| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
У зовcім звичайний дев’ятиповерховий будинок, з брудним під’їздом, зайшло двоє. Перший у тонкій олімпійці, джинсах кольору - попіл з плямами, мов у далматинця, в білих кросівках, точніше жовтих, і відверто затертим білим картузом.
Інший у чорних кедах придбаних на гумі.І балахон з гуми, і штани,та й пів його гардеробу. Він навіть не помітив,як вони заполонили полиці для одягу. Що б він робив, як би гуму зачинили?
Перший мав вираз обличчя задоволеного життям. Його легкість жестикуляції, співучий на три поверхи голос, марнославство, уїдливі смішки,не знання таблиці множення - творили гармонію, що тут казати - сформований індивід.
Другий –це антипод першому. Кислі риси консервованого огірка. А дружба одна на двох. Що їх єднає? Швидкість руху? Сходи?Смішки? Ні - ліфт! Тільки він має право об’єднувати не за природними принципами, не за невідомою нам динамікою хаосу, а за своєю сутністю. Якнайближче і якнайдалі буває тільки в ліфті.
Фізична близькість - ти чуєш його запах, добре бачиш дірку від віспи над бровою, бліду шкіру натягнуту широкими вилицями і очі,тобі здаються зовсім незнайомі. Ліфт - всього кілька секунд, а скільки напруги, скільки місця для прихованих,затиснутих емоцій.
Духовне провалля – ти не силах вимовити слово. Чому в ліфті всі мовчать?Деякі навіть очі заплющують! Вони насолоджуються,оглядам цього провалля, що не має меж,те саме,що намагання людським розумом осягнути закони космосу.
Ось урбаністична філософія, об’єктом якої, вкотре,стають банальні на перший погляд речі. Нічого дивного.
Хлопці натиснули різні кнопки, виграв той хто перший. Ліфт досі стояв. Ще по дві кнопки. Нічого. Потім всі кнопки!1,2,6,9! Удари ніг, рук! Галас!
Наче зґвалтований… поїхав…тихенько потягнув. Куди і навіщо?Вони більше не хочуть ліфтів. Вони не розуміють вниз чи вгору їдуть
А Яка різниця? Адже ніхто не намагався натиснути «стоп» …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226572
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.12.2010
Пацієнтка
Звернення(1)
Чиї це очі, які мене переслідують?
Навіщо вони їдять мене?
Що вони хочуть?
Зазирнути глибше - дізнатися?
Ні!
Хай блукають
Спробують самі зазирнути.
А я?
А Я буду робити нічого.
Це був кінець 2009-го.Моя перша осінь у Львові…
Зараз пишу і не знаю,а чи буде друга,третя?
Читаєте зім*ятий журнальчик або плюгаву збірочку - то була!Й не одна.
Так от, її звали Богдана.
По-перше,хочу благословити себе на абсолютну свободу викладення сього твору. Забути про всі класичні способи опису і змальовування людської подоби(ніяк не прочитаю теорію літератури).Дозволю квапитись рядками, паплюжити факти ,а окремі добрехувати для гостроти.
А хто,скажіть, з нас - бездарних людей,котрі уявили себе грандами пера,так не робить? Вважаєш,що геніально реалізуєш безталанну душу в нісенітних байках та не римованих віршах?Писати римою не модно?Ха!
Немає в тобі і біля тебе ніякої геніальності,бовдуре!Й ніколи не було!
Пропитий у парку, твій молодий мозок здатний лишень на синтез суржика і матерних коренів!Ти не письменник!Ти не творець досконалого слова!Ти сіра,нікому не потрібна кулька, надута повітрям ідіотичних думок. В майбутньому,зовсім невідома і не історична особистість!Ти - український постмодерніст!А модерн твій вичерпається вже сьогодні або завтра.
Сучасна течія, сьогоденне мистецтво «квеарті клавіатури», глобальний феномен (кривляюсь)
Людиськи!От вона-геніальність у ворді!Дійсно?
Який жах!
Даремно ти смієшся між мої рядки!Ти маєш розуміти,що твоя проза ідентична маячня!Можливо, оздоблена екстравагантністю, банальним сюжетиком,сумішшю солодких і пристрасних слів.
