| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Осінь в старому сквері на самоті.
Хто би зумів заповнити її пустку?
Точно не ти. Та ніяк не зберешся піти.
Музика ліхтарів тут лунає так густо,
в косах її знаходить нове звучання.
Ллється, як пам'ять, мов стиглий, цілющий біль.
Ти, що чужий одкровенням смутку,
що ворог пророцтвам мовчання,
що ж ти і досі, диваче, не втік відціль?!
Осінь із насолодою робить затяжку -
небо твоє затягує щільно туман.
Серпню, ти ж Лев, еге ж бо? Чого ж тобі страшно
від запитань, що до бога вона здійма'?
Осінь - старезні будівлі, втілений час.
Їй не набридне у сквері стирчати до грудня!
(Не розумієш..!) Ти змерз і майже зачах...
Весь її скарб для тебе - непотребу груда.
"Досить зривати листя і лити дощі,
Ти божевільна! Ти - загадки і печалі!
Кинь свою магію, вічний пошук причин,
танець прихованих сенсів, прикритих вуаллю.."
Ти не забудеш її ніколи в житті.
Осінь в старому сквері... На самоті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2021
Бежать, найти, прижаться...и понять.
Что ты словил случайного прохожего.
Но не волна смущения по коже,
а кожа - словно бремени печать -
тяжёлая, как мокрое пальто,
что из ведра облито пресной Летой.
Текут по ниткам два прошедших лета.
По крепким нитям, впившимся в остов.
И кожа - как свидетельство, как звон
колоколов, не сбывшихся венчальными.
По коже - словно зов. И словно сон
заводит в лабиринты безначальные,
где стены все из хрупких "быть"-"не быть",
кои в верёвку превращают нить.
.."Прохожий" что-то там проговорил
про чай и про остаться навсегда..
..не видя ни ступеней, ни перил
бежала прочь, чтоб не ответить "да".
И эта встреча, словно первый снег,
напомнила: к буяющей весне,
давно минувшей, путь украла осень.
Прощай.
Вдох-выдох.
Десять, девять, восемь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902376
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2021