| Сторінки (1/21): | « | 1 | » |
Я поет, душа якого така розрізнена й низька. Я поет, душа якого падає, злітає, б’ється честю в небеса. Я поет ,душа якого сьогодні біль так сильно відчуває, а завтра ніби кам’яна. І день проходить ,ніч минає ,а я все дивлюся в небеса.
Душа літає, музика навколо грає, а насправді серце біль ховає, і десь тишком-нишком схлипує воно. Схлипує і каже чому, чому, чому в очах печаль.. А те що твориться довкола – то далекий світ, до якого треба впасти, як коханій дівчині до ніг.. А чому ті зорі, які інколи сяють – так далеко втікають від нас.. Напевне це тому, що ми страшні й погані, лихо робим кожен раз. І раз за разом ми ідемо в терни… Ніби до зірок.. Але по суті ми загубились, кружляєм заростях колючих квітів, і там недобре, тут сльоза. А є одна людина, любляча та щира, яка все бачить. Б’ється за добро.. а всі її не помічають, думають, нещира, і кидають перлами в багно.. А я поет ,душа якого спрагла відчуттів, а я поет, душі якого хочеться любові, а я поет душа якого все шукає, та намарно – вже від втоми валиться долів.. а над головою – хмари.. Окутують її.. Ніби хочуть пригорнути, таку теплу, ніжну, чарівну.. а хтось всміхається.. Від чого? Бо побачив світло він вкінці.. А тут десь ще одна людина впала.. І все лице об терня поколола – шукала зірки у траві.. А ми все дивимось із неба.. та думаєм, якими ми були, коли жили людьми.. А зараз небо пригортає і сонце з місяцем у танці закружляло, закружляло, завертілось, ніби просить у танок.. А я, сумний, окутаний хмариною печалі злетів ще вище, в небуття.. І ось, можливо – день останній, коли ви бачите мене, проте ці люди.. вони просвсе подбають, і добрим словом інколи згадають.. лицеміри.. Сильні і слабі.. А так хотілось затишку, тепла.. А тут – вагання охопили тіло, залізли вдушу, просять, щоб вона.. А це ж – душа поета, таємниці сповнена вона.. І все – вагання, таємниці, почало їсти душу, кусати, царапати, кричати.. А вона, душа поета, вся розтерзана, і сльозинками покрита в кращий нарешті відійшла.. І був поет.. І ось не стало.. Чому.. Таке життя.. а ми будемо жити далі, запалимо свічечку життя.. То ж усміхаймось, не тужімо.. Бо квітка знов залишиться сумна.. І ми, зробивши висновки з життя душі поета, ідімо на нову сторінку дня. Де все цвіте і квітне, де лиш береза стоїть похилена сама.. Бо там – все краще, більше ніжне, там більше тепла.. Там всі – родина, друзі.. І ті хто є і ті, кого нема.. Отож, любімо ,милі друзі, а я – душа.
18.05 2008 02:16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215590
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2010
Світ проходить через твої вени? Чи проходять через твої вени кораблі автомобілі рани всіх людей краплини сліз крові поту? Сповнені сили погляди невизнаних героїв? Тремтіння душі найслабших перед тим як помирають надії? Вершники які осідлали долю? Леви змії проходять через твої вени? Ранкове проміння, зелені листки, краплини весняного дощу? Чи в тебе в венах пусто? Чи ти сидиш і молишся, щоби пустота заповнилася кольорами? Метаєшся по світі шукаючи людей кращих, долю добру, віру щиру? А як ти вибираєш свої стежки? Кво вадіс, камо грядеш, the rolling stone?
А серце спокійне весною. І сонце тішить теплом. Йдеш крок за кроком тудою, де всі шукають любов. Біжиш, підлітаєш, і падаєш знову. Одні не шукають, а хтось вже й знайшов. Стиснув в міцному кулаці чи ніжній ручці, полегшено зітхнув. І музикою стали заїжджені слова. І крок не крок і сон не сон. І синє небо теж змінилось. І ти не знаєш чи ти є ти чи ти не ти? Єдине не змінилось вічне запитання – куди іти, чому іти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2010
Lady Ma
Вже зима..
А ти так далеко пішла..
Біля мене нікого нема..
І ти напевно сама..
