| Сторінки (1/68): | « | 1 | » |
..Так кажуть, що зірвалась і пішла
гуляти світом пандемія зла?
У цього лиха є ім'я і вік.
І перший дуже хворий чоловік.
Він сам в собі плекав велике зло,
поки на інших те не перейшло.
А потім захворіло все село.
І вже здорових як і не було.
Вже нульовий забувся пацієнт.
І новий на стіні висить портрет.
Тікає переляканий поет-
Другого, каже, вихода здєсь нєт.
Геть від хвороби, від країни геть.
І в тому краї все пішло не так:
розумним називається дурак,
брехнею правда, правдою брехня,
а божевілля новиною дня.
Блаженствує наляканий народ,
якому скотчем заліпили рот.
Ім панацея бачиться здаля-
Чужа багата зорана земля.
На вас чекає, кажуть їм, хліб-сіль,
і алкоголь втамує вам ваш біль.
І сунуть тіні хмарами туди,
де квітами увінчані сади,
де сонцем обцілована земля,
і золотом відсвічують поля.
Де небо чисте, як дитячий сміх,
таке велике і одне на всіх...
Хто зрозуміє вбивчий їх маршрут?
Своє болото хочуть мати тут?
Людей, птахів, наляканих косуль-
усе живе помножити на нуль?
Та тільки зась. Від вітру до руїн
тут дід і прадід, донька, батько й син,
тут пісня й пам'ять- все їх не прийма.
Чужі ви тут. Прийшли сюди дарма.
Які мотиви вас сюди женуть?
Ми є, були і будемо ми тут.
........................................................
Ніхто голів над ними не схиля.
Сховає всіх простріляна рілля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2024
Осінь прибирає після літа.
Струшує з дерев яскраву крону.
Поливає запізнілі квіти.
Мовчки витирає піт солоний.
Все як є. Оголене, відкрите.
Неймовірно популярний піксель.
Подолати. Вижити. Дожити.
Тільки головне. Все решта- після...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2022
АДРЕНАЛІНОВИЙ РАНОК
Спочатку хотіла написати звичайний пост у фейсбук. Але потім передумала -не хочеться зайвий раз хвилювати своїх, які далеко. Бо ж насправді нічого особливого не трапилось Звичайний для наших умов день. То їм там бачиться інакше. А коли ти живеш в місті, яке не пережило окупацію, але воювало за це, було в облозі, та й зараз в стані постійної напруги і повітряних тривог, то все зсередини бачиться і відчувається по своєму. Але з таких от звичайних пазлів буденностей колись нащадки складатимуть повну картину життя у воєнний час. Мені так здається.
У вас був коли-небудь кіт? А вам доводилось його евакуювати? То з точки зору кота зрада. Та й ви не будете відчувати себе добре. І як ти йому поясниш, що війна. Не завжди є можливість забрати тебе з собою, котику. Ти вже потерпи. В мене кицька, Каська. Їй 7 років. Вона народилась в рік початку війни з руzzкими. І коли ви ділите простір зі своїм чотирилапим пухнастим щастям тривалий час, а потім повертаєтесь в пусту квартиру…Я просто ревла. Але це трохи пізніше. А спочатку треба було з нею домовитись. За кілька днів до цього – переговори з різними потенційними квартиродавцями. Каська не відходить, слуха. Нарешті визначились. І сьогодні ранок почався з кульмінації. Каську треба було посадити в корзину і відвезти в нове житло. Котеня веде себе трохи неспокійно, але все ще вірить –людина не завдасть шкоди. Сидить на місці годування, чекає. І тут її беруть на руки і нахабно зачиняють в корзині. Звісно, плаче. А на новому місці киця вилучила хвилину, коли всі залишили її в спокої і сховалось в таке місце, що тепер, видно, довго доведеться чекати, коли пройде образа і вона вийде до людей.
Таким був початок дня. Далі - друга частина марлезонського балету. Треба було сходити на кладовище, де покояться рідні мені люди. Саме сьогодні, бо субота- єдиний день, коли можна розраховувати на маршрутку. Пішки йти далекувато, але таки довелось. Залишила кицьку і рушила далі. Дорога пролягає через лісок, де кілька місяців тому велись бойові дії. Наче прочистили і безпечно, але, чесно кажучи, трохи некомфортно. Назустріч виїхала машина з військовими, щось крикнули мені через дорогу, не зрозуміла, але напружилась. Дорогу назвати такою можна дуже умовно, вона зовсім розбита і за калюжами не видно що то взагалі. Трохи краща через ліс. І вже там ні машин, ні людей. Обережно ступаючи, щоб часом нічого підозріле не потрапило під ноги, прямую далі.
Нарешті ліс закінчився, вийшла на трасу, яка пролягає мимо об’єкту, який називають енергетичним. Телефон повідомляє, що саме почалась повітряна тривога. Здалеку чути сирену. Переходжу на алюр. Добре, що тут вже облаштовані дороги і не довелось місити багнюку. Наплакавшись вволю біля могил рідних, йду на зупинку і - о, радість,- під’їжджає автобус. А вже в місті, якраз біля «Сільпо»,щ е одна маленька приємність - відбій тривоги. Так і живемо. Накупивши різних смаколиків собі і Касьці, бо завтра її відвідаю, я повертаюсь додому. А потім знову буде дорога. Далека і з багатьма невідомими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963546
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2022
Мов би все йшло по плану.
І раптом таке -
Непередбачувано, нежданно
Піке.
Може хтось тебе ще чекає,
Десь затерли твоє ім'я.
Та ти крила й надію маєш.
Пам'ятаєш про своє Я.
Робиш крок у відкритий простір.
Ще побачим, що далі буде.
Бо у тебе, як на долоні,
Цілий світ. І у ньому люди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2022
2022
У них є НАТО. Вони в безпеці. Їм так здається.
Летять ракети, ті, що крилаті. Поки не в НАТО.
А ми б'ємося, поки є змоги. І серце б'ється.
І молим Бога, щоб дав здолати людей без серця.
Очистить простір від мародерів, бездушних орків.
Щоб не топтали квітучу землю чужинські орди.
І світ здригнувся, розплющив очі, розкрив обійми.
І плаче мати. Безсонні ночі. Прокляті війни.
І вільні люди розпорошились з дітьми по світу.
І молим Бога про Перемогу.
І сієм жито
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2022
Є на світі такі міста,
Де у тишу ховаються дні,
Де в озерах жива вода.
Чи близькі вам вони, як мені?
Є на світі такі місця...
Я сама із таких місць.
Вітер лащиться до лиця
і говорить з тобою ліс.
І крізь тисячу верст- сторіч
Матіолами пахне ніч...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2022
Дача Петра Григорука вважалась однією з кращих на масиві. Не грандіозними розмірами чи якимись неймовірними забаганками. Вишукана, елегантна, де є все необхідне для життя та відпочинку, де хочеться бути і на що приємно дивитись. Дачники з інших кінців поселення приходили просто глянути, як тут облаштовано та й щось собі перейняти.
У будівельній справі Петро не був дилетантом. Мав і природний архітектурний та дизайнерський хист. Коли вже почав збирати документи на пенсію, виявилось, що більшу частину свого життя він пропрацював за кордоном. Ганнуся так і не змирилась до кінця своїх днів з відрядженнями чоловіка, за яким завжди скучала і плакала, проводжаючи. Як наче щось знала. Бо одного разу вона таки його не діждалась. А вірніше, він не встиг. Так спішив, стільки було планів на життя, ось-ось нарешті залишить роботу і заживуть вони один для одного, бо син айтішник вже давно перебрався на інший континент. Хоча , як каже, працює для своєї країни. Поймеш їх тепер. У нього з Ганнусею все для спокійного щасливого життя було. Але не судилося.
І тепер Петро дивився на своє колись дизайнерське подвір’я, яке встигло густо порости бур’янами. Непотрібним став і міні басейн - пересох, потріскався. Давно не наводив лад з деревцями. То гілки росли куди кому заманеться, вже майже не проглядались вікна будівлі. І, як не дивно, йому такий розклад навіть подобався. Чи треба ото щоранку виходити в двір з газонокосилкою чи садовими ножицями. Накупив був ще якоїсь крутої техніки за доглядом і тепер вона припадала пилом у підвалі без діла.
Несподівано для себе він замість мисливства полюбив риболовлю. Благо, водоймів довкола вистачало. Як і лісів. Їх видно було навіть з його тераси.. Він міг годинами проводити тут час, не думаючи ні про що і ні про кого. Він давно відійшов від справ. Свого часу це завдяки його старанням, авторитету і наполегливості, їх дачний кооператив «Сонячний» набув того вигляду, який мав нині - з хорошими дорогами, якісною інфраструктурою. І не в якихось непридатних для помешкань ярах, а на похилих пагорбах, з яких відкривалась панорама, що тішить око. Спокій ,тиша, птахи і квіти. Тут не було окраїн, вулиці розташовувались не паралельно, а розходились від центру, як сонячні промені. В центрі невеличкий сквер, що не традиційно для дачних поселень, із природним озерцем, тут же примостився магазинчик на зразок колишніх сільмагів, але більш сучасний, де можна було придбати все необхідне.
Він знав тут майже всіх поіменно. З багатьма пов’язувала спільна робота. Разом в будні і свята, як в селі, де всі, як на долоні. Люди охоче залишались тут жити на літо. Всі свої. Недалеко від міста, чого б і ні. Правда, останнім часом все потроху почало мінятись . Не було ніякої кооперації. Жили якось самі по собі. Щось вирощували, возили валізами-візочками нехитрий скарб до міста. Старіли мешканці. Молодь без ентузіазму бралась до справи. Хтось виїжджав, залишав землю, десь селились випадкові чужі люди І замість того, щоб доглядати, влаштовували гучні вечірки, завалюючи дороги купами сміття. Спочатку старожили намагались боротись, але потім безнадійно махали руками і закривались в своїх будиночках подалі від гріха.
