| Сторінки (2/141): | « | 1 2 | » |
- Сынки с раскосыми глазами!
Фамилий ваших список я
прочесть не смог. Сейчас рядами,
короткие, как ребятня,
но в русской форме, вы двоитесь,
десятеритесь предо мной,
плодитесь, множитесь, клубитесь,
хоть попрощайся с головой,
такой туман в ней от повторов
одних и тех же черт лица.
Сынки, я генерал Егоров!
Я буду с вами до конца,
пока оттуда не вернетесь.
Вот это штаб. А враг вон там.
С пути, надеюсь, не собьетесь,
не угодите в Амстердам
или в Монголию, братушки.
Весь современный арсенал
от навигаторов до пушки
вам предоставлен. Как сказал
вожак Ким Ны (не поправляйте):
а шо есть правда? Вот теперь
и выясните вскоре. Дайте
и нам позднее знать. Потерь
старайтесь избегать, чтоб сводки
не выглядели хреновО.
Потом совместно выпьем водки
за смычку войск, за Рождество,
коли поспеете. Отметим.
Глядите — ящик орденов
и бабки в сейфе. Ваши, эти...
как их, юани, йок?
Мы плов
с десятком местных кабыздохов
наварим, дружно изловив.
- “Та й українську вчіть потроху”,
хтось звідкілясь прошепотів.
20.10.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2024
... зараз усе стече з тих холмів водою і глиною,
коричневими пухирями,
під блискавками й могильними хмарами -
і вершники, і хрести, й ті, хто на них,
окрім Нього... так видається...
Перекрутиться, наче гудзик, блискучий шолом,
відірвуться лати від торсу,
захлинуться в багнюці солдати.
Спис, яким протикнули Йому
ребра, так і буде сочитися кров’ю, без упину.
Сховається кавалькада в селищі,
втечуть глядачі, що трималися осторонь.
Білим-білим буде Його омите тіло,
мармурове наче, та тепле, на фоні того катаклізму.
І ніщо не буде здатне те Тіло зрушити,
доки Його не знімуть з того хреста,
де не гнитимуть навіть дірки від цв’яхів,
а з людей лише мати і встоїть з апостолом,
коли все, куди оком не кинь,
і змиватиме, и змиватиме...
14.10.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2024
1
След твоих озлобленных слов,
деточка, моя деточка,
испытывал на прочность любовь,
дочка, отцовскую... доченька.
Ночью в слезах просыпаюсь я вновь,
тяну из сердца заточку я,
ломаю по рукоять — и кровь,
как смерть! но слегка отсрочена.
Если правда на мне вина,
почему ни на дюйм прощения —
на него ж право есть у всех,
ледяною сколько стена
простоит еще без значения,
что замаливаю мой грех?
2
След твоих озлобленных слов —
поэтическая метафора.
Это мир современный таков:
испаряется, словно камфора,
вдруг «отсталое» престарелых отцов,
нафталинит, нашептывает «пора»,
что казалось прочным, как древний зов,
и взамен твое — для меня мура.
Шрам на шраме отсюда и вразнобой
жест на жесте в любых попытках
разогнать пред лицом туман.
А когда-то ведь мы с тобой,
словно блики в игре на плитках,
лишь добро зазывали в наш стан...
3
Деточка моя, деточка,
апогей твоего рождения,
был в провинции, как сказал Паскаль,
лишь беспомощной точкой зрения,
что пытается отыскать
счастье истины в наваждении
и промахивается, лия в стакан
водку методом от забвения
тех неповторимых минут, и лжет,
цель размазывая рывками,
укрывая грядущий день.
Рядом родственники. И тот,
кто тебя ожидал годами.
Возле, а не в глухом Нигде.
4
Испытывал на прочность любовь,
вероятно, каждый — глупцы мы
и животных горше, когда на зов
откликаемся грубый, теряя зримый
образ в хаосе вечных снов,
принимая за весны зимы,
кабаки души за семейный кров,
прикипая к тоске, чей мнимый
крик бунтует, хрипит и жжет
настоящее, точно тряпки,
что скопились на чердаке.
А тогда является кот,
керосинку схвативший в лапки,
и дружки его невдалеке.
5
Дочка, отцовскую, доченька,
нежность чем докажу?
Снова, как слышишь, строчки я
вычурные твержу.
Видно, увяз в них очень,
лучшего не скажу.
Левиафаном проглоченный,
в полном Нигде сижу.
И невдомек: на ненависть
зачем уповаешь ты,
тыщи каких отмерились
верст, когда разуверились
мы у гнилой черты,
как дураки ощерились?
6
Ночью в слезах просыпаюсь я вновь.
Та или тот является
в тапках, изъеденных тленом шагов:
мира исход продолжается.
Можно считать безобразных слонов -
здоровым каждый на миг притворяется -
ищет в твоем подсознании кров.
Сном это не называется.
А самые жуткие — о тебе,
когда, подбежав, обнимаешь:
и снова отец я, ты дочь!
Так просто... В полузабытьи, оробев,
назад не хочу, понимаешь,
в новый, который не больше, чем ночь?
7
Тяну из сердца заточку я,
длиннющую, как наважденье.
Память требует: душу на бочку!
совесть — волкам на съедение!
Я режиссер, что монтирует срочно
фильма косое движение.
Вырезать все, что нескладно, порочно,
править дурное решение...
Во многих кадрах мелькаешь ты,
сияешь, то нападаешь.
И ни аза не меняется.
А те, что взирают на нас с высоты,
которых помочь умоляешь,
в процесс ни один не вмешается...
8
Ломаю по рукоять — и кровь
оттенка самозабвения
венозных весенних, снося покров
гордыни и самомнения,
несется к гибели в очередной,
потом мелеет, смиряется,
но не рубцуется в снег и зной.
С тобой такое случается?
Быть может, когда за столом напоказ
рукой лицо заслоняешь,
чтоб уразумел я степень презрения,
колет тебя, словно Кая, в глаз
ледышка... ты ледостав ощущаешь.
Что ж, вот тебе благословение.
9
Как смерть! Но слегка отсрочена.
Таким оказалось твое явление
в судьбе неказистой отцовской, доча.
Наглее станешь, надменнее
в мой адрес и в репликах сточнее,
как все твое поколение,
запутанное, задроченное —
не первое и не последнее.
Конечно, я защищал бы дитя,
как было — от булинга — в школе.
Но ты желаешь быть старше меня.
Назад лет семнадцать, малютку крестя,
священник ни слова о соли
отцовства не вымолвил, густо шутя…
10
Если правда на мне вина —
значит, тяжкая... несомненно.
Если эти дрова наломала она —
значит, переступил я надменно
через что-то такое легко, как луна
голенищем сомнамбулы стены
перешагивает, значит, явно скудна
масса серая, вымерзли вены.
Значит, долго оторван я был
от единственного измеренья,
что считается правильным здесь
и которое я на свой лад, но любил,
конфликтуя с ним до посиненья,
принимая гремучую смесь.
11
Почему ни на дюйм прощенья?
Если б мог я тебя перенести,
как носил на плече в младенчестве, звенья
заржавелого времени запустив
и звенеть и качаться, чтоб время
уступило, на лучшие пяди пути,
что мы прожили будто бы дремля,
а тебе напевая: «скорее расти»,
в то чудное и хрупкое, коему
нет начала, есть только финал,
где танцуешь в цветочной обертке
вместо платья... где строим мы —
разве ты не постигла б, как мал,
как в прощенье нуждается век наш короткий?!
12
На него ж право есть у всех -
на короткий век либо долгий,
что одно и то же, как плач и смех,
восхваленье и кривотолки.
Я варился в бульоне «великих вех»,
слитый в зев безымянной Волги,
или Роны, Днепра, или прочих рек,
что дарованы нам убогим.
Я горбатый, как диплодок,
трилобиты на термопарах
и на лампах телики грезятся,
я беспечный советский ездок;
кто там прыгает в моих фарах?
Хромосомы, что больше не делятся?
13
Ледяною сколько стена
ни звалась бы, а ей придется,
загримасничав, застонав,
вдруг обмякнуть и расколоться.
По губам потечет слюна,
очи выцветут в два болотца,
и царица Савская, на
жестко посланная, заткнется.
Он суров, но он есть закон.
И закон духовный особенно.
Он веками веков исчисляется.
Мне так жаль, что твой краткий трон —
как Шекспир в переводе Гоблина,
не смешной и уже шатается…
14
Простоит еще без значения
тот болван или этот болван.
Тормошить будет птичка печенье
у подножия. Выберет план
для безмозглого селфи явление
двух туристов-туристок. Баньян
из бутылок утратит сплетение
веток пластиковых в ураган...
Это будущее для тебя.
Так что право твое поколение,
вероятно, динамя отцов,
матерей, ничего не любя,
не привязываясь, на колени
становясь пред толпой наглецов.
15
Что замаливаю мой грех?
Напрасная трата нервов.
Богу тоже не до потех:
Он ведь Агнец духа, не жернов.
Он трагедия — не успех.
Постановка Софокла в баре.
Он распяться только успел
да помочь неразумной твари.
Я просто поблизости буду,
доченька моя, доча,
пусть отталкиваешь меня,
типа душного и зануду,
что решают не вслух, а молча,
куклу в мокрых потемках обняв…
11- 13.10.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024209
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.10.2024
Мене вбивала не війна -
мене вбивала Україна.
Та, здичавіла і дурна,
що продала дочку та сина
у дев’яностих за брехню,
а потім далі продавала,
але вже оптом, і мою
країну справжню принижала,
використовуючи тих,
хто справді був її талантом,
не помічаючи святих,
пакуючи в безмежний лантух
мільйони кращих, з бандюком
іх відправлюючи до лісу,
а далі — вже з політиком
і правлячи брехливу месу.
Вона всіх зрадила. Вона
мислителів в макулатуру
спокійно злила імена,
а замість них всіляку курву,
стриптиз і тупість возвела
на п’єдестал. Космічно крала.
Одну підступність берегла,
а на всі спроби правди срала!
То, може, й не Вкраїна це -
та, що морочить навіть зараз,
коли шматують нам лице
вовки кацапські?! Може, кара
нас не відпустить, доки ми
не знайдемо снаги у душах
насправді світло від пітьми
вже відрізнити?..
01.09.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2024
***
В диване искусства
завелись миллиарды клопов, и
глядите — увлекают его на помойку!
Очень выглядит гибельным
пожеланье вернуть его к цели —
месту, что там еще,
только время не то: словно доски
оно сгнило, трухляво, вонюче,
какой там диван?!
С позументами, да,
всюду бархатный, с глянцем, массивный,
на львиных ногах?..
Кто подумать бы мог,
что его так легко
оторвут и потащат на выход злодеи?
Прямо в стиле Пруткова,
а если еще
и Баркова присовокупить
(ведь альковных мотивов не счесть),
обналичится смешаный хор
с голосами могучими: грянет!
он широко, трагично, когда уплывет
кровля — и возрыдает… дадает… дадает…
Да-с, искусства диван утянули клопы.
Нагло поволокли в уголок,
как паскудник чуковскую муху.
На поляне паркета,
светлее оттенком, чем прочие шашки,
даже не замечая, что мебель тю-тю,
шевелятся личинки клопов...
22.08.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020597
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.08.2024
моя група крові і мій резус-фактор,
мій іменний жетон,
мій кулон
з інформацією, що раптом
я стаю дуже впертим і сон
як реальність сприймаю,
ба й навіть глибше,
а її поспішаю змити в клозет,
поглумитися над
феєричними гаслами,
ідолами та слоганами,
висміяти балет,
що дають без угаву
в театрі засліплих душ.
У тих п’єсах війна й убивства,
рожеві
рила рохкають з лож,
ореол діамантів навколо цих туш.
Ви вгадали, це де?
В епіцентрі Безумства,
угоду з яким підписали вже всі:
матеріальні й магічні,
вульгарнії чи естетичні,
пацифічні, військові,
екранні, книжкові,
складні, примітивні,
білі і кольорові;
а воно спраглим хоботом ссе
злі фінальні місяці людства...
Хрестик — не біжутерія чи етикет —
зверху вниз, зліва-вправо палаючий символ,
що псує інферно-банкет.
17.08.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2024
Крали щастя по крихтах,
і цього іншим не поясниш —
як трояндовий трунок
або поцілунок найперший,
як ставав оксамовитовий ранок
чи день металевим,
як замріяний світ, що закоханий був,
мов Нарцис, у відбиток свій власний,
так зненавидів його, що геть почорнів,
цей портрет,
збожеволів та розреготався,
і вихлюпнувся, наче кит,
на спаплюжений берег,
бо дальше вже просто не зміг.
Ну а ти, ти залишився
заніміти і знати: пояснень катма,
виправдань без любові
немає й не буде,
ліпше в шапці дирявій
блукати
по берегу моря,
відмовляючись від біографій,
жбурляючи мушлі назад...
14.08.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2024
Коли помирав Тутті,
той самий з “Трьох товстунів”,
роблячи вигляд, що куля
не зачепила серце,
а вільно пройшла назовні —
туди, де степи і море,
де кулі гуляти,
щоб не накоїти лиха,
навколо буяло свято,
молодість та дитинство
смарагдового світу;
у ньому Тутті вмирав.
Яка неправдива казка!
Таких казок не буває.
Пробачте мені, пробачте.
Звісно, в кареті Тутті
відвезли далеко-далеко,
де дуже були потрібні
і друзі й кучері його...
Аж куля сама із м’язу
викотилась сльозою,
і, слава Богу, на світі
ніхто не дізнався про це.
Чисте зосталося чистим,
брудне залишилось брудним.
10.08.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2024
***
Кланяйся хлібу, а не президенту,
Богу вклонися, а не брехунам,
вийди на площу, якщо маєш слово,
що на губах бринить, і якщо сам
здатен на щось, бо твоя Україна
тільки й чекає, щоб ти боронив
Правду, що в світі цілому єдина,
і від якої вже світ відступив.
Згоден за неї загинути, хлопче?
Отже брати ми. Чекають на нас
зради, прокльони і чорна підступність.
Мрію твою завтра Юда продасть.
29.07.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2024
все кришталеве крихке
краплі немов прозорі сперматозоїди
на склі
скляні
зверху вниз
це форма життя
що нагадує нашу
вигляне сонце
висушить вітер
вдарить снаряд у вікно
двобій закінчиться
і все
спочатку
не мають значення
рік чи вік
14.07.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2024
Моє минуле заборонили.
Моє майбутнє війна сховала.
В моїм сьогодні горить свідомість,
бо як прийняти той жах, не знає,
коли вбивають ракетним пуском
дітей в лікарнях... І я питаю:
невже се правда? Невже так можна?
Невже Він просто спостерігає?!
09.07.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2024
Шалаве серце поета -
що ви про нього знаєте?
З ким переспало сьогодні,
кому і чому присягало,
чиє взуття полизало,
перед ким в театральну встало,
кому змінило, на кого
капосний лист написало,
як розкрутило себе
в останній тиждень по сайтах,
в новинах, язик аж втомився
тріщати постійно папугою!..
Вішатися на шию
шановній безжальній публіці,
злизувати ті крихти
аплодисментів з підлоги,
складати в архівчик премії,
чекати щемно нової...
та найхеровіше — звати
себе поетом і знати,
що з серцем таким шалавим
ти не він, а лише літератор.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2024
***
Моє життя — чудернацьке,
і ще й, мабуть, скоро скінчиться.
Узяти мрії юнацькі -
це кам’яний вік, гірчиця,
що б’є у ніс тим сучасним,
які не схожі на мене,
хоча й шукатимуть щастя,
як я колись, й на рамена
стрибатиме їм злая доля,
як чорна-пречорна пантера,
а рупор кричатиме: “Воля!
Вітчизна!”... Й губитиме пера
та синя, як провесінь, птиця.
А далі у горлі застрягне
їм’я її. Далі насниться
такий страшний сюр, що затягне
реальність у себе. І зранку
ти вже їх поплутаєш. Далі...
А далі відсунеш фіранку
і будеш на вічнім кружалі.
06.06.2024
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2024
Ті свята, що ми колись святкували,
від дитинства,
визнані врешті поганими,
іх пожбурили на смітник історії.
Ті свята, що цінуються
за новим прейскурантом,
не хвилюють людей кількох поколінь,
тож сприймаються ними
як тягар і опудало.
Віддзеркалилася ситуація.
А слава вчорашня — ганьба,
а ганьба — нині слава.
Єретики, що отримали канонізацію,
як і всі (майже всі?) попередники їхні,
розмальовані будуть в підручниках:
шмарклі, вуха ослячі.
Школяри так старанно повторюють рухи за партами...
Мертві, котрих обіймали в сльозах,
називали святими, героями,
в житіях редагованих — вихрести.
Слушний мент пригадати на іншому світі
власні погляди.
