| Сторінки (1/43): | « | 1 | » |
Я люблю казки,
коли ти розповідаєш...
Зашнуровуєш мене в обійми
і першим засинаєш.
Тоді тебе слухають стіни,
мовчать галасливі сусіди,
кудись тікають всі біди,
втрачають сенс розмови...
А потім ти прокидаєшся
і йдеш у свої справи,
а я, чи то з цікавості,
чи може суто для забави,
заваряю в чайнику заспокійливі трави...
Я чекатиму твоїх казок,
я чекатиму твоєї присутності...
І сусіди, і стіни,
і безглузді розмови,
не витримують твоєї відсутності...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490165
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 04.04.2014
Хіба ти не бачиш,
як людям буває погано?
Коли їх зраджують чи викидають,
коли обманюють і зневажають.
Так вже заведенно -
переможці бувають скривджені.
Зловтішайся, всміхайся єхидно...
Вважай, зло завжди існує взаємно.
Хіба ти не чуєш,
як людям болить до нестями?
Душевний біль пече сильніше,
аніж опіки та рвані рани...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2014
Глянь на мене,
Ось, я перед тобою...
Ти говори, а я почую,
Я буду сьогодні німою.
Присядь біля мене.
Хочеш - мовчи.
Мабуть, я все відчую.
Не треба, не йди.
Будь сьогодні собою.
Глянь на мене -
Я не втечу.
Я чую кожен твій подих.
Тиша, спокій і ти.
Залишся наразі зі мною.
Торкнися своєї руки,
Відчуй, що справді існуєш.
Вдихни й усміхнись,
А потім прощайся з журбою.
Глянь на себе -
Ти вже зовсім не ти.
Ти граєш іншу людину.
Зачекай...
Не губись.
Побудь сьогодні собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480225
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 18.02.2014
Вона по іншу сторону дверей
від глухого крикливого світу,
її думки радіють від ідей,
долоні - від макового цвіту.
Комусь страждання чи зима -
у неї ж завжди тільки світло,
У когось за вікном пітьма -
у неї ж і вікно розквітло.
Вона не бачить у житті негод,
бо життя дорожче панацей,
і так багато різних насолод...
Тому вона по іншу сторону дверей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480223
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 18.02.2014
Плаття в горошок,
білі короткі кеди...
Хронічна нестача посмішок
Сьогодні основна потреба.
Люди чомусь знебарвлені,
змотані тенетами буднів,
емоції наче задавлені,
а іноді зовсім відсутні.
Квітів немає на вулицях –
сумна палітра асфальту,
а фальшивий рум’янець на вилицях,
помістять на першу шпальту.
Білі короткі кеди,
Впевнений погляд у небо,
Щоразу яскрава посмішка –
те, що кожному треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451351
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.09.2013
Альберт ніколи не задавався питанням, чому йому дали саме таке ім'я. Хоча це і не важливо. Його виділяли з натовпу його зелений піджак і низький зріст. Часто Альерта плутали з підлітком іне хотіли продавати сигарет, але він не сердився, а лише загадково посміхався предявляючи докумет, який засвідчував його двадцять сім років. Він не засмучувався з приводу свого низького зросту, Альберт
мав неймовірно хороший настрій. Єдине, що його турбувало це його призначення.
Він не вмів ні співати, ні танцювати, ні малювати. Працював продацем канцелярії на ринку іроздивлявся людей. Альберт бачив майбутнє людей, яких коли-небудь зустрічав. Іноді його лякало таке вміння, адже майбутнє, яке він бачив, не завжди було приємним. Але Альберт не смів говорити про майбутнє кому-небудь, чомусь йому так здавалось. Час-від-часу Альберт гадав, що йому варто рятувати когось або ж спостерігати і писати книги. Але він мовчав...
Альберт щоранку йшов на роботу у хорошому настрої. Так було щодня. В під'їзді зустрічав свою вісімнадцятирічну
сусідку Таню. Таня була успішною студенткою юридичного факультету одного з найкращих університетів місця. Все в житті Тані було чудово: батьки, які покладали на дочку великі надії, хороші оцінки, перспективна робота, яка чекала Таню після закінчення університету, друзі та юнаки, які так наполегливо залицялись. Але Альберту було шкода Таню,
бо він знав, що через декілька тижнів Таня дізнається, що вона вагітна. Вагітність Тані зіпсує всі її плани, батьки розчаруються в своїй любі донечці і Тані доведеться залишити університет щоб доглядати немовля. Коханий Тані залишить її, бо ж сам студент і не хоче зіпсувати своє майбутнє і дівчині доведетьсяпрацювати в сусідньому кіоску продаючи джинсовий одяг. Альберт посміхався привітно Тані, бо хотів щоб вона ще трохи потішилась своїм безтурботним життям. Про все, що звалиться на її світлу голову вона розкаже йому потім.
На перехресті, поки горіло червоне світло світлофора, Альберт бачив групу дітей, які йшли до школи. Позаду йшла дівчинка в окулярах. Дівчинка була зайвою в цій групі, її явно не долюблювали. Альберта тішило, що через десять років
дівчинка буде справжнею красунею і матиме велику популярність серед людей. Альберт і їй посміхнувся. Він завжди так робив.
Потім був чоловік, який щось ніс у подарунковому пакеті, чоловік навіть і не здогадувався, що скоро його дружина і двоє синів попадуть у ДТП і він їх втратить. А Альберт знав. Він знав все про всіх, кого тільки бачив. Він знав, що дочка двірника вийде заміж аж у сорок років і ніколи не матиме дітей, що його двоюрідна сестра зрадить своєму чоловікові, нав що його племіник буде таким самим коротуном, як Альберт.
Після робити альберт спішив на побачення з Наталею, дівчиною, яку він тиждень тому врятував від аварії. Наталю мав збити автомобіль, але Альбер затримав її, бо дуже вже йому сподобалась Наталя. В Наталі він побачив щось близьке і рідне. Наталя була теж маленького зросту, мала зелені очі, пухлі губи і розкішне русяве волосся. Вона з прихильністю ставилась до Альберта. Теортично все б мало складатись добре, але Альберт знав, що не варто змінювати майбутнє людей, бо від долі дуже важко втекти, а якщо долю обманути, то потім може бути гірше.