Перечитую і плачу від убогості власного слова!Тобі слід плакати зі мною!У тебе не краще!
Утім, час від часу ти собою пишаєшся - всміхаєшся в дзеркало. Близькі до літератури північні олені, визнають твоє марення особливим, надзвичайним, подекуди друкують.
Ось і я, полюбляю подати своє юродиве слово у паростках індиго. В*яжу корені скептицизму і песимізму, додаю у грунт добриво скандальності.
Тому я,як не розкритий талант раджу – заклеїтись шмарклями і слухати!
Так от, її звали Богдана.
Чи то батьки її назвали,чи бабусі і дідусі. Ха!Чи всі разом!Я не допитувався.
Біля себе маю два записника з косими сентенціями про тебе. Потрібно зліпити їх – виявити творчість, чи як? Написати оповідання?Новелу?Як назвати цю літературну субстанцію ?( знову ця теорія літератури)
В першому записнику - перші вражання:ми з тобою тоді довго бавились по телефону, вночі,колись,памя*таєш?Ти світла!Чиста! Висока(думки,думки високі)!Унікальна!Така Богдана!От тобі приклад :
«Ця людина варта мати окремий роман,щоб зобразити,хоч крихту її шаленого життя!» або «Її існування хронічно потрібне нашому народу! Богдано,ти як ковток свіжого повітря!»
А що в іншому,думаю, не тяжко здогадатись.
Ти з*явилася,як примара. Здавалося ти мене переслідуєш. Ні!Я впевнений,що не здавалося. Знаю,у тебе тут купа тексту має бути. Облиш!Я не повірю жодному твоєму слову!Як?Хто?Навіщо?Зараз це абсолютно не важливо!
Я чомусь одразу відчув сильну огиду до твоєї усмішки. Не сподобалося мені і твоє лице.
Встановлення (2)
Ти прямо казала, що не знаєш, значення слів «скромність», «стриманість».Ну то й що? Я й не зважав. Коли знаходишся у вирі комічних дурниць, коли божевільна ейфорія переповнює,то начхати.
Точно не пам*ятаю, як ці дурниці трансформувались у твої монологи. Паморочиться в голові і починає нудити від: «Дана особлива», «Дана найкраща»,Дана,Дана,Дана.
Вважаєш себе справжнім «Божим Даром». Формально тут не посперечаєшся.
Ти завжди ладна заперечувати істину. Щоб будь-якою ціною виділитися з натовпу недоумків, які тебе окуповують зі всіх флангів. Намагання спростовувати очевидні факти,зводить розмову до абсурду.
Пам*ятаєш ти плюнула реченням,буцімто не хочеш мати дітей. Звісно,на перекір всім. Громада зі згодою гойдала кебами. Ти твердо заперечувала навіть ймовірність.
«дурна» - подумав я. Не о тій дурості йдеться.
Залишишся неповторною?Маячня!Світ мінливий!Він зариє тебе в землю!І ніхто,ніколи тебе не згадає!Всі креативніші, найунікальніші витівки розтануть снігом на весні!Перетворяться у воду, що зіл*ється з дахів і висохне на сонці!І нема згадки про тебе!І тебе самої нема!Кінець!
Ти не приймаєш дійсність,а дійсність тебе.
Самозакоханість вбиває. Невже ти не розумієш,що займатися вербальною саморекламою – справжня самодурість?
Любити себе необхідно!Це корисно,але ж не в голос!Любов не нав*язується словами. Твій заклятий егоїзм розбещеної доньки не прийнятний.
А розповіді про самогубство,це що? Яку ти чекаєш реакцію?Легкий приємний аромат смерті… справді?Іноді хочеш себе вбити?
Ха!Я скажу,що у цьому оригінальність відсутня. Навіть витончена смерть - не може бути оригінальною!
Нарцисів всюди повно,а деякі з них мають зеленіший стебель і більший бутон!
Ой, вибач. Щось я захопився другим записником. Тут ще є…не можу розібрати…(пам*ятаєш про універсальні букви?-н,п,л,к зображені одиним символом.)
