| Сторінки (3/287): | « | 1 2 3 | » |
Цю історію розповів мені Василь Андрійович Сколотяний – керівник ГФ «Народна самооборона». Вона про собачу вірність і людську вдячність.
Одного разу, під час чергової поїздки в зону АТО з допомогою нашим воїнам, ми під’їхали до блокпосту поблизу м. Попасне. Назустріч нам вибігло, весело виляючи хвостиком, зовсім маленьке цуценя, намагаючись по-дорослому подати голос.
- Тихо, тихо, Каструлько, це свої,- добродушно усміхаючись, заспокоїв її бородань у військовому камуфляжі.
- А це що у вас за боєць? – у тон йому запитав я.
- Підібрали в місті. Сучка загинула, і воно пропало б, аби не ми. Від холоду і голоду вже й пищати не могло. За пазухами відігрівали по черзі, зі своїх чашок напували та годували – ледве виходили.
- А чому така не собача кличка - Каструлька?
- То смішна історія. Якось намагалося заглянути до каструлі, а та візьми, та й перевернися. Уяви собі таку картину: тарабанить каструлею по землі і пищить жалібно, намагаючись вилізти, а ми ледве на падаємо зо сміху. От і кличка з’явилася сама собою.
Минав час. Щоразу, проїжджаючи блокпост, ми помічали зміни в собаці: підросла, змінилася і її поведінка – неначе вона відчувала свою відповідальність за охорону об’єкту.
Каструлька служила вірою і правдою , чесно віддячувала людям за порятунок і дружбу. Власне, це була одна команда. Бійці знали, що чуття небезпеки собаку ніколи не підводило, вона безпомилково відчувала, хто свій, а хто чужий, вчасно подавала сигнал тривоги. А ще – нагадувала про рідні домівки, від неї віяло теплом і затишком.
В кінці минулого травня трапилося нашим самооборонвцям побувати на Всеукраїнському з’їзді учасників бойових дій АТО та волонтерів, який проходив у Вінниці. Серед інших зустріли там знайомого бійця з блокпосту під м. Попасне.
- Ну, як там Каструлька? – після дружніх привітань та перших фраз запитав Василь Андрійович.
- Немає Каструльки, - сумно зітхнувши, відвів погляд товариш. – Не вберегли ми її… Так безглуздо загинула - під колесами автомобіля... Уявляєш, скільки разів уникала смерті, а тут… - В очах чоловіка мимоволі блиснула сльоза. - Похоронили з почестями, як усіх наших полеглих бійців. Зробили могилку, віддали салют – вона заслужила. Зате вже не від одного з «наших», хто потрапив під ротацію, дізнаюся, що домашніх новонароджених улюбленців вони назвали каструльками.
Здавалося б, не час для сентиментів.
Здавалося б – днів мирних - примхи це.
А тут війна показує лице.
А тут щодня відчутно подих смерті.
Та хто бійцеві в душу зазирне?
Хто прочита незримі людям сльози –
Посеред болю, роздумів і прози,
Якої полотно усе сумне?
В руїнах запищало щось ледь-ледь…
А холод пробирає не осінній
Під камуфляж і під бронежилет,
І сиплеться згори зими насіння.
Рябеньке, мокре, скулене маля –
Безпомічне, лежить собі і плаче…
Чим завинило це дитя собаче?
Узяв боєць, до серця притуля.
Зігрілося. Притихло. Між людей
Знайшло собі і затишок і втіху.
Здебільшого дрімало зразу тихо –
Лежить, бувало, й вушками пряде.
А далі стало бавитись - маля!
У чоловіків погляди – сонцями.
До нього прикипіли до нестями:
Воно ж кмітливе, лиш не розмовля!
Що переверне, влізе десь – пусте!
Удома теж… І спогадам аж тісно.
Тут все не так. Війна іде тут, звісно.
А собача в любові, знай, росте.
Каструлькою за пустощі оті
Назвали, бо смішне щенятко миле
Каструлькою раз морду прищемило,
На себе перекинувши тоді.
Вже підросла. При службі і ділах.
Ділила із бійцями харч і воду.
І хоч не чистокровної породи,
Не раз свій хист у справах довела.
Як небезпека – тут вона як тут!
Чи попередити, чи свій – вказати чітко.
Каструлька помилялась дуже рідко,
Хоч не простий, слід зважити, той труд.
Вона була ще тим у нас бійцем,
Дарма, що від звичайної дворняжки.
Без неї нам служити було б тяжко…
А скільки сук із людським є лицем!
Було затримання. Незчулися, як тінь
Майнула за кермо довготелеса.
Каструлька навперейми - під колеса…
Тоді ми вперше плакали в житті…
Як друга хоронили, як бійця…
Як мужнього почесного героя
З сльозами і салютами хоронять.
Каструлька з нами… в грудях – до кінця.
Олена Герасименко – член ГФ «Народна самооборона»,
смт. Теплик
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2015
Я з тих, що не вміють плакать –
їх сльози печуть душі.
Їх серця вологі краплі
Диктують: пиши! пиши!
Літає у снах не віщих,
згорнувшись клубочком, кіт.
Питаю себе: навіщо
Тобі озираюсь вслід?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587235
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2015
Прощаймось весело, бо ще рука в руці
Ще клен з вербою – істинно коханці,
Ще сонце бризкає вологим сміхом вранці,
І серцем полонені звуки ці.
Прощаймося, як лебеді – крильми,
Від плеса і від неба захмелілі,
Спиваймо з філіжанок жовтих лілій
Туманів профільтровані дими.
Прощаймось тихим шепотом алей
У мерехтінні місяця блідому,
Коли назавжди підемо із дому
Під сутінків холодне дефіле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015
Я інколи – дитя,
що провинилося.
Я іноді кульга –
шукаю милиці.
Я іноді сліпець –
Така беззахисна.
І думаю – кінець,
Не зва… не зва-жуся!
Я дістаюсь не раз
мов куль зі стріхи.
Кажу собі: вилазь,
якщо не віхоть!
А серце в грудях: блись! -
вогнем розтрісне.
Наказує: борись!
Ще може, встигнеш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2015
Їй би на подіум – вона ж у камуфляж!
Їй у «версачі» б там дефілювати.
Та в крОві – палахка кипуча ватра –
пронизує до болю в серці аж .
Вона із тих, хто миром – не мечем,
та візьме й автомат, як буде треба.
Болітиме їй тіло – перетерпить,
заплаче крадькома – через нікчем…
Вона не знала, ким є дотепер –
окрилена, щаслива, вільна птаха.
Життя поклало цінності на ваги
і визначило назву: волонтер.
І мчить дорогами за покликом душі –
до воїнів АТО крізь кілометри.
Отой порив сильніше страху вмерти,
бо там, де фронт – її товариші.
Бо там чекають. Там земля в диму.
Там вибухають і серця, й снаряди.
Підтримці й допомозі з тилу раді,
та годі довіряти будь-кому!
Вона із тих жінок, які коня…
Без сумніву – в огонь, щоб рятувати…
Вона - у сподівань чужих на варті,
кому потрібен харч, вода, броня...
Їй про кохання б думати! Вона ж
усупереч і логіці, і глузду
збирає консервацію, капусту,
картоплю, одяг… Ніколи: війна!
Нехай зітхають, дивлячись услід
чоловіки, що їм ти не належиш.
Ти маєш той жіночий вічний стержень,
що крізь віки – з минулих, певне, літ.
З яких часів прийшла, яких орбіт,
якого племені останніх амазонок?
Не розрахунок провідник, а совість,
що оберіг від прикрощів і бід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2015
Кожен в світ цей іде для чогось:
хтось підошви в дороги зчовгать,
є у когось завдання вище:
заскорузлу байдужість нищить.
Дехто має вказівку зверху:
цілі гори словесні вергать.
День за днем рвати серця ритмом
аксіоми і алгоритми.
Що ж поет? Він одне та інше.
Він являє себе у віршах.
Раз родився – стократ вмирає
межи пекла і поміж раю.
Той, хто криками мандрагори
пересичений аж по горло,
той, життя чиє – вдих і видих,
почуттів неймовірний вибух.
Той, хто звідав падіння й вежі,
хто, як фенікс, здіймався, вмерши,
нерозкаяний, йшов без страху
за крамольні думки на плаху.
Хто збагне його божевілля,
що він долі в жертовник виллє?
Сивий лунь, до страждань терплячий –
мов дитя, над листочком плаче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451416
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2013
Друже, ти знаєш, хто він?
Серця надривний стогін,
Струмінь душі гарячий –
оголеним нервом плаче!
Поет,
той хто поза часом
у фібрах тонких зачався,
і десь у глибинах тиші
мелодію щастя пише.
Поет –
він як рана свіжа,
болить кожним пульсом вірша!
Сакральна його основа
на самому денці слова.
Поет,
ніби, карма – віриш? –
із серця її не вирвеш.
Вінець, що із ним довіку,
за щастя творити - відкуп.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451415
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2013
Тепличани, мої земляки –
незалежні, й одначе, залежні,
до єдиного роду належні –
на усі покоління й віки.
Хлібосольством наш славився рід,
не були ми ніколи пихаті,
і останній окраєць при хаті,
в щасті й горі ділить було слід.
Леонтович – живий камертон,
цілий світ його ім’я підносить,
його серце лунає ще й досі
солов’їній співучості в тон.
«Повертайтесь на землю батьків!» -
ми Галину Журбу запросили, –
де лелеки гніздо собі звили,
і квітуче роздолля довкіл.
Відтепер вона з нами. Цей рік
і для нас, і для неї знаменний.
Відсвяткуймо у колі сімейнім –
рід наш в честі і славі велик.
Дай нам, Боже, щоб слава оця
не тьмяніла, як жар без багаття.
Дай нам долю, нову і багату –
адже щастя усім до лиця.
Дай серцям не осліпнуть навік,
дай нам сили лукавство здолати,
щоб земля нам боліла, як мати,
що Вітчизною, Боже, нарік.
Дай народом (бо він тільки люд) –
стати всім поколінням наступним,
нанівець зведи плани підступні
всіх манкуртів, продажних іуд.
Щоб цвіла, наче сад навесні,
наша мова - не сохла в будяччі.
Не були щоб ми діти невдячні,
щоб лунали народні пісні.
Повсякчас бережи нас від бід,
поможи в кожній справі хорошій –
Україні і Теплику, Боже!
Дай нам гарний залишити слід!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444167
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2013
День коротшає, та все іще пече.
Дощ забув до Теплика дорогу.
В осінь серцем входимо потроху,
ношу днів зваливши на плече.
Споважніли соняхи – пора,
сотнями очей чорнявих світять.
Небо сіє сонце синім ситом
і радіє літу дітвора.
Скоро вересень, і хочемо чи ні –
журавлів мереживо плететься.
Залишилось літечка на денці,
осінь в золотім пливе човні.
Хмари чубляться, мов зграя забіяк,
дозрівають дріжджами у тісті.
Сипонули б зливою на місто –
тільки не відважаться ніяк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444166
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2013
Де туманів легке похмілля
пада веснами в чорні рілля,
де громами вгорі розп’ята
синь небес і дощів кантата –
в день такий розвеснілим лісом
вітер хмари сушить розвісив.
На бентежно-зеленім гіллі
розвіваються білі-білі.
Що гукаю – сама не чую,
десь у лісі луна ночує.
У промінні дзвінкім далина
звіддалік до сердець долина.
В грудях тенькає ніжно, щемно –
мить оновлення, час прощення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2013
Село завмерло. Стишено мовчить.
Від сну ще не розплющені зіниці.
Туманіє гори високий щит,
лоскоче тишу тенькання синиці.
Розсипано сріблистого пшона
повсюди так, аж нікуди ступити.
У небі місяць зорі вижина,
і падають вони у слід копитам.
Ти намагаєшся нечутно підійти,
упасти обрію у сонні ще обійми.
Хай дивляться, роззявивши роти,
чужі шибки у витріщених більмах!
Хай заздрять всі: і річка, і сосна,
і пагорби в тумані, і блавати.
Коли стоїть така густа весна,
не може бути щастя забагато!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2013
Просто осінь гуляє містом.
Просто дощ розтрусив намисто.
Просто річка намисту рада –
буде в чаші латать збирати.
Що, промокли? Яка дрібниця!
Адже дощ у твоїх зіницях –
не осліпнути б! – так сміються…
З них доволі дощу нап’юся.
Увіходьмо – у воду, в небо…
Я від себе іду до тебе,
я втрачаю себе свідомо
до оскомини, до судоми.
Від найдальших своїх околиць
йде дощинками день і колеться.