Лейді Ма біля вікна
Сидить така одна
Лейді Ма сьогодні сумна
Бо ще одна зима
Відтоді, як вона пішла
Надії нема…
Зівяла вона…
А де весна..
Бо Лейді Ма
Така одна
І ніби не біда..
Але на очах сльоза
Вона знову сама
Вже третя зима..
І нікого нема..
Хитке життя
І Лейді Ма
Померла одна...
І знов зима…
Зима.. Зима
Холодна вона..
Жорстоке життя…
Бо Лейді Ма..
Її вже нема..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2010
А я чекаю. Всередині все палає.. я падаю і я злітаю.. та все чекаю.. чи можна чекати завжди? Чекаю коли прийдеш.. прийдеш піднімеш, покажеш куди іти. Візьмеш під руку поведеш.. ніжно обнімаючи та вказуючи дорогу шепочучи теплі слова зігріваючи коли холодно стискаючи руку, коли хвилюватимусь.. відганятимеш погані думки.. торкатимешся серця, щоби воно не замерзало навіть у зимі..Ти моя.. летіти і прилітати.. як ангели .. в голубі очі одне одного.. назавжди…писати один одному пісні, і ти співатимеш їх.. я просто буду шепотіти.. о захисти мене і підніми.. зігрій, очисть і напрямуй до блакитності твоїх очей.. і до блакитності ночей. Забери все з мене й викинь в пропасть. Щоби могти жити по новому…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2010
Вітер зриває листя – це добрий знак. Вітер щораз сильніший так так. Осінній вітер прийшов до нас. Осінній вітер після довго літа відбирає найсильніших. Осінній вітер приносить холод і зміни. Осінній вітер зриває квіти – несе їх у інші світи. Осінній вітер не люблять діти – надто серйозний для них. Осінній вітер з'їдає світло – більше роботи для домашніх ламп. Осінній вітер зриває дах – тебе накриває, ти відлітаєш. Хочеш летіти з пташками але не встигаєш. Осінній вітер заносить тебе у нові світи. Нові старі світи. І так завжди. Осінній вітер здуває шапку, біжиш за нею і губиш свій шлях. Ах, ах, ах. Осінній вітер зриває дах. Бах – бах – бах.. за вікном говорять краплини дощу. Так-так, ту-ту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215055
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.10.2010
Трохи помріяв і знову один… ніби пяний, незнаю куди іду н..крок за кроком ступаю по камяній дорозі.. Тишу змінює музика а все залишається однаковим.. Всі мрії десь збоку.. Білі хмари закривають їх від мене.. легкий туман спутує ноги.. Пострибую намагаючись іти вище нього… Оглядаюся сторонами і лицем вдаряюся в плюшеву хмаринку – підлетів я занадто високо.. Чи ми дихаємо просто щоби дихати? Чи може потрібно знайти якусь причину.. Не встигаю труснути головою, як опиняюся на землі… Ступаю ще раз і падаю на спину.. перевертаюся на бік – хтось подає мені руку повітряну руку.. насправді повітряну – вона допомагає але не вдається її затримати.. І ось я знову біжу.. широкими кроками з сонячною усмішкою, глибоко вдихаю повітря, знову і знову.. коли зупиняюся все навколо мене починає приємно крутитися… чи це може від щастя крутиться моя голова? Радісно потягую солодкі запахи небесного саду – саду вічної весни. Про цей сад ще не писали в казках. Кожен листочок захоплює подих, дурманить, підхоплює наче килим Аладдіна і підносить ще вище.. В польоті вдаряєшся об якусь товстелезну гілку, відкриваєш очі – ти вдома. А це не був сон. Але куди ти йдеш сьогодні ніколи не знаєш. Добре коли після дощу сходить сонце.
