| Сторінки (1/60): | « | 1 | » |
[quote] Ми зможем пережити, не переживай,
У нас все є, але чогось немає, але все ж є (Onuka - Svitanok) [/quote]
ми знаємо. нас чекає багато змін
ми хочемо бути в шкірі хижака
адже роль ніжного супутника нам надоїла
ми хочемо летіти стрімголов
коли всі навколо ходять у дит.візках
ми хочемо дізнати те що є невідомим
коли всі думають що все давним-давно відоме
ми хочемо бачити все без окулярів
коли навколо всі бояться сонця
і носять ті ж самі окуляри
не ті ідеали ми цінимо, як раніше
не тих людей поважаємо, як раніше
не ті думки навіюються, як раніше
а ті погляди, які нас формували раніше
давно з корінням в смітнику
бо кожен хотів нас бачити хорошими
та подобатись всім поволі набридає
незмінний є одне
батьки нас називатимуть дітьми
а малі казатимуть, що ми дорослі
ми завжди стоятимемо на пероні і чекатимемо потягів
застрибаємо в кожен з них
адже життя без стрибків
без спроб без пошуків без змін
стає нецікавим
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690745
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.09.2016
привіт, мій світ.
знаєш, я не здивований що хтось прийшов за мій поріг
але я заметушився,
я побіг тебе обіймати
чим швидше чим тепліше чим спокійніше.
я тебе обійняв.
моє серце прокинулось
хоча знаєш, довгий час не хотілось прокидатись.
а наразі - я не знаю куди діватись?
пропасти, втекти, сховатись
і запитати в богів
за що мені дарунок з дев\'ятого неба?
можливо, я тебе не гідний і тебе не вартий
і скромний для тебе, і звичаний для тебе
можливо, я невчасно, а можливо, навпаки запізнився?
але знаєш, я багато про що хочу тобі сказати
багато про що розповісти, багато де з тобою сховатись
знаєш, як важко дихати, коли не маєш мрій?
і як легко жити, коли поруч з тобою весь світ
знаєш, як не хочеться молитись, коли маю змогу тебе любити.
знаєш, це дивовижно, що ти поруч
ми можемо грати в сонячних зайчиків
але без дзеркал, адже вони псують людей.
ми можемо відчувати такі емоції, як в дитинстві:
чи то плакати від щастя
чи то радіти крізь сльози
і кожен день повторювати собі, як вперше
\"привіт, мій світ.
знаєш, я не здивований, що хтось прийшов за мій поріг
але я заметушився, я побіг тебе обіймати
чим швидше, чим тепліше, чим спокійніше.\"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2016
що ти робиш зі мною?
перша ночі мені сняться сни
а ти кличеш мене
ти так хочеш
щоб я зійшов із дев'ятого неба до тебе
ти так хочеш
щоб я стояв босим поруч
і слухав шум твого безмежного світу
не втікав назад
не приймав виклики
не шукав щось невідомого
не блукав і не бігав по колу
назви якого і виходу з якого
мені ніколи не знайти
що ти робиш зі мною?
шоста ранку я прокидаюсь
а ти кличеш мене
ти так хочеш
щоб я залишив мімів
щоб я не думав ні про що
ти так хочеш
щоб я не переживав і нікуди не спішив
а просто сів за фортепіано
і ніколи не розфарбовував наші обличчя
і без банальних слів лишався з тобою
тут і зараз. назавжди
з тобою назавжди.
що ти робиш зі мною?
ти кличеш мене
ти витягуєш мене
ти даруєш легкість про яку я мріяти не смів
що ти робиш зі мною?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2016
хай щоки червоніють, хай губи відчувають спокусу
заплющ очі і не відпускай сон
а ти малюй, продовжуй малювати на стінах церков
малюй на обличчях, малюй на руках,
малюй по тілу змучених до жалю кровоточивих ікон.
насолоджуйся, не втілюй жодного образу
відчуй легкість, як відчуває метелик, коли літає вперше
відчуй його дотик, як колись тебе маленьку хрестили в церкві
відчуй обійми, яких батьки не в змозі подарувати
відчуй тепло, яке нікому і ніколи не зможеш взамін віддати
ти ж знаєш, що віддала океан, щоб отримати довгоочікуване море
проміняла сизифіську втому на ахіллесовий ключ
розбила дзеркала навколо, щоб ніхто не зміг відчути твоє щастя.
але ж знай. пам'ятай. ніколи не забувай
що бути ніжним, аж ніяк не означає бути вірним
адже це так важливо для тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2016
невже таки всі стали глухими?
саме після того випадку на заводі?
коли ти один їв алюмінієву стружку
а інші тихо стояли,
а інші тихо мовчали...
невже таки всі стали сліпими?
саме після того випадку з самого ранку?
коли поштареві набридло кидати листи
а інші дико дивились,
а інші дико кричали...
а чому дико кричали? а чому дико мовчали?
всі ж хотіли постійно говорити діалогами
закинути за стіл ноги і ковирятись в носі
будь-хто, будь-де, будь-навіщо,
будь-коли, будь-з-ким. будь-кому.
а ти і далі лишився
і сам стружкою давився
а ти і далі лишився
і сам у храмі молився
ти знав, щоб завжди бути сильним
потрібно робити те що не хочеш
щоб потім завжди бути вільним
ти знав, щоб стати щасливим
потрібно радіти, а не жалітись
потрібно вірити не чужим, а просто в дива
щоб потім обійми стали міцнішими
а слова "я люблю", "я сумую" були щирішими
рими були леглшими, а проза стриманішою
щоб ми і далі спілкувались діалогами
але цього разу не будучи в стороні від біди
але цього разу не будучи, ні сліпими, ні глухими...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632905
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.01.2016
як це знайоме
чуєш, як це знайоме
брате мій, пам'ятаєш як ми зривали стяги
і дарували їх всім перехожим?
і як ти ходив в кирзових чоботях
і не хотів бути на усіх схожий.
брате мій, але зараз ми обоє змокли
підскажи, вже тоді люди були грішними?
вже тоді люди ставали на коліна?
вже тоді люди були сліпими та глухими?
як це знайоме
чуєш, як це знайоме
брате мій, чому ми блукаємо по колу?
і все ще пошуках ворога в собі?
можливо час змиритись і сходити до психолога?
а не ховатись у твоїй норі чи у моєму скиті?
братей мій, чому не впізнаємо дорогу, де були?
чому всі речі сестер лишили в монастирях?
чому так пізно розуміємо, що цирк у голові
коли ти і я - бліді, коли ти і я - не живі
коли ти і я - одні, коли ти і я - у війні
не на війні, адже болото в нас з тобою одне
а підсніжки затоптали ті самі - невідомі вороги в собі...
як це знайоме
чуєш. як це знайоме
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629225
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.12.2015
чуєш, як маленький хлопчисько в свої 5 років
розмовляє тет-а-тет із своїм фортепіано?
запах мандиринів, котрі принесла бабця вчора
маленький принц, він прочитав його на днях
зірвані лілії, який він подарував мамі дівчинки
котра не відпускала на прогулянки свою маленьку радість з ним
чуєш, як маленький хлопчисько в свої 5 років
розмовляє тет-а-тет із своїм фортепіано?
відчувати прекрасне - це дар, наданий йому з дитинства
уві сні - битви та мир, Ватерлоо та Сталінград
в музиці - звуки-сигнали для всіх про найважливіше
а йому просто хочеться обійняти маленьку сусідку
чуєш, як маленький хлопчисько в свої 5 років
розмовляє тет-а-тет із своїм фортепіано?
а давайте послухаємо його разом
бачите, неподалік, Бредбері із дітьми насолоджується кульбабовим вином...?
мабуть, потрібно познайомити маленького Бетховена з ними після концерту...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626752
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 07.12.2015
про що говорять птахи у покинутих польських костелах
чому і для чого
їм лишатись тут
коли є шанс бути вільними
кому і для кого
присвячені їх сумні пісні
про тих хто є відважними та сильними
про що мовчать птахи, коли хочеться говорити
про те, що брат зламав крило
а сестра з працею знайшла
джерела лікувальної води
про те, як їх покійний батько
писав прекрасні вірші
читаючи їх біля ікони
про що линуть пісні від змучених історією птахів
мабуть про те, як досі тече кров
на голубо-жовтих стрічках
від неба до жита, від жита до неба
мабуть про те, що сум і плач
ще тут з ними, хоч вже два десятки років
тут не в'язниця, а монастир
а насправді
скільки їм можна мовчати, говорити, співати сумні пісні?
переживати за минуле людей, страждати від історії війни?
а насправді?
їм хочеться літати!
це сила їм дарована богом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598886
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 10.08.2015
я - піаніст, що осліп пів-року тому
що лиш відчуває красу навколо
та бачити її не в змозі
я лиш граю, там де море і там де гори
там де мої руки пахнуть росою
там де діти змішались з юрбою
там де творцю немає перешкод:
чи то фарби розкидають по колу
що дають тобі натхення для віршів,
чи то клей, що лишає тільки втому
для тебе, для мене, для нас усіх
я - сліпий піаніст,
що кохає тебе, а твій сум за мною
дає мені більши сили
я лиш граю, щоб тебе почути
щоб тебе пізнати, щоб тебе любити
щоб з тобою співати і тобою жити
і все життя тобою насолоджуватись:
серед закинутих міст, де немає доріг
серед пустоти, де навколо випробування
там де ніколи не пануватиме злість
там де немає руху, а присутнє лиш мовчання
я - сліпий піаніст,
що кохає тебе, а твій сум за мною
дає мені більши сили
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2015
коли я втратив твою душу
мій спокій ніхто порушив
я блукав там де тунелі
там де не бачили Сонця
там де щоб бути собою
не вистачало чи то часу
чи то барбарису чи то шоколаду
я виховував себе кожен день
як тільки міг
я зміг віддатись лиш дітям індиго
від інших я втік
я не підпускав нікого
до нашого фортепіано
забороняв торкатись всіх
хто має брудні руки
хто чує лихі звуки
хто робить зайві рухи
я продовжую шукати твою душу
як це було два роки тому
коли наші сливові губи мовчали в день
а говорили нам щось лише у снах
я продовжую шукати твоя душу
кожен день
коли важко і коли легко
коли радісно і коли сумно
коли тішно і коли зле
я продовжую шукати твою душу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593522
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.07.2015
не питай!
чому нам так важко ставати дорослими?
чому всі навколо змінюються?
і чому всі ходять в туфлях з хамелеонової шкіри?
не питай!
чому пінгвінам так важко бути одними в Антарктиді?
чому консерватори взимку роблять консерви,
а німфоманки вперше зробили перерву?
чому очі сконцентровані тільки на рекламу і знову на рекламу?
і чому люди вірять не Ісусу, а мільйонам іншим Богам?
не питай!
просто ступай на хмару, а потім ще раз на хмару
як малий Капітошка
і коли він провалиться крізь ті хмари
він продовжує падати в океан
і під час польоту слухати, як маленький Бетховен грає увертюру своїй першій коханій.
він не питає в кожного перехожого чому всі навколо змінюються
чому він стає дорослим...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2015
ти?
я?
всі постійно мовлять що ми одна велика сім'я
що ми здатні відшукати акварелі у всіх хто бігає навколо, як скажений
і ми не такі вже погані, щоб забирати обручки у сьогоднішних наречених
всі постійно мовлять, що ми створені одне для одного
при тому хто з нас добра акула, а хто злий дельфін ніхто не знає
і кого з цих двох розмалюють художники? теж ніхто не знає
ти?
я?
всі постійно мовлять нам чекати і чекати
але ж ми риби, ми не хочемо ходити у січневих пальто
ми хочемо кисню, ми хочемо далі бігти
в океані, в морі під 50 і під 100
всі постійно мовлять не обмежувати себе ніколи
ні на мить, ні на хвилину, ні на секунду
адже різниці немає між словами "весело" та "нудно"
ти?
я?
всі постійно мовлять, що ми одна велика сім'я
всі кому не лінь - в нас забирають мікрофони
всі кому наснага - сміються з нас на підлозі
всі кому до вподоби - кидають іржу у воду
та всі кому радість - бажають рибам свободи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2015
я міг би бути твоїм найкращим другом
кожної неділі разом говорити з Богом
сумувати за тими хто постійно пропадає
забуватись з цигаркою коли Сонце світає
танцювати біля фонтану і розбивати бокали
не жалітись нікому що натхнення так мало
смакувати Уеллсом, вірити Машині Часу
що кожен день радісний і прекрасний
я міг би бути твоїм найкращим другом
кожної суботи разом читати Біблію
кожної п'ятниці слухати із тишею
історії Сократа, написані у віршах
невміло ворожити щоб нарешті прийшов дощ
сміятись з близьких, які забули парасольки
до кожної (драмо)картини малювати веселку
як вперше ми це робили: просто і легко
я міг би бути твоїм найкращим другом
кожної неділі разом говорити з Богом
кожного понеділка тобі приносити каву
кожного вівторка вивчати нові звуки
кожної середи з котами грати вистави
кожного четверга цілувати твої руки
я міг би бути твоїм найкращим другом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2015
він загортав у сон все що міг
і не хтів пускати тих, хто дарує болото
третій місяць, сам собі монах і пілігрим
третій місяць сам собі ікона і фото
хтось червоніючо щокий скерував казати
"до побачення, моя осінньо сумуюча самотність",
"бувай, моя перша, моя єдино цвітуча радість,
моя весна, моє літо, моя опора і моя гордість"...
