| Сторінки (1/63): | « | 1 | » |
Тремтіли руки.
Вдаряла в спину ноша,
Важкі кайдани зупиняли рух.
І мертві звуки,
З місця світ не зрушив,
І мертвий крик, заціпенілий дух.
Весь світ мовчав,
Весь світ мовчав і бачив,
Що коїлось ночами, і без днів.
Сонце ж не встало,
Могил ще більше стало,
І складених до ґрунту вниз голів.
Прийшла зневіра
І поселилась в бездну,
Ту бездну, що створили навіки.
Що гірше звіра,
В материнськім серці,
Ночами вигризає спогади.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023
Столько не хватит памяти,
Столько не хватит слов.
Все закончится ведь, обязательно,
И когда-то вернётся вновь.
Столько не хватит и вечности,
Им не хватит, увы, никогда.
Весь мир тонет в невежестве,
Пока во главе «господа».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974722
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.02.2023
Скільки в тобі сидить злості?
А скільки існує добра?
Що втрачаєш на кожному кроці?
Залишити що не змогла?
Скільки чуттів та любові.
Смутку, ненависті, люті.
Усі ми повстанемо нові.
Усі колись станем забуті.
Тож забудь і про жаль, і про відчай.
Викинь з думок всю брехню,
Що нав‘язуєш собі та іншим.
Нарешті вже справжньою будь.
Чи варто словами мовчати?
Чи варто вважать не належним?
Скажи. Не жалкуй.
Ти ж нічого не втратиш.
Повір, тобі стане легше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2023
Пограбуй усе світло в мені,
Та не зникнуть вогні із очей.
І нехай я залишусь в тіні,
І нехай я лишусь без речей.
Обжалуй мою ніжну кров,
Що у венах ледь-ледь закіпає.
Люди кажуть, то є любов.
Люди кажуть, серця обпікає.
Розітни всі шляхи на долоні,
Усе, що судилось – мине.
Твоя ніжність візьме мою волю.
Твоя ніжність врятує мене.
Розчини мою сутність без болю.
Потопи так нещадно в вині.
І нехай я лишуся з тобою.
І нехай розчинюсь у тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2023
Пробач собі.
Пробач і їм.
Попрохай пробачення у кожного.
Прийми їх злість,
Прийми їх біль.
Прийми себе, нехай насторожливо.
Ти рідний, ти свій.
Вони рідні, свої.
Та кожен хоч раз стане чужинцем.
І більше не поруч,
І більш не вони.
Щиро прости і прийми це.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2023
Якщо ти віриш в дива,
То я тобі напишу.
Якщо слова тобі – не слова,
То я їх тобі не лишу.
Якщо хочеш насправді мене,
Я ніколи не буду ввагатись.
Навіть якщо колись це мине,
Я не стану тобі віддаватись.
Якщо будеш впадать до колін,
То я дістану підбори.
Якщо благатимеш змін,
Я скажу тобі – цього не буде.
Якщо злість тебе накрива,
Обійму й встромлю ніж у спину.
Якщо ж ти віриш в дива,
Я ніколи тебе не покину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2023
Її стан зачіпав волосся.
Котилося сміхом
голосся.
Все навколо, наче колосся
Затьмарило погляд сумний.
Усе надто швидко далося.
Відчував, що
розбіжимося.
Та довіритись їй удалося,
Тому полум‘ю карих очей.
Як зустріти її довелося?
Все питаю до світу
ще досі.
І таки мені не здалося
– Я знову лишаюсь нічий.
Місяцями мені не спалося.
А у снах лиш її
стоголосся.
Усе, що так легко далося
– Втратило сенси речей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2023
Її очі говорять
І кажуть одне.
Я не вартий її,
Їй не треба мене.
Вона лиш єдина у своєму тлі.
Що каже єством
– не вартий її.
Її шкіра прозора,
Як вона сама.
Я не вартий її
– розуміє й вона.
Я не вартий торкатись її пелюсток.
Лиш торкнуся до неї
– лишиться порок.
Вона така ж світла,
Як її душа.
Я не вартий її
І вона того зна.
І кожен раз відчуває вона
– я не вартий,
Не вартий!
Але ж підпуска..
І торкає, і грає, і з розуму зводить.
І пестить, і любить,
Очей не відводить.
Вона – це мій скарб,
Хоч його не шукав.
Я не вартий її
І я завжди це знав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2023
За нею сумувати
– це нормально.
Людина ця була в твоїм житті.
І більше ніж реально,
І зовсім не формально,
Лишилась в спогадах
Та висне в забутті.
Ти згадуєш її щодня, щоночі,
А може робиш це і зовсім
Мимоволі.
Думками вона поряд, її очі,
І сміх, і знову спогад.
Спогад долі.
Однак згадай чому ви розлучились,
Згадай причину,
Досить буть наївним.
Щемить? Болить?
І серце знов забилось?
І спогади вже інші, не добірні?
Не намагайся повернути все – це зайве.
Не ображайсь, не тримай зла, бо дуже грішно.
Лиш відпусти.
– це добре.
– це нормально.
Будь собі вірним,
І будь до себе ніжним.
Усі ці люди, яких згадуєш щодня,
– вони пішли.
Їх слід простиг
І навіть не зостався.
Вони урок на все твоє життя.
Шануйсь. Іди вперед. Не обертайся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2023
Тепер це реальність,
а цілі – вже мрії.
Ніхто не бажав, ніхто не хотів.
Думки вже не світлі,
думки мої сірі
На кшталт восени вечорів.
Вони загубились серед сезонів,
У пошуках декількох днів,
Щоб дарувати люду безсоння,
Вгамувати сонне свавілля
Допоки в столиці хтось час
не перевів.
Так і сьогодні відходить в безодню
Остання надія.
09.03.22
Мої відчуття,
13 днів від початку війни
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2022
Було усе, що можна пережити.
Падіння й взлети, вірні й вороги.
Ми показали одне одному, як можна полюбити
І залишились в цьому світі тільки ми.
05.12.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2022
Ти була не схожа на себе.
Тоді ти була на краю.
Зап‘ястя тремтячі,
Грім нижче неба
Грозою вдаряв, без жалю.
Ти була не схожа на когось.
І сама не тонула виною.
Ти боялась всього,
Що б тобі не здалось.
Тоді справді була лиш собою.
Ти сльозами вмивала лице,
Тобі страшно від себе було.
У мокрих зіницях
Він бачив усе
І мовчки тебе пригорнув.
Гроза залишалась із нами.
А губи твої оніміли.
Він зробив би усе,
Тільки б ти не лишала.
Тільки би ти не тремтіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2022
Віддай мені всі свої муки.
Я собі їх назавжди візьму.
Протягни лиш мені свої руки.
Поцілую, пробачу, стерплю.
Віддай мені все, що судилось,
І чого ти боялась вночі.
