та й світ іще не помер
тільки ніч у зірках
оселилась
полюби мене ноче
може тоді
віддаси мені силу
свою потаємну
щоби навесні
я змогла прорости
і побачити неба
світлу безмежність
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235451
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.01.2011