після цього він полюбив всім казати "дякую"
а вона ненавиділа всюди слово "до побачення"
світ великий і світ наповнений талантами
свій чекає їх у снах, щоб це й не значило.
він повернеться до себе назад, у свій скит
або просто шукатиме те, що називають морем
попри нескінченно сонні зими і тисячі відлиг
вони змирились і як у пісні згадують
"може і добре"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2015
що ти?
як ти?
де ти?
чув що під твої ноги падали комети
до відчаю яскраво вони замерзали
як падаючі зірки дарували мрію
і як і всі ми -
продовжували чинити опір.
я шукав довго де ти
русалки давно не плавають в моїх кишенях
водоростям все важче і важче дихати легенями
рибам дали свободу від прісної води
хоч насправді їм важко знайти де ти
зрозуміти чому я не в змозі прочитати твої ненаписані листи
і навіщо ти
постійно забираєш із польоту
мої тільки що написані вірші
що ти?
як ти?
де ти?
гуаш ще пропав до того як з'явились мольберти
і як творцю повз задум наснився маленький Шевченко
ти здатна бігти від проблем і не розуміти всю гамму нового життя
і помилкового вважати що прокладеш білу дорогу
а вона насправді є колюча, терниста і так важко веде нас обох до Бога
так важко коли близькі люди перестають бути янголами
і спогади про них втрачають свій колір
і просто перетворюються в чорнобілість
а слова лишаються тими ж самим
що ти?
як ти?
де ти?
чув що під твої ноги падали комети
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2015
кажи собі:
(або ховай подарунки, або губи спогади
хай веселка усміхнеться коли ти розсіяний
хай балаклави одягають "стиглі" ворони
хай не гарячкують всі, хто живе мрією
він і вона
жили, любили, вмирали, падали
в ті часи, коли не потрібно було золота
але його подароване срібло стало звичаний металлом.
він і вона
мандрували, читали та літали
і їй не потрібні були банальні квіти
тільки його обійми, коли все і всі навколо дістали.
він і вона
вітали, мовчали, кричали
жили, не існували, в тиші, спокої
і все начебто правильно, так здавалось і має бути
він і вона
без заборон і без обіцянок
їхній любові навіть кволі заздрили
і визнавали клоуни - провисники заздрості і люті.
і знову повторюй собі:
(або ховай подарунки, або губи спогади
хай веселка усміхнеться коли ти розсіяний
хай балаклави одягають "стиглі" ворони
хай не гарячкують всі, хто живе мрією
і хай забудуть всі
навіть ті хто ніколи і не чув
не бачив, не снився і не зустрічав
всі буденні розмови про їх:
її - назавжди єдину,
його - навіки єдиного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2015
називайте мене радістю
лиш за те що маю потребу
малювати веселку на долонях кожної незнайомки
лиш за те що мій погляд в небо
дозволив нам всім не виймати свої парасольки
лиш за те, що завжди терпів
і не ховався від проблем до внутрішнього скиту
лиш за те, що мої ж сни
вселяли незнайомцеві маленьку краплю віри
називайте мене радістю
в пабах і на рок-концертах
і навіть тоді коли я вирішу бути пілігримом
і тоді коли все захочу стерти
і знову народитись маленькою вредною дитиною
яка невдовзі скаже "мама"
яка кожному перехожому дарує новий ліхтарик
чи то він добрий, чи то поганий
чи всіх навколо любить, чи навпаки всіх сварить
називайте мене радістю
де б я і з ким не був
чи то з клоунами чи у джинсовій сорочці сам
чи я є сонцем чи табу
і чи залишать зі мною гостю ніжність чи я її віддам
називайте мене радістю
мені це так приємно
це лиш моя спроба шукати музику в кожній музі
і нікому не знати напевно
те що лиш шість олівців і є мої справжні друзі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2015
більше сповідатись
більше говорити
більше сподіватись
більше радитись з тобою
привіт, мій друже
я знаю, що я не чистий, не милосердивий
не відвідував уроки Макарія Великого
лиш вірив, що все банально і красиво
шо все що відбувається навколо
не вимагає мене відкритого
мені розповідали про вірність і про любов
про те що русалкам важко плавати у воді
про те шо не потрібно запивати дешевим коньяком
те що тобі так близько
те що лежить на мілині
та і торочили про зраду
та і про ненависть не забували
та про те як ангел в кожного з нас знаходив вади
хоч і приховував це від всіх
ми ж про це не знали
мені наспівували пісні про чужий смуток
про те що дощ як ти назавжди буде вірним мені
я благав я просив я не хотів про це чути
і далі благав лишити все на мілині
більше сповідатись
більше говорити
більше сподіватись
більше радитись з тобою
привіт знову, мій друже
я знаю що і ти не чистий, не білієш
а в твоїй голові грається хворий Шуман
і так мало шуму, так мало часу хворіти
ходити в білих халатах
від інших білих далі бігти
далі втікати далі летіти
далі божеволіти далі вмирати
далі плакати далі плекати
далі самим собі аплодувати
то ж і є кінець
то ж час закривати фортепіано
наші коти нас давно зробили п'яними
не потрібно питати в них навіщо де і звідки
час моєму сусіду міняти платівку
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559304
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 13.02.2015
мабуть кожен мріє
після того як зробив крок назад
знову народитись
знову бути маленьким сліпим хаскі
і лишатись вірним тобі
та і далі бути для тебе
поблажливим другом
і цілодобово відчувати
запах солодощів
та і далі бути для тебе
обачливим коханим
і безперервно торкатись
твоєї помади
помади фатальної жінки
та постійно гіперболізувати смуток
в своїх віршах
та постійно лишатись
маленьким сліпим хаскі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557032
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2015
після 500 днів любові
мої очі із веселкою в дзеркалах
піднялись вгору
мої очі смішно-сумно дивились
як твої руки цілує
маленький Бетховен
після 500 днів любові
моїм необачливим старцям
залишалось молитись
залишалось мирувати
ненаситні спогади і далі
продовжувати бігти
після 500 днів любові
сусідські ворони
вперше стали на коліна
хоча і невинні вони
і ми з тобою теж
начебто чисті
у цих білих стінах
продовжуємо мовчати
хоч ми не вовки
а лиш вірні собаки
пошепки кажемо «лишися»
хоч і так важко нам обом
коли помирають герої
мого ще триваючого дитинства
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2015
коли на небі
запахло льоном
ангели-охоронці
(вартівники вірності)
вмились дощем
котрий прийшов
до глибокого сну
щоб заколисати
як і дорослих так і малих
коли на небі
запахло льоном
вартівники вірності
почали в’язати
вишиванки хмаринкам
щоб їх одружити
щоб їх подружити
і вони розуміли
як добре що там (на небі)
відсутній чорний колір
як добре що там (на небі)
немає сумної втіхи
у вигляді блискавки
що розбудить будь-коли
і дорослих і малих
коли на небі
запахло льоном
вартівники вірності
змайстрували дзеркальце
і подарували капітошці
щоб він вкотре переконався
в тому що краса
сильніша за сум
в тому що дощ
скоро повернеться на землю
щоб освятити сон
і дорослим і малим
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457411
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.10.2013
Мовчати чи Говорити?
вулиці стихли
вулиці намагались попередити
про те що мені слід мовчати
про те що невдовзі я буду винний
у «сольному свавіллі»
як і всі вільні поети
як і всі вільні поети
я буду стояти в кутку
і тренуватися без поту та крізь сльози
казати слова «вибачте»
«простіть», «не потрібно»
вміло створювати маскарад
де мені ніколи не взнати хто я
а вибір моєї маски
буде належати оздоблювачам кривого дзеркала
куди я повинен дивитися кожен день:
від дзвінкача до колиски
від колиски і знову до дзвінкача
мене змусили бути таким як всі…
домалювали червонець на моїх щоках
замість викарбованого «вільний»
дописали «стандартний»
замість народженого «поет»
дописали «товариш»
вулиці стихли
вулиці намагались попередити
про те що мені слід говорити
про те, що невдовзі я буду вільний
як і всі тодішні поети
як і всі тодішні поети
шукатиму дотику до свободи
проситиму торкнутися її
залишити всередині рентген-промені
вималювати тату з іменем Фреді
зняти весь пафосний грим
і ніколи не бути при параді
та ходити на паради
вибір моєї маски
належить тільки мені:
чи спалити (та віддати її попіл товаришам-прозаїкам)
чи викинути (щоб підібрали ті що палять цигарки «залежність»)
чи віддати заручникам Союзу (щоб хвалилися надписом «стандартний»)
шукаю дотику до свободу
і ніколи ніколи
не хочу бути армією у своїй голові
і ніколи ніколи
не подорожувати по трасам дурдом-класу
ніколи ніколи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455141
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.10.2013
ліхтарик біля мене продовжував дарувати світло
а я спокійно споглядав і не міг закінчити своє соло
мій спогад не дозволив мені згадати ноти
моє фортепіано заніміло після війни за минуле
клавіші терпли в руках
вони боялись ніжно висловитись
як і раніше тихо сказати «ми – твої друзі»
коти розливали вино по моєму спогаду
святкуючи перемогу наді мною
не дозволивши підняти білий прапор
це ж мій білий прапор
мій символ вишуканості та інтелекту
моя оздоба спокою та самоти
мій дарунок богам
за те що вони
дали змогу доторкатися до клавіш
мій дарунок ангелам
за те що вони
мені дали змогу бути не таким кольоровим як всі
а відкрили фотоальбом
і я зміг відчути все по-новому
трішки незвично
трішки автентично
трішки вільно
трішки чорно-біло…
я ступав не землю
я боявся змін
я постійно носив дзвіночка
щоб ти мене змогла почути
щоб ти мене змогла відчути
щоб ти мене змогла покликати
щоб ти мене змогла полюбити
щоби я зміг тобою насолодитись
щоби я міг тобі грати
щоби я міг тобі снитись
щоби я міг тебе нарешті побачити
я постійно носив вогнегасника
щоби тебе від злого забрати
щоби тебе спокійному не спокусити
щоби тебе від кольорових захистити
щоби в цій пожежі бути завжди з тобою…
ліхтарик біля мене продовжував дарувати світло
ти сиділа біля мене
нічого не промовляючи я грав
без спогадів
без ніяких «я розумію…»
тепер я творю
клавіші погодились згадали дитинство
загране соло стало моїм
адже я не розумію
я тільки відчуваю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2013
коли до твого сну
приходить з слониками
змучений Петрик Пяточкін
ти не розумієш що твориться
ти ще дитина
ти смакуєш мріями
ти дивишся на світ
крізь об’єктив чорно-білих спогадів
і з втомою згадаєш
коли вперше промовив
добрий день…
але коли у твоєму житті
неквапливо зігрітою фантазією
приходять маля
виростають квіти
дорослішають діти
ти не розумієш
що твориться
тоді ти дивишся на світ
крізь ілюзію створених кольорових фото
і не помічаєш що маленька сусідка
замість добрий день
скаже тобі привіт…
і ти продовжуєш бути дитиною…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452377
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.10.2013
дихай…
тільки так
ми зможемо
один одного знайти
я відчую запах твоїх губ
губ сливового кольору
пофарбованих нами
минулої осені
ідентифіковані для нас
єдиних холодних
у цьому метро…
дихай…
ми знайдемось
щоки почервоніють
і ми нап’ємось
малинового сиропу
цього присмаку
ми не забудемо
він як омана
вестиме нас
у реальному житті…
дихай…
сьогодні вночі
я в тебе запитаю
«це справді ти?»
не відповідай
просто запроси
мене на білий танець
і губи, і щоки
і твій дотик
нам допоможуть
відшукатись у нашому
спільному сні…
дихай…
ми знайдемо
більш не будемо
вставати серед ночі
і накривати
двома чорно-білими
ковдрами
нашу самотність…
дихай…
я твій хаскі
я вірний тобі
ти подай знак
що ти вже поруч
чи то ввімкни ліхтарика
чи то запали сірничка…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2013
я прийшов стомлений
насолодився сміхом
сусідських дітей
посмакувавши з близькими коктейль
а ще пішовши до чаклунів
допоміг їм розбити горіхи
перед цим
я робив все що хотів
і що хотіли від мене мої близькі
наразі я змучений
в мені живе домовик
а не ти
він навіює тільки сум
а не дарує натхнення
і не має бажання виходити з моїх Карпат
він запрошує туди людей
теж як я
самотніх і безтурботних
моментами життєрадісних
а моментами смішних
але ти розумієш
що вони не ти
в них є життя
але в них немає тебе
я розумію
я прийшов невчасно
до тебе
моя музо
моя ранкова роса
моя дитяча
моя прекрасна
я заховався за ілюзією вибачення
а ти навпаки
ти сердишся
ти закинула нога за ногу
рука за руку
і без емоцій
просто мовчиш
і дивишся на мене
як на грішника
пам’ятаєш
раніше все було не так
коли ти непомітно приходила
і кликала через всі Карпати «ау»
я прибігав занотував думки
фотографував твій сміх
збирав серед папороті рими
а потім ти засинала
і я тобі шептав «баю-баю»
а ще в шкільному подвір’ї
ми по неділях їли барбарис
та пили чай
який ти назбирала влітку
а я насолоджувався взимку
адже в мені тоді
теж присутня спрага…
зараз навпаки
коли ти несподівано приходиш
я відвертаюсь
виходить що
ми граємо хованки без згоди
я не хочу цього більш
повір
в останнє повір...
