| Сторінки (5/434): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Дорога, що веде у невідоме,
Заманює пригодами в майбутнє.
Вони намрієні і трохи кольорові
І в свої сили впевненість присутня.
За кроком крок, ми уперед прямуєм
І там світанки гарні зустрічаєм,
Що в мріях було, те самі збудуєм,
А від кохання в небі політаєм.
І час стрімкий нас, мов веде за руку.
Позад лишилися роки, що пережили.
Так важко відчувати нам розлуку,
Тільки емоції напам’ять залишили.
Частіше захід сонця споглядаєм,
Хоч іноді радіємо світанку.
Тепер не біжимо ,чекаєм.
І дякуємо Господу щоранку.
10.11.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965272
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.11.2022
Любові хвиля, змішана з сльозами.
Безсонні ночі, безкінечні дні.
Біля ікон шепочуть губи мами,
За всіх дітей, що зараз на війні.
Так це вони збирають кошти ,
На безпілотники ,буржуйки і авто.
Усі солдати, всі на сина схожі
І рідні всі! Повірте на всі сто.
Вони щоденно так чекають перемогу,
Вдивляються очами в горизонт…
По всій країні вийшов на дорогу,
Жіночий , материнський фронт.
Чекають мами діточок додому,
Заради них, готові все перенести.
Тільки б хустину не вдягнути чорну…
Благають Бога, хрест свій донести .
Настане час обійме мати сина ,
Настане час, прийде війні кінець.
І буде біла на плечах хустина
І мирні хвилі заколише вітерець.
7.11.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965097
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.11.2022
Заплаканий хлопчик стояв серед двору.
Коліна в крові бо, невдало упав.
Усім було видно сльозинку прозору
І стогін дитячий повітря порвав .
І мама і баба підбігли до нього :
-Тихенько малий , ти ж мужчина не плач !
Це ж хто залишив серед двору самого ?
Це ми винуваті, нас синку пробач.
Цукерка вже в роті і дують на вавку.
І линуть слова, щоб собака хворів.
І щоб у кота заболіли дві лапки …
І баба найкраща з усіх лікарів.
Із заду його підняли, аж угору,
То батька могутні обидві руки.
-Ану покажіть нам майбутню опору!
І сина притис до своєї щоки.
На вушко сказав -
Ти поплач ,поки можна ,
Не слухай бабів,голосніше реви.
І я б теж заплакав , та бачиш не можна ,
Бо сльози лишають глибокі сліди .
Як виростеш сину ховатимеш сльози ,
Так прийнято в нас ,то є слабкості знак .
Попереду будуть дощі і морози,
Багато чого, ще відчуєш на смак.
Маленький затих , сльози витер руками :
- Пустіть мене тато , уже не болить.
Я плакав для баби і плакав для мами,
Дивився , хто швидше із них прибіжить !
7.11.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022
У всіх сусіди , як сусіди
Є добрі люди ,є і злі .
В одних ,на все життя обіда,
В других, кохання по весні .
А Василину Бог обідив,
Сусіда жодного не дав.
З одного боку цвинтар видно,
З другого вже будинок впав.
Так і жила собі спокійно ,
Не було лайки за межу .
Через кладовище постійно,
Топтала кожен день
стежу.
Так було швидше на роботу ,
Лиш п’ять хвилин і ти вже там .
А ще , вважала за турботу ,
Порядок вести могилками .
Там , де її стежина в’ється ,
Не було видно бур’янів .
І образ на хресті сміється
І пух кульбаби полетів .
Іде з роботи Василина,
До всіх вітається в хрестах.
Страху нема , бо уже звикла,
Несе цукерки у руках.
То дід Дем’ян дає гостинець,
Цукерки,печиво, платок.
То дід Оверко пару яблук,
Кладе для неї на горбок.
Від баби Наді, теж подяка ,
За людяність і доброту
Нова хустина, на ній маки
Їй шепотіли про журбу.
Такі сусіди в Василини,
Неговіркі і мовчазні,
Нема у них на всіх обіди,
Нема й кохання по весні…
5.11.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022
Перше кохання, ніби спалах серед ночі,
Ніби веселка, що біжить за небокрай.
І серце, наче пташка затріпоче
І все навкруг стає, мов дивокрай .
Цьому коханню геть не треба гроші,
Бо в ньому тільки чисті почуття.
Колір очей і сміх дівочий ,
Дотик руки …любові відчуття .
А ще кохання це буває таємне ,
Його у серці тяжко приховати.
І не завжди воно бува взаємне,
Про це щоденник може розказати.
Перше кохання - це початок для любові,
Мов перший крок, що тяжко так ступити.
Він нас закохує, міняє долі
І ми на все життя ним будем дорожити.
Кохання прийде, воно завжди буде.
Все буде добре, буде все гаразд.
Але ніхто повірте не забуде,
Про ту любов, що була в перший раз.
4.11.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2022
Твоя стежа життя , не завжди рівна.
Не так, як скатертина на столі,
Як курс валют, то вверх то вниз подібна…
А десь вгорі курличуть журавлі.
Буває й так, що стежка запетляє,
Ніби повторює один і той маршрут.
В тих петлях зрада засідає ,
А як без них ,тримай міцніш хомут.
Бо зрада нам не просто надається,
Це нам урок, як іспит по життю .
Її так легко нам пробачити здається,
А зрадник, непідвладний каяттю .
Прямуй вперед і не звертай з дороги.
Не повертай туди де зрадили
Де насміхалися ,плювали в спину,
Змішали із багном і прокляли .
Нехай попереду занадто важко,
Там невідомість, може й страх ,
Серце тріпоче ,як у пташки .
Рвись уперед , до крові на руках !
Свій шлях ти ладен сам творити ,
Господь тобі лиш напрямок дає .
Вирішуй сам, кого любити ,
Кому сказати -Сонечко моє !
Якщо кого покличеш ти до себе
І згоден будеш з ним разом пройти ,
Стежки з’єднаються в широкою дорогу
І зійдуться розведені мости .
Попереду майбутнє в мріях,
Позаду залишився сум і страх .
Із боку - віра і надія !
Любов - із журавлями в небесах!
22.12.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964625
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2022
Зупиніться діти, почекайте.
Не спішіть так швидко ви рости.
Не спішіть, косу не розплітайте,
Дайте квітам у саду цвісти.
Поки ви малі, ми молодієм,
Впевнено в узавтра ідемо.
Десь, на скронях, трішечки сивієм,
По життю із вами біжимо.
Діти, діти ви -то наша мрія,
Ви бажання, тільки наяву.
Зупинити час ми не зумієм,
Тільки уповільнюєм ходу
Уперед побігли наші діти.
Ми позад лишилися самі
І за них ми будемо радіти,
Бо недавно були молоді.
А так хочеться із вами разом бігти,
Або просто тихо поряд йти .
Молодість лишила свої крихти…
Їх так хочеться, надовго зберегти.
31.10.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964399
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.11.2022
Зустрілись якось дві руки , при вранішні вмиванні.
Як дві сестри обійнялись у мильним копирсанні
Вони не бачились добу, а тут взяли і зустрілись .
Рука потерлась об руку і ліва й права вмились .
-Привіт подруго ! Як живеш? - тут права запитала .
-Та добре,-інша у отвіт задумчиво сказала .
-Учора ,було ми удвох ,з хазяїном із нашим ,
Писали вірші про любов, потім поїли каші .
Рубали дрова, цілий куб , сокиру я тримала,
А як болів у нього зуб, пігулочку давала.
Його поголю, причешу, де треба - навіть почешу.
Стаканчик із винцем тримаю, я навіть про інтимне знаю!!!
Так що, без мене він ніхто! І я труджуся ніби бджілка,
Я головна ,тепер його ,являюсь правая кінцівка !!!
-Ну я не знаю, право люба ,але мене він більше любить.- тихенько ліва промовля .
-Не віриш ? Ти сюди поглянь!
На мене перстень одягнув і про мізинчик не забув.
Бач , який довгий в нього нігтик, йому подобається кігтик.
Ти тільки що мене тримала ?Яка ? М’якенька ? Відчувала? Це на тобі є мозолі ,а на мені немає , ні .
Отож мене він береже, годинника придбав уже! Сьогодні ми йдемо до Насті, його надіне на зап’ясті.
За мене дівчинка візьметься і від кохання затрясеться!!! Ну, що вхопила ?
-Та пішла ти !
-Куди ?
-Он дупу,витирати!
7.02.2022р. Олександр Ст‘епан.М
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2022
Вже сонце і з ранку не світить ласкаво,
Глибокі тумани пасуться в полях.
Осінній кінець, він такий нецікавий,
Життя завмирає у диких садах.
Шипшина намисто своє розгубила
І терен плоди свої сині роздав .
Осика оголена гіллям тремтіла,
Бо вітер все листя з собою забрав .
Уже поставали калюжі великі ,
Вчорашні дощі заховалися в них .
А хмари на небі , літають мов дикі
І крук на березі не кряче, притих.
Немає бадьорості, в сон трішки тягне,
Скоріше б зими колискову почуть.
Вона на них шуби біленькі одягне
І ті до весни,мов у казці заснуть.
26.10.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964010
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.10.2022
Із неба йшов гарячий, мокрий сніг.
Він зігрівав холодні босі ноги,
Якби всю землю він зігріти міг,
А так, лише розтоплював дороги.
Ми йдем вперед, співаємо пісні,
У серці мрієм лиш про перемогу.
Щасливі наяву і увісні,
Ми вірим в ту розтоплену дорогу.
Посеред нас холодні є серця,
Гарячий сніг їм душу замітає.
Хай смуток зникне з їхнього лиця
І пісня наша хай гучніш лунає.
Із неба буде йти гарячий дощ,
Хай ворогів він наших обпікає.
А ми до снігу звикли, то отож,
У кожного в душі вогонь палає.
Коли ми разом, нас не зупинить,
Єднання наше землю зігріває.
У полум’ї свободи будем жить
Воно неначе сонце засіяє !
Олександр Степан.
25.10.2022р.Н
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2022
Розмова йшла серед людей
Кому співає соловей ?
В травневі дні і теплі ночі ,
Лунали конкурси співочі.
Усе навколо завмирало
І вітер слухав їх бувало .
Ті співи полились луною
І омивалися росою.
Клен утішався чудо співом ,
Який лунав , мов переливом .
-Це він співає так для мене,
Бо оселився тут , на клені.
Дуб і осика зарипіли:
-Його пісні, велика сила!
Це він для нас щодня співає.
Мабуть про нашу дружбу знає.
А у хатині , біля гаю,
Дівча у вікна виглядає.
Від співу серце завмирає,
А в нім любов кипить , палає.
Які пісні навкруг лунали ,
-Це він для нас!- усі гадали.
А у низу трава духмяна ,
На нього там чека кохана.
Свій спів прекрасний , їй дарує .
Його любов будь -хто почує.
Та лиш вона єдина знає ,
Для кого соловей співає .
18.10.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2022
З надією у небо я дивлюся ,
Шукаю образ Богородиці на нім .
Щоранку і щовечора молюся
І прошу захисту небесного усім.
Царице ! Матінко ! Покрий нас омофором!
Заступнице ! Нам віру укріпи !
Багато хто пішов у вись, дозором ,
Бо ми б"ємось із силою пітьми.
Молись за нас Пречиста , Мати Божа!
Ти завжди поміж нас і Дух Святий,
Ми віримо , що Ти нам допоможеш
Свій хрест донести , у цей час тяжкий.
Ми просимо за тих , хто у окопі ,
За тих хто в літаках і на броні.
Хто у підвалах , або просто на роботі ,
Поранених і вбитих на війні...
Благослови Царице Збройні Сили ,
Нехай в підтримку будуть небеса.
Про це ще козаки просили
І віра наша й нині не згаса !
12.10.2022р. Олександр Сте́пан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2022
День ніч підмінить і в права вступає.
Цифри годинника лоскочуть циферблат ,
Так день за днем усе летить , минає
І смак лишає , ніби чорний шоколад.
Майже усі собі шукають пару ,
Щоб слід лишити , поєднати почуття.
Набрати келихи любовного нектару
І випити його разом до дна.
Узяти шлюб , з"єднати половини,
Обіцянку тримати , що давав.
Життя продовжити в народженні дитини
І цінувати ту , що покохав.
Так , звісно на шляху не тільки квіти ,
Слизьке каміння , гострі колючки.
Але кохання зміцнює терпіння
І правда , а не просто балачки.
Нехай річниця , завжди буде свято.
Для Вас ця дата, перший крок сім"ї.
Попереду їх буде ще багато ,
Спочатку срібні , потім золоті.
11.10.2022р. Олександр Сте́пан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2022
Старі поли рипіли під ногами ,
Немов казали . нам багато літ.
На них сто років люди наступали ,
Часи служіння свій лишили слід.
Фарба полущилась , цвяхи врізались в тіло
І шашіль знизу шкоди наробив.
Одна дошка найбільше всіх рипіла ,
Тому господар взяв і замінив.
Її на купу , як непотріб , кинув .
Даремні служби прожиті роки.
Навечір дощ холодний хлинув
І сльози змив , що з дошки потекли.
Під зорями вночі чудовий сон наснився ,
Як в юності , дошка ще деревом була.
Як лист зелений в кроні чепурився ,
Як в холодку ховалась дітвора.
Хотілося рости комусь на втіху ,
Щоб не даремно час твій пролітав.
Всі заздрили висо-о-кому горіху ,
Таким великим і розлогим став.
Та от спиляли , бо чіплявсь за хату ,
Даремно скільки літ служив.
Таку в кінці отримав плату ,
Хазяїн з нього дошки поробив...
Так і у нас , усе життя працюєш ,
Для когось час і силу віддаєш .
Лише в кінці , ти молодість цінуєш ,
Як не потрібний людям ти стаєш...
5.10.2022р. Олександр Сте́пан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2022
У кожного, удома , є тихеє містечко ,
Де можна зачинитись і сісти на " гніздечко".
Читають там газети , сидять у телефоні ,
Там затишно , чистенько , є де помить долоні.
Ця тема делікатна , про це не розмовляють.
Але усі , без вийнятку, свою" нужду "справляють.
Коли виходиш в місто і довго забарився ,
Буває так прихопить , на місці б провалився...
Куди іти не знаєш , аж хочеться ридати.
А в кого і спитаєш , не знають , що й сказати.
Є звісно побудови радянської епохи.
Де можна зламать ноги і вчадіти потроху.
Де матюки на стінах, де сморід очі ріже ,
Де гі*на за порогом, заходьте "pliz" поблище!
Їдемо ми в Європу? Але пардон , кудою?
Нас точно там чекають , з такою от бідою?
А влада на трибунах усіх людей вітає ,
А в галюнах місцевих , холера процвітає!
Ми надіваєм маски , на руки рукавички.
До церкви нам не можна , бо то погана звичка.
Ковіду ми боїмся , нам треба всім щепитись.
-Загальні туалети!!! Європі до нас вмитись!
Коли велике свято. Коли темніє небо ,
Салют летить яскраво і бахкає , як треба!
Один міняє другий , то залпами взлітає!!!
І кожен українець угору заглядає...
Лиш п"ять хвилин погрому і все , гроші пропали .
Які летіли вгору , яскраво позгорали...
А краще на ті гроші збудуйте туалети.
Їй Богу , дуже соромно. Або дайте в газету
Об"яву на все місто-"Шукаєм меценатів!
Подайте , хто що зможе! Таких буде багато.
Зробіть , поки при владі, таку велику справу ,
Щоб люди за вуглами ,нужду вже не справляли!!!
