| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
прощавай, я тебе так любила
ти за це мені крила відтяв,
все для мене близьке і важливе
без жалю зіпсував, зруйнував.
Уходи, я на тебе чекала
і тому ти мене зневажав,
та чим більше тобі пробачала,
тим сильніше мене катував.
Не вертайся, уламки кохання
я давно віднесла на смітник,
подарунки твої і зізнання
також там, обійдуся й без них!
Ти вважаєш я несамостійна
і без тебе вже не проживу,
але важче страждати постійно,
ніж почати сторінку нову.
Другий шанс ти благаєш надати?
Та який же він другий, пробач!
Я втомилась давно рахувати
В череді наших спроб і невдач.
Я себе віддавала до краю,
не жаліла і не берегла,
тобі байдуже все. Я не знаю,
що іще я зробити могла!
З мене досить, несила терпіти,
ти давно перевищив ліміт,
мого рішення вже не змінити,
намагатися навіть не слід.
Ти утішишся швидко, знайдеться,
я гадаю, ще жертва нова,
що без зайвих вагань попадеться
в твої лагідні сіті-слова.
А на мене ти не розраховуй.
Так, нескоро забуду тебе,
і комусь знов відкриюсь нескоро,
недовіра ще душу скребе.
Та я добре засвоїла досвіт,
помилок своїх не повторю,
і надалі врахую всі «проти»
перш ніж врешті сказати «люблю»
Наостанок, хочу побажати,
ні, не болю, не розчарування,
я бажаю нарешті зазнати
найпалкішого в світі кохання
І коли ти так жити зумієш,
що в коханій весь всесвіт побачиш,
лиш тоді ти мене зрозумієш
і тоді я тобі все пробачу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2010
Якщо декілька хвилин, є у вас в запасі,
щоб від побутових діл врешті відпочити
пропоную вам зі мною в просторі і часі
до міфічних берегів подорож здійснити.
Поринаючи в віки все далі і далі,
ми опинимося так прямісінько у Греції,
там, де на північнім сході славної Фессалії,
академія стоїть, що Олімпом зветься.
Викладають там ні мови і ні математику,
ні танок, ні медицину, ні фізичні вправи,
ні історію, ні спів і не інформатику,
а ви тільки уявіть – божественні справи.
Ректор там – величний Зевс, з ним не пожартуєш,
якщо пару пропустив, чи отримав двійку,
всю суворість виховання на собі відчуєш,
а якщо до того ж ти ще й поліз у бійку -
начувайся, бо ось-ось смаженим запахне,
він тебе візьме за вухо і на тому ж місті
так без зайвих балачок блискавкою жахне
що не зможеш тижня з два не лягти не сісти.
Тож панує у Олімпі жорстка дисципліна.
Та слідкує за порядком і технічним станом
всіх приміщень і майна Зевсова дружина.
(а зламаєш щось, то Гера й з під землі дістане.)
Через що із Посейдоном без кінця гризеться׃
«Нам твої лабораторки вже осточортіли
третій поверх затопив, ще й на другий ллється.
А ремонт у понеділок тільки закінчили!»
Посейдон, хоч і не Зевс, теж учити вміє,
при найменшій неповазі до своєї лекції,
так тризубом по макітрі від душі огріє,
що навряд ще жартівник в групі віднайдеться.
Навіть після випускного страшно пригадати
у Аіда в царстві мертвих практику учбову.
З тих кому не пощастило зразу її здати
рідко хто на перездачу повернеться знову.
Я не раджу у бою зустрітися з Аресом,
він любов’ю до бійок і до зброї славиться.
Найсуворіший декан, військових справ професор.
Ох, не пощастить тому, хто із ним посвариться.
На потужній колісниці в чотири кінські сили
мчить із дому на заняття і з занять додому
знають всі його студенти – як би не учили
він оцінку вище трійки не ставить нікому.
А на парах Афродіти жодного відсутнього,
навіть ті сидять спокійно, в кого інші пари.
Хоч на іспиті й не знатиме ніхто нічого путнього,
притягають мов магнітом всіх жіночі чари.
Спить вся група міцним сном і не прокидається,
бо учора в них була пара Діоніса,
де властивості вина трьох сортів вивчаються -
для підтвердження теорій всі перепилися.
