| Сторінки (1/46): | « | 1 | » |
Не виправдовуй ту, хто мовчить,
Хто зникла в сутінках незримо.
ЇЇ тиша — це не знак, не щит,
А прірва, створена часом й димом.
Не прикрашай її провини,
Не вір у лист, що не дійшов.
Якщо любов була нетлінна —
Чому ж на попіл перейшов?
Не вигадуй причин для втрати,
Не бійся правди, як вогню.
Якщо мовчання — це розплата,
То хто заплатить за весну?
Життя не пише долю знов,
Не зітре помилок рукою.
Не потрібно холодних розмов,
Лише твого тепла земного...
А пам’ять – ні, її не стерти,
Не спопелити, не зламать.
Вона, мов тінь, прийде у серце,
Щоб знову тишу розірвать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2025
Мабуть, в кожної людини бувають такі хвилини життя, коли відчуваєш, що думки в голові мчать з шаленою швидкістю, що голова «кипить», мов океан під час шторму. Причини такого відчуття можуть бути різні: приємні враження від якихось подій чи навпаки, просто неприємні емоції через неприємні ситуації. Саме тоді хочеться взяти в руки «перо» та вилити всю душу на аркуш паперу. Як морські хвилі накочуються на берег, так і людські думки виплескуються на папір. Саме тоді людина починає розуміти, що життя сповнене різнокольоровими барвами, що все в людських руках, і змінити в цьому світі можна все. Недарма ж багато поетів чи письменників через відсутність вільного часу вдень, писали вночі… Вони жили пригодами своїх героїв, їхніми переживаннями, задумувались над долею людства… І через це їхні імена не забудуть в бурхливому вирі історії, про них будуть згадувати в майбутньому як про людей, які щось змінили в цьому світі, зробили його кращим…
А інколи просто хочеться погасити світло, запалити свічки та написати абсолютно все, що тебе непокоїть; подумати, який сенс людського життя та для чого людина живе… Тоді люди створюють уявних героїв, що борються зі злом або шукають відповіді на численні запитання, які хвилюють їхніх авторів. І все це зробити наодинці з тишиною та майже цілковитою темрявою, з якою бореться тихеньке палахкотіння свічок – неймовірне щастя, яке приносить масу задоволення. На мою думку, саме в такі хвилини і з’являються на світ справжні шедеври.
Якщо «в руки проситься перо», поспішіть його взяти, воно допоможе вам «зробити чудо» та розкриє усі таємниці прекрасного у найвіддаленіших куточках вашої душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2025
Ми розлучались, щоб не зустрічатись,
Щоб не шукати спалених мостів.
Клялись собі у тиші не зриватись,
Не ворушити присмерк почуттів.
В обіймах інших – сірих, віддалених –
Шукали сенсу, спалюючи сни.
Та доля глузувала невблаганно,
Знов звівши нас до тої ж глибини.
Ми стрілись – і очей не піднімали,
Бо що казати? Все давно мовчить.
Лише душа, мов свічка на вокзалі,
Горить і гасне, рветься і болить.
Та замість того, щоб собі зізнатись,
Що навіть дихать важко без тепла,
Ми розставались, щоб не зустрічатись,
А світ без нас повільно догорав…
Не все в житті так просто, як здається,
Частіше вітер, ніж весняний рай.
Та поки серце б’ється і сміється –
Люби... Не зраджуй... Не втрачай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2025
Забудь ці руки, що тебе тримали,
І усмішку, що світлом оповила.
Забудь слова, що в грудях не лунали,
Бо осінь їх безмовністю накрила.
Забудь ті очі, що були світанком,
Що берегли тебе у снах крилатих.
Забудь той погляд — ніжний і безраний,
Що так боявся втратити, кохати…
Забудь той світ, де ми були удвох,
Де сміх лунав у шепоті вітрів.
Любили, вірили — усе пішло,
Як листя, що зірвав холодний сніг.
Забудь ті зустрічі під зорями мовчання,
Де тиша нам казала більше слів.
І дотики, що стали лиш зітханням,
Розвіяні у сутінках вітрів.
Забудь усе… Хоча, напевно, марно,
Бо спогади не знають вороття.
Та якось ти згадаєш випадково
І зрозумієш — це було життя...
Востаннє прошу — відпусти це все.
Не озирайся в спогади минулі.
Забудь… хоча б ти. Хай тебе не несе
Туди, де я забути не зумію...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2025
Знаєш, я дурію без тебе,
І чомусь я дурію з тобою...
Божеволію, не знаючи, де ти,
Заблукавши між тінню й весною.
Заблукавши між вчора і завтра,
Де розтанули кроки у млі.
То сміюсь, то мовчу... Чи не варто
Повертати те, що на склі?
Та здається — минеться з роками,
Але знову твій голос звучить.
То у вітрі, то поміж рядками,
То у серці, що мовчки кричить...
Знаєш, я дурію без тебе,
І тремтить наша тінь між світами.
Цей світ не такий вже й нестепний
Коли ти з'являєшся між снами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2025
Я навчився жити без тебе…
Без вигадок, листів, і каяття.
