| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Хтось писав про мультики і весну … а в цей час у неї ламалось життя! Просто, як кістки безхребетного. Невже я її жалію??? Жаліти себе треба!
Хтось ревів через «нерозділену любов», а вона сміялась, коли з вени стікала друга літра крові… Хтось просто дихав, а вона жила!!!
Вчора вона не прийшла додому…точніше до тієї сірої озонової діри в просторі де приходилось інколи проводити потойбічні ночі… Сьогодні вона теж не прийде! А завтра може просто не наступити!!! Життя – мильна бульбашка…
Вона просто нєфорка з вогняно-червоними нігтями та красивим чорним волоссям…а ще з чорними очима. Кольору сонця(парадокс),з диявольською пристрастю та блиском в них! Не вірте! Вам цього не зрозуміти… Та і мені теж, я сьогодні писали про розбиті коліна…В неї ж розбите життя і вона мовчить!
А хто з вас задумувався, що тупо хвилюватись через те, що «купило притупило», чи через невдалий манікюр…чи зламаний ніготь…коли поруч ґвалтують, при нічних ліхтарях з побитими очима… ґвалтують чиєсь життя……….
Фе…як низько і огидно шлятись по підвалах і їсти з смітників…А плювати на неї – людину – не низько? А жити заради «хавчика» та щоденних дзвінків в 20.00 не низько??? Чи про це вам в дитинстві батьки не говорили???
Люди-люди, невже всередині, крім механізму-серця нічого не залишилось? Невже вона завтра не прийде? Невже хтось і далі буде писати про мультики????
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245800
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.03.2011
Скоро Новий Рік! Скоро , МАЛА, життя зміниться! ТИ відчинеш двері…перегорнеш сторінку… спробуєш знову жити! Скоро Новий Рік!!!!
Скоро прийде Дід Мороз, принесе мандаринки та спокій…але щастя не буде! Він не здійснює мрії! Це просто казка. Казка, яку ти, Мала, так любила. В яку вірять діти. ТИ вже виросла. Але віриш, тому і Мала!
Скоро годинник-зрадник проб*є 12! Скоро проллється шампанське…Скоро прийдуть до Тебе, Мала, гості…Буде галас! Всі святкуватимуть, радітимуть…. Буде ялинка, знову шампанське, мандарини (від Діда Мороза), вогники, очі…Безліч вогнів у очах! А його не буде…Він не прийде, Мала…Не буде тільки його….Ні, ще щось забула! Не буде двох найважливіших для ТЕБЕ гостей: Його і літа… Вибач!
15.05. Скоро Новий Рік! А зараз ТИ плачеш над «Іронією долі»… смійся, Мала, без іронії. Таке життя!
18.30. Лились втомлено сніжинки…Ти йдеш на кухню??? А й справді «Олів*є» потрібно робити…любити…убити!!! – Дурні рими….. Картопля, ковбаса, сіль, перець, цибуля, майонез…Плачеш? Ти що, Мала??? Скоро Новий Рік!!! Припини! Кажеш, це все цибуля???...хм…Ти ж сильна…Не плач, Мала…
20.10. Прийшла подруга, з снігом, на чорному волоссі…яка вона красива!!! Принесла цукерки! Ти сильна! Його нема, але ти не сама. Ти усміхнулась… Згадала «Контакти» і фальшиві усмішки-смайлики;-))) і віртуальний роман…і знову Він!=(
21.30.Прийшли інші. Галас, радість, але…не осінь! Не ти! А на вікні мороз малював любов…малював-стирав-малював… Мала, заспокойся!
Скоро Новий Рік. Остання година 2010 р… Ти не думай про це!!!! Мала, і про Нього не думай!! А друзям весело: вино, твоє олів*є зі сльозами…
Новий Рік?
12…. Ти не чужа…залишися, Мала! Живи!
11…. Зима…не холодно!Живи!
10….А друзям весело. Ти їх любиш і вони тебе. Живи!
9. … Мала, ти сильна! Живи!
8… Чекай, Мала…живи!
7. ..Тобі не треба його!Живи!
6… Ти ще любиш? Живи, Мала!
5…Не згадуй осінь і ваш дощ. Живи!
4…Не сумуй, це ж Новий Рік! Живи!
