Зінаїда Супрович

Цінуйте батьків

Минає  час...У  клопотах,  турботах
Марнуєш  вік  -  не  повернеш  тих  літ...
І  тільки  в  серці  радість  чи  скорбота
Лишають  свій  неповторимий  слід.
Життя  таке:  усім  воно  вділяє
І  радості  хвилини,  й  навпаки...
Та,  безперечно,  переваги  має
Той,  в  кого  поруч  люблячі  батьки...
Вони  з  тобою  в  радості,  і  в  горі,
Пильнують  у  турботі  й  молитвах,
Щоб  не  бурлило  надто  твоє  море,
Щоби  не  був  солоним  надто  шлях...
Їм  за  життя  дорожча  твоя  днина,
В  рази  болить  ріднесенька  сльоза...
І  ти  завжди  побіля  них  -  дитина,
Навіть  коли  тобі  уже  "за-за…"
Нема  любові  більшої,  напевно,
Що  йде  від  рідних  люблячих  сердець...
Їх  ангелами  кличуть  недаремно,
Батьків  обійми  -  щастя  острівець.
І  отчий  дім  в  житті  -  не  раз  фортеця,
Форпост  надії,  віри  джерело...
Ти  це  відчуєш,  як  лишень  вернешся
Під  незрадливе  й  любляче  крило...
Немов  пташа,  замучене  вітрами,
Вертає  до  гніздечка,  так  і  ти
Лікуєш  шрами  у  обіймах  мами-
Цілюще  їх  у  світі  не  знайти!..
Не  знайдеш  і  щирішої  відради
У  час,  коли  на  серденьку  пече...
І  кращу  від  батькІвської  поради,
Й  ріднішого,  ніж  татове  плече...
І  поміж  чаюванням  з  пиріжками
(Коли  вже  мама  встигла  напекти?),
Зберешся  знову  разом  із  думками
І  далі  в  світ  широкий  можеш  йти...
Долатимеш  упевнено  й  сміливо
В  житті  тобою  вибрану  стезю,
Бо  знатимеш:  у  тебе  за  плечима
Є  відблиски  родинного  вогню...
Підтримка,  розуміння  і  розрада,
Які  завжди  дадуть  й  примножать  сил...
Батьківські  два  крила,  як  рівновага-
Твій  найміцніший  в  цьому  світі  тил...
І  щоб  не  сталось  -  там  тебе  чекають,
Бо  ти  їм  найдорожча  над    усе...
І  ти  відчуєш  те  ж,  що  відчувають,
Коли  тобі  лелека  радість  принесе...
І  ті  тремкі  моменти  материнства
Тобі  відкриють  батьківську  любов,
Яка  тебе  голубила  з  дитинства
І  гріє  через  роки  знов  і  знов...
Й  розчулена  душевним  одкровенням,
Збереш  докупи  всі  свої  думки
І  зрозумієш,  що  благословенним
Є  час,  коли  живі  твої  батьки!..  
Й,  сумлінням  гнана,  поспішиш  в  дорогу,
Долаючи  простори  залюбки,
Туди,  де  світло  отчого  порогу,
Де  любі  серцю  ждуть  тебе  батьки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023

і буде день…

і  буде  день
у  вічності  туманній,
обійме  сонце
стиглі  небеса,
і  срібний  дощ
впаде  на  трави  ранні,
і  заблистить  
краплинами  роса...  

і  буде  мить,
не  перша,  не  остання,
тебе  засліпить
звична  та  краса...
й  наповнить  груди
аж  до  завмирання
ця,  просто  так,
дарована  яса...  

застигне  думка,
вбога  і  безсила,
перед  величністю
неміряних  щедрот,
і  лиш  свідомість,
впевнено  і  зримо,
сотворить  слово,
й  слово  буде  -  Бог.  

здригнеться  в  тобі  
те,  що  несказанне...
пройдеться  струмом
по  твоїй  осі,
і  змінить  кут  
душевного  сприймання,
й  себе  відчуєш
в  іншій  площині...  

і  ти  збагнеш
і  дивне  хвилювання
й  бажання  
не  ховати  те  в  собі...
й  нестимеш  в  світ,
мов  камінь  спотикання,
думки  й  слова  
на  іншій  частоті.  

і  прийдуть  дні,
блакитні  й  сонцесяйні,
народять  миті  
тисячі  світів,
котрі  в  своїм  
піднесеннім  мовчанні
зростять  у  собі
безкінечність  слів  

зароджених
у  трепетнім  горінні
і  відчуттям  дотичності  
в  момент,
коли  душа
відкрита  сотворінню,
мов  п'ятий  
непізнанний  елемент...  

й,  окрилені
в  своєму  одкровенні,
відкриють
неприхований  секрет,
що  Автор
всього  мега  Сотворіння
найбільший  є
Романтик  і  Поет...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2023

Як жаль, що багатьом ще не дійшло…

Як  жаль,що  багатьом  ще  не  дійшло,
Що  мова  -  то  є  першоджерело.
Вона    -  етнічна  ознака  держави,
Нехай  би  хто  не  думав  так  і  каже.
Нас  закрутила  ця  словесна  муть,
Щоб  ми  втрачали  зміст  свого  і  суть,
Дозволили  возносити  "язик",
Щоб  той  дав  нам  ущербності  ярлик...
І  щоб  забули  звідки  й  хто  ми  є,
Не  цінували  того,  що  своє...
Так  бачуть  нас  "язика"  носії,
В  народі  -  просто  горе-моskалі,
Бо  їм,  як  кістка  в  горлі,  наша  слава-
Ніким  в  віках  нескорена  держава.
Той  мову  нищать  -  закривають  рот,
Та  ліплять  з  того:"ми  адін  народ"...
Культуру  нищать,кажуть:"нікакая",
А  їхня  -  то  одразу  "міровая"...
Лишили  нам  в  доробку  хліб  і  сало,
Бо  їм  те  саме  ласо  смакувало,
А  ще  дозволять  "з  сиром  пироги"!
Мовляв,  "живіт  ваш  -  краще  голови"...
Горілку  пити,  шити  шаровари...
Ну  як  же  примітивом  тим  дістали!..
Ми  не  голота,  із  гнилих  боліт!
Ми  завжди  їли  і  їмо  свій  хліб,
Та  нас  лукавством  підлі  обійшли,
Знущалися...  і  сіяли  хрести...
За  правду  багатьох  поубивали...
А  те,  що  найдорожче,  тупо  крали!..
І  стали  з  нас  виховувать  хохлів,
Щоб  мати    як  приручених  рабів,
Котрі  на  своїй  мові  розмовляють
Наскільки  паничі  їх  дозволяють!..
Співайте  же  і  слухайте  шансон
З  рашистаmи  укупі,  в  унісон!
А  вже  назавтра  -  "ми  адін  нарот"
І..."рускій  мір"спасати  знов  "прідьот."..
Вони  століттями,нас  бачте,  убивають,
Проте,багато  хто  того  не  "панімают"!
Як  жаль,  що  багатьом  ще  не  дійшло,
Не  заболіло,  не  скипіло,  запекло...
Та  знайте,  хто  на  "руском"  розмовляє,
Той  "рускій  мір"  у  серці  вже  приймає.
І  гріє,  і  розмножує  в  думках,
Керується,  вживає  у  словах,
А  потім..."брата"  свого  зустрічає,
Бо  той  таким  же  "язиком"  махає...
Та  ну  ж  бо,  схаменіться,  годі  вже!
Країна  наша  так  не  проживе...
Загинем  всі,  хто  в  серці  має  мову,
Бо  знов  "язик"  веде  свою  "розмову"...
Тож  перестаньмо  слухати  пісні,
Ті,  що  "поют"  їх  недосолов'ї,  
Вертаймося  до  свого  джерела,
Де  під  намулом  є  жива  вода...
Себе  священним    словом  окропімо
І  в  мирі  з  Всесвітом  і  совістю  живімо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2023

Ой не впаде у лузі калина…

Ой  не  впаде  у  лузі  калина,
Не  поляже  від  східних  вітрів...
І  не  схилиться  наша  Вкраїна
Від  навали  рашuстсьkих  катів!..
Не  зламається,  вистоїть,  зможе,
Хоч  би  як  рід  гнилий  сатанів...
Вона  буде!...Вона  переможе
Упиря  всіх  минулих  віків!..
Захлинеться  він  кров'ю  і  згине,
Розлетиться  на  безліч  шматків!..
А  з  ним  разом  і  кодло  зміїне,
Що  зростило  шулік  і  круків.
Світ  не  бачив  таких  інфузорій
В  океані  брехні  і  пихи...
Підуть  всі  на  задвірки  історій,
Як  найгірші  життя  сторінки.
Набісилися...досить  вже,годі!
Шлях  до  миру  звели  нанівець,
Так  напилися  людської  крові,
Що  урветься  і  Богу  терпець.
Він  утопить  їх  в  власнім  болоті,
Вкриє  шаром  сибірських  снігів,
Відомстить  усій  їхній  голоті
За  наругу  й  смерть  наших  синів.
Звеселися,  моя  Україно,
Бо  Всевишній  тебе  вбереже.
Ось  у  лузі  червона  калина
Набубнявіла  цвітом  уже...
Під  покровом  ти  віри  й  надії  
і  під  захистом  вірних  сердець...
Хай  не  тішуться  недруги  злії-
Не  зламаєшся  ти,  не  впадеш...
Ти  піднімешся  стрімко,  невпинно
З  нових  весен  життям  проростеш!..
Лиш  гірчитиме  в  серці  полинно
За  дітьми,  котрих  вже  не  вернеш...
Хто  не  дав  твоїй  гілці  зламатись,
Хто  тримав  тебе  власним  плечем,
Хто  зумів  найдорожче  віддати
Й  журавлиним  полинув  ключем...
Щоб  цвіла  ти,  Вкраїно,  весільно,
Мир  і  спокій  був,  хліб  на  столі...
Щоб  ми  жили  щасливо  і  гідно
На  своїй,  Богом  даній,землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2023

Скресає крига, тане сніг…

...Скресає  крига,тане  сніг,
Струмить,стікає  в  верболози,
І  Лютий  воза  вже    запріг-
Згорта  сніги,збира  морози...
Він  цьогоріч  попрацював,
Творив  цю  казку  сніжно-білу,
І  нам  її  подарував--
Чарівну  довгождану  Зиму!..
З'явилась  нам  в  усій  красі
Зима-красуня  в  білих  шатах...
Як  не  вподобати  її,
Знаходячись  в  її  палатах?
Накрила  білим  цілий  світ,
Цнотою  землю  застелила
І  снігу,  мов  той  дивоцвіт,
Все  сипала  і  зір  сліпила...
Кружляла  в  білому  вбранні
Зима  по  всьому  видноколу-
Творила  види  неземні,
Даруючи  нам  насолоду...
Ця  бездоганна  чистота
Змогла  усіх  зачарувати,
Тому,мабуть,  і  не  спроста
Зуміла  й  Сонце  закохати...
...Засліплене  Зими  красою
Сіяє  Сонце  угорі...
Зима  сльозою  крижаною
Стікає  стиха  по  землі...
Хто  ж,як  вона,  зуміє  жити,
І  попри  людський  поговір,
Що  є  жорстокою,  любити
Щоб  до  загину...щоб  повік...
...Збирає  воза  батько  Лютий,
Несила  біль  знести  йому,
Наче  він  долею  забутий,
Все  доньку  згадує,  Зиму...
Так  передчасно  закохалась...
Чому  життя  дає  не  те?..
Вітри  північні  ось  змагались,
Хто  серце  вкраде  крижане?..
Мороз  її  голубив  щічки,
За  нею,  наче,тінь  ходив...
А  Місяць...той  кожної  нічки,
Зірки  під  ніженьки  стелив...
...В  зажурі  ходить  місяць  Лютий,
Від  горя  навіть  почорнів,
В  журбу  закований  і  скутий
Він  не  рахує  навіть  днів...
Вже  Березень  на  видноколі,
За  ним  спішить-іде  Весна...
А  Лютий...  хоче  тільки  волі,
Туди,  де  вітряна  зима...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2023

Зустріч

ЗУСТРІЧ

Давно  те  було...У  Господньому  храмі
Молився  старенький  мудрець...
Він  часто  бував  в  домі  Божої  Слави--
Писання  Святого  знавець.
Мав  щирість  в  душі  і  чесноти  преславні
Блаженний  старий  Симеон,
І  віру  мав  в  серці,  що  гріла  в  чеканні,
Щоб  сповнився  Божий  закон.
Він  Богу  служив  ще  змолоду  гідно,
Вивчаючи  слово  Творця,
Та  виявив  сумнів  -  зовсім  невільно-
В  перекладі  Книги  Буття.
У  мить  вирішальну,  як  подив  зродився,
Явився  йому  Божий  знак,
То  Ангел  Господній  йому  відкрився,
Сказавши:  -Вір!..буде  ось+  так!..
У  книгах  пророчих  було  Слово  Отче
Про  Божого  Сина  -  Царя,
А  прийде  Господь  в  шатах  лиш  непорочних-
І  Царству  не  буде  кінця!..
А  він  -  це  побачить...Месію  побачить!..
Ще  Ангел  йому  заповів...
Відтоді  чекав,  мріяв  Богу  віддячить
За  милість,  якою  говів...
Проходили  роки,а  Старець  молився...
Багато,  багато  років...
Чекав  він  Месію,  Святого  Посланця
В  звитязі  духовних  трудів...
Він  мусить  дожити,Господь  допоможе--
Казала...чекала  душа...
Господь  обіцяв...Господь  усе  може!...
Хоч  в  нього  й  похилі  літа...
Ось  так  він  кріпився...А  в  серці  надія
у  вірі  до  Бога  цвіла...
Аж  раптом  поглянув  -  до  нього  Марія
З  дитям  на  руках  підійшла...
Земля  захиталась...Та  серце  відчуло:
Прийшла...Ось  прийшла  Ота  мить!..
І  в  Дусі  зраділо,в  блаженстві  скипіло,
А  вдячність  -  сльозою  бринить...
До  нього  з  пелюшок  очима  ,як  небо,
Дивилось-всміхалось  хлоп'я...
Нічого  в  житті,  вже  нічого  не  треба-
Ось  щастя  -  Господнє  Дитя!..
І  Господа  ніжно  із  серцем  бентежним
На  руки  бере  Симеон...
Обіцяне  збУлося!..Радість  -  безмежна...
Він  Є!..Ось  Месія  -  закон...
І  словом  пророчим,що  Духом  зродилось,
Промовив  той  Старець  усім:
-Ось  Світло  і  Слава  для  світу  -  Спаситель
І  є  Одкровення  у  Нім...
Христа  потримавши,  душею  піднявшись,
Щасливо  зітхнув  Симеон,
До  світу  всміхнувся,  Христу  поклонився-
Знайшов  він  і  спокій,  і  сон...
       Давно  те  було...Та  для  нас  воно  -  вічне,
Бо  Слово  не  має  сторіч,
А  прикладом  служить  й  про  Бога  нам  свідчить,
Та  віру  -  зв'язок  протиріч.
Єднає  Завіти,  єднає  сторіччя,
Нам  розум  і  душу  єдна.
Це  віра  нам  в  серці  мостиком  служить,
Де  часом  й  пояснень  нема...
Вчить  вірити  Слову  й  довірити  Богу
Надію  й  життя  твого  мить...
Як  треба  чекати  і  йти  крізь  знемогу-
Це  віра  й  ця  оповідь  вчить.
     Живе  у  народах  пам'ять  про  Старця,
Що  віру  про  зустріч  плекав...
Як  важко  було!..Але  він  дочекався
І...Бога  на  руки  підняв.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2023

Дзвенять в моїй душі октави мови

Дзвенять  в  моїй  душі  октави  мови,
Немов  дзвіночків  срібний  передзвін...
Такої  милозвучної  вимови
Ще  треба  пошукати  в  світі  цім.

Така  барвиста,  гарна  і  співуча  
Багатством  слів  підкорює  серця,  
Вона--жива,  як  нива  та  квітуча,
І  чиста,  як  вода  із  джерельця...

У  ній  переливаються  світанки
Й  осяяні  зорею  небеса...
Проміння  золоте  в  ній  пестить  ранки,
А  на  ланах  колосяться  жита...

У  ній  ласкаві  ненька  чи  матуся
Гойдають,  обіймають  немовля.
І  ніжні  лагідні  слова  плетуться
У  співанках,що  мати  промовля...

Блищить  у  мові  чарівна  заплава
І  хвилька  котиться-біжить  до  бережка...
А  над  водою  сяюча  заграва
Ховає  сонце  до  зіркового  коша...

Так  надихає  і  чарує  рідна  мова,
Красою    зодягаючи  буття,
А  в  серці,  мов  зерно  добірне,  слово
Пробуджує,  запалює    життя.

В  ній  струменить  енергія  від  роду,
Та,  що  єднає  низку  поколінь...
В  ній  закарбована  душа  народу
З  часів  прадавніх,  з  вікових  глибин.

Із  цих  глибин  росте  наше  коріння,
Хоч  ворогом  шматоване  не  раз,
Але  підживлене  любов'ю  і  терпінням,  
Живе  і  розростається  весь  час.

Дарує  світу  життєдайні  сходи  -
В  їх  зародку  є  мудрість  поколінь...
Та  ключ  до  пізнання  і  диво-коди  -
У  рідній  мові,  в  ній  знання  глибінь.

Прадавня  наша  мова  і  красива,
Бо  вікову  селекцію  пройшла,
Як  диво-квітка,  що  земля  зростила,
Розмаєм-піснею  довкола  зацвіла.

Дарує  українцям  свою  вроду,
Без  неї  ми  -  не  ми,  в  ній  -  шарм  і  смак...
Вона  -  мов  перевесло  для  народу,
Єднає  нас  властивістю  ознак.

Тож  культивуймо  квітку  нашу  -  мову,
Як  дивний  сад  -  з  любов'ю  і  добром.
Збагачуймось,  вживаймо  рідне  слово  -
Наш  оберіг  у  боротьбі  зі  злом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2022

Чаклунка осінь

Чарівна  осінь  -  муза  для  поетів...
Що  в  тобі  так  приваблює  людей?
Скільки  тобі  присвячено    сонетів!..
Хочу  і  я  збагнуть  твій  привілей...  