Зроблю все, щоби серце забилось,
Щоб тобі не боліло.
Лише не мовчи.
Розкажи, як твій ранок і вечір.
Чим жила, що знайшла у цім дні.
Думками ділися на плечі,
Мрії пести на мені.
Обійму я тебе, зацілую,
І здійсню їх, щоб ти розцвіла.
Люблю до бестями, до болю,
Якою б ти не була.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2022
Скільки треба ще
Бути під дощем?
Чути серця щем.
Відчувать щосили.
Скільки днів минуть?
Як же нам забуть?
Усе перед очима.
Злива, знову злива.
Скільки днів у році?
Триває лютий досі.
Зима ця нам немила,
Усе занапастила.
Коли скінчаться грози?
Уже скінчились сльози…
Та як би не просили
– Не скінчаться сили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2022
Вимкнули світло.
Створимо тишу.
Ти мені не подзвониш,
Я тобі не напишу.
Немає води,
Лиш озера печалі.
Де я, а де ти.
Ми багато втрачали
Та не зараз. Не треба.
Тримайся, прошу.
Хоч не зараз, але ти подзвониш.
Хоч не зараз, але я напишу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2022
Відгукнись мені.
Хоч в небі, хоч в сонці.
Хоч у тиші мені відгукнись.
Я хочу почути бодай щось.
Хоча б потім.
Хоча б колись.
Щоб я щось та про тебе, та й знала.
Щоб я не забула твій голос.
Щоб я завжди пам‘ятала
Твій образ.
А не малювала думками дорис.
Відгукнись, прошу, повернись.
Тебе хочу почути щосили.
Хоча б потім.
Хоча б колись.
Хоч я знаю, що це неможливо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2022
Мене розкладай, як пазли.
Мене розсипай, як гречку.
Дізнайся, наскільки вразлива.
Лише будь мені милий і гречний.
Мене розривай, мов спогад.
Мене розпали, мов ватру.
Стану всим, що спадає на здогад.
Лише стань мені поряд на варту.
Мене приховай, мов тайну.
Мене випий, куштуй, відчувай.
Зроби, що бажаєш, відчайно,
Лиш ніколи [i]не відпускай[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2022
У погляді більше слів, ніж на вустах.
В нім бачиш те, що й так знав.
В нім вся покора і лють.
В нім сенсу слів не забуть.
І що б не мовляли тихі вуста,
Ти відчуватимеш істину сам.
Адже бачив її у очах,
Адже знаєш, як погляд проймав.
В нім було більше слів, ніж на вустах.
Ти знаєш це нині.
Ти завжди це знав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2022
I was sinking in my own desire.
You were fire.
I was on fire.
Your neck was like a fig, so sweet.
My sweat was just leak on it.
But you weren’t mine.
My despair.
And I burned out
In the fire.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965698
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.11.2022
Ти моя тиша.
Ти ласка,
Ніжно-шовковий спокій.
Лиш єдиний цілунок залишиш,
Мені тепло у ночі бездонній.
Ніч довга,
Того часу й лукава,
Все довкола знесилює вітром.
Мені тепло, я знаю, на ранок
Я у домі, наповненім світлом.
Ти ж мій дім,
Де панує затишшя.
Лиш без тебе – я сирота.
Дозволь у тобі залишитись
На зими, на весни, літа.
Ти моя тиша.
Ти рівновага,
Терпко-німіючий опій.
Ні з ким цього не відчувала,
Лиш ти дарував мені спокій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2022
Місяцями ховала в рядках
Одного тебе й без крапок.
Я палала у своїх думках,
У надіях підставних думок.
І не швидко тебе я забула,
Зовсім ні. Усе ще ти є,
Та раніше я іншою була,
Розумію тепер - не моє.
Та ховатиму ще у півсотні,
А, може, і більше рядків.
І квітні, і серпні, і жовтні,
З тобою витатимуть в них.
І, можливо, колись я побачу
З тобою найліпшу коханку,
І собі, і тобі - я пробачу
І нарешті поставлю
крапку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2022
Читай. Це для тебе.
Досі вважаєш, що я зухвала…
Досі злишся, досі так темно
У душі твоїй темних підвалах..?
Час минув. Усе вже в минулому.
Наше добро замістилось,
Як хімічна амфотерна сполука.
Ми вже інші. Все з часом змінилось.
Я б хотіла сказати у вічі:
«Як раніше вже зовсім не буде»
Нині ти гордість. Я відчуженість.
Лишилось відстані нас відітнути.
Читай. Це тільки для тебе.
Ця історія – діло наших рук.
Усе ж дякую,
завдяки тобі я побачила
хто поруч лишився,
хто істинно щирий,
та хто
по-справжньому друг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965149
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2022
Дороги розходяться не так просто.
Дороги розходяться, щоб
показати кожному своє місце.
Вищий не той, хто по росту,
А той, чиє серце не зліше.
Хто, розійшовшись, не зрадить,
Удруге, уп‘яте, та знов.
Хто новому життю не завадить,
– відчував в своїм серці
любов.
Дороги розходяться далеко і близько,
Й пересікаються, хоч колись.
У когось очі припадають додолу, так низько,
Для когось в байдужість і злість.
Очі усе розуміють,
У них бачиш все, що й так знав,
Однак поглядом зовсім не гріють,
І гадаєш – колись їх
кохав.
Дороги назавжди розходяться.
І сумуємо не за людьми.
Той час, відчуття, не відновляться,
Що б для цього не вдіяли ми.
Нашим очам час змиритись,
А серцям слід обох залишити.
У світі все має колись закінчитись.
Поки є час – треба
жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022
Коли зникає довіра –
Непросто.
Дивне чуття.
На плечах непід‘ємна міра.
Серце б‘ється,
Й нема в нім життя.
Стають твої очі скляними.
Тоді руки забудуть про ніжність.
Будеш плутать близьких із чужими.
Світ накриє одноманітність.
Тепер ти не віриш нікому.
Твоє серце розбилось ущент.
Забудь про них, рідна.
Став крапку.
[b]Не кому.[/b]
Досвід гіркий,
Хоч солодкий, як мед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2022
Так дивно, раніше була не такою.
Лягала рано,
прокидалась уранці,
і не потрібен мені був ніхто.
Лиш сонце та кава у філіжанці.
Ці два фактори мене наповнювали,
а як хмарно, здавалось,
була не жива.
Для щастя нічого не потрібно було.
Тільки день. Тільки спокій. І я.
Так дивно, аж зараз не радує кава.
І сонце не гріє,
хоч нині погода тепліша.
А раніше всього вистачало.
Я змінилась,
я зовсім інша.
20.07.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2022
про що говорять слова,
коли безмовні думки?
чом бентега мені не нова,
чом знаю її вже роки?
як сон забирає безсоння,
що рятує мене цими днями?
чому чую його я відлуння,
які є до цього підстави?