повернись
я не втечу
стаю на коліна
чи як раніше навшпиньки
коли ми танцювали вперше
я був ще малюком
я так не хочу
щось творити
коли голос твій стих
тільки не мовчи
надихни
навій
підкажи
моя музо
моя осінь
моя схованка
і моя дорослість…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438702
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.07.2013
темношкірий бідняк
під мостом автобану
пошепки наспівував
свій улюблений джаз
молився небу
та згадував про веселку
я спустився до нього
почав підспівувати
коли він замовчав
я зрозумів
що мені теж слід замовчати
коли я спробував
щось промовити
він похитавши головою
вліво-вправо
підказав мені
що слова стануть зайвими
нічого не промовивши
я пішов додому
як англієць
із темношкірою музикою в серці
наступного вечору
я знову почув його шепіт
лунав з-під мосту блюз
він сповідався богам
просив простити
гріхи бідних
чолов’яга знову промовчав
показавши серце
та знак перемоги:
любов і двійню…
до двох своїх музичних індиго
до двох своїх чорношкірих двійнят…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438561
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2013
коли тебе побачив
в мені з’явились всередині сльози
так само плачу я відколи почув твій спів
а я навпаки далеко не тенор
і навіть не здогадуюся, як правильно співати
але колисанку присвяти тобі
стало моєю метою
маю мріти стати художником
щоб зобразити твій погляд як Да Вінчі Монну Лізу
постійно його бачити
і ніколи з ним не розлучатися
натомість я поки малюю всюди Сонце
і в себе в блокноті
і в тебе на спині
підписуючи ним малюнки.
познайомившись зі скульптором,
що мешкає у Старому Місті
я попросив у мами трішки копійок
щоб піти у Школярик
та купити пластилін
ти на ньому залишила відбиток своєї долоні
щоб я зобразив твої руки
ніжність яких я не зможу передати
таку як моя мама легко гладила вії перед сном
і непомітну що я відразу починав гратися в «слоники» з ангеликами
сьогодні я став дорослішим
в мені живе твій парфум
ти ним хвалилася
на день народження
тобі його подарував
твій старший братик
і це мене тішить
як і колисанку
так і картинка
і як і міні-скульптура
які я тобі сьогодні подарую
спробую тебе здивувати
як твій старший братик
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2013
ти наснилась мені,
і я прокинувся о четвертій. вночі
саме тоді, коли ангели
на моїй кухні готували каву,
дощ грався з нами,
підказуючи рими до віршів,
оберігаючи один одного,
ми робимо ранок цікавим...
мої друзі приєдналися до мене,
- втомлені, але щасливі
я стримався і промовчав,
хоч мої щоки не зберегли спокій
ангели пофарбували їх
в червоний колір квапливо.
щоб я встиг зустріти Сонце
– теж щасливим та змоклим…
вже не самотнім, а навпаки,
здивованим, - кольоровим від емоцій,
тихим з природою
та відданий дощу, сонцю й ангелам
адже моя муза з’явилась біля мене,
тому чеканню прошептав «досить»
а далі, - я відкрив блокнот і писав,
я просто тихо писав…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433305
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2013
відчуй мене. сьогодні, я насолоджуюсь тобою
чи маємо змогу бути один одному відвертими?
за годину побачення? смакуватиму цілющою водою,
котру я потребую для втечі від дверей запертих…
відчуй. доторкнись. чи лишень мене намалюй,
чи то моєю закоханістю, чи твоєю ніжністю
намалюй що тобі близьке. надихай! дивуй!
своєю загадковою любов’ю, свою вірністю…
дитятка-малятка подарували кольорове орігамі
(двоє ангеликів з крильцями тримаються за руки)
літаючи на синьому небі з літаками та пташками
бачиш? синичка в коханні признається круку…
ми і є ж тими самими пташками. ми і є невгамовні діти
біжимо до щастя, не зважаючи на закинуті бульвари
ми є щасливими, ми змогли один одному відкритись
під мелодією твого піаніно та під ритміку моєї гітари…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2013
Манекен? Ти мене стильно одягнула, подарувала гель для волосся, ну і звісно щось мені невідоме для білизни зубів.
Хороше! Виглядаю? Модно! Немає різниці, що в мені вже нема тепла, а тільки стало прохолодно. Немає роздумів, як провести вільний час: кіно, клуби вечірки завжди з тобою. Зараз я піду до дзеркало і вкотре прошепочу собі «Я – щаслива людина».
Емоції? Їх немає…
Дитина хизується перед дзеркалом, кіт чи пес граються з собою, дивлячись на себе химерно-саркастично. Клоун перевірить гнучкість появи посмішки: ось вона і вже вона є на полірованих щоках, банти та метелик теж дарують іскру їй.
Емоції? Їх досі немає. Хоча у кожен з попередніх персонажів є частинка мене…
Можливо усміхнутись? Так білизна зубів дає свій, очікуваний для всіх гостей, ефект. Щоки підводяться вище з під-лінії невизначеності. Зморшкуючими рухами я моментально повертаю блиск очей.
А можливо варто таки задуматися та поринути у бізнес-течію?
Кажуть, що гарний одяг, такий як мій дорогий костюм та сорочка є хорошим опором отримання першого початкового успіху. І ще один гострий акулячий погляд очей і мені не потрібні будуть, ні душевні водоспади, ні ще будь-яке дихання природи з каное-самотністю.
А тепер я знову усміхнувся! Вирішив позичити у того ж прохожого клоуна клепту сарказму і вийшов маленький парадокс, намагаючись зціпити зуби та склеїти губи, відверто кажучи, неякісним клеєм я зрозумів одне: я зробив помилку…
Та якщо бути чесним, всі ж мають право на помилку та на пробачення.
Біля дзеркала я маю шанс зняти маску і сказати тобі щось важливе:
« З-поміж двох шальок терезів, де на ближній знаходився малознайомий чоловік, котрий купається в джакузі та п’є шотландське віскі. І на ньому, все ще присутній акулячий погляд очей. На дальній був я, котрого ти ніколи б не полюбила…
Я обрав дальню…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426085
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.05.2013
ТАК ПРОСТО
о шостій ранку ти хочеш прокинутися та бігти
так просто! так легко невимушено і реально…
без потреби в пошуку значень «куди» і «звідки»
тільки з настроєм, усмішкою – ранковим вітанням…
згадай свої емоції при першому стрибку у воду
ти не думав, не зосереджувався, - а лиш діяв
це рівносильне спершу отримати прохолоду,
а після неї, - потрібні нам, силу, віру і надію…
то ж швидше вставай та «відполіруй» дужче ступні
не озирайся, а віддавайся світу, прийми його і не відпусти!
до нього ніхто не ввійде без твого дозволу та стуку
ніякої злоби, сумнівів та відчаю ти сам не підпустиш.
на залі-природі аплодуватимуть, говоритимуть тости
ти віддався і зрозумів, що радість приходить зі світанком
біг – це насолода, і це ж легко, і це ж так просто!
просто прокинутися з будильником о шостій ранку…)
11 травня 2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424572
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2013
заспівай.
маю потребу насолодитися тобою
трішки нагальну,адже в мені душевна знемога
заспівай.
стану вдячним тобі вечірньою порою
твій голос живе в мені, він – щоденна вимога…
не мовчи.
коли присмак щастя ми залишаємо у міражі
а радість губимо серед пташиних зграй.
не мовчи.
ти повинен як швидше від омани втекти
вихід є – заспівай, будь ласка. друже, заспівай…
пограйся з голосом. а я в ті моменти помовчу…
тепер, моє місце – глядача (слухати та дивитись)
віддайся вищим силам: Сонцю, Вітру, Дощу
а я подякую їм що зміг тобою насолодитись…
11 травня 2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424418
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2013
1. легко одинаку прогулюватись на проспекті
дихати озоном, дихати чимось незнайомим,
ділити все на квартали, множити на терції
і так приховано ховатись від втоми
2. тут і тепер! тепер і тут! головне назавжди!
прийди і залишись зі мною після зливи…
це не спрага, не потреба у джерельній воді,
я не грішник! за мене інші гріхи вчинили…
тут і тепер! тепер і тут! головне навіки!
на противагу чорно-комедійному вітру,
всупереч тим хто був з нами нещирим
невірним, - ми побудуємо власну віру
3. як хтось переживає за долю Бетховена
за дев’яту симфонію, за його біль
тобою мою душа відкрита, підкорена…
я не стану глухим! не відчуваю гнів…
як хтось сперечається серед чужих сумнівів
чи вбили Моцарта, чи морально стерли…
бачиш, як заздрісний Сольєр я себе ввів
з іншими! прийди, я востану з «мертвих»
4. спокій!
перед вічним холодом настає краса…
те що всередині не потребує нагляду й охорони
тепер я розумію як Бетховен написав
останню частину дев’ятої симфонії:
промайнула іскра, ніжності, любові
те що він відчув, не відбувалось ніколи…
так як я ходив, блукав,як вічний одинак
котрий постійно потребує благословення
то злим у будні , або спокійним по святах
я завжди знаходжусь в пошуках натхнення
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398840
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.02.2013
Моя ностальгія…
Покинувши свою любов в одному з місцевих під’їздів
Я досить довго мовчав і врешті-решт досі мовчу
Там, в тих під’їздах тих «мовчу» багато і від того тісно…
Хтось намагався любити, а хтось собі казав «я боюсь».
В черговий раз я згадую ті часи, в них я шукаю «нас»
Тільки пишу рядки, не жалію, і навіть не вагаюсь
Тоді, коли мав змогу відвертався, «ставав в анфас»
Все це пройшло: ти залишились в мені, тебе я пам’ятаю.
Віртуозні поцілунки, ненавмисно сказані колись слова
Цього не знайдеш, ні в гороскопах, і ні в щоденнику
Все залишилось там, сьогодні вже нічого нема
Ніхто не пробує щось знайти у цьому сипучому піску.
Я вкотре пишу і не буду намагатись щось зробити
Бо це моя ностальгія, яка водночас і є для мене цукром
Хай мене осуджує найпалкіший життєвий критик
Але просто знай одне: тебе я ніколи не забуду…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395870
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2013
Частина 6. «Тільки не грайся»
- Моментами здається, що я ще досі маленька дитина, котра перекрикує все навколо…
І вона навіть не підозрює, що комусь це справді не є «солодощами», а самій дитині, звісно ж хороше. В подібних випадках, абсолютно не грає ролі, що вона (дитина) «перепльовує» черговий рекорд по децибелах…
- У попередніх рядках я відображаю тебе, я згадую тебе. Я вкотре розумію, що ти стала мені дуже близькою. Проте, я зовсім не можу зрозуміти тебе в інших «профілях» життя. Знаєш, мабуть це схоже на ті моменти, коли дорослі запевняють, що вони розуміють дітей, а, насправді, лякаються і не знають, що робити з ними далі…
- Я вкотре згадую твою дитячу посмішку. Нагадує купівлю ляльки маленькій безгрішній дівчинці. Це порівняння є парадоксальним, але доволі влучним: твоя посмішка – щира, вона своя, така як в тої чотирьохрічної дівчинки, котрій дарують новокуплену у дитячому магазині ляльку…
- Але ж ти знаєш з дітьми я буваю моментами серйозний. Спочатку в думках, потім наяву лагідно кажу «Не грайся». Давай порівняємо це з іншою покупкою – дитячим фортепіано: коли батьки дитини дуже хочуть спати, а маленька дитинка насолоджується власною грою, принаймі, вона так думає…»
- З іншого боку, розумію, що ти вже прочитала чимало книг. Спонтанними миттями я буваю з тобою теж серйозний. Тут порівняємо з «улюбленицею» дитячого смаку – жувальною гумкою: «дитяча гра – це і є жувальна гумка, яка до певного часу є приємною і тобі це подобається, а пізніше якось щось не те…
- Просто не потрібно гратися. Так, я себе обмежую кордонами гетто і не знаю що далі з цим робити. Порівняння є влучним, але всередині блідим: я зараз не у Варшаві, я не є євреєм, і зараз не Друга Світова…»
- Але якщо казати попередню думку по-дитячому спробую так, порівнюючи ситуацію з моєю похресницею. Один день вона бушує: скакає, лазить по мені, б’є не рідко, мучить моє волосся. В інший день все по-іншому: вона сама у 2 рочки хоче мені винести їсти з холодильника, сама запрошує мене випити з нею чаю і це виходить незабутньо. Звісно мені подобаються обидва ці дні. Проте другий звісно ж приємніший. Але й без першого все було б не так різнобарвно…»
- Які метафори та порівняння тут не були, та суть не міняється: « Ангелику мій, не грайся, просто краще мене цінуй і цілуй , оберігай, віддавайся мені та й мене нікому не віддавай. Та самий кращий варіант – просто люби мене…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394535
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.01.2013
А ти ж сумуєш за мною?