Тебе  я  бачу  світлу  і  привітну,
Мов  ніжну  жінку  з  вірою  в  дива!
Замріяну,  красиву  і  тендітну,
Всіма  любиму,  поки  молода...  

І  справді,  рання  осінь  всіх  чарує,
Має  свій  стиль,  звабливий  вигляд,  шарм..
Вона  цвіте,  її  життя  вирує
Наперекір  всім  зливам  і  вітрам!..

Ця  осінь  свіжа,  щедра  і  щаслива,
Зігріта  сонцем,  скупана  теплом,
Захоплива,  буває  і  грайлива,
Як  дівчина  під  батьківським  крилом...  

Вона  чарує  легко,    щиро,  просто,
Спокушує  бездонністю  очей...
Бува,задивишся  в  безмежний  синій  простір-
і  ти  уже  серед  "  її  "  людей...  

Мов  заворожений  дивитимешся  далі,
Красу  пізнавши,  наче  перший  раз...
Здається,ти  не  бачив  краще  кралі,
Із  віком  будеш  думати  щораз...  

Осінній  шарм,  ця  дивна  позолота,
Яскравість  кольорів  беруть  в  полон...
Багатство  осені,  і  щедрість,  і  турбота
Згадаються  чудовим  добрим  сном...  

Я  насолоджуюсь  тобою  від  початку,
Як  тільки  завітаєш  на  поріг,
Закохуюсь  чимдуж  в  твою  осінню  казку,
Яку  люблю  все  більше  з  плином  літ...  

Даруй  же,  осене,свої  чудові    миті,
Чекання  наші  виправдай  сповна...
Чаруй  собою  в  полум'янім  оксамиті,  
Бо  ти  --  чаклунка,  осінь  молода...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2022

Як мені, Боже, осягнути…

...Як  мені,  Боже,  осягнути
Правдивий  сенс  мого  буття,
Цей  світ,  себе  у  нім  відчути
І  зрозуміти  це  життя...
Як  протоптати  стежку  долі,
Осмислити  куди  веде,
Й  чи  від  зусиль  моєї  волі
Керунок  стежки  тої  йде?..
Хто  ми  тут  є  у  цьому  світі?..
Єдині  тіло  і  душа?..
Чи  дійсно  тут  життя  в  зеніті,
Чи  світ  цей  просто  є  межа?
Межа  між  вічним  і  буденним,
Між  примусом  і  каяттям,
Між  тим,  що  є  в  душі  злиденним
І  тим,  де  справжні  почуття?
Хто  нам  виковує  стандарти,
Будує  рівень  висоти,
Де  кожному-  свої  Монмартри,
Яких  повинні  досягти?..
Хто  зодягає  в  обладунки
З  терпіння,  волі  і  снаги,
І  хто  гірким  поїть  нас  трунком,
Щоб  спали  ми,  а  не  ішли...
Щоб  не  шукали  ми  дорогу,
Задля  якої  в  світ  прийшли  
Й  свою  віддали  волю  вбогу,
І  поневолені  були...
Хто  зараз  нам  готує  рамки,
Підносить  вибір  у  "меню",
Сипкі,  з  піску  будує  замки,
Стриже  мізки  у  стилі  "ню"?..
Дає  подвійні  всім  стандарти,
Їх  зрощує,  вживляє  нам,
І,  перемішуючи  карти,
Їх  розповсюджує,  мов  спам...
Як  розпізнати  в  цьому  світі
Стежину  істини  й  добра,
Котру  в  свої  лукаві  сіті
Сховала  сумнівів  пора?..
Пора  всесвітнього  тяжіння
До  грошей,  слави...суєти...
Чи  збережем  ми  розуміння,
Що  ми  -  для  іншої  мети?..
Що  не  залежно,яка  мода
І  вплив  насущної  доби,
Наше  покликання  -  свобода
У  тім,щоб  людське  зберегти...
Серед  потоку  мегабайтів
Та  обіцянок-міражів,
І,  перебравши  сотні  сайтів,
Не  загубитись  кожен  вмів...
А  загубившись  -  не  змаліти...
Бо  ми  покликані  іти,
Щоб  на  межі  не  пожаліти
Й  себе  у  собі  віднайти...
А  поки  шлях  земний  триває,
Є  в  кожного  пізнання  шанс...
Хто  хоче  -  істину  шукає,
Життя  -  це  вічності  аванс...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2022

Стрімко-стрімко біжать дні за днями. .

Стрімко-стрімко  біжать  дні  за  днями-
Тільки  літечко  вибігло  в  сад,
а  вже  осінь  там  бродить  стежками,
одягаючи  їх  в  листопад...

Вітер  долі  збирає  хвилини,
наче  листя,  й  несе  невпопад
десь  в  запростір..а  пам'ять  дитинно
ловить  їх...щоб  вернути  назад.  

І  бува,  що  заграється  з  вітром,
назбирає  собі  повних  жмень,
і  на  мить,  чистим  спогадом  літнім,
знов  поверне  ту  хвильку  і  день...  

Й  будуть  пам'яті  теплі  долоні
згадки  ті  притулять  до  грудей...
І  розтане  душа  в  їх  полоні,
і  омиє  росою  з  очей...  

Буде  ними  втішатись  й  поволі
по  листочку  кидатиме  в  сад...
Пам'ять  знає  -  їм  краще  на  волі,
хоч  душа  й  не  пускає  назад...  

І  збентежено  ловить  хвилини,
і  хова  в  закапелках  своїх-
вони  грітимуть  серце  невпинно,
як  навколо  студитиме  сніг...  

Не  спинити  нам  час  швидкоплинний,
не  минути  життя  листопад...
Час  відносить  і  миті,  й  хвилини-
хвилі  радості  і  хуртовини
і  ніщо  не  вернеться  назад...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022

Помстись катам мого народу…

Помстись  катам  мого  народу,
Всесильний  Боже!..Можеш  Ти...
Нехай  не  буде  того  зброду
синів  самого  сатани.
Хай  щезнуть  десь  в  самому  пеклі...
Не  дай  їм  прощення  повік,
бо  слуги  зла  -  вони  запеклі,
хай  їм  урветься  віку  лік...
Це  ж  треба  так  з  людей  знущатись...
потвори,  нелюди,  скоти...
У  кого  ви  могли  набратись
такої  ненависті?...З  мли,
ви  з  темряви  на  світ  з'явились-
породження  гієни  зла,
з  нечистим  назавжди  зріднились,
прогнивша  підлая  орда...
Хоч  ви  завжди  були  такими...
Та  світ  зуміли  обдурить
грошима  слизькими,  гидкими,
приспати  й  пильність  умертвить.
Тепер  вмирають  наші  хлопці,
щоб  задушити  тих  химер,
химери  ж  не  жаліють  злості
всім  полоненим,  бо  не  вмер
козацький  дух  у  білім  тілі...
Ох  як  це  ж  бісить  душі  злії,
що  плоть  шматують,  озвірілі,
не  в  силі  знищити  дух  віри...
...Мій  Боже,змилуйся  над  нами
Ти  бачиш  все  із  висоти
Ти  чуєш  біль  кожної  мами-
дітей  помилуй  й  захисти...
Спаси  усіх,  хто  ще  в  полоні-
вкраїнських  дочок  і  синів,
над  ними  розпростри  долоні-
накрий,  сховай  їх  від    катів...
Не  випробовуй  їхню  волю...
З  них  кожний  -Твій  достойний  син,
що  рідний  дім  прикрив  собою,
на  них  нема,  нема  провин!..
Пробач,  Михайле,милий  друже,
із  побратимами,  пробач,
за  тіло  зранене  й  недуже,
яке  звівечив  так  палач...
Пробачте,  любі  українці,
що  вам    цей  хрест  тяжкий  нести...
Хай  не  минуть  його  й  ординці,
хай  стануть  жертвами  кати...
Бо  їм  нема,  нема  прощення
за  звірства  ці,  холодний  жах,
за    катування  нескінченні,
за  біль  в  небесних  цих  очах...
Помстись  за  них  катам  народу,
Небесний  Отче,  поможи
навік  позбутись  того  зброду,
лихе  лихому  залиши...
Наш  біль  торка  небес  луною,
Від  серця  йде...з  його  глибин-
Ми  всі  в  боргу  перед  Тобою...
Верни  синів  до  їх  родин...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2022

Три зорі

...Життя  людини,наче  та  дорога--
Буває  добра,часом  -  йти  не  змога...
Та  мусиш  йти:  чи  темінь  наступає,
Чи  дощ,чи  вітер  гірко  дошкуляє...

Ти  мусиш  йти...Твій  шлях  -  один-єдиний,
Земний,  реальний,  хоч  не  зовсім  зримий.
Цей  шлях  так  часто  сповнений  тривог!..
Бува,  шукаєш  виходу  з  незгод...

І,щоб  підтримати  людину  в  тій  порі,
Бог  янголів  нам  шле,  мов  три  зорі...
Хто  візьме  їх  з  собою  в  свою  путь-
Освітить  шлях-дорогу,  знайде  суть...

...Полюбиш  ти  життя  своє  і  всіх,
Йти  стане  легше,будуть  друзі,сміх,
Коли  з  тобою  буде  перший  Янгол  йти-
Тримай  його,  Любов  не  відпусти!..

А  другий  -  шлях  освічує  завжди!..
Тоді  сміливо  йди  вперед,  не  жди!
До  цілі,  до  мети  вперед  ступай-
Надію  світлу  у  душі  тримай...

І  щоби  впевнено  йти  до  мети  -
З  собою  чисту  Віру  понеси!..
Вір  у  життя,  у  світло,  у  добро-
Від  Бога  Віра  нам  дана  давно...

І  хоч  нелегкий  деколи  наш  шлях,
Та  сила  Господа  -  у  нас  в  думках!..
Усе  ми  можем  перейти,  в  любій  порі,
Коли  сіяють  в  серці  три  зорі,

Чесноти  вічні,  сущі  у  житті  --
Надія,  Віра  і  Любов  святі!..
Ти  з  ними  йди!Твій  шлях  -  один-єдиний,
Цілеспрямований,  для  тебе,для  
                                                                                                                     Людини...
                                                                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2022

Життя тремкою полосою…

...Життя  тремкою  полосою
До  горизонту  все  спішить...
Спливають  роки  за  водою,
А  ти...все  вчишся,вчишся  жить...
Життєве  море  горне  хвилі,
І  ти  -  на  гребені,  то  ні...
Літа  твої  такі  мінливі-
Раз  на  поверхні,  раз  -  на  дні...
Бува,  зустрічні  урагани
Тебе  затягують  у    вир
І  крутять  там  тебе  роками,
Забравши  спокій  твій  і  мир...
Неначе  вітер  соломинку
Так  закружляють  хвилі-дні!..
Душа  твоя  не  зна  спочинку-
Вона  немов  в  якомусь  сні...
У  цьому  мареві  солонім
Не  маєш  сил  кудись  пливти-
Той  вир  трима  тебе  в  полоні,
Де  вже  втрачаєш    віру  ти...
Як  дорога  в  той  час  підмога,
Яка  спасенна  є  тобі,  
Що  вирве  із  цупкого  кола
Життя  стихії  й  боротьби...
Поможе    свіжості  ковтнути
І  десь  баланс  свій  віднайти,
Чергову  вирву  оминути
Й  вперед  ,як  сказано,пливти...
Життя  -  як  море..  Не  хитає-
Красу  ти  бачиш  навкруги,
Душа  зірки  собі  збирає
І  зводить  знов  нові  мости...
І  вчиться  знову  не  боятись
І  хмар  підступних,і  грози...
Можливо  десь  підстрахуватись
Щоб,по-можливості,пливти...
Хоча  хіба  все  передбачиш-
Бува  глибока  течія...
Підводних  рифів  не  побачиш,
Гірка  знов  доленька  твоя...
Та  ти  борись!..Ладнай  вітрила,
Тримай  міцніш  свого  човна!..
Бо  ти  вже  знаєш  -  в  тебе  крила,
Їх  відкрива  твоя  душа!..
У  них  наснага  ,сила,вміння
І  ще  багато  є  чого!..
Бо  зроблені  вони  з  терпіння,
Кроєні  з  досвіду  твого...
Із  ними  маєш  шанс  прибути
До  мальовничих  берегів,
Край  неба  також  осягнути,
Туди  -  де  мріяв  і  хотів...
І  зрозумієш,  що  є  сила,
Яка  притягує  й  веде
Посеред  моря,що  бурлило,
Ця  сила  -  Господа  плече...
Із  вдячністю  на  небосхилі,
Що  кожен  з  вірою  сягне,
Забудеш  клопоти  й  ті  хвилі,
Бо  їх  здолав...попри  усе...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2022

Різдво Богородиці

Величає  душа  моя  Господа
І  у  серці  осанна  луна-
Ми  святкуєм  Різдво  Богородиці,
Діва-Мати  нам  Богом  дана.

Ти  мов  біла  лілея  розквітла,
Наших  душ  щонайкраща  з  Обнов,
Для  батьків  своїх  Зіронька  світла
І  вінець  їх  рясних  молитов...

Як  раділи  Тобою,  Пречистая,
Мати  Анна  й  отець  Йоаким!..
Була  доля  гірка  їх  й  тернистая,
Шлях  земний  був  доволі  сумним...

Але  радість  сердець  їх  торкнулася,
Вийшли  гідно  із  випробувань
І  маленька  донька  їм  всміхнулася,
Світлий  Янгол  усіх  сподівань!..

Народилася  Діва  Марія-
Втіху  й  радість  батькам  принесла,
Довгождана  леліяна  мрія,
Що  у  Господа  ласку  знайшла...  

Радість  світом  рікою  розлилася,
Бо  Господь  благоволить  всім  нам,
Правда  світу  невдовзі  відкрилася-
Ти,  Маріє,  спасіння  є  Храм.

В  Тобі  Небо  й  земля  об'єдналися,
Ти,  Пречиста,  даруєш  Христа-
Воля  Божа  в  Тобі  прославляється,
Сходить  в  Тобі  Любов  й  Доброта...

Тож  возрадуйся  нині,  Маріє,
Ми  Твоє  прославляєм  Різдво!..
Наша  Радосте,  серця  Надіє,
Віри  й  праведності  торжество...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2022

ліс притих…

Біля  лісу  тихо-тихо...
Ліс  застиг-  пантрує  лихо,
що  снується  у  самій  пітьмі...
-Тихо!..  -шепче,  -  лихо  бродить,
за  ним  жах  пекельний  ходить,-
він  ляка  дітей  і  у  вві  сні...  

Досить,  досить...вже  не  треба...
Дайте  тиші  їм...і  неба...
Вже  вони  у  Господа  в  руках...
Не  будіть  їх,  ради  Бога...
Тут  спинилась  їх  дорога...
Хай  забудуть  всі  страждання,  горе  й  жах...  

Тихо,тихо...ліс  крислатий
стане  гілками  гойдати-
буде  він  криваве  лихо  відганять...
Людським  душам,  розіп'ятим,
вбитих  лихом  в  власній  хаті,
спокій  й  тишу  буде  дарувать...  

Душам  мученим,  стражденним,
закатованим...численним,
що  лежать  кругом...поховані  лежать...
Жах  проймає  тіло  й  вічі...
Принесіть  їм,  люди,  свічі!...
Тут  маленьким  діткам  темно  спать...  

Лежить  мати  коло  сина,
а  ось  тут-  ціла  родина...
В  чому  є  вина  цих  немовлят?..
"Гасли  тут  невинні  очі..."-
чує  ліс  посеред  ночі-
душі  між  собою  гомонять...

-Ви  коли  пішли,  у  квітні?
А  ми  в  червні...А  ми  в  липні...
А  ми  в  серпні  долучилися  до  вас...
Вас  привезли?..а  ми  пішки-
Тут  забили...А  нам  ніжки
Відірвав  осколками  фугас...  

Ми  в  вогні...а  ми  -  в  підвалі...
Ми  не  встигли...в  лоні  мами...
Ну  а  нас  закатували...і  не  раз
руки  ноги  нам  ламали..
Ми  -  від  спраги  помирали...
А  нас  просто...бо  вбивати  був  наказ..."  

Морок  в  лісі....Тіні  виснуть...
Дущі  бродять..Душам  тісно-
їх  замучено!...їх  треба  відспівать...
Вони  важко  помирали...
Їх  жорстоко  катували,
хто  про  біль  тяжкий  їх  може  розказать?!.  

-Вони  йшли  нас  визволяти,
принесли  хрести  й  лопати...,  -
сумно-сумно  душі  гомонять...
Місяць  скорчився  від  болю,
заховався  за  тополю,
Він  не  в  силі  чути  це..  сприйнять...  

-Скільки  треба  в  світі  лиха,-
він  кричить  безмовним  криком,-
щоб  навчились  люди  в  мирі  жить?!.
Скільки  ще  страждань  невинних?!..
Скільки  гинути  повинно,
щоб  серця  зчерствілі  розбудить...  