27.10.2021р. Олександр Сте́пан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961215
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2022
У синю далечінь дивились очі .
Старі , зелені й трішечки сумні.
На старість , майже всі слова пророчі ,
Загострення приходить навесні.
Частенько сльози очі напувають,
Хода не та , мов ноги не свої.
Є вулики і бджоли ще літають ,
Та сил нема . Короткі стали дні.
Лише в думках є подорож в минуле ,
Та все одно його нам не змінити.
Багато друзів вже пішли ... заснули...
А тут є час подумати , пожити.
Помріяти і подивитись в небо,
Раніш під ноги переважно дивився,
А може прощення просити треба?
Поки ще твій годинник не спинився.
Любові дав замало , щож робити.
Бо може і тобі її не дали.
Кого ж в кінці тепер винити?
Коли роки , мов коні проскакали.
Цінуйте тих , хто зараз разом з вами ,
Хто розділяє ваший біль і смуток.
Бо ми багаті пережитими літами ,
А миті щастя , то є наш прибуток.
25.09.2022р. Олександр Сте́пан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2022
Одні люди кажуть ,ніде правди діти ,
Як береш будинок ,дивись хто сусіди.
Бо тобі із ними жити -поживати ,
От хто попадеться , як їх розпізнати ?
Є такі сусіди , майже як родина.
Хвіртка у заборі , на межі калина.
Дружать батьки ій діти , як десь щось-підмога.
І зичать здоров"я з самого порога.
Інші є сусіди , забор змурували ...
Метри по чотири , псів повипускали.
Бог зна , що за люди? І кого як звати?
Ворота на пульті і на вікнах грати.
В друзів є сусідка , на завидки взята ,
Як її зачепиш , ох і баба клята.
Всі у неї винні , коти і собака
Всі діти крикливі. Немов дурнувата.
На такі образи , неможна дивитись ,
Купуй паркан високий , мусиш городитись...
А бува сусіда і зовсім немає.
Хто пішов до Бога , а хто виїжджає.
І стоїть та хата , сараї схилились
Бур"яни вродили , бомжі оселились...
А іще ж недавно , місця не хватало.
Нарізали вулиці , та все будували.
Рік проходив другий , хати виростали.
І сусіди дружно його валькували.
А потім застілля , до самої ночі
І пісні співали про долі дівочі.
Дружно все робили, так допомагали,
У сумісній праці сусіди крепшали.
Тепер не те врем"я , живем на два фро́нти ,
В хатах поробили Євроремонти.
А за двором лавок вже майже немає ,
Живе спілкування , Фейсбук заміняє.
28.10.2021р. Олександр Сте́пан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2022
Догорають свічки у неділю в храмі.
Кожен , хто повірив , душу відкрива.
Свят Отець лікує , кожну молитвами ,
А як йому тяжко, то ніхто не зна.
Часто люди кажуть , може вони й праві,
Який піп на службі - такі й молитви.
Не у всіх священників руки з мозолями
Є такі , що мають вогонь від пітьми.
Всі хто був на сповіді , зна як дуже тяжко
Гріх у слух озвучити , тяжче ніж зробить.
А Отець просичений вашими гріхами ,
Допоможе з Господом всі гріхи простить.
За порогом храму люди йдуть додому ,
Ніби в океані ріки розплились.
Лиш один священник геть не чує втому ,
Такий хрест у нього , для людей служить.
Тяжко тобі Отче грішних нас учити ,
Така доля наша , вибач нас прости.
Я здоров"я в Господа хочу попросити,
Капають із свічки сльози воскові.
На молитві вранішній прошу я у Господа
Для Отця духовного ласки і добра.
А ще в вірі міцності і в здоров"ї крепості
І прощення Божого за наші діла.
6.02.2022р. Олександр Сте́пан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2022
Із свічкою стояв у храмі воїн.
Так склалося , раніше не ходив.
Не мав потреби , чи не був достоєн ,
Як був малим , то батько ще водив.
Йому лиш двадцять п"ять на днях минуло ,
А за півроку бачив усього́.
Уже на скроні сивини сипнуло
І друга втратив , найвірнішого.
Тому й прийшов до Бога , попросити
За свого друга , побратима , за Сашка.
Сашко пішов , а він лишився жити,
Життя стежина трохи завузька...
Горіла свічка і рука тремтіла ,
В думках переплелись усі слова.
Душа кричала , вирватись хотіла ,
Та розум не давав такі права.
За друга помоливсь , щоб гріх простити ,
Бо на війні усякого було.
Із Богом було тяжко говорити ,
За себе розказав , допомогло.
І сльози у кутках очей замиготіли
І ніби хтось торкнувся за плече...
-Спасибі друг...слова мов пролетіли.
І він відчув ...сльоза тече.
Як оберіг , іконку вклав до серця ,
Упевнено пішов державу боронить.
Він пам"ятає , в мирі як живеться ,
А десь Сашко у небесах летить.
18.09.2022р. Олександр Сте́пан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2022
Якось по іншому на небо сонце вийшло ,
На смак повітря було геть не те.
Чомусь в селі запанувала тиша
І промінь кинув сяйво золоте.
Далекий гул машин , мов різав вухо.
Колона мчала , було видно в далені ,
Як обрієм стелилася пилюка
І дикий страх ховавсь десь в глибині.
Люди , залякані огидною війною ,
Вдивлялись в невідому далечінь.
Ще не старі , та майже з сивиною ,
Російський мір таку лишає тінь.
І от із хмари того пилу виринає
"Козак" залізний , мовби на коні
Солдат з вікна усім рукой махає
І Прапор Синьожовтий на броні!
-Це наші! Наші!-люди закричали
І сльози радості , мов хлинули з очей.
На них вони п"ять місяців чекали,
Тепер стрічають рідних так гостей.
На все село лунає-Слава Україні!!!
Серце тріпоче і душа бринить.
Героям Слава!!! Й пісня про калину,
В отвіт луна і уперед летить.
17.09.2022р. Олександр Сте́пан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2022
Яким би ніж нагостреним не був ,
Поріжеш хліб ,то крихти завжди будуть.
Так і в житті , чого б ти не утнув ,
Люди за наслідки тебе осудять.
Якщо хороше зробиш , за спиною
Будуть казати:-Робить для наживи!
А так всміхаються і дружать із тобою ,
Чекаючи своєї перспективи.
Якщо нічого не робить , махнуть рукою,
Із того теж добра не буде діла.
Багном обіл"ють прямо з головою ,
Аби людська душа раділа.
Тож висновок виходить лиш один,
Що люди кажуть , не звертай увагу.
Не вартий осуд трьох хвилин ,
Бо з ним, ти втратиш рівновагу.
17.09.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2022
Життя -узвар , що настоявся на плиті.
В нім щастя , радість і солодкий стогін.
Смаку є нотки , коли ти на самоті ,
Гірчинка від сімейних воїн.
Шматочки гордості за прожиті роки
Із верху плавають , хоч їх і небагато.
Життя твоє варили ще батьки ,
Смачний напій виходив в мами з татом.
А далі , справу в свої руки взяв ,
Рецепт простий : кидай, що більше маєш.
Хоч без диплома кухарем ти став ,
Солодке майже все , коли кохаєш.
Роки летять , а напій підбродив ,
Бо кинув те , чого не мало бути.
Банальну злість і ту заколотив
І біль душевний , який зміг відчути.
Узвар готовий , можна куштувати ,
Та боязко якось , бо знаєш вміст.
Тож треба вчитись перед тим ,як готувати ,
Або від Бога , мати трохи хист.
17.09.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2022
Сьогодні Бог не йде попід дверима,
Бо не відчинять , знає наперед.
Чому спасіння не шука людина ?
Тому , що гріх солодкий ніби мед.
Себе на перше місце возвеличив ,
Ми всі гріхи зробили і не раз.
Якщо не всі , то можем запозичить
Із інших мов , багато різних фраз.
Бог на порозі церкви довго плакав ,
Він нас чекав і досі там сидить .
Тихенько із глухим балакав
І обіцяв безногому ходить.
Хотів сліпому очі дарувати ,
По вірі сотворити чудеса.
Та віри в людях годі і шукати...
Нас залишив , пішов на небеса.
Він звісно чує все , що ми говорим
І бачить все , з надією мовчить.
Він мріє з нами прогулятись морем,
А дехто в небо болісно кричить.
Слабкі у вірі Бога спокушають
-Свого підтвердження Господнього яви!
Але слова за вітром затихають,
Даремні Богу такі молитви.
Тихенький шепіт , або просто думка ,
Яка від серця щиро відліта.
Навіть сльоза , для Бога є дарунком...
Таку молитву Він завжди чека.
І в цю неділю , Бог до храму прийде.
На тебе знову буде Він чекати.
З надією , що було не даремно,
За тебе на хресті життя віддати.
15.09.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2022
Ми є криниця з прохолодною водою.
У кожного свій смак і кількість теж своя.
Як багатьох напоєш ти собою ,
То і вода оновиться твоя.
Коли ж із тебе мало хто вживає ,
Затхне вода і стежка заросте.
Ключі підземні мулом забиває ,
Таке життя на світі непросте.
Ну а подяку не чекай , як плату ,
Даруй себе , щоб спрагу загасити.
Для всіх роби добра багато
І вони знов прийдуть тебе попити.
14.09.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959807
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2022
Були так ласкаві і ніжні щоденно.
М"якенькі . тепленькі і дуже швидкі.
Про все вони знали і всіх... поіменно.
То сильні були , то ставали слабкі.
Про них ми частенько усі забували ,
Бо швидко звикаєш , коли вони є.
Ми їх не цінили і не цілували ,
Вони були завжди , вони й зараз є.
Буває й таке , що вони кращі ліки.
І біль десь зникав , як торкнуться вони.
В дитинство звертав , як закриєш повіки...
У них був квиток, у те місце де сни.
Минають роки , ми сумуєм за ними
І рідко коли ми торкаємось їх ,
Бо мамині руки стають золотими ,
Коли вже онуки торкнулись твоїх.
Цінуйте ту мить , коли ласка можлива.
Не будьте скупі ви на щирі слова ,
Бо мама одна і вона заслужила...
Кажіть їй про це , бо життя проплива.
10.09.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2022
Блакитне небо, чисте і прозоре.
Немає дна і глибина манить.
Заманює , ласкає ніби море
І вітер дме , його не зупинить.
Він там , у висоті , розправив крила.
Керує хмарами , жене за небокрай.
Ніяка сила ще його не підкорила.
Чорніють хмари і кидають вогнеграй.
Чим більше хмар він піджене до купи,
Тоді у бурю переродиться гроза
І на землі , хто забажав спокути ,
Його чека і вже бринить сльоза.
Ставок , мов дзеркало , що в небо задивилось,
В собі відбиток хмар приберегло.
На нім спочатку трохи хвиль з"явилось.
Забрати хмари , вітра потягло.
А ті не слухають , лише хитаються на хвилях.
Ніби сміються . плещуться в воді.
За непокору , мов корабель на вітрилах ,
Шматує білі хмари молоді.
І все навкруг згинається від вітру ,
То плаче , то ламається , тріщить.
Кидає вітер фарби на палітру ,
За непокору згоден согрішить.
Верба на березі , за вітром тягне коси.
Тільки вона спроможна зупинить.
Свої запінені пустила сльози ,
Гіллям заплутала і просить зупинить.
Здивований до ласки вітер,
Трохи затих , забувши про грозу.
Вербові сльози з себе витер ,
Розплутав скручену лозу.
Так дивно листя шепотіло
І лоскотало водночас.
Мов заманить його хотіло
І вітер став ласкавим враз .
Він обіцяв їй повернутись ,
А йде , бо має кілька справ.
Із нею мріє пригорнутись ,
Бо він таку давно шукав.
7.09.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022
Стара колиска захиталась в пустій хаті.
Ікона впала , тріснуло вікно.
Ворони галас підняли крилаті ,
Пес заскавчавши , вив на все село.
Думки погані материнську душу рвали,
А серце калатало і пекло.
Ноги не слухали , їх ніби прив"язали.
Усе життя перед очима протекло.
Відкрились двері , сумно зарипівши.
Зайшов старий з мобілкою в руках.
Блідий мов смерть , вустами прошипівши ,
Бо всі слова тонули у сльозах.
-Нема...Синочка нашого...Убили...
Впав на коліна і як пес завив.
Пасмо волосся миттю посивіло ,
А ноги, ніби хтось кийками перебив.
Біжать пекучі сльози по країні
І плач луна , здригається земля.
Кидають квіти , ставши на коліна
І чути крик у небі журавля.
6.09.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2022
Дороги стогнуть і згинаються від масси.
Літу кінець , та не кінець війні.
Війська заполонили усі траси ,
Ідуть вперед , притислись до броні.
Нарешті наступ , голову піднявши ,
Старий Херсон , стрічай своїх дітей!
Плечі розправ , знамена поскидавши ,
Де триколор й корона для курей.
Допоможи Господь вершити Правду ,
Синів своїх від кулі захисти.
В них Батьківщина спереду й позаду ,
А нашім дітям ще рости й рости.
Вже досить за Вкраїну помирати ,
Закарбувався вислів на віки.
За Україну тепер будум убивати ,
Так що готуйте труни і вінки.
І як писав колись Тичина ,
Свої пророчії слова
"Я єсть народ , якого Правди сила
Ніким звойована ще не була..."
Йдемо вперед , йдемо до Перемоги!
Із нами Правда! Биймо ворогів!
Тут наше все і поле і дороги
І Крим теж НАШ! Бо Бог цього хотів!
30.08.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2022
Танцює полум"я , кусає блики ночі.
Стріляє іскрами , що з дров летять в пітьму.
І язики звиваються , як стан дівочий ,
Так манять погляд і очищують від сну.
Біленький дим заколосився в гору.
Малює образи , що бачили дерева.
Фарбує небо , що в ночі прозоре
І десь в полях лягає вересневих.
А жар палахкотить , мов ніжні зорі ,
Ковтком голодним просить суху гілку.
Бажа продовження страшних історій ,
Гітари спів чи танець під сопілку.
Тепло вогню нагріло кров і душу.
Із піснею з"єдналося в бажання.
Смак поцілунка , ніби стигла груша ,
Запечена на полум"ї кохання.
30.08.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2022
Місяць на небі ,як кругла хлібина.
Спить у колисці тихо дитина.
Зіроньки в хмарах у хованки грають.
То яскраво засяють , то наче згасають.
Чутно в саду , як сюрчать цвіркуни,
Це про кохання співають вони.
Кумкають жаби , десь біля ставка.
Пара іде і за руку рука.
Ніч навкруги усе захопила.
Млин зупинив свої вітряні крила.
Заплутався вітер в вишневім саду.
Хлопець шепоче:-Тебе украду!
Дівчини серце від щастя тріпоче ,
Перший цілунок вусами лоскоче.
Спів солов"я залунає із гаю.
Скоро вже ранок , серпанок палає.
29.10.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2022
До кого сон прийде сьогодні в гості?
Як знайде хлопців він серед дерев?
Кому трава , кому земля сьогодні постіль ,
А колискова " Урагану " рев.
Вже звикли спати , аби було сухо.
Молитву в темноті прошепотять.
Поглянуть в телефон на рідних діток
І поцілунки подумки летять.
Заснуть в надії дома побувати ,
Хай не по справжньому , в вісні , на мить.
Дружину міцно обійняти , цілувати...
До кого ж сон , сьогодні прилетить?
І сон торкнувся молодого , що під дубом.
Він сидячи заснув і міцно спить.
Погрався сон його чорнявим чубом
І дуб ласкаво листям шелестить.
Наснилась мама , бо дружини ще немає.