24 травня 2010 15:05 Дрезден
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2010
Сидіти.. Бажати.. Хотіти.. дивитися в небо.. а звідти падають камені… от чому мудреці інколи такі побиті.. Добре коли блискавка влучає у камінь, націлений на тебе… Блискавки рятують людей.. Сидіти, коли навколо темніє.. Думати, чому втрачається талант.. навколо холодніше.. мурашки поза шкірою.. Слава.. тут і там… камені що падають з неба зламали мрію.. добре що рани швидко заживають… ніби і добре бути зіркою.. сильним небесним світилом.. але ти так далеко від землі.. добре, коли лампа в чиємусь домі – палахкотиш, зігріваєш, догоряєш.. згасаєш а потім знову гориш. Кожного вечора відчуваєш, що комусь потрібен.. мм.. і ще.. зірки там далеко не чують музики.. Зірки не бачать як сходить сонце.. не чують як вітер повіває весною.. зірки не пють кави і не їдять тістечок.. Зате яскраво світять.. Зірки не знімаються в кіно.. Зірки не співають пісень.. ніхто не обнімає зірок.. Тому вони люблять кожного, хто дивиться на них.. Зірки не обманюють.. Але зірки не пишуть листи.. Зірок багато хто малює на папері.. Але вони і так живуть вічно.. Цікаво, чи хтось ламав зіркам їх вогненні серця? Чи горіли зірки сильніше заради когось одного? А люди щасливіші за зірок. А люди вільні. Люди роблять одне, а потім можуть зробити щось зовсім протилежне.. Люди можуть йти і бігти спати і не спати, говорити і мовчати, любити і вбивати, кричати та шептати.. Люди можуть пити воду.. купатися в багні.. курити сигарети і пити алкоголь.. чого не можуть люди? Люди щасливіші ніж зірки.. Рани в людей заживають швидко.. Люди не вмирають ніколи… Люди говорять одне а роблять зовсім інше. Люди – найстрашніші та найчарівніші водночас.. люди живуть.
28 квітня 2010 21:13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2010
Я продираю свій шлях. Рву. І падаю. Мрію, коли я один. Розпалюю вогнище. Трапеза. І потім знову продираю свій шлях. Шлях до старості. І всі проблеми зникають. І крок за кроком я прямую вперед. Я тяжко продираю свій шлях. Інколи божеволію. Інколи падаю. Навколо буває стільки негараздів. Стільки разів можна було померти. Але я далі мрію, коли я один. І мої мрії завжди живуть в мені. Зранку, коли я встаю, я продираю свій шлях. І в мріях я спочиваю, коли один. Я продираю шлях додому. Шлях тишини. Шлях до музики. Продираю шлях у молодість та у старість. Поміж запитань і відповідей. Запитання і відповіді – вони як люди помирають дуже швидко. Але їх стає все більше. Тільки люди продирають свій шлях. Як і я. З широко розкритими очима, я ними спалюю турботи. З гарячим серцем. Інколи із кам’яним. Повзу. Лечу. Ламаю руки. Ноги збиваються до крові. Іду і продираю шлях. Приймаю ванну в озері з чиїхось сліз. Такий слабий і кволий. Одна рука підняти іншої не може. Кричу по допомогу. А потім мрію, коли я один. Мрію, аж до божевілля. І далі йду: до музики, до тишини, до музики до тишини, до музики до тишини… І мрію, коли я один.
12 квітня 2010 01:39
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2010
Всередині серця.. світяться очі…і вдень і вночі.. очі..назустріч долі..мільйони історій.. і вдень і вночі.. світла і тіні… усмішки і сльози… розбите корито десь край дороги.. дорога одежа, пусті магазини, лицемірства вітрини.. бавляться в світло бавляться в тінь.. добре-погане… сердите веселе… щастя шукають..