| Сторінки (1/9): | « | 1 | » |
Я підіймусь в своїй труні
На цвинтарі, забутому людьми,
Й, зірвавши квітку небосхилу,
Її віддам лише тобі. Зірки...
Навчусь здіймати в небо крила,
Занурені в мазуту крила,
Й навчуся я співать пісні
Про падаючі з неба хмари
Та найчорніші з всіх зірки.
Усі галактики й сузір'я
Сплету тобі в один вінок,
І щоб летіли далі мої крила -
Тобі віддам своїх думок.
Втоплюся в темнім океані,
Повішусь у гілках лісів
Та не віддам себе в оману
Проклятих вулиць міст і сіл.
Я, витягши з спини сокиру,
Уляжусь знов в своїй труні,
Я сам собі відріжу крила,
Щоб тільки не віддать тобі.
Заплющу очі й знов побачу
Ті падаючі хмари та зірки.
[i]03.11.2024[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2024
В гостях у старого чортяки
Бував я вчора вечерком,
Ходив весілля проводжати -
А він завів мене тайком.
Блукав я лісом з три години,
Не міг додому путь знайти,
Як тут, з-за старої дубини
Почувся голос: "Йди сюди!"
А я ж не знаю, що робити
Кричу йому: "Ти хто такий?!"
І тут смішки у вухо линуть,
Невже і справді чорт який?
І ось з-під дуба він виходить
У краснім, пишнім жупані
Й противним голосом говорить,
Що я роблю на чужині?
- "Давай гуляти со мной підеш,
Горілкой доброй напою,
Сигарой смачной пригощу
Й додому зранку відпущу".
- "Не хочу я з тобой гуляти,
Додому тихо-мирно йду
Й до ранку буду собі спати", -
Я з гордістю йому кажу.
- "Та ти не знаєш, чого хочеш, -
Крізь зуби чорт мені шипів, -
Я тобі так замилю очі,
Що зостанеться від тебе пил!"
А я ж навтьоки тут подався,
Біжу все далі між дубів,
Аж тут із-за спини роздався
Разючий сміх, що надо мной летів.
І ось він знов перед мною,
Той клятий дідько в жупані,
З сигарой в роті запашною
Кричить неістово мені.
- "Не дам я тобі сьогодні спати,
Увесь свій вік будеш тікати
Й кричатимеш весь час собі,
Що не погодився мені!"
І я ж став Богові молитись,
І вдруге, втретє вже хреститись -
Як нечистий писком закричав,
Від злості шерстю дибом став,
Копитами землю топтав,
Рогами дерево бодав
Й сміятись наново почав.
Сигара впала до трави,
А він відскочив від землі
Й до неба дивом полетів.
А я до хати знов побрів.
Уже якато-там година ранку,
Підходжу я до свого ганку,
Як глиб, на стрісі чорт сидить
Й сигару курить, хоть би хнить.
[i]P.S. Один з перших віршів, написаний колись в 2023 році.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2024
В очікуванні лагідного серпня
І жатви вранішніх полів,
Старенька баба зілля варить
Для її найгірших ворогів.
Одне для Колі дроворуба,
Що якось курку її вбив.
Друге для Гришки риболова,
Що по п'яній їй паркан звалив.
Третє жде Марусю суку,
Переламати б їй ту руку,
Що тягнеться хапнуть добро чуже!
Та по очам же видно, зле яке!
Четверте ж залетить в горлянку
Тупому виродку Степанку,
Що в тямки ніяк не візьме,
Що дочка для мати - то святе!
І от, з приходом мороку в будинки,
Коли вже сплять простолюдинки,
Вилазить з хати стара баба
І зве когось, кому так рада:
"Барбос, Барбос, а ну вилазь,
Для тебе справа ось знайшлась!"
Почулося якесь гудіння
Й з криниці чулось шарудіння.
Через хвилину-другу звуків
У темряві без різких рухів
З криниці визирнув маленький чорт
Й пройшов до баби крізь город.
Дала старуха чотру справу,
для нього, як просту забаву -
Улить це зілля сплячим в рот,
Щоб зранку вже гудів народ.
Не встигла баба кліпнуть оком
І ледь не впасти ненароком,
Як чорт уже пішов по справах
І зник за деревом в загравах.
***
Із сходом сонця над хатами,
Із співом півнів під дворами,
Знайшли в селі чотири тіла
І їх усіх якась чума скосила.
Місцевий лісоруб Микола
Насмерть упав із дерева учора.
Чому із дерева і як упав -
Цю відповідь ніхто не знав.
На озері, що звалось Гатка
Знайшлася ще одна загадка.
Втопився в ньому риболов Григорій,
Відомий на селі, як Дід Цикорій.
А в хаті на краю села
Знайшли дівку, в якої була зламана рука
З такою силою, неначе хтось її зломив
І потім дівці в рот встромив.
Останнім був місцевий хлопець,
Розумний, здібний запорожець,
Що якось доньку Мотрі полюбив
І схоже, мати не взлюбив.