3…Ще чуть і Ти полетиш! Живи,Мала…
2...Не падай…не прірва…Дихай…Живи…Не рахуй секунди…
1…З Новим Роком!!!!! З Новим Роком, Мала!!! Ура! З Новим Роком!!!
Новий Рік…Треба жити! Навіть без Нього. Живи, Мала! Ти сильна… Дзвінок в двері! Відчини…Може хтось з друзів запізнився, або Дід Мороз або Літо… Він??? Мала….це ж класно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231711
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.12.2010
Вдих-видих...світ запихав в нас повітр*я.
Дощ барабанив по вікнах.
Вдих-видих...я вільна!!!
Йди-залишися...Осінь - як прірва.
Небо накидало сотні слідів.
Вдих-видих. Ще сильна...
Щастя, як міф. Ти зрозумів!
Танго-тектонік...Танці - фальшиво.
Завтра погода сніжитиме.
Вдих-видих...ти житимеш!!!
Світло-тепло...Карма провісниця.
Спогади щойно прислали нам лист.
Вдих-видих. Я звільнюся!
Я відповім. Я пошлю падолист!
Раз-три.Два - вдягни маску!
Не повернешся? Будь-ласка!!!
Вдих-видих...Це казка!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225280
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2010
Черговий день, перед своїм приходом посилав Йому нічні романси. Холодним, останнім теплом молились втрачені хвилини. Він відчував себе маленькою частинкою ВІЧНОСТІ. Він дихав…
«Мій містере, сьогодні Ви щасливі?» - запитували його байдужі снігопади? «Сьогодні Ви вже любите людей???». А Він тихенько, як скривджене немовля ховався в своєму світі…
У Нього не було нічого, що по-справжньому Він би цінував. Жив для … сам не знав для чого! Холодними, монотонними ранками пив міцну каву з корицею… одноманітними днями вештався старими, брудними вулицями Кракова….а довгими, незабутніми вечорами сидів в Інтернеті, вбиваючи покидька-дуга час! А там Йому було затишно. Там в Нього був інший світ, в якому все залежало від того, в яку сторону ставити дужу-усмішку)))))))))) Він ховався в спілкуванні з якимось людьми з Росії, крутив віртуальний роман з дівчинкою, в якої був банальний нік – Сльоза ангелА…а Сам ніоли не плакав…
«Мій містере, хіба фальшиві смайлики замінять чиїсь очі?:-)» - питались в нього пусті, осінні снігопади. «Сьогодні Ви вже любите людей?»… а Він мовчки вставав, виходив на вулицю…біг, тікав… від неї, від осені, від Інтернету, від світу, від снігопадів…від неї, від осені…від неї, від себе…Біг, заходив в один з останніх нічних трамваїв, сідав на заднє сидіння, подальше від кількох сірих людей, що заходились обговорювати Його переляканий вигляд, і плакав..плакав, як вона… Сльоза ангелА.. Тепер Він її зрозумів, ту дівчинку..з Інтернету…її сльози…
А за товстим, брудним склом почався дощ, вистукуючи шалений ритм по Його серці дощ заманював у свою вологість… Він раптовим рухом руки вдарив по склі. Воно посипалось дрібними уламками в життя, в монотонні ранки з кавою. Мій містер нерішуче ступив крок до старих вулиць Кракова....а опинився там, холодним, незабутнім вечором в своєму світі…З нею… А трамвай, не помітивши зникнення дивного пасажира, помчав з сірими людьми в майбутнє без сенсу…
«Мій містере, сьогодні ВИ щасливі? Сьогодні Ви вже любите людей???» - кричали перші, байдужі снігопади.
Він відчував себе маленькою частинкою ВІЧНОСТІ…Він ще дихав!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221113
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.11.2010
Тоді, коли ти пішов...осінь по-звірячому страждала від холоду. З висоти у мій світ вривались краплі води...холодні, темні і чужі... Вони мили мою душу від спогадів огидним, болючим брудом. Світанки розцвітали тихим листопадом...Для когось життя продовжується, а в мене воно зупинилось.Затамувало подих на сьомій ноті твого сміху..на нашому сьомому небі...тоді, коли прийшов день, тоді - коли ти пішов!!!