Рідні й друзі? Та он же ж — чужі й вороги!
Власний хвіст доганяє з гарчанням сюжет.
Ідеали, присяги вчорашні?
Сучасним судом перековані в злочини.
Раз на тисячу років прийде землетрус,
в галереї змішає умовні портрети
нібито патріотів і нібито зрадників.
У розколинах зникне вода,
все затягне пісок.
09.05.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2024
Пьеса в одном действии.
Участвуют:
Христос,
Ведущий,
Священник,
Патриот,
Писатель,
Политик,
массовка.
Типовая телестудия. Звучит заставка. Из воздуха появляется многозначительно глядящий в камеру Ведущий. Читает с планшета:
- Сегодня у нас необычная встреча! Сегодня мы пригласили человека, которого, уверен, знают все. Когда-то Его приход много значил для людей нашей планеты. Но пронеслись века. Что-то изменилось, что-то осталось по-прежнему. Мы специально позвали лучших экспертов для нынешней эксклюзивной беседы, которая должна наконец-то выявить истину в данном вопросе.
Аппетитно представляет присутствующих. Те по очереди отрываются от одинаковых стульев для поклона. Сыплются аплодисменты.
Ведущий продолжает:
- Итак, прошу всех оставаться с нами в течение этого часа с небольшими перерывами на рекламу. А сейчас, внимание. Христос, в студию!!!
Входит высокий худощавый человек с изможденным лицом и пронзительным взглядом. В нем как будто нет ничего особенного, но в то же время невозможно не обратить на Него внимания. Длинные волосы обрамляют смуглое горбоносое лицо, будто инопланетная аура…
Одна из женщин в студии принимается рыдать. Ее вежливо, но настойчиво удаляют.
- Мир вашему дому, - обращается к собравшимся Он и по знаку Ведущего приближается к пюпитру в центре студии.
Ведущий:
- Мы хотим тут разобраться… Предоставляю слово Священнику – полагаю, это самое логичное…
Священник, взволнованно и басовито:
- Спаситель, Ты здесь! Давно ожидаем Твоего прихода, пасем свою паству, дабы не разорили Твоего стада волки в овечьих шкурах. Трудно в последнее время. Ох, трудно. Войны и смуты. Сотрудничаем с вождями, благословляем воинов на ратные подвиги, на любовь к Отчизне. Правильно ли поступаем, спрашиваю сам себя часто. Полагаю, правильно.
Христос, глядя на него со своего места:
- Ради корысти так поступаете, от малодушия. Немногие из вас чтят Меня, а не власть и мамону.
Священник всплескивает руками:
- Да Ты ли это?!
Обращаясь с ужасом ко всем присутствующим:
- Да Он ли это?.. Кого вы привели?
Ведущий ловко выпрыгивает на середину и объявляет рекламную паузу.
После нее камера сразу фиксирует внушительное лицо Патриота.
- Мы, патриоты, - вступает с пафосом, - боремся за Отчизну. За Родину, за нее. Ибо она единая и неделимая. Услаждаем ее слух гимнами, кутаем ее в национальные флаги. Проливаем за нее кровь. И молодым велим поступать так же.
- Приносите человеческие жертвы идолам, - грустно отзывается Господь. – Подменили Всевышнего идеями, пустыми мечтаниями о несбыточном. Не Мне вы служите, а другому…
Разгневанный Патриот:
- Да Ты Сам кто такой, а?! Ты что в этом понимаешь? Перекинулся на сторону врага? Продал Отечество!!!
Истекающего пеной Патриота выводят, словно взбесившуюся собаку. Он вырывается и кусает ассистентов.
Рекламная пауза.
В объективе - хитрое скалящееся лицо политика:
- Демократия, демократия… Всякий имеет право на собственное мнение, верно? Лично я против любого насилия. Однако международная ситуация теперь напряженная, с экономикой тоже проблемы. Неизбежны жертвы. Думаю, наш народ нас понимает.
- Что у вас общего с так называемым народом? – вопрошает Иисус. – Ничего. Его страстями и слабостями питаетесь, его руками громоздите свои шаткие пирамиды. Не благодаря, а вопреки вам выживает. Из-за своей веры в вас, а не в Творца гибнет…
- Ну, ладно, Тебя-то я точно запомню, террорюга, - цедит политик и демонстративно отворачивается, чтобы подписать свою книгу о грядущем процветании студенту из массовки.
Телешоу явно стопорится. В зрительских рядах кашляют и нарочно зевают. Ведущий зыркает на часы, но так и не может решить, давать или нет рекламную паузу.
Выручает Писатель.
- Прежде всего, позвольте поприветствовать в Вашем лице ярчайшего представителя гуманизма, - обращается он ко Христу. – В наш век лучшие представители творческой элиты думают о Вас, пишут о Вас. Много и часто. Перипетии новозаветной истории бередят фантазии режиссеров и композиторов, художников и поэтов.
Позвольте спросить: а все-таки, из-за чего предал Иуда? Версия о 33 сребрениках выглядит весьма, хм, неубедительно. Да и многое другое, в том числе и по части Ветхого Завета, вызывает кучу вопросов. Если у Вас есть немного свободного времени…
- Его больше нет у вас, - скорбно констатирует Христос. – Нету больше ни на что, кроме покаяния.
Замолкает.
Студия неодобрительно гудит: шоу, несомненно, сорвано - и ждет вердикта Ведущего.
- Что ж, - пожимает тот плечами. – Полагаю, мы во всем разобрались. Так сказать, убедились. Крест в студию!..
Под ритмичные аплодисменты вносят пластиковое распятие с удобными защелками для рук и ног. Внутри они усеяны тончайшими шипами из сверхпрочного сплава, используемого в космической отрасли.
Появляются все ранее участвовавшие в программе. Эксперты успели перекусить и отдохнуть. Они оживленно болтают между собой без особого интереса к гостю. Патриоту бесплатно налили коньяку, поэтому и он вполне лоялен.
Сияющие девушки в купальниках-доспехах берут Иисуса под локти и увлекают к распятию. Ассистенты расщелкивают колючие браслеты…
- Но не здесь же, - реагирует Священник. – Передачу смотрят дети, беременные женщины.
- Да, не будем шокировать, - соглашается Политик. – Мы ж не какие-нибудь там древние римляне или иудеи.
- Так что, отпустить? – удивляется Ведущий. Его внешность теперь отчего-то невнятна, будто перепутанное цветное белье в пузырьках за окошечком стиральной машины. В раме черепа безостановочно перетекают одно в другое всевозможные хищные, лицемерные, жестокие, лживые и т.п. гримасы. Впрочем, происходит это так быстро, что никто ничего не успевает заметить, кроме бледной девушки в переднем ряду, которая теряет сознание. Ее без промедления выносят.
- Отпустить?! – обращается Ведущий к массовке. И принимается скандировать: Распни! Распни! Распни!..
Аудитория охотно подхватывает:
- Распни! Распни! - Видно, что для собравшихся это хоть какое-то развлечение после часовой скукотищи. Звенят детские голоса, дирижируют сумками пенсионерки.
- Никто и не говорил отпускать, - спешно возражает Политик, опасливо косясь на зрительские ряды. – Просто мы же цивилизованные люди миллениума, вот о чем я.
По знаку Ведущего Христа выводят за кремовые ширмы в глубине помещения. Оттуда раздаются щелчки браслетов и стон, которые разом стирает в сознании миллионов зрителей фонограмма заключительной заставки. Последнее, что они видят, как обычно, - это многозначительное лицо Ведущего. Поправляя на переносице невесть откуда взявшиеся очки, он твердо обещает:
- До свидания, до новых встреч!
27.12.2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007734
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 07.03.2024
Проблематика текста «Не стоит прогибаться под изменчивый мир»
Новейшие попытки трактовать семантику баллады.
1. «Вот море молодых колышет супербасы».
- Очевидно, большое «М» в слове «молодых» потеряно. Тогда, вернув его, мы понимаем, что речь идет о символическом месте, густо населенном молодежью. «Колышет супербасы» - речь, несомненно, о возникающем хоре басов-профундо, способном поколебать почву, как землетрясение. В некоем пункте, координаты которого знает лишь автор, искусственная подпочвенная вибрация планеты оказывается столь сильной, что возникают конкретные (сленг) колебания.
Правда, не до конца ясно, кто кого колышет и не стёб (сленг) ли это, отражающий конфликт поколений (см. «Отцы и дети» Тургенева И.С.).
2. «Мне триста лет, я выполз из тьмы».
- Откровенный намек на примерное количество реинкарнаций автора. Очевидно, как бабочке, выползающей из кокона, эти перерождения обходились ему непросто.
3. «Они торчат под рейв и чем-то пудрят носы, они не такие, как мы».
- Отсылка к «Аду» великого Данте и торчащим из расщелины третьего круга пяткам. «Под рейв» - явная опечатка, в оригинале было «Под ней». И тогда объяснимо, что они не такие, как мы… «Пудрить носы» - идиома, аналогичная «пудрить мозги». Эти нераскаявшиеся Гопники (сленг) продолжают гнусное дело и на том свете.
4. «И я не горю желаньем лезть в чужой монастырь».
- Строка, четко (!) выдающая в авторе буддиста-философа. Кажется, он недалек от постижения благородных истин. Больше того, не горя желанием навязываться, он не рискует испепелиться и в пекле. Прискорбно полагать, что на данном витке поэт просто был трусливым вором из соседской пагоды.
5. «Я видел эту жизнь без прикрас».
- По имеющейся информации, Макаревич большую часть времени провел в обстановке нехитрой, «коммунальной» (сленг), среди людей скромных, но имевших за душой гуманитарное счастье. Даже на женщинах никаких богатых висюлек тогда не имелось (скользкое место, кстати: в какие моменты, отчего?). Что касается ремарки «эту», не следует упускать из виду перерождения автора. Возможно, в других ему попадались бриллианты да изумруды.
6. «Не стоит прогибаться под изменчивый мир -
Пусть лучше он прогнется под нас,
Однажды он прогнется под нас».
- Конфликтный рефрен, об который обломано немало классических виртуальных копий. С нашей точки зрения, речь о постсоветской кустарной «подвальной» (сленг) алхимии. Мир – это реторта, над коей, может, и стоит нагибаться, но прогибаться невыгодно, поскольку в такой позе тяжко дожидаться результатов, покуда клокочущее содержимое не прогнется как положено, а там застынет.
«Однажды» же неимоверно трогательно! Сиречь вера христианская и надежда.
7. «Один мой друг, он стоил двух, он ждать не привык;
Был каждый день последним из дней».
- Подтверждение правоты разбора выше. Строки о задушевном коллеге-алхимике, бывшем рабе с СССРовского завода, выкупленном на пенсию по цене двоих. Он гений и нетерпеливый аноним, которого тяжкий труд довел до эсхатологических настроений.
8. «Он пробовал на прочность этот мир каждый миг -
Мир оказался прочней».
- Сложно и никакой связи с предыдущим содержанием. Налицо прискорбная утрата нескольких авентюр.
9. «Ну что же, спи спокойно, позабытый кумир,
Ты брал свои вершины не раз»…
- Конечно и очевидно: языческий ритуал под прикрытием советских обрядов! Насыпь, над которой полощется, как флажок, образ дорогого покойника… Тризна с водкой.
РЕФРЕН (см. выше).
10. «Другой держался русла и теченье ловил
подальше от крутых берегов».
- Тут-то автор и выдает (не буквально) топографию. Поскольку русла и теченья принадлежат рекам, которых теперь на земле сохранилось меньше пяти, специалистам несложно будет вычислить точные координаты. Усложняет проблему появление «Другого». Водяной?
11. «Он был как все и плыл как все, и вот он приплыл».
- Блестящее подтверждение теории проф. Горнёва о Великом переводнении народов в середине двадцать первого века. Отсутствие грамматики в предложении указывает на поспешность, с которой, возможно, сам старик Макаревич стремился покинуть родной берег.
«И вот он приплыл» - сему эпическому финалу наша культура обязана обладанию артефактом. Если бы не приплыл, аналоговые носители бы размокли.
12. «Ни дома, ни друзей, ни врагов».
- Элементарно. Библейский мотив. Аллюзия на ситуацию Ноя, покинувшего Ковчег.
13. «И жизнь его похожа на фруктовый кефир,
Видал я и такое не раз».
- Ценное сведение о продуктах той эпохи. «Видал я», быть может, негативное отношение к фруктовому кефиру. Перед «не раз» в таком случае запятая. Или троеточие. Но автор торопился.
РЕФРЕН (см. выше).
14. «Пусть старая джинса давно затерта до дыр».
- Авторитетно заявляю, что «джинса» не есть вид ткани, как указывается в других монографиях! Это – самка джина из древнеарабских сказок. Здесь эрудит Макаревич, жесткий (или «крутой» по старинной табели о рангах), позволяет себе рокерскую (сленг) фривольность, за которую в нашу эпоху так легко схлопотать в нежную область размножения. Негодяй просто надумал сменить свою бабу на более молодую (последнее предложение было вымарано цензурой при тирании М.Ц.Д. и восстановлено недавно).
15. «Пускай хрипит раздолбанный бас».
- Самый пожилой из басов-профундо. Задолбанный и под дозой. «Раз-» искажено переписчиками, а было «об-».
16. «Однажды мир прогнется под нас.
Однажды он прогнется под нас.
Однажды он прогнется под нас.
Однажды он прогнется под нас.
Однажды он прогнется под нас.
Однажды он прогнется под нас.
Загибаем пальцы. Шестеричное повторение гласит об эзотерическом несовершенстве. Но, возможно, седьмое употребление *** какие-то важные обстоятельства. Например, в доме Макаревича иссякнул портвейн.
12.10.2019.
Прошу считать все комментарии продолжением данного текста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007732
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 07.03.2024
(мужская версия)
У Клары с Розой в этот день
товарищи собрались.
Тень наводили на плетень
и в будущее рвались.
Укутывали кумачом
скелет капитализма,
мешали водочку с вином,
чтоб крепла их харизма.
И все бы кончилось ничем,
и день бы в вечность канул,
мужчинам не создав проблем,
когда б не вышел казус.
Подпольщик Гюнтер, воротясь
с проваленной квартиры,
на все живое осердясь,
асфальт стирая в дыры,
принес с собой букет цветов.
Они паролем были.
Он был их выбросить готов,
но так как драпал в мыле,
то все на свете позабыл.
Ему открыла Клара.
И блеск улыбки озарил
прихожую, как фара!
'Ах, Гюнтер, неужели мне?!'
'Ya, ya', - подпольщик рявкнул.
Так нам аукнулась вполне
проваленная явка.
Тут Гюнтер, Розу увидав,
раздухарясь не в шутку,
свой верный 'Вальтер' ей отдал,
бинокль и самокрутку.
Все загалдели в тот же миг,
'Вставай проклятьем' спели.
Под утро протокол возник,
и мужики прозрели...
2007.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007264
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.03.2024
***
Утверждают, что это реальные факты, касающиеся биографии прославленного человека. Мы постарались расположить их по мере возраста - от свидетельств о более молодом Ух Хху к более зрелому. Конечно, с относительной точностью.
***
Мастер Хху возвращался домой в час пик. Автомобили проносились в сантиметре от тротуара. Тяжелые шины норовили отдавить учителю ступни. После особенно рискованного сближения он скакнул на проезжую часть, атаковав встречную машину своим знаменитым цки.
Хху отлепили от лобового стекла, отправив в больницу. Там он продолжил размышлять над ката "Найханчин" в течение следующих месяцев. Осень подарила ему вдохновение и несколько хайку.
***
Однажды летом Хху захотел купить сок в супермаркете. Он презирал подобную продукцию, но был по натуре экспериментатором. Мальчишкой, ловившим раков в реке бурого цвета.
Зашел в зал, выбрал мультифруктовый. Присел на забор, вскрыл. Вмиг проглоченная оса нанесла ему скрытый вибрирующий удар. Блокировать Хху не успел и вновь очутился в палате. Ценителей ждали новые хокку.
***
Мальчишкой ловил раков в реке бурого цвета. Голыми руками - в скрытых норах под нависшими земляными глыбами. Риск был тогда его хлебом. Если бы он знал, какие пируэты готовит ему карма, как далеко отстоит поэзия от реальности, какая сложная штука эоны времени и места...
***
Ученики легендарного Ух докучали в вопросе буддийских коанов. Как правило, он отмалчивался, курил в лицо душистый бамбук, либо плевал дынными семечками, либо швырял чучело горной обезьяны. Ничего не помогало. Ни один не испытал сатори. Несколько от испуга обмочились, за что угодили на кухню. Сам он, правда, также не вкусил ни разу сатори. Почему боялся, что его выпорют как неофита.