Треба сесію закрити, хвости поздавати,
у гуртожитку проблеми, хто з цим допоможе.
кращого ніж пан Гефест вам не відшукати.
Діло це п’яти хвилин. Були б тільки гроші
У буфеті юна Геба подає обіди,
та амброзія з нектаром всіх давно дістали
і студенти зголоднілі ходять мов сновиди,
Хочеться їм як удома вареників і сала.
Все у них як у людей, а життя йде далі
Викладають вчителі, студенти ще навчаються.
Може персонажі ці щось вам нагадали,
дещо і через століття майже не міняється.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2010
Не обирають свою долю.
Так мало статися, мабуть,
що ми зустрілися з тобою
і один одного забуть
вже не змогли, щось нас з’єднало,
якесь могутнє почуття,
яке до цього я не знала,
змінило звичний плин життя.
І потягнулись дні за днями,
для нас відлічуючи час.
Та за турботами й ділами
у душах вогник не погас.
Ще в пам’яті живі слова,
що від кохання промовляли,
і обертом йде голова.
Ще наші квіти не зів’яли.
І перших поцілунків смак
зітреться з пам’яті нескоро.
Я відчуваю його так,
ніби це сталось тільки вчора.
Ще пам’ятаю перший дотик
твоїх міцних і ніжних рук.
У серце наче влучив дротик
його гучний шалений стук,
здавалось чутно було всюди,
немов сказилося воно.
І хоч дивились на нас люди
тоді нам було все одно.
бо ми не бачили нікого
бо навкруги усе зникало,
та нас від дотику від того
земне тяжіння відпускало.
І ми злетіли, наші крила
саме кохання нам дало.
Я недарма тебе зустріла,
інакше бути не могло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2010
Спи, хай з ніжністю торкнеться
Промінь сонця вій твоїх
І крізь сон ти усміхнешся
Пригадавши власний сміх
Твоя посмішка врятує
Від важких думок мене
Все що мучить і турбує
Вмить від чар її мине
Я своїм незграбним рухом
Не порушу спокій твій
Обернуся зором, слухом.
Доки із країни мрій
Не повернешся мій любий
Й не побачать очі світ
І не скажуть рідні губи
Я прокинувся, привіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228890
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2010
Завжди зі мною поряд ВІН
варто лиш в себе подивитись
й навколишній зникає дзвін
я бачу Храм та помолитись
я можу будь-де, будь-коли
а стін і образів не треба
мій Храм стоїть не на землі
він простягається до неба
від мого серця, там основу
його закладено давно
і я туди вертаюсь знову,
коли думкам стає темно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228711
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2010
Вирушай,
всі дороги судьби
прямо перед тобою
Не чекай,
що щастя тобі
посміхнеться без бою
Не зважай,
бо завжди буде хтось
перешкоди чинити
Та не дай,
як би важко не йшлось,
їм тебе зупинити
Загадай
собі мрію таку,
що для всіх недосяжна
Зберігай
в собі вдачу палку,
і борися відважно
У кінці, щоб не сталося
Знай
ти зробив усе те, що спромігся
може трохи іще залишалося,
Хай,
тепер доля врахує чого ти домігся…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228710
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2010
Те, що важко тобі збагнути,
Те, що важко тобі зрозуміти,
Значно легше просто забути,
Значно легше це відпустити.
Щоб туман залишив твої думки,
Щоб роса окропила мрії,
ти склади до похідної сумки
всі бажання свої та надії.
Вирушай у похід нескінчений,
У хрестовий похід за сумління.
І скинь з серця гріхів численних
Невидиме павутиння.
Якщо вітер сточить скелю,
Чи землетрус її знищить,
Хоч пісок дрібний в пустелі
Після себе вона залишить
А людина в землі розтане,
Коли смерть її очі закриє.
Тільки жити не перестане,
Поки пам’ять нащадків жевріє.
Якщо бачиш ти як убивають
І стоїш співчуваючи тихо,
Ти не кращий за тих, хто встромляє
Ніж у спину… Ти теж робиш лихо.
Якщо ти закриватимеш очі
І кричатимеш: “Ні, я не бачу”
То кошмаром, у сні, серед ночі,
Відгукнеться: “Тобі не пробачу”.