Нама й дівчини , не було часу ,
Його в вісні так міцно обнімає...
А вже туман пустив росу.
Сон відігнав серпанка перший промінь.
На павутинні краплі заблищали.
Серед дерев уже почувся гомін.
Ранок настав . Солдати повставали.
29.08.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2022
Прийди , прийди кого кличу,
Тебе визиваю.
Відкрий правду таємничу ,
Яку запитаю.
Зроби службу , яку скажу.
Буде тобі плата.
Знищи тіло й душу вражу ,
Яку я покажу.
Хай суглоби всі зітруться
І заниють зуби.
Руки день і ніч трясуться ,
Кровоточать губи.
Щоб тебе черва точила ,
До самої смерті.
На тобі петля висіла ,
А не міг померти.
Нехай твої очі будуть
Во́рони клювати.
Рідні діти хай забудуть ,
Проклинає мати.
Як я кажу , хай так буде ,
Хай ворог конає.
Прийди , прийди кого кличу ,
Тебе визиваю.
Моє слово наче камінь,
Долю не змінити.
Ворог муки всі пізнає.
Вічно йому гнити.
6.07.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2022
У дурня , кожен день нова ідея в голові.
Він в неї вірить і до вечора бажає.
І задля втілення , затрати немалі ,
Наліво і направо витрачає.
Яким шляхо́м досягнеться мета
І хто від цього може постваждати.
То дурню байдуже, його накал зроста ,
Він буде через всіх переступати.
А завтра нове в голову взбреде.
Чи має він від цього насолоду?
Сам преться , ще й людей з собою поведе
Незнаючи у річці броду.
Пораду дурню краще не давати ,
Від того толку буде мало.
Щоб в голові щось поміняти ,
У нього клепок трохи бракувало.
І такі люди скрізь у нас існують.
Є бідні дурні і багаті теж ,
Нездари є і є , що гетьманують.
Для дурісті повір , немає меж.
Не раз її хотіли лікувати
І голови ламали лікарі.
Як дурість з голови дістати,
Багато хто згорів на вівтарі.
Боротися із дурнем глухе діло.
Лише собі від того буде шкода.
А щоб душа і серце не боліло ,
Тримайсь подалі! От така угода .
19.06.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2022
Якби Господь наказував провину.
Не через рік , не завтра , а в цю ж мить.
Отак узяв і розламав людину.
Щоб знали , як те зло творить.
За один день на світі зло пропало б.
Були б істерті людства вороги,
Та і моїх до вечора б не стало.
Отоб настала тиша навкруги.
От інтересно , хто б лишився на цім світі?
Хто праведний сьогодні , Я чи Ти?
Кому судилося до старості сивіти ,
Або для кого були спалені мости.
Тож не бажай над ворогом розправи ,
Лише на Божий суд ти май надію.
Бо і тебе у вороги зарахували ,
Якщо комусь ти зруйнував велику мрію.
(...це до москалів не відноситься.)
23.04.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957777
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2022
Співав у гаю соловей рідненький.
Сіренька пташка , голос чарівний.
Удень не чути , десь літав маленький.
А в вечері , давав концерт гучний.
А гай стихав , у пісню заринався
І вітер в кроні дерева заснув.
А соловей у пісні признавався ,
Про ту любов , що в серці пригорнув.
І місяць тихо з неба зазирає.
Весь гай , наче софіти засвітив.
А соловей , ніби на сцені виступає.
Він так співав , наче у пісні жив.
І довго так гармонія звучала.
Не один рік лунала пісня солов"я ,
Та сталася біда , його не стало.
Бо доля є у кожного своя.
Гай у печалі , пісенні стихли звуки.
Іде журба за втратою соліста.
І квіти в знак прощання із артистом ,
Для солов"я аплодували листям.
Олександр Степан.
27.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2022
Дві жіночки із статусом "за сорок"
Щовечора збирались на чайок.
Їм без різниці , понеділок , чи вівторок
І хто зробив найбільше помилок.
Гарячий чай із печивом , млинцями
Поєднував жіночі дві душі.
Колись було усе , кохання до безтями ,
Життя кипіло , а тепер ідуть дощі.
Ми знаємо усі про дощову погоду.
І ніби парасольки запасли.
Проте розмови про саму негоду ,
Нам смуток і сонливість принесли.
Дзвінки дітей , онуків враз пробудять
І нагадають сенс всього життя.
І знов вперед , бо переможців не осудять
І не чекай , якогось співчуття.
Своє життя ми можемо самі намалювати.
І все залежить , які маєш кольори.
Це ж легше ніж вугілля добувати.
Подобається ? Знову повтори!
І так весь день , хвилина за хвилину.
Радій! Малюй! Спілкуйся кожну мить!
А в вечері , береш свою картину
І йдеш до подруги, з млинцями чай попить.
23.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2022
У серпні степ південний непривітний.
Земля потріскана і спрагла до води.
Інгул тече і ріже пласт гранітний ,
Вже зеленіє берег з лободи.
Засохлі трави кришуться під вітром .
Насіння геть летить , таке життя.
Мине лиш рік і забуяє цвітом
І знов ласкаві будуть почуття.
Он в далені пастух пасе корови ,
Ті заморились їсти сухостій .
У тінь дерев бредуть ,у схови,
Смак молока від полину гіркий.
Зелений острівець шипшини ,
Намисто ягідоподібне виставля.
А ковила , свої розчісує чуприни
І чапля ящірку в траві ганя.
Канюк, із неба поле контролює.
То колами кружля , а то завис.
Так легко , граціозно він полює .
Від спеки до нори сховався лис.
Усе чека на дощ і прохолоду.
Засохли барви степу на палітрі.
Лиш червоніють плоди глоду ,
Десант молочаю́ летить в повітрі.
25.08.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957694
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2022
Жив у лісі один заєць ,
До звірів чіплявся.
Мав здорові , до-о-овгі вуха ,
Тільки -не лякався.
Чи то й справді був хоробрий ,
Чи то прикидався ,
А , як вип"є оковиту ,
На усіх кидався.
Полюбляв , щоби до нього
На Ви , всі звертались.
Щоб не тільки поважали ,
А ще і боялись.
Зайчик був знатний гуляка ,
А брехун , не дай Господь.
Як послухаєш , бувало ,
Бережи мене й відводь.
Він під мухою такою
Об сосну , не раз балдою
Ударявся на похмілля ,
Після гарного застілля.
От така погана слава.
І нема над ним управи.
Там кришує старший брат ,
А за те , ручився сват.
Тут знайомі , там куми ,
Що не день , чекай біди.
От така в лісі дилема ,
Хоч мала , зате -проблема.
Навіть Лев , сам цар царів ,
Каже-Хтоб його вже з"їв!
На вовків шкода дивитись ,
Бо бояться отруїтись.
А лисиця:-Ні-ні-ні.
Не потрібний він мені!
Мені досить і негоже ,
Лисеня на нього схоже.
От і мучаються доти,
Доки люди на охоту
В ліс приїдуть пострілять ,
Зайця сірого ганять.
3.10.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2022
У суботу в вихідний
Два куми хильнули.
По горілочці одній ,
Пивцем шліфанули.
Закусили оселедцем ,
Той , що з гастроному.
Різали його на журналі ,
Модному такому.
Як допили все спиртнеє
Закуску доїли ,
То під рибкою фото
Разом розгле́діли
Мужики в трусах із кожі ,
Кожен у кашкеті.
Ноги в туфлях з каблуками.
В зубах цигарети.
Біля них жінок не видно,
Не видно й дитини.
Потім куми докумекали...
Так це ж- секс меншини!
-Що ж такого ,-один каже,
-Ми йдемо в Європу!
До такого треба звикнуть.
Йде до гардеропу.
Витягнув дві сукні ,
Покійної тещі.
Редикюль , по парі туфель,
Із парфумів дещо.
Хміль у голові белькоче.
Кум вдягається , регоче.
Тягнуть чулки , мов лосини ,
-От і ми ,як секс меншини!
-Куме ,рідний , дай обійняти
І тебе розцілувати!
Хоч я п"яний і набрався ,
Зроду так ще не сміявся!
Двері в залу відчинились
І два кума , "запалились".
До кімнати йде Галина ,
Одного з кумів дружина.
Вибива з обох і зразу
Європейскую заразу.
Летить тенісна ракетка ,потім навпіл табуретка.
А об кумову борідку , кума зігнула сковорідку.
Позлітали туфлі , плаття ,
Ніби знову мужики.
Із косметики лишились...
Під очима синяки!
1.10.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2022
У неділю , вранці , задзвонили дзвони.
Люди йдуть до храму , цілують ікони.
Хто свічок з десяток , ставить , б"є поклони.
На душі , так радісно , бо все добре вдома.
Ось ці троє з боку , до сповіді стали.
Людей в церкві з два десятки. Службу розпочали.
Святий отець молитви голосно читає.
Запах ладану по храму , потім хор співає.
Зайшла жіночка до церкви ,свічечку купила.
Перед образом Марії голову схилила.
Шепотіли слова губи , а душа ридала.
По щокам котились сльози . На коліна впала.
Було чутно:-Заступися , Пречистая Мати!
Дай ще сили потерпіти...-почала ридати.
Хто дивився на цю драму , за своє молився.
У кожного своє горе. Кожен натерпівся.
-Це вона за сина просить,-одна іншій шепче.
-Як таких земля ще носить? Прости мені отче!
Він горілку п"є безбожно , матір матюкає ,
А як випити немає-руки простягає.
-Помилуй!...Прости йому!..Молю та благаю!
Отець Небесний , на тебе тільки уповаю...
А вогонь від свічечки , яскраво палає
І перед очима , життя пролітає.
Ось його родила , пестила , любила.
Ніченьки не спала , надії плекала.
На себе махнула , аби йому краще.
Вчила , щоб у люди... Щоб не був ледащо...
Ніби все віддала. Йому все робила ,
А тепер ,на старість , таке заслужила.
-У чомуж я винна? Що не так зробила?
Вже б скоріш до бога , душа відлетіла.
І там , в Царстві Божім , у Божих Палатах ,
На колінах просила б за синочка мати.
Бо не може по іншому. На те вона й мати.
Така її доля , день і ніч не спати.
Бо він її кровиночка і душі частина.
Так не такий , як інші...Він її дитина.
Закінчилась служба. Трошки легше стало.
Миром помазали , проскурку узяла.
За здоров"я синочкові. Понесла додому.
З надією , буде краще . Дай Боже в усьому.
А над нею , ангели летіли тихенько.
Молитви почуті , щірої неньки.
Сльзи віри і любові , на небо злітають .
Творять чудеса , бо до Бога зразу попадають.
28.10.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022
Не чекай мене Мамо , я не при́йду до Тебе.
Не старайся побачить , не прийду́ уві сні.
Менше плач , дуже прошу ,подумай про себе.
Бо кордони у тіла , вже мені затісні.
Я до Тебе з"явлюся́ , ледь легеньким туманом.
На віконце осяду і краплиной стечу.
Ти пробач мені Мамо , що пішов я так рано.
Біля фото свого , запалив я свічу.
Вибач Мамо за тугу і за чорну хустину.
За пігулки для серця , за пусту чорну ніч.
Що не встиг одружитись і не дав Бог дитину.
Я Тебе залишив , сам пішов потойбіч.
Мамо люба не плач , я Тебе не покину.
Я із неба Тебе , буду бачить завжди.
Це у вас у низу , для людей я загинув.
Я на небі живу і лишаю сліди.
Ти у гору поглянь , ця веселка для Тебе.
Теплі краплі дощу -це сльозинки для Вас.
Вітер ніжно дмухнув-це дарунок від мене.
Ви для мене жили . Я загинув ...за Вас.
20.08.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022
Із дитинства нас навчали-
Дружба-перша понад все.
І учителі казали:
-Ваша дружба , то святе!
Гарна дружба у здоров"Ї ,
А ще краща , за столом.
Ти за ней , як за стіною ,
А ще краще , як гуртом.
Доки ти здоровий , друже ,
Ти мені неначе брат.
Я для тебе , що захочеш.
Як не я , то хто ж ,Комрат!
І за дружбою бувало ,
Що й сім"ю свою минало...
-Зрозумій , це друзі , браття!
Вдома сльози . непоняття.
Так літа попролітали.
Діти швидко виростали.
Вже здоров"ячко підводить ,
З друзів мало хто заходить...
Лиш з роками розумієш ,
Хто найсправжній друг тобі.
Коли тяжко захворієш ,
Хто з тобою у біді?
У думках , слова шукаєш ,
Як віддячити не знаєш.
Сльози тиснуть ,серце мліє ,
А вона , все розуміє...
Бо усі роки терпіла.
Проти тебе йти не сміла.
Іноді вночі ридала ,
Поки тебе виглядала...
Сама дорога людина-
Це твоя , рідна дружина!
Ти оце все зрозумій ,
Дорогенький друже мій.
Роби маленькі ти дива.
Для ней знайди такі слова ,
Щоб гріли душу , обнімали.
І щоб вона , про це все знала.
28.10.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2022
Сльози котяться з очей.
І руки зплелися.
Слова лагідні такі ,
Із вуст полелися.
То сестра біля сестри
Радістю ділилась.
В своїм серці принесла
Все про , що гордилась.
А недавно теж була ,
Про біду казала.
Сестра слухала про те ,
Совіти давала...
Як робота-то на двох
Легше розділити.
Із любов"ю до сестри ,
Краще в світі жити.
Як в одної десь біда ,
Бува приключиться.
То для іншої сестри ,
Не їсться , не спиться.
Є між них такий зв"язок ,
Від самого Бога ,
Що і стіни не преграда,
Далека дорога...
Душа душу відчуває ,
Бо рідна кровинка.
Сни однакові бувають...
Така дикови́нка.
Дай же Боже всім сестер ,
Споріднену душу.
-Я люблю свою сестру!
Вам сказати мушу.
30.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2022
Вечірнє небо сумом хмари кличе.
Сховавши сонце за земельний край.
Журавка десь у висоті курличе.
Став непривітним у цю пору водограй.
Останній промінь , мов махнув з-за горизонту.
Неначе , попрощавсь на цілу ніч.
На небі місяць пісню заспівав дрімотну
І зорі запалали увсебіч.
Махає лапою Ведмедиця Велика.
І Пояс Оріона миготить.
Увесь Чумацький Шлях , як той музика
Мільярдами зірок , мов струнами бринить.
Думки стають важкі , багатогранні.
І ти летиш в безмежну красоту.
Чудова музика в небеснім виконанні
Закривши очі , бачиш темноту.
Лиш мить дрімав , а зорі десь поділись.
Південний Хрест світанок вже манить.
Палає обрій , небо засвітилось.
І час нестримно , поміж зорями летить.
19.08.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2022
Дитинство моє , це лиш спогад , відлуння.
В нім бабцю свою , називав я Бабуня.
Такої Бабуні , небуло нівкого.
Можливо й були , але що мені з того.
А очі які , ніби кольору неба
І сльози ховала у хустку від мене.
Я часто приходив до ней ночувати.
На дуже великій , холодній «кроваті».
Подушки набиті , немов ті телиці ,
А ще , нікельовані там були бильця.
Бабуня щовечір на мене чекала
І праскою постіль мою нагрівала.
Щоночі я слухав чудові казки.
Насправді , то були бабуні роки
Які прожила. Про дитинство , війну.
Про присмак сирітства , як мед з полину.
Як діда зустріла на хімкомбінаті…
І я засинав на здоровій «кроваті».
А вранці , на мене чекали млинці ,
Яєчня на салі , сухі пластівці.
І чай із варенням з кислючих вишень.