Замочив у калюжах вуса.
Він сміється, і я сміюся!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2013
З святом Купала!
Набухає, як брунька, сонце
в Борисфена пролитих стеблах.
Розполохають бризки сон цей,
бо вода в Борисфені тепла.
Тут Ярило гуляє босий,
наколовши стернею п’яти.
Тут ранкове проміння косе
до коси у росі прип’яте.
Тут купальські вогні, як маки –
на долонях жорстких Дажбога,
тут вигойдують щастя мавки,
парубків беручи в облогу.
В прохолоді ранковій зілля
закосичує ранки юні,
тут справляють дзвінкі весілля
стоголосі пташині струни.
Тут посрібленим крапом зшиті
голубих потічків мережки...
Ах, чому з цих часів, скажіте,
заросла в давню казку стежка?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2013
Вірш присвЯчено відомій українській письменниці, яка померла в еміграції. З ініціативи нашого рійлітоб'єднання та при допомозі письменників Вінничини минулого року їй встановлено меморіальний комплекс на місці колишнього батьківського хутора поблизу с. Соболівка Теплицького району.
Ще б раз до черешень… Туди,
де б’є джерело дзвінкоросе,
де вдосвіта півень будив,
де світом хмеліли покоси.
Ковточок повітря – ще б раз,
що спогадом стукає в груди:
Поділля, барвінок і ряст,
в дитинстві залишений хутір.
Та час невмолимий, і вже
давно нема хутора, саду…
Лиш ворон вгорі стереже
життя, що на будень і свято.
Якби міг повідати крук,
аби мав у крилах ще сили,
на цвинтар в чужий Бавенд-Брук
черешень приніс, як просила.
Упали б вони на межі
цього і тамтешнього світу.
Могили, немов сторожі,
здаля Україною світять.
Не свічі, що їх палить хтось,
любов то – в серцях поіменних:
близенько Осьмачка Тодось,
ще ближче Докія Гуменна.
Євгеній десь тут Маланюк
почила Лятуринська в Бозі,
і Ваша душа без принук
у вічній додому дорозі.
Бо сила любові й пера
корінням з народу – в нім соки.
Вертайтесь, Галино – пора! –
Журавкою в небі високім
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2013
Усупереч обставинам живу.
Бо слова ще свого не доказала.
Була маленьким в світі цім вокзалом,
що перейшов у пам’ять межову.
Була я соняхом, що кожен горобець
міг лущити смачне його насіння.
Та в мить якусь на лихо чи спасіння
урвався край під назвою терпець.
Була я говірлива і німа,
була терпляча і була зухвала,
як страус у пісок – лице ховала,
сахнулась, бо лиця уже нема.
Я довго думала собі на самоті,
чому довкола долі дикі оси,
чого чекала і чекаю досі,
в що вірила, що мала на меті?
Себе шукаючи, заповнюю щомить
від досконалості далека, грішна жінка.
Зустріти гідно день своїх обжинків,
коли востаннє серце защемить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2013
Вовтузиться до часу морок,
із пазух ночі виповза,
із душ, на вірус гніву хворих,
що громом кривди потряса.
Проте, пісні ще є, лелеки,
і є світанки голубі.
Тепло, здається, так далеко...
Та гріє сонце, що в тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401565
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2013
Дорога, що життя веде,
не намальована ніде.
Ні мапа, ні дороговказ
маршрут не визначать для нас.
Пунктир. – небес даровина:
його початок кожен зна,
та щойно вийшов за поріг –
питання з безліччю доріг
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2013
Лиш вийду за село – там пшениці
б’ють хвилею в горбатий синій обрій.
Подібної пори серпа і ціп
колись ладнав господар у господі.
А нині благодать! Комбайнів гул
повитий золотою пеленою.
Ліс підступив і дивиться впритул
і жайвір співом бавиться зі мною.
Шукаю поглядом: де ти, пташа мале,
нестримних почуттів крещендо світле?
До серця просишся прозоро ти, але
за мить ховаєшся у паволоці вітру.
Земною щирістю тут пахне. Все таке
довірливе, дитинне і правдиве.
Снує мелодія мереживо тонке,
здіймає аж до хмар високе диво
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2013
Моє серце вийшло із дощу,
я слідами вгрузла в слово туго.
Що моє життя без сліду того?
Відпущу – довіку не прощу!
Моя доля – вічний дирижабль
у потоці станцій і дистанцій.
Він мені у спадщину дістався
після тих, кому було не жаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2013
Він здавався тоді шаманом,
хоч який у селі шаман?
Звали діда того Іваном,
а Іван – він і є Іван.
«Що в тім полум’ї ватри, діду?
Крок у ніч – і суцільна тьма.
Не обридло отак сидіти?
Що, роботи, турбот нема?
Ви скажіть: воно того варте,
це відлюддя, вогонь і дим?»
А в очах у старого – ватра,
в грудях – кашель, родина, дім.
Всі пішли, їх живцем… в стодолі…
Партизанив тоді Іван.
Не уникнув лихої долі,
до вогню – з невигойних ран.
Дід мовчить. Час летить, клекоче.
В нім згорають і сум, і дні.
«Дайте жару!» «Бери, як хочеш…» -
і нікого – тут ми одні.
Простягає в долоні грубій:
наче сонце, той дідів жар.
Шелестять щось у вуса губи.
У долоні вогонь – не жарт!
Не пече йому, зразу видко.
Я беру – не пече й мені.
Юним серцем прозріла швидко:
так згоряє душа в огні!
Тепло-тепло відтоді стало,
наче мудрість його спила.
Дід Іван – не чаклун, не старець,
просто ватра у нім пала
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399934
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2013
Дерева мандрують не знати куди –
у плетиво вулиць, в загаслі сади.
Прошкує ліхтар, і прошкує мій дім,
прошкують всі мешканці в домі отім.
Себе видивляюся в русі здаля,
і рух той від мене - мене віддаля.
Спинилась на мить і збагнула усе:
це течія часу мене так несе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399463
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2013
Усе, що за видна стильне –
під вечір згасає, стигне.
Дороги стають стежками,
здаються кущі стіжками,
річок дзеркала зім’яті,
пахучим – туман зі м’яти.
Звук тиші у вуха – постріл.
Астрал вимагає посту.
Коти блискотять очима:
їм двері у ніч одчинять?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2013
Не було в дідуся трофеїв –
хіба що протез.
- Ті трофеї мені „до фені”,
мій протез – то війні протест, -
усміхався у сиві вуса,
погляд далеко-далеко...
Очі сумні в дідуся,
ніби осінні
лелеки.
А в далеку – солдати покотом...
А протез від коліна ойкотом...
А вишні весняно цвіли...
А він все у «фрица» цілив...
Йшли друзі в атаку дружно,
і серце рвонулось пружно…
Оберегом – молитва в нього,
і кулі вп’ялися в ногу:
не в голову і не в серце…
Він, мабуть, упав найпершим.
А рота – останки роти -
рота стояла доти,
доки смерті
відчула
дотик.
Йому судилося вижити,
аби жито за друзів вижати.
Аби серце трималось твержі –
у бою тому впав він першим.
Незвичайний трофей в дідуся,
А старий – на останнім прузі...
Уночі ще ішов на танки –
розстріляла війна світанки.
Пахне в хаті паленим воском,
і протез біля діда лоском..
Згорток рук. В них горить
свіча,
і старенький гостей
не стріча.
Час у сні ворухнувся кволо –
І замкнулось життєве коло...
Вся оселя його –
з півоній…
В узголов’ї –
медалі...
Не протоптані
дідом далі…
А в онуків очі червоні –
їм жити
за діда
далі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2013
В промерзлі дні, холодну сніговерть,
коли до неї тиша ницьма пада –
встають думок зухвалі естакади,
ефір душі наповнюють ущерть..
Збігаються, стають довкола стін,
у вікна зазирають - білі-білі.
Їх лінії тонкі, не огрубілі,
і я сама між ліній тих, мов тінь.
Здавалося б: ну, хто я їм така?
Та вибрали мене вони, одначе.
Чи не тому, що серце тонко плаче,
що словом наболіле, не змовка?
Що я плекаю весни, як пастель
в руках у майстра в мить благословенну,
що ритмом бухкає і рве гарячі вени
моїх надій незаймана постель?
Як Отченаш, в душі завжди ношу,
і ноша та – мій хрест, моя спірила,
нещадною до спокою створила,
бо я таки пишу, пишу, пишу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397949
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2013
Привиди опівнічні
довго не хочуть спати –
крізь непроникні стіни
тиснеться їхній дух.
Тіні з блідим обличчям,
як фосфоричність вати…
В плетиві павутиннім
вогник живий потух.
А не зоріть не вміють
зорі, до неба звиклі
хоч їх мережать знизу
петлі густі ворон.
Спраглий на землю погляд -
сутінкам гострий виклик -
впасти розквітлим серцем
у пелюстки долонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397595
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2013
У єлейнім саду твоїх слів
не цвітуть фіалки,
не літають метелики і
не цілуються голуби…
Там живуть неживі дифірамби!
Ти з уяви мене зліпив
і тримаєш у світлі рампи -
обидвоє – дивись? - раби!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2013
Не оминають тонкощі цитат
дбайливих і довірливих поетів.
Що запевняють кожного: це так!
І не дають ні жити, ні померти.
І стільки в них премудрості, що жах!
Помимо волі думаєш: навіщо
слова оті, що з серцем на ножах –
щоб спромогтися так ввійти у вічність?
Трапляється, поет не без надій,
в нім свіжа думка зрине і затисне.
Мерщій папір хапає, щоб тоді
зафіксувати власний мудрий вислів.
І хтось колись, літ може через сто,
(а може, хоч десяток нарахують)
якийсь поет накаже думці: стоп! –
свій скептицизм до вас відделегує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390342
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2013
Коли спинився часу лік –
до шибки зоряну завісу
десь з-поза хмари, з-поза лісу,
нечутно місяць приволік.
Тонким осколком пришпилив,
що був на серпик схожий зовні.
І мерехтіли зорі сонні
крізь пелену густу олив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2013
Затужила зима за незвичністю рими…
Я була не сама, лиш прозоро-незрима.
Я була межи днів, хоч тебе не пізнала.
Ми були не одні – була пісня між нами.
Я жила собі так: в напівсні, напівказці.
Серце стукало в такт невловимій підказці.
Скільки нам свічечок запалилося небом!..
Запалали – й мовчок… Лиш для мене і тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2013
Коли загасить одинока ніч
легкі сліди осінньою вологою,
ітиму я імлистою дорогою,
і буде йти зима мені навстріч.
Коли зустрінемось удвох ми –я й вона,
вдамо, що кожен стрічний - незнайомець,
і ніч поріжеться о світлий штрих віконниць
у контурі самотнього вікна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2013
Так просто все: лапатий снігопад,
Розчахнута у скрип старенька хвіртка,
вузький прохід з-під шурхоту лопат,
письмо слідів: кому? Куди і звідки?
Пірнуло небо до сипучих піль -
мережити прозорі простирадла.
Невже цей світ розділений навпіл –
на сльози й сміх, на вчора і на завтра?
Так поряд – яснота і пелена,
гріхів покута і святенність храму...
Простора й вільна, світла і сумна –
ледь чутна музика, озвучена вітрами.
На власний ризик (може, що не так?)
шибки малюються у контури зимові.
Морозу й сонця співозвучний такт –
ще за лаштунками розіграної змови.
І ти один, як вогник в ліхтарі,
що неспроможний вирватись назовні –
летиш у ніч зимової пори
крізь мерехтіння снігу в тиші сонній,
і губишся в тіні строкатих груш,
яблунь та вишень, що стоять суворо...
Сад, мов живий, наказує: - Не руш!
Ніч зачарована на вогник жмурить брови.
Всьому своя пора – кремсають тінь
сліпучі, в білизну пролиті бризки.
У кучугурах снігу - сонний тин,
над головою небо низько-низько...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389311
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.01.2013
Мій друже вірний! В пік надій,
на зламі галасу і часу,
де відлік нових днів почався
у красномовній пишноті,
під фейєверки й серпантин,
понад помпезності браваду
(пробач, таку вже маю ваду –
думкам словесний плести тин,
аби ніяка, ні одна
його проскочити не сміла,
хоч горобцем на нього сіла,
що гарно з думкою ладна) –
отож бо, я тобі скажу,
мій друже, жертве монологу:
життя, бува, підставить ногу,
аби упав ти за межу
своїх надій. Аби таки
набив собі на лобі гулю,
або, ще гірше – в душу кулю! –
аби ти грався в піддавки.
Та ти не вір: слабак – не ти!
