| Сторінки (1/9): | « | 1 | » |
він постукає у вікно..відчиниш і зігрієш..
він увірветься у твою свідомість..відкриєш очі і побачиш його тонкі пальці..
він зіграє на роялі твою совість..а ти вгадаєш її з першої ноти...
Він покличе тебе саксофоном,ти полетиш у його володіння....
Він захоче тебе
(спитати..)
"Чи віриш ти йому,коли записуєш звуки його сАксу....
Ти захочеш його...твердо вмовити замовкнути і не сіпатись...
Він повільно зніме твоє..(.я)..
і поцілує..
ніжно.....
Мовчала би,та серце виривається ....
Він роздягне тебе..(звуками..)Зовні ти лишишся в прозорій сукні....
ТИха......
Саксофонно звучить його серце..тук-тук.....
РОяль підтримує.....
Він буде цілувати твої...
(клавіші)
чорна-біла..чорна-біла.....
стоятиме перед вибором....................
Тебе збуджуватиме його...
(щастя,ти радітимеш життю)
Ти повільно(опустишся йому на коліна) і враз...
..(заплачеш...)пригорнешся до нього........обіймеш його і рояль.....
Спитаєш,чому все так...
Він відповість тобі саксом.....
На все потрібен час...А його так мало..........
ДЖаз і сАкс.......БІле і чорне.....День і ніч......
.
Рояль і ти....
де ти?
я не можу тебе знайти.... (Твій час_чорне і біле...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218002
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2010
Осіння ніч розкидала краплини смутку по моєму вікні.... Десь дуже далеко співає соловей,за двісті кілометрів я чую його тонку сльозливу пісню... Читаю Шопена... Так,читаю,зовсім не виконую....
Читаю руками,перелистуючи клжну фразу у своїй свідомості...
Рояль вмостився коло стіни і тихо досипає свій останній час...
Завтра його заберуть від мене.Назавжди...І він перетворюється на забаву якихось незграбних "мажорів" і стоятиме,як меблі,у кімнаті...
Він плаче уві сні, тихенько всхлипуючи..МІй бідний старенький роялю...Завтра ти опинишся у руках бездоганно прибраної кімнати,з тебе кожного дня стиратимуть пил...Будуть показувати,як музейний експонат..А я... Чекатиму,що колись знову торкнуся твоїх клавіш,ніжно-ніжно полоскочу пассажем твоє чуттєве серце,наповнюючи увесь простір твоєю музикою..НЕ плач,моє диво...
Ти обов"язково будеш щасливим....Вітер за вікном співає вокаліз,а ти слухаєш і прокидаєшся..Ранок..Я востаннє заграю тобі Шопена,твій вальс,який ти з такою насолодою слухав і віддавав мені,проникаючи в кожну клітиночку...Твоє світло промінцями заіскриться в моїй пам"яті..Чорно-білий....Щасливий....Тихий і такий далекий мені,мій рояле... Здається,я вже колись тебе отак віддавала...
Але не втрималась...І забрала назад....
ДЕЖАВЮ....
Прощавай...моє диво....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218000
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.10.2010
Я глісандо зроблю на твоєму тонкому зап"ястку
Крещендуючи біль, закину тебе у пітьму..
Затихаю...Сміюсь..Запроторю у пастку..
І очей золотистих вогонь заберу...
Рітенуто хвилин,що у вічність полине
Колихнеться увись і з рубато впаде...
Закричу і затихну..Форте загине
І піано із вуст пролуна золоте..
В темпі престо тобі намалюю веселку
І роялем озвуся з небес без жалю
Я глісандо зроблю на твоєму тонкому зап"ястку
Піанисимо скаже,як сильно тебе я люблю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2010
Посміхнись... Я востаннє з тобою прощаюсь…
Загорнись у перину моїх почуттів
Подаруй мені світле своє покаяння
І скажи,що не пустиш у будні сумні…
Зачекай..проведи мене поглядом ночі,
Чи хоч щось на прощання скажи
В інший день ми побачимось,хоч і
Більше разом не будем тоді…
І останню….Останню краплину тривоги
Наче квітку мені подаруй
Я люблю..Лиш весняні дороги
Ненавиджу ж байдужість твою…..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2010
Я сплю і бачу дивний сон....
немов усі люди,що навколо мене перебувають у запрограмованому витоку інформації
все роблять по звичці
прокидаються вранці,цілують в ніс свою кішку,кішка солодко потягується і йде пити молоко
люди йдуть на роботу,трудяться,потім відпочивають
і немає у їх житті місця для чогось барвистого
і я...
