| Сторінки (2/108): | « | 1 2 | » |
Це достеменно невідомо і донині.
Чому. І у якому році це було.
Тут, на краєчку Слобідської України,
Хтось з моїх предків заснував в степу село.
Спитайте, де це? Скажуть: в глухомані.
І час і сили треба, щоб знайти його.
Для мене ці степи кохані та бажанні.
Мені здається - тут центр всесвіту всього.
Ні Батьківщину ми собі не вибираєм.
Ні матерів нам обирати не дано.
Але всім серцем ми їх по життю кохаєм.
Бо два поняття ці сприймаєм як одно.
19.08.2019 год
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2023
Духмяний запах квітів матіоли
П’янить. І діамантами зіркі у вишині .
Вважають, що від них залежать наші долі.
Тож я їм вдячний, що ти суджена мені.
Серед усіх жінок на світі ти обрана
Єдиною. Для мене раз і назавжди.
Захоплено я називав тебе «кохана».
І був щасливішій, на світі всім, тоді.
Таким чарівним був твій голос ніжний.
Від поцілунків ішла кругом голова.
Ми більш мовчали у той вечір дивовижний.
Хіба ж замінять почуття слова ?
Нажаль недовгі серед літа ночі.
Вже купол неба від зорі горить.
На синь небесну схожі твої очі.
Шкода, що промайнула ніч як мить.
Та що та ніч. Життя летить нестримно.
Не зупинити. І нічого не змінить.
Та і не треба. Бо зі мною, неодмінно,
Завжди ти поруч. Навіть кожну мить.
Стрічаєм разом сорок п’яте літо .
Я обійму тебе і серце знов тремтить.
І, як в ту ніч, духмяно пахнуть квіти.
І поцілунок палкий голову кружить.
13.01.2020 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2023
Немов зі мною дощ сьогодні плаче.
І як сльозинки краплі на вікні.
Чомусь так серцю боляче, неначе
Ти, щойно, кинула мені в обличчя «Ні».
На склі тебе серед краплинок бачу.
А може ти то, під дощем до мене йдеш
Та вже ніколи, навіть як заплачу,
Мене до себе ти не пригорнеш.
Спливає час, та я все сподіваюсь,
Що телефон зупинить мій відчай.
Ти скажеш: «Любий, я до тебе повертаюсь!
Нема життя без тебе, зустрічай!»
Колись, я знаю, туга за тобою мине.
Відкрию щастю двері я свої.
Шкода, що інша жінка до грудей прилине.
І будуть пестить мене губи не твої.
Печаль дощем на землю знову ллється.
Та суму не побачиш ти мого.
На все життя кохання раз дається.
Тому втрачати важко нам його.
22.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2023
Від часу потьмяніла позолота
У тій портретній рамці на стіні.
Де мить життя. На кольоровим фото
Привітно мама посміхається мені.
Зростає лік, від той сумної дати.
Немало років відтоді спливло.
Хоча б на день, дитиною знов стати,
Аби відчути материнських рук тепло.
Хоча б на мить, до них склонитись головою.
І, без вагань би, на коліна став.
Бажав би, мама, бути прощенним тобою,
За прикрощі, що я тобі завдав.
Життя доросле рано для мене настало.
І, наче тріску, понесло на бистрину.
Журба за сином, що ти в усмішці ховала,
Вплітала в твої коси сивину.
Пробачте, мамо, що гостив удома зрідка.
І , лише інколи , писав до Вас листи.
Не розуміючи, що все минає швидко
У нашому житті. За все прости.
І кожний раз, до батьківської хати,
Вертаюсь - наче в ті щасливи дні.
І так хотілось, щоб на ганок вийшла мати,
Привітно посміхаючись мені.
15.08.2017 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2023
Від хатнього порогу до низини,
Немов прикраса нашого села,
Квітучий сад. То гордість нашої родини
Впродовж всіх поколінь була.
Як снігом вкрило землю пелюстками.
Так схоже з сивиною моїх скронь.
Торкаюсь кори дерева руками.
А відчуваю шорсткість батьківських долонь.
Він змалку вчив мене за садом доглядати.
Там дивний світ для себе я відкрив.
Нащо їм`я, як людям, деревам давати?
