| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Три роки назад
Великий густий ліс, який для дитячих очей здавався, можливо, міфічним. Єдине подування вітру викликало миттєве шелестіння листя, трави, гілок, через які стрибають горобці й білки та три маленькі дитини. Вони шукали чи то розваг, чи то пригод, але в решті решт маленька поляна, відгороджена кущами та деревами, стала місцем-спогадом минулих років.
Одного дня знайшовши її, вони одразу зрозумілі — це місце створене для них. Наступний раз вони взяли все з дому, що потрібно, і пішли очищати й прибирати місце серед лісу, знецінене та засмічене людьми. Через пару днів лише глянувши на поляну, можна було подумати: « Яка вона щаслива!» — вигукнула одна з дівчат, а друга додала: «Якщо люди й далі будуть сюди ходити та засмічувати її, вона не буде такою гарною». Так вони прийшли до висновку заховати поляну від людських очей та рук, засаджуючи маленьку стежку до неї, рослинами.
Наступними кроками дітей були виривання чагарників і пошуки рослин, що приносили насолоду для очей. Одна завжди шукала папороті, друга — маленькі деревця, а інша — мініатюрні кущики трави. Висаджуючи їх то в затінках, то на промені весняного сонця та перший час поливаючи їх, рослини приживалися і виростали. Хоч вони не робили там нічого значущого, але це приносило їм велику радість та почуття відповідальності за всі рослини.
Та життя почало доганяти дітей і щоденні походеньки в ліс вже не були можливі для них. Так, на деякий час, а може і на декілька років, невелике місце серед лісу було обділене піклуванням маленьких рук. Тільки потім, прийшовши туди, подиву та розчарування не було межі — наслідки нещадних людей були всюди, куди не глянь, не залишилося ні єдиного місця минулої, залитої сонцем травинки. Але такою була не тільки поляна, а весь ліс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2023
Дві пари очей в одній кімнаті,
здається, наповненій майже до країв
людськими душами й очима дітлахів,
але між цим в уяві
спотворюється все на лиш пусту пітьму,
пітьму тривоги й переживань,
серце б'є удари через раз
розлунюючи вухами у душу
й думки спротиву множаться на два.
Очі блукають між облич
у пошуках зелених і блакитних,
тих бездонних, сповнених емоцій дзеркал,
що поглядом можуть розповісти більше,
ніж про себе розкажеш ти сам.
Але ні на мить не замислюючись над почуттями,
що переповнюють тебе зсередини,
продовжуєш сліпо слідувати у нескінченний смерч,
що всі називають майбутнім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2023
Тепло, що окутує тебе, забираючи з собою в місця і спогади, які ти вже не побачиш перед очима, все більше здається щасливим продовженням твого життя, але як тільки до тебе долинають невідомі звуки зовні, вони вже не здаються такими ж невідомими, а скоріше всього щоденними й монотонними. Потрібно щоденно виринати з ліжка, залишаючи все ідеальне і неживе якомога далі в спогадах, лише шкодуючи, що знову прокинувся. Щоденно повторювати всі дії, як бездушна лялька, і знову знаходити в цьому хоч якийсь зміст. Навіть якщо ти виринувши назовні, у світ, що постійно рухається, думаєш, що будеш рухатися під його дією і згадаєш хто ти і яке твоє місце там — все безнадійно.
Якщо йдеш вулицею, яку вже бачиш чотирнадцятий рік підряд, думаєш, що звик до неї й проймаєшся ностальгією — то це не так. Лише звернувши на неї увагу ще раз, вона тобі здасться зовсім чужою, наче й не ти зовсім на неї дивишся, наче інші ноги проходять повз неї кожен день, і наче параноя — ці думки переслідують тебе, допоки ти не відірвешся від них, але й це не так легко.
Якщо ти думаєш, що увіллєшся у свій колектив і всі нав’язливі та безбарвно-сірі думки зникнуть, то і це не так. Адже не для всіх ти здатен стати тим самим другом, який заповнить твою пустоту і позбавить тебе від думок під дією сміху і моменту.
Коли ти майже знайшов причину ту саму причину, через яку в тобі з’являється бажання покинути несправжнє майбутнє, а вона так просто зникає, розсіюється крізь пальці… Тоді вже світ стає не просто чужим і нереальним, швидшим ніж ти, а чорно барвним і занадто великим, місце в якому для себе вже не знайти.
Якщо колись тільки проспавши дев’ять годин, ти вже був готовий через лінь виходити у світ, то зараз потрібна ще й енергія, щоб виринати та зважуватися на спілкування з людьми, рухатися в майбутнє, а єдине її джерело так далеко, хоча й не за межами неможливого…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2023
Звичайний день в мене починається тільки з одного,
Думки про нього затьмарюють весь мій творчий світ,
Лиш він один такий единий, неповторний...
Коли приходжу в школу бучу тільки його одного,
Лиш він один привертає мою увагу,
Лиш мої очі дивляться на нього,
Лиш він один... і мої очі.
Мої думки, мої вчинки, мої очі,
Тільки його одного вони сприймають по-своєму.
Лиш він один, лиш він один такий...
Особливим для людини стає не кожен,
Як і для мене він підійшов не одразу,
Але лиш з часом ти припиняєш запутуватися
в рутині теорій щодо любові.
І настає момент, коли все здається інакше,
Моменти з ним уже спприймаються інакше,
На думки про нього витрачається весь вільний час,
І навіть нудні уроки вже не для того, щоб слухати їх раз у раз.
Лиш його одного я вимальовую в шкільному зошиті,
Кожна деталь належить лиш йому одному,
Тільки на нього я дивлюсь, своїми зеленими,
наповненими надії очима.
Але його очі не дивляться ні на кого,
Він лиш у своєму світі -- ні для кого.
Та я, своїми очима намагаюся передати хоч
маленьку краплинку свох почуттів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022