як дізнатись та як пережити
усе, що судилось мені?
які зібрати ковш сліз й не розлити
на чиємусь колючім плечі?
як відчути нечувану тишу?
в моїй виють примари з минулого.
та чомусь їх таки не полишу,
хоч вони на полицях забутого.
всі слова, що торкаються губ –
то є чиста, криштальна вода.
вони лиш туманять твій слух,
наче вишня з п‘янкого вина.
і так хочу розв‘язати кайдани,
до яких я роками звикала.
їх, мов мати, зв‘язала – омана,
яку ж я, мов дитина, кохала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2022
Ти одна.
Ти у себе одна.
Їх безлічі, сотні, мільярди.
Та існуєш ти в світі сама.
І ніхто тебе точно не вартий.
Ти створила себе
Лиш сама.
Ти боялась, впадала, ридала.
Й підіймалась на ноги щодня,
Й свій світ значно ліпше пізнала.
І ти встала,
І кращою стала.
Більш не плачеш, людей відчуваєш,
Хай раніше детально їх знала,
Та сьогодні себе - поважаєш.
Ти одна,
Ти у себе одна.
Й ладні люди до тебе тягнутись,
Пам‘ятай. Себе ти створила сама.
Не дозволь собі знов перевзутись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2022
Темрява в домі. Ми щезли.
Тільки очі твої так блищать,
І вдивляються, сповнені сенсів.
Їх багато,
Їх бачу я.
Ти лихий, ти лукавий, ти рідний.
Ти найменший, найбільший урок.
Ми поряд. Кажу, ледь помітно,
«Я люблю тебе»
Знову і знов.
Ти вже знаєш, як варто почати.
Я в руках твоїх, маріонетка.
Візьми до рук нитки дівчати,
І торкайся,
Торкайся так злегка.
Ти тепло в мені й мороз по шкірі.
Ти терпкий, мов гранат, мов вино.
І плечі мої, ледь вцілілі,
Відчувають твій смак
До ниток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2022
Забудь,
про все, що турбує.
Ніщо переживань не вартує.
Лиш хтось правила з неба гаптує,
А, може, й не розуміє їх сам.
Відчуй,
що ти вільна, мов у полі.
Сяють квіти надій, ноги голі.
Нема краще відчуття, аніж волі,
Віддай забуття небесам.
Ти приходиш у світ мимоволі,
І лишаєшся в нім лише сам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2022
Я гублюсь в нескорених вершинах,
Ставлю собі ціль, щоб оминуть.
Я не боюсь, та часу лиш меншина
Здатна мене вкотре обмануть.
Як це забуть. Чому мені у цілі
Слухати чийсь роздум повен мрій.
Як зібрать думки докупи, цілі,
Так, щоб не лишитись без надій.
Я потерпаю і тону в своїй безодні,
Яку владнала й обжила лише сама.
У моїм світі, поміж гір, моря холодні,
А цілей безнадійних – океан.
Я стримуюсь, я все ж таки владнаю,
Я потону, нехай до дна сьогодні знов.
Як тільки гірко смутком захлинаюсь,
То закіпає по всім тілу темна кров.
І морозно, і тяжко серед інших.
Рівнина мені вибір віддає.
Й я хочу стати кращою ще більше,
Поки я є. Поки ще тут я є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2022
Уяви себе піснею.
Із довгожданим приспівом,
З мелодією між рядків перелісною,
Й імовірним між куплетами програшем.
Стань собі різною.
Несхожими словами писаною,
Оксамитною, того часу й залізною,
Та життям не втрачено навченою.
Будь собі вірною.
Дитиною в серці наївною,
Що вчиться ходити падіннями.
Ти чуєш? Почуй мене, рідна,
Ти завжди собі будеш потрібною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2022
Пара за столом,
Пара від чаю.
Я таки знову сьогодні змовчаю.
Викладач, алгебра, риски, без цифр.
Все, що я бачу – неві́домий шифр.
Знову вмикаюсь,
Холодний став чай.
Згадали ім‘я моє, як зазвичай.
Та мене вже там не було.
Осінь. Жовтень.
Пара за столом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2022
Я чую запах осені в повітрі,
Та думки літні.
Думки ще зовсім літні.
Враз стало морозно,
Холодні стали п‘яти.
Треба в садку яблук назбирати,
Щоб не пропали, як зникає літо.
Потрібно надіслати усі звіти,
Закрити всі дедлайни.
Поринути в тишу.
А я цього не хочу. Хочу вище.
Я хочу літа і його тепла,
Я хочу часу, коли душа цвіла.
Проте сьогодні я не маю часу.
Усе зависло втечам від роботи навздогін.
Тож я збираю свою сіру масу
Й розпочинаю жовтень повен змін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022
Я незалежна,
Як моя земля.
Як земля, що довгими роками,
Катована, розорена, бентежна,
Дійшла таки все на круги своя.
Незламана земля.
Моя рідна сім‘я.
Що б не було, любов її безмежна,
Стоятиме до самого кінця.
І вистоїть над тлінними роками,
І створена, мов золото, руками
Відновиться знов, рідна, до кінця.
До чорного, азовського моря.
Сім‘я – синонім слову воля.
Там де свобода – там моя рідня.
Де Україна, там існую я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2022
Захоплення істинно вразливе.
Захоплення наша жага.
Його відчуваємо пазлами,
Наче кожна їх сутність нова.
Загораються очі й палають,
Упадають в світ повних надій.
Вони, добрі, смиренні, не знають
Сутності захвату дій.
Що враз усе здатне змінитись,
І життя знов не матиме сенсу.
Захват хоче в тобі відновитись
Й полюбити твій світ трохи менше.
Мине крихта часу, чи дюна,
А ти враз відчуваєш натхнення.
Тобі знов усміхнулась Фортуна,
І ти любиш своє сьогодення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2022
Відпусти руки зневіри,
Пригорни свої до грудей.
Немає гіршої віри
Ніж вірити у людей.
Забудь про правду з словами,
Довірся собі.
Душі усюди поламані,
Чорнословлять, далебі.
Не кричи над палкими вогнями,
Їм боляче надто і так.
Люби свій світ до бестями,
Що б не було, і як.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2022
Вогонь в очах,
ні пари з вуст.
Лягла тобі омана на плечах.
Їй довіряєш, малослівній, мов Фауст,
Хоч віриш тільки лагідним очам.
Гарні слова,
розкутість, дифірамби.
Для тебе вона зовсім не нова.
У неї на лиці не вбачиш правди,
хоч скаже вона правду жартома.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2022
Я більш не втопаю в сльозах,
І не хочу від болю кричати.
Лишаю слова у думках,
Я нарешті навчилась мовчати.
Я звільнила надмірний тягар,
Що носила щодня за собою.
Ніхто мене більше не зна,
Я лишилась сама самотою.
І так лагідно чути в обіймах
Довіру до себе самої.
