| Сторінки (1/70): | « | 1 | » |
Коли я палю у себе на балконі, ти завше на дереві у клітці висиш,
й десь там поміж чорних рубців білої тополі, напівмертвим, мені розказуєш,
як то ти вмер.
І кожного разу інакше.
І наші розмови, мов заіржавіле скрипіння старих воріт -
такі ж набридливі, дратуючі, давно веж позбавлені будь якого сенсу,
змушують час плисти, немов равлика, посипаного сіллю -
болить йому, пече, і виглядаю те, наче в пеклі чийсь непевний дух мучиться.
Але ти мені посміхаєшся... кожного разу дедалі страшніше й огидніше,
а я ту посмішку приймаю, адже не маю більш чого робити.
І ні поїхати від тебе, ні якось іншим чином полишити,
адже доки я курю, а ти несеш свої дикі нісенітниці,
перестаю й пам'ятати, чи бачив я колись ніч,
чи бачив сни, чи взагалі я колись прокидався.
Й відтак годинами, днями, а можливо й століттями,
замкнені ми усередині одне одного живемо,
на кшалт людей щось бачимо,
та ніколи з такими не розмовляємо,
позаяк і не має ніякої певності в тому, що навколо хоча б іще ніц відбувається.
Останнього разу ми танцювали з дощем поміж листя,
яке, раніше здавалося, ніколи, більш не виросте,
тоді я й побачив твої очі,
що яскравими калюжами писали на стінах -
"виходь, бо більше не сила".
У втомі надреальній я йду від тебе позбавленими життя шляхами,
благаючи тебе приходити кожного разу уві сні,
де ми ще можемо і хочемо кохати по-справжньому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580226
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.05.2015
Тінь голови, тінь думки, розпачем затьмарена вона -
повернеться чи ні, без крил чи без очей,
воллоссям марно лічена...
Зупинка серця, завмирає люд на всяк із звуків
посеред вух на тлі голів і їх тіней,
мережані вони повітрям смаженим...
І дощ, і грім, і блиск зубів, тінь голови зника назавжди,
не наші мізки і думки, одежа в кедах по землі
тепер ходила, рукава зв*язавши...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333207
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2012
Ти дерево дерев і на тобі люди ростуть,
коали тобою ходять кондукторами у трамваях одягнені,
риби у дуплах - тепло їм там і затишно,
поцілуй мене, ти прекрасне,
посміхнися на знак мені.
Ти дерево дерев, чужих, своїх, інопланетних,
між кільцями Сатурна які ростуть,
спіралями -зміями обіймаються.
Лягай у мої квіти під Місяцем
аби крізь віки прокинутись.
Ти дерево дерев і дужі кінцівки собі маєш
з навісних мостів над прірвами й безоднями,
літаки оминають тебе, колись втраплять і не повернуться.
Обводь народи в Бермудський трикутник
і будуть ті люди вписані,
кожним кутом на корі твоїй рубцями і колами.
Ти дерево дерев і рослина рослин!
Бобри гризуть тебе й нівечать,
та наївшись на рахіт кілька зим хворіють.
Марева й сніги завжди були тобі короною,
і ти помреш восени, я ж бо маю сокиру сокир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305076
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.01.2012
Люди повертаються з того світу,
не має там тепла ніякого
і якось воно сумно, якось незрозуміло...
З гробниць старих, з могил,
із склепів фамільних приходять,
з розбитих вітрин костюми нові одягають,
в двері мої дзвонять і посміхаються -
сумно мені й боляче...
Це не вони вже, не ті й не інші, хоча скучили,
не той вогонь їх душами керує,
не сяють очі їх і посмішки павутиною намальовані.
Ображені мертві тиняються ввечері вулицями,
хто вони? діди мої, прадіди...
хто ми, щоб засуджувать?
Кілька ночей їм погано спалося,
а відтоді не бачили їх і не чули більш запаху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305071
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.01.2012
Далеко нам жити...
в чужому житті на високім поверсі,
де золото плавлене ллється у дощ,
ці опади нам у долоні летять.
Я твій птах.
Без одного крила з літаками додолу піду,
без пір'їн у хвості на ліси,
на моря вітром падаю
і розбиваюся, наче об скелі.
Й неблизько лунає малий агрегатний світ,
нам далеко і довго ще жити у ньому,
аж доки народимось, друже, востаннє,
десь там потребують енергії наші тіла,
урану, легені мої нагріваються,
й там ми не знаємо хто з нас існує, хто - ні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301653
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.12.2011
Ми читали книги лишень ті,
що пишуть самі себе,
і в перервах між безкінечними рядками
у незліченні миті
викурювали тисячі важливих паперів,
щоб знищити пил,
який скидали нічні метелики
з крил на ліхтар, старий,
немов світ, де немає ні часу, ні можливостей.
А коли світло згасало
в пам'яті лишався один вислів,
твердий і впевнений:
"у травні не буває злих".
Відтоді й минуле переставало існувати,
машини часу заміняли ліфти.
Ними часто подорожували
вниз головою ті,
хто погано малює,
інколи й ті, хто робить те добре,
хто відвідував образотворчі гуртки,
де вчився тримати зброю в руках -
вони дійсно малювали круто,
але всі їх витвори були маячнею,
відтворюваною іншими
мільйони разів і значно раніше.
Минуло багато років,
щезло, згоріло, розклалося
й висохло, наче ріки повні чужої крові,
щоки сяяли яскр́авіше,
сліз ставало дедалі більше,
серця охолоджувалися в солоній повені.
Наші телефони повідкидали
свої спіральні хвости,
зменшилися, схудли,
відтепер уміщувалися в долоні,
вони еволюціонували,
змінивши циферблат
на нецікаве об'ємне кіно,
яким пропонували гратися.
Відтоді нам постійно було сумно
й за кухлями жовтих напоїв
читали ми книги, що пишуть самі себе,
дивились їм в очі,
гортаючи сторінки забували,
що "у травні не буває злих",
не те щоб погана пам'ять,
а просто ніхто того вислову не розумів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298670
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.12.2011
Всі дивилися на тебе і розуміли -
ти найкращий пілот,
адже треба високо підіймати голову,
аби бачити твої мертві вузли.
Так само мертві, як і наші серця,
закидані шматками старого заліза гвинтів
у кутах твоєї технокімнати,
розтрощених крилами літака.
Ти не помічав як б'єш вікна
й не бачив як ванна сусіда
відтепер висіла на вулиці
десь між чотирнадцятим і першим
залізобетонними поверхами,
й зрозуміло - сусід саме приймав душ...
Він часто кричав тобі, що ти підaр,
але голос його рубався на паштет
в середині важких турбін,
лунав з них же тисячами відповідей
схожого образливого характеру.
Від того і так мокрий чоловік пітнів,
ковтаючи слину думав, що вдавиться і помре,
але тільки вкотре ссяв собі під ноги,
створюючи штучну жовту осінь у воді:
рідина тьмяніла й опадала,
з нею - блискуча ванна під струменями холодного вітру,
зламані труби ревіли, а може то твій літак?
Хтось написав "підаp" у тебе на дверях.
Так, ти не любив жінок,
проте не плекав і чоловіків.
Подейкували - у тебе металеве серце,
насправді ж - тільки очі й нігті на ногах.
Ти літак.
Твоє серце все ж іноді дзвенить,
а хтозна - то ключі у мене в кишені...
Останній раз ми бачилися півроку тому,
коли ти іменував свій новий витвір
"Обличчям молодого троля".
З його "усмішки" мали падати руйнівні бомби,
та тебе посадили у в'язницю
через те, що ти вкрав у якогось діда шурупи й ціпок.
(Навіщо тобі був ціпок?)
Коли вийдеш на волю -
заспівай мені блатних про літаки,
позаяк кращого пілота годі й шукати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296892
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.11.2011
Цілий день не куривши
я прокинувся серед ночі
у гострій потребі,
адже ти те, чого іноді так не вистачає.
Ти змушувала мене перегортатися
тисячі разів,
і доки я йшов до цілодобового
ти питала мене чи я бачу сніг.
я казав, що відчуваю лише замерзлий водоспад
на почервонілих щоках.
"Ти мастурбуєш на голі восени дерева,
- такою була реакція, -
тобі подобається їх відвертий вигляд,
ти збуджуєшся блискавками,
що ділять їх навпіл,
роздягаючи стегна!"
Ранком я заснув, розповідаючи як люблю сніг.
Дивлячись у твої уявні очі
я не знав хто ти така і звідки.
Ти порядна дівчина,
ти казала, у тебе є хлопець.
А у мене був кіт,
він також як і твій обранець іноді спав поряд,
тому я теж мав за ким доглядати,
але не міг дозволити собі секс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293921
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 17.11.2011
А пам'ятаєш як вулицями нишпорила
таємна поліція?
Вечорами, сутінками
губилися їх кроки у тиші,
ноги плуталися у чорній тіні
й тоді ті диваки падали,
танули у темряві
та провалювалися крізь землю.
Пам'ятаєш як ми стежили?
Очі були прикуті до їх чудернацького вбрання,
схожого на спальні мішки.