Колись у Альберта був друг. Його звали Максом. Альберт врятував його, коли той був на крок від самогубтва. В той час Максу подобалась одна дівчина і він мав іти на вечірку разом із нею, але Альберт побачив, що на цій вечірці
дівчина йому зрадить, і для Макса це буде великим потрясінням в наслідок чого Макс зробить фатальну помилку. Тому Альберт хитрістю відмінив похід Макса в клуб тим самим врятував хлопцю життя. Вони були хорошими друзями і Мас здогадавсяпро дар Альберта, але робив вигляд, що нічого незнає. Одного разу помер від пневмонії. І Альберт знав, що це
покарання за те, що колись він втрутився в долю іншої людини і змінив її.
Альберт вже кохав Наталю, але боявся, що з нею щось станеться. Наталя неж не була байдужою до Альберта і вважала, що він її доля. В час, коли Альберт зустрічався з коханою він найбільше ненавидів своє вміння. Він бачив тільки самотність і біль у майбутньому Наталі. А одного разу побачив, що вона помре.
Через деякий час Наталя захворіла на туберкульоз. Це був складний і страшний моменту житті обох, тоді Альберт пішов від Наталі. Йому найбільше боліло, що він залишив кохану у найскладніший період у її житті. Серце обривалось від болю у обох. Наталя лікувалась пігулками, а Альберт алкоголем. Через рік, коли жити без коханої столо зовсім важко, Альберт повернувся. Коли повернувся, то дізнався, що Наталя вилікувалась. Тоді він пообіцяв, що більше ніколи не піде, пояснив, що тоді так було треба. Дівчина робила вигляд, що розуміє, бо дуже кохала.
Коли Альберт дивився на своє відображення, то не бачив свого майбутнього. Чомусь це була єдина річ, яку він не мігпобачити. Але щось у голові вказувало на те, що у житті Наталі його не буде. І це лякало. Власне майбутнє Альберта не лякало, але його лякали інші речі, які хоч якось стосувалися його. Він хвилювався, адже в майбутньому Макса він себе також не бачив. Альберт часто прокидався посеред ночі, дзвонив до Наталі і мовчав - він просто хотів почути її голос, щоб переконатись, що з нею все в порядку. Потім скурював дві сигарети і засинав.
Одного дня Альберт побачив, що Наталя отримає від долі рак. Голос у голові підказував, що цього випробування Наталя не витримає, а поки альберт поруч з Наталею будуть траплятися нещастя. Це йому кара за порятунок дівчини.
Альбер купив букет квітів і пішов до коханої щоб назавжди попрощатись з нею і одночасно зі своїми мріями. Дівчина плакала і проила не йти. "Ти обіцяв...", - плакалась Наталя, але Альберт мовчки пішов. В душі він картав себе за все:
за біль, за долю, за низький зріст, за туберкульоз Наталі... Було страшно за її життя, вона ж не вина, що він втрутився, що вона так любить жити, що він так любить, коли вона живе.
Він далі надягав свій зелений піджак і йшов продавати канцелярію, сподіваючись, що з часом осліпне. На протязі декількох років дзвонив до Наталі і мовчав - хотів чути, що вона жива і з нею все гаразд. Він знав, що з часом наталя знайде іншого хлопця, якого кохатиме значно менше, але вона буде щаслива. Альберт знав, що у неї буде троє чудесних діток, а свого найменшого сина вона назве Альбертом. Він знав, що Наталя ніколи не зрозуміє його вчинку, але з роками вона пробачить. Пробачить, бо вона найдобріша жінка, яку він бачив, бо вона вміє пробачати і цінувати життя. Альберт знав, що завжди тікатиме від тих вулиць, де буде Наталя.
На протязі семи років Альберт щоранку плакав і проклинав свій дар, потім йщов на роботу продавати канцелярію і слухати від сусідки Тані про її гірку долю.
Повертався додому і згадував своє кохання прощаючись з ним. Він знав, що коханажінка ніколи не буде поруч, але його тішили спогади та існування її на цьому світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446906
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.09.2013
Права вибору нема лише в комі,
хоча не потрібна пуста нотація.
Вихід з тунелю існує завжди.
Як не крути,
для когось кома, лише пунктуація.
Буває, що кома є кінцем,
таке собі, невчасне приречення.
Недоречно заощаджувати хвилини.
Трапляється,
що після коми продовжують речення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409721
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 17.03.2013
ми ніколи не зможем літати
бо у нас не виросли крила
а якби були кораблями -
об сонце обпікали б вітрила.
ми не завжди зможем любити -
люди жахливо бояться зради
і тому щоб було простіше
тимчасово шукають розради.
ми не можемо щось визнавати
й обламати міжособові гілки -
ми завжди любили брехати
вставляти у мізки словесні кілки.
ми завжди будем чекати
якесь всесвітнє плацебо.
як добре, що ми не літаєм -
ніхто не вкраде для себе небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2013
Создать тебя из обломков песен
искать в каждом прохожем
верить в то, что мир очень тесен,
и в мире добро мы вдвое умножим.
Искать тебя... а что ещё нужно,
чтобы чувствовать себя целой?
когда любить тебя пока сложно
тем более быть пушистой и белой.
Создать тебя в своих рассказах
и врать себе, что только твоя,
ведь все мечты в дешевых стразах...
Наверное, в этом вся я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2013
задоволення від тиші
він чесності
і від сорому
ховатися наче миші
від хоробрості
і любові
зневага до слабкості
до вірності
і сумління
сташно від старості
дійсності
і терпіння
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2012
Згадки кидай
із листям додолу...
Сходи у кіно.
і купи собі колу.
Одягни старі джинси,
які не потрібні нікому.
Веди себе чемно,
щоразу вертайся додому.
І викинь навушники,
вони ж заважають,
нехай твою музику
усі, як і ти, покохають.
Залеж лиш від себе,
а не чиїхось думок -
усі їхні рамки -
твій власний замок.
Мрій щоразу сильніше,
і щоразу назавжди,
ніколи не зраджуй,
і будь тільки справжнім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379843
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2012
Знову осінь...
Наступна осінь.
А ти знову просиш
чогось близького
не зовсім реального,
але тільки твого.
Знову осінь...
Наступна осінь.
Холодом малює віру
для чогось теплого
вірного
і твого без міри.
Знову осінь...
Наступна осінь.
Вбиває болюче дощами,
лікуєш вином
якісь особисті
незагоєнні рани.
Знову осінь...
Наступна осінь.
А ти одна,
зовсім одна,
шукаєш, стираєш
невинні краплини з вікна .