Були у них якісь конфлікти,
сварилися немов маленькі дітки.
І от знайшли цього Степана,
У чиїх грудях була велика рана.
Уже надвечір, сутеніло,
Вернувсь до баби чорт із діла:
"Зробив усе як ти сказала,
Та так, що публіка уся аж верещала".
Захрюкав чорт і засміявся
З очей у нього кров лелася,
А з рота тухлий дим пішов,
Аж так сподобалось йому те шоу.
Старуха ласкаво усміхнулась
Махнула рукою й розвернулась.
Пішла до доньки у кімнату,
Розважити щоб бідолаху.
Шуміли верби й гнули коси -
В селі лелись річками сльози.
Гуділо поле й стояла ніч -
Старуха ж тихо спала, ясна річ.
[i]12.07.2024[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2024
Блистить на сонячному промінні
жовтавий цвіт розораних лугів,
як в маренні шовкових снів
і в наймилішому видінні.
Вмирають в смуті небеса
без найпростішої забави,
віддаючи всі денні чари
в ручища темного чорта.
Починається вечірній крас
й вмирає потихеньку час
на цих полях, мов стара м'ята.
Та все стоїть уже роками,
незмінна днями і ночами
могила невідомого солдата.
[i]11.05.2024[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2024
Живу один в своєму домі,
що на краю села стоїть,
під лісом темним. загадковим
на берегах Десни він височить.
І по ночам я чую шерхіт
з-під вікон дома я свого,
мабуть, ворона то щебече,
а може і зло прийшло.
Молюся Богу я щоночі
сьогодні, щоб все пронесло
та все заплющує він очі
на вигляд страху моєго.
На фоні сосен, по-під лісом
милькають постаті брудні,
підходять ближче все до віком,
бо до будинку хочуть увійти.
Постукують вони тихенько
по склу тендітному моїм,
а потім просяться миленько,
додому щоб я їх пустив.
Та голос в них такий химерний,
неначе у воронів старих,
клекочуть ним вони непевно,
чим схожі на немічних бабів.
І ходять-бродять по-під домом,
блукають у садку моїм,
під вікнами скривившись бродять,
шукають слабеньких місцин.
На ранок бачу під дверима
могильницьку землю суху
й помазані неї перила -
святой водою все кроплю.
Пишу я лист цей у підвалі,
не знаю чи до ранку доживу,
вікно розбили близь сараю
в оселю скромную мою.
Я чую, як там, зверху ходять
огидні гості лісові.
В підвальні двері вже колотять,
до мене хочуть увійти...
[i]2023[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2024
[color="#027800"][/color] ***
Любив пан Гетьман добре жити
По вечорам горілку пити
В розкішних образах ходити
І люльку пишну покурити.
Й красивих жіночок любив
Й заморські вина зранку пив.
Та все була одна напасть
Ніяк не йшла до нього власть.
І захотів пан Гетьман бути
Вождем козацького статуту.
Він довго думав і гадав,
Як тут до нього чорт пристав.
Пообіцяв чорт пану владу
Взамін на простую засаду
Нехай пан Гетьман душу дасть
Свою, чужу - чорту плювать.
Сидів в садибі своїй Гетьман
І дуже довго розмишляв.
Й горілки доброї чаречку
Одну-за-одною хиляв.
Не хоче Гетьман віддавати
Любиму душеньку свою.
Сказав чорт, що може він забрати
Любу другу, але, щоб дорогу йому.
Сидів ще довго так пан Гетьман
Сидів в кімнаті за столом
Насупив лоба дуже грубо
Й пихтів сигарою тайком.
І додумався одної мислі
Не нравилась вона йому,
та нехай пробачать йому рідні
не винен він у цьому всьому.
Одружений він десь пів року
З жінкою байдужою йому.
-Нехай вкоротить собі віку,
А я їй в цім допоможу.
Пішов пан Гетьман до кімнати,
Де спала жінка там його,
Й різким рухом вайлуватим
Здушив її він намертво.
***
Пройшло з пів року вже відтоді
Як пан – очільник куреня.
Знайшов дружину собі нову
Й нова уже в нього рідня.
Та вже занудився пан Гетьман
Пора у статусі рости.
І знову вечером в садибі
Думки почав собі плести.
Уже як дві години ранку
Сидить пан Гетьман коло ганку
Як тут із-за кутка виходить чорт
І пропонує пану діло.
-Вельмишановний, добрий пане,
З вусами пишними гетьмане,
Я пропоную діло вам,
Взамін нову посаду дам.
Підіть ви ніччю завтра тихо
В село Макарів, тута є,
Й спаліть маленькую ви церкву,
Що на краю села стає».
Злякався не на жарт пан Гетьман,
Та що іще йому робить,
Тому наступним вечером миленьким
Пішов він церкву підпалить.
***
І не пройшло іще пів року,
Як пан вже голова великого села.
-Не хочу я вже воювати,
Тепер світський вельможа Я!
І збудував нову садибу,
Красивим парком обсадив.