…Петро похитувався в гамаку під яблунею, читав якийсь старий журнал, що знайшов на горищі. Прикрив повіки, слухав , як виспівує десь високо жайворонок, стрекочуть коники, вдихав пахощі свіжоскошеної десь неподалік трави і не вчувся, як задрімав. І привиділась йому його Ганнуся. Чи правда з’явилась, як видіння. Вона йшла своєю легкою ходою, ступаючи по траві, що почала рости прямо на стежині, торкалась руками чорнобривців, які посаджені були ще нею , але якимось чином уціліли й доводили своє право на існування, проростаючи крізь забур’янену землю, наче віталась з квітами, посміхаючись. Петро так радий був її бачити, хоча ж розумів- то сон, вона не може вже сюди прийти, як не прийде нікуди в це життя. Але боявся ворухнутись і злякати ту, яку так любив. «Петрику, прокинься. Це я.» Чоловік ще міцніше стиснув повіки. Жінка засміялась, торкнулась його руки. Він злякався, що зараз вона знову зникне і відкрив очі. Над ним стояла жінка. Але не Ганнуся. Хоча чимось віддалено вона нагадувала його дружину. Така ж відкрита посмішка. Навіть одягнута вона була схоже – світле, вільного крою плаття. Солом’яний капелюх, який їй пасував. Сонце вже потроху сідало десь за її спиною і, здавалось, просвічувало її наскрізь і від неї відходило якесь дивне сяйво. Петро дивився на неї і мовчав. Жінка знову засміялась
- Вибачте, я вас налякала? Ви так довго тут спали, що я подумала, чи все з вами гаразд. Чекала, коли прокинетесь. А в мене тут халепа, - і вона показала на дві шланги, що тримала в руках. – Намагалась сама змостити, не вийшло. І чоловіків поруч не видно. Може допоможете? Думаю, тут не багато роботи, ви хоч гляньте. Ні , то я завтра викличу майстра.
« Знала ж як чиркнути по самолюбству»- подумав Петро, але піднявся і буркнув:
- Ведіть, де живете?
- Та ось я, поруч, ваша сусідка, подруга моя, Жанка, запропонувала мені тут поквартирувати трохи, поки вона в евакуації.
Згадка про час, в якому вони живуть, вивела Петра остаточно з напівдрімоти й повернула в реальність.
В літо 2022 року. Вкотре подумав: « Мабуть, добре, що Ганнуся не дожила до цих часів. Їй, кримчанці, було важко змиритись з тим ,що відбувалось. Втрата Криму, розрив зв’язків і сварки з ріднею її підкосили добряче. Саме там вони познайомились. Любили туди їздити відпочивати поки це було можливо. «Як, як це, чому?»- запитувала вона в розпачі в нікуди.
Тоді Петро вперше подумав, що ці прикордонні місця, які він так любив, можуть бути небезпечні. Але кинути їх йому не приходило в голову, бо тут він був вдома. А коли вони кудись їздили, дружина вже за кілька днів починала скучати . «Бо вдома я живу, а тут так…».
Майже місяць, як у «Сонячному» не чути вибухів. Танки було направлялись в ці краї, але у цього поселення була недобра слава. Після того, як один вибухнув на рівному місці, а ще один застряг без пального , а танкіст зник без вісти, кружляли довкола , а на територію поселення не заходили. Якийсь бурят мав намір мародерити один з небагатьох нових будинків, але при спробі відкрити двері вибухнув на місці. Подейкують, що сам себе зірвав, бо в руках тримав гранату. І ще ходили чутки, що десь тут оселились місцеві мисливці і час від часу вони виходили на полювання. Коли і звідки вони могли появитись, ніхто не знав. Якось чужинці під’їхали до дому Петра. Але постояли, розвернулись , і заваливши, розвертаючись, сусідній забор, поїхали геть. Тривалий час людей навіть у садках не видно було. Сусідський забор так і стояв розвалений. А тепер ось тут поселилась ця жінка, за якою зараз прямував Петро.
Сусідка йшла мовчки. І Петру це здалося дивним. Хоча не любив він балакучих тіток. Бо декого як понесе - не зупиниш. І про все. За п’ять хвилин встигне полаяти чоловіка, владу, подругу, знайому. Поскаржитись на здоров’я, на погоду. Розказати рецепт унікальних ліків, виготовлених з коріння невідомого бур’яну, спробувати кокетувати, зрештою, посваритись, звинуватити й тебе в байдужості і вибачитись.
- Вас хоч як звати? – нарешті спитав сам.
- Мар’яна.
- А чого таке ім’я, не зовсім наше? - « Тю, шо я верзу. Яка мені різниця. Але вже бовкнув»
Жінка знову засміялась і нічого не сказала. «Ще й не вихована. Що, не можна відповісти? Та що ж я, як пацан.» Але промовчав і взявся, як навіжений, до роботи.
За пів години насос був як новенький. Все працювало. «Поливайте на здоров’я. Чи на урожай». Запропонував зробити огляд професійним оком. Господарів давно не було, то може ще щось треба полагодити. Знайшов купу вад, прикинув, що коли і як може зробити. Мар’яна не була проти, тільки повідомить хазяйці.
- Заплатити за роботу я можу сама. А от пригостити чаєм поки не можу. Якщо ви не проти, іншим разом обов’язково.
На тому й розійшлись.
Дачне життя помалу відновлювалось. Хтось повернувся з-за кордону, хто пересидів кілька місяців у міській квартирі і тепер радо взявся хазяйнувати на землі. Небезпека ще не минула. Але на дачах не чути було виття сирен, за новинами тут слідкували мало, про політику, як в місті, майже не говорили. Популярні були інші теми - сад, город, рецепти. А ще діти та онуки. Про своїх, що воюють, також майже не згадували. Вірніше, про них думали весь час. Але мовчки. Інколи сюди приїжджала молодь, але щойно починалась повітряна тривога, поспішали вирушити назад в місто. Наче там безпечніше.
Петро теж оглянув своє господарство іншим поглядом. «Таки так, треба попрацювати, бо якось все почало валитись, унікальний будинок втрача свій шарм. Він сам за собою не догляне. Як і земля, вона любить увагу, як і жінка.» Дістав з підвалу дзеркало, повісив на своє місце. Той, хто на нього дивився, мало нагадував знайомого йому Петра Андрійовича Григорука. Впевненого в собі, міцного, підтягнутого, стильного, на якого, як казали знайомі, нема старості. «Шо це я, справді. Отак здатись? Ні. Не діждетесь». І вже наступного дня поїхав до міста.
Повернувся за три дні і… не впізнав свою територію. Алейки чистенькі, квіточки рядочками, прополені, политі. Оглянувся на дачу сусідки.
- Хотіла вам віддячити, робити було нічого.
Вона стояла в хусточці, така собі сільська жіночка. Кивнула йому в знак привітання і продовжила вправлятись на своїй клумбі.
А потім раптом зазвучала сирена. Він бачив, як Мар’яна перехрестилась і побігла до хати. За кілька хвилин вона вийшла з валізою
-Куди це ви зібрались?
-Страшно.
- А в місті не страшно?
- Там люди.
- А тут хто?
-…
- Куди поїдете? Вже пізно, можете спізнитись на автобус. Заходьте, посидите в мене.
Мар’яна була переселенкою. Вже вдруге за 8 років. Про те, кого й що втратила, не хотіла говорити. Бо тут же навертались сльози і вона надовго німіла.
-А знаєте, що я придумав? Ми не будемо боятись, ми збудуємо тут укриття. Я ж профі, -засміявся. Мабуть вперше з початку війни.
І тоді щось змінилось. Десь в пресі говорили про очікуваний перелом на фронті. Та коли і як це відбудеться, поки ніхто напевне сказати не міг. А Петро вже знав, що в нього цей перелом відбувся. Вже наступного дня він визначився, що треба робити. Почав дзвонити, ритися в Інтернеті, шукав, з’ясовував, пригадував старі контакти. Приїхали люди, щось прикидали, рахували, говорили про дозволи, проєкти, оглядали територію поруч. Приєднався ще один сусід потім ще…Робота , як кажуть, закипіла. Мар’яна готувала будівельникам обіди. Долучились інші жінки. Знайшлись заняття і дітям. Інколи вони брали на себе обов’язок розважити дорослих І в перервах влаштовували їм маленькі концерти. Зверху це, мабуть нагадувало великий мурашник. Люди то з’являлись, то зникали. Воєнний стан, як не як. Конспірація. Була тут і своя служба безпеки. Час від часу до Петра заходили друзі мисливці, щось тихо обговорювали, курили, і знов зникали. Все частіше вечорами, дачники збирались просто поспілкуватись. І як же багато їм було чого розповісти один одному, нерідко такі посиденьки супроводжувалось сльозами. Та вони раді були бачити один одного. І вже не поспішали до міста. Охоче залишались тут і діти та онуки. Молодь запропонувала створити власний чат. І тепер можливості спілкування розширились. Виявилось, що їх, дачників, тут чимало. Просто ховались кожен у своїй норі. Було страшно. А тут стало зрозуміло, що їх багато і вони разом.
Вже скоро укриття могло приймати людей. Місцеві мешканці назвали його клубом. Бо там було все необхідне не просто пересидіти тривогу, а почуватись спокійно і захищено. І навіть зайнятись чимось цікавим і корисним. Хтось приніс тренажер, хтось музичні інструменти, книги. Почали зносити свіжу консервацію, яку тут же відправляли на фронт, щось на запити волонтерів. Тепер ховатись від повітряних нальотів було не так страшно. Або й зовсім не страшно. Петро давно не бачив своїх дачників такими вільними і ,здавалось, щасливими.
Після мовчанки нагадала про себе й подруга Мар’яни, Жанна, яка збиралась повернутись. Петро раптом відчув, що не радий з того. Вже встиг звикнути до нової сусідки. Вони бачились щодня. Подовгу говорили. І, якщо вона поїде звідси, йому буде її не вистачати. Її голосу, її посмішки, погляду…І що робити?