шукають шукають, навіщо питають.. хочеться знати,як можна продати тінь.. запитання і відповідь.. мільйони мелодій.. сумні й несумні ноти в історії.. троянди, кохання, сонце і місяць… світла і тіні.. чорнобілі картини.. вітер, дерева… легка прохолода… феєричні містерії.. життя у когось трагікокомедія.. в світлі і в тіні.. сльозах і усмішках.. трішки і трішки… зростатимуть діти.. добрі і добрі… погані? І добрі.. спокою хочеться вічно… вічно буває? Все появляється, зникає, і знову, і знову.. рідна мова.. світлі моменти… миттєвості щастя в чорнобілих малюнках…кава… - чорна.. гіркувата на смак.. хтось там хоче побачити долю… побачити волю.. хтось Бога шукає.. хтось – вже знайшов.. хтось забув.. хтось пам’ятає… герої.. з очима вогню і води.. вічні бої перемоги, поразки.. втрачення змісту… нові сентенції в книгах філософів… новий килим в бабусі між мотлоху… не все, як здається… часто помилки.. але гра світла і тіні.. залишиться вічно.. буває, що в словах немає змісту… буває – сльозинка покотиться вниз по щоці.. рука завмирає в коханій руці.. моменти й моменти… світла і тіні.. розбитий бокал із мартіні.. вода.. аква віта.. життя… багато всього.. багато світел.. багато тіней… у світі з чорним і білим…
22 квітня 2009 23:24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214671
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2010
Йду вулицею.. усміхаюся.. щиро-щиро.. навколо – чарівний світ.. грає дивовижна музика.. пишеться нова казкова історія… Дотик твоєї руки… мелодія переливається.. Усмішка на обличчі,.. спів твого голосу… Фантастично, але це сталося… З’явилося світло.. я відчуваю тепло.. стискаю твою долоню у своїй і роблю наступний крок… Камера крутиться навколо нас, створюючи незабутні кадри.. Наше життя розцвітає.. нізвідки появляються пташки, місяць, сонце, хмаринки, пелюстки білих троянд вистелюють нам доріжку посеред вечірнього міста, яке ніби загорається під променями близького сонця та нашого кохання.. Як в казці.. Чарівна принцеса дарує радість мені… Усмішка прекрасного обличчя,ніжний погляд очей, що світяться, ніби дві зірочки, кличучи до себе, мелодія голосу, що вабить своєю таємницею.. Білосніжка, яка прокинулася для того щоб своєю красою врятувати світ… Вийшла з казкового палацу, і, взявши мене за руку, зробила щасливим… Неймовірно, але вона так близька до мого серця.. Не можу цього всього пояснити.. Єдиний подих підносить до неба…Загортає у хмаринку.. Стає так добре-добре.. І в повітрі з’являються перші звуки колискової пісні… На сусідній хмаринці стоїть піаніно… Напевне, ангели заздрять мені..чарівно… не так як завжди… Люди говорять.. А я відчуваю… Поганих речей не буває.. І кожен літній дощ – потік маленьких щасливих краплинок…Вони біжать, вистрибують, веселяться… І ми… також… Дивимось на небо, ніби у дзеркало.. Світ врятований… Тільки ті, хто вміють любити будуть жити… відриваємось від землі… з кожним моментом стаємо ближчими до зірок.. And the touch of your hand says you’ll catch me wherever I fall..
03 серпня 2008 00:37
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2010
Пластинка крутиться. Інколи повільно, інколи швидко. .. Щось починається. А щось закінчується.. але найдорожче завжди залишиться.. Світло спалахує ,і світло згасає.. День починається і день минає.. А ми закручені в суєті.. бігаємо кола,не встигаючи за пластинкою… Навколо нас в’януть квіти… а ми далі біжимо, не помічаючи.. на зів’ялих квітах появляються росинки.. може чиїсь сльозинки.. Вони виблискують ,пахнуть, живуть, помирають, коли сонце стає гарячішим.. А ми просто наступаємо на них, давлячи прояви чарівного життя… на нас падають камені, але ми все одно стаємо.. і… топчемо квіти… навколо нас все займається вогнем.. але ми не переймаємося… той вогонь.. він нищить наші душі.. .але ми думаємо, що головне тіла.. Ті, що топчуть квіти..