Приймав гостей поважних мило
І хлібом з сіллю всіх кормив.
А під садибою підвали
Забиті повністю вином.
І про горілку теж не забували
Лелась вона там ручейком.
А грошей було у пана стільки,
Що не знав куди він їх дівать
Купляв усе, що схочуть діти
Й усім жінка не забував давать.
Суботнім вечером темненьким
Сидів як завжди вдома Гетьман
Розумні книжечки читав
І гроші разом рахував.
Глядить пан Гетьман у віконце
Як бачить чорний писок там
Протер руками швидко очі
І образ мигом тей пропав.
А ніччю тою снився пану
Предивний сон де він бував.
Блукав він темними лісами
й усе когось він там шукав.
Глядить він за дерева дивні
А там сміються образи
З рогами козячими дикі
Й кров’ю стікають їхні язики…
Прокинувся пан Гетьман в поті
І на нову дружину погляда
А замість неї там хихоче
Лице пекельного чорта.
Кудлате, злеє щось мурмоче
Із шерсті сипиться земля
А чорні очі – як безодня
І пана зачаровує вона.
Й шмигнув із кімнати мигом Гетьман
Побіг шукати прихистка
Та в кожних дверях бачить око
Чорта, що з реготу вмира.
Вибігає Гетьман з дому
Біжить по парку прямо в ліс...
Як тут, розплющує він очі
Кошмар прогнав ранковий світ.
І весь наступний клятий тиждень
Він бачить нового чорта
Не доброго, як був раніше
А злого, що все тепер він вимага.
І вечорами чує Гетьман
Як у вухо шепчуть голоса
Вони все хочу нову жертву
Й щоб це була його дочка.
Удався Гетьман у горілку
Хиляє пляшки він з горла
Та кришталевая водиця
Уже йому не помага.
З кімнати не виходить Гетьман,
Не їсть нічого вже два дня
Під носа щось собі мурмоче
Й кричить: «Не винуватий я!»
Викликали пану дяка
Та той відмовився іти,
Сказав, що там немає Бога,
В будинку тім живуть чорти.
Не знають вже, що з ним робити
Та й слуги потікали всі,
Бояться, кажуть, вже там жити
Бо лихо чують всі вони.
Занепастився весь маєток
І на очах він прогнивав.
Люди на селі казали
Що пан самому чорту душу дав.
***
Сидів пан Гетьман у коморі,
А чорт усе йому шептав:
«Як хочеш бути на престолі,
Ти виконай ще кілька справ».
І проступили в пана сльози
Й лице руками заховав,
А чорт під вухом все торочив:
«Зроби усе як я сказав, зроби усе як я сказав…».
З свинячим писком вскочив Гетьман
Руками вуха затуляв.
А чортів голос все кричав:
«Зроби усе як я сказав, зроби усе як я сказав…».
І вибіг Гетьман із комори
Із голосами в голові
Промчався лихо коридором
Й стрибнув у вікно, що у кінці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2024
Для мене, бачити тебе - це сильна мука,
Але не бачити - це ще страшніший гріх.
В душі моїй плющем зростає туга,
В очах моїх блищить проміння сліз.
Ці почуття до тебе є такі невинні
Немов розквітлий пагон на теплі,
Що тягнеться на сонячном промінні,
Щоб суть свою, красу до Сонця донести.
Та Сонце те для квітки недосяжне,
То лиш химерне марево короткого життя,
Бо квітка вже ось-ось зів'яне
Під сухими променями дня.
[i]27.04.2024[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2024
Палає, рюмсає десь вечір.
цілує палко він лука.
Занурюється в чорну безвість
картина мертвого митця.
Вишневі хмари тихо котять
над кронами густих лісів.
Прокляті церкви в дзвін колотять
у гості звуть бісів й чортів.
Ридьма-ридають чорні ниви
і плачуть кров'ю небеса,
бо їх кидають світлі днини
і Морок гиблі сни віща.
Блукають марева прокляті,
погиблі душі десь гудять
і звірі, звірі, як собаки
страшного бога величать.
Він п'янко, глупо відкидає
мої забуті вже грішки
й про мене, як про сина дбає
усі блага дає мені.
[i]Квітень 2024[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2024
О грішно Музо,
чому ти йдеш до мене лиш в часи
мого бездонного страждання,
мого дурного сподівання,
мого тужливого ридання,
в часи сонливої пори?
З заходом сонця серце краять
страждання гострі, як ножі
і муки дужі, мов клинки
терзають жили кров'яні,
тонким металом ріжуть вени
і розчленовують кишки.
А я, як мрець лежу, ридаю,
в труні проробленій тобою, Музо, граю.
Страждальницькі балади і пісні
і проклятущі ті вірші
туманом стеляться в мені
й гірким осадком догоджають.
А я собі лежу й ридаю
й усі оті вірші співаю
про сум і велич, страх і гріх,
що в'ються у думках моїх.
І так я тихо засинаю,
в своїх жалобах потопаю.
[i]26.04.2024[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2024