Психологічний стан суспільства з початку війни для себе Мар’яна визначила як гойдалку. Від депресії до ейфорії і назад. Постійно перебувати в пригніченому стані і жити тільки негативом для людини неможливо. Горя так багато, що в цьому кривавому інформаційному морі можна втопитись. Тому з усіх сил намагалась не застрягати на втратах, не поринати з головою надовго в своє минуле, намагатись дивитись вперед хоча б на кілька кроків, замічати не тільки чорні, а й яскраві кольори. Як це виходило, то вже інша річ. Собі говорила - люди не винні в тому, що в мене трапилось, навіщо їх змушувати переживати ще раз зі мною мою біду, вона в кожного своя і спільна у всіх нас. Нам треба триматись і вірити, що рано чи пізно це все мине. Жодна війна не триває вічно. Пережити. Витримати. Пригадувала свого тренера ще з фізвоспу: найбільша дурня не вірити в себе. Заради чого тоді все? А зараз вона відчувала себе і всіх цих людей поруч як одне велике Я. Бо було те, що їх всіх єднає, як мабуть ніколи раніше. Вона вдячна була кожному за підтримку і з усіх сил прагнула допомогти їм. Як могла. Ось, наприклад, ці групи здоров’я, які вона організувала для дачних жіночок, далеких від спорту, а тепер вони повірили їй. І стараються, бо «Мар’яшка дурного не порадить». Що ж, тепер , мабуть все це доведеться кинути. Чи зможе вона з міста сюди щодня їздити. І де вона там буде жити? Скільки разів за останні роки, відтоді, як вона залишилась в цьому світі без всього, їй доводилось ось так кидати нажите місце і з наплічником та папкою з документами вирушати куди є шлях, не оглядаючись, рятуючись від куль, вибухів, повітряних тривог, переслідувань .. Вона ще раз оглянула кімнату, яку намагалась з допомогою Петра зробити придатною для життя… це укріплення-клуб…Петро…Подумала про нього і щось защеміло в грудях. Тілом розлилося тепло і, як не дивно, спокій.
Було вже пізно, коли в двері тихо постукали.
Цього вечора Петро не вмикав світло. І не тому, що світломаскування. Хотілось подумати в тиші, і щоб ніхто й нічого не відволікало. Запалив свічку. Поставив перед собою портрет Ганнусі. Одягнув свіжу сорочку. Він і раніше, коли відчував потребу, говорив з нею, наче вона його чує. Вірив, що це так і є. Довго мовчки дивився. Як наче не наважувався. «Та говори вже»- сказала б дружина, якби могла.
«Люба моя»- тільки й сказав і знову надовго замовк. Здалося, що дружина якось багатозначно посміхається. «Гаразд. Скажу. Але чомусь мені здається, що ти все знаєш, здогадуєшся про мої наміри. Ти завжди бажала мені тільки доброго, думаю, зрозумієш мене й зараз». І чи то правда, чи здалося, свічка запалала яскравіше і в її світлі фотографія немов ожила, посмішка стала яскравішою, а чорна стрічка з рамки просто відпала.
Чоловік задув свічку і швидким кроком, наче хтось може завадити, направився до будинку, де ще цю ніч ночувала Мар’яна…
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958176
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2022
У тривимірному просторі
Небо, квіти і я.
Тут, між вербами і соснами,
В'ється річечка. Не моя.
Парк, обрамлений вдало віллами,
Свіжовистрижена трава.
Райська пам'ятка поміж схилами.
Я прогулююсь.Я жива.
Ще не звикла до цього простору
І до тиші, що ріже слух.
Видихаю, збираюсь з мислями.
Переводжу нарешті дух.
Залишилися вдома постріли
І сирени по сто хвилин.
Додалося життєвого досвіду.
І сивин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2022
...Це наші люди
вирвані з контекстів
своїх роками зрощених життів
тримаються на розумі і честі
атланти і кариатиди наших днів
............
У спогадах, як в лещатах.
Хто знає, що з цим робити?
Купити нову хату?
Чи фото старі спалити?
Всесвіт слабких не любить.
Господи, дай сили
Не потонути в горі,
не погубити крила.
.............
Сумне безчасся після втрат,
Де майже все не має значення.
Ти оглядаєшся назад
і просиш без кінця пробачення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2022
Люди приростають до землі.
До старої батьківської хати
Мамин силует майне в імлі.
І почується зітхання тата.
...В неї вже давно своя сім'я,
Новий дім на зручності багатий.
Але там її маленьке Я-
Дитинчам в старій самотній хаті.
Там вона без всіх нашарувань -
Без прикрас, без гриму й упереджень.
Там їй не до звань, не до визнань.
Вільна. Непідвласна. Незалежна.
Оживуть забуті почуття.
Можна просто книгу погортати.
В душу повертається життя
у обіймах батьківської хати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2021
Помилка.
Годинник невпинно вистукував час. Великий, незвичайний, він займав значу частину стіни, виділявся з усього інтер’єру . Притягував погляд і всю увагу присутніх в кімнаті. Настя купила його в антикварному магазині, що на центральній вулиці, в підвальчику. Вона любила туди заходити і подовгу роздивлялась нехитрий скарб. Час від часу щось впадало в око, вона брала в руки, тримала, обережно перевертала, роздивлялась, наче намагалась прочитати за зовнішніми формами минуле. Хто користувався цією штукою, яка її історія? А от годинника вона побачила відразу і тут же захотіла його придбати. Йому щонайменше було років двісті. Важкий, з неймовірними скульптурками, обліплений зображеннями янголів, людей квітів і травин. На нього можна було дивитись безкінечно. Фігурки взаємодіяли між собою, утворюючи свій незвичайний гармонійний простір. Він вже рік висів в її кімнаті. Час від часу хазяйка підходила, заводила цей механізм і знову залишала його жити своїм життям, поглядаючи на нього, як на живу істоту, сусіда.
Хто зна з чим це було пов’язане, але вона, ще досить молода людина, почала міняти свої звички і з надзвичайно комунікабельної, веселої жінки поступово ставала все закритішою, могла не відповідати на телефонні дзвінки, все рідше запрошувала до себе в гості подруг. Сприяла такому перетворенню й робота. Тепер можна було не виходити щодня і не бігти щодуху, аби не запізнитись на 8 ранку. Щось між офіційною роботою і фрілансом. Але й така невизначеність її цілком влаштовувала. Все рідше зустрічалась з подругами Дивно, але й вони не наполягали на зустрічах. Говорити було ні про що. Політика набридла, про чоловіків уже все переговорили, що можна і що не можна. Мода? Кожен вже знайшов для себе своє, думка інших майже не цікавила. Діти - вони виросли і залишили домівки В основному жили в інших містах чи й країнах. У них своє життя. Чомусь пригадалось дитяче захоплення, художня школа То дістала з закутка мольбер, докупила фарби, полотно і почалось.. Годинами зависала, не відволікаючись на їжу.
І одного разу в такий момент в двері подзвонили. Настя на автоматі, навіть не усвідомлюючи, що відбувається, вся ще десь там, в тому світі, що на полотні, пішла відкривати двері. На порозі стояв високий статний чоловік її ровесник, гарно одягнений і з вишуканим букетиком в руках.
- Привіт.
- Ви хто?
- Олесь. Олександр. Не впізнаєш? Мені твою адресу дав Петро Коваленко. Ми за однією партою сиділи.
Хвилину Настя думала Тоді сказала:
- Проходьте. Хоча ще не зрозуміла , хто цей чоловік. І хто той Коваленко.
- Ти вибач. Там внизу таксі з моїми речами Я можу їх забрати?.
- Добре, давай. -Настя не розуміла, що відбувається і сама собі нагадувала робота.
Чоловік вийшов і за кілька хвилин повернувся з великою валізою
- Проходь..те в ту кімнату, розташовуйтесь. Там чистий рушник…Я ще трохи попрацюю. Настя повернулась до свого полотна на терасу і несподіваний гість перестав існувати..
Десь за пів години вона згадала, що в неї в квартирі чужа людина і пішла на кухню щось приготувати. Чоловіка не було чути. Коли зайшла в кімнату, побачила, що він мирно спав на нерозстеленому ліжку.
Будити його не стала. Ще посиділа на кухні, попила чаю. А потім прийняла душ і пішла спати, як наче ніхто й не дзвонив у двері пару годин тому і не спав у другій кімнаті незнайомий, чи може знайомий, чоловік.
Ранок наступив несподівано. Годинник, який вже забув, як видзвонювати час, несподівано видав невідомі до цього хазайці, але добре знайомі йому, звуки. Він пробемкав якусь дивну мелодію і продовжив далі своє звичне цокання. Сонце вже піднялось досить високо і залило світлом кімнату. Настя все ще не наважувалась випорхнути з ліжка. Відчуття були дивні - спокій і легка незрозуміла тривога. В дверях з’явився вчорашній гість з тацею в руках, на якій приємно для ока вимальовувалась кава з круасанами і якимись екзотичними фруктами.
-Не заперечуєш? -Він поставив всю цю розкіш на край ліжка і вийшов .Повернувся- Я зараз щось приготую більш суттєве.
А за годину Настю вже чекав замовник і треба було поспішати. Поговорити з гостем не вийшло, Та й йому час було виходити в справах. В місто дитинства він приїхав у відрядження. Тож вирішив поєднати приємне з корисним. Це все, що встигла з’ясувати Настя. А ввечері він запросив її до ресторану. Їжа була смачна Але голосна музика не давала можливості поговорити. Так минуло ще три дні. Настя вже, здається зрозуміла, що Олесь щось наплутав. Не та вона Настя, яку він хотів бачити. Була в паралельному класі дівчинка, її повна тезка, яка всього кілька місяців провчилась в їхній школі, а потім батьки знову кудись переїхали і вона залишила школу. Дівчинка була дуже красива, в неї з ходу закохались всі хлопчики. Та й Олесь провчився в її школі недовго Тому вона слабо його пам’ятала.
Того вечора Настя вирішила остаточно розставити всі крапки над І. Вона дістала шкільні альбоми. Наступного дня Олесь мав їхати. Схоже і він зрозумів помилку, але не дуже хотів про це говорити Якось їм було комфортно і затишно І, схоже, ніхто не бажав руйнувати видимість тимчасової ідилії. Альбоми залишились лежати невідкритими. Говорили вони про що завгодно, але не про школу. Годинник відліковував час, повільно порожніли бокали, на столику під місячним світлом вигравали виноградні грона.
Олесь відходив до холодильника і повертався з якоюсь їжею. Настя сиділа в своєму улюбленому глибокому кріслі, підібгавши ноги, закутана в плед, їй не хотілось говорити і навіть думати. Здавалось, що вона розчинилась у просторі. Поруч чоловік з приємним голосом, який заворожує і п’янить не менше за вино, місячне сяйво і тиша, яку порушує, чи тільки підкреслює, цокання годинника. Що відбувається взагалі? Пригадалось як в дитинстві лягала на хвилі і віддавалась повністю течії, і вона несла її легко і невимушено…Щось подібне відчувала вона й зараз. І вже нічого не мало значення. Тільки вечір, місяць, цокання годинника і цей чоловік поруч…
.. Його не було рівно рік. За цей час Настя встигла видати заміж доньку, організувати виставку власних робіт. Чи чекала вона на нього? Ні, але була впевнена ,що він повернеться. А з’явився він так же несподівано, як і вперше. З букетом квітів, усміхнений, схвильований. І трохи невпевнений в собі. Тільки сказав:
- Збирайся. Тепер мені є куди тебе забирати. Я все владнав.
