| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Відкрила двері й стала на порозі
щербата Смерть з порожніми очима,
із рештками пергаментної шкіри
на черепа опуклім задзеркаллі.
Косу сталеву сперла у куточку,
за довгий стіл хазяйновито всілась,
перо вмочила в каламар з чорнилом
і почала писати протокол.
I поповзли по сірому папері
слова, свинцево-мудрі та безкровні,
цинічний усміх брезклого обличчя
сплітаючи в кiстляву павутину.
Слова звивались, жалили й сичали,
слова казились, гавкали й гарчали,
гарячі жили Бранцю розтинали ¬–
упитись хтіли. Та козацька кров,
крута й терпка, як зимний сік калини –
не витікала із козацьких жил.
І тануло мертвотно-сіре листя
отруйних слів, понизаних в намисто
брехні і зради. Злоби та олжі.
А зір поета кришталево-чистий
без труду розтинав тюремні мури,
і понад остогидлими снігами
до рідної країни тихо линув,
де горизонту лінія єднала
блакить небес і золото ланів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705325
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.12.2016
Сіре місто в пустелі, крамниця кульгавого бога.
Запилюжені зорі – в зіницях розбитих вітрин.
Продається усе: сон-трава і широка дорога,
сірий спокій нудьги і барвисті вітри перемін.
“Скільки коштує сон про далеку й незнану країну?
Дзбан старого вина – щоб наповнити сенсом буття?
Свічка чорного воску? душа? досконала людина?
Сірий в яблуках кінь – і забуте в трамваї дитя?”
На руїнах лісів – кам’яниці, церкви та кіоски.
Тіні вбитих озер і закута у камінь ріка.
“Постеліть килими на слизькому від крові помості!
Вирлоокий Підкова учитиме Смерть гопака!”
Чорний пес Кайзервальд стереже твої площі й собори,
кості княжого замку – на схилах крутої гори.
На майдані – король, на коні воронім, чорний ворон!
Божа Мати в снігах на розхресті забутих доріг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2016
Повна чаша вина,
кров лози виноградної,
дар легковажного Пана –
бога давніх часів,
коли мавка
у кожнім потоці жила.
Ложка дикого меду
від бджіл лісових,
що невтомно
накопичують сонце
у дуплах столітніх дубів.
На краєчку ножа –
трохи світла і дрібка кориці.
На повільний вогонь –
щоб вино напоїти вогнем.
Заспівати баладу,
про повінь і гул громовиці,
про травневу грозу,
переповнену теплим дощем:
“Пригадай,
як сідлали коней на зорі,
як втирали сльозу крадькома матері,
як рипіли-прощались ворота.
Як шуміли-сміялись весняні вітри,
як кричали в високому небі орли,
як стелилась трава під копита…”
Випий келих до дна –
і напій променистий
переміниться в кров
і по жилах вогнем зашумить.
Звільнить душу, і та
крізь спіральний тунель золотистий
на невидимих крилах
злетить у небесну блакить.
Рухнуть всі перепони,
відкриються всі таємниці,
свіжий вітер весняний
розвіє безсилу печаль.
На горі, в білій вежі
князівна живе білолиця –
їй пісні про кохання
щоранку співа менестрель.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2016
Загорівся Майдан – захлинулось повітря димом.
Вісім снайперських гільз
вмерзли в лід між воронячих гнізд.
На бруківці – курган: прапор біло-червоно-білий.
Ніби хлинула кров із пробитого горла на сніг.
Камінь, лід і вогонь – урядовий квартал у облозі.
Три прадавні стихії – солдати міської війни.
Барикади і кров. “Отче наш” на нейтральній смузі,
вогняні метеори у чорному небі зими.
Він зійшов із небес – у плямистому бронежилеті.
В золотій балаклаві – Архангел з мечем вогняним.
Чорно-білий квадрат. Територія волі і смерті.
Білий лотос розцвів у вулкані з палаючих шин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2016
Куди ідеш, самотній подорожній?
Студений вітер. Гори і туман.
Віщує крук загибель у безодні,
у темних водах озера оман.
Куди бредеш, каліко перехожий?
Залишив дім, покинув рідний край?
Кривавить обрій, бèсаги порожні.
Позаду – пекло. Попереду – рай.
Побачиш сон: наповнений птахами
зелений сад у пахощах бузку.
Розквітлі вишні, теплий білий камінь
під вербами, при тихім потічку.
Тече вода – крізь зими і крізь весни.
Тече вода – крізь гòри і віки.
Олень і сарна – дві душі воскреслі
зустрілися на березі ріки.
Вони лише очима говорили.
Вони стояли мовчки, мов святі.
Олень і сарна – дві душі прозорі –
в смарагдовім серпанку самоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2016
Народитись в кайданах.
Зростати в нужді і в неволі.
Осягти повноліття – холопом, в шляхетськім ярмі,
і втекти на край світу, де хвилі ординського моря,
безупинно розшарпують берег слов'янських надій.
Стати муром супроти.
Зміцніти.
Лягти на крило.
Обдираючи ребра в залізні гаки Цареграду,
начиняючи трупом високі могильні кургани –
збудувати державу з ревiння гармат та відваги,
із презирства до смерті й нещадного блиску шабель.
Збудувати державу із синього-синього неба,
із гарячих сердець, вічно спраглих бездонної волі,
із жуpливих пісень, відшліфованих сонцем та вітром,
з божевільного танцю, що брук розбиває до крові,
і – утратити все.
Утопити в гнилому болоті.
У трухлявому лісі.
В тупій, непролазній пітьмі.
Де лиш стогін і регіт, і крик двоголового крука
раз у раз провіщає якусь недоладну біду...
Але лицарі ті не погинули марно, не вмерли,
бо відвагу свою перелили у пісню й молитву,
бо надію свою перелили у пісню й молитву,
кров гарячу свою перелили нащадкам у жили.
I хто має хоч кpаплю отої шаленої кpовi,
хоч в якiм би вiн piс стояpемнiм, столютiм яpмi –
не впаде на колiна, не стане молитись сваволi,
бо в кpовi тiй живе степова неокpаєна воля,
бо в кpовi тiй нуpтує Днiпpових поpогiв несить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2011
Ти бачив, як народжується смерч
у серці Азії? Як гуснуть метастази
роз'ятреної золотом Орди
і гасне день. І здичавілий вітер
терзає срібнорунне Дике Поле
мільйонами розжарених копит...
Ти бачив, як хриплять фортечні мури
в обіймах стужавілого аркану?
в безсилий крик беззахисного горла
вгризається затроєна стріла?
Ти бачив,як темніють ясні зорі,
кричить трава, німіють осокори
і кров'ю захлинається вода?
Ти бачив? чув? палив, рубав і різав?
Ти гвалтував? Ти пив гарячу кров?
Чи ти хоч раз в своїм житті упився
безкарністю роз'юшеної волі,
роздоллям невідплатного гріха?
Ні, сину мій. Той, хто не їв з ножа
живого, ще пульсуючого серця -
нізащо не зуміє осягнути
солодкої знемоги всепокори,
розчинення в безликості юрби...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226722
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.12.2010