Ліс  притих...Гуде  вітрисько
десь  далеко...А  тут,  близько,
листя,  наче  сльози,  губить  клен...
Пада-падає  листочок...
Не  будіть  синів  і  дочок-
жертв  кривавих  світових  арен...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2022

Я світ збираю знову зі шматків…

Я  світ  збираю  знову  зі  шматків...
Буває  вибух  в  тобі  всередині,
І  ти  вже  не  знаходиш  берегів,
Та  мусиш  якось  жити  зараз,  нині...
В  мовчанні  слів  знаходити  себе
І  в  серці  знов  кувати  свою  волю...
Ти  наче  є,  але...нема  тебе,
Бо  не  знаходиш  в  тілі  сутність  свою...
Вона  десь  там,  розбита  на  частки,
Від  болю  розпорошилась  на  друзки,
Де  звичний  світ  рознесло  на  шматки,
Лишивши  відчуття  тривоги  й  пустки...
Усе  чим  жив,  що  планував,  бажав
Перевернулося  донизу  головою
Й  одне  бажання-  щоб  лиш  мир  настав
В  тобі  вирує...повсякчас  з  тобою...
Немає  слів,  напруга  лиш  одна..
Душа  збідніла  раптом  на  розмову,
Не  в  силі  осягнути  того  дна,
Куди  впав  світ,  де  заблукав  він  знову...
Це  ж  кожен  день  -  новий  армагедон...
Хрести  ростуть,  мов  нарости  на  душах...
Вершить  неправду  підлості  закон,
Брехня  й  насилля  світ  безжально  крушать.
Слова  з  новин  розстрілюють  "в  упор",
Свинцем  заходять  і  терпіння  глушать,
Свідомість  залишають  без  опор
І  сльози  душать,  душать,  душать...
Чому  Ти,  Боже,  допускаєш  тать,
Чому  лихий    повинен  кров'ю  впитись?..
Ми  ж  уповаємо  на  Твою  благодать
І  просим  за  невинних  заступитись...
Невинні  нині  сплачують  ціну...
В  черговий  раз  розп'ята  Україна...
Чому  життя  руйнується,  чому?..
І  в  чому  взагалі  наша  провина?..
Безсилий  гнів  і  розпач  повсякчас...
Так  не  повинно  бути,  не  повинно!..
Щонайцінніше  на  землі  -  життя  і  час,
А  ми    втрачаємо  усе  це...  похвилинно...
Хто  відповість,  і  хто  розрадить  нас,
Чому  панують  в  світі  лиходії?..
Чому  любов  і  правда  -"про  запас"?..
І  як  нам  жити  далі,  як  нам  діять?..
Я  розумію,  що  життя  -  не  рай,
Але  і  не  тягір,  не  так,  мій  Боже?..
То  чи  буде  колись  стражданням  край,
Чи  знов  неправда  правду  переможе?
З    довірою  благаємо  Отця:
Нехай  буде  ласкава  Твоя  воля!..
Очисть  і  нарозум  людські  серця,
Бо  в  нас  гарантом  миру  досі  зброя...  

Секундна  стрілка  розбиває  мить
Безцінний  час  зліта,  мов  порошина...
В  тривозі  дні..Щемить  душа,  щемить...
Вона  -  жива...чи  в  тім  її  провина?..
Тримайся  берега,  не  вигорай,  душа.
Війна  трива.Питання  -  не  на  часі.
Ховає  ніч  знов  зірку  до  коша?
То  житимеш  у  новій  іпостасі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2022

Я прошу, огорни мене Всевишній…

Я  прошу,огорни  мене,  Всевишній,
Покровом  твоїх  світлих  молитов,
Щоби  душа  моя,  збентежена,невтішна,
Відчула  мир  Твій,  спокій  і  любов...

Нехай  мене  охопить  щира  радість,
Думки  несуть  піднесення  й  тепло,
Прошу  Тебе,даруй  мені  ласкавість
В  душі  плекати  щирість  і  добро...

Нехай  знайду  розраду  я  в  молитві-
Словами  цими  серце  промовля...
Дай  витримки  в  моїй  душевній  битві-
Хай  буде  Твоя  воля,  не  моя...

Пошли  мені  думки  й  прохання  світлі,
Щоб  моя  мова  милою  Тобі  була...
Щоб  сподівання  вірою  розквітли
Й  душа  умиротворена  жила...

Допоможи  мені  відчути  Твоє  слово,
Яке  снагою  серце  напува,
Воно  розтопить  відчаю  окови--
Душа  оновлена  в  молитві  ожива...

Хай  помисли  освятяться  Тобою
І  запанує  в  серці  доброта...
Прошу  Тебе,  мій  Батьку,  будь  зі  мною,
Без  Тебе  я  на  світі  -  сирота...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2022

Обійми мене, мій герою…

Обійми  мене,  мій  герою,
Обійми...і  не  відпускай-
Хай  обійми  твої  снагою
Напоять  мене  через  край...
Хай  нестримно  заб'ється  серце,
Що  вмирало  усі  ці  дні
Без  повітря,  без  світла  й  сонця-
Воно  згасло  на  цій  війні...
Обійми  мене,  мій  герою,
Я  розтану  в  твоїх  руках,
Заховаюся  з  головою
І  пропаде  хай,  щезне  страх.
Страх  глухої  тяжкої  ночі,
Що  засів  у  моїх  грудях
І  підточує  мої  очі,
Коли  ти  десь  отам,  в  степах...
Я  на  крилах  душі  швиденько
Через  лихо  до  тебе  мчу...
Чи  ти  чуєш  моє  серденько?..
Я  волаю  ним!..  Я  кричу...
Я  не  хочу  без  тебе  бути!..
Повертайся  живим  назад...
Я  не  хочу  могти  забути...
Ти  -  дорожче  всього  в  стократ!..
Ти  дорожче  всього  на  світі...
Пригорнись  до  моїх  грудей...
У  чужому  ми  зараз  літі...
Серед  своїх  й...чужих  людей...
Пригорни  мене,  мій  герою,
Нині  світ  цілий  проти  нас...
Розлучає  мене  з  тобою
Ця  проклята  війна  і  час...
Але  знай,я  їм  не  дозволю
Обікрасти  навіки  нас,
Я  молитимусь...і  відмолю
Наше  щастя...ще  й  про  запас.
Я  прикрию  тебе  любов'ю,
Як  потрібно  буде  щораз,
Коли  ти  там...на  полі  бою...
Ти  лиш  вір...й  пам'ятай  про  нас...
Ну,  а  поки...побудь  зі  мною,
Заховай  у  своїх  очах...
Я  за  тебе  буду  горою,
Ти  за  мене  станеш  стіною-
Буде  добре  усе  у  нас...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2022

Мій милий, Боже, падають дощі. .

Мій  милий,  Боже,  падають  дощі...
Багряне  небо  -  мов  суцільна  рана...
Ти  плачеш,  Боже?..По  твоїй  щоці
Сльоза  стікає  -  ця  криваво-пряна?..

Гарячий  вітер,  бачиш,  не  стиха,
Горять  серця...пала  вогонь  жертовний...
А  полум'я  й  дот`епер  не  вщуха,
І  край  наш  повний  диму...повний...

Летять  до  тебе  втомлені  серця...
Ти  дай  їм  пити,  остуди  їх,  Боже,
І  приготуй   їм  кожному  вінця,
Бо  тут  за  правду  з  них  загинув  кожен...

І  пригорни...Як  батько  б  пригортав...
Зітри  сльозу  на  їх  кривавих  скронях..
З  них  кожен  ран  тяжких  в  бою  зазнав...
Студи  їх  біль...  на  зранених  долонях...

З  них  кожен  найдорожче  тут  лишав-
Кого  любив,  ким  жив...лишав  навічно...
Чому,  ти  Боже,  їх  до  себе  взяв?..
Чому  життя  їх  склалось  так  трагічно?

З  них  кожен  не  дожив  й  не  докохав...
Багато  хто  не  стрів  й  зорю  досвітню,
Не  звив  гніздечка  і  не  заспівав
Майбутнім  діткам  журавлину  пісню...

Вони  пішли,  щоб  зорями  цвісти...
І  небо  вже  на  полум'я  похоже...
Як  нам  до  розуміння  дорости,
Чому  це  відбувається,  мій  Боже?..

Вже  осінь,  Боже,  в'януть  спориші...
На  серці  й  досі  в  нас  кривавить  рана...
Ти  притулись  до  кожної  душі
Скажи,що  вийшов  час  проклятого  тирана...

Тримай  нас,  Боже,  вірою  тримай...
Не  дай  сльозами  засмутити  небо...
Промінням  долі  освіти  наш  край,
А  сліз  доволі  вже...не  треба  сліз,не  треба...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2022

Прощавайте, Ваша Величносте…

..У  мене  був  важливий  в  світі  трон.
Носила  я  найважчу  із  корон.
Та  ноша  не  була  миттєва.
Та  я  кріпилась  Я  ж  -  британська  королева.  

Я  світ  любила.Світ  звертавсь  до  мене,
Розказував  про  болі  і  потреби...
Світ  знав,  що  моя  участь  в  тім  дієва,
Бо  я  -  надійна    британська  королева.  

Підносили  мене  до  високості.
Та  при  нагоді-  не  жаліли  злості...
Казали,  що  холодна,  мов  сталева...
Я  ж  -  стримана  британська  королева.  

Я  знала  потрясіння,  тиск  і  втрати,
А  світ...світ  помагав  мене  ламати...
Та  я  трималась...Я  ж  -  з  родини  лева.
І  пам'ятала:  я  -  британська  королева!..  

Усе  було:  і  недруги...й  насмішки...
Я  слухала...Й  міняла...капелюшки.
Хай  прогинається  під  мене  ера,
Я  -  леді,  істинна  британська  королева.  

І  я  не  сходила  зі  шпальт  усіх  газет!..
Моїм  синонімом    є    слово  "етикет".
Я  була  пунктуальна  скрізь,  де  треба,
Я  -  правильна  британська  королева.  

Мій  рід  віки  плекав  низку  чеснот,
Лишив  у  спадок  тисячу  клейнод  ..
Для  нації  -  це  стиль  життя  forever,
Я  зрозуміла  це.  Я  є  британська  королева.  

Я  стиль,  взірець,  ікона  світу,  мода,
Погода  і,  можливо,  непогода...
Гаряча  серцем  і  натхненна,  я  -  серпнева,
Я  працелюбна...Бо  -  британська  королева...  

Та  вам  розкАжу  ще  один  секрет:
Миліше  був  мені  палаців  і  карет
Зелений  парк,  де  коні  і  дерева...
Душею  спрагла  я,  британська  королева...  

Моя  епоха  довга...Упів  неба.
Я  була  сильна...сліз  й  тепер  не  треба...
Я  усміхаюсь!..viva  еtiquette...
Назавжди  Ваша.  Queen    Elizabeht.

#ЗБлагунСупрович  2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2022

Грозою відгриміло літо…

Грозою  відгриміло  літо,
Відбулось  спалахом  пожеж,
Сльозою  терпкою  омито
І  смутком  встелене  без  меж...  

На  полі  бою  розчахнене,
Розтерзане  свинцем  гармат,
Розстріляне,  вогнем  палене,
Нещадним  вибухом  гранат...  

Поранене...і  потом  вмите,
Підірване  посеред  мін...
Розпороте,  снарядом  збите,
Загублене  серед  руїн...  

І  рване,  топтане,  розтяте,
Прошите  кулями  стократ...
Замучене  і  ...розіп'яте
У  долі  тисячі  солдат...  

Скривавлене  і  спрагле...спите
Усіх  гіркот  і  полинів...
І  щедро  кровію  полите
Найкращих  доньок  і  синів...  

Зажурене,  сумне,  тужливе,
В  тривозі  і  витті  сирен...
Болюче...Проте  -  надважливе,
На  тлі  нескорених  знамен.  

Важке,  нестримне...особливе!
Відважне  літо  перейшло,
П'янке  надіями,  сміливе-
Не  раз  й  не  два  карало  зло.  

Не  похитнулось,не  змирилось,
Не  впало  долу  ворогів-
Вкраїнське  літо  -  не  скорилось
Руками  доблесних  синів.  

Не  загубило  гідність  й  волю,
Ані  снаги  до  боротьби,
і  вижило!..на  полі  бою
вже  осінь...
                                       Й  ти  -  не  підведи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2022

Розійдусь у тобі рідна мово…

розійдусь  у  тобі,  рідна  мово,
краплями  роси...так  невагомо
в  океані  із  твого  повітря
буду  завжди  легка,  чиста,  світла...
чи  дощем  проллюся  в  твої  ріки
і  джерельцем  стану...   скільки  втіхи!..
буду  бігти  садом,  чистим  полем
між   корінням  потечу...а  згодом
зійду  квіткою  поміж  квітками...
зачаруюсь   диво-пелюстками
і  щаслива,  що  знайшлася  в  тебе,
задивлюсь  у  твоє  чисте  небо...
споглядатиму  безмежну  височінь,
як  робили  це  багато  поколінь...
ти  є  неосяжна,   рідна  мово,
зорями  сіяє  твоє  слово...
у  твоїх  глибоких  небесах
пізнання,  шифроване  в  словах...
зорепадом  падають  слова,
я  дивлюсь  й  милуюся  сама  -
скільки  в  них  відтянків,  барв,  краси,
світла,  музики,  щемної  чистоти!..
я  пелюстками  душі  вберу  слова  -
хай  зростає,  гріючись,  душа...
хай  підносить  серце  рідна  мова,
та  окрилює...а  я  ось  знову
світом  чарівним  її  полину  -
птахом  на  зелену  полонину...
розіллюся  сонячним  промінням,
розійдусь  розмаєм  і  насінням...
знову  й  знов  в  тобі  я  проростаю...
мово  рідна,  я  тебе  кохаю....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2022

Наболіло…

"...Війна  триває  за  нашу  свободу  і  незалежність.  Вона  йде  не  лише  на  фронті,  але  й  у  голові  та  серці  кожного.Віктор  Тютюн.


Ну  що,  новітні  яничари,
манкурти,  зрадники-сини:
-"ввєді  войска,путін",-кричали,
тепер  -  "спасі  і  сохрані"?..
Накликали  біду  у  хату-
ущент  зруйновано  ваш  дім..
І  служите  своєму  ж  кату,
ще  й  співчуття  чекаєте  в  тім...
А  як  ви  жили  -  пригадайте:
"ми  свой  хатім,наш  руssкій  мір!"
Не  думали,що  затягайте
усіх  в  страшний  нелюдський  вир?..
Бо  вас,  невдячних,"прітеснялі",
Таких  усіх  "іскон-іскон"...
Це  як  -  хліб  їли  тут  і  сало,
а  до  маsкви  йшли  на  поклон?..
ковтали  залпом  "паученья"-
"маskва  для  всєх  радімий  дом!"
і  запальним,холопським  "рвєньєм"
несли:"врагі  ліш  за  бугром!"
"Євросоюз  -  то  злоключенье"
"нам  нада  с  сільним  бить,  с  орлом!",
"і  будєт  "колбаса"  й  "печеньє",
"ліш  нада  падружить"з  ...ярмом?
Що  вам  до  того,  що  мільйони
Замучено  у  тім  ярмі...
Не  писані  моskві  закони,
сльозам  не  вірить-  хіба  ні?..
там  -"бйот  радімий  -  значіт  любіт!"
"но  развє  ета  а  плахом?"
"Ну  поколотіт...прігалубіт"...
"вєдь  сільний  должен  бить  с  кнутом!"
Тепер  вам  було  "ущемлєнье"-
позбавили  служить  гуртом...
Ви  мали  все,  зрадливе  плем'я,
та...  вам  миліше  з  батогом.
Ну  як  тепер  вам  ваш  месія?..
Вже  кожен  з  вас  озолотів?..
Та  ви  глухі  є  і  сліпії,
бо  дехто  й  досі  не  прозрів...
Манкурти  і  пристосуванці,
плоди  фальшивої  доби,
гнилі  душею  запроданці,
служки  й  поплічники  орди...
І  не  болять  вам  краю  рани,
ані  дітей,  ні  матерів...
Як  і  раніше  -  навстіж  брами
уже  й  для  ваших  ворогів.
Ви  ж  у  цім  краю  народились,
дітей  своїх  ростили  тут...
Чом  за  добро  так  поглумились
І  привели  до  нових  смут?!
Чим  перед  вами  завинила
спокійна  й  лагідна  земля?
Тим,що  коритись  не  хотіла
перед  сваволею  креmля?
Котрий  спаплюжив  й  ваші  душі
і  мозок  витруїв  до  дна,
так,  що  миліш  хлібів  насущних
моskовська  влада  і  брехня?
-"Какая  разніца",-  шипіли,-
"какім  общаться  язиком"!..
Що  ж,  вас  тепер  "асвабаділі"
"Вєликарусскім"...кулаком.
"Асвабаділі"  від  спокою,
Безпеки,  мирного  буття...
Тепер  "дєржавнаю"  рукою
"асвабаждают"  від...життя...
Зазнали  й  ви  вже  горя  й  муки
від  "дружествєнного"  крemля,
проте...цілуйте  й  далі  руки
вашого  ката,  м@skаля.
У  затуманену  свідомість
не  прийде  й  крихти  каяття,
а  зрада  процвіта  натомість-
вистежує  чиєсь  життя...
Та  що  мені  тут  говорити
до  душ,  чорніших  за  метал...
Мені  лиш  жаль  невинно  вбитих,
а  вас,  запроданці,  не  жаль.
"Расія  бйот"?...то  певно  "любіт"...
така,  "родімиє",  мораль...
"Любовь"ця  душить?  тисне?  губить?..
Не  знали  ви?..Як  жаль,як  жаль...
#ЗБлагунСупрович  2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022

Боги (за одноіменною світлиною О. Шупляка)

Війни  простяглись  дороги...
Як  змії,  повзуть  тривоги
І,наче  на  косовицю,
У  небі  вдаряє  грім...
Палають  вогні  край  неба-
Стихію  прожити  треба...
Нам  страшно...що  і  казати,
А  як  же  ОТАМ,  як  ЇМ?!.  

Запилені  ТАМ  дороги...
Й  знесилені  від  утоми
Їх  очі  і  руки  й  ноги
Та  йдуть  ВОНИ,  як  один...
І  ЇМ  вже  давно  не  спиться,
А  спокій  їм  тільки  сниться,
Та  кожен  із  них  кріпиться-
Чийсь  батько,чи  брат,  чи  син...  

Ведуть  Їх  вперед  дороги...
Вертати  немає  змоги-
Позаду  отчі  пороги,
Попереду  -  лютий  звір...
Попереду-  блискавиці,
І  ворога  душі  ниці,
А  в  них...лиш  душа  із  криці,
Та  вір  ЇМ,  ти  тільки  вір!..  

То  пекло,  оті  дороги...
Та  йдуть  ВОНИ  до  знемоги,
І  кулі  там,  мов  батоги,
Свистять  і  ламають  стрій...
Спиняють  життя  дороги...
ТАМ  небо  -  відкриті  чертоги
Й  Любов  лиш  найвищої  проби
Десь  ТАМ,  де  останній  бій...  

