| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Немає цінності в житті,
Коли немає там любові,
Коли немає там добра,
А в голові бракує волі.
Немає слів, щоб пояснити,
Яка різниця між світами...
Хоч ми старались зрозуміти,
Шукали логіку роками.
Не хочеться про це писати
Та відчувається, що мушу,
Бо гнів бере мене за душу…
***
Військовим російським дають телефон,
Ті дзвонять і кажуть: «В полоні»...
А з того боку німий прокльон,
Ніби мати не рада, що син живий,
а не здох
За аеропортом в Херсоні.
Інший каже:
«Мама-мама, тут немає нацистів,
Ти розумієш, ми просто місто розхуячили?!»
А у відповідь:
«Ой, нєт-нєт, синок, пєрєстань, тєбя уже там
пєрєіначілі».
Третій дзвонить сам та хвалиться, що обікрав
квартиру та вбивав невинних.
А дівчина йому:
«О, а привези мені нову сукню та прикрас їх родинних».
На танках килими везуть по домах,
Сантехніку, міксер, приладдя,
Чіпають жінок та дітей, сіють страх ―
Простого терору знаряддя.
І брешуть постійно одне й те саме:
«У нас просто були навчання».
Цікаво знайти, хто б так легко повірив
У ці жалюгідні скавчання.
«Заставілі! — один ще кричить. —
Нє я ето! То салдафони!»
Куди тоді зникли, мерзото, магічно
З твого автомату патрони?..
Чого мовчиш? Вистріляв?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022
Сидить родина в коридорі,
Бо впадлу йти вже в той підвал.
І чути вибухи надворі…
— Антоне, що це?
— Щоб я знав…
— А це?
— Хто знає… Артилерія.
— А це?
— Та йопта, не їбу!
— А це, коханий?
— М-м-м, то двері.
— А то?
— Тамаро! Дай посплю!
Але недовго ніс Антоха
Кохану у обіймах снів:
На низьких, помірнѝх висотах
Летів «дарунок» москалів.
Так сильно поруч уєбало,
Що аж затрясся весь їх дім.
А потім щось в Дніпро упало
І розбудило рибу в нім.
— Вставай, Антоне, в нас попали!
— Та заспокойся, он вікно,
Ти ж бачиш, тихо, не палає,
Бо то, Тамарочка... Воно!
— Воно?
— То спрацювало бездоганно славетне наше ППО!
— А як ти знаєш? Може, бомба?
— Ой всьо, Тамаро, відчепись!
Якщо не віриш, он мобіла —
Сиди новини там дивись.
Тривога потім заволала,
Ніхто на неї не зважав.
Тамара ніч «Фейсбук» гортала,
А поруч з нею Тоха спав.
— Дивись, Антоне, ти був правий:
Ракету збили просто тут,
Як ніби дротик, ось як встряла,
Цікаво, як то приберуть?
На фотці був Дніпро без льоду,
І в нім стирчав ракетин зад.
— Ого, яка товста, паскуда!
Ну, налітався… счий гад.
***
Не часто їжджу Оболонню,
Але планую завітать,
Занурити в гладінь долоню,
Качок усіх нагодувать.
Проблеми щоб не переймали
І незабута важкість ран,
Ракету, кажуть, не виймали,
А змайстрували в ній фонтан.
[img]https://i.ibb.co/sRL9sbF/image.png[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2022