| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
Ти зруйнувала цілий світ так просто, як із карт будинок.
Він твою душу розтоптав і внічию скінчивсь ваш поєдинок.
Він був неправий, він це знав, але пішов і не побачив,
Як серце кров"ю облилось, як світ йому за бій віддячив.
А ти лежала долілиць і з шумом вунісон мовчала,
А він пішов у ніч кудись і не відчув, як ти вмирала.
Майбутнє із минулим в танці душ зійшлися
І у невтомному екстазі тебе сьогодні вбити поклялися.
І ти лежиш. Бездушна річ. Дурна, розірвана і квола...
Без місця в світі, без життя, твій одяг - шматя...майже гола.
І зараз в пору б щось сказати, когось із рідних пригадати...
Так ні, бо ж він твоє життя, його лиш хочеш зараз відчувати...
І ти кричиш несамовито, кричиш у тишу, з тишею кричиш,
Але його нема, нема й не буде, він там, де не буває тиш.
І ти шепочеш...Тільки вітер твою сповідь слухати лишивсь.
І ти померла. Все затихло. Вже твій суд скінчивсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200938
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.07.2010
І знову посмішка тривалістю в життя...
Я беззмістовність всіх своїх істерик зрозуміла.
Та ні до чого нам з тобою каяття,
я по очах читала - усвідомив, я кохати вміла.
Ти повернувся лютої зими,
Тоді, коли так часто гинуть квіти.
І, повертаючись, ти Бога про одне молив
Аби лиш тільки не навчилася без тебе жити.
Переступив поріг очей,
Постукав несміливо в серце.
Спокійно мовчки ти чекав:
Вже охололо, чи озветься?
Ти бачив іскри у моїх очах,
А я - твої волошки-очі,
Думки твої читала по губах
І мріяла про наші спільні ночі...
Пішов, чомусь, коли готова була дарувати мрії,
А повернувся лютої зими
Ти не відштовхував, але й не подавав надії
На те, що ти і я колись та й станем МИ
І знову посмішка тривалістю в життя...
Я беззмістовність всіх своїх істерик зрозуміла
Та світ без тебе - небуття
Чекала і чекатиму, бо вже без тебе не зумію...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2010
Ищи меня в объятьях проституток,
Тех одиноких девочек, что так хотели счастья.
И помни: иногда важнее сотни слов один поступок,
А иногда хватает просто слова "Здравствуй".
Ищи меня в гудках коротких Лайфа.
Ты для меня был ближе самых близких,
Ты круче был зависимости, кайфа...
Но иногда твой голос был противно-низким.
Ищи меня в чужих губах и пальцах.
Ведь ты не знал какой могла бы быть я нежной.
И ты ещё успеешь побывать в котёнках/зайцах,
Но вот не будет больше у тебя мечты такой небрежной...
Ищи меня. Ищи и сожалей потере.
Ищи в тех девочках, которым был ты срОдни Богу.
Ну а меня ты не тревожь. Закрыты двери.
Я более не позову тебя ни в небо, ни в дорогу.
Ищи... И даже не меня, а просто время суток,
Когда не потревожат твоё тело страстью...
Но помни, что не сотни слов, а лишь поступок,
А иногда и просто прошептав "Родная, здравствуй".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200520
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.07.2010
Історія іще одної зради.
Такі ви часто бачили у фільмах.
Не знала де подітись, де знайти розради,
Вона в моменті стала так невиліковно вільна.
Її нутро, ну просто розривалось,
Їй так боліло..та не було що зробити.
Вона кохала, вона вся йому віддалась,
А він от так в момент не захотів її любити.
Вона сиділа й згадувала мрії,
Усе, що було тільки їхнє, лиш на двох.
Та зрада була навіть без повії,
От так в момент мотор в кохання здох.
Не вірилось. Не було сил на сльози.
Та ні на що не було сили, опустились руки.
І в той момент би не злякали ні вітри, ні грози,
Якби покликав.. Та мовчали телефону звуки.
І мертва тиша. Монітор. А їй би моря...
А їй би взяти і напитися до забуття.
І не відчула - покотились сльози горя...
Не було в її горя краю, а у щастя - каяття.
А їй у той момент одного лиш - до нього,
А їй би лиш "Давай забудемо образи!
В нас стільки було. І ще буде, запитай у Бога!"
Її думки такі доводили до сказу.
І їй писали "Ти будь сильною! Тримайся!"
Вона трималась, але дихання здавало.
Воно надривним, коли пошепки "Вертайся,
Мені вже до дурниць лишилось зовсім мало..."
І дні минали. Вже не вірила у диво,
Так тихо, мовчки чахла на очах.
Тепла хотілось, ночі і кричати літній зливі
"Візьми мене собі. Мені давно зірвало дах!"
Але до літа ще далеко, в ній ще осінь,
Зрадливо пальці ще тремтять щоразу,
Як поривається писати щось йому, як ноги босі,
І як пригадує ту незабуту ще образу.
Вже третій, п'ятий, сьомий день...зневіра.
Їй віртуал уже рідніший свого дому.