Хоч недругам збагнуть непросто,
що ти в життя прийшов не гостем,
що в ньому ти немало встиг!
Дерзай! Борися – не спіткнись
у нетрях, в зіллі полиновім.
Виходь зміцнілим з битви, новим,
але не каменем – униз.
Серед невігласів, нікчем
непросто бути в світі справжнім,
та честь хай завжди буде стражем,
а слово – цвітом і мечем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389033
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2012
У холодному
місячнім сяйві,
коли барви
зникають зайві,
стає хвиля тверда,
мов криця,
і полив’яно ніч іскриться –
тоді з виру,
де темна праща
що давно для людей пропаща –
чутно плескіт
й поодаль трішки,
там, де хвилі тонка маніжка –
виростає з води нехутко
потамований згусток смутку.
В нім світіння
прозоро-біле –
в нім сирена
із пісні й тіла…
Серцю боляче,
груди тисне
од розпуки такої пісні…
В тиші гасне усе довкола,
тільки болю
ковзкий осколок,
що пронизує гостро вени –
мов сирена співа…
сирена...
Кажуть люди,
що ні, русалка…
Хто б не був,
а одначе, жалко.
Кажуть, лоно її любові –
джерело невичерпно-повне.
Хто хоч раз її чув і бачив –
божевільні стають неначе.
Навіть той, що намул колотить,
глибше тіло хова в болото.
Про людину уже вже й не мовлю –
тут місцеві забули ловлю,
навіть в пору, як дуже жарко,
не купаються, бо…
русалка.
Бо ота її врода дивна –
достеменно, мана людині.
Русі коси спадають шовком
аж до лілій, що цвітом жовтим.
Межи пліч на вологі перса,
де темніють соски, як персні.
Неземного звучання голос
на весь вік слухача неволить.
Жодна знана людьми пташина
не сягнула його вершини.
Так проникливо, тонко, світло,
що аж квіти ясніше квітнуть.
Навіть вітер тоді втихає,
коли пісня пливе над гаєм.
Берегам, що у цвіті й терні
кожна жилка від смутку терпне.
Ні шелесне в галуззі пишнім.
Гублять час в очереті крижні.
Звуки падають в зір коралі,
що їх річка в рукав збирає.
Їй голівка лататтям вбрана
з опівночі і аж до рана.
Лебедіють їй руки видивом,
що поет тільки може видумать.
Стогне хвилею хвиля гнана…
Боже милий, чи це не Ганна? –
ота, що колись, бувало,
найкраще в селі співала?
Що вродою, буцім,
царівна -
і та їй була б не рівня?
Та, кохання чия комета
помогла, не простивши, вмерти.
Шур! - у Дністер…
У вир із кручі –
щоб не мучитися, не мучить!
Плаче річка в дзвенючій тиші
співом Ганни, що вище й вище –
через товщу небесну й вічність -
у кохання, страждання, відчай.
У ту пору в глибокій пращі
водне царство із нею плаче.
Плачуть зорі, до пліч припавши,
плачуть коні, забувши пашу,
плачуть трави – отава мокра,
плаче птиця, що досі мовкла.
Коли пісня у хвилі стихне,
загойдаються зорі стиглі.
Крикне півень – сховають води
хвиль Дністрових і пісню, й вроду
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2012
Тут хутір був – тепер його нема.
Скриплять в зажурі дві старі черешні.
Як вартові історії почесні -
земне коріння в світі їх трима.
Усе життя - дороги і стежки,
усе життя – від пуп’янка до віка…
Чого б, здавалося, потрібно чоловіку,
що обира для себе шлях тяжкий,
прошкуючи крізь сутінки зневір,
як пташка, що спокою не знаходить
у вітряну розхристану погоду,
або бездомний одинокий звір?
Журби Галини наче й не було…
Колись давно ще, може, хтось відплакав…
Черешні, як окличні-кличні знаки –
всі ці роки чекають за селом.
Але й вони ось-ось…- такі старі...
А корені глибокі, як і слово,
що зболене любов’ю при основі ,
заземлене на батьківськім дворі.
Галино, до черешень! Вже пора…
Фільварок був тут, кажуть старожили.
А ці черешні сад ваш сторожили,
і хутір, де гасала дітвора.
Немає хутора – вітрами рознесло...
А ви із чужини - на Україну,
що наче купина неопалима,
живе, як ці черешні – всім на зло!
Журбо! Журинонько…У цій землі ваш дух.
Він гомонить і проростає болем…
Встає світанок сонячно над полем –
розвіять вашу тугу й самоту.
Повідайте, як там, на чужині -
без України, рясту, материнки,
без соняхів, що у вікно навшпиньки,
без джерела, що в травах жебонів?
Без «кукуріків» півнячих, а ще
без тих селян, що серцю небайдужі,
без бджілок, що снують довкола ружі,
густих пшениць, орошених дощем?
Вертайтеся на хутір – вже пора…
Пробачте нам – усім вашим нащадкам,
що пам’ять час відлічує спочатку,
далекий світ діставши з-під пера.
11.12.2011
Тобі б до черешень, туди,
де б’є джерело дзвінкоросе,
де вдосвіта півень будив,
де світом хмеліли покоси.
Ти долю благала: ще б раз
втопитися в травах пахучих,
туди, де барвінок і ряст,
в дитинстві залишений хутір.
Та час невмолимий, і вже
давно нема хутора, саду.
Лиш ворон вгорі стереже
життя, що на будень і свято.
Якби міг повідати крук,
аби мав у крилах ще сили,
на цвинтар в чужий Бавенд-Брук
черешень приніс, як просила.
Упали б вони на межі
цього і тамтешнього світу.
Могили, немов сторожі,
здаля Україною світять.
Не свічі, що їх палить хтось,
любов то - в серцях поіменних:
близенько Осьмачка Тодось,
ще ближче Докія Гуменна.
Євгеній десь тут Маланюк,
Лятуринська теж недалечко.
Немов естафету чийсь внук,
підхопить вітчизну сердечком.
Нізащо не згасяться, ні!
знесилені давнім далеком
любові досвітні вогні,
хоч їм було в світі нелегко.
І сила глибока пера
корінням з народу - там соки.
Вертайся, Галино – пора –
журавкою в небі високім
11.2010
Олена Герасименко, член НСПУ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366142
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.09.2012
Ще земля не забула сліди її, голос…
Ще черешні пильнують і саду, і квіт…
Хоч згубились давно тихі риси околиць
хутірка, де Галина з’явилась на світ,
роду того, що дав Україні дитину,
заповівши їй зорі й довічну журбу.
Та земля соболівська стрічає гостинно,
ніби доньку з дороги і каже їй: «Будь!
Будь довіку зі мною, щоб соки живучі
діставали нащадки зі слова твого.
Бо лише у краю Богом даному отчім
світ викрешує з нас непокірний вогонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366140
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.09.2012
Життя як смолоскип, що запалює
і згоряє саможертовним полум’ям
на жертовнику Батьківщини і Волі.
Г.Журба.
«Вересень відходить тихесенько, босоніж, бо ще тепло. Навіть бриля солом’яного скинув, - сонце ж не пече вже. Червоною калиною заквітчався з веселощів. Навшпиньках відходить, неспостережено, щоб не сполохати химерної, розспіваної осінньої тиші. На ньому розхристана біла сорочка, штани закочені. Босими ногами шугає по стернях. Волосся русяве, як стигла пшениця, очі сині, мов льон. Іде собі стернями й грає на сопілку. Вересень. Пройшов…»
Ось так писала Галина Маврикіївна Журба (Домбровська) багато літ назад, а відчуття, немов описувала погожу цьогорічну днину, коли повернулася з далекої чужини додому. Де її пуповина від миті її появи на світ 29 грудня 1888року в невеликому хуторі Олександрія, що на Тепличчині, проросла коренями глибокої любові до цієї землі і дала дивовижну силу художньому слову. Гнана долею і поневіряннями, стулила письменниця свої очі в далекій і чужій Філадельфії, та попри все, до останнього подиху тужила за Україною.
Ще земля не забула сліди її, голос…
Ще черешні пильнують і саду, і квіт…
Хоч згубились давно тихі риси околиць
хутірка, де Галина з’явилась на світ,
роду того, що дав Україні дитину,
заповівши їй зорі й довічну журбу.
Та земля соболівська стрічає гостинно,
ніби доньку з дороги і каже їй: «Будь!
Будь довіку зі мною, щоб соки живучі
діставали нащадки зі слова твого.
Бо лише у краю Богом даному отчім
світ викрешує з нас непокірний вогонь.
«Голос пам’яті», Олена Герасименко.
Хочеться вірити, що від 14 вересня 2012 року її душа віднайде вічний спокій на місці символічного «Хутірця Галини Журби», любовно створено земляками – подолянами.
Сприяли встановленню пам’ятного знаку Г.Журбі:
Вдовцов Михайло Леонтійович – голова комісії з питань культури, духовності та історичної спадщини,
Каменюк Михайло Феодосійович – голова вінницької організації Спілки письменників України ,
Кравченко Олександр Федорович – голова Теплицької райдержадміністрації,
Прокопенко Віктор Володимирович – начальник відділу культури і туризму Теплицької райдержадміністрації,
Паламарчук Микола Федорович – директор Теплицького районного Будинку культури,
Герасименко Володимир Іларіонович – голова ФГ «Герасименко В.І.,
Заболотний Григорій Михайлович – депутат обласної ради,
Герасименко Олена Василівна – керівник районного літературно-мистецького об’єднання «Дивослово, член НСПУ,
Захарчук Віктор Володимирович – депутат Теплицької районної ради, директор СТОВ «Обрій»,
Яковенко Василь Костянтинович – лікар-стоматолог Теплицької ЦРЛ, уродженець села Соболівки,
колектив працівників Гайсинського лісництва.
Відчуваєте: за українською вікопомною традицією – за гарну справу великою дружньою громадою, толокою!
Ранок. Ще сонячне літепло зігріває лагідно, і тільки польові пагорби, що неначе збіглися докупи і стали довкола невеличкого ставочка в пониззі, аби краще розгледіти, що діється, своїми барвами нагадують, що це пора «бабиного літа». На одному з таких пагорбів виріс товстелезний дубовий слуп з меморіальною дошкою. На ній портрет Галини Журби з надписом «На цьому місці знаходився хутір «Олександрія», де народилася і проживала дитячі роки всесвітньовідома українська письменниця польського походження Галина Журба (Домбровська), 29.12.1888 – 9.04.1979рр». Справа під молодим горіхом – символічний стілець і стіл письменниці. Зліва – великий хрест. До них ведуть широкі сходи з трав’яним покриттям. Позаду – скільки кинеш оком – молодий сад, що тішитиме віднині Галинин спокій рожевою повінню навесні та золотавим шепотом щоосені. Ефект присутності письменниці підсилювався завдяки музичному супроводу її слів з висоти знакового місця. Вона стояла в довгій чорній сукні та перекинутій через плече прозоро-білій туніці, з гладенько зачесаним чорним волоссям, зібраним на потилиці в тугу косу – струнка й урочиста, розповідаючи присутнім про себе, хутір, краєвиди. Роль Г.Журби майстерно виконала працівник районного Будинку культури Алла Волинець. Все оте: і горіх з міцним своїм плодом, і сад, і ставок, природний ландшафт і рукотворні деталі покликані увіковічнити пам’ять про видатну українську письменницю, чиє прізвище написане золотими літерами посеред імен класиків, сприяти духовному відродженню нації, джерелом натхнення для письменників і митців.
Місцевих краян та гостей району щиро зустрічали і вітали голова Теплицької районної державної адміністрації Кравченко Олександр Федорович, голова Теплицької районної ради Габінський Леонід Іванович, Герасименко Володимир Іларіонович – голова ФГ «Герасименко В.І..На запрошення організаторів заходу прибула делегація письменників від НСПУ Яковенко Тетяна, Вітенко Олена, Любацька Людмила, Герасименко Олена, які висловили своє захоплення, привітали всіх присутніх в видатною подією, що, за їхнім переконанням, виходить далеко за межі крайового значення. В авторському виконанні прозвучали вірші письменників, присвячені Галині Журбі, були вручені Почесні грамоти від НСПУ Гарасименку О.І. та Паламарчуку М.Ф., подарунки для місцевого музею. Т.Яковенко зачитала вітального листа від подруги Галини Журби Марти Тарнавської аж із далеких Штатів.
Слова привітання прозвучали від кандидата в народні депутати до Верховної Ради Капітана В., учительки місцевої школи Скоробрехи Л.