Я довгий час того не розумів.
Тоді дідусь, ту тайну, розтлумачив.
Нас сад стрічав в квітчастому вбранні.
Здавалось, я на власні очі бачив,
Все те, що він розповідав мені.
« Лише трава, колись , у цих степах буяла.
У ті часи тут люди не жили.
Пекуче сонце небом, день у день, кружляло.
Та вітер, граючись , гойдавсь на ковилі.
Отут на пагорбі , ріс терен з дерезою.
А у низу- струмилось джерело.
Погомоніли поселенці між собою
І заснували в місці цим село.
І зразу прадід наш, не гаючи години
Дістав із возу саджанці-дичок
Садив по деревцю - для кожної дитині
Та називав їх іменами діточок.
І стало то за звичай, так робити.
Коли на світ з`являлось немовля.
То батько яблуню в саду мав посадити,
І називати її іменем маля.»
Як і колись, співає птах у тиші.
І знову сад наш, як тоді, цвіте.
Я не забуду, як до яблуні підвивши.
Сказав дід « А оце твоє.»
Нічого вічного у світі не існує.
Життя неначе довге, а як мить.
Тепер мій син в саду вже хазяйнує.
Та і онук зібрався яблуньку садить.
Про кожне дерево в саду багато знаю.
І аромат цвітіння не вдихаю, - п`ю.
Іду по саду й нібито читаю
Я родовідну книгу про сім`ю.
Що віджило, то новим проростає.
Над степом знову сонечко встає .
І з роду нашого його хтось зустрічає.
А сад родинний - квіткою цвіте.
13.06 2018 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2023
В степу, що Диким полем зветься,
Тут сотні років сонця схід стріча
Моє село. До пагорбка горнеться
Немов до мами ще маленьке дитинча.
І наші пращури, село що заснували,
Життя в цей степ безлюдний принесли.
А що вони його Терни назвали,
Так всі яри тут терном поросли.
Кругом села лани лежать широкі.
І, споконвіку, біля хати сад.
Пливуть по небу хмари і, як роки,
Вони не мають вороття назад.
Село як рай, коли дерева квітнуть.
Не херувими – шаленіють солов‘ї.
Аж до світанку. Коли зорі бліднуть
І день вертає на круги свої.
Тут навіть тиша наче пісня ллється.
Така родюча й щедра ця земля.
Як жито сонця променів нап’ється,
То наче золото насипане в поля.
Здається землю цю я серцем відчуваю,
Коли ступаю в росяну траву.
Мабуть тому про степ я і співаю
Пишаюсь тим, що в цім краю живу.
Федір Балєв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2023
Пекуча спека. У розпалі літо.
Як хвилі, марево тремтить у далині.
А на ланах вже дозріває жито.
І жайворонок, з неба, щось наспівує мені.
Поля безкраї, наче золотом їх вкрило.
Високо в небі розплескалася блакить.
Сама природа прапор наш створила.
Що в Україні гордо майорить.
Федір Балєв 14.06.2023р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2023
В обіймах річок двох красується Дворічна,
Причепурившись зеленню дібров.
Я вдячний долі, що зв’язала нас навічно,
Подарувавши мені, першу у житті, любов.
Ніхто не скаже, звідкіля вона береться.
Не просто зрозуміти - випадковість то, чи ні.
Коли її зустрінеш, то шалено серце б’ється.
Лише про неї думки, наяву і уві сні.
Очей блакитних не забути, що так чарували.
Хмільну солодкість поцілунків тих палких.
Коли, рука в руці, щасливі ми блукали
До сходу сонця, на цих схилах крейдяних.
З їх вишини здавалось в небі ми парили.
Поміж зірок, що в срібній мерехтять імлі.
Ті літні ночі стільки дивовижного таїли,
І наче ми удвох лишились на землі.
Дбайливо ложе ніч нам з трав духмяних слала.
Так гулко билися серця в дзвінкий тиші.
Любов свої нам таємниці відкривала
І відкликалась ураганом почуттів в душі.
І кожний раз, коли до рідних місць вертаюсь,
Спішу стежинами знайомими пройти.
Зустріти юну дворічанку сподіваюсь,
Моє кохання перше у житті.
17.11.2021 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2023