| Сторінки (1/47): | « | 1 | » |
Дощик скінчи́вся.
Лиш вітер гне вишню
Й в сутінках білим ганчір’ям полощиться.
Чуєш квиління? То він тебе кличе.
Може підеш?
Але ти не погодишся.
Ліс ще палає,
Та скоро змарніє.
Сірі тумани хмаринами котяться.
Плачуть гілки за тобою, мов вії.
Може підеш?
Але ти не погодишся.
Гори зітхнули.
Хуртелиця стихла.
Брокенський привид у сяйві підводиться.
Він видивляє тебе там, на схилі.
Може підеш?
Але ти не погодишся.
Кроки годинника -
Вічний молебень.
Полум'я свічки в люстерці ворожиться.
Скажеш: «Мій шлях весь цей час вів до тебе.
Можна залишусь?»
А я… Я погоджуся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2024
Осінь вбирається в сукню зі шлейфом,
Дим літніх згарищ вдягає на плечі.
Очі, холодні й темніші за вечір,
Дивляться тихо з-під кру́жала фетру.
Пальці тонкі і тендітні зап’ястя
Сховані в замшу рудих рукавичок.
В теплих кишенях чимало дрібничок
Й гілка фізаліса – мабуть на щастя.
Трохи прозорих мережив створила
З шовкових вовн павутинного срібла.
Мабуть перлин ще додати?
Не встигла –
Вранці за вітром воно відлетіло.
Тиха хода, шурхіт мертвого листя.
Краплі бурштину упали росою...
Барви вогню прибере за собою,
Лиш горобинне залишить намисто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2024
Чаклує місяць над полями,
У травах срібними вуглями
Розсипався, вогнем заграв
І сонним зіллям частував
Гіркий полин й нічну шипшину,
Волошки й дику конюшину...
Серпанком сяйва лан сповив,
Немов дитину, щоб спочив.
Сховався вітер під горбочок,
Мов кіт, звернувся у клубочок,
І марить він про срібно-білі
Кови́лові пухнасті хвилі.
Туман окутав сиві схили
Глухої старої могили*.
Лишень вдивляється з небес
На грішну землю скісний хрест.
Ледь дихає нічна земля.
І річка, мов скляна змія,
Між синіх пагорбів лежить,
Не воруши́ться. Наче спить...
*Могила у сенсі курган.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2024
Коли жовтий промінь за обрієм зник,
І місяць підняв свій посріблений ріг,
Імла затопила глибокі яри,
Й хмарина пристала на ніч до гори,
Спинився мандрівник, дивак перехожий.
Під кленом столітнім коня він стриножив
І полум’я жарке в ногах розложив,
До сили вогню він казав й ворожив:
«Зарадь мені, вогнику, друже палкий,
Осяй мені шлях, бо він є нелегкий.
Якою дорогою маю піти
До дівчини-ватри такої, як ти?
Вона, наче річка, що сяє під сонцем,
Мов промінь рудий, який гра у віконці.
Та зараз і влітку для мене зима,
Бо більше її під цим небом нема.»
Вогонь відповів: «Я сестру свою знаю.
Я сам відчинив їй ворота до раю.
Ти, хлопче, не квапся до неї попасти.
Як хочеш, вкажу я тобі на багатство.»
І скрізь по долині, немов світлячки,
Засяли маленькі блакитні свічки…
«Ні, вогнику, ні. Я бажаю її.
А скарб потаєний залиш у землі.»
«Не хочеш скарбів, забирай мого брата -
Такого коня вся скарбниця не варта.
Летить швидше вітру, і збруя гримить,
І полум’я жарке у серці горить.»
«Не треба й коня. Мені ніде іти,
Якщо я не зможу кохану знайти.»
Вогонь, наче привид, піднявсь до небес
І гримнув: «Хлопчина, не буде чудес,
Не буде повернення з тої землі,
Покоїться що в потойбічній імлі.
Покинь злі думки і полиш ворожити.
Ти маєш довгеньке життя ще прожити.
Все буде у тебе - зати́шна хатина,
Щаслива родина й кохана дружина.»
Та хлопець не гавив - він слухав його
Й дивився ретельно крізь спалахи. Йо!
Побачив він браму й до вирію шлях,
Стрибнув у багаття і взвивсь, наче птах.
І кинулось грізне багаття за ним,
І порснули іскри, і вибухнув грім.
Та марно багаття бушує й шумить –
У чорному небі вже Лебідь летить.
Він сяйво коханої здалі побачив,
Чумацьким Шляхом путь до неї позначив.
До дівчини-зірки летить в небесах
Крізь ночі і зорі закоханий птах.
*Сузір'я Лебідь - сузір'я північної півкулі неба. Розташоване в смузі Чумацького Шляху. (Вікіпедія)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2024
Я мовчу про незбутнє.
І лілейними па́льцями
Я ховаю пролитий
Щоками багрянець.
Швидко очі ховаю,
Щоб не зміг ти збагнути,
Що ніжнішає погляд
До тебе прикутий.
Твоїм сяйвом просяктися –
Бачити б досхочу
І долоні б торкатися...
Про це також мовчу.
Рухи ніжних ілюзій
Я вивчаю, мов танець.
Хоч для тебе ми - друзі,
Ти – мій тайний обранець.
Наче кішка голубиться
Місячна тиш.
Розкажи мені, милий,
Про що ти мовчиш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022161
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2024
Коли ми були малими, а мрії великими,
І лився повільно час ліловими ріками,
Ми спалахи снів у яв кольорову вплітали,
І ми все на світі про себе дорослих вже знали.
І навіть коли ми ще й трохи не вчились читати,
Ми вміли зернятка чудес у долоні збирати.
Губилися в водах дзеркал, з глибини виринали.
І ми все на світі про себе дорослих вже знали.
Літали над клинням дахів, розсипаючи дзвони,
Нам вітер в волосся вплітав пелюсткові корони,
І казки чарівні вночі між тіней оживали.
І ми все на світі про себе дорослих вже знали.
