| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Дорослішаєш- це коли рідні йдуть на свято, а тебе вже не беруть, і телефонують тобі на мобільний та запитують чи тобі не сумно самій. А ти, ти ж доросла, холодно чи веселим голосом відповідаєш , що ні звичайно, а саме в цей час шукаєш з ким би онлайн поговорити чи кому зателефонувати.
Дорослішаєш- це коли ти все ще таке ж ліниве дитя, але за всіма справами тобі не вистачає часу навіть подивитись новий фільм.
Дорослішаєш- це коли тобі боляче згадувати про нього, али ти все ще мрієш , що ви будете разом. Живеш у полоні ілюзій і хоча тобі боляче і важко,кожна згадка про нього гріє тебе,і ти стаєш щасливою лиш від того, що це було.
Дорослішаєш- це коли ти робиш те , що не дозволяють, приховуєш це, але ти не жалкуєш.
Коли вже я стану дорослою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223624
рубрика: Інше, Філософська лірика
дата поступления 21.11.2010
Привіт, я Кейт!
Мені 16 і ми переїздимо, з мого рідного містечка, у великий мегаполіс.
Гарний початок для казки про принців та принцес. Я буду новенькою у новій школі, житиму в квартирі, нікого не знатиму, в цьому,тепер, моєму місті.
«Побачивши її він закохався в неї і врятував її…»- непогано,Кейт ще трішки і психлікарня прийме тебе з надувними кульками і тортом. В своєму місті я знала буквально кожного, я там прожила, чорт візьми цих 16 років, а мої батьки вважаю, що можуть так просто вивезти мене і я радітиму. Ми переїздимо до великого міста, з моєю координацією я або попаду під машину ,або в метро пришебусь дверима.
Я не така вже красуня, в школі мене не сприймуть. Друзі лишились там,тепер уже не вдома. Я надіюсь,що хоч квартира буде просторою і з гарним краєвидом.
В маленькому містечку проживала тиха та чудова родина, машина, донька яка чудово вчилась, американська мрія,а не життя. Але Містера Гордона перевили працювати в головний офіс корпорації і сім*я переїздила. Про це балакало все містечко, адже Гордони були корінними жителями і поважною родиною.
- Ти переїздиш
- Так
- На довго?
- Ти дійсно такий дурний?Назавжди
- Як я без тебе?
- Якось будеш,знайдеш собі нову подружку з якою ходитимеш до школи. Все я побігла.
І вона пішла…
А він так і не встиг сказати, що для нього це було не просто дружбою…
- Кейт Гордон!Прошу проходьте в 314 аудиторію,там займається ваш клас.
Чудово, знайти б ще її, ту 314 чи то 316 аудиторію…Та ще й математика перший урок,чудово просто,чудово... Гарний початок дня. Я відчуваю вже,як мені буде важко…
Так…Аудиторію я знайшла, ну ,що ж Кейт заходь,не стояти ж тобі тут вічно…
- Квадратні рівняння сьомо… Хто це прийшов до нас? Що за дівчисько? Та й без форми…нічого,така , смазлива мала. Погнати можна.
Я пережила цей день…Жахливий день у школі, як я і думала вони мене не сприймають, а цей спортсмен-двієшник і його подружка-хvойда взагалі ненормальні. Як чудово, що ще тільки два роки і я закінчу школу…Хоча мене певно таке ж чекає в універі , я не люблю спілкуватись з людьми, а вони ненавидять мене та ображають. Відчувають мою неприязнь.
- Ну що ,Стен, не слабо?
- Не слабо,дівчисько шкода.
- Може ти в неї закохався? О,любов з першого погляду,це так романтично…Не ,сци,чювак, я в тебе вірю.
- Я? Еліс, ти здається забула хто я. Стен Ваулд ніколи не відступає!
- Так що ж ми боїмось тієї новенької,Кейт здається?
- Я нікого не боюсь, тим паче тієї малої.
- Скільки часу тобі потрібно?
Столова в школі була затишною. Їжа була , нормальною, не те чого я очікувала, на щастя.
Я сіла за столик, як це заведено, до мені ніхто не підсів, в моїй старій школі теж так було заведено, зараз я для них шмат м*яса,ніхто.Оглянуваши всіх учнів, я зрозуміла,що дрес-коду вони дотримуються чітко , ще б пак, елітна школа. Тут забрались вершки суспільства. Якби була такою, як вони і мала змогу купувати купу одягу, я б не ходила в шкільній формі. Дивні вони.
Чому вони сюди дивляться? Стен та Еліс,та парочка, яка дістала мене на математиці? Як чудово , що я з ними тільки на математиці. Більше я б не витримала. Хоча я , ще не була на багатьох предметах, але мені здається це і є верхівка школи,ця парочка керує тут всім. Вітаю, Кейт тепер тобі житиметься важко…
- Місяць можливо і менше
- Старієш…
- Вона не проста штучка,доведеться попотіти над чим
- Гаразд. В тебе місяць.
Ще декілька вулиць і я вдома,якщо цю квартиру назвеш домом…
- Обережніше!- крикнула дівчина,яку я ледь не збила.
- Пробач , зовсім не дивлюсь під ноги.
- Нічого, буває. Проблем багато?
- Та є трішки.
- Йдмо вип*ємо кави,тут кафе неподалік .
- Ось так…- закінчила я свою розмову,навіть не знаю чому я розповіла все цій дівчині .Ми нещодавно познайомились, а я на неї все навалила.
- Ну,ти й влипла, Кейт. Але я знаю, як тобі поліпшити своє становище…
Обговоривши все зі Стефані, ми вирішили діяти за цим планом, було таке відчуття,ніби ми знайомі давно. Стефані, як виявилось , теж переїхала, і теж пішла в нову школу,тільки не в таку елітну, і рік тому. Друзів у неї не багато, але на неї не мають зуб двоє шкільних лідерів, як на мене. Дивно,але вона певне моя найліпша подруга…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211662
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2010