Розстріляні  ТАМ  дороги...
У  вирвах  страшних  перелоги...
Та  йдуть  ЗСУ,  мов  Боги,
Їх  мужність  тримає  світ...
За  ними  -  шлях  перемоги,
Й  не  має  міцніш  оборони,
Немає  сильніш  охорони,
Як  наш  український  цвіт...  

Ті  душу  проткнули  дороги...
Б'ються  сини  до  знемоги.
Подай,  Боже,  Їм  допомоги,
Хай  вернуть  живі  звідтіль!..
Хай  кожна  сестра  і  мати
Обійме  сина  чи  брата,
Кохана  -  свого  солдата
І  мирно  буде  довкіль!..  

Хай  щезнуть  війни  дороги...
Загубляться  всі  тривоги,
Почнеться  шлях  перемоги
Крізь  пил,  гіркоту  і  біль.
...Край  неба  десь  молодиться...
Хай  вам,вороги,  не  спиться,
Хай  грім  вас  накриє  й  криця,
Досягнуть  ракети  ціль...

Світлина  О.Шупляка  "БОГИ"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022

Заплакала Україна гіркими сльозами…

Заплакала  Україна  гіркими  сльозами...
Ворог  лютий  її  душить  гострими  кігтями...
Двоголовий  змій   нещадно  палить  міста  й  села,
Людей  губить  безпощадно,  топче  її  зела...

Повів  орків  за  собою  військо  недолуге,
Що  гвалтує  й  убиває,  мирний  люд  мордує...
Нищить  цвіт  наш  український,  впивається  кров'ю
Й  нарікає  те  безчинство  "братньою  любов'ю"...

Затужила  Україна...Рани  кровоточать,
Болять  дико...А  найбільше  -  на  тілі  діточім...
Розгнівалась  гнівом  лютим!..Зав'язала  берці
І  зійшлася  з  лихим  змієм  у  смертельнім  герці...

Напружила  усі  сили  у  нерівнім  бою,
Світ  тим  самим  заступила  від  змія  собою...
Б'ється  мужньо  Україна  та  кров'ю  стікає-
Щонайкращих  дітей  своїх  у  битвах  втрачає...

Світ  те  бачить,аплодує...дехто  помагає,
Але  в  справжній  допомозі  чомусь  зволікає...
Світе  людський,розмаїтий!..  Ситий  та...  лякливий...
Який  все-таки  ти  різний,  в  судженнях  мінливий...

Споглядаєш,  оцінюєш,  а  то  й  привикаєш
До  ран  чужих  -  не  болить  тебе,  то  й  не  відчуваєш...
Не  тобі  болить,  світочку,  не  ти  втратив  сина...
Ані  донечку  маленьку  -  не  твоя  ж  дитина...

Україна  нині  плаче...Україна  в  тузі...
Озовіться,  брати  й  сестри,  озовіться,  друзі!
Підтримайте  нашу  неньку,  славну  Україну,
Вона  зараз  за  всіх  б'ється...за  всіх,  до  загину...

Допоможіть  подолати  брехливого  змія,
Поки  ще  є  трохи  часу,  поки  є  надія...
Україна  ще  бореться...не  втрачає  віру,
Лиш...дітей  своїх  найкращих...й,напевне,  довіру...
#ЗБлагунСупрович

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2022

Ведуть мене у осінь знов стежки…

Ведуть  мене  у  осінь  знов  стежки...
День  вересневий  літо  проводжає,
А  пам'ять,  через  рОки  навпрошки,
До  школи  на  подвір'я  поспішає...
Добридень,  школо!  Як  ти?..Розкажи...
Сьогодні  ти  така  святкова  зрання!..
Ти  ожила...І  діток  голоси
Віршовані  дарують  привітання...
Цвітуть  усмішки  щирі  навкруги,
Яскравих  квітів,  як  надій,  багато,
І  слово  вчителя  також  додасть  снаги-
День  знань  -  то  особливе  свято!..
Й  дзвенітиме  подвір'ям  заливисто
Такий  чеканий  срібний  передзвін-  
Запросить  учнів  вчитись  урочисто  
Шкільний,святковий,  голосистий  дзвін!
Займуться  радістю  найменших  оченята-
Чека  малечу  перший  їх  урок!
В  Країну  знань  потрапили  малята
Й  сьогодні  роблять  свій  найперший  крок...
Всміхаються  вони,  радіють  зрана,
Букварики  новенькі  у  руках...
І  перша  вчителька  їм  стане,  наче  мама,
Що  поведе  дбайливо  по  диво-сторінках...
Дитинство  квітне  в  школі,  зріє  юність,
Дарує  крила  школа,  наче  птах...
Вона  посіє  зерна  -  зійде  мудрість,
Яка  бере  початок  у  цих  шкільних  роках...
О  школо  рідна,  незабутня  школо,
Кринице  знань,  життєвий  оберіг!..
З  тобою  все  світлішає  довкола
Для  тих,  хто  переступить  твій  поріг.
Тобі  під  силу  запалити  вогник
В  маленькім  серці  і  живить  щомить,
Бо  серце  вчителя-незгасний  є  жертовник,
Що  радо  ділиться,  знання  дарує,  вчить...
В  такій  захопливій,затишній  атмосфері
Пройде  вервечка  цих  шкільних  років,
І  тільки  згодом    -  дати  на  папері
Та  відчуття,  що  знов  туди  б  хотів...
Шкільні  роки...Ну  хто  забуть  їх  може?
Захопливий  юначий  дивосвіт!..
Їх  пам'ять  наполегливо  стриножить,
Адже  вони  життя  є  перший  цвіт...
Через  літа,  коли  приходить  осінь,
Я  чую  в  серці  кришталевий  дзвін,
Який  мене  у  молодість  запросить--
До  школи  через  роки  кличе  він...
Згадає  знову  зустрічі  й  прощання,
На  мить  поверне  у  шкільні  ряди...
Прийми  ж  від  нас  усіх  тобі  вітання!
Ти  в  серці,  рідна  школо,  назавжди...

Вересень  2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2022

Найменшим школярикам

Доспівало  колисанку  літечко  свою...
А  на  зміну  йому  осінь  вийшла  на  стезю.
Золоту  вдягла  сорочку,  звеселила  день!
В  руках  в  неї  -  по  дзвіночку!Ними  дзень-дзелень!..

Розбудила  отим  дзвоном  пташенят  малих,
А  вони  усі  півколом  плиг  кругом  та  плиг!
З-попід  стріхи  -  на  дерева,  сіли  на  траву,
Щебетанням  зустрічають  гостю  чарівну...

За  пташатами-  звірята!  Пробудився  бір!..
А  за  ними  і  малята  -  вибігли  у  двір!
Десь  луна  чарівний  дзвоник!Чути  -  дзень  та  дзень...
Сповіща  про  день  осінній,  особливий  день!

Сонце  чубчики  цілує,  ранок  догора,
Ну  а  діткам  йти  до  школи  надійшла  пора!
Нині  школа  відчиняє  двері  їм  свої!..
Тож  хвилюються  дорослі  й  діточки  малі...

Мама  трепетно  зітхає:  вирушати  час...
Її  дитина  -  вже  школярик,  йде  у  перший  клас...
І  бабуся  чомусь  плаче...міцно  обійма,
А  ще  вчора  сердИлася...ну  і  дивина...

Проводжає  сивий  котик,  півень-бородань...
Ну  і  звідки  їм  всім  знати  про  Країну  Знань?
...Наче  квіти,  біжать  діти,  ранці  на  плечах,
Сонце  світить  їм  осіннє  радістю  в  очах...

Проводжає  тепла  осінь...З  легкої  руки
Пробіжать  так  непомітно  всі  шкільні  роки...
І  буде    на  тій  стежині  подив  й  відкриття...
Тільки  б  доля  дарувала  мирнії  літа...

Тільки  щоб  цвіли  навколо  сад  й  зелений  гай,
Зустрічала  рідна  школа  й  найрідніший  край
Ну,  а  осінь  не  втомиться  і  в  перший  же  день
Своїм  дзвоником  покличе:
                                                                           -Пора!..Дзень-дзелень!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2022

Там, де літо із осінню сходиться

...Там,  де  літо  із  осінню  сходиться,
На  межі  зупинюся  на  мить,
Постою...Вітер  звідкись  повіється
І  волосся  моє  розпестить...
Озирнуся...Ох  долечко,долечко...
А  кругом  і  краса,  і  блакить...
А  позаду  --  життя  мого  полечко,
Літо  моє  барвисте  бринить...
Промайнув  уже  червень  закоханий,
Липень  сонячний  також  відцвів...
І  зі  мною  -  лиш  серпень  турботливий,
Та  минула  уже  й  пора  жнив...
Він  за  руку  мене  ще  притримує-
Перейти  помагає  рубіж...
Я  дивлюсь  йому  в  очі,й  не  стримую
Сліз,  що  скапують  раптом  із  віч....
Розглядаю  кругом  себе  з  вдячністю-
Боже  мій!Ти  красу  цю  мені  дарував!..
Та  прости,що  я  бігла  з  поспішністю,
Й  не  добачила  все,  що  Ти  дав...
Не  добачила  і  не  натішилась,
А  вже  літо  ось-ось  промайне...
Хай  хоч  в  ці  літні  дні,що  залишились,
Моя  доля  прихильна  буде...
Мені  треба  ж  іще  роздивитися,
Ще  багаж  треба  скласти  у  путь...
Із  собою  також  помиритися,
А  тоді  вже  рушати,  мабуть...
Ну,  а  поки  я  трошки  спочину,
На  дорогу  присяду  ще  тут...
З  любим  серпнем  у  спогади  злину,
Щоб  і  звідти  чого  не  забуть...
І  насмілюсь  його  розпитати,
Що  про  осінь  він  знає,що  чув
І  як  далі  мені  шлях  долати,
Щоби  радісним  й  легким  він  був.
Осінь,осінь...Яка  вона  буде?...
У  природі  --    примхлива  бува...
Ну,а  поки...хай  серпень  голубить
І  дарує    свої  ще  дива...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2022

Літо минуло, наче й не було…

...Літо  минуло,наче  й  не  було-
Лиш  гіркота  в  полинах...
Тінню  майнуло,жаром  дихнуло,
Розтало  в  гарячих  степах...

Десь  загубилось...смутком  накрилось-
Сонце  украла  війна...
Зимно  неначе...й  не  розвеснилось-
Умови  диктує    вона...

Болісні  втрати...серце  розп'яте...
Кров'ю  стікають  слова...
Нищить  країну  військо  прокляте-
Смерть  тут  збирає  жнива.

Досить  вже,досить!..Серце  голосить,
Не  в  змозі  осилити  втрат...
Осінь!Ти  зможеш,  зиму  побореш-
Вернеш  додому  солдат...

Літечко  стихло...Та  зовсім  не  зникло-
Назавжди  у  наших  серцях
Згаслі  надії,  розтоптані  мрії-
Наш  Маріуполь  в  хрестах...

Трагедія  Бучі,теракт  в  Кременчуці,
Обстріляні  села  й  міста..
Жертовність  Героїв  в  жорстокім  двобої
І  дика-предика  орда...

Розтоптане  літо,розстріляні  весни-
І  сум,  що  розсіявсь  навкруг...
Смерть  косить  і  косить,а  їй  перевесла
Війна  подає  лиш  до  рук...

Нестерпно  пекучі  ці  сльози  жагучі...
І  лютий-прелютий  наш  біль!..
Ординці,  ви  стали  кодлом  гадючим,
Чекає  на  вас  помсти  хміль.

Уже  є  закваска...До  осені  збродить-
Гарячою  була  пора!..
Ви  кров'ю  упились,похмілля  надходить-
Тепер  частувати  пора!..

І  прийде  розплата  за  сина,за  брата,
За  весь  безневинний  наш  люд...
І  кара  чекає  люта  на  ката,
Згорить  двоголовий  той  спрут.

В  нас  літа  не  було  -    в  війні  спалахнуло,
Осколком    застигло  в  серцях..
Та  Бог  допоможе  і  ми  -  переможем!..
Хоч  поки  і  зимно  в  грудях...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2022

Серпневі дні…

…Серпневі  дні,  мов  зерна  золоті-
Добірні,стиглі  зерна  літа,
Що  викупані  в  сонячнім  теплі,
Дбайливо  ним  доглянуті  й  зігріті.

Вони  духмяним  медом  навкруги
Розлилися  у  солодкавій  млості
І  манять  у  замріяні  луги,
Де  розкоші  серпневі  кличуть  в  гості...

Тут  літо  радо  обіймає  нас,
І  серпень  стіл  багатий  накриває--
Пора  врожаїв  цей  натхненний  час,
Нас  щедрістю  земля  благословляє.

Духмяно-пряна  й  запашна,  вона
Життя  нектаром  наливає  грона,
Солодким  соком  зваблює  уста,
Відтінками  чарує  зір  довкола...

Спекотні  дні  і  пестять,  й  ніжать  нас,
Ласкаве  літо  враження  дарує,
І  не  дарма,  душею  просиш  час:
-Хай  серпень  трішки  довше  погостює...

Симфонію  казкової  пори
Дарує  місяць  -  сонячний  й  погожий,
І  тільки  прохолодні  вечори
Нагадують,що  й  він  лиш  перехожий...

Хоч  пахощами  сповнена  земля,
Квітують  чорнобривці  попід  хату,
Та  вже  готується  родина  журавля-
Невдовзі  їм  у  вирій  відлітати...

І  серпень  жне  колосся  -  літні  дні,
Складає  їх  в  снопи,  а  час  молотить...
Залишить  зерна  -  спогади  ясні,
А  вітер  несуттєве  порозносить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2022

Україно, ти під синім небом…

Україно!..Ти  під  синім  небом
Квіткою  красуєшся  здаля-
Із  своїм  родючим  чорноземом
Богом  поцілована  земля!..  

Сонцесяйні  ниви  та  квітучі,
Зорані  поля  --  рядок  в  рядок...
Ти,  Вкраїно,  в  вишиванці  сущій
Соняшником  вкладена  в  стіжок!..  

Сяєш  золотом  на  карті  світу,
Золотистий  цвіт  твоїх  дарів!
Хліба  сущого,  пшениці  й  жита,
І  пахучих,  в  соняхах,  полів...  

Розцвітаєш    сяйвом  сонцецвіту!..
І  здається,  що  у  літні  дні,
Зріле  сонце  губить  зерна  в  житі--
З  них  зростають  сонечка  малі!..  

Соняхи  із  запахом  медовим--
України  гордість  і  краса,
Розцвітають  з  кожним  роком  новим,
Невід'ємна  радість  і  снага.  

Квіткo  сонця,  виразна,яскрава,
Ти  без  світла  й  волі  не  ростеш...
Ти  -  корисна,  в  тому  твоя  слава,
Й  недаремно  на  землі  цвітеш...  

Я  в  тобі  вбачаю  нашу  душу--
Українську,  щиру  та  пряму!
Волелюбну,  гідність  сущу  нашу,
Що  в  віках  протистоїть  ярму...  

Воля,  щоби  жити  і  творити,
Щоб  людина  у  душі  росла,
Необхідна  понад  все  на  світі-
В  цьому  правда  на  землі  ясна.  

Волю,  як  те  сонце,  не  згасити
В  душах,де  хоч  раз  вона  цвіла,
Прагнення  до  світла  не  убити-
В  цьому  філософія  життя...  

Зернятко  малесеньке  до  сонця
Проростає  із-під  груд  землі--
Так  і  українське  мужнє  серце
Волю  здобуває  в  боротьбі...  

Щоб  сіяти  й  дихати  на  волі,
Шлях  нелегкий  треба  перейти
І  наперекір  лихій  цій  долі--
Прорости,  і  вижити,  й  зрости!..  

Соняшники  рясно  розцвітають
На  вкраїнських  сонячних  ланах...
Їх,  квітучих,  також  вишивають
На  сорочках  рідним,  рушниках...  

Дуже  наші  люди  полюбляють
Сонячну  веселу  цю  красу!..
З  колосками  соняшник  сплітають--
Вірять  в  її  магію    живу...  

І,  можливо,  є  на  все  основа--
Не  розгадана  ще  таїна  буття...
Сонячно  сія  краса  чудова,
Вишита  з  зернин,  в  яких  --  
                                                                                           життя...
#ЗБлагунСупрович  2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2022

Люба й мила моя Україно

Люба  й  мила  моя  Україно,
Красна  земле,  достатку  руно!..
Я  вклоняюсь  тобі  доколінно
І  цілую  твоє  знамено..
Благоволю  тобі,  рідна  земле,
Ти  -  свічадо  у  долі  моїй,
світла  віра,  тривка  і  безмежна,
моя  вервичка  мрій  і  надій...
Попри  всі  негаразди  й  незгоди,
що  упали  на  твої  рамена,
ти  до  єдності  йшла  і  свободи,
хоч  не  раз  підрізали  стремена...
Навдліг  тебе  били,  голубко,
ще  й  обіруч  тисли  вороги,
і  щоб  ти  не  оговталась  хутко,
Шпарко  так  в  кайданИ  закули...
В  рідній  хаті  звеліли  служити  -
ймення,пам'ять  і  річ  відняли...
Але  душу  твою  їм  не  вбити  -
Ґніт  душі    пломеніє  завжди!..
Іскри  духу  твого,  Україно,
у  серцях  палахтять  навіки,
і,охоплені  ним,  воєдино
в  стрій  ставали  Герої-Сини...
Славні  легіні  -  Лицарі  Духу,
наші  мужні  захисники
прийняли  і  приймають  ще  муку,
щоб  Вкраїна  і  ми  в  ній  жили...
Мріють  постаті  світлі  степами,
де  у  бою  тяжкім  полягли,
й  промовляють  очима-зорями,
щоби  ми  рідний  край  берегли...
Землю  нашу,  їх  кров'ю  политу,
на  вівтар  покладеним  життям
та  слізьми  матерів  їх  умиту
не  лишили  на  глум  ворогам...
Щоб  не  йшли  їх  брехні    путівцями
не  попалися  в  сіті  навспак,
Щоби  мудрість  була  поміж  нами  -
молить  кожний  наш  вбитий  вояк...
Добра  воля  в  роду  щоб  зростала
і  не  ремствував  дрібним  ніхто,
А  любов  щоб  в  серцях  панувала,
бо  любов  поглинає  лиш  зло...
Помолюся  за  тебе,  Вкраїно...
У  люстерко  небес  задивлюсь,
де  Господь  наш  Предвічний  Єдиний
сіє  спокій  і  мир...Я  -  нап'юсь...
І,  омитою  небом  душею,
Навкруги  озирнусь-роздивлюсь  -
я  народжена  в  світі  землею,
що  дарує  всім  хліб!  Тим  горджусь!
Горілиць  упаду  в  жовте  жниво,
вчувши  раптом  землі  вічний  зов...
Синьоока  моя  Україно!..
Твердь  небесна    -  святий  твій  покров...
Повінчалася  з  небом  Пречиста!
Хай  буде  благодатним  твій    рід!
Із  відродженням,  нині  врочиста
ЗЕМЛЕ  РІДНА!  БЛАГИХ  ТОБІ  ЛІТ!..