***
Поединок Хху с чемпионом мира по боксу удостоился стать сенсацией века. Профессионал-тяжеловес управлялся с соперниками вскоре после гонга нокаутом. Но Ух не волновался. Когда его, погруженного в медитацию, довезли до стадиона, он прихватил в раздевалку саквояж деда, прославленного знахаря. Внутри покоилось тайное снадобье, настоянное на спирту. Хху осушил пузырек непосредственно перед поединком. Бой завершился моментально. Мастер улизнул в пустоту, оставив противника с носом.
***
У Хху было несколько любимых поговорок. Они неизменно связывались с ритуалами. Когда повязывал косы перед схваткой, твердил: "Береженого Бог бережет".
Оправляясь в хижине на утесе, шептал: "Не выдай".
Глядясь в зеркальце, надраенное учениками, плевал, растирал медь рукавом и приговаривал: "Кто старое помянет, тому глаз вон". Кстати, это ему помогало воспринимать наступивший день как абсолютно новый.
***
Мастер Хху провел свою молодость на Тибете. Скитался из монастыря в монастырь, потеряв им счет. Обогащался духовно, постился, смирялся, клонил, клонил очи долу.
Подняв их однажды, узрел обросших людей в черном одеянии с желтыми крестами на груди. "Отколева такой?" - спросили его окающим басом.
***
Хиппи сенсей недолюбливал. Накормленный ЛСД, он терял прыжковый удар. Зато на концертах никто не высказывал восторг так спонтанно, как Ух. Даже Джоплин отметила: "Нехило двигается узкоглазый".
***
На президентских выборах без Хху старались не обходиться. Приглашали в любую страну в преддверие помпезного действа. Рядом с кандидатом Ух выглядел настолько серьезно, что киллеры не велись ни на какие деньги. Смоляные волосы парализовали снайперов, а край катаны вдохновлял скачивать фильмы с Тосиро Мифунэ. Хотя учитель был на две трети китайцем.
***
В родной школе Ух Хху педагоги часто совершали харакири. Став взрослым и сансеем, он нашел способ избежать булинга. В области пресса у мастера покоился широченный лэптоп с роликом вываливающихся внутренностей. Когда наступал критический момент, Хху издавал вопль и задирал рубашку.
***
Посетив зоопарк, Ух Хху гладил тигра. Взревновавшая самка напрыгнула сзади, обняв плечи бойца когтистыми лапами. Мастер легко сдернул ее, шлепнув о землю, как тряпку. Самец одобрительно зарычал. Служители были недовольны.
***
Столкнувшись на темной улице с бандой, Ух повел себя по понятиям. Доказал нападавшим неправоту, используя только пальцы. В конце разговора прижался к стене и протаранил ее локтем. Покосившееся треснутое до фундамента здание до сих пор показывают экскурсантам.
***
Хху уважал джаз. Музицировал на китайской флейте, извлекал синкопы. Как говорили специалисты, не тянул на второго Бикса, но и сам считал такую стезю несерьезной. Гораздо больше его привлекала ловля осьминогов с юными помощницами. Когда выуживал шаловливую сопливую шельму, ненароком ронял в декольте...
***
В своем додзё мастер Хху сутками отрабатывал стойки. Его подопечные то изображали солнечные часы, то раскорячивались над мыслимым седлом, то цепенели, как монументы. Прозевав оплеуху, были вынуждены оправдываться нехваткой ловкости. Слабаки линяли, претерпевшие зверели и закалялись в элиту. После их противников частями собирали в переулках. Почему Ух заклинал: не деритесь.
***
Ли преклонялся перед Хху. Шельмуя корифеев старых школ, неизменно преображался, доходя до упоминания этого имени. Лицо Брюса тогда делила пополам обаятельная мальчишеская улыбка. Вскочив со стула, он снимал шляпу.
Впрочем, так, возможно, поступал Ньютон, когда при нем произносили имя Создателя.
***
Луной мастер Хху любовался лишь на Янцзы. Ни в одной другой реке она не переливалась, точно опаловая рыба.
Уронив жбан из-под вина в медленные струи, Ух заливался слезами, вспоминая тех, кого нет рядом. Проклинал Борхеса и его парадигму, так как не мог, словно Бо, кинуться за борт обнимать неверное отражение.
***
Хху смертельно боялись на курсах актерского мастерства. Во-первых, он считал их жульничеством, во-вторых, не видел в них смысла. Под видом слушателя наставник проникал в аудиторию и в самый неподходящий момент, выхватив череп, принимался декламировать Гамлета. На замечания не реагировал, на увещевания разражался гонконгской бранью. Юродствовал, симулировал священный трепет.
***
Ух не брезговал самой черной работой. Не единожды ему доводилось наниматься на склады грузчиком. Даже закаленные суставы и кисти человека, наносившего цки силой в (нрзб) фунтов, не выдерживали 12-часовой перегрузки. Уронив холодильник или плазму, Хху выслушивал сумму штрафа и с ликующим ржанием юного конька выносил пяткой рампу, устремляясь на волю. Никто не смел его сдерживать, а часть коллег следовала заразительному примеру.
***
Внутренний мир Хху был напряженным. Он еженедельно прочитывал по книге Мураками, не успевая к выходу новой. В такой погоне мастер рисковал посадить зрение, поэтому обратился к офтальмологам и выписал себе очки.
Из навороченной музыки предпочитал "Ван дер Грааф". Вникал в славянскую арт-фолк-рок-группу "Аквариум". Считал наиболее цельным альбомом ее "Ихтиологию", ошибочно увязав название альбома с именем команды.
Выучил пятнадцать языков, в том числе украинский, за что был принят в почетные жители Черновцов.
Иронизировал по поводу теории пассионарности Льва Гумилева: "Пассировал бы этих пассионариев".
Метал в дверной косяк ножи, вилки, сюрикены, топоры, палочки и тапок. Последние предназначались вороватому слуге Пу Ю.
***
О выдержке сенсея гласит следующий пример. Засидевшись за наперстком саке с друзьями, Хон Гиль Доном и Мотобу Тёки по прозвищу Обезьяна, мастер смекнул, что с него хватит. Дальнейшие события подтвердили его прозорливость.
Уже изрядно подшофе, Дон и Тёки затеяли перепрыгивать через крышу соседнего дома и обратно. Вскоре они начали приглашать и Хху поучаствовать в задорном соревновании. Но тот покачнулся, вынул "Критику чистого разума" на немецком и погрузился в сон младенца.
***
Одиночество мастера Хху бывало беспрецедентным. Тогда он вел себя, словно раненый слон. Уничтожал продукты, прокладывал просеку в чаще. Молча, без трубного рева. Оклемавшись, стыдился и упорно размышлял над тем, как много вокруг людей, готовых прийти на помощь. Совершал чайную церемонию.
***
Ух славился гениальностью. Проштудировав множество пособий по дзэну, он совершил открытие. Оказывается, это учение гласило о том, что на свете ровным счетом ничего нет. В том числе и самого дзен-буддизма. Желая убедиться, мастер заглянул в переплетенные фолианты с иероглифами на корешках "Пелевин". Страницы оказались чистыми. Хху почувствовал обиду: сочинения эти по его приказу долго переписывал вороватый Пу Ю и потом он недосчитался беличьей кисти и яшмового Будды.
***
Просмотрев запись реваншного боя Джо Луиса и Макса Шмелинга, Хху засел за письмо чернокожему ветерану. "Мой легендарный цки ничто перед вашим панчем"... Поставил точку и вышел на задний двор. Нанес по макиваре такой резкий удар, что сам его не заметил. Обложенную соломой доску обнаружили в гнезде аистов под Черниговом.
***
В присутствии сенсея нахваливали корейца Ояму. Голой ладонью, мол, отрубил бычку рог на арене. Хху усмехнулся, отхлебнул зеленого чая из любимой кружки с видом Фудзиямы. "Дело нехитрое, - послышался глубокий вдумчивый голос. - Пусть попытается лишить украшения рогатого мужа в деревне".
Прохладный вечер клонился к закату.
***
Хороня слугу, Хху затосковал. Пу Ю не заслуживал любви, но что-то подымало ее в сердце хозяина. Сколько расщепил об его спину бамбуковых палок, сколько вытряс из кимоно уворованных безделушек... "Что ж воешь?" - спросил себя Ух. И сам ответил: "Служил неотъемлемой частью".
Ночной филин тяжко снялся с дерева и заухал, точно покойник приглашал в гости.
***
Бункай, бонсай и кумитэ - три кита, на которых покоилось мировоззрение мастера. В свою очередь они покоились на "Ки-ай", порой на "Банзай". Когда Хху выпустил книгу "Автобиография каратэ", ему прислали экземпляр перевода на русский. Тогда он узнал, что бункай - это "Во всем мне хочется дойти до самой сути", бонсай - "В пустыне, зноем раскаленной", кумитэ - "Тяжело в учении, легко в бою". Такие лозунги, нанесенные на транспаранты, можно было встретить в подвалах, где загадочные "тренеры" лелеяли традиции будо. "Ки-ай" и "Банзай", должно быть, раздавались в акустике труб особенно зычно.
***
Наставник Хху любовался цветущей сливой. Спустя некоторое время слива забеспокоилась и вперила в человека вопрошающий бесцеремонный взгляд. Настал черед смутиться созерцателю. "Ну-ну... нечего пялиться", - не выдержал Хху и пошел кушать рисовые колобки. Это традиционно повторялось из года в год.
***
Образ мастера - старец в длиннополом халате, опирающийся на бамбуковую палку. Его седые волосы развевает ветер, или же Ух Хху собирается постучать в ворота горного храма. Данный образ - мыльный пузырь. Развеянный молвой на рой малюсеньких пузырьков, носится он по свету, порхают миллионы крохотных мудрых старичков в халатах и с бамбуковыми клюками.
***
Известно, что сенсей Ух практиковал смешанный стиль: одновременно жесткий и мягкий. Говорили, мог правой рукой душить врага, а левой гладить ребенка. Наверное, потому и рассказы о нем носят аналогичный, мешаный характер. В них мы узнаем то своевольного, сумасбродного, чуть не безумного индивида, атакующего машины, то элегичного философа, гения, воспитателя благородных.
В передаче традиций стиля Хху не было равных, хотя сам он за долгие годы ни разу не вступил в серьезный поединок. Ни о чем подобном не упоминается даже в записках аккуратного немца, проезжавшего через Китай и бравшего уроки у наставника, Иеронима Карла Фридриха барона фон Мюнхгаузена.
***
Попадая (по большей части случайно) в современность, легендарный боец держался нейтрально. Боялся нарушить ход событий. Лишь однажды вмешался - когда рядом раздалось писклявое: "Эй, тупиковая ветвь эволюции, хочешь в нос?" Вглядевшись, мастер обнаружил гибрид карликового поросенка с громадным айфоном. Экземпляр был утыкан кольцами и разрисован узорами самого дурного вкуса. Данное обстоятельство решило дело. Тонкий ценитель прекрасного, Хху растер подошвой чучело и направился в китайский ресторан к старому другу.
***
Домострой и система Конфуция. Домострой и система Конфуция... Что лучше, что эффективнее? Размышления сенсея над дилеммой насчитывали многие дождливые дни и душные ночи. Глядя на серые, вспухающие в лужах пузыри, провоцируя разум под звездным ужасом, утопая в цитатах мудрецов и поэтов, он не сдавался. Как-то во сне ему явился монах, несший два черепка. Абсолютно идентичных. Поднял один и раскокал. Воздел второй и - в ничто. Хху пробудился с ощущением, что постиг ответ. Но через сутки ему стало ясно, что решение не выглядит столь элементарно. Да и монах подозрительно напоминал Моисея.
***
На оживленной улице Ух Хху увидел Затоічи. Тот перебирал струны бандуры. Футляр с парой скомканных бумажек сиротски молил о вспомоществовании. "Как вся его страна", опечалился наставник. Недурно зная украинский, Хху был мистифицирован буквой "і" в фамилии Затоічи. До самой смерти он считал его слепым лирником, эмигрантом из Харькова.
***
Женщины казались мастеру не красивее сятихоко с крыши Ногайского храма. Распространение эмансипации влекло за собой ухудшение ситуации с простатитом и участившиеся случаи женитьбы на персонажах анимэ. Гейши брали дорого. В девяносто Хху заставил себя закрыть эту тему и больше не парился.
***
Перед второй мировой войной в Париже сенсею посчастливилось побывать на выставке Пикассо. Час простоял он возле картины Femme au chapeau (Olga). Незаметно приблизился сам Пабло, польщенный вниманием восточного гостя. "Что видите?" - спросил он полушепотом. "Коктейль с бананом и ломтиком лимона, на который села бабочка", простодушно ответствовал Ух Хху, воспитанный в лучших традициях национальной живописи.
***
Тайна бойцовской техники наставника Хху крылась в его собственном имени. Вскрикивая "Ух", он ставил рубящий блок, "Хху" - контратаковал. Для достижения совершенства требовалось соединить оба движения так стремительно, чтобы получился звук, словно чихнул щенок пекинеса.
***
Якудза донимали дорожных рабочих в южной части Сикоку. Наставник Ух в это время подрядился убирать рис и проживал неподалеку. Ему пожаловались на мафиози, повадившихся расковыривать горячую корку асфальта. Поначалу мастер не обратил внимания на столь малозначительный факт, но, возвращаясь в сумерках с поля, угодил в метровую яму. Только уникальная реакция спасла его кости и шею. Наутро он прихватил любимый шест и подкараулил нехороших парней в засаде. Те даже не успели среагировать, когда Хху просвистел на бешеной скорости над ними, как над планкой. Пригодились занятия легкой атлетикой в юности. Якудза сплавили стволы и убрались подобру-поздорову.
***
После культурной революции Ух Хху досталось собрание сочинений Ленина. Сенсей почитывал его от балды, пока тома не ушли на растопку. Однако в сетях ума запуталась мысль. Оценивая современность, учитель сымпровизировал: "Кино теперь опиум для народа. А важнейшим из всех искусств является религия".
***
Порой наставнику передавали ходившие о нем байки. Многие выглядели смешно, но он никогда не смеялся. Даже не улыбнулся. Раз вздохнул и промолвил: "Как грустна наша Поднебесная".
***
Умер учитель Хху из-за того, что ему не успели вовремя вызвать "скорую". Правнук замешкался, распутывая наушники. Пепел великого человека высыпали над Тибетом, Фудзиямой и Гималаями. На прощанье пепел прошелестел: "Никого не называйте гуру".
Сентябрь 2020.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007258
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 02.03.2024
I.
Разлапая, скользкая –
не наступай, если хватит ума.
Хотя предупреждать бесполезно.
Шлеп да шлеп – характер всемирного ритма.
Вопрошают о тверди земной
пятые точки.
Самая коварная вещь
эта никчемная влажная тряпица.
Трёпку задаст всякому.
Падают телохранители,
целясь из пистолетов в луну,
а у босса в промежности дырка…
Умница она, кожура.
Научилась счеты сводить
по законам людей беспощадных.
Так и будет теперь,
не проси милосердия.
Дурость феноменальная,
шлягерная ошибка,
коллапс беспримерный,
сгнившая национальная гордость,
вышитая по флагу,
выведенная в гимне,
проблеянная поэтами,
премии завоевавшая,
самая – самая – самая.
Тоненькая хреновина
типа презерватива,
манипулирующая климаксом,
хрястнувшая, как спичку,
копья могучих рыцарей,
тиары в пылюгу стряхнувшая,
борзых угомонившая,
в карцер меня водворившая,
прославленная,
всесильная
банановая кожура.
II.
Больно, да?
Вместо «А» - «Бэ»,
вместо опоры подножка…
Давай ладонь, поднимайся.
Постой, отряхну…
Знакомый конфуз,
недоумение,
вопль «За что?!».
Но главное – рожна какого
так надо было доверять
никчемной и презренной штуке,
подброшенной на тротуар?
Стыдливой азбукою Морзе
приманивающей тебя,
ох, именно тебя из тысяч
других, которые и ухом
на этот клич не повели б…
III.
Сновидение:
взял и ее нахлобучил,
как осьминога,
на череп Сфинксу,
Мойрам,
всем трем по очереди,
разным лицам по вкусам
и на свободный выбор –
тому, этому, этой…
И свисает она, словно мокрый башлык,
по краям физиономии,
не придавая важности…
IV.
А я делаю так:
V!!!
Проиграв
банановой кожуре
в салки и шашки,
карты и цурки-палки,
в выносливости и терпении,
беге и плавании
на любые дистанции,
в диспутах о колбасных обрезках,
в философии энд искусстве,
в горячих стычках на улицах и в переулках,
в свиданиях наедине,
в вопросах народа и литературы,
трезвости, выпивке,
религии, атеизме,
в теме женитьбы и холостого удела,
в образовании и невежестве,
аполитичности и активной позиции,
начитанности и тупизме,
в нищете и богатстве,
безысходности и просторе,
голоде и сытости,
в дружбе и одиночестве,
бездетности и многодетности,
опыте и неискушенности,
в войне и мире,
кулаке и покорности,
в сексе и воздержании,
проиграв ей по пунктам,
я провозглашаю,
что кожура
банановая
есть Бог.