Я не питаю про долю у неба,
Бо вже навчився слухати життя.
Я навчився більше не шукати
Твоїх слідів у втомлених містах.
Ти – все, що серце вчилося тримати,
Що затонуло в твоїх глибоких очах.
А потім раптом – голос серед тиші,
Дзвінок, що повертає в інший час.
Скажеш тихо: «З тобою, певно, інші…
Чи краща я? Чи згадуєш ще нас?»
Що ж відповісти? Як пояснити,
Що все життя тебе одну любив?
Що вчився відпускати, а не жити,
Та кожен спогад серцем пережив...
Я відповім: "Знаєш, все успішно,
Робота, дім, велика й дружня сім'я,
Майже забув, як ти торкалась ніжно
І з тремтінням мовила моє ім'я..."
І ти мовчиш… І в цьому наші втрати,
Бо що сказати – знаємо давно.
Є речі, що не можна повертати,
Як сніг весною, що зійшов давно.
Я теж мовчу… Бо все уже без сенсу.
Усе, що важить, втрачено колись.
Та тільки в снах, між дотиками серця,
Ти знову тихо шепчеш: „Залишись…“
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2025
Як швидко наші діти виростають
У вихорі щоденного життя.
Ще вчора світ казок їх обіймає,
Сьогодні—вже дорослі почуття...
Як швидко змінюються їх мрії,
Вчора—небо, завтра—горизонт.
А між цим — надії, буревії,
І пошук своїх власних нот.
Як легко світ ламає їхні крила,
Та як же швидко вчаться підіймать.
І навіть якщо доля підняла вітрила
В дорозі треба вміти все прощать...
Як глибоко в очах відлуння літа,
Де теплий дотик маминих долонь.
Ми поруч, щоб не вчити, а любити,
Щоб стати світлом, а не тільки тлом.
Як швидко їхні кроки стають інші,
Вже самостійні, впевнені, сміливі.
Вони з кожним днем стають сильніші,
Та в серці все ж лишаються вразливі.
Нехай у них дорога буде світла,
Хай відчувають в серці у своїм,
Що десь далеко, між роками й вітром,
Для них завжди б'ється "Мама, тато, дім..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2025
Все починається з "привіт"!
Потім хтось розказує про світ,
В якому все без тебе — пустота,
В якому надто сірі всі міста.
А потім кава. Випадковий дотик.
Ключі. Будинок. Спільний котик.
І в тиші, що не видасть почуття,
Зринає тихе: "Ти — моє життя".
Все починається із кроку в осінь,
З усмішки, в зиму чи у повінь.
З погляду, який ночами сниться,
З ніжності. В якій уже не зупиниться...
А далі що? Можливо, ніч розлуки.
А може, просто ніжні, рідні руки,
Що на твоїй шиї міцно заплелись,
В ту ніч прошепотівши: "Залишись".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2025
Я пам’ятаю день, коли тебе зустрів,
Як світ хитнувся на одну хвилину.
В той час і вітер ніжно говорив,
І небо захитало павутину.
Я пам’ятаю погляд твій ясний,
В якому тиша знала більше слів.
А десь між нами — простір неземний,
Що не питав, а просто зрозумів.
Я пам’ятаю осінь в наших кроках,
Де жовте листя падало поволі.
Як серце зашептало між рядком:
«Можливо, це найголовніша доля».
Я пам’ятаю день, і ти — мов світло,
Що не згасає навіть в чорну мить.
Бо є у світі щось таке розквітле,
Що варто просто взяти і любить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2025
Ти знаєш, я хочу з тобою
Сніданок, вечерю й рутину.
Де ранки несуть нам без бою
Звичайну, щасливу годину.
Де кави лиш півгорнятка,
Бо вчасно допити — не вдасться.
Де тиша мовчить у кімнатах,
Бо тиша — це теж наше щастя.
Щоб вечір засвічував вікна,
Щоб чай огортало тепле світло,
Щоб просто дивитись на тебе
І для тебе бути цілим світом...
Щоб знати: мене ти відчуєш
У подиху ранку і в тиші.
Бо щастя — це ті, хто нас чує,
Навіть коли ми мовчимо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2025
Людині потрібна людина…
Не просто тінь у галасливих днях,
Та, що стане поруч без причини,
Що втишить бурю поглядом в очах.
Людині потрібне небо... й руки,
Що не відпустять у важкий момент.
Не обіцянки й пафосні заруки,
А тиша, що лікує без прикмет.
Людині потрібна віра й світло,
Щоб йти крізь ніч, не падаючи вниз.
Щоб хтось, коли вже зовсім стане тісно,
Не мовив "треба йти", а залишивсь.
Людині потрібне щось без міри —
Душі відлуння, сховане між фраз.
І навіть коли світ спливає в сіру,
Хтось скаже: "Я тут. Я поряд зараз".
Має знати, що не сама, і не єдина,
Що навіть у найтемніший день і мить,
Людині потрібна така людина,
Яка не зрадить. Яка тобою буде жить....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2025
Не знаю, як тобі про все сказати…
Що вже давно мовчанням проростає.
Що у очах твоїх не просто втрати –
Там цілий світ. І серце це все знає.