тут серед цього світу,посміхаюсь їм
так влучно демонструючи свій протест.ні,я не тінейджер,що хоче звернути на себе увагу,просто я не така як усі оці буденні люди
які не знають,що потрібно їм
які не шукають у собі сили змінити щось
які живуть минулим і не бачать теперішнього
колись і я така була,але зараз ,у сні,я відчуваю якусь легкість,ніби це відбувається наяву
прокидаючись,ще довго дивлюсь на ранковий світанок ,згадуючи,що мала зустріти його з кимось..але з ким?
отого не памятаю....цілую свою заснувшу кішку
і вона муркоче уві сні..і бачу людей,які зранку поспішають на роботу....бігають,щось роблять....
але бачу,що сон стає реальністю......і знову розумію....що я інша.....
і холод їхніх зінниць у моїх очах розвіюється
я хочу змінити щось у собі,але не можу...бо я ...
просто.....телпа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197786
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2010
Дисципліновано вставши, ти ховаєш задубілі пальці до кишені, хукаючи і озираючись. Психологічно неврівноважений, як ніби щось маєш сховане у своїй душі. Щось таке, що важко сприймати іншим, які тебе оточують. Вслухаєшся у звуки.. Десь далеко септакордами озивається бас-гітара. Ти пристрасно вдихаєш той аромат і просто таки не знаєш-септакорди на басу-то міф, чи реальність?
Ти ідеш на той запах. У галереї мистецтв, на другому поверсі хтось грає джаз.. Мм, який він тобі приємний на дотик і гіркий усередині, ну зовсім як ти сам. Стоїш під вікном кафе, де лунає музика і замуровано ховаєш свій відчай у ті звуки. Сніг барвить твоє тіло, твою холодну курточку і холодні пальці. А ти слухаєш „Тук-тук” - додаєш, прицмокуючи язиком, м’явкаєш... Лаєшся, клацаєш пальцями. Потім в такт відкриваєш і закриваєш двері. Плигаєш на рипучий сніг і розводиш на сленги слова, розспівуєш на„ тірі-та-рурі дем...дібі..дау...оує..”- в манері джазових виконавців . Дарма, що люди лишень посміхаються, не дивлячись на твої пристрасті – у цьому місті досить багато таких диваків, як ти. Тебе п’янить не гаряче вино, що струмом біжить із вікна, і навіть не гаряча кава, що сьорбає якась досить банальна парочка закоханих. Тебе п’янить глінтвейн музики. І ти піддаєшся, розриваючи себе на сотні частин, щоб кожна могла співати свою партію у цьому хаосі. Твоя симфонія – у психоделічному баченні. Ти –то і є твоя мікрофлора музичного сприйняття. Ти - хаос. Ти - музикант. Ти - творець. Ти-людина. Ти-арфа. Ти-орган. Ти.... Це просто ти...і КРАПКА!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196705
рубрика: Проза,
дата поступления 20.06.2010
Срібною павутинкою кружляю у натовпі твоїх думок. Вони блукають десь далеко у твоїй свідомості. „Стоп, -каже мені одна з найбільш розумних думок, котра має здоровий глузд у основі. Тобі не можна туди, де сходить сонце у його уяві, де вітер колишуть його найпотаємніші бажання...”
„Тоді я піду туди, де народжується музика” -сказала...
І...ледь посміхнувшись кутиками, попливла у відділ креаторського мистецтва. Нашепотіла тобі у саму душу нову мелодію. Ти поніс її до інструменту, довго грався з нею, а коли мелодія втомилась - ти сам подарував їй слова.... Композиційно зрілий у житті, ти можеш показувати ці навички у своєму шедеврі. Творець, нервово покусуючи кінчик олівця, щоб записати навіть не музику, слова...Ти думаєш про щось світле.. ні... музику ти довіку не забудеш.... Я співатиму тобі.. Ніжно і пристрасно, з душею і неймовірним смутком, я септакордами сяятиму на твоєму горизонті.
Розіллюся сотнями звуків по твоїй свідомості...
І впаду...
Униз, там де маєш щось таке тепле і пульсуюче...
Серце....воно покаже тобі шлях.... А я знову піду, звільняючи місце іншим, хто заслуговує на пісні, на твою божественну музику.....Твори, генію, нехай твоя музика житиме вічно!!!