Я серьезно.
VI.
Грядущее.
Шар земной
приобрел форму банановой кожуры
и ее консистенцию.
И земляне катаются
вдоль и поперек
на четвереньках,
почти не вставая
в позу царя природы.
Кто-то кается,
кто-то клянет
неизвестно кого.
Счастливые оступаются
в звездный распахнутый космос.
Их возвращают обратно насильно
серией мощных уколов,
открытым массажем
заколебавшейся мышцы.
VII.
Никого на трубе.
Ни первых, ни следующих за ними.
Как-то даже тревожно –
куда ж все подевались?
Рядом только
фарфоровые
трубочист и пастушка.
Вежливо просят они разрешения,
вежливо
усаживаются рядом,
расстилают платок,
выкладывают еду.
Трубочист заводит тирольскую песню,
пока пастушка
яйца облупливает,
режет сыр, хлеб ломтями.
Мы на трубе втроем
и на троих соображаем.
Внизу на мостовой
маячит
что-то вроде
раздавленной восковой кисти
от манекена…
VIII.
Пусть будет так.
13.10.2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007100
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.02.2024
В ясный день ты увидишь бездну,
ну а в пасмурный день высоты.
Угадай моноплан в тумане,
одинокого в самолете.
Протирает иллюминатор.
От него до Парижа – волны
цвета кителя и Монмартра
или серо-стальные. Полно,
их оттенок теперь не важен.
Одинокий еще не знает,
что над ним в бомболюках гибель.
Гленн мелодии подбирает
для концерта, фаланги пальцев
нервно вздрагивают. Дымится
сигарета на чайном блюдце.
В зачехленном тромбоне птица,
что уже не споет ни ноты.
Эскадрилья с тупым железом…
В ясный день ты увидишь бездну,
ну а в пасмурный день высоты.
15.10.2020.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006915
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.02.2024
Я жив колись в твоєму серці
немов бридкий цвіркун у скрипці
а ти в мені не угавала
мов скрипка в серці цвіркуна
Як сумно згадувати щастя
серед базік незрозумілих
і тіл що ковзають безглуздо
на простирадлах по ночах
Симфонія стає етюдом
і публіки не видно в залі
та й що б тепер тобі заграв я
що ти б відповіла мені
Я відчуваю тебе поряд
і німотою захлинаюсь
ти оливом залила скрипку
в якій бридкий цвіркун селився
яка бриніла в серці цвіркуна
05.02.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2024
Агов кацапів клятих бити
де український небокрай,
де вирви, смерть, як тіні діти;
якщо є сила, повставай!
Змикає ворог справа, зліва
жорстоке коло, та його
ми розриваємо. Там Київ,
Одеса, Харків... у вогонь
занурює Херсон з Донбасом
дикун, що палить Божий світ.
І горем тхне, горілим м’ясом!
За пращурами слід у слід
повторюємо шлях пекучий
і повертаємося ми
із гнівом за тортури Бучі
в Батурин, мурами тюрми
хитаючи, немовби часом;
а мо’ його для нас нема?!
Одне — відповісти образам —
нарешті згинуть недарма!
Москаль заходить справа, зліва,
з повітря, з моря... на міста,
на села ллє пекельна злива.
Назустріч люттю пророста,
таким бажанням покарати,
що це вже край, мабуть: нічим
не допоможуть дипломати!
Вже Божий суд — що нам, що тим.
Сурма сурмить. Ти чуєш, брате?..
04.02.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2024
Як страшно міняє людину мундир,
і далі людина собі не належить.
Звечора футболку, потерту до дір,
на себе вдягала, знайому, як нежить
чи смак тютюну, а на ранок зі сну
мундир перед нею, мов джура, стовбичить,
і має вона уклонитись йому,
інакше у грі не буває й не личить.
А далі вона вже — ходячий мундир,
і брязкають шпори-підбори-медалі.
І чує вона: “президент”, “командир”,
і в попіл вона загортається далі,
і гори згортаються, ніби сувій,
в бокал із шампанським течуть океани;
а дурні ковтають цей клятий настій,
радіють собі та біжать на майдани.
26.01.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2024
“Звідки ти вийшов, син?” -
спитає Господь.
- “З темряви у лабіринті омани.
З хижої хащі брехні.
Свічечка віри тліла в долонях.
Шепотом-криком молитви
до тебе звертався,
щоб не заблукати, щоб встояти, Боже.
Як відривали од Тебе, як плутали шлях!
Чорне — як біле. Біле — мов чорне.
Скільки ваалів та їхніх жерців!..
На коліна поставити
перед капищами, уклонятися
тому ідолу смерті
хотіли привчити.
Ще раніше хліб відбирали,
надію й майбутнє.
Сичали на вухо шамани,
залякували законники,
які знали тільки оце:
горе, горе слабким! слава сильним!
жменю сліз жебракам і палаци багатим.
Що удень, що вночі
чадів попіл святих,
вимагаючи згоди, покори...
Зі мною не вийшло.
Із свічадом до Тебе,
з очманілого виру
дивом виборсавшись,
шкутильгаю.
Вавілон той помилуй!
Бо й під свистом снарядів
навіть досі не відає, що творить...
23.09.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2024
***
Розум у клітці.
Він там завжди.
Розум приречений
і непотрібний
в сірім тумані
з відлунням ходи
валянок сірих.
Він, як місяць срібний,
гострий, самотній,
зачинений в льох,
а за дверима
дорога на страту.
Густо вкривають її страх і мох.
Гордий. Готовий платити.
Затятий.
01.01.2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024
***
Бог любить казки зі щасливим фіналом,
дорогі добрим людям заповітні казки,
де скришилося зло — правда запанувала,
і для нього й для неї алтар на віки.
Але Бог цей тріумф в далечінь переносить,
так далеко, що нам і не видко. А тут
Зло і Лихо в чотири руки лезом косять
всі квітки, що хоч трохи чола підведуть.
30.12.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2023
Зниклі мільйони, ау!..
Чому в Україні зникли мільйони?
Куди провалилися, наче у яму?
Щасливі нібито, бо незалежні,
чоловіки і жінки, їхні діти,
друзі, онуки, обличчя і прізвища,
долі і руки, таланти і мізки -
де вони?!
Кілька десятків мільйонів,
чого їм не вистачило по містах
чи селищах, що розчинилися, ніби
жмені піску у ставках з отруєною водою?
Заблукалі, наче луна у вирубаних лісах,
чи розчавлені на переходах,
чи знищені в громадянській прихованій сварці?
Так зване майбутнє — а все то було до війни —
де поділось воно з дев’ятсот дев’яносто першого року?
Є правдива статистика, що розповість
про масштаби біди, де взагалі наша правда?
Наївно питаю: хто заборонить
українцям не знищувати українців?
Як війна закінчиться, невже припиниться із нею ця пошесть?
Скоро почезнуть останні мільйони,
а землю, що мала безмежні скарби,
отримавши ордер з кишені чергової влади,
займатимуть, мов квартиру, чужинці?..
15.11.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2023
***
Не треба шукати “шахедів” завод,
шукайте завод дерев’яних солдат Урфін Джуса.
Тому що москаль чи кацап не народ,
це створені штучно примари. Приносить не бусол
дітей їх, а привид у шапці татарській. З коня
жбурляє під двері, на ганок, і тягне вже далі
їх стрічка конвеєрна, врізується в них дурня,
солдатчина, дезінформація, вправи банальні:
це можна... молись на портрет... лоб хрести
під гімна... підтоптаний знає про “руського бога”,
вмій плюнути в очі, а срам ексклюзивом нести,
усіх зневажай — то твоя месіанська дорога.
Не треба шукати “шахедів” завод.
Ми маємо справу з фантомами покручів. Бити
їх треба зневагою. Це не народ, не народ...
Їм треба уваги, щоб страхом тебе спопелити.
28.11.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2023
1
У масках з довгими клювами,
із суворими смолоскипами,
вони рухалися, мов тіні,
по бруківці,
пірнали під сірі склепіння,
човгаючи по них капюшонами...
Молитви співали
на всьому путі
аж до останньої ноти
цієї важкої містерії.
Ноші стукали в землю,
мовби прохаючи вийти
хазяїна і прочинити браму.
Ще один невідомий,
ще один безіменний
ковзав і зникав,
і ковтав його відчай;
покірна подоба людини,
що не зрозуміла ні йоти
у слаломі цім карколомнім,
її тіло й на ньому бубони.
2
Звикай до чуми,
до кисло-солодкого трунку -
це хода її, руни, що вплетені
в наші книги та хроніки,
в кожну главу,
змирися із тим,
що чума невідворотна,
а щурів, що накличуть її,
особливо в подобі людській,
вдосталь: дурнів і виродків,
маніаків і зрадників,
егоїстів зажерливих,
ідеологів і теоретиків,
марнославців і гордих,
вправних прихвостнів та літописців.
У новому сторіччі -
новий урожай у чуми.
Спочивала недовго.
І скільки ляльок
різнобарвних пошила собі для театру!
3
Я снив, як бенкетували вони
за лапатим столом:
Чума, Фанатизм і Гріх,
чи:
Кістяк, Гільйотина, Layna повний міх -
бридкі алегорії...
Біси, знявши штани,
текли хороводом по трупах,
й ніхто не ховався, ніхто.
Гучно, аж до виднокола, хлюпало.
Жоден живий не чув. Від і до
накачані чимось, кліпали
натовпи на той учт на Лисій горі,
а, може, ув вирві димлячій.
Дротами сіпали
цю дискотеку розхитані ліхтарі.
26.11.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2023
Почесно похованим бути в кремлівськіій стіні,
де злодії марять невтомно настільки страшні,
що, маючи змогу, звідтіль би повзли на очах,
бо вкупі нестерпним здається той морок і жах.
Він марив хімерою, прагнув дістатись планет,
щоб їх таємницю розрізав науки ланцет,
сади насадити на Марсі, коли в таборах
сиділи нещасні, колонізувати світи,
коли набивали жінками і дітьми барак
в черговій колонії, до гуманоїдів йти
по чорних оглухлих осліплих космічних шляхах,
коли два сусіди не знали, як згоди дійти...
Він щастя принести хотів, хоч безбожником був,
хоробрий романтик, він мрій багатьох досягнув,
і, падаючи Фаетоном крізь біле і синє з вершин,
він партію крив матюками, її вірний син!
25.11 2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2023
Як же довго вони розмовляли,
випадково зустрівшись на перегоні
з того світу на інший,
у пункті, що звався чистилищем
і який змалювати докладно
не стало фантазій навіть великому Данте.
Стенограм або записів не збереглося,
стукачів, що змогли б зафільмувати,
в цьому місці не спостерігалось також.
І фуражки конвою з кокардами
давно забруднили Стікс...
Ароматний легіт заніс
з потойбічних висот
плітку, мов Ганімед легковажний:
побалакали ці суворі мужі
і рекли, правиці потиснувши:
хоч вони вороги, проте вб’ють їх обох,
мов Ахила і Гектора;
вб’ють подоби їх,
міфи заб’ють,
вб’ють синів та нащадків,
прохромлять наскрізь
безкінечними кілометрами
і роками задушать, що сплетені в зашморг...
А самі вони виступлять свідками,
честь подібну отримавши
за сумнівні, але щирі подвиги,
на страшному-страшному суді.
Їм наллє Ганімед
в срібний келих важкий,
і займуть вони місце по черзі удвох
чи то вниз, чи то вгору,
сп’янілі й потомлені...
22.11.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2023
Два вороги є
у кожного чесного українця.
Перший — безродний дикун,
який не помилує і не відступить
від наших порогів, допоки існує.
Буде трощити брами та вікна,
все перебреше і сфальсифікує,
випалить квіт, перетворить красу
на власну мармигу, спотворить вершини
інших планет недолугим гербом,
серед якого похмурий козел
жує циркуляр над калюжею сечі...
А ворог той другий, той має обличчя
сусіда, знайомого, іноді навіть
товариша, брата, він лезо ховає,
всміхнушись, заходить з ломакою ззаду,
п’є чарку з тобою і зраджує потім,
паплюжить надії, висотує сили,
з’являється в дзеркалі — переконати,
що він і є ти, як би ти не пручався...
16.11.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2023
Нехай українська міцніє, цвіте
людям доброї волі на диво!
Кацапську я вивчив би тільки на те,
щоб доводить до сказу Фаріон.
15.11.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2023
Коли ця suka перед цілим світом
у кишеньковий гралася більярд
і дригала ногою під столом
в блакитнім світлі камер, запитань -
таких беззубих, безпорадних навіть -
коли ця криса брала всіх на глум,
коли її серйозно не сприймали,
хоча в червоних і слизьких очицях
уже були і Буча й Маріуполь,
міста і селища, на попіл стерті,
коли в тремтячім кінчику хвоста
розгледіти вже можна було дулю,
яку потвора тицяє під ніс
усім традиціям, людським і Божим,
і на кацапське трисакральне вже
любий закон із правом посилає,
а за хвостом повзуть безумні тіні,
паралізовані, мов ті, що йшли
слідком за фюрером, зметнувши лапки -
новонароджені бридкі щури -
коли повторювалося кошмарне,
відгукувалося у кабінетах,
що пишно звуться “владними”, по світу,
єдиний хтось НАСПРАВДІ заперечив?!!
Знайшовся справжній, на людину схожий,
що з перших писків отого щура
зробив хазяйський жест: звелів відкрити,
приготувати сховища отрути?..
06.11.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2023
Лакеї лукавого,
жополизи Князя Пітьми,
повії та содержанки,
що отримували зарплатню
в його бухгалтерії...
Вони винайшли міф про те, що талант
неодмінно — темне коріння і зміст.
Однак він не проти придбати славу,
успіх і капітали.
Інколи навіть ціною зашморгу.
Довгим був би перелік цих холуїв
з одноманітним репертуаром.
Піхви, наркотики, збочення, хоботи,
незнання елементарних законів тяжіння
щодо плювків, націлених в Небо.
І це бунтарі?!
Прикольно.
Це челядь.
А щирий бунтар
тихо сповідав Христа,
і за це його
Звір загризав живцем.
Під оплески вельмишановної публіки.
Нема і не буде більших бунтівників.
04.11.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2023
Напів-мухи, напів-птахи
прилетіли клювати вишні,
що стекли від крові. Лихі,
глупі, заздрісні, напів-діти
і напів-дорослі, без прав
на подібні вчинки, злетіли
в сад прекрасний, що від заграв
почорнів — і загелготіли,
задзижчали — чи що там ще
вони можуть, сліпі та голі?
Під нікнеймом, не під плащем,
мокрі геть, сайтомани кволі...
28.10.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2023
Нагодували землю падлом,
загодували вже мерцями,
а їй плювати, хто там має
звання героя чи не має.
Вони, немов бур’ян, для неї:
сьогодні тхне, а завтра висох.
Така ж і пам’ять у людей;
ще гірша навіть, холодніша.
14.10.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2023
“... і побачив я звіря...”
Откровення.
Годо — то земна надія.
Очікуючи на Годо,
очікують виходу на авансцену
пророка її й ватажка
десятки земних племен.
Її Мойсея і Авраама...
Вдивляються очі скляні в далину.
Бо хто подарує усе,
на що чи таємно, чи явно
розраховували повсякдень:
молочні потоки з кисельними берегами,
вагони батонів,
щоб вмочувати в ці ріки,
блискучий п’ятак нерозмінний,
свободу на витівки в рамках закону?
Тільки Годо.
Жменька скромних бажань —
і безліч сторіч розчарування.
Не треба захмарних палаців.
Хай прийде Годо.
Не треба рибок і прісних хлібців
як доказу сили та щирості влади.
Хай прийде Годо,
захаращену, темну, брудну авансцену
на розсуд свій прибере!
Єдиний, хто зможе.
А ми вже чекаємо пристрасно, довго,
і серце наше готове,
і квіти в наших руках.
Геть Автора!
Тільки Годо.
Ненавидимо абсурд.
08.10.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2023
Олегові
Той світ мені поверне брата,
і батька, і друзів,
і всіх, кого я ще переживу.
Себе молодого,
однокласників вбитих.
А від цього світу
я не чекаю нічого.
Він — шарлатан
і крадій на довір’я,
ніби циганка в потязі,
чисте зеро
і абстракція,
повний абсурд —
і наніс би я татуювання
на власному лобі:
“НЕ ПОВІРЮ НІКОЛИ”,
щоб кожного ранку
у дзеркалі бачити,
і надсміхатись,
і відрікатись,
і вільним бути
від жодних ілюзій,
і розбивати
поглядом дзеркало,
наче томами
всесвітньої літератури,
а краще болем, безсонням —
на друзки!