Бо на цукор в Бабуні , небуло грошей.
На свято мені дарувала книжки.
Я дякував , хоч і бажав іграшки́.
А зараз відкривши її подарунки ,
Вона розмовляє і шле поцілунки.
У кожній тій книжці , у лівім кутку
-Для тебе мій внучку, любий Сашку!
У кожній із них , побажання писала.
І свою любов , між рядками ховала.
Життя у Бабуні було не із медом.
Але все для неї було по плечу.
Жила ,як усі , але тільки ,як треба.
А жити хотіла , ну прям до плачу.
Про смерть не кажи , та не треба і згадки ,
Хоч в муках тяжких тридцять літ прожила.
Хвороба смертельна , аж страшно згадати.
Терпіла , страждала і далі жила..
Минули роки , вже Бабуні немає
І зустрічі наші можливі лиш в снах.
У храмі в неділю свіча догорає.
Я Бога за тебе попрошу в думках.
31.01.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2022
Життя пролітало навкруг без упину.
Осінні дощі , лиш сльозу нагнітали.
А біля будинку Районного ЗАГСу
Засмучено , тихо , дитина стояла.
В сере́дину мама її не пустила.
Сказала , на дворі потрібно чекати.
Дочка хоч мала , але вже розуміла ,
Чому кожен вечір заплакана мати.
А ручки зтискали залипші цукерки.
Їх батько вручив , замість мі́цних обіймів.
Вже місяць пройшов , як пішов він із дому...
Ніхто не приносить тепер апельсинів.
А в дівчинки в мріях , вечірні польоти.
Із батьком літає вона по кімнаті ,
А мама диспетчер , командує-Досить!
Ідем на посадку, щасливі , крилаті.
Коли із садочка її забирали ,
За руки обоє так міцно тримали
Здавалось у трьох на хвилинку взлітали.
Сімейка крилатих по місту літали...
...Із скрипом відкрилися двері дубові.
Присіла навшпиньки заплакана мати.
-Ти тільки моя!Зараз йдемо додому!
І видерла з рук , ті цукерки від тата...
А батько на вигляд був ніби побитий.
В очах пустота і поломані крила...
Сімейка крилатих тепер не ищаслива.
І в доньки з очей полилась ціла злива...
І стало відчутне земне притяжіння.
Так тяжко було їм ті кроки ступати.
Без щастя стають усі люди безкрилі.
Хоч вміють , але вже не можуть літати.
29.01.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2022
Яром , степом , де кургани ,
Шукачі блукають.
В чорній землі роблять рани ,
Та скарби шукають.
Запищало в нього в вухах ,
Монітори скачуть.
Апарат метал відчує ,
Срібло , злото бачить.
І пішли у хід лопати.
Риють , що сокрите.
Застогнала Земля-мати ,
Могила...розрита.
Полетіли кістки в боки
Без дяки й пошани .
Що їм пам"ять про козацтво ?
Клять бусурмани.
П"ятьсот років та могила
Козаків ховала.
Ніби любляча дружина ,
Землей обнімала.
Їх братерство поховали ,
Як своїх героїв.
Бо життя свої поклали ,
За землю та волю.
За Вкраїну рідну неньку,
За майбутнє світле
Віддавали козаченьки...
А нащадки підлі.
Тягнуть шаблі́ із земельки ,
Бойові сокири,
Від кунту́ша три петельки ,
Золотом обшиті.
Жменя талерів сріблястих ,
Чотири дукати.
Два натільних оберіга ,
Що давала мати...
Потирають свої руки ,
Вандальна сволота.
А над ними тихо круки ,
Відкрили ворота.
Ті ворота не до раю ,
Птахи відкривають.
Дурні люди , нерозумні.
Самі ж постраждають...
Ось і вечір вже підходить.
Сонце десь зникає.
Туман стелиться по полю ,
Ніби закликає:
-Ой ви , хлопці-козаченьки!
Із землі вставайте!
Що є воля , що є правда ,
Людям нагадайте.
23.01.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2022
Було колись ставки копали.
І там де балка , греблю клали.
Джерела камнем обкладали.
В степах , криниці доглядали.
Бо без води , життя нема .
Там степ сухий і ковила.
І люди добре про це знали.
Раніше воду цінували.
А зараз , кран з водою є
У кожного у дома.
Здоров"я та вода псує ,
Про це , усім відомо.
Поставили кругом фільтра ,
Щоб воду чисту пити.
Загидили усі річки ,
Нема де й рибі жити.
Ставки замуляні стоять
Затхнулим з них воняє.
Каналізація з дворів
У водоєм стікає.
Куди поділось джерело?
Немає навіть згадки.
На березі сухе весло ,
Старі рибальські кладки.
І всім плювать на це усе ,
Поки біжить із крана.
Є чим помить своє лице ,
Хоч та вода й погана.
Казала баба нам колись:
-Води не розливати ,
Бо прийде час ,коли чорти ,
Ней будуть торгувати!
І зараз їдеш у Бювет ,
Купляєш чисту воду .
Пророцтво бабине збулось ,
Для нашого народу.
6.01.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2022
Минає час і все проходить.
Стера матерію в пісок.
А потім, вітер це підхопить
І понесе десь у куток.
А може й далі , до пустелі ,
Хто бачив , скільки там піску.
З частинок всесвіту , хурделі
Здирають всю його красу.
Обшліфувавши усі грані ,
Пісок зганяється в кургани.
Він навкруги , немає меж.
Де , що було , не розбереш.
Можливо ця пісочниця
Чека , коли рука Творця
Із них , щось нове сотворить.
Вогонь надії в них горить.
Бо існувати росто так
Неінтересно , лише в снах
Один бархан стає будинком ,
А інший дума , він ялинка,
А ті , що осторонь стояли ,
Мов хвилі моря раптом стали.
Так і в житті ,ти як піщинка.
Для всього всесвіту соринка.
В пустелі з назвою ЖИТТЯ.
А біля тебе , він і я.
Усі бажаєм кимось стати.
Бо нам , набридло так лежати.
23.12.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2022
Чому вражда є між братами?
Із чого зло те вироста?
Байдужість батька? Сльози мами?
Чи тяжкість власного хреста?
Мені здається , це від жиру.
Достатку , що л"є через край.
Коли в собі зростив тварину ,
Здорову , вперту , як бугай.
Коли твоє зачеплять ЕГО.
Все тіло руки затряслись.
І ясність погляду далека ,
Бо очі кров"ю налились.
У кожного своя є правда ,
Яка приводить до біди.
І совість , то не є преграда ,
Бо кожен крок дає сліди.
Сліди глибокі душу ранять.
Язик плаский і без кісток ,
В агонії змішає пам"ять
І рве братерський ваш зв"язок.
Це ще не все , бо ваша злоба
Міцніє вдома у сім"ї.
Бо ваша правда в вашій хаті ,
Гори все інше в полум"ї.
А далі смуток і прокльони.
Ненавість , заздрість , біль і сон...
В якому ти із братом разом
У храмі , посеред ікон.
Лики святих на вас поглянуть
І сльози линуть з образів.
Ніби вогнем вони розплавлять
Усю ту ненависть братів.
В собі ви прощення шукайте.
Любов із малку бережіть.
Сперва свої гріхи признайте ,
А потім…брату поможіть.
13.12.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2022
Чи просто так ,чи за для втіхи ,
Душа залізла на горіха.
У хаті тіло лягло спати ,
Душі ж схотілось погуляти.
І щоб нікого не злякати ,
Хто у низу вночі не спить ,
Між гіллям гарно так шугати ,
Ще й листя тихо шелестить.
Як добре їй , коли свобода ,
Не відчува коли болить.
Душевний спокій , носолода…
Як гарно їй , що тіло спить.
Душі так тяжко в тілі жити.
Де гріх , брехня та інший бруд.
Де совість милом не відмити.
Такий дістався їй сосуд.
А їй так хочеться до храму.
Пред образами каяття.
Гріхів звільнитись сповіданням ,
Прийняти часточку Христа…
Отак взяла б і відлетіла…
Нехай би у вісні застив!..
Так ні , неможна.Вища сила
Чека на той людський порив.
Вже скоро ранок , час вертатись.
Хай дума , що це сон наснився.
А там наступну ніч діждатись ,
І знов шугати , поміж листя!
5.01.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2022
Сіріє обрій десь у далині.
Кидає промінь з за дерев серпанок.
Спасибі , Господи ,за все, що ти зробив.
За те , що наступив сьогодні ранок.
Біля ікони вранці я стою.
І легка радість , як свіча палає.
І Господа Ісуса я молю ,
Щоб дав мені усе , що він бажає.
Я дякую Тобі , за всі роки.
За дні і ночі , мрії , перемоги.
За ту любов , що допоміг знайти.
І не даєш зійти з твоєї дороги.
Подяку я приношу за дітей ,
Це був для мене кращий подарунок.
Завжди чекаю вдома я гостей
І маю від дружини поцілунок.
Я дякую Тобі , що Ти простив
Усі гріхи мої , бо я людина.
І Ти мене всім серцем полюбив,
Отець мій...я твоя дитина.
На горизонті ,сонця повний круг ,
Теплом і світлом нас обігріває.
Господь завжди в тобі , Господь навкруг!
Іду вперед , Він там мене чекає!
1.12.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2022
В житті бува багато різних негараздів ,
Але людина-це таке створіння...
От трохи погорюєш і звикаєш.
Це більше знає старше покоління.
Спочатку горе серце й душу крає.
Думки , пов"язли мовби у багнюці ,
Але з роками біль стихає
І черствіє ,як п"ятка у пилюці.
Він притихає у тобі десь в середИні ,
Та іноді дає про себе знати
Високим тиском , штриканням у спині.
І у ночі буває страшно спати.
Колись покійна бабця нам казала
-Не дай Господь лишитись в самоті...
Роки , що їй зозуля накувала,
Прожила у сімейній теплоті.
Але не всим буває така радість.
Є ті , хто залишився сам на сам.
Таке життя , така реальність ,
На очах сльози і на серці шрам.
Там на столі одна тарілка і виделка ,
А посуду повнісінький буфет.
І м"яса повна морозилка ,
Але чомусь не хочеться котлет.
На телефон постійно тягне погляд ,
Для того , щоб дзвінок не пропустити.
-Самотня старість одинока!
Сідай до столу . Будем кофе пити
28.11.2021р..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2022
Щовесни злітаються з далеку
У гніздо , що на стовпі лелеки.
Цілі покоління проминають ,
А птахи щороку прилітають.
От бузько , щовечора клекоче ,
Бо побачити хазяйку двору хоче.
Але тільки тиша на подвір"ї .
Із гнізда злетіло трошки пір"я.
За двором траву ніхто не косить.
І лелека діток вже не носить.
На стовпі в гнізді життя вирує ,
У дворі лиш дикий кіт ночує.
А у червні діти позїзжались .
Спадок свій продати намагались ,
Але ціну не могли зложити ,
Бо усе дитинство тут прожите.
Скільки коштує вікно цієї хати ,
Із якого виглядала мати?
До опівночі вона тебе чекала ,
Підвіконня слізьми вимивала.
Вхідні двері скрипом застогнали
І про батька ми усі згадали.
Молотка давно не чути звуки.
Золоті були у нього руки.
Тут дитинство наше залишилось.
В абрикосах , вишнях загубилось .
Нам його не видно , бо лелека
Восени відніс від нас далеко.
Дякую мої ви чорногузи ,
Незрадливі птахи , наші друзі.
Ви у небо тихо відлітайте
І батькам привіти передайте.
16.12.2021р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022
Степ вечірній тиша вкрила.
Трави вітер розчесав.
Біля річки , мов вітрила,
Гілля вЕрби розгойдав.
І ріка, немов завмерла ,
Ніби дзеркало вода.
Все навкруг затихло , тільки
Місяць золотавий із за хмари вигляда.
Обережно визирає
Роздивляє навкруги
І стежину освітляє ,
Мають коні підійти.
Цілий день у чистім полі
Вони бігали , паслись ,
А вночі , до водопою
Троє коней зпустилИсь.
У воді зірок відбитки ,
Місяця бринить стежа.
Річка з небом настоялась ,
Спрагло з неї п"є лоша.
Коні голови схилили.
Воду п"ють , а у очах
Сяють зорі дуже сильно ,
Видно весь Чумацький шлях.
Спокій . Ніч . І коні зникли ,
Десь у травах залягли.
Верби коси розпустили
До дзеркальної води.
Вітер дмухнув. Прохолода .
Сич кричить то тут , то там.
Це свободи насолода...
І встелив густий туман.
13.12.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022
Я від ровесників частенько чую ,
Як тяжко жити , грошей не хватає.
Де середину нам знайти ту золотую ,
Де добре так , що серце завмирає.
Раніше було краще , всі говорять.
І я в думках роки перевертаю.
Здається зовсім близько , поряд,
Я молодий , одружуюсь , кохаю...
Затримка пенсій , майже на пів року.
Зарплат нема , по бартеру хіба.
Надія буде краще і що року
Ми чуєм в телевізорі -Ганьба!!!
В карманах , ми усі міліонери ,
Державу розділили на шматки.
Селянам землі швидко поділили ,
А іншим , ваучер дали.
І у той час журились люди,
Казали-От раніш було!
І я миттєво очі закриваю...
Я чую , як дитинство розцвіло.
Ми біжимо босоніж по пилюці ,
На голові панами із газет.
Біля ставка ганяєм гуси , що пасуться.
І впитуєм у себе ультрафіолет.
У кожного є "тєлік" чорнобілий ,
Але його нема коли дивитись.
Для нас відкритий всесвіт цілий.
І ми повинні в нім всього добитись.
...Окраєць хліба , змочений водою...
Притрушений , на палець , цукром білим...
Я звісно поділюся із тобою.
І все так просто і доступно , зрозуміло.
Комашку Сонечко , на пальці підіймаю ,
Політ червоних крил у чорну цятку.
А потім ножичок в пісок кидаю...
І зразу попадаю у десятку.
Розплющив очі...Все на місце стало.
У дзеркало дивлюсь , я знов дорослий.
А на душі так тепло стало...
І у думках так ясно і так просто.
Пішов на кухню , хліб відрізав.
Змочив під краном ...притрусив
На палець цукру...як в дитинстві.
Очі закрив ...і відкусив.
22.11.2021р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022
Потік людей , як однорідна маса ,
Що хаотично тут і там снують.
На лиця повдівали маски.
Вони просто існують , не живуть.
У всіх завжди якісь проблеми.
Завжди хтось винуватий , не вони.
В думках постійні схеми ,
А у серцях , коріння сатани.
Себе поставили на перше місце
І слово Я в істериці звучить.
МОЄ, МЕНІ , для МЕНЕ , як убивця .
А совість у куток забилась і мовчить.
Та що нутро , вже люди кольори змінили ,
Відтінок сірого присутній на усіх.
А вирватись з потоку нема сили ,
Так і живеш неначе псих.
І от з"явився інший колір.
Він вирізняється у натовпі людей ,
Пальто яскраве і високий комір
І радість , що іскриться із очей.
Він посміхається завжди так щиро,
Слова подяки на вустах для всіх.
І все це виглядає дуже мило .
Нетреба навіть балачок пустих.
От запитали в нього -Як виходить?
В собі ти маєш тільки позитив.
Невже тобі ніщо не шкодить ?
І хто тебе від цього захистив?
Він відповів-Життя таке коротке,
З любов"ю треба нам його прожити.
Навіщо в душу брати все гидотне ,
Зганьбити те , чим треба дорожити.
В собі потрібно щастя і добро плекати.
Навести лад , прибратись у душі.