Деякі з казкових квіток хочуть нам сказати “Люблю…” але ми, не даючи їм розцвісти вбиваємо.. А коли хтось із людей зупиниться, його топче стадо.. і тоді він помічає квіти… але вже пізно… Він розчавлений… Ті, хто наступали на нього дивуються, бо він піднімається до неба.. як же ж? а секрет ховається у квітах.. вони… милосердні.. піднімають свого колишнього кривдника землею, підносять до неба, зігрівають, допомагають, дають, те що потрібно… людина стає щасливою.. А інші тонуть у суєті, не бажаючи звертати на увагу на щось особливе.. Не дивлячись на хмаринки, що пропливають небом… На зірки.. і.. на квіти… хоча вони маленькі, але такі невинні… і ще вони гинуть міріадами… Звичайно, потім життя повертається до них… Але вже у іншому світі… А пластинка крутиться… швидко-повільно… і знову.. хотілось би, що люди не топтали чарівних квітів. Що ростуть під їх ногами… хтось каже будьте реалістами… а ви згадайте свої низькі поступки та уявіть, як в’яне квітка, покрита чиїмись сльозами… раз за разом… хотілось би бути трішечки вище над землею… Щоб не піддаватись суєті… але так важко… кожен новий день прив’язує до землі… а вночі я дивлюся на небо… там теж ростуть квіти.. ті, які колись росли під нашими ногами… А змінити все так легко… просто іти іншою дорогою… Тоді казкові квіти будуть рости біля нашого шляху, даючи нам привід усміхатися та йти вперед…
31 липня 2008 00:25
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2010
Красивий день.. Весь час сяяло сонце… Було так тепло, мило, добре… Дуже затишно.. Літали пташки, а за ними малесенькі пташенята.. Я вловлював кожен змах їхніх крил.. Він ніби ще додавав тепла моєму настрою… Тихий літній вечір.. Озером пливли лілеї.. багато, дуже багато.. кожна з них була особливо красивою, але всі такі білі-білі… Згадується казка про Білосніжку…А лілеї пливуть далі.. Ось, вони наближаються до мене.. Я, радіючи, усміхаюсь.. Лілеї – найкращі мої друзі.. Вони, ніби зірки на небі… Такі ніжні… Кожен пелюсток ховає в собі тисячі сонячних променів.. Коли піднести руку до квітки, то навіть відчувається легеньке тепло.. Ніби такий ніжний дитячий подих… А відчувши це тепло, появляється відчуття, ніби ти можеш літати.. А декого лілеї вчать кохати.. Кохати по справжньому.. Ці квіти – наче лікарі, вони вміють виліковувати людей від найрізніших хворіб.. Особливо тих, які колись кохали, а тепер розчарувавшись у всьому, кидають навіть старих друзів, залишаючи на своїй поверхні лише оболонку, що тільки награно усміхається… Такі люди вже не можуть заплакати від щастя… А лілеї – вічно щасливі чарівні створіння – вони допоможуть… Лілеї дають віру у щастя та кохання кожній людині.. Я схилився над однією з них.. Відчуваючи тепло заплакав. .Сльозинка скотилася з мого обличчя, впала на пелюсток, блиснувши на променях вечірнього сонця та знялася високо до неба… Ось звідки беруться зірки… Так хочеться полетіти слідом за сльозинкою.. Туди високо-високо.. Там почуватимемось в безпеці.. Там ніхто нас не скривдить, сказавши ні… Відчувати неймовірне щастя…Так як колись… Хочеться… Грають старі мелодії.. Моє життя прекрасне… Моє кохання пахне пелюстками свіжо зірваних троянд.. Якийсь куточок у глибині моєї душі все таки залишився квітучим.. Щастя всередині тебе… А ти літаєш над ним… А лілеї.. вони завжди будуть цвісти…
22 липня 2008 15:20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2010
Ніби нічого.. а насправді.. дволичність.. ми всі потребуємо світла, яке освітить те, що є реальним. Живемо поза межами себе, чинячи необдумані поступки та спираючись на хитке плече.. Інколи вони закінчуються безрезультатно, а інколи так болюче для нас.. Здається, що нічого не боїмось.. а при виді небезпеки ховаємося куди завгодно, так яскраво проявляючи інстинкт самозбереження.. І часто потрібно пожертвувати.. ми не бачимо цього.. І нічого не міняється.. ми йдемо, не знаючи куди, ховаючись від променів світла.. Істинного світла.. А ті хто бояться дня, бояться життя .. Я стою на порозі чогось нового.. такого несподіваного, теплого, чарівного.. Воно