Я за тобою так: за помаранчевими емоціями…
за небесний двобоєм?
Я заметушився, шукаючи де ти…
І так сум поліз по шкірі,
Сиджу, стрибаю! Посмішка - брешу собі!
Я тобі лишаюся покірним
Досі! Досі! Я дорослішаю, йдуть роки…
Ти - це дощі, за вікном квітень
Місяць радості: вставай, сміши і веселися!
Ти знаєш: з тобою відкритий,
«Я божеволію, адже обіймаю листя!»
Чисті відчуття, а отже приємні…
З твого дозволу я виговорюсь і замовчу…
Жаль, що не купив акварелі
Словами не сказати як «я тебе люблю»…
Проте начебто дорослий…
І я з впевненістю скажу «Я тебе люблю, моя осінь…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328437
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2012
Мені не потрібна кава, я спокійний…
Вона гірка! А мені, достатньо цього «гіркого нехтування»
Я змушений мовчати і просто чекати
Ніхто не знає, чому мені коштує це чекання…
Стало байдужим все навколо
Книга не реагує, тільки заповнює мої роздуми склом
Відтепер мені заборонено думати про щось
Я знаходжусь у тиші та спокої,
проте до останнього ніяк не можу звикнути…
Хтось з неба змінив мою настирливість на впертість
Це ще один знак, мені тримати дружбу з мовчанням
Звідти ніхто не радив, ніхто нічого не казав
про те чи потрібно щось добавити,
а можливо, навпаки, стерти?!
Також, я забув, що таке нерви
Просто стрес мене вербує
І знаю, що безрезультатно йому опиратись, це в крові…
В ті моменти я згадую тебе і, мимоволі нікому не кажучи, насолоджуюсь тобою…
Зараз вечір: тепер цукор змішаний з чаєм
І хтось, під штучним сяйвом вечірній ліхтарів тихо п’є вдома своє улюблене капуччино
Я надіюся, (а ось тут я впруся і скажу) «точно знаю
Що хтось теж про мене думає: без нервів і просто чекає простої щирої зустрічі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313486
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2012
Я марю тобою, але водночас і живу тобою…
Я відчуваю, як ти мені падаєш на плечі
Як ти співаєш, звільняю себе від втоми банальних слів:
«Я тебе люблю», - зараз ці слова недоречні
Але це мене свіжить, і це звільняє нас від вчинених гріхів…
Я марю тобою, але водночас і живу тобою…
Я відчуваю, як ти шелестиш пальцями по спині
Ти малюєш по ній: наносячи олівцем наші портрети
А я пишу крізь біль хворобою зморені рими,
Що перетворюються в тату, лікарі їх не зможуть стерти…
Я марю тобою, але водночас і живу тобою…
Я відчуваю твій дотик до холодних губ
Так ти хворому підсвідомо кладеш гірчичник на кригу
Ти не боїшся того що навколо падає ртуть
Ти вселяєш віру в диво, яке всім здавалось неможливим…
Я марю тобою, але водночас і живу тобою…
Хто тоді я? Кожної першої години ночі я в муках…
Кожної третьої години дня я перебуваю в пошуку
Я не знаю хто ти! То ж піднімись і постукай
Медсестра тобі покаже дорогу до другого поверху…
Ти розумієш, що це лікарня! І мені сказали, що я псих
Бачиш, моє тіло заросло знизу до вверху «білою корою»
Я досі тебе не бачу, а отже і не знаю, навіть, хто ти
Я досі марю, але ж головне я живу! Я живу тобою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2012
Поїзд «Ківерці-Львів». Прибув на 2 колію станції «Луцьк»…
«Сідай швидше, не треба слів…Нам завжди допомагає мовчання…Просто не думай про зруйнування цього всього…навіть якщо не було початку»
«Хай це буде моєю фантазією…Але я зможу повернутися на місяць назад часу…»
«Просто так хочеться разом відчути смак капуччино, як ми вміємо) естетично…
А вдома поодинці, себе змушені заспокоювати гіркою кавою…»
«Просто щоб разом читати вірші: не тільки в автобусі, але якщо хочеш на небі…там спокійно…драбину я знайшов
Просто їх читати…і ні про що не задумуватися»
«Просто щоб бути вдвох на самоті…Втекти від цього бруду, де нічого не можна відчути всередині себе…всередині двох віддзеркалених двійок без підошви»
Я радий що ти захотіла відчути знову…
Цього разу нас чекає насолода…) Послухай «н-а-с-о-л-о-д-а»
Сьома ранку…
Нікого поруч немає…поїзд – мій сон
Львів – моя квартира
Ти – моя мрія…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284541
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2011
і легко, і ніжно…
я уявляю як тебе вранці полюбив…
пройшла мить, а здавалося б роки!
я, як маленька мурашка, яку хтось загубив!
чи просто залишив?
залишив біля твоєї щоки…
і легко, і ніжно…
я маленька сором’язлива пір’їнка
я тебе лоскочу і насолоджуюсь цим
а серце твоє мовчить, але ж потребує зупинки…
та руки тремтять…
руки потребують сили…
я тебе вже полюбив…
і не забирай, те що живе справжнім
твої сонні відчуття, мої голодні вуста…
шукають вітру принесено із баржі…
шукають мить насолоди
а натикаються на страх…
я тебе вже полюбив…
не заперечуй слова, я і так кажу їх тихо
не забороняй, я тільки ж вірш пишу
Я ніколи не посмію залишити на лихо
Тих, кому готовий сказати «люблю»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280428
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.09.2011
тепло…
як тепло на серці
як гаряче може бути на душі від одних тільки слів…
добре…
наче оплески зі сцени,
які долають все, навіть залишки наших товстих стін…
давно щось б’ється всередині в ритмі вальсу
не віденського, нашого вечірнього…
але ж нам лишень обом бракує часу
його відчути: це ж так легко і так ніжно…
як тепло…
як тепло на серці
від одних моїх, хоча і одиноких почуттів…
як тепло
як тепло в цій одежі
ти її не надягаєш, а я цього дуже б хотів…
давно щось блукає в ритмі танго…
пристрасть? жага? рух? життя?
поволі я від цього стаю п’яним
але ще більше хочу дарувати тепла…
я просто дякую тобі…
за те, що завдяки тобі я навчився просто хотіти
просто хотіти жити…
більше в мене немає слів
ти підеш насолоджуватися улюбленим мохіто
але я надіятимусь: що ти ще подаруєш тепла мені…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2011
ніхто цього не знає…
але вони один одного люблять…
і розуміють, що разом не бути
помилок не пробачають,
помилок не гублять
їх не знищити за допомогою люті…
це він помилився…
він знищив вщент цю «голу» поему
а вона вірила, вона берегла акварелі
любов всюди: в серці, в голові, у венах
в дорослих у ліжку, у дітей на качелях
це він помилився
напаскудив, нафантазував, догрався…
ні акварелі не виручать і навіть не гуаш
він всього на всього від холоду ховався
і сам виніс вирок, роблячи собі «татуаж»
ніхто цього не знає
але вони один одного люблять
досі: коли січень, і коли серпень
помилок не пробачають і не гублять
вони не істоти, не можуть померти…
а можливо це омана?
його злихорадило тут у вірші?
а вона цього навіть не підозрює
як хтось пишучи тут рядки
не плаче, просто не так живе…
17. 08. 2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2011
Його називають поетом
Для нього, це як для матері
народження дитини…
Рядок написати, рядок стерти
І ти, як те немовля
ні в чому не винний…
Це лише творчість, а не життєвий фонтан
Слова постійно то тут, то там:
То в прозі страждають від «спеки»,
А у вірші вони як вільні птахи...
Таким є життя невільного поета,
Непричетного до жодних гріхів…
Він любить свої вірші,
як власних дітей!
Хоча сам ще їх немає…
Поет цей в пошуку дверей!
А вхід поруч,
він його не помічає!
Чому? Це єдине болюче для нього питання…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272464
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.07.2011
Не можливо зрозуміти, потрібно відчувати
Я хочу йти далі з тим, що в мене
в серці…
Ми не вміємо мліти, і падати за грати.
Гратися в малих, коли щось тут
б’ється…
Непомітно стукає…
Непомітно клекоче…
Щоранку о восьмій
І о десятій щоночі…
Стук-стук – шалені хвилі радіо ФМ
Стук-стук –частоти наших мобільних
Те, що ми серед цієї пустелі знайдем
Буде для нас теплим і надійним!
Не можливо зрозуміти, потрібно відчувати
Коли погнуті дороги залишаються відбитки
в твоїй голові…
Не сидіти на місці, не кидатися матом
А просто знати, що живе всередині
в тобі…
Непомітно стукає…
Непомітно клекоче…
Щоранку о восьмій…
І о десятій щоночі…
Стук-стук – ледве мариться кардіограма
Стук-стук – переривається електрострум
Ось це і є щастя! Без «чужої правди»…
Відчувати, як щось рветься ось тут!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2011
(Все стихло)
Клоуни поволі прощаються з цирком.
Маленькі діти не граються в «Слова»
Та все одно, - щось так болить в нирках,
Щось кричить, щось забирає життя!
(Вже тихо)
Сусід насолоджується чаєм з лимоном,
Переглядаючи новини на телебаченні,
Та все одно – важко вертатися додому!
Зрештою – це пусте! Не має значення…
(Вже вечір)
Скажено кидаються postrockові фантазії,
(мелодичні звуки з присмаком лірики)
Та все одно – вже віддаюся сірій масі!
Навіть, мені в це важко повірити!
(Перша ночі)
Начебто, зникли фіолетові емоції!
Від сьогодні, їм не місце в моїх очах!
Повернувся клоун! Не показує фокуси!
Він став моїм другом, - став мімом як я !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271575
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 22.07.2011
«Бути собою. (Дещо з мого щоденника)»
Мавко, сон мій в лісі пропаде,
Раптом з тіні в тіло перейде,
Мавко, мила, кров моя тече,
Дай, Боже, крила і вона втече.
(гурт «Нічлава Блюз» - «Мавка», 1992 рік)
20.06.2009. 23:19
Самота. Що вона для кожного з нас означає? Для митця – це можливість розслабитись під звуки рок-н-ролу та насолодитись червоним вином. Для вічно зайнятого – це втеча від буденних справ (роботи, друзів, сірого міста та його жителів). Для мене – це вічні роздуми, які переслідують в ритмі вальсу. Це танець пристрасті і спокою водночас. Це ніжні рухи з «гострим» поглядом партнера. Це той ритм, кінця якого ніхто не хоче! Інший ритм мого життя – гітара! Зараз на ній і граю…
21.06.2009. 18.25
Перебираю акорди собі: ля-мінор, до-мажор, фа-мажор…І що далі?
Почну спочатку: ля-мінор, до-мажор, фа-мажор, ре-мінор…Ні, щось не те…
А можливо так: ля-мінор, до-мажор, фа-мажор, соль-мажор. Мабуть, так. Мелодія, мені вже до болю знайома. І ось, нарешті, знайомі слова з моїх вуст вже зливаються з мелодичними звуками моєї гітари. В такі моменти, я відчуваю, що можу бути собою? І забуваю про самоту. Так! Роздуми переплітаються, повернуся до акордів. Як я там підібрав? І вже у «ситих» роздумах: Ля мінор, до-мажор, фа-мажор…
«Сам вигадав?» - Перші роздуми: що? Звідки звуки? Я начебто тут сам…
І я розвернувся…Перед моїми очима стояла зеленоока двадцятирічна красуня… Вона повернула мене до реальності…
«Це авторська мелодія чи як?» - захотіла уточнити моя співрозмовниця.
«Так, десь по ФМ почув…і так, награється щось тут…» «Уммм…Гарно…Погоджуюсь з тобою. Таке відчуття, що ти дихаєш мелодією… - з виглядом знавця кинула вона, - До речі, я – Мавка.»
«Ну…а я тоді - Лукаш» - сором’язливо відповів я.
«Ааа…Невже той Лукаш, що племінник вельми поважного дядька Лева?»