– Що, прямо зараз?
А потім знову була майже безсонна ніч на терасі, тихі розмови , тепле спілкування, коли не відчуваєш ні часу, ні простору. І довга дорога. В нове, інше життя. З минулого, з якого в неї залишилось тільки пара шкільних альбомів, кілька улюблених речей, серед яких і антикварний годинник, як посередник, зв’язківець між минулим і майбутнім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898065
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2020
Головне- людина й стосунки. Решта все- фурнітура;
Колір очей, статура,
Соціальний статус, житлова площа...
Накрапа дощик.
Вітер зламав зонта.
Спомини...
Власне
Людина йде назавжди
І весь її світ гасне.
І вже нічого не варте.
Чорно-біла весна.
Не смішні жарти.
Місто- пустеля, де ти одна...
Вчасно
Якесь дитя вивело з забуття:
"Не п'яць, все буде к'ясно."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2019
Усе нагадує про тебе:
І теплий дощ, і тихий вечір.
Сама. І почорніло небо.
І смуток огортає плечі.
Чому щасливі легковажні?
Чому нам щастя завжди мало?
І спогади мої- присяжні-
Коли, за що і як це сталось...
І час не лікар.Може- сито,
Щоб пересіяти вердикти?
Я спробую. Я зможу. Звикну
За тебе і за себе жити.
Яке спекотне нині літо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2019
Тебе на цьому світі вже нема.
Осиротіла вулиця і хата.
Учуся жити якось вже сама.
І дітям нікого назвати татом.
Тримайтеся за руки, поки є.
А ще не просто слухайте, а чуйте.
Бо скільки там зозуля накує.
Зітріть. Перепишіть. Перемалюйте.
Ти був найкращим.Дякую й пробач,
Що запізнилась це тобі сказати.
Ти б посміхнувся. І сказав:"Не плач".
...Я буду тебе завжди пам'ятати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833653
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2019
Про кохання писала вірші.
Про щасливе, і про не дуже.
Та є щось у житті , те, інше,
Про яке не говориш-тужиш,
Затуливши рукою рота.
Тужиш мовчки. І час, як брама.
І безвихідь. І де ти, хто ти-
Вже не важить тепер ні грама.
Бо в лещатах.Бо найрідніше
Ранить знов у відкриту рану.
Просто хтось вже не стане іншим.
Жах триватиме.
Літо.
Ранок.
......
Це безнадія. Такі думки
Знаю.. не можна...
А що робити?
Долоні стиснути в кулаки.
ЖИТИ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2019
В.В.В
Засніжило вчорашні дороги.
Занесло.Не потрапиш назад.
Пара друзів.Камин.Плед на ноги.
Сімдесят.
Келих ще не допитого к'янті.
Недочитаний модний роман.
Чи то втома, чи елегантність)
Та новий уже зріє план.
Свіжий вітер відкриє фіранку
В тихій пристані вікнами в сад.
Похандри. Тобі можна.До ранку.
І в дорогу. Поки сімдесят)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2018
Коли свої круглі дати
Перестаєш рахувати,
(подумаєш, чи й не свято)
Що б захотіть бажати?
Легка щоб була дорога
Від пелюшок до тризни,
Коротка вона чи довга, -
Може- мінімалізму?
Одну найкрутішу гору.
Щедре безкрайнє поле.
І найсвітлішу долю
І найрідніші поруч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763990
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2017
1.
- А хто ти така,щоб я перед тобою ставав на коліно?
- Жінка, яку ти обираєш для життя
- Але ж і ти мене обираєш…
- То стати на коліна мені? І запропонувати тобі обручку?
- Навіщо такі крайнощі. Ти ж розумієш, то все зайве, люди видумали собі, щоб цікавіше було жити. А мені з тобою і так цікаво. Обов’язково бути, як всі? Як хтось придумав? Я тебе люблю і ти це знаєш. Чи потрібні нам зайві підтвердження? Аби, як в усіх?
- Не знаю, що тобі сказати.. У мене не було такого досвіду. А в тебе був. Ти вже робив таку спробу. Добре, добре, не сердься, я не буду більше про це нагадувати.. Почнемо спочатку…
2.
– Ну от.. все позаду. .. Чого сумна?
- Знаєш… а мені все-таки хотілось білого плаття і щоб всі близькі та рідні були поруч
- Не вигадуй. Ми разом. Тепер вже офіційно. Все добре. Навіщо нам хтось Ну,поїдемо до них в гості…
- Та поїдемо..
- А плачеш чого?
- Не знаю…
3.
- Привіт. Чого мовчиш?
- Ти на годинник дивилась?
- А, он воно що.. Ми зустрілись перший раз за 15 років після випускного. Дехто їхав з іншого кінця світу, щоб побачитись Невідомо, чи буде ще така зустріч, чи живі будуть вчителі..
- Мені байдуже.
- Ні, ти скажи, що тебе хвилює? Ти ревнуєш? Бачу, бачу… Ну, перестань,що ти собі напридумував…Не хочеш говорити?. Гаразд. Я теж втомилась, поговоримо завтра.
4.
- Що знову не так? Чим я знову завинила? Не прибрала іграшки? А ти розумієш,що мені важко самій справлятись з двома.
Сиджу вдома? Посидь, побачимо, як в тебе вийде
Неуважна до тебе? Я вже й це чула. Допомагай мені, будь ласка, в мене залишатиметься більше часу і на тебе , і на приготування твоїх улюблених делікатесів… Дітям не вистачає спілкування з тобою… Знову невдоволено мовчиш, а потім будеш зриватися через якісь дрібниці.. Говори.. Ой…що ти робиш…
5
- Не вибачайся. Такі речі не пробачають. Це межа.
- Що хочеш від мене, аби знову мені повірила і простила?
- Нічого. Все треба було робити вчасно Я не так багато і вимагала. Поваги і розуміння…
- Ну ти ж мене знаєш, погарячкував, не стримався. У мене важка робота, вдома проблеми…Ці безкінечні кризи..
- Ага, а я живу в іншому вимірі. Дякую, що залишив живою
- Ну ,хочеш, я стану на коліна… Все,що скажеш. Не кидай мене. Я не зможу без вас…Поїдь до подруги, давай запросимо гостей, влаштуємо свято, або давай поїдемо кудись, добре відпочинемо, ти ж хотіла
- Так, але вже не хочу. Бувай…
6.
– Ало, говоріть… А, це ти.. Все нормально Працюю. Діти? Нічого, теж інколи дзвонять. А чого в мене питаєш? Скайпом користуватись вмієш? Та я не сміюсь… То ролик смішний зараз переглядала. Ну, чого не слухаю? Слухаю, говори…Звідки ти взяв,що мені не цікаво. Вибач, на мене чекають, людина зараз зайшла… Я передзвоню.
7.
-Ти мене зовсім забула. Могла б приїжджати хоч зрідка. Все-таки не чужі. Ну які формальності? Я просто хочу тебе бачити. Та що телефоном. Давай сьогодні повечеряємо разом. А завтра? А коли? Шкода…Бачив тебе з вікна машини. Гарно виглядаєш. Стаю сентиментальним. Згадував наші вечори .. Не треба про це…дурак був. Знаєш, дивлюсь , як у інших – онуки, діти, і вони, як в молодості. Разом.. і в горі, і в радості… Чого в нас , все не як у людей….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747119
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2017
Жінка вийшла з під’їзду і зупинилась. Двір заливало сонячне світло. Над заквітчаною яблунею літали бджоли. «Звідки вони тут взялися » - подумала жінка і зітхнула чомусь з полегшенням. Небажані думки і відчуття залишились десь там, у чотирьох стінах, які вона щойно покинула. Вона трохи не по погоді була вдягнена, тому тут же скинула легеньку джинсову курточку. Сукня бузкового кольору вигідно підкреслювала її струнку статуру. Хоча вже пару сезонів незатребувана висіла в шафі.
Вона не знала куди зараз піде. Не було ні цілі, ні плану. Тому просто попрямувала, куди простягалась дорога. Їй не хотілось нікого бачити, відповідати на питання, що задаються з ввічливості. Така ж ритуальна передбачається й відповідь. Вона боялась,що ось раптом зірветься, і їй захочеться комусь розповісти все, що відбувається за зачиненими дверима її квартири. Про свої бажання і страхи, про той неправильний сценарій, яким чомусь повело її життя, коли кермо вибилось з рук і почало штормити, коли, якщо не вжити чогось кардинального, все полетить шкереберть.
Були у неї такі подруги,що приходили поплакатись. І вона дуже швидко їх втішала. Знаходила потрібні слова, аргументи. Потім вони надовго зникали,- значить все було гаразд. А от коли сама шукала підтримки, всім було не до неї. Вона звикла переживати такі моменти на самоті. І це стало кращими ліками. Йшла до річки чи приєднувалась до спортивних людей, подорожувала, затівала ремонти, знаходила собі різні корисні курси. Блукання по Інтернету, хоча, траплялось , і затягувало, але не втішало.
Як і багато років тому, вона все ще любила … свою роботу. Заривалась в неї з головою, укутувалась і розчинялась, ставала частинкою великої загальної справи. Не завжди відчувала взаємність Але їй це було байдуже. Вона робила те, що хотіла. І на деякий час її життя ставало сценою, де вона грала кожного разу нову роль.
Завжди привітна і усміхнена - з нею все зрозуміло. Сім’я, робота, діти, друзі… А ще – гарний смак , природжена шляхетність. Хіба може в такої людини бути щось недобре? Навіть не цікаво.
Соломія посміхнулась своїм думкам, « Он як я про себе. А хто собі ворог». Та тепер поверталась в реальність Ось вона піднімається вузькою стежкою до такого собі особливого поселення, яке від водойми відділяє невелика гора та хащі. Минаєш браму - і ти в чарівному містечку. З зовсім іншою енергетикою. Обабіч гладенької, наче щойно укладеної дороги, переважно двоповерхові будиночки із заквітчаними двориками. Кожен – твір архітектури, дизайну.