вже починає зігрівати своїми ніжними пелюстками.. Своїм ласкавим подихом.. Кличе нас, лагідно усміхаючись та говорячи саме ті слова, які так хочемо почути.. А ми стоїмо, відділені стіною з соціальних проблем ,і тільки мріємо, що десь-колись здобудемо щось таке, яке зробить нас щасливими.. Біжимо.. З геніального початку в нікуди.. Надії вмирають.. Першими.. А хтось час від часу кидає пройняту легким сарказмом підбадьорюючу фразу.. Здебільшого той, хто вже забіг найдальше.. І важко зрозуміти, що щастя там, де все почалось.. а ми тільки віддаляємося від нього, різними факторами ускладнюючи наше життя… переймаємося тим, що нас судять по зовнішньому вигляду.. Шукаємо комфорту.. І я шукаю, навіть розуміючи його беззмістовність.. Все так.. Ніяково.. Нічого не змінюється, хоча все стоїть на порозі змін.. А можливо, ті зміни такі тонкі, що наші загрубілі відчуття їх не можуть відчути.. о.. Знову біль.. він так часто переходить дорогу.. І зупиняється саме біля нас.. Хм, дивно, який же мусить бути той Біль, щоб його вистачало кожній людині.. і тій що жила колись, і тій, що буде жити.. Видно Біль – старезний дідуган, з палицею, обмотаною терновим гіллям.. Вічно квітучим терновим гіллям.. А ще мені здається, що він не злий.. Він просто якийсь особливий.. Ніби сильний, жорстокий, могутній, але насправді слабкий, жалісливий, крихкий, наче тістечко бізе.. І нікого не кривдить.. Просто йде біля багатьох людей.. А вони, роблячи невірний крок, торкаються його костура, який спричиняє до відчуття того, що ми називаємо болем. А ще десь на світі живе людина ,яка не відчувала болю.. Вона така висока, з широкими плечима та світлими голубими очима.. Інколи ті очі стають голубі, як небо, а інколи палають вогнем любові, як сонце.. Палають, запалюючи все, на що подивиться цей юнак.. Але дні таких короткі. Завжди щось стає на перешкоді ідеалу.. Проте будемо вірити, що є воістину ідеальний ідеал, який робить чарівно чистим все те до чого торкається.. Повернімося назад.. Ми знайдемо там загублене щастя.. Піднімемо його, протремо хустинкою.. І.. Воно засяє, кличучи за собою нас, та інших, тих, десь близько.. .Цінімо любов, яку нам дарують близькі.. Хтозна, можливо настане момент, коли вони зникнуть, і ми залишимося самотні.. Але ні, наш янгол охоронець завжди буде поруч… Подякуймо йому, за те, що він вберіг нас від всього лихого.. Він, напевне, найдобріший янгол.. Нічого неправильного.. Все чарівне.. Літає у неймовірному світі навколо нас..
28 квітня 2008 00:38
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2010
Світло! Я кличу тебе! Загляни у глибінь моїх очей! Я закрию їх і зловлю тебе. Щоб потім дарувати всім іншим! Світи! Просто Світи! І моя усмішка передаватиме тебе все далі! Світи! А тоді, коли я, втомившись, знову закрию очі ти будеш вічно зігрівати мене і радувати тих, хто любили мне ! Світло! Живи у мені! У моїх очах! У моїй душі! Прошу тебе! Просто світи! Так як у тих казках, де сяйво захоплює закоханих, просто світи! Даруй любов…! Світи йому, мені, всім тим хто просить, і світи тим, хто не може побачити тебе, бо засліплений чимось темним… Кожного ранку, коли я прокидатимусь, говори мені – дивися очима на людей та перенось їх у країну мрій, у країну, там де Бог світить яскравіше. Кажи їм слова, яких вони так потребують, коли закриваються у собі. Світло! Роби те для чого ти є. Для чого ми є. Для чого все є. Люби. Так сильно, як тільки можеш. Так багато, як тільки можеш. Стільки, стільки можеш. Люби ти. Будь любимим. Хай любить твій брат. Хай любить твоя матір. Хай любить малесенька дівчинка, яку ти виховуватимеш. Хай любить все, на що подивишся ти своїми до сліз наповненими світлом очима. Любов кличе тебе. Просто зроби перший крок. Просто щиро полюби. І ти засвітишся, немов найчарівніша казкова істота. А потім подібним вогнем засяє все у твоєму житті. Уповай на любов. І любов завжди допоможе. Завжди засяє у відповідь найяскравішим вогнем. Найкрасивішою усмішкою. Найсвітлішим почуттям. Дуже близьким та дуже теплим. Просто люби.