«Так, це я! Мій непосидючий, вічно моторний дядечко. Його поради, фактично, рятують мені життя…»
Нашу розмову перервав дзвінок того ж дядька Лева:
«Ей…Племінничку. Ти де? До нас прийшли гості. Гості, як гості, тому як не дивно вони прийшли «злегка розслабились». Я їм розповів про твій талант гри на гітарі. Ну і що ти думаєш далі? Вони прагнуть почути твій голос… Повір мені, вони фактично вже оскаженіли»
«Ну, дядьку…Я не можу…» - задумливо зупинив я розмову…
«Що в тебе? Ти не можеш врятувати дядька від цих істот, в організмі яких алкоголю більше ніж здорового глузду. Шо там в таке? До речі, де ти? »
Далі, я не знав що відповісти…Дядько для мене – святе. В дитинстві, згадується літо, ті щасливі дні, коли я закидав міські будні… і летів до дядькових теплих розмов. Відмовити йому було важко!? Навіть, не зважаючи те що збоку зеленоока красуня! Дивно, але вона перша хто оцінила мою гру на гітарі…
«Алло…Ти де? Заснув? Давай швидше…Чекаю…» - пішли гудки, дядько злегка розсердившись кинув слухавку.
«Вибачай! – невинно посміхнувся і розвів руками я.- Мушу йти. Сімейні справи. Мені страшенно незручно перед тобою. Ми можемо ввечері зустрітись? Як тобі така ідея?»
«Добре. Давай біля місцевого арт-кафе, завтра о восьмій вечора.»
«Домовились. Тоді до завтра чекатиму зустрічі…»
І я, закинувши гітару на плече, поплентався додому. Та мій настрій не був таким як 10 хвилин тому назад…І тому далі в моїх думка почалися справжні баталії!
21.06.2009. 19:35
Приблизно 15-20 хвилин – і я вже біля сходинок будинку. А за дверима – нетверезі голоси, що співають «Смереку». І перша думка в голові: «Впєрьод, студєнт!»
Двері відчинені ногою – і я побачив у дзеркалі легко стурбований погляд мого дядька. До речі, він був відносно тверезий. Він завжди знав свою міру, на відміну від решти присутніх.
«ООО…Лукаш. Дочекались. Давай забацай «Єстердей»
Навіжені голоси почали скандувати «ЄС-ТЕР-ДЕЙ», аж поки я не почав грати. Цього разу, я вкотре переконався що в даному випадку моя гра – лише розвага для 50-літніх слухачів. А що з цього? Тут я не є собою…
«Непогано! Знайома мелодія! Десь її чула…Гарно граєш!» - почув я жіночий голос.
В той час я не хотів знайомитися з дівчатами. Адже вкотре згадав Мавку. Таки вона мене зачарувала. Але, показавши свою ввічливість, обернувся:
«Дякую.»
«Я – Килина»- посміхнулась вона.
«Ну і ім’я, - подумав я, але вголос сказав, приховуючи глибоку неприязнь: - Дуже приємно… Лукаш…»
«Ви вже познайомились?» - радісно мовила мамця.
«Він такий гарний хлопець…» - почала радісно щебетати Килина.
Я відійшов убік і присів біля вікна. Підійшов дядько Лев:
«Ну, і як вона тобі?»
«Хто? Килина?! – і тут я осторопів я від дядькового питання. – Та взагалі ніяк. А що?»
«Як це ніяк?!» - почув я голос. Знову мама…
«Це ж така гарна, роботяща дівчина…» -от і почався перерахунок достоїнств, який мені аж ніяк не міг подобатися
«Мабуть смішно звучить, але вперше за останній час мені сподобалась дівчина. Хммм…Можливо я і закохався? Хто знає…ЇЇ звати Мавка, ми з нею познайомилися лісу» - ляпнув я. Точно ляпнув, бо збоку з’явилася моя мама:
«Яка така Мавка?! – розсердилась вона. – Це не та що внучка Лісника?!»
«А що, нормальна дівчина…Знаю її дядька Лісовика. І чесно кажучи, нічого погано сказати не можу…Тільки позитивне» - заступився Лев.
«Ах синку, синку! А я так старалася! А я так бігала за твоїм щастя ( в цей момент вкотре відчув настирність своєї милої матусеньки)…А ти? Бачу ще зовсім малий! От тільки та гітара в голові…»
«Ну мам…Ти мене ніколи не розумієш…Як завжди…» - звичайні репліки непорозуміння поколінь
«Менше слів – більше діла! А діло – Килина! Подивися на неї. Справжня жінка тобі буде( мати впевнено так це все говорила). І працювати, а саме головне любить дітей. Тобі вже 20, тому подумай над цим серйозно! Я думаю ти знаєш, про що я . Не малий таки, мабуть…
21.06.2009 22:50
Подальші діалоги з мамою того вечора одноманітні! Вони не мали ніякого відтінку…тільки сірого. Тої сірості, яку мені подарував прихід Калини на вечорниці. Як тільки подумаю про розмову з мамою та про Килину – віє холодом. Таке відчуття, що я відштовхуюся від тих людей, які буквально були в мене за стіною. Називається собі, приїхав до дядька ні літо, а тут приїжджає моя матуся, і крім того, грубо кажучи презентую мені наречену. Саме так, начебто з її вуст лунає «Ось синку, тобі мій подарунок. Насолоджуся!»
Як не дивно, в такі вечори мене дуже тягнуло на лірику.
«Мої ліричні ночі» завжди супроводжувалися віршами. Тим більше, що ніч – і грати на гітарі – ніяково. Всі, начебто сплять! І ось несподівано навіялися такі рядки…
Бути собою…
Хочеться, невже я так близько?
І тихо навколо, трохи слизько…
(Бігаю по колу)
То спотикаюсь, то зупиняюсь…
То стаю добрим, то лаюсь…
Бути собою…
Дивуватися тому хто навпроти…
Казати компліменти тобі (збоку)…
(Немає болю)
Немає сміху – не хочеться додому
Тільки до тебе, де немає втоми…
Бути собою…
Знайшов тебе, близьку по духу,
Я щасливий, нікого і не слухаю…
(Мати волю)
Краще не тільки завтра, - у вівторок
Без режисерів і, навіть, без акторок
Авжеж. Виходить кіно! Режисер – моя мати, акторка – Калина. То справді акторка, цілий вечір від неї я не відчув ні одної краплі щирості. А я її зараз так потребую. ну нічого…зараз 1.22. ночі…ще приблизно 19 годин і я побачу Мавку! Завтра буде завтра, а поки змушений заснути в полоні «живої» самоти!
22.06.2009 13.05
Ранок був схожий на банальні сцени з мексиканських серіалів. Постійно звучали фрази «Синку, йди до Калини!», «Ти чого тут з гітарою! Ти маєш бути з Килиною!» з одного боку (маминого).
Ну а з іншого боку (Килининого) пролунала пікантна фраза «А в тобі щось є! це відразу замітила! Недарма, нас твоя мама познайомила! Чи не так!?»
Я досі не розумів саму суть Килини. Страшенно не люблю людей, в яких немає щирості…в яких в голові є постійні «схеми» їхнього життя…Не цікаво якось, і бридко. Можливо комусь і приємно, але не мені то точно!
І знову мене переслідували…І знов тільки приємне – думки про вечір…Вони, начебто ховалися до мене в кишеню і там залишалися, бо нікому не були потрібні!
22.06.2009 22:40
Вечір! Восьма! Місцеве арт-кафе! Мавка як всі дівчата (тут вона не була винятком) запізнилася
Про арт-кафе я вже давно чув! Правда, ні разу тут не був! Тому, мені все навколо здавалося незнайомим. Все: картини лісу, «кольорові» люди (тому що нагадували лісових образів мені зі старих фолькових казок та пісень). Та, навіть, Мавка! Вона така загадкова досі…
Мавка замовила каву латте. Цікаво те, що вона дуже полюбляла різноманітну каву. Тому, і слухати мені було її приємно. Дивно, те що сам каву не п’ю. А розмови слухаю як певний підлеглий. Невже я закохався???
Під час вечору ми багато розмовляли про мистецтво. Це те, що справді нас єднало! Ми обмінялися власними віршами. Не посоромився і зачитав їй власного «Бути собою» і відверто сказав що присвячую їй. Їй відповідь була тихою – «Дякую тобі…»
19.07.2009 17:30
Вечори в арт-кафе продовжувалися…Вони були різноманітніми: то ми впадали в дитинство і грали в «слова», то згадували відомих гумористів, то співали мої улюблені балади. Бувало, те що ми під вечір разом ходили по лісу. Чесно кажучи, мені чомусь було моторошно! Але впевненість Мавки заставляла мене про це забувати…
Звісно, не все гладко як завжди! Мама почала запідозрювати те, що я пропадаю кожного вечора і повертаюся біля одинадцятої години!
«Ти де пропадаєш, га?» - запитала моя мама
«Та, так проводжу вечори з друзями» - мої губи вже відчували тиск
«Так…Друзі? Вони всі вже поїхали тиждень назад до себе додому. Навіщо ти мені брешеш? А може, це Мавка?»
Можливо, в сучасному світі це примітивно звучить, але власній матері не міг я брехати. Тим більше її очі завжди дивилися на мої.
«Так» - як п’ятирічне немовля соромився я…
І в голові: ось і почнеться зараз! Називається хлопцю 20 років, а виховувати будуть як п’ятирічного…
23.07.2009 23:05
День за днем я почав відчувати те, що я став ближчим до самого себе. Мабуть , це не коректно звучить, але по-іншому це важко передати. Хоча, у мої 20 казати собі, що я найщасливіша людина Землі, мабуть таки рано!
Але одного дня моє щастя перервалося. Це сталося на черговому побачення з Мавкою в арт-кафе. Все відбувалося несподівано та «різко»…
«Ах…Ось де Ви! Ти, Мавка?» - стрімко увірвалася Килина!
«Так, я. А ти, мабуть Килина?» - впевнено відповіла Мавка! Декілька днів тому, я вже розповідав Мавці про мою так звану наречену. Звісно, розмова була не з приємних. Але, Мавка мене зрозуміла…
«Мда, хорошого женишка мені мама твоя підсунула. Але нічого ми зробимо з тебе людину! Я переживаю вечорами, де він ходить. А він, тут з якоюсь пролетаріаткою сільською!»
Після цього, ми пішли додому. Краще сказати, «тупали» від нервів, які ми подарували один одному.
27.07.2009 00:15
Цього вечора, як зазвичай о 8ій годині, я чекав Мавку біля арт-кафе. Чекаю, а її немає. Проходить пів-години, я став переживати! Мавка, якщо запізнювалися то і не надовго. Я відразу пішов до хатинки біля лісу, де Мавка жила з дідом Лісником. До речі, дідусь теж на мене злегка тримав зуб! Тому, і наша розмова спочатку була квола та суха…
«Добрий день діду Ліснику! Знаю, що вже майже ніч! Та більш ніж переконаний в тому, що кого не кого але зараз Ви хотіли б бачити точно не мене! Але Мавка зникла…»
«Ба…Взагалі-то, вона не зникла! Лише поїхала до своїх родичів в інше село! В її тітки, завтра день народження! Ось і будуть святкувати!» - спокійно відповів старець мені.
«Жаль! Та, чому вона мене не попередила Тоді, доброї ночі» - сумно сказав я
«Доброї…» - кинув мені очима.
05.08.2010 16:00
В наступні дні все начебто ожило навколо мене! Всі щасливі, і це чомусь мене поки не дивує! Дивує лише те, що пройшло вже більше тижня а Мавки досі немає. Я часто ходжу до дому Лісника. Та ніяк її там не помічає. Виходить – ще не приїхала! На жаль…
Мама радіє, Килина не менше! З днем їхня радість вже стала мені набридати! Мабуть, так не можна думати про рідних і близьких! Мама – то рідна! Але ж Килина – вона взагалі чужа людина для мене! І при тому, всі знають, що я люблю Мавку! Але кому тут до цього діло…
07.08.2010 19:30
Проходить ще 2 дні! Вже час їхати, і мене тут вже нічого не тримає…Мавки досі немає.
Вчора, я побачив Лісовика! Старець мені сказав, те що онучка вчора дзвонила, просила передати що все добре! Їй дуже сподобалось в тітки, тому вона і вирішила в неї ще погостювати…
І сум знову зі мною! В моїй кишені…
Я зібрав речі! Визвав таксі, і поїхала на автостоянку!
Таксі проїжджало мимохідь Діма Лісовика! І я побачив Мавку! В той момент, я не розумів що відбувається зі мною. Щосекунди я віддалявся все далі і далі від свого єдиного справжнього кохання! І до Мавки не міг вийти! «Ах…який я телепень? Навіть, не взяв її мобільного! От така твоя турбота…»
26.12.2011 13:15
Сьогодні, я приїхав до дядька! Начебто, нічого не змінилося! Я досі постійно думав про Мавку! Тому і зацікавився у дядька про неї. Він мені відповів, те що Мавка вийшла заміж і тепер живе зовсім не тут…
Звісно ж далі, я вже і не бажав шукати Мавку! Я розумію, вона щаслива. А навіщо руйнувати або, навіть, втручатися в чуже щастя? Звісно ж, не потрібно…І знову повторюю собі «Вона щаслива, і це головне». Навіть, не зважаючи на те, як мені ця ситуація була болючою…
11.02.2011 23:40
Сьогодні відбувся мій перший виступ в Луцьку. Він, взагалі був першим! Нарешті, мою гру оцінили по-справжньому. Рідні стіни, велика кількість друзів, «скажені» посмішки глядачів допомогли мені! Вкотре, переконався, що це, справді, є моїм!