Серпень  2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2022

З Днем Незалежності!

Вітаю,  любі  Українці!..
Сьогодні  -  День  усіх  звитяг!
Хоч  горя  в  нас  тепер  по  вінця,
Та  вище  піднімаймо  стяг!..
Крізь  сльози  будемо  співати
Пісень,що  скріплюють  в  борні...
Ми  є!..І  нас  не  подолати,
Не  знищити  і  в  цій  війні.
Ми  будемо!  Ніщо  на  світі
Не  зможе  подолати  нас,
Ще  наше  сонце  у  зеніті-
Тремтіть,  непевні,  прийде  час-
Зійдете,  як  роса  на  сонці-
Вже  пекло  зачекалось  вас,
Ми  ж  запануємо  в  сторонці,
Бо  голос  правди  -  Божий  глас.
Не  ждіть  пощади,  її  не  буде,
Самі  ви  вибрали  свій  шлях
Розбою,  ненависті,  згуби-
Будете  прокляті  в  віках.
Пильнує  Бог  і  довго  терпить,
Бо  кожному  дарує  шанс,
Та  зло  творити  -  ви  уперті,
Ви  -  вбивці,  світу  дисонанс.
Нема  в  вас  каяття,  лиш  лихо
Плекайте  й  множите  весь  час...
Та  прийде  час,  пекельний  вихор
Ракет  страшних  знайде  і  вас!
І  хай  сумне  в  нас  нині  свято,
Та  ми,  з  сльозами  на  очах,
Згадавши  болісні  утрати,
До  волі  знов  продовжим  шлях.
В  ім'я  любові  і  спасіння,
В  ім'я  майбутніх  поколінь,
Ми  будем  йти!..Бог  дасть  терпіння,
А  ворогів  чекає  тлінь.
Крізь  лихо  будемо  сміятись,
І  жити  будемо,  авжеж!..
Кохати,  вірити,  навчатись,
І  мріять  будемо  без  меж!..
Ми,  мрійники,  угодні  Богу-
В  молитві  душу  бережем...
І  воскресаєм  знову  й  знову,
На  зло  лихому,  ми  -  живем!..
Любимо  Господа  й  державу-
Наш  теплий  синьо  жовтий  стяг...
І  хоч  нас  вводили  в  оману,
Та  лиш  збудили  до  звитяг!..
Тримайся  ж  нині,  Україно,
Вже  зовсім  близько  до  мети!
Сьогодні  ти  -  взірець-країна,
Свободи  символ!  Тож  -  світи!..
Уклін  доземний  Українцям,
Що  захистили  нас  грудьми...
Ми  -  є!  Ми  будем!..Зась  чужинцям!
І  Незалежність  -  то  є  МИ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2022

Пам'ятаймо…

...Спохмурніли  думки,затужила  душа--
Захопили  в  полон  вітровії...
В  серці,мабуть,гроза,буря  там  не  вщуха,
Плаче  серце,та  сльози  --  сухії...

Що  ж  це  в  нас  за  пора--уже  скоро  жнива,
Літо  красне,жадане  на  дворі,
Та  на  серці  журба,бо  в  країні  біда-
Нема  спокою,миру  і  долі...

Відчуває  душа  біль,що  край  спопеля
І  немає  кінця  цій  недолі...
Чия  в  світі  вина,що  дорога  гірка,
І  кривава,  і  довга  до  волі?..

Косить,косить  війна  українські  серця--
Такі  щирі,  палкі  і  натхненні...
Цвіт  землі,що  зацвів,та  в  горнилі  згорів--
Будьте  ж  винні  у  цім  непрощенні...

Сколихнулась  земля,стрепенулась  душа--
Скільки  їх  не  вернулось  додому:
Молоденьких  синів,татусів  чи  батьків
Полягло  в  тому  краї    душному...

Хлопці,наче  сонця,що  віддали  серця
На  вівтар  батьківщини  і  волі...
У  донецьких  степах  зупинився  їх  шлях,
Де  і  стали  навіки  Герої...

Горе,  лихо,  журба  матерів  не  лиша,
Молодесенькі  плачуть  удови...
І  сирітки  малі...та  вже  очі  в  журбі-
Така  плата  за  зняті  окови...

Україна  в  журбі,  люди  інші,  не  ті,
Бо  не  бачать  щасливого  завтра...
Та  найбільші  жалі  мають  ті  матері,
Що  їх  серце  згоріло,мов  ватра...

Не  повернеться  син,може,був  він  один--
Материна  надія  й  опора...
Як  знайти  зміст  в  житті,коли  йдуть  молоді,
Чом  ти  доле  така  є  сувора?..

Пам,ятаймо  ж  усіх,і  спочилих  й  живих,
Хто  собою  прикрив  нас  із  вами,
Хто  у  серці  своїм  чув  стривожений  дзвін
І  схрестився  в  бою  з  ворогами...

Хто  донині  стоїть,вірить  і  не  тремтить,
Хоч  буває  і  страшно  до  болю...
Тих,  для  кого  земля  українська  --  свята,
І  її  захищає  собою...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2022

Я так люблю бузок

Я  так  люблю  бузок!..Оті  пахучі  грона
До  серця  притулю,до  уст,  очей,
Щоб  їх  ласкава  й  ніжна  прохолода
Мене  п'янила  й  світ  довкола  цей...  

Яка  це  втіха  --  диво  споглядати,
Що  нам  несе  заквітчана  весна!
Яка  чудова  й  мила  є  природа-мати--
Вона  створила  всі  ці  чудеса!..  

Ну  як  інакше  цю  красу  назвати--
Багатогранну,  запашну,  п'янку?..
Яке  це  щастя--квітку  цю  вдихати,
Торкатись,  роздивлятись  наяву...  

Цвіте  бузок  велично  і  нестримно,
Підносить  небу  китиці  суцвіть!..
Зриває  очі  людям  недаремно--
Краса  його  жива  карбує  мить!..  

Така  хвилююча  бузкова  зваба,
Що  залишає  в  серці  щемний  слід...
І  недарма  бузок--завжди  оздоба
Осель,  де  так  кохають  його  цвіт...  

Ліловий,  білий,  синій  і  рожевий--
Усі  відтінки  райдуги  ввібрав!..
Ох  і  недАрма  красень  кучерявий
З  весняним  серцем  душі  наші  вкрав...  

Минає  травень...Лише  крок  до  літа...
І  не  шкодує  час  цих  запашних  квіток...
Тому  чаруймось,надихаймось  цвітом,
Бо  ще  цвіте,  бо  квітне  ще  бузок...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2022

Який приємний переспів пташиний…

...Який  приємний  переспів  пташиний
Звучить  весною...Чути  -  райська  мить,
Пік  насолоди,радості  вершина,
Емоцій  незмальований  політ...

Той  спів  пронизує  усе  повітря!..
Переливається  у  чистоті  небес,
Переплітається  і  заграє  із  вітром,
Пірнає  в  чистоту  небесних  плес...

І  потім,  повертаючи  додолу,
Несе  ще  більш  криштальну  чистоту
Й  звучить!..Оспівує  саму  Природу-
Її  просту  й  Божественну  красу...

Усе  так  просто...й  все  так  незбагненно-
Вся  ця  краса,  весна,  пташок  політ...
Симфонія  природи  сокровенна
Озвучує  життя  нам  в  плині  літ...

Така  маленька  пташка-трудівниця,
А  скільки  сили  Господа  у  ній!..
Вона  співає,щиро  веселиться,
Мов  дякує  Творцю  за  голос  свій...

Оспівує-освячує  природу,
Те  місце  де  живе,  свій  дім...
Собі  дарує  й  іншим  насолоду,
Щоб  чули  ми  красу  і  все,  що  в  ній...

І  та  краса  від  милої  пташини
Несе  відлуння  і  в  моїй  душі...
Вона  співає...Ну  а  я  -  радію,
Купаюся...в  небесній  чистоті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2022

Небом мережаним…

...Небом  мережаним,
Зорями  встеленим,
Місяць,мов  човник,пливе...
Шляхом  замріяним,
Сріблом  засіяним,
В  подорож  зоряну  зве...  

Зорі  виблискують,
Сяйво  розбрискують,
Ніч  одягає  парчу...
Дійством  схвильована
І  зачарована-
Я  споглядаю  й  мовчу...  

Місяць  яскравий
З  нічкою  в  парі
Вийшов  на  зоряний  шлях...
Ніч  бездоганна,
В  сяйво  убрана,
В  місячних  тане  очах...  

Місяць  підморгує,
Ніч  супроводжує-
Поруч  вони  неспроста,
В  неї  закоханий
Місяць  сполохано
Нічку  цілує  в  уста...  

Милій  під  ніженьки
Стелить  доріженьку-
Сипле  перлини  -  росу,
Щоби  іскрилася,
Сяйвом  світилася,
Зоряну  дарить  красу...  

Срібним  серпанком  
До  самого  ранку
Місяць  її  обійма...
Срібними  крилами
Ніч  незрадливую
Ніжно  тримає  й  гойда...  

Нічка  окрилена
Місяця  крилами
Мрії  навіює  й  сни...
Зорі  розтрушує,
Сріблом  спокушує-
Сяйвом  своєї  краси...  

Мов  заворожена,
Дійством  стривожена,
Серцем  ловлю  таїну-
В  просторі  вічності,
В  коси  ЇЇ  Світлості
Місяць  вплітає  зорю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2022

Вишивала матінка сорочку…

Згадалося...

...Вишивала  матінка  сорочку
На  біленькім  чистім  полотні...
Щебетали  діти  у  куточку--
Їй  всміхались  очі  їх  ясні.
Мати  своїх  діток  споглядала,
А  у  серці  -  тисячі  надій!..
Мрії,наче  ниткою  сплітала,
Й  вишивала  їх  на  полотні...  

Соняшники,маки  і  волошки,
Півники,  сердечка  ,зелен-цвіт...
Щебетали,гралися  синочки,
Розцвітав  матусин  диво-світ.
Той,що  у  душі  вона  ростила,
Ніжністю  полила  із  пісень,
МолитвАми  щедро  підживила,
Розцвітав  квітками  день  у  день.  

Кольорами  весни  заясніли
На  отих  сорочечках  малих,
Радість  і  любов  того  хотіли,
Візерунків  прагнули  живих.
Щоб  добро  і  щедрість  були  поруч-
Мати  звала  долю  у  думках,
І  для  цього  хрестиком  власноруч
Вишивала  щастя  у  квітках...  

Діточки  до  матері  горнулись,
Вибирали  світлі  ниточки...
Янголи  тихесенько  всміхались,
Сипали  на  радість  зірочки,
Щоби  щастя  й  доля  засіяли,
Щоб  цвіли  життєві  стежечки...
Боже,дай  щоб  мрії  ці  збувались!..
Вишивала  мати  сорочки...
#ЗБлагунСупрович

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2022

Стіжок до стіжка, нитка до ниточки…

...Стіжок  до  стіжка,нитка  до  ниточки,
Тулиться  вишита  квітка  до  квіточки.
Руки  мережать,  серце  підказує,
Доля  ворожить,  доля  розказує...
Доля  змальовує,запам'ятовує,
Віночок  думок  у  душі  занотовує,
Віночок  бажань  серцем  записує,
На  полотні  життя  шиє-розписує.
На  полотні  -як  правічної  сущності  
Ниток  сплетінь-землі  й  неба  присутності,
Що  переплелися,  життям  поєдналися,
Долею  і  провидінням  зіткалися...
Ниточки  білі  основи  весільної-
Любові  без  меж,абсолютної,  вільної,
Всесвітом  тканої,  з  ним  -неподільної,
Даній  людині,щоб  буть  обопільною...
Щоби  бути  їй  світлою,  бути  красивою,
Щоб  бачить  Людину  у  світі  щасливою...
Хрестик  до  хрестика,  нитка  до  ниточки,
В'ється  життя  людське-  вишита  стрічечка,
В'ється  узорами,  диво-сплетіннями,
Серця  бажаннями,душі  стремліннями.
Ниточки-дні  нам  Любов'ю  даровані,
Та...вістря  людських  бажань  -  некеровані...
Душі  проколені,  втомлені  віченьки,
Квітка  до  квітки  -  не  досить  і  ніченьки...
Нитка  до  нитки  -клубочок  кінчається,
Час  і  Любов  тут  постійно  змагаються...
Час  нас  шліфує,Любов  передбачує-
Вчиться  людина,  доля  означує...
Квітне,бува,  шиття    квітами  й  злаками
Шите  зісподу  тривогами  й  страхами...
Часто  в  собі  ми  усі  сумніваймося,
У  виборі  нашім,бува,помиляймося,
Рвемо  основу,  зіткану  світлою,
Йдем  без  опори,оточені  пітьмою...
Барви  не  бачим  такими  красивими
Й  не  почуваємось  більше  щасливими...
Наче  вві  сні,немовби  ми  в  хаосі-
Приречені  дні...нема  у  них  радості...
В  безладі  днів,  як  вві  сні  забуваємось,
Забувши  хто  ми,від  мети  віддаляємось...
Та  лине  життя  земне,вишите  Вічністю,
А  сонце  сія,  огортаючи  світлістю,
І  неба  блакить  -  купол  одухотворений
Лікує  щомить  світ  лукавством
спотворений...
І  день  йде  за  днем  -  наче  нитка  до  ниточки,
Розквітне  узор-  ляже  квітка  до  квіточки-
Воздасть  нам  Всевишній  повною  мірою,
Коли  душа  спрагла  насититься  вірою...

#ЗБлагунСупрович

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2022

Різдвяне

Святвечір...Вже  зійшла  зоря-
Предвісниця  надії  свята,
Освічує  прихід  Христа-
Добра  Месії,  Йсуса-немовляти...

Ісусик  рученята  розклада,
Немов  світ  хоче  обійняти!..
При  ньому  Богородиця  Свята,  
Дитину  свою  прагне  захищати...

Співають  в  небі  ангели  ясні,
Із  зір  криштальних  зшиті  їхні  шати.
Вони  віщують  людям  на  землі:
--Родився  Син  Господній!..Ідіть  вітати!..

...І  зорями  розквітла  вся  земля
В  бажанні  поклонитись  Богу,
Бо  прийде  час  -  і  він  віддасть  життя
За  всіх,  хто  віритиме  Його  слову...

Те  буде  потім...А  поки  Життя,
Добро  і  Мир  прийшли  у  наші  хати
Родився  Божий  Син!..Те  немовля
Ми  хлібом  й  радістю  будем  стрічати!..

І  поки  що  утішимось  усі,
І  шану,  і  поклін  віддаймо,
З  молитвою,чистішою,  ніж  сніг,
Ми  Господа-дитятко  --  привітаймо!..

Бо  Він  таким  у  світ  прийти  хотів--
Невинним  немовлям,як  усі  діти,
І  перш  за  все  теплом  своїм  зігрів
Ту  бідну  хижу,  де  родивсь  на  світі.

І  поки  Він  дитя  і  ще  його    колиска,
Схилилась  Матінка  Свята  над  ним...
Серце  до  серця,близько-близько,
Її  дитя  -  Її  душа  і  -  Бога  Син...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2022

Розгорілась зоря

Розгорілась  зоря,  спалахнувши  на  небі  іскрою,
І  розсипалась  долу,  рознеслась  вітрами  всебіч...
Розговілась  земля  і  Святвечір  зайшов  колядою,
Й  засвітився  у  вікнах  із  тисячі  й  тисячі  свіч!..

Теплим  світлом  розлився  і  душу  наповнив  собою,
Напоїв  її,  спраглу,  затишшям  і  домом,  й  теплом...
Й  життєдайною  її  оповив  і  зігрів  таїною,
Що  так  пахне  родиною,  і  розумінням,  й  добром...

І  наповнився  дім  ароматами  віри  й  надії,
А  любов  визрівала  і  лилась  молитвою  з  уст...
І  летіла  десь  думка  туди,  де  у  Діви  Марії
Народився  Син  Божий,мале  немовлятко  Ісус...

Новина  ця  зорею  запалює  серце  і  очі,
І  очищує  душу  -  будує  любові  в  ній  храм...
Вже  ніхто  не  блукатиме  в  сутінках  вічної  ночі,
Бо  Спаситель  Предвічний  родився  у  поміч  всім  нам...

Пада  сніг  надворі  -  застеляє  Господь  скатертину,
Білу-білу,  як  помисли  Божі  одні...
І  запрошує  нас,  і  чекає  усіх  на  гостину,
Де  земля  торжествує  і  ангельські  линуть  пісні...