10 березня 2008 00:58
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2010
Новий ранок… Нове світло… Свіже повітря… Оживляє тебе.. Ти робиш черговий перший крок… Можливо останній… А може і ні… Все так чарівно…Чуєш, як бється твоє серце… Як пробуджується твоя кров… Твій внутрішній голос шепче: привіт!!! Ти радієш… Виглядаєш в вікно, а там – сонце, білі, хмаринки і падає сніг… Неначе кристали, кожна сніжинка виблискує й каже: привіт!!! Ти розумієш, що все навколо любить тебе!!! Крила… Ти відчиняєш вікно… Ти відчуваєш свободу… І бачиш те світло, яке кличе тебе… Ти думаєш Ось для чого я жив! Найяскравіша зірка… Мрія… Ти робиш перший помах крилами… Потім любов підносить тебе все вище і вище… До неба… Там твій новий дім… Там все… Там завжди світло… Там все любов.. Там ти.. І все…
07 березня 2008 10:32
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2010
Сяє світло. Сліпуче але й таке, що від нього не можна відвернути погляду. Воно ніжно зігріває нас посеред холоду, посіяного світом. Ми крокуємо, шукаючи любов. А вона йде слідом за нами. Дехто проходить тисячний круг.. Хмм… А йому вартує тільки оглянутися…
Інший день… Ми просинаємось у чарівній історії. Те світло навколо нас.. Покриває душу тонесеньким серпанком ніжних почуттів... Ми розуміємо, що попали в найзаповітнішу мрію… Час починає зникати.. Ми робимо перший порух у новому житті.. Ми знову, наче немовлята.. Відкриваємо очі і бачимо.. Нове небо. Світліше… З білішими хмаринками.. Сонячний світ запрошує тебе. Зайти у палац щасливих усмішок… Там навіть дощ виглядає незвично.. З неба падають білі пелюсточки троянд… У світі, де народжуються казки, люди не ходять землею.. Там, окрилені любов’ю вони з легкістю здіймаються до будь-яких висот.. А як їм важко опуститися до низу.. можливо вони стають новими зірками і зігрівають тих, що ще не бачили світлішого неба і біліших трояндових пелюсток.. чарівний світ чекає на нас.. Потрібно… Просто… Полюбити..
19 лютого 2008 19:08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213948
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.10.2010
Вибач… За все погане… Прошу тебе, щоб те добре, що так далеко від мене, наблизилось хоч трішечки… Навіть на один малесенький крок. Прошу тебе, щоб те добре, чого у мене немає, з’явилося. А те, чого є хай тільки одна краплинка, збільшилось… Прошу, щоб світло світило яскравіше. Прошу, щоб сонце було лагідніше. І нехай його променів буде вдвічі більше! Прошу, щоб люди, які сплять проснулись. І обернулись обличчям до неба. Побачили сяйво. А на небі те сяйво завжди хай сяє! І того, хто засмутиться зажди зігріває. Тому хто одинокий нехай буде вірним другом, а того, хто злидар, нехай найщасливішим зі всіх воно зробить. Нехай воно каже “Я тут!” тим, хто втратив надію! Хтось мріє про ніч, що світліша за найяскравіший день! Нехай його мрія здійсниться! А ще, напевне ти знаєш, там, за заводом, маленький хлопчина без хліба вмирає. Лежить і мовчить. А сльози тихо стікають… мовчить, бо сили кричати вже він не має.. Руку підняв, щоб підвестись… Але ні! Знову упав… А сльозинку його синичка підняла. І високо в небо злетіла. Так от, нехай той хлопчина підніметься, крикне: “О Боже!” І стане щасливим!!! Усміхнеться! Знайде свою маму. Обніме, пригорне, і тихо-тихенько на вушко прошепче:”Мамо! Я тут, біля тебе!” Матуся його усміхнеться… І скаже: “Синочку! Мій сину!”. Піднімуть очі до неба. Побачать те сяйво.. повірять у Бога… Тут прийде тато. І буде все добре… Кожен загорнеться у свою ковдрочку і чекатиме Святого Миколая. А на небі засяє ще одна зірка..
Хай кожне погане погляне на небо! Побачить те сяйво! І стане інакшим!
Здається, ніби це казка. Але погляньте на небо. Невже ви не бачите того сяйва, яке зливається з неба?..
18 грудня 2007 21.32
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213947
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2010
Щось зупиняє.. щось не дає.. тебе… не хочеться вірити в це.. щось віддаляє.. чи наближає занадто повільно тебе.. мене .. щось осідає глибоко на дні.. усі дні.. усі сонячні дні.. і навіть тоді, коли душі.. коли радість коли печаль.. перед очима вуаль.. нехай би вона стала чарівним килимом Аладдіна..Піднесла б мене.. понесла б мене.. піднесла тебе… понесла б тебе..де повітря свіжіше.. де миліше тепліше, часами холодніше..часами несамовито холодно навколо щоби пробудити теплоту всередині.. добріше, щиріше і спокійніше.. всім веселіше.. почуття глибше.. віра сильніше.. дихання новіше.. небо світліше.. а щастя… воно ще більш п’янке. Навіть, якщо біль щипне, обнімеш мене.. зігрієш мене.. не підеш як тоді, you gonna stay forever..