Коли же ми стали великі, а мрій не лишилось,
І пам’ять таємним скарбом у пісках загубилась,
І зникло дитя, що життям, мов люстерками, грало
І вже все на світі про себе дорослого знало.
Та знало воно зовсім інше – миттєве і вічне,
Гру з світлом у калейдоскопі дивин потойбічних.
І треба, як треба ту світлу дитину згадати,
Щоб знову про себе, про справжнього себе все знати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2024
Чотири дороги, дванадцять вітрів.
І навіть круки оминали цей дім.
На пагорбі чорнім, що неба торкався,
Навіки покинутий млин обертався...
У давні часи, позабуті дідами,
Багате село розрослось під горами.
У щедрій долині струмків і дубів
Чимало людей збудували свій дім.
Поставили кузню, костел і дзвіницю.
Убралася в золото стигла пшениця.
Й немов гонорові високі птахи,
Розправили крила міцні вітряки.
Але млинарі по селу все зітхали
Й на пагорб крутий кожен день позирали:
«Злий вітер там дме, мов з міхів сатани,
Ось там треба ставити наші млини.»
Та пагорб той дивний і страшний поночі.
В камінні там бачились голови вовчі.
І голосом диким там хтось завивав,
І іменем тихо крізь темінь гукав.
Штефа́н, що великим сміливцем вважався,
Під чарку хмільного усім вихвалявся
Поставити млин, хоч в чорта на рогах,
Й до серпня покрити соломою дах.
Дивуються люди, бо трапилось диво.
Будує Штефан свій вітряк незрадливо
На чортовім пагорбі! Вдень і вночі,
Не зважує він й на холодні дощі.
Вже стіни піднялись, та раптом все стихло.
Селяни гадали, що трапилось лихо,
І не помилились. Бо ніби навмисно
Упала колода й Штефана притисла.
Зібралися люди, Штефана забрали.
На пагорб грозили і попереджали
Про лихо підступне, тяжке й неминуче,
Якщо хтось підійметься знов на ту кручу.
Йшов час. Мов вода, що каміння шліфує,
Час завжди шліфує і пам’ять людськую.
Тож знов млинарі почали поглядати
На стіни, які Ште́фан встиг збудувати.
А стіни стояли, хоча й помарніли.
Стирчали, мов камінь з сирої могили.
Вдивлялися жадібно і без спочину
В квітучу долину пустими очима.
І знову сміливець, він Мартіном звався,
Над старим повір’ям й людьми насміхався.
Він думав: «Допоки чекатиму я,
Ці стіни вже знайдуть свого хазяя.»
Поквапився він, і наступного тижня
Робота вгорі вже кипіла успішно.
Поставив жорна, і гальма, й підіймач,
Налагодив крила й віндрозу. Аж бач,
Удруге все стихло. Не видно його.
Недобре чуття піднялось холодком.
Готовий вже млин на горі височів,
А Мартіна більше ніхто не зустрів.
Пустує той млин, хоча гарний й міцний.
Цураються люди й сахаються. Втім,
Спокуса сильніша за острах бува
І робить з людиною дивні дива.
Так й Густав собі цілий день дивувався.
Він тільки з цікавості вгору забрався.
Хоча і боявся лихого млина,
Та вдень там нечистого може й нема?
Він сам не хотів, і дружина благала.
Та тільки-но сонце на горах заграло,
Його вже щось гнало на пагорб сторічний,
Як зграю щурів за сопілкою в річку.
Допитливий Густав у млин зазирнув,
Про лихо й прокляття одразу забув.
І ніби дитя до нової забави,
Пристав до млина, як до власної справи.
Почав лаштувати. Направив він крила –
Наповнив їх вітром, мов в морі вітрила.
Та що за халепа? Не крутиться він!
Невже й справді проклятий цей чортів млин?
За працею Густав не вгледів в віконце,
Що скоро за обрій сховається сонце
І скоро залишить його наодинці
У страшному місці, мов замкненим в клітці.
А як зсутеніло, піднялося дибки
Від жаху волосся в нього на загривку.
Не квапився він – швидко день промайнув.
Народжений місяць в вікно зазирнув.
Та тільки б-бо місяць… По колу щось ходить
І тіні кидає, і чари розводить.
Шепоче і виє, бурмоче і стогне.
У Густава з жаху язик в роті сохне.
Наблизились кроки, і двері відкрились.
У Густава з страху жижки затрусились.
Забився у куті, молитву шепоче.
А постать висока скрізь ходить й бурмоче
Слова невідомі і незрозумілі,
Глухі і холодні, мов йдуть із могили.
А як повз нього страшна постать минає,
То жаром нестерпним його обдуває.
І Густав трусився й дивився з-під балок.
Він знав, не побачить вже сонячний ранок,
Якщо попри страх і нечувану втому
Не зможе втекти тишком-нишком додому.
Тож, тільки-но постать жаска віддалилась,
У Густава люта наснага з’явилась.
Стрибнув він без огляду й страху в вікно.
І хутко побіг - за ним гналося зло,
Чіпало за плечі, під ноги стрибало,
Котилось з гори, диким вітром стогнало,
Крилатими нетопирами лякало,
Бісилось й буяло, але не здогнало.
В долину він вбіг, мов гончак, з всього маху.
Весь сивий, як лунь, з пережитого страху.
Дістався домівки, на ключ зачинився,
А ввечері з горя пішов і напився.
Налаяли Густава люди обачні,
Боялись, що зло їм цього не пробачить.
А як зсутеніло, в хатах зачинились
І пошепки з острахом тихо молились.
Все тихо в долині. Цикади цвіркочуть.
І місяць свій шлях прокладає поночі.
А люди дома свої не полишають.
Лиш іноді вгору на млин поглядають.
Аж раптом (не вірять собі добрі люди)
З’явився у вікнах вогонь жовто-рудий.
Мов очі дракона відкрила пітьма,
І ніби дивилась очима млина.
З тієї пори кожна ніч так минала.
Та тільки-но сонце із неба тікало,
Як щось невідоме й страшне в вишині
Палило вогонь у старому млині.