І осуд не бачу на спинах
Дружби, здавалось, міцної.
Я більш не втопаю в омані
І не буду від болю кричати.
Лишаю слова за думками,
Я нарешті навчилась мовчати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022
Мимоволі тамую подих.
Кишені з сухими руками.
Лише холод. Думок жодних.
Перехожі з скляними очами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2021
Знімай вуаль, скидай її до долу.
Немає каяття моєму слову.
Я повторю тобі сьогодні знову.
– Повір мені. Лиш тільки мені вір.
Зривай вітри, скидай легку тканину.
Нехай вона горить з вогнем комину.
Жага моя до тебе вірно лине.
– Повір мені. Усім наперекір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2021
На коже роса, я сама.
Туман опустился ко мне.
Оказалось, был он так дорог.
Вспоминаю его
В тишине.
Он как детство и осень в листве.
Он приятный к лицу и душе.
На коже роса,
я сама.
Оказалось, был дорог он мне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928526
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.10.2021
Торкнувся теплий вітер до мого лиця,
О ні, він геть не теплий. Він морозний.
Зали́шивши рожевий слід – пообіцяв,
Лиш хтів змінити вигляд мій серйозний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2021
Мої сльози стали гіркими,
У пориві спогадів сумних.
Я згораю в попіл разом з ними,
І гублюся тлінно серед них.
Мої сльози стали надто солоні,
Плач мій тихий, скорботний.
Я розриваюсь, стискаю долоні.
Де мій той час безтурботний?
Боляче в грудях, щемить,
А я плачу й кричу беззвучно.
Дідусю, прошу, повернись хоч на мить,
Я ж до сих пір твоя маленька внучка..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2021
Твоя рука торкнулася моєї
І міцно застигла в сплетінні.
Усі моменти з осені тієї
Поміж нами відчулись в тремтінні.
І так було світло поряд,
Хоч сонце за обрій сідало.
Таким був теплим твій погляд.
Твої руки мене зігрівали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926000
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2021
Воспоминания кроются с ночью.
Как только садится солнце,
Разрываются мысли в клочья,
Не сдержать мне своих эмоций.
Воспоминания перед глазами,
Их так отчётливо видно.
Видно тех, кого нет больше с нами.
Мне становится больно, обидно.
Закрываю глаза и опять вспоминаю,
Когда малой была, бежала боса.
Их не вернуть, каждый раз понимаю,
И впивается горечь в глаза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925566
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.09.2021
Я хочу убежать далеко,
Где веками хранится покой.
Там тихо всегда и легко
В туманному утре с росой.
Я хочу убежать в своё детство,
Где родные стоят возле дома.
Я хочу так вернуться на место,
Где душа возродится снова.
Тогда к ранам душевным, усталости
Зелёный подорожник приложу.
Не останется боли, ни малости.
Встану, оклемаюсь, побегу.
Как хочу я вернуться в тот час,
Но его, увы, не вернуть.
И всё что могу я сейчас,
Только вспомнить во сне,
лишь уснуть…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925565
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.09.2021
~[i]Основано на реальній фантазії та роздумах про життя[/i]~
Трішки про себе.
Я, звичайна дівчина із нічим непримітного сучасного міста. Подробиці були б не цікавими, тому я позбавлю вас їх. Маю бізнес, що прийшов мені в спадок від батьків. Проживаю в місті з самого дитинства. Кожного дня виконую звичайні справи, проїжджаю одні й ті самі вулиці, відвідую єдиний кафетерій. Виглядає сіро й нудно, але тепер не для мене.
...
В моєму житті завжди все було сплановано. Все почалось з 3 літ. Мої батьки опікали кожен мій рух. В садок я не ходила, та й няня була не потрібна. Зранку - ціла рутина речей, які має виконувати гідний партнер. Вдень - заняття. Частіше всього була математика, цифри, котрі дратували навіть своєю присутністю взагалі. Полудень - спортивні заняття, спілкування з репетитором та логопедом (мала не гарну вимову). А от в період з 17:00-19:00 ми відвідували улюблений кафетерій мого батька. Чи мала я вибір? Звісно ні. Проте цей час, був чи не найбільш важливий особисто для мене за день. Я чекала вечора із задоволенням, адже не мала нічого цікавішого за це. Мені подобалось спостерігати за відвідувачами, їхніми розмовами та історіями. Не потрібно й читати книжок.
Спитаєте, чи не бажала б я розмовляти з однолітками? Так, мені хотілось побавитись з іншими дітьми в піжмурки чи "доганялки", так називали ці ігри діти, але мій графік був перенасичений та на це зовсім не залишалось часу. Все не так сумно, в неділю, одразу після церкви, я відвідувала дитячу площадку, але оскільки була досить мовчазливою (соромилась вимови), мала з друзів лише дворового песика, з яким мені теж не дозволяли возитись. Усе казали: «З лишаєм ми не вийдемо з лікарні! Це не раціонально використаний час!». Я вірила батькам, вони хочуть як ліпше, принаймні я вірила цим словам. І з кожним роком - більше обмежень та клопоту. З мене хотіли виплекати гідного представника компанії батька. І їхня мета здійснена. Батьки гордились би мною, але, на жаль, жахлива аварія на моє 19-ти річчя відняла це бажання.
...
Наразі, мені 32. І я не зраджую традиціям. Знову сиджу в улюбленому кафетерії та п'ю чай без цукру. Чому так? Ні, він мені не подобається. Але мої батьки хотіли б цього для мене, особливо мама. Вона займалась спортом, доглядала за собою та своєю шкірою так, що у свої (ще тоді) 44 виглядала молодшою за мене. Проте то в минулому… Чай без цукру, це спогад з минулого, що лишився й повертає мене до них, батьків, що виростили з мене робота. Я маю усе, інші сказали б мені, як фраза з фільмів : «ти серйозно?». Гроші, постійна робота та жодного натиску. Моя компанія - моя буденність. Єдине, чого я досі не змогла зробити - це знайти свого співбесідника. Пройшло вже 29 років, але заводити друзів й досі не навчилась. Можливо, звучить смішно, але… Чи дружили б з дівчиськом, що спілкується з собаками, підлітком, що розповідає про католичні служіння? Не думаю. А зараз, що мені зараз. Контракти, ділові бесіди для мене важливіші. І бажання поки що немає. Інколи здається, що я була народжена для продовження сімейного діла. А, можливо, мені й не здається... Й досі я мовчазлива, хоча вже й маю гарну вимову та й навіть не відмовляюсь від звички спостерігати за людьми у кафетерії. А особливо за нею...
...