Ми ховалися по смітниках,
ми дивилися крізь зимні скельця,
ті, що подвійні,
й у порожнечі між ними стояли іграшки,
які чіпляються взимку за вічнозелені
хвойні дерева.
Інколи в кулях з'являлися випуклі обличчя,
інколи густий білий дим,
зрідка проїжджали машини повні молодих нацистів.
З іншого боку можна було бачити
наші мокрі тіла й губи,
немов зав'язані на міцний вузол.
Я пам'ятаю дощі, пам'ятаю посухи,
пам'ятаю записи на обгорілих стінах,
тих, що тримали в собі нашу кров,
сни і думки, загортаючи їх у минуле.
Я пригадую як таємна поліція кралася вулицями,
якими ходили наші ноги,
настільки таємна, що про неї знав кожен.
Я пригадую твою хворобу,
пригадую широко розкриті до стелі
оксамитні нерухомі очі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292354
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 11.11.2011
Сліпий глухому каже: "Подивись!
А в риб очах пустеля і пітьма,
й у небі завше ходять кораблі,
коли собаки моляться на Марс."
Глухий сліпому написав листа:
"Та бачиш, я лиш чую ніц,
а ти, чи бачиш тисячі людей,
в яких по-справжньому нема облич?"
Той відповів, що правда в тім,
що мову творять не слова,
очей не має голова.
Й глухий навпомацки пішов,
а інший - мовчки з ним...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291753
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.11.2011
Темрява, вони у твоїй кімнаті.
- Де ти?
На підвіконнях сьогодні грають для тебе,
та всередині лиш високий табурет.
"Риб'ячий хор".
Чути з горища акомпанемент музик
зі зламаними руками.
- Дістанься до мене трубами, -
глухо лунає зі стін.
Ліхтарик увімкнено, вистава починається.
- Де ти?
Навіщо мотузка тобі серед ночі,
коли все повітря і так вже просякло водою?
"Риб'ячий хор".
Музики заграли писками
сумну мелодію на дитячому синтезаторі.
- Заплющ очі й пірнай!
А жахи завше тхнули сечею.
Антракт, ніхто не прийшов у буфет,
адже його немає:
у твоїй вітальні якось висіли кросівки.
"Риб'ячий хор".
Музики, стікаючи кров'ю,
забивають твої очі довгими цвяхами.
Де ж ти...
- Ближче! - так, сонце сягає спітнілих вікон,
скло дрижить, то скляне желе.
Не забудь прибрати у своїй голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291749
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 09.11.2011
Я шукав тебе декілька днів разом з усіма,
доки варіантів перестало вистачати,
вечорами я ходив на роботу,
а ранками грав у шахи
й пив паскудне дешеве пиво.
Сонце світило,
листя падало з дерев,
птахи співали,
ти кричала,
а я не чув твій голос за їх співом.
Можливо ти і подзвонила б за усі ці дні,
та хтось сказав, що тебе знайшли.
Ти померла кілька місяців тому,
але твій похорон відклали на середу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290048
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 01.11.2011
Скоро, брате, настане день,
прийде неочікувано,
але ж ми звали його з балкона, допиваючи пиво,
викрикували його ім\'я,
викидаючи недопалки на автобусну зупинку,
задовго до того називали його святом.
І, коли пальці зітруться на клавіатурі,
коли очі спітніють сльозами,
повільно витікаючи на жовтий стіл,
будуть танути, мов мухи в молоці,
ми зайдем у знайомий перехід,
щоб купити Баварського
й накинутися на його пляшки,
наче зграєю голодних вовків.
І тоді ми будемо бухати,
ригаючи феєрверками різнокольорового щастя,
валяючись під лавами, як обгортки снікерса
з лісовими горіхами.
Інші не зрозуміють наших свят,
яких ставатиме дедалі більше,
наших спільних Днів Народжень і Перевтілень.
Вони не знають, адже у місцях їх широкого вжитку
не пишуть книг, не читають
і не слухають музики,
яка змінює температуру повітря від вуха до вуха.
І не треба, це не Різдво і не Новий Рік,
тому ми будемо бухати вдвох, і це тільки початок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288442
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 25.10.2011
Сідай поряд, подумав я
і став розглядати натовп за вікном
з гумовою тонкою рамою.
Люди літали, змінюючись, з пакетами
та викинутими папірцями.
Я бачив твій погляд у склі заднього виду,
крізь нього ж я чув твій запах,
подібний до духмяного мила,
чистої підлоги й дитячих пральних порошків.
Я танув на сидінні поряд,
перетворюючись на піт та червоний віск,
а лиш зрозумів, що в моїй оселі
ніколи не заблукає твій запах,
адже мій власний і музика
перекреслювали і били твоє обличчя,
мов скло, на яке наступають
ще й боляче ріжуться.
І я перестав ховати твій погляд в кишені,
мовчки перетворивши себе на клонованого пасажира.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286871
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 17.10.2011
Поглянь, там за пагорбом поле квітуче,
Де зіграємо в покер зі сходами сонця
На наші життя,
Ну а як же, коли там завівсь велетенський собака,
Якого тобі не здолати.
Собака міцніший за гори та кручі,
Сильніший за місто і села,
Йому слина стікає в’язка на важке підборіддя.
Дивись, там ліси за горою,
Птахи, декламуючи Пауля Целана,
Викидують яйця з гніздець та й на пагорб,
Де квіти померли від нашої крові у полі,
Атож, бо у ньому собака,
Пекельне зле дiдько, якого тобі не здолати.
Собака ще більший за дуб в Запоріжжі,
Міцніший за біль та за розпач,
Й від подиху з пащі здихають зайці на некошених нивах.
А ще за лісами-горами є біле, мов очі сліпого,
Безкрайнє, як одяг товстого,
Засолене рибою море.
За ним, як ти знаєш – гора і ліси,
Де птахи, декламуючи вірші Целана,
Вдавились зерном, що на пагорбі хтось залишив,
Отруївши, для звірів із поля,
Яких ще не бачили квіти,
Еге ж, бо стоптав їх жахливий собака,
Якого тобі не здолати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286277
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 14.10.2011
Якось двоє друзів стомилися пити чай
з пилом знадвору, новими знайомствами
і бурчанням старих холодильників.
Тому вони зайшли у будинок
з метою простого глибокого відпочинку,
насолодження затишною квартирою,
недешевим пивом і видом на блискуче
червоне озеро.
Як і хотілося - вони вийшли на мансарду,
щоб покурити справжніх кубінських сигар
І належно отруїти тамтешні квіти
у антикварних вазах.
Тоді перед ними з*явився кремезний чоловік,
який надто цікавився тим, що вони роблять
у його мансарді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285531
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 11.10.2011
Стомлений сотнями літ
я шукав і шукав моноліт,
але він залишався десь поряд
в твоєму волоссі,
та я не навчивсь розрізняти твій колір.
Моноліт залишався у темних очах,
я спостергав десь на відстані -
одержував жах,
такий дикий, що згодом я втратив можливість
дивитися в каву та очі твої
й розуміти різницю...
А за кількісю літ аналогія зим,
де я раптом спинився на джинсах твоїх,
фіолетовій куртці,
то ж наразі я знав, яка ти на смак,
та мій пошук тривав, я взяв слід,
я шукав і шукав моноліт.
І якось, не торкаючись пальців і рук,
більш не міг зрозуміти - де вітер і ти,
а коли твою посмішку знов малювали митці,
я губами відчув моноліт у тебе на щоці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285487
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 10.10.2011
Як ти вважаєш, хто там за рогом,
доки ти весело собі наспівуєш,
доки не поспішаючи йдеш,
забуваючи, що твої дії все ще життя?
Як гадаєш, хто там за рогом
причаївся у концентрованій тіні,
доки твої високі підбори
пом*якшують звук його нервового вошкання?
Як думаєш, хто зараз за рогом
прислухається до твого збалансованого дихання,
коли ти сумна або весела,
заки нічого не підозрюєш?
Чи знаєш, хто чекає на твій вихід,
мов на появу улбленого актора
в новім розпіаренім фільмі
про дівчину й убивцю?
То які думки маєш стосовно того,
хто все ще ховається за рогом
в густій пітьмі серед самотньої цегли?
А я теж не уявляю чи дочекаюся тебе завтра...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285480
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 10.10.2011
Вони йшли під єдиною парасолею,
Напившись попередньо хмільного "Баварського",
І розглядали в калюжах брудне відображення
давно розбитої цегли старих балконів.
Там вони бачили також зігнутий ліхтар,
горбаті машини, іржу, як рудий тарган,
багато-багато диму, який слугував замість хмар.
Сміялись, водночас плакали, хлюпали ногами в струмках,
а поряд солдати клали бруківку,
їх піт отруїв дзеркала дощової води.
Атож, бо надворі - година нуль,
То час не біжить, а застиг у руках фотокарткою,
На ній лише пальці - твої і мої,
Але мокрі вони не від опадів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283540
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.09.2011
Добрий маленький хлопчику,
Я купував у тебе газету,
Яка, насправді, ніколи не була потрібна.
Зараз я їду з людьми крізь той світ,
Що, як і усі інші, завжди тане на очах,
Зараз я дихаю тим самим важким повітрям,
Що й усі люди навколо.