Після освячення пам’ятного знаку ксьондзом відбувся святковий концерт. Лунали пісні у виконанні дитячого фольклорного колективу «Цвіт папороті» Соболівської музичної школи та учительського колективу цього ж закладу «Яворина» українською та польською мовами. Виступив колектив ансамблю Теплицької районної музичної школи «Любисток». У їхньому виконанні прозвучала пісня на слова тепличанки, члена літературно-мистецького об’єднання «Дивослово» Раїси Гарбуз, на музику композитора Ольги Янушкевич, що також родом з Теплика..
Тут хутір був – тепер його нема.
Скриплять в зажурі дві старі черешні.
Як вартові історії почесні -
земне коріння в світі їх трима.
Усе життя - дороги і стежки,
усе життя – від пуп’янка до віка…
Чого б, здавалося, потрібно чоловіку,
що обира для себе шлях тяжкий,
прошкуючи крізь сутінки зневір,
як пташка, що спокою не знаходить
у вітряну розхристану погоду,
або бездомний одинокий звір?
Журби Галини наче й не було…
Колись давно ще, може, хтось відплакав…
Черешні, як окличні-кличні знаки –
всі ці роки чекають за селом.
Але й вони ось-ось…- такі старі...
А корені глибокі, як і слово,
що зболене любов’ю при основі ,
заземлене на батьківськім дворі.
Галино, до черешень! Вже пора…
Фільварок був тут, кажуть старожили.
А ці черешні сад ваш сторожили,
і хутір, де гасала дітвора.
Немає хутора – вітрами рознесло...
А ви із чужини - на Україну,
що наче купина неопалима,
живе, як ці черешні – всім на зло!
Журбо! Журинонько…У цій землі ваш дух.
Він гомонить і проростає болем…
Встає світанок сонячно над полем –
розвіять вашу тугу й самоту.
Повідайте, як там, на чужині -
без України, рясту, материнки,
без соняхів, що у вікно навшпиньки,
без джерела, що в травах жебонів?
Без «кукуріків» півнячих, а ще
без тих селян, що серцю небайдужі,
без бджілок, що снують довкола ружі,
густих пшениць, орошених дощем?
Вертайтеся на хутір – вже пора…
Пробачте нам – усім вашим нащадкам,
що пам’ять час відлічує спочатку,
далекий світ діставши з-під пера.
11.12.2011
Тобі б до черешень, туди,
де б’є джерело дзвінкоросе,
де вдосвіта півень будив,
де світом хмеліли покоси.
Ти долю благала: ще б раз
втопитися в травах пахучих,
туди, де барвінок і ряст,
в дитинстві залишений хутір.
Та час невмолимий, і вже
давно нема хутора, саду.
Лиш ворон вгорі стереже
життя, що на будень і свято.
Якби міг повідати крук,
аби мав у крилах ще сили,
на цвинтар в чужий Бавенд-Брук
черешень приніс, як просила.
Упали б вони на межі
цього і тамтешнього світу.
Могили, немов сторожі,
здаля Україною світять.
Не свічі, що їх палить хтось,
любов то - в серцях поіменних:
близенько Осьмачка Тодось,
ще ближче Докія Гуменна.
Євгеній десь тут Маланюк,
Лятуринська теж недалечко.
Немов естафету чийсь внук,
підхопить вітчизну сердечком.
Нізащо не згасяться, ні!
знесилені давнім далеком
любові досвітні вогні,
хоч їм було в світі нелегко.
І сила глибока пера
корінням з народу - там соки.
Вертайся, Галино – пора –
журавкою в небі високім
11.2010
Олена Герасименко, член НСПУ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365246
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2012
БОЮСЯ ТВОЇХ РУК, ОЧЕЙ ТВОЇХ БОЮСЬ,
ЯКІ ГОРЯТЬ В МОЇХ ПЕКУЧЕ ТАК ЧОМУСЬ.
БОЮСЯ ТВОЇХ УСТ - ПРО ЩО МОВЧАТЬ ВОНИ?
НЕ МОЖНА ТАК МОВЧАТЬ, Й НЕ ВІДЧУВАТЬ ВИНИ!
НАД НАМИ ЛИНЕ ВАЛЬС... ЛЕЖИТЬ РУКА В РУЦІ...
А ЧАС МИНАЄ НАС - ПІРНАЄ В ЗВУКИ ЦІ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346775
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.06.2012
Її я пізнаю по дотику
до ніжних струн в моїй душі.
Вона - моя чарівна готика,
яка велить мені: пиши!
***
Білокрило впаде зима,
замете, завіє дороги.
Я до тебе прийду сама,
зацілую тебе одного.
Розів'ється під серцем цвіт,
відігріє його поволі,
затремтить сивим хмелем світ
у солодкій своїй неволі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346770
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2012
За лаштунками - зовсім не те:
не мете... не холод... не зима...
Там сонячно, літо цвіте,
проте,
любові також нема!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2012
Не обіцяй - прийди:
в мороз, негоду...
Хай тихий вечір сипле мокрий сніг -
сніжинкою впаду тобі до ніг,
та не розтану -
не дозволить гордість
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346548
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.06.2012
Ніяк отого дива не збагну,
питань багато –
відповідь одна:
належить долю
випити до дна,
тоді й підеш –
по спорожнілім дну.
Хронометром
холодним і чітким
нам виміряно кроки
й серця пульс.
Важливо лиш одне:
чи ти відбувсь,
чи до кінця дійшов
усе ж
ніким.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342625
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.06.2012
Це справді так: до нас не йдуть роки,
це ми до лона віку поспішаєм.
Когось у пам’ять серця проводжаєм,
як берег - хвилі стомлені ріки.
Це справді так: тоненька і тремка
розгойдує нас ниточка вседержу,
зриває вітер часу з нас одежу,
та все ж трима невидима рука.
Це справді так: буває, заштормить –
звикаємо до радості і болю,
та розминаємося десь самі з собою,
неначе помираємо на мить.
Ні, не тоді, як браму відкрива
хтось нам попереду – до вічності, чи й далі…
Ми ще уперто тиснемо педалі,
й казна-куди нас виведе крива.
Це справді так: приборкати себе
у пристрастях буває нам непросто.
У нашу честь лунають славні тости
під пильний стук пульсуючих ребер
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342618
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.06.2012
Отак чалапати по світу,
і не важливо – сніг чи дощ,
чи бруд прилипне до підошв,
чи хтось твоїм ітиме слідом.
Серпастий вістрям догори
не упаде в покоси п’яні,
день буде зелено-тюльпанний,
й заб’ється живчик з-під кори.
І янгол угорі – не мій!-
мені махатиме рукою,
і доведеться йти самій,
без охоронця й супокою.
А ще, занурена в думки,
збентежена думками тими,
сама до себе довго йтиму,
аж доки не дійду-таки.
І мій, отой, що на плечі,
зітхне полегшено: нарешті!
І стануть на заваді речі,
що їх з собою волочив.
Чванливості, повір, нема,
і, як не схочеш, то й не буде.
Проте, звикаєм до опудал,
а в них, можливо, спить чума?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342271
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.06.2012
Відчуваю, що заборгувала своїм товаришам по сайту. Вибачаюся і пропоную "свіжачок".
День при дні у баби Каті
кіт рудий сидить на хаті.
Лапки догори підняв
і гукає звідти «няв!».
«Що ти робиш, Рудю, там?
Я тобі драбину дам.
Аби ти із даху зліз
неушкодженим, без сліз».
Заспокоїв котик Маю:
«Я хмаринку тут тримаю».
Та озвалася Марина:
«Може, спустишся по ринві?»
Приєдналась до них Рима:
«Тут мотузка за дверима.
Рудю, любий, не лякайся -
прив’яжися, і спускайся»
Обізвався хлопчик Рома:
«Стрибни, й будеш миттю дома.
В тім незвичного немає:
як м’яча, тебе піймаю!»
«Ти хапайся за гілля», -
радить Рудику Ілля.
Не зважа на галас кіт:
він збирається в політ.
І замріяно муркоче:
«Я до неба звикнуть хочу…
Це отак я на даху
позбуваюся страху»
«Хочеш ти літать? Чому?-
заперечують йому.
Птаха помах крил трима,
в тебе ж крил таких нема».
«Крилами махать – ще б пак!
Та ж «нявчать» навчився шпак!
Невтямки мені, чому
не перечите йому?
Ловить чом кажан мишей? –
Миші для котів лишень!
Мрія в мене є така:
перегнати літака.
Щоб наввипередки ми:
я – з хвостом, а він – з крильми!
Полечу, й на тому крапка,
щойно натреную лапки!»
*
Якось знову всі зібрались.
Шум і гам, і сміх, і галас.
Скільки там дітей, котів!
Диво: Рудик полетів!
Не ловив Рудько наш гав,
хто не вірив – той програв!
Наполегливо й завзято
в будній день і навіть в свято
котик тіло тренував,
і тепер у небі – «вав!»
Над садами, над дворами –
сам-самісінький, без мами.
Хвостиком в повітрі пружить,
лапки в нього з вітром дружать.
Вуса сонечко лоскоче,
певне, бавитися хоче.
А внизу – земля, де мама
ніжно вранці обіймала.
Друзі і рідня котяча:
їх згори незвично бачить.
Унизу річки, як стрічки –
і великі, й невеличкі.
Гори – горді і скелясті.
«О, яке літати щастя!
Розкажу, як повернуся,
друзям, таткові, матусі.
Навіть миші будуть знати,
як чудово вміть літати!»
Унизу – гаї веселі,
гомінкі міста і села.
Вгору! Нумо! Ось так-так…
Поруч хмари і літак,
поруч птахи – співуни,
без зусиль летять вони.
Один в одного питають:
«Що, коти тепер літають?»
Льотчик теж нагоді рад:
клац! – на фотоапарат.
«Я сенсацію таку
упіймав на літаку!
І тепер вона, щоб знали,
облетить усі журнали!»
*
Фіксували всі радари
річ, що схожа на котяру.
Паніка здійнялась –жах!
Що це - НЛО чи птах?
Цей об’єкт чужий наукам:
він літає, ще й м’яука!
І летить в усі кінці:
значать що - істоти ці?
Телеграми, інтернет
розтривожив цей об’єкт.
«Терміново! Обережно! –
чути заклик застережень. –
Щось у небі невідоме:
просьба не виходить з дому!
Випадок не побутовий!
МЧС напоготові,
армія, пожежні, звісно:
щось незнане в небі висне!»
Не хотів Рудь настрашити…
Просто, як без мрії жити?
Те, що сталось ненароком,
всім служитиме уроком:
вгору знятися «мяукам» -
треба дозволу науки.
**
Втім, нічого Рудь не чув.
Налітавшись досхочу,
на орлиному крилі
опустився до землі.
І почув таке від нього:
«Щоб літати мати змогу,
треба мріяти, як ти,
й не боятись висоти.
Я тепер твій друг і брат,
знову стрітись буду рад».
Вітер крилами здійняв
під прощальне тихе «няв».
Простягнувся, де травичка -
спинці терпко од незвички.
Лапки випрямив, хвоста…
Звісно, справа непроста!
Хтось так може? Певне, ні…
Ми літаєм лиш у сні.
*
Квіточка брову лоскоче,
котик жмуриться, муркоче.
А комаха – мурашинка
з вії прийняла пушинку.
І маленький павучок
травку стелить під бочок.
«Відпочинь, - щебече пташка,
перший раз літати тяжко.
Хоч тепер, гадаю, ти ж
завтра знову полетиш?
Знаю, щоб сягнути неба,
в мрію дуже вірить треба».
*
Маєш вдома ти кота?
Може, й він отак літа?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341957
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.06.2012
Весна. Весна. В очах жіночих – щастя
і щоки зашарілися як мак.
Уста звабливі мають ніжний смак,
немов нектар цнотливого причастя.
Погожий березень. В очікуванні світ…
І кожна жінка, дівчинка, чи юнка
чекає щирості, любові, подарунка,
як променя – набухла соком віть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320254
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012
Хто звик із зорями на «ти»
і світ йому дрібний, мов комашиний,
хто все життя підкорює вершини
і не боїться впасти з висоти -
біда його у тому чи вина,
що він не чує в житі цвіркуна?
Він сам не відає, що в мить таку втрача:
йому не горнеться травинка до плеча,
то не його кульбабовий жовтець
прошкує через душу навпростець.
Пелюстка яблуневої яси
з Едему прибула через часи
не в хмари десь, а все-таки сюди -
тут засвітила сонячно сади.
І навіть з колючок увесь будяк
чекає не догани, а подяк.
Там, угорі, принади є свої,
а тут гудуть так солодко рої…
Комусь – до хмар у небі, до зірок…
А на землі - комаха і звірок...