У тебе попросити хочу сили,шматок її вдихни,якщо не жаль...щоб серце знову так не нило...а на вікно моє вдягни вуаль...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196704
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 20.06.2010
Його подих пахнув липовим варенням,у очах-гроза,його дотик пахнув домашнім затишком.Як у фільмі.Вона-принцеса.Він-власник королівства. Здавалось,небо мав у серці.Її губи були так близько,щоб зачерпнути частиночку неба. ЇЇ волосся спадало йому на плечі,так близько була,не чувши нікого,відчуваючи тільки його..Тіло,земне тіло тремтіло від солодкої жаги,а душа-твердо знала в обличчя щастя... Таке,як воно є. Вони любили один одного.На маленькій канапі.Вони любили один одного біля каміну,наповнюючи все єство один одним. Лоскочучи найтонші частинки своєї душі..Так тепло,просто і неймовірно м”яко лягали в рядки слова,що їй говорив..Не романтик,і навіть не поет..Він змінився для неї... Співав серенади,дарував квіти... Носив на руках...Був поруч... Але це було кілька годин тому.Зараз,тут і тепер бачила сонце у його золотих очах..Бачила безмежну ніжність і трепет,як мелодія,що йому стиха співала на вушко.
З нею він інший.Добрий.Милий.Лагідний.Неймовірний.Такий,якого вона бачила у мріях,довгими хвилинами уявляла і плекала думку ,що колись саме він буде поруч...Насолоджуючись один одним..Слухали,як тихо палахкотить вогонь... Пливли у ритмі тіл...милувались красою кохання...Втомившись, милувались один одним і цілували так ніжно... Тихо-тихо... У вушко... Щоб ніхто не зміг забрати ту мрію...Щоб щастя це тривало хоча б мить.... Секундочку.... Ще хвилиночку... Навіть не вічність.... Його подих пахнув липовим варенням,у очах-гроза,а у серці-кохання,що єднає серця.Не будіть їх.Нехай світанок подарує ще одну мить,в якій вони-разом.....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196488
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2010
Однією рукою тримати світ і знати,що вся земля-в твоїх руках.Мільярди людей належать тобі.
Щосекунди перевіряти серцебиття безнадійно хворих і проводити померлих в останню путь.Мільйонами столітть тримати в покорі сотні людських ідеалів,мрій,враженнь,емоцій.
Частотою свого пульсу ставити в належність день та ніч,ієрархічно рухати планету,за зодіаками...
Їздити колісницею часу від древніх віків до настання кінця світу...Неуклінно торкатисть прихистків оболонки людей....
Дарувати тепло півпоглядом,піврухом,півзмахом руки.Диригентом насилати дощ,розкидати білі сніжинки,руйнувати повінню міста...
Плакати разом із паводками у горах, плавати разом із потопаючими у цунамі,роблячи хвилю більш м"якою...Допомагати спилювати дерева....Просто наказавши людині вдертись в еволюцію.Це все-так просто.Лише,здається,відкрити б всесвітній закон людської долі-щоб усе це міга робити кожен індивід...
Але навіщо це нам?Навіщо великі можливості,слава,багатство,престиж,елітні столики у віп-залах,перші місця в гранд-опера,неймовірно солодке мартіні на березі якогось досить далекого моря,з купленими островами,віллами та сонцем,що відкривається і закривається лише однією завісою.
Навіщо грати ролі успішних та знаменитих, гра акторів-це лиш фарс,і лише найпотаємніші з часточок акторської майстерності поглинають спокусу піддатись цій фальші,і лицедії вживаються в іллюзію назавжди. ..
Ми-не вічні.Але суспільство хоче вперто довести,що вічне життя на землі -можливо.Мікстури,таблетки,ін"єкції,пластика..Для вічної молодості ?
В людині ж генетично закладений рух уперед..Старіння..З першого дотику до маминої шкіри,коли впереше кричали в пологовому будинку, нервово хапаючи ротом повітря,щойно визирнувши з лона..
Старіння ,а значить і деградація.Ніхто не може з цим належно боротись.Хіба що медитувати все життя.Йога-також спосіб до самовдосокналення.Навіщо це людям.. ?
Вони самі того і не знають..
Але для того,щоб однією рукою тримати світ, потрібна немислима сила,якою земна цивілізація не володіла,і мабуть ніколи не володітиме.Усім править Бог.
І хай же він допоможе мислителям здйснити найтонші розрахунки у сфері думки,хай наведе на путь істини...
Бо людина-
це всього лиш
краплинка
в морі.
Не забуваймо про це...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196487
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 19.06.2010