Злякалися люди, ночами не спали,
На страшного гостя в долині чекали,
Та він не з’являвся. Тож пристрасті стихли
І люди до дивного явища звикли.
Проходив ще день, інший день добіга –
Подібні ланкам одного ланцюга.
Родила пшениця, роботи багато.
Аж раптом у селищі трапилось свято.
Весілля таке не гулятимуть більше:
Яскраве, нестримне, веселе і пишне.
Музики вдатні, частування багаті.
Допізна гриміло гуляння у хаті.
Хмільні поверталися гості вночі.
З завзятої втіхи хотіли спочить.
Їх ноги невірні вели та хитали,
Бо меду багацько вони скуштували.
Так й Томас вертався. Вже брів наодинці.
Він жив сам собою в маленькій хатинці
Один вкрай села, мов в степу бузина.
І мав в господарстві старого млина.
Хоча й старий млин, його дід збудував,
Стояти без діла йому не давав
Невтомливий Томас. І знали всі люди,
Що ладу навести він здатен усюди.
Він був роботящим, негордим й простим.
Не марив чужим, доглядав за своїм.
Ніколи у серці він зла не тримав,
Зараджував людям й собі працював.
Тож, пізно вночі, коли всі вже лягали,
Де-інде лишень п’яні пісні лунали,
Він стежкою йшов. Йшов, не чуючи ніг,
У темряві синій на власний поріг.
Та раптом нізвідки, мов вуж з-попід тину,
На вузькій стежині з’явилась людина
В накидці, мішок за спиною трима.
Обличчя сховали капту́р і пітьма.
«Егей, чоловіче, – до Томаса каже. -
Ти може мені добрим ділом зарадиш?»
«Я що тобі, друже, дитина мала?
Які вночі кояться добрі діла?»
«А я заплачу́. – Не здається попутник.
В житті більш не знатимеш туги і скрути.»
«Якийсь лиходій. Як не стало б біди…» -
Прискорився Томас його обійти.
«Благаю, добродію, - він майже стогне, -
У мене сім'я, дітки вдома голодні.
Якщо я вночі не налагоджу млин,
Не матиму вже, як зарадити їм.»
Розчулився Томас. В житті він знав скруту.
Не мають нести дітлахи цю покуту.
Погодився вмить, вдарили по руках…
Й за странником Томас направив свій шлях.
Він йшов й дивувався – яка це місцина?
Бо знав кожен камінь у рідній долині.
Аж справа – лісок, десь струмочок дзинчить.
Повітря холодне, що наче дзвенить.
Втім хиже бескеття їх шлях обступило.
Внизу десь далеко ріка блискотіла.
А небо близьке, аж хапає за спину,
Немов хоче скинути в рідну долину.
На чорному схилі прорізався місяць.
Гойдається місяць в зірковій колисці
І світлом оманливим світ залива,
Народжує тіні і різні дива.
Ввижається Томасу дивна істота:
Велика, мов ящір, роззявила рота,
Розправила крила з плетінням судин…
А ні, то не ящір – всього лише млин.
Аж враз зрозуміло, куди він потрапив,
Який саме млин треба ввести до ладу…
І пагорб впізнав, і провалля, і млин.
Лише не впізнав, хто той, в каптурі, з ним.
Тож потайки Томас на мить зачаївся
Й під каптур у темряву пильно вдивився.
З-під каптура, ні, то не очі гляділи,
А хижі вогні, мов вугілля, горіли.
Нараз хміль гарячий і морок хмільний
Змінилися страхом липким, льодовим.
Та Томас страху не піддавсь, не скорився.
Лиш тихо у вуса на себе сварився:
«Домовився з чортом - працюй на чорта.
Дурити нечистого – справа крута.»
В житті він не мав ще такої турботи,
Та втім з тяжким серцем пристав до роботи.
Робив він сумлінно, за ніч аж спітнів.
Вручну перебрав безліч скріп і гвинтів,
І крила крутив, ні на мить не спинявся.
Ще півні не піли, а млин обертався.
«Проси, що завгодно.» - лихий пропонує.
«Додому б забратися.» - Томас міркує
І каже: «Добродію, справний твій млин.
На радощі дітям й мені разом з тим.»
Вклонивсь на прощання, відкрив двері нишком
Й помчався додому тихенько, мов кішка.
Та раптом він чує злий регіт усюди.
У скелях луна і здригаються руди.
І чує крізь регіт той голосно мовить:
«Пове́рну я борг. Колись стану в нагоді.»
Від галасу Томас уділ нахилився,
Закрився руками й... в селі опинився.
Вже ранок надворі і праці багато,
А стомлений Томас мерцем спав у хаті.
З тієї пори поглядали селяни,
Як млин на горі крутив крила ночами.
І вікна горіли вогнями рудими,
І крила рипіли вітрами крутими,
І наче щось мелеться в жорнах воно -
Дрібне і шкарубке, але не зерно.
«Хто ж там, на горі?» - майже кожен питав.
Лиш Томас дивився, все знав і мовчав.
І звиклися люди із проклятим млином,
Обходять його, як то кодло зміїне.
Лиш інколи хтось догори позирав,
Хрестився й молитву тихенько казав.
Роки за роками життя пролітало.
Вже й Томас млинар з млинарів всім на славу.
Родина багата, і дім, і худоба,
І шана, бо Томас – поважна особа.
Неначе зійшла й на село божа милість.
Cело багатіє - добробут й гостинність.
Та кажуть в народі, що доля мінлива.
Весною ж до краю прийшла страшна злива.
Покірні річки раптом наче сказились,
В прожерні чудовиська перетворились –
Зламали дерева, дома і сінник.
Багато, хто з мешканців в ковбанях зник.
Й двір Томаса хижі річки оточили,
Та навіть паркану не переступили.
Єдине подвір’я вціліло в долині –
Подвір’я, що Томас построїв родині.
Вціліло і поле, й зерно, разом з тим
Вцілів і новісінький Томасів млин.