Знову осінь...
Наступна осінь.
І тепле пальто не потрібне...
Ти б зігрівала,
любила
щось хороше,
щось особисто рідне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2012
Міста винищують таланти,
чи то таланти губляться в містах.
Для когось кава й діаманти,
а хтось радіє і синиці у руках.
Міста, мов осінь, дихають в обличчя
даючи спокій та незрозумілий страх,
відлунням в голові співають протиріччя,
й самотність відступає лиш у снах.
Міста завжди чекають осінь
бажаючи побавитись з людьми,-
вони то плачуть, то щось просять
ховаючи таланти до холодної зими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375180
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 03.11.2012
На підлозі ти,
і пачка газет
і використаний посуд.
Ти вчора щось творив
На свій,
не зовсім здоровий, розсуд.
на підлозі ти,
а поруч складені твої мрії,
такої близької,
яку ти не знаєш
ти ще не зустрінеш.
на підлозі ти,
і розкидані клавіші від піаніно.
Ти ненавидиш сни
і від власної впертості
ти скоро зімлієш.
на підлозі ти
так сховався від світу -
ніхто ніколи не скаже,
що щось було марно прожито.
на підлозі ти,
а весь паперовий непотріб
(коли ти помреш)
збереже тільки та,
котру ти ніяк не знайдеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375179
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 03.11.2012
Залишити тебе у спокої,
не критикувати твої думки,
не пізнавати душі твоєї глибокої,
відпустити, розімкнути мої тобі замки.
Не дарувати тобі спогадів,
залишити тебе для тебе, так як є...
І не ловити більше твоїх поглядів,
тепер моє життя тільки моє.
Піти, щоб ти був зовсім наодинці,
Щоб стрибнув зі своєї вежі високої,
щоб не дивувався моїй поведінці,
просто залишити тебе у спокої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2012
Ховатись,
тікати від правди,
шукати тишу,
зізнатись... І завтра
за дві хвилини
я все це знищу.
Не краще.
Але з часом все добре.
Найважче -
тільки почуття втоми.
Забути.
Врешті знайти тишу.
розбита
не справжня
Та завтра я все це знищу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2012
Місто втомилось від спеки,
Краплями поту течуть перехожі,
Далеко десь інша земля,
Далеко глибокі моря...
Між іншим моря дуже схожі.
В давно не цнотливих морях
І без людей вистачає бруду,
не всім для засмаги пасує земля
Своя чи чужа
бо на ній колись зведуть нову споруду.
В солоних водах завзято
хтось буде купатись й кохатись
а хтось мимоволі потоне
І тільки давно не цнотливі моря
ніколи не зможуть сховатись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2012
Серце чекало весну, бо ж весною прийнято знаходити кохання.
Серце пришвидшувало темп щоразу, коли незнайомий хлопець просив
передати гроші за проїзд у маршрутці, чи коли очі мимовільно зустрічались
поглядом з кимось доволі симпатичним. Але то все не те...
Усі ці милі та усміхнені обличчя не шукали ніякого кохання,
їм би тільки розважатись...
Колись знайомий сказав, що жити потрібно жити моментом, адже
продовження, як і завтрашнього дня може не бути. Але як же хочеться чогось
вічного та незламного. Давно вже змирилась з тим, що серце стискатиметься,
коли побачить на вулиці стареньких, котрі так мило турбуються одне про одного.
Серце хотіло справжніх почуттів, але доводилось обходитись короткими
звязками, які навіть наразі і не хочеться пригадувати. Тиждень, два, три,
місяць, нове знайомство, нові обіцянки... Як це не чесно обіцяти людині
вічність, коли наперед знаєш, що обманюєш, коли усвідомлюєш, що скоро вже підеш.
Але ж мама казала, що треба мати гордість - не пробачати образ і не вибачатись за дурниці.
Кожної весни нове взуття, нові джинси та новий залицяльник... Ось уже й подруги
виходять заміж, але їм чомусь не здається, що це все так дешево та
просто.
Серце ж не хоче щоб все було просто... Серце хоче чогось карколомного,
коли і світ не потрібен, аби тільки любов збереглась. І не потрібно ніяких
освідчень, квітів - лише справжність. Хіба ж це так важко? Але чи то
серце для самозахисту всіх відштовхує чи то через дурість. Весна ж все таки,
а тут ще на голову звалилась купа проблем... Ееее, суспільство стій, серце
хоче ніжності, а не обовязків!
Скоро мине весна, а з нею мине й бажання любити... можливо. А потім
буде ще весна... і ще... і ще... а раптом вже тоді у того серця буде інше серце,
про яке захочеться піклуватись та берегти його.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329831
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.04.2012
Рятуй мене своєю музикою
і своїми безглуздими фільмами,
і театрами в двої діях,
і навіть своїми обіймами...
А колись я буду чиюсь музою
І від старості тебе рятуватиму,
тобі залишаться всі фотографії,
котрі щоночі тобі даруватиму.
Рятуй мене своєю вірою
чи краще своїм дешевим сарказмом
А колись я буду тобі рідною
Для нас не бульше ніж любов -
для інших крайнощі маразму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2012
Мені все одно…
Тобі все одно..
Хіба ж це чесно?
Тобі все одно кому я писатиму смс.
Мені все одно кого ти цілуватимеш.
Тобі все одно для кого я буду гарною.
Мені все одно кому ти даруватимеш квіти.
Тобі все одно хто мене веселитиме.
Мені все одно хто в тебе буде вірити.
Тобі все одно з ким я проводжу час.
Мені все одно кому ти брешеш.
Тобі все одно…
Мені все одно…
А так божилися любити…
Тепер все одно…
Мені все одно для кого ти єдиний.
Тобі все одно з ким я дістаю оргазми.
Так буває.
Так часто трапляється.
Ось ми, такі молоді та гарні - разом,
А ось ми вже не вітаємось…
Все одно.
Тобі все одно.
Мені все одно.
І ми з докорами задаємо анонімні питання в анонімних соціальних мережах одне одному.
Все одно.
Хоча ж намагаємось зачепити за живе…
Ти
Я
Все одно.