Мертва точка. тут немає нікого. Та стерва - осінь залишилась там - у їхньому світі. А ми жили далеко від всіх. В мертвій точці. Жаль, що не довго... Кохали свою окраїну, а ще ту прірву, що починалася за нею. Палали віхолами болю і жили… жили… вбили… І в животі пекло пустотою. В твоїх очах сміялись янголи. Їх тисячі, мільйони!!!! Пафосно, як в бразильському серіалі, ти пішов, пафосно боліло серце. Писати щиро можна лише кров*ю…………..
Божевільна пристрасть в долонях. Скорена, зім*ята. Тепер осінь так і залишилась за вікном, а може й взагалі розлетілась на друзки! А я тоді вдихнула повітря на цілу ніч. Щоб потім не дихати, щоб не сполохати гармонічну анархію між нами….
Тоді, коли ти пішов я таки зробила цей крок. Я пломеніла люттю і здалась. Я за окраїною…Так! Тепер я не з вами. Я тепер інша. Не втрималась.Всього лиш встала на вікно, а потім мить…і я вже там. В осені. В вашому світі!!!
А наша мертва точка, хай буде мертвою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218553
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.10.2010
Заплакав світанок сльозами-обманом з пелюсток орхідей.
Комусь місяць здавався чорним, хтось його любив...
Залізні грати в шкіру впивались вогнем.
Він вбивця, засуджений, волі нема....
Без голосу дощ, на смак був п'янким.
Візуально впевнений, насправді - ніщо
Знущаються з осені. Почуття сиплять під ноги,
Його, як тварину, вважають невартим життя!
Випадкові погляди крізь стіни,
Очі твої, очі повні сліз,
А людини не стало, хоч зима буде далі сіріти...
Ритм вже стих, він ніхто, просто тінь.
Тату на душі. Поету - белісімо. Йому - 10 років.
Сценарії спалені. Він ж не злочинець, він лиш актор
Заплакав світанок, а осінь почала тремтіти
Уламки розкидані, кров потекла. Тепер все на місці....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211353
рубрика: Інше, Білий вірш
дата поступления 17.09.2010
Мій незнайомий друг насолоджувався останнім подихом літа. Падав дощ, а я танула. До заходу сонця кілька годин. До моєї смерті кілька миттєвостей!
Останні квіти літа згорали під загадкові звуки саксофону. Я блукала чужим світом у пошуках неба. Позаду стояв старий Львів. Попереду - нова самотність. Попереду, напевно, пустота.
Старий, сумний музикант вміло плакав якусь мелодію під ноти свого настрою. В нього були карі очі і важка, але невимушена посмішка в куточках губ, якими він цілував інструмент. В моїй голові промайнула думка, що ця людина щаслива. Виглядати похмурим, але приховувати усмішку – бути щирим, не для того, щоб це бачили інші. Хм...цікавий пан. Я кинула в футляр з-під саксофону кілька монет і пішла старою вулицею далі – назустріч небу.
Щасливий дощ був настільки теплим, що я дихала на повні груди. Відчуття легкості шепотіло моїм думкам, щоб ті ішли вперед. А відчуття болю не давало ступити і кроку. Я присіла на стару, так знайому мені, лавочку. Розболілась голова. Я закрила очі. Побачила веселку. Таку світлу і чисту, тільки у формі крапель літа.
‘’Вам потрібна допомога?’’ – запитала жінка, яку я навіть не помітила. Вона сиділа поруч в довгому, зім’ятому, чорному платті і довгим рудим волоссям, яке лягало на плечі, цілуючи їх. В руках у неї був буханець хліба, а поруч - безліч чорних, красивих круків, які нахабно з’їдали приготовану для них поживу.
“Ні, спасибі. Мені краще!” – сказала я і заглянула незнайомці в очі. В них були зібрані всі почуття людей. Мене це настільки вразило, що незважаючи на нестерпний біль я піднялась і побігла вперед, не відчуваючи землі під ногами. Я мчала до старого, сумного майбутнього з посмішкою в куточках губ, під мелодію саксофону. Мені нестерпно хотілось втекти від доброго минулого в чорному платті. В очах бриніли сльози, як подарунок неба.
До смерті одна мить….....................................................................
Звук саксофону розлучився з голосами круків. Все зникло… Хтось розтанув.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208648
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2010
Я так давно не дихала...
А красиво втрачати свідомість!!!
В мене осінь у покер виграли,
Залишивши відчай натомість.
З мене вирвали тіло,
А душа не хотіла літати.
Хтось писав про вампірів.
Залишилось лиш жити й чекати.