На останній пожовклій сторінці
Є невеличкий кросворд,
Тому, ті, в кого те саме,
Питають мене про моє життя
І після я роблю аналогічне.
Бідний маленький хлопчику,
Нажаль ти не вгадав моє ім*я,
Та, якщо б мене звали Борисом,
Зараз писав би листи я коханій Джін,
Йшов би сліпцем поряд з нею,
Став би негайно батьком дітей, яких бачу вперше.
Я присвятив би усі вірші, навіть ненаписані,
Моїй любій Джін,
Тому, якби ти знав, що вона називає мене Симеоном,
Ти вмер би від горя, дивлячись на любов двох манекенів.
Ти перестав би пити, знаючи, що вода -
То тягуча червона калюжа, повна іржі.
Сумний маленький хлопчику,
Я дякую тобі за Джін та глибокі спостереження,
А зараз нам всім час вже спати,
Щоб народитися вранці з очима
Міцнішими за земну кулю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283538
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.09.2011
Тобі мої вірші з машин надсилає радіо,
гучні пароплави їх зичать сиренами,
скрипом підошв з-під фірмових Adio,
чути мої механічні вірші за березами.
За брязкітом скла напівповного, п*яними тостами,
чути легкі електричні потуги їх,
і, коли хтось пробиває квитки компостером,
і, коли труяться випаром газів чатних.
Злий перегар, блювотиння з балкону на соціум,
сивий туман і багнюку зі стомлених ніг,
транспорт, квітучий за містом опіум -
в свої кармани напхав я наскільки зміг.
Перетягнув, перебрав, як дістав із загашників,
виправ із Тайдом, щоб біле було, та пес!
Все порозвісив над ринками залізячників,
над автомийками, клубами та АЕС.
Вірші лунають з дерев, мов пташиними криками,
шепітом мертвих людей, що звисають з віт,
геть не усюди, лиш там, де колись повісились
ті хто пізнав і не витримав справжній світ.
Рима літає в повітрі між пилом над сходами,
а ззаду них розкриваються двері самі... й ну хто???
Хто всі ці очі в цім дорогім супермаркеті?
Їм не до сенсів, а їм би без ГМО...
Ті покупці мене з сиром носили пакетами
і викладали на темний від плісняви стіл,
там я ховався у квітах, які неполитими
тихо вмирали на честь механічних віршів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2011
Мій друг, коли став павуком,
забув керувати кермо
і витріщив безліч очей
на той світ за машини вікном.
Мій друг лоскотав мені ніс,
лякався й педалі не тис,
як втратив кінцівкам ціну
й павутинню контроль.
Тоді б він гайнув у нору,
та тільки стрибнув у кущі
й до себе мене пригорнув,
ковтнув від машини ключі.
А зараз сміється над тим
і плаче, горілку лиш п*є,
бо він же був павуком,
всередині ним і є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278223
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.09.2011
Залишатися в комі -
одне із тих рішень, яких досягають удвох
минулими знаками й справжнім сьогоднішнім днем,
стираючи час, де дерева горіли вогнем
від ударів високо струму з єдиного неба.
А поряд не билося скло,
але як, якщо очі всередині й поза
так схожі на ті, з яких променем валиться світ?
Світ не схожий на той,
де солдатів системи лякається дух
й тільки вітер ущух,
від*єдналось від вен усе те,
що незграбно назвали життям.
І тоді б, може, хто й зрозумів
нащо я, полишаючи шафи і сни,
захищав їх дверима усюди й завжди,
обнімаючи вічність, мов скоєне випадком диво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272904
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 31.07.2011
Я ліг краю чорного сонця,
ніде більше спеки немає,
тоді я почув, як прокинулась ніч за вікном
запахом зтертої шини.
Її гучний подих нагадував колесо,
як воно терлось об обрій асфальту.
А потім я бачив дітей,
вони маршем ішли вздовж старих ліхтарів
і співали пісень, але мови тієї ніхто лиш не знав.
Попереду прапор на довгому лезі коси,
Яке смерть принесла...
Об*єктиви очей насувалися ближче -
виходить ті діти мовчали,
а лунало то мовлення риб:
як мовчати, коли ти в дитячий кишені?
То ж очі відкрились, а риба,
десь так кілограмів на три,
скидала ікру на мій лоб та під ковдру,
де, правда, ніхто не лежав,
адже я уже зліз з того чорного сонця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272903
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 31.07.2011
Якось мені зустрівся чоловік,
у якого було 6 півкуль мозку.
Дивно було таке бачити,
та не дивно,
що він мав 12 кінцівок
та 6 очей.
Скільки відомо -
комахи не мають мозку.
Хто ж він? Мені лиш відомо,
що він чоловік.
Хотілося з ним поговорити,
Та він поспішав на роботу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269276
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.07.2011
Доки хтось грає у шахи -
в Хіросімі щось відбувається,
а доки ще не зіграли -
над дошкою з*являються
32і фігури, якесь листя
або голі віти,
подекуди у пташиному посліді,
стовпи, проводи
і нарешті небо,
де найголовніше - Місяць.
Але, бачите,
все може бути навпаки -
Місяць може бути під дошкою.
В такім випадку
переможець невідомий,
адже він нічим не відрізняється
від лузера, коней та інших,
що левітують
серед місячних морів та гір.
Така партія передбачає сон,
передчуває холод
та вічні зіткнення.
Шкода лиш, що партію
порушив американській прапор,
встановлений нерухомо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269272
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.07.2011
Ти нагадала мені систему,
яку я згодом назвав SYSTEMою.
Саме ту, де з тулуба людини
виростає друга голова
і, схиляючись чи то від сміху,
чи то від болю,
обидві голови б*ються лобами
або завмирають у НАДлюбовному поцілунку.
SYSTEMою, де діти,
помиляючись словом у реченні,
вирощують нігті на городах,
де росіянин роззлючено плює
собі під ноги,
коли чує, що я назвав "городом"
не місто, а землю.
SYSTEMу, в якій відображення в дзеркалі
вітер турбує так само,
як і те, що у воді.
Де серця розбиваються так,
як і лід навесні.
SYSTEMа-сценарій,
де будь-які думки
не відбуваються просто так,
де існує значно менше розуму,
ніж прийнято вважати.
SYSTEMу твою і мою,
яка є нашим персональним Богом
і навіть помилки там - заплановані.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268865
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 06.07.2011
Там, де на півночі
не буває метеликів,
раптом з*явилися кольори
яскравіші за полярне сяйво.
Там, де півроку вночі
не почути навіть пташиного крику,
рибалив ескімос,
рятував метеликів від холоду
ціною їх освтленої смерті.
Там, де очі повні кохання
пітніли від жаху втрати,
гасло полум*я.
І до ранку нічого вже там не було,
окрім залишків диму
та юрти заваленої снігом.
Але десь на корі старого дерева
тріпотіло крило,
а з вусиків падали краплі сумної води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268856
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 06.07.2011
Ще один день мине
І океани заграють з містами
У повені.
Ще одну мить ми цілуємо небо
Й воно посміхається.
Стоячи на даху твого будинку
Під корінням дерев,
Що догори дригом,
Ми відкидаємо тіні
Як у шаф із книжками
На Місяць,
На якому все ще буяє осінь.
І низько літає він над головами,
Даруючи сяйво свого темного боку,
Червоне опале листя
І гладить пилом морських хвиль.
Там іще холод прийде,
Та не буде його на Землі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268733
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 05.07.2011
Після війни у театрі за рогом антракт,
Я споглядаю за тим як ховається ящір в кущі,
Доки збігає повільно украдений час
Хвіст одірваний росте у мене на очах.
Після війни кров парує на вулицях ще,
Спалах об камінь, повільно потроху курю,
Ящірка гріє поранене мертве плече,
Сонце лиш світить так само як війни тому.
Квіти розходяться світом, мов кола на тихій воді,
Що їх назвали мерці пилом тої війни,
І у людей, і в дерев наче спільне щось є
З тими малюнками списом на стінах печер.
Розквіт землі, як години чи тиждень тому,
Через убивства (за що?) не спинявсь існувать,
Я розглядав іще ящірки сонної хвіст,
Все як завжди тільки кілька секунд як скінчилась війна.
Хмари пливуть як пливли й труп солдата в ставку,
Все йому так як було, та немає війни,
Хвилі несуть його сон, ходить шкірою дощ,
Вічний так само, як раки у лівій шоці.
Як би то знав той солдат куди він іде,
То вже не був би насправді чужинський Берлін,
Чи Візантія стара, чи французьке містечко мале,
Він не ходив би у те ніщо інше як темний ставок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268603
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 05.07.2011
Вона йде... зупиніть її!
Але не дивіться в обличчя.
Вона тікає, а всередині щось, може, мертве
Й ногами не б*ється.
Беззубий старий розумніший
І вуса він довгі розчісує, мов тарганові,
І дірами рота сміється,
Бо знає: вона не зупиниться.
Тим часом насіння кульбаби
Летіло з її голови,
То сльози отого обличчя,
Якого немає.