Вона частенько сюди заходила. Тут приємно прогулятись. Відчуваєш себе людиною - молодою, успішною, щасливою. Чи може, то так , як і з нею? А « багаті також плачуть» ? Але сама атмосфера цього поселення її заспокоювала. Тут було тихо і чисто. Нічого не заважало думати, фантазувати, уявляти себе однією з мешканців цього маленького раю.
Була колись і в неї така мрія. Вона умовляла чоловіка ризикнути.
Хоча б почати думати про це разом. Бо вважала, що справжнє сімейне щастя неможливе без свого гнізда А в квартирі, навіть у власній, вони не господарі, а квартиранти… Не слухав. Спочатку не було грошей, потім бажання. Та й прожили вони більшу частину життя – як це називається - у гостьовому шлюбі.
Його життя – то суцільне відрядження. Подалі від родини. Чому так? У неї не було відповіді. Як і в нього. Так склалося. А може є порода чоловіків, та й жінок, яким шлюб протипоказаний. Не їхнє це. Зіпсують життя і собі, і партнеру. Та й дітям мало радості від того. Очікування великі , але не виправдані. Є люди без музичного слуху, є такі, що без сім’ї не мислять життя, а є, напевне, і сімейні анорекси, неспроможні до шлюбу . На деякий час їх вистачить. А далі…
Сонце потроху спускалось до горизонту. Довгі тіні лягали поперек вулиці. Соломія повернула праворуч, на захід, звідси відкривався фантастичний краєвид. Місто з його гамором і багатоповерхівками залишалось осторонь, а до багряно-золотавого горизонту, здавалось, рукою подати.
На самому краю гори між корінням старезних дубів зручно розташувалась альтанка.
- А я вас тут уже бачив .- Чоловік поклав рюкзак і присів навпроти. - Не заважатиму? Красиво тут, правда?
- Так.. Ні…- Соломія запнулась. Незнайомець засміявся.
- Ну. Я маю на увазі..
- Та я зрозумів. Як захотів, так і зрозумів,- Він знову засміявся. - Хочете випити? У мене є дуже гарне і дуже дороге вино. І воно отакого кольору, - і він показав рукою на захід сонця.
Соломія відчула,як округлюються її очі і витягується обличчя. Ще чого не вистачало. Встати? Піти?Але чомусь сказала зовсім інше - Хочу.
Легкий порух рук і перед нею на столику пристрій з двома ємностями , схожими на фужери. І пляшка,що більше нагадувала флягу.
- Прошу , - чоловік протягнув фужер, - Не бійтесь - напій життя. За знайомство. Я- Роберт. Але прізвище моє - Тимченко І він знову засміявся.
« Чого ви весь час смієтесь»,- хотіла запитати Соломія але промовчала.
Вона зробила ковток. Напій ледь обпік горло. Але можна було відчути приємний смак. Вона намагалась розібрати - що це. Суміш трав - чебрецю і м’яти, а може, трохи полину та перцю. «Таки , правда,- подумала, - як і в житті. Така ж суміш розслаблюючого і гострого, ніжного і пекучого…»
- Подобається?
-Так. Я Соломія,- заговорила,нарешті.
- Я вас знаю. Бачив по телевізору.
Тепер він не сміявся. А дивився на неї уважно і серйозно.
« О, зараз почнеться»,- подумала жінка. Але заплющила очі і відкинула голову. Їй було спокійно. Роберт також мовчав.
Вони просиділи в тиші кілька хвилин. Дивно, але це її не бентежило. Вона не шукала ,що сказати. Подивилась прямо у очі незнайомцю, ім’я якого вже мов би знала. Він не відвів погляду.
- А хочете, я вас тут сфотографую. Вийде гарне фото. Я це вмію. - Він дістав камеру і зробив кілька знімків. - Я знайду вас в мережах. Завтра ви ще попросите мене про цю послугу. І показав фото.
То була і вона й не вона. Як давно вона не бачила себе такою. М’яке вечірнє світло зробило свою справу. А ще, певне, талант фотографа. Вона виглядала фантастично…
« Це ж треба.. Дивно»
День згасав. Треба було повертатись.
Що чекало вдома? Продовження сімейного серіалу, зміст якого добре знають матері, в яких є подібна проблема? І про яку не розповідають навіть найближчим подругам чи рідним Мовчать про неї роками. Поки можна. Терплять, бо зачіпає найрідніше і найболючіше. Біда, чума, що розростається до загрозливих розмірів, руйнує мир і спокій в сім’ї. Забирає здоров’я. А то й життя. Хвилини примарного щастя, за які той,хто потрапив на гачок, у власні тенета, ладен забути не те,що рідних, - сам себе, аби знову опинитися в обіймах спокуси, добровільного божевілля, безглуздя, що перевертає світ догори ногами, видає чорне за біле, дурманить і тягне в безодню. Трапляються щасливі винятки. Хтось встигає вискочити з цієї халепи. Інші бродять в пошуках чергового допінгу, що сновиди. Втрачають вагу.. та де там.. сенс життя.
- …Мамо,ти де так довго була. Не відповідала на дзвінки. – Син виглядав стурбованим. – Я приготував вечерю.
Він умів добре готувати. Навіть краще за неї. Звичайна картопля, запечена в духовці з м’ясом, сиром ,цибулею і ще чимось , що знав лише він, виглядала досить апетитно. Але їсти не хотілось Соломія подякувала і пішла до себе в кімнату.
Боялась, аби бодай щось не помінялось цього вечора. Щоб не було ніяких дзвінків, не виникло нових, неприємних розмов з небажаними проханнями, не було нічого. Просто тиша і спокій. Це так мало і так багато.
Вона чула, як він вимкнув музику, певно,щоб не заважати їй. Пригадала сьогоднішню сварку, яким він був різким і не добирав слів. Як вона намагалась не заплакати, аби не показати свою слабкість. Яким безнадійним і безвихідним здавався світ.
І вже тепер розплакалась. Здавалось, сльози переповняли всю її душу і виплескувались через край. Солоні, гарячі, вони текли тихо на подушку, і було відчуття, що вона сама стає легшою, що разом із сльозами Її залишає напруга, що накопичувалась днями, місяцями, роками.
По тілу розливалося тепло і рівновага. Вона засипала, а перед очима були стурбовані очі сина і захоплений погляд чоловіка з альтанки, який запрошував її з собою, в якесь інше, щасливе життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747117
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2017
січень
Лиха година, ой, лиха година.
Що за зима лютує тут у нас?
Куди то мати споряджає сина
Як на війну, в немов би мирний час?
Безвусі хлопцы, газди сивочолі,
Тепліше одягаються жінки
Столиця в барикадах - поле бою
Лунає гімн. Горять легковики.
………
лютий
Буває тиша голосна?
Буває, це коли війна.
Над хвилями зловіщий дим.
Дрейфує до Росії Крим.
………..
березень...
У нее в саду- озеро
С розовыми лилиями.
А я ей- о розыске
Виноватых в насилии.
Она мне о шопинге
С презентацией
А я – о чем еще?
о люстрации.
Она мне о выборе-
Луи Виттон ,Гуччи.
А я о выборах..
Кто для страны лучше…
Сколько раз выбираем…толку…
А что сами?
При чем тут новая футболка?
Ладно, давай про озеро
с лебедями….
Или лилиями…
А потом и про розыск…
Говорят
Уже есть фамилии
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2014
алло-алло ,я талант ..как слышно?
тут - муки творчества, там - варенье из вишни
там крылья растут, как во сне летаю
не верят тут, говорят - закопаем
как же мое житие
запутанно и многолико
Вот я почти Мишель, которая Анжелика
и даже почти Маркиз
мелькнул на горизонте
с бокалом вина
итальянского Chianti)
уже чеканят медаль
факт этот очевиден-
курица чистит клюв-
так автор меня увидел
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438785
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 22.07.2013
Я никогда не вру
разве совсем немножко
Когда поутру дождь постучит в окошко
Когда между звезд луна
Свет свой за тучи прячет
Я принимаю игру
Тоже хочу иначе
Я никогда .. но что ж
Просто есть варианты
Когда правда как ложь
Или стекло в пуанты
А на миру нагота…
Ей бы прикрыться
Я никогда.. а с чуть-чуть
Научилась мириться
Что-то не так? А ты?
Думай, что я верю.
Ночь. На ТВ шуты
Кот –часовой под дверью
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429437
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.06.2013
Прости їй, Господи ,гріхи.
Чи їх вона не відмолила?
За всіх - і добрих, і лихих.
Вже бачить біль її не сила.
Знеболена, несе свій хрест,
Вже скроні білі від розлуки,
А стопричина її мук
У каятті ламає руки.
Прости й його.Він ще дитя,
Що стало не на ту дорогу.
Яке ж бо непросте життя.
Ще непростіший шлях до Бога.
За всіх сьогодні помолюсь.
Хай обмине вас чорна днина.
Хай посмішка торкнеться вуст.
А мати хай обніме сина.
Цей вірш писався не для широкого загалу. Присвячувався жінці,яка потрапила в складну ситуацію зі своїм неповнолітнім сином. Нічого не могла вдіяти. Тільки молилась. По-різному ми потрапляємо в неприємності, а вихід часто шукаємо однаково.
Зараз у них все гаразд)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2011
Закрой глаза и отвернись к стене,
Уйди от мира только на минутку.
Забудь о прошлом. И придешь ко мне.
Придешь с рассветом теплым летним утром.
Ты будешь светлым ласковым лучем
Тобою мир наполнится мгновенно.
и в мире том, где только мы вдвоем,
Поговорим о самом сокровенном.
Чтоб быть с тобой - не надо ждать письма,
Не надо слать скупые телеграммы,
Не надо строить заново дома,
Которые разрушили мы сами.
Не надо звать на помощь никого,
И ворошить забытые страницы.
Чтоб быть стобой - не надо ничего;
Закрыть глаза, все-все забыть , забыться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249568
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.03.2011
Да, я мама. И мама по вызову.
Отрываю от телевизора
Сына,
девятнадцати лет дытыну.
Бужу утром, когда спится сладко,
застилаю кроватку.
А еще я мама-уборщица.
рабочая лошадка.
Когда всем убирать не хочется
Навожу порядки.
Дальше? Повариха и прачка.
Когда всем спится -
мне надо скупиться,
приготовить, подать, убрать,
Молча, чтоб не раздражать
сонных мух.
Перевести дух.
И работать. До седьмого пота.
То есть- до вечера.
И снова по кругу.
Пол-часа на подругу.
Получится - Интернет.