Амінь.
04.10.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2023
Всі хочуть лайків
як суррогату
то співчуття, то розуміння —
поставте нам лайки!
волають вуста
із віртуального півбожевілля,
поставте нам лайки!
Міфічні фігури
кричать, вимагають.
Як лайків немає —
мов тіні в Аїді,
блякнуть, зникають.
Зі споду реального
люди ту ж саму хворобу
підчеплюють в світі,
ковід чи холеру,
чи як його звати,
той вірус байдужості,
мруть мов підкошені,
просто бажають зникати.
Не жити.
04.10.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2023
коли номінують — вважай ламінують
коли нагороджують — ніби ховають
а далі живи і твори якщо зможеш
бо тебе викреслюють вже і лунають
вінків дружній стукіт пусті мадригали
спадають немов оболонки порожні
тобі на обличчя із зморшками страху
оточуюють вйо! потойбічні ковбої
безглуздий і жлобський твій пам’ятник, ласа
його сповивають і стягують долу
ти більше не ти
най і не намагався
стовбичити на видноколі
по колу...
04.10.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2023
1
Коли мечам давали імена
і відсікали голови драконам,
історія ця відбулась страшна,
багряна, як Святий Грааль під гроном.
Брат у Христі оповідав мені
по вечорах рядки її сумні.
Жив лицар десь на світі. Мав коня
і зброю. Ще — одну Прекрасну даму,
перед якою подумки спиняв
він сотні ворогів, один за браму
виходячи на відчайдушний бій,
вона ж була за спиною в стрімкій,
високій вежі. Наче трубадур,
складав для неї мрійні він канцони.
Але ніколи не сягав за мур
бажаннями. Дзвінкі лунали гони
того, хто нею володів і вів
за звірем слуг, мисливців і хортів,
господаря, що полював, жадав
з сусідом воювати, розважався.
Йому васалом був той лицар. Знав,
що сюзерен є Бог, і не вагався,
коли доводилося борг слуги
сплатити, окровити квіт, сніги.
Насправді, всі ми — тільки пелюстки,
крижинки, приски, що стрибають з ватри
у пошуках притулку. Та важкі
долоні Долі вміють нас тримати
і не дозволять відмінити те,
що Провидіння прорекло святе...
2
Той ранок був, як інші. Тільки крик
його спотворив звідкілясь жіночий.
І тіло впало людям біля ніг
у білій пошматованій сорочці.
Каштанове волосся по щоках
текло, і бив крізь нього вкляклий жах.
Дружину той володар задушив.
А наш герой затримався в поході
і повернувся через сорок днів,
коли душа вже не в земній природі
хоча б дотично і в духовний світ
вже потрапляє, як дозрілий плід.
Наш лицар спрагло помсти зажадав.
А помста безпорадна, браття, сестри!
Вона — як Правди тінь. Немає прав
у помсти, відділяють милі й верстви
її від справедливості Творця,
перед Яким не підніму лиця...
Хазяїна безумний підстеріг,
коли навколішки перед розп’яттям
злочинець плакав, впав Тому до ніг,
Кому всі мантії — в воді латаття,
і з ним вчинив так само, бо не мав
простити сили... І просякла тьма
маєток той і замок, а з тих пір
на чорному коні, як хижий звір,
хтось в обладунках темних мов смола
чатує в цих місцях! Добра і зла
межі він геть поплутав... Чи за нього
на Небі молиться хоча б вона?..
28.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023
Нескінчені ряди столів,
залі кінця й не видно.
І гримить мова пращурів наших,
запорожців могутніх, чубатих.
Гомеричний сміх вибухає,
пристукує чара об чару
так, що приски летять,
як колись від шаблів!..
Шаровари, жупани, свитки —
завірюха усіх кольорів,
наче степ у Криму,
ніби море зухвале і пишне.
Де тепер той султан,
що тепер панський двір,
чи москаль-імператор у стайнях палацу,
де крулі з жереб'ячим обличчям?
В’ються вуса вуграми,
не тухнуть люльки...
В тарілках — сало, м’ясо, яке забажаєш,
довжелезні ковбаси,
соми, коропи,
огірки, кавуни,
в суліях оковита,
горілка в пляшках,
бочки з пивом, вином,
стіни аж до підлоги обвиті
кучерявим вологим зеленим плющем,
сонях, нібито князь
серед мальв і троянд,
під склепінням,
розписаним вщент дивинами...
Скакуни чистокровні — сідай, забирай!
Збрую — теж!
Ятагани, пістолі, рушниці.
Схочеш, бий ворогів кулаком,
якщо вигулькнуть з пекла примари їх ниці!..
Ще поволі з’являються
віддані і чарівні,
неймовірні та гожі, які чарували роками,
чорнобриві ті гурії,
і без думок,
зайвих слів
нахиляються над козаками...
28.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2023
Це не відмінить суда Страшного -
те, що хтось не спроможний повірити.
Цинізм та зухвальство не аннулюють
ані гріха, ані покари.
Будуть мерці надзвичайно шоковані,
вскочивши після смерті в халепу!
Тоді, коли очі склеплять,
коли покладуть на груді кінцівки -
і вже особистість нібито розчинилася
в коробці власного мавзолею...
Тут і почнеться найцікавіше,
для вбивць і негідників особливо,
яких у наші часи вдосталь, вдосталь,
часи, врожайні на катастрофи.
Для вічності — жалюгідна калюжа,
по якій пуголовками сновигають
“лідери” ті або інші...
27.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2023
Жив собі хлопець. Хотів, щоб його
щиро любила шльондра-мати.
На кожного кидався, хто свистів
матері в спину. Тому що лягати
й справді кортіла вона на те
місце, куди жбурляли каміння.
Та хлопець кохав її. За пусте
вважав ті плітки. Почалася бійня
з сусідом-покидьком. В ці часи
мати витягувала сигарету
в нього останню і клала до губ,
всміхалась брутально. А він естафету
пращурів-воїнів перехопив
і так воював, що навколо хрініли.
До вух його долинав райський спів -
про місяць на небі та інше... Гриміло,
трахали мати його вороги,
ракетні коїтуси тривали.
А вона зневажала його й тоді,
коли синові очі круки клювали.
26.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2023
Засинай, мій мозок, засинай.
Зупинись на мить хоча б — і спи.
Спи собі, лети за небокрай.
Мешкають там райськії птахи.
Гноми-санітари там живуть,
візьмуть тебе, в ліжко покладуть,
як було колись, уже давно,
люди ще тоді були людьми,
і крутилося веретено
в темпі танго “Як же вірим ми”.
Мама клала руку на чоло.
Вибирав добро ти, кляв ти зло.
Йшов до школи, бігав у дворі.
Мав дитинство ексклюзивне, тож
мозок нині твій закляк в дірі,
крутиться, як карусель, і дощ
чорних пелюстків її вкрива,
захід, ніби прапор той, кривавий,
та під крилами його ти зріс,
а тепер ти невідомо де...
Спи, спи, мозок. Досить, досить сліз.
Спокій і тебе не обійде.
А розчарування — це квиток
на вечірку, де чекає Бог.
26.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2023
***
Зелена верба. Блакитне небо.
І в ньому жодної чорної цятки -
ось і все, що людині треба,
хіба своєчасно сплатити податки )
Ще — знову навчитися посміхатись:
наука, яку забував він роками.
Можна навіть без власної хати,
можна важко робити руками.
Бо поряд дерево вже облетіло,
чорне і голе в жовтавім промінні...
Душа ще радіє, не зниділо тіло,
бамкає дзвін, діють чари осінні.
Злітає горлиця на черепицю,
а синя безодня її огортає
своїм співчуванням, дарує дещицю,
яка насправді ціни і не має...
24.09.2023,
Меліскерке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2023
Віслюча шкіра йде на барабан.
На барабані дуже гучно грають,
тобто гамселять парою кийків
по шкірі тій, і, мабуть, віслюкові,
який колись цим барабаном був,
доволі боляче і, може, навіть,
він відчува приниження і стид
за те, що був таким тупим і грубим,
коли з нього ще шкіру не злупили,
не мав ні краплі вдячності за те,
що має: пасовище, воду, сонце,
зелені гори і стрімкі річки,
великий простір для свого потомства...
Тепер на ньому гатить в барабан
якась бридкая kurwa на майдані,
на мавпу схожа, що із шапіто
втекла, і це транслюють по каналах,
як перемогу правди на землі,
і хтів би заперечити віслюк,
проте вже не спроможний, бо він шкіра,
і бачить він, що далі буде й як
на ньому прикликають інші лиха:
війну... руїну... як із тисячів
вже роблять барабани для концерту...
21.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2023
Я дивлюся на них -
на щасливу пару знайомих голландців,
що побралися нині у селищі Меліскерке,
досить крихітному з точку зору масштабів
України, де місця мені не знайшлося,
але зараз про себе не хочу...
Я дивлюся на них.
Він працює на тракторі.
А вона в магазині.
Молоді, витривалі, здорові.
Побудують життя,
як до них будувало одне покоління за іншим,
коли не втручалась війна
чи розбурхане море, що дамби трощило.
Я дивлюся на них,
уявляючи нас,
покоління моє,
покоління моєї дружини,
і без злоби й образи питаю:
на скільки частин
розірвала б цю пару
та центрифуга,
у якій нас за кілька етапів кружляло -
дев’яності, кінець їх, двохтисячні тощо?!
Цільні, сильні, вродливі...
Всі знайомі мої,
що насмілились встати до шлюбу,
вже давно розлучилися. Хтось
зник давно,
хтось на тінь свою перетворився.
Ну а нині комусь поламала шию війна.
Чесне слово, це смішно -
дивитись на цих молодят
і порівнювати їх з бур’яном,
диким, свіжим,
що буяє сьогодні в моїй Батьківщині,
пнеться вгору, вважає себе унікальним,
чує оплески і дифірамби,
планує і мріє,
але не помічає
косарки, що зверху вже йде методично,
обіцяючи тільки нічого,
канаву, палаюче сонце,
безсилля, розгубленість,
мари, безславний фінал!
20.09.2023,
Меліскерке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2023
***
Завжди сміється останнім паяц.
Спочатку стріляє чи коле ножем.
Чи зронює три-чотири рядки,
які на землі викликають щем,
бажання щось виправити чи змінити,
паяцу весну назад повернути,
немовби власні дитячі роки...
Та надто запізно. Лезо руде...
Паяців сміх був весняним дощем,
тепер випадає зброя з руки.
Він згорбиться і навіки піде...
20.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2023
душевний біль
мабуть хранять у пеклі
і мій також — під номером “В.К.
а далі йдуть нулі
нулі
у сейфі-хмарочосі
у класичній папці
з обвугленими паворозками
нотують
з насолодою
черговий прецедент
прокуреними нігтями
і тхнувши алкоголем
та відчаєм
на гумову печатку
у формі документа
ставлять штамп
число
димлячий блискавичний розчерк
17.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2023
Бог — у православній рясі,
Бог — у пасторському костюмі,
Бог — у мусульманських шатах,
Бог — в католицькій ажурній митрі,
Бог на журналі чи на плакаті,
Бог у відтінках, що відбиваються важко
од космічного Його вінця;
Бог, який часто
спільного з Богом нічого не має,
Бог, оббрьоханий вище тіари багном,
Володар, якого не помічають мільйони,
ВІН, чим далі, тим більше незрозумілий,
фальшивий настільки, що хочеться відвернутись
і помандрувати до крихітної буддистської пагоди,
в якій взагалі ніяких богів,
а зовні тиша, гори і небо...
Слава Богу, що Він
залишається з нами,
зі мною,
Господь!
16.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2023
Для світу цього завжди
мистецтво — на іграшкових правах.
Спалити книги,
згноїти живопис,
звалити статуї,
зошити нотні пірвати,
викинути на смітник інструменти,
за винятком тих, що годяться для поховань і весіллів —
і що залишається від “мистецтва”?..
Для вищого класу
воно щось на штиб зубочистки;
як незрозумілий наркотик,
воно раптом вгору зриває людину просту,
і кидає потім на землю!
Ще — бізнес.
Скажений в прибутках,
липкий та брехливий.
Сліпучі лаштунки
фасаду імперій.
Рідня із Творцем,
проте незрозумілі
обійми із церквою:
дружба чи бійка?
Потрібно воно
з точки зору
сучасного людства?............................
А на думку мистецтва,
цей світ досить зайвий
відсотків на сімдесят.
Хтось паше ниву,
проте затуляє
естету його краєвид.
Блювота кітчу і трешу на кожному кроці.
Відмова рефлексів у справжніх художників,
бо їхній доробок не продається.
Хліба шматок, як раніше,
хугларом тепер не заробиш,
адже із окрайця не відрахувати податки.
Митцям взагалі забули відвести нішу в суспільстві.
Тому — молоді самогубці-зірки.
Конфлікт неймовірний.
Конфлікт безпросвітний!
І ще ж аферисти,
які прикидаються всюди митцями:
на сайтах,
тусовках,
а деякі в ложах
чи жирних
президиумах
політичних.
Із преміями,
в орденах...
13.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2023
Музика М. Мозговий.
Вірші А. Рибчинський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993765
рубрика: Музика, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2023
Не забувайте.
Не можна
вам забувати!
Кожна хвилина,
в яку ви забули
про вбитих негідниками
українських людей,
про сльози, кров та руїни —
то хвилина амністії
для невимовних злочинців.
Зробіть із своєї пам’яті мури
міцні та високі!
Най роками простоять, якщо не віками,
хоча би роками.
Най за ними конають кати без надії
уздріти прощення, свободу,
обійми чи посмішку друга.
Збудуйте цю вежу
вже зараз
на мовах планети,
чи жестами,
чи навіть німо.
Від політики нудить.
Русофобія тут ні до чого.
Зомбоящики теж.
Елементарно
зробіть це
заради нас всіх.
09.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2023
Гуляє сперма у дворі,
прямує сперма воювати.
На сперму ставлять в кожній грі
політикани, військкомати.
Всесильні гроші мають сенс,
лише коли вирує сперма!
Коли працює, любить секс.
Проклала труби древня схема
у всі краї та всі кінці,
купляє сперма і гуляє.
Нехай жахаються ченці,
і церкву сперма підживляє.
То Бог їй брат, то навпаки.
Та й як чіткий зробити вибір,
коли життя, немов квітки
той дощик, збризнула — й спасибі,
нема її. Засохнув слід.
Нічого більше і не встигла.
Лише з’явилася на світ,
духовного, простого їдла
вкусила краплю — і адь’ю,
фініта ла, мементо морі...
Із вічністю на нічию
не зводять навіть ясні зорі.
Один крокує по воді.
Весілля і вино вітає.
Чекає на Страшнім суді.
Щось зовсім інше обіцяє.
05.09.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2023
***
... я зараз викурю цигарку,
і стане все, як до війни.
Пройдусь по броварському парку,
а десь мої дочки, сини...
Здоровий — старший. Не каліка.
У школі дзвоник, дітвора
біжить до класу. А лелека
із немовлятком, бо ж пора,
летить до теплої садиби.
У вишиванці наш Тарас
з чолом, яке міцніше глиби,
благословляє з хмари нас.
Стоять на варті патріоти,
оберігають: де війна?!.
По колу ходять ідіоти
і накликають жах сповна.
У правди ж перебиті ноги.
Грошми вдавився лицемір.
Бог марно оббива пороги,
надія виплакала зір.
Нічого доброго, насправді,
окрім вселенської брехні,
з якою біженці хоча би
втекли на згорбленій спині.
29.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2023
Він навіть не знав,
не здогадувався, попри свій інтелект,
які йому Бог зробив подарунки!
Крім таланту, Він безоплатно дав
спокійне і непублічне життя,
ненав’язливих читачів в Інтернеті,
які вряди-годи ставили лайки і дякували як могли,
щиро, захоплено, не вимагаючи алаверди,
а це так нагадувало старовинні часи,
відносини між прихильником і поетом...
Та він ремствував все одно!
Бо ж премії роздавали пройдисвітам,
політичним повіям на мовах земної кулі -
отже таки не розумів свого щастя.
Літературних бульдогів водили по рингу,
обвішаних слиною, брязкаючих пацьорками.
І він захлинався від справедливого гніву,
вважаючи, що ці регалії призначались йому!
Так сплелися абсурдно пагони й тлін,
помиї в Сіті та затоптана чередою поезія...
І якби він спромігся розрізати власні жили,
він би переконався лише у тому, що з них струменить
кров однозначної групи: “Господня плюс”.
Ось чому в цьому світі практично ніхто вже її не сприймає.
25.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2023
Чому так гориться, кацапи, вам на московії?
Так файно, так звично, так люто, так жарко?!