Не знаю, як тобі це передати…
Як голос твій лунає крізь роки.
Як тихо осінь пише листопадом,
Як відстань між рядками – глибша за ріки.
Не знаю, як тобі це розказати…
Як порожньо, коли тебе нема.
Як небо хилить крила до заграти,
Як тиша між рядками догора.
Не знаю я, кому даруєш весни,
Хто береже твій відголос тепла.
Та навіть коли долі перехресні,
Мій світ все ж з твого пророста.
Не знаю, як усе переказати,
Як не розгубити суть в словах.
Хотів би мовчки просто обійняти...
Та світ замкнувся в тіні на вітрах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2025
В житті по-різному буває:
Хтось губить шлях, хтось його шукає.
Комусь дарує небо тихий спокій,
Комусь – дороги, що не мають краю.
А ти ідеш — то зі світлом, то у тіні,
То віриш, то згораєш без надій.
Хтось гріє серце у твоїй людині,
А хтось стирає слід твоїх надій.
А ти живеш – між втратою і дивом,
Між криком дня і тишею ночей.
І часом світ здається напівсивим,
Де хтось зникає в павутинні меж.
Та все мине – і біль, і недовіра,
І ті дороги, що вели у ніч.
Ти тільки вір. Людина – не вітрила,
Її не зрушить ні шторм, ні клич.
І буде день – і спогад не зітреться,
І серце не затерпне у пітьмі.
Бо поки віриш - щастя повернеться,
І дорога не закінчиться в імлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025
Я поглядом скажу тобі «Кохаю!»
Слова нехай розвіє вітер дня.
Я всі світи для тебе відступаю,
Щоб ти сміялась — вільна, не моя.
Я гляну – і очей не відведу.
Навіщо слово, коли погляд каже в скронях:
"Я всі вітри для тебе відведу,
Щоб небо несло тишу на долонях."
Тебе мені намалювала доля,
Неначе пензлем, ніжно, між рядків.
І квітне день, і час стає поволі,
Якщо ти поруч. Серед тисяч слів…
Я не шукав тебе – та ти прийшла,
Як сонце там, де тінь взяла над світом.
Ти не зірвала неба із тепла,
Та стала всім – між каменем і вітром....
Ти – відголосся снів, де світла бракувало,
Ти – сенс доріг, що в долі заплелись.
Ти – все, що серце вічно малювало,
А решта – шепіт тіней десь колись…
Я гляну – і без слів усе впізнаєш,
Бо що слова? Вони лиш тінь думок.
Я всі світи тобі в долоні поскладаю
А ти їх бережи... Як оберіг зірок....
Як світло ранку, що не гасне в тьмі,
Як дотик вітру – ледь відчутний, щирий.
Хай між рядків ми згубимось самі,
Та не згуби мене… серед стихій і віршів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2025
Я тебе відпускаю – іди...
Я тебе не тримаю за крила.
Якщо вітер шепоче: «лети» –
Це не означає, що я забув твої сліди...
Я тебе відпускаю – мовчи,
Бо слова – це лиш тінь каяття.
Якщо серце уже не стучить,
То для чого тоді вороття?
Я тебе відпускаю – без сліз,
Без розбитих обіцянок у скронях.
Що хотів - знайшов серед тисяч доріг,
А що мав – загубив на долонях.
Я тебе відпускаю - іди....
Не для мене цей шлях, не для тебе.
Ти шукала своє щастя? – Прости,
Бо хотів я з тобою злетіти у небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2025
Я хочу тобі написати:
"Як ти? Як же справи твої?"
Я хочу тобі прошептати:
«Досить від долі тікати…»
Я хочу тебе обійняти,
У ніж таку тиху, порожню...
Слова, наче листя, летять у заграти,
А вітер їх сипле, і хоче порвати...
Я хочу тебе спитати:
«Як ти? Чи не змучила осінь?»
Знаєш, я хочу тебе обійняти,
І більше ніколи не відпускати.
Я хочу тобі розказати,
Як спогадом стала весна.
Як хочу відстань розтинати,
І з тобою крила розправляти...
Я хочу… Чуєш? Просто бути,
Без зайвих фраз, без гіркоти.
Я хочу вранці не збагнути,
Що з тобою долю вже не оминути...
Я хочу… Хочу кричати,
Та голос у горлі застиг.
Я хочу тобі прошептати:
«Досить від долі тікати...»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2025
Невже тобі позакладало вуха, небо,
Чи, може, очі змила сліпота?
Молюся Отцю, і Сину, і Святому Духу,
Мабуть мало... Бо досі йде війна...
Вона б усі погоди перекинула на весни,
Якби лише не впав, не проріс травою.
Вона ж у дворі садила квіти чесно,
Щоб зустрічати сина – не з журбою.
Не для війни вона його ростила,
Не для рушниць — для слова і пісень.
Він вчора ще босоніж бігав полем,
А нині десь... забутий між людей...
Він їй казав: «Вернуся завтра зранку»,
Коли замовкнуть грози у вікні.
А ніч кричить, і плаче мати вранці,
А серце рветься в чорному вогні...