А як вже негода зійшла нанівець,
І сонця проглянув тремкий промінець,
Річки біснуваті нараз схаменулись
І в русла, мов діти в колиску, вернулись.
Навколо ж - руїна, згорьовані люди,
Ридання і стогін лунають усюди.
А Томас це бачить й не вірить собі -
Негода страшна обійшла його двір.
«То може мені від Творця подарунок?»
Він чує: «Е ні, то є мій розрахунок!»
Цей голос суворий й хрипкий він вже чув.
Пригоду з лукавим давно він забув,
Та раптом згадав й чортів погляд, й каптур,
Й обіцянку плати. Хай цур йому! Цур!
Все в Томаса ладно. І мав би радіти.
І в хаті тепло, й нагодовані діти.
Проте добре серце немає спокою,
Коли добрі люди скрізь плачуть від горя.
Тож вдяка від чорта є завжди така -
Для доброго серця вона нелегка.
І милістю ніби спочатку здається,
Та ще не одначе вона відгукнеться...
Селяни і Томас до праці повстали.
Ладнали, робили, рук не покладали.
Наступного року, як літо прийшло,
Село, краще старого, в них розцвіло.
Життя у селі ще довгенько кипіло.
Багацько людей працьовитих родила
Земля ця чудова. Та жоден із них
Повік не з’явився на чортів поріг.
А як постаріло село й згодом зникло,
Дзвіниця стара нахилилась й поникла,
І люди пішли, залишили долину
Й забули легенду прокля́того млину.
А млин все крутився, горіли вночі
Розжарені вікна. І жорна б’ючи
Мололи у попіл й дробили в дрізки
Пекельників грішних нетлінні кістки...
Чотири дороги, дванадцять вітрів.
І навіть круки оминали цей дім.
На пагорбі чорнім, що неба торкався,
Навіки покинутий млин обертався.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2024
Сьогодні день похмурий, ти – веселий.
Назавтра день ясний, похмурий – ти.
Як ластівка пірнає з висоти,
Так й гумор твій, немов на каруселі,
Гойдається, летить угору, вниз.
І посмішки твої, немов каприз,
Колись скудні, немов вода в пустелі,
А іноді, немов весняний бриз,
Що обдає дощем перлистих крапель
Легких, солоних і солодких навпіл,
І сонце відбивається на них.
Але коли ти поруч, сокіл карий,
То я радію й сонцю на росі,
Й блискучій, чорнохмаровій грозі,
Якщо ти навіть сам чорніше хмари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2024
Мабу́ть я тільки сон, що Всесвіту наснився,
Про щастя самоти серед людського міста,
Про вітер і любов, що схожі між собою,
Про неможливість мрій, що скупчились стіною.
Про сніг в морозну ніч, що сяє, наче зорі.
Про сонце, що щодня купається у морі.
Про тебе, що колись залишив за плечима,
Мандрівець молодий з холодними очима.
Про долю таємниць, що вже не розгадати,
Про теплоту долонь, що є кому віддати.
Про волю неземну, бо я її не знаю,
Але чомусь її я більш за все кохаю…
Як скінчиться цей сон, оскільки все минає,
Най Всесвіт раптом знов колись його згадає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2024
На вулиці клубочки ночі
Сплелись в деревах і кущах.
І одинокі перехожі
Ховають душі у плащах.
Аж раптом хтось мені на плечі
Ласкаві руки опустив.
Шепоче радо: "Дивний вечір.
Як добре, що тебе зустрів.”
Гарячий подих, теплі руки,
І тихий голос з-за спини:
"Скучав, не витримав розлуки,
Сумую навіть уві сні.
Шукав по вулицях і барах,
Бо вдома темрява одна.
Навіщо бродиш, мов примара,
У потимок такий сама?"
"Ви помилились, незнайомцю.
На жаль, я інша, не вона." -
Дивлюсь в ласкаві очі хлопцю.
Застигла тиша незручна.
"Пробач... Пробачте, помилився.
Ви дуже схожі. Ви й вона."
І розпач на лиці відбився,
Тягар, і смуток, і вина.
В його несамовиті очі
Ліхтар холодний світ хитав.
Він швидко зник в проваллі ночі.
Якби ж мене хтось так шукав!
Зібрались хмари. Буде злива.
На вулиці вже ні душі.
Лиш я одна шукаю дива
Й ховаю душу у плащі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2024
Загорнусь в хламиду сутінків,
Глибше каптур натягну.
Вечір ладаном закурений
Ширить кроками луну.
Підворіття світять смутками,
Лине темрява з дахів.
В водостоці ллється трубами
Нетутешній тихий спів.
Розчиняється під спудами
Свіч розплавлених янтар.
Нитки долі геть заплутані,
Та ген-ген горить ліхтар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2024
Навколо кола я ходила,
Не спала.
Сова з-під скошланих хмарин
Гукала.
А коло сяло з висоти,
Водило.
Химерні тіні на землі
Плодило.
Плодило тіні, в руни їх
Складало.
Гріхом солодким, ледь гірким
Сп’яняло.
Стожари сіяли срібне́
Насіння.
Вростало в землю зоряне́
Коріння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2024
Я зроблю з паперу равликів
І з вітрилами корабликів,
Запущу струмками бистрими
Під смарагдовими листями,
Під отарами хмаринок,
Під перлинами краплинок,
Повз стави і дикі лози,
Через сутінки і грози
До хатини в давнім лісі,
Де гніздо лелек на стрісі,
На двері - скляний дзвіночок,
Під віконцем - барвіночок.
Хай вночі засяють зорі,
Кораблі поплинуть в море,
Сядуть равлики рогаті
На лілейному лататті.
Хай танцює вогник свічки,
Тріскотить весело пічка.
Я візьму на руки книжку
І трикольорову кішку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2024
В час, коли мовчать гномони*
Й невгамовні метрономи,
Сивий Кронос доручає
Час розмірити дощами.
Тож, по даху і бруківці,
Нагорі й в глухій низинці
Дощ і вічність небо крають
І краплями виливають.
Дощ хвилинами стікає,
Ріки часу напуває.