То  ж  співаймо  і  ми,прославляймо  Христа,  колядуймо,
Сіймо  віри  слова,нехай  сходять  колоссям  вповні...
Й  Сину  Божому  помисли  чисті  від  серця  даруймо,  
Щоб  у  мирі  й  любові  минали  нам  Богом  відведені  дні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2022

Казкова Новорічна Ніч

✨Казкова  Новорічна  Ніч-
Немов  накидка  з  Божих  пліч...
Зірками  ясними  розшита,
Снігами,  мов  хутром,  підбита...
Торочиться  вона  нитками,
Нитки  спадають  світлячками,
Снуються  світом,  й  поміж  нами-
Єднають  душі  з  небесами...
Сіяють  зорі  угорі,
Немов  небесні  ліхтарі...
А,  може,  то  і  не  зірки,
А  в  янгольских  руках-  свічки?..
І  кожна  свічка  -  не  проста,
У  ній  -  молитва  осяйна,
Краплинка  кожної  душі,
Спалах  надії  в  темноті..
Мільярди  ясних  мерехтінь!..
Нехай  на  них  не  впаде  тінь...
Стань,  ясний  місяцю,  в  дозорі,
Тримай  злі  хмари  у  покорі,
Хай  буде  Ніч  ясна,  глибока,
Мов  у  Всесвіт  магістраль  широка!..
Туди  Надії  наші  йдуть,
Їх    Анголи  Творцю  несуть...
Тріпочуть  крила  їх  в  повітрі,
А  нам  здається  -  подих  вітру...
Той  вітер  казку  навіває,
В  святковий  настрій  огортає...
І  спогади,  і  сни  дарує,
І  вкупі  з  Ніччю  -  нас  чарує...
Ти  ж,  нічко,  зорями  світи!
Надії  вогник-  не  гаси!..
Нехай  горить  в  серцях  повік,
Із  ним  зустрінем  Новий  рік.
Тому,  нехай  скрізь  буде  ясно,
У  світі  -  затишно,  прекрасно,
Хай  буде  в  світі  мир,  добро
Щоб  добрим  людям  завш  везло!
І  ось,  іде  Він  повним  кроком-
Вітаю,  люди,  з  НОВИМ  РОКОМ!..                              

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2021

Передноворічне

Прив'яли,  сонцем  втомлені  сніги...
Земля  відпочива  в  повільнім  русі,
А  ми  життя  єднаєм  береги
На  білому  пречистому  обрусі...

Позаду  рік  -  мов  пройдений    виток
По  часовій  невидимій  спіралі...
Відлунює  в  душі  ще  кожний  крок,
Дні  перебігли,мов  в  німому  слайді...

Дні  пролетіли...радісні,  сумні...
Комусь  нестерпні,а  комусь  -  щасливі...
Багато  хто  пройшов  і  по  межі,
Тож  кожну  мить  цінує  в  часоплині.

І  тут,  на  горизонті  нових  днів,
Де  стрілка  часу  швидкість  набирає,
Оглянемось  на  мить...  без  зайвих  слів-
Ми    тут  себе  частинку  залишаєм...

Минуле  ще  палатиме  в  серцях-
Нам  шлях  зігріє  та  сердечна  ватра,
Та  лопотить  крильми  надії  птах-
Наш  новий  день  засвітить  нове  завтра...

Вертепом  проводжатимуть  роки,
А  час  життя  за  вуздечку  тримає...
І  доля  нам  вимолює  стежки,
Та  легким  вітром  уперед  штовхає...

Відкриті  нині  брами  висхідні,
Щоби  лишень  ніхто  їх  не  зурочив...
Ми  знову  йдем  до  нової  зорі!..
Над  нами  небо  -  святошно-пророче...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2021

Я упаду зіронькою з неба

...Я  упаду  зіронькою  з  неба-
Ти  поклич  мене,  як  є  потреба.
Я  тебе  на  відстані  почую,
Руку  простягни  -  її  відчую...
Я  відчую  стукіт  твого  серця,
Біль  душі  крізь  Всесвіту  люстерця,
І  до  тебе  зіронькою  впаду-
Ти  знайдеш  в  мені  свою  розраду...
І  хай  твою  душу  не  бентежить
Темна  ніч,  що  сумніви  мережить,
Відстань,  час  ,нездійснені  бажання,
Ти  поклич...я  прийду  без  вагання
І  твоєю  зіронькою  стану-
Я  тебе  любить  не  перестану...
Ти  знайди  мене  на  перехрестях  долі
Всупереч  якійсь  недобрій  волі,
І  назад,  прошу,  не  оглядайся,
Кликати  всім  серцем  намагайся...
Я  тебе  чекаю...я  почую-
Душу  від  самотності  врятую...
Ти  поклич,  як  є  душі  потреба,
Я  -  твоя  частинка,  та,  що  з  неба...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2021

Земля заснула в ангельській обнові

Земля  заснула  в  ангельській  обнові,
У  білу  ніжність  її  вповив  Творець
І  сни  навіяв,  мабуть  ,кольорові,
Людську  практичність  звівши  нанівець...

Земля  у  сні  на  Ангела  похожа!
З  такими  неосяжними  крильми,
Що    цілий  світ  їй  огорнути  змога,
На  мить  забувшись,що  живе  з  людьми...

І  та  Вселенська  ласка  материна,
Що  в  ній  закладена  з  непам,ятних  часів,
Вмить  проявляється,як  ласка  лебедина,
У  білизні  незайманих  снігів...

І  тим  нас  так  дбайливо  обіймає!
І  з  крил  натрусить  радості  і  мрій...
Адже  без  мрій  Людини    не  буває-
Про  це  відомо  і  Творцю,  і  їй...

І  в  забутті,  навіянім  Всевишнім,
Вона  світ  бачить    білим,  не  таким,
Як  ми  зробили  -  сірим  і  невтішним,
Що  часто  не  вподобі  і  самим...

Але  Господь  велике  Серце  має-
Життя  поки  йде  без  суттєвих  змін...
Земля    нас  білим  поки  що  вкриває,
Мов  захищає...і  -  прощає  Він...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2021

Світає…

Світає...
Мріє  новий  день,
Сіянням  легким  обіймає...
Бринить  в  повітрі  тихий  щем,
Розтанув  сон...тебе  немає...
І  думка  лине  десь  туди-
Крізь  дні,крізь  рОки,чи...віки,
Де  шовком  встелені  шляхи
Де,може,  й  ми  колись  були...
Напевне,  знає  битий  шлях,
Десь  у  міжзоряних  світах,
Чи,  може,  піднебесний  птах,
Де  ми  були...у  своїх  снах...
Можливо,  сяйво  цих  небес,
Ця  синя  гладь  прозорих  плес
Нас  двох  від  світу  приховали
І  тихий  рай  нам  дарували...
А  з  -під  притиснутих  повік
Боги  дивились...й  нас  навік
Там  залишили...
Тут  -  світає...
Надворі  день  вже  розцвітає,
Сон  легкий  спомин  залишає
Про  рай,  що  в  куполі  небес
У  сні  чарівному  воскрес-
Як  світло  чистої  зорі,
Як  промінь  сонця  угорі...
Світає...
А  серце  ще  щемить  за  раєм,
Де  світло  без  тіней  буває,
Де  плину  часу  теж  немає-
Там  нас  ніщо  не  роз'єднає...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021

Заплету у віночок слова

...Заплету  у  віночок  слова,
Замережу  у  вузлик  надії--
Хай  ця  щира  оздоба  моя
Випромінює  радісні  мрії...
Хай  це  буде  мені  оберіг,
Що  сплету  я  на  щастя  і  долю,
І  покладу  в  душі  на  поріг
У  широкім,  життєвому  полі...
Хай  притягує  добрих  людей--
Я  чекатиму  всіх  на  гостину!..
У  душі  моїй  повно  ідей-
Пригощатиму  всіх  без  упину...
Хай  приносять  і  радість,  і  сміх,
А  хто  з  сумом--також  не  поверну,
Не  утішить  когось--це  є  гріх,
Це  є  принцип,з  якого  не  зверну...
Хай  віночок  приваблює  тих
Хто  в  душі  прагне  щирого  слова,
Я  наділю  пелюстками  всіх,
Щоб  цвіла  між  нас  дружня  розмова...
І  нехай  на  поріг  не  пуска
Тих,  хто  може  поранити  душу...
Та  чи  є  сила  в  мого  вінка
Захистити,чи  долю  спокушу?..
Я  не  знаю,мабуть,що  нема,
Мій  віночок  -  легенький,як  мрія...
Та  є  в  мене  молитва  свята--
Щира  віра  моя  і  надія...
Я  молитву  в  вінок  доплету--
Хай  мій  Янгол  поможе  думками,
Я  від  серця  його  попрошу
І  віддячу  душі  квітниками...
Хай  цвіте  мій  віночок  із  мрій,
Де  слова  квітнуть,зрошені  серцем,
Й  не  зміліє  душа  без  надій--
Їх  черпатиму  людям  відерцем...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021

Зимовий день

Який  сьогодні  день  погожий-
Все  біло-біло  навкруги!...
Чимось  на  казку  він  похожий-
Кругом  сніги,  сніги,  сніги...
Так  запорошила  пороша!..
Так  замережила  зима!..
І  сипе  грудень-міхоноша
Снігів,  що  й  стежечки  нема...
І  все  так  прибрано,  святково-
Зима  чарує  білий  світ
І  роздає  свої  обнови
За  стільки  вимріяних  літ!..
Кружляє  нині  світлотінню,
Торкається  душевних  струн,
Присипавши  нудьгу  осінню,
Згорнувши  в  кучугури  сум...
І  світлим,  райдужним  видінням,
Крізь  призму  срібла  й  кришталю,
Знов  усміхається  промінням
Моє  дитинство  наяву...
Й  грайливо  позира  на  мене,
Бере  на  санках  дивний  злет...
І  манить  погляд  мій  до  себе
Цей  сніговий  пухкий  замет...
Й  ці  діамантові  сніжинки,
Що  ніжно  туляться  до  рук,
Знов  повертають  ті  хвилинки
Крізь  серця  дивний  перестук...
Мов  зачарована  навколо
Я  розглядаю  цю  зиму-
Стоять  дерева    упівкола,
Пильнують  казку  снігову...
Заметені  стежки  дитинства...
Закуті  у  тремкий  кришталь...
І  сипле  сніг...такий  пречистий,
І  засипа  років  печаль...
Й  летять  назустріч  білогруді
І  легкокрилі  нові  дні-
Прощається  і  цей  вже  грудень,
Святкові  залиша  вогні...
І  все  ж,  як  пам'яті  обнова,
Надовго  лишиться  в  душі,
Ця  мить  груднева,  пречудова-
Ці  дні  зимові  в  кришталі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2021

Думки, навіяні зимою…

   Зима,  у  білім,  наречена,
Стає  на  вишитий  рушник,
А  з  нею  -  щастям  заручений,
Вінчається  минулий  рік...
Вони  в  одну  пору  родились,
Укупочці  собі  росли-
Зростали,  сили  набирались,
Назустріч  до  мети  ішли...
І  ось  -  чудові  наречені:
Зима  чарівна  й  статний  рік,
Уже  навіки  повінчані,
Їм  стелиться  без  ліку  вік...
Зима  для  року-  особлива,
Його  початок  і  кінець,
Для  справ  його  суддя  правдива,
Яка  й  дає  йому  вінець.
...А  як  подумати,  наш  вік
В  загальному,  як  один  рік-
Там  є  сезони  всі  сповна,
Інакша  ліку  таїна...
Спочатку,  я  була  весною,
Такою  щирою,смішною...
Тепер  ще  літечка  пора,
Та...вже  покошена  стерня...
І  ось,  як  осінь  завіта,
Можливо,  буду  я  терпка,
Хоч  ґаздовита,та  не  та,
Хіба  душею  молодою...
І  вже  задумаюсь-  зимою...
Мене  захоплюєш,  зима!..
Своє  даєш,й  береш  сповна...
Я  хочу,щоб  і  в  мене  ти  була
Тоді,  коли  прийде  пора...
А  ти,  як  подружка  прийди,
Зготую  кави  -  посиди,
Про  все  на  світі  розкажи
Й  сиди...не  поспішай,сиди...
А  я  поділюся  з  тобою,
Розкажу,  як  пройшов  мій  "рік"
Можливо,сплакну  за  собою,
Ти  не  зважай,то  просто  вік...
Як  хочеш,заморозиш  грішне,
У  всіх  вже  буде  каяття...
Залиш  зі  мною  тільки  втішне,
Назад  немає  ж  вороття...
І  вже,  у  парі  із  тобою,
Подякуєм  за  щедрий  рік,
Благословиш  мене  рукою
І  поведеш  у  новий  ...вік.
       А  поки...лиш  такі  думки...
Ти  не  звертай  тепер  уваги.
Дозволь  стрічать  тебе  завжди!..
Додай  ще  сили  і  наснаги!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2021

Чудового нового дня!

У    світлі  ясного  проміння
Народжується  новий  день-
Як  з  Божих  рук  благословіння,
Як  чаша  із  нових  натхнень.
Її  дається  всім  надпити,
І  кожний  може  із  людей
Снагу  відчути  і  творити,
Й  пізнати  без  ліку    ідей.
Бо  новий  день  -  це  новий  спалах,
Від  Вишніх  сил  благоволінь-
Звитяг,  енергій,  і  розгадок,
І  пошуків,  й  нових  стремлінь...
Це  відчуття  нові,  яскраві,
Підказки  долі  і...душі,
Це  -  очі  рідні  і  ласкаві,
Дари  Господні  на  столі...
Це  сил  оновлених  натхнення,
Живе  творіння  наших  рук...
Очей  просвітлених  сіяння
І  серця  безперервний  стук...
Хай  день  новий  усім  дарує
Нову  надію  з  висоти
І  кожний  впевненість  відчує,
Що  зможе  мрію  осягти...
Хай  намір  стане  також  спроба,
Вагання  -  впевненість  зітре,
І  дня  маленька  перемога
З  наступним  днем  лише  росте...
А  тимчасові  негаразди
Нехай  тьмяніють  з  днем  новим..
В  житті  складаються  всі  пазли
І  настрій  б'є  ключем  живим!..
Хай  не  зруйнує  й  непогода-
Налаштування  у  душі,
А  затишок  душевний  й  згода
Будують  щастя  віражі!
У  нас  у  всіх  є  ця  спромога-
Пізнати  радість  у  житті,
День  новий  -  це  обійми  Бога,
Що  підбадьорюють  в  путі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2021

До Різдва

Згортає  небо  крила  пурпурові
І  проростає  пуп'янком  зорі...
Спинися,  мить!..Ось  квіткою  любові
Схиляється  світанок  до  землі...

Пульсує  мить,  здригаються  століття,
Розносить  часу  брили  в  засвіти
Знов  небо  розсипа  фотони  світла-
Месія  народився  з  висоти!..

Спинися,  мить..Ввійди  крізь  призму  страху
І  освіти  наш  простір,  місце  й  час,
Ми  час  від  часу  сходимо  зі  шляху-
Ти  посвіти  нам...в  котрий  уже  раз...

Торкайся  серця  променем  надії
І  радість  від  буття  в  нім  засвіти,
І  ми,  оновлені,  поклонимось  Месії-
Вічному  сяйву  в  ризах  простоти...

Земля  і  Небо  нині  торжествують,
Об'єднані  любов'ю  на  віки!..
Потоки  світла  до  землі  прямують
І  яскравІше  палахтять  зірки...

Спинися,  мить!  Хай  серце  порадіє
І  сприйме  новину  ту  уповні-
В  колисці  неба  зіронька  зоріє-
Дитям  Святим  ступає  по  землі!..

Хай  радість  та  піднесенням  вібрує
І  нас  єднають  хвилі  теплоти...
Хай  кожен  серцем  на  землі  відчує-
Господь  в  земні  вповився  пелени...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2021

Матерям полеглих героїв

Сивіють  коси  материні...
Душі  не  звикнеться  ніяк,
Що  не  побачить  очі  сині-
Загинув  син  її...Та  так
Бува  затужить-заголосить,
Бо  тісно  серцю  у  грудях,
А  час  іде...та  не  приносить
Полегшення  у  тих  сльозах...
Присяде  тихо  у  зажурі
Матуся  сива  за  столом
Й  не  раз    думки  її  похмурі
Ведуть  до  шляху  за  вікном...
І,дивлячись  на  ту  дорогу,
Здається  їй,  що  раптом  ось
Поверне,  визирне  з-за  рогу
Знайома  постать...Тоді  щось
Знов  з  силою  стискає  груди
І  ранить  думка,  мов  стріла-
Так,  як  було,  уже  не  буде...
Й  розради  у  житті  нема...
Душа  у  спогади  полине,
Ну  як  змиритися  їй?..як?!..
Шукає  зустрічі  із  сином
І  знов  веде  на  битий  шлях...
І  водить  по  дорогах  долі,
По  тих  місцях,  де  він  ходив,
Адже  у  світі  всім  відомо-
Ніхто,  як  мати,  не  любив...
Душа  і  пам'ять  завжди  в  змові-
Життя  гортають  сторінки,
Де  рідні  обриси  знайомі
Всміхаються  через  роки...
І  споглядає  мати  сива
Обличчя  рідне  у  душі...
Ой  доле-долечко  зрадлива,
За  що  ж  караєш  ти  її?.
За  що  ж  ти  мучиш,  злая  доле,
Наших  вкраїнських  матерів,
Та  прирікаєш  жити  з  болем...
Хто  їм  страждати  заповів?..
Коли  скінчиться  вже  нарешті
Черговий  цей  гіркий  виток  
Та  з  миром  буде  вже  прийдешній-
Розв'яже  болісний  клубок?..
А  тим  часом  сивіють  мами...
Війна    збирає  данину,
Але  все  менш  розмов  між  нами
Про  необ'явлену  війну...
Ти  обпалила  крила,  доле,
В  тій  жертві  край  наш  уцілів...
Чому  ж  все  більше  світ  навколо  
Притих,  оглух  і  занімів?..
....Прилинуть  весни  журавлями-
Не  спине  часу  плин  ніхто...
Та  вже  не  вернуться  до  мами
Сини,  що  полягли  в  АТО..
І  дивляться  небесним  взором
Вони  з  невидимих  світів-
Чи  ми  шануємо  всім  миром
Їх    рідних  сиріт-матерів?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2021