Уранці , щоб хотілося вставати ,
Спокійно , міцно спати у ночі.
Весь день ти присвяти для когось.
Хай невеликі ти твориш діла ,
Можливо треба і відмовитись від чогось ,
Для того , щоб в душі весна цвіла.
11.11.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956425
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022
Про маму багато написано віршів.
Про неї , багато співають пісень.
А батькове значення без перебільшень
І серце його , як відкрита мішень.
Він любить по своєму , скупо , невміло.
Слова його може не зовсім м"які,
Але коли треба , він кинеться тілом ,
На захист родини , на благо сім"ї.
Його не буває так часто удома.
Він час і здоров"я своє віддає,
Щоб в нас було вдосталь всього і для цього
Він щастя завзято , руками кує.
Прийшовши додому , коли майже північ ,
До ліжка з дітьми він завжди підійде
І посмішка в темряві , з словом Добраніч.
І тиха сльоза , що додолу впаде.
До тата зарано зима доторкнулась
І сріблом покрилися скроні його.
І тільки , як мама із ним пригорнеться ,
Він знов молодий , не впізнати його.
Коли у дітей є і мама і тато ,
Це дружна , як кажуть і повна сім"я.
Любові для всих , не буває багато.
Це щастя колиска-родина моя!
4.11.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2022
Маніакальне звалище народів ,
Що загартовувалось з древніх ще часів.
Нащадки вбивць , насильників , уродів.
Під керівництвом нелюдів-царів.
Їх убивали на базарних площах.
На кіл саджали , вішали , сікли ,
А потім в храм вели , щоб лобизали мощі
І на свята , голів з десяток відтяли.
Та і верхівка сраного народу ,
Немов кубло зміїне ізплелось.
Владолюбивчу маючи хворобу ,
Зубами в горло родичам впилось.
От і скінчили дні свої в отруті.
Кривавий шлях пройшовши по життю.
Кусали губи в піні і від люті,
В безсилості конали і страху.
Те бидло , бо народом гидко називати,
Останнього свого царя -убило .
Усю сім"ю ,дітей та мати ,
Застрелених у шахті потопило.
І закипіла кров в очах безумців ,
Бо зло породжує ще більше зло.
Червона лава із ординців ,
Спори чуми по світу рознесло .
Хто був не згоден з їхніми думками ,
Ті звісно , довго не жили.
Вони мільйонами від голоду зникали ,
Та у могилах братських полягли.
Уся та нечість діточок плодила ,
Але ж сова не родить солов"я.
Горбатого не виправить могила .
З яйця змії -народиться змія.
Ми зараз бачимо-це зло у нас царює
Жере людей , впивається в крові.
Воно вбиває нас і нас катує ,
Не розділяючи , старі , малі .
Можливо нас Господь для чогось вибрав?
Хто , як не ми зупинемо орду?
Зітрем з землі , того хто щастя викрав.
Добро посіємо і вирвемо біду.
4.08.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2022
Ми все життя ішли до чогось.
Якась мета у нас була.
І відмовлялися від чогось,
Щоб в нас заначка десь була.
На чорний день все відкладали.
Ми всі чекали так його.
Одні-плаття не одягали,
У інших-тускло серебро.
Коли кришталь , фарфор у шафці ,
А в тебе- тріснута тарілка.
Вино з весілля в гарній пляшці,
А на столі -проста горілка.
Усе життя без романтизму,
Ніде не був , ніде не їздив.
Чужому заздрив ти туризму,
Старий велосипед заїздив.
Ну а робота?-Жити треба,
Тому й ходив , без іскри в серці.
Усе чекав я мани з неба ,
А у душі , закриті дверці.
Той чорний день все виглядали.
І так плили усі роки.
Хоча всі дні , які минали ,
Насправді чорними були.
Бо день ясний , від нас залежить,
Як схочеш , так і проживеш.
Твоє життя , тобі належить.
Те , що посієш , те й пожнеш.
Живи сьогодні , вір в майбутнє.
Смакуй життя , цінуй цю мить.
Як чорне у тобі відсутнє ,
То і попереду- блакить.
14.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2022
Чому мовчиш , Сашко? Скажи , чи любиш?
Бо не бува любові без цих слів.
Без них не знаю, чи зі мною будеш.
Чому мовчиш? Неначе ти зомлів.
От ти цікавий, важко бач сказати,
А я так хочу слухати :-Люблю!
І в цю морозну ніч буду кричати:
-Почуйте , зорі , я Сашка люблю!!!
А тепер ти , давай кричи , не бійся.
Хай знають всі , яка твоя любов…
Що змерз ? Візьми мої вуста , зігрійся…
Ну що ? Заграла , закипіла кров?
Ну хоч шепни на вушко , чом смієшся?
Якийсь ти в мене зовсім не такий.
Словами з тебе точно не нап"єшся,
Чого мовчиш , неначе ти німий.
Ну все , я змерзла , буду йти додому.
А ти , до завтра вивчи –Я Люблю.
Мені подзвониш вранці , більш нікому!
Твою німу любов я запалю.
І ранок наступив... у небі гулом.
Збудив світанок взривами ракет.
Страшним смертельним вітром враз подуло
І почала війна кривавий свій бенкет.
Їх тисячі , у черзі захищати.
Там і Сашко стояв, весь мовчазний.
Так і не зміг уранці їй сказати.
Стояв закоханий , засмучений , німий.
Були дзвінки і сльози і мовчання.
Палкі цілунки чутно в телефон,
В надії зплетене німе кохання.
Він про любов мовчав і про Херсон.
І раптом зник зв"язок між ними,
Біля Херсону трубку не беруть.
І стали дні тягучими , німими,
На іншому кінці чекають , ждуть…
Яка причина? Думки душу крають.
Хоч би живий , котилася сльоза.
І от дзвінок , хтось інший розмовляє,
-Живий , поранений…лунає мов гроза.
Мов горлиця , летіла до шпиталю
І серце ледь не вискочить з грудей.
Де ти , мій мовчазний скрипалю?
Хтось зупинив її біля дверей.
-Ви до Сашка? Це я дзвонив , пробачте.
Він не хотів дзвонити , це я сам.
У нього ніг немає…Ви не плачте,
Живий лишивсь , подяка небесам.
Сховавши сльози , глибоко вдихнувши,
Зайшла в палату , де Сашко лежить.
Обійняла , міцненько пригорнувши,
А він на неї дивиться…мовчить…
-Чому мовчиш?..Скажи , чи любиш?
Бо небува любові без цих слів.
Без них незнаю , чи зі мною будеш…
-Люблю,-тихенько він прошепотів.
І полились рікою їхні сльози.
Німу любов , кохання розтопило.
Мовчання більше не несе загрози,
Бо шепотіння , має більшу силу.
12.08.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2022
Якою міркою нам вимірить любов?
Який об"єм для кожного дається?
Чому вона приходить знов і знов?
І як зникати із життя їй удається?
Я думаю -це часточка душі.
Вона є складова самої людини.
Без неї ми не повноцінні всі.
Можливо в цьому всі наші причини.
Коли в собі тримаєш ти любов,
То маєш змогу трошки підлітати.
Тобі здається гори поборов.
Від насолоди ти не хочеш їсти , спати.
Але не порівняти ту любов, коли даєш,
Коли її сприймають з добротою.
Тоді її в тобі, немає меж.
Вона тоді стає святою.
Для інших ти стаєш незрозумілим.
Не кожному дано таке відчути.
Із серцем хтось живе закам"янілим ,
От спробуй в них свою любов вдихнути.
Що головне є у житті людини?
Який є сенс у нашому житті?
Увесь той шлях з народження, до самої могили,
Просто прожити і зникати в небутті?
Ви бачили людину без любові?
Це викликає страх і жалість.
Здається він скорився долі.
Бо не пройшов урок на витривалість.
Чим більше ти даєш , тим більше маєш,
Лиш так любов в унас усих існує.
Її тепло в собі пізнаєш ,
Як хтось свою любов запропонує.
Можливо це наше завдання ,
Знайти любов і передати іншим.
І це тримає наше існування,
Бо у любові ти стаєш сильнішим.
І завдяки тобі, твоїй любові.
Ти маєш віру , а не сподівання.
Ще хтось у світі , теж когось полюбить
І на замін отримає кохання.
23.02.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022
Побивалась мати за долю дитини.
З пуп"янка самого , аж до сивих літ.
Все життя , що жи́ла, майже до хвилини,
Йому присвятила калино́́́вий цвіт.
Вітер гнув калину , суцвіття зривало,
Сік застиг на листі і блистів , як кров.
А вона сердешна сина укривала
Від негоди , сонця , від лихих розмов.
Прилітали гуси, щовесни з за хмари.
Восени летіли знову в далечінь.
Так і для калини роки пролітали.
Вже й не рахувала кількість тих цвітінь.
Яблуко із яблуні , як достигло- падає.
Все що мала яблуня , плоду віддала.
А в людей по іншому , щогодини згадує
І назустріч синові , руку простяга.
Все іде по іншому не так , як планується.
Мріє син без матері , на окремий шлях.
І любов до матері все менше цінується.
І не раз спідкається на своїх стежках.
Позбивавши ноги , до матері прийде,
Рани підлікує , душу освіжить.
Але десь у серці лиш себе жалкує.
І у своїх бідах матір обвинить.
Геть пішов із дому , поламав калину.
Ягоди червоні на снігу лежать.
А мороз і вітер сльози , як краплини ,
На кришталь обернуть , так і заблищать...
23.02.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022
Поки були молоді,все на світі знали.
І свої половинкИ у одне єднали.
Одне ціле і на двох, навіть не ділили.
А коли пройшли роки , взяли і розбили.
Навіть вдарили не дуже , торохнули трошки.
І відношення байдуже , через , що і зморшки.
Воно навпіл розкотилось , краї загострились,
Полежали день окремо... потім примирились.
Ніби можна зкласти все, зклеяти , зліпити
І пробачить можна те, через що розбите.
Ніби й знову, як було, здалеку не видно.
Що було, те загуло , але всеж... обідно.
Час летить і нас з собою тягне не питає.
Знов , як м"яч отой ногою, доля нас пинає.
Хтось не витримав напруги, раз і розкотились,
А зібрати бите вдруге , складно , як не вчились.
Через день коли єднаєш, шматків не хватає.
Та і прощення за шкоду , мало хто спитає.
Клей уже не допоможе, та і толку мало.
Бо на ціле вже не схоже.Зникло , що єднало.
Одне з другим притулили, скотчем обмотали.
Що робить? Будем терпіти, бо часу замало.
А у кого іще цілі ваші поєднання,
Раджу будьте обережні, це ваше завдання.
Антиквар лише з роками у ціні зростає.
Є вид гарний , документи , а тріщин немає!
18.02.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022
Ніч глибока землю вкрила.
Зорі зникли з неба.
Біля річки одиноко,
Млин стоїть у вербах.
Ніби й українська річка,
Верба-не японська.
На млині висить табличка:
"Мельница Московська".
Цілий день везли пшеницю
З поля українці,
А мірошник , кацап клятий,
Рахує червінці.
-Что , хохол, привёз зерно?
Рубь давай в оплату!
-От бісовське те кубло,
Спалить би вам хату!
Наприйма зерна по вікна.
-Завтра за мукой прийдеш.
Магарыч, возьми пол-литра,
Сала , хлебушка возьмёшь.
А в ночі , як темінь сходить,
Колесо млина гримить.
Його води річки крутять,
Жорново зерно мелИть.
В сяйві місяця мірошник
Людську шкуру ізніма
І смердючий , мов гадюшник,
Чорт рогатий вирина.
Та як свисне , нечість клята,
Затряслося все кругом.
Всі мішки , мов гусенята,
У рядок йдуть за чортом.
Самі зав"язки скидають,
Сиплють золоте зерно.
А один мішок із краю,
Поглядає на жорно.
Клятий біс підбіг до нього ,
З лантуха кістки дістав.
І потроху кида в жорно,
Ще й прокльони зачитав.
Сипле борошно на купу,
Нічну норму видає.
Добавля могильну кістку,
Склад таємний додає.
Мріє нечість та погана,
Вижить нас з своєй землі.
Починала ще з Богдана
І засіла у кремлі.
Треті півні заспівали.
Знову біс надів личину.
Ті , що вчора зерно здали,
Вже підходили до млину.
-Ну хохлы, мука готова!
Магарыч то принесли?
Из зерна , иль бурякова?
Йому рюмку піднесли.
-Пийте пане на здоров"я!
Дай Вам Боже довгих літ!
А на закусь, сало з перцем,
Покладем на білий хліб.
Лиш до рота той мірошник
Оту рюмку приклада...
-Ой-ё-ёй, яка пекуча!
Что оно за ерунда?
Ах московська ж ти падлюка!
Це тобі не єрунда.
А з самого Водохреща,
Богом свячена вода!
Ану хлопці ! Тримай біса!
Зараз будемо хрестити!
Посадили до лантуха,
Почали кийками бити.
Потім двері зачинили
І за вітром підпалили.
Млин згорів і біс пропав.
Мабуть в пекло знов попав.
Вітер в полі тепер свище,
Геть розвіяв попелище.
Видно лиш біля води
Два камінних жорнови.
Трохи вище за потоком
Збудували новий млин.
Верби там густі , широкі,
Борошно , як білий дим.
Все навкруги-українське.
Річка , степ , неба блакить.
І так завжди має бути!
По кацапскі:-Должно быть !
23.05.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022
Для чого в чоловіка БОРОДА?
І хто придумав , щоб її голити?
Вона ж для чогось вироста?
І мода зараз , щоб її носити.
На погляд мій , це забавки жінок,
Один із способів команди чоловіком.
Коли дарують піну і станок,
Труси , носки наборчик , як за віком.
А у самих волосся на ногах,
Рідке , колюче , трохи з завитками.
Зате поголені немов на вертаках,
Коли на море треба їхать з нами.
І коли кажуть , що причина в бороді,
Я не люблю не голених , колючих.
Мабуть , якась причина у тобі.
Бо є у мене , ще й носки вонючі!
6.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955929
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
На столі акуратно папери лежали.
Олівці , авторучки в стакані стирчать.
На полицях альбоми-в історію двері,
Де усі молоді і веселі стоять.
А у рамках дипломи , як плата за радість,
Бо нічого такого більш не заробив.
Все віддав для театру , а залишив на старість
Крики БРАВО у снах, які так полюбив.
Я тепер розумію , ми артисти до віку.
Не буває колишніш артистів повір.
І якщо ти зіграв навіть роль не велику.
З Мельпоменою ти , підписав договір.
Слово гра у театрі звучить так ласкаво,
Бо зазвичай , ми душу вкладаєм свою.
Глядачеві для того , щоб було цікаво,
Я спочатку зажеврію , потім згорю.
Ми на сцені театру не працювали,
Ми творили в виставах , вживалися в роль.
Енергетику твору у себе впитали,
Зараз дурень виходить , а взавтра -король.
Ніби все проминуло , знесла хвиля часу
І на берег -життя , знову гладь на піску ,
А у дзеркалі хтось тобі корчить гримасу,
Бо театр у нас має душу людську.
9.02.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
Депресія-усім відоме слово.
Про неї легко говорити , як нема.
Її не кличуть , вона йде раптово.
І поглина тебе немовби тьма.
Ще вона любить всіх , хто є самотній.
Гнобить , загострює провину у тобі.
Найкращий день , це день суботній.
На вихідний усі слабкі у боротьбі.
Вона кайфує , коли ти страждаєш.
Поганий настрій, швидка втома , страх,
Пригніченість , покинутість пізнаєш
І самогубство , десь блукає у думках.
