| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Куди ж ти молодість так стрімко плинеш?
Так швидко, що не встигнеш наздогнати.
Куди ж роки мої найкращі віднімаєш?
Які я буду, навіть сивим, спогадати.
Куди ж ти так весь час спішиш?
Невже зі зрілістю скоріше хочеш звести?
Навіщо ж, по відношенню до мене, так грішиш?
Невже скоріш мій вік так хочеш перевести?
Тепер вже зрілість переймає естафету
Тепер вже зрілість розганяється й несеться
На зустріч з старістю, запряжена в карету
І не боїться, що моя карета розіб'ється.
А у кареті тій, стрибаючій на ямах
Із зрілості моїй вже спогадання
Вже не такі яскраві, в сірих плямах
За що ж мені таке жорстоке покарання?
Тепер і зрілість старості віддала естафету,
Тепер все зовсім сіре стало й сиве
Але ж і старість не облишила карету,
Впряглася і вперед подала тіло хворобливе.
То ледь іде, то бігти починає знову
Незмащені колеса все скриплять
На фініші мені промовлять колискову
Й навіки спогади мої присплять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2023
Ти знаєш, що ти – людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Писав це колись Симоненко.
Покійний Василь Симоненко.
І жив при такому ж, як зараз, лайні.
Ти ж бачив шановний Василю.
На що та людина спроможна.
Війна і репресії є вінцем її стилю,
Вона ж і тебе піддавала насиллю;
Одтак і людиною може зватись не кожна.
Ти нарікав жити й життям милуватись,
Але та людина так просто не може
Їй мало вже жити і просто кохатись,
Їй мало з своїми ж по совісті знатись
Без війн та принижень вона вже не може.
Невже ж за віки не навчилась нічому?
Невже ж не почула твої настанови?
Все слухала тих, хто їй ставив умови:
Криваві політики і їх богослови;
І стала подібна скоріше упирю блідому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2023
Скрипівши колесами свого возу,
Обходив поле бою найманець старий
Збирав він тих, хто екології вже ніс загрозу
І перевозив в крематорій, крізь туман густий.
Харон - його прозвали тут місцеві;
В честь перевізника із давньогрецьких міфів
Зупинки в них різнились лиш кінцеві,
А труд його, без перебільшення, - сізіфів.
Подужати не кожен ремесло це зможе:
Возити днями пошматовані тіла
Гидливість й страх в собі не кожен переможе,
Щоб братися за ці брудні діла.
Харон, тим паче, не з гидливих;
Збирає всіх, як цілісних, так і шматки
Ворожих і невпізнаних служивих,
Туди ж і їх обгризені звірми кістки.
Оцей зберігся, жмуриться лежить;
Нащо ж сюди, ти хлопче, дупу свою притягнув?
Тебе твій цар примусив, чи самому так набридло жить?
І як той цар живе, якому ти на службу присягнув?
На це питання, я тобі вже відповім:
Живе твій цар, як завжди, безтурботно
І буде жити далі, бавлячись життям чужім,
За таких бовдурів, як ти, йому навіть і не скорботно!
А цей покійник, взагалі майже всього лишився;
Одна рука зосталась, більш нема нічого
Чого ж ти любий з рідними не залишився?
Чого ж до краю ти побрів чужого?
Невже ж хотів настільки царю ти своєму догодити?
За тебе, він був ладен хоч би щось віддати?
По світу цьому міг би на своїх ногах ще походити,
Але ж ти вирішив життя своє царю продати.
Усі ви продали життя, вже місяць ходжу і збираю:
І той, що далі без ноги, і той, що розпластався поруч
Біосміттям ви стали, хлопаки, яке я прибираю
І, звісно, в гості до Аїда, усіх я вас везу власноруч.
Шляху назад нема у вас вже, як відомо
Раніше треба було думати та повертатись,
Але ж ви всі сюди припхалися свідомо,
Тож і тепер назад в життя не треба озиратись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2023
Мені таке життя вже остогидло,
Навколо один лиш морок та війна
Стомився вже чекати я на диво,
Що раптом, в одну мить, припиниться вона.
В одних лиш снах своїх відраду маю,
Нема там ні війни, не зла;
Там дуже дивні речі споглядаю,
Але все ж краще від буденного лайна.
Там чудернацькі невідкриті звірі,
Там весь ландшафт міняється у мить
Там люди добрі всі, відкриті, щирі,
Там в всіх твоїх стремліннях таланить.
Там кожен раз нові сюжети,
Там друзі всі завжди гуртом,
Там не в ходу брудні монети,
Там не залишать за бортом.
Однак, це все лиш тимчасове,
Навік залишитись - нікому не дано;
Видіння, ясне це – одноразове,
Прокинутись прийдеться все одно.
І знову треба повертатись
У цей сумний й суворий світ
В житті своєму розбиратись,
Як по собі залишить в ньому слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2023
Люблю гуляти вулицею, я, однією;
Дає вона мені умиротворення та спокій
Переді мною стелиться барвистою змією
Й несе в собі історію старих утопій.
Коли гуляєш тут, здається, що неначе ти в музеї;
Майже усе тут стародавнє, тріснуте й обдерте
І тим не менш, тримається, немов на суперклеї,
Але, про реконструкцію, прохання має вже відверте.
З старого парку починається, мій вулицею тою, шлях;
На протилежній стороні — палац культури;
Забутий, мертвий і покинутий колись на днях,
Бо на фінансування в спонсорів закінчились купюри.
Зліва від мене іржава арка й вхід до парку,
Порослого травою і деревами з усіх сторін
І спробуй ще знайти там хоч одну вцілілу лавку
Женеться стрімко парк цей з часом навздогін.