Погас вогонь в очах, поблякла шкіра,
Усе, що відчувала, - тупу втому.
І от в один з тих вечорів, де статус "В нормі"
На все-загальному...а справді "Все ще мертва",
Їй ася видає "А задамо собі повторні:
Як далі жити? Поодинці? Хто з нас жертва?quot;
Вона мовчала. Знала - потім пошкодує.
Вона мовчала, бо вже пила ту отруту.
Руки на клавіші "Воно того вартує?
А ти надовго цього разу пригадав забуту?quot;
Він вийшов з мережі, а вона в сльози
"За що мене щоразу так мордуєш?quot;.
Їй не знайомі шрами на руках і передози,
А пошепки "Ну Господи, чи ж молитов моїх не чуєш?
Чому не даш одної ночі назавжди заснути?
Або не подаруєш просто людське щастя?quot;.
Вона не вміла враз змиритись і забути.
Та й він завжди "Тобі без мене вже не вдасться!"
Повитирала очі й вирішила далі жити.
Дзвінок у двері. Він. З порогу "Я нічого вже не знаю.
Не знаю як тобі міг болю причинити.
І що би там не було... Вибач... Я тебе кохаю."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2010
І знову ніч. А завтра знову буде ранок...
А в серці сплив забутий пам"яті уламок
Де ти і я, ще разом, ще щасливі
Малі й дурні, що вміли тішитися зливі.
Ти був так близько...досі ще твій подих відчуваю
Десь у волоссі, на плечі і на щоці. Я пам"ятаю!
Я пам"ятаю все! А ти, мабудь, давно уже забув,
Не чув ти пульсу в моїх скронях. Серця ти не чув.
Ти знаєш, мрію, як колись, торкнутися руки
Без страху, точно знаючи, що ти
Не відштовхнеш, а, взявши мою руку, як колись обіймеш
До себе пригорнеш і поцілунком не обпалиш, а зігрієш.
Та ти забув, пішов, ти з іншою тепер щасливий...
Як місяць: недосяжний, та ще більш вродливий;
Як мрія нездійсненна: з кожним днем все більш жадана,
Але не знаю чи назвеш ти ще колись мене "кохана"...
Ти залишився десь в крові і кожен день мене вбиваєш,
Ти залишився в голові і день у день ти моє серце розбиваєш.
Не бачу вже давно очей, та ти щоночі мені снишся,
Де йдеш, не кажучи "Прощай...", а я кричу "Прошу, залишся!"
Та ти холодний, як самотня сіра скеля,
А я - гаряча, смертоносна, тліюча пустеля
Ти з нею, ти тримаєш її руку, кажеш, що кохаєш,
Але чого насправді хочеш до кінця і сам не знаєш
І знову ти тікаєш у солодке забуття і сам собі ти брешеш правдою
Не бережеш ані чужу, ані своє життя. Тих, кого любиш, ти голубиш владою
Приходиш і ідеш. Ти як король, бо маєш всіх, кого лиш побажаєш
Та що таке страждання, мука, біль, мабуть, ніколи ти не взнаєш
І я бажаю тобі сонця. Яскравого і справжнього
І я бажаю тобі вітру. Сильного і життєдайного
І я бажаю тобі друга. Єдиного, найкращого і вірного.
Та подарую лиш кохання. Назавжди. Навіки. Безмірного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2010
Ти зруйнувала цілий світ так просто, як із карт будинок.
Він твою душу розтоптав і внічию скінчивсь ваш поєдинок.
Він був неправий, він це знав, але пішов і не побачив,
Як серце кров"ю облилось, як світ йому за бій віддячив.
А ти лежала долілиць і з шумом вунісон мовчала,
А він пішов у ніч кудись і не відчув, як ти вмирала.
Майбутнє із минулим в танці душ зійшлися
І у невтомному екстазі тебе сьогодні вбити поклялися.
І ти лежиш. Бездушна річ. Дурна, розірвана і квола...
Без місця в світі, без життя, твій одяг - шматя...майже гола.
І зараз в пору б щось сказати, когось із рідних пригадати...
Так ні, бо ж він твоє життя, його лиш хочеш зараз відчувати...
І ти кричиш несамовито, кричиш у тишу, з тишею кричиш,
Але його нема, нема й не буде, він там, де не буває тиш.
І ти шепочеш...Тільки вітер твою сповідь слухати лишивсь.
І ти померла. Все затихло. Вже твій суд скінчивсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2010
Ти збудешся для мене, чи забудешся?
А бути може вже й вві сні не приголубишся.
Тоді для мене станеш символом старого року
Такого теплого... А ще віршем в мому доробку.
Ти лишишся десь там, де запах вогнища,
Яскравим місцем скраю пам'яті полотнища.
Ти лишишся у звуках тої, що улюблена,
Яку співаю, як пригадую, що душу згублено.
Ковток повітря, що вдихнула я на повні груди.
Нехай...Нехай мене давно не розуміють люди.
Ти став мені ріднішим неіснуючого брата.
Лікуєш душу, але часом заміняєш ката.
І може б я жила для тебе, моє світле небо.