Воно не приймалось рости
На триклятій землі
Біля ніг та простягнутих рук,
Що тримають останні квітки.
Та і ті більш для неї не радість
Й ніколи вона не зупиниться.
Будинки летять поміж хмар
І тоді може здатись, що небо тут піниться.
А жінка чи хтось все іде,
Лишаючи тіні позаду,
Велике, незграбне дівчисько.
Одне лише справжнє лишилося в світі.
Ви їй все даруєте квіти
Зі страху втрачаючи сенси життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268481
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 04.07.2011
То не світло ти бачиш згори
Й не воно виробля кольори,
Серед синього неба, я лиш натякну,
Є ліхтарик один, та і то він насправді слабкий.
То не очі сприймають кущі,
Білі хмари, ставки та ліси,
Тільки може нам здатися знову те світло,
Хоч плач, хоч кричи,
Справжні промені бачити можна лише уночі.
Ліхтарі ті, зірки, що, можливо, померли давно,
Та екран телевізору й місячне сяйво-кіно,
І вгонь лиш вогонь, якщо дійством долає пітьму,
Бо занадто де світла, там все те втрачає ціну.
Й відображення хвилі моє розіб*ють на воді,
І не бути мені, як я тільки-но гарно збрехав,
Не залишить земля моїх дивно-незграбних слідів,
Якщо світло ніщо і не те, що я бачив і знав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2011
Вона-непринцеса крокує стежками слідів,
Покинутих кимось, волосся її без бантів,
А я дихаю нею, як гаслом усього навкруг,
Бо ніяка вона не принцеса.
Вона не живе у будинку й не бачила стін,
Дахами не ходить і ще не була в цьому місті,
Ніколи не бачила міста рідніше за те,
Що живе у моїй голові, і звісно
Вона не жує в роті гумку, а очі її лиш широко розкриті,
Бо завше вона полюбляє дивитися в небо,
Де знає, що бачу - вона не принцеса.
На неї сідають птахи, та не роблять на неї те зле,
Адже бачать її-непринцесу,
Й до купи збирають своє
Десь за межами плеч, мого світу...
Вона десь стоїть на великім мості,
Що єднає старенькі радянські машини, ще й жовті,
І дивиться в море...
Колись корабель (досі має той серце, й не чорний двигун)
Забере її звідти далеко... вона відпливе,
Та повернеться знов і з повітряним змієм в руці,
Я ж створив її цю непринцесу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265270
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2011
З метою спинити жирафу
З’явився у світ чоловік, зупиняє що поглядом потяг,
І бідні сусіди втрачали свідомість надовго і потім.
А поряд старий архітектор
(любив колупатися в носі)
Розроблював план тої вулиці, має де статись жирафа.
Й людина, що любить шукати планети
Назвала сприятливий час, щоб знайти ті світила,
Безхмарною темною ніччю.
Умови всі склалися майже водночас
Та лиш сонце сіло,
Жирафа прийшов з головою, на довгій засаленій шиї.
Прийшов, щоб поглянути в очі людей,
Що ховаються завжди від нього,
І почав він сувати ту голову в вікна, хитаючи штори.
Коли б він дістався кімнати,
Напевне, скоріш, облизав би шпалери,
Коли б він пішов, то мужик, що спинив колись потяг,
Стояв би без діла в чоботях...
Й жалкував архітектор,
Втираючи цеглою ніс, адже в носі був спис,
Й жирафа тікав, залишаючи себе на сміх,
А вночі падав сніг…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2011
Ти такий дивний будинок,
Сповнений вікон закритих,
Тільки прозоре їх скло,
А за ними йде дощ.
І там, де підлога пітніє
Після слідів, що лишає грибок на ногах,
Пил залишається пилом
Й поряд шпалери горять.
Скрізь казиться зимний вогонь,
То від того, ображена, тріщина піде,
Сама лиш не знає нащо,
Адже даху нема й зупинитися н́іде.
І двері відкриті лиш інколи,
Все не ладнають з хвилинами,
Подорожують будинком без меж,
Т́ому яќось випадково впадеш,
Сплутаєш марево шафи із дахом у ніч,
А доки спокійно ще спиш
Я сумував, що поганий ремонтник...
В домі-тобі більш ніколи не буде тебе,
Висить замок та й ключі загубилися якось у трубах,
Може я був колись грубим -
То не важливо тому, хто живе й не живе...
Й тільки з вікна розмовляв іще старий приймач,
Що налаштований кимсь на твій голос,
Ехо ледь чутно відбулось
І я пішов захлинаючись сміхом крізь плач...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2011
Я можу входити й виходити, бути на місці,
Та у двох або більше місцях і, до речі, водночас,
А іноді ноги все ходять малим псевдо містом,
А іноді ніби я сплю, то навряд чи вже в ньому.
І там де я є, то останнє, що бачив старіє,
Тьмяніє, руйнується, й так, бо ставало старшим,
Там речі міняються, певне складається в інше,
І так щосекунди - мов хмари, те небо їх - наше.
Я маю тих снів забагато, а хочеться більше,
Колись таки зможу відчути себе там справжнім,
То ж сплю, коли чую – життя за них рідко негірше,
А моє життя не де-небудь тотожне зі снами.
Я сплю і не сплю та ходжу, хоч насправді у ліжку,
Та тільки, скоріше за все, мене в ліжку немає,
Все бачу очима закритими, чую й не чую,
"Я є і не є" - кожен вміє, й не кожний то знає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2011
Мерзну, бо холодно,
Як наглядач за своїм життям
Стосовно тих самих моментів,
Коли з усіма залишаєшся сам,
Десь лиш із якоїсь фігні
Народилися рухи знайомі мені,
Під знаком великої, злої брехні,
Брешу в свої вуха – нікому й собі.
Брешу, коли холодно, дітям казки,
Під подушку плюю та у свої мізки,
Писок вимазую в сажі,
Стіни тим брудом мажу,
Та тільки про те не розкажу,
То майже не я й хто не знаю.
Щось в темряві мацаю, щось зачіпаю,
Я злий - то гризу й кусаю,
Кармани свої вивертаю,
А тим лиш нікого не знаю.
Стомився від розквіту неба,
Скучив, десь хочу до тебе,
Стислим малюнком розпалені очі закрив,
Бігав, похавав, сів,
Повідкривав усі вікна та позакривав,
Двері, мов книги гортав,
Чимсь отруївся й блював,
Добре пройшов таки день…
Хтось ще свій ріже женьшень,
Я їм кажу «добрий день!»,
Втома уже неважка,
Спав, прокидався… Мдаа…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255706
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2011
Зустріч у зошиті, де всі записують наше життя,
Кроком за кроками, щоб відшукати сторінку ту, де я читав,
Знаю й не знаю що буде, чи буде як я?
Щойно незграбно помер і ніколи сюди не літав…
Квіти з дерев… і вода під ногами не тхне,
Все нас нема… А у яблуках лиш хробаки,
То чи ти поряд, чи тут, чи ти все ще жива?
Може і так, та підеш, як і всі, хто пішли.
Посмішки, дотики, добре і плескіт очей,
Теплі обійми виходять так само з дверей,
Нащо так бути, як дим, все мінятись, зникати?
Думати, бачити, чути – й не вміти стояти…
Я запалю календар, розмалюю сліди на підлозі,
Повитираю ганчіркою спогади, навіть ті давні,
І розіб’юся годинами на паперовій дорозі,
Бачиш, я просто подумав, що то все несправжнє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253615
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2011
Цей стіл привезли давно,
Вже завтра позаторік,
Таке дерев’яне гiвно,
Зі складу з меблями втік.
Жував я на ньому й спав,
Блював я під ним і більш,
Та згодом те все прибирав,
Складаючи з нього вірш.
Скидав на нього чоло,
Втомився від чорних мурах,
Із ними завжди воював,
І бачив у дивних снах.
Ходив стіл, до мене біг,
І шкрябав міцний паркет,
Лишав по собі сліди –
Якісь такі літери «зет»,
Помстився колись пилі,
Прогнив, розвалився, щез,
Так само і всі були,
А зараз лишились без.
Без ніжок, шухлядок-вій,
Без ручок… і схоже це,
Немов відцурались мрій,
Неначе прогнили й все…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2011
Рятуй себе, маленький горобець,
З машин твій ліс,
З важких підйомних кранів шия,
Співає не твій голос, а сирена,
Чекаючи мастила для болтів.
Замерзнуть звуки, де гудить реактор,
Застигне в радіаторі вода
І неприємна стане та,
А ти кружляй, нехай скрипіли крила,
І туга, як пружина задавила,
Тепер ти мертвий механічний горобець…
А пташенят, так, так – горобенят,
Жує тепер колишній м’ясокомбінат,
Такий як ти, із ржавого металу,
Запам’ятай той день, коли тебе не стало.
Коли ліхтар твоїх очей розбився
На скельця, розчинивши світло,
Земля так тяжко поглинає нас,
І так вагітна…
Тепер вже штучна та бездітна,
Бо діти лиш лишились хробаки,
Що теж помруть від праць залізної руки.