Ріки зносять в небуття
Сухе листя, мов життя.
Під небесним оксамитом
Мерехтять сріблясті миті.
І висить в повітрі тісно
Перламутрове намисто.
Дощ нанизує перлини
На довгі, гнучкі години
І вдягає, мов прикрасу.
Зараз він володар часу.
* Гномон - давній астрономічний інструмент для вимірювання часу, елементом якого є вертикальна жердина, що відкидає тінь на горизонтальний майданчик. (Вікіпедія)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2024
«Чому стоїш під цими липами?
Вони старі і нахиляються.»
«Їх листям сонце сяйно грається,
Мов люстерця́ми старовинними.»
«Що ти побачив в темних вікнах?
Ці вікна, мов мерця очниці.»
«Ні, там блукають таємниці,
Й луна тягуча пісня вітра.»
«Чого ідеш стежками дикими
Попід бузком? Він осипається.»
«Під стежкою водиця грається
Пелю́стками лілово-синіми.»
«Куди ти, друже, знову квапишся?
Куди біжиш під злими зливами?»
«До верб, що в дощ стікають мріями
Й туманом дивним огортаються.»
«Куди ти знов? Там сич кигиче.
Загубишся в краю лісному.»
«Цей шлях веде мене додому.
Ти чуєш? Він мене вже кличе.»
«То птах кричить, і вітер звився.
І очі хижаків палають.»
«Сліпак, то зорі висипають
У озері, що вкрай узлісся.»
Відтоді друга він не бачив.
Вже й пам'ять зрадливо марніє.
Лиш іноді як дощик сіє,
Верба по ньому тихо плаче.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2024
Коли при́йде мій час розпроститися з світом.
Хочу вмерти в горах, щоб родитися вітром.
Коли прийде мій час, заблукаю стежками,
Щоб зустріти косарку з пустими очами.
Загублю свою долю людську, швидкоплинну
Ради щастя пронестись гірською долиной,
Заспівати вночі вовчіми голосами,
Шурхотіти старими, густими лісами,
Поганяти хмаринки в небеснім обісті,
Нахиляти дощі, ворохобити листя,
Заплітати хуртелицю у візерунки,
Роздавати холодні й колючі цілунки,
Танцювати над озером, блиски гойдати,
Таємничі чаклунські рослини плекати.
І летіти, летіти в нестямнім самітті
Над льодами блакитними в хижім бескидді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Тануть зоряні свічки́,
Засинають світлячки.
Місяць з хмари нахилився
І за гору закотився.
Обрій золото пролив,
Промінь креслить небосхил.
Жайворон дзвенить над льоном
Кришталевим передзвоном.
Просинаються квітки́,
Розгортають пелюстки,
Сонцю дивляться у очі
Після місячної ночі.
Сиві клаптики туману
Прибирає вітер з лану,
I спалахує проміння
На росинках павутиння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2024
У домі під зеленим дахом
Із флюгером у формі лютні
Жив на вікні рудий папуга,
Який пророкував майбутнє.
Проміння струни крізь віконце
Бриніли співом незабутнім.
Та він сяв яскравіш за сонце,
Папуга, що казав майбутнє.
І перехожий зупинявся
З цікавості. Не може бути!
Аж птах до нього придивлявся -
Папуга, що казав майбутнє.
Великі крила розкривались -
Жовтогаряче пір’я. Й чути,
Як дивне слово вимовлялось
В папуги, що казав майбутнє.
І перехожий посміхався:
Тепер він знав, що щастю бути.
Бо зроду він не помилявся,
Папуга, що казав майбутнє…
Вже покосився дах трухлявий,
Пустує дім, у пил закутий.
А очі знов і знов шукають
Папугу, що казав майбутнє.
Та іноді, як потопаю
У відчаї, мов у отруті,
Я згадую пророцтво щастя
Папуги, що казав майбутнє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2024
Навіки молоді
Летять лелеки в вирій.
Їх крила чорно-білі
Розтануть десь в далі.
Дрібний холодний дощ
Заплаче, наче мати
У хусточці картатій,
Серед руїн і трощ.
Осиротілий світ,
Розбите навпіл серце.
Вуста на старій фресці
Шепочуть Заповіт.
І миті самоти
Назавш стають роками.
Заслаблими руками
Не схопиш висоти.
А хочеться схопить
Й за ними полетіти…
Та треба далі жити,
Бо так у цьому світі
Заповіли вони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2024
Вузелок, вузелок, поворозонька.
Вкрила землю холодна росонька.
Барвіночком доленька вилася,
Й два шляхи вузелком закрутилися.
Вузелок, вузелок, стрічка-стріченька.
Заплелися в косу дві річеньки.
Води повінню розпустилися,
Береги білим цвітом укрилися.
Білим цвітом цвіли, білим маревом.
Бути разом вам гарною парою.
Два лелеки летять в небі синім.
Вкрився квітом барвінок весільний*.
*Посилання на Барвінковий обряд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2024
Додам до сутінків відливи рути,
До меду лестощів – ковток отрути,
До терпких пахощів ще трохи кмину,
До змерзлих пальчиків – тепло каміна.
До вод небесних – риб золотих,
Під ноги - килим з трав польових,
В домашню сутінь впишу себе,
А біля себе додам тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2023
Людина зроблена із глини,
Відірваної від землі,
Відтворена в святій імлі
За образом Митця. Й краплини
Своєї іскри вклав Гончар
У кам’яний байдужий голем,
І виявив той Голем волю.
І в ту же мить горнила жар
Обпік його могутнє тіло,
І ледве тіло те вціліло,
Але безжальний був Гончар…
А щойно вийшовши з печі
Він впав в застиглу мертву кригу
Осліп від болю, але криком
Не видав болю, плачучи.
І подививсь Гончар на це,
Сказав: «Ти є найкраще диво,
Міцне створіння і сміливе».
Й підняв перед своє лице
У височінь неімовірну.
Повірив Голем в долю дивну -
Спочити поряд із Творцем.