Ця жінка була мені цікавою з першого відвідування кафетерію. Вона відрізнялась від всіх. Всі розмовляли, щось обговорювали, виясняли. А вона просто мовчала, пила чай з молоком та читала свою пошарпану книгу. Раніше на вихідні замовляла тістечко з вишневим джемом, але коли його викреслили з меню вже нічого й не замовляла. Я називала її для себе Відречена, адже вона не мала ніякого відношення до навколишніх. Жила, певно, сама для себе й нікого не бачила поза собою. Вона приходила завжди о 18:00 та сиділа тут аж до закриття кафетерію, казали інші, що пліткували про неї. Відречена тоді була приблизно мого віку зараз, але за ці 29 років зовсім не змінилась, на відміну від кафетерію. Кудлате волосся золотавого кольору, французька шапочка на бік. По настрою кольори водолазок змінювались, але піджаки мали строгий чорний або сірий колір (у нашому місті холодний клімат). Проте завжди Відречена одягала темні окуляри. Подейкують тому, що соромиться очей. За довгий час я вивчила її наскрізь, але цього не знаю. Раніше вона завжди читала серію своїх одних і тих самих пошарпаних світло-коричневих книжок. Та років 14 тому, в її житті з'явились нові фарби.
...
Все почалось тоді, 14 років тому. В нашому улюбленому кафетерії з'явився новий постійний відвідувач, років 45-ти. Він завжди приходив самий та зі своєю яскравою книгою. Одягав костюми в клітку, його зачіска була залакована, мав темний колір волосся. З першого дня його появи тут, кафетерій був переповнений, не було де і яблуку впасти. Проте місце біля Відреченої залишалось завжди пустим. І не тому, що ніхто не хотів біля неї сидіти, чи вона не дозволяла. Усе тому, що хто б не намагався з нею заговорити, вона завжди мовчала. Навіть на питання офіціантів, відповідала жестами в меню. Тоді ж, чоловік, зайшовши сюди хотів знайти місце де сісти. Пам'ятаю все дослівно. Він пильно оглянув кафетерій та побачив її столик, сусідній диван якого пустував. Підійшовши до Відреченої він запитав:
– Чи не складе труднощів вам розділити зі мною сьогоднішній вечір та столик, мем?
Вона промовчала, як не дивно. Чоловік усміхнувся та сів за столик.
– Моя дочка завжди казала : мовчання – знак згоди! – промовив він.
Вечір тягнувся довго й цікаво. Я малювала в блокноті та слухала всі його розповіді. Він був дуже товариський та комунікабельний. Розповідав про все з неймовірною харизмою. Слухати його було дуже цікаво, хоча інформація життєво не потрібна. Він приносив з собою книгу, казав, що вона його улюблена, хоч ніколи в кафе її й не відкривав. Замовляв завжди мокачино з льодом, хоча в такому холодному місті його льодяно й пити, та його це не хвилювало. З усього, що колись чула, я дізналась про чоловіка й не тільки нього надзвичайно багато. В той вечір він завів розмову про себе.
Цей чоловік - Марко Уінглес Харінгтон. Має доньку, що проживає за кордоном. Він працював садівником у матері його доньки, вона заможна та заміжня. Чоловік цієї жінки й досі не знає про те, що Челсі (донька Марко) не його дитина. Але навіщо ця інформація? "Світ від цього не рухне"- казав Марко та заливався від спогадів. Він дуже радий, що Челсі зростає в достатній сім'ї. Говорив, що вони зможуть дати їй набагато більше, аніж він. Марко нагадував кожного разу, що йому приємно буде іти з цього світу знаючи, що залишив частинку себе. Відречена все слухала його та удавала, що гортає сторінки та зовсім не має діла до історії. Тоді я помітила, що книгу вона тримала догори ногами. Марко зробив їй пораду перевернути книгу, і вона хутко цим зайнялась.
...
Кожного дня ми дізнавались від Марко неймовірну кількість історій. Про погоду, подорожі, готування страв, обрізання кущів, правильну форму меблів, укуси комарів та їзду на конях. Він став приходити рівно о 18:00. Бували дні й коли він був мовчазливий, сумний чи стривожений. Це нормально, настрій така річ. Він, бувало, намагався Відречену вивести на бесіду, але все марно. Хоча йому це не приносило дискомфорту. Марко знав, що вона його слухає. Завдяки йому, я відкривала для себе нові горизонти і не тільки. Він найсвітліша людина, яку я коли тільки бачила, хоч і не була знайома. Слухати його було зовсім не важко, попри непотрібну інформацію. Я все малювала у своєму блокнотику та прислухалась до нових історій. За багато років спостерігання, з малих каракулів вийшли чудові малюнки, які для мене є справжніми скарбами.
Певно, інші теж вважали мене дивною. Сиджу сама, не розмовляю та все малюю. Проте мене це не хвилювало. Так от, щодо розповіді, у мене навіть була окрема сторінка для фраз Марко. Цитую деякі:
"Ліпше почну з морозива, все одно п'ю холодну каву"
"Ось, поглянь, з'явилась перша зірка. Мабуть, моя совість... "
"Хотілось би виправдати свої вчинки хорошими, але що я буду робити після смерті? "
Ці фрази я не завжди розуміла, але вони так вабили собою. Марко неймовірна людина з гострим розумом та сарказмом. Та щось змінилось. Через 7 місяців він різко перестав відвідувати кафетерій...
...
Першого дня, коли Марко не прийшов, я відчула себе неповноцінною. Я переймалась та мені було навіть сумно без нього. Того дня й Відречена просиділа в кафетерії лише годину. Це було дуже дивним, адже навіть якби він не прийшов, то вчора точно розповів би про свою відсутність. Я сподівалась, що він забувся нагадати.
Але й наступного дня він не прийшов, і наступного теж...
Пройшло ще кілька днів та я почала серйозно переживати за нього. Що з ним сталось? Де він подівся? Було помітно, що Відречена теж не знаходить собі місця. Приходила в кафетерій вона лише на чашку чаю, після чого відразу йшла.
...
Наступний день. Неділя. У кафетерій привезли газети, свіжий випуск, як підсумок тижня. Це, мабуть, єдина звичка, яку не втратив кафетерій за всі ці роки.
Я, як звичайно, взяла одну із них, щоб дізнатись про новини міста. Нові споруди, обладнання, досягнення... Безліч тем старомодного дизайну з яскравими виділеннями, що приваблювали зір. Проте наступний заголовок стривожив багатьох читачів, а мене до глибини душі. Смертність від раку.
Як зараз пам'ятаю це відчуття. Хвороба, через яку покинула життя моя бабуся. Її страждання та муки. Я читаю рядки цієї жахливої хвороби, що за такий короткий час зменшила населення міста аж на 5 осіб. І в кінці перерахували їх імена. Серед них я знайшла одне знайоме, через яке серце на хвилю перестало битись... Марко Уінглес Харінгтон.
Єдина людина в житті, що викрила в мені почуття. Я заплакала. Чи не вперше за всі роки.