Там щось про психічно хвору…
Реакції (3)
Твій здоровий глузд пожирають емоції. Очі завжди наповнені іскрами навіжених ідей. Випромінюють зацікавленість,а інакше й бути не може,інакше ти їх просто не бачиш.
Подобається жити миттєвими захопленнями,закоханістю, страхами, депресіями,штучними переживаннями, більше сльозами і сміхом?Ти навчилася вичавлювати з життя сік з м*якоттю. Тішишся. Приємно торкається свідомості,виштовхує на берег поетику і прозу!Судити не маю права. Я вже згадував про не розкриті таланти.
Робиш все, щоб світ рухався навколо тебе, щоб всі дітки співали пісеньки,які подобаються Дані і водили хороводи з тобою в центрі!Так не буває!Заперечуй скільки завгодно.
По-твоєму люди це папір. З нього вирізають цікаві фігурки і бавляться.
Фігурки?Що в біса за фігурки? Де ти їх береш?А,категорія псевдо друзів. Твій Львів - знайомих.
Любила всіх і кожного цінувала, поки ножиці не ступила.
Мінімум ностальгії «по вирізаним». Твої спогади, як перший сніг. Ти казала, що він приваблює тебе свіжістю,а найкраща його властивість, що він швидко тане. А він все танув на твоєму кучерявому волоссі…Ой, то вже інша історія…
Люди бормочуть один одному,як вони ненавидять тебе,шурхають мрякою образ під ногами. А ти здіймаєш руки до гори і всміхаєшся.
Люди - шматки м*яса,призначені для готування за твоїм рецептом.Ти така властна розпускаєш щупальці на всіх.І плювати!
Думаєш вигадала досконалий механізм існування? Чистити душу через церкву?
Чим скоріше зрозумієш, що люди дещо більше,ніж тобі хочеться,тим краще,для твоєї чутливої психіки.
Повідай також Бозі про награні жести,рухи,щоб всі бачили!Про твій завищений голос,щоб всі чули!
Ти буваєш дико нестерпною!Розмови про шмати?Дано,тобі самій не набридло?Як тебе ще люди слухають?О,скільки терпіння і вихованості криється у львівських душах?Я не знаю!
Іноді хочеться здавити твоє горло,щоб побачити справжнє страждання!Яке ти ніколи не виносиш на люди. Ти можеш бути пригніченою, вмієш робити жалісний голос,коли тобі так хочеться. Ти ніколи не будеш плакати щиро!Ніколи не видаси справжню Дану!А взагалі справжня є?
Твоя дріб*язковість. Ти слідкуєш за кожним рухом навколо себе - вбиваєш своїх оточуючих. Вони дохнуть десятками від твого носа.
Чуєш свої вихваляння?
Ти хизуєшся всім! З поганого,намагаєшся зробити хороше-виходить просто смішно!
Перебільшення і доповнення,вигадування на ходу продукується такими папками сценаріїв,що це помітно!Якщо захотіти тебе легко піймати між рядки.
Всі твої казки слухаються як казки з явним перебільшенням авторитету гол.Героя
Спитаєш,а де ж «пазітіфф»?Там де й «псіходєл».
Діагноз(4)
Все вище згадане,я перекреслив.Не зважаю.
Я радий, що був знайомий з тобою. Зі всіма пришлепкуватими рисами характеру:божевільністю,вічною непостійністю,доречі ти погана подруга.Ти все одно робиш цей світ краще принаймні робила…принаймні я помічав.
Я заздрю твоєму датчику,пульсу життя, сприйманню речей!О!Як би я хотів своїм мозком дозволити думати,так як ти. Бачити життя інакше. Пропускати його черз невідомі надри душі,як це робиш ти !Птфу!Цей клятий присмак реальності!
Так,справді. Ти створюєш образ неординарності - кипуча міміка,крики,сміх невідірвано твої.Але ж купа фальші,що загортає тебе шарами,мов капусту гниє на очах. Зніми,звільнися, будь собою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226568
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.12.2010
Мінус десять.Лопатий сніг кружляв, вітром здіймалася хуртовина.