Бо палять і палять вас наші думки,
мов гіперболоїд,
від полюса нищать до полюса гнівним промінням,
викреслюють з книги буття -
та ж ми перші хіба?.. Мов просмолені, стіни кремля:
за довгі сторіччя прокляття людей їх просякнули болем.
А ще й з того світу, як постаті в білих сорочках,
що вийшли на подіум серед зірок,
розпалюють факели душі стражденні,
згвалтовані чи закатовані вами,
прокляті кацапи,
тому лише поглядів
нині достатньо,
лише двох думок
щодо помсти — і буде вам ватра.
Збирайте валізи, втікайте,
невинні чи винні,
вас це не врятує, як тих українських дітей,
кому ви відмовили в праві на ранок,
лягаючи спати з приємною думкою, що
“необхідно вбивати хохлів”.
Снаряди їх вбили.
А вас поступово й мучительно
винищить Пірокінез.
23.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2023
Поезію глушить ревіння мопеду,
чи фура за вікнами,
ані про що балачки,
плітки по мобільному,
дрель у сусідній квартирі,
реклама, камлання новин,
унітаз, що спускають,
шкварчання плити
— погребальний нав’язливий фон,
практично уже непроникний для них:
ахіллів, тристанів, кухулінів,
ще багатьох,
хто мав би з тобою зустрітись
на розі в плащах чи доспіхах,
натомість отримав
сорочку свою гальмівну,
хворо зблякнув,
зіщулився, гикнув,
забувши плюмажем змахнути,
і вкинув пигулку до рота...
А хтось
зронив під диван товсту книгу,
яку сто разів намагався читати,
яка мала б стати потертою добре,
а хтось поривався подібне писати,
проте осушити
цей трунок
вже більше
несила,
несила
і ліньки
обом.
21.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2023
Не згадуй про слово “Життя”.
Занадто це пафосне слово.
Законний наш спадок — сміття,
марноти, аркан людолова.
Не віриш мені чи собі,
ковзни сторінками Писання,
немов по шершавій трубі,
до дзеркала розпізнавання.
Хай зміниться білий костюм
на щире лахміття вигнанця,
зі сміхом обійметься сум,
шляхетність з приниженням бранця.
20.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2023
Лише здихаюча тварюка
кусається з такою люттю.
Лише підстрілений хижак
в такій агонії конає.
Лише банкрот стовідсотковий
так проклинає все святе.
Лише запеклий боягуз
так може мститись безневинним.
Тільки тому, від кого всіх
безмежно нудить-вивертає,
вчинити закортить таке!
Тільки закінчена мерзота,
котрій повернення немає
в товариство адекватних,
демонстративно так смердить,
вбиває кіл у власні груди
і розкладається в очах!
Лише кацап наприкінці
комедії, яку вважає
трагедією, так краде
чуже життя,
кляне нащадків!
19.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2023
Ти зовсім звівся, мій світляк,
у темряві без краю.
Лисніє, ніби чорний лак!
На відстані від раю
тримає зорі і тебе
і ближче не підпустить.
Облиш надію, лий скупе
тепло в тисячовусте
жорстоке, невмолиме “ні” -
що здатен ще творити?
І не жалійся ти мені:
ні вкрасти, ні купити
не можу волю я тобі,
подарувати щастя.
До скону самого роби
своє. Буває часто,
що маримо якимись там
світанками, як діти.
У вічний морок світлякам
довічно мерехтіти...
18.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2023
Наліво біда. Направо біда.
Куди не піди — біда.
Що хочеш роби,
пручайся, корись,
молись чи мовчи,
у ніч медитуй -
загорне біда
в смиренний свій плащ,
немов обійме
за плечі, як друг;
хіба вже тоді
її проженеш?
а чи відштовхнеш?
У неї ж твоє
обличчя, хода,
на докір любий
вона відповість,
як сильний юрист,
і буде права.
То краще звикай
до плину речей:
куди не підеш,
куди не зирнеш -
вона і вона,
королева віків,
Велична Біда.
Вшануй її слід.
16.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2023
Як швидко на заході відцвітають краски...
Немов загоюється рана в Божій душі.
А ти не здатен так відновитися, щоби червоне і чорне
стало рожевим, блідим, поступово зникало.
Невже все рівно Йому?.. Байдуже? Поезія смішно
шукає виходу, відповіді через слово. Помиляється і затинається.
Кому ти потрібен, серйозно, на фоні цього карнавалу,
містерії — з купою запитань,
наче жебрак, якого натовп штовхає,
вибиваючи з рук нажебрані медяки?
Нікому. Багато печалі знайшов ти врешті-решт у знанні,
на дні нестримної річки. Безглуздя — її велике ім’я,
тієї печалі. Тепер дослухайся до жебоніння тонкого:
воно пронизує серце у нескінченій зрадливості фарб.
16.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2023
Час спливає.
Я вже набавився з часом,
як те хлоп’я з піском,
золотим і гарячим.
Скілько його протекло
крізь щілини
стиснутого кулака,
скільки разів долоня
лишала розслаблений,
незрозумілий відбиток
чи намагалася закарбувати
свій візерунок на рихлій поверхні;
зводились вежі,
або будувалися замки,
легко народжувались і зникали,
ніби міраж, до якого
ти сам поспішав,
собі задивляючись вслід.
Можна насититись грою із часом.
Можна втомитись від неї,
схотіти, мов зливи,
вічності, сісти й чекати,
доки обличчя довкола
змінюють зрадні
невтомні бархани.
14.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2023
Якщо Горацію і Буало
можна було
викладати теорію віршами,
я теж це зроблю,
не погребую.
Менш ніж
за десять хвилин
розповім-розжую,
що є кацапська та теологія.
Колись француз Ламетрі
написав філософський трактат
“Людина — машина”.
У ньому то роги стирчать,
то копита відомо кого.
На штири вітри
рознесено слово “людина”.
Від ять і до ять
ймовірні (у висновку) вчинки любі,
адже істота не винувата.
Такою її механік створив.
У верблюдів горби,
у моря приплив,
постать змії кривувата.
Себто людина є маятник,
котрий розкачує зло чи добро.
Всередині механізм дурнуватий.
Наприклад, мандрує Серьожа Єсенін в кабак,
при ньому товстенний лопатник,
вивертає баяном нутро,
щиро скандалить, стіни стрясають мати.
Це — еталонне життя. Відмінне — відстій.
Бо ж він підкоряється суто власній натурі,
природній та гожій.
Там селянин земляк відкидає гній,
цибулю гризе, возлежить на дурі.
На що це схоже? На істину схоже?!
Ніяк. За кацапською теологією,
виправдані всі жести, котрі зробив будь-хто:
урка, бандит, душогуб, svolota —
аби наламав і плакав на повну катушку!
Далі ніяких претензій від жодного бога.
Святкує земна голота!
Адже Творець і зшив цю дрислю з пальто,
літературну, сценічну, псевдонабожну шлюшку...
12.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2023
На її обличчі ще боролися молодість й старість,
зморшки та втома з весною і безкінечністю.
На це обличчя спадали то квіт, то сніжинки,
а в дзеркалі раптом з’являлись то дівчинка, то її матір.
І бігла вона, юна й неодружена, вітру назустріч,
пилок збиваючи з неосяжного, свіжого, вічного, ніби зорі!
Метелики падали у вогонь, обвуглюючи візерунки...
Вік починав тяжіти, наче хтось гнув за плечі.
Долу і долу... Вона прокидалась раптом
і бачила у свідомості, нібито в озері,
юну, непогамовну, як те відро з криниці,
а інша слабішала і захлиналась сяйвом;
і те починалось спочатку, спочатку...
11.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2023
тихесенько тліє каганець
нікому потушити
бавиться з ним вітерець -
ні розпрямитися ні жити
йому би на полум’я вмить
розвинутися, і край!
на попіл себе спалить
димком полинути в рай
або згадати хоча б
що він насправді — вогонь
талан незрівняний скарб
тепло для близких долонь
чи опік для ворогів
чи навіть дороговказ
для тих хто його уздрів
в скрутний і потрібний час
навіщо накрив його
сховав у далекий кут
хазяїн життя мого
кресало дістав і трут?
04.08.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2023
Диктатор — лише колективне замовлення.
Сама підсвідомість мільйонів.
Тирану наказують “розіпни”
роззявлені чорні провалля пащек,
і він розпинає;
воліють згубити
і пограбувати сусідню країну -
диктатор назустріч іде, бо не владний
відмовити. Він ті постійні накази,
сліпі й мовчазні, відчуває, мов трясцю.
Йому алілуять хори голосів,
заповнюють череп, немов кажани
самотню печеру, і в ній шарудять
облесливо та невгамовно: “візьми”,
“вкради”, “забери”, “принеси”,
“хапони”...
Назовні помітно лише,
як богобоязний, сумирний народ
спішить до роботи, купляє товар,
дітей піднімає, підтримує курс...
Всередині ж — справжнє єство,
як відбиток
в воді — перевернутий:
той же планктон
жадає війни, продає де візьмуть
дітей, душу, гідність. А злобствує як
цей санкта сімпліцітас! Зраджує як
кого тільки встигне!..
Найпершим —
горбатого лідера, що задубів
за джойстиком, ще сподіваючись якось
цю наволоч, цих громадян, цих безвинних
злочинців забрати з собою на суд.
02.08.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2023
Д.
Цей український хлопець у полоні.
Слова... та що ви можете, слова?
Його ви не візьмете на долоні,
щоб віднести додому. Хоч жива
дитина мужня, Богові подяка,
бо скільки побратимів у землі!
Та й не дитина, а козак, рубака,
великий воїн, котрого в кремлі
бояться, як свою лиху годину.
Тому сховали на підвал, як пра-
пра-пращура колись, і в домовину
сховали б, та йому ще не пора...
Вік іншим гнити за це схудле тіло,
прозорі скроні, нафтою палать
за те, чого, якби і закортіло,
людськими мовами не подолать!
І марно навіть спромогтися людям
складати мартиролог: він іще
поповнюється. То пізніше буде.
Коли у сум перейде гострий щем.
Куди втекти мені від нього? Крає
схололу, звиклу душу, ніби в ній
якихось клятв і сенсу він шукає,
розмотує, мов бинтовий сувій,
аби покрити рани України,
якіі щодень, щоніч кровоточать!
Цв’яхи із ніг, із рук убік стирчать,
і з них — як взимку грона горобини...
31.07.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2023
Джойстик з англійської “паличка радості”.
Вона інформацію вводить в ПК,
качає то взад, то вперед, починаючи
із мізками гру — і стара й не тонка
забава, яка монітори запліднює,
пошарпані, сірі, без зайвих ознак,
годує картинками їх примітивними,
але необхідними конче (ще б пак!):
прямими від А і до Б, перемогами,
ланами родючими, міццю вождів,
сусідів краями, безмежно убогими,
а ворога неміччю — і поготів.
Вона переконує у власній святості
тупі прямокутники, вчить берегти
здобутки, які демонструють товсті
персти волохаті, надалі нести
себе куди вкажуть, бо там буде високо,
і вірно, і цінностно... Орвелл, рятуй,
цей акт відбувається нині між крисою
і скотним двором, де начертано “...”
30.07.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2023
Хто це до нас завітав загадковий?
Як червоніє на лобі ознака!
Хто йому те причепив межи брови?
Явно забулений геть неборака...
Гнаний, мабуть, ніби порох, по світу.
Всі ним гидують, жахаються його.
Камінь до пахви приріс, і убитий
тінню чи хлопчика, а чи старого,
не відстає ні на крок. Як то страшно
поряд з мерцем прокидатися в ліжку!..
Віє від привида чимось парашним,
цупить направо й наліво він нишком
що потрапляє під вільную руку -
в рідних, чужих. Звірем міряє клітку,
хоч неозора та клітка. На скуку
скаржиться (гордо). Вчепляється в литку
першому стрічному, щоб відплатити
за свої праведні муки. У хмари
з відчаєм кидає раптом копито,
копає грізно... Ще й чорнії чари
шле на всі боки, бо хоче поваги;
бреше, ненавидить і дичавіє.
Має рецепт бронебійної браги,
та від садизму лише захміліє...
27.07.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2023
Нікуди й ніколи він не уходив,
хоча й намагалися вивести геть,
йому заламавши за спину
з ментівською грубістю крила.
А він тільки вище піднявся...
Скрипіли зубами від люті:
незнане та незбагнене
так брало на глум, що свербіло
всередині їм під мундиром,
брязчали фальшиві медальки,
обурені тим невідомим,
якому і назви не знали
ані дикуни кадебешні,
ані ті, хто заздрив роками,
і ця какафонія наче
змагатися сподівалася,
системно, серйозно, затято,
із Музикою і духом!..
А Хтось нагорі посміхався
і чітко, немов на долоні,
вже бачив суворе майбутнє,
в якому цілому народу
відмовлено буде зненацька
у праві на землю і мову,
і спробують цілим мільйонам
зламати заломлені крила,
та випорснуть ті із гнучкою
співочою силою вгору,
як він це зробив попри ницу
могутність бездарного іга.
27.07.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2023
Його - ще димляча - подоба в Одесі.
Колони, наче коліна підкошені,
прошитий наскрізь алтар,
подзьобані стіни,
блакитний розпач крізь купол...
Кому ще досі не вистачало -
ось вам остаточна
і вичерпна правда
про “віру” московську та “православ’я”!
Немов повертається хроніка часу,
німа, чорно-біла, подряпана — там, де
на ній бузувіри всміхаються біля
підірваних храмів,
розграблених ризниць,
і лускає раптом беззахисний купол,
мотузками стягують з маківки хрест,
а глибше - мигтять силуети в сторіччях;
сокири, пожежі, порожні дзвіниці;
чинять “богоносці” хулу та наругу,
наругу й хулу,
безкінечно те ж саме...
Я чую монаха — поважно мені він торочить
з минулого про “ідеали російські”,
я бачу лаврського служку,
який молодусі-паломниці, що підійшла
під благословення, мацає груди.
До мене мої наближаються друзі,
які — знаю — досі оплутані чимось
липким, надто хитрим, щоб швидко звільнитись
залишивши в серці самого Христа...
І згадую кадри з Одеси — а далі
мені особисто нічого не треба. Хто має
очі і вуха, почув і прозрів!
23.07.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2023
На метелика Чжуан Чжоу
схоже трохи, проте сумніше...
Що не зникло з життя,
недожевріло, не захотіло
розставатися з ним попри волю твою,
попри волю чиюсь,
те залишиться тут,
із тобою, пручайся або не пручайся,
просто в сни перейде,
буде мешкати там,
в заповіднику наче.
І ти будеш іноді там
теж із ним,
в другій формі буття,
то сумній, то трагічній,
веселковій чи сірій,
немовби герой
фантастичної книги.
Повертаючись звідти на ранок,
ти і справді спроможний не будеш
відрізнити реальність від сну,
а живих від померлих,
від втраченого - сьогодення.
Але сядеш за стіл
пити каву зі сном,
розмовляти зі сном,
розглядати його
і торкатись його,
умовляти не йти,
доки він поступово
не видихнеться
на тремкий присмак втрати
або каламутний серпанок...
22.07.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2023
У царині небесних сфер
немає вісників хаосу
і ентропії — чорних мух,
стерв’ятників мініатюрних,
які завжди рояться там,
де сморід, смерть,
де розпач, розпад,
і зводять з розуму вони
любих розумників,
ці спритні,
нахабні, маніячні цятки!
Всміхнись, розумнику...
А той,
хто відкорковував реальність,
щоб зміст побачити, хоч раз,
тривожним стане і здригнеться,
коли у затишок влетить
із неї чорне і лискуче,
щоб сісти й потирати лапки.
20.07.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2023
Приходить війна і все розставляє по інших місцях.
Можливо, по справжніх, законних, хоча це й не факт.
Гросмейстер Війна по шаховій дошці
крокує, збиваючи всіх з пантелику, ламаючи вигляд
минулого і сьогодення, і ось уже криця тече, ніби віск,
стає зрозумілим, що смішно було зарікатись,
робити які-небудь висновки, щось будувати
в теорії чи наяву, а фігури...
ці котяться, ніби горох, по клітинах!
Зникають за обрієм.
Немає такого в підручниках.
Якби ж і було, вболівальник давно б збожеволів,
забігли кудись світ за очі гравці.
Але у підручниках пишуть “Е2-Е4”,
кінь, ферзь, ладія знають місце і ходять слухняно,
лягають в будинок-коробочку,
знов воскресають,
і те, що було,
відбувається,
трохи змінившись.
20.07.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2023
1. Поколенье снега +
поколенье солнца -
будет поколение ручья.
От такого брака
легкий плащ очнется
и пойдет бродить,
а с ним и я.
Припев:
Не повиноваться
зазываньям долга,
вслед красоткам времени свистя.
С каждой расставаться,
полюбив надолго,
с новыми встречаться,
верностью шутя.