Залишилось рахувати миті,
Що тікали крізь пальці до сонця.
Тепер наше літо вбите...
Виявляється, жити просто!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2010
* * *
Твої мрії осліпли,
Твої руки спустилися в прірву.
Не дивися невірно.
Не рахуй перемоги. Навіщо?
Твої сльози байдужі.
Знову крила порізала ти.
Біль втопила в калюжі,
Лише серце кричало «Лети».
Твоя доля штовхнула
Почуття у безодню зі страху.
Ти її не забула.
Її простила. Ти сильна. Не плачеш.
Хто ти? Дівчинка в панцері з віршів?
Жінка закутана в гордість?
Твої руки спустилися в прірву.
Твоє небо наплакалось. Досить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2010
Зелене небо.
Не зважай.
Ми через все пройдемо.
Лиш кохай.
Іди, іди. Назад не повертай.
Не оглядайся...
Йди, тікай.
Тікай від світу, метушні.
Тікай від себе... і від мене.
А я прощу, прощу тобі.
І прихилю до ніг
Зелене небо.
Ти тільки йди вперед.
Іди. Не оглядайся.
Ти тільки вір в сюжет.
Та йди і не вертайся.
Приречені мрії.
До смерті.
Зречені надії.
Такі темні.
Зелене небо.
Чорна земля.
Тікати треба.
Йди... виходу нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2010
краплинки
осіннього дощу
краплинки дощу
на склі
краплинки сліз
у душі
картинки минулого
у спогадах
і холод зараз
у поглядах
краплинки
холодного дощу
ніби небо зронило
сльозу
ніби небо заплакало
тихо
і забуло зовсім
про лихо
краплинки болю
в душі
дощ розум
затьмарив мені
краплинки з небес
і на тебе злітали
тебе також
вони покохали
краплинки дощу
ще падають
минуле вони
не згадують
течуть по віконному склі
і тихо шепочуть мені
про все забувай
сум проганяй
живи і радій
сумувати
не смій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2010
Він вперше щиро плакав,
Коли осінь прощально мовчала.
Гордісь завжди межує зі страхом.
Ти, напевно, йому не казала.
Він вперше дихав без причини,
Як ти пішла,
А фари спільної машини
Вже не світили. Виходу нема.
Він вкотре зустрічав світанки.
Тепер без тебе
І попіл струшував з цигарки
Життя – проблема.
Він знову марив літом,
Вдихаючи запах самотності.
Так щиро ділився зі світом
Дозою підлої гордості...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2010
Знову ти зігріла шибку мого вікна, але не моє серце. Ти прийшла до мене. Така щаслива, оспівана, та чомусь така холодна. Ти – мрія поета, красива, щира... невірна. Навіщо ти принесла свій осінній холод? Щоб зігріти мене?
Я так тебе чекала... Рахувала кожну сніжинку, яку ненароком кидала твоя сестра, щоб знати, коли ти прийдеш. Я запитувала у очей перехожого, чи ти далеко, а ти... потім і їх вкрала. Я раділа, коли світ зігрівався твоїми першими зрадливими промінцями.
І ось... Ти прийшла! Переплелися наші долі, холод твого тепла і вогонь моїх крижаних очей. Потім почалася німа боротьба. Битва світла і тіні, радості і смутку... Спочатку ти кинула з неба підсніжник, білий, наче спомин про сніг. Потім подарувала таке довгоочікуване проміння не зимового, а мого, такого рідного сонця, для того, щоб я повірила тобі. А потім... потім розірвала всі мої мрії. Порізала, фальшивим теплом, всі спогади. Розкидала мої почуття... І добила таким пекучим чорним снігом. Таким чужим навесні, не твоїм. А я про нього вже забула... Забула, що він лікує рани.
Чому ти залишила лише мене в зимовому, банальному холоді? Чому щастя існує для когось, тільки не для мене? Я ж так тебе чекала... А може ти приходиш тільки до ангелів? А що ж тоді робити нам, людям, які живуть не в раю, не в пеклі, а на землі? Чужій??? Чому ти принесла усім тепло, а в мене забрала останні відблиски душі? Чому стільки запитань? Ти ж знаєш відповідь – скажи...
Тиша... Лиш чути відгуки твого беззвучного сміху...