А нет, так нет.
И на себя - несколько минут.
Все . Точка.
У меня - БУНТ!!!!
Завтра, нет, сегодня
Начинаю жизнь сначала.
Ту, о которой мечтала.
Которая лучше.
напомню себе
на всякий члучай -
Я НИКОМУ НИЧЕГО НЕ ДОЛЖНА!
Я себе
да и вам другая нужна.
................
Вечер. Тишина.
Листаю альбом.
Вот мы вдвоем,
такие счастливые,
А вот нас уже трое, четверо...
Когда мы потреяли нить,
что помогала нам жить,
Понимать, любить?...
И кто виноват?
Смотрю на закат
Пурпурного цвета....
....Завтра будет ветер....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249484
рубрика: Поезія,
дата поступления 25.03.2011
я тебе не кохаю
kalush http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248838
Я тебе не люблю-
Повторяю, як мантру.
А кохання моє -
То незвідані мандри.
То безмежні моря,
загадкові тібети,
недописаний вірш
з драматичним сюжетом.......
.........................................
Не люблю. Але жду...
З ким ти? Де ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2011
А вже весна.....
Простоволосі лози
В передчутті зеленого вінця.
І соловей,
чи то лише здалося,
тепло надії вспівує в серця.....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2011
Оно не спрашивало - как,
Когда,зачем ко мне явиться.
Прийти в безудержных ветрах,
А ,может быть, во сне присниться.
Но не приснилось. Белый день
Тягучей заслонило дымкой,
Росла, качалась злая тень
Над совершившейся ошибкой.
Такая пропасть впереди,такая мука..
Нету света. Я, как слепец, куда идти -
В затменьи целая планета.
Протяни, протяни свои руки,
Помоги, забери, уведи.
Нет, не хватит меня на муки,
на ошибки, что впереди.
Мне стобою теплей и ярче.
без тебя я теряю себя.
И подобно слепому старцу
По сожженым бреду степям.
Я не вижу одна дороги,
безразличен мне шелест трав,
До крови я разбила ноги
И не чувствую боль, упав...
.....................................
.....................................
А жизнь прекрасна.И в ней ты-
Такой далекий, сильный, добрый.
Забылись тонкие черты,
И потускнел любимый профиль.
И лишь подчас наедине
Ко мне является затменье
Лавиной памяти.
А ты -
Прислал письмо.
Просил прощенья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240341
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.02.2011
Вcіх наступних днів дорожчий
День сьогодні. Сум облиш.
Юність - нині, старість - потім.
Отже, молодь, сміливіш.
Жни життя на кожнім кроці.
Не в шляху зневіри суть.
Хочеш буть щасливим - будь !
Нині. Завтра - невідомо...
=================
День сегодняшний дороже
Всех других грядущих дней.
Юность – нынче, старость – тоже!
Девы, юноши, смелей
Жгите жизнь на каждом ложе!
Путь к унынью – ложный путь.
Счастья хочешь – счастлив будь
Нынче, завтра – неизвестно.
Из Лоренцо Медичи
Перевод Брюсова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2011
И мы станем мудры-мудры,
И мы станем стары-стары.
И седой головой качая,
Уму –разуму поучая,
Тех, кто тоже – время пройдет,
Все и так, и без нас поймет…
Они станут стары и мудры,
И седой головой качая,
Уму-разуму поучая…
И так далее, и так далее,,,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239480
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 07.02.2011
Гарні машини - катамарани.
Зцілюють душу. Загоюють рани.
Хвилі і простір. Крутиш педалі.
Тиша і спокій.
Берег все далі.
Сядем рядочком -
в катамарані:
Я - Катерина ,
Дочка - Марина
І попливем. І поїдем.Полинем.
Сонце назустріч. Вітер у спину.
Швидко і легко. Плавно й без спину.
мама і дочка. Катя й Марина.
Справжня нірвана -
Катамарани
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238970
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2011
На струнах сердца я сыграю старый блюз.
И старомодной показаться не боюсь.
Неторопливы и тихи
пускай опять звучат стихи,
пускай опять, опять звучат мои стихи
( Кто захочет, тот услышит.
Кто услышит, тот поймет.
если вы в стихах не очень,
будет все наоборот.)
Я эту музыку забытую люблю.
И даже мужа, когда слышу , не пилю.
Я улетаю высоко,
Пускай сбежало молоко,
Я вся в мелодии, которую люблю...
И серый будень растворится за окном.
Фиг с ним, в который раз сбежавшим молоком,
Давай немножко отдохнем,
Под эту музыку взгрустнем,
И в доме стирку генеральную начнем...
"Пора, в путь дорогу...."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238535
рубрика: Поезія,
дата поступления 03.02.2011
Ну, кто ты мне?
далекий и забытый,
и сотни раз являвшийся во снах..
Какая боль в устах полураскрытых,
Какая грусть в отлюбленых глазах.
Всему свой час.
залечены все раны.
давно под быт запрятаны рубцы.
Мои подруги дважды, трижды мамы,
И все твои товарищи - отцы.
И только мы
Всему и всем чужие,
Затерянные в шуме городском,
свои дороги ищем, как слепые,
И, может, друг без друга не найдем.
Но кто ты мне?
Заставивший скитаться,
Испивший мою первую слезу,
Я не приду, не стану повторяться,
Я молча этот взгляд перенесу.
Я постараюсь быть еще счастливой.
Ведь я могу, я многое могу.
Да будет утро с дрогнувшею ивой.
Да будет свет на дальнем берегу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238532
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.02.2011
Иду босая по стерне.
Ступням израненным так больно,
И померещится невольно
Путь, предназначенный не мне.
Невдалеке уютный лес,
Сто раз исхожена дорога.
И там подобных мне так много,
Бредут, спокойненько "в объезд"
Все так похожи друг на друга.
С котомками наперевес.
Мой путь тернист.Но в вышине
Так много воздуха и неба.
Глоток воды, кусочек хлеба...
И ничего не надо мне,
Лишь только б знать, что проберусь,
Лишь только верить - не напрасно,
И пусть устану, обожгусь,
И пусть перетерплю опасность.
Но и в меня поверят пусть.
И станет этот путь прекрасным....
........
А впрочем, я ведь не сбылась.
Я как-то...
не осуществилась...
Весна по крышам пронеслась....
И лето вслед заторопилось...
А я все думаю - авось!
А мне все кажется - вернется!
Все, что когда-то не сбылось
И мир вверх дном перевернется.
............
Но теперь я не об этом.
Пью по капле миги лета,
Ноги кутая в траву.
Лук ослабил тетиву.
А на трудные билеты
Жизнь дает свои ответы.
Верю. Думаю.Живу.
Це один з моїх перших надрукованих віршів, написаний років у шістнадцять. Мабуть, багато хто впізнає свої юнацькі романтичні настрої)).Останні рядки дописані вже пізніше. Мабуть зараз би дописала щось інше. Отак можна все життя писати одного вірша. І кожна строфа буде продовженням. Але то трохи з іншої опери. Самій дивно, як ми міняємось....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238486
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.02.2011
Вот со мной беда какая:
Злая стала, страшно злая.
Хоть на цепь - вот-вот залаю.
А то вдруг
задумаюсь, размечтаюсь..
Кто серьезней - обвиняют:
Дескать взрослая - не понимаешь,
где-то в облаках витаешь.
Мало тебя било?
Как надо жить - не поняла, не уловила.
Поламаешься быстрее, не согнешься.
Трудно будет - не везде уживешься.
Да смолчи ты лишний раз.
Успокойся.
Извинись, мол, все для вас.
Перестройся.
Успокаиваюсь
Извииняюсь.
престраиваюсь
Извиваюсь.
На глупости- улыбаюсь.
Не высовываюсь.Не выделяюсь.
Где бы и крикнуть - молчу.
Всеравно костью в горле торчу.
И сама себе, как соринка в глазу.
Ищу бирюзу. Говорят это мой камень. И он принесет мне счастье....
...................................................
Это было так давно...
Я уже другая , но..
Еще такой эпизод..
Прошел не один год...
Десять лет спустя...
Если вы когда-нибудь любили,
А потом вас развела разлука,
Надо, чтобы вы его забыли,
Надо, чтобы вы его простили,
А при встрече все ж подайте руку.
Даже, если он всему виною.
Избегайте говорить о прошлом.
И в дневном уюте ресторана
Пусть он не покажется вам пошлым.
Пусть он не покажется вам странным.
Пусть он с вами будет сам собою.
Он и так..Куда бы спрятать руки.
Как он неестественно раскован.
Он смеется. Не улыбка - мука.
Помогите, дайте быть мужчиной.
Пусть он с вами остается сильным.
Потерпите.(Боже, как он медлит)
Потрепите. Скоро он уедет.
И тогда еще невыносимей.
" в одну реку нельзя войти дважды"
А я стобой такая всемогущая.
И так я все на свете понимаю.
И свой характер трудный и негнущийся
Я по частям, как захочу, ломаю.
И все благополучно, все устроено,
И мне от жизни ничего не надо...
И кто-то рядом есть, а может нет,
И все сбылось,
и прочая бравада....
Я говорю, а ты не слушаешь.
А ты не слушаешь , и не пытаешься.
Ты пьешь вино неспешно, кушаешь...
И улыбаешься,и улыбаешься...
.................
Как черту подвести - не знаю.
Я сейчас ожидаю мая.
А потом буду ждать лета.
буду думать уже не об этом.
А, может, об этом тоже,
А значит, не буду итожить.
Что мы о себе знаем?
Живем себе , поживаем..
Мгновения, миги на свете
Много вопросов, мало ответов....
....................
.........................................
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238321
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.02.2011
Бідна моя країна.
Думала – незалежна.
Думала – зовсім вільна,
А не протилежне.
Думала, встане, зрине
Мрій своїх неосяжних,
Марила?..Бідна, бідна…
Рідна моя, рідна…
Може і так. Та не зараз.
Може і так. Та не зовсім.
В небі не завжди хмари,
І не завжди – осінь.
Весну ще діждемося,
Зазеленіє нива.
Думали – вже щасливі,
Може - на мить здалося?
Зрада.
Віримо досі.
Мовчки.
По лезах – босі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237983
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.01.2011
Когда у жизни на краю –
Не время задавать вопросы.
И лишь одно у Бога просишь –
Дай повидать мою семью.
Дай подышать еще надеждой,
дай ощутить прекрасный мир…
…Остался жить. И ты не прежний.