Тепер ми пишемо себе в окремих рядках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319454
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2012
відносно інший рівень самотності
вдносно інше буття
це час
в нових окулярах немає прозорості
інші ми
інше життя
змінився склад і інший одяг
і інші роздуми про сенс
змінився світ відтоді
коли лише в закоханих був секс
змінились почуття й переживання
й ціна життя вже не така
змінилася сама свідомість
змінились цінності життя
банальність
правильність і етикет
придурком стало бути модно
змирись
життя мов целофановий пакет
коли доступим стало порно
і слово "блядь" вже навіть не образа
а лише прояви "душі"
коли любов немов проказа
страшна й важка
люби усіх мерщій
ховатися чи сперечатись
чи обирати алкоголь
не складно
коли ж бо тільки прикидатись
і якось вчасно
зубами відірвати собі роль
життя
без цілі та бажання
і де ці бісові романтики
пробіл
коли кричиш що боляче
коли всі друзі тільки фантики
й уже не вистачає слів
забудь змирись
вдихай словами
і плач з приходом темноти
колись наступні стануть нами...
згадають
згадаєм й ми
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012
До дня закоханих він присвятив своїй кохані черговий вірш. Він майже щодня присвячував їх вірші, дарував квіти і балував кавою у ліжко. У цьому житті він найбільше хотів вразити її великі зелені очі, в яких так часто стрибали бісики і з яких ніколи не зникало щось таке рідне та дитяче. У нього не було грошей на дорогі подарунки, тому щодня він дарував їй частинку своєї душі.
Уже рік минув відтоді, як він її знайшов. Тоді він повертався додому, далеко не найкращий студент, у якого голова була забита лише невдалою сесією. Друзі не раз намагались познайомити цього дивакуватого юнака з якоюсь дівчиною, але він щоразу розчаровувався у собі. Та якось чекав на тролейбус, повертаючись з пар, і просто підійшов до дівчини, що стояла поруч щоб запитати котра година… Раптом в середині щось йокнуло, почало приємно пекти у грудях… А дівчина усміхнулась і зайшла в не потрібний йому тролейбус, тоді він злякався за неї вперше – рвонув їй у слід. Тоді вони й познайомились. З того лютневого дня беріг її наче зіницю ока. Тоді ж повірив, що перед днем закоханих кохання знаходить тих, хто його чекає.
Вона вимагала лиш єдине – щоночі шепочучи бажати йому солодких снів. Її цілком влаштовувала роль коханки (так, саме коханки, бо вона тонула в його пристрасті) та музи. І не потрібне було шикарне весілля чи будь-які інші умовності – вона просто хотіла шепочучи бажати йому солодких снів. Її ще ніхто так не цілував, як дивакуватий юнак, що присвячував їй вірші. Вона ще ніколи не бачила щоб кохання було так гарно. «Я люблю тебе! І це так гарно….» - найчастіше зривалось з її тонких уст.
І от тепер він прокинувся першим, приготував їй улюблену каву з кардамоном і поцілував наче вперше. Ранкові обійми, посмішки та секс. Мабуть, так виглядає кохання. Хто казав, що воно має бути сповнене переживань та обіцянок? Коли любиш не обіцяєш, а просто любиш – ніжно, чесно та до божевілля…
Вона одягнула куртку, він замотав її теплим плетеним шарфом і поцілував у скроню. Як тільки зачинились двері,він почав готувати їй романтичний сюрприз – хотів подякувати за їхній спільний рік…
Він ще не знав, що дорогою в універ їй стане погано. Що вона сильно замерзне у його улюблені руки, що з універу її забере швидка. Він готував для неї гарний вечір. У його очах не було нічого крім її образу…
Він ще не знає, що йому доведеться йти за нею у лікарню, а потім відпоювати її теплим чаєм.
Він ще не знав, що вона вагітна і що вона до смерті боїться про це йому розповісти…
Вона ще не знала, що тепер набуде статусу нареченої.
Вони ще не знали, що в цей день дізнаються найкращу новину у їхньому спільному житті. Тепер це точно кохання. Він ще не знав, що тепер він присвячуватиме вірші не тільки їй, тепер він писатиме вірші для них обох…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311522
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2012
Знов руки тягнуться до божевілля -
Їм хочеться розваги та забав.
Можливо, варто припинити це свавілля?
Доросла ж вже.
Але ж в житті ще так багато справ...
У світі інші принципи й переконання,
І так багато складнощів й задач...
Забути власні страхи чи бажання?
й заплутатись в реальності...
Стули свій рот й не плач!
Дорослішати важко, але треба...
Це наче, новий рівень інтригуючого квесту.
Це наче, пальцем доторкнутися до неба...
з помилками
Так хочеться ...
а це всього лише зароджена потреба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311320
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 04.02.2012
А чесно?
плювати я хотіла
на всякі там безглузді речі.
Вбиває втома,
не від праці,
а справжня втома від приречень.
і коли світ краса
чому ж тоді з тобою?
колись ми помремо,
а перед тим поїдемо до моря.
в частинках спокій не знайти
він заховався
в рештках серця
учора ти
й сьогодні ти
а завтра знову порожнеча.
і от у снах
(чи то галюцинація)
можна лежати в карамелі
сьогодні ти
й учора ти
а потім знов гидкі борделі.
Я тебе бачу
бо так мені легше
і це сильніше за снодійне
це зміст приречень
вбивати час
без віри в нас
і ше одна властивість речень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301770
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2011
Я знов висітиму в мережі-
когось шукатиму онлайн...
щодня
А хтось гаситиме пожежі
або напише бізнес-план.
І знов оновлення сторінки
й банальні меседжі "привіт"...
щодня
А хтось проігнорує мої лінки
або з здійснить перший політ.
І знов дивитимуся в монітор,
залипнувши у креативності чужих ідей...
щодня
а хтось фарбує коридор
або ж народжує дітей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296324
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 27.11.2011
Вмикаш світло -
стало краще,
з поспіхом порпаєшся в думках -
позбутись анархії у голові
значно важче,
аніж тримати що-небудь в руках.
Яка мета?
Її немає.
І засоби тут недоречні.
І щогодини ти сидиш
й уявно викидаєш свої власні речі.
Потрібно погасити світло,
краще економити ресурси.
А потім день -
і всі кудись несуться...
І начебто тебе сприймають..
Хоча. . здалося...
Стало значно важче.
Увімкни світло - стане краще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292813
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2011
Приходь до мене вгості
і прихопи зефіру,
бо вже дістали бутерброди з чаєм…
Ми вимкнем світло,
І нам буде тепло…
І чай з зефіром…Гарно?
Приходь.