Кожен по своєму веде свій бій із нею ,
Хтось у лікарню по пігулки йде.
Когось лікують цілою сім"єю.
А хтось у пляшці вихід віднайде.
Цю погань знищити практично не можливо ,
Але приборкати , загнати у куток,
І всім на зло себе зробить щасливим,
В житті знайти свій виграшний квиток.
Найтяжче -це боротись із собою.
Навчитися в собі шукать причину.
Прибрати душу перед посівною.
Добро посіяти і знищити провину.
Як буде тяжко , йди по допомогу.
До тих хто чує , просто попроси.
Незавжди зразу буде перемога,
Душа суха , сльозами ороси.
А ще , не забувай про Бога.
Він основний для тебе помічник,
Бо вже твоя написана дорога.
Тобі лиш треба взяти путівник.
Повір нам хрест дають по силі
І це не кара за якісь гріхи.
А після чорних смуг йдуть завжди білі.
А шлях колючий , так це ж реп"яхи.
Іди вперед несмій більше схилятись.
Будь впевнений,усе буде гаразд.
Навчись усім проблемам усміхатись,
Бо вчора залишилось позад нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2022
Приїжджали до бабусі внуки
Раз на місяць , було й два колись.
Майже тридцять днів розлуки
Пролетіли , тепер веселись.
Хтось бабусі малював малюнки,
Хтось пісні співав , вірші читав.
Роздавала бабця подарунки
Кожен , щоб її запам"ятав.
А в обід , усе було за планом ,
Їх чекала курка на столі.
Із духовки , печена , рум"яна.
Полюбляли курку ту малі.
Кожному шматочок , ще й добавка.
Хто , що любить те і підбере.
Тільки бабця лапки забирала
І хвалила: -М-м-м-м яке смачне!!!
Так нікому лапки й не дістались.
Все гадали , от який в них смак.
І у вечері міцненько обнімались.
Бабця плакала , бо то любові знак.
Діти мріяли , хай часу трохи сплине,
Вони всі дружненько підростуть.
Гроші будуть мати і спокійно
Лапки курячі , як бабця розгризуть.
Так минали місяці щороку.
Внуки їздять , бабця їх прийма.
Їдять курку, стара лапки смокче,
Час летить...І бабці вже нема...
Вже в онуків є дорослі діти.
Пролетіло все , як одна мить.
Постаріли...тепер в них онуки,
Курка на столі уже стоїть.
Гості в хату. Шумно , веселяться.
Все повторюється в нашому житті.
Біля них старих юрбляться.
Тепер ти у них на висоті.
За обідній стіл всі дружно сіли,
Ділиш ти всім порівну м"яска,
А собі дві лапки залишила.
М-м-м-м які смачні!!! Такі діла...
29.05.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2022
Весна пролетіла , закружляло літо
І життя мов вітерець летить.
Вже скосили жито , бо зерно налито.
Лист на дубі влітку тріпотить.
Як же ж так буває , що час пролітає,
Не старайся його зупинить.
На весні кохає , влітку проводжає,
Восени серденько так тремтить.
Хай подовше осінь у права вступає,
Золотом багряним одарить.
А душа все знає і Бога благає,
Бо у зимку дуже тяжко жить.
Уже стихли грози і прийшли морози,
Срібло заплилося у косу.
Станем на порозі, будуть капать сльози,
Кришталем упадуть у траву.
Ой ти наша зи́мо , ми тебе проси́мо
Не біжи вперед і не спіши.
Весна ,літо, осінь пролетіли мимо,
А ти повне коло заверши.
4.07.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2022
Летіла планета у космос відкритий.
Мільярди років пролетіли , як день.
Один бік від сонця завжди був зігрітий
І місяць навколо співав їй пісень.
Вона вже й забула , куди шлях тримає.
Летить по спіралі в Молочнім шляху.
Їй сумно самій , мало хто залітає,
Соромляться бач вони свого страху.
Бо чутка пішла , що планета заразна.
На ній , бачиш ,люди якісь завелись.
А в них золота лихоманка , алмазна
І поміж собою всі перегризлись.
Планета хотіла не раз їх позбутись.
Водою змивала , палила вогнем,
Так боляче було , прям не доторкнутись,
Але все даремно , тож разом живем.
В останні часи навіть стало приємно,
Вогні у ночі прямо в космос видать.
Якісь апарати малі і великі,
Навколо орбіти ширяють , летять.
І звук рок н ролу лунає з планети,
Галактика вся пританцьовує в такт.
Назад повертають яскраві комети .
І мріють , щоб люди пішли на контакт.
7.08.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2022
Я не хочу у завтра дивитись,
Бо упевненість взяла і зникла.
Навіть вранці , коли іду вмитись .
За вікном хризантема поникла.
І вода не дарує так свіжість,
На очах пелена не зникає.
У руках не з"являється міцність ,
Кожен ранок отак пролітає.
Я не буду на рік планувати,
А колись все життя розписали.
А тепер ,як лягаємо спати,
То не знаєм , чи будем вставати.
У думках ми гортаєм сторінки
Життя книги , що ми пережили.
І собі виставляєм оцінки.
І жалкуєм , що не долюбили.
Не зробили , як була нагода,
Не сказали , а бУла можливість.
І коли була гарна погода,
Не поїхали гори дивитись.
І боялись , а що скажуть люди?
Щоб не гірше було ,ніж в сусіда.
Кулаком себе стукали в груди,
Де зховалась на весь світ обіда.
Мабуть дійсно , у тім є причина ,
Що як в казці , скінчились бажання.
Все зробив би своїма очима,
Поки тіло приймає страждання.
5.08.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2022
Чи проросте трава на спаленій землі ?
Чи вирви від ракет колись засиплють?
Чи всіх знайдуть , що полягли в війні?
Чи від крові у винних руки липнуть?
Чи буде прощення людське ,як Бог велів?
Остання це війна, чи буде знову?
Чи буде мир? Незнаю , я б хотів...
Але боюсь отримаю відмову.
І знов барвінки в полі зацвітуть,
На місці , де юнацька кров пролита.
Глибокі вирви водами зал"ють
Рясні дощі, якими земля вмита.
І трави із роками поростуть.
У тих місцях , де смерть колись косила.
Із квітів польових вінок зплетуть
Дитячі руки , що ви боронили.
А вранці , як туман буде стелитись,
Ваші почуєм кроки і пісні...
Впаде роса , якою можна вмитись.
І полетить ...у небеса ясні.
1.08.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2022
Заплакана , знесилена , самотня.
І одинока , хоч і люди поряд є.
Надворі осінь , п"яте жовтня.
І небо із тобою сльози л"є.
Твоя біда найбільша на сьогодні.
Кому потрібні ті жалкі слова?
Коли обійми мокрі і холодні,
А шепіт , мов розмова ділова.
Страшна самотність , але виходу немає.
Так хочеться замкнутись у собі.
І написати-Вмерла! Не приймає!
Загинула в нерівній боротьбі!!!
Де подруги твої? Нема нікого...
Нема тобі біду із ким ділити.
І в голові нема нічого , окрім дурного.
Думки одні-Навіщо далі жити?
На ліжко впала, сльози полилися
І подушка впитала твою сіль.
-Гори усе вогнем і провалися !!!
І сон забрав увесь душевний біль.
Майже добу, тримав Морфей в своїм полоні.
Дав відпочинок змореним думкам.
Звуки годинника , мов кроки монотонні.
Біда десь зникла, та лишила шрам.
У дзеркалі себе ти не впізнала.
Вода змивала наслідки біди.
А на плиті вже турка закипала
І запахом гукала-Підійди...
28.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2022
Чому так буває , що тіло здається?
Узяв і рукою махнув.
Немає бажання , хоч серце ще б"ється,
Та розум узяв і заснув.
Хто знає, як можна його розбудити,
Бо сором за себе бере.
Я мов той собака , старий і побитий.
Скавчу , що аж в горлі дере.
А хочеться так , як колись, стрепенутись,
Розкидати свої страхи.
У щасті з коханням на мить захлинутись,
Літати , як в снах дітлахи.
І тіло було , немов з сталі пружина
І розум-веселий , ясний.
Небуло різниці: гора , полонина,
Пустеля, або ліс густий.
Вставай! Прокидайся! Ну годі вже спати!
Дай тілу вказівку живти!
Ще треба багато віршів написати
І наново в річку війти.
Прямуй уперед, бо у русі є сила.
Під камінь вода не біжить.
Хай вітер мої розправляє вітрила.
І мрія за обрій летить!
28.07.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2022
Минули два тисячоліття,
Як біля гирла від Дніпра,
Андрій апостол ніс суцвіття
Від древа, Божого добра.
Він розсипав його насіння,
Щоб крізь віки могло рости.
Хто їх приймав, той мав спасіння,
А як згрішив, казав- прости.
І так росла Христова церква,
Як дивний сад посеред скал.
Чекала Київ , як достигне.
Князь Володимир там зростав.
Вже були люди там хрещені
І будувалися церкви.
З Константинополя священні
Дари привозили туди.
Князь Володимир охрестився,
Бо вибрав віру во Хреста.
І Дух Святий в нього вселився.
Блажений час для нас настав.
Була держава наша славна,
А потім стала-православна.
І Київ центром віри став,
Бо кожен хрещення прийняв.
І почалась нова епоха,
Яка трива до наших днів.
Нас всіх єднає віра в Бога,
Для нас , луна церковний спів.
На грудях хрестик із розп"яттям-
Ознака хрещення твого.
Сприймання Бога усім серцем,
Крок до спасіння нашого.
І ми своїх дітей хрестили,
Єднали Бога і дитя.
Живемо з Богом , з Богом жили
І будем з ним, на все життя!
28.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2022
Чи добре це , як більше маєш?
Багатшим за других стаєш.
Себе заможним відчуваєш ,
Свій хрест із легкістю несеш.
І ти , чомусь, змінив свій погляд
На сенс життя , своє єство.
І твій розширений світогляд,
Стає вузьким, навкруг твого.
Моє, моє ,я Сам добився!
Як хочу , так я і живу!
Ти так собою захопився ,
Бо руки мацають грошву.
Ти себе чуєш гідним влади.
Ти зовсім інший, не як" ті".
Для них в житті одні прегради,
Твій вільний шлях у висоті.
Екзамен золотом , грошима,
Пройти не кожному вдається.
Спочатку , ніби був людина ,
А де гниле , там далі рветься.
Ти погляд від людей ховаєш.
Зриваєшся все більше на других.
Свої помилки ти ніколи не признаєш.
І нема правди у твоїх словах черствих.
Твоя сім"я здається не такою.
Тебе не гідна і не правильна якась.
Бо порівняння в тебе є з другою.
Мов блискавиця зрада пронеслась.
А як твій сон в ночі? Що тобі сниться?
Дурман горілки звісно помага.
Безумства, безнадії колісниця,
По колу із тобою все кружля.
З роками хрест все тяжчим видається
Він не такий , що Бог подарував.
Ти причепив усе нажите і здається
Ти вже всього достиг, ти все пізнав...
Позаду тебе -лиш твої сліди
І борозда, від стертого хреста.
Дарунок долі за твої труди,
Мета життя така проста.
З таким хрестом не пустять і до раю,
Та і в могилу не влізає він.
Комусь сказати:-Потримай , бо сил не маю.
А у отвіт нікого , тільки дзвін...
Розкати дзвону чути іздалеку.
Тяжкий язик по бронзі вимовля:
-Тобі в той край , куди летять лелеки.
І є ще час , для сліз і каяття...
17.01.2021р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
Писала мати заповіт ,майно щоб розділити.
Бо двох синів Бог дарував.Вони обоє діти.
Все , що надбала за життя,Що від батьків дісталось.
Тепер потрібно відписать.Все в голові змішалось.
Є два сини, як поділить? Щоб потім не жаліти.
Ніби однаково росли ,були й по дупі биті.
Тепер , коли пройшли роки, повиростали діти.
Уже не хлопці-мужики, лишилось лиш радіти.
Але таке життя у нас, що спокій тільки сниться.
Один -журАвель в небесах , другий -в руках синиця.
Один для себе лише жив, все інше- то дрібниця.
Жінки , машини і вино , в бокалі , що іскриться.
Чекала мати співчуття, бажала трішки щастя.
Надію мала , що дитя неможе таке вдасться.
А інщий , зовсім не такий, бо ним гордилась мати.
Він тонкосльозий і м"який, з ним добре розмовляти.
В тяжку годину він вже тут, він біга без упину.
-Тебе до серця прикладу, мій любий , старший сину!
Казала мати у думках, ночами сльози лила.
А у своїх ранкових снах, все порівну ділила.
Не хоче , щоб той заповіт зробив їх ворогами.
І літери розмазались, під гіркими сльозами.
На все свій час, ще прийде мить всі помилки признати.
Як швидко час нині летить і все чекає мати...
Чекає того журавля , що високо літає.
А мати тихо у низу...Як та іскра ...згасає.
30.11.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
Збиралася до Господа душа.
Бо час прийшов , він до усіх приходить.
Щоб не забути щось, взяла два аркуша
І ручкою слова такі виводить.
По перше-треба всих простити.
Кого образила, а може навпаки.
Сама ж я буду прощення просити,
Господь почує мої молитви.
По друге-з дітьми розпрощатись.
Накази треба дать і настанови.
Просити їх до серця прислухатись.
Сім"ю тримати в купі , як основу.
По третє-треба сповідатись.
Потім прийняти кров і тіло.
Господній дар , щоб нам урятуватись.
Щоб далі крок ступити сміло.
Четверте-це любов, вона всьому опора.
Це сам Господь , це є його єство.
Вона навкруг , сьогодні, завтра , вчора.
Любов -це справжнє Божество.
Візьміть її, діліться між собою.
Не залишайте так , напризволяще.
Як забагато , то роздайте друзям.
Повірте матері, так буде краще.
Ще місце є на аркуші паперу,
Але писати вже нема бажання.
Бо то , не основне , а так, тілесне,
А зараз хочеться якогось віршування...
Чому раніш небрала фарби в руки ?
І не сиділа , за мольбертом у парку...
І на роялі не заграла, так від скуки...
Лише одні чому? Чому? Чому???
23.11.2021р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022
Зелений парк , так свіжістю п"янить.
Із ранку городян своїх вітає.
Хтось по доріжкам кожен день біжить ,
Другий у холодку книжки читає.
Алея кленів , мов солдатів ряд.
Налитий стовбур, гілля тягне в вись.
Із зелені , густий наряд,
На руки схожі листячка зплелись.
Вони всі рідні , всі вони брати.
Однакові на розмір , вигляд.
А їм так гарно в цім парку рости.
І людям радувати погляд.
А листя не мовчить , воно шумить,
У них завжди звучить своя розмова.
Хто дерево обійме-шелестить,
Впускаючи проміння кольорове.
Підніме настрій, тугу забере.
І збагатить , насите киснем.
І рідко хто їм дякує за це...
Підходить осінь , листя вже барвисте.
У парк з мольбертом, вже прийшов художник.
Мішає фарби на своїй палітрі,
А листя зашуміло , так тривожно
І їх частину позривало вітром.
На ранок їх лишилась половина,
А ті , що сипались додолу- раді,
Бо людям весело , що листя по коліна...
Така їх доля , помирати в листопаді.
Ще кілька днів , нічний мороз ударив.
Останнє листя впало із дерев.
А потім дощ холодний вшкварив...
Клен зарипів , то смутку рев.
На ранок сонце знову посміхнулось.
На дереві лишивсь один листок.
Він бачив , як брати в низу поснули,
Як їх згрібали , клали у мішок.