Та не судилося йому,
Бо глина – то не легке пір’я,
Не птах, не хмара й не сузір’я…
Він падав довго в глибину -
Безодня вмить його схопила.
Не дав Гончар створінню крила -
Розбивсь об землю кам’яну.
Луна котилася в горах,
Й котилися крихкі уламки.
І майже неживі останки
Ледь не застигли, наче прах.
Але іскра не згасла, лиш
Засяяла ще яскравіше
Крізь павутиння довгих ран.
І божа іскра, наче глей,
З’єднала геть розбите тіло
Й гаряче серце запалила.
Летіли блискавки з очей.
Себе сам Голем відтворив.
Тепер він сам творець й творіння,
Сам мрець й сам сила воскресіння,
Не млява глина, а каміння
Із полум’ям проміж грудей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2023
Що ти хотів мені сказати?
Спитав про справи двічі, тричі.
Про фільми, книги, дав поради,
Сказав, що друзі в гості кличуть.
Про дощ і сонце, про погоду,
І щось про спільних ледь знайомих,
Про чудернацькую пригоду,
Згадав і дещо невідоме
Про відкриття і про науки
Із запалом в очах блискучих.
І догори злітали руки,
Вуста всміхалися жагучі...
Казав дотепне і смішне,
Але змовчав про головне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2023
Холодні зорі з вікових вишин
Яскравим світлом у безодні грають.
Роняють сяйва кришталевий дзвін
І брами часу в вічність відчиняють.
Коли настане час сягнути їх,
Залишивши земні курні дороги,
Відкриються нам зоряні шляхи,
Й згадаємо, що ми є трохи боги.
Що наше тіло – сяйво і любов,
Свобода і окрилене творіння.
Що наше справжнє, істе ремесло –
Крізь бризки світла радісне паріння.
А поки ми у звичнім маятті
Ще топчемо чужі жорсткі пороги,
Забувши майже, що і на землі
Ми все ж таки, ми всі є трохи боги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2023
У темряві ночі, де тіні крадуться,
Й химерні примари у тінях снуються.
Де шурхіт раптовий лякає, мов постріл.
Де хмари прозорі легкіші за попіл.
Де сови не завжди є тим, чим здаються* -
Їх сяючі очі крізь ночі сміються.
Де вітер голодний торкається шиї
Вологим цілунком русалки. І вії
Все ширше відкриті, тихіше диха́ння.
В ночі розквіта найпалкіше кохання
До дивного, темного таїнства ночі,
Коли сама ніч тобі дивиться в очі.
* Цитата з фільму "Твін Пікс"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2023
Десь за відчиненим вікном
І за закритими дверима
Блукає привидом чийсь сон -
Чаклун з совиними очима.
Несе за спиною свій скарб:
Історій дивних таємниці,
І нетутешнє сяйво фарб,
І під повіками зірниці,
Перо святого казкаря,
Що загубилося в століттях,
І зорі на чужих морях,
Веселий галас і саміття,
Безмежний простір, перший страх,
Забутий спогад, спів пророчий,
І насолода на вустах...
Лише заплющ скоріше очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2023
Збентежений погляд.
Мов птах в клітці б'ється
Безмовне прохання:
"Віддай своє серце".
Рука до руки
Доторкнутись хотіла,
Та швидко упала,
Хоча і злетіла.
І очі в очах
Все опори шукали.
Але потонули
І не виринали.
А відчаю море
В очах тих глибоких.
Немов повінь горя
Втопила твій спокій.
Та ти посміхнись.
Наша доля вже в’ється,
Бо я вже давно
Віддала тобі серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2023
Ніч-майстерниця омани
Підняла вуаль туману.
Шепотіла, ворожила,
Тихо листям ворушила.
Приховала сни і тіні,
Кольори яскраво-сині,
Білі зорі, гілля чорне…
Скрізь все ніби ілюзорне:
Силуети таємничі
(Таємниця ночі личить),
Плями світла, шурхіт сонний…
Вдалині все наче тоне
У чаклунських сивих хвилях.
В млі вуалі потайливій
Іноді лиш виринало
Ліхтарів дорожніх гало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2023
Ти - ураган несамовитий.
Схопив життя моє і думки,
Мов лист. І навіть в час розлуки
Твоїм диханням я повита.
Ти той торнадо божевільний,
Що закрутив в нестримнім танці.
Не маю снаги відірватись,
Ані бажання, ані сили.
Грім й блискавка – твої обійми.
Але у вирі хуртовини
Летіти швидко й без упину
Мені з тобою так спокійно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2023
Чарівно земле, навесні
Залиш мене в своїм полоні,
Тримай у лагідній долоні,
Плекай у люблячій красі.
Співай на різні голоси:
Пташиним дзвоном золотистим,
Струмочком кришталево-чистим,
Легкою краплею з лози.
Умий промінням досхочу,
Щоб полум’яні саламандри
Скрізь танцювали, і троянди
Бриніли в саді по дощу.
Розквітни сонечком в лиці,
Веселим поглядом грайливим,
Закоханим, злегка мрійливим,
Рукою ніжною в руці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2023
Ти, я знаю, із вітром
Десь далеко в дорозі.
Котить дощик по вікнам
Дрібні краплі, мов сльози.
Жене хмари злий вітер,
Небо стогне від болю.
В метушні чорних літер
Я шукаю спокою.
Але думка, мов птиця,
Що весь час відлітає,
На плечі твому місця
Невгамовно шукає.
Ти повернешся, знаю.
Сонце зсушить калюжі.
І забудемо з щастя,
Як ми скучили дуже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023
Гілки́ злітають догори
І метушаться в танці дикім.
Чи то прозорії повіки?
Чи місяць світить уві сні?
І виє вітер-вовкулак,
І птах прокинувся і плаче.
І кличе за собою, наче,
Холодна ніч, холодний шлях,
Холодний місяць у очах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2023
А чи таке траплялося із вами:
В калюжі милуватись небесами?
Й наздоганяти зграю білих хмар,
Немов небесний хмаровий вівчар?
Чи заплітали хоч один разочок
В блискучу косу весняний струмочок?