Уже другой ориентир
Тебе указывает путь.
И ты живешь не как-нибудь.
Вдыхаешь день, как аромат.
Нежнее всех, что есть на свете.
И заешь точно - счастье встретишь.
Дороже всех земных наград-
Ты есть. Ты жив. Ты просто рад,
Что за окном вздыхает осень,
И люди задают вопросы…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237338
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.01.2011
Сколько лет, сколько зим
Собираюсь собрать
По тетрадям разбросаны строчки.
Воедино свести,
И роман написать.
Только некогда.
Снова отсрочка.
Я читаю стихи
Самым близким друзьям.
Уезжаю на поезде скором.
Все спешим, все бежим.
По серьезным делам.
Удивляемся, думаем, спорим.
А в ночной тишине
Вдруг родится строка
На заждавшемся белом листочке.
Но пока что слаба
И совсем коротка,
Не дописанная до точки.
И опять суета,
Снова времени бег
Мне мешает заняться романом...
Прорастают страницы в душе, как на грех,
И болят безысходною раной....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234445
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.01.2011
Осень медленно и сдержанно
Скоро с нами распрощается.
И последний лист надеждою
за окном моим качается.
Мне б последнее дыхание
Задержать у дня осеннего.
Пусть продлится ожидание,
Лист последний , как спасение.
Я любуюсь - не любуется.
Вся в немом оцепенении.
Как там - сбудется - не сбудется?
Приговора жду. решения.
С кем была сегодня резкою,
пусть простят, не обижаются.
У меня причина веская -
у меня судьба решается.
Словно в первый день рождения.
У меня судьба решается.
220 напряжение -
ТАМ стихи мои читаются.
))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234439
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.01.2011
-Какая трудная пора!
Так мало вместе и так много..
Куда нас выведут ветра?
К какому дальнему порогу?
-Когда на улице весна,
Томит вечерняя прохлада,
Я знаю - будешь ты нежна.
А что еще для счастья надо?
- Какая трудная пора!
Хочу остаться самой-самой..
А ты то грустный, то упрямый,
То раздражительный с утра...
- А помнишь наши острова?
Озон, песок, цветы и планы.
А скоро отпуск.
- Нет, ты странный!
Чем занятая голова!
А будут злые холода,
И злые сны, и злые люди...
- Тогда метели нас рассудят.
Тогда примирят нас года.
Когда земля обнажена,
И ждет второго снегопада,
Я знаю - будешь ты верна,
А что еще для счастья надо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231986
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.12.2010
Приведу в порядок мысли.
Дождь в окошко помотрю.
Время в воздухе повисло -
Я вам точно говорю.
Не спешу белье погладить,
суп сварить не тороплюсь.
Отшатаюсь, отболтаюсь,
Отмолчусь и отосплюсь.
А когда пройдет неделя
Ваши фотки посмотрю.
заскучаю- заскучаю,
затоскую, захандрю.
Накатаю сотню писем,
Отошлю сто телеграмм.
Приезжайте, возвращайтесь,
Как же там без мамы вам?
Я без вас совсем устала.
Дом наш скучен, тих и пуст.
Пусть мне будет трудно с вами.
И устану очень пусть.
Без Маринки - что за лето?
И без Стаси - что за пляж?
И не правильно все это -
С вами только папа ваш.
Я, конечно, на работе.
Я , конечно, вся в делах.
Только я не мама вроде б,
Кто же я здесь, на Песках?
Приведу в порядок мысли,
А они все к вам, туда...
Я хочу быть рядом с вами.
Неразлучно.
Навсегда.))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231975
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.12.2010
И жертвуя собою
пред стужей,
Предчувствуя большие холода,
Они летят на землю
Прямо в лужи
Где прячется под корочкой вода.
Чтоб всю свою любовь,
Живую душу,
Последнее тепло
Земле отдать.
Чтоб будущие жизни
Не нарушить
На землю листья тонкие летят.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231772
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.12.2010
Выношу, выброжу в сердце беду.
Дальше себя никуда не пойду.
Выйдет беда из душевной грозы
Светлою, чистою каплей слезы.
И прорастет из вчерашнего мха
Новой строкой молодого стиха...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231769
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.12.2010
Может, виновата непогода,
Может, этот предвечерний свет.
Только вновь припомнишь вдруг кого-то
Из друзей, которых рядом нет.
И никто над памятью не властен,
И ничто не сможет заменить
Те часы, что называют счастьем,
Те моменты, что не повторить.
Так сложилось. Но всегда я с вами.
Так случилось. Вы всегда со мной.
Мы всегда останемся друзьями.
Что-то все же вечно под луной?
Если вдруг настигла вас усталость,
Или хуже – предала любовь,
Все пропало – а они остались.
Смотрят понимающе, без слов.
За фальшивой маскою не скрыться,
Не уйти по трусости назад,
Стоит на пол-шага оступиться –
Спотыкаюсь я об этот взгляд.
Боже мой! Они меня так знают.
С ними быть неискренней нельзя.
Я невольно лучше бать стараюсь-
На меня глядят мои друзья.
Все проходит. Боли утихают.
Все нормально. Отступает зло.
Если о друзях я вспоминаю –
На душе становится светло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230539
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.12.2010
А чем мы не птицы, что в клетках томятся?
А те, что на воле,
Те пищи крупицы отчаянно ищут
В растерянном поле.
Нас кормят и поят.
Нас нежат и лечат.
И все-таки клетки калечат, калечат.
Не тело, так душу,-
Не душу, так разум.
А то и все разом.
А то и все разом.
И вдруг не закрыли железного свода!
И вдруг улыбнулась свобода. Свобода?
И мы захлебнулись
От света и леса,
Все так необычно, все так интересно.
И мы воспарили.
И мы размечтались…
…Но крылья, увы, так слабы оказались…
И стало нам страшно
Парить и кружиться,
И стали нам крохи привычные сниться.
И мы возвратились в привычное русло,
Где сыро и серо,
Где тесно и грустно,
Но где нас покормят сяк-так и полечат.
И где по чуть-чуть, по частям искалечат…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230538
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 22.12.2010
И все чего-то главного хочу.
По дому ли привычно хлопочу,
Рассказываю ль, думаю, молчу -
Я все чего-то главного хочу.
Живу, как все. Работаю, грущу,
Опаздываю, мучаюсь, ропщу,
Читаю книги и в кино хожу-
Но главное- как быть ? - не нахожу.
Знакомлю, узнаю и расстаюсь,
Прохладою дышу, не надышусь .
Боюсь сама, как воздух, расстворюсь
И не успею главного. Боюсь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230302
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.12.2010
Думаю о тебе без конца.
Стою в ледяной реке.
И получаю ожег
от кольца
На пальце, на правой руке.
И не пытайся мне объяснять.
Дни летят в неизвестность.
А люди не знают.
И все зовут
Меня
твоей невестой...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230297
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.12.2010
Милая улыбка. Душат слезы,
Голову руками обхватив,
Смотришь ты на черные березы
И на мой угрюмый негатив.
Я ушла. Ты недоумеваешь
Отчего не попрощалась я.
Отчего, бывает, умирает,
Так и не рожденная семья.
Время лечит.
Вылечит и это.
Только память, легкою рукой
Вороша забытые сюжеты,
Удивит случайною строкой.
И не грусть, а тихая досада,
Как собака ляжет на порог.
Покружит задумчивая рядом.
И умолкнет преданно у ног.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230138
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.12.2010
Времени верю. Время не врет.
Сор отметает. И душу врачует.
Странником пыльным по свету кочует
Время на крыше вселенной живет.
В стареньком домике время ночует.
Время не спит от зари до зари,
Склонит в ладони макушку седую.
Что ж, ты сама жизнь избрала такую.
Тихо усталость лежит у двери.
Вот и пришло. Постучалось в окно.
Взглядом окинуло длинным и мудрым.
«Здравствуй», «Привет», « С наступающим утром»
И разрыдалось. И стало тужить.
«Что ты, - давай успокаивать, - хватит»
« Знаю, меня ты хотела убить.
Или бездарно на что-то потратить».
Всхлипнув, умчалось за дальнюю даль.
Хотела уснуть я, да времени жаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230123
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.12.2010
Мы сами лепим свой портрет.
Нам дали инструмент и глину.
Путь к завершенью очень длинный.
Готовых лиц с рожденья нет.
Мы сами лепим свой портрет.
Немного каждый, как отец.
Чуть-чуть от бабушки и мамы.
А остальное все – мы сами,
Рисунок мыслей и сердец.
И каждый сам себя творец.
Несовершенство и порок,
Привычки, страсти, увлеченья..
Создать себя – это мученье.
Когда же прозвенит звонок,
Пойдет ли понятое впрок?
( стихи юности)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229895
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 19.12.2010
Не залишай мене одну,
Коли повернешся здалека.
У вирій відлетять лелеки
І знов повернуть нам весну…
Не залишай мене одну.
Я буду згадувать не раз
Не обіцянки і зізнання,
А ту щасливу мить кохання,
Коли з’єднала доля нас
І пам’ятати повсякчас
За щастям у далекий край
Не відлітай, Не відлітай,
Бо ніжність рук моїх і слів
Не привезеш з чужих країв
У тій багатій стороні
Мене шукатимеш даремно
І стане холодно і темно
Ім’я шептатимеш вві сні
І знов дзвонитимеш мені
І все перед очима ти,
Як сонце, що сіда за гору.
ти моє щастя, моє горе,
Ти біль і пламінь самоти
І я з тобою назавжди...
Не залишай мене одну…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2010
Это что - испытание воли? Слово прихоти? Эксперимент?
Или, может, пол пуда соли, чтоб в глазах помутился свет?
Да, ты прав – я почти что плачу. Угадал – да, теперь я жду.
Это что-то, конечно, значит: я опять никуда не иду.
Постучали – и сердцу больно. И еще раз. Опять не ты.
Ничего не хочу, Довольно. Может, хватит нам запятых?
Не идешь, не звонишь, не пишешь…
Где ты? Господи, я умру..
Зубы сжав, я кричу…не слышишь…
Крик рассыпался на ветру….
.............
А любовь
В другом конце Вселенной
Спрятавшись у старого пруда,
Обхватив ручонками колени
Плачет от обиды и стыда…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229677
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.12.2010
В городе, где нет друзей
С вечера ложатся рано.
Сонный сторож у дверей
На кушетке деревянной.
Громко тикают часы.