Розгрібем словесну купу мотлоху,
Яка давно так заважає.
Спочатку буде трохи важко…
Але ж я добра,
Я заварю для тебечаю.
Мої шпалери тебе пам’ятають,
І часом відчуття,
Що у квартирі
Більше тебе аніж мене не вистачає.
Приходь до мене вгості
І прихопи зефіру,
Будем валятись
На старезному скрипучому дивані.
Мабуть, на ньому ще присутній
запах твій
Й сліди минулорічного кохання.
Приходь…
Та прихопи зефіру.
Я не люблю чекати.
Приходь.
Спостерігатимем
Трансляції прямихефірів.
Я в принципі щаслива…
Але… не вистачає щезефіру.
Приходь.
Будемо грати вдиких звірів,
Одній кусатись нецікаво –
Не вистачає злості.
Не упускай
можливості реваншу.
Купуй зефір… і приходь в гості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292780
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.11.2011
Чи часом хтось жаліє прокажених,
тих, що вже нікому не потрібні?
Ми вносемо себе у списки прокажених,
будуючи ілюзію, що зовсім неподібні.
Буває, що живем на зло комусь,
бо ж тихо вмієм заздрити усі.
Ми прикидаємось дбайливими чомусь,
хоча й присвячуємо ще комусь пісні.
Чи варто говорити про культуру,
Коли в віршах давно померла рима?
Ми більше дбаєм про фігурю,
аніж про совість, яка тепер не є важлива.
Чи простягнемо руку допомоги?
Та де там... у нас ще є важливі справи.
У нас до кожного стоять вимоги,
а більшість зробленого - суто для забави.
Чи пожаліє нас хтось, прокажених,
якщо будем нещасні й непобрібні?
І чи згадає хтось тих навіжених,
думки яких, ніколи не були подібні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284008
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 02.10.2011
Якось ти їй сказав,
що хочеш щоб вона змінилась -
зняла весь пірсинг
й не думала про дреди.
Вона, звичайно, розізлилась,
бо ти хотів, щоб каблуками замінила свої кеди.
І дошкуляв тобі її
занадто гучний rock,
і її любимі аніме-косплеї,
те, що вживає алкоголь,
та її дивні друзі-геї.
Ти не любив її вірші,
і не розумів її бажань...
не розумів чому вона кохає тишу,
й не помічав її страждань.
Ти давив її вульгарним репом,
хотів щоб курила лиш парламент,
щоб частіше одягала плаття,
щоб замість олд скулу на попереку був орнамент.
Ти хотів, щоб вона була, як інші,
щоб їй вслід ніхто не озирався.
Хотів щоб була лиш твоєю,
а сам у вірності її ввагався.
Але ж покохав ти її, ту
божевільну і незрозумілу,
з яскраво пофарбованим волоссям,
яка сніданки готувала так невміло,
в думках якої звучить двоголосся.
Їй байдуже до технічного прогресу,
й її цікавить дійсно ранкова преса,
й її, не дуже схожу на принцесу.
Яка мораль?
Тебе вона сприймає,
і слухає з тобою реп,
бо вона ніби то кохає.
Її влаштовує твоє вбрання,
твоя зачіска та звички.
У світі вона така одна,
і плює на всякі там дрібнички.
Їй баждуже чи куриш ти траву,
вона любить тебе,
а не твої легені.
Їй байдуже чи ти святий,
і що тече у твоїй вені.
Вона не раб твій,
а тим більше не власність,
у неї власний стиль -
її власна безстрашність.
Ти можеш бути її чоловіком,
але ніколи не станеш її богом,
її преконання не пройдуть із віком,
а ти можеш залишитися за порогом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2011
Анімація пальців й синхроність душі -
за це я тяну тебе в своє ліжко.
Ти надто звабливий, це знають усі,
ти навіть принижуєш мене ніжно.
Та ти не хвилюйся, а лиш пригорни -
І я скажу, що в тобі аромат кориці.
Ти лиш обійми, та тільки не ди,
мій херувиме блідолиций.
Шепотітиму тобі на пам'ять завчені сонети,
й від всього світу обгорну фульгою,
Віддам за тебе всі свої монети,
й увесь мій світ захоплений тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281839
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2011
плакали й кричали
бо болiло...
в собi сумнiвались
падали...
i знов летiли...
були закованi в кайдани,
але хотiли волi...
чекали кращого майбутнього,
щодня старiючи поволi...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281562
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 20.09.2011
Найбільшим її хоббі, протягом останнього часу, було безцільне розглядання абажура настільної лампи. Колись цю лампу подарувала бабуся і з того часу вона непорушно мешкає у спальні. Ця лампа не так використовується, наскільки використовується її рожевий абажур. Він був першим, з ким зустрічався погляд. Вона називала його «абажуром бажань». Бувало так чогось прагнула, уявляла, але мета перетворювалась на бажання, а коли вона розглядала старий абажур, бажання здійснювалось. Абажур допомагав знайомитись з хлопцями, здавати сесію, вирішувати конфлікти.
Старий абажур багато побачив за своє життя: як вона ховала сигарети від батьків, як занотовувала щось у щоденнику, як втратила цноту, як ревіла, коли покинув хлопець, як мастурбувала, як довбалась у носі, як наносила макіяж… Всі події він беріг наче найдорожчі таємниці, бо не було в нього ніякої радості у існуванні – тільки споглядання за співмешканкою. Вона постійно віталась з ним посмішкою, такою невимушеною, але такою теплою та бажаною. Він щоранку проводжав її в університет, потай молився щоб у неї все було добре. Інакше не бувало.
Та колись вона виросла, тобто стала зовсім дорослою. З’явився у житті представник протилежної статті, який запрнував одружитися. Погодилася. Яка б не була душа, але сім’я річ потрібна. Тепер з абажуром бачилась не так часто, а згодом довелося переїхати до нареченого. У новому дому було все: шикарне ліжко, посудомийка, здоровезний холодильник та плазма… Дівчинка гарно прилаштувалась. Але тепер, коли вона прокидалася, її очі губилися – з нею ніхто не вітався. Був звичайно чоловік, який обіймав і цілував, але так не вистачало старого знайомого абажуру.
