| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Де море піниться завжди,
І де вітри шугають,
Там на терасі, край води
Вона і він гуляють.
У неї сльози на очах,
А він її втішає,
За плечі ніжно обійма
І пісню їй співає.
Тебе кохаю я,
Ти біль і радість ти моя!
Моя ясна зоря,
Моє життя і доля ти моя!
Палає світлом далина,
А спогад душу крає.
Та це лише вогні човна,
Що серед хвиль зникає.
Ось вітер хмари розігнав,
На небі місяць сяє.
І він відчув, що навіть смерть
Його вже не лякає.
Зелені очі так блищать,
І сльози на повіках.
Неначе в морі, в цих очах,
Він потонув навіки.
Тебе кохаю я,
Ти біль і радість ти моя!
Моя ясна зоря,
Моє життя і доля ти моя!
В театрі і на сцені я-
Немовби у неволі.
Фальшиві граю почуття,
Чужі я граю ролі.
Та тільки бачу погляд твій,
І серце замирає.
Думок гуде шалений рій
А слів уже немає.
Все враз здається незначним,
Малим і непомітним.
Життя пройшло, наче дим,
Який розносить вітром.
Та неспокійна думка ця,
Його вже не лякає.
Коханням сповнені серця,
І знову він співає.
Тебе кохаю я,
Ти біль і радість ти моя!
Моя ясна зоря,
Моє життя і доля ти моя!
Тебе кохаю я,
Ти біль і радість ти моя!
Моя ясна зоря,
Моє життя і доля ти моя!
[youtube]https://youtu.be/-SXj5pTZKlg [/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2025
Поет, співак і композитор
Зібрались якось. Тож сидять,
Стіл, як годиться, вже накрито,
За дружбу випили, їдять.
Отак гарнесенько гуляють,
На бережку, біля води.
Про шоу бізнес розмовляють
Хто, де, кому, коли, куди!
Та… Чи багато було «вжито»,
Чи не на ту він ногу встав,
Піднявся раптом композитор
І ось такі слова сказав:
«Мені ви, друзі, майже рідні!
Я поважаю вас обох!!!
Та ви без мене – безробітні!
Я правду кажу, бачить Бог!
Талановиті ви, і гідні!
Про це я кожному скажу!
Та ви нікому не потрібні,
Як ноти я не напишу!!!»
Спочатку тиша задзвеніла,
Поет в бійцівську позу став.
І так сказав він, дуже сміло,
Ні, не сказав, а відрубав:
«Якщо по правді вже казати,
За цим столом – я голова!
Бо пісню можна заспівати,
Коли у неї є слова!
Без слів всі ноти – лиш музИка,
А спів – лиш: А, а, а, ги, ги.
Мій кіт домашній так мурлика,
Йому слова – не до снаги!»
Співак, що досі тихо слухав,
Від злості червоніти став,
Бив кулаком, ногами стукав,
І диким голосом кричав:
«Та ви, панове, бюрократи,
Папір і ручка – ваша суть!
Хто має пісні душу дати?
Пісні без мене – не живуть!
Хто вашу працю об’єднає?
Хто до людей її несе?
Як пісню я не заспіваю,
Обидва ви - ні те, ні се».
І хутко сварка розросталась,
Слина і піт летять з лиця,
І ніч пройшла, і розвиднялось,
А безладу нема кінця.
Нам залишилось лиш гадати,
Коли скінчиться ця напасть.
Хто зможе розум їм додати?
Та хто ж їм мудрості додасть?
Бо той, хто мудрий, добре знає,
Потрібна єдність – над усе!
Лиш єдність сили прибавляє,
Лиш єдність Успіх принесе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2025