Чи бігли з ним в дзвенячі сині далі,
А поруч - невагомий лист-кораблик?
Чи бачили в гілок переплетінні
Скрізь загадкові знаки й дивні тіні?
Чи потаємним світом тим блукали
Та відповіді в символах шукали?
Чи видавалось теплими ночами
Умитися зоря́ними дощами?
Їх краплі заховати про запас
Й бажання загадати в інший раз?
Чи раптом в незнайомці таємничім
Впізнати рідне й дороге обличчя?
Пробігти повз, та спогад затаїти,
А через ро́ки знов його зустріти?
Чи знали ви, що магія не в силі,
А в добрім слові й чудернацькій дії?
І кожен день, доки життя трива,
Трапляються маленькії дива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2023
Чи взагалі таке буває?
Коли я очі закриваю,
Крізь простір, час і ночі млість
В мій сон приходить дивний гість.
Ти гість жаданий, що сказати…
Тебе не можна не чекати.
Тебе я бачу, відчуваю
І ніби за руку тримаю.
Серед примар й сирен співочих
Твій голос щось мені шепоче.
Гарячий подих чує шкіра
Торканням ніжного ефіра.
Обійми огортають тіло.
Ласкава і цілюща сила
Дарує мрії і бажання
Й розпалює палке кохання.
Це марення або це правда?
Це віщий сон, чи жага марна?
Якщо й я снюсь тобі щоночі,
Як подивитись в твої очі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973818
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2023
Ви живете, мов зомбі, без міри вини,
Замуровані в мертве мовчання стіни.
Може й зветеся ви "росіяни",
Але певно ви не громадяни.
Ваші хати постійно десь з краю стоять.
З хворим дідом узгоджені думки звучать.
Ви завжди закриваєте штори
Й добровільно вдягаєте шори.
Вас ведуть, мов нетям, на глумливий забій.
І життя ваші схожі на схиблений збій.
А ви все скавчете: "Вибачаюсь,
Я політикою не цікавлюсь."
Проте ваша провина та ж сама, що й в вбивць.
Не сховати кривавих ні рук, ані лиць.
Бо мовчання вкрай гучно лунає
І не гірше за кулі вбиває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2023
Коли вас схопить лютий людожер
І поведе, мов жертву на заклання,
Ви не кричіть, не плачте через те.
Мабуть, до вас у нього інше ставлення,
Яке, як ви й казали, треба знати,
Почути й неодмінно поважати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023
До руки доторкнутися серце благає.
Хоч ти скажеш, напевне, що так не буває.
В нашім світі життя непомірно коротке.
А від тебе я чую постійні відмовки.
Може, думаєш, краще зійдемося згодом.
Може станемо старше. Все йде своїм ходом...
Та удвох ми вже геть забагато згубили.
І самотнім шляхом ми у вічність ступили.
Та чи варто чекати, раптово зустрівшись?
Варто не турбувати? Пробігти поспішно?
Та чи вартує спокій самотньої ролі
Щастя нашої справжньої, спільної долі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2023
З вишини на землю впало
Вишива́не покривало
Із сузір'ями ясними –
Срібними і золотими,
З крапельками діамантів,
І рубінів, і смарагдів
На тканині темно-синій,
Первозданній і глибинній.
Світлоносні візерунки,
Наче янгольські малюнки,
Сяють в тихім мерехтінні
Й сіють кольорові тіні.
Вишивані люди, птахи,
Звірі, квіти і комахи
В нескінченності крокують
І майбутнє пророкують...
Брами неба ніч відкрила
Й зоряним взірцем укрила.
Землю с небом повінчало
Вишиване покривало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2023
Небо – чорний водоспад,
Зорі на небі горять.
Спи, мій янгол, хай насниться
Тобі світлий райський сад.
Мати поруч, мати тут.
Я всі страхи відведу.
Спи, ягнятко, хай насниться
Тобі пісенька в саду.
Пташка пісеньку співа,
Крилом землю накрива.
Спи, зайчатко, хай насняться
Тобі справжнії дива.
Лети в зоряні краї
На пташиному крилі.
Спи, маля, нехай насниться
Тобі радість на землі.
Зазирни у далині
На твої майбутні дні.
Спи, дитино, ти побачиш,
Будуть щасливі вони.
А як сонечко зійде,
Зайчик сонячний прийде.
Спи, серденько, доки вранці
Тебе зайчик не знайде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970718
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2023
Бахмут, який я пам'ятаю -
То тепле примарення раю,
Таємне дихання надії
Й дитячої, вільної мрії.
Проміння спадає додолу,
Запалює світло навколо,
Бурхливо затоплює місто,
Мов спіле шампанське ігристе.
Крізь стіни сочиться минуле.
Будинки в садах потонули,
В весіннім рожевім цвітінні
І в яблунь мережевій тіні.
Сучасні й старі лабіринти,
Гуляє по них вільний вітер.
Він вщухне та слуха охоче
Казки, що каміння шепоче.
Каміння. Воно не забуло
Про славне козацьке минуле.
Тож ехом гудуть давні мури
І плаче забута бандура.
Земля, здавна славная сіллю,
Багата й синами своїми,
Що в мирнім житті й на війні
Є сіллю цієї землі.
І всюди троянди, троянди.
Рожеві, червоні й ошатні...
Та нині вони лише в серці,
Бо нині Бахмут – це фортеця.
І житиме славна фортеця,
Бо серце козацьке в ній б'ється,
Палке, проте ніжне і жваве.
Бахмут – місто сили і слави.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2023
Ти палкий та чудовий,
Ну а я зовсім інша.
Погляд мій бурштиновий,
Ну а твій – блискавичний.
На твоїй шкірі грає
Безшабашне багаття.
Я ж покірно вдягаю
Зшите з темряви плаття.
Ти стрімкий та веселий,
Наче птах у польоті.
Я ж немов потонула
В крижаному підводді.
Ти i я зовсім різні:
Сонце й зоряний холод.
Та з'єднав нас блакитний
Блискавичний твій погляд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2022
Людина є вільна істота
І має життям вільним жити.
