| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
А на вікні рожеві хризантеми,
хоч за вікном вже перший день зими.
Кудись подінуться усі проблеми,
і горизонт снігами задимить.
Зима ― чудова для поета тема:
свята, романтика і бозна-що іще,
а я дивлюсь на справжні хризантеми,
і сніг на мить привидиться дощем...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2012
Нащо ти мене шукаєш?
Сльози лиєш, кличеш марно?
Поруч я (лиш ти не знаєш!),
завжди поруч я, кохана.
Глянь у небо синє-синє,
синє, так, як мої очі,
в нього дивишся щоднини,
мене ж бачити не хочеш…
Вітер бавиться волоссям —
то насправді мої руки.
Поруч я — тобі ж здалося,
що далеко, що розлука
стала вже тобі сестрою…
А її нема насправді!
Рани всі твої загою,
і сьогоднішні, і давні.
Нащо ти мене шукаєш?
Бачиш — сонце тепле-тепле.
То — для тебе! Ти ж тікаєш
в тінь, від сонечка — від мене.
Глянь: усі на світі квіти
лиш тобі я подарую.
Хочу день новий зустріти
із тобою, мила, чуєш?
Нащо ти мене шукаєш?
Сльози лиєш, кличеш марно?
Поруч я (лиш ти не знаєш!),
завжди поруч я, кохана...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2012
Крізь запилене вікно автобуса гарячим золотом вливається сонячне проміння і, вже трохи потьмянілим, але від того не менш теплим, падає мені в долоні. Гріюся. Гул двигуна пускаю повз вуха, і кожною клітинкою вбираю золото сонця, п’ю його з пригорщі. А бруд лишається на вікні.
Я нітрохи не ображаюся на власника автобуса за брудні вікна: він зайнятий — він везе мене додому. А бруд брудом, його змиє дощ. Не знаю лиш, коли він буде. Хтозна, може нескоро, літо цього року посушливе. Багато сонця, але й пилюки багато.
Якісь дітлахи написали ззаду на автобусі: ”Помий мене!” Цікаво, водій побачить? Він же зайнятий — він везе мене додому…
Гріюся. Не слухаю шум двигуна і буденні балачки інших пасажирів. Гріюся.
На вітровому склі висить вервечка. Прикраса чи „громовідвід”? Хтозна…
Цікаво виходить: люди чомусь вважають, що символи, обереги діють самі по собі. І вірять в це сліпо, без розуміння…
…Крізь запилене вітрове скло гарячим золотом вливається сонячне проміння і, вже трохи потьмянілим, але від того не менш яскравим (каламбур!) падає на вервечку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238890
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 04.02.2011