Якось зайшла у колишній дім, у колишню спальню… Очі бігали у пошуках такої потрібно речі.. Немає. Як же так? Помчала до матері, а та тільки руками розвела: «Старий він був і не гарний, віднесла на блошиний ринок.» Перед очима пробігло так багато спогадів, вона не може оттак просто віддати комусь кращого друга. Вона і так зрадила його, залишила зовсім одного, а тепер дозволила позбутись. З очей пустились сльози, мати здивувалася, чому це дочка за мотлохом плаче, але нічого не сказала, а лише орієнтовно пояснила куди віднесла абажур.
На ринку майже нікого не було, але вона знайшла місце, де продавали старі світильники. А ось і він, але чомусь його запаковують якісь тітці. Довго переконувала тітку не купляти абажур, пояснювала, що на ринку він опинився випадково, але хіба ж так просто переконаєш… Довелось дати тітці дві сотні щоб вона від товариша відчепилась. Обійняла, наче власну дитину і тихо-тихо прошепотіла: «Ходімо додому».
Чоловік обурювався, що поруч із дорогими, модними меблями стоятиме якийсь старезний світильник, але її було не переконати. «Він буде поруч!» , - сказала і поглядом попередила про можливі наслідки. Оттак і жив абажур у новій родині, оттак і спостерігав за зачаттям та виношуванням донечки. Тепер молився не лише за улюблену хазяйку, а й за її дитину. Всіх все влаштовувало.
Та одного дня вона вбігла в кімнату, схопила валізу і почала скидати туди речі, потім одягнула дочку, схопила світильник, ледь не розбивши абажур, і побігла геть. Довго абажур намагався втамувати її біль, він був щасливий, бо тепер вони знову удвох, в старій кімнаті…Колись власниця постаріє, і любитиме свій абажур ще більше. Вона вихвалятиметься ним перед подругами, а коли буде сама, розмовлятиме з ним. І якщо час його пошкодує, то одного чудового дня бабуся передасть абажур наступній власниці… Але це буде колись, зараз потрібно оберігати її сон, їй ще так багато потрібно пережити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281112
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.09.2011
Пробіглись тіні стіною
Щось шарудить по кутках,
Тобі страшно бути одною-
Виступаєпає піт на руках.
Тобі страшно спати одною.
Здається, що зло повстає,
Кімната наповнена тьмою…
Заклякаєш, як ніч настає.
Лякає чиєсь шарудіння,
Гілля, що рветься в вікно.
По тілу суцільне тремтіння,
Гілля проламує скло.
Страхіття пробудило уяву,
І надто хочеться кричати,
Тебе злякану та мляву,
Страх не відпускає спати
.
Тобі страшно бути одною,
Шукаєш порятунок в книжках.
Ніч не приваблює свою красою
а дарує лиш суцільний страх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281099
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.09.2011
Ну і кому потрібна ти, красуне?!
Уся така чудова та розкішна...
Кожен у душу твою плюне,
а душа твоя для всіх затишна.
Усім потрібна лише твоя врода,
а якщо вірніше - тільки тіло.
І ти така в прикрасах горда
можеш назватись нездарою сміло.
Така тендітна та прекрасна,
усім всміхаєшся чарівно...
У середині ти така нещасна,
але оточенню всерівно.
У свому світі короева,
майстер з вишуканості й шику,
хвилинами жорстока стерва,
закохана у власну пику.
Ну і що маєш ти , красуне?!
На ціності духовні бідна.
Кожен у душу твою плюне,
можливо, хоч цього ти гідна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250601
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 30.03.2011
Відстань уперто пам'ять дражнила -
хотіла кричала на вухо,
Лоскотала, знущалася й била.
Пам'ять із відстанню вже не дружила,
Хотіла позбутись її -
зникнути щиро просила.
Пам'ять мала шанс на існування,
пишалась собою -
вона виношує кохання.
Він поза зоною її досяжності,
між ними стали кілометри й кордони.
Стосунки надто високої складності
намагалися знищити усі перешкоди,
відстань гнітила,
і тішили тільки купейні вагони.
Вони роблять так багато кроків,
сподіваючись на те, що
попереду буде багато спільних років.
Шукали одне одного
у алкоголі і роботі.
Недосяжність здавалась фатальною:
не обійняти, не торкнутись,
задовольнятись лиш близькістю моральною.
Про хепі енд не згадували зовсім,
обоє знали - його може не бути.
Часом хотілось все це припинити,
Та те що було, уже не забути.
Усюди суща недосяжність...
Така ненависна і наболіла.
Убивча відстань, така безпечна ззовні,
гасила ту жаринку,
що у серцях невинно тліла.
Кудись зникав час
призначений для слів,
а з ним зникали і слова,
оті пелюстки щирих почуттів.
Кудись зникала чергова обіцянка,
іскра згасала, як в попільничці
загашена цигарка.
Пам'ять становище не рятувала...
Зникало все...
Відстань відверто вигравала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2011
Это небо не соврёт,
Оно хранит в себе все тайны.
И тот, кто небо подорвет,
Будет кричать,
Забрав себе страданья.
Меня не будет на земле,
Не выдержу
Предательства и боли.
И жить не хочется
Совсем –
На это не хватает воли.
Мечты мигом превратились в прах.
Заплачу…
Меня охватывает страх,
Что тех, кто плачут – убивают,
И издеваясь над телами,
Орут…
Убийцы их совсем не знают,
Они не знают, что слеза
Сотрет обман, открыв глаза….
Увидим мир в черном цвете…
Заплачу я опять.
Зачем же мы живем на свете?..
И видит небо это все,
Оно хранит в себе все тайны.
Представить страшно, на земле,
Как небо умирает от страданья.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244616
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 03.03.2011
Була жахлива спека…
Серед тіл людських спітнілих,
серед думок і мрій, така далека
чекала вигуків оскаженілих.
В очах їх віддзеркалювалась я.
Вони захоплюються мною…
З-поміж мрій померла лиш моя,
я щиро прагнула спокою.
На вулиці вирує сексуальність.
Самозакохані… Всі егоїсти…
Кожен бореться за популярність,
таким, як я тут ніде і присісти.
Пафос не дає вдихнути…
Гламур скував так міцно руки…
І хочеться під землю тут пірнути.
І вбити їх… А разом з ними й муки.
Їхня любов породжує мою ненависть,
вони фанати чергового придурка.
Моя краса, весь одяг і прикраси –
омана, лише дешева палітурка.
Сьогодні я, а завтра ти будеш кумиром.
Наразі їм себе любити дозволяю.
Їхня увага втече із сигаретним димом,
коли дізнаються, що я їх відпускаю.