Це відчуття. Тобі відразу морозно, млосно та кидає в жар. Ніби то розум не дозволяє повірити в це. Ти начебто під водою і не чуєш нічого.
Як в це повірити? Ти декілька днів тому бачив цю людину, чув її сміх та історії. Непомітно було навіть симптомів. Він завжди був привітним, здавалось би здоровим, з гарним залакованим волоссям та широкою посмішкою. А тепер його немає. Ти більше ніколи не побачиш його посмішку, не почуєш сміху чи нової історії. Все. Його більше немає. Він більше не буде поряд. Лише закарбований в пам'яті та спогадах...
...
З того дня, як були відомі новини, я не бачила Відреченої й досі. Вона пропала разом з Марко. Пройшло вже 13 років і 5 місяців відтоді. І в моєму житті був бізнес і лише він. Часто я згадую ті історії, які я слухала з задоволенням. Інколи я ходжу до плити Марко. Розповідаю йому свої історії про сіре життя. Більшість моїх однолітків вже мають дорослих дітей, щасливе сімейне життя. А я не маю нікого. Мені й хотілось би мати когось, але я просто не можу. Я не маю тієї харизми чи духу. Можливо, не маю надто сильного бажання… Я немов робот, що відпрацьовує команди. Я не маю інтересів, друзів чи заняття, окрім малювання та бізнесу.
До одного разу все це повторювалось одноманітно.
...
За наступним разом я прийшла до Марко з жахливою втомою від роботи. В житті не залишилось нічого окрім принципів та просування бізнесу. Мені треба було комусь виказати свої переживання, і це була лише плита Марко, яка завжди вислухає тебе. Мені хотілось би думати, що він мене чує. І я так думаю.
Коли я підходила до неї, то побачила знайомий пам'яті силует золотавого волосся. Дивне відчуття бачити знайому людину, з якою не знайома формально. Я підійшла ближче та впевнилась точно. Це вона... Відречена. Я так рада була її бачити, хоч ми й ніколи не спілкувались. Вона сиділа біля плити Марко та читала його улюблену книгу. Що було більше дивним за все - на ній не було окулярів. Тепер я зрозуміла в чому діло, адже вона мала великий шрам біля правого ока, але це не псувало її зелені очі. Відречена мала чистий англійський акцент та зовнішність, немов з реклам 90-стих, ретро. Мій світ перевернувся.
Коли вона помітила мене, на секунду затихла, потім забарилась, одягнула окуляри й пішла звідти. Поведінка була дуже дивною, але чомусь я її розуміла. І вмить мені прояснилось. Щось більше, аніж раніше. Несподівана зустріч людей, які знають одне одного давно, але не знайомі...
...
Того дня мене збентежила наша зустріч. Вона, жінка, що здавалось би не мала зовсім почуттів навідувала Марко і читала йому його книгу. Вона навіть зняла окуляри, які завжди були на ній. Переборола себе та говорила. Я зрозуміла. Вона мене надихає. Жінка, яку я знаю досить давно, але з нею не знайома.
Я вирішила сама для себе познайомитись, не гаяти ще 15 років, а жити тут і зараз. Вона моя споріднена душа, я це відчувала.
Мені прояснилось. Принципи, відносини, через які ми дотепер не спілкувались - ніщо. Навіщо і чому ми втратили стільки часу? І мені знадобилось 13 років і 5 місяців, щоб це зрозуміти.. А чи захоче вона взагалі спілкуватись?
Мій робочий день закінчується о 17:00, а після я мала вільний час, який завжди виділяла на кафетерій. Дні, коли я пропускала відвідування, були лише від хвороб. Але цього разу це є набагато більше. Я маю знайти Відречену.
Це досить складно, адже нічого про неї не знаю окрім вигляду та того, що нас поєднувало з Марко обох.
Я кожного дня навідувала плиту Марко, але її там не було. Коли вже я зрозуміла, що вона більше не приходить, то почала шукати її іншими шляхами, чим самим прозріла на світ.
Я шукала її скрізь, в крамницях, книжкових магазинах, в парку, по всьому місту в надії знову її зустріти. Виявляється наше місто дуже гарне. Раніше я цього не могла збагнути, побачити. В мені з'явились нові почуття. Людяності? Проте Відреченої ніде не було, немов випарувала того ж дня..
Через кілька тижнів, коли вже я зневірилась, що більше не знайду Відреченої, по традиції знову почала відвідувати кафетерій. 18:00 я прийшла, замовила чай без цукру та дістала свій блокнот. Важко було щось уявляти, адже моє засмучення затьмарило все. Можливо, ми більше не зустрінемось, хоча я мала стільки часу. І чи варто було очікувати на щось стільки років? Чи варто було втрачати свій час на мовчання? Зараз мені не хочеться жити. Немає звичайної радості, майбутніх планів, людей поруч. Хотілось би втекти, подорожувати та немає кому поручити свій бізнес. Зараз я зрозуміла, я одна-однісінька. Сьогодні чай без цукру був незвичайно гірким, мені захотілось додати молока. Я одягла окуляри, щоб не видно було мої заплакані очі. Я перетворююсь у Відречену.. І починаю розуміти її дедалі більше..
...
Пройшло 2 тижні, а я знову відвідую кафетерій. Тепер я точно робот, що виконує роботу, я в цьому впевнилась. В житті не залишилось радості. Так важко втратити надію на все, що було для тебе цінним. Коли ти втрачаєш надію, ти падаєш і вставати немає бажання. Зі сторони здавалося б, моє життя - безтурботне, і я вигадую для себе проблеми. Проте ніхто ніколи не дізнається, що наразі в мене на душі. Не зрозуміє, чому мені так важко. В цьому світі людям важко дається співчування, адже за своїми проблемами не розуміють проблем інших.
Я впала у відчай. Його зараз і відображаю в блокноті.
Сьогодні я не чую нікого, ні пліток, ні історій, ні галасу.
Відчай – це пустота, що заполоняє тебе та простір навколо.
Я малювала довго, та вже було 20:01, а я ще сиділа в кафетерії. Я майже нічого не відчувала, окрім протягу від вікна. Чай з молоком заспокоював, але не допомагав. Я думала про своє життя. Скільки можливостей, скільки відчуттів та радості я могла б відчути, як би не принципи.
Люди приходили і йшли, бачила я боковим зором. Мелькали, аж допоки зовсім всі не пішли. Закриття о 23:00, а зараз вже 22:14. А я й досі сиджу тут, що було незвичним для мене.
Та несподівано біля мене з'явилась фігура, яку я помітила лише боковим зором. Вона на секунду зупинилась біля мене, чому я здивувалась, але не придала особливого значення. Вона забарилась та присіла біля мене, від чого я ледве не знепритомніла.
– Вибач.. Мені – відповіла вона, чий голос можна впізнати з тисячі.
Це Відречена.
Я була шокована та дуже рада, як ніколи в житті. На моїх очах проступили сльози, та я не могла вимовити ані слова.