Невже тобі позакладало вуха, небо,
Чи вже серце скам'яніло у віках?
Чому ж тоді лиш матерієві руки
Забирають сина в макових полях?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2025
За тінню днів, що з'їдені дощами,
За гострим холодом розбитих слів.
Якщо мовчати – значить воювати,
То скільки ще отих німотних днів?
Я не хочу тебе втрачати.
Ми ж були сонцем, ми були крильми!
Кохати легко, важче не згубити
Ту людяність, що світлом у пітьмі.
Я не хочу тебе втрачати.
Словам болить, коли їх не чують.
Знаєш, я втомився все прощати,
Коли прощення вже нічого не несуть.
Я не хочу більше воювати,
Бо серце – це не поле бою.
Скажи хоч раз, без слів, без сліз,
"Знаєш, я хочу бути з тобою...."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2025
Не кличте тих, хто колись пішов.
Пішовши раз, підуть і вдруге.
Цінуйте тих, хто вас сам знайшов,
Вони вже не відпустять ваші руки.
Не тягніть назад старі сліди,
Де вітер стер усе дощами.
Хто справді мав іти туди —
Не повернеться за вами.
Не кличте тих, хто не хотів
Залишитись у вашій долі.
Вони лишатимуть сліди
Лише розбитими підошвами по солі.
Цінуйте тих, хто поруч йде,
Не зрадить навіть у негоду.
Хто ваші втрати не забуде,
Але й не дасть упасти у воду.
Бо люди — це не просто тінь,
Що з’являються, коли є світло.
Хто справжній — буде поруч з тим,
Хто поряд. Навіть коли все розбито...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2025
Забути все й почати шлях з нуля —
Не божевілля... Лише нові мотиви.
Безумство — це брехати все життя,
Що Ви у ньому нібито щасливі.
Безумство — це триматись за мости,
Що вже давно згоріли у мовчанні.
Шукати вчора там, де вже не ти,
Де попіл замість спогадів кохання.
Безумство — це кричати у вікно,
Де світ глухий, мов камінь серед ночі.
Чекати відповідь, коли давно
Закриті двері й погасили очі.
Безумство — це терпіти до знемоги,
В терпінні думати про щастя.
І вірити, що всі земні дороги
Ведуть туди, де варто залишаться...
Почати все з нуля — не гріх, не страх,
А шанс вдихнути світ на повні груди.
Залишити весь біль у тих рядках,
Які ніхто вже більше не забуде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2025
Все починається з розмов,
"Привіт, добраніч, добрий ранок".
Так починається любов,
Із погляду, із зустрічей та обіцянок.
Все починається з тепла,
З руки, що у твою лягає,
З думок, що навіть без ім’я
Відлунням серце огортають.
А потім — погляд у пітьму,
Де тінню згаслі голоси,
А те, що марилося сном,
Лягає попелом в листи.
З обіймів починається усе,
Очей, що душу роздягають,
І попри правила тебе несе,
Можливо, саме так кохають?
Все починається й згаса,
Так ніби й не було ніколи...
Та лиш торкнешся небеса —
І вже не зможеш жити по-старому...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032777
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2025
Мені колись забракло навіть духу
Сказати їй, що серце не моє.
Душа збивалась з кроку, гнала втому,
А я мовчав… Бо, може, так і є.
Її я чув у снах, у шумі люда,
Її я бачив у лицях перехожих
Я рахував години, чекав я чуда,
Та час пройшов... І це все не тривожить.
Мене картали сильно почуття
Я хотів сховатись поміж люди,
Та замість того, щоб забути це ім'я
Я чув його, так виразно, повсюди...
З роками біль не відійшов у тишу,
От тільки совість не змикала ночі
У неї, мабуть, дні тепер інші…
З тим, хто зізнався про кохання. В очі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2025
У кожному безмежжі є межа
І в кожному прощенні є прощання
Душа не хліб, поріжеш без ножа
І ті що перші стануть, і останні
У кожного є той, хто п'є за нас
Хто з нами п'є, і через нас
Хтось загорівся нами, і не згас
І не тліє через відстань й час...
Але допоки серце не зітліло,
Допоки в жилах грає тиха кров,
Ще можна жити – хай гірчить, боліло,
Бо поки є надія – ще жива любов.
Є ті, хто приходять, коли вже не треба,
Хто хоче кричати, але тишу ковтає,
Є голос, що кличе із вічного неба,
Але відлунням у серці потрохи зникає...
У кожного є небо і земля
Своя зоря і власна чорна прірва.
Душа це не вокзал, скажу Вам я
Не у душі, а перед, витирайте ноги
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2025
Все зміниться. Як не зараз, то колись.
Забудеш все, неначе дивний сон.
Думав, злетимо разом у вись,
Та потрапив я до тебе у полон…
Все зміниться. Тримай у серці віру,
Молися й йди — хай стерті всі сліди.
Ти не була лише примарним світлом,
А тим вогнем, що дає сили йти...
Все зміниться. Тільки не падай духом,
Молися й вір - це дась свої плоди.
Знаєш, ти не була мені другом,
Була коханою... Одною й на віки...
