| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Суровая зима в хрупком белом платье
Вдруг взяла весь лес в крепкие обьятья;
Вьюга без молчания все одна летала,
Даже реки накрепко льдом она сковала.
А метель морозная по лесу кружила
И снежинок-льдинок всех уже сдружила,
Ветер завертелся вокруг них смелее,
Беленьких снежинок закружил сильнее.
И уныло стонет старый-старый лес:
Когда же придет вьюгам злым конец?
А зима все строже лес запеленала,
Ударили морозы—ольха зарыдала:
Не хочу, чтоб плохо было всем вокруг,
Позови скорее весну, милый друг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195833
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 15.06.2010
Не бачитиму більше сонця край,
Про це я навіть згадувать не буду.
І літній подорожі прийде край,
Тебе й бурхливе море я забуду.
Тобі насниться мо́є декольте,
І очі сині-сині глянуть з неба,
Цей відпочинок, затишок, все те,
Чого й тобі, й мені уже не треба.
Залишилися в літі, запеклись,
Затьмарились буденними піснями,
Й не буде того, що було колись,
Сплило водою: рі́ками, морями.
І нове літо—тепле, запашне,
Повіє радо мріями, словами,
Та сонечко ласкаво-дороге
Йде з о́́́бручками обрієм за нами.
Та згадується радісне, оте,
Від чого хочеш голосно кричати:
І мерехтіння зірок золоте,
Тінь місяця-коханого на чатах,
І дощик літній, мабуть, це гроза
У вікна сильно стукає й завзято,
Змиває все. Й солоная сльоза
Зрадливо котиться, блищить затято.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2010
Цього літа я відпочивала біля моря, найбільше з побаченого мене вразило те, як народжується новий літній день.
Зараз осінь. Надворі мряка, у вікно кришталевими крапельками стукає дощ. В заплакану шибку зазирає круглолиций місяць-молодик. А я сиджу в теплій кімнаті та мрію про море.
Літня ніч така темна, що, здається, ще два кроки—і земля скінчиться, а далі…А далі—безодня: темна, страшна, невідома. Та що то виблискує у пітьмі? Підходжу ближче…У місячному сяйві виблискує сріблом морська піна, вона то підкочувалась до берега, змушуючи розмовляти між собою маленькі камінчики, то відкочувалась далі, йдучи назустріч місяцю.
Ось небо засіріло, темінь почала ховатися в щілини гір, чорний колір ночі втопився у синьому сяйві новонародженого дня. Надворі все стихло, принишкло, зустрічаючи перші промінчики небесного господаря. Як добро перемагає зло, так і день переміг ніч. Повітря нагрілося від сонячного проміння так, що, здається, воно зовсім не рухається, лише гігантські дерева зрідка перешіптуються між собою, потурбовані вітерцем-шибеником.
Я біжу до моря, яке так приємно дихає прохолодою, щоб сховатись у його синьо-зелених долонях.
Пробіг ще один літній день. Сонце похилило свою золотокосу голівку до заходу. На гладенькій поверхні моря видно червону сонячну доріжку, яка веде день далеко за край землі.
Проміння сонця востаннє позолотило верхівки дерев, зазирнуло в кожну щілину гір, метнулося на зелену галявину і сховалося за пухнасту сиву хмару.
Господарство сонця на небі пройшло, його змінив місяць; ніч обсипала все небо зорями, а частину зірочок заховала на дні моря. І коли прийде новонароджений день, він і сам втопиться в синіх та лагідних очах води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195189
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2010