Метелик серед цвіту… Перший сніг…
Стежина, що тече тобі з-під ніг…
Благословення мамине… А ще
тепло коханих рук, тепло очей…
Напевне, в світі так ніде нема…
голубонебо землю обійма.
Тут навіть тиша вушками пряде…
І неба, як отут, нема ніде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316999
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.02.2012
Коли півень проклюне на видиху сонному ніч
і скрипнуть востаннє затули імлисті завіси,
то місяць сховає зірки до сумної валізи –
і вуаль опаде з відчайдушно звабливих облич.
Ти, як привид, пройдеш
серед клекоту слів і мовчань
відгукнешся лиш раз,
коли серце розчулено зойкне,
коли блисне крилом
у падінні надломлена сойка,
коли стане болюче
потайною вкритим очам.
І прийдуть до освідчень усі, хто всенічно не спав,
той, хто чари спивав, і, затиснувши час межи стрілок,
мить єдину залишать – оту, в якій щойно зустрілись,
і від миті тієї почнеться їм інша лічба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2012
Я напевне, могла б любити
безмежно довго, безтямно вірно,
поруч тебе могла б, аби ти
не ступнув у безмежжя прірви.
Я, напевне, могла б таке,
що й сама уявить не в змозі…
Та життя, мов кришталь, тонке,
що неначе й немає зовсім.
Я, напевне, забула б сон,
коли б ти був стареньким, кволим…
Наче П’ятниця й Робінзон.
Та тебе не було ніколи.
На край світу, на самий край
я готова була всечасно…
Тільки ти себе в мене вкрав
ще в колисці мойого щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316430
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.02.2012
Ми не належимо собі
(всі заперечення безглузді),
Ні, ми не знайдені в капусті,
але й не згублені в юрбі.
Нам байдуже, що ми малі,
між велетнів не вийшли зростом.
Важливо - вміти жити просто
серед ВЕЛИКИХ на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309798
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.01.2012
Нам іноді бракує гарних слів,
бракує ласки, усмішок, уваги,
бракує певності і просто рівноваги –
натомість маєм без числа вузлів!
Стільки наплутано їх долею, що й ну!
Та ми простуємо все далі, далі, далі…
І губимо в слідах свої сандалі,
і вітрякам розв’язуєм війну,
як Донкіхоти. Та в усіх літах,
в усіх дорогах і на всіх стежинах
життя чудове… Друже, дорожи ним,
як небом дорожить крилатий птах .
Бо в ньому ми (підводим резюме)
в графі прописані із штампом «тимчасово».
Шукаємо порядність, честь і совість -
нас щастя, думаємо, вибере саме.
Коли б не так! Наївні простаки!
Спокійні тільки ті, що за межею,
та ще, напевне, в світі цім блаженні.
Всі решта – ті, хто не без гуль – таки!
21.01.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308207
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.01.2012
Усміхнутися - просто, здрастуй!
Зупинити на мить казку,
дарувати довкіл сяйво,
бути в світі оцім - не зайвим!
Дяка Богу, і вдячність людям -
кого любимо і не любим -
за усе, в чому щастя й сила -
за дітей і внучат красивих,
за терпіння і за науку,
за побачення і розлуки,
за все те, про що кажем:"класно!"...
За життя, і за нас в нім, власне
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306415
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2012
Я не така, як ти. Нам разом - надто тісно.
Заблукана стою, бо нікуди іти.
Дивлюся, як птахи собі будують гнізда,
а поміж нас гудуть напругою дроти.
Розірвано ланцюг. Ми випадкові бранці.
Ну, ось і все. Гуд бай! Ні щастя, ні жалю.
Так німо опада туман росою вранці…
Глибокий реверанс. Останнє дежав’ю.
Дорога. Поворот. Ще далі - перехрестя.
Стук каблуків. Авто. Дерев політ. Шосе.
Лекало почуттів. Для сліз – багато честі.
Не випите вино – розхлюпане усе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296959
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.11.2011
Я вже пішла, а може й не приходила
поміж зрадливою осінньою погодою,
Я вже пішла – між сонцем і між місяцем,
а ти мені сказати щось намітився.
Ми цим життям назавжди розмежовані.
Поглянь: дощами хмари пережовані.
Сумує світ за жовтою хустиною.
Ти теж ідеш, і я тебе не стримую.
Хай буде те, що зажди мало статися:
одній несила в тому розібратися.
Бо ще не раз тобою серце вколеться.
Ти вже пішов, я все ще на околиці…
11.10.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296782
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.11.2011
Коли загасить одинока ніч
легкі сліди осінньою вологою,
ітиму я імлистою дорогою,
і буде йти зима мені навстріч.
Коли зустрінемось удвох ми –я й вона,
вдамо, що кожен стрічний - незнайомець,
і ніч поріжеться о світлий штрих віконниць
у контурі самотнього вікна.
11.10.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296779
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.11.2011
В закритий серцю звук не увійти,
і не заграти піснею чи віршем.
І доки ми писаки многогрішні,
то до поетів довго нам рости.
Правопис, тяма, грамотність - найперше,
уміння висловитись, думка, форма, хист!
Тоді це, може, вірш, який не бреше,
а не реп'ях, що впав на творчий хвіст.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2011
Я бачу осінь. Осінь каже: все -
за мене, і за тебе, і за тишу.
Безлистим віттям спомин заколише,
у пам'ять літа барви занесе.
Я бачу осінь. Осінь каже: все -
усе безмовне тишею речисте,
як цнота первородством грішним чиста,
як немовля, що в мами груди ссе.
Устами ніжними припавши до соска,
не відає, що вже по цей бік часу,
що світ його народженням почався,
що час його в пружинну мить стиска.
Я бачу осінь. Осінь знає все -
ніхто того не сміє заперечить.
Від першого листка до самозречень
життєву мудрість в пам'яті несе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285919
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.10.2011
У ліс під Новий рік якраз
прийшов такий указ:
«Подія вельми історична,
віп - гості з’їдуться столичні,
всі методи догоди в силі,
готель щоб був в сучаснім стилі,
концерт на європейськім рівні
(ждуть гонорари всіх потрійні),
Що ж до артистів – то артисти
повинні бути голосисті.
Не лиш талантами вражати,
гостям, найперше, догоджати…
Зібрали лісових солістів,
провели конкурс вокалістів.
В журі Осел ввійшов, Вівця,
які не мовлять і слівця
без Вовчої ухвали й згоди
(від них ні толку, ні погоди).
Була для «ширми» там Сова.
Був Вовк (як завжди, голова.
Хоч він від роду в співах «чайник»,
та над журі прямий начальник),
Провели кастинг. До Косулі
ще голос приєднавсь Зозулі,
була Ворона і Зайчисько,
який не бачив нот і близько,
Кажан старий та ще Ховрах,
який пищав лиш «ох» і «ах».
Пацюк, Їжак і Горобець,
і чорний Ворон під кінець.
Одне лиш солов’їне соло
звучало сонячно й прозоро.
Та десь-то карта так лягла –
Зозуля всіх перемогла.
Що з того, що лише ку-ку
уміла на своїм віку?
Зате її зухвале «я»
гучніше пісні Солов’я.
Та ще й начальству накувала
щасливих літ життя немало.
І пісенька на зміст проста:
хвалила Вовчого хвоста.
Зозуля мала ще манеру:
співати тільки під «фанеру».
Навіщо ноти і слова?
- Негідно! – мовила Сова.-
І слухати й дивитись бридко!
Відтоді там Сови не видко.
А де ж подівся наш соліст,
що мав до пісні слух і хист?
Листочки в лісі шелестіли,
його в догоду Вовку …з’їли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285891
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 12.10.2011
Я вже пішла, а може й не приходила
поміж зрадливою осінньою погодою,
Я вже пішла – між сонцем і між місяцем,
а ти мені сказати щось намітився.
Ми цим життям назавжди розмежовані.
Поглянь: дощами хмари пережовані.
Сумує світ за жовтою хустиною.
Ти теж ідеш, і я тебе не стримую.
Хай буде те, що зажди мало статися:
одній несила в тому розібратися.
Бо ще не раз тобою серце вколеться.
Ти вже пішов, я все ще на околиці…
11.10.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2011
Дощитиме у переддень зими
і сіра тиша буде на постої.
Не буде тільки свічечки простої -
її колись не запалили ми.
Ще буде так, як сказано в письмі:
не мав нічого – нічого втрачати
Та буде смуток порожньо кричати,
що хтось його спустошити посмів.
Ще буде вітром колихати світ,
у рамах жовтих осені густої.
І ти самотньо у дворі постоїш,
і зробиш те, чого робить не слід:
зітхнеш,
повернешся,
назавжди підеш –
від…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2011
Мене побільшало з літами,
як обрію – під небеса.
Вітри здаються там братами,
день капелюшком нависа.
Я розростаюся в корінні,
я роздаюся серцем вшир.
І лопотять сліди по ріні –
дні, до яких ти не спішив.
У Музи я була за свідка,
за подругу – дзвінкій бджолі…
Мені приходили нізвідки
маленькі радощі й жалі.
Зозуля слала телеграми
і час життя ще не труїв.
Коротка вісточка від мами
із рідних батьківських країв…
І крила важчали потроху
від татових стражденних віч…
Коли упали до порогу
краплини поминальних свіч –
мене побільшало печаллю
(ховала глибоко сльозу)…
Вона карала й пробачала –
моя молитва, сповідь, суд.
Побільшало мене, нівроку –
онукам, дітям завдяки.
Не гнуть мене доземно роки
(зізнаюсь, швидше навпаки!)
Мене побільшало не в плечах,
шлях непростим був не дарма,
бо серце клекотом лелечим
мене до сонця підійма.
Бо в грудях я несу покуту,
бо ждуть на обрії жнива.
Творцем до днів земних прикута,
і долі іншої нема.
3.06.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285359
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.10.2011
Мене побільшало з літами,
як обрію – під небеса.
Вітри здаються там братами,
день капелюшком нависа.
Я розростаюся в корінні,
я роздаюся серцем вшир.
І лопотять сліди по ріні –
дні, до яких ти не спішив.
У Музи я була за свідка,
за подругу – дзвінкій бджолі…
Мені приходили нізвідки
маленькі радощі й жалі.
Зозуля слала телеграми
і час життя ще не труїв.
Коротка вісточка від мами
із рідних батьківських країв…
І крила важчали потроху
від татових стражденних віч…
Коли упали до порогу
краплини поминальних свіч –
мене побільшало печаллю
(ховала глибоко сльозу)…
Вона карала й пробачала –
моя молитва, сповідь, суд.
Побільшало мене, нівроку –
онукам, дітям завдяки.
Не гнуть мене доземно роки
(зізнаюсь, швидше навпаки!)
Мене побільшало не в плечах,
шлях непростим був не дарма,
бо серце клекотом лелечим
мене до сонця підійма.
Бо в грудях я несу покуту,
бо ждуть на обрії жнива.
Творцем до днів земних прикута,
і долі іншої нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285356
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2011
Намагалось літечко –та й назад,
повернутись весело – та й у сад,
ще кортіло літечку – у листки,
а котилось літечко – навпаки.
На осонні щирому одцвіло,
лопотіло ніжками за село.
зажурилось літечко вдалині,
шелестіло весело - не мені.
Літо, літо, літечку, ще побудь,
не збирай журавликів в довгу путь.
Вітре, вітре, вітроньку шелести,
крапни, крапни дощиком на листки!
Покотилось літечко до ріки,
розпустило сонечку тороки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285105
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.10.2011
Сонця рясно, де літо росить,
райським яблукам в гіллі тісно…
А сіна пахкотять в покосах,
а пташина виводить пісню…
А жита! А жита – колоссям…
Не долоням лоскітно – серцю.
Зерно дзвонить, бо ще не осінь –
літо в зелі, жнивує серпень.
Картоплі дожидають часу,
гарбузи надувають боки.
Новий місяць дощем зачався,
але спека триває поки –
поки ще квасолями звите
кукурудзи туге бадилля,
поки небо іще без свити,
кінь-цвіркун закусив вудила.
Стільки сонць! – розкошує грядка:
чорнобривців, жоржини ватра,
чималенька настурцій латка,
айстри, що
перейдуть у завтра.
Що не день розцвітає квітка –
тиха свічечка, нове диво…
Серпень килим промінням виткав,
ним я в осінь поволі йтиму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2011
Поміж серцем і серпнем – літо,
ромашки і чебреці.
День за соняхом ходить слідом
з усмішкою на лиці.
Заглядає у саду шпарку
чи зозулі кують іще?