Вони в мому полоні, мої маріонетки,
дешеві декорації в моєму фільмі.
І в спеку, змивши макіяж, скажу їм,
що мене нема, що усі вільні…
В очах їх віддзеркалюватимусь я.
Вони захоплюватимуться мною…
З-поміж мрій померла лиш моя,
я щиро прагнула бути собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239064
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.02.2011
І от він йде... Ти чудово розумієш,що це востаннє... Ні, він не буде завжди з тобою, він залишає тебе.
Ти спостерігаєш, як він одягає куртку, завязує свій шарф, кладе до кишенні свій телефон, розмотує навушники від айподу...
Душа виривається назовні, краще б ти цього не бачила... Краще б пішов без попередження.
ВІн байдуже зашнуровує шнурівки, вдягає навушники, включає музику на своєму айподі... На айподі,який
ви так часто слухали разом. Ти чудово усвідомлюєш, що "вас" більше нема, тепер існуватимуть окремо ти і він.
Наче перед смертю, перед очима пробігає весь час прожитий разом. Тобі вже його не вистачає. Тобі завжди було його мало,
а тепер його зовсім не буде. Ти вже викреслюєш з свідомості його імя, але твій одях досі має його запах.
Він скрізь. Ти вже думаєш про те, як буде боляче пояснювати друзям чому тепер ви окремо. Тобі стає страшно...
А що, як ти більше ніколи так не покохаєш, як його?.. Що, як більше ніхто не змусить тебе просто хотіти жити?..
І, взагалі, навіщо без нього далі жити? Кому тепер розповідати історії свого дитинства?
І от він майже пішов... Він оглядається назад - дивиться чи нічого не забув, сподівається, що бльше до тебе не повернеться.
Він бігає очима по кімнаті, хоче ще щось знайти своє. Він чудово знає, що оте його, що він шукає, сидить збентежене на ліжку і
переляканими очима дивиться на підлогу - боїться заплакати. І тільки тепер ти розумієш чому у фільмах плачуть дівчата, коли
їх хлопці залишають. А ти вже уявляла, як познайомиш його з батьками, як ви переїдете у спільну квартиру, як заведете біле пухнасте кошення...
Що ж, схоже кошення ти заведеш без нього. Ти впеше в житті повірила в кохання і тепер воно відчиняє двері щоб зникнути.
ВІн останій раз повертає очі в твій бік. Він так хоче щоб ти попросила його не йти,щоб сказала, що любиш його, що він потрібен тобі.
Він сподівається що ти його зупиниш, що зараз, з секунди на секунду, кинешся в його обійми. Він поглядом просить зупинити його.
І ти б зупинила, якби ця не придумана тобою ж гордість... Ти не хочеш принижуватись перед ним, перед людиною, яка цілувала твої руки,
і якій ти клялася, що нікому його не віддасиш? А тепер так просто відпускаєш... Твоя нікчемність вже почала тебе нищити.
Тобі хочеться просто зникнути. Ти знаєш, що ти боягузка, що ти не піднімешся і не влаштуєш йому істерику, не крикниш "Не смій мене
залишати!". Ти слабка для нього, але з ним ти сильна.
Він переступив поріг. В серцях обох щось смикнуло, обірвалось. Так не може бути... Ти не хочеш просто от-так
бути. Ти вже самотня. Тобі не вистачає його ще більше. І вже якось байдуже чи побачить він твої сльози... Ти одна.
Він пішов. Щойно ти зі своїми принципами та гордістю проводжали твоє власне кохання. Ти вже самотність.
у тебе вже нічого немає... Хоча ні, є спогади. І ти бєшся кулаками об стіну, щоб відчути фізичний біль, бо не хочеться відчувати той
біль, що всередині тебе. Ти остаточно спустошена. Тебе нікому обійняти. І ти вже нікого не зможеш так щиро обіймати, так пристрасно цілувати...
Тепер все буде не так. Десь у глибині свого єства починає його ненавидіти за те, що так кохаєш. Але ти знаєш, що він пішов... Ти могла піти за ним слідом, але у тебе гордість. Не дивлячись на біль ти хвилюєшся за нього і бажаєш йому тільки добра... Нехай у цьому житті хоч він буде щасливий....
Його нема... А колись ви сиділи разом на цьому ж ліжку і обговорювали іменна ваших майбутніх дітей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234539
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2011
Дні повільно стікали з пораненого життя, паралізуючи його. Життя перетворювалось на мотлох, на купу тухлого м’яса. Кістки, які тримали, моє життя в купі, спопелились тоді, як з мого життя пішов він. У мого життя була зруйнована нервова система, і воно стало психічно хворим, неврівноваженим. Моє життя ні з ким не спілкувалось, бо було заражене усіма венеричними хворобами. Усі, хто спілкувавсь зі мною, підхоплювали від мене вірус чуми, а лікуватись було важко, лише ампутувавши його збудник, тобто мене. Анатомія моєї душі тепер була нікому не відомою.
Імперія моїх страждань ставала все міцнішою. Здавалося, вони мають перетворитися у грандіозне збочення, а саме у онанізм. Я застрягла у коридорах самотності, де застрягають грішники, невдахи, пророки чи прокажені. Іноді я переміщуюся у печери та ущелини (там переховуються ті, що знаходяться на крайньому етапі відчаю). Самотність необхідна мені для знаходження внутрішньої врівноваженості.
На певний час моє життя атакували судоми. Моє існування стало німим та сліпим. Судоми не дозволяли тілу рухатися, а якщо хтось робив найменші спроби поворушити моїм тілом, то моє життя кричало від болю, який спричинювали ці мінімальні рухи. Життя відчувало себе безглуздим, і з кожним подихом втрачалося бажання робити наступний подих. Життя стало гнилим шматком м’яса, купою вонючих нутрощів. Сліз не залишилось. З’явилося нове хобі, яке називається «Пусті намагання вичавити із себе сльози». Моє життя потрібно було запхати в дурку, а не його тримали серед здорових людей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234165
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.01.2011
Просто был рядом ... Без лишнего пафоса, без лишних комплиментов.
Был собой. Так невинно очаровал своей улыбкой и своими объятиями.
Она не думала, что настолько привыкнет к нему. Одна ночь. Одно утро вместе. Практически утро. Оба спешили по своим делам.