Він сумував один у висоті
І він мовчав , бо не ішла розмова.
Так тяжко існувати в самоті.
Нема кому сказати слово.
Але в один із ранків, сталось диво.
У парк закохані прийшли.
Рука за руку , очі аж іскрили.
Вони до клена тихо підійшли.
Обітницю любові він говорить.
Єднає все палким цілунком.
Кохання вихор рветься в гору!
І лист кленовий їм стає дарунком.
Він з дерева летить , кружляє,
Жовтобагряним кольором іскрить.
І у тАнку осіннім попадає,
На голову дівчині у ту мить.
Вона взяла його рукою.
Сяйнула думка-Добрий знак.
Це буде свідок нашої любові!
І він кивнув, хай буде так.
Тепер листок живе в здоровій книзі,
Між сторінок з віршами про любов.
Дарує доля іноді сюрпризи,
Після негод , які ти поборов.
2.12.2021р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022
У селі покинутім , та забутим Богом,
Усе сіре , чорне , не видно нікого.
Ось сміття , та глинище , це стояла хата.
По під кущами лавка , крива та горбата.
Село мертве , дике , бур"янами вкрите.
Кругом сліди вовка , барлоги пориті.
А усі дерева , наче покрутили ,
То вони від горя , що їх залишили.
Забули , покинули...так і кладовище,
Хрести згнили , похилились. Тільки вітер свище...
Душі предків іноді своїх виглядають,
Та дарма...нікого...наплачуться і знов полягають
В сиру землю матінку , тільки вона знає
Їхнє горе, їхній смуток, усіх пригортає...
Серед всього чорного, зкраю зеленіє,
Яблунька , що вижила, листям душу гріє.
Біля неї навіть, бур"яну немає
І плодами рясно гілля обвисає.
Наче кличе , мАнить-Підійди ,не бійся!
Бери , збирай яблука .Тільки уклонися.
Якщо тобі мало, тожеш потрусити.
Я для тебе з радістю , буду ще ростити...
Тільки приїзжайте , хоч би раз на рік,
Бо я одинока тут росту свій вік.
Із росою плачу , ридаю з дощами.
Сумую , чекаю, як діточок мама...
Пролетіла осінь.Зима наступила,
Морози тріскучі, снігом не вкрила.
Почорніло гілля, скорилося долі...
Дуже тяжко в світі , жити без любові.
28.10.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2022
Я дивлюся на небо крізь пальці,
Бо у сонця проміння пекуче
І сліпуче буває у ранці,
А у вечері , слізно плакуче.
І на світ я крізь пальці дивлюся.
Так простіше , щоб не помічати.
Бо на правду дивитись боюся,
А ще гірше , дивитись й мовчати.
Майже всі зараз дивляться схоже.
Так простіше , на психіку легше,
А дивитись без пальців , той зможе,
Хто жорстокий наш світ баче вперше.
Або той, в кого нерви залізні,
Або пальців нема після битви.
Як дивитися в очі Вітчизні?
І які шепотіти молитви?
І раніш так було , років з триста...
Всі сліпі кобзарі , в основному,
А душа була чиста , іскриста,
Що співала народу людському.
Сліпі люди великою сили,
Оті пальці , з очей прибирали.
Іскру правди у пісні носили,
Звуки кобзи у серці лунали.
25.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2022
Приходить час дітей хрестити.
Кумів потрібно вибирати.
Не просто , щоб горілку пити.
На все життя ,це треба знати.
Бо слово кум , батько хрещений.
Це для твоєї , для дитини.
І це обов"язок священий,
Він стане часткою родини.
Духовно хреснику повинен
Він по життю допомагати.
І участь в творенні-Людини,
Активну роль він має брати.
Обітницю свою священу,
Він перед Богом в церкві каже.
Порушити не має права,
Бо гріх тяжкий на душу ляже.
Буває й так, що час приходить
Завчасно нам до Бога йти.
То спрвжній кум , дітям поможе,
Свій Хрест із честю пронести.
Бажаю всім не помилитись
У виборі своїх кумів.
Разом дружити і трудитись.
І не боятися штормів!
21.11.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022
В прабабусі у селі , скриня є велика.
Вона здорове-е-нна у кутку стоїть
Коли я сам в дома , в хаті дуже тихо.
Іноді я чую , як вона скрипить.
Я підходжу ближче , пробую відкрити,
Ні, не піддається , там секрет-замок.
Ключ у прабабусі, вона там ховає,
Скарб якийсь великий...золота кусок.
А іще можливо, там хтось проживає
І цю таємницю , бабця береже,
Бо коли у скрині кришку відкриває,
З кимось розмовляє.
Так, ну досить вже!
Я підбіг із заду, обійняв:-Бабуньо,
Покажи будь-ласка нам свої скарби!
Вона повернулась , я побачив сльози,
На лиці усміхненім , по щокам текли...
-Щож, мій любий внучику, бери тоді стільчика,
Ставай біля скрині ,я все покажу.
Ось поглянь, це бабине життя тут заховане.
Я тобі за нього трохи розкажу.
Бачиш старі фото у кутку приклеяні.
З часом пожовтіли-це мої батьки.
У часи холодні , у роки голодні
Стала я сиріткою...а ось ту́фельки,
Їх подарували , як школу кінчали.
На останній дзвоник...танцювали вальс.
І на них бувало , хлопці наступали,
Потім вибачались , червоніли враз.
Потім , якось вийшло , що я заміж вийшла...
Ось весільна сукня , навіть є фата.
Петра полюбила, доньок народила...
Пожити не встигли , бо прийшла війна.
Ось листівок купа , мотузкою скута,
Це вони із фронту, від прадіда твого.
Про бій з ворогами , любов між рядками...
Три роки чекала, Петруся свого.
І от- небо впало, бо його не стало.
Прийшла похоронка...думала кінець,
А ще двоє діток, як же далі жити.
Серце зачерствіло , наче камінець.
Діти виростали, роки пролітали.
Я вся у роботі , не жаліла сил.
Грамоти, медалі , а от три похва́ли.
Ох і назбирала , припадає пил.
Це відріз на плаття, так і не пошила,
Це сукно для по́льта теж нема часу...
Все кудись спішила , не жила-летіла.
Срібло заплелося в русую косу.
-Що це за малюнки? :- в баби я питаю,
-І навіщо в скрині , всі вони лежать?
Це все подарунки , від моїх онуків,
Я не маю права їх повикидать.
І твої листівки тут я зберігаю,
Бо вони для мене дуже цінний скарб.
Кожен день поштарку в вікна виглядаю...
Шліть бабі малюнки , не жалійте фарб...
-А на дні , в глиби́ні, два вузли й хустина.
З маками червоними, то чиї вони ?
-Ой моя дитино!!!Та нова хустина...
У останню подорож, де чарІвні сни...
Зачинили скриню , прабабця з онуком.
Спогади притихли і клацнув замок...
І такі скарби ,є в кожної людини,
Із минулим їхнім , тоне-е-сенький зв"язок...
8.11.2021р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022
На краю села стояла хата.
Довга , довга , ніби паровоз.
Задня стінка була , мов горбата
Її мучив клятий сколіоз.
Двір широкий , витоптана стежка.
Весь заріс ковровим споришем,
А на арці виноградній , мов сережки,
Плоду грони мились під дощем.
Літня злива завжди коротенька.
Зразу вітер,куряву здійме.
Починає мити помаленьку.
Потім , мов з відра лине.
Може граду сипанути , мов гороху.
І враз стихне , далі понесе.
З чорних хмар веселку видно трохи.
Як не як вологу принесе.
У дворі калюжі поставали.
З хати вивалила шумна дітвора.
Плигали у воду , жартували,
Як прекрасна нинішня пора.
Бабця вийшла , враз перехрестилась,
Слава Богу , бурі не було.
Спереду на призьбі примостилась,
Щоб на сонечку тепліш було.
Сонце припікає . Липень місяць.
Душно , аж не має чим дихнути.
На полях вже золота пшениця,
Йдуть жнива , комбайни чути.
З дерева старого грушки впали.
Жовті , жовті прямо на спориш.
Дітвора їх швидко позбирали,
Повпивалися зубами в них скоріш.
Вітерець розніс по всьому двору
Аромат грушевий , аж п"янить.
І на призьбі баба посміхнулась.
Молодість згадала у ту мить.
Як вона була ще молодою,
Грушку ту саджала із Павлом.
А в війну залишилась вдовою...
Ой біда була тоді кругом.
І щоб душу якось заспокоїть,
Що з ума її чуть не звела.
З грушею почала розмовляти.
Уявляла в ній свого Павла.
Разом з ним потрошечку старіла,
Він скрипить , та і вона крехтить.
Вже волосся в баби посивіло,
А на груші гілку засушить.
Баба щовесни його білилом,
Аж до пояса рівненько підведе.
То заплаче тихою сльозою,
То з любов"ю міцно обійме.
Як засуха , рясно поливала
І під грушею сиділа в холодку.
А коли зима , переживала,
Що він там , надворі на вітру.
Баба вірила , що поки жива груша,
То й вона на світі поживе.
На весні всі родичі чекали,
Що вона не всохла, зацвіте.
І коли бруньки зазеленіють,
Бабця їсть вареннячко із груш.
-Слава Богу! Значить поживемо.
Дев"яносто із тобою нам , Павлуш!!!
21.05.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2022
На полі пшеничнім корови блукають,
Замучені , втомлені , без пастуха.
Від болю молочного вим"я страждають,
Їх декілька днів не торкалась рука.
Он свині у вирві, від смерчу , в болоті.
Навкруг купи глини , в минулім-хати.
Подякувать треба російській сволоті,
Яких до нас в гості чорти занесли.
Асфальту на вулицях не залишилось.
Їх танками геть перерили усі.
Село наче вмерло , тут пекло творилось,
Російське нутро у великій красі.
Хто транспорта мав , ті тікали із дому.
Лишивши нажите, могили батьків.
Але й були ті, що не треба нікому,
Здавалося їх , навіть Бог залишив.
Спочатку без газу , без світла лишились.
А далі без ліків, без хліба , води.
Усім , що у погребі , теж поділились
Із тими , що в танках приперлись сюди.
Щоранку:-Дай гроші , пожерти , голілку!
І очі звірячі у тебе впились.
Для оргії хочуть знайти собі дівку.
Гарячой смоли б ви усі напились.
І так від знущань, від страху , та від смутку,
На цвинтарі стало ,ще більше горбів.
В оградці на лавці , курив самокрутку
Старенький дідусь , що дружину зарив...
Могила до пояса (сили не було)
Над нею в сльозах Отче наш прочитав.
У ковдру закутав...а з неба линуло.
І сам мокру землю руками згортав...
До них приєднався бездомний собака.
Худющий , аж шкіра на ребрах висить.
Дідусь покурив і тихенько заплакав.
-Де ж правда на світі? Як можна так жить?
Яка ж ота мати , що вас наплодила?
І ваші нащадки прокляті ростуть.
Знов треба потоп , щоб вода вас накрила.
І хвилі над вами біду рознесуть.
26.05.2022р.Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2022
Суне хмара грозова
Затягує з сходу.
В землю блискавки кида.
Тільки робить шкоду.
Вітер , клятий бусурман.
Верби гне , ламає.
І пилюка , мов дурман,
Очі забиває.
На все небо грім гримить,
Аж земля ридає.
Страшно. Наче іще мить...
І Бог не впізнає.
Біля річки три верби
І хата маленька.
На горищі голуби ,
А в хатинці ненька.
Вітер хвилі підійма,
Берег розмиває.
Верби косами шмага.
Ще трохи й зламає.
Чорна темінь з неба впала
І лізе до хати.
Свічку стрітенську дістала
Старенькая мати.
У надії підпалила
На коліна стала.
-Заступися Божа Мати!!!
В сльозах заблагала.
-Не згуби нас за гріхи,
Що ми наробили.
Заступися , поможи!
Дай віри та сили!
Освітила та свічечка
Лик Марії Діви .
І засяяла ікона
Світлом , що не гине.
Засліпила всю кімнату,
Крізь віконце сяє.
Хмару кляту грозовую,
Назад проганяє.
Гроза зникла. Дощ пішов.
Хмари розступились.
На веселці кольори,
Разом заіскрились.
В небо взмили голуби,
Друзяки крилаті.
Посміхнулась на порозі ,
Старенькая мати.
21.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2022
В степах спекотних , що на півдні України.
За обрієм , де видно край серпанка.
Де кавуни росли , та жовті дині,
Колись давно , з"явилася Баштанка.
Хоча спочатку мала назву іншу,
Село Полтавка , так от нарекли.
Переселенці , ті що були перші.
Всі родом із Полтави козаки.
І дух свободи , теж тут оселився.
Він в людях і донині прожива.
І є у кожного , хто жив , чи народився.
Він мов рушник , що мати вишива.
Баштанка має колір золотавий,
Пшеничні колоски на полотні,
Червоні квіти , то є слід кривавий,
Це ті страждання, що рвуть душу у ці дні.
І чорні візерунки теж присутні.
Це подарунки , що москва нам запуска.
А є нитки , що вишиєм майбутнє,
Усе нове , крім того колоска.
Де б я не був на рідній Україні,
На все життя я буду пам"ятати
Місто БАШТАНКУ в сонячнім промінні.
Де народила мене рідна Мати.
Які б шляхи були не довгими у світі,
Але коли вертаєшся додому,
З Баштанкою , ти ніби оповитий.
Йди зустрічай , свою стару знайому.
12.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2022
Двоє знайомих зустрілися разом.
Дружна розмова пішла поміж них.
Але в одного жит"єві образи.
Інший здається , проходив повз них.
-От я недавно ішов до лікарні.
Господе правий! Яка там краса!
Крони дерев так ростуть величаво.
Запах трави , де торкнулась коса.
Там молодята гуляють по парку,
Діти , здувають з кульбаби пушок.
Добре , що щастя приходить із малку...
От би гайнути в дитинство разок!
-Це ти кудою ішов до лікарні?
Там де дерева , немов чагарник?
А ті стовпи, стоять чорні , ліхтарні?
Я до краси до такої не звик .
Діти гасають , немов навіжені.
Ті , безсоромні , в цілунку сплелись.
От , як на мене, вони всі скажені!
Краще б у Польщу усі подались.
Чом так виходить?Ми бачимо різне,
Погляди різні, картинка ж одна.
Правило є , як то кажуть залізне,
Бачити плюс , як в душі є весна.
Ну а коли в тебе осінь вселилась,
Мокрі дощі , ніби сльози течуть.
Радість в тобі , просто не помістилась.
От і вдається , лиш мінус відчуть.
Хочу звернутись , до всіх в кого осінь:
-Досить дивитись занудно в дощі.
Трошки зими запустіть собі в душу,
А там не довго уже й до весни.
26.01.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022
Ну от. Жертовна чаша повна крові.
Таємний орден мантри промовля.
Цнотливі діви і вінки тернові,
Бо знову на кону свята земля.
Одвічна боротьба іде у світі.
Спочатку там була , на небесах.
За владу первенства, щоб нею володіти.
Для того , щоб вселити Божий страх.
Свята земля , уже було не раз тонула
В крові свого жертовного народу.
Але постійно голос чула
І виринала , бо жадала про свободу.
Народжувала у сльозах та муках.
Герої лиш після страждань бувають.
Як і пісні, які блукають в звуках,
Крізь стіни із печалі залунають.
Де ніч - там день, де зло - добро буває.
Де лютий холод-там тепло прийде.
Один німий-другий кричить , співає.
Один загубить-інший підійме.
Прийде той час, сини землі своєї,
Той орден клятий у підземеллях віднайдуть.