Весно, подаруй мені хоч крихту твого тепла. Я віддячу... життям... Я не звикла просити пощади. Але ти виграла. Я визнаю... Пробач, що не хотіла ділити твого щастя... Напевно, так і не навчуся цього робити. Радій, я - твоя рабиня. Проте, ти не станеш моїм другом. Ніколи.
Я тебе ненавиджу... Ти жорстока. Ти забрала мої мрії і почуття для своєї потіхи. Поверни мені сніг і холод! Мені не треба твого тепла... Я хочу замерзнути, щоб прокинутися вже літом і не бачити тебе! Примхливої... довгоочікуваної... холодної...чужої... з мільйонами сердець у руках... з моєю душею у весняній повені... з подарунком для світу і ножем в серце... для мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206765
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2010
Ти від самотності стала напівдикою,
Кидалася на перехожих, мов на сенс життя.
Мутні очі кольору вишні стиглої
Штовхали в прірву в кровопролиття.
Ти від минулого отримала поранення,
Не ностальгуєш за старим ножем.
Ти не вовчиця. Просто... просто зраджена.
Ти та, що плакала й писала під дощем.
Ти просто осінь, що порвала небо.
Ти просто промінь, промінь майбуття.
Ти залишилась жити. Жити треба.
Ти демон, але хто для тебе я?
Ти ніч, що зваблює недопалки зірок.
І викидає їх у вікна серця.
Танцюючи вальс, вітер промок.
Ти дика... ти чужа невперше...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2010
За вікном лежав брудний сніг. Сніг, на якому ти зоставив свої невидимі сліди. Зоставив лиш сліди, покриті меланхолією і спогадами. Зоставив і пішов. Пішов, нічого не пояснивши. Пішов банально й тихо. Пішов і більше не повернувся.
Колись ми були найкращими друзями. Ми мріяли разом. Жили лише мріями. Ти любив мене? Любив чи грався? Невже янголи бувають такими жорстокими? Невже ти не повернешся? Невже моє життя складається з одних лише знаків запитання? Невже цей брудний, холодний сніг може комусь приносити щастя?
Ми були разом. Забували про весь світ. Завжди прощали один одному всі образи, навіть... навіть зраду... Ми були разом, а потім... А потім ти пішов. Пішов, залишивши невидимі сліди на брудному крижаному снігу. Тебе немає, є лише банальні вірші, байдужі сльози і сумні спогади.
Ти завжди був поряд. Твої крила надавали сенс життю, твої руки підіймали мене із землі і вели нелегкими стежками долі. Коли я підходила до прірви, ти мовчки дивився своїми до болю красивим, сіро-зеленими очима і я поверталася в життя. Поверталася до тебе. Ти накривав мене від всього світу своїми сніжно-білими теплими крильми. Я ж не бачила цього, була...с сліпою.А потім... потім ти пішов. Пішов, зоставивши невидимі сліди на брудному снігу і у моєму кам’яному серці.
Ти – мій янгол-охоронець. Твої сліди – мої вірші.
Але ти пішов і я зосталась одна. Без янгола. Без крил... Без сенсу життя.
Та ти повернешся. Я вірю в це...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206552
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2010
Дівчинка в своєму світі.
Нащо тобі почуття?
Він принесе з літом тобі квіти.
Ти, взамін йому, своє життя.
Дівчинка в зчорнілих снах.
Біле світло в них лиш ти,
Ти літаєш наче янгол, птах,
Йти не можеш і за це прости.
Дівчинка з очима дитини.
Випий чай, а пиво залиши йому.
І лиш небо в серця половині
Подарує мить польоту, може сну.
Дівчинка, що тане на долоні.
Ні, не курва, це лише дитя.
Тане від його любові
Нерозуміючи нічого і тебе, ЖИТТЯ...
Дівчинка без мрій і страху,
Лиш з очима повними образ.
Ти почуєш лиш єдину фразу:
«Все пройшло, уже немає нас!»
Дівчинка із казки «Небо» .
Осінню прийшла, взимі пішла.
Не тебе, їй щастя треба.
Жаль, що зараз за вікном зима.
Дівчинка без сміху на вустах.
З смаком болю й сліз на горизонті.
Він пішов, із світу він пропав.
Вона померла. Вибачте, шановні!
Дівчинка в могилі із лілей.
Мовчки крикне, щось прошепче дзвінко.
Мрії, спогади, в`язкі, як клей.
Ні, не дівчинка. Вже ЖІНКА!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2010