На виступі я замітив Мавку! Скажу чесно, спочатку для мене це був маленький шок! Так і є, я давно втратив надію її побачити і змирився з її новим життям! Вона сиділа за столиком з незнайомим мені чоловіком! Мабуть, це її чоловік! Мавка не вирізнялася з поміж інших присутніх! Вона тихо аплодувала моїм пісням. В той момент, я міцніше стискав гриф моєї гітари! В той момент, я відчув по-дорослому що таке бути собою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270505
рубрика: Проза, Пейзажна лірика
дата поступления 16.07.2011
Раз, два, три, чотири…
Я відчуваю як ми стаємо ближчими
Можливо домовички допомагають у цьому:
Вони пішли в театр, нас залишили
Повернуться пізно, нам це знайоме…)
Це не тільки танець, це логічний обряд
Немає подарунку, а щось хочеться подарувати
Тьма йде до неба, світло поринає в такт
Я поволі відчуваю, як я вчуся танцювати…
Раз, два, три, чотири…
На мить дім перетворюється в замок
А ми з тобою не перших запрошених
всі залишаються егоїстами, їм чогось мало
А мені цікаво з тобою «топтатися підошвами»…
А нас насолода – виглядати щось в очах
Ти знаєш, що нам обом це до вподоби
Там радість, яка не піддається грошам,
Там сила якій не потрібні нагороди…
Раз, два, три чотири…
Все закінчується і починаються співи
П’яний голос «вичавлюється» з –під горла
Гості згадують про свою сміливість
А я «легко» згадав твою посмішку щойно…
Тобі здається що це лише побічності…
Ми радіємо любові, наче малі діти…
Наче час побачив цей танець ввічливості
Він змушує нас вкотре щось повторити…
Раз, два, три, чотири
Раз, два, три, чотири…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269656
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.07.2011
руки мої немов намазані медом
справжнім бджолиним з бабусиного садку
думи мої в пошуках свого кредо
ледве червоніючи із запалом його знайду
руки готові до теплого дотику
такого теплого що термометр не витримує
тонко відчувати мить «гарячого подиху»
просто забувати що щось мене стримує
і все це введе вниз чи навпаки догори
мені допомагає спітніла «ржавіючи зупинка»
називаю її серцем але мовчу про «зупини»
і лякаючись кричу «хочу хочу дуже бензину»
він дорогий роками дуже дорогий
його вимагає скаженого кольору кипуча кров
ви знаєте ж що я точно не такий
я не божевільний я пам’ятаю про любов
про цю дивну до болю любов…
28 06 2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268059
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.07.2011
Я ненавиджу тебе, одноманітність…
Ненавиджу тебе! Знову повторюю…
В школі всі вивчають наївність…
А зараз? Всі просто стали хворі…
А як же нам важко всім не сивіти…
І плакати через болючі зап’ястя…
Твоя «одежа» лоскоче мої лікті…
Хоча мені тільки дев’ятнадцять
Знищу тебе! Все одно, хто проти
І мене не бентежить хто твої знайомі…
Я не цікавлюся яка в тебе врода,
І не бентежать твої минулі долі
Знищу! Я покажу, тобі де ворота…
Як сивіють, і як з’являється стрес
Ми матимемо тільки тоді спокій!
Це і є твій Нюрнберзький процес!
Хех…І не тільки! Та ще гірше…
Знаєш, я рідко буваю жорстоким
Подеколи, пишу прозу та вірші…
Але ти мене з’їдаєш зі всіх боків…
Я не маю револьвера! На жаль!
Але мені і дозвіл не потрібний!
Хтось допоможе звільнити край?
Хтось пам’ятає як це бути вільним!?
Скандують «гроші, гроші, гроші»!
На дворі! Бачиш, не тільки я злюся…
Не лише на мені з’являються зморшки
Таки не один я вимагаю революцій!
Мабуть ти вже готова програвати?
Ще не вільні, але ми таки сильні…
Незабаром, відчуєш що таке грати
А ще краще, що таке могила…
От і війна! Зайве поки залишимо…
На дворі ще «дворянське» сміття
За мить ми нові рядки напишемо…
«А ми вже насолоджуємося життям…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262639
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.05.2011
Поміть! Я радію, бо вимкнули світло…
Нам незнайомим нарешті подарували тишу
Для тебе, я залишуся помітним…
А перед тим всіх інших тихо заколишу…
Ми любимо красу! І ми ідеалісти,
Начебто, для нас: кожен день – це вітальня,
Та в ній немає де присісти…
Це причина, чому ми стали такі брутальні!
А здавалося б! Ще тільки крок…
Щоб опинитися в кольорі схожої крові
Вперше, нам просто не повезло…
Віддатись рукам та поталу любові
В час, коли вимкнуть все навколо…
Ввечері, коли ми не помічаємо перехожих..
Ми станемо ближчими серед поля
Серед людей на жаль ми тільки схожі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260735
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.05.2011
Світлофори
Різні кольори перед очима
Зелений - дорогу нам дозволяє!
Жовтий – очікування нестиме!
З червоним кроки замерзають!
Поясніть! Навіщо вони мені?
(обмеження, лінії, кордони)
Не хочеться, бути знайомим…
Це страшно! Страшно до болю!
А знаєте, що вони мені говорять?
Мабуть, ви вважаєте мене психом?
Вони – це ті болючі світлофори…
Вони як люди: божевільні і тихі…
Часом агітують: «Вперед за зміни»
І водночас кидають знак «STOP»
Все! Я слабкий! Я стою на колінах!
Мої ноги познайомились зі склом…
А ще вони полюбляють настрій!
Мій настрій! Вони його руйнують!
На жаль, вони в мене все забрали…
В порваних кишенях вітер дує…
Вже березень! А вони ще говорять…
«Стоп! Зупиніться! Знаю, дограюсь!
Зізнаюся, що вже важко хворий…
Мої світлофори, я вам каюсь…»
6 березня 2011 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245458
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.03.2011
Повернись щоб співати (присвячується Андрію «Нічлаві» Підлужному)
Знаєш? Я вкотре чую твою пісню…
Ти її написав, тобі вона ближче відома…
Ти, і автор, і музикант!
Ти її заспівав!
Мені, і багатьом людям подарував!
Зі своєю лірикою познайомив…
Пісні слухаю, відчуваю дев’яності,
Твій тихий блюз, йду назустріч музиці…
Я ж згадав!
Сонце прокидається приблизно о шостій…
Тоді і заспіваю твої шедеври!
Їх мало хто знає…
Можливо так потрібно!
Чи так необхідно??
Те, що близьке серцю – всі ми пам’ятаємо!
До речі! Я ж співаю погано…
Інструментом теж не чутно володію,
Як то кажуть «бренькаю на гітарі»,
Все рівно! Твої пісні гіршими не стануть!
Від цього! Вони завжди геніальні!
Не розумію…навіщо музику ти покинув?
От навіщо! Прошу, поясни!
Ти справжній! І це знають всі!
Всі твої друзі, родичі, шанувальники...
Звісно ж їх не багато!
Але ж ти в них текст для «нової пісні» відшукаєш!
Не розчаровуйся в пісня!
І не думай що це шалені мрії твого дитинства?
Навіщо ж падати в наших очах?
Давай краще так!
Згадаємо дев’яності!
Всі ходять в джинсах…
Досі кайфують від здобуття незалежності,
Що позбулися від почуття приналежності!
Тоді ти писав! Ти співав! Ти творив!
Не вистачає слів, щоб сказати тобі…
«Як це було круто! Це все вживу почути!
І немає різниці! Чи в Києві, чи в Тернополі,
Всюди можна твою лірику відчути!
Знаю…тобі важко…
Ти втратив давнього друга!
Жаль, Пелиха, вже як рік нема,
Ніхто і не скаже слів жартома…
Не виступить він в ролі барда…
Зникли його журналістські витівки-приколи…
З ним все зачаровувалося навколо…
Краще, давай не будемо про сумне…
Я вірю, тебе ще почують люди…
В старій знайомі ролі музиканта!
Всі згадають, чи то впізнають в тобі таланта!
Ти сядеш за піаніно!
І подаруєш кожному з нас,
Свої глибокі ліричні тексти знову,
Свою пісню…не тільки стару, але й нову!
А зараз піду, просто пройдуся…
Зустріну ранок,
Як він вітається з світанком,
Прощається із зіркою-коханкою…
І заспіваю твою легендарну:
«Вставай Сонце, вставай, вставай,
Сліпим очі відкривай»
1 жовтня 2010 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214131
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.10.2010
Все як завжди…
З самого ранку. Водії їздять на шосе,
Як скажені…
Фанати бігають за автографами,
Як навіжені…
Хтось досі насолоджується смаком
Дорогих цигарок…
Мітингуючи страйкують на Майдані
Їм все ще мало…
А що я? Милуюся Дощем…
Як слухняне немовля,
Як першокласник за партою!
Я не помічаю тіней в очах,
А він продовжується…
Цей непомітний Дощ!
І так далі, і далі, і далі
Продовжується і продовжується
Підходжу і запитую! «Ну що ж
Привіт друже, - помічний природи!»
Він мені підказав тихо, - ледь чутно…
«Не забувай про сон, про поцілунок, та про дотик!»
Вже закінчився сон, вже минув дотик…
Незавершений діалог, - настав новий ранок!
Лише в калюжах бачу тепер образ свій
(він зникає під променем Сонця)
Не встиг Дощу сказати слів,
«Я сумую за тобою, друже мій!»
8 вересня 2010 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210578
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.09.2010
Незнайомій подрузі. Продовження
І знову ці ледве палаючі ліхтарі,
Де іскри грають в божевілля,
Вже не звучать в навушниках пісні,
Вже не помічається Сонця проміння.
Ти помітила? На дорогах серпень…
Ти знаєш? Його ненавиджу та люблю,
Алкоголь та цигарки для нас мертві,
Свою пристрасть в них ще віднайду.
І знову мої непотрібні вірші,
Тільки ти їх постійно собі читаєш,
По-справжньому розумієш їх ти,
Тільки ти лірику відкрито відчуваєш.
Ти звикаючи не помічаєш моїх нервів,
Нездорової психіки, безглуздих фраз,
Але ж «спільна втома» також померла,
Вона згасла довкола, не помічаючи час.
І знову зрозумілі тільки тобі листи,
Тільки тобі цікаві їх мораль та помилки,
Можливо, драматизм присвячений тобі?
Він давно покорений загадковістю самоти…
Тільки ти здатна почути мої проблеми,
Вичерпані ідіотські заяви з холодних вуст,
І чомусь тобі цікаві романтичні сцени,
І ти завжди спокійна, коли я злюсь…
Я тебе ще не знаю. Але вже скоро…
Покажу тобі безмежно сяюче світло,
Навіки хвилююче в собі далеке море,
Свіже зимове, арктичне повітря!
І все живе, - немов фігури з пластиліну,
Я поки що ховаю шматок радості,
Його і тебе ніколи вже не покину.
Він в лівій кишені! Дарую йог тобі…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2010
Рок-н-рол з тобою,
І ти це знаєш краще всіх,
Він не марить героєм,
Залишаючи тобі безліч втіх.
Він з тобою! Я запевняю…
І ти теж! Прошу, визнай це!
Ти коливаєшся далі від краю,
Та я ж знаю твоє істинне лице!
Твоє лице! Твоє! Ти мене чуєш?
І в це я вірю! Як не крути, та як!
Він близько! І ти його відчуваєш!
Яким, насправді є його смак!
Смак драйву, впевненості, сили,
Світла твоєї загадковості, містики,
Та я все-таки напишу про могили,
Можливо і дивно! Але все це є ти…
Рок-н-рол з тобою,
І навіть, коли я помітно пішов…
Удари барабанного бою,
Приємні як наркотичний укол
Знаю, слухаєш сьому пісню,
З сумом…я не її персонажем,
Хоча посміхаючись. Звісно…
Милуюсь вечірнім пейзажем.
Так, там де сонце – це ліхтарі,
Телефонні розмови, як порятунок,
Та «кольорових снів» аж наприкінці,
Лиш маленький наш подарунок…
Ти ж цей рок-н-рол не забудеш,
Він як новонароджене немовля,
Коли ти тільки його розбудеш,
Перші слова «Ось це моє життя»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199938
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 08.07.2010
Що ж буде на даній новій картині?
Цікаво, які будуть на ній відтінки?
Хто тут художник? Хто тут нині?
Які його фарби? І Які його вчинки?
Художний, нова картини! Все-таки, дивно,
Хоча мені вона вже тиждень очікувалась,
Та на картину, спочатку, дивився мрією,
Бо чорна фарба на папері не вималювувалась!
Що ж буде на даній новій картині?
Почалося все в далекій школі найкращих,
Де є особлива з особливих мені персонажів,
І де ставало, і стає всім все важче і важче,
На наших «терезах» іронічно тянути важіль!
Білий папір, чистий помитий помазок,
Ще збоку лежить простий сірий олівець,
Хоча до ідеалної картини лишається крок,
Але сьогодні вже все! Це все кінець!