Все зміниться, надіюся, на краще,
Роки пройдуть, залишаться думки.
І тоді ти зрозумієш нащо,
Я не відпускав коханої руки.
Все зміниться. Колись, напевно, стане
Тихіше в грудях. Змокнуть всі дощі.
Та тільки знай: кохання не розтане,
Якщо палає навіть уночі...
Ще буде все: і похвала й догани,
Пожовкнуть невідправлені листи.
Ти тільки не руйнуй мости ногами,
Бо дуже важко потім їх звести.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2025
Не знаю, як тобі усе сказати,
Що тоне серце в морі тих очей.
Що мрію я тебе своєю звати,
Як мріяли про сяйво зоряних ночей...
Не знаю, як тобі це передати,
Як часто ти приходиш у мій сон.
Як хочу я тебе теплом обняти,
І попасти в ніжний твій полон...
Не знаю, як тобі це розказати,
Що без тебе і тиша вже кричить.
Як світ без сонця вміє замерзати,
Так душу холод по тобі щемить.
Не знаю про любов твою нічого,
Та спогади палають, мов зоря.
І стежка та в мені болить тривогою,
Де ти лишилась в пам'яті - моя...
Не знаю, як тобі усе сказати,
Що тоне серце, в спогадах, де ти.
Знаєш, я досі мрію свою звати,
Хоч згасли наші зоряні світи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2025
Просто потрібна, просто мені,
Просто все стало непросто.
Вітер гойдає тіні на склі,
Дощ розмиває старі перехрестя.
Просто мовчання, просто слова,
Просто між ними — безодня і прірва.
Час розкриває суть всього зла,
Без тебе душа ледь не скотилась у вирву.
Просто зима заплуталась в снах,
Просто весна не спішить за поріг.
Світ розчинився у сотні словах,
Ти ж як відлуння у серці доріг.
Ти немов правда у тисячі слів,
Що проростає крізь тишу і вічність.
Ти мов світло у темряві днів,
Яку покохаєш раз — і навічно....
Просто ти так потрібна мені....
Та, з ким спогади вічні.
Просто не просто зустріти в житті,
Душу, з усіх найріднішу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2025
Мы расставались, чтобы не встречаться,
Клялись забыть друг друга навсегда.
Обещали, что не будем вновь пытаться,
Вернуть то, что жгли отчаянно дотла…
В объятиях чужих мужчин и женщин
Искали мы отчаянно тепла.
Над нами судьба смеялась зловеще,
И снова нас сводила, как могла.
Когда в глазах таится боль немая,
Когда, сжимая пальцы до крови,
Мы клялись: «Прощай!» — не понимая,
Что обрекаем души на мольбы.
Мы не такие… Мы сильнее были…
Было у нас все... Было, но прошло...
И, уходя, глаза в асфальт уткнули,
Ведь после каждой встречи что-то душу жгло…
Чтоб не заметить дрожь в усталом взгляде,
Чтоб не сорваться, не вернуть назад…
А после… ночью… снова с кем-то рядом,
Но в сердце — пусто… А в душе — закат…
Но, может, жизнь не так уж и сурова?
И путь — не так коварен и жесток?
Ведь где-то в мире теплится основа
Того, что звалось просто «наш урок».
Ведь в этом мире не все, как казалось бы, просто.
Часто солнца не больше, чем льда…
Надо только уметь не терять этот остров,
И ценить, и беречь… до конца… навсегда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032273
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2025
І станеться все, що має статись…
У цьому світі є свої закони.
Тече ріка, не думаючи вдатись
До того, хто їй креслить перепони.
Зів’ялий лист впаде, коли настане
Його пора схилитися до тла.
А серце враз замовкне, коли рани
Сховають в ньому подихи тепла.
І кожен крок — це вибір поміж прірв,
А кожен день — то перехрестя долі.
Хтось ліпить світ із каменю і мрій,
А хтось зникає у байдужім колі.
Та навіть ніч не вічна у пітьмі,
І навіть камінь з часом проростає.
Згадай себе! Шукай слова нові!
Бо той живе, хто серцем вибирає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2025
Дитина цінує яскраві моменти,
І для щастя не так багато вже й треба.
Лише теплі обійми, не пусті компліменти,
І очі, що сяють, як сонце для неба.
Дитині не треба пустих подарунків,
Вона не зрадіє таким коробкам.
Їй важливіше — дотик цілунків,
Та теплі долоні у рідних руках.
Не треба лялька, що мовчки всміхнеться,
Не грошовий блиск у холодних очах.
Щоб колись, як назад обернеться,
Щастя дзвеніло в батьківських словах.
Як слухала серце, що б’ється спокійно,
Як пальчики міцно стискали плече.
Їй треба куточок, де всього лиш надійно,
Де поруч любов, що ніколи не втече.
Дитина цінує яскраві моменти,
Радіє, що в світі вона не сама.
Лише теплі обійми, не пусті компліменти,
І як тримала міцно тепла рука....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2025
Обіцяй, що колись ти про мене згадаєш,
Коли день притихне в осінніх садах.