Молитва на Різдво

Святий  вечір  надходить,
Неповторна  та  мить...
Зоря  ясная  сходить-
Світлом  Божим  горить...
І  для  всіх  наступає
Щасливе  Різдво,
Та  у  нас  серце  крає,
У  молитві  воно...
І  стоїть  у  благанні
Україна  уся  -
Їй,  мов  тій  Ярославні,
Розболілась  душа...
--Милий  Боже,єдиний!
У  любові  своїй,
Ти  весь  світ  огортаєш...
І  мене  пожалій...
Бачиш,я  знемагаю,
У  святій  боротьбі,
Своїх  діток  втрачаю,
Гірко  й  тяжко  мені...
Матір  Божа  Пречиста!
Із  синочком  Твоїм,
Ти  на  світ  споглядаєш,
Який  є  і  моїм...
Хай  Ісусик  маленький,
Хай  іще  немовля  -
Той  струмочок  любові
Вже  весь  світ  напува...
Я  схиляюсь  до  нього
У  молитві  своїй--
Збережи,  Бог  любові,
Мною  люблячий  дім!..
Ти  даєш  його,  Боже,
Народам  усім...
Чому  я  у  недолі?
Часто  гостя  у  нім?..
Чом  я  завжди  караюсь,
Вже  несила  мені..
І  ти  знаєш,Всевишній,
Як  я  вірна  тобі...
Я  стрічаю  Надію,
Я  стрічаю  Зорю,
У  колисці  --Месію
І  Любов  пресвяту...
Я  не  хочу  багато...
Лиш  життя  я  прошу!
Жити  у  своїй  хаті,
Тебе,  Боже,    молю...
Адже  я--Україна,
Українцям  я  --мати..
Богородице  рідна!..
Не  залиш  сиротами
Діток  у  рідній  хаті...
Ти  ж  бо  знаєш,Пречиста,
Як  то  діток  кохати,
Берегти  від  напасті,
Від  біди  захищати...
Ось,  Ісусик  маленький
Вкупі,разом  з  тобою,
Оповиті  назавжди
Осяйною  любов,ю...
Бачиш,рідна,і  я
Моїх  діток  кохаю,
Та..  проклята  війна
В  мене  їх  забирає!..
     ...В  небі  зірка  ясніла,
Падав  сніг,наче  вата...
Україна  просила,
І  у  ній  -  кожна  хата...
НадходИло  Різдво  -
Свято  над  свята,
І  рождався  Христос,
Що  і  Він  був  розп'ятий...
     Україна  молилась,
Опустивши  чоло,  перед  ним...
У  благанні  навколішки  впала
Та  лише...  перед  Богом  одним...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2021

Минула осінь…

Минула  осінь...Тихим  падолистом
По  жмені  роздала  себе  усім,
Розсипалась  калиновим  намистом,
Дарами  щедрими  благословила  дім...
Красою  серце  світу  запалила,
Турботою  про  нього  пройнялась,
Любові  слід  у  тому  залишила
Й  печаллю-розставанням  пролилась...
Здійснилася...Палала  і  згорала-
Творила  світ  із  безлічі  ідей,
Добром  і  теплотою  сповивала
Для  затишку,  для  блага,  для  людей...
Відбулась  осінь...В  визначений  час
До  Божого  престолу  відлетіла
Тим  янголом,  яким  зійшла  до  нас
І  силою  небесною  зігріла.
-Спасибі,  осене!-  хай  лине  тобі  вслід
За  щедрість,за  добро  -  Осанна!
А  з  неба  падав,  падав  перший    сніг-
Благоволінь  нових  небесна  чиста  манна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2021

Ліхтарі

 Зима...мороз...холодний  вітер...
У  місті  всі  кудись  спішать...
Той  ритм  не  спинить  навіть  вечір-
Там  ліхтарі,  мов  вартові  стоять.
Їм  невідома  втома,  холод-
Стоять  в  покликанні  своїм,
Дарують  світло,  женуть  морок
Й  зігріють  в  просторі  нічнім...
А  я  іду,  не  поспішаю-
Нелегко  бігти  повсякчас...
Ідуть  сніги,  я  розглядаю
Красу  зими  в  вечірній  час.
І  так  чомусь  мені  привітно
І  легко  стало  на  душі,
Немов  мороз  скував  надійно
Печаль,  думки,  тривоги  злі...
І  ось  навкруг-  не  непогода,
Не  вітер,  не  січуть  сніги,
А  зимньої  природи  врода
В  сяйві  вечірньої  пори...
Стоять  дерева  в  біле  вбрані,
Немов  зібрались  на  парад,
Блищить  при  світлі  їхнє  вбрання,
Мабуть,  найкращий  їх  наряд.
Ялинки-  ніби  їхні  панни,
Одна  другої  красивіш...
Покрій  їх  шат-  секрет  незнаний,
Хизуються  -  а  хто  гарніш?..
В  шерензі  велети  добірні,
Незрушні  навіть  на  вітрі...
На  них  -  мундири  світлосрібні,
То  -  справні,    добрі  ліхтарі.
Пороша  починає  танці!..
Маестро  Вітер  спонука!...
Скінчиться  казка  рано-вранці,
Бал  править  чарівна  Зима...
А  я,  мов  свідок  непомітний,
Зі  мною-  Місяць  підгляда,
Між  хмарами,  ледь-ледь  примітний,
У  білому  сидить,  як  я...
І,  надивившись  ту  виставу,
Де  режисери  -  ліхтарі,
Біжу  щаслива,  маю  справи,
Та  на  душі  -  світліш  мені...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2021

Зимовий вечір…Тиха ніч

Зимовий  вечір...Тиха  ніч
Засвітить  в  небі  сотні  свіч,
І  легким  подихом  згори
Освітить  простір  навкруги...
Прозоре  світло  мерехтить,
Неперевершена  ця  мить-
Під  небом  зоряним  сія
В  убранстві  білому  земля...
Застигла  кришталева  ніч...
Земля  і  небо  -  віч-на-віч...
Єднає  землю  й  небеса
Пречиста  й  вічна  ця  краса,
Усі  десь  губляться  слова...
А  місяць  срібло  розсипа,
Щоби  іскрилася  фата
І  щоб  на  "многії  літа"
Кохались  небо  і  земля...
Заснула  втомлена  зима...
Кругом  лише  цнотлива  ніч
Кидає  снігом  усебіч
І  поправляє  пелени...
А  зорі  тчуть  ажурні  сни...
Палає  місяць  угорі-
Мороз  міцніє  в  цій  порі
І  додає  ще  кришталю
Й,  подібно  майстру-скрипалю,
Луна  оспівує  цю  мить,
Коли  навкруг  все  міцно  спить...
Прозора  й  синя  височінь  
Кида  на  землю  легку  тінь,
І  в  тому  зорянім  серпанку
Земля  сіятиме  до  ранку-
Цнотливо-чиста,  білосніжна,
Мов  наречена  мила  й  ніжна...
Земля  із  небом  -тет-а-тет,
Лиш  зорі  знають  їх  секрет.
І  ця  зимова  світла  ніч,
Що  йде  закоханим  навстріч,
І  тче  сріблясту  пелену
Із  мрій,  надій,  легкого  сну...
Та  буде  нею  колихати-
Добра  й  любові  всім  бажати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2021

В день святої Анни

Білим  снігом  покрилась  земля,
Ніч  найдовша  уже  не  лякає,
Свята  Анна  народить  дитя-
Світло  шириться,тьма  відступає...

Нині  вдячності  ллється  ріка,
Божий  Ангел  новину  звіщає,
Буде  в  Анни  маленька  донька,
Яка  сонце  в  долоньках  тримає...

Звеселилось  подружжя  святе,
Переживши  тривоги  і  смуток,
Сяйво  Боже  ввібравши  оте,
Що  нікому  з  людей  не  збагнути...

Засвітилась  надії  зоря-
Божу  ласку  і  благословіння
Поєднали  їх  імена
У  Господньому  плані  спасіння...

Будь  преславна,о  Анно  свята!
Нехай  людство  тебе  величає-
Ти  зродила  нам  матір  Христа,
Ласка  Божа  в  тобі  промовляє.

Ти  терпіння  й  надій  торжество,
Приклад  твій  у  зневірі  зціляє,
твою  поміч  і  захист  давно
В  материнстві  жіноцтво  шукає...

Дай  наснаги  нам,  мати  Марії,
Бо  стежина  життя  не  проста...
Хай  терпіння  ріка  не  міліє,
Нехай  віра,  як  сонце,  зроста...

Хай  земля  на  любов  щедро  родить-
І  Твої  теж  благали  уста...
Тобі,  Анно,  Господь  благоволить,
Ти  -  родина  самого  Христа...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2021

Віє вітер, мороз шаленіє

Віє  вітер,  мороз  шаленіє-
Мов  хмільні  на  банкеті  зими,
І  з  цинізмом,  що  з  лихом  межує,
Розвівають  землі  пелени...
Безпорадно  земля  ціпеніє-
Тих  обіймів  не  в  силі  знести...
І  беззахисна,  скута  темніє,
Вкрившись  лиш  крижаними  слізьми...
Зачекай,  не  мети,  вітровію,
Залиши  снігу  вбогий  покров,
Хай  не  мліє  земля,  не  сивіє
Від  холодних  морозних  оков...
Хай  застелить  зима  її,  вкриє
Щільно  снігом,  немов  кожухом,
Хай  не  жалить  мороз  й  не  руйнує
Те,  що  спить  у  землі  тихим  сном...
Не  руйнуй  ніжність  ту  при  надії,
Що  тримає  з  любов'ю  земля-
Сняться  травам  весняні  завії,
Сняться  квітам  проміння  тепла...
Не  мети,  вітре,  люто,  не  треба...
Ще  не  раз  закохаєшся  ти
В  довгі  коси  стрункої  берези,
Як  розпустить  зелені  листи...
Не  питай  в  морозенка  пораду-
Не  порадник  й  не  друг  він  тобі...
Відсіяє...й  збиратимеш  зраду,
Як  пройде  його  час  по  зимі...
Тобі,  вітре,  у  травах  купатись,
Голубити  весни  моріжок...
Тобі  ,вітре,  з  весною  кохатись-
Із  найкращою  в  світі  з  жінок...
Тож  не  вій  поки,  втихни,  спинися,
Зупинись  серед  мокрих  гілок
І  душею  на  світ  подивися-
Завтра  буде  там  море  квіток!
Прихились...витри,  висуши  сльози,
Що  навіяв  з  холодним  дощем...
Відтісни,  віджени  ще  морози-
Хай  зима  вкриє  землю  плащем...
Хай  навіє  ще  білого  снігу,
Що  летітиме  легко,  мов  пух,
Ця  святкова  й  пухнаста  завія
Злине  щедро  із  ангельських  рук...
Рознеси  добрим  людям  новину,
Що  вже  час  поверта  до  Різдва!
Замереж  легким  подихом  днину,
Подаруй  нам  зимові  дива...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2021

Історії…

   Вона  для  нього  танцювала
В  міському  парку  на  льоду...
І  щиро  щось  розповідала
Між  па  й  стрибками  на  ходу...
А  він,здається,  щиро  слухав,
Всміхався,щось  відповідав,
На  змерзлі  пальці,певно,дмухав,
Та  все  те  мало  помічав...
Вона  його  зачарувала,
Він  надивитися  не  міг-
В  цю  мить  вона  лиш  існувала,
Її  невимушений  сміх...
Дивився  серцем  і  втішався-
Наскільки  дивовижний  світ!
Її  красою  милувався
І  легким  злетом  юних  літ!..
Вона  стрибала  і  ,здавалось,
Злітала  молодість  сама...
І  чарувала,й  чарувалась-
Серед  зими  цвіла  весна...
Не  стримав  почуття  у  серці-
Крутились  вихором  думки...
Завісу  скинули,  мов  панцир,
У  нім  відкривши  всі  замки...
-Яка  разюча,повна  схожість,-
Про  себе  думав  навмання.
-Це  виклик  долі,  випадковість,
Відлуння  втраченого  дня?..
Він  пам,ятав  ці  світлі  коси,
Ці  очі  сіро-голубі,
Ця  усмішка  жила  і  досі
У  серці  зраненім  на  дні...
Він  пам,ятав:  їх  було  двійко
На  крижанім  такім  катку.
Її  веселий  сміх...-Сергійку,
Дивись,я  зараз  полечу...
І  полетіла...Та  не  з  ним...
Не  він  подарував  їй  крила...
З  тих  пір  пройшло    багато  зим,
Забути  ту  було  не  сила...
Почав  багато  працювати,
Для  всіх  був  просто  -  життєлюб...
Та...серце  не  могло  кохати,
Мабуть  дивак  він,однолюб...
Мабуть...І  вже  не  сумнівався,
Бо  раптом  мрія  ожила!..
Її  він  сміхом  чарувався!..
Душа  ж  тремтіла  -  не  вона...
Ні,не  вона...її  дитина...
Дочка  красива,як  весна,
На  матір  схожа,як  краплина,
А  матері  -  уже  нема...
Спіткало  горе  цю  родину-
Батьків  забрало  дтп  -
Знесло  з  дороги  їх  машину,
Не  так  давно  він  взнав  про  це...
Його  старенька  розшукала,
Благала  внучці  помогти...
Якось  про  нього  пам,ятала-
Мабуть,не  всі  горять  мости...
Приїхав...Попри  всі  турботи,
Відчувши  серця  дивний  зов,
Не  зваживши  всі  за  і  проти,
Відклав  всі  справи  і...прийшов...
Не  сподівався  він  на  диво:
Онучка  -  не  його  дитя,
Та  все  ж  -  її  дочка...Тужливо
Бриніло  в  серці  співчуття...
Такої  доля  повернулась...
Тепер  він-дядечко  Сергій,
До  нього  дівчинка  горнулась-
Три  роки  батьком  був  він  їй...
І  він  душею  прив'язався-
Сприяв  її  невинний  лик?..
Чи,  може,  серцем  лікувався
Від  болю  того,що  не  стих?..
Не  все  було,звичайно,  гладко-
Зрадливо  відчай  часом  пік,
І  сльози  бабці,  й  "ти  -  не  татко",
Буремний  підлітковий  вік...
І  ось  тепер  їй  вісімнадцять...
Красива  юнка,не  дитя...
Він  споглядав...  років  стонадцять,
Мов  вічність...мов  усе  життя...
Такі  ж  красиві  світлі  коси...
Ті  ж  очі  -  сіро-голубі,
Та  ж  усмішка,кирпатий  носик
І  ямочка,  що  на  щоці...
Всміхавсь  -  йому  вже  майже  сорок,
Досить  солідний  уже  вік...
Із  тим,  топивсь  в  душі  осколок-
Він  дядечко  уже  повік...
І  раптом  легко-легко  стало,
Наче  в  душі  розтанув  сніг-
У  неї  ангельське  начало,
А  він,  чим  міг,  лишень  поміг...
-Нехай  все  в  неї  буде  добре!-
Шептав  до  неба  -  вівтаря...
...Сіяла,освітивши  обрій,
Яскрава  Різдвяна  зоря...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2021

Скільки щастя, скільки дива

Скільки  щастя,скільки  дива--
Нічка  зорі  засвітила!..
Небо  сяє  угорі-
Нині  свято  дітворі!
Діточкам  ця  нічка  мила,
Що  й  діждати  вже  несила--
Вирушає  у  наш  край
Святий  Добрий  Миколай!..
Він  в  Раю  перебуває
І  листи  усі  читає.
Ті,що  діточки  писали
Та  Святого  в  них  вітали...
Розказали  про  бажання
Й  подарунків  сподівання...
Адже  знають  усі  діти
На  усьому  білім  світі,
Що  як  гарно  попрохати
Та  не  дуже  пустувати,
То  Святий  прийде  у  дім,
Принесе  добра  усім!
Тільки  ходить  він  тихенько,
Коли  світить  місяченько,
До  хатинок  заглядає,
Довгий  список  розглядає...
Не  озветься  навіть  мишка-
Сидить  вона  тихо-тишком,
Щоб  Йому  не  заважати
Список  визначний  читати...
А  коли  Він  прочитає-
Ще  раз  Янголів  питає:
-Скажіть,Янголи  Крилаті,
Чи  дарунків  дітки  варті?
Що  покладем  під  подушку-
Іграшку  чи,  може...  мишку?
Будуть  Янголи  казати,
Чемних  діток  вихваляти...
Другі  будуть  червоніти,
Проте,  діточок  жаліти,
Обіцяти    помагати--
Поведінку  виправляти!
Адже  знають  всі  в  окрузі--
Діти  й  Янголи  -  це  друзі!..
Та  й  в  Святого  добре  серце-
В  ньому  доброти  -  озерце!
Тому  діточки  чекають-
Миколая  виглядають...
Ось    засяяли    зірки--
Мчать  з  дарунками  санки!..🎁

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2021

Спалахнула зіронька на небі

Спалахнула  зіронька  на  небі,
Ніч  святкова  дивиться  в  вікно,
Ясний  місяць  в  осяйному  пледі
Щиро  усміхається  крізь  скло...

І  промінням  радо  осяває
Хатки,  і  подвір'я,і  стежки...
Бо,звичайно,місяць  добре  знає,
Що  чекають  гостя  малюки...

Тихе  світло  зорі  розсівають
Попід  вікна,  на  поля,садки...
Наслухають  діти,чи  не  стануть
Біля  хати  із  Святим  санки?..

Бо  давненько  вже  казала  мати,
Що  прийде  Святий  Микола  в  дім...
Подарунки  буде  роздавати
Діткам  чемним  і  слухняним  всім...

Виглядають  Миколая  діти,
Б'ється  в  грудях  серденько  живе...
Діточкам  так  хочеться  радіти,
А  Святий  їм  радість  принесе...