І хоч який би він старий й занедбаний не був,
Місцеві все одно його відвідують постійно
Нажаль, на цей раз, я туди не завернув,
Тому не можу передати атмосферу там дослівно.
Надалі із домівок малоповерхових піде довга плетениця;
Кам’яні вулики, обжиті тихими людьми
Лиш іноді когось заманює до себе рядова крамниця
В цілому ж, тут безлюдно, мов після чуми
По протилежній стороні тепер ідуть заводи;
Давно полишені, порослі мохом та густим чагарником
Іржавими кайданами закуті всі ворота й входи;
Закриті необмежено та кинуті самітником.
Колись роботу сотням й тисячам людей давали;
Пихтіли та гриміли, щоб закрити план
На жаль, вони один за одним з часом всі згасали
Зостався панувати там лише лихий бур’ян.
Та тут усе довкола мовчазне і неживе
Не скажеш, що тут взагалі ще хтось існує,
Але життя й в такій глуші іще пливе іще пливе,
І, до сих пір, людина тут іще панує.
Мені подобається спокій цей і тиша,
Гармонія і ностальгія від цих місць
Духовна сила тут відносно глибша,
Але, на жаль, допоки я лише тут гість.
Можливо ще колись тут оселюся,
Та вже постійно буду вечорами так гуляти
Вина червоного з горла нап’юся
Й полізу по покинутих заводах поблукати.
Цікаво було б подивитись й уявити
Як тут колись бурлило й метушилося життя
Допоки час не поспішив це розчавити,
Та викинути, мов непотріб чи сміття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2023
Війна проклята надто довго затягнулась,
Горіли та зникали цілі села і поля;
Все те, до чого руська лапа дотягнулась
Від болю навіть скиглила й поранена земля.
І все ж, її воління помочі почули;
І не Господь то був, не звір, не чоловік
Уздовж полів, стрімкі вітри задули,
Прокинувся від сну зловісний польовик.
Він поля дух, нечиста сила позабута,
Страшенний волохатий дід з хвостом,
Він чорт з рогами і крилата смута,
Від нього не відбитись ані сріблом, ні хрестом.
Колись давно, в могилу він зганяв селян,
І власноруч, і витівками злісними,
А зараз, прийметься й за росіян,
Які розрили всі поля окопами своїми тісними.
Він добре знає, хто тут небажаний гість,
Хто кратерами від ракет спотворив землю,
Він чітко бачив, хто з чужого поля хліба їсть,
І хто казав, що ці поля від України відокремлю.
Він тут хазяїн, дух він цих земель родючих
Шкідливих чужаків терпіти він не може,
Тому прийшов час вигнати загарбників смердючих,
Яким тепер уже ніякий Бог не допоможе.
Одні втечуть, лиш подивившись йому в очі,
Ті, хто сміліше, спробують обойму в нього розрядити
Стріляти в нього вони можуть хоч пів ночі,
Але його так просто вже не вбити.
То тут, то там він стрімко буде виникати,
На ворога свого наводить жах
До того світу всіх їх відправляти,
Допоки не розчистить до кордону шлях.
Лиш після того зможе він нарешті відпочити,
У поле своє рідне повернутись,
Через паркан розламаний перескочити
І до землі скривавленої пригорнутись.
Прогнавши ворога, навіки звідси геть,
Він нечистю вважатись перестав
Почав природі і землі допомагать
І добрим дідом польовим відтоді став.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2023
Перемахнуло лютий за двадцяті числа,
Одного ранку розбудив всіх сильний грім;
Ворожа армія густою хмарою нависла,
Що почалась страшна війна, відомо стало всім.
Дійшла ця вість й до дядька В’ячеслава,
Який спочатку про сім’ю свою подбав:
Стягнув усе найбільш потрібне до підвалу;
А сам, охоче записався до військових лав.
А, що ж йому іще було робити?
Якщо ж не він піде, то хто?
Від окупанта свою рідну землю боронити,
Бо стане ця земля, як решето.
На щастя, солідарних було вдосталь;
Таких же мужніх хлопців та дядьків
Готових проміняти свій комфорт та постіль
На польові умови в тилу ворогів.
І під постійним обстрілом доводилося спати,
І мерзлу землю розривати для окопу,
Поранених товаришів з передової витягати,
Й тримати оборону в холод та спекоту.
Усе це стало побутом для дядька В’ячеслава;
Важким, брудним, гірким та неминучим
За це, йому, й таким, як він, довічна вдячність й слава;
Якщо б не ви, були б вже всі у рабстві тім гнітючим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2023
Знов струс землі і сильний грім;
Летять ракети в наш рідний дім
В той дім, ім'я якому – Україна;
Де не здаються, і не стануть на коліна
Це там, де люди звикли до свободи
І там, де не панують ляльководи.
Все терпить дім, крізь сльози, біль і стогни:
С-300, іскандери, дрони;
Все те що, скинув заздрісний сусід
Уже старий, але жорстокий ляльковід.
В житті у нього лиш одна мета:
Все добре стерти, змити, як вода.
На злість йому, і всім його лялькам
Дім не скорити ні ракетам, ні військам
Стояв, стоїть й стояти далі буде;
Народ його, нічого і ніколи не забуде.
Ракети скінчаться, війська загинуть.
І темні дні нарешті геть відлинуть.
І прийде мир в стражденний дім,
А разом з ним і спокій всім;
Повернуться в сім'ю його захисники:
Сміливі, сильні та хоробрі козаки.
Розквітне знову та сумна похилена хатина:
Незламна, вільна, незалежна Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2023