Коли срібний туман на світанку розтане,
А вітер розвіє всі тіні в думках.,
Може, в сутінках осені, в шепоті листя,
Чи в промінні, що грає на склі у вікні,
У відлунні пісень, що мов хвилі прибою,
Звучали для нас у мовчанні нічнім.
Обіцяй, що колись у туманному ранку
Ти раптом відчуєш, як серце щемить,
Обіцяй, що колись, як розтануть тумани,
Щось в грудях озветься знайомим теплом
А я не тримаю, не кличу, не плачу,
Хай час забирає усе, що хотів.
Та знаю: як вітер шукає удачу,
Так пам’ять до серця вертає сліди.
Обіцяй, що колись ти про мене згадаєш,
Не як спогад далекий, розмитий, чужий,
А як вічне тепло, що в душі не згасає,
Як весняний світанок над річкою вмить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2025
Навколо тебе обертається мій світ,
Напевно, притяжіння має силу.
Ти — наче тінь загублених століть,
Що десь в мені лишилася несхилу.
Ти — ніби подих вітру між садів,
Дощем у ніч на скроні тихо впала.
Чи, може, просто хтось отак хотів,
Щоб крізь роки, душа тобою знов палала.
Мій всесвіт — в кожнім русі, у словах,
У голосі, що сниться на світанні.
Ти — як зірниця в небі, у очах,
Що світиться між подихом чекання.
І хай життя розкидує мости,
Час замітає спогади, як листя.
Я знаю: де є небо і є ти —
Там завжди моє серце буде чистим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2025
Коли вже серце стомилося битись,
І втома тінню лягає на душу,
Не зупиняйся — спробуй подивитись,
Як сонце грає у травневій тиші.
Коли здається, болю вже нема,
А все одно він тягне, не відпустить,
Згадай, що ніч минає недарма —
Новий світанок завжди світло впустить.
Злети в думках у сині небеса,
Де вітер пестить крила соколині,
І віруй: навіть там, де є сльоза,
Живе надія, щедра і незмінна.
Згадай усе, що гріло у житті,
Що дарувало сміх і теплі мрії.
Знайди в собі той промінь золотий,
Що знов розправить крила для надії.
Нехай гроза шумить за воріттям,
Вона вщухає, як і біль проходить.
Любов — не для прощань, а для життя,
І ти знайдеш у ній свій тихий подих.
Бо навіть в темряві ростуть світи,
Що стануть сяйвом в розквіті свободи.
Ти просто вір, ти просто далі йди,
І серце знайде спокій і насолоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025
За що тебе я так люблю?
За кожен промінь у очах.
За те, що часом у гаю
Лунає твій веселий сміх між птах.
За те, що нічого не знаєш
Про те, як палає душа.
За те, що мовчиш і літаєш,
Як тінь, що завжди поспіша.
Чому журба мене тримає?
Бо ти, як зорі в небесах.
Твій образ душу зігріває,
Як сонце у зимових днях.
Чому ночами не засну?
Бо кожен спогад — ніжна пісня.
Твій голос лине в глибину,
І почуття мої вже вічні.
За що тебе я так люблю?
Бо ти для мене — таємниця.
Бо я у щасті і жалю
Вірю, що доля усміхнеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2025
Приходь до мене, хоч уві сні,
Чаю вип’єм, торкнемось тишини.
Я розкажу, як чекав тебе всі дні,
Ти скажеш: "Я жила, мов без весни."
Я усміхнусь, дістану плед м’який,
Ти наріжеш тортик, що взяла до чаю.
Спитаєш: "Тобі такий же, трав'яний,
Як тоді, коли світанки зустрічали?"
До ранку будемо з тобою говорить
Про те, що було, і про те, що буде.
Вперше не боюся очі я свої закрить,
Бо знаю: твій поцілунок мене збудить.
Якщо скажуть люди: це лиш мрія марна,
І минуле вже не повернеш – не вір.
Поки зорі мерехтять на небі ясно,
Для тебе відкритий завжди мій поріг.
Я буду чекати, скільки б часу не минуло,
Не важливо, день чи віки промайнуть.
Я звав тебе долею, і щоб там не було
Досі всі шляхи мене до тебе ведуть.
Щоб не шкодувати про незроблені кроки,
Щоб не втрачати час на порожні слова,
Цінуйте миті, погляди глибокі —
Життя одне, і ця мить у нас одна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2025
Не знаю, як тобі усе сказати,
Що тоне серце в морі тих очей.
Що мрію я тебе своєю звати,
Як мріє ніч про сяйво зоряних речей.
Не знаю, як тобі це передати,
Як часто ти приходиш у мій сон.
Твій образ — ніби світло між вітрами,
Що тихо кличе за закритий горизонт.
Не знаю, як тобі це розказати,
Що без тебе і тиша вже кричить.
Як світ без сонця вміє замерзати,
Так душу холод по тобі щемить.
Не знаю про любов твою нічого,
Та спогади палають, мов зоря.
І стежка та в мені болить тривогою,
Що ми колись були одні на все життя.
Не знаю, як усе переказати –
Ці почуття, що вогником горять.
Як хочу я тебе теплом обняти,
Щоб нас не міг розлучити навіть час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2025
А знаєш, все ще болить…
Хоч багато років за спиною.