І може б я жила... А може вже не так і треба.
Якби ти знав, як часом був потрібен погляд твій
Той теплий, а не той, де "навіть думати не смій!"
А зараз просто помовчи. Просто прислухайся.
Лише на мить затамуй подих і не рухайся.
Дай руку. Чуєш ритм? Воно ще й досі б"ється...
І навіть як підеш, я лишу тебе там - в своєму серці.
Отже, пробач за те, що часом сильно помилялася.
Пробач, що ненавмисне так тихенько закохалася.
І якщо вирішиш лишити все-все-все в старому,
Я просто підпишу цей вірш
Мому Малому
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2010
Пусто і темно. Так ніби тебе і не було…
Страшно і холодно. Так ніби тебе я забула…
Пусто… Ні-ні, я не сплю. І не плачу.
Страшно… здається, що більше тебе не побачу
Не знаю я, правду ти кажеш чи ні,
Та хочу, щоб знав, не байдуже мені
Лише обернись, повернись і скажи, що ти любиш
Я душу віддам за обіцянку, що не забудеш
Я серцем й душею, я подихом, тілом, думками,
Я поглядом, подивом, мріями, снами й словами,
Я буду з всіма і ні з ким, а ти будеш із нею,
От тільки навіки-віків я залишусь твоєю…
Я не буду втручатись, казати щось чи заважати,
Лиш чистим бездонним коханням я буду тебе вберігати
Від страху чи зла, від помсти, брехні чи омани
Побачиш, не буде ненависті, сліз чи обману
Весною я буду росою, що гоїть всі рани
А ти не помітиш, не буде подяк чи пошани
Влітку я буду промінням, що очі лоскоче
Та ти не відчуєш, бо Доля цього не захоче
Я осінню буду яскраво-червоним листочком
Не знаєш, та будеш життєво важливим ковточком
Зимою я буду холодна, та ніжна сніжинка
Помру на губах твоїх, впаде остання сльозинка…
Я кохаю тебе, я кохаю, кохаю, кохаю!!!
Я знаю. Не хочу, та мушу… Без тебе вмираю
Я йду, я зникаю, для тебе, для себе. Прощай.
Лиш прошу: серце марно не край,
Підлих сук не кохай
І просто без фальші мене пам'ятай…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2010
Це дівчинка, яка лікує тіло тільки алко,
Яка не вірить у липневі грози *доведи, що вони є*.
Ця дівчинка колись кохати вміла палко,
Та її серце надламали фразою "Хороша, але не моє".
Це дівчинка, в якої нерви, а не струни.
Хотіла дурі, але не мішала з кров'ю крек.
Ця дівчинка не вірить в долі чи фортуни,
Та знає: курва в ній ще will cum back...
Ця дівчинка останнім часом часто не в затяг,
Вона замучилася, але знає - it's not over.
Ця дівчинка собі не бреше, не дає присяг,
Бо за колишні забагато було мильних опер.
Ця дівчинка давно вже НЕ в очікуванні дива
Перехотіла. Перемріяла. Поперек перелом.
Цій дівчинці не зірку...ти купи їй пива,
А вона розрахується надірваним крилом.
Ця дівчинка... Вона давно у списках зниклих,
Її давно вже не шукають в телефонах.
Цій дівчинці нічого вже не коштує прийняти виклик,
Вже перебачила богемних у коронах...
Ця дівчинка..
Нічого їй від вас не треба.
Вона все має. Вона має все в собі.
І знаєш що? Цій дівчинці бракує тільки неба
І фрази "Моє щастя у тобі..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2010
Пробач...Ти бачиш, я тепер не плачу.
Я інша, хоч для тебе більш нічого і не значу.
Я намагалась бути сильною, та я зламалась,
Я опустила руки, я закрила очі і я здалась.
Я задля твого щастя вбила свою мрію
Тепер я не жива, я лиш як вугіль тлію
Пробач, що не була такою, яку би ти "Моя" назвав
Шкода, що промовчав тоді, коли так ніжно обійняв.
Пробач, що вірила, надіялась, що так безтямно закохалась,
Мов божевільна, без надії просто сподівалась
На твою ласку, на тепло, на те, що будеш поряд,
А згодом я молилась про хоча б єдиний погляд...
Пробач, що закохалась в твої очі...
Я ними марила в усі безсонні темні ночі.
Пробач, що покохала твоє серце
Твій світ, твій сміх і твій характер з перцем
Та згодом я тобі лиш щастя побажала
І вже востаннє образ твій і очі пригадала
Я поклялась забути, але серце полум"ям пекло
Воно ж бо просто забувати не хотіло й не могло
Тоді я, мов дитина, що упала на каміння,
Ночами істерично плакала й молила Бога про терпіння
Було так тоскно, так печально, так боліло...
Від кожної сльози обличчя, мов вогонь горіло
Тепер я мов той ангел, якому люди крила обламали...
Жорстокі люди...мали все! І лиш жал́ю в серцях не мали.
Я хочу щоб ти знав: Для тебе в серці місце я лишу.
Лише скажу, що я кохаю і що за все пробачення прошу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2010