| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Неспокійну Україну
Знову сколихнуло
І зі сходу московщиной
Жваво потягнуло.
Оживились, зароїлись
Москальські засланці,
Хохли-малороси
Й запроданці-потуранці.
Українська Україна голову схилила -
Кому матір’ю стала?
Кого породила?
Завмерла, заклякла,
Що тепер чекати?
ЇЇ діти нерозумні
Скоро, як на свято
Українську Україну
Будуть плюндрувати.
Обдурені, підкуплені й несвідомі
Гетьмана обрали
Бачили б ваші очі,
Що ті руки брали.
А гетьман – ті ноги й плечі
Булаву вхопив,
Щиро вдячний цісарю
Московії голову вклонив.
Та хотів ще недалекий
Разом із собою
Нахилити – поховати
Українську волю.
І таким царьком губернським
Собі по совєцькі,
На радість поплічникам,
Зручно царювати.
Та забув, не знав, напевно,
Із ким діло має.
Що по шлюбній ночі,
Той тарантул двоголовий
Жениха з’їдає.
(лютий – травень 2010 року)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190629
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2010