Коли згадаю тебе хоча б на мить,
І твій дотик ніжною рукою.
Ті дні, мов листя, зірвані вітром,
І їхній шепіт досі чути в снах.
Вони лишились у душі відбитком,
Що не стирає ні життя, ні страх.
А знаєш, час лікує не усе.
Він лиш вкриває згадку пилом тиші.
Та серце "долею" тебе досі зове,
Але зникає, наче зірка у імлі...
Та є у кожного своя печаль,
Що крізь літа у пам’ять проростає.
І навіть тиша в ній звучить, мов жаль,
І крила палить, і назад не повертає.
Пам'ятаєш ту останню мить?
Чи щось бачиш взагалі у своїх снах?
Бо знаєш, в мене ще досі болить,
Коли приходиш ти в моїх ночах....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2025
Ну от і все. Прощай на довгі роки.
Спокійно пада тиша у туман.
І вже затихли кроки, твої кроки,
І зникли їх сліди у сизих хмар.
За спиною лишилось тихе слово,
Не чути сміху й теплоти руки.
І скільки снів пропало випадково?
І скільки літ спалили помилки?
Як повернути те, чого не було?
Чого душа так марно ще шука?
Як відпустити те, що відболіло,
Але горить у серці, як свіча?
Прийде весна, розтане сніг на полі,
Все живе знов зможе прорости.
Що сієш ти – те й проросте у долі,
Бо втратити не важко, важко зберегти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031388
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2025
Надщерблене кохання душу рвало,
Та сил не вистачало, щоб піти.
Воно так глибоко з середини вбивало,
І шрами залишало назавжди.
Минули дні, як попіл у долонях,
І час, немов вода, стирає слід.
Та все ще тягне голос твій безсонням,
Мов пісню, що загублена в століть.
Мовчання між словами б’є у груди,
Немов судомий шепіт тишини.
А ми, як два відлуння поміж люди,
Що не змогли з’єднатись назавжди.
І кожен крок веде в глуху безодню,
Де зірвані мости й розбитий шлях.
Але й тепер в душі щемить сьогодні,
І спогад твій лишився на вустах.
Надщерблене кохання — наче вирій,
Де крила обпікає бажання висоти.
І тільки час в долонях моїх спинить
Цей плин розлук, що зводить нас на «ти»....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2025
Багато віршів присвячено тобі,
Але вони, мов тіні у імлі.
Їх суть — як листя, змерзле у журбі,
Як дощ, що плаче в сутінках землі.
Багато квітів, зірваних руками,
Щоб згаснути у полум’ї розлук.
Їх пелюстки кружляють між вітрами,
Немов прощання, що зламало рук.
Багато спогадів, що ріжуть, мов ножі,
І кожен з них — це шрами на душі.
Ще стільки слів лишилося в чужині,
Що стали попелом у тиші, у пітьмі.
Багато зустрічей, що пахнуть сном,
І снів, що пахнуть втратою несхибно.
А час — мов привид, тихий ворогом,
Що між сердець розводить тіні дрібно.
Багато слів, багато мовчання,
І стежок, що у безвихідь ведуть.
Так стрімко... Мало часу на прощання,
І наші світи назад не повернуть.
Багато всього, та бракує тепла,
Що обіймало й рятувало з краху.
І навіть коли вже на серці зола,
Я знав: любов була, але без страху.
Але минуле вже тепер нема —
Лиш павутиння вицвілих надій.
І тиша. Як суддя. Вона німа,
Та ставить крапку посеред брудних подій.
Тепер ми інші. Час усе зітре.
І тільки вітер спогади розвіє.
Бо є в любові те, що не помре, —
Вона живе, коли прощати вміє...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2025
Я напишу тобі листа,
Де мрії крихти падають на зорі.
Напишу про те, чого нема,
Що в серці плаче тихо, як у морі.
Я напишу тобі листа,
Де всі слова, як сповідь, невеселі.
А відповідь буде проста:
«Пробач... Тебе забути я не в силі.»
Я напишу тобі листа
До болю він буде знайомий.
Коли зійшлись чужі вуста.
І блиск в душі був невідомий.
Я напишу тобі листа,
Де між рядків тремтить моє зізнання.
Там горіло щастя, як зоря,
Та зникло в тіні болю й розтавання.
Ніч тоді була, мов казка тиха,
Я її у серці ніжно славлю.
Я напишу тобі листа.
Але вже ніколи не відправлю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2025
Коли вам важко, так нестерпно важко,
Що аж ридає серце в самоті.
Згадайте ліс у росяних ромашках.
Згадайте все найкраще у житті.
Згадайте маму, руки її світлі,
Що крилами торкалися чола.
І біля хати сонях, який влітку квітне,
Де вічно бджіл мелодія жила.
Згадайте поле – хвилі золотаві,
Що серце вчили слухати життя.
І перший полохливий поцілунок,
Отой, що досі щоки обпіка.
І вчителів не постарілі лиця,
Що добротою осявали клас.
І придорожню стомлену криницю.
Вона з відром давно чекає вас.