Половина років на варті,
половину змива дощем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274040
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.08.2011
Спивати пелюстки легкі
із уст коханих – аж знебутись...
Торкати серця і руки,
відчуть легенький пальців потиск...
Такий солодкий переліт
крізь сон і зорі, небо й тишу –
забула, як то... Стільки літ!
Я нині інша, зовсім інша.
Сама, одна... Усім кажу:
щаслива, - гляньте, усміхаюсь!
А щось з грудей у п’ятки – шурх!
Неначе заєць...
7.04.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255948
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2011
Ця ніч – далека і близька,
у сні її перелетіти -
небесним порухом листка,
коня зухвалого копитом.
Летіти – розчерком тонким,
як волосінь чи лезо бритви,
лишитись в пам’яті таким –
єдиним видихом молитви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255947
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.04.2011
Не всякий жити вміє так, як хоче,
то ж варто жити просто так, як слід –
із гідністю дивитись людям в очі,
із гідністю останній здати звіт
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254502
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2011
У нудьги немає обличчя,
барв немає, і звуків теж.
І нікуди нудьга не кличе,
і не каже: за словом стеж!
Вас вона полоняє владно,
і свої диктує вимоги.
Хто піддався нудьзі, той здатен
відтоптати і щастю ноги
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254015
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2011
Життя віднімає в людини
часу, аж їй-бо, занадто.
Стежок – тих, що несходимі,
навряд чи усі пізнати.
І справ, що намітив, певне,
ніколи не переробиш.
У світі оцьому древнім
ми – дроби, всього лиш – дроби.
Себе залишаєм частку
у кожнім своїм слідочку,
у кожній хвилині щастя,
у власних синах і дочках,
в промінчику і пелюстці,
якої торкне твій погляд.
Ми – дроби, допоки пустка
не прийде тебе заповнить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254014
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.04.2011
Цей літній дощ був зовсім інший,
таких дощів ще не було.
Він цілував устами тишу,
він літу холодив чоло,
безцеремонно був щасливий,
і не чекав хвалебних слів.
Ще не було такої зливи
з-поміж усіх відомих злив.
В руках – строкаті парасольки,
і світ танцює гопака.
Ніхто не розуміє толком,
звідкіль ця злива отака.
Он парасоля – в юний сонях,
усмішка-зваба на лиці,
в руці – штиблети, щоб босоніж!
І що там дощ, калюжі ці?
Закохана, щаслива, юна...
І дощ цей – просто благодать!
У небі – хмар холодні руна,
а їй, окриленій – літать!
Поглянь, цибає просто неба,
в калюжах – бульбашковий рай:
Є в тім не пафос, а потреба:
так проявитися – і край!
21.03.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248887
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.03.2011
Як спрагло пахне березень, як спрагло...
Його кохає осінь не дарма.
Вона його всім серцем ніжним прагне,
вона його у мріях обійма.
Як спрагло пахне березень вустами,
неначе він закоханий і сам.
Так первоцвітом пахне і листами,
що хтось комусь іще не написав...
Як трепетно... як чисто... як бентежно...
Зухвалість тут – хіба що для нікчем.
Для інших всіх - тутешніх, нетутешніх
відімкне березень весну дзвінким ключем.
І тільки осінь – берегом навпроти,
цю відстань їй здолати – і не мрій!
Такий споконвіків закон природи...
Уста шепочуть: милий мій... не мій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248252
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.03.2011
Не встигло сонце ще поміж дерев
пробитися. Ще ранок – сонцю впору,
а вже горлянку в гіллі птах дере,
і спів отой – угору... вгору... вгору...
Ще не прикрасили сережки віття вільх,
а вже підсніжники тонкі, як порух серця...
а вже дзвінкий пташиний водевіль...
вже очі у дівчат – немов озерця..
Цей березень... Ця дивна березінь...
Струмує сік невпинно і жагуче.
Припнуло сонце день на волосінь,
і він її, немов струну, озвучив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248251
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.03.2011
Знову небо біжить у блакитну свою височінь,
знов дорозі навстріч спроектовує рух свій автобус,
чорногуз в прохолоду довгі ноги свої замочив,
перекочують шини строкатий обвітрений глобус.
Б’ється крилами даль, ворохобить зеленкою ліс,
бродить тісто ланів в перестиглому жовтім колоссі.
В землю рідну оцю ти душею й корінням проріс,
вперся в небо чолом, а підняти його не вдалося.
Не спромігся – і все, тож не варто тужити до сліз
нам ще світ довкіл нас передати б на радість онукам,
у який ти хоч дрібку жаринок душевних приніс,
до якого доклав би свій розум, і совість, і руки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246184
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2011
Як пахне сніг...
Його спиваю терпкість
холодними устами часу.
Булість гасне,
як гасне сніг
в обіймах світанкових,
щоб соками напоєне зело
піднять весною пагіння змогло
і перелити сонцесвіт любові
у келишки конвалій кришталеві.
Далина
луною зим вчорашніх долина,
цілована вітрами голубими,
що розгубили
синь свою по небу -
тепер збирають
в подушки-хмарини...
День тихо лине
пухом тополиним -
хтозна, де впаде,
щоб зародити
ембріон любові...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245982
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 09.03.2011
Вночі, я чула, лопались бруньки
в моїм саду, де зорі сік спивали.
Судинами дерев текли струмки
до ковшика з півмісячним овалом.
Я бачила, як пружились з кори
у брості молоді морелі й груші.
Лиш явір почував себе старим –
на світ дивився оком проминущим.
На ранок – лебеді у синій висоті –
їх світлий клин так довго плив по небу...
Не крилами – душею лопотів,
і проростав у дивний крові клекіт.
Узріла я в напрузі небокрай -
мов тятива у мить несамовиту.
О погляде, чи ти побачив рай –
утік у вічну істину молитви?
Чи так утішився, аж очі запекло,
завіяло туманом - далиною?
Минулий день, прозорий, ніби скло –
покутою поплив переді мною...
До сонця ниточки тоненькі потяглись –
травичка соковитим оксамитом.
І розкривав квітучу душу ліс,
яку приспав, на зиму усамітнив.
З-під листя прілого, як списики, дивись –
підсніжники проштрикують неволю –
голівки соромливо схилі вниз,
та світ їм розвидняється поволі.
А онде проліски, а далі сон-трава,
тендітним станом пнеться все угору.
Земля туманом ніжно покрива –
від прикрощів, від холоду і горя
Весна, весна – і розговілась віть,
пташиними потята голосами,
летить симфонія пробудження у світ –
гудуть дерева чистими басами.
- Чи чув, чи чув? – дивують горобці.
- Так, так, так, так... – відказує їм дятел.
І знають всі, що світлі звуки ці
для серця, здатного
відчути
радість свята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245980
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.03.2011
До руки звабливої її
доторкнися –
бризне свіжим соком,
ніби жінка в значенні високім,
що за словом „родження” стоїть.
Спий устами юний чистий хміль –
не обманешся, спокусою потятий,
увійди у лоно її свята,
полюби – лиш зрадити не смій.
Щоб в екстазі пристрасті без меж
забриніли струни піднебесні,
в груди вдарили і скресли серцем весни –
не згаси розбурханих пожеж.
Хай вона в полоні пломінкім
колихнеться жаром, цвітом, листом,
диких перс розхристаним намистом,
соком пересичених струмків.
Пий перлини перших ніжних рос,
як спивають птахи на світанні –
ніби спраглим подихом останнім,
без якого небо знемоглось.
Жінка і весна – життя пульсує ,
ніжно проростає серця ритм
в безкінечний часу алгоритм,
що від атома до вічності є всує.
Істини висотну глибину
сховано під крила вій в зіниці.
Осягти спроможні одиниці,
серцем полонить
її одну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245739
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2011
То був не дощ, але й не сніг –
так буває ранньою весною.
День бринів живицею рясною
з голосу, із рук її і ніг.
Йшла вона – і розцвітала даль,
небо відгорнуло край фіранки -
в золочений промінь філігранки
впала крапля сміху молода.
Свіже клечання розправило листки,
китицями в променях заграло,
а дівча збирало ті корали
й дарувало птахам на свистки.
Щебетливе срібло голосів
напиналося на променях і бростях.
Йшло дівча – вдихало в груди простір,
сповивалось в пахощі лісів.
Пелюстково усмішка цвіла -
в небеса здіймала хвилю серця...
Плюскотіли радістю озерця,
й дозрівало небо для крила.
Йшло дівча, а може, й не дівча –
може, то сама весна ступала -
сонце її в променях купало,
світ її обіймами стрічав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2011
Весна сягнула путівців,
і забриніли небоструни-
це птахи з вирію вернулись,
щоб засвітити струни ці.
Глибока нетутешня синь
тріпоче в погляду на денці -
так повінь сонця і весни
лелітками прошила день цей.
Ще сніг зірвався якось раз -
труснуло небо сіру хустку,
і під ногами кожен страз
обледенілим зойкнув хрустом.
Немов останній зимосхлип
приречено пірнув у лози,
щоб там пролить холодні сльози
в пушинки котиків рясних.
А в поміжгір’ї і ярах,
межи дерев, що на осонні
голівки підіймають сонні
такі тендітні, просто ах!-
підсніжники і сон-трава,
і мати-мачухи віночки...
Святкову, вишиту сорочку
земля поволі одяга.
Від соку дзвінко дозріва
дерев урочиста напруга:
ось перша бруньочка і друга
вологий ротик розкрива.
За ними вибухом рясним
проснеться зелень дрібнолиста,
і все довкілля урочисто -
зеленим спалахом весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245111
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2011
Як давно, ніби в вимірі іншім було те:
закосичена даль в березневі кісниці,
сонцесхід крізь імлисту вуаль позолоти,
небокрап у самісіньке серце криниці.
У відлуннях думок заросилися вії -
ніби знову тримаю пучок білих квітів.
Те освідчення перше юнацьке несміле
крізь літа сивим спогадом серця зігріте.
Хто поклав уночі їх у скриньку почтову,
мов листівку живу, в якій кожна пелюстка
промовляла: кохаю – без імені, хто він,
адресат, що до серця послав перепустку?
Чи не знала напевне, чи то лиш вдавала,
набухала весна в юнім серці, мов брунька.
Інші квіти були, що в житті дарували
на додачу до слів та коштовних дарунків.
Я дізналась, відкрила оту таємницю,
під чиїм ті підсніжники серцем розквітли.
Був юнак, що ніколи мені не приснився –
на землі впав афганській у розпалі літа.
Пригадую
білий пучечок підсніжників –
не схожий на інші, любов’ю освячений.
Душа моя в споминах сповнена ніжності,
і просить прощення
за сум непобачень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2011
Зблисла роса на осінній щоці,
час завмирає в леті.
В черзі до слова співці, а чи ці...-
хто кличе себе поетом.
Порухи ніжні десь там, в глибині -
торкають душі пресвітло.
Кружляють черешні і яблуні
у парі з листатим вітром.
Навшпиньках ледь чутно тікає день
в прозоре, як сон, сьогодні.
У лузі між вербами де-не-де
опеньки, що в козуб годні.
Чекання плете золотий вігвам -
в промінні блискочуть спиці –
мелодію тиші. Дивіться – це вам!
Це вам! Дивуйтесь, кому не спиться!
Кому не байдужий летючий світ,
у барви строкаті вбраний.
Дерева не знають ще сірих віт,
і жовтень - ще сонця бранець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243904
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.02.2011
Справжнім поетам важко:
муки в душі і слові.
Вертання до текстів знову,
і жодної, зваж, поблажки –
для думки знайти основу.
Справжнім поетам важко
Справжнім не просто бути:
справжні бредуть крізь хащі,
в спробі писати краще.
Справжні по груди в бруді,
гнів розтинає груди...
Справжнім не просто бути:
Треба писати краще...
Слово, здобуте в герці -
всі мізки думками сточить,
безсонням зів’ялить очі,
зранить до крові серце...
Плуга за інших перти –
певне, не кожен схоче.
Справжні – ці поза часом,
справжні не знають смерті
справжні – безглуздо вперті
на гострому вістрі щастя...
Звідти так легко впасти -
час у падінні стерти.
Це графоманам просто:
штампують за віршем вірші
пишуть малі і більші
в рівень людського зросту.
Віддатися творчій злості –
ах, ліньки... Нехай вже інші...
27.02.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243903
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.02.2011
Впряжена в хмарину Кішка,
Бегемот тримає віжки,
аж свистить „Петрів” батіг –
от вже привід для потіх!
Кішка прудко в небі мчить,
Бегемот в сідлі нявчить,
Хмара так уже регоче,
мов від сміху луснуть хоче.