Якщо ти взяв у руки рушницю,
На курок натискаєш повільно,
від сумління - твоєї в’язниці,
Не сховає і морок могильний.
І коли пролунає той постріл,
Де б не був ти і де б не ховався,
Куля знайде тебе. Куля помсти
Вдарить так, як ти й не сподівався
Із середини промінь сумління
Як хробак твою душу гризтиме.
Поки все не згризе до коріння,
Свій обов’язок він не покине.
І тоді, ти здоровий фізично,
Біль в душі вже не зможеш тримати.
Ти спитаєш себе істерично:
“Може совість сховати за грати?
І за що мені стільки терпіти?
Не зі мною це має бути”
Звісно легше все відпустити,
Значно легше просто забути.
Так, ці ліки тобі допоможуть,
І твій біль вони швидко вгамують.
Тільки час повернути не зможуть –
Не для того вони існують.
Ні не зможуть час повернути,
І не здатні мерців воскресити.
Тебе теж буде легко забути,
А ще легше – тебе відпустити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2010
Чоловік ішов собі по снігу
Він не знав навіщо і куди
вірив, що колись прийде відлига
І сумні позад лишав сліди
Він тонув у білому просторі,
але порятунку не бажав
Тільки мріяв, щоб як човен в морі
І його хтось у порту чекав
Далі мчав немов на захист форту,
Все минав наступні рубежі
Просто не було для нього порту
береги для нього всі чужі
від багатолітнього втікання
він давно забув від кого втік
а від довгочасного мовчання –
говорити по-людськи відвик
розумів він тільки мову вітру
і разом із вітром він співав,
і старів і слабшав непомітно
але шлях свій все не припиняв
він вже біг, а от вона стояла
все життя його для неї мить
старість, втому, біль вона не знала
проте знала – він до неї мчить.
До кінця добіг він, зупинився
кинув погляд на небесну синь
потім в її очі подивився
а вона сказала: «Відпочинь»…
Він долав найважчі перешкоди,
кожний день ризикував життям,
мерз, голодував у непогоду,
а для чого він не знав і сам.
Усі ми у клопоті мирському
мов сліпі йдем стежками життя,
але хтось вертається додому,
а комусь немає вороття.
Деякі шукають правду в світі,
прагнуть до високої мети,
інші – лиш по гроші й владу мітять
і такі є, що ідуть, щоб йти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228374
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2010
Простягни мені руку, ти чуєш!
я тону, я втрачаю свідомість
я помру, як цього не відчуєш,
не зруйнуєш мою нерухомість,
та якщо не даси мені крила,
і не знімеш цей камінь із шиї.
Я для тебе так мало зробила,
а тепер покладаю надії.
ти єдиний у цілому світі
кому доля моя не байдужа
своїх слів ти не кидав на вітер
це потрібно мені зараз, друже!
ти пробач мені, я винувата
нашу дружбу за книгу приймала
встигну думала ще прочитати,
але часу завжди бракувало.
Переповнилась чаша терпіння
ти пішов – я сама залишилась,
я не прагну твого розуміння
визнаю, я тоді помилилась.
я прошу тебе про допомогу,
мені нікого більше просити
Якщо знайдеш зворотну дорогу,
хоч мене буде важко простити
ти простиш, простягнеш свою руку
це мене неодмінно врятує
ну а болісна, довга розлука
нашу дружбу сильніш загартує
Скільки раз ти хотів щось сказати,
але я цього не помічала
А тепер я не можу мовчати
я всього тобі теж не казала
я не вірила в справжнє кохання
не чекала на повну відвертість
наша дружба була намаганням
чимось зм’якшити внутрішню твердість
ми з тобою зійшлись випадково
ти шаблонами душі не міряв
я побачила, як це чудово
коли хтось тобі й в тебе повірив
хоч не знаю, що ти тоді бачив.
Я ніколи цю мить не забуду
бо ти значиш для мене і значив
значно більше ніж всі інші люди
Я злякалась, що це забагато,
й захотіла тебе відштовхнути.