– Я знаю тебе ще з самого дитинства, і-і бачила інтерес, що ти проявляла до мене, але ж нічого подібного не відчувала – Відречена притихла.
– Мною керував відчай, але… Коли з'явився Марко, я почала відчувати. Емоції. А потім... Сталось те, що сталось. І я знову картала себе за це. За те, що не змогла переступити через себе.
Відречена обережно говорила. Було помітно, що кожне слово їй давалось важко.
– Все почалося тоді, 30 років тому... Був вечір. Я зі своєю сім'єю їхали з відпочинку автомобілем. Я мала двох чудових діточок та чудового чоловіка. Ми звичайно спілкувались про своє, а потім я почала його сварити за звичайні побутові проблеми. Він теж відповів галасом. А далі світло. Біле світло. Звук битого скла. І далі я нічого не пам'ятаю окрім цього та переживання за сім'ю. Попри удар, я хотіла їм допомогти, але не могла фізично. І все. Темнота.
Відречена заплакала.
– Через свою дурість я їх втратила...
Її історія... Тепер я її розумію, адже пережила те саме.
– Якби я не говорила тоді цього, вони були б зараз поруч... І з того часу… Я перестала говорити, щоб не зашкодити й іншим. Було багато лікарень та курсів психотерапії, але все марно. І лише недавно, коли зустріла тебе, я зрозуміла, що ще не все втрачено.
Ми просиділи аж до самого закриття кафетерію спілкуючись про життєві проблеми. Я знайшла людину, з якою можна легко спілкуватись про все. І навіщо було втрачати 15 років, щоб це зрозуміти. Якби не Марко, навряд чи ми взагалі до цього дійшли б. Потрібно жити тут і зараз. Здійснювати необдумані та спонтанні вчинки, на які здавалось би не наважились. Ми маємо можливість діяти, то ж не треба гаяти часу. Інакше, можете повторити нашу "німу" історію.
...
Через кілька місяців підписування різних аркушів мою компанію перейняв інший представник. Мої батьки були б цим зовсім не задоволені, але це мій вибір, який я здійснила вперше в житті.
Спочатку я придбала собі ріжок морозива, за гроші від компанії, а потім викупила кафетерій та назвала його на честь Марко. Це було важко, але за зусиль, досвіду бізнесу та наполегливості я змогла добитись бажаного. Тепер ми вже сиділи у власному кафетерії, діло якого просувати було набагато приємніше. Життя налагодилось. І тепер все добре.
Кожного дня ми обмінювались з Відреченою цінними словами, які давно могли б розказати. До речі, Відречену звати теплим американським іменем - Клер, а мене Лорен. Не змушуватиму вас подробицями, тож пропустимо цей момент...
Принципи відіймають в нас моменти.
Ми можемо знати людину, але не привітатись. Ми можемо проходити повз будинку рідних людей, але не зайти на чашку кави. Ми живемо за принципами, які вважаємо нормою. Але чому? Чого вони варті? В чому їх плюси?
Ми маємо цінувати кожен момент, який би він не був, шукати в ньому радість. Казати цінні слова дорогим людям тут і зараз. Ділитись переживаннями та співчувати. Говорити. Щиро та невимушено. Не впадати у відчай. А якщо й так, то завжди знайдуться люди поряд з вами, що допоможуть вибратись з проблем. Досить почати їх помічати.
І наостанок, "починайте з десерту", так говорили в одному із фільмів. Не тримайтесь принципів, ловіть момент. І "нехай ваша чашка буде від чаю, аніж відчаю" – ще одна фраза Марко Уінглес Харінгтона.
11.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925248
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2021
Она сидела поздно при ночной заре,
На кресле, в белом кружевном белье,
Худые ноги, подтяжки над чулками,
Поносила жизнь её былыми вечерами.
Взгляд её опустошён, полуоткрытый рот,
Лицо приподняла и смотрит вдаль.
Никто и никогда её уж не поймёт,
Не сможет разглядеть в глазах печаль.
Золотые локоны, красная помада,
Она молчит, всё так же глядя вдаль.
Всё вспоминает, как сладостна отрада,
И понимает, как теперь ей жаль.
Пальцем тонких рук она коснулась губ,
Представила, что вновь зашла в джаз-клуб,
И горечь испарила в памяти мгновение,
Что так пылало удовлетворением.
Она бездвижна, на часах давно не пять,
Вот бы ей вернуть всё время вспять!
Но она сидит всё так же неподвижно,
И как впервые
Чувствует себя использованной и обиженной.
Таких как он ещё не видела она,
Так нежно с ней никто не обращался.
Хотелось ей сидеть с ним допоздна
И чувствовать, как он её касался.
Касание то, трепетно и нежно
Пронзало тело до глубокого экстаза.
Касание щетины к шее белоснежной,
Сплетение рук на фоне медленного джаза.
И всё закончилось, как будто не бывало,
И он засунул деньги в нежный бра,
А между них так видно угасала
Пришедшая на миг в глазах искра.
Во тьме она сидела долго-долго,
А вызовы совсем не отменила.
Осели камни на душе надолго
За свою жизнь, во что лишь превратила.
Сидит он в сумраке на деревянном стуле,
Со свечи стекает пожелтевший воск.
Что-то его в мыслях подтолкнуло,
Вновь ощутил запах золотых волос.
Его взгляд опустился, в груди так защемило.
Снова думал о ней только одной.
Ведь к ней и до сих пор его манило
И так невольно, совсем он стал больной.
Уже так долго жалюзи не открывал.
Склоки бумажек валялись на полу,
И каждый день вот так он вспоминал,
А её облик с виски запивал к утру.
Она ведь так красива, сладкий аромат,
Целованные губы, нежные как шёлк,
И так приятен, так изыскан аккурат
Его так бешено и страстно влёк.
Ему хотелось детально всё забыть,
Продолжить жить жизнью волевой.
Поверить, что невозможно полюбить
За одну ночь с путаной городской.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925245
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.09.2021
А промені смугастих жалюзі
Скорчували пару аж до болі.
Плелась угору, подібная лозі.
Собою вільна, а звивалась як в неволі.
Пара виверталась як могла,
Підсвічував їй промінь так смугасто,
Що зда́лека й не видно, наче мла
Плететься вгору в лініях пухнасто.
Легкий та ніжний сіро-білий дим
Відходив від чаю як відголосок душ,
А промінь із вікна яскравіше світив,
А пара все зміїлась, бруднуватий вуж.
Він відходив вгору та світив,
І пахнув ще приємним ароматом,
А я все задивлялась у сіро-білий дим,
Що скочувався вверх так смуговато..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2021
Она полной жизнью жила.
В сад приходила
с улыбкой всегда.
Обрывала вялые розы
И смеялась,
точно егоза.
Я смотрел на неё аккуратную,
Боясь тронуть
Рукой неопрятною.