Жертовну чашу , Матушки-рассєї,
Об їхню ж голову двулику розіб"ють.
Геть! Ніч проклята.Наступай вже ранок!
Наш час прийшов, давай сонце, СВІТИ!
Ми не забули , що таке світанок,
Хоча у темряві усе життя росли.
21.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022
Страшні казки про ліс , болото,
Де нечість повзає , літає.
Вночі химерная істота
На цвинтарі людей лякає.
Але то все казки дитячі.
Насправді , відьми живуть з нами.
Вони ж бо родичі чортячі,
Зникають з першими півнями.
І обертається на жінку,
Таку просту , що й не впізнати.
Має дітей і чоловіка.
Із боку глянеш -добра мати.
Але ж нутро не заховати.
І око кляте ,що зурочить.
Ще й діток буде лікувати.
Якийсь прокльон під ніс бурмочить.
Отак живе собі між люди.
Буває й так , до церкви ходить.
А у ночі сідає в ступу,
Й летить на Лису , хороводить.
А зранку знов селом гуляє.
В кишені дулю всим сує.
Сусідів пеклом проклинає,
Усім навкруг життя псує.
Удома діток нагодує,
Попестить, ніжно обійме.
Ще й чоловіка помордує,
А потім куряву здійме.
Як хвора яблунька,кривенька,
То й яблука у ней червиві.
Хоча на вид вони смачненькі,
Ну а на смак , гидкі й фальшиві.
Таких же діток відьма плодить.
Усе нутро у них падлюче.
Поки малі , нічим не шкодять.
Дитинство і у них квітуче.
Але з роками кров відьмацька,
Над тілом зверху запанує.
Душа зачерствіє , зненацька.
Ще й під горілку залютує.
Вже до розпусти тягне тіло.
Не укради , не вбий -сміється.
Усе у них осатаніло.
Душа до пекла продається.
Заїли батька бідолаху.
Сконав, без сил тримати муки.
Жив без гріха і за повагу
Чорний граніт , дали у руки.
І стара відьма захворіла.
Бо скільки можна панувати.
У стелі дірку просверлили,
Без неї тяжко помирати.
Коли земля , ще не приймає,
До неба доступ теж закрито.
А чорт на тебе вже чекає:
-Нумо, давай, стрибай в корито!
Таке ж і діточок чекає.
Бо хоч-не-хоч , а край приходить.
З нечистим дружба , кожен знає,
Не до хорошого приводить.
19.04.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
Кому вірші сьогодні присвятити?
Хто їх читати буде через рік?
Їх вже давно не хочуть в школі вчити.
І тренд на вечори поезії десь зник.
Талант пера сьогодні вже не в моді.
І видання сміються у твій бік,
Коли твої вірші присвячені природі,
Чи про кохання ти писав весь рік.
Все те , що не приносить швидко гроші,
Відкинуто назад , аж за куліси.
Хоч ти і знаєш , що вірші хороші,
Але нема часу на компроміси.
Бо в голові вже склалася картина
І новий твір із під пера звучить.
Я звісно не Шевченко , не Тичина,
Але мій вірш , теж має право жить.
Коли пишу , я все це уявляю.
І в мене серце іноді болить.
І я , як ви, теж плачу і страждаю,
Бо мушу у собі все пережить.
У мене є велике коло друзів.
Я надсилаю їм свої вірші.
Їхні оцінки , накладання резолюцій,
Дають підтримку і бальзам моїй душі.
Я чув вони пересилають мої твори.
Хто друзям шле , хто дітям , чи батькам.
Летять вірші через поля і гори
Я щиро вдячний нашим землякам.
Якщо читаючи мого вірша , ти посміхнувся,
Задумався про сенс свого життя,
Або в думках до Господа звернувся
І в тиші ти відчув серцебиття.
Це значить моя праця не даремна.
Поезія і далі буде жити.
Вірші писати буду я щоденно,
Щоб в тобі полум"я душевне запалити.
18.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
Почуй Господь! До тебе я взиваю!
Прости мене , що довго не молився.
Крім Отче Наш я молитов не знаю.
Хоч я міцний , але в душі втомився.
Прошу , благаю допомоги!
Ні , не за себе, за мою сім"ю,
Що у підвал біжать під час тривоги,
За батька хворого , за матінку мою.
Прошу тебе, допоможи дружині,
Щоб поборола страх , тривогу.
Дитинство поверни моїй дитині,
Щоб у майбутнє бачила дорогу.
А ще, молю за хлопців тут в окопі,
Бо поки молоді соромляться молитись.
Дай розум тим , що зараз у Європі
Чогось чекають , а не їдуть битись.
Я чув , що треба ворога любити...
Допоможи це розумом сприйняти.
Бо зараз я готовий задушити ,
Руками голими на частки розірвати.
А що для себе , прошу лише сили.
Лише на тебе Боже уповаю.
Мене ж батьки для чогось охрестили.
Так , що твою підтримку я чекаю.
Пробач , не має свічки. Я в напрузі,
А вже гудуть поблизу танки.
Натомість підпалю " Бандери смузі",
Нехай палають - вранішні серпанки!
28.02.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022
Табун залізних коней з номерами,
Табличку " ДІТИ" написали на боках.
Туди де не стріляють , їдуть мами.
Дитячий страх у батьківських руках.
Ракет ревіння, вибухи , розруха.
Звук літака , істерика і плач.
В Ім"я Отця і Сина І Святого Духа
Шепочуть губи-Господи пробач.
У погрібах неділями сиділи.
Російську мову чули крізь душник.
Від танків банки на полицях торохтіли,
Тихенько плакали, заткнувшись у рушник.
Тікати кинулись , як постріли затихли.
Залізні коні вишикувались в ряд.
Зібрали цінне все, дітей , батьків і зникли.
Поїхали туди , де зорепад.
Позаду залишили свої мрії
І спогади про мирне існування.
А так не легко залишать своє коріння...
Попереду блокпост і знов страждання.
Катюги із цигарками в зубах,
В дітей направили свою погану зброю.
Для них цей шмон, найкращий із розваг.
Він завойовник і командує тобою.
Перетрусив всі речі у машині,
Дорослих роздягнув , шукав татуювання.
Дав бублика, заляканій дитині,
А у думках вже бачив катування.
Забрали цигарки і дві обручки.
Ще триста баксів , за проїзд оплата.
В дітей від страху побіліли ручки,
Нарешті опустили автомата.
І кінь залізний , так невпевнено і тихо,
Їхав спочатку і боявсь спіткнутись.
Він ніби крався, щоб не розбудити лихо.
А потім полетів, не всилах обернутись
Він наздогнав своїх і трохи зменшив біг.
І стихло калатання серця в грудях.
Табун залізний проліта уздовж доріг,
Нема іржання , тільки стогін в людях...
14.04.2022р. Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022
На перехресті польових доріг.
Де колія від транспорту в коліно.
Стара чаклунка , яку чорт зберіг,
Пішки придибала, мішок принесла з сіном.
Палюче сонце бабу припіка.
З під чорного платка , аж піт стікає.
Суху клюку трима стара рука.
В пилюці креслить те , що добре знає.
Нема нікого у таку пору.
Мішок відкрила , висипала сіно.
Лисиця злякано залізла у нору,
Шипить чаклунка , щось про Україну.
Дістала ляльку , цілий жмут ниток,
До неба стала руки простягати.
На шиї ляльки робить завиток,
Плює на сіно, починає замовляти:
-Не я плету , не я в"яжу,
Хай давить вас і мучить!
Хай прийде той , кому служу,
Вам прямо в серце влучить!
Ніколи вам по цій землі,
Ногами не ходити.
Хай язви вас покриють всіх,
Не їсти вам, не пити.
Хай кров у венах загустить,
Черва хай тіло точить.
Хай куля в голову влетить
І рани кровоточать!
Не я плету , не я в"яжу,
Кінець вам скоро буде.
Як зможу , так допоможу,
Країна не забуде.
Хай буде так , як я скажу.
Слова мої , мов камінь.
Хай і не тому я служу,
В кінці скажу я АМЕН!!!
Дістала баба з під поли
Пляшку горілки , хліба.
На сіно ляльку, хліб туди,
А зверху сама сіла.
Кілька хвилин казала , щось,
Що нам не зрозуміти,
А у кінці:-Ну все кацапи!
Вам тепер не жити!
Зубами пляшку відкрива,
Ковток зробила , другий.
На сіно далі вилива:
-Гори , вороже любий!
Сірник до сіна долетів
І спалахнула купа.
Давлючий дим враз полетів ,
Туди , де вибух чути.
А потім , полум"я язик
Ніби до неба рвався.
І слід від ляльки теж десь зник.
Мабудь туди подався
Де вороги до нас прийшли,
Нас мучити , вбивати
-Нехай Господь мене простить ,
Та мушу проклинати.
На перехресті копійки ,
У сторони кидала.
У стару хустку різних трав
Додому назбирала.
За Україну піднялись
Не тільки світлі сили,
А й ті , що у собі колись,
Каміннячко носили.
24.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2022
Згоріло поле. Вітер сажу роздуває.
На згарищі поодинокі острівки.
Потрошку ще димить і не палає,
Лежать згорілі від пшениці колоски.
Листя дерев , що поле розділяли,
Від того жару муку прийняли.
Старі й сухі згоріли , впали.
І паліїв на віки прокляли.
А сонце заховалося за хмару,
Щоб не сказали:-це воно спалило!
І знову затріщали звуки від пожару.
І вітром полум"я , ще далі підхопило.
Летять давлючі хмари диму.
Запечена земля ридає.
І проклинає ту людину,
Що смерть вогнену присилає...
18.07.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2022
Тільки діти істину розкажуть.
Запитають прямо , точно в лоб.
І секрети всі свої розкажуть,
Лиш твою увагу привернути щоб.
Найміцніші тільки їх обійми.
І пекучі сльози , теж у них.
Ручки тягнуть , ти мене підіймеш ?
Подарують свій дитячий сміх.
Поки молоді , ми не цінуєм
Ті хвилини щастя дорогі.
Лиш коли обіймемо онуків,
Розумієм , що були ми не праві.
Золоте дитинство босоноге,
Вічності і Господа урок.
Кожному дароване для того,
Щоб до істини зробити перший крок.
Обіймайте діточок частіше.
Поки змога є і є ще час.
Бо вони усі повиростають.
І їм буде тоді не до вас.
Кожну мить свою разом цінуйте.
Для душі , вони найкращі ліки.
Обнімайте діток і цілуйте.
Це - Любов! Без неї ми- каліки.
13.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022
Кажуть горілка , змінює людину.
Чим більше вип"є , тим лихіш стає,
А іноді він схожий,на тварину.
Себе не контролює , тільки п"є.
Горілочка язик завжди розв"яже
І линуть з рота клятії слова.
З багном і матюками перев"яже,
От коли правда на поверхню виплива.
Але наука істину доводить,
Що алкоголь, не змінює особу,
А навпаки, нам приклади приводить,
Яку людина у собі тримає злобу.
Зелений змій, контроль жене з людини
І викриває нам його єство.
Тоді і бачимо замашки , як в тварини.
Насильство ,свинство і багато ще чого.
Так , щоб людину розпізнати , треба мало.
Горілку у стаканчик підливай.
Тоді й злетить із нього покривало.
Дивись. Вирішуй. Вибирай .
От хто не п"є, або закодувався,
Тут треба якось обережно.
Ти ж не мінер , щоб взяв і підірвався,
Напийся сам! Нехой побачать протилежне!
17.07.2022Р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022
Один з вовків в овечій шкурі
Любив прийти до баранів.
То грав пісні їм на бандурі,
По їхньому він гомонів.
Ще, щоб його не розпізнали
Жував траву , соломку гриз.
Було , що лоб у лоб бодали,
Оце для вовка був сюрприз.
Старався вовк, щоб був він схожий
На племінного барана.
Усих в бою він переможе!
Башка міцна , але дурна.
І от турнір вже розпочато,
По черзі б"ють усі лоби.
І вовка луплять так завзято,
Той впав , не довго до біди.
-Ну , що хитрюго вовче , досить ?
Чи ще надати стусана?
А той уже пощади просить,
Один удар і все , хана.
-Як ви мене усі впізнали?
Яж цілий місяць так скривався,
Для вас співав , грав на бандурі,
У полі бігав , з вами пасся...
А барани дружно сміються:
-Ну ти й баран, їй богу правий .
В нас ззаду "кульки" зостаються,
А ти насрав , як вовк миршавий!
Ми тридцять днів всі споглядали,
Як ти жував суху траву.
Вже всім сісідам розказали,
Що в тебе в голові , ку-ку!
І твої родичі зубаті,
Від тебе дурня відреклись.
А було б весело, якби ти ,
Ще й ср*ть по нашому навчивсь!
9.05.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022
Живеш , живеш, пливеш за течією...
Повз тебе пролітає дивний світ.
Тобі здається , що ти йдеш дорогою своєю
І в цьому бачиш певний колорит.
Усе беззмінно і здається пречудово.
На дотик так приємна течія.
На перший погляд виглядає кольорово.
За все спасибі, доленько моя!
І тут удар! Посеред того блаженства.
Мов ляпас по щоці , а то й не раз.
Усе змінилось, погляд на братерство.
Удар під дих , повітря зникло враз.
Навколо тебе інші пропливають.
Ти тягнеш руку просиш помогти,
Але вони тебе не помічають.
Їм головне за течієй пливти.
Якось до берега доплив і ледве дихав.
Верба спустила коси до води.
У зарощах густих тебе хтось кликав.
І в голові лунало:-Йди сюди!
Високі трави виросли по плечі,
А ти хитаєшся , бо довго не ходив.
Весь голий , бо вода забрала речі.
Пов"язку з листя ти на себе причепив.
Навкруг росли дерева величаві,
Плоди свої до рук тобі спускали.
Птахи , мов в казці, всі такі яскраві
І звірі дикі , що тебе не помічали.
Все не відоме. В грудях калатало.
Місця ударів, вже не так боліли.
А щось тебе до річки повертало,
Бо течія забрала усі мрії.
Дійшов туди із звідки ледве виліз,
Але як кажуть:-В одну річку не війдеш!
Ти ніби кіт шкідливий, що хазяїн вивіз
І шлях назад навряд чи ти знайдеш.
А в хащах знов тихенько хтось покликав.
Пішов де кличуть, раз не треба тут.
Під ніс ,якусь мелодію мугикав
І шелестів на стегнах з листя атрибут.
А голос ніби грався із тобою.
Гукав , манив і рвався у перед.
М"якенький мох пружинив під ногою.
Летіли бджоли, що несли квітковий мед.
І раптом , стало чути звуки водоспаду.
Ти з лісу вибіг і побачив водограй.
І засміявся голос вже позаду:
-Вітаю! Ти прийшов у Дивокрай!
Води краплини, міріадами летіли.
Веселку розкидали тут і там
І між камінням води гуркотіли
І дзеркалом ставали небесам...
А потім води в рукава ділились.
З десяток їх течуть , немов брати.
Одні стрімкі, другі розлились:
-Он вибирай , в який зайти.
Іди в тихенький, якщо любиш спокій.
Бач , він такий з якого ти прийшов.
А ні , то йди в отой широкий,
Багато хто у нього вже війшов.
А якщо хочеш , щось нове відчути,
Ступай в стрімкий,холодний та вузький.
Всі біди зможеш легко там забути.
Цей шлях тяжкий , та іноді слизький.
Як вибір є, навіщо поспішати...
На теплий камінь ліг і задрімав.
Під шум води так добре спати,
Де водограй тебе з веселкою єднав...
16.07.2022р.
Олександр Степан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022