Я старалась тебе не кохати
а коли ти пішов – позабути
я блукала від тебе подалі
розривала безглузді стосунки
та жила б цим життям і надалі
як у лісі самотня дикунка,
Але примха жорстокої долі
обрала мені іншу дорогу,
світло фар, мить пекучого болю,
і дві двері – до тебе й до Бога.
Ліжко, сіра лікарська палата,
і діагноз безжалісний - кома
залишається тільки чекати…
Я щось чую, ці кроки знайомі.
Тільки ти так умієш ходити,
ти прийшов, ти нарешті пробачив,
тепер є задля чого ожити
а все інше нічого не значить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2010
Комусь сьогодні важче ніж тобі,
бо двічі збігло молоко на пічку,
і щось застрягло в ванній у трубі,
новенька загубилась рукавичка,
чи забруднили бризи з-під коліс
костюм, що тільки встигли відіпрати,
комп’ютер саме в той момент завис,
коли вже почали перемагати.
А нещодавно вбитий в стіну цвях
упав разом із дзеркалом. Й ущент.
Так складно передати у словах,
що відчуваєш у такий момент.
Або сусідський невблаганний пес,
хоч плач, в під’їзд не хоче пропускати,
і черга нескінченна в соцзабез,
чи тиждень ще крехтіти до зарплати,
коли грошей лишилось на три дні,
а у лікарні прописали стільки,
немов у пацієнтів хтось з рідні
підпільно виробляє вдома ліки.
Комусь сьогодні гірше ніж тобі,
це привід не для радості чи суму -
сприймай простіше витівки судьби
й того, що проти тебе світ не думай
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228136
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2010
Как-то раз в двадцатых числах
декабря иль февраля,
над Землей беда нависла.
Три огромных корабля
прям из космоса к нам сели
где-то в Киеве и вот
с скрежетом открылись двери
и вразвалочку идет
грозный инопланетянин׃
шестилап и трехголов,
с жуткой шерстью и когтями,
сзади вьется семь хвостов.
По дорожке по ковровой
выступает как король,
высоченный и суровый,
а за ним стоят горой
все его мордовороты
«человек» эдак пятьсот.
По четыре огнемета
каждый при себе несет.
Да, настроены серьезно
враз готовые все сжечь.
Лидер их официозно
говорит такую речь׃
«Вы захвачены земляне,
вам меня не победить,
всех мы убивать не станем
каждый пятый будет жить»
Вмиг собрался всепланетный
стратегический Совет,
разработать план секретный,
чтобы дать врагу ответ.
Выбирают дипломата,
кто бы написал письмо
окаянным супостатам.
Уж отчаялись давно.
Им из лучших интеллектов
не подходит ни один.
«Так проклятых интервентов
Ни за что не победим!»
Из десятого тут ряда
местной «рады» депутат
говорит׃ «Искать не надо -
подходящий кандидат!
И находится он близко,
пусть его к нам позовут»
Вот поэта-модерниста
Пашу Броского ведут.
Кто таков его пытают
«Я художник и поэт».
Тут же скопом всем решают׃
«Пусть придумает ответ».
Он на то им произносит׃
«Ладно, мне не западло».
Ручку и бумагу просит –
вдохновение пришло.
Все, закончено посланье,
минут где-то двадцать пять
заняло его писанье,
еще три - перечитать.
Правда от цитат дословных,
я, пожалуй, воздержусь,
из цензурных там три слова׃
два предлога и союз.
Расписались президенты
под написанным письмом
и послали документы
в штаб противника с послом.
Получает письмо наше
Волосатый адресат.
Всеми головами пашет,
а не может прочитать.
И у шефа супостатов
на губах застыл вопрос,
чешет лоб четвертой лапой,
пятой потирает нос.
Посылает телеграмму
по космической сети׃
«Срочно написать программу
и быстрей перевести!»
Паника на их планете,
текст хоть с виду и простой,
пять недель над шифром этим
бился разум внеземной.
Ну а на шестой неделе,
так не получив ответ
злые силы улетели.
Уж давно простыл их след.
От захватчика лихого,
от тяжелых рабских пут
нас спасло простое слово
(не указанное тут)!
И обязанностью нашей
стало от души сказать׃
«От всех нас спасибо, Паша,
Дай тебя расцеловать!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227957
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 11.12.2010