От і лопнула, мов кулька:
Бегемот у воду булькнув –
Жаб на смерть перелякав..
Жаби квакнули – кав-кав!
З ляку збилися із нот –
от що вкоїв Бегемот!
Кішка хвостиком майнула,
небо дном перевернула,
на „петровім” батозі
зорі звісилися всі.
Зорі сплелися в доріжку
для вигадливої Кішки.
Отака була пригода
в Кішки, Жаб і Бегемота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243122
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 24.02.2011
У татуся Морозу і матусі Води була велика дружна родина. Складалася вона з безлічі малесеньких веселих донечок – прозорих крапельок. Всі проживали у крижаній бурульці, що утворилася під час відлиги і звисала з-під стріхи. Коли лютував холод, сестрички – крапельки спали, міцно притулившись одна до одної. Вітер обвівав їхню домівку, шліфуючи її з усіх сторін, насвистував лише йому відомих пісень. Хурделиця стукала білими крилами у двері і вікна прозорого будиночка – даремно: ніщо не могло порушити ні їхнього спокою, ні сну.
Проте одного разу у кришталевій хатинці стало світло, як ніколи раніше. Весняне сонечко заграло своїми промінчиками у льодових кришталиках. Пробудилися від того краплинки.
- Прокидайтеся, соньки, на вулиці вже весна, а ви он які бліді, аж прозорі. Виходьте гратися!
Визирнувши з бурульки, вони побачили, як все змінилося: горобці та синички виспівували та живкотіли на всі голоси. Вони весело бавилися в пташині свої ігри. Повернулися з вирію граки, шпаки. Все наповнилося жвавими голосами і різноманітними звуками. Кора на деревах потемніла і стала вологою. На гілочках берези з’явилися схожі на них, немов їхні близнючки, крапельки. Коричневі лусочки на бруньках набубнявіли. Світ чекав появи молоденьких липучих листочків. Снігу стало значно менше, з-під нього несміливо дзюркотіли перші струмочки. Та головним, що привернуло увагу бруньочок, було те, як безтурботно сміючись, видовжувалися, бавилися з сонячними променями, грайливо в них переливаючись перед тим, як стрибнути з-під даху на землю, їхні подружки. Довкола стояв тихесенький, ледь чутний дзвін, що вливався в світлу мелодію струмків.
- Татусю, матусю, відпустіть і нас погратися, - наперебій стали просити краплиночки.
Зима сумно зітхнула:
- Ну що ж, діти, прийшла пора нам прощатися. Ми більше ніколи в житті не зустрінемося. Ви завжди залишатиметеся частинкою своєї матері Води, а мене віднесе в минуле інший потік, що називається Час. – З цими словами вона відкрила всі непомітні, прозорі віконечка і дверцята, випускаючи їх назовні. Краплинкам теж було трішки жаль покидати затишну домівку, але їх так вабив новий, небачений світ і простір... Вони прагнули пізнати власне життя, звідати радісних пригод, які чекали на них попереду.
Отож, недовго вагаючись, радісно зістрибнули з бурульки на землю, приєдналися до талої води, що прозорими потічками струменіла в невідому далеч, вливаючись в великі шумливі потоки. Ті, в свою чергу несли свої води до рік, а згодом і до самого моря.
Маленька крапелька мандрувала серед інших, весело плюскотіла хвильками, і так їй було хороше... Вона побачила, який чудовий наш край з його лісами і долинами, горами і ріками. В неї перехоплювало дух від хвилювання і захоплення, коли потрапляла у великий водоспад чи вир. Без найменших зусиль пробиралася потічком поміж кам’яних скель і омивала на великих ріках пороги. А все тому, що була не одна – в гурті з іншими значно простіше долати перешкоди. Сталеві красені кораблі плавали морями та океанами, і Краплинка була щаслива, що мала змогу допомогти людям. Вона крутила величезні турбіни, що виробляли електроенергію – і знову-таки, все завдяки тому, що була з своїми сестричками і подружками невід’ємною частиною великої, могутньої Води. Краплинка зрозуміла, що тільки міцна дружба дає справжню силу, яка спроможна творити чудеса. Тепер, коли відчула свою потрібність у світі, вона тільки інколи згадувала, як була маленькою і безпорадною донечкою, яка тільки й знала, що спати у крижаній своїй затишній бурульці.
Траплялося, що Краплинку виловлювало сонячне проміння, і піднімало високо в небо. Хмарини гойдали її в своїх перинах, носили понад землею, орли черкали об неї могутніми крилами, на льоту гамуючи спрагу прохолодною вологою. Вона мала змогу з висоти побачити всю неосяжну красу рідного краю. А коли хмари ставали заважкими, вони проливалися на землю дощем, і від того вона ставала ще кращою і щедро обдаровувала людей врожаями. Краплинка відчувала свою потрібність, і від того була по-справжньому щасливою.
Я краплинка, я вода –
завжди свіжа, молода.
Я весела, я привітна,
я на світі всім потрібна.
Я роблю велику справу,
вмить вгамовуючи спрагу.
Напою дощем рослини,
ріками до моря плину.
У веселці я барвиста,
у росі я промениста,
у струмочках я весела,
я живу в містах і селах,
я змиваю бруд, без мене
не була б земля зелена.
Я краплинка, я повсюди –
не жили б без мене люди.
Ось так наспівує собі наша всюдисуща Краплиночка. Хто вміє гарненько слухати, той почує цю пісеньку і в дзюркотливому струмочку, і в плюскотінні річкових та морських хвиль, і в прозорому джерельці, що тече поміж трав, омиваючи корінчики різних рослин, і шумі гірських потоків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243121
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 24.02.2011
На ставку, де очерет –
пише вітер свій портрет:
губи – обрій світанковий,
хмари – то кудлаті брови,
пишні кучері руді –
захід сонячний в воді,
молодечий бравий вус
схожий на вербу чомусь.
Ляже штрих десь не туди –
зітре хвилькою води.
Мов художник, вітер пише –
тихо-тихо, ледве дише...
Жабка злізла на пеньок,
Жабка думала деньок –
може, думала б і довше,
та пішов над ставом дощик.
Хлюп – і плюхнулась у став –
був портрет, і враз розтав.
Бульбашки пішли й круги...
Коник воду пив: – Ги-ги!
Засмутився Вітер – нащо?
Хто із вас малює краще?
Чи то Вітер досі плаче,
чи то Жабка в воду скаче –
щось хлюпочеться – гуде...
Це над ставом дощ іде!
Припустив щільненько дощик –
знай, усе довкіл полоще!
Гусям втіха, ще й яка –
всі купають Гусака.
А які качата раді -
на ставку сьогодні свято.
Тільки Вітру не до жартів –
був портрет мистецтва вартий...
Вітер сердиться, ридає,
хвилями в ставку гойдає.
Осока біля води
хить та хить – туди – сюди...
Очерет шумить: Шу-шу...
Світ у сон заколишу...
Жаби кумкають: ква-ква,
ну й весела в нас моква!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242769
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.02.2011
Жив – був горобчик Чижик. Такий маленький, що й літати ще не вмів. Лиш галасував у затишнім гніздечку, чекаючи, коли матуся принесе йому у дзьобі якогось черв’ячка чи комашку. А так як апетит у нього був гарний, то й кричав він цілісінький день. Та от якось до його слуху долинуло ледь чутне „ лусь-лусь” – зовсім поряд, а нікого не видно. Горобчик прислухався, знову почув той самий звук. Він, як і всі дітки, був дуже допитливим. Тому визирнув з гніздечка. На гілочці щось побачив – воно, оте „щось”, як і він, розкрило коричневого дзьобика і вистромило з нього кілька зелененький язичків. Ті виблискували весело під сонячними променями.
-Ви хто? – здивувався Чижик.
-Бруньочка, - почув тонесенький голосочок.
-А ми листочки, - добавили зелененькі язички.
-Чому я вас не знаю? Звідки ви? – допитувався горобчик.
-Я всю зиму спала в лусочках, і була зовсім непомітною.
-Ми щойно народилось – прошепотіли листочки.
-Давайте друж- ж- жити. Чик – чирик! – зрадів Чижик.
-Ой, як добре! У нас ще зовсім немає друзів, – відповіли листочки.
Щойно мама горобчиха відлітала на полювання, як пташенятко, підтягнувшись на слабеньких ніжках, спиралося на крильця і визирало через край гніздечка до листочків. Підростав горобчик. Листочки все більше витягувалися з маленьких лусочок. Вони гарнішали на очах, шелестіли, зігріті сонячними променями. Весело жилося їм в сусідстві. Та одного разу почув Чижик, що його подружки перелякано шелестять на гілочці. Він визирнув назовні, і жахнувся. До них щось повзло жовто-зелене, волохате.
- Порятуй нас, горобчику від гусені!”, - просили листочки. Чижик розгубився: він не знав, що має робити. Маленьке його серденько вимагало діяти. Та він не вмів літати... Горобчик щосили закричав, гукаючи на допомогу маму, та вона, мабуть, була далеко і не чула.
Гусінь підкрадалася все ближче. Ось вона вже відкрила свого бридкого жадібного рота, аби схопити ним крайнього листочка. І тут горобчик з усіх своїх сил замахав крильцями, напружився – і вилетів з гнізда. Він кинувся на гусеницю. Перелякані листочки тремтіли, а їх пернатий друг героїчно розправився з несподіваним ворогом.
В цей час прилетіла мама горобчиха і побачила, що її хоробрий синочок вперше в своєму житті вилетів із гнізда. Вона дуже зраділа, що він не лише навчився здобувати собі їжу, а й має добре серце.
Того весняного дня то тут, то там лунала щаслива пісенька мами горобчихи:
Я пишаюся тобою,
любий мій синочку.
Без вагань ти став до бою –
врятував листочки.
Страх в собі ти переміг,
а не тільки гусінь.
Так, як мій синочок зміг –
чинять справжні друзі.
- Чик - чирик та цінь – цвірінь,
хто іще не знає,
став на крила вперше він,
і тепер літає.
Веселиться, радіє вся дружна горобина родина. Пурхають з гілочки на гілочку пташечки, і десь серед них – наш Чижик. Уважно придивися – впізнаєш його?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242768
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.02.2011
Щоб не мерзли ручки й ніжки,
діти гралися у сніжки.
Потім весело і прудко
з снігу три скачали грудки:
тулуб, ноги, голова –
вийшла баба снігова.
Чорні очі – дві вуглинки,
ніс – з червоної морквинки.
А відро – за капелюха,
щоб не мерзли в баби вуха.
Вартувати двір – не жарти,
дати їй мітлу ще варто,
щоб вона роботу мала –
білу віхолу здіймала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242530
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.02.2011
Мов якась лиха потвора
носить шапку з мухомора.
Це сіренький їжачок,
весь із гострих голючок.
Запитав у нього Вася: -
- Ти від кого заховався?
Їжачок пихтить-сопе:
- Відчепи, прошу тебе.
Бо яскрава шапка ця
геть мені не до лиця.
Цур його, такій красі –
помічати стали всі.
Завжди з нею на сторожі,
заховатися не можу.
Дибу, дибу, дибу, диб –
я знайду сіренький гриб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242526
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.02.2011
Ні, то не стрій, який іде не в ногу.
чи „солому сіно” до ноги?
І бува, охоплює тривога:
Хто в нас хто: де свій, де вороги?
Кулаками б’ють себе всі в груди,
Присягаючись на справи голосні.
Поміж лжі і того словоблуду
Ледве пробиваються пісні.
Пробиваються – живі ще, як не диво,
Мури оминають і рови.
Чи забули, як за них „садили”?
Як чуби стинали з голови?
Куца пам’ять. Струни заржавілі.
Тіні правди бродять по землі.
Чи то стержень з ліні розімлів,
Чи втрачає дух правдиву віру?
Скільки полягло за неї люду,
Скільки раз ми зраджені були?
Не вчимось нічому. Знов Іуди
Зраджують. Ведуть – чи ми воли?
Доки не піднімемось – рамена
Не розправляться від хлопського ярма.
Гріш ціна і гаслам і знаменам,
Незалежність, певне, теж дарма.
Вибачте, що тепер так мислю,
Час тече – а здвигу ні на крок.
Хоч би ким засвоєний урок
Із поводирів поміг Вітчизні
22.12.2011
Пояснення: в царській армії солдатам прив'язували до ніг сіно і солому, аби не плутали праву ногу з лівою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242347
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2011
Вірш присвячується голові Вінницької організації Національна Спілка письменників України М. Каменюку. Щойно написаний - в процесі підготовки презентації 3-х його книг в нашому містечку.