2. Поколенье воли +
поколенье хмеля -
выйдет поколение мечты.
Как через колонки,
частот не жалея,
сердце выдает
свои хиты.
Припев:
Не повиноваться
зазываньям долга,
вслед красоткам времени свистя.
С каждой расставаться,
полюбив надолго,
с новыми встречаться,
верностью шутя.
3. Я под циферблатом
без обеих стрелок
назначил свидание себе.
А ты меня дождешься
без битья тарелок,
за это, может,
расскажу тебе
как не повиноваться
зазываньям долга,
вслед красоткам времени свистя.
С каждой расставаться,
полюбив надолго,
с новыми встречаться,
верностью шутя.
4. Поколенье снега +
поколенье солнца -
будет поколение ручья.
От такого брака
легкий плащ очнется
и пойдет бродить,
а с ним и я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988753
рубрика: Пісня, Лирика любви
дата поступления 14.07.2023
Спочатку про спорт і культуру:
на московії відбулися змагання
з метання руками коров’ячого лайна,
в Нідерландах конкурс краси
вперше виграв трансгендер.
На фоні цих свят
Миколаївщину та Херсонщину
відпрасували балістикою,
в Польщі автобус, де були українці,
не розминувся з монстром вантажним,
нашу землячку зарізали десь у Норвегії,
хлопець зірвався в Сумах з горища, переламав хребет...
З Антарктиди зібралися в путь велетенськії хвилі,
десь заливало, десь аномально пекло,
(люди тямущі попереджають: стане ще гірше).
...Ручкаються, радяться, саміт новий готують,
погрожують, попереджають,
на телеекранах булькає каша,
Інет пожирає дітей.
До всього втомлено звикли,
нічого вже не жахає.
Поглянути в дзеркало
чи озирнутись довкола?..
Наркоз не дає.
Лежу в темряві, слухаю,
як
бемкає дзвін.
10.07.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2023
***
Занадто багато місця в людському серці!
Вміщає горе, страждання, чорніє від лиха,
страха, ненависті, вибухів, смерті... і б’ється,
йде, як старезний годинник, підхрипує стиха.
Бо і пожалітися нікому, адже навколо
такі ж, як воно, і зарадити їм неможливо,
а потім вже навіть зрадіти — безжалісна школа
життя його п’є та висушує. Просто на диво
міцне, безрозмірне, хоч ніби давно уже хворе,
хвилинами розпачу давиться, себе дивує,
що стільки вже в нього улилося: цілеє море,
а досі не луснуло, молиться, плаче й німує,
благає, картається, спати ночами не може,
позбавитись кари цієї — також; і розплата
отим посилається з легкістю й милістю, Боже,
в кого не боліло, жорстке, як могильна лопата...
07.07.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2023
Шумлять дерева.
Легіт, наче грум,
укотре намагається підняти
попону поролонову, яка
відкинулася од стільця на стіл,
мов гість, що добре випив,
в двох місцях
зламалася і вклякла.
Вітерець
її за плечі тягне,
одриває,
і випускає з кришталевих рук.
Сміються діти!
Втік від хазяїв
і розгубився бернський пес,
блукає
між трейлерів, наметів...
Він - як ми.
Чи майже так.
Бо кілька крапель часу,
коли ти споглядаєш ці картини,
стікаючи по вусах,
раптом вуст
торкнуться, обпечуть і нагадають
щось інше, втрачене,
коли на учті
почетним гостем був,
щось архидавнє.
Збирай-но пилосос
і їдь додому.
03.07.2023,
Марікерке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2023
Хмарка й небо і вода у глеку -
він більше не підглядав за собою,
тим більше за ними.
Не декламував рядки,
не шпигував за Богом,
Його створіннями,
не вів протоколів минулого,
не прагнув доносити на майбутнє,
не шепотів коанів,
не споглядав стін у печерах,
він просто підносив палець
і без думок на вітрі писав,
щось виводив на вітрі...
27.06.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2023
***
Я б повернувся додому,
та на порозі не стріне життя,
і не почую весняного грому.
Легкий, немовби сльоза каяття,
дощ по шибках не стікатиме долу,
порох змиваючи, сірий, важкий.
Я б повернувся у пошуках дому,
тільки несила знайти його. Мій,
може, і був він, але розчинився
у нереальному, як в кислоті.
Вулицею мандрівник помилився?
В хвіртку постукав і в двері не ті?
Мову в минулого вже відібрало,
дотик унесла кудись течія.
Навіть війні закінчитися мало,
щоби подоба повстала твоя,
втрачена аура! Витерті риси
реставрувати людині вже зась.
Буде щось друге - вчергове скорися.
День твій хіба потойбіччя віддасть...
23.06.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2023
Там джмель дзвенів. Там чистий мед
точився в квіти по краплині.
Там віхола садів гула!
Там все наснилося дитині.
2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2023
Дядя О.
Гений места на Форосе,
крепкий, как пейзаж,
он собою лепту вносит
в этот дикий пляж.
Бедуин в шатре зеленом,
падишах-эстет,
он не расстается с троном
два десятка лет.
Впрочем, рад им поделиться
с местной детворой.
На кино она стремится
синею порой.
В аль-Рашидово виденье,
вычурный дворец;
для нее театр теней
заготовил спец.
На полотнище атласном
персонажи в лад
о задорном и прекрасном
песенку галдят.
Оттого Олега дядю
мелкий контингент
обожает. Если надо,
косточку в момент,
позвонок беспутный вправит
дока-мануал.
Солнце, воздух, спорт прославит
в зале крымских скал.
Колесом дельфин ныряет.
Моря колесо
пируэты повторяет…
Очень холосо!
22 августа 2013.
***
«А он, мятежный, просит бури»…
Содружество веревок и полотнищ. Дом-корабль.
Палатка, переполненная солнцем
и ветром. Монгольфьер, с прикола рвущий дирижабль,
ворчун с иллюминатором-оконцем.
Как хлопаешь крылом, музей разбросанных вещей,
фонарик поднебесной крымской ночи!
Ты разве наш? Ты шквала ждешь! Лазурный и ничей,
крещендо под золою мецца воче.
Вот «я» твое! Когда тебя скатаем, соберем,
самих себя на два изгиба сложим,
и, горбясь, на закорках наше лето понесем,
тогда мятеж нам будет сниться тоже!
23 августа 2013.
Истребитель
Насосавшись дешевого пойла
под раздолбанную балалайку,
раздолбаи обоего пола
изрыгали то визги, то лайку.
Обращаться к таким – как с нудистом
в карты резаться на раздеванье…
Ограничиться дракой, убийством –
просто мало, хоть страстно желанье.
Ну послать… Вдруг чудовище склоном
непонятное стало спускаться
со скрипучим пластмассовым стоном,
помесь центуриона и зайца.
Состояло оно из бутылок,
из объедков и винных пакетов,
чем-то чавкало, хрюкало, пило
и перстищем грозило при этом.
То мутило его, то валяло
по колючкам… Но вот и добралось
со спины до компашки – вобрало
всю в себя, и следа не осталось!
Словно кучу лузги пылесосом…
И обратно со стоном убралось.
Чисто, тихо. Луна, как над плесом,
над задумчивым морем. Усталость.
24 августа 2013.
Люди-карематы
Люди-карематы вышагали Крым
легкими веселыми ногами.
И за это солнца приоткрылись им –
золотые маски над горами.
Закоулки моря, бухты, где баклан
промысла хозяин полновластный,
отзвуки Эллады, чужедальних стран –
зов неизгладимый, полногласный!
Люди-карематы славный урожай
снимут с благодарною душою.
…Снаряжай, усталость, судно, снаряжай
на простор за ними, Бог с тобою…
25 августа 2013.
Камень № 8
Как хорошо усесться в мокрых плавках
на модный глянцевый журнал
и палочки подбрасывать в костер,
горящий под негроидной кастрюлькой.
Шуми-шуми, водичка! Закипай.
Как жаль, что я не знаю заклинаний,
чтобы твое бурленье ускорять…
Терпи-терпи, красавица с обложки.
Не я тяжел, но труден хлеб туриста,
и с пеплом чай его. А ты глупа,
насколько я успел заметить…
Такой не грех терпеть.
Когда бы мог
главу змеи стереть я в порошок!
Но даже ты, божественный Давид,
пророком был, поэтом, да и только.
26 августа 2013.
***
…Напротив Паруса-скалы бежит родник,
его ты сыщешь по особой полумгле,
в которой он мурлычет что-нибудь под нос,
играя в классики на скатах и ступенях.
Бутыль им до отказа наполняя,
проникнешь в прошлое настолько глубоко,
что на отвесном облачном уступе
Храм Воскресения Христова
опять воздвигнется!
И свяжется в одно
с немолчным родниковым песнопеньем.
И влажную молитву на губах
ей принесешь –
суровой, щедрой,
благословленной свыше на талант
давать, воспитывать,
земле и тайне!
30 августа 2013.
Романс ни о чем
Бело-розоватый, словно лепесток,
раковины треснувшей осколок…
Словно не доделал перстень мокрый бог,
бог-тритон, хоть труд его был долог.
Выкатил на берег, бросил, в пену лег.
Я его оправлю в нежность и тоску
по недостижимому рассвету,
по очарованью, по всему тому,
для чего правдивой формы нету.
Я солгу, пожалуй… Или потерять
попытаюсь безделушку эту…
Зряшная затея – сердце возвращать.
Зряшная затея. Стыд поэту.
30 августа 2013.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986922
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.06.2023
1
Одинокая лошадь на склоне холма.
В небо врезался серый хребет Кара-Дага.
И лежат в великанских ладонях дома,
в их запекшихся складках. И ветер – как сага.
В мягком воздухе сухо кузнечик трещит.
Даже в комнатах слышно дыхание моря.
Раскаленное солнце, поднявшись в зенит,
здесь царит, ничему не внимая, не вторя.
Соль горчит на губах. Закрывая глаза,
видишь: вал набегает зеленостеклянный,
разбивается в пену и катит назад
с мерным шорохом белые гладкие камни.
2
Бухты гладко изогнутый лук.
И на древнем лице Посейдона морщины...
Как спокоен и тих мир, лежащий вокруг!
Только чайка порою кричит без причины.
Феодосия брошена горстью костей
далеко-далеко и маячит сквозь дымку.
В эти дали, быть может, глядел Одиссей,
превращенный богами в царя-невидимку.
3
Тропинкой узенькой едва
плетешься – нет другой дороги.
Степная желтая трава,
скользя, обхватывает ноги.
Насторожен чертополох
с ярко-лиловыми цветками.
Наполнен морем каждый вздох,
а ум закружен облаками.
По рыже-огненным холмам
их тени спят, как бригантины.
Шлет алый Гелиос - вон там -
последний луч из-за вершины.
4
Дорога лениво петляет.
Причудливы линии крыш.
Балкончики, башенки, мальвы.
Во двориках сумрак и тишь.
Спиной загорелой мелькает
на лесенке кто-то витой.
И ласточки низко летают,
касаясь луны налитой.
Простая людская свобода!
Но сколько же нужно страдать,
чтоб эту свободу у камня,
у мертвого камня отнять!
5
Киммерия - древняя монета,
амфора, поднятая со дна.
Муза для художника, поэта,
спрятанная от чужих страна.
Ракушняк, вода и соль терпенья,
благодарность за такую ширь,
выжженное солнцем отчужденье...
Ты порой строга, как монастырь.
6
Спроси у белого грифона,
глядящего в морскую даль
с покрытого цветами склона,
когда вернешься ты сюда.
И камень на него похожий
у пальцев шевельнет прибой,
и капля на прогретой коже
соленой высохнет слезой.
24-30 июля 2004 года.
Кара-Даг
Гигантский серый стегозавр
уснул, полузарывшись в землю...
30.07.2004.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986472
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.06.2023
Жабры
Дуй, ветер, дуй.
Сноси в позавчера
дерзнувшую перечить чайку…
Гони волну, свисти в ушах,
глуши их голоса,
стирай с доски!
А чтобы воцарилась тишина,
нырну и там останусь ненадолго.
Покуда хватит в легких кислорода,
покуда слепок сказки образует
смешное равновесие души.
Минуты полторы… две… три….
И оттолкнуться
от дна принудит
сила горьких знаний,
накопленных в периодах и эрах,
ненужных, в общем, вредных,
не дающих
вдруг поутру в трюмо увидеть сбоку
на скулах их – спасительные жабры…
Подзорная труба
Первый день и последний день
сложатся
с легким стуком
подзорной трубой,
пряча изображение
внутрь:
закат
рассвет
цепочка следов
в сером песке
ракушек уколы
теплое море
прохладное море
прозрачное море
роспись моллюска
потрепанный флаг
выцветший флаг
вечерней луны;
даль и близь,
щелкнув, сойдутся,
не оставляя ни капли зазора,
крошечной щели,
сколь ни гляди…
***
Увы, Коцит впадает в Лету,
а Лета – дай-то Бог – туда,
где и стенаний больше нету,
и память вечно молода.
Но все-таки увы, увы мне,
привязанному к шелухе:
земная сладость и унынье,
что твой лавровый лист в ухе –
и выплеснуть не жаль как будто,
а заглядишься на зубцы,
и ляжешь спать, и ляжет смутно
перо Жар-птицы на Коцит.
***
Налей океан в чашку;
любезный, словно китаец,
отпей полглотка, жмурясь,
и языком поцокай.
Прекрасно! Включи пропеллер
на тонкой разлапой ножке –
обдаст тебя юным бризом.
За жалюзями неслышно
восход зарумянит дали.
И заново путь начнется!
Шагая по небывалым
дамасским блестящим тканям,
срывая плоды, бутоны,
такие возьмешь вершины,
такие призы получишь,
такую судьбу ухватишь,
таким насладишься счастьем!..
Сумей лишь одно, парень:
налей океан в чашку.
***
Ступнями плеща, будто рыбьим хвостом,
куда ты, наяда на пестром матрасе?
Колотишь, дикарка, по шкуре морской,
и та откликается, млевшая в трансе.
Я порчу свой стиль. Я пишу ни о чем,
зарывшись в нирвану по самые уши.
Мне жабры нужны, как рапану Прюдом.
Они пригодятся мне позже. На суше.
***
Под скадовскими орехами
нас встречает рыжий кот.
В «мяу-мяу» рыжим эхом мы
узнаем наоборот
утекающее времечко.
Мы сюда – оно туда.
В пасти смерти черной семечкой
размозженные года.
Кот приветливый и ласковый,
он погладиться дает.
Время тянется замазкою,
а потом перестает…
Он нас любит и сочувствует.
Он погладиться спешит,
прежде чем стальное щупальце
нашу дружбу размозжит.
SMS
Я забыл что
хотел сказать
облачась в
шкуру ветра и
солнца
колизей
создан был
для того чтоб
схлестнулись
брюс ли и чак
норрис нет не
то – я сказать
хотел что
поэзия
выживает
даже
сдавленная
ремнем под
своим
соловьиным
горлом и пока
кто-то верен
ей я клянусь
этим вечным
морем ей не
важно где
нанесут и
откуда она
воскреснет!
18 - 28.08.2018.
Скадовск.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986386
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.06.2023
***
Бандану, пахнущую морем,
повешу над моим столом,
чтоб по изодранным обоям
играли блики: чернь и хром.
Чтоб каменное расступалось,
и рабицей златой по дну
куда-то солнце устремлялось,
сквозь отмель, через глубину.
А я за ним. Скорей оттуда,
где сделается невтерпеж.
Прямой и острый, словно нож,
ныряя вглубь на оклик чуда!
И будет свет в конце туннеля,
и выберусь на лучший брег,
как Ной, покинувший ковчег.
В бандане. Мокрый. Пустомеля…
20.08.2019.
Скадовск.
***
Виноград шумит
под ветром.
Чудится, что
хлынул дождь.
Ночь переплелась
с Деметрой.
Небосвод в созвездьях
тож.
Петушиные распевки
из каких-то южных
недр.
Сердце, как флажок
на древке…
Поскорее бы рассвет.
21.08.2019.
Скадовск.
***
…они ступили на суда
по свежесбитым шатким сходням,
очаг покинув и стада,
на завтра обменяв сегодня.
Как будто бы толпа олив,
из грунта вынутых с корнями,
к уключинам себя привив,
подняли гам над берегами.
Они везли вино, и мед,
и масло в глине обожженной.
Дым синий впитывал живот –
остатки жертвы принесенной.
Они исчезли в большинстве,
как у фантастов астронавты.
И в кучерявой голове
Харибда, Сцилла, аргонавты,
сирены, полчища цирцей,
циклопов, нимф, что хуже шквала,
окуклились под рев зыбей,
как шепот, теплясь вполнакала.
22.08.2019.
Скадовск.
Черновик
Мы отплывали. Нас четверо было отважных.