Почалося все в далекій школі найкращих...
Кольори картини так рано в лабіринті,
Та ще раніше ненамальовані лінії,
Поглядом замозолеих очей розмиті,
Вщент ще ненамальовані мрії!
Забути художника, забути і все,
Що не почав малювати свій шедевр!
На вулиці буденне життя, там гаряче,
Та на цій картині все за мене стерли!
Кольори картини так рано в лабіринті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199527
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.07.2010
частина 1
Повітря! Холодне! Як поступово віддаляється,
як частково відокремлюється від всіх нас.
Бачиш, ось там на небі зірки граються.
Так! Вони замерзають! Про це нагадує час!
СОнце! Таке холодне, така ворожа атмосфера.
Звикай, вже пів-місяця за вікном не осінь,
вже дама-танцівниця омені на рік завмерла,
та примчав принц холоду. на жаль на зовсім...
Дивно, та діти тепла сліпіють від зими.
просто очі не звикли ще до замерзків,
тепер вони вже геть тут не самі,
з ними їх "друзі" - звати їх лід та сніг!
Поміть! Як все-таки холодно без світла,
як сумно, як серце поволі зупиняється.
Знаю, що стаєш мені далі й непомітна
та за туманом скелями якось хмариться...
Це також незнайомо, погодишся зі мною?
Подивись, розбишаки вкотре голі на балконі.
та меін сніжинка вшосте впала на долоню.
Озирнись! Ці сніжинки вони також твої!
Пити чай, замішуючи, цукор, мед та солод!
Ні! Це штучний вихід, як приховане зло!
Заміть" швидше, знову наближається холод,
Тож давай сою руку - поверни мені тепло!
Частина 2
Знаєш, все-таки,таємнича, сьогодні, ніч,
ледь-ледь видно зачароваен світло ліхтарів,
непомітно виглядає літній настрій облич,
помічаєш, як тече річка з погляду мостів!
На сусудній вуличі аварія - зіткнення машин,
зникає ж моє серце. смішно, воно наче в комі,
О третій ночі звикаю, що я знову чомусь один,
Дивні репліки-роздуми подрузі незнайомій...
Тихо! Не чути такої знайомої нам лірики,
цих жахливо близьких нам пісень.
Знаєш цю пару? Ні? Вони до кінця вірили,
що так швидко зможе настати день.
Від них і досі нікому не чути ні слова,
не чути знайомих фраз між собою,
але вони один з одним, рідні, як вдома,
закриваючи шлях до лишнього бою!
Тихіше! Печаль! На небі темнішає
все ж ближче до нашого внутрішнього ранку
хворе серце почувається ще вільнішим,
врятоване тобою, ще задовго до світанку!
Сонце прокинулось, і наше, особисто моє,
за туманом ти. - життя мого подарунок,
моя незнайома подруга знову до меней йде,
дякую тобі - за цей дивний поцілунок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2010
Розділ 1
There is no dream
That you can\'t make true, if you\'re looking for love
But there\'s no girl
Who\'s burning the ice away from my heart
Maybe tonight!
Big city, big city nights
You keep me burning
Big city, big city nights
Always yearning
(Scorpions “Big city nights”)
Весна…
Вечір…Прогулянка…
Вкотре на вулицях міста бачиш загадкові ліхтарі…які чарують все більше і більше…в них є маленька крапля загадковості…маленька доля щирості…світло, яке не хоче бачити темними нашими обличчя та заставляє бачити людські посмішка…хоча і смуток тут не приховаєш…
Весна…
Хоча і досі холод…своєрідна відлига…з часів згадок про свято стрітення…свого власного стрітення минулого та майбутнього…і у відліку перемоги, відміченим останнім претендентом на перемоги – майбутнім…
Безліч доріг, яких важко б побачити…безліч знайомих людей, які хоч і ввечері, але бажають донести свою ідею дня… і все-таки все прекрасно…
З рогу вулиці…з дальнього ролу вулиці…зліва, з-поміж дверей дев’ятиповерхівки вибігає хлопець…він палає ритмом дискотеки, живе мелодією денсу та нагадує старі добрі часи, коли всі любили музику…всенародна любов…нагадує старі добрі пісні Modern Talking зі своєрідним тонким голос вокаліста та за простими текстовими фарбами…Ех…повернутися в таке минуле…в рокові 70ті та в дискотечні 80ті…
Немов навіжений вибігає з тролейбуса ще один молодий чоловік…він замучений справами по роботі, по навчанні…стомлений від буденності сірих стін…як і в приміщенні…так і в роздумах…де переважає тільки безхмарність…не вистачає Сонця…не вистачає тепла…Це не фальш…Це не є брехнею…це лише пошук, того що тобі справді подобається…але в кожного «улюблене» своє…Чи безмежні телефонні розмови, чуючи голос близької людини…чи метушня яка, зводить на нівець працю, але так дає потужну енергетику серцю…
Тролейбуси та серця? Що в них спільного? Тролейбуси – такі маленькі машинки, які справді доносять ідею справжності, простоти та духу…як і поїдки) В серці всередині відчуваєш деколи помітний його стук…стук…стук…ще одна метушня…то пробивається електрошоком, дивлячись в прекрасні очі людини…та бачиш саму усмішку…та цього достатнього щоб нею насолоджуватися довго…та щасливо…
По розтоптаних тротуарах…де багато води та снігу…де так важко проїхати….я бачив кимсь викинуті маски…Бачив багато людей, яким вони придивлялися…народ наче здичавів над самою думкою,
показати себе іншими…і ще іншими…вкотре вирізнитися цього вечора…чи в то сварках з друзями…чи то в похвалах батьками…чи то брехнею з коханими людьми….Шквал, гамір, шум умовно закреслювали лінію спокійності…великою червоною лінією…яку всі вже звикли бачити з дня в день…яка стала простою звичкою в нашому житті…Невже бруд переможе інший бруд? Невже це так класно та успішно виглядає? Довго думати не прийшлося бо…
Бо про різноманіть людей модна розповідати довго…Йдучи далі я побачив…двох людей… Вони відразу кинулися мені в очі…. Мабуть, це справді те, що стирає ту саму лінію…Я побачив…Мого друга – неохайного, але щирого, брудного ззовні, але чистого всередині…І дівчину – з розповідей того самого друга…можна багато розповідати про неї – він радів кожній хвилині його розмови….але вона цього не бачила…він шаленів від кожного приємного виразу, почутого від неї…він відчував хто він насправді, знаючи з ким він спілкується поруч…того ж вечору….
Вони ставали все ближчими…хоча і віддалялися…
З розповідей мого друга…я зрозумів, радість цієї прекрасної незнайомки…при приході весни….»нарешті, нарешті, це відбулося…з’явилося тепло…внутрішня та штучне….це здорово» Така маленька дурниця може принести багато радості…всім…
Розділ 2
Welcome to a trip
Into my emotions
To the language of my heart
You’re sailing on a river
That becomes an ocean
Which you can only cross with love
For you, life is just like chess
If you don’t make a move
You’ll lose the game like this
(Scorpions “Walking on the edge’)
Коли вони разом, навіть, чуючи голос по телефону забували про все…негативне…і згадували тільки позитивне…про все чорне…і малювали в розмові тільки біле…така собі зебра…яка стає все білішою та білішою…
Хоч на вулиці йшов дощ…вони цього не помічали…
Цей маленький жалюгідний дощ….хоча мій друг його полюбляє…не суперечив всім…мабуть це маленька доповнення вечірньої атмосфери….де накопичилося все прекрасне…
І тепло…
І весна….така довгоочікувана…
І вечір…такий улюблений….
І ліхтарі…маленька частинки іскри все більше і більше зближували розмову….
І…можливо, романтика…така собі своєрідна…Можливо, там трохи є…
І дівчина….яка досі залишається загадкою…яку не можливо розгадати, читаючи безліч пригодницьких романів та постмодерністську прозу…загадка в їй…лише в ній…Відповіді немає в зошиті з віршами чи в щоденниках спогадів…
Вони йшли з галереї…з світу картин і безперервно його обговорювали…образотворче мистецтво здавалося, і далеким, і таким близьким…для них…Перша картинка, яка вразила…поєднання води, бурі, океану, шторму та неба, ангела, хаосу…справді, щось незвичайне…незвичність завжди відкриває нові сторони…адже саме їхнє життя це синтез всього попереднього, - спокої та втечи, бурі та Сонця, ночі та ранку….
Ця картина дуже здивувала героїню…щось особливе не залишалося милуватися очима акварельних див та чудес…
Мій друг був вражений картиною невідомого художника…
Я його розумію, - це своєрідне відображення їхнього теплого вечору, наповненої світлом прогулянки…В поєднанні жовтогарячих фарб, які символізували вогонь – яскраве доповнення темно-синіх відтінків, як символу – хвилювання…його хвилювання…звичайного, але помітного…
Інші картини – доба абстракціонізму…розмиті образи, недомальовані штрихи…спогад про ту саму відлигу…це лише тьма…тьма теперішнього….чи світле майбутнє? Безліч картин – фарби, присвячені погоді, Сонцю, бурі…це все немов показували її…наповнену Сонцем на обличчі, але з бурею в серці….
Крок за кроком…вечір минає…Подих за подихом…вечір зникає….
Крок за кроком і вже під’їзд замість прогулянки…
Сам під’їзд не відрізнявся нічим…Звичайні побиті шибки та вікна…Потріскані двері, яких не міняли з часів перебудови, круті віражні сходи… Але, атмосфера, що була там – нагадувала щось диве…але щось рідне…Масова реальність, яка була навколо них – штрих простоти, яка знову повертала до спільних дружніх років людства…Маленька лампа, яка постійно блимала, даруючи трохи світла…з поміж маси сірості можна було побачити стіну…де багато написів, символів, карикатур, малюнків….Відразу, впадали в очі написи студентських жартів…які вже декілька років підтримують дух людей…Самі жарти – мали чисто миттєвий характер…навіть не задумуючись над ними, не помічаючи безглуздих написів надписів тамтешніх жителів, наприклад «Вася – дурак»,чи «Коля – х….», залишаючи позаду вічні попередження, наклеєних на стіні від комунальників, - «Заплатити за світло», «перевірити стан будинку»…
Розділ 3
Вже зайшовши в глибину під’їзду…непомітно, почувши звук гітари та старих пісень з верху, привертаючи уваги знайомою мелодією та вже піднявшись вище сходинами побачили музиканта, який наспівував:
White dove
Fly with the wind
Take our hope under your wings
For the world to know
That hope will not die
Where the children cry
(Scorpions “White dove”)
Так стара добра пісня про мир, свободу та дружбу….Продовжуючи обговорювати музичні теми про улюблених гуртів, знову наспівуючи знайомі рядки та награючи добре відомі акорди, стимулюючи себе та оточуючих до кращого настрою, залишаючи весь сум позаду - це все зближало всіх…,можливо зближало їх…зближало до чогось більш кращого…до майбутнього….
Їх безмежно втомлювали дурні історії про відносини та кохання…це немов дурні епізоди з над популярних мексиканських та російських мильних опер…
Це немов їх зближувало з відлигою…з тою мокротою та звичний «штучним» людським станом…це не є їхнє бажання…доносити в житті, те чого не бачиш…те, що бачиш через фіолетові окуляри…те, що відчуваєш через ультрафіолетову призму… «фальшиве дихання» давно не постачало кисню….
Зате чарували сучасні твори відомих літераторів-постмодерніств…
Поєднання сучасних елементів цікавості, розбещеного світу, річного шуму, людей-психопатів, дітей-неформалів та спокійних. Але інтригуючи сюжети з класичними манерами, лицарськими звичками та дурним ігноруючим фанатизмом заспівував розмову в новий куплет…
Йдучи вже біля 10ої вечори між дев’ятиповерхівками побачили маленьке затишне кафе…
Замовивши по чашці чаю…далі задовольняючись приємною атмосферою спілкування, згадуючи старі добрі рядки, вирішили написати свій вірш.
Діставши з портфелю старого синього зошита…відкривши його та почавши писати…хоча в той час була цілковита тишина між ними….одинока пауза при розмові….Самі рядки, як прообраз гарного настрою…вірш написаний був саме про неї…про її проблеми…про його почуття та дитяче боягузтво…завдяки ньому він менше став переживати…завдяки ньому ставав єдиним цілим з нею…
Вечір. Кафе. Тут навколо люди
(ти біля мене близько, навпроти).
Дим цигарок. Крик людей повсюди
(Ти, твоє обличчя, погляд та очі).
Годинники. Безмежний опір секунд
(ти досі боїшся життєвих змін)
«Спогади», «Радість», «Сонце». «Бруд».
( ти ж автор названих картин).
Твій смуток – мій, радість теж моя,
(ти – заперечуєш? Звісно ні!)
Я не знаю, що сказати тобі цього дня,
(ти мовчиш…панування тиші).
Продовження мовчання – проблема
(ти – єдине, про що зараз думаю)
Це реальність, не кіно, і не сцена,
(Мої сумніви, про них тільки знаю)
Терпіння – наш друг, наше ім’я
(ти погодишся? Я знову промовчу)
Де ж я? Куди втекли з вуст слова?