На колінвалі під ногами,
З колись живими дітлахами,
Завиє п’ятиногий пес,
На довгий поштовх із АЕС
І стихне за уламками зі сталі,
І відлетить у дальні далі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2011
Сім’я ця згадує чуму, ніхто не розмовляв,
Не знали ж бо й не чули мови,
Лише огидно в животі заплаче немовля,
Що не народиться ніколи.
І є їх четверо, усі сидять в пустій кімнаті за столом,
Не мають гадки як сказати про той біль,
Та тільки вдарив чоловік по площі кулаком,
На свіжі рани сипле жінка сіль.
Ще дивляться напроти людям в очі,
Дочці та сину, що уже дорослі,
Які щосили удавали пацюків,
Пересуваючись поволі,
Неначе напівмертві, кволі
Й пускали кров із рота на батьків.
У відповідь батьки кривили рожі,
Одна на одну що не схожі,
Та плакали, неначе їм болить,
І небо сіре у вітальні,
Зробило коло привітальне,
У пам’ять про жахливу мить.
Не мили руки та пищали,
В агонії заверещали,
Всі четверо хворіли як один,
Запеклі рухи ідіотів,
Німих людей, що зникли потім,
Від гнійних ран удаваних тварин.
Реалістично змалювали
Лиху чуму, що уявляли,
Не знали лиш, що ця вистава зла,
Покрились плямами брудними,
Потворно тануть в домовині,
Виносили сусіди їх тіла.
Німа сім’я родила дійсність з думки,
На стільки фанатичні візерунки
Залишили акторів на кострі,
Не той будинок більш,
Не ліплять знаки руки,
І люди там давно уже не ті…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251119
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2011
И вот на горе рак свистнул,
Собрал всех троллей под знамя,
В оскал хелицеры стиснул,
Разжёг над рекою пламя.
Не надо его бояться,
Ведь просто грядут перемены,
Не стоит хотеть остаться,
Идите вперёд к победе.
Хотите – к нему под знамя,
А нет – то шагайте рядом,
Пришел этот час расплаты
И время двигаться задом,
Спиной, разрывая цепи,
Касаясь плечами неба,
Завидуют пусть соседи -
Унылые крабы бесцвентны.
Настал временной отрезок
Свободы пера и мысли,
Абсурд будет слишком резок,
Не выжить без творческой мысли.
Встречать вечерами утро
И в солнце бросать камнями,
Достать пылесос из утки
С диагнозом – оригами.
Нечетко творить движенья,
Размыто махать руками
И быть сумасшедшим дико,
И спать к облакам ногами.
Для этого рак и свистнул,
И тролли собрались в стаю,
Насытились авангардизмом,
Пойду ка и я полетаю,
Пока ещё спят санитары,
Пока не орут – ненормальный!!!
Абсурд с авангардом, видали?
Мои внеутробные братья!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250735
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.03.2011
Я ходив по драбині з пластмаси -
З пластиліну не бачив, не знав:
Із м’якої вологої маси,
І до неї руками торкавсь.
Був в інверсії я дзеркальній,
А також вертикальній, наче:
Наді мною драбина мнеться,
Піді мною – сонце тим паче…
Тоді марив – немов би небом
Все ходжу до гори ногами
І в колінах згинавсь як треба,
І змагався з абсурдними снами.
Хмари рухались все скоріше,
Та за ними встигаючи майже,
Загубив в пластиліні тишу,
То ж тепер не ходжу, як завжди…
Сутеніє, а я на драбині,
Танцював із червоним зайцем,
Що колись слугував рукою,
Нещодавно драбину мацав.
Вона бідна вже вся погнулась,
Деформована плаче фальшиво,
Та не може таки скрипіти –
Не залізна, хоча і диво…
Люди бачили та сміялись,
Піднімали-жбурляли каміння,
Я образивсь одразу сильно,
Та злетів, розпластавши крила…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2011
І падали хмари на землю,
Творили густий туман,
І сльози торкались асфальту,
І знали – трави нема…
І натовп юрмився все більше,
Лишав на багнюці сліди,
І діти, немов намисто,
Розсипались на човні…
А човен поплив по стінах,
Скидаючи в прірву тінь,
І щось над очима грало,
Як справжня небесна синь.
Хтось нудив, а хтось сміявся,
Щоб в сутінках з'їсти пальці,
Хтось конем скакав-брикався,
Ходив у розірваній майці.
А раптом лиш стало пусто,
Боротися стало ні з ким,
Хвилину тому було густо
Й нікого немає нині.
Драбина висить з горища,
На ній відбивається сонце,
Ніхто не заплаче більше,
Ніхто не спитає про що це.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2011
Щось темне ходить містом, залежно від напрямку сонця,
То, може, стовпи, підпираючи небо, забилися в гострі кути,
Кути світової кімнати… Дивіться туди!
Щось пахне старенькими дошками й небом в моєму віконці:
Крізь тумани та відстані, падає тінь, навіть в інші світи,
Наче створює грати… За ними і ти.
Шафи тоненькі торкаються майже зірок, дихають маревом,
Легенями з воску… колом і наново.
Повні книжок неповчального кислого змісту і (мені зле…)
Гниють на великих полицях… про дивне, відстале й тупе.
Словесне мистецтво пустими об’єднане темами, зібране купою,
Романи й новели написані більше ніким, ніж людиною,
Стилі та жанри ніякі, літери стерті бездарною скрутою,
Зміст ні про що, сенс відсутній, заляпаний слиною…
Вислови тануть, прозорими цвяхами в землю забиті під шафами,
Склали фундамент вчорашніх будинків з чужими балконами,
Тисячі пОверхів з глухонімими сторінками
Дивністю книг невідомих виразні між клонами.
Люди продовжують жити у бібліотеці неясності,
Кидають вудочки з вікон, чекають на щось,
Гніздяться чаплі дахами приватної власності,
Новим сюжетом нічого сповниться хтось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247125
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2011
Ми перевернуті, прірва така, як ти,
Сон та реальність сплітають інші світи,
Іноді плавають зорі, іноді – ні,
Все до гори дригом: веселі й сумні.
Хвилі і хмари тотожні, також як я,
Люди химерні та спрощенні, по! лум! *я!
Тільки ніхто не горить, бо нікого нема,
Двері відчинені - вікна насправді… чи два…
Можеш убити або вб’ють тебе,
Можеш тікати, когось захищать чи себе,
Можеш мовчати або говорити крізь стіни,
Хочеш існуй, хочеш – ні, час стоїть і не плине.
Інші планети, ліси, кольори – що завгодно,
Вчора - рік поспіль, завтра буде сьогодні,
Сніг серед літа, мерці серед нас – оживають,
Попіл очей перетвориться… Сни залякають.
Знов перевтілення, мозок стомився й голодний,
Бульбашки, марево, духи і я… земноводний,
Лисий, вульгарний, неголений – тут мене сотні,
Гей, тобі страшно? – Прокинься! Тікай із безодні!
В правильний світ без пригод та чудес, відкрий очі!
Я додивлюся 3D, просинатись не хочу.
Кидай мене, краще тут… Приєднайся до світла,
Жах закінчиться! Очі відкрила й зникла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2011
Лиси не сплять і не помирають,
Тільки живуть у глибокій просторій норі,
Співами й танцями в надрах землі
Тугу зимову як дим розвивають.
Безліч ходів та стежин, що витоптують лапи,
Розмалювали вогнем – вийшли іскри-малюнки,
Ліплять ліхтарики із світлячків – то дарунки,
Людям, що збились зі шляху, не маючи мапи.
Іноді палець великий затоплює діри,
Нори лоскоче, шукає багатств і соплей,
Думає, нори – це ніздрі великих людей,
Помилка варта лисиць, але пошуки щирі…
Кожного дня палець велетня щось там шукає,
Але знаходить рудих та маленьких мене,
Кожного разу коріння незграбно ламає:
Дерево миру не падає - вітами б’є.
Місто підземне вирощує темряву, плісняву,
Лисам подобалось марити в центрі землі,
Велетень плаче, бо він одинак у передмісті тім,
Небом здіймаються блискавки, наче вві сні.
Завжди там все не по іншому серед краси,
Велетень нудить над тілом нової лиси,
Сонце сідає за лісом, місяць встає,
Лиси руді забуваються, згадують все.
Хитрі малі мають мудрість, по дев’ять хвостів,
Сотні несправжніх смертей, безкінечних життів,
Тисячі зір і планет над ліжками дітей,
Охороняючи сни від незваних гостей.
Задніми лапами стоячи в місячнім тлі,
Дивні створіння наснились колись і мені:
Зуби гостріші за скло із кривавих долонь –
Ніч розчинилася... з нею вони, як вогонь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2011
Дымом развеена занавесь – голые стёкла,
На подоконнике что-то цветущее, но без названья,
Красное, серое… - мне не понять, я не вижу,
Птицей войдёт через форточку ветер, стеная.
Холодом в ноги ударит, не свалит – ты спишь уже,
Ноет сквозняк и гудит в твоей убранной хижине.
Он извращенец, плевать, что февраль сгинул только вчера,
Всё специально пытается снять покрывало с тебя,
Гладит рукой изо льда твои волосы-шелк,
И разбивает часы, превращая минуты в песок…
Тень ото сна отошла, тебе страшно теперь,
Ветер маньяк, в этом городе ветер, как зверь,
Слишком он слаб, чтоб сорвать твой ночной сарафан,
Слишком силён, чтобы вновь целовать тонкий стан.