Я боялся понять её суть,
Её не любил я
Ничуть.
Я другим был, не с этого мира.
Когда в её взгляде
Сияли сапфиры,
А в моих лишь вянули розы,
В холодной душе
От мороза.
Она открыла мне теплые объятья,
А я сдержался лишь
рукопожатием.
И повеяли вмиг холода,
И пропала она,
Навсегда.
И сад опустел, приуныли берёзы,
Остались со мною
лишь вялые розы.
Теперь сам без неё увядаю,
Я любил,
лишь сейчас понимаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925156
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.09.2021
Вона червона панна,
Із пір’ям в діадемі.
Вона щиро благанна
Місцевій величеві.
О, як бажають в панни
Пелюстки ці зірвати.
Зізнатися в коханні,
Взаємність її мати.
Наважитися жоден,
Не ладен вкрай до неї.
Хоч дихає на ладан,
З любові однієї.
Вона червона панна,
І як троянда квітне.
Й вродливістю принадна
Залишиться самітня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2021
Завтра я полюблю тебя снова,
Пора уже это принять.
Не скажу тебе в голос ни слова,
Норовлю ведь тебя забывать.
Я день ото дня забываюсь,
Пока в сердце чувства кипят.
Не смотреть на тебя всё пытаюсь,
Но глаза мимолётно глядят.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925055
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.09.2021
Я бажала відключитись від світу,
Забути про все навкруги.
І я бігла назустріч літу,
Казала собі: «навіки».
Та коли в білих навушниках
Зупинилась повільна музика,
Осінь мій час вкоротила,
Забравши усе, що я берегла.
Я забула що мала й леліла,
Й хоч розпач затьмарив життя
Я не зупинилась і бігла,
Із літом, під сонцем, в світа.
Хоч на ногах тепер ледве тримаюсь,
Й відлітають останні птахи,
Ні краплі я не ввагаюсь,
Летітиму з літом віки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2021
Слишком сильные чувства,
Что закипает кровь.
Не хватает тебя
до безумства.
Питаю досадную боль.
Говорят, что любовь –
искусство,
Пленительно чудная роль.
Но я ощущаю усталь,
Ведь пришлось мне играть самой.
Я питаю безмерные чувства,
Их не сдержать вновь и вновь.
Но ты холоден.
До безумства.
Разве это любовь?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924961
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.09.2021
«Друзьями детства суждено им быть»
Так слепо в это верили они.
Она искала счастье среди тьмы,
Он искал подвох в глазах своих.
Когда смотрел он на неё, не замечала.
Как шла навстречу, Он себе не доверял.
И с каждым днём Она вслепую увядала,
Он безрассудно от любви к ней погибал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924693
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.09.2021
Одна ошибка, твой порок.
Я убегаю далеко.
Не смотря в даль, не видев ног
Сдержать меня, увы, не смог.
И упаду я высоко.
И раны высохнут на теле.
Сдержу я всё, что не сумели
Отрады не найду в дали
И вспомнить прошлое осмелюсь,
В моменты слабости согреюсь
И я приду,
ты только жди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924692
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.09.2021
Огни во мраке комнаты напоминали лето.
Я видел их, сейчас как и вчера
И в уголках души, теплою кометой
пролетали с горечью былые вечера.
Ушел со временем родной мне визг и смех,
С сединой плешивой, провалинах в щеках
Всё буду помнить, ещё на сотню лет
Твой пылкий нрав и мятный аромат.
Тебя я вижу лишь во мраке, среди тьмы.
Смеёшься мне, писклявый нежный звук
И сколько бы во мне не было седины
Я буду ощущать твой вкус медовых губ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924491
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.09.2021
Стояла возле здания, в мечтах.
То здание за долгие года
Родным мне домом стало.
Тем домом, что наполненный душой,
В укромных уголках царит покой
Одновременно с горечью бывалой.
Я вспоминала все моменты что прошли,
Так безобидно навсегда от нас ушли
Совсем не попрощавшись.
Забыв, про талант души волевой,
Беззаботно иду в шаг с судьбой,
С доверием рукам её поддавшись.
01.09.21
(11 класс)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924489
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.09.2021
Он приходил с багрового заката,
На холм, где ясно дерево цвело,
Тем белым цветом, сладким ароматом,
Где оставалось на ночь летнее тепло.
Он приходил, брал за руку и гладил,
И говорил всегда красноречиво.
Казалось мне, как будто он писатель,
А я всё слушала. Тихо, молчаливо.
Он приходил на холм, когда садилось солнце,
Я чувствовала себя за ним, как за стеной.
А было, когда он усмехнётся
Катилось счастье по щеке слезой.
Он приходил всегда с багрового заката,
Как шёл ко мне, то песню заводил,
Пылали его щёки красновато,
Любила я… И он меня любил.
Однажды, он не пришел с багрового заката,
На холм где ясно дерево цвело,
И больше я не видела солдата,
А позже дерево засохло, отцвело.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924372
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.09.2021
Сколько бы не было судеб
Я вторгнусь в вашу, навсегда.
И всё что было — все забудут
Ведь нужно время, дни, года.
Я вашим был, я вашим буду.
Я вторгнусь к вам, будь навсегда.
Ведь никогда я не забуду
Как проходили те лета.
Когда смеялись звонким смехом
И как сверкала синь в глазах.
Что разлюбили – не поверю,
Ведь так дрожат ваши уста.
Я вашим был, я вашим буду
И потерплю любую боль.
Я вам открыт сколь мир покуда,
Пока живёт наша любовь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924320
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.09.2021
С тобою сущность ожила,
Ведь серой пташкою была,
Но крылья пыльные расправив
Я безмятежность обрела.
О, как же сладостны слова!
Что аж кружилась голова
И с каждым словом всё лукавей,
И опьяненная тобой,
Я оказалась нетрезва.
Лишь стояло её увидеть,
Как крылья пали до земли.
Увидев демона обитель,
Я стала всех так ненавидеть,
А пташку серую сожгли.
Но любовь не угасла,
Не прошла.
Прошёл только холодный год,
А крылья вырвались и вплоть,
Те перья серые сдержать,
Никто не смог,
Я не смогла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924283
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.09.2021
Лета моего последний день,
Я молчаливо сяду у окна.
Комнату со мной скрывает тень.
Угасает багровый закат.
Минуты пролетели как стрела
И прямо в сердце, тихо, незаметно.
Недели не тянулись, как тоска.
Далёкая тоска, повисшая за летом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924064
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.09.2021
Скажіть мені, що це був сон.
Інакше, не бажаю чути.
Пустився дощ в обійм білих вікон,
Бажаючи в них відблиск літа збути.
Скажіть мені, що це був лише сон.
І я прокинусь, не сумуючи за казку.
О, дайте ще відчути цей сезон.
Скажіть мені, що це був сон, будь ласка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2021