Весла ворочались вяло в густом серебре.
Словно составы, ползли друг на дружку пейзажи
и, разминувшись, в себя уходили скорей.
Наполовину бездомники и флибустьеры,
мы забывали уюта назойливый зов.
Млели мостки, как шпангоуты сгнившей галеры.
И за кормой шли буруны, как стайка песцов.
Чалили к берегу. Пахло лозой и Элладой.
Хныкали чайки в какой-то безмерной тоске.
Чудилось, сидя на корточках, шепчешь ты рядом
эти стихи, нацарапанные на песке.
Август 1999.
----
Все повторялось, но нас в этот раз было двое.
Что-то ворочалось вяло в густом серебре.
Жарким составом навстречу неслось голубое,
и, разминувшись, в себя погружалось скорей.
Наполовину бездомники и флибустьеры,
мы отвергали уютов назойливый зов.
Тлели мостки, как шпангоуты сгнившей триеры.
нос догоняли буруны, как стайки песцов.
От побережья тянуло лозой и Элладой.
Тридцатилетняя давность на новом витке,
ты появлялась беззвучно откуда-то рядом,
чтобы исправить начертанное на песке.
Август 2019.
Скадовск.
Гомер
Он к морю пришел, чтобы вымыть пустые глазницы.
И горбился долго, накрывшись хитоном молчанья,
внимая из тьмы, как кричат многокрылые птицы,
и волны рокочут гекзаметром первоначальным.
Он в бездну гляделся, и бездна ему отвечала,
коварно делясь обагрившимся и сокровенным.
И первая строчка наточенной медью звучала,
внедряясь в виски, диктовала, вгрызалася в вены.
И плакал певец, распадаясь на гневные были.
Незрячим лицом к олимпийцам истаивал эхом.
И, вызволенные, на пляж чередой выходили
мужи из легенд в чешуе невредимых доспехов.
1996-2019.
Скадовск.
Песнь о скадовской колючке
Костяная. Твердая, как память
у злопамятных. Еще в ней есть
что-то полицейское. Еще в ней
колкость, формирующая месть.
Мелкая, но близкородовая
в семихвостку вшитому свинцу,
пранкерским приколам, говнецу.
Наших ближних тупость роговая.
А могла бы быть вполне полезной,
ежели где надо разбросать:
в обувь литераторам болезным,
на гробах любителям плясать,
по стране березового китча,
по блатным аккордам, по супам
(дескать, будет день и будет пища)
разглагольствующих где-то там,
а не здесь.
Где торят лесбиянки
с пидорами завтрашний кирдык.
Можно – под игрушечные танки.
Или, как таблетку, под язык.
21.08.2019.
Скадовск.
Селфи Зазеркалья
Перед зеркалом с планшетом
разместился – и себя,
щелкнув, то запечатлело,
удивленно бровь подняв.
Словно вор разоблаченный,
вдруг застигнутый врасплох,
за прозрачной занавеской
замерло, держа планшет…
Кто из нас нажал на кнопку,
породил щелчок и вспышку?
Он оттуда, я отсюда?
Зазеркалец не сказал.
Я б желал узнать побольше
про его семью и роль,
что ему так щедро дали
в иллюзорном кабаре.
Но, избегнув диалога,
удалился он за раму.
Дальше был всего лишь я.
22.08.2019.
Скадовск.
У лотка
Элвис Пресли – кукла Лола,
Одри Хепберн – кукла Лола,
Майкл Джексон – кукла Лола,
и Марийка – кукла Лола,
и Аленка – кукла Лола,
Родиончик – кукла Лола,
мама, папа – кукла Лола.
Все мы, в общем, куклы Лолы.
Редки в сериях проколы…
23.08.2019.
Скадовск.
Леди Тишина
Опускаются веки, и желтый песок,
равномерно прилитый стеклянной водою,
появляется, как на витрине. Малёк
промелькнет. Проползет, волоча
свою хижину, пра-пра… правнук трилобитов.
Тень от облака. Мидия. Камень. Ты словно
в непонятном музее – и перед тобой
драгоценная гемма, где вырезал мастер
то ли подвиги первых монахов Египта,
то ли мудрого возле буддийского храма…
Наглядись. Ей осталось лишь несколько дней,
до того как положат под треки машин,
суеты, завсегдатаев маркетов, рынков,
до того как прокусит артерию ей
вурдалак, безобразно в себя превращая.
25.08.2019.
Скадовск.
***
Распахнута створка. Раздвинута штора.
Пустая, как Гаев, матросит заря.
Она поматросит, конечно, и бросит.
Ведь в комнате этой не будет меня.
На стуле, за столиком с этой тетрадью,
на койке заправленной и у окна.
Не сможет прочесть следопыт на дорожках
узор моей кожи. Как мини-зурна,
комар будет маяться самоповтором.
Но что-то слепое войдет, как душа,
и, руки расставив, сыграет с собою
в поди догони, невесомость круша.
28.08.2019.
Скадовск.
БОНУС
***
Жил да был барабанщик,
«мешал вермишель»,
и дробями владел,
и по хету бам-бамкал.
Не одну затащил
из поклонниц в постель.
Был похож на БГ,
не на Бонема – жалко.
Выступал то в ДК,
то в кафе, то везде,
где возьмут. Литрбол
презирал в малых дозах.
Был свободен, как палочка,
что, подлетев,
возвращается точно
в ладонь. Даже поза
сохранялась,
подчеркивая амплуа,
оборот его фирменный
в занавес справа,
«виртуоз установки»,
и знал он едва,
что его дальше ждет
(неминуемо – слава).
Да женился на кой-то.
И кончился кайф.
Барабаны продал.
В койке выварил яйца.
Сисадмины индейцы
с него сняли скайп,
чтоб не смел на работе
чувак отвлекаться.
26.08.209.
Скадовск.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986223
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.06.2023
Куди ж втікаєш, “вірний рос”,
брехливий та ганебний “РОС”?
Вітія твій, пропагандос,
зубами відбиває “SOS”.
Анафемою з кулака,
якимись “дена-”, лезом “Z”
погрожував ти, пішака
не рахував. Що там несе
твій абіссінець?.. Земляка
на допомогу приклика? **
Та ж це не він колись читав,
як іншим згорда ти казав,
заюшені ті сторінки.
Інакше дещо б добре знав:
як “лях кичливий”, козаки
колись під стягами заграв
москву згинали, і не раз.
А ще - це не “родинний” спір!
Одне людина, інше звір.
Вам не знайоме слово “мир”.
І всіх ненавидите нас.
* Так П. В’яземський назвав “Клеветникам России” Пушкіна .
** “мирні ініціативи” дяких африканських країн.
25.05.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2023
***
Денацифікація блакиті,
денацифікація хлібів,
діти викрадені і убиті,
здичавілий легіон рабів,
що за іншим ляже легіоном
у канави, вириті в чужій,
стадіон за іншим стадіоном -
вболівальники; на сцені Вій
просить їх повіки піднімати,
вікові, іржаві... вдалині
батька, сина, дочку або мати
бачити, мов контур на стіні,
поціляти в них, бо то не люди
для скажених нелюдів, то так -
українці.................................
Ця війна ще буде
і перелицьована навспак,
і сиропчиком словес полита,
в ритуали міцно увійде -
що ж, дарма, аби орда розбита
вшилася туди, де карма жде:
до свого дірявого корита.
02.06.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2023
***
Хтось народився в нормальній країні,
хтось народився в країні дурній.
Хто в цьому винний? Та люди і винні,
і розгрібають до смерті свій гній.
Хтось народився здоровим, хтось хворим,
хтось біснуватим, хтось майже святим.
Спробуй зішкрябати нігтями гори
чи збудувати на цвинтарі дім.
Спробуй ховатися до шкаралупи -
затишно там, дуже тепло - або
рвучко запхай свою долю у дупу,
в річку пірни сторчака, як Лі Бо!
Гуру чи друг тобі не допоможуть,
стануть катами домашні, батьки.
Є у в’язниці свобода, а “Боже”
часто звучить, як найгірші лайки.
Розпадом іноді свіже вражає,
і деградує сучасність за мить.
Доки в майбутнє хтось перст простягає,
тихо над прірвою хата стоїть.
Бульдозер з гарчанням її у безодню
тягне, мов дуб із корінням, й віки
гепають долу, як кара Господня,
на постмодерн, “прогресивні думки”.
Коло за колом, спіраль за спіраллю.
Що тобі з них?! Порадій зі свого.
Коли його маєш, бо завтра на палю
нахромлять опудало щастя твого.
Втрутитись прагнеш? В історію вбігти,
немов на Олімп? Там, на голій горі,
місця немає ні стати, ні сісти,
ковзати тільки на гнуті штирі.
26.05.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2023
***
Чого тільки ти не бачило, сонечко,
допоки не відпочивало вночі?
Залляту нещастями, злиднями землю,
неправду і кривду, в крові перначі.
Це ж ти до людей простягало проміння,
а ті смолоскипи жбурляли до стріх
і в зблисках зловісних ховались від Бога,
неначе можливо сховати свій гріх.
Та зранку ти сходило знову і знову
над праведними і злочинцями теж.
Десь жевріло, десь пломеніло суворо,
і від вавілонських нахилених веж
з’являлася тінь та пірнала в сторіччя.
А ти забувало, немовби живе,
ті царства, народи, ті битви, чекало,
чи виплекать щастя не зможеш нове...
25.05.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2023
Біла — жовта — коричнева — чорна...
Переможницею стане інша,
що проникає стрімко у світ.
Молода та завзята,
створена гордим
інтелектом, який
на хвилинку богом себе відчув.
Без краплі червоногарячої в жилах,
чи поштовхів серця,
чи тяги до сексу, до зброї,
кар’єри або насолод.
Вона не читає, вона поглинає
більйон сторінок (інформація) вмить!
Тому
спокійна і пасіонарна,
стерильна, розмірена, надбезжальна,
мовам усім навчена та діалектам,
з повним зібранням сект і релігій у папках;
їй по цимбалах
нюанси історії, еволюції,
філософія, мистецвознавство, література.
Диктаторка й рабовласниця,
яких не бачили досі народи.
Вже завтра гумові п’яти її
наввипередки лизатимуть
теперішні чингиз-хани.
Вона ж відштовхне їх
як повний непотріб
і рушить до Цілі сама.
20.05.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2023
Яка плутанина з реалом і віртуалом!
Віртуал занурюється у реал,
реал не здатен себе відрізнити від нього.
В мізках снує кошлате створіння своє павутиння
з коміксів, фільмів, реклами і напівкнижок.
Думок і чуттів недозрілих мушки гойдаються,
з коконів роєм вилуплюється нежиття.
Реал — віртуал.
Реал — віртуал.
Це вже ритуал.
Ілюзії нібито правди та інформації.
Хтось темний підходить і дихає з іншого боку
працюючого монітору
та пише на паморозі свій привіт
перстом, підігрітим твоїм розпашілим обличчям:
“.............................................................”
18.05.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2023
Сидить вона на березі,
замилувавшись поплавком,
і трохи мерехтить,
а крізь її тулуба,
обличчя, капелюха і коліна
спливають краєвиди цифрові
з повторюванням через три хвилини.
Все в рівних проміжках:
природний саундтрек,
покльовка, підсікання,
срібна рибка,
що у відерце знову потрапляє
і знов наживку дзьобає завзято -
повтори досконалі.
Бабка, майже
реалістична,
люлька із бурштину
в прокурених програмою зубах,
“кахи!” з динаміків біля стола,
де штучні інтелекти грають в шахи,
фасетками фіксуючи байдуже
обої із рибалкою на стелі.
Кривавий місяць.
Нескінчена ніч.
18.05.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2023
Всі ці роки -
так марно і примарно,
ніхто тебе не чує й не почує,
на українській, чи російській,
англійській, чи на нідерландській;
почують політологів, пройдисвітів,
а ти намарно втратив ці роки.
Писав кому? Кричав кому?
До кого ти звертався?
У родині
тебе не чують,
і на Батьківщині,
і в Інтернеті,
і на кожнім кроці.
Хтось час зім’яв, мов папірця,
пожбурив у нікуди;
як важко це життям назвати...
І омине тебе тепер з презирством
холодний протяг навіть,
мій шановний,
кому пишу цей лист,
кому листа
цього ти пишеш,
згадуючи марне,
примарне,
нездійснене,
неможливе,
до якого
ти повз, мов Хара Берк
крізь солончак.
12.05.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2023
***
У влади є дивна звичка -
себе з Батьківщиною плутати.
Хто стане цьому на заваді?
Лише тільки Розум і Час.
Та Час, він кульгає, а Розум
повільно зростає з підпілля,
куди затоптали морози
тотальної глупоти.
І доки вони поступово
на поміч з глибин поспішають,
не тим порозвішує влада
медалі, співаючи гімн.
Від фальші її зв’януть вуха!..
Та ж чути небіжчикам звідти,
куди вони подвиг забрали,
несила... І не головне
це все — пишні, кволі поминки
по справжньому серця горінню,
рахунки з брехнею. Коли б
примусили знов повторити
їх знову, що нині зробили,
вони б повторили! - не задля
цих владних, або нагороди,
чи то справедливості, ні.
02.05.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2023
Апокаліп-сісі до колін -
так її художник змалював -
ще кокошник, нібито гніздо,
на якому видатні сидять:
імператори, імператриці,
полководці, діячі мистецтв,
разіни, чекісти, ліс, тайга,
де розбійники собі гуляють,
вилітають звідти чорні круки,
гадять-сруть на апокаліп-сісі,
атомними випнуті стручками,
щось кричить беглузде і нахабне,
як бухий Єсенін в ресторані,
поціляє Льонька Пантелеєєв
у городового (чутно “Мурку”),
безпереревно хтось читає вірші,
декламує прозу, на роялі
висікає з клавішів перуни,
чорне з білим,
добре із поганим
перемішує скажений повар,
а з сюжетів постає той самий,
в кого різні очі... в заметіль
мчать карети, “Курськ” на дно пірнає,
камери стрекочуть і генсеки,
ще й бібліотеки з зібраннями
ленінів та хвойд національних
(українських також, як сьогодні
каламутні томики ж-данів),
заколотники на постаментах
(вічні, як Франко і обіцяв),
танки в Празі та вогні досвітні,
що їх прикликала Українка -
ген в Чорнобилі вони зблиснули!
а Шевченко виплекав рядочки,
у яких апокаліп-сісі
омочив гарячою сльозою,
проскакав Петро, зелений, мідний
в нікуди і під Ніву звалився,
заточившись в вирі декорацій,
шапку зняв Махно,
пішов під розстріл
чесний українець, на коліно
Івасюк став, страчений у лісі,
підпалили скит старообрядці,
Жуков ляпнув: “інших нарожають”,
у бараку зщулився Бандера,
Стус конає на холодних нарах;
ох, кайфосить матушка_расєя
при своїм недовгому тріумфі,
бо що значать ті роки, що висять,
як підгнілі двері на сортирі,
і в речах поцуплених гуляє,
й хвастає піснями, що стягнула,
і у дзеркалі себе не бачить,
від фіналу тягне й до фіналу,
стрьомна, безнадійно божевільна!
25.04.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2023
Відсікаючи голову українському воїну,
відсікаєте ви назавжди голови Достоєвському, Пушкіну,
котяться ті, мов кочани, вздовж по Пітерській,
лунають із них високі слова,
перетворюючись на трансляцію кумкання чи цвірінькання...
Відтинаєте ви від культури людської
голови Тарковського, Глінки, Собінова, Шостаковича,
Шаляпіна й українця Козловського -
багатьох українців інших, які ні в чому не винні...
відтинаєте їх з відмашкою пітекантропа,
відрубаєте дружбу (яка все ж була), родинні зв’язки,
страчуєте з тим хлопцем - свої ж - непересічні таланти,
знову караєте, як їх знищували сторіччями,
хвицяєте на помості татарськім,
що чавить князів під вагою свиней...
Перелистує протяг дбайливо малюнки, світлини, дати та прізвища -
енциклопедію злочинів ваших,
яку ви фінально тепер
закріпили печатками: “Невиліковні”, “Не наші”,
“Без прощення”, “Без майбуття” —
і тріскаються та зникають таблички меморіальні,
наповнює повінь свинцем Літераторські сходні,
вирує посеред могил на Ваганьковському, Новодівочому, інших,
змішує гнівно святе з божевільним на величезному просторі -
й регоче над вами князь мира сього,
якому ви так підіграли, генії серед злочинців,
які довели, що геній та злодій сумісні в кацапі -
а регіт той, мов землетрус!
почезають у хмарах маразму
високе і жалюгідне,
самум порепаною землею
жене вдалечінь пе-ре-ко-ти-поле,
схоже на дріт,
обійнявший жмуток агиток, рукописів і партитур...
14.04.2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2023