| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Війна і знову війна,
Скільки вже пам'яток залишили війни?
Минуле, гарний вчений,
Але ми люди, не вчимося,
Бо не хочемо вчитися.
Є багато людей добрих, щирих, безкорисливих,
Але є завжди противага.
В природі людей бажати,
І ці бажання завжди ведуть до змін,
І лише історія розповідає, яка є зміна.
Але погляд людей, які пишуть історію,
Створює свою історію.
І лише через століття, покоління,
Людство дізнається правдиву історію —
Майже чисту, «не затронуту»
Думами сучасників.
Війна і знову війна.
Природа не дає забувати про війну:
Ліси, поля, сама земля —
Таїть всі згадки,
Про помилки людства.
Річки, моря, сама вода,
Омиває таємничі човни, селища та міста,
Які бережуть таємниці.
Мертвим сном…
Птахи у лісах та містах чули,
Чули, все чули!
Вибухи, постріли, молитви та сльози!
І клекочуть про війну, як рупор.
Тим людям, яким пощастило не чути,
Тим, хто втік від неї,
Та найжахливіше —
Тим, хто її пережив.
Знов страх липне до людей!
Змушує збагнути тлінність, епізодичність,
Та мінливість життя.
Війна і знову війна.
Знов проявилися закарбовані рани —
Пам'ятки на покоління.
Потерпілі, руїни, мерці…
І яку згадку живі залишать майбутньому?
Про славні битви і перемоги!?
Чи може оспівування жертв,
Які пішли не по волі своїй?
Ні, мабуть зради, великі зради!
Що ми за народ, що не вчимося
На помилках своїх.
Ні, ні, ми вчимося!
І це видно по людям теперішнього,
Які передали естафету новому поколінню,
На зміну старому.
В надії на зміни, чи є вони?
Історія розсудить.
І не нам сучасникам судити її.
Покоління міняє покоління,
І для кожного буде історія своя.
А яка вона буде?
Хм, усім цікаво, і мені також.
P.S.
Творіть історію таку, щоб не було соромно нащадкам.
Краще негарна правда чи їдка брехня, важке питання… І кожен повинен дати відповідь самостійно.
З місця, де він бачить цю історію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2022
Буденність, люба наша,
Як швидко зраджуєш ти нас?
Ось ти знайома, рідна,
Дозволяєш спокійно жити,
Насолоджуватися життям,
Нам, звичайним людям, далеким до вершин.
Тим, хто не заглядає за туман:
Інтриг, розвитку, культури.
Тим, хто обрав обраних,
Щоб вони споглядали та боролися із цим.
Нічого не вказувало на зраду,
І ось - перша зрада!
Сусід зрадив, і чомусь, це стало новиною.
Чомусь, коли про це казали,
Ми відмовлялися вірити,
Сміялися, жартували, казали:
"Це неможливо"
Мабуть, пам'ять коротка, у нас українців,
Про давні часи, про недавні події,
Чи може над-то добрі?
Часто забуваємо образи?
Важке питання, справжня загадка.
Однак, з'явився феномен. Ні, брешу,
Не з'явився, а відродився - як фенікс!
Воля, славна Воля,
Скільки не цькували, а ти зосталася
з нами.
Про яку всі майже забули, плювали, полювали.
Волю яку писали, оспівували,
Марили тобою до схочу.
Наша славна Воля,
Яка не забула нас і врятувала.
І ось ти знов прийшла,
Наша люба Буденність (на зміну Волі).
Пережили ми навалу,
Втратили і землі, і людей,
Але найбільше втратили ми -
Віру про майбутнє, яке воно повинно бути.
Битви все йдуть та йдуть!
Кожен день, герої наші,
Кістками лягають за землю рідну.
Найжахливіше це ми!
Не торкають серця,
Ті ясні почуття, як раніше, до подій тих.
Пришла наша люба Буденність,
Диктувала нам:"Забудьте ті події!
Не звертайте уваги!"
Підступилась черствість в серце,
До подій тих жахливих.
У тих, хто не відчув жаху від них,
Відбувалося все це,
На задньому фоні, любої Буденності.
Ось ти й прийшла, друга зрада!
І знов вже недруг напав.
Ніби всі чекали цього,
Але ні, знов враженні - масштабом подій.
Тим, що герої наші,
Все стоять на сторожі.
Воля їх штовхає вперед,
І не тільки воїнів-героїв,
Але й народ звичайний.
Чарівна ця Воля, незбагненна.
Знов в скрутну хвилину підійшла,
Окрилила нас усіх,
Велич в серці пробудила,
Що корою туману вкрите було.
Воля, славна Воля,
Увесь світ знов здивувала.
Настав час питати, у нас, українців,
Коли прийде люба Буденність?
Чи прийде взагалі,
Чи може вже прийшла?
Для тих, хто уникнув жахів,
Що на цей раз принесе вона-люба...
Користь для жертв?
Які бажають забутись,
Втекти від жахів, від монстрів в уяві.
Може знов серце зачерствіє,
Туманом оповите?
Чи може ліки часу врятують нас,
Або неосяжна Воля, змінить нас до невпізнання?
Складні питання для майбутнього,
Бо процеси йдуть,
І будемо чекати на результати їх.
P.S. В цьому творі я намагався заглянути в буденність, що вона вкриває? Але не зумів, не вдало обрав приклад, моя помилка.
Знов написати про буденність? Не хочу, запал зник.
Ось, що я скажу. Я вставив приклад війни, бо відчував, як черствіє серце. Не можу споглядати жахи на світлинах, слабка я людина. Все швидше прогортаю ті новини про померлих і нещастя.
Кортить забути і йти подалі, вона не твоя.
Ось, що за буденність. Звикнути і не звертати увагу, не має вже тих почуттів.
І не тільки війни це стосується, будь-якої події: смертей, народжень та пригод.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2022