Только проник под одежду, бессилен погиб,
Только с тобою не груб, хоть насилует лик.
Пьяный от запаха тела врезается в стены:
Украдёт аромат через кожу и тонкие вены.
Закроется форточка… воздух разгневанный горем
Пойдет убивать моряков о скалы над морем,
Сбивать самолёты, рвать крыши, ломая деревья,
Устанет однажды, остынет и станет тенью.
И утром весенним, наверно, за всё извинится,
Украденный запах заменит живыми цветами,
И больше тревожить не станет – пусть тебе спится,
Он любит тебя, наделяя хорошими снами…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244165
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.03.2011
Коли до міста М. прийде весна,
Все зеленітиме і квіти проростуть,
З теплом птахи повилітають і, мабуть,
Усе як завжди буде, тільки що не тут.
Прийдуть вітри, комахи гомонять,
Пил в очі, сонце, зливи на вікно,
Так буде всюди, тільки не у нас,
Все досить схоже, тільки не воно.
Блукатимуть потоками кульбаби
І коники травою, як незграби,
Десь там від необачності помруть –
Та тільки тут безсмертні є, мабуть…
У місті сон, гроза… і дітлахи
Малюють на асфальті літаки,
Від посмішок старих дерев тополь
Коріння ріже їх шістнадцять доль.
Сидять у колі, темно навкруги,
Поснуло сонце, все змінилося й граки,
З дерев скидаючи горіхи та кістки
Додали віку... й постаріли дітлахи.
Тепер малі у зморшках на дорозі,
Старенькі, бородаті, на підлозі,
Хоча й такого розміру лишились,
Рахують зорі, що з орбіти збились.
Їх вигляд має років сімдесят,
Весна поверне, може, тих назад,
Та більше я не бачу на картині
Старих дітей з портфелями на спині...
І знову світло, весняне тепло
Камінці цього року принесло,
Вони літають тихо навкруги,
У товщі світу – кам’яні птахи,
Там є і нори і дірки,
Та тільки щезли дітлахи…
Гуляє рись мала вночі по снігу,
Там, де вони сиділи й малювали,
Коли каміння до небес здіймали
Та марили, що квітне абрикос.
Весна холодна – з павутиння й снігу,
Давно чекали її діти й зникли,
Чи їх машина тут зустріла,
Чи вони вмерли, захворіли? Стихли…
Дороги точно застарілі...
На камінь обернулися з журби,
Шістнадцять доль… пусті світи
Шукає рись мала в холодних зорях,
Копає лапами та скоро
Знаходить квітку на льоду,
Як ту надію на весну.
А з нею на повернення малих –
Каміння зникло, тане сніг…
Шістнадцять дітей при дорозі чекають весну…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2011
Наглядным пособиям чести упрямо не верят,
От зависти воздух изменится, станет без вкуса,
На поле разврата от «нечего делать» потери,
Рассыпался мозг по асфальту, как старые бусы.
Ты просто жалеешь себя и, казалось бы, ценишь,
Но тут и не пахнет ничем, словом - нет уваженья,
А то, что казалось нормальным – под знаком сомненья,
Под самовнушением, типа «бывает и хуже»…
И вроде под лозунгом «твёрдо ломаем стандарты!»,
Но в серой толпе, состоящей из клонов и мобов,
Идеи неновые на подожженной вате
Коптятся, но крепнут, не выходя из утробы.
Под властью церквей, коммунизма, смешенья народов,
Теряется нация, гибнет мышленье, свобода,
Из спин бестолковых, горбатых, «обычных рабочих»,
Растут ныне нитки, а «сверху» - играет, кто хочет…
И все это «как бы процесс», «как бы общее благо»,
А только на сервере жизни всё лаги, да лаги.
Сценарий уложен, на радио новые песни,
Ну как людям творческим может здесь быть интересно???
Во власти бессилья, расстроены мёртвыми вами,
Гуляют художники рядом с бездомными псами,
Питают с поэтами новый кусок вдохновенья
Из мест отвратительных, полных унынья, презренья.
И так появляются грустных писателей взоры –
С деревьев, со стен, и глаза их всё время открыты,
Преследуют вечно без выходов коридоры,
Смеются от горя, хоть им же недавно убиты!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243508
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.02.2011
Он имеет лезвие и рукоять,
Он мерцает, как крылья отравленных птиц,
Рассекая воздух и водную гладь,
Отбирает у жертв отражения плачущих лиц.
И пропитан грозой,
Словно феникс беспечным огнём,
И дымится как то,
Что осталось от песен и дней,
Где драконом огромным из скуки твоей
Меч сжигал, как и я,
Невиновных минут ремесло…
Здесь чума – нам обоим, сегодня, назло,
Мор и голод, а раньше немного везло…
А над лезвием Солнце взошло,
Замерзая в его синеве,
Отражаясь в убитой тоскою Неве,
Где ни шаг и ни вздох
Наши не были, но как всегда,
Небо носит в дожде
То, что видело, прямо туда.
Ну а здесь всё как прежде:
Бегут от меча облака,
Гибнут рощи, над озером – плач рыбака
О погибших бесславно глубинах,
О крупном улове
И значительно большем,
Чем просто лечащем слове…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243009
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.02.2011
Схилами горизонтального лісу,
Тисячолітнім корінням,
Я все до світла лізу,
Десь бо набравсь терпіння.
А під ногами листя
Позаторік, що вмерло,
Майже червоні де трави,
На місяць чекають вперто.
Квіти сплітають ноги –
То орхідеї та в’юники,
Справді нема дороги
Й скоро вже сутінки.
Віти дерев не мають
Дійсно вільного місця:
Квіти ті їх зжерають
Та оплітають намистом.
Може їм боляче, страшно,
Але така смерть гарна,
Сам би стояв отак от
У орхідей ярмах.
Світло все ближче й тепліше,
Скоро побачу духів
Того чудового міста
В небі-воді без рухів.
В чистім такому сходить
Більшість планет системи,
Звідси їх близько бачу,
Стало вже темно…
Тільки мета у іншому:
Я все повзу до галявини,
Хочу там бачити дівчину
Через зелене марево,
В центрі сидить що на гойдалці
У фіолетовім платтячку,
І щоб навколо горлиці
Стали життя натяком.
Я вже дістався зорями,
Бачу під древнім стовбуром,
За ліхтарями жовтими,
Іншим предметним побутом,
Купу барвистих метеликів
В темних дуже відтінках,
А серед них дівчинку
З книгою на колінках.
Тіні все ходять рослинами,
Місяць зійшов, він в царині,
Небо водою залишиться,
Дівчина тане в мареві…
Хмари тепер віддзеркалюють,
Той її дім, де щасливая,
Сходи ростуть в Іспанії
Та усіма країнами,
Кожної ночі, де з потягів,
З офісів, шкіл, всього іншого,
Люди прозорі радісно,
Вітром летять від грішного,
Пафосно-побутового
Та і насправді не нового,
Світу реальної вигадки,
Духами, саме - привидами.
Зльоти по сходам хвилями
В добре те місто із назвою
Тір-на Ног’т, із невинною,
Нічно-дзеркальною маскою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239810
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.02.2011
Щось мене якось крутить,
Щось таки дуже зле,
Хочу ковток повітря,
Хочу знову себе,
Тільки в здоровім глузді,
Бачити у вікні,
Висячим на карнизі,
Очі щоб не мої
Були червоні й блискучі,
Знову свердлили мене,
Зябра, немов коріння,
Стирчали як вони є.
І все відбулося разом
Тільки розрізав вікно,
Гострим таким алмазом,
Крізь воду - навколо воно:
Лапи й довгі пальці,
Перетинки… вже давно
Мені ти ввижався, білий,
Та тільки ти робиш л@йно:
Нащо вода замість кисню,
Чом ти прийшов не один?
Я помираю, звісно,
Серед таких картин.
Довгий язик погладить
І заспокоїть трохи,
Скільки згоріло світла,
Скільки пройшло років???
Ви це, малі, навмисне -
Кинете зараз – і жодного…
Позашиваю всі рани
Помстою земноводного.
Бульбашки з рота судомами,
Буде тобі перевтілення -
Станете не ембріонами
І не ікри відділенням,
Будете саламандрами:
Жовтими, синіми, з плямами,
Стомлений я уже мандрами –
Привидами і гадами,
Я розкладаюся заживо,
Світло лишаю в темряві,
Серед людей по-справжньому,
У напівнатовпі стертому,
А не в воді… аксолотлє,
Де мій потворний залишок?
Що тут такеє сталося???
Не віднайти без зачіпок
Сутність того, що коїться,
Я ж бо не сищик, бачите,
Натовп лише потроїться,
Від земноводних страчених…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239325
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2011
Заметил я гладь, что наполнилась кровью
От падшего солнца с зенита,
И ветер доносит красные брызги
На кожу лица… летите!