І  так  щиро  оченята  сяють!..
Боже,дай  добро  у  кожен  дім!..
Хай  надії  зорі  не  зів'януть,
Добре  диво  подаруй  усім!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2021

Варварин день…І дощ іде

Варварин  день...І  дощ  іде,
Зима  короткий  день  пряде,
А  вечір  стукає  у  шибку
І  ніч  веде  за  срібну  нитку...
Поволі  грудень  йде,  ступає
І  важко  мокрий  день  штовхає-
Чомусь  погруз  він  у  болоті
Та  мочить  котика  на  плоті...
Зима  й  собі  щось  позіхає,
Туманом  сивим  видихає,
Блистять  дощу  сталеві  спиці...
Сховались  горобці  й  синиці,
Бо  купчаться  на  небі  хмари,
Мов  некеровані  отари,
І  день  зимовий  зігрівають
Та...ненароком  присипляють...
А  в  хаті  -  грубка  і  камін,
І  комин  губить  сірий  дим.
І  люди  хочуть  перемін-
Ну  хоч  би  світлих  білих  зим...
І  діти    дивляться  в  шибки,
Вже  всі  досліджено  кутки,
Де  замість  гірок  в  них  -  дивани,
Бо  ще  дрімають  лижі  й  сани...
Заходить  день  за  небокрай-
І  десь  далеко    Миколай
Уже  лаштується  в  дорогу,
Щоб  не  спізнитись  до  порогу...
А  дощик    йде,і...не  втихає,
Святу  земельку  напуває...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2021

Мені байдуже, що минають весни…

Мені  байдуже,що  минають  весни,
Що  осінь  взяла  під  своє  крило.
В  душі  моїй  -  весна...в  ній  крига  скресла
І  тепле  забриніло  джерело...
У  ньому  спрагло  я  снагу  черпаю
І  розчиняю  всі  мої  жалі...
Затим  я  серце  своє  напуваю,
Щоб  силу  мати  зустрічати  дні...
І  попри  холод  та  осінні  жури
Я  відчуваю  теплоту  в  душі-
Мене  лікує  часто  від  зажури
Маленький  струмінь  у  моїй  душі...
Він  розливається,  бува,  щемливо,
Як  в'януть  без  підтримки  почуття...
І  водограєм  забринить  грайливо,
Коли  сильніш  моє  серцебиття.
І  наче  струмом  пробіжить  по  тілі-
Ті  імпульси  торкають  кожний  нерв!..
Щоб  почуття  іскрились,  а  не  тліли,
Щоби  мій  дух  не  вистиг,  не  затерп...
Маленьке  плесо  Божої  любові,
Як  чисте  дзеркало,  як  відбиток  душі,
З  самим  сумлінням  в  невимовній  змові,
Показує,  що  в  серці  є  на  дні...
Я  часто  те  зображення  вивчаю-
Осіння  жінка  з  літом  у  душі...
Тоді  із  дна  снаги  я  зачерпаю-
Ту  радість  й  тугу  переллю  в  вірші...
Хтось  скаже,  що  я  там  шукаю,
Нащо  потрібно  те  мені?..
Я  просто...  весни  відпускаю,
Вони  ще  є...десь  там,  на  дні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2021

Заглянути б у себе, як в криницю

Загл`янути  б  у  себе,як  в  криницю...
Можливо,  нею  й  є  душа  мо`я?..
Яку  я  там  побачу  таємницю,
Почую  срібний  струмінь  джерела?.

Чи  не  воно  ,бува,  хвилює  серце
І  ніжно  пестить  обідок  душі
Та  напуває  почуття  відерцем,
Щоб  навкруги  все  бачити  в  красі?..

І  звідкіля  ті  витоки  живильні?.
З  яких  течуть  невидимих  світів?..
Такі  прозорі,сущі  і  невпинні,
Та  живлять  душу  протягом  років...

І  їй  підносять  животворну  силу,
Ще  напувають  свіжістю  надій,
Наснаги    щедро  освіжають  жилу
І  миють  із  азартом  всіх  стихій!..

Несуть  тепло,розносяться  по  тілу,
Часом  нестримні,сповнені  жаги,
Щоб  тіло  відчувало  і  не  тліло
В  потоках  тих  доношують  снаги...

Вони  струмлять,купають  часом  душу,
Крізь  неї  пр`ойдуть,мов  крізь  решето,
Часом  морозять,студять,навіть  крушать
Й  складають  із  осколків  її  панн`о...

І  оживляють...Напувають,гріють,
Зализують  ті  рани,труть,як  скло...
Вони  леліють  душу...вони  вміють,
Бо  їм,  поки,  зовсім  не  все  одно...

Ті  хвилі  із  душевної  криниці
Течуть-біжать  зовсім  не  навмання,
Їхнє  покликання  -  замулити  все  нице,
Відкрити  шлях  до  самопізнання.

Та  наповняти  чашу  із  терпіння-
Без  нього  дуже  спраглі  ми  в  житті...
І  вирватись  фонтаном  із  натхнення,
Щоб  сад  зацвів!..Й  не  було  пустоти...

Оббризкати,пролитись-розіллятись,
Животворити  світ  навколо  цей!..
І  райдугою-радістю  сіяти,
Нашарувати  безліч  ще  ідей!..

Рости  ж  і  наповняйсь,моя  кринице,
Потоку  без  початку  і  без  дна...
І  хай  в  тобі  жива  вода  іскриться
Я  питиму,  щоби  росла  снага...

Щоби  міцнів  мій  дух,  а  також  віра,
Я  не  замулю  тих  святих  джерел.
Вони  -  живі!..Вони  -  наснаги  міра!..
Від  сили  їхньої  стучить  поміж  ребер...

Хвилюйте  ж,  наповняйте,  освіжайте,
Розбризкуйте  ще  тисячі  надій!..
Тільки  не  стійте,долу  не  стікайте...
Душі  кринице,прошу,не  змілій...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2021

Ділімось щастям

...Діліться,люди,  щастям  на  землі,
Любіть  життя,як  сонце  літню  днину!..
Хай  сяють  радістю  всі  ваші  дні
Й  бринить  душа  жива  кожну  хвилину...
Діліться  щастям  -  більше  прибуде,
В  душі  у  кожного  свої  джерела,
І  не  зміліє  те,  що  є  святе  -
Лиш  наша  воля  є  для  того  міра...
Черпаймо  щедрість  і  любов  в  душі,
І  піднесем,кому  є  в  тім  потреба,
Щоби  побачити  навколо  світ  в  красі-
Для  цього  не  багато  вже  і  треба...
Даруйте,люди,  щастя  у  словах,
Пророщених  з  душевної  любові,
Щоб  радість  заіскрилася  в  очах
І  людяність  цвіла  у  кожнім  слові..
Даруйте  посмішку,як  сонце  весняне,
Бо  щирий  усміх  творить  спражнє  диво-
Бува  печаль,мов  хмари  розжене,
Зігріє  серце  веселково  й  щиро...
Плекайте  в  серці  щирі  почуття,
Даруйте  їх  з  душі,  мов  милі  квіти...
Й  відчуєте  своє  серцебиття-
Бо  так  зворушливо  добро  в  собі  творити...
Несіть  любов  з  душі,діліться  нею,люди,
Вона  завжди  повернеться  до  вас
І  ви  відчуєте,як  затишно  усюди,
Як  тихе  щастя  огортає  нас...
Бо  нам,насправді,не  багато  треба-
Це  світлу  радість  у  своїй  душі!..
Ми  всі  живемо  під  єдиним  небом-Ділімось,люди,щастям  на  землі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2021

Як легко думка лине, наче птах…

Як  легко  думка  лине,  наче  птах,
що  з  легкістю  розходиться  в  словах,
коли  зустрінеш  ти  Людину  милу,
мов  тепле  літо  в  прохолодну  зиму...
І  так  захочеться  тоді  спинитись,
й  охоче,  залюбки  розговоритись,
що  й  не  помітиш  навіть  часоплину,
коли  зустрінеш  ти  "свою"  Людину...
і  враз  є  теми,  щоб  порозмовляти
і  так  про  все  ти  хочеш  запитати
та  гомониш  із  нею  без  упину,
бо  серце  чує  ту,  "свою",  Людину...
І  час  летить  у  тому  непомітно,
і  на  душі  так  легко,  так  привітно,
немов  в  розмові  тій  черпаєш  силу
від  того,  що  зустрів  Людину  милу...
І,  може,  ти  її  не  зовсім  знаєш
та  якось  просто,  дивно,  відчуваєш,
немов  душею  душу  її  торкаєш
і  не  оцінюєш,  а  просто  -  довіряєш...
І  ось  всміхаєшся  так  легко,  не  насилу,
бо  ти  зустрів  Людину  ту,  красиву...
Із  нею  можеш  лиш  порозмовляти,
та...наче  світ  руками  обійняти...
Ти  ту  розмову  будеш  пам'ятати,
та  в  спогадах  до  неї  повертати,
І  ту  приємність  відчувати  зримо,
бо  ти  відчув  таке  маленьке  диво,
що  на  оцій  розрізненій  планеті
в  житті,  а  часом  навіть  в  інтернеті,
зумів  зустріти  ти  людину  божу,
можливо,  чимось  із  тобою  схожу,
з  якою  так  приємно  гомоніти,
і...  якось  серце,  тепло  так,  зігріти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2021

Стомилась осінь. Відробила.

...Стомилась  осінь.Відробила.
Вже  за  плечима  стільки  справ...
Старалася...й  не  відпочила,
Щоб  їй  ніхто  не  дорікав...
Присіла  лиш...й  не  оглянулась,
Як  час  змінив  поставу,  вік...
Вона  ж  трудилась  і  не  зчулась,
Що  старість  стала  на  поріг...
Чомусь  розхристана  і...боса,
Весь  вік  комусь,а  не  собі...
Замислилась,простоволоса,
Втонули  очі  у  журбі...
Зажурена  і  невесела--
Синів  забрали  журавлі...
Кудись  туди,де  нескінченність,
Де  сірі  хмари  у  імлі...
Годила  всім,хто  лиш  попросить,
Бо  праця  була  забуттям...
Лиш  нічка  знала  ,що  голосить--
В  ній  мала  вихід  почуттям...
Палала  серцем  і  згорала
Весь  вік  по  краплі,день  у  день
Саму  себе  всю  дарувала,
Та  душу  берегла  лишень...
Замислилась  матуся-осінь:
-Який  усе  ж  короткий  вік...
Така  красива  неба  просинь,
Та...час  дощем-сльозами  стік...
Вже  посивіла  й  помарніла,
Сріблиться  іній  на  скроні...
Зима  морозна  підоспіла,
Все  -  наче  у  туманнім  сні...
Життя-як  сон,як  виклик  долі...
Чи,може,  подорож  душі?..
За  мить  -  душа  уже  на  волі,
На  білім  чистім  полотні...
А  як  же  біль,душевні  муки,
печаль  у  зболених  очах?..
Їх  розклюють  зимові  круки,
Не  буде  їх  в  зимових  снах...
Приспить  зима  і  заспокоїть
Усі  тривоги  і  жалі...
Затягне  рани  і  відновить
Красу  зболеної  душі...  
Кристалізує  радість,щирість,
Скалками  світом  рознесе,
Весною  Бог  дарує  милість--
Душа  повсюду  проросте...
Здригнулась  осінь  серцем  світлим--
Вона  прожила  недарма!..
Душа  цвіте  безсмертним  цвітом,
Над  ним  не  владна  і  зима...
І  посміхнулась...Підвелася
Назустріч  праведній  зимі...
Промінням  сонця  здійнялася,
Щоб  цвітом  квітнути  весні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2021

Засвіти мені, зіронько, з неба…

...Засвіти  мені,  зіронько,  з  неба
Серед  темної  ночі  тривог...
Мені  світла  й  надії  так  треба
В  лабіринті  життєвих  знемог...
     Подаруй  світлий  струмінь  чарівний--
     Хай  до  самого  серця  летить...
     Такий  теплий  ,прозорий  і  ніжний  
     Гріє  серце,  й  воно--  не  болить...
Онови  мені  душу,  прохаю,
Засвіти  у  ній  вогник  надій,
Ну,  а  я  вже  його  роздмухаю,
Підкладу  оберемок  із  мрій.
       В  тім  чарівнім  живому  багатті
       Буду  грітись  сама  й  поділЮсь
       Тим  теплом,кому  треба  в  сум'ятті,
       Я  на  добрі  слова  не  скуплюсь.
Й  запалю  добрий  вогник  надії
Тим,хто,  може,  чекав,  як  і  я...
Знаєш  ти--в  мене  добрі  лиш  мрії,
Обігрій  їх,  даруй  їм  життя...
         Все  у  владі  твоїй,чарівнице,
         Ти  ж  освічуєш  темінь  буття...
         Просвіти  мене  також,зірнице,
         Зрозуміти  дай  моє  життя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2021

До свята святого апостола Андрія Первозваного

Колись  жила  у  Палестині,
В  Святому  місці,при  долині,
Проста  та  праведна  родина.
І  бУла  вона  Богу  мила,
Бо  попри  всі  труди  насущні
Привила  дітям  те,що  суще-
Любов  до  Господа  Святого...
Так  і  зростали  всі.З  малого
В  роду  трудились-працювали,
Та  Бога  у  душі  тримали...
Мали  вони  також  надію
Щоби  побачити    Месію-
Провидці    Його  зазначали,
А  люди  спрагло  дожидали...

У  тій  сім,ї  росли  два  сина,
Ними  пишалася  родина,
Бо  дім  зуміли  збудувати,
А  також  і  човна  придбати,
Щоби  рибалити  і  мати
Чим  всю  родину  годувати.
Брати  на  озері  трудились
Ловили  рибу  та  молились-
Вони  Учителів  знайшли,
Про  це  розмови  їх  були...
Шукали  Господа  в  житті-
І  стрілись  Люди  їм  Ясні!
Спочатку  був  Іван  Хреститель-
Муж  праведний,мов  Небожитель...
Прохав  людей,до  всіх  звертався:
-Покайсь,народе,не  ослався,
Бо  надійшов  той  день  і  час-
Вже  Царство  Боже  серед  нас!..  

Андрій  також  там  був  тоді,
Коли  прийшов  в  людській  юрбі
Хреститись  Світлий  Чоловік...
Іван  тоді  усім  прорік-
Ось  Божий  Син  -Господь,  Месія,
Що  з  Ним  прийде  у  світ  спасіння...
І  дивувалися  усі...Андрій  наваживсь  запитати:
Де  Тебе,Вчителю,шукати?..
Питав  з  душі,якось  несміло,
Та  чув,що  серце  тріпотіло
Неначе  в  жар  сповите,  гріло-
І  так  незбАгненно  горіло...
Ісус  на  нього  подивився:
-Ходи,  побачиш,-усміхнувся...
А  погляд  щирий  і  яскравий
Був  небом  чистим  і  безкраїм...
Андрій  додому  повернувся
І  братові  про  все  відкрився,
Сказав:  побачив  я  Месію-
Його  в  душі  благоволію...
Тепер  просив  Він  йти  додому,
Та  прийде  час  -покличе  знову...

Йшли  дні,Андрій  усе  чекав
На  зустріч  ждану  уповав,
Та  з  братом  рідним  міркували,
Що  ще  нікого  так  не  ждали...
І  от,в  один  із  теплих  днів,
Прийшов  Ісус  до  тих  братів...
Вони,  як  звично,  у  ті  дні
Ладнали  сіті  у  човні...
А  Він  ішов  і...  посміхався...
А  погляд  сонцем  розіллявся
І...вже  сердець  братів  торкався...
-Агов!..Лишіть  рибальські  сіті,
Ви  задля  іншого  на  світі!..
Ловцями  будьте  людських  душ,-
Промовив  їм  Блаженний  Муж...
Пішли  ураз  -  не  сумнівались,
На  поклик  серця  відізвались...
В  Нім  істину  брати  впізнали
І  учнями  побіля  стали...

Було  дванадцять  їх  усіх.
Андрій  став  першим  серед  їх,
То  й  Первозваним  його  звали
І  ім'я  більше  не  міняли...
А  брат  став  Симоном  -  Петром,
Мав  стати  він  для  всіх  ядром...
Але  з  Ісусом    всі    вони
Були  не  учні,  а  -  брати...

Він  був  не  схожий  ні  на  кого!..
Було  крилате  Його  слово,
Де  сила  й  мудрість  від  Творця
Були  й  любов'ю  до  Отця...
В  нім  було  стільки  доброти!..
І  Він    навчав  їх  Висоти!..
Ісус  всіх    милості  навчав,
Жалів  людей...як  міг  спасав...
І  Він  страждав...Як  Він  страждав!..
Він  горя  від  людей  зазнав...

...Були  ті  дні  для  них  страшні-
Гіркі,болючі  і  сумні...
З  них  кожен  каявся  й  ридав,
Бо  страх  і  відчай  дошкуляв.
Молили  душі  Висоти:
-Прости,Учителю,прости!..
Здавалось,світ  весь  почорнів...
Та...Він  Воскрес!..Він  -  їх  простив...

Ще  сорок  днів  їм  дарував...
Багато  знову  научав...
Був  лагідним  і  співчував,
І-  відійшов...А  їм  послав
Ще  Утішителя  Свойого,
Животворящого  Живого
Святого  Духа,щоб  навік
Весь  людський  рід  спастися  міг...
Святі  Апостоли  зібрались,
Кинули  жереб  й  в  світ  подались,
Щоб  слово  Господа  нести,
І  людство  від  гріхів  спасти.
Та  свідчити,що  Син  Господній  
Був  серед  них-у  світ  прийшов
І  ласку  світ  у  нім  знайшов,
Ісус  Христос  для  всіх  Спаситель-
Та  людським  душам  Відкупитель...

...Те  слово  вічне  на  поріг
Донести  й  нам  Апостол  зміг...
Той,що  був  першим-Первозваним
І  Господом  самим  призваним,
Дійшов  до  нас...Через  міста,
Через  простори  і  моря,
Крізь  світ  жорстокий,що  карав,
Що  часто  мучив  і  вбивав...
Крізь  холод,голод  і  хвороби
І  без  земної  нагороди,
Андрій  Апостол  йшов  до  нас
У  серці  мав  лиш    Божий  глас-
Прийти  там,  де  Дніпрові  кручі,
Передрікти  тут  град  квітучий,
Благословити  місце  це-
Де  Слово  Боже  процвіте!..

...Назад  смиренно  Він  вертав,
Людей  дорогою  зціляв...
Та  відчував,напевно,знав,
Що  ворог  хрест  вже  готував...
Він  йшов,вертався  в  місто  Патри,
Щоб  зруйнувати  культ  незгасний
Язичництва...Й  прийняти  муку...
Він  йшов...Ісус  тримав  за  руку...
Він  вів  Його...Через  світи...
-Де  Тебе,  Вчителю,  знайти?..
-Там,  де  Я  Є  -  навіки  Ти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2021