| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
А знаєш, осінь пахне самотністю
А дощ навіює смутком,
Слова які казала, були солодким повітрям
А дотик був палючим літнім сонцем.
І ось ти сам -
Ловиш обличчям прохолодний вітер,
Повз пролітає опале листя - ніби сльози.
Ті розумієш, що тебе не існує...
А може навпаки, не існує нічого навколо тебе?..
І тільки тиша...
Тиша яку порушує шелест жовтих опалих сліз.
Ти прокидаєшся від дрімоти,
Від дрімоти, яка впала на тебе разом із мовчанням.
І ти один...
один і далі ловиш обличчям прохолодний осінній вітер
І тишу порушує шелестлистя - осінні сльози
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020
Ти знаєш, тиша, ранить душу
А сльози - це так, просто свист
І ти сидиш, ти думаєш, ти мусиш
Показати у очах той самий блиск!
Той блиск, що рухає думками,
Що надихає посміхатись всіх,
А ти сидиш, ти думаєш; Потрібно?
Що ТИ з цього маєш? Що ЦЕ тобі дає!?
Невже дає любов, дає надію?
Невже веде в щасливу далечінь?
А ти сидиш, ти думає; Навіщо!?
І рониш сльози на холодний стіл...
Ти, такий, нікому не потрібний!
І хай бачуть посмішку на твоїх вустах
І хай вони сидять, хай думають, хай мріють
Що той блиск в очах, що-небуть їм, тай дасть!
А ти сумуєш зараз, трішки,
І далі підеш блукати у світах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020
А знаєш… так буває…
Ти сидиш і дивишся у надій заповнене небо
Тебе охоплює безшумний вітру крик
А ти сидиш і відпускаєш емоцій пліт по пустоші ночей
І ось відпливаючи, тенета відпускають вузли на твоїй шиї
Ти дихаєш. Дихаєш? Ні!
Залишилася тиша яка здавлює легені
Яка обмотує криком наповнене серце
А ти мовчиш… мовчиш бо немає що сказати
Лише повз пролітаючі думки зачіпають тебе своїми променями зажури
А що не так? Не так усе і не такі усі навколо
Не такі… не такі бо нікого навкруги
Ти лиш один. Пустий у просторі забутий
Ловиш очима вітру крик
Який не лунає…
А все чому? Чому ось так буває…
Тому, що, знаєш….
А ти знаєш… так буває...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
Очей бездонних, море падає на стіл.
Кров-вуста мовчанням залишок душі обвили,
А подихом беззвучним пил з думок згонила …
І як тепер мовчанням не порвати душу,
Коли поглядом ти роздягаєш серце,
А рук тендітних тінь ласкає мозок,
І ти мовчиш промовити не взмозі.
Не взмозі поронити шепіт трав весняних!
Бо зимі ти голос відломила,
А серце в осені зронила.
Лиш бачити ти можеш,
Де ніхто не бачить.
Ти чуєш голос сліз які ніхто не чує,
Ти бачиш морок у душі -
Що трепетно за маскою сховавшись,
Благає про любов, тепло й надію,
Яку колись він сам посіяв.
Та паростки стоптали ті,
У не любові поховали.
І вже нема зернин отих що серце кров’ю наливали.
Залишилася тінь, яка тіка від світла,
Яка боїться шороху трави у тиші.
І лиш за маскою ховаючись спокійно,
Рве душу навпопад б’ючись об щось в надії.
Що не кінець це все, що є життя без маски,
коли ти посміхаєшся і плачеш,
І не ховаєш душу за фарфор,
Що все ж його розіб’є щастя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020