3 вересня 2010 00:38
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2010
Коричневі зернятка кедрового горіха заспокоюють.
Жалі,надії,очікування,невідомості,переляки,радості і суперечності.. залітають і вилітають в нас.. Інколи здається, ніби в останній раз.. Нові події, міцні напитки, чи яскраві квіти… все блідо-блідо, але ж надворі літо… ніби світло, так, лампа світить, але жніхто не вірить.. втрачені слова, надії сподівання, благородні бажання… втрачені стерті забуті, побиті, сміттям, що його розніс вітер прикриті.. хоча всім хочеться жити. Жити і жити, зробити кар’єру, обладнати печеру, зїсти мяса, почистити зуби і лягти спати. Встати, помити лице, відкрити холодильник, вдихнути, впасти.. Ніхто не знає про впасти.. хтось не знає, хтось не думає. Щирості,нещирості.. цього року встановили тонкіші межі.. хиткі-ламкі-мякі-гнучкі… правда – неправда, не сказали, бо відносно припускали… припускали, пропускали і візу на кордоні не брали.. Цифрове небо, електричні зірки, для ключів дірки, кнопки, дисплеї, лесбіянки, геї, портрети Доріана Грея.. Аз іншої сторони дисплея. Страждають діти.. матері, батьки, юнаки. Талановиті, сильні і горді в відламаний кусок льодяного серця… Льодяного серця не буває.. так кажут, думають, допускають.. Сильні більше знають, слабші, міцніше сплять.. Комусь день комусь ніч. Чоловік який вирішив не дихати помер. Він став червоний, блідий, пурпуровий.. мавпа, що прийшла в місто – десь пяна і брудна біля паркану. Риба, яка хотіла стати пташкою померла на брудному пляжі. Ляна і Орест більше не будуть. Олені та Олексію більше не треба. Деякі відійшли від справи.. Новий ранок. Вони зникли. Залишились, блаженні, природа, небо, зірки, чистіше повітря. Всюди чути як летить Віра.. І Надія… Чути запахи троянд, що їх посадила Любов Олександра. Новий ранок настає щоразу. Але чи він для вас по справжньому новий? Гарні старі мелодії.. Дзвони.. Речі міняються. Вибери сторону в яку хочеш попасти заздалегідь. Але от.. Кордони.. Вони м’які гнучкі ламкі хиткі. Чи це правда неправда – вони сказали відносно. Один сон.. навчися в ньому.
05 серпня 2009 03:34
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2010
Не треба багато слів.
Достатньо лише пробач, задихаєшся, тепло і світло, тінь, краплинки, дощ, гроза, повітря, ніжний, свіжо вирваний із землі корінець, мама, скала.
І трохи звуків: шум моря, лісу, вітру, вечірніх міст, трави, музичних інструментів інколи по вечорах чи зранку, співу птахів і хлюпання води..
І запахів: свіжо зелене пом’яте листя, і запаху, про котрий я завжди мрію.
Який неповноцінний світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2010
You rock. And rock doesn’t work. You start to cry, but there is no tears. You fire a cigarette, but there is no smoke. You start to roar, like in old good times, but you hear no sound around there. You scramble windows – it doesn’t work. You try to smell your favorite parfume – you feel no smell. Then you want o take a bath – shit still happens, that was a hard day. No water flows. There is just few last waterdrops – they last there from yesterday. You gets disappointed. You see misty air creature – your disappointness. You start to concentrate. It disappears. IT aint funny. You take your clothe and go outside – you need to take a breath. It’s raining. You walk along your home street. You notice something strange – the street is empty. You turn your head up and suddenly you see, that you aint wet. You see that raindrops of this heavy rain aint falling on your head. You start to scream – it doesn’t work. You drink and whiskey doesn’t flow. It’s annoying. You start to pray. For the first time of your life. But you hear no voice, just some creatures hangin’ around. You start to chart. You go to Tiffany’s. But gold and diamonds doesn’t glitter. And rock doesn’t work. Even if she rocks crazy. This is the end of time.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2010