Бо це заповідано Богом -
Людині свободу любити.
Тому, коли нашу свободу
Прийшли відібрати охочі,
Повстали ми валом незгоди
Та ворогу кинулись в очі.
А ворог усе намагався
Спочатку грошами платити,
А потім злякати та вкрасти
Все те, що не зможе купити.
Він, дурень, весь час пропонує
Нам скласти до ніг свою зброю,
І їх жалюгідно благати
Про ліпшу, втім рабськую долю.
Та їхня свобода брехлива,
І їхні обіцянки вовчі -
Немов та душна та велика
Подушка, що впала на очі.
Вона наче ніжна і гарна
І спати на ній наче мило,
Але пильнувати – це марно
Та й дихати неможливо.
А ми звикли повною груддю
Вдихати солодке повітря,
Росою пробігтися вранці
Наввипередки з вільним вітром.
Злетіти тим птахом свободним
До неба, розправивши крила.
Нестися у волнах холодних
Із вітром у повних вітрилах.
То наша священна природа –
Свободу найбільше любити.
Людина – свободна істота
І має життям вільним жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2022
Скиглять московити в місті й на селі –
Мабуть збройні сили бавовну завезли.
На Росіі паніка – там склади розбиті –
То також бавовна - треба менш палити.
Соловьов з екрану голосно волає –
Мабуть десь бавовна гарно вибухає.
Керченському мосту настає кінець –
То бавовна буде, а не вітерець.
Звільнемо ми Південь, і Донбас, і Крим.
Чарівна бавовна допоможе з цим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2022
Країно, дивними казками,
Немов барвистими зірками
З туманів давнини ты сяєш
Та моє серце надихаєш.
І марю я посеред ночі
Про дзвін сопілочки співочий,
Що ллється в горах, наче річка.
Зітхне Іванова Марічка*
Та, не здобувши ще покою,
Блукає мавкою сумною,
Де в горах бачать і понині
Давно забутих предків тіні.
В багатті мерехтить багрянець,
Немов чугайстра дикий танець,
І зорі догори злітають.
Там шляхом чумаки блукають
Між чаклунів, чортів і відьом,
Що правлять шлях на мітлах сидьма.
Й Вакула тим шляхом незвичним
Привіз Оксані черевички*.
У лісі між рослин чаклунських
До папороті тягнуть руки
Істоти, жадібні до скарбу,
Проте не принесе він ладу*.
Хома*, що втратив шлях додому,
Скорився страхові німому,
Але побачив справжні дива
Та гарну відьму чорнобриву.
І в кожній дівчині з народу
Є пристрасть відьми з Конотопу*.
І кожен крок в степу чи в лісі –
Це завжди крок в чарівне місце*.
Посилання на:
* "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського
* "Ніч перед Різдвом" М. Гоголя
* "Вечір проти Івана Купала" М. Гоголя
* "Вій" М. Гоголя
* "Конотопська відьма" Г. Квітки-Основ'яненка
* "Зачароване місце" М. Гоголя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2022
Прокинулась я ранком
Вiд нiжного спiванку
В блакитному роздоллi
Над соняшникiв полем.
В вiкно дивилось лiто
В вiнку з барвистих квiток
На золотiм волоссi
Пшеничного колосся.
Стрибали, наче в казцi,
Скрiзь сонячнiї зайцi.
А пiсня все лунала
Та вийти закликала.
I я побiгла стрiмко
До ближнього узгiрка,
Крiзь молодi тополi
У соняшникiв поле,
Лягла на землю теплу
Та подивилась в небо,
Де сяють, наче зiрки,
Скрiзь сонячнiї квiтки.
Їх золотi пелюстки,
Мов мавок дивнi хустки,
Хитались i тремтiли
Й до мене шепотiли,
До рук торкались з лаской
I чарували казкой
Про золоту країну
Пiд вiльним небом синiм.
Відтоді в моїм серцi
Є потайнiї дверцi
В те небо волошкове
I соняшникiв поле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2022
Щоб не трапилось, знай: ти - свободи творiння.
Щоб не коїлось, вiр: перемога твоя.
I нiхто не поставить тебе на колiна,
Твоя воля всесильна, а вiра жива.
Де б не був ти, вiдчуй: ти - творiння любовi.
В твоїх жилах могутнiх вирує вогонь.
У словах твоїх сила молитви святої,
Випромiнює теплим зцелiнням долонь.
Наша доля – твоя i моя, є єдина.
Наш мiстичний зв’язок - вiн крiзь долi, вiки.
Бiля нашого дому розквiтла калина,
Що з’єднає нам руки на довгi роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943080
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2022
Затишна, тепла, земле моя,
Як паляниця у долонях.
Пiд сонцем довгими вiками
Росла дiтьми, була батьками.
Ти квiтла пишними садами,
Тягнулась до неба горами,
Ти розливалася морями
I золотилася полями.
Та страшна трапилась година,
Коли здригнулася країна,
Коли iз посмiшкой кривавой,
Немов щурiв скажена зграя,
Нещадний ворог увiрвався,
Зубами в горло вiн вгризався,
Палив вогнем убивчим землю
Та руйнував мою оселю,
Вбивав синiв, батькiв i братiв,
Вiд злостi розпалив багаття,
Щоб зникло все, що ми любили,
Що берегли i боронили.
Та вiн не знав, що наша сила –
То невмируща Україна,
Яка, немов небiсна мати,
Зумiла всiх нас об’єднати.
Що наша сила у свободi,
У правдi, мрiях i народi.
Немає в свiтi той армади,
Щоб нашу долю зруйнувати.
Я знаю, згине вража зграя,
Бо злiсть сама себе вбиває.
А нашим лицарям безсмертним
Весь свiт складатиме легенди.
Благая звiстка пролунає
Що знов життя перемагає,
Життя в свободi i любовi.
I мир, i лагiд в кожнiм домi.
I знову жито зеленiє,
I знов струмки дзвенять в долинi,
I над полями пiсня лине.
Все є i буде Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022