Глухі удари пролунали у двері старовинного храму. Служба давно вже завершилася, отець Сергій читав сьогоднішній номер «Високого Замку». Він відклав газету вийшов з келії,пройшов залу й голосно мовив:
-Сьогодні середа!Не можу вам допомогти! Бо сам нічого не маю!Знову глухі удари! Отець Сергій розвів руками та знову сказав те саме. Відповіді не почув.
Отець, по божій волі подумав,що йому здалося. Тільки но він зробив кілька кроків від дверей, як знову знайомий шум потрапив йому на вуха.
Тяжкий чавунний засув з гуркотом піддався руці отця Сергія. Перед отчими очима стояла маленька сутула фігура 13-14 річної дитини. Вона була одягнута у синій балахон, подерті джинси та зношену тонку куртку «адідас»
- Донечку,ти чия будеш?
- Нічий – мовило воно голосом дитини, з дорослою інтонацією.
- То ти хлопчик…переночувати просишся?Не дочекавшись відповіді отець продовжив:.. там на Личаківській є притулок …
- Я там вже був, мене до вас послали - почувся голос з капюшона
- Ти сирота?
- Може,й так може й ні,Пустите?
- Храм Божий завжди відкритий,але зараз малий…
- Мені нікуди йти отче я розраховую тільки на вашу великодушність.
- Скільки ж вас таких ?О, Господи!Допоможи і збережи Ти їх душі малолітні від гріха і поганих помислів-почав причитати батечко.
- Не відчуваю не рук, не ніг - зажалівся малий
- Заходь, як будеш чемний, бо пожену !
- Я тут тільки за дверима посиджу, мені більше нічого не потрібно.
- Будь-ласка проходь до зали,лягай на лаву.Ковдру зараз принесу.
- Дякую вам отче!Ви найшляхетніша людина,яку я зустрічав.Правду про вас кажуть!
Вночі маленькі зігріті руки дістали телефон та набрали «найшляхетніший» номер.Засув знову,але з меншим гриманням зашелестів у пазлах.У церкву «казково» потрапило кілька тіней.Вони оповили великі ікони,золотяні підсвічники та коштовні богопоклінні принаддя.
Отець Сергій спав неспокійно.Не тому, що почув сторонні звуки.Чи прочитав кілька нервово-збуджуючих статей
Високого Замку . Щось інше кроїло його богословну душу. Той малий ,який лишився в холі.Напевно, прозяб бідненький! Що там тієї дірявої ковдри? Хай лягає на моє ліжко, а я до ранку помолюсь за нього - так думав у собі Отець Сергій.Він підвівся,обережно відчинив двері та будучи практично сліпим без окулярів : побачив, відчув, що коїлось навколо.
Церкву «чистили» кілька мерзотників. Темряву розрізало світло тоненьких ліхтарів.Отець прочитав молитву про себе і мовив зі своєю звичною інтонацією,котрою читає служби:
-Зупиниться браття!Господь все бачить!Ви чините великий гріх!
Про те «зоряні мечі» блискавично рухалих по своїй незрозумілій траекторії,не зважаючи на нього.Отець продовжував.
Почувся шепіт: «Затуліть хтось йому рота, а то я зайнятий!».Отець Сергій почув стрімке шархання чоботів у свій бік.Перехрестився.Встиг: побачити яскраве світло ліхтаря, що затьмарило зір,відчути смак своєї крові і впасти додолу з пробитим черепом.
Церква була спустошена. Отця Сергія поховали з почестями.Багато людей прийшло попрощатися з відомим меценатом і шановним добродієм.Його відспівали, опустили в 3-х метрову яму та по-маленьку засипали грунтом.
Той малий виріс, наскільки дозволила наркозалежність.І років через сім,чи скільки мені захочеться, теж припав до холодної землі. Десь у невідомому місці з невідомих причин.
Чи потрібен цій історії більш повний сюжет? Насичений тропами, кульмінацією,що захоплює?Щоб читач рюмсав?
Й так зрозуміло,чим закінчиться твій-мій марафон життя.A ти, добіг до кінця?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226479
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 04.12.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216236
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.10.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216234
рубрика: Проза, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 15.10.2010