Наполнитесь воздухом, с мылом смешайтесь
И станьте будто стеклянные,
Шар будет формой цвета прозрачного,
Фотографируйте данные…
Пусть вместо глаз будет вам отражение,
Паузой – стоп сигналы,
Пыль облетает вас, птицы нахальные,
Пусть приютят фонтаны…
Вслед обернувшись, люди влюбляются
В ваш необычный запах,
Когда вы лопнете - ожесточаются
И умирают в драках…
Каждый, кто видел их, думал о нынешнем,
Знал, что им плыть недолго,
Хоть и красивые, но внутри полые –
В общем-то, мало толку…
Много так видели, но не расскажете,
Снова возникнете рядом,
Всё, что я вижу – кажись, отражение,
Схожее с её взглядом…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239057
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.02.2011
Я зазирнув за двері у кімнату,
Де ще ніколи не бував ніхто,
Я бачив там старенький телевізор,
Розбиту шафу без речей, вікно,
Обшарпану знівечену підлогу,
І можна б підвернути ногу,
Та в очі біль раніш за світло
До того ж у кімнаті бідно…
Я поглядом обводив стіни,
Такі, неначе в домовині,
Подряпані шпалери, здерті,
Малюнки сонця, згадки смерті…
Мох і лишайники на кріслі,
Ще й кольори занадто кислі,
Хоч там відтінків забагато,
Проте такою бачу хату,
Що там гриби і павутиння,
І сірий сморід б’є у носа,
І час минає так невпинно,
І я… проста людина боса…
Та подививсь туди, де стеля,
Корінням сплетена оселя
Мені показує стільці…
З’явились шрами на руці,
Повіки вниз і знову вгору:
Стільці, не маючи опори,
Літали в дірах просто неба –
Діра у стелі, так як треба…
У квітах, без межі сумна,
Ковтає пил, слова з лайна,
Стільці лиш мерехтять за нею,
І б’ються ніжками… Суддею
За станом я її не стану,
Від стуку ніжок тільки тану…
Закрию очі й знову двері,
Не бачу більше я оселі,
Ще навіть не лишив там кроку,
Але відтоді вже півроку
Минулося… і не зосталось,
Лиш ноги геть – в кімнаті галас,
А на дворі зима довкола,
Хоча було те щойно вчора,
Сідало сонце не на захід,
Та замість хмари – діромахи,
Сузіря стільчиків під обрій –
Хоч помирати як хоробрий…
Хоч люди б там сиділи в небі,
Чи пили чай… Чому там меблі???
Людей нема, нема нікого,
Птахів немає… Зимно й вогко…
Чи я чи світ, хто з’їхав з глузду?
Тепер шукати тих безглуздо,
Хто винуватий в тім, що стільчик
Висить в повітрі, як промінчик,
Що замість стелі нуль від всього,
Та я вже звик скоріш до того…
В минуле більш не маю вороття,
Де все природне, зараз забуття,
Керує розумом невдалим:
Думки, мов меблі, прути сталі,
Немов машини й механізми,
То помиляються, то виснуть…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238932
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2011
Не тут і не зараз, бо я не потрібний,
Небог, бо нажаль, як надовго – не знаю,
Життя ще попереду, я відчуваю,
І мій Оріон, не скидає свій пояс нехибний.
Він мовчки виколює очі присутнім,
Міняє життя, наче колір в палітрі,
Мішає думки в захворілій макітрі,
Та все ж тільки робить мене більш відлюдним…
Ми хворі завжди на ілюзії часу,
На те, що здається й негарне насправді,
Та це ще не те, що дійсно вбиває,
І мій Оріон ніколи не згасне…
Під синім промінням яскравої зірки
Чому в цьому світі пролилися сльози?
Туманне сузір’я – причина радіти,
А люди як завжди метаморфозні…
На шафах шпаківень не склалися речі:
Немає гнізда, розлетілися пташки,
Та це не кінець, хоча й так воно важко,
Хоч той Оріон більш не світить на плечі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2011
Ти не здійсниш майбутнє, у всіх на очах застрілившись,
Не збудуєш із карт, що горять міцну стелю та вікна,
Не захистишся іменем ніби німого прибульця,
Як вцілієш – дзвони, попередньо зі мною напившись.
Я не зможу з тобою «туди ж», ніби я самурай-камікадзе,
Ще не той космонавт, що пізнав наші думи як космос,
Залишаю багато читати всім тим, хто не знає,
Що великі лишають сліди і один лише ніц не розкаже.
Ми не станемо ближчі, ніж зараз, ніж в мріях і далі,
Ми питаємо різних людей чи нема у них сенсу,
Але сенс то є тяжко, він як сигарети, що тануть,
Бо ж ні пекла, ні раю немає, виходить даремно вмирали…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234318
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2011
Проспівай мені пісню прекрасну, для мене останню,
Посміхайся мені так солодко і тихо бреши,
Навмання поскладай з мого страху вірші,
Нагадай мені ту, що колись становила таку бездоганну…
Поклади свої лапи пухнасті мені на розбите обличчя,
Випускай свої кігті й тихенько донизу
Опускай і заглиблюй у брУдну мармизу,
Пошрамуй мою шкіру, щоб вилилась кров протиріччя…
Налякай моє тіло прив’язане власною тінню до стелі рідкої
Кажанячими крилами – ззаду тебе огортають,
І рогами, що з гриви немов визирають,
Я ніколи не бачив (і більше не буду) тебе отакої страшної…
Доспіваєш коли, най оглушить мене назавжди мандрагора,
І не гаючи часу, ще доки не скінчився сніг,
Скорпіоновим хвостиком збий мене з ніг
Та зжери мене швидко, бо я розповів би усім, що ти є мантікора…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2011
Носок динозавра, подаренный вашей шкатулке,
Теряет всю бдительность, молча плюётся на камни,
На ужин патрон в прозаической пластика втулке
Не скажет – спасибо тебе, мой любимый наставник.
Не спляшет тот слон, что в огнях прорицает корыто,
Не вспыхнет наш дом из потерянных кем-то селёдок,
Я буду смеяться, когда позабуду, что скрыто,
И буду бодаться со всеми, кто был так увёрток.
Пройдет и полгода, на цыпочках выгляну в миску,
Большой протокол на желтеющем с краю диване
Увидит мой палец, пришитый веслом к обелиску,
И сразу носки динозавров в шкатулку затянет…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233065
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.01.2011
Неподільно і знову таки самобутньо
Ти не мешкаєш зовсім – прибите теля до причалу,
У тебе, як у мене, негайне майбутнє
Викликає лиш голод, залишений нам на поталу.
Поцілунки медуз і жалоба рожевих дельфінів
У кімнаті, під стріхами хати, мов ехо,
Я тебе не жалію – мій розум також із сузір’їв,
Та жалію себе, бо лишився таким десь далеко…
На папері, в уяві глибоко, в сумліннях,
Оживали твої персонажі, мов справжні індиго,
Твої речі вночі, як фігурки на стільчиків спинах,
Так лякають, аж стіни зникають і тихо…
Відкривають очам, під початки твої рок-н-ролу,
Оті темні ліси із людей, де колись ми блукали,
Та не зараз… ще можна б згадати ту дивну нешколу –
Вже дорослі… хотіли цього і не знали тоді, що втрачали…
Я дивлюся на очі твої такі схожі на їхні...
Та питаю до вітру чи ми іще тут, чи ми разом?
Так погано, як підліткам, хоч вони зовсім не бідні...
Ти - це я, я помітив, та жаль - не одразу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2011
Наші душі даремно, а може й недуже,
Позасовують в діжки та сіллю просиплять,
Навіть краще шинкованим бути в калюжі
Маринаду, що той хробаки переїдуть…
П’ять хвилин чи півроку не чую й не бачу,
Я все п’ю та радію очам тим на стінах,
Що малюють їх діти малі, коли плачуть,
То розкриті, то сплячі – кохання у дірах…
У серцях на дорозі три кулі застряглі
Бачать суть, та не знають чого нині хижі,
Не мені, а безликим подякуй на палі,
Що кивнуть закарбованим іменем втраченій книзі…
Ті коти все сумують: де пісні, де згублені крила?
Де той сир, що робили із ваших фантазій?
Не повернеш той час, де ти "вікна у світ" не закрила
І наш піт, наша кров так невчасно пропали й не ласі...
Ти повернешся знов із дощами, а хочеш - із снігом,
Я готуюсь до зустрічі, бачиш? - навмисне блукаю,
Тільки де тії злодії, нащо забрали ви книгу?
Я ім'я її всюди тепер безпорадно шукаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2011
І так хотілося б торкнутися тебе,
Та б’ють обставини гарячим струмом,
Пекельним сумнівом і сумом,
Ні, більш не має сильного мене!
Зламавсь, упав, від краплі щастя,
В тім просторі, де посмішки стріляють,
Калічать-бьють, лікують, знов вбивають,
Такий слабкий для всього, трясця!
Вже час покинуть якір, втратить розум,
Мотузку із спини скидаю на пісок,
Глухий удар та в скроні, наче сок,
Забились хвилі – гіркий роздум…
Я капітан «без башні», маю мрії-кораблі,
Що йдуть вперед до тебе безупинно,
Моє чуття не схоже на тваринне,
Та бухти всі закриті, тут нема землі…
Насправді я застряг і вітер не жене!