Я хочу тебе признаться,
Что хочу назад податься.
Только вот одна беда,
Только заперты все двери,
Только я себе не верю,
Что попала я сюда…
С крана капает вода…
Если ехать, то – куда?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229583
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.12.2010
Все будет, как было.
Даже без нас.
Снова подуют норд-осты.
Сирень отцветет, порадуя глаз.
На празднике жизни – мы гости.
Взлетит в поднебесье,
Коснувшись крылом волны,
Романтичная птица.
И солнце запрячется за горизонт.
И наши забудутся лица.
Следы на снегу
Заметают ветра.
Песочные рушатся стены.
Друзья предают.
И приходит пора
Уйти, поклонившись, со сцены.
Но чтоб не случилось со мной потом,
Какая бы грусть не настигла,
Не буду винить никого и ни в чем.
Я все, что имела, любила.
Туманные дни, и не видно ни зги,
Взлеты мои и паденья…
Спасибо, что были, друзья и враги..
Спасибо, что стали тенью…
А ты, если слез моих чувствуешь соль,
Сможешь – останься рядом.
Вместе – уходит в песок боль,
А что нам еще надо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229414
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.12.2010
Не время проходит.
Проходим мы.
Но стоит ли думать об этом?
Была на празднике у кумы.
Наслушалась комплиментов.
Ехала долго маршруткой домой.
Осень – каких не бывает!
Потом, оказалось, маршрут не мой.
Возвращаюсь)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229411
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.12.2010
Неудача. Неудача. Солнце лик свой в тучах прячет. Ветер за спиной хохочет. Он понять меня не хочет....
Мой хозяин осерчал. Он, конечно, деликатно. Не ругался, не кричал, и ногами не пинал, а вздохнул, перекрестился,и..на улицу прогнал.
Счастье есть. Но счастья мало. Я опять бродячей стала. Хлещет ливень, лупит град. Кто укроет мне щенят? Я б служила верно людям, только люди не хотят.
Он прогнать меня прогнал, а за что? не рассказал. Может, слишком громко лаяла, и ночами он не спал?
Или я не ко двору? Иль мой дух не по нутру? Много так об этом думаю, что не выдержу..умру...
Человек интеллигентный, благородство от чела..Не судьба мне даже крохи есть из этого стола...
Но на псарне свой закон. Не подходишь- выйди вон.
Да, жестоки добры люди..Время страсти поостудит. Бог на небе - будем жить. Будем живы - живы будем...
1990
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229089
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 16.12.2010
Найди меня.
Хотя я так далеко,
Хоть я исчезла, спряталась сама.
Когда обоим нам так одиноко,
Найди, чтоб оба не сошли с ума.
Найди.
Мы так друг друга понимали.
Вернее, ты меня так понимал,
Когда года, как лист, не облетали,
Когда ты первый раз поцеловал.
Неужто все?
А почему б не встреча,
Не тихий ужин вместе при свечах.
В последний раз. Я знаю, стало б легче,
Но что мешает - расстоянье, страх?
Я не хочу, ты знаешь, продолженья.
И в том моя беда. Или вина.
Мы провели бы вместе воскресенье.
Прошлись по парку, выпили б вина.
Всего-то и делов- поговорили б.
Всего-то нам и праздника – на час.
Мы б годы врозь на время позабыли,
И вспомнили, как было все у нас.
Как были мы глупы, нетерпеливы. Потом на полуслове разошлись
Ты счастлив ? Нет?
А я была счастливой?
Ты все мне объяснишь, но - отзовись..
Хотя..я передумала…не знаю…
Наверное, не надо, это бред…
Мы изменились, я уже другая…
Прошло ведь столько долгих-долгих лет..
Виною эта музыка, наверно…
Напомнила твой голос ,руки , взгляд,
Что навсегда от нас уходит время
И что ничто не возвратить назад..
…И снова ставлю старую пластинку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229087
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.12.2010
Г.Сковорода
І я тут був
І я тут жив.
Чого шукав?
Чому служив?
Як всі ходив, любив, страждав.
Весь світ ловив, та не спіймав.
Я вільний був,
Як білий птах.
Скарби мої
В моїх словах.
Мій світ – це я.
Мій світ – це мисль.
Шляхи, куди ви розбрелись?
Все стане на круги своя,
І тут колись воскресну я.
Із думки – вірш.
Із духу – плоть.
Чи буде гірш,
Чи сам Господь
Віднайде смисл в моєму тлі.
І знов я буду на Землі.
------------
Поети не мають віку
І часто одним грішать:
Від роду їм літ без ліку
Й завжди молода душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228884
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2010
Теперь,
Когда вокруг весна,
И солнышко повсюду,
Другая формула нужна:
ХОЧУ. МОГУ. И БУДУ!
Открою настежь три окна,
Пусть спрашивают люди:
"Что это делает она?"
Хочу, могу и буду.
Налью хорошего вина
В изящную посуду
Компания мне не нужна.
Хочу , могу и буду.
Куплю шикарнейший наряд.
Преображусь. О чудо!
Влюблюсь, как много лет назад.
Хочу. могу и буду.
Разбогатею, состоюсь.
Проблемы все забуду,
Я смелая, я не боюсь.
Хочу могу и буду.
В Алуште солнцем заряжусь.
Возьму морскую ссуду.
Домой другая возвращусь.
ХОЧУ.МОГУ.И БУДУ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228883
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.12.2010
Грішна я, грішна.
Того й гріха...
Та неутішно, і навіть смішно.
Приснилась собі молода така,
І не з чоловіком, а кимось іншим.
А він же гарний,а він стрункий.,
А що розумний, багатий, ніжний...
В житті, мабуть, не бува таких.
Хіба що насниться в різдво сніжне.
Кому розкажеш. Сиди й мовчи.
Блукаю містом цілу днину.
Дивлюся в очі чужих мужчин,
Шукаю третю свою половину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226126
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 03.12.2010
Черные, черные снятся сны.
Черные люди в черных одеждах.
Только один эмбрион надежды
Тянется к свету из тишины
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226125
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.12.2010
А ми втрачаємо вітрила.
Холодний вітер жалить кров.
Нас тисне відцентрова сила
Одне від одного.
І знов
Ми, одинокі в океані,
Підвладні зливам і штормам,
Шукаємо рятунку там,
Де не знайти.
І тільки ранні
На небу зорі проростуть,
Пробоїни б латать –
І в путь.
У нас же клопіт –ще поранить.
Та в саме серце, в саму суть.
А хмари знову грім несуть.
Обоє корчимось від болю…
Подай мені спасіння круг.
Або пусти мене на волю
До берегів, яких нема…
Поки не все ще вкрила тьма.
Був торт, шампанське і свіча…
Чого нам ще не вистача?
Невже то ми були колись?
Як густо хмари затяглись…
….В твоїй руці моя рука…
Сльозу змиває сіль морська…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225988
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.12.2010
Усі оці мої вірші -
Один стриптиз. Стриптиз душі.
Душа вдивляється в люстерко.
То ми колеги, стриптизерко?.
А хто поганий, хто хороший...
Я просто так, а ти за гроші.
А так різниці більш нема.
Ти роздягаєшся сама.
Виразні еротичні рухи.
Всі дивляться - ніхто не слуха.
Нікому діла - хто ти є.
Їм треба бачити твоє
Оголене красиве тіло.
А хто ти, що - яке їм діло?.
Вони прийшли відпочивать.
Подивляться - і підуть спать.
Про мене, може, поговорять.
І теж забудуть.І не горе.
І я казала - мабуть все.
Поезія - кому це треба?
Що подумки сягаєш неба,
Живеш же, звісно, на землі...
...А ти танцюєш на столі.
І нас обох кудись несе
Життя, яке нас не питає.
А ти чомусь мене читаєш.
А я на танець твій дивлюсь.
Бо гідна іншої ти сцени.
І чимось схожа ти на мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2010
Вирує грудень надворі.
Сміється в очі завірюха.
А зовсім скоро Новий рік
Постука тихо в двері.Слухай.
О, вічна течія життя!
О, мрій шалених буйні квіти!
Лягають білі почуття
Казковим інеєм на віти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2010
Утекает жизнь по капле.
Капля крови.
Капля плазмы.
Мне сегодня очень больно.
Некомфортно.
Несуразно.
Завтра встану очень рано.
Вместе с птицами и солнцем.
Забинтую туго раны.
Как лекарство от бессонниц -
Напущу в квартиру света.
Сквозняком проветрю душу.
Завтра будет.
Будет лучше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225496
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.11.2010
-Скажи, что ты шутишь, скажи, что неправда.
-Финита ла комедиа.
-Нет, нет. Я не хочу так.
-Уйду.
-Не надо.
Холодная комната. Гаснет свет.
Опять одиночество. Черной бездною зияет открытое настежь окно.
В пространстве носится случайное, грешное, несправедливое "Все равно".
Законы притяжения?- Не верю.
Что может быть сильнее сил души?
А разве есть что громче крика сердца
В ночной невсколыхнувшейся тиши?
И вижу, как насмешливые губы презрительно- ах, сердце, ах , душа. Ах, Боже мой, ах, он меня не любит. Как это скучно. Ускоряешь шаг.
Красноречивей всяких слов и жестов
Твоя чуть-чуть брезгливая спина,
И я, окаменевшая на месте,
И майская глухая тишина.....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225495
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.11.2010
Останній спалах осені.
А я прошу дощів.
Сміється ранок росяний
В жоржиновім кущі.
- Давно вже літо схлинуло,
А це,- кричу,- з оман!..
Гойдається долиною
Розбуджений туман.
Ми на тепло купилися.
Прекрасна, щедра мить.
А осінь розходилася,
А осінь не спинить.
Так безсоромно лагідна,
І ніжна, як весна.
І стелиться, і ластиться,
Чого б це так вона?
Що хочете і зайвого.
І золото, й парча.
Лиш одного, звичайного
Дощу не вистача.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2010
Отношений белый пластик.
Необузданность гормонов.
Есть, конечно, где-то счастье.
Но не много. И вне зоны.
Есть, конечно, где-то люди,
Все у них идет по плану.
Молодцы. А я не буду.
Поздно. Или, может, рано…
А душа, как чай цветочный,
Распускается от света.
Беззащитна душной ночью.
И нага от солнца летом.
Вдруг, поверив, что все братья…Распростерта для объятий…
Дура
без бронежилета…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225192
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.11.2010