До вас поезія давно іде на сповідь
і сутністю наповнює щомить.
Пегаса дикого тримаєте за повід,
а слово зріле простором щемить.
То проситься, то рветься – іскри креше,
а то, трапляється (і, певне, неспроста) –
шмагне того, хто в очі людям бреше,
прилаштувавшись владного хвоста.
О, слово-пісне, рупоре і сльозо!
Без тебе Каменюк – не Каменюк.
Що мріяв батько – в синові збулося,
достойний діда-прадіда онук!
Романтик ви – та, звісно ж, „птах безодні”!
І слово Ваше ніжністю бринить.
Усе, що ми почуємо сьогодні –
зав’яже час в святкову світлу мить.
Відчуємо, як синє-синє небо
розстебне „ґудзика” єдиного для зір,
чи як в Григорівку заїдете: потреба
провідати хрестів німий дозір.
Постоять там, де хата – отча хата
у пам’ять проросла, немов жива,
де рідного до болю – так багато!
аби у щирі вилити слова.
Ви бачили, як у зеленім лузі –
там коні цілувалися (дива!)
Як сонце доспівало в стежці русій,
як цвіркунами вибухла трава.
Любов така, аж зашпори у п’яти...
Закоханий герой Ваш, як-не-як...
Всім серцем до коханої прип’ятий:
з полону того вирватись – ніяк!
Вас українським названо Ронсаром
французьким символом поезії віків.
І ми всім Тепликом вітаємо Вас зараз
з новими книгами, і з днем чоловіків!
З днем Захисника вітаю всіх поетів-чоловіків на цьому сайті
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242346
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 20.02.2011
Осінь
Йде по світу осінь
в золотій хустинці,
роздає всім діткам
з кошика гостинці.
Золоті горішки,
яблука і сливи –
щоб росли здорові,
щоб були щасливі.
Щедро сипле Осінь
збіжжя у засіки,
золотим малює
верби і осики.
Всі кущі й дерева –
в барви золотисті,
одягла калині
червоне намисто.
Гупають у трави
жолуді й каштани.
-Що, як все минеться,
й Осені не стане? -
запитала Оля
якось у матусі,-
- Я цього не хочу,
я цього боюся.
Ненька усміхнулась:
- Далі зимно буде.
Лід покриє річку,
холодом остудить.
Сніг легкий, пухнастий,
білий, ніби вата
всю покриє землю –
буде вона спати.
Знімемо з горища
ковзани і лижі,
саночки дістанем –
так що не журися!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241927
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.02.2011
В киці Мури кошенята –
сіре - в плямочках, як тато,
друге, ніби мама - чорне,
а яке воно моторне!
Третє, ніби жар, руде –
не загубиться ніде.
А четверте – білошиє,
сіра спинка, хвостик шилом.
Гарні в киці кошенята,
тільки де ж біленьке – п’яте?
По обіду, як годиться,
всіх малят скликає киця.
Теплі ліжечка маленькі
розстелила діткам ненька.
-Треба трішечки поспати,
лиш біда – пропало п’яте!
Пустотливий непосида
прагне зайчика зловити.
Зайчик – скік! з віконечка:
-Я синочок сонечка.
Не піймаєш, не пійма...
Та кицюні вже нема.
А рудий під ніс муркоче:
- З птахами літати хочу...
Не сидиться пустуну:
-Доженіть мене, ану!
Біле вилізло на грушу,
і –биркиць звідтіль в калюжу!
Ось плямчасте без угаву
проганяє чорну Гаву.
В жерстяну консервну банку
пхає голову ще зранку.
А руде біля Рябка -
лапкою його торка.
Вперто пса від сплячки будить:
-Гратися вилазь із буди!
І зітхають мама й тато:
спробуй дітям дати раду.
-Нумо, всі шикуйтесь в ряд,
легше буде рахувать.
Є тут Рудик, Крутик, Вертик,
ловить хвостика четверте...
А пушинка біла де?
Знов нема її ніде.
Раптом – що це за мара
злазить чорна з димара?
Крутик чорний в нас вже є,
ну а це тоді чиє?
-В нас Пушинка білосніжна,
а на це дивитись смішно:
чорна шерсть, як в їжака –
ні, Пушинка не така.
-Я не винна, це димар,
що здавався вище хмар.
Доки лізла я по ринві –
низько висіли хмарини,
підніматись вище стала,
а вони взяли, й розтали
Тут ще вітер, де візьмись –
лиш дмухнув – я впала вниз,
не на хату, не на дах,
в чорний комин впала – жах!
Кошенята дружно в сміх,
й Мурчик стримать сміх не міг.
Журить кицю мама Мура:
-Ну яка ж ти замазура...
Треба воду й мило брати,
щоб від бруду відіпрати.
Кошеня кричить:
-Не буду! Я води боюсь – не бруду.
Та ніхто його не слухав:
мили шийку, мили вуха,
спинку, лапки, живота –
доки хлюпалась вода.
Лиш розправив крила вечір –
татко кіт зібрав малечу.
-Цілий день лиш ігри, ванни –
час навчатись полюванню.
Обернувся день до тиші,
розгулялись в тиші миші,
шарудять то тут, то там –
сором ледарям-котам!
Там нора, і тут нора –
рятувати двір пора.
Чорна темрява густа –
в ній не видно ні хвоста...
Осьде справжні лованки,
лованки і хованки!
І принюхавшись як слід,
на мишей повів їх кіт.
Кошенята, мов не ті –
поповзом на животі...
Ні мур-мур, беззвучний крок –
полювання йде урок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241924
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.02.2011
Не моліться на нас, не треба -
краще нам подаруйте квіти -
в безупиннім життєвім леті
будуть щирістю нам зоріти.
Не даруйте єлейні ріки -
поведіть у весну нас юну,
щоб згадали, ну хоч би зрідка,
що жінки ми – співочі струни.
Не дивіться з-під брів лукаво,
погасіте усмішки хтиві –
заяложеними рядками
недовір’я між титри йтиме.
Посміхніться ласкаво, щиро -
щоб хотілось довіку разом -
крізь зозулину незлічимість,
крізь закохану несучасність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2011
З дитячих наймиліших сновидінь
лише одне пригадую затято:
тоді до мене ангел прилетів -
мій добрий вісник трепетного свята.
В світ безкінечних радостей водив,
на крильцях підіймав до веж дзвіниці,
сяйливі промені виловлював з води -
я їх пила, і не могла напиться.
Перешуміли зливами літа,
лягла до скронь непрохана пороша.
Тепер до внучки ангел приліта -
леліє сни спокійні і хороші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238609
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.02.2011
Засівала зима поля,
Мерехтіли сніжинки білі.
Та здалося мені здаля –
Білі птиці спочити сіли.
П-в
Білий сніг за моїм вікном,
Розливається тиша садом.
Білі птиці крилатим сном
Принесли в мою душу свято.
Знов крізь літа завій
Я їх до серця кличу,
Знов прилітають з мрій
Білі казкові птиці.
Небо сіяло білий сміх,
Дарував мені січень ласку.
Ніжним дотиком рук твоїх
Він повів мене в сиву казку.
Загубились в твоїх очах
Сни зимові і тихий спокій
Білих птиць голоси звучать
Через пам’ять і через роки.
А на вікнах горить герань –
Ніби серце моє гаряче.
В білосніжну зимову рань
У саду моїм скрипка плаче.
Заплітала зима косу –
Срібні нитки вплітала в пасма.
В грудях вогник живий несу,
Що і в бурю лиху не гасне.
Зустрічай мене там, де сни
Заколисують зорям вії,
Де від осені до весни
Мріє доля про крила білі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2011
Шовковице, шовковице,
в подвір’ї на околиці,
шовковице, кому плоди твої?
Дитинство не забулося –
дітей збирала з вулиці,
бджіл золотих густі гули рої.
Шовковице – пораднице,
до тебе промінь ластився,
хто нині так з тобою розмовля?
Чи горлиця, чи ластівка
свої жалі і радості
несуть тобі до сповіді здаля?
Стрічала сонце вдосвіта
всіх частувала досита,
аж солод лоскотав нам на губах.
Плоди твої чорнющії
дитячі зграї лущили,
і цілував піснями кожен птах.
Такі смачні ті ягоди –
для радості, для злагоди,
я згадую в далекій стороні.
Шовковице, шовковице –
крило любові й совісті,
нагадуєш матусю ти мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238315
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.02.2011
Коли у тишу поринає час,
і планетарно видивляє обрій –
танцює сонце високосний джаз,
і бути хочеться закоханим і добрим.
В бенкеті полум’яному спокус,
напевне, забагнеться до безглуздя,
щоб спокій в нерозсудливість спіткнувсь
на повний вимах розуму і зросту.
Ще здвигом неба гримне навздогін
у праведність давно відомих істин,
відкине велелюдний балдахін -
можливо, літ за сто, чи, може, двісті -
у світі впорядкованому тім
для щастя знайдеться орбіта, час і місце:
за руки візьмуться вона і він – летім!
і погляди, як зорі, будуть цвісти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2011
Небо дихає віршами,
поглинаючи усе.
Невідомими шляхами
я відшукую тебе.
Я шукаю дуже довго
та не знаю де шукать,
не довідуюся того,
поринаю сумувать.
Я ходитиму до неба,
Я питатиму порад.
знаю все, що мені треба
та такий у мене лад.
Завітаю я до вітру,
що нестиме мою вість.
Вітер тихий, вітер хитрий
буде весело нестись...
ID: 234848
Рубрика: Вірші, Лірика
дата надходження: 14.01.2011 19:22:35
© дата внесення змiн: 14.01.2011 19:22:35
автор: Невідомий Автор
Коментар
Завітаю я „до вітру”,
Що нестиме мою вість.
Зійде промінь, все те зітре,
Чи накриє мокрий лист.
„Я ходитиму до неба” –
щойно шлях знайду туди..
Скажуть там мені: „Не треба –
Бо недовго до біди”.
Бо „до вітру” там... негоже.
Ну і як це розуміть?
На Землі ми, милий Боже,
Наробили стільки „міт”,
Що уже й „присісти” ніде,
Нікуди ногою стать.
Це як далі отак піде –
Будем змушені літать!
14.01.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234872
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 14.01.2011
"Недоспана ніч еротики") Автор Death free
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234432#com1051361
Візьми мене і роби зі мною, що хочеш,
Залиш біля себе цієї ночі.
Ти в мені своїми руками щось пробудеш
І загоряться мої очі, очі Іуди.
Достав задоволення, якого не було,
Бажай мене, кусай мене,
Щоб цю ніч усе цвіло
Віддай мені себе.
Я знаю, як любиш ти
Відчувати задоволення і біль,
Ти не навидиш буденні гріхи,
Ти любиш свято і штіль.
Я обожнюю засипати біля тебе під ранок,
Як ти цілуєш зранку мене,
Давай згадаємо наш танок
Під час якого ти віддавала мені себе....
ID: 234432
Коментар
Візьми мене, й роби тоді, що хочеш...
Ну чом же ти мене отак волочиш?
Кохана, не кричи - почують інші.
навчусь писати, обіцяю, вірші!
Навчуся слів і збудливих і гарних.
О, припини кусатися негайно!
Не збоченець я, просто так - невдаха,
і навіть голову готовий дать на плаху.
Віднині не віддам інтим на люди.
Прости мене, я більше так не буду!
Я, Боже, грішний словом й тілоблудством.
Прости, читачу, все моє паскудство,
прости неграмотність - цього мене не вчили.
Дивись, мої гріхи течуть очима.
У Новім році я грішить не стану
(хіба що тілом) - тільки не устами.
А хто в моїх словах безстидство знайде -
не церемоньтесь -виженіть із сайту!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234834
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.01.2011
Я доведу, принижу, викрию - хай знають!
Утаємниченного – скільки навкруги!
Всі знатимуть:від США до Парагваю -
нехай мене бояться вороги!
Хто підслуховує, шпигує, підглядає:
в замкову щілину,крізь дірочку в сартир -
я вам приниження оце ще пригадаю...
ще підведу колись "під монастир"!
Не тіштесь, папарації зухвалі,
політики, артисти - всіх згребу.
Усе, що "під сукно" в свій час ховали,
що під суворим грифельним "табу" -
відкрию всім. Натішу власне "его",
не спинять мене сумніви й на мить...
Недарма з предків звусь я Скоробрехом,
недарма так чуже мені щемить.
Підгледіти, підслухати - ось кредо!
Кому належить - вчасно доложить!
Я невидимка, за моїм портретом
хто схоче, може непомітно жить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234414
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.01.2011