Залитий в грунт останній мертвий корабель,
Та я вже там, де більш нема осель,
Де сльози неба ріжуть скелі, де я є???
Не вмерти і не жити там, де виходу немає,
Потрапити б туди, куди не знаю сам,
В смітник із нерозкритих нами брам,
І відшукати світ, де варіантів вистачає…
І як загальмувати, коли в дірах шина?
Як вирішити все, без розрахунку часу???
Орієнтир на зорі – по атласу!
І завше вислів – «dues ex machinа»...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2010
Гуляйте з целофановим пакетом,
Він вже, як птах, блукає небом,
Літає вулицями засраного міста
Велика целофанова каністра.
На дереві застряг, гніздо зробивши,
Об стелю вдарився, нічого не розбивши,
Не шумний, не кричить, нічо не просить,
А тільки речі поглинає й носить.
Із вами поряд та поміж ногами,
Та й вище з сивими птахами,
На швидкості ударить в груди,
Як ті мікроби вони всюди.
Біжать кудись, самі не знають,
Та ну нічого й не втрачають,
Рожеві, жовті, сині, полосаті,
Повісьте їх у власній хаті!
Вони зручні, на функції небідні,
Не принесуть ні радості, ні злиднів,
Оце ще добре – їх багато,
То ж довго не потрібно вибирати!
Гуляйте з целофановим пакетом,
Кружляйте з ним, замайтеся балетом!
Нормальні люди їх не викидають:
Ті майже вічні, бо лиш у вогні вмирають!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229295
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.12.2010
Хто ти? Створіння живе, що процес сам ненавидить?
Бавишся крабом в піску, а ти хлопець чи дівчина?
Гарне й спокійне, з людиною схоже й неправильне,
Тіло порізати можна, воно не твоє – ви повінчані.
Плачеш бо батько побив, знову п’яний і каверзний,
Вбила б чи вбив і не сумно – вмикаємо музику?
Тінню померлих і дикими дивними танцями,
Намалювало портрет! Я з облич візьму позику…
Темне холодне повітря лиш подихом спинить нас,
Все ж хто ми є? - Розрізняю в картині скалічених,
Ми полюбляємо жити недовго – « In anima veritas!”,
Завтра у ліжку, поки іще ніч, будуть душі зневірених.
Ми назавжди залишаємось друзями, може й коханцями,
Бо я не знаю якої ти статі й не треба це,
Може поки ще не вмерли займемося дивними танцями???
Anima з нами, на серці ж - покручене деревце...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229097
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.12.2010
Я хочу, щоб нові легені
Були у мене, як у птаха,
Щоб дихать зміг я по-новому,
А не як та дурна комаха,
Щоб вдих і видих одночасно
Здійснили разом газообмін,
Щоб було легше і я, завше,
Не почувався, наче гоблін.
Я хочу, щоб новенькі очі,
Зліпили люди мені з гіпсу,
Тоді б навколо знов не бачив
Те, що ніколи їм не видно!
Хотів би, щоб ті ста́рі вуха
Повідпадали і не чули
Все те, що іноді жахливе,
Все те, що ви давно забули.
Чи можна, щоб ті п'яні руки
Більш не бували павуками?
Щоб пальці вщент не заплітались,
Були м'які, як ті коали!
Щоб не кусались і не гризли,
Бо ще і досі восьминоги,
Щоб я не міг на них ходити,
Та вже більш схожі ви на ноги.
І рота б не розкрить одразу,
Та не казати, що подумав,
Щоб з нього думка не летіла
З великим болем, навіть сумом!
А де ті кляті чорні нитки?
Хоч рот зашить і не патякать,
Бо часто дуже то не треба,
Частіше взагалі не варто…
Нащо потрібні довгі ноги?
Я не ходжу, а тільки марю!
Бо скільки метрів не здолавши,
Я світу все одно не знаю.
Нащо нервова та система,
Нащо мотор все б'ється в груди?
Він рухав кров брудну іржаву,
А краще й навпаки - не буде!
Холодний мозок лиш рахує,
Стискається під тиском гніту,
І хоче спати, ну хто-небудь,
Дістаньте сірника з повіки!
"Чи тут ще Бог? - мене питають –
І чи він вірить ще у тебе?"
Та ні! Скоріш його не має...
Бо не було, й мені не треба!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227722
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2010
Крізь шум машин, крізь потягів ріку
Почую як озветься кошеня,
Воно співає гарно на даху.
А чи ти чуєш це, як я?
Коли у натовпі бринить,
Легенько шепче нам на вухо вітер...
Чи відчуваєш ти таке?
Ми його браття, його діти!
В той час, коли очікуєм на щось,
Чи чуєш, як вода біжить по трубах?
Чи ти вдихаєш так, як я
Ті пахощі квіток на луках?
Чи розумієш натяк снів,
Чи бачиш кольорові завше?
Переконати не зумів...
Чи чуєш біль, як я, усюди й зАвжди?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2010
«Світ речей» переповнюють горщики,
Всі розбиті, покинуті, різні,
Книги й шафи, кросівки з полОсами,
Мертві киці, й дівчата вагітні.
Перелякані чИстенькі аркуші,
Смолоскипи й ватаги брехні,
Хвилювання й чудові ті пахощі,
Що залишили люди дурні.
Все, що викинуте чи загублене,
Не працює, зламалось либонь,
Що померло, що часом обвуглене
Утворило цей світ, наче сон.
Тут химерні малюнки, що вижили
Тут і все, що забули дарма,
Кольорів переливи засніжені
І бринить чорно-біла зима.
Виглядає те сумно видовище,
Все покинуте – серце болить!
Все потоне в минулого вогнищі,
І в майбутнє навряд чи злетить.
І нехай люди буде вам соромно,
Тільки з користі любите те,
Що вам щастя раніше приносило,
А тепер його пил замете…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224327
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.11.2010
Моє тіло обіймають обгорілі стіни.
Обтікають форму так, щоб я не змерз,
Вікна й двері закопались в павутині
Й візерунок вулиці за ними щез.
Попіл неможливо стиснути рукою -
Кришиться й злітає, як воскрес.
Мої очі ядерну ковтають зброю,
Що в дрУзки розлітається з АЕС.
Усе змете навколо хвиля вибухова:
Руйнує небо, їсть пташок і хмари випива.
А щойно нею зламана діброва -
Палають там дерева мертві та суха трава…
Почався дощ з людей за вікнами кривавий,
Суспільство носить вітер, склом їх б’є,
І лиш в будинках мокрі й злі, брудні собаки
Чекають доки буря мені ногу відірве.
Потвори мокрі свіжим м’ясом не наїлись -
Гарчать на мене, слина з пащ тече.
Їх зуби в посмішках моїм очам відкрились
І вмить одна вчепилися в плече.
Боліло сильно так, що миттю аж здригнувся -
Це був лиш сон, а я лиш на дивані спав,
Я нишком встав і швидко одягнувся
І пачку сигарет у шафі в себе взяв.
На дворі й справді лив добрячий дощ тієї ночі
Я став під стелю, підпалив та затягнувсь.
Але ж які великі, певно, в мене стали очі:
Якийсь собака мокрий вийшов з тіні й озирнувсь…
́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222116
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 14.11.2010
З вікна в маршрутці небо надто сіре,
А хмари мають вигляд хвиль морських.
Дерева жовті тонуть в житмасиві,
Вже мертві сплять на вулицях міських.
В салоні пахне тухлая рибина,
Що до бомжа прилипла напідпий,
Блатняк заграв й незгарбно, як тварина
Не в такт наспівує під ніс собі водій.
Веселий п*яний бомж усіх вітає,
Всім пропонує сісти поряд з ним,
І вигнаний на вулицю плигає,
Маршрутку б*є й волає голосом дурним.
Пейзажі у вікні чим далі, тим нудніші:
Багатоповерхівки, як коробки з-під вина,
Однакової форми, тільки трохи більші -
часів "перебудови" не торкнулась давнина...
Кінець маршруту, от і я біля вокзалу
Навколо сміття, бидлачі одні,
І циганва юрмиться ближче до базару,
Звичайне явище в цім місті в наші дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221729
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.11.2010
Червоне листя оплітає
Паркан іржавий біля церкви,
Їх вітер сивий обриває,
Скидаючи на купу цегли.
Шибки розбиті й підвіконня,
Немов розтерзані долоні -
Скрізь обгорілі, та живі
Поблискуюють із надр пітьми.
Палають іскрами, мов очі
Незлі, задумливі, дівочі,
Ті, що були раніше бані,
Але тепер лиш ехо в лані.
Ще іноді лунають голоси,
Дзвінкі, чистіше літньої роси,
Що привидом лишилися від хору,
Він церкви становив міцну опору.
Ми сидимо на ганку там, мій друже
І добре знаєм, хто споруду цю спаплюжив.
Та церква, брате, - то макет,
Макет зневіченой людини,
Бо люди, точно, як тварини:
За владу і багатств найменшу чверть
Готові і прекрасне приректи на смерть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221204
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.11.2010