(ти розмов, та я тишу люблю)
І знову, як клей на губах,
(ти малюєш невідомі символи),
Так, я щось невідоме бачу в очах
(я радію, бо посміхнулась мені ти)
Хоча героїня ,сидячи навпроти постійно сумувала, не дивлячись на нього....
Вона була зайнята своїми справа…серед столу було видно клаптик
Білого паперу та безліч кольорових олівців…Постійно, мовчавши та сумувавши…не почувши ні слова від співрозмовника…зі штрихів олівця стала появлятися ніч…чи вечір…мабуть ніч…на білу безкорисливість немов накинулася темно-синя цікавість…де з’являлося світла…трохи світла…це були маленькі блискучі зірки, які нагадували дитинство…саме ці шкільні лестощі та забаганки…капризи та дурне периферія до дорослості…
Зі штрихів малюнку видно було що небо чорне…символізувало щось негативне…воно немов віддалялося від неї…покидало…небо натерпілося багато громів та блискавок…але це на щастя…його поруч вже немає…цього критичного неба…
Хоча мабуть, це була ніч…на картині були видні замальовки Сонця…вранішнього….червоного…його практично не було видно, але воно піднімалося з окраїн, з течії річки над мостом, поміж ночі та вечірніх ліхтарів….
Так з’явилася нова картина в полоні мовчанні…і таке буває…
Саме кафе мало класичний вигляд…не зовсім класичний…а такий старомодний вигляд…В кутках не було чути воплів, не замічалися без сенсові кабакові пісні…Тут було чутно радіо зі столу бармена…Звук був слабким…але пісня, яка грала з 70х років 20 століття вони знали тому і постійно наспівували:
Take me to the magic of the moment
On a glory night
Where the children of tomorrow share their dreams
With you and me
Take me to the magic of the moment
On a glory night
Where the children of tomorrow dream away
In the wind of change
(Scorpions “Wind of change”)
Розділ 5
Весняна ніч продовжувалася…
Цьогорічна весна стала дивувати все більше…
Дурні політичні баталії…буденні проблеми., постійні війни з своїми недоліками…ці всі та ніші зовсім несумісні речі з весною все далі і далі віддалялися від нас…що аж за лінією горизонту їх не було б видно…ми їм постійно кажемо «прощавай»…або просто комбінуємо в помірній кількістю з іншими добавками найвідомішої хімічної мікстури «життя»…
Вкотре йдучи по вечірнім вулицях траплялися люди…і все більше…і ще більше людей посміхалися та посміхалися…весна наступила…Всі її люблять впізнавати…Бачити перші квіти, відчувати перші почуття справжності та відчуття духовної свободи…всі забували про зимову депресію…про агресію вкотре ж таки з собою…і все ставало прекраснішим і прекраснішим…
Цікавих люди під час їхньої прогулянки зустрічалося більше і більше…
Звісно ж серед темної ночі неможливо не побачити відчути дурний і зовсім незнайомий їм запах алкоголю та дешевих цигарок…незнайомі звуки нічних психопатів та «крикоманів»…які зустрічалися і серед дружніх пар, серед коханих, серед рідних…
Серед їхніх розмов частіше помічалися спогади дитинства…Співрозмовниця мого друга любила розповідати про смішні моменти…про вічно радісні зимові катання, які добавляли маленьку ноту радості серед мінорних пісень серед «білої депресії»… Звісно, це тільки зацікавлювало…захоплюючі розповіді про смішний вигляд в окулярах, досить дивні нюхові відчуття, вічно-іронічні та кмітиво-палаючі насміхання та перекривляння…
Так, погоджуюся це трохи дивно звучить…але й …але захоплююче, коли чуєш це вживу з вуст близької людини…
І все-таки довго спілкуючись вони згадали про час…на годиннику вже 12та вечора…а хатні справи, нудні думи на самоті, вічно-бурне та надоїдливе навчання чекали вдома…
Настав час прощання…Звісно, після теплого вечору, який надовго запам’ятається їм…адже він перший…не було роздумів про примусовий похід та марш тур «тепло вечора – тихі маршрутні таксі – домашні сварки»…і після цього маршруту вкотре станеш себе ненавидіти…Ці справи та інші заставляли тепло через призму вечора перетворюватися в холод…Але потрібно…Ця замкненість закреслювали все…
Але життя є життя, і тепло теплом, герої наплювавши н все продовжували свій такий своєрідний похід…я не знаю як його назвати…можна було б , мабуть «трохи тепла»…
Розділ 6
I do believe you\'re still around me
You\'re still around me all the time
I have no doubt one day in heaven
I will see you again
I\'ll see you again, see you again
(Scorpions “Eye to eye”)
Так це справді було щиро…закинути все і далі насолоджуватися….
Вони йшли вулицями нічного Старого міста…настільки тихо що не були чути гаміру як під час обіду…Так, хватало екскурсій серед мурів замку та постійно було чути тихий зву дзвонів…але на жаль не було нот органу…який дуже любить мій друг…
Тераса, бруківка щось не вмішувалася в атмосферу…Хоча темнота та тьма ліхтарів вкотре вписувалися в цей вечір…
Ішовши назад…вони вкотре бачили багато людей…які знайомі їм…
Вони бачили знайомих людей…Так саме ті, які ходили немов дикі в масках…Та дуже впадала в очі дівчина…Вона немов була вдягнута вся в рожевому…Це дуже було помітно навіть в темноті при світлі ліхтарів…Маска була настільки звична для всіх…що всі немов скажені, як звірі…та як хижаки, навіть…накидалися в неї її забирати…це була така собі маски «хорошої» людини…коли треба і коли не треба…фальшивість…Вони не замічали їх…це не їхнє…
Знову побачили хлопця з під’їзду…він був не сам з друзями чи знайомими і вкотре з гітарою та серед хаосу…хоча вже як автору мені це набридає казати…тобто повторюватися…грали акорди правди, змін на краще, почуттів, дружби та кохання…
А герої? Що вони? Йшли і вкотре спілкувалися…
Так вони любили посперечатися…Мій друг любить сердитися на героїню…це його недолік…тому мені за нього соромно навіть…
Але згадавши безліч пісень, вони прогулюючись, стали наспівувати щось звичайне. Та, навіть якось за звичне …але своє…Звісно, без інструментів це було смішно….але по-справжньому:
Я відчуваю де ти,
Де твоє світло, і твоя тінь,
А вечір йде, а вечір минає…
І завмирає заметіль…
Я відчуваю, хто ми,
Де твоя свобода, і твій страх,
А вечір тут, досі минає…
Поруч з тобою в твоїх очах…
Приспів:
На початку весни, де є ти,
Безліч зірок, темне небо,
Хотів ставати все ближчим і ближчим ,
До тебе…до тебе…до тебееееее….
Там де літо…Там де осінь…
Цим вечором пролиті,
І ставати все ближчим і ближчим…
Для того, щоб тобі відкритись…
Я відчуваю де ти
Де тобі чи навпаки,
А вечір тут, поринає в мрію…
Надсилаючи Сонцю листи…
Я відчуваю хто ми.
Без масок нам не важко сховатись,
А вечір тут, він і є мрія…
Де так легко заховатись….
Приспів
P.S. Після слів…
Знаєш, я довго думав що тут написати…
Можливо, навіть не мало б бути цієї частини, але все-таки постійні роздуми під час звичайної квапливої дороги в університет, чи під час сну…тобто ти розумієш…навпаки ти не можеш ніяк заснути…чи, навіть, під час розмови з тобою по телефону…адже вживу ми фактично не спілкувались….
Так, і ще раз побачу тебе в бібліотеці сумною…то стережися мені…
Не думай, що там щось думаю…так ти думаєш «сумна, ну то сумна»…Можна зробити так…настрою в тебе немає…Але посміхнутися хоча б мені можна…Інші не варті…можливо, не варті…Але не треба тратити свої сили…Жарт) Але посміхатися обов’язково…
А тепер ближче до теми….
Я не знаю, чи тобі сподобався цей твір…мені буду чесним «так»…якось він мені дуже близький…та він про мене і про тебе…тому ясно чи близький…
Можливо, я тут лишнє написав щось….а можливо, навпаки, він не закінчений все залежить від тебе) Я просто не знаю як ти його бачиш…своїми очима, як люди, яка все-таки розбирається в творах…і як героїню цієї прози….Вибачай, що називав тебе тут «героїня»…але якось по-іншому не йшло нічого…якось воно краще йшло і без наших імен, і без прямої мови…Як на мій погляд воно все-таки краще сюди вписується…
Цей твір…це щось як на мене реальне…так друга назва це «твоя реальність»…Просто хотілося передати те, що справді тобі близьке…і те що реальне…
Бо реально і я щиро надіюся що ми кінець кінців погуляємо і побачимо безліч людей…можливо приємних, а можливо справді що в них з головою щось не те…
Бо справді віриться, що ми все-таки сходимо в галерею…і ти мене познайомиш в дійсності з образотворчим мистецтвом…адже це тобі близьке…і мені можливо теж стане)
Я сподіваюся. Що ми будемо наспівувати пісні…не тільки Скорпіонів…Тому що я впевнений, що тут не голос, а справжність співанки…От послухати б «подаруй світло»…це справді про це твій…тільки згадав про пісню…ще одна назва твору)) В принципі саме вибирай назву) Це все про тебе)
Я надіюся, що ми посидимо в кафе…можливо і в кабанці? Чи ні?....Трошки смішно сказано на рахунок кабака…І напишемо разом вірш ну і ти покажеш як малювати…а то я далекий від цього…
Знай одне, не треба боятися змін…Мене завжди гризуть сумніви в житті і хай гризуть я не боюся…але не треба боятися справжності…І це ти знаєш краще мене…впевнений в цьому…Це твоя справжність) Ну і моя)
Можеш мене сварити…але я раз все-таки збрехав тобі…Пам’ятаєш. Коли ми другий раз з тобою говорили по телефону…я як завжди був на балконі…а ти тоді в новій хаті… я сказав, що я – холодний…я тут збрехав і почервонів перед собою…Але в принципі ти і так це знаєш вже)
Лютий 2010 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199330
рубрика: Проза, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.07.2010
Цей пластилін,
щось мнеться в наших руках,
Я щось хочу побачити в твоїх очах,
За 5 хвилин зустрічі, - це мить…
Якої я так хотів,
І не зустрів у своїй мрії та віршах,
А ти? Я десь блукаю в твоїх снах?
Спостерігаю…щось в тобі кричить?
Потяг до волі
До того самого до болі ліричного року,
Коли до тої миті не вистачає лиш кроку.
Можливо 2, більше –це причина?
Чи шлях свободи…
Як вже йде, що перетинає, хто компаньйон?
Шлях – солодкий цукор, кислий як лимон?
Невідомо – місяць, день, хвилина, година.
Сила вроди…
Сила розмови, яку з взаємністю лиш відчуєш?
Так разом, надіюсь егоїзм мій ти не згадуєш?
Його братська заміна – наше спільне мовчання!
Інші проблеми…
Трагічні історії, вистави і щось на це схоже,
Вічні питання: ким ми разом бути можемо?
І ніхто не відчував французького кохання,
І подібні сцени…
Ти не зважай! Насолоджуйся музикою – це чарівно!
Хоча бачиш навколо нас, все начебто і є дивно,
Пасивне середовище – мало кисню,
Немає стін…
Тут немає! Це реальність, чи наше ілюзія?
Жарти знову грають роль наших друзів,
Невидимо – хоча все палає – багато іскор,
Це ж пластилін
Це омана! Не зважай! Прошу, Обернись назад!
Перше повідомлення! Це грудень чи листопад?
Кілька місяців…
І ми змінили свій колір – інші новіші риси,
Ми змінюємо нас, але лишається багато тиші,
Думки: Двоє незнайомців, між ними роман,
Грається місяць,
На небі нічному сьогодні, падають зорі…
Вони як і ми на щось «невідоме» хворі,
І залишаються – вони одні…
Як і ми…
Але ж двоє незнайомців неподалік
А щастя поміж них блищить з повік,
І тривожать, як твої сни,
Тобі, мені,
Нелегко, а ним – ми що ці незнайомі?
І мить – в творі не вистачає коми,
Помиляюсь? Турбують мої почуття,
Твоя відповідь?
Щось в ній не те, - вкотре відчуваю шок?
Можливо, і мій сюрприз! Скільки каяття…
Вірш горить…
Як і палають вуста поміж цих рядків,
Поміж літер, віршів, книг та двох світів,
Тепла багато – невиліковно мабуть,
І температура,
Поцілунок, як вперше – підлітковий,
І здійснювати мрії: «вечір чудовиииий»
І не розуміти, в чому загадка та суть
Це наша культура,
Еххх…свобода, воля…ви знаєте це про нас?
Це ж те як проводимо разом вільний час
Місяці, дні, години, хвилини…
Але я не один!
Не зважай на вірш! Повторюю оману,
Тут в ньому зовсім інші герої роману
Це тільки витвори малої дитини,
Це ж пластилін…))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199258
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2010