Казалось бы стандартная тема - определенное количество алкоголя, поцелуи ... Ей так не хотелось чтобы он понял насколько нравится ей. Она пыталась казаться сильной, пыталась дать ему понять, что он совсем не нужен в ее жизни. А потом жалела. До сих пор, наверное, жалеет. Хуже, что никто не знает чем закончится (или закончилась) эта история.
Он ничего не обещал, не говорил так банально, что любит. Этого так не хватало, но это бы испортило все замечательность ночи. Он просто обнимал, обнимал, как нечто родное. Она не спрашивала ли увидятся они еще, жизненный опыт не позволял сделать это. Она научилась оставлять любовников в комнатах с достоинством. Но он словно держал за руку ...
Целовал руки, целовал губы, целовал все тело. Был невероятно нежный. Он у нее не первый, но он чем особенный. Он практически идеал для нее, но она боялась, что не сможет оставить его в своей жизни.
Пока он не видел записала себе номер его мобильного, а затем удалила его. Его и номер мобильного.
Уснули, как дети. Он поцеловал ее в нос и в губы, а потом осторожно прижал к себе. Она покорно лежала рядом и смотрела в потолок, зная, что без него будет трудно. Она понимала. Что не будет утреннего кофе, будут только две скуреные сигареты с в пепельнице и смятая простыня на кровати.
Утро. Оба минимально привели себя в порядок. Он еще раз посмотрел на нее, поцеловал. Она просто улыбнулась. Они ушли.
В голове остались воспоминания и ещо непонятная пустота. Осталось только надеяться, что их пути пересекутся снова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233938
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 10.01.2011
Память боляче й вперто рвала старі, здавалось, давно загоєні рани. Рани, які заважали будувати фундамент щастя. Память завжди все псувала, тому
нікого не здивувало, що вона доволі часто все псує. Память не мала ніякого впливу настрій.
Настрій завжди був пригнічений. Єдине, що не дозволяло накласти на себе руки - надія.
Десь глибоко у собі Душа очікувала чогось хорошого. Душі якось все одно, що життя тупо знущається з неї.
Душа на все закривала очі. Часом їй кричали "Досить, знімай рожеві окуляри і живи сірими буднями!"
Та ніхто не здогадувався, що будні у Душі були не сірі, а прозорі. У буднів не було кольору, він просто зник. Зник, як зникала
посмішка з обличчя душі. Нічого неграє такої важливої ролі як надії. Саме надіє вміє пробачати та далі на щось сподіватись.
Часом і у неї бувають нервові зриви, але у випадку Душі, це лише квіточки.
Її легені були наповнені надією. Повітря втратило свою вагомість ще тоді, коли Душа дозволила собі заплакати у інших на очах.
Саме тоді повітря перетворилось на густу, неприємну речовину, яку було так важко вдихати. Спочатку Душа відмовлялась від
повітря, та фізична потреба взяла гору. Вона навчилася дихатим тим, що було потрібно саме їй. Згодом повітря було не важливим,
важливими стали увага та потрібність кому-небуть. Уваги Душа так і не дочекались. Істоти лише брали у Душі те, що було потрібно їм:
тепло, посмішки та підтримку. Вона чудово розуміла, що її просто використовують, але надія, що вона може бути потрібна, що її можуть любити, що вона може мати друзів, що вона може жити стабільним життям не дозволяла опустити руки. Душа навчилася закривати очі і не дивитись на егоїзм. Вона постійно переступала
через свої принципи та гордість і дозволяла бути поруч.
Так минав не один дені і не один місяць... В Душі й далі жила надія. Усі почали дивуватись цій нереальній здатності душі виживати.
Кожен щоразу намагався перевірити витримку надії. Весь час Душу розчаровували, весь час намагались знищити оте невмируще та тендітне.
Їй здавалось, що от-от буде кінець, але його чомусь не було. Вона перестала сприймати реальність серйозно. Нікому не вірила, мабуть, надія її залишила.
Усідивувались, що ось так раптово душа здалась. Шоу закінчилось, а йти чомусь не хотілось.
Все ж рештки надії повернулись на своє місце.. Але душа їх заховала... Замотала у целованову торбинку і завязала на міцний вузлик, який не так просто розвязати, а кульчок заховала глибоко у собі. Тепер він практично не доступний...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233928
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.01.2011
Мій любий убивце,
Знайди мене в нічних жахіттях.
Лякай мене,гвалтуй мене,
Вбивай й спали моє ліхміття.
В обличчя бий ногами.
Знущайся!Змусь мене кричати.
І не соромся бути сильним –
Єдиний твій талант – вбивати.
Наздоганяй! Схопи мене за шию.
Не дозволяй мені поржити ніч.
Поріж мене,спали мене…
Хоча б, як мінімум, скаліч.
Переламай мені коліна,
Залиш слідина моїй шкірі,
І ще раз дай мені в обличчя,
Будь звіром– не сумнівайся в своїй вірі.
Будь агресивним та жорстоким,
Топи мене вмоїй же крові.
Шмагай менеі лай мене,
А я благатиму життя на стородавній мові.
Ти тягай мене за волосся,
І викулупай мої очі.
Вдаватиму,що мені старшно –
Я снитимусь тобі щоночі.
Твої знущання перевершують оргазм,
Збуджує твій не приємний запах.
Від жаху я втрачу свідомість,
А ти тримай мене у своїх лапах.
Дай на смак пізнати свою слину,
Я буду крихітна й уся така невинна.
А ти знущайся далі з усіх сил,
Зарий мене серед колекції своїх могил.
Кров мою використовуй, як парфуми,
І лиш тодіне будеш ти такий жаданий.
Вбивай надалі всіх жорстоко,
Й забудь мене убивця мій коханний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2011
Якого кольору небо забула,
Кольорових снів більше не бачу,
Зняла свою рожеву балетну пачку…
Сумна. В картоній коробці плачу.
В польоті загубила свої крила.
Спустошена. Знайшла собі могилу.
Ні, це просто яма…
В ній уже сміття і купа пилу.
Розучилася любити весну,
Кохати вірші і збирати квіти,
Сміятись, плакати,кричати,
Розучилась прекрасному радіти.
Десь розгубила пакет з почуттями,
Залишилась лише байдужість.
Багато злості…ні,скоріш ненависть.
Куди ж зникає ця проклята радість?!
Більш не люблю дивитися на зорі,
Немає радості від сонячного світла,
Не можу більш любити море,
Не відчуваю більше запах літа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233154
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2011