Коли вам важко, так нестерпно важко,
Коли стає полинним білий світ,
Покличте з лісу квітку, з неба пташку.
І маму од відчинених воріт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2025
Десь розлучались двоє — пара,
Загублені у власній тишині.
Розбиті мрії — мов стара гітара,
Що більше не заграє в вишині.
Десь падав дощ, забутий ними вчора
Десь спала тиша, залишена тоді,
Вона була бліда… Немов прозора...
А він - неначе попіл міражів…
Десь вітер ті слова у світ несе,
І шепіт їхній розтає в імлі.
Та час, мов хвиля, всі сліди зітре,
І тиша скаже: "Їх нема, пішли".
Був падолист самотнього прощання,
В’яли квіти в сонячному тлі..
Десь розлучались двоє… Востаннє…
Такі рідні… Але вже такі чужі...
І кожен з них ітиме вже самотньо,
Шукати світло в інших берегах.
Та в пам’яті той спогад, хоч холодний,
Вогнем палає, ховаючись в словах.
Десь розлучались двоє - пара
Такі рідні…І такі чужі…
Наче був це сон, була примара
І сонце вже не гріло як тоді..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2025
Не женитесь, если в глазах — пустота,
Никогда не женитесь от боли.
Любовь — это свет, а не тень от огня,
Не женитесь против Вашей воли...
Не женитесь, если холод в душе,
Если в сердце нет её тепла,
Если любовь не горит в огне.
И не зима, что греет лишь до утра...
Не женитесь, если не видите свет,
Если её тепло — вам не нужно.
Любовь — это больше, чем просто ответ,
Не женитесь, если с ней скучно...
Не женитесь никогда по уму,
А всегда выбирайте по сердцу
Лучше идти по жизни одному,
Чем чужому открывая дверцу.
Не женитесь никогда от тоски
От несчастья, ненастья...
Любовь - нежнее кожи руки
И любовь нам только для счастья...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2025
Якщо не тонули Ви в отих очах,
Що стискають душу й світ зупиняють,
Ви не пізнали почуття в ночах,
Що в тиху тінь на вік слід накладають...
Його не сховаєш в темряві чи скерці.
Не зітреш із пам'яті в пустих словах.
Бо справжнє — як вогонь у серці,
Що не гасне навіть у дощах.
Якщо в обіймах не стирались простір й час,
І не горіли в тиші всі світи,
Від зустріччі не завмирало серце враз,
Тоді ще шукайте ті сліди.
Якщо в дотиках не було іскри...
А в тілі не відчули пульса жаркого,
Думаю, Ви торкались не тієї руки.
І справжнього щастя не знали земного...
Якщо не мурашки по шкірі, тремтіння
Лиш від присутності, від погляду,
Якщо Вам мало в очах мерехтіння,
І простого людського догляду...
Якщо Вам мало, так нестерпно мало,
І серце розцвітає, мов квітка в снігу,
Дотику рук її Вам не замало...
То, мабуть, все ж Ви кохали "не ту"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2025
В житті одна помилка — не біда,
Біда — коли усе життя, як тінь,
Коли сліди від наших слів та вчинків
Ніхто не зможе стерти з тла землі.
В житті одна помилка — то урок,
А час — учитель, що межі немає,
І кожен день — це сходження на крок,
Де правда сильних крила розгортає.
Не страшно впасти — страшно не піднятись,
Сказать не страшно — страшно не почуть.
Бо тиша зможе в серці розірватись,
Якщо слова байдужі й не живуть.
Не все підвладне нам, не все відоме,
Та в кожній миті — суть буття ясна,
Хто сміло йде, той вірить у казкове,
І доля його ніколи не буде сліпа...
Тож хай душа не стане тінню світу,
А сонцем буде, вогнищем живим.
Бо наше «бути» — це уміти жити,
І залишити вогонь, що не згасне в тім.
І кожен крок — це пам’ять, що палає,
І кожне слово — сила на віки.
Бо в серці, де любов і віра сяє,
Ми творимо вічність у своїй руці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2025
Не забывайте тех, кто были рядом,
Кто, не жалея сердца и тепла,
В час испытаний, злых ветров и града
Вам протянул свои простые два крыла.
Не забывайте тёплые ладони,
В которых нежность — словно свет звезды.
Они в часы отчаянья и боли
Стирали с лица горечь и следы.
Не забывайте тех, кто шёл, не плача,
Кто, задыхаясь, всё же был с тобой.
Их вера — тишина, что много значит,
Их слово — якорь в океане штормовой.
Не забывайте взглядов, полных света,
Что грели душу в хладный час ночной.
Их доброта — ответ на все ответы,
Их смех — мелодия, знакомая весной.
Они не ждали ни наград, ни славы,
Любили вас, не требуя взамен.
И каждый день, как факел величавый,
Горел в душе для самых близких стен.
Пусть время сотрясает реки жизни,
И память тает, словно белый снег,
Но те, кто был с тобой в минуту тризны,
В душе твоей останутся навек.
И если вдруг в душе наступит холод,
И тьма сомкнёт небес живую нить,
Их любовь — как вечный нежный голос,
Что учит снова верить и любить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2025